«Фотографії, які кричать»: як подружжя Ліберових документує сліди війни

Із зовсім свіжого — Румунія на президентських виборах двічі ходила по краю прірви, але все ж обрала своїм лідером проєвропейського мера Бухареста Нікушора Дана. Угорський Віктор Орбан, словацький Роберт Фіцо та німецька лідерка AfD Аліса Вайдель із карикатурних фігур перетворились у справжнє випробування для Європи.

Всі вони — за дуже хороші стосунки з Європою, але і за мільярди Євросоюзу

Деякі — як одіозна лідерка французьких правих Марін Ле Пен — отримують заслужені кримінальні вироки за розкрадання грошей Європарламенту. Багато років поспіль її партія відмивала гроші на помічників депутатів Європарламенту. У фіктивних контрактах вони буцімто працювали у Брюсселі, а на ділі гроші йшли на працівників «Національного обʼєднання», політичної сили Ле Пен. 

Переможця парламентських виборів у Нідерландах Герта Вілдерса, який не приховував свого захоплення РФ та закликав активізувати вихід власної держави із ЄС, просто перетравила власна виборча система. Вона така складна, що премʼєром став абсолютно інший чоловік — Дік Схоф — професійний спецслужбіст, який пʼять років розслідуванням збиття рейсу MH17. Це добрий приклад, як раціо державників перемагає голий популізм. 

Президентські вибори у Польщі теж показали моду на праві ідеї. Два кандидати — Славомір Ментцен та Гжегож Браун — захопили своїми ідеями десь одну пʼяту населення. Пан Ментцен — типовий ультраправий із Європи за мірками нинішніх політичних часів, який «лише» виступає за обмеження функціоналу Євросоюзу, посилення міграційної політики та проти абортів. А от Гжегож Браун пішов далі. Креатив його кампанії включав і мітинг біля братської могили воїнів УПА на горі Монастир у Польщі, і витирання черевиків об прапор ЄС, і навіть вдерся до лікарні в Олешиці та погрожував лікарці-гінекологині арештом через нібито проведений нею аборт на пізньому терміні вагітності. 

Все це свідчить, що ультраправі зачепили практично кожну країну і користуються великою популярністю

Соціологічні дослідження показують, що цей тренд триватиме до середини наступного десятиліття — до того часу, коли відбудеться нова технологічна революція та стабілізується кількість населення у світі, яке уже досягло свого піку. До цього часу люди дещо адаптуються до постійних викликів, і стане зрозуміло, чи є у нашої популяції шанс на те, щоб взагалі не зникнути як мамонти.

Чому ж праві, які раніше скоріше були перчинкою в парламентах і мали куці фракції, пішли у зростання? Популярність підтримки правих партій стало наслідком глибокої кризи, в якій опинилась уся Європа: політичної, безпекової та економічної. У тому числі це стало реакцією на агресію Росії і претензії Китаю на поділ світу по-новому, щоб посунути гегемонію США. 

Тож складні часи збільшують попит на праві цінності, популістів, націоналістів та автократію

Це відбувається в історії вже не вперше. Війни біля власних кордонів підштовхують населення дбати про власну безпеку. І задля цього вони починають шукати політиків, які пропонують егоїстичні, популярні, прості чи привабливі рішення, які можна швидко реалізувати. Такі періоди призводять до кризи демократій та зростання популярності націоналістів і популістів. 

Коли старі еліти не дають інструкцій, як вийти із криз, нішу хутко захоплюють політики з радикальними ідеологічними наративами. Червоною лінією там зазвичай проходять заклики економити, зосереджуватись на власній безпеці і посилати геть іноземних зайд, які хочуть скористатись вашими надбаннями — соціальною підтримкою, комфортом життя, перспективами кар'єрного зростання. 

Іконічним політиком, який тонко освоїв ці емоційні гойдалки, є ніхто інший як Дональд Трамп. На кожному мітингу він поливав брудом епоху Джо Байдена та Барака Обами — і чимало влучних ходів якраз і беруть собі європейські колеги. 

У нинішніх політиків є методи швидко стати вірусними через соцмережі TikTok, Telegram, Facebook, Х. Румунський правий Келін Джорджеску та німкеня Аліса Вайдель проводили досить агресивні кампанії через соцмережі, маніпулювали фактами, копіювали стиль популярних інфлюєнсерів — і це принесло свої плоди. Вони отримали великий приріст аудиторій за рахунок молоді до 25 років, адже всі інші, класичні політики, на цьому тлі здавались нудними і консервативними. 

Сучасних ультраправих об'єднує те, що вони обіцяють людям повернути контроль над ситуацією — це особливо цінно, коли світ качає то пандемія, то хвилі біженців, то перспектива ядерної війни

Лідери з консервативними поглядами обіцяють зберегти своїм цільовим аудиторіям «ідентичність». Вороги тут можуть бути абсолютно різні  — мігранти, мусульмани, «ліберали з ЛГБТ-ідеологією», погані журналісти і, звісно, країни, які стали жертвами агресій. За такого хаосу запит на порядок, контроль і «сильну» руку знову стають модними. Коли світ трясе, нема жодного планування майбутнього — людська психіка тяжіє до кращих часів минулого, коли все було простіше, і рішення ухвалював тато, мама або начальник. Саме так з'являється запит на такі речі, як  дисципліна, субординація і жорстка ієрархія. Саме ці речі продавали на виборах своїм суспільствам Орбан, Фіцо, румунські та німецькі праві. 

Класичні ліберали, які панували в світовому політикумі в «нульові» і «десяті», настільки заскорузли у сірих піджаках, що виявились неспроможними на емоційний зв'язок із власними виборцями. Ба більше, багато з них почали займатись темою як не екології в стилі Грети Тунберг, то спекуляцією на лівих темах. У підсумку був втрачений час на переконливу альтернативу ультраправим наративам, що апелюють до страху та ідентичності. Це призвело до втрати підтримки серед традиційного електорату, який живе у сільській місцевості, працює на фермі та заводі і не сильно розбирається у різновидах гендерної ідентичності десь у Берліні чи Нью-Йорку.

Додамо ідеї великих техноолігархів, як Ілон Маск, Марк Цукерберг або Пітель Тіль. Вони вважають, що сучасні технології можуть побудувати «правильне» суспільство без кордонів і політичних систем, де кожен буде гвинтиком у великій машині.​ Нині Ілон Маск пішов у відставку з посади Спеціального державного службовця у Департаменті ефективності уряду США (DOGE), бо не всі урядовці команди Дональда Трампа сприйняли його ідеї — звільнити всіх бюрократів і забрати у всіх кошти заради економії. Утім, звільнений реформатор сидіти без діла не буде і задумався про співпрацю з російським бізнесменом Павлом Дуровим через соцмережу Telegram, яка є вагомим інструментом впливу серед російськомовних спільнот. 

Все це разом є новим викликом для старих політичних еліт і тих інтелектуалів, які збираються у політику. Час знову ходити наживо у двори власних виборців, час вимикати кіногенічного хлопця і більше перейматися проблемами пересічних людей

Ультраправі політичні сили торгують страхом як політичною валютою, вони не бояться сучасних технологій і не бояться здаватись смішними, вразливими, дикими. Помірковані інфлюєнсери та політики мають вчитися перемагати цих опонентів на їхній території і їхніми методами. 100 років назад людство шукало «сильні» руки та прості рішення для знедолених людей. Утім отримало хіба Другу світову і сором, з яким кожна нація розбирались окремо.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Бундесвер розміщує додаткову бригаду в Литві, що має стати сигналом союзникам, що Німеччина разом з партнерами рішуче налаштована захищати територію Альянсу від будь-якої агресії. Про це заявив німецький канцлер Фрідріх Мерц під час зустрічі з литовським президентом Ґітанасом Науседою. Зі слів Мерца, ситуація з безпекою на східному фланзі НАТО, залишається дуже напруженою. Мовляв, агресивний ревізіонізм Росії загрожує не лише безпеці та територіальній цілісності України, а й спільній безпеці в Європі та всьому євроатлантичному регіону. Про безпекові виклики, ефективність НАТО, фактор Орбана і перспективи європейської інтеграції України Sestry поговорили з міністром закордонних справ Литви (2020-2024-рр.), нині членом литовського Сейму Ґабріелюсом Ландсберґісом.  

Екзистенційні виклики для Європи

‍Катерина Трифоненко: Європейські лідери дедалі частіше говорять про безпекові виклики. Чи готова Європа до змін, до посилення обороноздатності? Чи об’єднуються європейці на тлі спільних загроз?  

‍Ґабріелюс Ландсберґіс:  Ще зовсім недавно були люди, які стояли в черзі, щоб поговорити з Путіним, які вважали, що поїздка до Москви — це чудова ідея, щоб спробувати зрозуміти російський розум і спробувати заспокоїти його. Тепер ті, хто це робить, вважаються вигнанцями в європейському просторі. Ми бачимо, наприклад, прем'єр-міністра Фіцо або людей, схожих на нього, але вони не вважаються серйозними європейцями. Отже, зміни є. Тепер головне питання, яке я завжди ставлю, чи цього достатньо. Якщо ми визнаємо, що Європа зараз живе в умовах екзистенціальної загрози, то наше розуміння має відповідати цій загрозі. Наші дії повинні відповідати цій загрозі. І це не завжди те, що я бачу. На фасаді дуже часто змінюються гасла — ми краще говоримо, краще поводимося.

У деяких випадках ми навіть бачимо, що формуються коаліції, які хочуть тиснути на Росію, але я хотів би бачити більше дій, а їх поки що немає

ЄС схвалив  вже 17-ий пакет санкцій проти Росії. Обмеження частково стосуються тіньового російського флоту та гібридних загроз. Наскільки дієва  логіка санкційного процесу? Чи достатньо санкцій, щоб вплинути на Путіна?

17 пакетів санкцій, здебільшого, виходять з ідеї, що ми повинні щось зробити, а не від того, що ми повинні перемогти Росію. Отже, якщо врахувати, що Європа витратила мільярди євро на купівлю російських енергоресурсів торік, це ж не серйозно. Ми дозволяємо Росії озброюватися проти нас і за наш рахунок. Ми фактично допомагаємо Кремлю не тільки будувати ракети і зброю, яку вони використовують проти українців, але й потенційно можуть використати проти нас. Це дійсно дуже збочена логіка.

Тому з кожним санкційним пакетом, я радий, що він є. Це краще, ніж нічого, але логіку часом важко зрозуміти. Особливо розчаровує, коли я чую, як лідери країн ЄС кажуть: от зараз ми накладемо на Росію нищівні санкції. Якщо є щось дійсно руйнівне, ми повинні були запровадити його дуже давно. І, напевно, нам потрібно поставити собі питання, чому ми ще досі не зруйнували економіку Росії.

Мир можливий лише після поразки Росії

‍Хто або що може зараз зупинити Росію?

Єдина країна, яка може і готова, має політичну волю і здатність це зробити — це Україна. Всім іншим потрібен час або сміливість, або розуміння, або будь-яка комбінація цих речей. Якщо взяти країни саме на східному фланзі, то нам потрібен час.

‍Дональд Трамп 19 травня провів розмову з Володимиром Путіним. У Білому домі очікували, що цей діалог мав стати перевіркою, чи налаштована Москва припинити війну. На вашу думку, чи можливо досягти припинення вогню, на якому наполягає адміністрація Трампа?

Я думаю, що справжній мир прийде тільки після поразки на полі бою. І я завжди наголошую, щоб Росія погодилася на мир — вона повинна бути переможена. Росіяни зайшли надто далеко, перетнули надто багато червоних ліній, щоб бути зацікавленими у справжньому мирі. Вони вірять, що можуть перемогти і вони вірять, що в них є час. Тому все це гра — з тиском, розмовами про санкції, але нічого не відбувається. Путін не демонструє ніякої схильності до згоди. На жаль, за останні чотири місяці ми нічого не зробили, щоб посадити його за стіл переговорів. Як це зробити? Допомагати Україні в будь-який доступний нам спосіб.

Українці показують, що можуть здобувати перевагу на полі бою. Це означає, що вони виробляють достатньо обладнання, яке їм допомагає. Ми повинні це підтримувати

Гарантії безпеки від НАТО: чи в безпеці східний фланг

‍Від наближених до Трампа посадовців періодично лунають заяви про намір скоротити присутність США в Європі, про те, що Америка не повинна вирішувати європейські проблеми. Чи відчувають країни Балтії себе захищеними? 

Ситуація з точки зору безпеки гірша, ніж була пів року тому. Моє головне занепокоєння полягає в тому, що росіяни не нападають на нас, бо припускають, що ми можемо дати відсіч. Це те, що стримувало свого часу і Радянський Союз, і так само Росію від нападу на НАТО. Але для цього ми повинні показувати, що ми серйозно налаштовані: у нас достатньо обладнання, достатньо політичної волі, щоб зробити все, що потрібно. Я переживаю, що останні кілька місяців показали Путіну, що, можливо, ми не настільки надійні. Ми готові вести з ним переговори, можливо, ми готові приймати його перемоги на полі бою як неминучі. Для нього це хороший приклад того, що якщо в якийсь спосіб він зазіхне на країни Балтії, Захід прийме це як щось неминуче. Тому я хвилююся набагато більше, ніж пів року тому.

‍НАТО все ще є ефективним альянсом безпеки? Чи є потреба і можливість створення альтернативної європейської структури? 

НАТО — це все, що в нас зараз є. І ця структура настільки надійна і серйозна, наскільки це можливо на даний момент. Нещодавно ми з президентом Естонії Томасом Ільвесом разом підготували доповідь про Балтійське море, зокрема, про CBSS (The Council of the Baltic Sea States — Рада Балтійського моря. Міждержавна політична організація, яка сприяє регіональному співробітництву та координації дій для вирішення глобальних викликів. — Авт.), і ми пропонуємо, щоб ця організація стала свого роду основою регіональної безпеки. 

Наведу приклад: зараз ми багато говоримо про гібридні загрози. І вони дуже різні: у нас були мігранти, було перерізання кабелю. Зовсім недавно Естонія намагалась зупинити танкер російського тіньового флоту, і росіяни підняли винищувач. А тепер вже росіяни зупинили естонський танкер. Тобто, багато чого відбувається, і НАТО каже, що кожна окрема країна має вирішувати це самостійно. Це вже говорить про те, що Альянс видозмінюється. Раніше було б немислимо подумати, що якась країна, перебуваючи в НАТО, може залишитися наодинці з Росією чи російською загрозою. Тепер це факт.

Отже, наша пропозиція регіональної організації безпеки походить від ідеї, що, можливо, існують загрози, з якими Литва, Естонія та інші країни не можуть впоратися самотужки, і саме тому їм потрібен регіональний формат. Це допоможе, якщо НАТО не буде готове діяти

Піднесення правих: загроза єдності Європи

‍У Румунії на президентських виборах, всупереч різним прогнозам, ліберальний кандидат Нікушор Дан переміг представника правих сил Джордже Сіміона. Однак загалом популярність правих в Європі стабільно висока — це ми бачимо і на прикладі Німеччини, і Польщі, де в другому турі президентських виборів високі шанси на перемогу у правого кандидата. Чим небезпечний цей політичний тренд?   

Це дуже небезпечно, тому що ультраправі партії в європейських країнах за своєю суттю є антиєвропейськими. Їхні цілі суперечать тому, за що виступає Європа. І це дуже серйозна загроза, бо ми бачимо, на що перетворилася Угорщина під керівництвом Орбана, яка зараз фактично підриває будь-які зусилля Європи стати сильнішою, стати геополітичною силою на континенті. Також ці праві партії становлять великий інтерес для Росії, але додаткове занепокоєння викликає ще й те, що праві також стали предметом інтересу Сполучених Штатів. Ми бачили, як Ілон Маск відкрито підтримує AFD перед виборами у Німеччині. З ними ж зустрічався віцепрезидент Джей Ді Венс. Тобто є ціла низка питань, де близько збігаються інтереси США та Росії. І підтримка цих антиєвропейських партій є лише одним із прикладів.

‍Орбан як «троянський кінь» ЄС

‍У Києві розраховували відкрити перший кластер, необхідний для подальших переговорів про вступ до ЄС ще на початку 2025 року, а втім це досі не відбулось, що стоїть на заваді і що може прискорити українську євроінтеграцію?

Протягом багатьох років ми говорили про те, що,  Україна та Молдова не готові. Я з цим не погоджуюсь. І країни готові, і люди готові, й уряди готові пройти через складні реформи і змінитися зсередини, щоб дійсно стати європейськими країнами. Зараз мене турбує те, що Європа не готова. Ми занадто довго нехтували цим питанням. Можливо через очікування, що Україна ніколи не буде готова і нам не треба буде мати з цим справу. Аж раптом — Україна готова і каже: дайте нам пакет реформ, які треба втілити, і ми їх ухвалимо. А Європа нічого досі не зробила. 

Я пам'ятаю час, коли Литва, Польща та інші збиралися стати членами ЄС. Тоді Брюссель гудів, бо розширення було на підході, єврокомісари їздили туди-сюди і не з добрими словами та обіцянками, а з документами, які треба затвердити. І всі чітко знали, коли годинник проб'є 12 у визначену дату 2004-го року, то все, ми — член ЄС. Зараз я не бачу, щоб щось подібне відбувалося, ніби ніхто серйозно не готується. І це викликає значне занепокоєння. До того ж 6 червня ЄС збирається поновити дію митних тарифів на імпорт з України, які були тимчасово скасовані після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році.

Це таке лицемірство, коли ми говоримо, що надаємо Україні пакет допомоги на 1 мільярд євро, а потім другою рукою забираємо 3,5 мільярди євро тарифами з того, що вони виробляють і експортують. Для мене це безглуздя

‍Наскільки серйозний фактор Орбана у протидії європейській інтеграції України?

Серйозний. Орбан тримає двері зачиненими для більшості речей, які стосуються України. Ми чуємо, що існує певна координація між Орбаном і Москвою, так? Тож це дуже дивно розуміти, що у нас в ЄС є російський актор, який, можливо, отримує свої ідеї з Москви, а потім втілює їх у життя. 

Є способи як протидіяти цьому — Європа має в своєму договорі статтю 7, яка, якщо її реалізувати, могла б позбавити Угорщину права вето і дозволила б Європі рухатися вперед. Але, на жаль, Угорщина не єдиний фактор.

Є країни, де і без російського впливу їхні національні інтереси йдуть врозріз з розширенням ЄС

‍Чи можливі внутрішні реформи в ЄС? Адже це позбавлено сенсу, що фундаментальні рішення усієї спільноти залежать від рішень одного чи двох людей.

Я повністю згоден. Зараз ми настільки сильні, наскільки нам дозволяє Орбан. Він — наш спільний знаменник, ми не можемо перетнути лінію Орбана. Незважаючи на Німеччину, незважаючи на Францію, незважаючи на Іспанію, Італію чи Польщу, все, що ми можемо зробити, — це стільки, скільки дозволяє нам Орбан. Це насправді принизливо для всієї Європи. Але правила працюють таким чином, що для того, щоб змінити їх, Орбан повинен погодитися. Тож очевидно, що в цих рамках майже неможливо щось зробити.

‍Україна стане членом ЄС в осяжному майбутньому?

Я дуже сподіваюся, тому що зазвичай я також запитую, який найкращий спосіб відбудувати Україну після війни? Тобто не просто цементно-асфальтові роботи, а як відбудувати суспільство? Як стабілізувати політичну сферу? І, чесно кажучи, не бачу кращого шляху для України, ніж стати членом ЄС. Це принесе політичну стабільність, фінансову стабільність, економічну стабільність, це поверне інвестиції. Тому я дуже сподіваюся, що це станеться і сподіваюся, що можна розбудити Брюссель від цього летаргічного сну бездіяльності, що вони зрозуміють, що стоїть на кону, щоб Україні після війни з росіянами не довелося вести ще одну битву в Брюсселі. Принаймні це ми повинні українцям гарантувати.

‍Поки триває повномасштабна війна повноцінна, чи можлива євроінтеграція?

Це може відбуватись одночасно. Бо якщо ми додамо цей фактор, це означатиме, що росіяни будуть тримати ключ від ЄС. І вони добре з цим справляються. Їм вигідно, тягнути час. Я думаю, що Україна повинна серйозно продовжувати свої реформи, але Європа також має бути серйозною. А війна одного дня закінчиться, Україна переможе і ми будемо святкувати перемогу в Криму.

Титульне фото: Anatolii Lysianskyi/Associated Press/East News

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

‍

20 травня Європейський Союз ухвалив свій найбільший та найамбітніший пакет санкцій проти Росії — 17-й за рахунком. Він спрямований на розгортання «тіньового флоту» РФ, який допомагає обходити нафтове ембарго, а також посилення обмежень для російських енергетичних компаній і блокування активів союзників Кремля в різних країнах світу. Водночас вже готується 18-й пакет, який може включити заборону імпорту російського газу та урану, і використання заморожених російських активів на відновлення України.

Ці санкції є ключовим інструментом тиску на Кремль, та їхня ефективність, координація з партнерами і наслідки для європейської єдності — відкриті питання. На найважливіші з них в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів Ондржей Коларж, депутат Європарламенту від Чехії.

Санкції проти Росії: виклики єдності ЄС і позиція США

‍Марина Степаненко: Пане Коларж, яка, на вашу думку, головна перевага 17-го пакету санкцій ЄС у боротьбі з обходом нафтового ембарго Росією? Чи здатен цей пакет серйозно ускладнити діяльність так званого «тіньового флоту»?

Ондржей Коларж: Це складне питання. Той факт, що це вже 17-й пакет санкцій, свідчить про те, що політика не працює так ефективно, як мала б. Ми дозволяємо занадто багато винятків, не маємо належного правозастосування і не можемо зупинити широкомасштабне обхід санкцій не лише окремими компаніями, але й цілими третіми країнами. Санкції мають значення, але ми повинні набагато краще впроваджувати та застосовувати їх.

З цим 17-м пакетом, я сподіваюся, ми нарешті визнали, наскільки серйозною є проблема, особливо коли йдеться про «тіньовий флот», який Росія дуже ефективно використовує для обходу обмежень. Я радий, що ЄС наслідує приклад Великої Британії в цьому питанні, хоча й розчаровує, що нам знадобилося десь близько шести місяців, щоб лише почати обговорення цього кроку.

ЄС рухається надто повільно. Росія ухвалює рішення швидко і рішуче, а ми відстаємо. Це потрібно змінити — ми повинні бути тими, хто визначає порядок денний

Я вітаю цей пакет і той факт, що ми нарешті зосередилися на тому, що дійсно має значення, наприклад, на експорті викопного палива, від якого сильно залежить Росія. Що більше ми перекриємо цей потік, то краще для нас і для України. Але ми повинні діяти швидше і точніше. Ми не можемо дозволити собі продовжувати грати в «наздоганялки».

‍Ви говорите про обхід санкцій, і 17-й пакет спрямований не лише на російські компанії, але й на їхніх партнерів у таких країнах, як Китай та ОАЕ. Ви також згадали, що ЄС часто реагує, а не формує порядок денний. Чи бачите ви реалістичний шлях для ЄС, щоб залишатися на крок попереду Росії? Чи є спосіб по-справжньому заблокувати всі лазівки, які вона використовує для обходу санкцій?

Боюся, що ні. Для того, щоб перекрити всі шляхи для ухилення, ЄС мав би переконати весь світ припинити співпрацю з Росією, а це просто неможливо. Такі країни, як Північна Корея, Іран і багато хто з групи БРІКС, все ще підтримують зв'язки з Москвою, допомагаючи їй створювати імідж нації, яка лише захищається і прагне до «звичайного життя». Це небезпечно, і ми не можемо з цим змиритися. Нашими єдиними реальними інструментами тут є дипломатія і міжнародна торгівля.

Головною помилкою США була відмова від USAID — це створило прогалини, які зараз заповнюють інші країни, такі як Китай і Росія

ЄС бракує таких же ресурсів, щоб повноцінно втрутитися, але ми не можемо поступитися цими просторами. Ми повинні конкурувати, показати, що ми є кращим партнером, і позбутися думки, що наше колоніальне минуле робить нас небажаними. Те, що робить Китай у багатьох місцях, є просто новою формою колоніалізму.

Ми не переможемо Росію на полі бою, як нацистську Німеччину у Другій світовій війні. Тому ми повинні використовувати всі інші інструменти, які у нас є. Дипломатія і торгівля — це те, де ми можемо бути на крок попереду.

Після переговорів у Стамбулі Європейський Союз готує 18-й пакет санкцій, спрямований на російську енергетику, фінансову систему та «тіньовий флот». Чи вважаєте ви, що ЄС готовий діяти незалежно від позиції США, особливо враховуючи заклики новопризначеного керівника апарату канцлера Німеччини Торстена Фрая до жорсткіших заходів, включаючи заборону на імпорт російського газу та урану?

Я б дуже хотів більшої незалежності від Росії, адже, якщо ми не досягнемо її повною мірою, то ми самі себе підведемо. З незалежністю від США, однак, складніше. Ми все ще сильно залежимо від Вашингтона в питаннях оборони, безпеки та торгівлі. США були нашим основним партнером протягом 80 років. А втім, все змінюється.

Ми не можемо дозволити собі реагувати на все, що говорить Дональд Трамп. Хаос після його інавгурації є колосальним. Вранці він говорить одне, в обід — інше, а ввечері заперечує обидві заяви. Європейські лідери зрозуміли, що краще набратися терпіння і не гнатися за кожною зміною в його риториці.

Зараз головне — стояти на власних ногах. Це означає бути проактивними і проєктувати ЄС на глобальному рівні. Занадто довго ЄС був зосереджений на внутрішньому розвитку — на розширенні та внутрішніх питаннях, що було важливо, але ми нехтували своєю глобальною роллю. Європа завжди була глобальним гравцем, і вона повинна залишатися ним, якщо хоче досягти успіху.

Європа дуже приваблива — люди шукають тут кращого життя через нашу неперевершену систему соціального забезпечення та якість життя. Але ми не можемо сприймати це як належне. Ми повинні самі це захищати.

Залежність від США більше не може бути прийнятною. Вони повинні залишатися нашим найближчим партнером, а не опікуном

Президент Трамп у приватній розмові з європейськими лідерами визнав, що Путін не готовий завершити війну, але водночас відмовився від нових санкцій, пропонуючи натомість мирні переговори у Ватикані. Як ви оцінюєте таку позицію США?

Дональд Трамп — наївна людина, яка не розуміє, що відбувається. Його багато разів обманював Путін, а він навіть не усвідомлює цього. Він не може оцінити свої помилки, тому що просто не визнає їх. Не можна грати в покер з відкритими картами, а це саме те, що він робить, показуючи свою руку Росії, оголошуючи свої плани, відправляючи до Москви некваліфікованих людей, які не мають жодного досвіду.

Коли він каже європейським лідерам, що змусив Путіна приєднатися до переговорів з Україною, через тиждень після того, як ці переговори вже відбулися в Стамбулі, — це однаково, що сказати: «Я проспав три роки».

Це божевілля. Він не знає, що він робить, що він говорить світові або своїм союзникам

Європейські лідери тепер усвідомлюють, що вони мають клоуна за партнера. Я сподіваюся, що у них вистачить терпіння і інструментів, щоб спокійно і чітко пояснити Трампу, що він помиляється, що він робить все гірше, а не краще. І що росіяни з ним грають. Вони повинні дати йому зрозуміти, що Росія не зацікавлена в компромісі. На жаль, ми мусимо визнати, що нинішній президент США повністю розгублений і нічим не допомагає.

У Конгресі США представлено законопроєкт Sanctioning Russia Act, який передбачає 500% тариф на імпорт з країн, що купують російську нафту та розширення санкцій проти російського суверенного боргу. Чи може Конгрес, навіть за відсутності підтримки з боку адміністрації Трампа, самостійно просунути цю ініціативу?

Я був би радий, якби її вдалося реалізувати. Але дивлячись на те, як Дональд Трамп ставиться до американської демократії, я налаштований дуже песимістично. Він не дбає про Конгрес, Сенат чи суди — лише про себе і свою пропаганду.

Не має значення, що вирішить Конгрес. Якщо Трампу це не сподобається, він бойкотуватиме його так само, як ігнорує судові рішення і все інше, з чим він не згоден. Це все дуже ускладнює.

Одного дня він каже, що запровадить жорсткі санкції проти Росії, а наступного дня — навпаки. Так де ж ми знаходимося? З чим ми взагалі граємося? Нічого не зрозуміло.

Я вдячний американським законодавцям за цю ініціативу, але я обережний. Якщо вона не сподобається Трампу, він заблокує її без вагань. Я хотів би помилятися, але я не вірю, що він підтримає щось, що не слугує йому.

Виклики на шляху євроінтеграції України

‍У березні Угорщина погрожувала накласти вето на продовження санкцій ЄС проти Росії, що могло призвести до розмороження значних активів. Хоча компроміс було знайдено, Будапешт і надалі висловлює критичні зауваження не лише щодо санкцій, а й щодо розширення ЄС. Наскільки серйозним ризиком є позиція Угорщини для єдності Євросоюзу у контексті євроінтеграції України? Які можуть бути наслідки для самого процесу інтеграції?

Угорщина відіграє роль корисного ідіота в ЄС — «троянського коня» Володимира Путіна. Вони схиляють на свій бік і інших, з певним успіхом у Словаччині, уряд якої загубився в російській брехні. Поки Україна в центрі уваги, ситуація на Західних Балканах ще більш серйозна.

Угорщина голосно поширює нісенітниці про угорську меншину в Україні, але тихо підриває ЄС в інших місцях — особливо в Грузії та на Західних Балканах, де угорські дипломати активно експортують російську брехню

У Боснії і Герцеґовині Угорщина входить до складу сил EUFOR (Сили Європейського Союзу — військова місія під проводом ЄС у Боснії і Герцеґовині, завданням якої є підтримання миру і стабільності відповідно до Дейтонської угоди. — Авт.) і тісно співпрацює з лідерами Республіки Сербської, пов'язаними з Путіним. Вони відіграють огидну роль у блокуванні розширення ЄС, повторюючи російську пропаганду.

ЄС зрозумів, що має обходити Угорщину, але це створює небезпечні прецеденти. Формування «коаліції охочих» лише для того, щоб обійти Угорщину і Словаччину, може підірвати довіру до правил і цілісності ЄС.

Зрештою, угорці повинні обрати зміни. Ми можемо лише сподіватися, що наступні вибори принесуть новий уряд, а з ним і кардинально іншу позицію щодо України та регіону. До того часу ми повинні чекати і бути терплячими.

Європейський парламент активно підтримує євроінтеграцію України, зокрема через прискорення процесу вступу та відкриття переговорних кластерів. Як ви оцінюєте роль Європарламенту у цьому процесі та його вплив на рішення Ради ЄС?

Парламент є законодавчим органом, тому майже все в ЄС проходить через нього. Проте, він не відіграє вирішальної ролі в розширенні, хоча ми впливаємо на цей процес.

Наприклад, я входжу до Комітету у закордонних справах, і ми уважно стежимо за кожною країною, яка прагне вступити до ЄС. Парламент готує, голосує і публікує звіти про прогрес кожної країни — оцінює, наскільки вони відповідають критеріям вступу, і пропонує рекомендації.

Ми також можемо надсилати місії для безпосередньої взаємодії з національними партнерами, щоб обговорити реформи, необхідні для наближення до членства в ЄС. Але остаточне рішення про розширення не залежить від нас.

Ми лише підтримуємо і спрямовуємо. Більшість парламенту підтримує розширення, адже визнає, що більший ЄС — це сильніший ЄС. Наша роль полягає в тому, щоб співпрацювати з національними парламентами, не тиснути на них, а допомагати їм у проведенні необхідних реформ.

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн зазначила, що Україна може приєднатися до ЄС до 2030 року, якщо реформи продовжуватимуться нинішніми темпами. Наскільки реалістичними ви вважаєте ці терміни для вступу України?

Я був би радий, але це багато в чому залежить від того, коли закінчиться війна. Це не означає, що Україна не повинна приєднатися до ЄС до закінчення війни — насправді, я вважаю, що вона заслуговує на особливий статус.

Я часто використовую приклад Пуерто-Ріко — не повноправний штат США, але особлива територія з певними правами та обов'язками. Ситуація України є унікальною. Жодна з інших країн-кандидатів — Молдова, Чорногорія, Албанія, чи Сербія — не перебувають у стані війни з 2014 року. Україна воює вже 11 років. Ми не можемо ставитися до неї як до звичайної країни.

Важливо ставити амбітні цілі — вони дають нам енергію. Але чи реалістичний 2030 рік? Чесно кажучи, ми навіть не знаємо, що принесе завтрашній день. Коли закінчиться війна? Як вона закінчиться? Чи дотримається Росія свого слова?

Ось чому я вважаю, що особливий статус міг би бути більш ефективним і навіть прискорити процес. З Україною поводяться так, ніби нічого не сталося, і це неправильно.

Гібридна війна та інформаційна безпека ЄС

‍У травні 2025 року Польща зіткнулася з безпрецедентною хвилею гібридних атак з боку Росії напередодні президентських виборів. Як ви вважаєте, чи достатньо ЄС готовий до складних інформаційних операцій РФ? Які кроки необхідно вжити для посилення інформаційної безпеки в Європі?

Європа не готова, зовсім не готова. А втім, деякі держави готові більше, ніж інші. Якщо ви подивитеся на країни Балтії та Скандинавії, то їхній підхід повністю відрізняється від центральноєвропейського. Це дивно, враховуючи нашу спільну історію. Країни Балтії були частиною Радянського Союзу. Чехословаччина була окупована, але не так довго. Проте Естонія, Латвія, Литва та Фінляндія зараз дуже ефективно протидіють гібридним загрозам. Тим часом такі країни, як Угорщина і Словаччина, повністю втратили орієнтири.

Їхні мізки промиті російською пропагандою

Польща, до її честі, голосно заявляє про проблему і хоче діяти. Але в Чеській Республіці чиновники виступають по телебаченню і кажуть, що дезінформації не існує — це найгірший з можливих підходів.

Нам пощастило, що бомби не падають на наші голови, але ми перебуваємо у стані інформаційної війни. І ми її програємо. У Брюсселі ніхто навіть не говорить про російську пропаганду. Це не є темою. Здається, позиція окремої країни залежить від історичного досвіду відносин з Росією.

Ми почали визнавати проблему лише тому, що Росія продовжує ескалацію. Вони підірвали склад боєприпасів у Чехії в 2014 році, і все, що ми зробили, це вислали кількох дипломатів. Російські чиновники досі вільно пересуваються Шенгенською зоною. Ніхто не може цьому перешкодити.

Відверто кажучи, нам бракує сміливості. Ми занадто довго не можемо визнати Росію ворогом. Вона не хоче бути нашим другом — вона хоче перемогти нас і перекроїти світ. Європа не готова, програє і не має скоординованої відповіді на гібридні загрози. Кожна країна сама по собі, і Росія користується цим хаосом.

Росія впливає на країни ЄС не лише через кібератаки чи фейки, а й через так звану «м’яку силу» — проросійські організації, медіа та навіть економічні зв’язки. Наскільки серйозною ви вважаєте цю загрозу? І що ЄС може зробити, щоб вчасно виявляти та зупиняти такий вплив?

Так, це серйозна загроза — і Європа все ще не може цього визнати. Ми повинні припинити переконувати себе, що Росія не може бути настільки поганою. Вона настільки погана. Ми повинні сприймати російську пропаганду за чисту монету — вони транслюють саме те, що думає і хоче Кремль.

Ми повинні реагувати на попередження наших власних служб безпеки. Наприклад, у Чеській Республіці наша розвідка вже давно заявляє, що володіння Росією численними об'єктами нерухомості становить загрозу. Проте, коли справа доходить до їхнього арешту, влада раптом заявляє, що це юридично неможливо. Цей страх перед Росією має припинитися. Так, у них є ядерна зброя, але їхня економіка зруйнована. Вони не в змозі виграти глобальний конфлікт.

Європа діє так, ніби у неї Стокгольмський синдром. Росія не може зрівнятися з нами ні економічно, ні стратегічно, і вони не настільки самогубці, щоб розпочати ядерну війну

Ми повинні визнати, що Росія є ворогом, і припинити легітимізувати людей, пов'язаних з нею. Немає жодної причини, чому, особливо в Центральній Європі, комуністи та проросійські популісти продовжують отримувати медіа-платформи. Це має припинитися.

Російська пропаганда має бути заборонена. Ми повинні бути жорсткими з усіма: особами, компаніями, установами, які допомагають Росії отримати вплив. Підкуп, маніпуляції, шпигунство — все це має бути відстежено і покарано. А ті, хто виступають проти Росії, мають бути голоснішими, чіткішими і невблаганними у поясненні реальності. Тому що ми все ще не в змозі розповісти людям, що насправді відбувається — і немає жодних виправдань тому, що робить Росія. Жодних.

Титульне фото: Associated Press/East News

‍Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍