Ельміра Аблялімова: «Без Криму не буде України, а без України — Криму»

Брехня про «споконвічно російський Крим»

— Депортація кримських татар у травні 1944 року — один з найбільших злочинів радянського режиму, вчинених під час Другої світової війни. Минуло 80 років, і ми бачимо, як Росія робить все, щоб у кримських татар знову відібрати дім…

— У кримських татар немає іншої батьківщини, крім Криму.

Але щоразу, коли Росія отримувала право впливу на півострові, це призводило до його колонізації. До першої анексії Криму в 1783 році Російською імперією кримські татари становили близько 90% населення півострова, а вже у 1917 — 29%.

Наступна ітерація імперії — Радянський Союз і, зокрема, сталінська депортація у 1944 році — практично повністю викорінила етнічне населення півострова. Крим штучно заселяли росіянами, піддавали тотальній русифікації, пам'ять про корінне населення методично стирали. Тож сьогоднішні заяви Росії, що Крим є «історично російською землею» — абсолютна неправда.

З 2014 року і до сьогодні кримські татари знову є головним об’єктом політичних переслідувань та репресій окупаційних адміністрацій. Тобто продовжується політична лінія Російської імперії, спрямована на вичавлення кримських татар з Криму.

Тому що саме існування нашого народу з його унікальною культурою та історією несе ідеологічну загрозу для кремлівського режиму. Це одна із найбільш нелояльних до Кремля частин населення в Криму.

З розвалом СРСР кримським татарам вдалось повернулися додому, і ми віримо, що невдовзі це вдасться знову.

— Радянські наративи міцно вкорінились у сприйняття історії Криму та кримських татар, щоб вилучити з підручників історії імперські міфи — потрібен час. Що ми можемо зробити вже зараз, щоб історію киримли в Україні та світі знали глибше?

— У наративах російської пропаганди кримські татари — це «терористи», «екстремісти», а також «зрадники» і «посібники нацистів під час Другої світової війни». Саме так режим намагався виправдати масові депортації та геноцид у 1944 році. Століттями Росія системно знищувала не просто кримськотатарський народ, а й історію, культуру, мову, знищувала історичні джерела, унікальні памʼятки та свідчення.

На жаль, чимало українців, як і міжнародна спільнота, теж піддавались впливу російської пропаганди, і навіть повернення кримських татар з депортації у 90-х роках не було легким.

Сьогодні ми бачимо, як трансформуються відносини українського народу з кримськими татарами, як багато нас єднає. Ми маємо спільну історію і спільного ворога.

І український, і кримськотатарський народи точно знають справжню цінність свободи.

Однак, через недостатню увагу до минулого в Україні та світі історія Криму досі транслюється здебільшого через російську призму, базується на брехливих тезах. І тут маємо велику проблему. Росія зараз у Криму робить все можливе, щоб знищити субʼєктність кримських татар — адже це несе загрозу ідеологемі про споконвічно російський Крим.

На жаль, кримськотатарських історичних джерел збереглось не так багато, але вони є. Наприклад, перш ніж відкривати джерела радянської історіографії, можна звернутися до кримськотатарського літописця XVII століття Мехмеда Гаджі Сеная.

Сьогодні ми також працюємо над Стратегією когнітивної деокупації Криму, яка передбачає систему інструментів, механізмів та конкретних заходів, які б допомогли відновити правду про Крим на всіх рівнях.

Особлива увага буде приділятися освіті дітей та підлітків, які фактично виросли в умовах російського інформаційного поля.

Повістки на виході з мечетей

— Нещодавно Рефат Чубаров заявив, що в Криму не виключена нова хвиля примусової мобілізації. Особливо прицільно її проводять серед кримських татар. Чи продовжують виїжджати кримські татари з півострова, щоб уникнути мобілізації?

— Так, відповідно до Женевської конвенції, мобілізація населення під окупацією є незаконною. Але окупанти її проводять від початку повномасштабного вторгнення і до цього часу. Нам відомі випадки масової роздачі повісток саме в місцях компактного проживання кримських татар. У деяких містах видають повістки просто перед виходами з мечетей.

Представництво у консультаціях з адвокатами та правозахисниками намагалось розробити алгоритм дій для наших громадян в Криму, який допомагає зберегти життя та не стати тими, хто виконуватиме злочинні накази окупантів.  Але, на жаль, реалії такі, що гарантій немає.

Життя в окупації — це постійний страх і ризик, що за тобою «прийдуть». Чи то мобілізувати до ворожої армії, чи відправити до вʼязниці просто за сам факт твого існування.

Найнадійніший захист від незаконної мобілізації — покинути окуповану територію. Але тут важливо розуміти, що кримських татар уже насильно виселяли з рідного Криму, це колективна травма, яка залишиться ще на багато поколінь.

Сьогодні Росія не відправляє нас у товарних потягах за тисячі кілометрів, але робить усе, щоб змусити кримських татар виїхати з Криму.

Насильницька мобілізація кримських татар — один із інструментів так званої «гібридної депортації» і один з методів знищення нелояльного до окупантів населення. Тому наш народ усіма силами намагається втриматися на рідній землі та не дати окупантам завершити те, що вони почали ще декілька століть тому. До того ж якщо всі, хто проти окупації і підтримує Україну покинуть Крим, то звільняти ці території без наших людей, які на нас чекають, стане в рази важче.

— Частина вашої родини — серед тих, хто відмовився покидати свої землі. Як кримські татари, що залишились у Криму, ставляться до тих, хто виїхав?

— У нас навіть є такий вислів «Qırımda yaşa» («Живи в Криму»). Тобто за будь-яку ціну тримайся за рідний дім, намагайся жити в Криму так довго, наскільки це можливо. Саме тому попри ризики, переслідування і тиск кримські татари не покидають своїх домівок. Одне вигнання вже пережили, і це біль, який важко уявити.

З іншого боку, є дуже вагома загроза, ризик того, що тебе змусять взяти до рук зброю та піти воювати проти своїх. Це ще один страх, який змушує кримських татар (так само як і українців) покинути окуповані території, рідний дім і все, що вони мали. Тож ті, хто залишився на півострові, з розумінням ставляться до тих, хто прийняв важке рішення покинути дім.

Кримська платформа змінила плани Кремля

— Наскільки ефективна робота Кримської платформи (ініційований Україною міжнародний координаційний механізм для повернення питання Криму до порядку денного, захисту прав людини в Криму та сприяння деокупації півострова — Ред.)? Які плани і бачення ролі цієї структури після деокупації?

— Перед початком широкомасштабного вторгнення Росія робила все, щоб легітимізувати спробу анексії, щоб Крим просто зник з порядку денного, аби міжнародна спільнота своїм мовчанням «благословила» окупацію півострова. На жаль, був період, коли їм це майже вдалося.

Кримська платформа це змінила. Офіс Кримської платформи став майданчиком для координації та комунікації органів державної влади України, іноземних держав, міжнародних організацій та громадян України з Криму.

Без перебільшення, з усіх органів державної влади ми найбільш прискіпливо моніторимо ситуацію на півострові, розробляємо та просуваємо відповідне національне законодавство, працюємо над стратегічними документами в контексті реінтеграції, актуалізуємо тему Криму для міжнародних партнерів, а також для національної аудиторії — що також дуже важливо.

Ми не знаємо, коли саме буде звільнено Крим, це залежить від багатьох факторів, але вже сьогодні працюємо над реінтеграційними стратегіями та планами, щоб бути готовими до цього з першого дня після деокупації.

Розроблено низку документів: Стратегію відновлення Криму, документ «Пріоритетні кроки Української держави після деокупації Криму», Стратегію когнітивної деокупації Криму, мета якої — ціннісна трансформація та реінтеграція Криму в український суспільно-політичний та культурний простір. Також ми займаємося підготовкою кадрового резерву для роботи на деокупованих територіях у межах загальної урядової Стратегії відновлення державної влади та реінтеграції населення деокупованих територій України.

Думаємо над тим, як ми будемо працювати над демілітаризацією свідомості людей, що робити з публічним простором, як відновлювати свободу слова, як розв'язувати питання приватної власності, подолати колонізацію.

Таких питань — десятки, усі вони — непрості. Але вже зараз зрозуміло, що для відновлення Криму, яким би шляхом він не був звільнений, потрібна буде консолідація міжнародної допомоги та зусиль. І Кримська платформа потенційно може і має стати таким інструментом.

Зараз Кримська платформа працює на звільнення Криму, а в майбутньому може працювати на його відновлення.

— Яке бачення майбутнього Криму у кримських татар і у вас особисто після деокупації?

— Крим — невід’ємна частина Української держави, а кримські татари — громадяни України, корінний народ України. І заявляють та відстоюють це з першого дня окупації півострова.

Щодо питання майбутнього — думаю, це має бути парламентська дискусія із залученням представницьких органів, насамперед Меджлісу. Це також передбачає зміни до Конституції, які в умовах воєнного стану ми не можемо вносити.

Кримські татари становили меншість у Криму внаслідок колонізаторської політики, депортації, імперської політики знищення нашого народу. Коли вас близько 13 %, ви не можете бути повноцінно обрані в органи місцевої влади та представляти свої інтереси.

Відповідно, коли місцеве самоврядування ухвалює якісь рішення, голоси кримських татар фактично є неврахованими. Саме тому, коли кримські татари говорять про національно-територіальну автономію, це означає, що в них буде можливість захистити свої права в культурному й мовному середовищі. Це означає, що буде певне квотне представництво для кримських татар і можливість ветувати рішення, які будуть їх стосуватися. Але це все лишається лише на місцевому рівні.

Наразі ми працюємо на Перемогу і зробимо все, щоб деокупація дозволила відновити верховенство права в Криму, а його жителі знову змогли відчути себе вільними та захищеними. Хочемо, аби Крим у майбутньому був не суто курортним осередком, а економічно розвиненим регіоном, привабливим центром для розвитку нових бізнесів. Місцем, де кримські татари на рівні з іншими народами півострова можуть реалізувати свої права і потенціал.

Звісно, будуть складнощі, виклики. За 10 років на території, підконтрольній Україні, відбулася низка важливих реформ, які Криму необхідно буде надолужувати.

‍

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/66315cef58ac5529e0b3a621_Jamala_main-p-800.jpg">«Читайте також: «Це музична мапа, яка розказує про історію кримських татар», — JAMALA презентувала вінілову платівку альбому QIRIM»</span>

Залишаючи свої будинки у 1986 році, мешканці Чорнобильської зони не усвідомлювали, що це назавжди. Ставили квартири на сигналізацію, ховали від дружин заначки під плінтуси. Залишали тварин. Евакуювали людей нібито на три дні...

Чорнобильські «біороботи» рятують світ

26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна катастрофа в історії людства. Вночі на ЧАЕС проходив експеримент. Ситуація вийшла з-під контролю і один за одним сталися два вибухи. Четвертий реактор було повністю зруйновано, внаслідок чого в атмосферу потрапила величезна хмара радіоактивного пилу.

Радянська влада довгий час замовчувала катастрофу і навіть влаштувала традиційні першотравневі паради.

Світ нічого не знав про вибух два дні

10 днів — з 26 квітня до 6 травня — тривав максимальний викид радіоактивних речовин із пошкодженого реактора. 11 тонн ядерного палива потрапило в атмосферу. Найбільша хмара осіла на території Білорусі. 30 співробітників ЧАЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом місяця.

Внаслідок Чорнобильської катастрофи постраждало орієнтовно 5 мільйонів людей. Було забруднено радіоактивними нуклідами близько 5 тисяч населених пунктів Білорусі, України та РФ. З них в Україні — 2218 селищ та міст з населенням приблизно 2,4 мільйонів людей.

Ліквідація наслідків аварії коштувала Радянському Союзу 18 мільярдів доларів. З усіх його куточків на боротьбу з «мирним атомом» було кинуто щонайменше 600 тисяч людей, і скільки з них загинуло від променевої хвороби — невідомо. За різними джерелами — від 4 до 40 тисяч осіб.

Унікальні підрозділи хлопців, які скидали з даху реактора радіоактивні шматки графіту, іноземці прозвали «біороботами». Адже ці люди працювали за таких небезпечних умов, у яких ламалися навіть спеціально створені для робіт під час катастроф роботи. Активність радіації на даху була від 600 до 1000 рентгенів на годину — а це смертельні дози опромінення. «Біороботи» виходили на дах на кілька хвилин, кидали одну лопату графіту в палаючий реактор і йшли, поступаючись місцем наступним. Більшості з них ця дійсно героїчна праця коштувала життя.

Колишнє місто-мрія Прип'ять тепер — місто-примара, його нема на сучасних картах.

Магніт для сталкерів і туристів з 75 країн світу

Перші чорнобильські сталкери з'явились на початку дев'яностих, одразу після розвалу Радянського союзу. На початку 2000-х сюди стали приїжджати туристи. А в 2010 році було прийнято рішення відкрити Зону для всіх бажаючих — необхідно було тільки отримати на це офіційний дозвіл і заплатити від 500 гривень до 500 доларів. За наказом Міністра з надзвичайних ситуацій України були проведені радіологічні дослідження та сформовані маршрути для відвідувачів. Зазначалось, що на території цих маршрутів у 30-кілометровій зоні можна перебувати до 4-5 днів без шкоди для здоров'я, а в 10-кілометровій зоні — 1 день.

Поїздка до 30-кілометрової Чорнобильської зони стала лідером у світовому списку унікальних місць та екзотичних екскурсій (нижче у рейтингу — Антарктида та Північна Корея). Що більше часу минало з моменту аварії, то більше туристів приїжджало. Усього — з 75 країн світу.

У Зону, що за своїми розмірами дорівнює трьом Києвам чи п’яти Варшавам, їхали з усього світу, щоб побачити можливу модель майбутнього людської цивілізації

Відчути атмосферу покинутого будинку. Зрозуміти, що буває, коли людське життя цінується менше, ніж прибуток від дешевої електроенергії чи державна таємниця.

— Кілька років тому я тут бачив жінку, що засмагала, — розповідав колишній супроводжуючий туристів у Зоні Сергій Чернов. — При цьому повз неї йшли місцеві працівники, одягнені в захисні, щільно застебнуті костюми. «Я, — сказала вона, — у московській газеті прочитала, що чорнобильська засмага найстійкіша, рік не змивається!»

Чорнобиль після російської окупації

У перший же день повномасштабного російського вторгнення Чорнобильська АЕС, яку 36 років консервували і берегли від подальшого розповсюдження радіації, була окупована військами РФ. Місце, в якому колись відбувся найстрашніший цивільний ядерний інцидент у світі, знову стало зоною підвищеної небезпеки.

Російські війська були в Зоні трохи більше місяця — до 2 квітня. І хоча великих боїв там не було (тільки зіткнення з прикордонниками та обстріли у перші дні), окупація змінила ці особливі землі на багато років.

Вражає історія про росіян у Чорнобильській зоні, які рили окопи в Рудому лісі — одній з найбрудніших локацій місцевості. Працівники станції, які залишалися там під час окупації, пояснювали, що рити чорнобильську землю дуже небезпечно. Але ніхто їх не слухав. Ба більше: радіоактивний пил росіяни вивезли за межі Зони на гусеницях своїх танків.

У Чорнобильській зоні і раніше було правило, що краще не сходити з асфальту. Але зараз окрім небезпеки від радіації додалася загроза мін та розтяжок. Тепер ні про який туризм чи сталкерські походи навіть не йдеться, адже 95-98% території зони відчуження вважається замінованою (оскільки вона поки не обстежена на наявність вибухових пристроїв).

Внаслідок вторгнення росіян на територію ЧАЕС було пошкоджено і розграбовано офісну та комп'ютерну техніку на суму понад 230 мільйонів гривень. Заступнику гендиректора «Росатома» Ніколаю Мулюкіну Національна поліція України оголосила підозру про порушення законів і звичаїв війни. За даними слідства, Мулюкін під час російської окупації Чорнобиля навесні 2022 року керував пограбуванням атомної електростанції. Окупанти не знали, чим там займатися, і просто крали майно. Утримуючи в заручниках працівників станції та нацгвардійців, які її захищали.

Аби привести ДСП «ЧАЕС» у довоєнний стан та відновити все необхідне, потрібно 1,6 мільярдів гривень, вважають в державному агентстві України з управління зоною відчуження.

Але найгірше — у полоні росіян досі залишаються 103 бійця Нацгвардії, які охороняли ЧАЕС. Як розповідає дружина одного з полонених військовослужбовців Наталія Кушнарьова, окупанти захопили їх під час вторгнення 24 лютого 2022 року.

Я пишу ці рядки у другу річницю потоплення крейсера «Москва», флагмана Чорноморського флоту РФ, українською протикорабельною ракетою «Нептун». І цей день пам’ятатиметься наступним поколінням і символічним жестом на острові Зміїний, і Днем українського зброяра — як новим святом в нашому календарі.

Більш того, я пишу ці рядки в момент, коли західні ЗМІ все наполегливіше та вголос розмірковують про те, коли та як Україна зможе завершити вже раніше розпочату справу зі знищення «Кримського мосту» як головної артерії ворога, що веде до тимчасово окупованого Криму. 

Хоч і є заява від голови СБУ Малюка про те, що росіяни наразі не ризикують використовувати «Кримський міст» для військової логістики, цей об’єкт ворогу і далі важливий тим, що забезпечує транспортний контроль над загарбаним півостровом.

Це, зі свого боку, є одним з факторів, які дозволяють Кремлю й далі продовжувати агресивну війну проти нашої країни

День, коли ця незаконна забудова окупантів буде остаточно знесена, як і день, коли Чорне море стане остаточно очищеним від металобрухту в формі російських кораблів, насправді значно ближчий, чим зараз ми можемо собі уявити. Але для його настання потрібні дещо більші зусилля, зокрема від західних партнерів, аніж просто духопідйомні публікації зі структурованими очікуваннями по тому, скільки ж десятків ракет, яких саме типів та які морські дрони остаточно підірвуть «Кримський міст».

А тепер ще раз про «Москву» на дні

У наших соцмережах популярним є жарт про те, як «країна без флоту топить кораблі країни із флотом». Це цілком відповідає одному із стратегічних завдань, які взяли на себе Сили оборони України, — максимальне знищення Чорноморського флоту як оперативно-стратегічного з’єднання ворога. Але тут варто підкреслити, що Україна насправді є морською державою, котра, хоч поки і не має потужних надводних кораблів, але знає та вміє воювати на морі.

І цей аспект підкреслює, що задача знищити ЧФ РФ є насправді цілком реальною

Яким зараз є «ядро» сил російських окупантів у Чорному морі? Різного роду супутникові знімки підтверджують, що ворог наразі в строю має 2 фрегати, 4 корвети та 4 підводні човни під «Калібри» із орієнтовним залпом на 50-60 ракет сумарно, лише 7 десантних кораблів із 13 наявних на початок повномасштабного вторгнення, два старі радянські фрегати проєкту 1135 та кілька менших кораблів класу «ракетний катер» та «сторожовий фрегат». Крім того, окупанти в Криму використовують до 10 аеродромів, зокрема для дій морської авіації ЧФ РФ, представленої винищувачами  Су-30 та Су-27, патрульними літаками Бе-12 та гелікоптерами Ка-27/29.

Ці показники підкреслюють амбітність завдання для наших захисників, що ще потрібно знищити із російського Чорноморського флоту

А от тут якраз буде доречним пригадати, що саме із корабельного складу та інфраструктури ворожого флоту вже знищили ЗСУ. Тут насправді по кожному із епізодів можна додати «вперше в історії воєн». Ракетний крейсер «Москва» у квітні 2022 року став першим в історії кораблем цього класу, знищеним в реальному бою. «Цезарь Куников», як своєрідний подарунок на 14 лютого 2024 року, став першим великим кораблем, втопленим морськими дронами у відкритому морі. Коли катери-камікадзе СБУ пошкодили російський ракетний корабель на повітряній подушці «Самум», тут наші захисники буквально пішли проти законів фізики, бо кораблі такого типу створювались як невразливі до будь-якого надводного чи підводного озброєння.

Коли 13 вересня 2023 року ЗСУ провели масовану ракетну атаку по інфраструктурі та кораблям ЧФ РФ окупантів у Севастополі, це був перший удар такого масштабу після Другої світової війни

А субмарина «Ростов-на-Дону» та корвет «Аскольд» стали першими ракетоносіями, знищеними у своїх доках далекобійним ракетним озброєнням. Врешті, є епізоди, які з нашої сторони ще офіційно не підтверджені, але ворог сповна відчув їхню дію на собі. Один із друкованих органів Міноборони РФ в грудні 2023 року заявив, що на початку жовтня минулого року тральники окупантів біля Севастополя були вимушені вести «бойове тралення» мін, які невідомо хто поставив. Що у часі збігається з тим, що росіяни різко перевели ракетоносне ядро ЧФ РФ до Новоросійська. А за деякий час потому в одному із західних ЗМІ з’явились натяки на те, що наші морські дрони могли отримати опцію й також постановки мін проти кораблів.

Коли вдарить «Грім»

Якщо ж шукати пряму відповідь на питання «а що треба Україні для остаточного знищення Кримського мосту та Чорноморського флоту?», то на перший погляд тут все виглядає лінійно — нам треба балістичні ракети ATACMS та крилаті ракети AGM-158 від США, крилаті ракети Taurus від Німеччини та F-16 для забезпечення ударів по ворогу. Практика «бавовни» Сил оборони України по окупантам в Криму показує, що найбільш результативними є саме комбіновані удари з використанням різних засобів. 

Для скептиків, зокрема на Заході, через яких у нас гальмується життєво необхідна допомога, можна приберегти такий аргумент — ЗСУ використовують західні далекобійні ракети можливо навіть краще, аніж інші армії в світі. Наприклад, Саудівська Аравія в 2015-2017 роках отримала та вгатила по хуситам в Ємені невідому кількість ракет Storm Shadow. Але, як бачимо, це аж ніяк не вирішило проблему з безпекою для регіону. На відміну від ЗСУ, котрі з регулярною успішністю «скальпують» та «штормлять» сили ворожого флоту.

Втім, у підборі інструментів для остаточного знищення «Кримського мосту» та ЧФ РФ можна піти нелінійно, покластись на власні розробки у форматі «Нептуна» та балістичної ракети «Грім», але на доведення цих ракет до необхідної кондиції попросити допомогу ресурсами у тих же західних партнерів

У країн Заходу є необхідні сотні мільйонів доларів і технологічне обладнання для створення новітніх потужних ракет. А Україна має волю та знання, як остаточно очистити Чорне море від загрози у формі Росії.