Ексклюзив
20
хв

Ефект безкарності

Після атаки Ірану на Ізраїль головною темою для дискусій в самій Україні та сусідніх з нею країнах було обговорення того, як реакція союзників Ізраїлю відрізняється від реакції союзників України — хоча це ж, за рідкісним винятком, одні й ті ж країни

Віталій Портников

Спалахи від вибухів у небі над Єрусалимом, коли ізраїльська протиракетна система «Залізний купол» перехоплює ракети та безпілотники з Ірану. Фото: Jamal Awad/Xinhua News/East News

No items found.

Сполучені Штати й Велика Британія знищували іранські дрони і ракети ще до того, як вони потрапляли у повітряний простір Ізраїлю, — й тим самим значно спрощували роботу системи протиповітряної оборони єврейської держави. В Україні, звісна річ, такого не спостерігалося ніколи — хоча російські атаки руйнують критичну інфраструктуру та вбивають мирних мешканців.

Але на Заході й не збираються робити вигляд, що не помічають цих відмінностей. У Білому домі вже після іранського нападу чітко дали зрозуміти, що союзницькі зобов'язання Сполучених Штатів перед Ізраїлем серйозно відрізняються від союзницьких зобов'язань перед Україною (не будемо вчергове згадувати Будапештський меморандум). Але найголовніше — США не будуть робити нічого, щоб загрожувало прямим конфліктом з Російською Федерацією.

Якщо звести цю тезу до трьох слів: Росія — не Іран. І з її ядерною потугою всім варто рахуватися 

Так що насправді варто зосередитися не на відмінностях у реакції, вони й так є очевидними, а на тому, що є спільним. А спільною є порада не допускати до ескалації ситуації. 

Ізраїльські військові на фоні збитої іранської ракети. Фото: GIL COHEN-MAGEN/AFP/East News

У перші ж хвилини після іранської атаки премʼєр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу та інші ізраїльські урядовці пообіцяли суворо відповісти Ісламській республіці. Але після атаки президент Джозеф Байден у розмові із очільником ізраїльського уряду порадив не завдавати удару у відповідь й підкреслив, що провал іранської атаки — очевидна перемога Ізраїлю. Навіщо тоді доводити справу до ескалації?

Звісно, ми з вами ще не знаємо, як саме відповість Ізраїль і чи відповість взагалі. Але разом із цим не можна не помітити, що це ставлення до конфлікту практично збігається зі ставленням до війни Росії проти України. Американські керівники не тільки постійно підкреслюють, що їхня країна не бажає навіть натяку на прямий конфлікт з Кремлем. Вони ще й радять не переносити війну на територію Російської Федерації. 

Державний секретар США Ентоні Блінкен підкреслював, що Сполучені Штати не підтримували і не створювали можливостей для здійснення українських ударів поза українською територією приблизно за два тижні до поради Байдена Нетаньягу. Висловлював сумніви в ефективності таких атак і міністр оборони США Ллойд Остін, який закликав Україну зосереджуватися на військових об'єктах. І ось тут виникає цілком логічне питання. Те, що Іран — не Росія, ми вже зрозуміли.

Але, коли мова йде про удар у відповідь по території агресора, виявляється, ніяких відмінностей між Росією і Іраном немає. Україні варто не переносити війну на російську територію й тим більш не бити по російській нафтопереробці.

І Ізраїлю краще не завдавати відповіді на найбільшу атаку безпілотниками в історії людства. Бо Захід хоче запобігти подальшій ескалації

І тут я змушений відкрити невеличку політичну таємницю, яка відома кожному з нас ще зі шкільних уроків історії. Ескалації сприяє якраз відсутність покарання. І у Москві, і у Тегерані бачать, що західні країни воліють утриматися від ескалації, тобто проявляють слабкість. У Путіна чи аятоли Хаменеї «червоних ліній» просто немає. А у Заходу, як бачимо, вони є. У Вашингтоні не бажають, щоб війна переходила на територію Росії. Не бажають, щоб Ізраїль відповідав Ірану й тим самим нібито спонукав Ісламську республіку до подальших атак. Навіть спроба стратегічної невизначеності, до якої вдався президент Франції Емманюель Макрон, викликала відверте роздратування у Вашингтоні та інших західних столицях. 

Путін має точно знати, що військ країн-членів НАТО не буде в Україні. Він має точно знати, що країни Альянсу не наважаться на прямий конфлікт з Росією. А тепер ще й аятола Хаменеї має точно знати: президент Байден переконував ізраїльського прем'єра не бити по Ірану.

А чому? Чому вони мають бути впевнені — саме впевнені — у своїй безкарності
Удар по Ізраїлю. Фото: Shutterstock

Адже ефект безкарності породжує відчуття того, що можна продовжувати. Можна бити по Україні. І можна бити по Ізраїлю. Можна окуповувати чужі території, можна сприяти терору. Найбільший виклик — економічні санкції, до яких вже пристосувалися і Росія, й Іран. Але очільникам терористичних режимів не потрібна економіка. Їм потрібна війна.

Й до того часу, поки вони відчувають, що їх побоюються як небезпечних божевільних вони будуть продовжувати. Якщо не завдавати ударів у відповідь, якщо не демонструвати силу — значить, провокувати на ескалацію і росіян, й іранців. І на жаль, ця формула є повністю зворотною актуальному західному підходу до великих викликів.

No items found.
Ізраїль
Воєнний злочин

Український публіцист, письменник і відомий журналіст, який більше 30 років працює у демократичних медіа Центральної та Східної Європи. Є автором сотень аналітичних статей в українських, білоруських, польських, російських, ізраїльських, балтійських засобах масової інформації. Є ведучим на телеканалі «Еспресо», має свій канал YouTube, а також співпрацює з українською та російською службами Радіо Свобода. У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору. Зараз вона виходить зі Львова як спільний проєкт Радіо Свобода, «Настоящего времени» та телеканалу «Еспресо». 

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Перша частина заголовку в цьому тексті сформована не для «клікабельності», а тому що справді є такий напрямок перспективних робіт, які ведуть зараз ВПС США, але про це ми трохи нижче поговоримо. Але навіть якщо хтось із читачів оцінить, що це таки просто «клікабельність», то це теж буде добре. Якби людство не сперечалось про технології, то їхній розвиток не рухався би вперед. А надто — про той самий штучний інтелект, який у нашій оборонній війні проти РФ отримує все більше поширення та наочно показав свою дієвість на прикладі використання ударних дронів. 

У нашій ситуації дискутувати про технології взагалі життєво необхідно, бо раз ворог переважає у кількості живої сили та інших ресурсів, нам треба брати асиметричними засобами. Тому, справді, не тільки борщ треба вносити до переліку спадщини ЮНЕСКО.

Тим більш, у мене самого виникла думка про певну дискутабельність, коли намагався коротко окреслити поняття «штучного інтелекту». Логічно ж все «окреслити одразу на березі», перш ніж продовжувати розмову, але далі є навіть кілька «але». Можна було б визначити, що «штучний інтелект — це програмне та апаратне забезпечення, яке може виконувати роботу замість людини на полі бою». Але ж, наприклад, для управління дроном із «машинним зором» людина однаково потрібна.

Казати, що «штучний інтелект спрощує завдання на полі бою», не зовсім підходить. Бо ця технологія вручає людини можливості, які раніше ніхто не бачив, але і покладає раніше не бачену відповідальність також

А чому почали саме із дронів?

Думаю, кожен із вас, дорогі читачі цього тексту, ставив собі це питання. Бо усі ми — люди західної культури, котрі виросли в понятті про загрозливість та водночас всесильність штучного інтелекту при використанні для військових цілей. І для нас ідеальною взагалі є картина, коли війну між собою ведуть виключно роботи, а людині взагалі не треба бути на полі бою, роботу оператора можна буде виконувати навіть за кількасот кілометрів від лінії боєзіткнення.

Український військовослужбовець Головного управління розвідки Міністерства оборони України керує морським безпілотником «Магура». Фото: Genya SAVILOV / AFP/East News

Але, як то кажуть, «де вхід — там і вихід». І він полягає в тому, що до лютого 2022 року в цивілізованих країнах штучним інтелектом для військових завдань системно не займались якраз через страх, що все може вийти з-під контролю. Крім того, не було такого інтенсивного використання боєприпасів та засобів РЕБ з обох сторін війни (у нас просто прийнято прибіднятись про власні успіхи в радіоелектронній боротьбі). Саме так і вийшло, що українські захисники виявились першими у воєнній історії, яким для завдань оборони довелось поєднувати дві речі — дрони як імпровізований засіб ураження і штучний інтелект як технологію, яка покращує точність влучання.

Штучний інтелект сам по собі не виникає, його потрібно окремо вчити під бойові завдання. Тому поки що і в першу чергу це про «машинний зір» на дронах, який дозволяє наводитись на техніку чи піхоту ворога без участі оператора та при шаленій протидії РЕБ

Звісно, що це аж ніяк не «стеля» по технологіям навіть зараз. І тут якраз доречно згадати про F-16 зі штучним інтелектом, згаданий у заголовку цього тексту.

Річ у тім, що з 2020 року ВПС США ведуть програму ACE з використання штучного інтелекту для війни в повітрі. І якраз нещодавно стало відомо, що восени 2023 року відбувся перший навчальний повітряний бій, учасниками якого стали пілотований F-16 та його безпілотний «брат», якого назвали X-62A VISTA. Для самих американських військових тут було важливо перевірити, що штучний інтелект цілком сам може керувати літаком та вести повітряний бій, навіть якщо при цьому на борту X-62A VISTA сиділо два пілоти для «підстраховки». 

Ну, а ми тут для себе можемо взяти планку, що можна йти і в напрямку створення безпілотних перехоплювачів рашистських ракет та «Шахедів», і цими перехоплювачами теж керуватиме штучний інтелект. 

Про всяк випадок ще один концептуальний момент. Будь-яка сучасна зброя відрізняється не тільки технологічністю, але й поняттям про її зловісність також. Відповідно, чим більше ми будемо писати із захопленням про будь-які власні успіхи зі штучним інтелектом на полі бою, то більше надихатиме наших розробників — і взагалі-то ще більше лякатиме наших ворогів, яким це все потім летітиме на голови. 

Ба більше, самі російські «військові теоретики» визнають — низька якість підготовки особового складу є їхньою традиційною проблемою, саме тому там така постійна фіксація на «аналоговнєт». Але що цікаво, відомі ворожі розробки зі штучного інтелекту обмежуються «машинним зором» для «Ланцетів» та окремих типів FPV-дронів.

Як перемогти «людський фактор»

Можливо, ми ще не до кінця знаємо про реальний рівень успішності, з яким наші захисники використовували штучний інтелект для протидії агресору. Наприклад, авторитетний західний аналітичний центр IISS стверджує, що наші військові ще з другої половини 2022 року використовували таку технологію для відбиття російських кібератак на нашу критичну інфраструктуру, для планування контрррозвідувальних заходів і, найцікавіше, для збору та узагальнення даних, як на російських окупантів впливали ракетні удари з HIMARS під час боїв за звільнення Херсона. Виходить так, що «штучний мозок» давав поради, як планувати ракетні обстріли по ворогу, а бійці ЗСУ їх напрочуд ефективно використовували.

І що цікаво, саме приклад Збройних сил України з використання штучного інтелекту аналітики з IISS називали як позитивний

Бо що виявилось негативним, це здивує всіх. Перед 7 жовтня 2023 року ЦАХАЛ уже мав кілька автоматизованих систем управління військами, в основу яких було покладено штучний інтелект. Такі системи здатні «підказувати» найбільш пріоритетні цілі для удару та навіть комплексні рішення для дій на полі бою. Однак, як стверджували аналітики IISS, ізраїльські офіцери такі підказки переважно ігнорували, чим і створили собі цілий комплекс проблем. Цей приклад підкреслює, що штучний інтелект на сучасному полі бою може дати досі небачені можливості, але й заодно вимагає небаченої досі відповідальності. 

Але з цього всього виникає ще один висновок. Нам ще тільки належить створити усі необхідні можливості на основі штучного інтелекту, що призведуть до повного звільнення наших земель від російських окупантів. Однак Україні це під силу як нікому в світі.

20
хв

Чи полетять F-16 на штучному інтелекті? І чому ця технологія й про відповідальність також?

Іван Киричевський

Одне із найважливіших для себе відкриттів я зробила на «американській гірці» у парку розваг PortAventura поблизу Барселони. Не пам’ятаю вже, навіщо полізла туди «на слабо» із такими ж переляканими друзями, які підбадьорювали одне одного, погано гамуючи дрижаки. Може, саме для цього життєстверджуючого досвіду. 

Так от, у момент, коли вагончик фатально заходив на найкрутіший віраж, від власних криків уже пересохло в роті, а від чужих — заклало ліве вухо, я раптом дуже чітко уявила себе капітаном цього корабля. І не просто уявила, а впевнено взялася за штурвал — так, наче мала за спиною сотню бойових вильотів.

То що мені тих нещасних вісім «мертвих петель», хоч і найвищих в Європі гірок із вільним падінням заввишки у 78 метрів?

Це спрацювало. У момент, коли ближче до кінця подорожі реакцію відвідувачів атракціону фотографували автоматичні камери, я добре усвідомлювала, хто саме веде і саджає цей повітряний корабель. Тому і на фото вийшла цілком пристойно — не з виряченими від страху очима, а з легенькою усмішкою досвідченого пілота-професіонала.  

Із досвідом мами, яка виховує дітей самотужки, — так само. Може бути складно і тривожно, і забагато незнайомих кнопок на пілотажній панелі.

Головне, вчасно нагадувати собі, хто на цьому облавку капітан, в чиїх руках штурвал. І не забувати заряджати власну батарейку, звісно 
Треба не лише дбати про дітей, але й не забувати про власний ресурс і вчасно заряджати батарейку. Фото: Roman PILIPEY / AFP/East News

Соло-мама — термін із соцмереж, який увійшов у наше життя на заміну поняттям «мати-одиначка», «розвєдьонка» або «женщіна з прицепом», від яких нещадно віяло «радянщиною» і дуже поганим тоном. З початком повномасштабної війни лави тимчасових соло-мам поповнили сотні тисяч українських жінок за кордоном. Їм нині особливо важливо перебувати у ресурсному стані. Це стан, який дозволяє не лише покрити базові потреби, а й дає достатньо енергії на взаємодію із дітьми, планування свого життя, організацію хобі. Зрештою, і на такий важливий час без дитини.

Це та сама киснева маска, яку так настирливо рекомендують одягати завжди спершу на себе

— Психіка жінок, які залишилися одні з дітьми, а додатково ще пізнали досвід війни або життя в окупації, дуже вразлива, — каже психологиня Олена Кузнецова, яка працює з українськими жінками і дітьми у Centrum Edukacji i Rozwoju у Варшаві. — До досвіду, коли все менеджерити і вирішувати повинна лише ти, додалися нові виклики. Кожна жінка реагує на це по-різному — хтось завмирає, ставлячи життя на паузу до кращих часів, а хтось — живе його тут і зараз, вирушаючи на екскурсію і в басейн. 

Психологиня радить концентруватися на власних відчуттях, прислухатися до себе і якнайчастіше запитувати, що мені зараз важливо? Щоб перебувати у ресурсному стані, важливо дбати про себе і свій власний простір — нехай навіть тепер він настільки обмежений, що спростився до ліжка і приліжкової тумбочки. 

Утім, зазначає Олена Кузнецова, українські соло-мами найчастіше демонструють неабиякі приклади витривалості й кмітливості. А ще вони чудово виручають одна одну.

Мені це нагадує невидимий жіночий рух, для якого немає кордонів. Поки писала ці рядки, у стрічці Facebook вигулькнув пост-пропозиція. Соло-мама писала про заплановану поїздку на травневі свята. Й одразу ж запропонувала чудову можливість для іншої жінки з дітьми – безплатно пожити в їхній квартирі в Амстердамі. Коментатори були розчулені й вдячні. Після того побачила, як інша мама у стрічці сповіщає про омріяну подорож до Нідерландів, яка ось-ось мала здійснитися. Розумію, що вони знайшли одна одну.

Усміхаюся такому колообігу добра у природі. Утім, для соло-мам це — майже звична справа

— Делегування, взаємовиручка — це коли одна бавить дітей, а інша тим часом має «вікно» для навчання, роботи, прогулянки. А потім вони міняються — чудовий вихід для самотніх мам, — каже психологиня й пригадує, що у Польщі українські соло-мами найчастіше об’єднуються, аби разом винаймати житло, по черзі залишатися із дітьми, давати одна одній час на себе. 

Наповнена й ресурсна мама краще допоможе дитині відрефлексувати переживання, пов’язані з війною, добере правильні слова й закладе підвалини того, щоб дитяча нервова система повернулася до норми якнайшвидше. 

Соло-мама має не лише відрефлексувати власні переживання через війну, але й допомогти своїй дитині впоратись із цим. Фото: Sergei SUPINSKY / AFP/East News

«Мамо, я пишаюся тобою!», — відгук доньки став найкращою мотивацією для Оксани. Вона уклала «Дитячий путівник Амстердамом» із 115 найцікавіших місць для дитячого відпочинку та рекомендацією за віком. І він точно покращить вікенд туристів.

«Знаєш, мам, твої бантики і стрічки виглядають найкраще», — поділилися з Анастасією її доньки-школярки, і вона стала власницею невеличкої ятки із унікальними прикрасами і біжутерією ручної роботи у центрі Кракова.  

Українські соло-мами надихають і надихаються, сміливо беручись за штурвал власного літака.

І хоч розраховувати у ці складні часи можуть найчастіше лише на себе, зате й самі складають унікальний маршрут, налаштовуючись на довгий і щасливий політ
20
хв

За штурвалом соло-мама. Як дають собі раду самотні жінки з дітьми?

Ольга Гембік

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

«Боятися вдвох не так страшно»: де дружинам військових знайти розраду?

Ексклюзив
20
хв

Балет у бомбосховищі: як у Харкові діти рятуються від жахів війни

Ексклюзив
20
хв

Жіночий спротив незламних українок. Історії українських жінок, які вціліли після російського полону

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress