Ексклюзив
20
хв

Двоє на плато: як реанімувати польсько-українські відносини?

Минулого року та у першій половині 2024-го польсько-українські відносини стрімко спустилися з вершини порозуміння на плато можливостей. А отже, обом країнам та нашим суспільствам необхідно працювати над тим, щоб співпраця не опинилася в глибокому яру непорозуміння. Яке дорого коштуватиме і Варшаві, і Києву. Маємо облаштовувати плато спільних інтересів

Євген Магда

Володимир Зеленський і Дональд Туск. Фото: president.gov.ua

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

В умовах російсько-української війни складно вимірювати ефективність двосторонніх відносин виключно економічними показниками. Польща надала військово-технічну допомогу Україні у перші, найважчі місяці російського вторгнення, і про це не можна забувати. Проте очікування польського істеблішменту не виправдалися, хоча ідеї конфедерації Польщі та України звучали в діалозі.

У Польщі завершилася тривала виборча кампанія, під час якої парламентські вибори перетекли у вибори до місцевих органів влади, а ті — у голосування на виборах до Європейського Парламенту. Боротьба була запеклою, її відлуння чути навіть сьогодні.

Президентські вибори пройдуть аж наступного року, і є час розпочати процес реанімації двосторонніх відносин, підважених спалахами популізму, провокаціями навколо українського зерна та блокуванням польсько-українського кордону.

Заміна біля стерна державного управління Матеуша Моравецького на Дональда Туска, на жаль, поки не стала потужним імпульсом для потепління польсько-українських відносин. Проте Туск навряд чи стане балотуватися у президенти, і цей факт може стати сприятливим для стабілізації відносин — з огляду на його політичний досвід та вагу в європейській політиці.

Володимир Зеленський і Дональд Туск у Варшаві 8 липня 2024 року. Фото: president.gov.ua

8 липня у Варшаві Дональд Туск та Володимир Зеленський підписали безпекову угоду. Це не лише черговий документ з низки спроб України юридично закріпити гарантії безпеки. У ній передбачено можливість військово-технічної співпраці та створення «Українського легіону» з числа громадян України, які перебувають на території Польщі. Функціонування цього підрозділу є поки, швидше, декларацією про наміри. Однак спільне виробництво боєприпасів, дронів, пошук можливостей для реалізації ракетної програми є необхідною запорукою стратегічного партнерства.

У двосторонньому діалозі є чимало складних питань, серед яких Волинська трагедія посідає ключове місце. Цього року вшанування пам’яті її жертв у Польщі минуло без надмірного ентузіазму, але міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш заявив, що Україна не стане членом ЄС без вирішення Волинського питання. Хоча очільник польського оборонного відомства часто робить заяви з питань, лише опосередковано дотичних до сфери його професійної компетенції, ігнорувати її не варто. Навпаки — треба відновити дискусію, виходячи з нинішніх реалій.

Кілька років тому було здійснено невдалу спробу створити польсько-українську відзнаку «Праведника Волині», і актуальність її не зникла. І довірчі відносини президентів Анджея Дуди та Володимира Зеленського могли б допомогти політикам стати почесними патронами цієї відзнаки.

Ще один момент: лише проведення ексгумації тіл жертв Волині допоможе встановити масштаб трагедії, мінімізувати спекуляції про кількість її жертв. Щоправда, маємо усвідомлювати політичну чутливість цього питання для офіційного Києва та відповідний емоційний фон у Варшаві.

Президенти України та Польщі Володимир Зеленський і Анджей Дуда вшанували пам’ять жертв Волинської трагедії у Луцьку. 9.07.2023. Фото: Укрінформ

Озвучена Дональдом Туском 8 липня ініціатива щодо виробництва електроенергії для України коштом польського вугілля могла б стати одним з компонентів двосторонньої співпраці. Втрати у сфері енергетики для України є значною проблемою, і вирішувати їх напередодні опалювального сезону потрібно, використовуючи креативні, несподівані для Росії кроки. І якщо вони допоможуть польським шахтарям, це теж сприятиме покращенню відносин між країнами.

Польща для Кремля є одним з головних об’єктів інформаційно-психологічного тиску, на її території російські спецслужби намагаються здійснити низку «активних заходів» задля дестабілізації ситуації

Блокування польсько-українського кордону проходило під патронатом «Конфедерації» та, зрештою, принесло їй політичні дивіденди на виборах до Європарламенту, тоді як з диверсіями та підпалами на польській території місцеві правоохоронці борються більш успішно. Тамтешні медіа неодноразово повідомляли про затримання українців та білорусів, які шпигували на користь Росії. Проте знайти тих, хто написав під трафарет «Нам потрібні вибори» на стіні Українського дому у Варшаві поліція та спецслужби Польщі поки так і не зуміли.

Низка рішень уряду Туска стимулюватиме відтік українських мігрантів з території Польщі до інших країн ЄС — насамперед до Німеччини. Німецька масштабна економіка може прийняти нових тимчасових переселенців. Проте варварські обстріли українських населених пунктів, навмисне знищення енергетичних об’єктів може вже ближчим часом спричинити нову хвилю міграції, і саме Польща буде головним шлюзом для громадян України.

Тому на порядку денному постають спільна протидія російській пропаганді (мігранти у цьому питанні є дуже чутливою категорією) та захист української ідентичності для українців у Польщі. Вони вже сьогодні фактично відновили етнічний візерунок міжвоєнної Другої Речі Посполитої, розмивши моноетнічний характер, притаманний Польщі після Другої світової війни.

Повертаючись до теми українського зерна, яка стала болісною для двосторонніх відносин, хочу зауважити, що відновлення роботи чорноморських портів суттєво зменшило її вплив на ці відносини. Українське збіжжя знову транспортується до країн Азії та Африки, і польська дипломатія могла б сприяти розширенню ареолу його постачання. Звісно, на вигідних для обох держав умовах.

Польща в цілому могла б стати одним з провайдерів інтересів України в світі, хоча, ніде правди діти, прагнення польського бізнесу отримати преференції у питанні відновлення України поки не знаходять розуміння в Києві.

Зараз в ЄС головує Угорщина, і це півріччя складно буде занести до сприятливого періоду євроінтеграції України. Проте у січні 2025 року головування перейде до Польщі, і сьогодні завданням Києва та Варшави є формування спільного амбітного плану дій

Перенесення кордону ЄС та НАТО далі на схід відповідає національним інтересам Польщі, цим і була обумовлена масштабна підтримка України у її протистоянні з Росією.

Польща й Україна мають 525 кілометрів спільного кордону, на якому сьогодні критично бракує пунктів пропуску (це окрема болісна тема двосторонніх відносин). Проте ми не повинні, перебуваючи на плато спільних інтересів, відмовлятися від пошуку точок дотику і маємо навчитися говорити одне одному не лише правду, але й компліменти.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Євген Магда — український політолог, історик, журналіст, директор Інституту світової політики. Автор книг «Гібридна війна. Вижити і перемогти» та «Гібридна агресія Росії: уроки для Європи». Увійшов до десятки кращих політичних експертів й аналітиків України в рейтингу видання «Коментарі» 2020 року. Син, брат, чоловік, батько. Тримає руку на пульсі подій в Україні та її сусідів понад 20 років.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
політика трамп магда путін зеленський рютте

Наче у фільмі жахів. Геополітичних 

Заради справедливості, чимало зі здійснених протягом останніх 8 тижнів дій Дональд Трамп анонсував ще під час виборчої кампанії та перехідного періоду, що передував його вступу на посаду. 47-й президент США заслуговує на різноманітні оцінки, проте його курс є очевидним: з особистих психологічних і політичних причин він потребує глобального політичного успіху у перші 100 днів власного президентства. 

Оточують Трампа й проводять його курс ті, хто повністю поділяє ці плани та не має сумнівів у доцільності їхньої реалізації. Попередні біографії цих людей мають мінімальне значення, а нинішня особиста відданість не викликає сумнівів.

У підсумку Сполучені Штати протягом короткого терміну перетворилися зі стратегічного союзника України (зокрема, під час перебування Трампа у ролі 45-го президента США держсекретар Штатів Майк Помпео та міністр закордонних справ України Павло Клімкін проводили засідання Комісії стратегічного партнерства у листопаді 2018 року) на посередника. Причому посередника, який вимагає оплати власних послуг, вдаючись до відвертого шантажу. Цей поворот для України має вельми драматичні наслідки й навряд чи обмежиться гарячою дискусією, яка сталася 28 лютого в Овальному кабінеті Білого Дому. 

У Вашингтоні сприймають Україну як слабку ланку світової політики, і це не лише особисте сприйняття Дональда Трампа, але й системний підхід до побудови відносин. Хоча ніде правди діти: заяви президента США демонструють не лише особливості поведінки людини, яка звикла давати характеристики всьому у найвищому ступені. Трамп, судячи з усього, не забув про ситуацію навколо його спроби отримати від Володимира Зеленського компромат на Гантера Байдена. Ця ситуація, як відомо, спричинила початок процедури імпічменту — дошкульної, проте неоднозначної за результатами. 

Україна — не єдиний об’єкт атак з боку адміністрації Трампа, але єдина країна, яка продовжує опиратися російській агресії попри втрату 20 відсотків своєї території. Відтак ознаки залаштункових домовленостей між Москвою та Вашингтоном, які спричинили успіх російських військ на Курщині, відмова США від участі у міжнародних юридичних діях проти Кремля виглядають, на жаль, логічними. Путін ставить Трампу попередні умови, а Трамп їх приймає та виконує з ентузіазмом. 

Ані факт безпрецедентної за розмірами у ХХІ столітті агресії, ані масштабні чужі страждання не є аргументами для Трампа, він легко жонглює цифрами жертв російсько-української війни, видобуваючи їх з власної уяви, а не з розвідданих

Маємо констатувати: 47-й президент США перетворився на об’єкт рефлексивного управління з боку Кремля. З огляду на те, що Штати послідовно відмовляються від використання елементів юридичного тиску на Кремль, це цілком відповідає поглядам Трампа на міжнародні відносини. Його цікавить deal — угода, причому резонансна й спроможна переконати весь світ у геніальності та дипломатичних талантах Трампа. Він, як відомо, «стабільний геній» (с).

Дональд Трамп під час передвиборчої кампанії, 2024. Фото: Evan Vucci/Associated Press/East News

Горе тим, хто чинить опір

Україна у цьому випадку зіткнулася не лише зі зміною глобального політичного клімату (слово «глобальний» у Вашингтоні можна вживати виключно для опису величі Трампа). Вчорашній стратегічний партнер не лише вимагає підписати «мінеральну» угоду, але й зупиняє/відновлює постачання виділеної ще Джо Байденом військової допомоги, обмін розвідувальними даними та підкреслено вибірково підходить до питання політичної підтримки.

Дійшло до того, що у повідомленнях посольства США про обстріли українських міст перестали звучати згадки про Росію, наче ракети й дрони запускають інопланетні істоти

Згадаємо, що обурення обстрілами українською стороною російських НПЗ висловлював міністр оборони в адміністрації Байдена Ллойд Остін. І саме за 46-го президента процес перепризначення Путіна президентом Росії із залученням окупованих українських територій у березні 2024 року викликав хіба що блискуче мовчання G-7. США виступали лідером у коаліції на підтримку України, проте не поставили державі-жертві агресії жодного F-16. Це свідчить про системне прагнення Вашингтону самому визначати ступінь залученості до бойових дій без уваги на моральні імперативи. 

На жаль, Володимир Зеленський не зумів перелаштуватися у процесі реалізації державної політики у відповідності з новими викликами. «План перемоги», «план стійкості» виявилися декларативними, а підстав для проведення нового саміту миру немає. Ставка на вузьке коло довірених осіб продовжує превалювати у його modus operandi, до чого додалося запровадження масштабних санкцій проти Петра Порошенка. Верховна Рада України попри формальне існування монобільшості не перетворилася на конвеєр з ухвалення рішень конституційною більшістю, а Кабінет Міністрів залишається «урядом ноунеймів». Українська влада надає забагато аргументів бажаючим називати нашу державу failed state («недодержава» — Ред.).

Прагнення США забезпечити щонайшвидше проведення виборів в Україні не є ідеєю, яка оволодіває масами всередині країни, проте більшість політичних гравців розпочали підготовчі роботи на цьому напрямі. Оскільки зупинити цей процес навряд чи можливо, обмежимося нагадуванням про те, що вибори для світової спільноти — не лише певна кількість бюлетенів в урнах для голосування, але й міжнародне визнання процесу волевиявлення.

Кремль розуміє це, тому вправно інфікував Білий Дім «глибоким занепокоєнням» про стан української демократії. Фаворит Путіна у цих майбутніх перегонах — загальний хаос, організувати який російські спецслужби готові просто зараз

Мета Кремля очевидна — показати на прикладі України, що жодна країна з уявної сфери впливу РФ не повинна опиратися. Це не Мюнхен-1938, не Ялта-1945, це квінтесенція кремлівського мислення і прагнення диктувати свою волю. Не розвалившись під першими ударами російської армії у лютому 2022 року, Україна довела власну суб’єктність, проте не зуміла переламати ставлення низки світових політичних акторів. Сильна Україна навряд чи потрібна комусь, крім її громадян, і це необхідно усвідомлювати. Іншим глобальним акторам доцільність існування незалежної і потужної України необхідно доводити.

Європейська дилема

Виступ віцепрезидента США Джей Ді Венса на Мюнхенській безпековій конференції став не просто «чорною міткою», США продемонстрували готовність кардинально змінити політику щодо Старого Світу. Ще більш самотніми європейці відчули себе після лютневої суперечки у форматі Трамп+Венс проти Зеленського, яка має всі шанси потрапити до підручників з дипломатії. 

З одного боку, ЄС та США залишаються економічними конкурентами, на чому наголошує Дональд Трамп. З іншого боку, без європейського компоненту НАТО значною мірою втрачає свій сенс, і це добре розуміють ті, хто порадив 47-му президенту США наголошувати на необхідності збільшення військових витрат країнами Старого Світу. 

Разом з тим між усвідомленням необхідності (через підписання комюніке про схвалення плану ReArm Europe лідерами країн ЄС) та суттєвим збільшенням витрат на оборону обов'язково мине час. Який будуть розтягувати не лише прихильники порозуміння з Кремлем, але й представники європейських країн, які рівняються на Вашингтон. Буде насправді непросто.

Проте не варто відкидати ще низку цікавих фактів. Показну рішучість Еммануеля Макрона, готовність Кіра Стармера виступати у ролі модератора «коаліції рішучих» попри Brexit, активність скандинавських країн у питаннях допомоги Україні. Тут можна пригадати слова генерального секретаря НАТО Марка Рютте «Європа вже не живе у мирі, Європа ще не живе у війні». Вибір парадигми розвитку ситуації залежить сьогодні від самих європейців. 

Президент США Дональд Трамп і генсек НАТО Марк Рютте в Овальному кабінеті Білого дому, 13 березня 2025. Фото: MANDEL NGAN/AFP/East News

Кремлівська спокуса

Багато говорять про те, що у Кремлі зараз захлинаються шампанським, адже перебіг подій підтверджує давню гіпотезу Путіна «Будь-яку західну владу можна пересидіти». Це переконання ґрунтується на якісному вивченні західних політичних процедур російськими спецслужбами, які не соромилися проводити «практичні заняття» в електоральних кампаніях країн Заходу.

Росія вивчила політичні механізми Заходу куди краще, ніж її опоненти вивчили її сутність

Владімір Путін не лише хоче повернутися до клубу керівників провідних країн світу (далеко не факт, що його уособить створення ситуативного формату Росія – США – Китай). Його мета полягає у максимальній дезорганізації Заходу, послабленні НАТО та посиленні суперечностей між США і Європейським Союзом. У такий екстенсивний спосіб Кремль намагається наростити власний світовий вплив. На руку Росії згорнуті на сьогодні економічні контакти із США та масштабні санкції, які Кремль прагне послабити за будь-яку ціну.

Загалом Путін вже досягнув доволі серйозного успіху: найбільша в сучасному світі російсько-українська війна завдяки позиції США буде призупинена без покарання агресора й заходів, спрямованих на його нейтралізацію. Відтак питання відновлення бойових дій в Європі — це лише питання часу

Адже ані логіка поведінки Путіна (або його можливого наступника), ані аргументи трансатлантичних путінферштеєрів найближчим часом кардинально не зміняться. Політика Трампа створює вкрай хиткий і тимчасовий баланс у Європі, щось на кшталт «паскудного миру», стан якого підсилюється психологічними особливостями Трампа. 

Як читати сигнали?

  • Насамперед розуміти, що адміністрація Дональда Трампа не надто переймається моральними обмеженнями й готова діяти «за законами джунглів»;
  • Пам’ятати, що Владімір Путін і Сі Цзіньпін не залежать від результатів виборів, на відміну від європейських та американських політиків;
  • Усвідомлювати, що команда Дональда Трампа часто видає бажане за дійсне, мало переймаючись спричиненим ефектом;
  • Не забувати, що процес ухвалення політичних рішень в Європі суттєво відрізняється від аналогічних дій всередині США, РФ чи Китаю;
  • Тверезо оцінювати спроможність Росії вкидати фейкові й дезінформаційні повідомлення до світового інформаційного простору;
  • Шукати ознаки опори на цінності, а не вартість того чи іншого активу, незалежно від ступеня його глобальності;
  • Розуміти, що переговори про припинення російсько-української війни не можуть бути блискавичними з огляду на характер цієї війни.
20
хв

Обмін сигналами

Євген Магда
голос америки закриття мирослава гонгадзе

Пам’ятаю, як пізно ввечері тато налаштовував радіо, щоб спіймати хвилю «Голосу Америки» чи «Радіо Вільна Європа» й дізнатися, що насправді відбувається в Польщі та за «залізною завісою». Я була дитиною, але розуміла, що беру участь у чомусь забороненому, про що не можу розповідати подругам у школі.

Думаю, це був спільний досвід багатьох мешканців країн колишнього радянського блоку аж до 1989 року. Ми добре пам’ятаємо, яку роль відігравав доступ до вільних ЗМІ у країнах, де дозволений був лише один, пропагандистський, урядовий канал. Так і зараз у багатьох місцях, де панують диктатори — у Білорусі чи Росії, або там, де демократія під серйозною загрозою, як сьогодні у Грузії.

І важко не відчувати, що Сполучені Штати Дональда Трампа вже понад місяць реалізують мрію Кремля. Адже як інакше можна зрозуміти заяву Білого Дому про те, що закриття «Голосу Америки» та «Радіо Вільна Європа»/«Радіо Свобода» означає, що американські платники податків більше не будуть фінансувати «радикальну пропаганду»?

Це відбувається під час гібридної війни, коли для Росії пропагандистський вплив і поширення дезінформації є такими ж важливими, як і підкорення України.

Закриття мовника «Голос Америки», який був створений у 1942 році для боротьби з нацистською пропагандою, є жахливим і символічним на тлі того, що Венс нещодавно заявив у Мюнхені про Європу, а також відкритої підтримки ним і Маском ультраправої німецької партії AfD.  

Закриття цих легендарних і важливих для демократій радіостанцій, а також, ймовірно, неминучий занепад багатьох дрібних незалежних ЗМІ через скорочення фінансування USAID — це великий ризик того, що абсолютне зло у вигляді авторитаризму й фашизму швидко відродиться.

Ми бачимо, як за останні два місяці було порушено багато меж і кордонів. Цілі роки подій відбулися за два місяці. І це не ті події і зміни, до яких ми звикли, в яких бачили розвиток, а мету політики — зробити світ кращим, більш справедливим, демократичним, таким, де поважають права людини.  

Останні зміни та рішення, що стоять за ними, відкидають нас на десятиліття назад. Вони кидають цілі суспільства в обійми дезінформації та пропаганди, яку фінансують авторитарні режими. Штати зраджують не лише Європу. Вони зраджують світ цінностей, які були фундаментом, на якому вони були побудовані. Цінностей, які Трамп, Венс і їхні союзники більше не цінують. Адже, на їхню думку, не Росія чи Китай є найбільшою загрозою для Європи, а… європейські демократії. А боротьбу з дезінформацією вони називають, як Венс у Мюнхені, цензурою.

Тепер лише одне може сказати напевно: у світі перевернутих значень ми маємо боротися за демократію, не озираючись на «дядька Сема».

20
хв

Боротися далі, не озираючись на Дядька Сема

Йоанна Мосєй

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

«Чиста фінансова вигода». Як українці впливають на економіку Польщі

Ексклюзив
20
хв

«Як дипломат я свідомо обрав Київ»

Ексклюзив
20
хв

Обмеження 800+ для українців: нові правила можуть вдарити по найбільш вразливих групах

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress