Ексклюзив
20
хв

«Досить Москви на наших землях»: Зеленський кличе Дуду та Туска на кордон

Зустріч української та польської влади має відбутись до 24 лютого. За словами українського президента, йдеться не просто про протести на кордоні, а про національну безпеку двох країн

Sestry

Польські фермери з 20 лютого почали блокаду всіх кордонів України. Фото: Łukasz Gdak/East News

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Зустріч, яка має змінити все. 21 лютого 2024 року президент України Володимир Зеленський закликав свого польського колегу Анджея Дуду та прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска приїхати на польсько-український кордон й обговорити ситуацію, яка склалась. Така зустріч має відбутись у трикутнику Україна-Польща-Єврокомісія.

— Я доручив нашому уряду найближчим часом, до 24 лютого, бути на кордоні між нашими державами. І я прошу тебе, Дональде, пане Премʼєр-міністре, теж приїхати до кордону. Анджею, пане Президенте, я прошу тебе підтримати цей діалог. Це національна безпека. Ми не маємо це затягувати. Найближчі дні дають нам шанс це зробити. Я готовий бути також на кордоні разом із нашим урядом. І я хочу звернутися зараз до Єврокомісії: треба зберегти єдність у Європі. Це фундаментальний інтерес Євросоюзу.

Речник Зеленського Сергій Никифоров в ефірі нацмарафону заявив, що Україна та Польща почали обговорення можливої зустрічі на рівні урядів та голів держав на кордоні, аби вирішити проблему з блокуванням пунктів перетину польськими фермерами:

— Якщо для того, щоб її врегулювати, потрібно справді зустрічатися на найвищому рівні на кордоні терміново, незаплановано, то президент України готовий це зробити.

Утім жодної конкретики поки нема.

Розсипане зерно

З 20 лютого польські аграрії почали акції протесту по всій території країни з блокуванням доріг і пунктів пропуску на кордоні з Україною. Акція була заздалегідь анонсована. Тож морально до неї готувались на різних рівнях. Утім ножем по серцю кожному українцю стало висипання українського збіжжя на пункті пропуску «Медика-Шегині».

Розсипане українське зерно на залізничних коліях у Польщі — чергова політична провокація, спрямована на розкол між українським та польським народами. Про таке заявив міністр розвитку громад, територій та інфраструктури Олександр Кубраков.

— Від зіпсованого зерна не виграє ніхто. Такі «акції» — програш для всіх, окрім росіян, які зацікавленні у знищенні наших країн та розбраті цивілізованих країн. 2 роки українські фермери збирають зерно в бронежилетах, під ракетними атаками та попри мінну небезпеку. Українська армія буквально пробила коридор для цього зерна через Чорне море, в світі його вже назвали Українським коридором. Саме через Чорне море йде до 90% нашого експорту. Бо це — питання нашого виживання. І виживання світу, який залежить від українського зерна, особливо в країнах Африки та Азії.

Укрзалізниця наголосила на неприпустимості втручання польських протестувальників у роботу залізниці. Фото: Укрзалізниця

В Укрзалізниці наголосили, що вантаж ішов до Німеччини транзитом через Польщу. Компанія вже направила відповідне звернення до польських правоохоронних органів, бо порушення жодних угод не було:

— Укрзалізниця чітко дотримується введеної у квітні 2023 року заборони на імпорт зернових вантажів до Республіки Польща та лише перевозить транзитом ці вантажі територією сусідньої країни. Усі вагони на кордоні перевіряють контролюючі органи Польщі, їх опломбовують. Це унеможливлює потрапляння українського зерна на ринок Польщі.

Польський президент Анджей Дуда шкодує через інцидент з українським зерном, але підкреслює: фермери мають право на протест:

За словами Дуди, польська влада вона не може втручатись у рішення сільськогосподарських профспілок блокувати кордон. Фото: Marek Borawski/KPRP

— Я шкодую, що такі ситуації сталися, але, з іншого боку, прошу також пам'ятати, що Польща — демократична країна, де право на протест просто існує. І воно гарантоване Конституцією. Якщо є законний протест, цей протест просто толерантно сприймається і захищається.

«Зосередьтесь на своїй політиці». Таку пораду заступник міністра сільського господарства Польщі Міхал Колодзейчак дав українському керівницву. Водночас наголосив, що польським фермерам не має бути соромно за свої дії через інцидент із зерном.

— Масштаби протестів не лякають, вони показують грандіозність проблем. Якби роками все йшло добре, його б не було, — сказав чиновник 20 лютого.

Уже 21 лютого він визнав, що українське збіжжя проходить через Польщу транзитом і не імпортується до країни. Але Колодзейчак знайшов нове виправдання протестів. З німецьким присмаком:

— Якби я протестував сьогодні, я заблокував би інший кордон. Я не хочу нікому тут натякати, але Польща запровадила ембарго на продукти з України, які нас найбільше турбують. Водночас ми також бачимо протести в Німеччині й голоси німецьких фермерів, що вони не хочуть цих продуктів з України, але уряд не запровадив ембарго на ці продукти. Українська продукція також відібрала в нас німецький ринок.

Польські фермери блокують як кордони, так і міста у Польщі. Фото: Grzegorz Skowronek / Agencja Wyborcza.pl

Тим часом генеральна консулка Польщі у Львові Еліза Дзвонкевич вибачилася перед українцями за дії поляків на кордоні:

— Я не можу вдавати, що не бачу цих ганебних дій Польщі на польсько-українському кордоні. Прошу вибачення у вас, дорогі українські друзі. Те, що відбувається, не може бути справою рук моїх співвітчизників. Справжній поляк ніколи не вдарить ножем у спину сусіда, який бореться за свободу. Справа не у вимогах, а у формі протесту. Сором і ганьба. Прошу вибачення у воюючої України, вибачте.

Генконсул Польщі у Львові вибачилась перед Україною за протест фермерів. Фото: Cezary Aszkiełowicz / Agencja Wyborcza.pl

«Кордон Польщі та України — це і кордон ЄС, він не має бути заручником будь-яких політичних інтересів». Про це заявив речник МЗС України Олег Ніколенко:

— Блокування польсько-українського кордону, якими б гаслами воно не супроводжувалося, не має виправдання. Наземні кордони залишаються важливими в умовах російської агресії. Дії польських протестувальників та окремих радикальних польських політиків підважують українську економіку та стійкість до відбиття агресії Росії.

Проросійські гасла на протесті фермерів

Зерно зерном, але 20 лютого на протестах фермерів йшлось не лише про збіжжя. А й про симпатії до російського диктатора Володимира Путіна. На одному із тракторів у Водзіславському повіті Сілезького воєводства з'явився прапор СРСР та пропутінський банер: «Путіне, наведи лад з Україною і Брюсселем, і з нашими урядовцями».

Проросійський фермер на протесті. Фото: Grzegorz Celejewski / Agencja Wyborcza.pl

Щоправда їхав фермер не довго. Прихильника руського міра затримала поліція. Чоловікові загрожує штраф або два роки позбавлення волі.

— Антиукраїнські гасла, які лунають на кордоні, підтверджують політично вмотивований характер акції. Її мета — провокування подальшого загострення двосторонніх відносин. Натомість протестувальники жодним чином не згадують загрози, пов’язані з імпортом зерна та інших видів сільськогосподарської продукції з Росії та інших країн, — наголосив Олег Ніколенко, речник МЗС України.

Відреагували на скандальний банер і в зовнішньополітичному відомстві Польщі.

— МЗС з найвищим занепокоєнням відзначає появу на останніх блокадах аграріїв антиукраїнських гасел і гасел, що вихваляють Владіміра Путіна і війну, яку він продовжує вести. Ми переконані, що це спроба "захопити" протестний рух фермерів з боку радикальних і безвідповідальних груп, ймовірно, під впливом російських агентів. Закликаємо організаторів протестів ідентифікувати і вилучити зі своїх лав нечисленних ініціаторів цієї і подібних дій, — заявив речник МЗС Польщі Павел Вронський.

Альтернатива Польщі

Тим часом Україна розробляє план експорту своєї продукції альтернативними шляхами. Зокрема, через Дунай до Румунії. Про це заявив міністр інфраструктури України.

— Що ми зараз пропонуємо? Ми найближчими днями запускаємо через Дунай баржі з контейнерами до портів Румунії, порту Констанци. Перші два судна вирушать найближчими днями. Також очікуємо найближчими днями, що ми зможемо вгору за течією Дунаю постачати на ринки Німеччини та Австрії продукцію наших виробників, оминаючи Польщу.

Поки польські фермери блокують кордон, Україна шукає альтернативні шляхи для транзиту зерна. Фото: Piotr Hukalo/East News

Чиновник наголосив, що за січень цього року Україна перевезла Чорним морем і Дунаєм 6,7 млн тонн аграрної продукції. Тоді, як транзитом через Польщу,  лише 370 тисяч тонн, що становить близько 5% загальної кількості.

— Наші плани на цей рік — прибрати всі штучні перешкоди для експортерів. І ми працюємо над покращенням внутрішньої логістики. Ми плануємо транспортування контейнерів через нижній Дунай, оскільки Румунія є «більш передбачуваною», ніж польський кордон», — цитує Олександра Кубракова Bloomberg.

Новий додатковий маршрут через річку Дунай має збільшити український експорт до рівня, що був на початку війни.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Попри гальмування з боку Будапешта, Єврокомісія разом із низкою держав-членів шукає способи розблокувати початок переговорів про вступ України до ЄС. Одні називають 1 січня 2030 року амбітною, але символічною ціллю. Інші — зокрема Литва — вважають її цілком досяжною.

Підтримка України для Вільнюса — не кон’юнктурне рішення останніх років. Це глибоке переконання, що сформувалося ще до повномасштабного вторгнення РФ. Про цю позицію, а також про політичні блокади, вплив Орбана, обрання нового президента Польщі та дезінформаційні ризики —  в ексклюзивному інтерв’ю з експрем’єр-міністеркою Литви Інґрідою Шимоніте, яка очолювала уряд з 2020 по 2024 роки.

Майбутнє України в ЄС

Марина Степаненко: Литва запропонувала 1-е січня 2030 року як орієнтовну дату вступу України до ЄС. Це реалістична політична мета чи радше символічний жест підтримки? Як Литва сприяє досягненню цієї мети?

Інґріда Шимоніте:
Литва вже давно вірить, що майбутнє України лежить в Європейському Союзі — ще задовго до кривавих воєн Росії проти України. Ми завжди вважали Україну європейською країною і вірили, що її інтеграція в євроатлантичне співтовариство буде вигідною для обох сторін. Звичайно, 20 років тому така думка не була популярною, і багато хто ставився до неї скептично. В Україні завжди були люди, які рішуче виступали за європейську інтеграцію, саме тому відбулися два Майдани. Але були й ті, хто вважав, що торговельні та ділові зв'язки з Росією можуть бути вигідними. Вторгнення змінило все це.

З огляду на те, як швидко змінилися погляди за останні чотири роки, я б не казала, що сьогодні щось є нереалістичним

Ще кілька років тому ідея запрошення України до ЄС у 2024 році здавалася немислимою, але ось ми тут. Звичайно, перешкоди все ще існують — деякі політики чи країни з політичних міркувань або під тиском недружніх режимів блокують прогрес, відмовляючись відкривати кластери чи ухвалювати рішення. Але це не новина.

Ми бачили подібні невдачі, наприклад, Північна Македонія мусила змінити свою назву, щоб задовольнити одну державу-члена, але потім інша країна ЄС заблокувала цей процес. Чи досягнемо ми мети до 1-го січня 2030 року, важко сказати. Проте я не бачу нічого нереалістичного. Україна продемонструвала надзвичайну здатність швидко і професійно вести боротьбу за виживання та впроваджувати глибокі реформи в багатьох секторах. Це рідкість. Я вірю, що це можливо. І ми будемо докладати всіх зусиль — я в цьому впевнена. 

У контексті позиції угорського прем’єра Віктора Орбана, який часто використовує право вето у Раді ЄС, як Україна та її союзники можуть ефективно долати такі політичні блокади на шляху до членства?

У деяких випадках ми вже бачили прецеденти, коли рішення ухвалювались шляхом обходу угорського вета. Проте це не є хорошою ситуацією — і це не проблема України, це проблема Європейського Союзу. ЄС не може щоразу стикатися з однаковою перешкодою з боку однієї держави-члена, коли потрібно досягти консенсусу.

Навіть коли ЄС вдається рухатися вперед, враховуючи деякі інтереси Угорщини, це посилає неправильний сигнал, мовляв, ми винагороджуємо поведінку, яка суперечить духу Союзу. Позиція Угорщини стає дедалі гострішою проблемою, і багато політиків це усвідомлюють.

Я не хочу, щоб ЄС був змушений вживати радикальних заходів, таких як позбавлення країни права голосу, але ми мусимо визнати, що такий варіант існує
Угорщина не знімає вето щодо перемовин по вступ України до ЄС. Фото: LEON NEAL/AFP/East News

Ми вже бачили, що в деяких сферах ЄС може діяти без згоди Угорщини. Однак якщо це траплятиметься занадто часто, стане очевидним, що проблему потрібно вирішувати радикальніше. Я не можу сказати, коли настане переломний момент, але очевидно, що багато політиків втрачають терпіння до поведінки Угорщини.

Кілька років тому ідея позбавлення права голосу здавалася неймовірною — надто неєвропейською. Це вже не так. Багато що залежить від того, чи вирішить Угорщина змінити свою поведінку. Так само, як війна знаходиться в руках Путіна, Угорщина може в будь-який момент припинити це перешкоджання — і це буде краще для всіх.

З огляду на обрання Кароля Навроцького президентом Польщі, чи існує ризик, що він стане «другим Орбаном»?

Не зовсім, тому що формально новообраний президент не є членом партії, хоча він пов'язаний з «Правом і справедливістю» (PiS). Коли PiS була при владі, прем'єр-міністр Моравецький був дуже відданий допомозі Україні — ми часто разом відвідували Україну або зустрічалися в рамках Люблінського трикутника.

Польща має сильний інстинкт у визнанні загрози з боку Росії — на відміну від Орбана

Орбан грає на руку інтересам Путіна, головним чином для того, щоб залишитися при владі. Його риторика часто збігається з псевдомирними наративами Росії і включає звинувачення проти України. Польща, як і балтійські країни, має болючу історію з Росією. Угорщина теж, але вона реагує по-іншому. Незалежно від партії — чи то PiS, чи то «Громадянська платформа» (Platforma Obywatelska) — польські лідери загалом вважають Росію загрозою.

Тому я б не порівнювала Польщу з Угорщиною. Обраний не пан Ментцен, якого можна порівняти з Орбаном. Також важливо, що в процесі ухвалення рішень в ЄС уряд представляють прем'єр-міністр і міністри, а не президент. Координація з президентом відбувається, але виконавча влада належить уряду.

Зрештою в Польщі відбудуться парламентські вибори, і уряд може змінитися. Але я не очікую значних змін в їхній загальній позиції — обидві основні партії були прагматичними та обережними щодо Росії і підтримували необхідність Європи захищати себе.

Так, ми всі чули під час кампанії заяви, які викликали занепокоєння. Але передвиборча риторика — це одне, а важливо те, як співпрацюють інституції. Тому я залишаюся оптимістом. Звичайно, політичні діячі намагатимуться драматизувати внутрішні проблеми. Візьмемо, наприклад, фермерів — торішні заворушення були спровоковані заявами про те, що українці забирають їхні ринки, та побоюваннями щодо наслідків членства в ЄС. Такі настрої з’являться в багатьох країнах.

Росія буде використовувати це через пропаганду, щоб розпалити негатив. Але це не є чимось новим. Відповідальні політики повинні зосередитися на довгострокових цілях і не піддаватися цій маніпуляції. Ми знаємо, як діє Росія — нам просто потрібно бути готовими.

Санкції проти РФ — Литва як моральний компас Європи

18-й пакет санкцій зараз активно розробляється у тісній координації між ЄС і США. Чи відповідають нинішні напрацювання очікуванням Литви? Які сфери ви вважаєте пріоритетними для включення до цього пакету, щоб максимально посилити санкційний тиск на Росію?

Ми завжди стежили за включенням до санкційного пакету скрапленого газу та ядерних матеріалів, які експортує Росія. Але, звичайно, це проблема. Це хороша і погана сторона процесу ухвалення рішень в Європейському Союзі — необхідний консенсус. Це означає, що в якийсь момент ви отримуєте не найкращий результат, принаймні з вашої точки зору, але саме так відбувається координація. Тому добре, що ухвалення одного пакету обмежень завжди є початком наступного.

І так, на жаль, повільно, але я думаю, що ми рухаємося до того моменту, коли ці давні проблеми також будуть враховані
Інґріда Шимоніте разом з Володимиром Зеленським. Фото: ОПУ

Литва послідовно виступає за найжорсткіші санкції проти Росії, особливо на тлі нових атак на цивільну інфраструктуру в Україні. Чому, на вашу думку, деякі країни ЄС досі не готові діяти так рішуче, як Вільнюс? Які основні побоювання Заходу ви бачите?

Я б сказала, що найбільший вплив це мало на економіку не через санкції, а через те, що Путін відключив газ. Економічний удар був величезним. Якби країни попросили самі припинити купувати російський газ, більшість би відмовилася, боячись стрибків цін, витрат для бізнесу та проблем із постачанням. Не забуваймо й про усю цю пропаганду, мовляв, Європа замерзне взимку.

Нічого з цього не сталося. Ми впоралися добре, хоча це коштувало дорого. Але ЄС багатий, і гроші не є його найбільшою проблемою — інші сфери є більш складними.

Ми наполягали на вживанні заходів щодо газу на початку 2022 року, але ніхто не погодився. Тоді Путін зробив це сам, і ми побачили, що можемо впоратися. Страх полягає в тому, що ти не знаєш, чи зможеш впоратися. І це змушує лідерів вагатися перед ухвалою важких рішень.

Іноді йдеться також про вузькі бізнес-інтереси — люди, пов'язані з владними партіями, наполягають, що не можуть жити без торгівлі з Росією. Це створює опір на національному рівні.

Але загалом це страх перед реакцією громадськості. Деякі політики заявляють: «Росія все ще жива, все ще вбиває українців, але ми стали жити гірше — чому ми маємо страждати?». Це важка дискусія в демократичних країнах. Потрібні сильні аргументи та лідерство, щоб переконати людей, що це того варте.

Безпека, оборона і роль НАТО

З моменту повномасштабного вторгнення РФ оборонна стратегія НАТО зазнала істотних змін. Як Литва оцінює ці трансформації? Чи відповідає нова стратегія реальним загрозам на східному фланзі?

Є кроки в правильному напрямку, але вони ще не є самодостатніми. Попереду ще довгий шлях, особливо з огляду на поточну дискусію про те, наскільки міцними є наші трансатлантичні зв'язки зі США. Яка частка відповідальності за європейську безпеку в кінцевому підсумку ляже на Європу? Припущення, що США завжди надаватимуть ключову підтримку, наприклад у сфері протиповітряної оборони, може виявитися хибним.

Європа повинна стати більш самодостатньою: скоротити ланцюги постачання, збільшити чисельність військових і підвищити видатки на оборону

Це нелегко, особливо для країн, які не надавали пріоритету обороні, як ми. Ми невелика країна, але навіть 2-5% ВВП — це те, до чого ми прагнемо з часів Криму — ніколи не було дискусій про досягнення порогу в 2%. В інших країнах, навіть після вторгнення, зобов'язання щодо 2,5% або 3% були слабкими.

Рютте підтвердив запрошення України на саміт НАТО у Гаазі. Фото: ОПУ

Однак зараз ситуація змінюється. Європейська комісія бере на себе більш активну роль в обороні, призначаючи комісара з питань оборони та пропонуючи фінансові інструменти для підтримки держав-членів. Проте попереду ще чекають важливі політичні рішення, такі як військовий призов. Багато країн покладаються виключно на професійні армії, які є дорогими та обмеженими.

Повторне введення призову є політично чутливим питанням — після 35 років миру важко переконати громадян, включаючи жінок, що їм потрібна базова підготовка

Україна суттєво зміцнила свої оборонні можливості. Якими ви бачите перспективи поглибленої військової співпраці між Литвою та Україною — як на двосторонньому рівні, так і в межах НАТО?

Є такий жарт, що НАТО має попросити Україну прийняти Альянс до своїх лав. Це може бути жарт, але в ньому є багато правди. Україна давно відома як сильна промислова та технологічна країна з високим рівнем технічної експертизи, інженерії та науки — і, на щастя, нічого з цього не було втрачено.

Зараз ми бачимо, що Україна не просто виробляє, а створює речі, які змінюють обличчя поля бою. Багато хто з нас повинен заздрити цьому, вчитися на цьому і співпрацювати з Україною. Коли я працювала в уряді, ми підписали угоди з українськими установами про підтримку співпраці між нашими підприємствами — не тільки для того, щоб дарувати або купувати зброю в усьому світі, а й для того, щоб інвестувати в те, що Україна може розробляти і виробляти.

Це має величезний потенціал. Європейська оборонна промисловість потребує потужного поштовху, і Україна є яскравим прикладом того, чого можна досягти під тиском, демонструючи інновації та ефективність. Вона також кидає виклик традиційному оборонному мисленню, яке передбачає витрачання років і величезних сум на системи, які можна вивести з ладу за допомогою технологій, що коштують набагато менше.

Це змінює наше уявлення про економіку оборони. Я можу тільки сказати «вау» про те, чого досягають оборонний сектор України та її наукові й інженерні таланти. Нам є чому повчитися.

Внутрішньополітичні настрої в Литві та підтримка України

Брюссель розглядає можливе згортання програми тимчасового захисту для громадян України за кордоном. Які дії Литви у цьому питанні? На що розраховувати українцям?

У нашій країні зараз проживає близько 80 тисяч українських громадян — це менше, ніж пікова цифра у понад 90 000. Деякі повернулися в Україну або переїхали деінде. У нас діє режим тимчасового захисту, але, практично кажучи, більшість українців приїжджають сюди не заради пільг. Це переважно жінки зі східної України, які втекли з дітьми або літніми родичами. Переважна більшість з них працюють, є самодостатніми і сплачують податки.

Їм нічого не дається з милосердя — вони є частиною нашого суспільства, і я глибоко поважаю це

Так, існують програми соціального захисту, такі як медичне обслуговування або шкільні обіди, але нічого надзвичайного. Якщо статус тимчасового захисту буде скасовано, я не думаю, що багато що зміниться. Просто це перейде в статус дозволу на проживання, і люди залишаться.

Литва не є країною з великим бюджетом на соціальне забезпечення. Ми пропонуємо базову соціальну підтримку — однаково як місцевим жителям, так і українцям. Діти отримують харчування в школах, люди мають доступ до медичних послуг або отримують допомогу з оплатою комунальних послуг — без жодної різниці.

Ми далекі від перших днів вторгнення, коли люди потребували термінової допомоги: ліжка, їжі, предметів першої необхідності. Зараз багато хто оселився і став повноцінною частиною нашого суспільства.

Чи спостерігаєте ви посилення проросійських, антиукраїнських або ізоляціоністських наративів у литовському суспільстві чи політиці? Якщо так — що є джерелом цих змін?

Що було, мабуть, несподіваним у 2022 році, так це те, як люди, які були проросійськими або корисними для Кремля, зникли з публічного поля зору. Вони замовкли — тому що суспільство тут є сильно проукраїнським.

Поступово вони почали з’являтися знову, кажучи такі речі, як «Україна не може перемогти» або «ми марнуємо гроші» — типові прокремлівські наративи. Цікаво, що під час торішніх президентських і парламентських виборів деякі політики відкрито просували цю лінію, стверджуючи, що умиротворення дорівнює миру, що ми повинні дати агресору те, чого він хоче.

На щастя, жоден з них не здобув реальної політичної влади. Вони залишилися маргінальними, хоча все ще мали певну підтримку, що свідчить про те, що частина населення є прорадянською або проросійською і вразливою до кремлівської пропаганди. Ми знаємо, що це є, як і в будь-якій країні.

Але позитивним моментом є те, що суспільна підтримка України залишається сильною. Насправді тут важче бути антиукраїнським, ніж, скажімо, анти-ЛГБТ або проти Стамбульської конвенції — питань, які можуть розділити громадську думку. Щодо України, більшість людей соромилися б сказати, що вони її не підтримують.

Навіть проросійські голоси часто формулюють свої погляди в м'якших виразах, кажучи щось на кшталт: «Ми підтримуємо Україну, але люди гинуть, тому нам потрібен мир». Потім вони закликають відмовитися від українських територій або припинити військову підтримку — це все ще кремлівські наративи, просто не відкрито антиукраїнські.

Титульне фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Чи стане Навроцький «другим Орбаном» Європи? Колишня прем’єрка Литви Інґріда Шимоніте про категоричну різницю між Польщею та Угорщиною

Марина Степаненко

Коли ми, українці, говоримо про «зраду», ми рідко маємо на увазі Америку. Але, схоже, настав час подивитися уважніше — не на дрони чи бронетехніку, а на ідеї, які приходять разом з ними.

Сільві Коффманн, колишня головна редакторка Le Monde, пише у Financial Times про тривожний зсув: Америка перестає бути захисником демократії й намагається змінити її визначення — вдома й у світі. Найнебезпечніше не те, що США можуть покинути НАТО, а те, що вони хочуть втягнути Європу у власну ідеологічну трансформацію, в якій демократія — це не свобода, а послух.

«Справжній шок від Трампа — це не відмова. Це зрада».
Наталі Точчі, італійська політологиня

Ця зрада не вимагає армій чи вибухів. Вона відбувається через лексику

Через нові «цивілізаційні коаліції», які просуває віцепрезидент США Джей Ді Венс або Марко Рубіо у своїй доповіді про потребу «зберегти чесноти західної культури». Але яку культуру? Ту, яка ображає суддів, атакує іммігрантів, засуджує свободу слова й називає демократично обрані уряди «тиранами в масці».

США вже не просто змінюються. Вони втягують Європу в цей процес. Трамп особисто приймає ультраправого кандидата в президенти Польщі Кароля Навроцького в Овальному кабінеті. А за кілька днів до виборів міністерка безпеки США Крісті Ноєм прилітає до Варшави, щоб підтримати його публічно. Подібні втручання — і в Румунії.

Це вже не дипломатія. Це експорт системи.

Європа опинилась у новому геополітичному ландшафті: з одного боку — Росія, яка несе війну й диктатуру. З іншого — Америка, яка пропонує «новий порядок» у м’якій, релігійно-консервативній обгортці.

«Лідер цього руху зараз у Білому домі. Для нас це перелом», — каже іспанський урядовець у розмові з Коффманн.

Україна має бути пильною. Бо ця війна — не лише про території. Вона і про сенси. І якщо Захід більше не означає свободу, чесність і плюралізм, то за що ми насправді воюємо?

Нас вчать: Америку не критикують, якщо ти в її таборі. Але сьогодні, якщо ми дійсно в європейському таборі, ми повинні ставити питання. Бо те, що Трамп робить з Америкою, його соратники хочуть зробити з Польщею, Румунією — і, можливо, Україною.

Це не кінець партнерства. Це кінець ілюзій

І як каже Кофманн: «Америка в біді. Але перш ніж Європа зможе їй допомогти, вона має навести лад у себе».

Україна — частина цієї Європи. І, можливо, саме ми — з досвідом війни, диктатури, гібридної реальності — можемо першими побачити, коли союз перетворюється на пастку.

Based on: Сільві Коффманн у Financial Times (4 червня 2025)

20
хв

Доктрина зради: Америка вже не союзник, а місіонер нового порядку?

Sestry

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Праві наступають. Чому на Заході бум на правих та лояльних до Росії?

Ексклюзив
20
хв

Ґабріелюс Ландсберґіс: «Єдина країна, яка має політичну волю і здатність зупинити Росію, — це Україна»

Ексклюзив
20
хв

Чеський євродепутат Ондржей Коларж про комплексні санкції проти РФ: «Підкуп, маніпуляції, шпигунство — все має бути покарано»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress