Ексклюзив
20
хв

Домініка Лясота: «Війна в Україні — кривавий результат залежності світу від викопного палива»

Польська екоактивістка Домініка Лясота розповіла Sestry, чому зміна клімату й російсько-українська війна мають спільну причину і яким чином можна протидіяти російському вторгненню в Україну

Тетяна Бакоцька

Польська екоактивістка Домініка Лясота. Фото: Dawid Żuchowicz / Agencja Wyborcza.pl

No items found.

Домініка Лясота — 22-річна екоактивістка, яка своєю діяльністю спонукає молодих людей у різних країнах протидіяти кліматичній катастрофі. Американське видання The New York Times називає Домініку однією з лідерок «нового крила антивоєнного руху». Бо вона поєднує свою діяльність з протидії зміні клімату зі спротивом російському вторгненню в Україну.

Активістки Домініка Лясота, Вікторія Єдрошковяк, Вікторія Погребняк і Наталія Панченко під час пресконференції Євромайдану, Варшава 2023. Фото: приватний архів

«Головним джерелом фінансування війни й нарощування військової потужності Росії є прибутки від продажу нафти й газу. Тобто це імпорт викопного палива з Росії, завдяки якому до Путіна надходить найбільше грошей на загарбницькі дії в Україні. Тому ми почали боротьбу за ембарго на російське викопне паливо в ЄС. Саме повномасштабна війна чітко показала, що джерело кліматичної катастрофи та російських злочинів в Україні — спільне: залежність від викопного палива», — впевнена Домініка Лясота.

За словами екоактивістки, у країнах Євросоюзу почали здійснювати енергетичне роззброєння Росії та зменшувати залежність від російських енергоресурсів не тому, що політики цього хотіли. А тому що екоактивісти наполегливо змушують їх це робити.

«Дякуючи тиску українських громадських організацій та їхній співпраці з міжнародною екоспільнотою, ми змогли добитися часткового ембарго на нафту. Ми разом організовували протести й різні акції, щоб тиснути на європейських політиків і вимагати якомога швидше відмежовуватись від Путіна. Бо як Україна зможе виграти війну, якщо країни ЄС водночас і віддають чималі суми на допомогу Україні, і продовжують купувати російські енергоресурси, фінансуючи злочинний російський режим?» — ставить риторичне запитання екоактивістка.

Протест молоді з вимогою ембарго на імпорт російської нафти, 2022. Фото з приватного архіву

Одна з таких акцій відбулася в травні 2022 року. Домініка Лясота, Вікторія Єдрошковяк та інші екоактивістки протестували перед будівлею Берлемон (Європейська комісія) під час зустрічі лідерів ЄС, на якій обговорювали санкції проти Росії. Рішення лідерів ЄС про ембарго на близько 80% російської нафти екоактивісти розцінили як «перемінний успіх».

У листопаді 2022 року відбулася конференція ООН зі зміни клімату COP27 в Шарм-ель-Шейху (Єгипет). Тоді Домініка Лясота разом із українськими екоактивістками Світланою Романко («Razom We Stand»), Валерією Бондарєвою та Вікторією Болл («Fridays for future Ukraine») протестували під час сесії росіян, до складу делегації яких зі 150 осіб входили 33 паливні лобісти. Домініка Лясота запитала у представників російської делегації:

«Як ви смієте сидіти тут, на цій конференції, якщо ви є воєнними злочинцями й не заслуговуєте жодної поваги?» Потім екоактивістка назвала росіян «підлими» й підняла банер із написом «Викопне паливо вбиває!». За це Домініку та інших активісток вигнали із зали працівники служби безпеки. Але після цього чимало учасників конференції, зокрема представники польської делегації та німецькі кліматичні активісти, в знак протесту також залишили приміщення.

Про ці та інші акції протесту, під час яких екоактивістки вимагали накласти на Росію потужні санкції, які були би дієвими, написали міжнародні видання й медіа-організації: The New York Times, Financial Times, Politico тощо.

«Для міжнародних журналістів було важливо повідомити світовій спільноті, що в Європі є молоді люди, які активно долучаються до антивоєнної кампанії. І що українці не самі. Поруч екоактивістки з Польщі, Угорщини, Чехії, Німеччини, Франції та інших країн», — розповідає Домініка.

Дослідження зміни клімату в Україні стали неможливими після повномасштабного вторгнення російських військ. Із 2022 року майже на 30% метеостанцій не проводять спостережень. Чимало метеостанцій мають значні пропуски в спостереженнях внаслідок тимчасової окупації та через блекаути.

— Зміна клімату — це така ж загроза, як і ядерна зброя. І навіть без результатів серйозних досліджень зрозуміло, що російсько-українська війна знищує планету

Найбільший жах — це вбивство людей, руйнування їхніх будинків. Але катастрофічним також є екоцид. Бо через атаки на природу люди більше не можуть жити в безпечному світі.

Щоб цього не допустити, ми також протидіємо тим фірмам та підприємствам, які, заробляючи для себе гроші, крадуть у людей здоров’я та право жити в безпечному середовищі. Бо завдають шкоди довкіллю, яке безжально знищують заради власної вигоди. А як нині українські екоактивісти можуть повноцінно долучитися до боротьби за майбутнє планети, якщо їхнє життя в небезпеці через війну? — зазначила Домініка Лясота.

Протест у Нью-Йорку 2022 року. Фото з приватного архіву

Коли почалася повномасштабна війна, чимало українських екоактивістів дзвонили до колег з інших країн і просили допомогти з евакуацією. Але більшість з них залишилися в Україні й продовжують працювати в бомбосховищах під звуки повітряних тривог.

«Ми багато чого навчилися від вас як від народу, який переживає жахи війни в XXI столітті. У найважчий час ви змогли мобілізуватися, щоб боронити себе від російських окупантів. Для мене велике натхнення бачити, як мої колеги продовжують працювати попри те, що на їхні будинки падають бомби й ракети. Ми захоплюємося відвагою, витривалістю й мотивацією українських екоактивістів, які й надалі роблять важливі речі разом з нами», — сказала Домініка Лясота.

На її думку, яскравим прикладом солідарності світової екоспільноти з українцями був візит до Києва відомої шведської активістки Ґрети Тунберг у червні 2023 року, коли росіяни підірвали дамбу в Каховці.

Ґрета Тунберг є також представницею Міжнародної робочої групи щодо екологічних наслідків війни. Окрім Ґрети Тунберг, рік тому зустрітися з президентом України Володимиром Зеленським приїхали до Києва й інші представниці цієї групи: ексвіцепрем’єрка Швеції Маргот Вальстрьом, віцепрезидентка Європарламенту Гайді Гаутала та експрезидентка Ірландії Мері Робінсон.

Ґрета Тунберг і робоча група з питань екологічних наслідків війни на зустрічі з Президентом України Володимиром Зеленським у Києві. 29.06.2023. Фото: Офіс Президента

Ґрета Тунберг назвала катастрофу на Херсонщині екоцидом і закликала притягнути владу РФ до відповідальності. Вона наголосила, що залучатиме представників екологічних громадських організацій до діалогу щодо основних завдань Міжнародної робочої групи та привернення уваги до екологічних наслідків війни.

«Це був важливий момент, який показав, що в світі є багато людей, які разом борються за майбутнє планети. І що ця боротьба під час війни за Україну й боротьба за довкілля йдуть у парі, рука в руку. Політики, які хочуть заробити все більше грошей, вважають, що власні вигоди важливіші за життя людей. Але війна проти України показала ті проблеми, на яких західні лідери протягом багатьох десятиліть не хотіли акцентувати уваги й тому замовчували. А зараз дедалі більше людей розуміють, наскільки міцно Росія затягнула енергетичний зашморг для країн Євросоюзу й на що насправді росіяни витрачають прибутки від продажу нафти і газу. На знищення планети», — впевнена Домініка Лясота.

Під час візиту до Варшави президента США Джо Байдена. 21.02.2023. Фото: Wojciech Stróżyk/REPORTER

За словами екоактивістки, вторгнення Росії в Україну — це потужний тривожний сигнал про необхідність терміново відмовитися від викопного палива. І якщо Європа хоче позбутися залежності від Росії, для цього потрібно використовувати альтернативні джерела нафти й газу. Домініка Лясота вважає, що єдиним рішенням у цій ситуації є прискорення переходу на відновлювані джерела енергії, такі як вітер і сонце. І поки цього не станеться, дедалі більше українців будуть гинути внаслідок воєнних дій росіян.

Війна в Україні — це також відволікання уваги ЄС від проблем зміни клімату, переключення на питання безпеки, збільшення виробництва озброєнь. А більшість військової техніки працює на бензині й дизельному паливі.

Тобто залежність від російського викопного палива — це замкнуте коло, в якому немає місця миру на планеті

Домініка Лясота розповіла, що зараз існує чимало організацій, які вже працюють над екологічно орієнтованим підходом до повоєнної відбудови України на різних міжнародних платформах. Екоактивісти апелюють до представників влади багатьох країн, щоб міжнародна фінансова підтримка йшла саме на зелену відбудову України. Це мають бути інвестиції у вигляді грантів.

Екоактивістка вважає, що деякі міжнародні фірми, користуючись ослабленістю України, можуть вдавати, що хочуть допомагати в цьому процесі. Але насправді мають лише корисливі й егоїстичні наміри заробити на українському горі гроші. Тому треба пильнувати, щоб ця відбудова була справедливою для українців.

«Бо не кожен хоче допомагати Україні через те, що має добре серце. Я усвідомлюю, що війна триває довго й що це дуже виснажливий процес. Але ми будемо й надалі розбудовувати екологічну солідарність з українцями й боротися разом до перемоги», — обіцяє Домініка Лясота.

No items found.

Журналістка, редакторка Миколаївської філії Національної суспільної телерадіокомпанії України. Авторка теле- й радіопрограм, сюжетів, статей на воєнну, екологічну, культурну, соціальну та європейську тематику. Публікувалась в газеті української діаспори в Польщі «Наше слово», на всеукраїнських сайтах «Євроінтеграційний портал» Офісу віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, Українського кризового медіацентру. Учасниця міжнародних навчальних програм для журналістів: Deutsche Welle Akademie, Media Neighbourhood (BBC Media Action), Thomson Foundation та інших. Співорганізаторка низки заходів, тренінгів: освітніх й культурних проєктів для біженців в Польщі, що реалізовують Caritas, Федерація громадських організацій FOSa; «Culture Helps / Культура допомагає», які реалізовують Osvita (UA) та Zusa (DE). Співавторка книги «Серце, що віддане людям» про історію півдня України. Публікувала статті на воєнну тематику в книгах «Війна в Україні. Київ — Варшава: разом до перемоги» (Польща, 2022), «Екологічні читання: Збережемо для нащадків» (Україна, 2022).

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
онлайн-знайомства, побачення, самотність, тіндер, українки за кордоном

<frame>Суперово піти на побачення зі собою, почитати наодинці книжку, вирушити у соло-подорож, але часом на зміну хочеться товариства. А де взяти такого, щоб не мріяти, щоб пошвидше пішов?!  Знайти «свою» людину — завдання не з найпростіших. Ускладнюється воно у випадку вимушених міґранток, які часто потрапляють у зовсім нові для себе культурні середовища. Sestry.eu попросили українок поділитися своїми історіями онлайн-побачень, побудови стосунків з іноземцями. Про це ми писатимемо у циклі статей про різні країни, наша друга зупинка — Франція.<frame>

Дисклеймер: це історії кількох десятків жінок, з якими поспілкувалися Sestry.eu. Їхній досвід є особистим. Він не може сприйматися як соціологічне дослідження щодо всіх чоловіків з країн, які згадані в циклі статей.

Від французьких чоловіків стереотипно очікують, що вони вражатимуть красивим залицянням. Це ж Франція, Париж, романтика! Реальність виявилася трохи іншою, — кажуть співрозмовниці Sestry.eu. Частина французьких чоловіків в українських жінках бачать потенційну мисливицю за громадянством, статками та свободою. На побудову стосунків дуже впливає мовний бар'єр. Навіть якщо чоловік володіє англійською, говорити він захоче, скоріш за все, рідною французькою мовою.

Українки — все ще «екзотика»

Жінкою-слов'янкою тут нікого не здивуєш, але різницю між українками, росіянками та білорусками доводиться пояснювати, — кажуть співрозмовниці Sestry.eu. 

Одна з них, Олександра (ім'я змінено на прохання героїні прим. ред.) понад 15 років  працювала перекладачкою в місцевій шлюбній аґенції. Вона стверджує, що у Франції склалося певне упередження щодо слов’янок. Їх побоюються через історії про недобропорядну поведінку та занадто високу вимогливість до залицянь та подарунків. Однак нажили цю репутацію далеко не українки. Тож, доводилося регулярно проводити лікбез про міжкультурну різницю між слов'янськими народами. 

Французам дуже резонує спосіб самопрезентації українських жінок: яскравий одяг, макіяж, тоді як для місцевої культури притаманні більш стримані образи

—  Що таке французький шарм? Це жінка, яка накине якусь хустку, візьме сумку позаминулорічної колекції, мінімум макіяжу, і вона вже королева, несе себе, — каже ще одна героїня, 47-річна Наталія, наші жінки через свою самопрезентацію здебільшого можуть розраховувати на місцевих міґрантів, які так само дотримуються більш яскравого культурного коду в одязі, або ж сприймають такі образи, як запрошення до «легких розваг». 

Наталія підтверджує це спостереження. В Україні вона була заміжня 7 років, потім розлучилася, шукала чоловіків на сайтах знайомств. Були нетривалі стосунки одні щасливі, інші ні, зараз жінка самотня. 

Я не шукаю зустрічей для швидких стосунків, треную мову та знайомлюся з культурою. З частиною французів відчувається, що ми для них, наче «легка здобич», «екзотика». За рівних нас не розглядають. Багато упереджень, що нам від них потрібні гроші, подарунки, заміжжя. Велика частина, зрозумівши, що легкої, швидкої, дешевої згоди не буде, зникають. 

Ті, які затримуються надовше, на думку Наталії, значно поступаються українським чоловікам у красі та мужності. Ще французи, на її думку, дуже скупі. 

Ніхто не очікує, що ти прийдеш на побачення на підборах, з макіяжем, у гарній сукні. Фото: Shutterstock

— Мої два місцеві залицяльники навіть кавою не пригостили, але обидва вирішили зробити «широкий жест». Почувши, що я люблю кактуси, принесли в подарунок… кактуси. У мене вдома, в місті, куди я не можу потрапити, залишилася колекція кактусів, вони були для мене, наче діти. Тож ці подарунки не порадували, а змусили мене плакати і сумувати за втраченим життям, бо тут я живу в маленькій кімнаті хостелу, яку розділяю з сусідкою. Кактуси, один з яких був велетенський, навіть поставити нікуди.

З позитивного, каже Наталія, французи вміють чути «ні». Завжди перепитують, чи можна обійняти, поцілувати

Ще одна особливість французьких побачень, їй пишуть, як 65-річні чоловіки, так і 25-річні. Всі хочуть сексу, навіть якщо фізично на це вже не здатні, але віру в це не втрачають. Українські чоловіки менш впевнені в собі, можуть відмовитися від реальних побачень (такий досвід був в однієї з героїнь циклу прим. ред.), бо мали сумніви саме в цій сфері, хоча потім все склалося якнайкраще. 

Вимог чоловіків до жінок у Франції менше, ніж у жінок самих до себе, говорить Наталія. Ніхто не очікує, що ти прийдеш на побачення на підборах, з макіяжем, у гарній сукні. Українок часто видає в собі тривожність, тоді як тут цінується легкість, вміння отримувати задоволення від спілкування та впевненість у собі. 

Французам не бракує галантності. Фото: Shutterstock

Французька галантність вводить в оману 

З деякими тезами попередньої співрозмовниці не погоджується 38-річна Аліса. За чотири роки вона була в трьох стосунках з французами. 

Мені французи подобаються, так само як українські чоловіки, проблема лише в тому, що французам я подобаюся, в українським чоловікам ні, жартує Аліса, тому склалося, що маю великий досвід побудови стосунків саме з французами. Маю кілька подруг з України, які також живуть у щасливих шлюбах з місцевими чоловіками. 

Аліса каже, що це не зовсім правда, що французи уникають українок. Вона від початку війни працює у центрі для біженців, і бачить там багато волонтерів-французів. Вони приходять допомагати, маючи на меті зустріти українку для стосунків. Таких пар склалося вже чимало.

Їм подобається українська хазяйновитість, пристрасність, завзятість, орієнтованість на стабільні стосунки. Знання французької суттєва перевага

— Ніхто з моїх подруг не жаліється на національні особливості французьких чоловіків, — каже Аліса, — тільки на індивідуальні риси, які можуть бути притаманні будь-якій людині. Власне, про свої стосунки можу сказати, що троє моїх чоловіків мали різні статки, але ми завжди вкладалися обоє. Тут це нормально. Він купив мені телефон, я йому на день народження — теж. Плануючи поїздку, обговорюємо, хто за що платитиме. Мої чоловіки розуміли, що я заробляю менше, тож намагалися вкладатися більше, але я завжди боролася за право брати участь у вирішенні різних фінансових та побутових питань. Однак широких жестів, як-от купити машину та квартиру, ніхто не робив.

Чоловік може мати десятки причин бути приємним, ввічливим, приязним, але мати свій образ в голові, хто йому потрібен. Фото: Shutterstock

Французам не бракує галантності. Часто вона може дати жінкам безпідставну надію на симпатію, вважає Аліса. 

— Тут у кожного з пари є своє соціальне життя: мій хлопець може тусити десь у барі, я — собі десь, але завжди ввечері повертаємося додому один до одного. Чоловіки можуть у барі мило спілкуватися з якоюсь дівчиною, бо вона симпатична їм як людина, але це нічого більше за ввічливість та загальний інтерес до теми спілкування. Ввечері він йде, не питаючи телефону, не домовляючись про наступну зустріч, бо пара у нього вже є. Для українських дівчат це розчарування, бо вони налаштовуються на продовження спілкування. У нас інша культура: ми звикли, що привітність, симпатія, доброзичливість до протилежної статі — це потенційне запрошення на каву, на вечерю, аванс на стосунки тощо. Тут все по-іншому.

Чому чоловіки зникають після побачень

Загалом, тема зникнення «чоловіків» після досить приємного спілкування бентежить жінок в багатьох країнах тимчасового перебування. 

Може, не сподобалася? Щось зробила не так? Це травмує жінок, виникає «синдром відкидування», якщо жінка має попередній негативний досвід знижує самооцінку, викликає почуття смутку, розчарування, тривоги. 

Психологиня Ірина Овчар, яка спеціалізується на темі сімейних відносин, стосунків, каже, що у більшості випадків «зникнення чоловіка» ніяк не пов'язане з особистістю жінки

— Багато жінок йдуть на пошуки чоловіка з «відчуттям голоду» — на близькість, тепло, стосунки, секс. Коли чоловік дає хоча б якусь надію, жінка (бо зараз ми говоримо про них) дуже швидко починає заповнювати пустоту всередині себе цими крихтами уваги, а також фантазіями про майбутні стосунки. Чоловік може мати десятки причин бути приємним, ввічливим, приязним, але мати свій образ в голові, хто йому потрібен. Саме ця жінка, прекрасна, гарна, добра, просто не співпадає з цим образом. Умовно, він шукає руду, а ви — брюнетка. Жінка може бути «цукеркою», але цьому конкретному чоловіку треба, умовно, «солоний огірок». Він взагалі може бути не голодним, не думати про їжу саме зараз в цей життєвий момент. Це метафора, але суть, думаю, зрозуміла.

У нього може бути десяток таких жінок це його спосіб дозвілля. Він може в голові хотіти стосунків, але не бути готовим для них. Ще є типаж маніпуляторів, які люблять залишати «підвішеними» незакінчені ситуації, коли не пролунало остаточного «ні». Це дає йому потенційну можливість колись з'явитися знову, наче не було розставання. Загалом, типажів може бути сотні, але це не стосується ніяк особистості конкретної жінки. 

Кохання в парі — це відображення нашої любові до себе. Фото: Shutterstock

Як не страждати від відмови, від непрокомунікованого зникнення, порадити щось інше важко, — каже психологиня, — окрім роботи зі своїми травмами в психотерапії, закриттям голоду на близькість, максимальним прийняттям себе та любов'ю до себе.

— Мені тут відгукується думка з соціальної психології, що кохання в парі — це відображення нашої любові до себе, — пояснює Ірина Овчар. — Найлегше будувати стосунки двом психічно стійким та здоровим людям, які себе максимально люблять, їм добре самим з собою, але з партнером буде веселіше та цікавіше. Тоді відмова не буде сприйматися як персональна трагедія, не буде знижувати вашу самооцінку. Ви спокійно підете далі, шукати свою людину, якій потрібні саме ви. Чи буде це француз, українець, чи хтось інший — вже не так важливо.

* Бонус — в останній статті циклу (Польща) будуть поради, які гарантовано допоможуть знайти вам партнера — в Україні, чи за кордоном, завдяки сервісам онлайн-знайомств. Тож підпишіться на наші соцмережі, щоб не пропустити статті циклу: Facebook, Instagram, Telegram. У попередній частині ми говорили про Німеччину, наступна зупинка — Швеція і Фінляндія.

20
хв

Пригоди українок в Тіндері: Франція

Галина Халимоник
Лілія Андреєва

Бунт підлітка-переселенця

— Два роки війни — це два роки адаптації українських дітей в польському освітньому середовищі. Як вони дають собі раду?

— У фундації «Зустріч» я не працюю з дітьми як з клієнтами, але як супервізор психологів, які працюють з дітьми, — розповідає Лілія Андреєва. — І тут, у фундації, мені довелось стикатись з різними запитами українських дітей і їхніх батьків щодо польських шкіл. Взагалі наші діти досить непогано адаптуються, але все ще залишається чимало проблемних моментів, які потрібно вирішувати.

Легше адаптація відбувається у дітей молодшого віку, гірше адаптуються підлітки — діти старших класів, ліцеїсти, і студенти

— Чому так?

— Головна проблема — мова. Знання і рівень мови найбільше впливає на комунікацію, а відтак і на адаптацію. Молодші діти гнучкі і швидкі у вивченні нової для них мови. Моя донька пішла в Польщі у перший клас і вона розмовляє без акценту, та й загалом вчитись їй легко. А старші діти мають проблеми навіть у термінах — фізика, математика, хімія, історія, географія — це все по суті треба вчити від початку. А якщо є іспити — 8-й клас або ліцей — то це та ще проблема.

Підлітки важче адаптуються ще й через те, що коли ми говоримо про біженців-підлітків, то вони виїхали здебільшого не з власної волі. Якщо дорослі свідомо обрали бути біженцями або мігрувати (будьмо щирими — не всі ж виїхали чи втекли від війни), то дітей про це ніхто не питає. Дітям кажуть: «Ми їдемо». Тому часто підлітковий бунт виникає на тлі того, що вони залишають не лише свою школу, свою країну, а й своїх друзів.

Фото: Jakub Orzechowski / Agencja Wyborcza.pl

— А в підлітковому віці важко знайти друзів...

— Комусь легше, комусь важче, і других більше. Великий вплив на це має світогляд батьків. Якщо батьки легко адаптуються, якщо їм тут вдається організувати своє життя, закласти нові знайомства, знайти роботу, то відповідно і дітям легше.

Якщо батьки або опікуни страждають за домом, хочуть повернутися, в них часто говорить ненависть і навіть злість, це, звичайно, передається дітям.

Але і діти так само можуть впливати на дорослих. Буває, що діти так легко адаптуються в польських школах, що за ними до нового середовища починають адаптуватись і батьки.

— Всі бояться підліткового бунту. Які його ознаки?

— Колись в інтернатах Кракова ми проводили тренінги для підлітків, і давали їм завдання — зобразити себе в суспільстві у техніці колажу або малюнка. Одна група намалювала кактуси, котрі квітнуть. Я запитала, що це означає. Діти відповіли: «Ми квіти, але ми колючі».

Ознаки підліткового бунту — це відчуття американських гірок, швидка зміна настрою сто разів на день. «Зараз мені добре, за секунду я можу бути злий». «Відчуття того, що я не вільний і водночас не можу сепаруватися». Під час бунту чимало підлітків (або їхніх батьків) звертаються до нас з проблемою self-harm — самопошкодження. Юнаки й дівчата навмисне пошкоджують своє тіло, ріжуть шкіру, тому що їм дуже важко душевно.

Схожу природу має адаптація: «Я не хочу бути тут, я хочу повернутися».

— Якщо говорити про повернення в Україну, чи усвідомлюють діти небезпеку, яка там є?

— Не завжди. Вони відчувають небезпеку тут, у Польщі. Їм тут настільки важко, що вони хочуть повернутися туди, де їм було добре. На початку війни, коли батьки їх забрали, все відбулось так швидко, що не кожен з них усвідомив, чому саме його вивезли. Ось і виникає бажання зачепитися за щось відоме — за друзів, рідних, які залишилися в Україні.

Підлітковий бунт — це коли я хочу, не усвідомлюючи того, що для мене це може бути небезпечно

Ще одна ознака — неприйняття своєї зовнішності. Це, а також проблеми щодо ваги, частіше виникають у дівчат. Йдеться про булімію або анорексію, які є дзеркалом несприйняття зовнішнього середовища і себе в цьому середовищі, неможливість прийняти себе і те місце, де змушений бути.

— Чи багато наших дітей звертається за допомогою?

— Дуже. Здебільшого менших дітей приводять батьки, тоді як підлітки — і я вражена — приходять самі. Я живу в Кракові 8 років, і до війни підлітків на такі консультації треба було витягати. А тепер вони самі просять батьків, аби ті записали їх на терапію. Або приходять самі і потім ще й батьків приводять...

У нас нещодавно був випадок, коли 10-річний хлопчик привів сусідку, 14-річну дівчинку, до психолога у фундацію, тому що дівчинку бив батько. Привів за руку й каже «Допоможіть».

Свідомість у підлітків виявляється дуже добре. Це позитивна ознака, що вони розуміють, що щось не так. Вони більш обізнані, ніж були ми. І коли щось їх не влаштовує, вони хочуть це виправити. У них багато питань до себе, до свого віку, до сьогодення, до майбутнього.

Ще є категорія дітей-підлітків, котрі переїхали до Польщі і живуть тут самі. Тоді як їхні батьки залишились в Україні. Часто можна почути від їхніх родичів, що ці діти страждають через небажання дорослішати: «Чому це зі мною сталось? Я не хочу бути дорослим і все вирішувати».

Так, це болюча тема.

Ці підлітки нормально не пройшли всі фази дорослішання і сепарації

На щастя, за ці два роки я не стикалась і не чула про випадки суїцидів серед підлітків, але до війни таке траплялось. Якщо вдавалось втрутитись, то закінчувалося тим, що дитина починала нормально вчитися, ходити на якісь заходи і знаходила своє місце. Інколи батьки приїжджали, жили з ними, оскільки сепарація виявилась нестерпною або неможливою.

Ще одна болюча тема серед підлітків — це вибір «ким я себе бачу». Чи мені подобаються дівчата, чи хлопці. Сьогодні це модний тренд — окреслити свою сексуальність.

— Життя і без того важке, ще й мода накидає… Як їм допомогти?

— Дітей треба слухати. І чути. На них треба мати ресурс. І їх не можна відправляти в кабінет терапевта за словами «Зробіть щось з моєю дитиною». Але, на жаль, таких випадків 80 із 100. Хоча куди ефективніше приходити батькам з дітьми і насамперед розбиратись із собою — що робиться в сім'ї, як батьки спілкуються, як ставляться до своїх дітей.

— Тобто підліткам можуть допомогти фактично тільки батьки?

— Часто — так. А інколи потрібно, щоб батьки змирились з тим, що дитина не готова відкриватися перед ними, але просить, аби її записали до психолога. Варто так і зробити — і якщо підліток знайде «свого» спеціаліста, то буде працювати. Якщо дитина неповнолітня, то в ідеалі на кожній п'ятій сесії повинні бути також її батьки.

Я розумію, що в еміграції це важко або неможливо, але нехай будуть самі мами. Не можна ігнорувати стан дитини, треба постійно бути з нею, давати їй дуже багато енергії. А щоб ця енергія була, слід самим прийти і просто інколи поговорити про те, що відбувається. Не можна зіпхати дітей на психологів і чекати, що вони їх «виправлять». Сам психолог нічого не зробить.

Українська, польська або обидві школи водночас?

— У великих містах Польщі працюють українські школи. На вашу думку, наскільки це розумно, мудро, правильно віддавати дитину в українську школу в Польщі?

— Я б обрала українську школу в Польщі для своєї дитини, якби чітко розуміла, що ми будемо повертатись в Україну. Чула, нібито хочуть запровадити українську як другу іноземну мову в школах Польщі. Як на мене, це логічно і було б добре, тому що українців тут дуже багато.

Хтось каже, що треба вливатися в суспільство, де ти живеш і так далі. А чому треба? Інколи люди живуть і не вливаються в це суспільство. Такі собі маргінали. Вони ні тут, ні там — ніде. Підозрюю, що ці люди залишаться у власній капсулі, такому собі українському міграційному середовищі. Чи важче їм буде адаптуватися? Все залежить виключно від людини.

Фото: Dawid Żuchowicz/Agencja Wyborcza.pl

— А є оптимістичні історії? Можливо, позитивні тенденції в адаптації наших дітей в Польщі?

— Позитивні історії є і серед дорослих, і серед дітей. Чимало тих, хто гарно вливається в нове життя, добре вчиться, вступає у вищі навчальні заклади. Вчителі у польських школах не припиняють дивуватися, які наші діти розумні. Так і кажуть, що українські діти краще освічені, що інколи їм нудно в місцевих школах, тому що в Україні сильніша програма.

Не забуваймо, що деякі діти взагалі вчаться у двох школах одночасно — польській і українській. Хоча я не рекомендую таке робити. Але батьки хочуть, щоб дитина і там, і тут вчилась, щоб мала вибір, могла порівняти і, можливо, з часом обрати те, що їй краще підійде. Часом такі діти знаходять для себе кардинальні нові вектори розвитку.

— А чому ви не рекомендуєте вчитись у двох школах одночасно?

— Тому що це сильне розщеплення для дитини, яка адаптується до нової реальності. Приклади того, коли такі діти чи підлітки звертаються на психотерапію, вказують на те, що вони несконцентровані, розгублені, перевтомлені, їм важко вчитися, вони страждають від безсоння тощо.

Починаєш розпитувати — з'ясовується, що дитина взагалі не має вільного часу для себе, адже має навчатися і тут, і там

І якщо в старій школі більш-менш все ясно, але там постійно тривоги чи відключення світла, то в новій школі ще треба вивчити додаткову мову. Для дитини це дуже сильні навантаження. І тим дітям, які його не витримують, необхідна спрощена система.

Фотографії: Shutterstock. Титульне фото: Tomasz Pietrzyk / Agencja Wyborcza.pl

20
хв

«Вчителі у польських школах не припиняють дивуватись, які розумні українські діти», — психологиня Лілія Андреєва

Ольга Пакош

Може вас зацікавити ...

No items found.

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress