Де українцям освятити паски у Варшаві й Кракові? Список місць

Йоанна Мосєй: Я хотіла б почати нашу розмову з історії Вашої родини, тому що на багатьох рівнях вона є метафорою наших польсько-українських відносин. Я маю на увазі ваших предків, братів Шептицьких. Роман (Андрей Шептицький — предстоятель УГКЦ, митрополит галицький, архієпископ львівський (1901—1944), — прим. пер.) змінив своє віросповідання на греко-католицьке, пішов у монастир, а потім став митрополитом. Інший брат, Станіслав, служив спочатку в австрійській армії, а після війни був генералом польської армії. Обидва були патріотами, людьми, дуже відданими країнам, яким вони служили. І вони підтримували братерський зв'язок.

‍Професор Анджей Шептицький: З п'яти братів Шептицьких двоє вважали себе українцями — митрополит Андрей Шептицький і блаженний отець Климентій —  і троє були поляками. Я маю на увазі генерала Станіслава Шептицького, а також його братів Александра та мого прадіда Леона. Митрополит Андрей і отець Климентій регулярно приїжджали у відпустку, щоб відпочити в родинному будинку в Прилбичах Яворівського району, де пізніше жив мій прадід Леон Шептицький. Незважаючи на національні відмінності, вони підтримували добрі стосунки між собою до кінця життя.

Вони дали нам доказ того, що різні національні ідентичності можуть співіснувати, не виключаючи одна одну.

Гадаю, також дуже важливим було те, що у випадку кожного з них національна ідентифікація була важливим елементом життя, але не єдиним. У випадку митрополита Андрея і отця Климентія, для них покликання, релігійний вибір були першорядними як для духовних осіб. Генерал Станіслав Шептицький, як військовий у ті часи, був спочатку в австро-угорській, а потім у польській армії і намагався добре служити своїй країні. Вони, безумовно, були патріотами — кожної нації, з якою себе ідентифікували. З іншого боку, дуже важливо, що вони точно не були націоналістами. І це дозволяло їм поважати різні погляди, залишаючись при цьому близькими один до одного.

‍Така спадщина, погранична ідентичність була цінністю чи прокляттям для вашої родини? Як вона визначає вас?

 У комуністичний період це був певний виклик, тягар. Комуністична влада негативно ставилася до представників колишньої шляхетської верстви. Однак у випадку родини Шептицьких це додатково поєднувалося з дуже сильним пропагандистським наративом, спрямованим проти українців у Польщі. І, звичайно, спрямований особисто проти митрополита Андрея, якого зображували як українського націоналіста, духовного батька УПА. У комуністичний період, і навіть у 1990-х роках, родичі досить регулярно чули, що «Шептицький — бандерівець». У наш час це практично зникло. Я сам це відчув у 2023 році, коли вів передвиборчу кампанію. Поодинокі реакції виборців на моє ім'я були загалом позитивними. І в цьому сенсі це значна зміна.

 Окрім коментарів у соціальних мережах, звісно.

Так, там мене часто називають Шептицьким — українцем, бандерівцем. І, напевно, є якась частина суспільства, яка завжди буде так реагувати. І повертаючись до того, як він це визначає: ще зі студентських років ми з кузенами досить часто подорожували Україною. 

Декому з нас вистачало однієї поїздки, а дехто залишався надовше, на все життя. Мій двоюрідний брат переїхав до Львова кілька років тому, у віці 50 років. Інший кузен створив Фундацію родини Шептицьких, яка активно долучилася до допомоги Україні після 24 лютого 2022 року.

Як ви пояснюєте цей наш вибух солідарності у 2022 році?

 Я думаю, що важливі три речі. По-перше, проста людська потреба допомагати. Альтруїзм, який проявляється, коли ми бачимо чуже страждання і реагуємо без розрахунку. 

По-друге, спільний досвід російського імперіалізму. Це те, що завжди знаходило відгук у польському суспільстві. Варто згадати реакцію поляків на війну в Чечні — прийом біженців, явні симпатії. Або 2008 рік і війну в Грузії. Польща не має сильних культурних чи географічних зв'язків з Грузією, але реакція була яскравою. Ми пам'ятаємо поїздку президента Леха Качинського до Тбілісі і його пророчі слова: сьогодні Грузія, завтра Україна, післязавтра, можливо, країни Балтії, а потім Польща. Але найважливіше — і, на мою думку, вирішальне — це те, що це все не виникло на порожньому місці. Ця солідарність не проросла раптово в пустелі, а на досить родючому ґрунті, який поляки та українці будували разом протягом останніх трьох десятиліть.

Починаючи з 1990-х років, з обох сторін було проведено велику роботу з розвитку міжлюдських контактів. У 2022 році багато поляків не допомагали «біженцям». Ми здебільшого просто допомагали друзям

Не забуваючи, що велике значення мала також попередня присутність українських біженців, які прибували до Польщі з 2014 року, економічних мігрантів з України та української меншини, передусім нащадків жертв операції «Вісла».

Звісно. Від початку війни, тобто від 2014 року, або навіть від 2004 року, українська меншина в Польщі відігравала важливу роль у допомозі Україні — збирала гроші, купувала спорядження, відправляла це спорядження на фронт. І приймаючи українських військових біженців після 24 лютого 2022 року. Безумовно, роль цієї громади неможливо переоцінити.

‍Саме так. Ви досліджуєте польсько-українські відносини протягом багатьох років. Як вони змінилися? Як змінилося сприйняття українців поляками?

Це був довгий процес. Від налагодження взаємних контактів у 1990-х роках, через Помаранчеву революцію, Революцію Гідності — аж до 2022 року. І, з іншого боку, через тривалу присутність у Польщі значної групи економічних мігрантів з України. Не забуваймо, що це було б неможливо без послідовності східної політики Польщі та спадщини думки паризької «Культури» і особисто Єжи Ґедройця. Ця віра у важливість України, важливість добрих стосунків, необхідність підтримки.

Ми були першою країною, яка визнала незалежність України.

І варто згадати дуже важливий, але маловідомий момент у польсько-українських відносинах на порозі розпаду СРСР, а саме участь польської делегації громадських комітетів у 1-му з'їзді Руху в Києві в 1989 році. Присутність представників польських громадянських комітетів, зокрема Адама Міхніка та Богдана Борусевича, була символічним жестом підтримки України з боку польської «Солідарності» в той час, коли Польща ще перебувала в Організації Варшавського договору, а Україна — в СРСР.

‍А якими були подальші віхи нашої співпраці?

Перш за все, це три ключові події останніх двох десятиліть, про які я вже згадував: Помаранчева революція, Революція Гідності та повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році. Кожна з них була зустрінута в Польщі з чітким суспільним інтересом і широкою реакцією солідарності. 

Важливу роль відіграло відчуття спільної долі, спадщина Солідарності та боротьби за незалежність. Іноді навіть проводилися аналогії: мовляв, українці у 2022 році опинилися в ситуації, схожій на ту, в якій опинилися поляки під час Другої світової війни. Виставка «Варшава — Маріуполь: міста руїн, міста боротьби, міста надії» була однією зі спроб провести цю символічну паралель: зрівняні з землею міста, страждання цивільного населення, опір. Але вона також супроводжувалася іншим, не менш важливим переконанням: що українці сьогодні стикаються з чимось, чого ми, на щастя, не переживаємо. З класичним насильницьким конфліктом з російським імперіалізмом. І ця солідарність вилилася в польську допомогу.

Що ми можемо зробити, щоб не змарнувати цю безпрецедентну солідарність, яка сталася у 2022 році? Сьогодні, окрім демонів минулого, таких як Волинь та ексгумації, існують актуальні соціальні та економічні проблеми.

По-перше, важливо усвідомити, що жоден сплеск солідарності не триває вічно. Ентузіазм щодо українців, який вибухнув після початку російського вторгнення, з часом пішов на спад — і зараз ми перебуваємо у фазі, коли починає накопичуватися напруга і втома.

Більшу частину своєї новітньої історії Польща була країною еміграції — люди виїжджали в пошуках роботи, хліба, кращого життя. Тема імміграції практично не обговорювалася в публічних дебатах. Сьогодні ситуація змінилася. У Польщі проживає близько двох мільйонів українців — як економічних мігрантів, так і людей, які втекли від війни. Це абсолютно нова соціальна реальність і виклик, на який ми повинні свідомо відповісти. Слід також брати до уваги інші виклики, в тому числі економічні.

Пандемія, війна, інфляція — все це впливає на суспільні настрої. Коли у людей починають закінчуватися гроші, їхня готовність до солідарності з «новими сусідами» може ослабнути

Тим паче, що з усіх боків на них лунає популістський наратив про те, що іммігранти відбирають у нас соціальні виплати, займають наші місця в чергах до лікарів. І про те, що Україна не погоджується на ексгумації.

 Так, саме тому польсько-українські відносини — це вже не просто питання минулого, а один з ключових викликів для майбутнього Центрально-Східної Європи. Тому важливо розряджати історичні суперечки, такі як ті, що стосуються ексгумацій. Дуже добре, що нещодавно було досягнуто згоди в цьому питанні. Навіть якщо розмови про ексгумації в короткостроковій перспективі повернуть волинське питання, в довгостроковій перспективі вони сприятимуть вирішенню цієї проблеми. Однак важливо усвідомлювати — і я досить часто кажу про це як польським, так і українським партнерам — що на даний момент важливою проблемою є не історія. Значним викликом є широкі економічні питання, пов'язані зі вступом України до Європейського Союзу.

 Ми повинні знати, що Україна не є невдалою державою, з якої приїжджають працювати до Польщі лише некваліфіковані працівники або біженці. 

Україна, незважаючи на війну, має переваги у багатьох сферах, які стануть викликом для Польщі, коли вона приєднається до спільного ринку ЄС

Звичайно, вступ України до ЄС є в стратегічних інтересах Польщі. Однак це явища, які ми повинні усвідомлювати, які ми повинні фікусувати і протидіяти конфліктам у цих сферах.  

Тому на даний момент справжнім викликом є не питання Волинської різанини, а те, як, наприклад, адаптувати спільну аграрну політику до потенціалу українського сільського господарства. Звичайно, необхідно також не допустити ескалації соціального антагонізму.

Як на цьому тлі виглядає польсько-українська академічна співпраця?

Сьогодні в польських університетах навчається близько 9% іноземних студентів, майже половина з яких — українці. Академічний світ за своєю давньою європейською традицією є багатонаціональним. Університети завжди були місцем відкритості та толерантності; сьогодні вони розробляють програми підтримки, рівності та різноманітності. Це ініціативи та відповідальність самих університетів. 

Звичайно, завжди є сфери, які можна покращити. Я думаю, наприклад, про заходи для кращої інтеграції всередині університету. Часто буває так, що у нас є дві або три студентські спільноти, які живуть окремо — студенти з Польщі, англомовні студенти та студенти зі Сходу, тобто переважно українці та білоруси. Ми працюємо над тим, щоб ці дві чи три спільноти жили ближче одна до одної.

Ви відповідаєте за міжнародну співпрацю. В Україні лунають твердження, що Польща «викачує» її інтелектуальний капітал. Це добре знане явище і тут — роками говорять про те, що найкращі польські науковці виїжджають на Захід. Як виглядає ця циркуляція між Польщею та Україною?

До 24 лютого 2022 року в польських університетах працювало близько 500 українських науковців. Після початку війни ця цифра подвоїлася. На початку були спеціальні заходи підтримки — у пошуку житла, роботи, безпечного місця — але досить швидко ми зрозуміли, що потрібна зміна перспективи.

Наша мета — не відтік мізків, а циркуляція мізків — циркуляція знань, ідей, досвіду

Саме тому сьогодні, як міністерство, ми підтримуємо проєкти, в яких беруть участь науковці та інституції з обох країн. Ті, що будують спільний дослідницький простір.

Конкретним прикладом такої співпраці є проєкт Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника в Івано-Франківську, який спільно з Центром східноєвропейських досліджень відбудував довоєнну університетську обсерваторію «Білий слон» на горі Піп Іван. З руїн було створено діючу дослідницьку станцію. Зараз два університети шукають фінансування для телескопа, третього етапу проекту. Це приклад конкретної співпраці, заснованої на партнерстві, а не на асиметрії.

Інший приклад — Микуличин, село в українських Карпатах, де будується польсько-український центр зустрічей молоді. Під час мого нещодавнього візиту туди відбулася перша зустріч за участі студентів кількох українських університетів та Варшавського університету. Саме в таких місцях — у розмовах, дебатах, спільних проектах — народжується наступне покоління взаєморозуміння.

‍Існує реальний шанс, що це покоління буде пізнавати одне одного не через стереотипи, а через досвід і культуру. 

Так, але попереду ще багато роботи. Я пам'ятаю дослідження, яке проводилося, мабуть, у 2021 році. Поляків запитали, яких українських авторів вони знають, а українців запитали, яких польських авторів вони знають. Виявилося, що 95% поляків ніколи не читали жодної книжки українського автора — і навпаки. Далі було ще цікавіше. З польських авторів українці асоціювали Сенкевича та Сапковського, а поляки — Гоголя та Оксану Забужко з українських авторів. У плані пізнання один одного, в тому числі через культуру, ми маємо ще багато чого зробити. 

Але також важливо не зводити один одного до такого етнофольклору, тому що ми можемо запропонувати один одному набагато більше. Нас об'єднують спільні прагнення і надії. А спільність не завжди виникає зі схожості. Вона також виникає з бажання співіснувати, незважаючи на відмінності та рани.

‍

Переклад: Анастасія Канарська

<frame>Більше знань, менше страху — це гасло нашого нового циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.<frame>

Усвідомлення того, що таке національна безпека і з чого вона складається, сьогодні є не привілеєм, а необхідністю. Але ще важливіше розуміти, що на багато її ключових сфер ми можемо впливати самі — як громадяни, мешканці, а також мігранти, які проживають у Польщі. Безпека — це не лише сфера держави, політиків і стратегів. Це наша спільна справа — повсякденна практика, заснована на знаннях, співпраці та відповідальності.

Основними напрямками національної безпеки є: військова безпека, безпека союзників, енергетична безпека, інформаційна безпека, економічна безпека, соціальна безпека, екологічна безпека.

На деякі з цих сфер впливають рішення, прийняті на державному чи міжнародному рівні. Але є й такі, на які ми можемо впливати — тут і зараз. І ми повинні робити це разом — незалежно від походження, мови чи історії. Тому що тільки тоді ми побудуємо суспільство, яке буде дійсно стійким до криз. Однією з таких ключових сфер сьогодні є інформаційна безпека — і вона стає першою лінією оборони в сучасному світі.

У XXI столітті війна не завжди починається з вибухів бомб. Іноді вона починається з посту в Facebook, зманіпульованого відео в TikTok або вирваного з контексту висловлювання, яке хтось кидає в інформаційний млин

Перш ніж впаде перша ракета, з'являються фейкові новини, перешіптування чуток і зростаюче відчуття, що «щось не так». У цифрову епоху знання стають нашим першим притулком, а інформаційна стійкість — новою формою цивільного захисту.

Дезінформація не знає кордонів, і її мета одна: розділити суспільство, посіяти недовіру та підірвати довіру до держави. Україна надто добре знає цей сценарій. Російській агресії передувала повномасштабна дезінформаційна кампанія — крок за кроком підривалися основи суспільної єдності. І, на жаль, ті ж самі методи сьогодні намагаються застосувати в Польщі.

Українці перетворюються з героїв на цапів-відбувайлів? Неправдиві наративи б'ють по найслабших — а іноді й по тих, хто просто «новий» і досить помітний. Місяцями ми чуємо, що українці «не працюють», що вони «живуть на 800+», що вони «їздять на кращих машинах, ніж поляки» і що вони «псують ринок праці». 

Звучить знайомо? Так працює дезінформація — просто, емоційно, без фактів. А правда? Правда зовсім інша.

78% українців у Польщі або працюють, або активно шукають роботу. Це вищий показник участі в робочій силі, ніж серед багатьох груп польських громадян. Вони багато працюють — у логістиці, будівництві, громадському харчуванні, догляді. Скрізь, де поляки часто більше не хочуть працювати. Більше того — їхня присутність допомагає підтримувати темпи економічного зростання, які інакше сповільнилися б. Простіше кажучи, Польща потребує українців так само, як вони потребують безпечного місця для життя.

Гроші? Так. Але в один бік — до бюджету. Згідно зі звітом BGK «Вплив припливу мігрантів з України на польську економіку», опублікованим у березні 2025 року: з кожного злотого, виплаченого українцям у вигляді допомоги на рівні 800+, 5,4 злотих повертається до бюджету у вигляді податків і внесків. Ні, це не означає, що вони «віддають у п'ять разів більше», але це означає одне: вони віддають більше, ніж беруть. І це тверді цифри, а не думки з коментарів в інтернеті.

А ті розкішні автомобілі? Так, деякі українці приїжджали до Польщі на дорогих автомобілях. Тому що є люди з України, які володіють такими автомобілями, так само, як є поляки, які їздять на таких автомобілях.

Варто також поставити собі питання: якби у вас було 15 хвилин, щоб втекти з Києва чи Харкова під обстрілом, що б ви вибрали — автобус чи власне авто, якщо б воно у вас було? Це не розкіш. Це порятунок. Це єдине, що ти можеш забрати зі свого розбомбленого будинку

800+ для українців? Політичне страшило. У передвиборчій кампанії тема повернулася бумерангом — з твердженням, що «ми заберемо пільги в українців, а полякам залишиться більше». Проблема в тому, що це не лише популізм, але й натягування ковдри на очі. По-перше — незрозуміло, чи відбудуться якісь зміни. По-друге — навіть якщо вони будуть, то торкнуться маргіналів. Тому що переважна більшість українських сімей і так справляється самостійно і не потребує 800+.

А як щодо соціальних відносин? Ми спостерігаємо охолодження настроїв. Згідно з дослідженням, проведеним у листопаді 2024 року компанією Info Saliens, та звітом, опублікованим Центром Мєрошевського, одним із найпомітніших висновків є «значне зниження позитивних думок про Польщу та поляків. У 2022 році 83% українців мали добру думку про поляків, тоді як у листопаді 2024 року цей відсоток зменшився до 41%. Водночас зросла кількість тих, хто ставиться до них нейтрально, що свідчить про дедалі більш прагматичний характер відносин».

Але і для цього є причина: дезінформація, виснаження та відсутність чітких урядових наративів. Проте, ми не говоримо про конфлікт — ми говоримо про непорозуміння, яке можна виправити. Але тільки через діалог і факти.

У публічному просторі також неможливо оминути тему Волині — трагічної та болючої сторінки спільної історії, яка й сьогодні викликає сильні емоції. Саме ця рана найчастіше використовується як інструмент поділу. Лунають заяви, що українці «не хочуть віддавати тіла», що немає бажання співпрацювати, що пам'ять про злочин свідомо придушується.

Але треба чітко сказати: Волинь — це трагедія для обох народів. Це драматична сторінка історії, яка заслуговує на правду, пам'ять і гідність, а не на інструменталізацію та використання для розпалювання ворожнечі

Вшанування пам'яті жертв і повага до історичної правди є важливими. Але не менш важливо, щоб історія не стала зброєю в руках політичних наративів. Тому що ми не можемо повернути час назад. Ми можемо лише вирішити, що ми робимо з цією пам'яттю — і чи дозволяємо їй роз'єднувати нас у той час, коли ми найбільше потребуємо єдності.

Сьогодні ми стикаємося з новими викликами — війна, кризи, дезінформація, підрив основ безпеки. У такі часи історія має бути дороговказом, а не перешкодою. Ми повинні дивитися в майбутнє разом — поляки та українці.

Дезінформація — це зброя масового знищення. Потрібно сказати прямо — Польща не буде в безпеці, якщо не побудує систему опору інформаційним маніпуляціям. Медіаосвіта, вміння критично мислити, розпізнавати неправдиві джерела та свідомо користуватися ЗМІ — все це має бути настільки ж важливим, як знання місцезнаходження найближчого бомбосховища. Тому що достатньо однієї вправно поданої фейкової новини, щоб викликати паніку, розпалити обурення або заблокувати систему.

І тут українці можуть зіграти величезну роль. Вони мають досвід боротьби з дезінформацією, вони знають інструменти, вони знають, як реагувати. В Україні місцеві лідери — вчителі, бібліотекарі, територіальна оборона, громадські організації — стали інформаційними «маяками», будуючи мережі довіри. У Польщі ми також можемо підтримувати і створювати таких лідерів. І це дуже нагальна справа.

Національна безпека сьогодні - це більше, ніж просто укриття і закони. Це про міжособистісні стосунки, соціальну довіру та інформаційну гігієну. І все починається з обізнаності. Якщо ми хочемо бути готовими до криз — ми повинні говорити про факти, а не про міфи. Про людей, а не про стереотипи. Про співпрацю, а не поділ.

Єдиний фронт —  безпечне суспільство. Українці не «гості» — вони частина нашого суспільства. І якщо ми зможемо разом з ними побудувати систему цивільного захисту, ми також зможемо разом захистити себе від атак, які приходять не з неба, а з інтернету.

Хто сіє страх, той пожинає кліки. Хто сіє знання — будує притулок. Інформаційна війна триває. І або ми навчимося вести її, або програємо ще до першого пострілу.

Традиції приготування паски в Україні та бабки в Польщі

Традиційно українські паски печуть у чистий четвер. Перед приготуванням господині читають молитву, адже важливо підходити до випікання з чистим серцем і думками, а в домі має бути тиша — забороняються гучні розмови, музика, скандали та крики. Коли тісто піднімається, навіть ходити потрібно навшпиньки. Паска не терпить поспіху. 

Паску не їдять одразу, зазвичай паскою розговляються в недільний ранок. Проте бабусі часто пекли 2-3 маленькі паски, щоб онуки могли спробувати, чи вийшла вона смачною. Рецепти пасок начебто схожі, але кожна господиня має свій перевірений варіант. Дотримання рекомендацій і пропорцій під час приготування є дуже важливим. Якщо паска вдалася, то рік буде добрий, вважають українці протягом століть. 

Дуже схожі традиції в Польщі. Великодні бабки вперше з'явилися на польських столах у XVII столітті, в епоху Речі Посполитої. З часом їхня популярність охопила всю Європу. Де бабка вважалася виключно «жіночим тістом». Невдала бабка ставала ганьбою для господині та свідченням її кулінарної непрофесійності. Тоді як вдала бабка підкреслювала високу майстерність жінки. Люди навіть стежили, щоб під час випікання бабки в домі не було чоловіків, аби бабка могла спокійно рости. Гарячий хліб клали на подушки й колихали його, як мале дитя, поки він не охолоне.

На відміну від України, де в Страсну п’ятницю краще нічого не робити, в Польщі бабку пекли саме напередодні вихідних у спеціальній хлібній печі. Уявити Велканоцний стіл по-польськи без бабки неможливо, так само як без цукрового ягняти чи писанок.

Чим відрізняється паска від бабки?

Польська бабка й українська паска відрізняються і тістом, і формою. Бабку випікають в круглій рельєфній формі з отвором посередині (як в Україні кекси). Бабки після випікання поливають глазур’ю. Часто господині додають у тісто багато цукатів, родзинок, яєць. Традиційна українська паска більше схожа на святковий хліб, тоді як бабка — на смаколик.

Читайте також: «Чи печуть у Польщі паски на Великдень?»

Рецепти найсмачніших пасок на Великдень:

Великодня класика — рецепт паски від королеви випічки Дарки Цвек

Українські господині печуть паски за цим рецептом десятиліттями. За цим рецептом паска готується швидко, а виходить смачна й вдала, в міру солодка, в міру волога. Цікаво, що на Галичині на цю паску кажуть: «польська паска». Можливо, тому що вона поєднала в собі українську форму та польський смак? 

Інгредієнти:

 (Вихід з половини порції — 3 паски діаметром 13 см, приблизно 300-350 г кожна)

• Борошно — 1 кг
• Молоко — 400 г
• Жовтки — 10 шт
• Дріжджі пресовані — 100 г, сухі — 33 грами
• Масло (або маргарин) — 200 г
• Цукор — 300 г
• Родзинки — 100 г
• Сіль — 1/2 ч. л.
• Лимон (цедра) — 1 шт.

Приготування:

1. Готуємо опару: розводимо дріжджі в теплому молоці, додаємо 100 г цукру та 200 г борошна. Перемішуємо та залишаємо в теплому місці на 15-20 хвилин. Маса має збільшитися в об'ємі та утворити «шапку».
‍2. Готуємо тісто: в опару додаємо решту цукру, жовтки, родзинки, цедру лимона, сіль і поступово додаємо решту борошна. Вимішуємо тісто близько 15 хвилин, поки воно не відставатиме від рук. Потім додаємо розтоплене або кімнатної температури масло/маргарин.
‍3. Вимішуємо тісто: вимішуємо тісто до еластичності (не менше 15 хвилин). Після цього ставимо тісто в тепле місце, накриваємо, щоб воно підросло вдвічі.
‍4. Підготовка форми: розкладаємо тісто в підготовлені форми, заповнюючи їх на 1/3. Залишаємо ще на підійом.
‍5. Випікання: змащуємо паски збитим яйцем з краплею молока. Ставимо у розігріту духовку: спочатку 200°C, через 10 хвилин зменшуємо до 170-160°C. Випікаємо 30-50 хвилин в залежності від розміру форми.

Порада: не додавайте більше борошна, ніж зазначено в рецепті. Більше борошна зробить паску тугою, а менше — вона може впасти. Цікаво, що цю паску нічим не прикрашають, вона має бути кругла, пишна, як сонце, та без краплини пудри чи крему. 

Найпростіший класичний рецепт паски

Хочете ідеальну здобну паску, яка буде ніжною, ароматною та гарно підніметься? Пропонуємо перевірений простий рецепт паски на Пасху. Вона виходить вологою, шаруватою, дуже смачною і не кришиться при нарізанні. Ця паска має вийти навіть у недосвідченої господині, яка вперше пробує свої сили у випіканні великоднього смаколика. 

Інгредієнти 

Опара:

• Молоко — 200 мл
• Борошно —200 грам
• Дріжджі — 25 г свіжих
• Цукор — 1 ч. ложка

Тісто:

• Вся опара
• Борошно — 350–400 грам
• Масло вершкове — 100 грам
• Цукор —100 грам
• Яйця — 3 жовтки + 1 яйце
• Сіль — 2/3 ч. ложки
• Ванільний цукор — за бажанням
• Родзинки або цукати — 80 грам + борошно 1 ч. ложка з гіркою

Примітка*  якщо любите дуже солодкі паски, додайте більше цукру в тісто.

Готуємо класичну Великодню паску за традиційним рецептом 

1. Приготування опари: підігрійте молоко до теплого стану (не гарячого). Додайте дріжджі та цукор, перемішайте до повного розчинення. Додайте 200 г просіяного борошна і знову добре перемішайте. Опара повинна мати консистенцію густої сметани. Накрийте плівкою і залиште у теплому місці на 20-30 хвилин. Опара має збільшитися в об’ємі, з’являться бульбашки. Якщо вона трохи осіла — значить, готова до використання.
‍2. Приготування тіста: збийте жовтки, яйце і цукор віночком. Додайте сіль та розтоплене вершкове масло (тепле, не гаряче). Змішайте опару з отриманою здобою. Всипте решту просіяного борошна і замісіть тісто. Тісто спочатку буде рідкуватим. Якщо є планетарний міксер — вимішуйте в ньому. Якщо ні — дайте йому "відпочити" 15 хвилин, тоді воно стане еластичнішим. Змастіть руки та стіл олією і вимішуйте тісто 10-15 хвилин, поки воно стане м’яким і перестане липнути до рук. Покладіть у змащену олією миску, накрийте плівкою і залиште в теплому місці на 1-2 години.
‍3. Підготовка родзинок: промийте і залийте родзинки гарячою водою на 15 хвилин. Воду злийте, просушіть паперовими рушниками. Перемішайте родзинки з 1 ч. ложкою борошна, щоб вони рівномірно розподілилися в тісті.
‍4. Формування і випікання паски: підняте тісто обімніть 2 хвилини. Розкатайте його в пласт, рівномірно розкладіть родзинки і загорніть їх всередину. Розділіть тісто на частини, покладіть у форми (заповніть їх трохи більше, ніж на 1/3). Накрийте і залиште підходити в теплому місці до збільшення в об’ємі майже до країв форми.
‍5. Випікання: розігрійте духовку до 170–180°C (верх-низ, без конвекції). Випікайте 35 хвилин (залежно від розміру форм, це для діаметру в 9 см). Не відкривайте духовку під час випікання. Готовність перевіряйте зубочисткою — якщо вона суха, паска готова.
‍5. Охолодження і декор: готові паски остуджую на боці, на м’якій поверхні, і періодично їх перекручую. Це потрібно для того, щоб паски рівномірно остигали і не зім’ялися. Прикрасьте білковою глазур’ю і кондитерською посипкою.

Рецепт соковитої сирної паски

На Великдень українці готували ще й сирну паску. Сирне тісто відрізняється вологістю та ніжністю, тому сирна паска — буде вологою та ніжною. Вона довго залишається свіжою та м'якою, стане справжньою окрасою святкового столу.

Інгредієнти 

Примітка: 1 склянка — 250 мл

Опара:

• Молоко (тепле) — 1/4 склянки
• Або 1 ст. л. сухого молока розведеного у 1/4 склянки теплої води
• Борошно (просіяне) — 2 ст. л.
• Цукор — 1 ч. л.
• Дріжджі — 25 г свіжих або 10 г сухих

Тісто:

• Сир (жирний та кислий) — 250 г
• Вершкове масло (розм'якшене) — 50 г
• Яйця — 2 шт.
• Жовтки — 2 шт.
• Борошно — 2 склянки (двічі просіяти)
• Цукор — 2/3 склянки
• Сіль — 2/3 ч. л.
• Ванільний цукор — за бажанням

Начинка:

• Родзинки
• Курага
• Сушені ягоди та фрукти
• Фісташки або інші горіхи
• Готуємо сирну паску: покроковий рецепт 

1. Готуємо опару: змішайте молоко з дріжджами, цукром і борошном. Перемішайте і залиште в теплому місці, доки опара не збільшиться в 3-4 рази (це може зайняти 15-20 хвилин).
‍2. Готуємо тісто: збийте яйця з цукром 10-15 хвилин, поки маса не стане пишною. У великій ємності змішайте сир, вершкове масло, збиті яйця, опару, сіль і ванільний цукор. Просійте борошно двічі і поступово додайте в тісто. Вимішуйте тісто не менше 25 хвилин — воно має бути еластичним і не рватися при розтягуванні. Додайте родзинки, сушені ягоди, горіхи і добре перемішайте (їх обваляйте у борошні попередньо).
‍3. Формування тіста: змастіть руки олією та викладіть тісто у форми, заповнюючи їх на 1/2 висоти. Накрийте плівкою або рушником і залиште в теплому місці на 3 години, поки тісто не підніметься до країв форми.
‍4. Випікання: розігрійте духовку до 200°C і випікайте 10 хвилин. Потім зменшіть температуру до 180°C і випікайте ще 40 хвилин. Для маленьких форм скоротіть час випікання. Щоб скоринка була м'якою, збризнути верхівки пасок водою і залиште їх у вимкненій духовці ще на 10-15 хвилин.
‍5. Охолодження та декор: вийміть паски з форм і перекладіть на рушник, залиште охолоджуватися. Для прикраси збийте білки з цукровою пудрою та покрийте паски глазур’ю. Глазур можна запекти – для цього поставте паски в теплу духовку на кілька хвилин.

Великодня бабка по-польськи з родзинками й горіхами. Рецепт

Інгредієнти:

• 4 яйця,
• 30 г масла,
• 80 г пшеничного борошна,
• 80 г картопляного крохмалю,
• 2 ч. л. розпушувача,
• 2 склянки цукру,
• 1 стручок ванілі 
• жменя різних суміші мигдалю, родзинок, волоських горіхів,
• жир для змащування форми,
• манна крупа для обсипання форми.

1.Приготування тіста: зийте білки, у мисці розтопіть масло, поступово додаючи жовтки, цукор і м’якоть ванілі. Просійте пшеничне борошно та картопляний крохмаль з розпушувачем і додайте до тіста. Міксуйте, поки маса не стане однорідною. Залийте окропом мигдаль, родзинки замочіть, відцідіть й обваляйте в борошні. Додайте їх до тіста разом з піною з білків і обережно змішайте дерев’яною ложкою. Форму для випікання змастіть жиром і посипте манною крупою.

2. Випікання: випікайте при температурі 180°C близько 50 хвилин. Після випікання залиште бабку в духовці до охолодження. Прикрасьте за бажанням.

Порада: обирайте для бабки борошно, на якому позначено, що воно для випікання саме бабки.

Рецепт «Вареної бабки» — ніжної, ароматної, з шоколадною помадкою 

Інгредієнти 

• 1 склянка пшеничного борошна (приблизно 160 г),
• 4/5 склянки картопляного крохмалю (приблизно 160 г),
• 4/5 склянки дрібного цукру (приблизно 200 г),
• 250 г масла або маргарину (якщо потрібно),
• 6 великих яєць або 7 маленьких,
• 2 столові ложки спирту або горілки,
• 2 плоскі чайні ложки розпушувача,
• 2-3 краплі олії (наприклад, лимона або апельсина),
• трохи масла та панірувальних сухарів для змащування форми.

Інгредієнти для шоколадної глазурі:

• 80 г вершків 30%,
• 80 г хорошого чорного або десертного шоколаду.

Приготування:

1. Підготовка суміші борошна: у великій мисці змішайте пшеничне борошно, картопляний крохмаль, розпушувач і щіпку солі. Перемішайте або просійте, щоб усе стало однорідним.
‍2. Збивання жовтків і цукру: в окремій мисці збийте жовтки з цукром до пишної маси. Додайте розтоплене, охолоджене масло і змішайте до однорідної маси. Потім додайте спирт або горілку та кілька крапель олії.
‍3. Змішування з борошняною сумішшю: поступово додавайте борошняну суміш до масляної, перемішуючи лопаткою після кожної порції.
‍4. Збивання білків: збийте білки до міцної піни. Додавайте їх до тіста по черзі, акуратно помішуючи.
‍5. Підготовка форми: змастіть форму маслом і обсипте панірувальними сухарями.
‍6. Випікання: перелийте тісто у форму, накрийте її кришкою і помістіть у каструлю з гарячою водою (наполовину наповненою). Варіть на середньому вогні протягом 90 хвилин, не знімаючи кришки.
‍7. Приготування шоколадної глазурі: нагрійте вершки в каструлі, додайте подрібнений шоколад і перемішуйте до однорідної консистенції.
‍8. Остуджування і глазурування: охолоджуйте бабку на решітці, потім покрийте глазур'ю, поки вона ще тепла.

Ці рецепти української паски та польської бабки нескладні, але результат виходить неймовірно смачним і ароматним. Готуйте з любов'ю! 

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65f767a095a8d88a6c290638_velykodniy%20stil%20v%20polshchi.JPG">«Читайте також: Які страви готують на Великдень у Польщі»</span>