Ексклюзив
20
хв

Чому колишні польські прем'єри ночами мерзнуть перед в'язницями?

Для партії «Право і справедливість» (ПіС) вони — кришталево чесні люди. Для судів і табору влади вони — злочинці. У Польщі йде війна через Маріуша Камінського і Мацея Вонсіка

Роберт Сєвьорек

Плакат із надписом «Солідарні з Камінським та Вонсіком». 13 січня 2024 року, Варшава. Фото: Roman Bosiacki / Agencja Wyborcza.pl

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

«Ми, ще живі солдати Армії Крайової, з надзвичайним обуренням і розпачем сприйняли той факт, що на пам'ятнику Армії Крайової перед Сеймом у Варшаві з’явилася велика картина із зображеннями офіційно засуджених злочинців і що їх прирівняли до наших борців за Польщу», — заявили учасниці Варшавського повстання Ванда Трачик-Ставська на псевдо «Пончек», Анна Пшедпевська-Тшецяковська на псевдо «Ґродзька» та Христина Захватовіч-Вайда на псевдо «Чижик». Як так сталося, що на священному для поляків пам’ятнику з'явилися обличчя злочинців? І про яких, власне, злочинців йдеться? 

Символи вільних поляків

11 січня опозиційна партія «Право і справедливість» організувала у Варшаві акцію під назвою «Протест вільних поляків». Перед будівлею Сейму та на прилеглих вулицях зібралися десятки тисяч прихильників партії Ярослава Качинського. Вони протестували проти нової влади, яку сам лідер ПіС називав не польською, а німецькою.

«Протест вільних поляків» у Варшаві 11 січня 2024 року. Фото: X / Mateusz Morawiecki

Первісно основною ідеєю акції був «захист свободи державних ЗМІ», якій, на думку політиків з «Права і справедливості», загрожують зміни, які запроваджує нова політична команда. Слід додати, що ці ж медіа протягом останніх років фактично були інструментом агресивної пропагандистської боротьби Качинського проти демократичної опозиції та всіх кіл, які він вважав ворожими: суддів, лікарів, медсестер, вчителів, іммігрантів, сексуальних меншин і жінок, які виступають проти заборони абортів.

Однак ідея антиурядового маршу змінилася. За два дні до демонстрації сталося те, що Качинський і його радники оцінили як набагато кращий символ протесту: поліція затримала Маріуша Камінського і Мацея Вонсіка, донедавна депутатів ПіС та ледь не всемогутніх людей у попередньому уряді.

Знищити Леппера

Лідер партії «Право і справедливість» Ярослав Качинський, президент Анджей Дуда та інші представники їхнього оточення при кожній нагоді кричать, що колишній міністр внутрішніх справ Камінський і його заступник Вонсік є політичними в'язнями, які платять своєю свободою за боротьбу з корупцією. У цьому твердженні є три правдиві речі: в’язні, політика і корупція. Однак правда є іншою. Камінський і Вонсік — політики, які опинилися у в’язниці не через боротьбу з корупцією, а через те, що самі організовували корупційні афери.  Справі, за якою їх засудили, десяток років.

У 2007 році, коли обидва очолювали Центральне антикорупційне бюро (абревіатура польською CBA. — Авт.), Польщею керувала коаліція, до складу якої входила партія «Право і справедливість», селянська партія «Самооборона» на чолі з Анджеєм Леппером та націонал-католицька «Ліга польських родин». Качинський, тодішній прем’єр-міністр, перебував у конфлікті з Леппером, який на той момент був віцепрем’єр-міністром і міністром сільського господарства. Тож у ПіС виникла ідея дискредитувати політика і переманити до себе якомога більше депутатів з «Самооборони».

CBA на чолі з Камінським і його заступником Вонсіком вирішило довести, що Леппер — хабарник. Для цього агент під прикриттям мав передати у Міністерстві сільського господарства хабар посереднику. Далі гроші мали б потрапити до кишені самого Леппера. Готуючи цю провокацію, Камінський і Вонсік наказали своїм підлеглим прослуховувати багатьох людей, фальсифікувати документи і підробляти підписи.

Королівське право Дуди

Леппер хабара не взяв, урядова коаліція розпалася, а справа про провокацію CBA дійшла до суду. У 2015 році суд першої інстанції визнав операцію незаконною, засудив Камінського та Вонсіка до 3 років позбавлення волі, а ще двох причетних до цієї справи агентів — до 2,5 років позбавлення волі.

Усі четверо подали апеляції. Однак ще до того, як вони були розглянуті, у справу втрутився президент Анджей Дуда. І помилував Камінського, Вонсіка та двох їхніх підлеглих. Однак проблема в тому, що глава Польщі зробив це передчасно, оскільки юридично усі четверо ще не були засуджені, а значить, технічно невинуваті. А невинних не можуть помилувати.

Однак главу Польщі це не хвилювало. Він заявив, що може помилувати кого захоче і на будь-якій стадії кримінального процесу, оскільки це в його президентській компетенції. Сьогодні він додає, що це «королівське право». Після помилування вироки усім чотирьом були скасовані, а справи закриті.

Чому Дуда вчинив саме так? Тому що якби вища судова інстанція залишила в силі вироки у справі Камінського і Вонсіка, вони як юридично засуджені не змогли би засідати в уряді Беати Шидло, який тоді формувався. У листопаді 2015 року Камінський став міністром-координатором спецслужб, а Вонсік — його заступником. 

Пан Камінський висловлює зневагу

От тільки справа зовсім не затихла. Політики «Самооборони», які постраждали від дій CBA, подали касацію до Верховного суду. Той у 2017 році постановив, що президент Польщі не може нікого помилувати до винесення остаточного вироку. Протягом наступних шести років представники ПіС блокували виконання цього рішення. У червні 2023-го Верховний суд Польщі скасував рішення про закриття справи Камінського і Вонсіка — і призначив її повторний розгляд. Нею зайнявся окружний суд Варшави. У грудні він залишив у силі рішення суду нижчої інстанції від 2015 року. Крім двох років ув'язнення, політиків позбавили депутатських мандатів, які вони щойно здобули.

«Цей вирок, який ми не визнаємо, гідний презирства», — заявив Камінський на пресконференції 20 грудня 2023 року. Схожим чином — хоч і без висловлення неповаги до Феміди — відреагував на рішення суду президент Анджей Дуда. Він повторив, що його помилування від 2015 року залишається в силі, тож засуджені не можуть сісти до в’язниці і також залишаються членами парламенту. І таку позицію ухвалило все партійне середовище ПіС. 

Шукачі притулку в палаці

21 грудня Маріуш Камінський і Мацей Вонсік з’явилися в Сеймі, а депутати «Права і справедливості» аплодували їм як героям. Під аплодисменти партійних товаришів колишній очільник МВС Польщі зробив переможний жест, а згодом ще один — відомий як «жест Козакевича» — у бік своїх політичних опонентів (у 1980 році на Олімпіаді в Москві польський олімпійський чемпіон зі стрибків з жердиною Владислав Козакевич показав цей жест радянській публіці, яка його освистувала. — Авт.).

Того ж дня, 21 грудня 2023 року, спікер Сейму підписав рішення про позбавлення мандатів двох депутатів ПіСу.

Очевидно, однак, що зухвалі жести і кремезні обличчя обох засуджених політиків були лише демонстративними, оскільки вони боялися арешту. Щоб уникнути цього, 9 січня цього року на запрошення Анджея Дуди Камінський та Вонсік з валізами переїхали до Президентського палацу. Там вони мали провести два дні, а 11 січня приєднатися до «Протесту вільних поляків». Глава Польщі та його гості вважали палац екстериторіальним об’єктом, куди поліція не наважиться зайти. 

Наважилась. Пізніше того ж вечора, 9 січня, коли Дуда пішов на зустріч з лідеркою білоруської опозиції Світланою Тихановською, поліція вивела обох засуджених із палацу в наручниках і доставила їх прямо до відділку. Зараз вони перебувають у слідчих ізоляторах: Камінський — у Радомі, а Вонсік — у Пшитули-Старі.

Ярослав Качинський під час маніфестації у Радомі, де в слідчому ізоляторі перебуває Маріуш Камінський. Фото: X / Prawo i Sprawiedliwość

Безцінне «мучеництво»

10 січня Анджей Дуда виступив із заявою. Він сказав, що «глибоко шокований» арештом двох політиків, яких вважає «кришталево чесними». Дії поліції розцінив як протиправні та антиконституційні. Та повідомив, що через справу Камінського і Вонсіка звернеться до міжнародних інституцій.

Уже 11 січня Дуда прийняв у палаці дружин Камінського і Вонсіка й оголосив про початок процедури помилування щодо їхніх чоловіків. Це дещо інше, аніж просто швидке президентське помилування. Процедура помилування означає, що тепер справою займається генеральний прокурор Адам Боднар, який може повернути її президенту зі своїм власним висновком, або ж — передати до суду. А це може тривати до кількох місяців.

Дружини Камінського та Вонсіка у президентському палаці. 11 січня 2024 року, Варшава. Фото: Sławomir Kamiński / Agencja Wyborcza.pl

Чому Дуда ухиляється від виконання рішення, якщо він так твердо вірить у невинуватість цих двох політиків ПіСу? Чому б йому просто не помилувати їх одним підписом, як він це зробив у 2015 році? Адже тоді Камінського і Вонсіка негайно випустили б із в’язниці.

Вони вийшли б, але другим помилуванням Дуда визнав би, що перше помилування було недійсним — і він порушив закон. Крім того, на думку багатьох аналітиків, Камінський і Вонсік більш корисні для «Права і справедливості» під вартою, ніж на волі. ПіС уже починає готуватися до весняних місцевих виборів і сподівається, що «мучеництво» цих двох політиків допоможе їй мобілізувати електорат.

І ще одне, можливо, найважливіше. Донедавна Камінський і Вонсік були одними з найвпливовіших людей у державі. Тому протести під стінами ізоляторів, в яких вони перебувають, по суті, є самозахистом з боку учасників мітингів. На горизонті вже вимальовуються судові процеси проти ключових представників попередньої влади, тому позиціонування Камінського та Вонсіка як жертв нового режиму є проголошенням оборонної стратегії ПіС: усі майбутні підсудні з цього середовища будуть політичними в’язнями.

Контрольована амнезія

Невідомо, чи Дуда, Качинський та інші політики «Права і справедливості», які так гаряче захищають Камінського і Вонсіка, справді вірять в їхню невинуватість. Однак очевидно одне — нинішні опозиціонери зробили з їхньої справи молот, яким хочуть бити уряд. У цій грі важлива ефективність інструменту, а не те, чи він чистий.

І не те, що гравці думали і говорили донедавна. Погляди Камінського і Дуди на помилування змінювалися відповідно місця, яке вони займали в політиці. Перший із них у 2005 році, коли ще був звичайним депутатом від ПіС, обурювався тим, що тодішній президент Александр Квасневський помилував лівого політика:

«Це, звісно, нахабне і безсоромне рішення. Александр Квасневський у цьому питанні повівся не як президент, а як «prezio» [шеф мафії. — Ред.]», — заявляв Камінський.

За його словами, помилувавши політика, Квасневський скористався «привілеєм, яким не слід користуватися». І це, на думку Камінського, «свідчить про певну нерівність у ставленні до громадян, про те, що існують особи, які користуються особливим захистом».

У свою чергу Анджей Дуда у 2011 році (тоді він також був звичайним депутатом від ПіС) стверджував, що «помилування застосовується до осіб, визнаних судом винними». 

Доноси на ворога ворогові

Під час правління ПіС президент Польщі неодноразово засуджував «доноси» опозиції, яка попереджала Європейський Союз про руйнування тодішньою провладною партією верховенства права. Тим самим він давав зрозуміти інституціям ЄС, щоб вони не лізли не в свої справи.

«Нам тут не вказуватимуть іноземними мовами, який устрій має бути в Польщі і як ми маємо вести польські справи», — сказав Дуда під час візиту до Зволена в Мазовецькому воєводстві у січні 2020 року.

17 січня глава Польщі в Давосі зустрівся з Вірою Юровою, віцепрезиденткою Європейської комісії. Під час розмові він представив Польщу як країну, якою віднедавна керують люди, «які задля власних інтересів і лише з бажання помсти саджають депутатів у в’язниці» та «незаконно захоплюють систему правосуддя».

У відповідь польський президент почув, що Єврокомісія «не займається індивідуальними справами».

У кожного свої герої

«Героям честь і слава!», — скандувала біля в’язниці в Радомі, де відбуває покарання Маріуш Камінський, його дружина Барбара Камінська. Її підтримали три колишні прем’єр-міністри з партії «Право і справедливість»: Ярослав Качинський, Беата Шидло та Матеуш Моравецький.

Міхал Щерба, депутат від Громадянської коаліції, заявив, що подасть до прокуратури заяву про підозру у скоєнні злочину. Йдеться про наругу над пам’ятником Армії Крайовій і Польському Підпіллю у Варшаві, на якому 11 січня партія «Право і справедливість» розмістила світлове зображення своїх героїв.

Post scriptum

Через кілька годин після публікації цього тексту президент Анджей Дуда помилував — цього разу відповідно до закону — Маріуша Камінського та Мацея Вонсіка.

— Я закликаю проявити трохи порядності з гуманітарних і державних міркувань, — сказав глава Польщі. — Це компрометуюча ситуація для польської держави, коли ті, хто боровся з корупцією, сидять у в’язниці...

Дуда додав, що боротьба Камінського і Вонсіка не сподобалася «політичним елітам», які оголосили війну обом політикам. Він також розкритикував міністра юстиції та генпрокурора Адама Боднара за те, що той не застосував процедуру відтермінування покарання.

— Мені шкода, що ви не змогли дозволити собі цей гуманний жест, пане міністре, — додав Дуда.

— Президент сказав дуже мало правдивих слів. Його промова була компрометуючою. Скандальним у поведінці президента є те, що він не визнає вирок, він фактично принижує польську судову систему, — так відреагував на рішення польського очільника професор Анджей Золл, ексголова Конституційного трибуналу і колишній Уповноважений з прав людини, один з найбільших правових авторитетів у Польщі.

Водночас те, що президент сказав про професора Боднара, професор Золл вважає «неприйнятним, навіть скандальним». 23 січня, ще в день помилування, Камінський і Вонсік залишили в'язницю.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналіст, редактор, публіцист, автор книг. Цікавиться новими технологіями та політикою. Літературознавець, доктор гуманітарних наук. Створив і керував веб-сайтом sztucznainteligencja.org.pl

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Попри гальмування з боку Будапешта, Єврокомісія разом із низкою держав-членів шукає способи розблокувати початок переговорів про вступ України до ЄС. Одні називають 1 січня 2030 року амбітною, але символічною ціллю. Інші — зокрема Литва — вважають її цілком досяжною.

Підтримка України для Вільнюса — не кон’юнктурне рішення останніх років. Це глибоке переконання, що сформувалося ще до повномасштабного вторгнення РФ. Про цю позицію, а також про політичні блокади, вплив Орбана, обрання нового президента Польщі та дезінформаційні ризики —  в ексклюзивному інтерв’ю з експрем’єр-міністеркою Литви Інґрідою Шимоніте, яка очолювала уряд з 2020 по 2024 роки.

Майбутнє України в ЄС

Марина Степаненко: Литва запропонувала 1-е січня 2030 року як орієнтовну дату вступу України до ЄС. Це реалістична політична мета чи радше символічний жест підтримки? Як Литва сприяє досягненню цієї мети?

Інґріда Шимоніте:
Литва вже давно вірить, що майбутнє України лежить в Європейському Союзі — ще задовго до кривавих воєн Росії проти України. Ми завжди вважали Україну європейською країною і вірили, що її інтеграція в євроатлантичне співтовариство буде вигідною для обох сторін. Звичайно, 20 років тому така думка не була популярною, і багато хто ставився до неї скептично. В Україні завжди були люди, які рішуче виступали за європейську інтеграцію, саме тому відбулися два Майдани. Але були й ті, хто вважав, що торговельні та ділові зв'язки з Росією можуть бути вигідними. Вторгнення змінило все це.

З огляду на те, як швидко змінилися погляди за останні чотири роки, я б не казала, що сьогодні щось є нереалістичним

Ще кілька років тому ідея запрошення України до ЄС у 2024 році здавалася немислимою, але ось ми тут. Звичайно, перешкоди все ще існують — деякі політики чи країни з політичних міркувань або під тиском недружніх режимів блокують прогрес, відмовляючись відкривати кластери чи ухвалювати рішення. Але це не новина.

Ми бачили подібні невдачі, наприклад, Північна Македонія мусила змінити свою назву, щоб задовольнити одну державу-члена, але потім інша країна ЄС заблокувала цей процес. Чи досягнемо ми мети до 1-го січня 2030 року, важко сказати. Проте я не бачу нічого нереалістичного. Україна продемонструвала надзвичайну здатність швидко і професійно вести боротьбу за виживання та впроваджувати глибокі реформи в багатьох секторах. Це рідкість. Я вірю, що це можливо. І ми будемо докладати всіх зусиль — я в цьому впевнена. 

У контексті позиції угорського прем’єра Віктора Орбана, який часто використовує право вето у Раді ЄС, як Україна та її союзники можуть ефективно долати такі політичні блокади на шляху до членства?

У деяких випадках ми вже бачили прецеденти, коли рішення ухвалювались шляхом обходу угорського вета. Проте це не є хорошою ситуацією — і це не проблема України, це проблема Європейського Союзу. ЄС не може щоразу стикатися з однаковою перешкодою з боку однієї держави-члена, коли потрібно досягти консенсусу.

Навіть коли ЄС вдається рухатися вперед, враховуючи деякі інтереси Угорщини, це посилає неправильний сигнал, мовляв, ми винагороджуємо поведінку, яка суперечить духу Союзу. Позиція Угорщини стає дедалі гострішою проблемою, і багато політиків це усвідомлюють.

Я не хочу, щоб ЄС був змушений вживати радикальних заходів, таких як позбавлення країни права голосу, але ми мусимо визнати, що такий варіант існує
Угорщина не знімає вето щодо перемовин по вступ України до ЄС. Фото: LEON NEAL/AFP/East News

Ми вже бачили, що в деяких сферах ЄС може діяти без згоди Угорщини. Однак якщо це траплятиметься занадто часто, стане очевидним, що проблему потрібно вирішувати радикальніше. Я не можу сказати, коли настане переломний момент, але очевидно, що багато політиків втрачають терпіння до поведінки Угорщини.

Кілька років тому ідея позбавлення права голосу здавалася неймовірною — надто неєвропейською. Це вже не так. Багато що залежить від того, чи вирішить Угорщина змінити свою поведінку. Так само, як війна знаходиться в руках Путіна, Угорщина може в будь-який момент припинити це перешкоджання — і це буде краще для всіх.

З огляду на обрання Кароля Навроцького президентом Польщі, чи існує ризик, що він стане «другим Орбаном»?

Не зовсім, тому що формально новообраний президент не є членом партії, хоча він пов'язаний з «Правом і справедливістю» (PiS). Коли PiS була при владі, прем'єр-міністр Моравецький був дуже відданий допомозі Україні — ми часто разом відвідували Україну або зустрічалися в рамках Люблінського трикутника.

Польща має сильний інстинкт у визнанні загрози з боку Росії — на відміну від Орбана

Орбан грає на руку інтересам Путіна, головним чином для того, щоб залишитися при владі. Його риторика часто збігається з псевдомирними наративами Росії і включає звинувачення проти України. Польща, як і балтійські країни, має болючу історію з Росією. Угорщина теж, але вона реагує по-іншому. Незалежно від партії — чи то PiS, чи то «Громадянська платформа» (Platforma Obywatelska) — польські лідери загалом вважають Росію загрозою.

Тому я б не порівнювала Польщу з Угорщиною. Обраний не пан Ментцен, якого можна порівняти з Орбаном. Також важливо, що в процесі ухвалення рішень в ЄС уряд представляють прем'єр-міністр і міністри, а не президент. Координація з президентом відбувається, але виконавча влада належить уряду.

Зрештою в Польщі відбудуться парламентські вибори, і уряд може змінитися. Але я не очікую значних змін в їхній загальній позиції — обидві основні партії були прагматичними та обережними щодо Росії і підтримували необхідність Європи захищати себе.

Так, ми всі чули під час кампанії заяви, які викликали занепокоєння. Але передвиборча риторика — це одне, а важливо те, як співпрацюють інституції. Тому я залишаюся оптимістом. Звичайно, політичні діячі намагатимуться драматизувати внутрішні проблеми. Візьмемо, наприклад, фермерів — торішні заворушення були спровоковані заявами про те, що українці забирають їхні ринки, та побоюваннями щодо наслідків членства в ЄС. Такі настрої з’являться в багатьох країнах.

Росія буде використовувати це через пропаганду, щоб розпалити негатив. Але це не є чимось новим. Відповідальні політики повинні зосередитися на довгострокових цілях і не піддаватися цій маніпуляції. Ми знаємо, як діє Росія — нам просто потрібно бути готовими.

Санкції проти РФ — Литва як моральний компас Європи

18-й пакет санкцій зараз активно розробляється у тісній координації між ЄС і США. Чи відповідають нинішні напрацювання очікуванням Литви? Які сфери ви вважаєте пріоритетними для включення до цього пакету, щоб максимально посилити санкційний тиск на Росію?

Ми завжди стежили за включенням до санкційного пакету скрапленого газу та ядерних матеріалів, які експортує Росія. Але, звичайно, це проблема. Це хороша і погана сторона процесу ухвалення рішень в Європейському Союзі — необхідний консенсус. Це означає, що в якийсь момент ви отримуєте не найкращий результат, принаймні з вашої точки зору, але саме так відбувається координація. Тому добре, що ухвалення одного пакету обмежень завжди є початком наступного.

І так, на жаль, повільно, але я думаю, що ми рухаємося до того моменту, коли ці давні проблеми також будуть враховані
Інґріда Шимоніте разом з Володимиром Зеленським. Фото: ОПУ

Литва послідовно виступає за найжорсткіші санкції проти Росії, особливо на тлі нових атак на цивільну інфраструктуру в Україні. Чому, на вашу думку, деякі країни ЄС досі не готові діяти так рішуче, як Вільнюс? Які основні побоювання Заходу ви бачите?

Я б сказала, що найбільший вплив це мало на економіку не через санкції, а через те, що Путін відключив газ. Економічний удар був величезним. Якби країни попросили самі припинити купувати російський газ, більшість би відмовилася, боячись стрибків цін, витрат для бізнесу та проблем із постачанням. Не забуваймо й про усю цю пропаганду, мовляв, Європа замерзне взимку.

Нічого з цього не сталося. Ми впоралися добре, хоча це коштувало дорого. Але ЄС багатий, і гроші не є його найбільшою проблемою — інші сфери є більш складними.

Ми наполягали на вживанні заходів щодо газу на початку 2022 року, але ніхто не погодився. Тоді Путін зробив це сам, і ми побачили, що можемо впоратися. Страх полягає в тому, що ти не знаєш, чи зможеш впоратися. І це змушує лідерів вагатися перед ухвалою важких рішень.

Іноді йдеться також про вузькі бізнес-інтереси — люди, пов'язані з владними партіями, наполягають, що не можуть жити без торгівлі з Росією. Це створює опір на національному рівні.

Але загалом це страх перед реакцією громадськості. Деякі політики заявляють: «Росія все ще жива, все ще вбиває українців, але ми стали жити гірше — чому ми маємо страждати?». Це важка дискусія в демократичних країнах. Потрібні сильні аргументи та лідерство, щоб переконати людей, що це того варте.

Безпека, оборона і роль НАТО

З моменту повномасштабного вторгнення РФ оборонна стратегія НАТО зазнала істотних змін. Як Литва оцінює ці трансформації? Чи відповідає нова стратегія реальним загрозам на східному фланзі?

Є кроки в правильному напрямку, але вони ще не є самодостатніми. Попереду ще довгий шлях, особливо з огляду на поточну дискусію про те, наскільки міцними є наші трансатлантичні зв'язки зі США. Яка частка відповідальності за європейську безпеку в кінцевому підсумку ляже на Європу? Припущення, що США завжди надаватимуть ключову підтримку, наприклад у сфері протиповітряної оборони, може виявитися хибним.

Європа повинна стати більш самодостатньою: скоротити ланцюги постачання, збільшити чисельність військових і підвищити видатки на оборону

Це нелегко, особливо для країн, які не надавали пріоритету обороні, як ми. Ми невелика країна, але навіть 2-5% ВВП — це те, до чого ми прагнемо з часів Криму — ніколи не було дискусій про досягнення порогу в 2%. В інших країнах, навіть після вторгнення, зобов'язання щодо 2,5% або 3% були слабкими.

Рютте підтвердив запрошення України на саміт НАТО у Гаазі. Фото: ОПУ

Однак зараз ситуація змінюється. Європейська комісія бере на себе більш активну роль в обороні, призначаючи комісара з питань оборони та пропонуючи фінансові інструменти для підтримки держав-членів. Проте попереду ще чекають важливі політичні рішення, такі як військовий призов. Багато країн покладаються виключно на професійні армії, які є дорогими та обмеженими.

Повторне введення призову є політично чутливим питанням — після 35 років миру важко переконати громадян, включаючи жінок, що їм потрібна базова підготовка

Україна суттєво зміцнила свої оборонні можливості. Якими ви бачите перспективи поглибленої військової співпраці між Литвою та Україною — як на двосторонньому рівні, так і в межах НАТО?

Є такий жарт, що НАТО має попросити Україну прийняти Альянс до своїх лав. Це може бути жарт, але в ньому є багато правди. Україна давно відома як сильна промислова та технологічна країна з високим рівнем технічної експертизи, інженерії та науки — і, на щастя, нічого з цього не було втрачено.

Зараз ми бачимо, що Україна не просто виробляє, а створює речі, які змінюють обличчя поля бою. Багато хто з нас повинен заздрити цьому, вчитися на цьому і співпрацювати з Україною. Коли я працювала в уряді, ми підписали угоди з українськими установами про підтримку співпраці між нашими підприємствами — не тільки для того, щоб дарувати або купувати зброю в усьому світі, а й для того, щоб інвестувати в те, що Україна може розробляти і виробляти.

Це має величезний потенціал. Європейська оборонна промисловість потребує потужного поштовху, і Україна є яскравим прикладом того, чого можна досягти під тиском, демонструючи інновації та ефективність. Вона також кидає виклик традиційному оборонному мисленню, яке передбачає витрачання років і величезних сум на системи, які можна вивести з ладу за допомогою технологій, що коштують набагато менше.

Це змінює наше уявлення про економіку оборони. Я можу тільки сказати «вау» про те, чого досягають оборонний сектор України та її наукові й інженерні таланти. Нам є чому повчитися.

Внутрішньополітичні настрої в Литві та підтримка України

Брюссель розглядає можливе згортання програми тимчасового захисту для громадян України за кордоном. Які дії Литви у цьому питанні? На що розраховувати українцям?

У нашій країні зараз проживає близько 80 тисяч українських громадян — це менше, ніж пікова цифра у понад 90 000. Деякі повернулися в Україну або переїхали деінде. У нас діє режим тимчасового захисту, але, практично кажучи, більшість українців приїжджають сюди не заради пільг. Це переважно жінки зі східної України, які втекли з дітьми або літніми родичами. Переважна більшість з них працюють, є самодостатніми і сплачують податки.

Їм нічого не дається з милосердя — вони є частиною нашого суспільства, і я глибоко поважаю це

Так, існують програми соціального захисту, такі як медичне обслуговування або шкільні обіди, але нічого надзвичайного. Якщо статус тимчасового захисту буде скасовано, я не думаю, що багато що зміниться. Просто це перейде в статус дозволу на проживання, і люди залишаться.

Литва не є країною з великим бюджетом на соціальне забезпечення. Ми пропонуємо базову соціальну підтримку — однаково як місцевим жителям, так і українцям. Діти отримують харчування в школах, люди мають доступ до медичних послуг або отримують допомогу з оплатою комунальних послуг — без жодної різниці.

Ми далекі від перших днів вторгнення, коли люди потребували термінової допомоги: ліжка, їжі, предметів першої необхідності. Зараз багато хто оселився і став повноцінною частиною нашого суспільства.

Чи спостерігаєте ви посилення проросійських, антиукраїнських або ізоляціоністських наративів у литовському суспільстві чи політиці? Якщо так — що є джерелом цих змін?

Що було, мабуть, несподіваним у 2022 році, так це те, як люди, які були проросійськими або корисними для Кремля, зникли з публічного поля зору. Вони замовкли — тому що суспільство тут є сильно проукраїнським.

Поступово вони почали з’являтися знову, кажучи такі речі, як «Україна не може перемогти» або «ми марнуємо гроші» — типові прокремлівські наративи. Цікаво, що під час торішніх президентських і парламентських виборів деякі політики відкрито просували цю лінію, стверджуючи, що умиротворення дорівнює миру, що ми повинні дати агресору те, чого він хоче.

На щастя, жоден з них не здобув реальної політичної влади. Вони залишилися маргінальними, хоча все ще мали певну підтримку, що свідчить про те, що частина населення є прорадянською або проросійською і вразливою до кремлівської пропаганди. Ми знаємо, що це є, як і в будь-якій країні.

Але позитивним моментом є те, що суспільна підтримка України залишається сильною. Насправді тут важче бути антиукраїнським, ніж, скажімо, анти-ЛГБТ або проти Стамбульської конвенції — питань, які можуть розділити громадську думку. Щодо України, більшість людей соромилися б сказати, що вони її не підтримують.

Навіть проросійські голоси часто формулюють свої погляди в м'якших виразах, кажучи щось на кшталт: «Ми підтримуємо Україну, але люди гинуть, тому нам потрібен мир». Потім вони закликають відмовитися від українських територій або припинити військову підтримку — це все ще кремлівські наративи, просто не відкрито антиукраїнські.

Титульне фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Чи стане Навроцький «другим Орбаном» Європи? Колишня прем’єрка Литви Інґріда Шимоніте про категоричну різницю між Польщею та Угорщиною

Марина Степаненко

Коли ми, українці, говоримо про «зраду», ми рідко маємо на увазі Америку. Але, схоже, настав час подивитися уважніше — не на дрони чи бронетехніку, а на ідеї, які приходять разом з ними.

Сільві Коффманн, колишня головна редакторка Le Monde, пише у Financial Times про тривожний зсув: Америка перестає бути захисником демократії й намагається змінити її визначення — вдома й у світі. Найнебезпечніше не те, що США можуть покинути НАТО, а те, що вони хочуть втягнути Європу у власну ідеологічну трансформацію, в якій демократія — це не свобода, а послух.

«Справжній шок від Трампа — це не відмова. Це зрада».
Наталі Точчі, італійська політологиня

Ця зрада не вимагає армій чи вибухів. Вона відбувається через лексику

Через нові «цивілізаційні коаліції», які просуває віцепрезидент США Джей Ді Венс або Марко Рубіо у своїй доповіді про потребу «зберегти чесноти західної культури». Але яку культуру? Ту, яка ображає суддів, атакує іммігрантів, засуджує свободу слова й називає демократично обрані уряди «тиранами в масці».

США вже не просто змінюються. Вони втягують Європу в цей процес. Трамп особисто приймає ультраправого кандидата в президенти Польщі Кароля Навроцького в Овальному кабінеті. А за кілька днів до виборів міністерка безпеки США Крісті Ноєм прилітає до Варшави, щоб підтримати його публічно. Подібні втручання — і в Румунії.

Це вже не дипломатія. Це експорт системи.

Європа опинилась у новому геополітичному ландшафті: з одного боку — Росія, яка несе війну й диктатуру. З іншого — Америка, яка пропонує «новий порядок» у м’якій, релігійно-консервативній обгортці.

«Лідер цього руху зараз у Білому домі. Для нас це перелом», — каже іспанський урядовець у розмові з Коффманн.

Україна має бути пильною. Бо ця війна — не лише про території. Вона і про сенси. І якщо Захід більше не означає свободу, чесність і плюралізм, то за що ми насправді воюємо?

Нас вчать: Америку не критикують, якщо ти в її таборі. Але сьогодні, якщо ми дійсно в європейському таборі, ми повинні ставити питання. Бо те, що Трамп робить з Америкою, його соратники хочуть зробити з Польщею, Румунією — і, можливо, Україною.

Це не кінець партнерства. Це кінець ілюзій

І як каже Кофманн: «Америка в біді. Але перш ніж Європа зможе їй допомогти, вона має навести лад у себе».

Україна — частина цієї Європи. І, можливо, саме ми — з досвідом війни, диктатури, гібридної реальності — можемо першими побачити, коли союз перетворюється на пастку.

Based on: Сільві Коффманн у Financial Times (4 червня 2025)

20
хв

Доктрина зради: Америка вже не союзник, а місіонер нового порядку?

Sestry

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Чи стане Навроцький «другим Орбаном» Європи? Колишня прем’єрка Литви Інґріда Шимоніте про категоричну різницю між Польщею та Угорщиною

Ексклюзив
20
хв

Близька до людей, але далека від політики: яка вона, майбутня перша леді Польщі?

Ексклюзив
20
хв

Нове покоління інцелів, виховане ПіС

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress