Ексклюзив
20
хв

Чому колишні польські прем'єри ночами мерзнуть перед в'язницями?

Для партії «Право і справедливість» (ПіС) вони — кришталево чесні люди. Для судів і табору влади вони — злочинці. У Польщі йде війна через Маріуша Камінського і Мацея Вонсіка

Роберт Сєвьорек

Плакат із надписом «Солідарні з Камінським та Вонсіком». 13 січня 2024 року, Варшава. Фото: Roman Bosiacki / Agencja Wyborcza.pl

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

«Ми, ще живі солдати Армії Крайової, з надзвичайним обуренням і розпачем сприйняли той факт, що на пам'ятнику Армії Крайової перед Сеймом у Варшаві з’явилася велика картина із зображеннями офіційно засуджених злочинців і що їх прирівняли до наших борців за Польщу», — заявили учасниці Варшавського повстання Ванда Трачик-Ставська на псевдо «Пончек», Анна Пшедпевська-Тшецяковська на псевдо «Ґродзька» та Христина Захватовіч-Вайда на псевдо «Чижик». Як так сталося, що на священному для поляків пам’ятнику з'явилися обличчя злочинців? І про яких, власне, злочинців йдеться? 

Символи вільних поляків

11 січня опозиційна партія «Право і справедливість» організувала у Варшаві акцію під назвою «Протест вільних поляків». Перед будівлею Сейму та на прилеглих вулицях зібралися десятки тисяч прихильників партії Ярослава Качинського. Вони протестували проти нової влади, яку сам лідер ПіС називав не польською, а німецькою.

«Протест вільних поляків» у Варшаві 11 січня 2024 року. Фото: X / Mateusz Morawiecki

Первісно основною ідеєю акції був «захист свободи державних ЗМІ», якій, на думку політиків з «Права і справедливості», загрожують зміни, які запроваджує нова політична команда. Слід додати, що ці ж медіа протягом останніх років фактично були інструментом агресивної пропагандистської боротьби Качинського проти демократичної опозиції та всіх кіл, які він вважав ворожими: суддів, лікарів, медсестер, вчителів, іммігрантів, сексуальних меншин і жінок, які виступають проти заборони абортів.

Однак ідея антиурядового маршу змінилася. За два дні до демонстрації сталося те, що Качинський і його радники оцінили як набагато кращий символ протесту: поліція затримала Маріуша Камінського і Мацея Вонсіка, донедавна депутатів ПіС та ледь не всемогутніх людей у попередньому уряді.

Знищити Леппера

Лідер партії «Право і справедливість» Ярослав Качинський, президент Анджей Дуда та інші представники їхнього оточення при кожній нагоді кричать, що колишній міністр внутрішніх справ Камінський і його заступник Вонсік є політичними в'язнями, які платять своєю свободою за боротьбу з корупцією. У цьому твердженні є три правдиві речі: в’язні, політика і корупція. Однак правда є іншою. Камінський і Вонсік — політики, які опинилися у в’язниці не через боротьбу з корупцією, а через те, що самі організовували корупційні афери.  Справі, за якою їх засудили, десяток років.

У 2007 році, коли обидва очолювали Центральне антикорупційне бюро (абревіатура польською CBA. — Авт.), Польщею керувала коаліція, до складу якої входила партія «Право і справедливість», селянська партія «Самооборона» на чолі з Анджеєм Леппером та націонал-католицька «Ліга польських родин». Качинський, тодішній прем’єр-міністр, перебував у конфлікті з Леппером, який на той момент був віцепрем’єр-міністром і міністром сільського господарства. Тож у ПіС виникла ідея дискредитувати політика і переманити до себе якомога більше депутатів з «Самооборони».

CBA на чолі з Камінським і його заступником Вонсіком вирішило довести, що Леппер — хабарник. Для цього агент під прикриттям мав передати у Міністерстві сільського господарства хабар посереднику. Далі гроші мали б потрапити до кишені самого Леппера. Готуючи цю провокацію, Камінський і Вонсік наказали своїм підлеглим прослуховувати багатьох людей, фальсифікувати документи і підробляти підписи.

Королівське право Дуди

Леппер хабара не взяв, урядова коаліція розпалася, а справа про провокацію CBA дійшла до суду. У 2015 році суд першої інстанції визнав операцію незаконною, засудив Камінського та Вонсіка до 3 років позбавлення волі, а ще двох причетних до цієї справи агентів — до 2,5 років позбавлення волі.

Усі четверо подали апеляції. Однак ще до того, як вони були розглянуті, у справу втрутився президент Анджей Дуда. І помилував Камінського, Вонсіка та двох їхніх підлеглих. Однак проблема в тому, що глава Польщі зробив це передчасно, оскільки юридично усі четверо ще не були засуджені, а значить, технічно невинуваті. А невинних не можуть помилувати.

Однак главу Польщі це не хвилювало. Він заявив, що може помилувати кого захоче і на будь-якій стадії кримінального процесу, оскільки це в його президентській компетенції. Сьогодні він додає, що це «королівське право». Після помилування вироки усім чотирьом були скасовані, а справи закриті.

Чому Дуда вчинив саме так? Тому що якби вища судова інстанція залишила в силі вироки у справі Камінського і Вонсіка, вони як юридично засуджені не змогли би засідати в уряді Беати Шидло, який тоді формувався. У листопаді 2015 року Камінський став міністром-координатором спецслужб, а Вонсік — його заступником. 

Пан Камінський висловлює зневагу

От тільки справа зовсім не затихла. Політики «Самооборони», які постраждали від дій CBA, подали касацію до Верховного суду. Той у 2017 році постановив, що президент Польщі не може нікого помилувати до винесення остаточного вироку. Протягом наступних шести років представники ПіС блокували виконання цього рішення. У червні 2023-го Верховний суд Польщі скасував рішення про закриття справи Камінського і Вонсіка — і призначив її повторний розгляд. Нею зайнявся окружний суд Варшави. У грудні він залишив у силі рішення суду нижчої інстанції від 2015 року. Крім двох років ув'язнення, політиків позбавили депутатських мандатів, які вони щойно здобули.

«Цей вирок, який ми не визнаємо, гідний презирства», — заявив Камінський на пресконференції 20 грудня 2023 року. Схожим чином — хоч і без висловлення неповаги до Феміди — відреагував на рішення суду президент Анджей Дуда. Він повторив, що його помилування від 2015 року залишається в силі, тож засуджені не можуть сісти до в’язниці і також залишаються членами парламенту. І таку позицію ухвалило все партійне середовище ПіС. 

Шукачі притулку в палаці

21 грудня Маріуш Камінський і Мацей Вонсік з’явилися в Сеймі, а депутати «Права і справедливості» аплодували їм як героям. Під аплодисменти партійних товаришів колишній очільник МВС Польщі зробив переможний жест, а згодом ще один — відомий як «жест Козакевича» — у бік своїх політичних опонентів (у 1980 році на Олімпіаді в Москві польський олімпійський чемпіон зі стрибків з жердиною Владислав Козакевич показав цей жест радянській публіці, яка його освистувала. — Авт.).

Того ж дня, 21 грудня 2023 року, спікер Сейму підписав рішення про позбавлення мандатів двох депутатів ПіСу.

Очевидно, однак, що зухвалі жести і кремезні обличчя обох засуджених політиків були лише демонстративними, оскільки вони боялися арешту. Щоб уникнути цього, 9 січня цього року на запрошення Анджея Дуди Камінський та Вонсік з валізами переїхали до Президентського палацу. Там вони мали провести два дні, а 11 січня приєднатися до «Протесту вільних поляків». Глава Польщі та його гості вважали палац екстериторіальним об’єктом, куди поліція не наважиться зайти. 

Наважилась. Пізніше того ж вечора, 9 січня, коли Дуда пішов на зустріч з лідеркою білоруської опозиції Світланою Тихановською, поліція вивела обох засуджених із палацу в наручниках і доставила їх прямо до відділку. Зараз вони перебувають у слідчих ізоляторах: Камінський — у Радомі, а Вонсік — у Пшитули-Старі.

Ярослав Качинський під час маніфестації у Радомі, де в слідчому ізоляторі перебуває Маріуш Камінський. Фото: X / Prawo i Sprawiedliwość

Безцінне «мучеництво»

10 січня Анджей Дуда виступив із заявою. Він сказав, що «глибоко шокований» арештом двох політиків, яких вважає «кришталево чесними». Дії поліції розцінив як протиправні та антиконституційні. Та повідомив, що через справу Камінського і Вонсіка звернеться до міжнародних інституцій.

Уже 11 січня Дуда прийняв у палаці дружин Камінського і Вонсіка й оголосив про початок процедури помилування щодо їхніх чоловіків. Це дещо інше, аніж просто швидке президентське помилування. Процедура помилування означає, що тепер справою займається генеральний прокурор Адам Боднар, який може повернути її президенту зі своїм власним висновком, або ж — передати до суду. А це може тривати до кількох місяців.

Дружини Камінського та Вонсіка у президентському палаці. 11 січня 2024 року, Варшава. Фото: Sławomir Kamiński / Agencja Wyborcza.pl

Чому Дуда ухиляється від виконання рішення, якщо він так твердо вірить у невинуватість цих двох політиків ПіСу? Чому б йому просто не помилувати їх одним підписом, як він це зробив у 2015 році? Адже тоді Камінського і Вонсіка негайно випустили б із в’язниці.

Вони вийшли б, але другим помилуванням Дуда визнав би, що перше помилування було недійсним — і він порушив закон. Крім того, на думку багатьох аналітиків, Камінський і Вонсік більш корисні для «Права і справедливості» під вартою, ніж на волі. ПіС уже починає готуватися до весняних місцевих виборів і сподівається, що «мучеництво» цих двох політиків допоможе їй мобілізувати електорат.

І ще одне, можливо, найважливіше. Донедавна Камінський і Вонсік були одними з найвпливовіших людей у державі. Тому протести під стінами ізоляторів, в яких вони перебувають, по суті, є самозахистом з боку учасників мітингів. На горизонті вже вимальовуються судові процеси проти ключових представників попередньої влади, тому позиціонування Камінського та Вонсіка як жертв нового режиму є проголошенням оборонної стратегії ПіС: усі майбутні підсудні з цього середовища будуть політичними в’язнями.

Контрольована амнезія

Невідомо, чи Дуда, Качинський та інші політики «Права і справедливості», які так гаряче захищають Камінського і Вонсіка, справді вірять в їхню невинуватість. Однак очевидно одне — нинішні опозиціонери зробили з їхньої справи молот, яким хочуть бити уряд. У цій грі важлива ефективність інструменту, а не те, чи він чистий.

І не те, що гравці думали і говорили донедавна. Погляди Камінського і Дуди на помилування змінювалися відповідно місця, яке вони займали в політиці. Перший із них у 2005 році, коли ще був звичайним депутатом від ПіС, обурювався тим, що тодішній президент Александр Квасневський помилував лівого політика:

«Це, звісно, нахабне і безсоромне рішення. Александр Квасневський у цьому питанні повівся не як президент, а як «prezio» [шеф мафії. — Ред.]», — заявляв Камінський.

За його словами, помилувавши політика, Квасневський скористався «привілеєм, яким не слід користуватися». І це, на думку Камінського, «свідчить про певну нерівність у ставленні до громадян, про те, що існують особи, які користуються особливим захистом».

У свою чергу Анджей Дуда у 2011 році (тоді він також був звичайним депутатом від ПіС) стверджував, що «помилування застосовується до осіб, визнаних судом винними». 

Доноси на ворога ворогові

Під час правління ПіС президент Польщі неодноразово засуджував «доноси» опозиції, яка попереджала Європейський Союз про руйнування тодішньою провладною партією верховенства права. Тим самим він давав зрозуміти інституціям ЄС, щоб вони не лізли не в свої справи.

«Нам тут не вказуватимуть іноземними мовами, який устрій має бути в Польщі і як ми маємо вести польські справи», — сказав Дуда під час візиту до Зволена в Мазовецькому воєводстві у січні 2020 року.

17 січня глава Польщі в Давосі зустрівся з Вірою Юровою, віцепрезиденткою Європейської комісії. Під час розмові він представив Польщу як країну, якою віднедавна керують люди, «які задля власних інтересів і лише з бажання помсти саджають депутатів у в’язниці» та «незаконно захоплюють систему правосуддя».

У відповідь польський президент почув, що Єврокомісія «не займається індивідуальними справами».

У кожного свої герої

«Героям честь і слава!», — скандувала біля в’язниці в Радомі, де відбуває покарання Маріуш Камінський, його дружина Барбара Камінська. Її підтримали три колишні прем’єр-міністри з партії «Право і справедливість»: Ярослав Качинський, Беата Шидло та Матеуш Моравецький.

Міхал Щерба, депутат від Громадянської коаліції, заявив, що подасть до прокуратури заяву про підозру у скоєнні злочину. Йдеться про наругу над пам’ятником Армії Крайовій і Польському Підпіллю у Варшаві, на якому 11 січня партія «Право і справедливість» розмістила світлове зображення своїх героїв.

Post scriptum

Через кілька годин після публікації цього тексту президент Анджей Дуда помилував — цього разу відповідно до закону — Маріуша Камінського та Мацея Вонсіка.

— Я закликаю проявити трохи порядності з гуманітарних і державних міркувань, — сказав глава Польщі. — Це компрометуюча ситуація для польської держави, коли ті, хто боровся з корупцією, сидять у в’язниці...

Дуда додав, що боротьба Камінського і Вонсіка не сподобалася «політичним елітам», які оголосили війну обом політикам. Він також розкритикував міністра юстиції та генпрокурора Адама Боднара за те, що той не застосував процедуру відтермінування покарання.

— Мені шкода, що ви не змогли дозволити собі цей гуманний жест, пане міністре, — додав Дуда.

— Президент сказав дуже мало правдивих слів. Його промова була компрометуючою. Скандальним у поведінці президента є те, що він не визнає вирок, він фактично принижує польську судову систему, — так відреагував на рішення польського очільника професор Анджей Золл, ексголова Конституційного трибуналу і колишній Уповноважений з прав людини, один з найбільших правових авторитетів у Польщі.

Водночас те, що президент сказав про професора Боднара, професор Золл вважає «неприйнятним, навіть скандальним». 23 січня, ще в день помилування, Камінський і Вонсік залишили в'язницю.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналіст, редактор, публіцист, автор книг. Цікавиться новими технологіями та політикою. Літературознавець, доктор гуманітарних наук. Створив і керував веб-сайтом sztucznainteligencja.org.pl

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

24 червня в Гаазі стартує щорічний саміт НАТО — перший за участі нового генерального секретаря Альянсу Марка Рютте. Формальною метою зустрічі є фіналізація домовленостей щодо нових стандартів витрат на оборону. Водночас на порядку денному — довгострокові зобов’язання перед Україною, підсумки підтримки з боку союзників і визначення місця Росії в стратегічних документах НАТО.

Присутність України на саміті буде обмеженою: президент Володимир Зеленський, хоча й запрошений до Нідерландів, не братиме участі в основних дискусіях. Єдиною публічною подією за участі України стане засідання Ради Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ. Такий формат породжує запитання — і щодо внутрішньої єдності Альянсу, і щодо послідовності його політики стосовно Києва.

Про очікування від саміту, зрушення в риториці США та ризики, пов’язані з «віссю авторитарних режимів», Sestry поговорили з латвійським депутатом Європейського парламенту Ріхардсом Колсом — членом комітетів із закордонних справ та міжнародної торгівлі, активним учасником безпекових дебатів у ЄС. 

Україна, НАТО і геополітична напруга: очікування від саміту в Гаазі

Марина Степаненко: Що, на вашу думку, символізує обмежена присутність України в публічній частині саміту? Як варто розцінювати цей сигнал? 

Ріхардс Колс: Перш за все, я вважаю, що це неправильно. Генеральний секретар НАТО запросив Зеленського, але деякі держави-члени виступили проти його присутності — на відміну від попередніх самітів, на яких він був присутній. Все це питання іміджу. На одному з останніх пленарних засідань Європейського парламенту ми обговорювали майбутній саміт НАТО, і я знову наголосив, що майбутнє безпеки Альянсу неможливо уявити без України.

Гаага готується до саміту НАТО. Фото: ABACA/Abaca/East News

Як завжди, країни Балтії та Центральної Європи наполягають, що НАТО має включити Україну. Але деякі держави-члени все ще мають застереження. Тим не менш, важливо, що Зеленський буде в Гаазі. Під час засідання я пожартував, але не зовсім, що якщо Рада НАТО-Росія все ще існує, то, можливо, нам слід запросити і Путіна — але на адресу Міжнародного кримінального суду. Саме там його місце.

А якщо серйозно, то ми повинні використати саміт у Гаазі для посилення підтримки України. Генеральний секретар НАТО заявив, що надалі допомога Україні буде класифікуватися як секретна. Це логічний крок. Публічні обіцянки надати обладнання часто не виконуються — українці повідомляють, що отримують менше чверті від обіцяного. Оприлюднення планів надання допомоги також дає перевагу ворогу.

Зараз головне завдання для європейських членів НАТО — підкріпити слова діями, інвестувати в оборонні можливості та промисловість

Мова йде не про відсотки ВВП, а про реальні засоби та готовність. Очікування високі, особливо щодо країн, які відстають. Деякі з них досі не надали навіть 1% від того, що було обіцяно після саміту у Вільнюсі. Буде тиск. Добре, що США призначили надійну командну структуру напередодні саміту в Гаазі. Були побоювання щодо риторики адміністрації Трампа, але цей крок демонструє стабільність.

Так, конфлікт між Іраном та Ізраїлем останнім часом затьмарив Україну. Але в Брюсселі ми бачимо все ясно. Іран за три дні здійснив кілька ракетних ударів, але тільки днями Росія відправила сотні дронів, в результаті чого загинули понад 20 цивільних. Війна в Україні триває. Сподіваюся, на саміті в Гаазі ми не будемо розглядати ці кризи окремо. Україна, Близький Схід — це взаємопов’язані дії авторитарної осі. Вони співпрацюють і прагнуть зруйнувати західні оборонні структури та послабити нашу колективну реакцію.

Кошти, виробництво, дрони: практичний фронт підтримки України

Європейські країни, під тиском Вашингтона, заявили про наміри збільшити оборонні витрати до 5% ВВП (3,5% на оборону та 1,5% — на кібербезпеку й інфраструктуру). Як це вплине на механізми підтримки України: більше зброї чи ресурсів за рахунок союзницького перерозподілу?

Справа в тому, що військова підтримка України не є централізованою — вона залежить від країн-членів ЄС. Вони виділяють кошти та надають допомогу на двосторонньому рівні. Лідерами є країни Північної Європи, Балтії та Польща. Наприклад, країни Балтії зобов'язалися щорічно виділяти 0,25% ВВП на підтримку України будь-яким можливим способом.

Зараз ми активно мобілізуємо кошти ЄС на оборону. Існує «міні-омнібус» і більший п'ятирічний оборонний пакет, пов'язаний з багаторічною фінансовою рамкою, очолюваною Єврокомісаром з питань оборони та космосу Андрюсом Кубілюсом. У короткостроковій перспективі, до кінця цього року, ми адаптуємо існуючі фонди, такі як Cohesion (політика спрямована на зменшення економічних і соціальних розбіжностей між регіонами ЄС. — Авт.) і Horizon (головна програма ЄС з фінансування досліджень та інновацій, бюджет якої на 2021–2027 роки становить 95,5 млрд євро. — Авт.), щоб вперше в історії ЄС включити до них оборону. Це дозволяє державам-членам зменшити тиск на національні бюджети, використовуючи кошти ЄС для потреб, пов'язаних з обороною.

Співпраця оборонної промисловості з Україною є надзвичайно важливою. Я радий, що великі західні компанії, такі як Rheinmetall, планують відкрити спільні виробничі лінії в Україні. Я також наголосив на важливості полегшення фінансового тягаря шляхом спільних закупівель, включаючи прямі закупівлі в Україні.

Україна має передові можливості в галузі безпілотних літальних апаратів та технологій протидії безпілотникам, яких не вистачає Європі. Підтримка оборонної промисловості України зміцнює як Україну, так і ЄС

Зараз спостерігається реальний прогрес, а не лише риторика. Законодавча робота триває, а терміни скорочуються. Ми більше не ведемо багаторічних дебатів — вживаються конкретні заходи. Деякі держави-члени наполягають на більшій стратегічній автономії, але ми маємо реалістично оцінювати поточні можливості Європи. Співпраця з трансатлантичними партнерами залишається надзвичайно важливою.

Водночас торговельні напруження тривають, і ми очікуємо на розвиток подій після 9 липня. Але наша головна відповідальність як депутатів Європарламенту — не втрачати фокус на Україні. Так, є багато глобальних відволікаючих факторів, особливо на Близькому Сході, але Росія посилює свою агресію і використовує цей момент.

Ми маємо залишатися пильними. Зараз не час для філософських дебатів — зараз час для дій. Як у «Гамлеті»: бути чи не бути — зараз саме час бути

У команді президента Трампа відкрито заявили, що членство України в НАТО виключене. Спецпредставник Кіт Келлог підкреслив, що, цитата, «це не новина — ми говоримо про це з 2008 року». Як на цьому тлі Альянс може зберегти довіру України та стримати Кремль, який прагне зірвати будь-яку євроатлантичну інтеграцію Києва?

Ну, по-перше, щоб не ускладнювати — США не є єдиним власником НАТО. Так, вони є нашим стратегічним партнером, головною силою, ядерним стримуючим фактором — з цим ніхто не сперечається. Але це альянс рівних, коли йдеться про цінності та принципи, які ми відстоюємо. Так, ми можемо бути нерівними за можливостями, але все одно існує принцип «трьох мушкетерів» — один за всіх, всі за одного. І рішення про прийняття нового члена до альянсу приймається спільно. Так, нинішня адміністрація США заявила, як ви згадали, що не підтримує це. Але я сподіваюся — це ж не остання адміністрація США.

І, звичайно, процеси різняться. Дехто може сказати, що Фінляндія та Швеція пройшли швидку процедуру — їх прийняли протягом одного року. Але знову ж таки, ми маємо розуміти сувору реальність на місцях.

Присутність Зеленського в Гаазі є чітким свідченням того, що НАТО не покидає Україну. Будуть держави-члени, які твердо стоятимуть на позиції щодо прагнення України до членства в НАТО

І як я вже казав раніше — безпека НАТО без України більше неможлива. Це моє чітке переконання. Це було доведено на багатьох рівнях, на багатьох фронтах. Хтось створив та опублікував мем: НАТО має приєднатися до України. Так, має, бо Альянс стане сильнішим.

Марк Рютте: шлях України до НАТО є незворотнім. Фото: Офіс Президента

Російська війна проти України є причиною різкого нарощування витрат та перегляду цілей оборонної спроможності НАТО. Чи зможуть інші союзники переконати США погодитися на жорсткі формулювання щодо Росії, особливо на тлі того, що саме через позицію США не вдалося затвердити спільну заяву лідерів G7 на підтримки України, бо Трамп не хотів використовувати жорстку риторику стосовно РФ, щоб, цитую, «не нашкодити майбутнім переговорам»?

Це виклик. Я не маю кришталевої кулі, щоб передбачити фінальний текст. На попередніх самітах, навіть за часів Байдена, були вагання щодо певних формулювань. Але деякі держави-члени залишаються прихильниками жорсткої лінії щодо підтримки України, і це має бути відображено в документах саміту.

Мене турбує не Україна, а те, що я чую про Росію. Досі НАТО визначало дві основні загрози: міжнародний тероризм і Росія. Але зараз ведуться розмови, у Брюсселі ходять такі чутки, — про виключення Росії з цього визначення. Це непокоїть

Я сказав в Європейському парламенті: Росія — це не «виклик», це ворог — чітко і однозначно. НАТО має назвати її такою. Більше того, нам потрібно розширити сферу дії. Це також в інтересах США. Ми маємо справу не лише з Росією, а й з авторитарною віссю: Іраном, Північною Кореєю, Китаєм. Так, є гаряча війна, але є й холодна війна — війна в сірій зоні. Подивіться на Балтійське море: постійні порушення повітряного простору, глушіння GPS, саботаж кабелів. Росія активна.

Ми воюємо з Росією — просто не завжди звичайними засобами. Це війна проти наших суспільств та інституцій. І так, давайте повернемо те слово, якого, здається, уникають наші американські партнери: дезінформація — називайте це інформаційною війною, якщо так зручніше. Але це реальна і агресивна війна.

І Росія не одна. Пам'ятаєте заявку Швеції на вступ до НАТО? Під час цього процесу в Стокгольмі відбулися інсценовані спалення Корану. Шведська розвідка згодом з'ясувала, що деякі з них фінансувалися Корпусом ісламської революційної гвардії. Іранський режим стоїть за багатьма дезінформаційними кампаніями та фейковими акаунтами в соціальних мережах. Ми бачимо ту саму тактику з боку Китаю в Тайванській протоці, де підводні кабелі піддаються саботажу — так само, як і в Балтійському морі. За півтора року — більше десятка випадків.

Ми зазнаємо атак. Ось чому НАТО має перейти від стримування шляхом відмови до стримування шляхом покарання: якщо ви атакуєте, ви будете покарані. Зараз ми лише будуємо оборону, а агресор продовжує наступати. У якийсь момент ми маємо сказати: досить.

І так, операції України з використанням дронів увійдуть в історію. Але я також сказав: настав час західним країнам знову стати чемпіонами таємних операцій. Використовуючи вислів, який сподобається американцям: треба зробити таємні операції великими знову.

Я маю на увазі, що багато західних країн зараз можуть багато чого навчитися в Ізраїлю, а також в України, як стримувати, і не шляхом заперечення, а шляхом покарання, будь-якого потенційного агресора або існуючого агресора.

Безпека країн Балтії: нові виклики

Напередодні спільних військових навчань РФ і Білорусі «Захід-2025», які відбудуться у вересні, країни Балтії розробляють спільні плани евакуації населення. Які логістичні або організаційні виклики, на вашу думку, ключові у цьому контексті?

Це не пов'язано з навчаннями «Захід». Те, що ми робимо, планувалося вже давно. Йдеться про оцінку військової мобільності та інфраструктури, щоб у разі найгіршого сценарію ми могли евакуювати цивільне населення. Дехто може спробувати пов'язати це з майбутніми навчаннями, але ні, це частина поточної підготовки.

У Балтійських країнах ми активно укріплюємо наші кордони — не тільки встановлюємо датчики, але й закладаємо протитанкові міни. Естонія будує систему бункерів — загалом 600. Ми також розгортаємо заходи проти мобільності по всьому кордону.

Це чіткий сигнал нашим європейським колегам: ми не можемо покладатися на марні сподівання. Ми маємо готуватися до найгіршого

Я наполягаю на цьому, і так, у регіоні, зокрема в ширшому районі Балтійського моря, відбувається кілька військових навчань НАТО. У нас також є об'єднані експедиційні сили під керівництвом Великої Британії, які дислокуються в Балтійському регіоні і є ключовим стовпом європейської безпеки.

А з огляду на нещодавній саміт Великої Британії та ЄС, надзвичайно важливо налагодити реальну співпрацю в галузі оборони – не лише через НАТО, а й безпосередньо між ЄС та Великою Британією. Багато чого відбувається, і ні – ми точно не йдемо наосліп.

З огляду на те, що Росія посилює військову присутність у Білорусі, яка є стратегічним плацдармом для можливих операцій у регіоні, як це впливає на оцінку загроз і стратегію безпеки Латвії та країн Балтії загалом? Чи вважаєте ви, що нинішні засоби стримування є достатніми для відбиття потенційних загроз?

Звичайно, у нас є національні плани щодо збройних сил, але все працює під егідою оборонних планів НАТО. Ці плани не просто ухвалені, але й постійно оновлюються на основі актуальної розвідувальної інформації, зокрема, про маневри Росії та інші події. Вони регулярно оновлюються, щоб відображати зміни ситуації.

Ми інвестуємо значні кошти в наші оборонні можливості. Якщо подивитися на три балтійські країни, ми досягаємо 5% ВВП у видатках на оборону. Але, як я вже казав раніше, справа не в відсотках, а в можливостях, які ми створюємо.

Ми зосереджуємося на системах берегової оборони, системах протиповітряної оборони, силах швидкого реагування – об’єднуємо все це разом. Ми також виконуємо рішення саміту НАТО про перехід від батальйонних до бригадних бойових груп. Це не тільки більше військ на землі, але й обладнання та підтримка, необхідні їм для виконання оборонних планів НАТО. Тож так, рівень готовності є високим.

Як я розумію, спосіб дії Росії щодо країн, на які вона ще не напала відкрито, полягає в тому, що вона прагне залякати, поширювати страх, змушувати суспільства жити в постійному відчутті загрози. Це невизначеність – ніколи не знати, що принесе завтрашній день

І тут я можу говорити від імені латвійського народу. Ми чуємо таку риторику вже три десятиліття. Ми виробили в собі стійкість. Ми знаємо, які загрози та повідомлення потрібно сприймати серйозно, і реагуємо відповідно.

Голова сил трансформації НАТО П'єр Вандьє відзначив успіх операції «Павутина» і закликав армії Альянсу переймати українську практику. Які ключові українські підходи ви вважаєте релевантними для зміцнення безпеки Балтії?

Ну, я думаю, це також стосується нашого підходу до оперативного планування. Для нас багато що все ще залишається на папері, а Україна вже практикує це в реальному часі. Так, Латвія підтримувала Україну протягом останніх кількох років, надаючи навчання українським військам тощо.

1 червня СБУ провела масштабну операцію зі знищення російських літаків. Скрін: СБУ

Але я закликаю свій уряд піти далі — підписати двосторонню угоду з Україною, згідно з якою, після того як вони переможуть і виженуть окупантів, Латвія стане першою країною, яка прийме їхніх найкращих інструкторів. Я розумію, що вже є певна взаємодія.

Особисто я є членом Національної гвардії, яка є добровільною військовою службою. Я брав участь у навчаннях, де нас навчали українські інструктори. І хоча дехто каже, що в Україні триває сучасна війна 21 століття, позиційна війна все ще дуже актуальна. Ніхто від її не відмовився, особливо Росія.

У цьому ми маємо багато чого навчитися в України. Але я бачу, що між країнами-членами НАТО та Україною розвивається хороший симбіоз — ми отримуємо взаємну користь: через обмін розвідданими, кращими практиками та практичним досвідом

Ми не просто спостерігаємо здалеку – ми залучаємося, вчимося і адаптуємося на основі того, що робить Україна. Адже одна з проблем Європи – це бюрократія. Вона може серйозно затримати нашу здатність ухвалювати нові моделі навчання та оперативні практики.

Тим часом Росія та Іран адаптуються дуже швидко. Так, їхні втрати на полі бою величезні, але ми знаємо, що в Росії цінність людського життя менша, ніж пляшка пива. Вони поглинають втрати і швидко коригують тактику.

Ми, з іншого боку, схильні визнавати проблему... а потім півроку обговорюємо її, перш ніж діяти. Цей темп потрібно змінити. Ми маємо збільшити швидкість — наші війська та оперативні системи мають бути здатні швидко адаптуватися до вимог сучасної війни.

Титульне фото: Офіс Президента України

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Безпека НАТО без України більше неможлива. Європарламентар Ріхардс Колс про саміт у Гаазі, скепсис союзників і ключову роль Києва

Марина Степаненко

Це перше офіційне розширення правил внутрішнього ринку ЄС на країну-кандидата — сигнал поглиблення правової, цифрової та громадянської інтеграції України з Європейським Союзом.

Урсула фон дер Ляєн, президентка Європейської Комісії коментує: «Ми хочемо, щоб українці залишалися на зв’язку зі своїми близькими по всьому ЄС і вдома. Саме тому ми пропонуємо Україні приєднатися до нашої роумінгової родини. Ще раз підтверджуємо нашу незмінну підтримку України та її громадян».

ЩО ЗМІНИТЬСЯ

З 1 січня 2026 року плата за роумінг між Україною та країнами ЄС буде скасована. Мобільні послуги тарифікуватимуться за національними ставками без жодних доплат. Користувачі також отримають гарантії щодо якості зв’язку на рівні країни проживання, а також безкоштовного доступу до служб екстреної допомоги.

ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД
До кінця 2025 року діятиме продовжена тимчасова угода між мобільними операторами ЄС та України, укладена у 2022 році у відповідь на масову міграцію після російського вторгнення. Вона забезпечила мільйонам українців у Європі доступний зв’язок з рідними. Тепер цей тимчасовий механізм поступається місцем стабільному рішенню.

ПРАВОВА БАЗА Й УМОВИ
У червні 2025 року Україна офіційно повідомила Євросоюз про повне приведення національного законодавства про роумінг у відповідність до європейського. Це була обов’язкова умова для приєднання до системи «Роумінг як вдома», яка діє в ЄС з 2017 року. Європейська Комісія позитивно оцінила відповідність і подала офіційний законодавчий запит до Ради ЄС.

Генна Вірккунен, віцепрезидентка Єврокомісії з технологічного суверенітету та демократії: «Для українців по всій Європі можливість залишатися на зв’язку з близькими — це момент полегшення. Кожен такий крок наближає Україну до Європи не лише географічно, а й у щоденному житті».

ПОЛІТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ
Це рішення Єврокомісії є не лише технічним кроком, а й актом солідарності. Це практичний жест, який посилює зв’язок між ЄС і Україною. Роумінг без кордонів стає не просто технологією, а політикою єдності — вона об’єднує людей ще до того, як об’єднаються держави.

20
хв

Україна приєднається до роумінгової зони ЄС

Sestry

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Що робити з дитиною влітку? Літні денні табори в Польщі 2025

Ексклюзив
20
хв

Чи стане Навроцький «другим Орбаном» Європи? Колишня прем’єрка Литви Інґріда Шимоніте про категоричну різницю між Польщею та Угорщиною

Ексклюзив
20
хв

Близька до людей, але далека від політики: яка вона, майбутня перша леді Польщі?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress