Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Боротися з явищем булінгу у польській школі реально, про що свідчить досвід. Ілюстративне фото: Pexels
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
З булінгом може зіткнутися будь-яка дитина. Ризик булінгу зростає, якщо учень потрапляє у цілком нове середовище, в іншій країні.
Ірина, що виїхала з Києва до Польщі у березні 2022 року, розповідає про досвід десятирічного сина: «Хоч як це дивно, Максим, стикаючись з конфліктами в місцевій школі, зміг краще зрозуміти польських дітей — каже, що вони, наприклад, можуть посваритися “на рівному місці”, зате так само легко вибачаються і вибачають образи. Мені здається, це тому, що в польських школах поведінка учнів є надзвичайно важливою — за цим окремо стежать, знімають або нараховують бали. Тому діти і вчителі стараються не поглиблювати конфліктів, а їх вирішувати. Вчителі привчають учнів до такої стратегії взаємодії, і вона добре спрацьовує саме в дрібних повсякденних сутичках».
Спостерігайте за змінами настрою своєї дитини
Як звертає увагу Вікторія Кондратюк, психолог ГО «Крила для родини», на відміну від конфліктної ситуації, яка стається один раз, булінг — це повторювані демонстративні дії щодо одної особи. Тут у конфлікт втягується ширше коло дітей як спостерігачів. Поступово змінюється поведінка всіх учасників булінгу, та найбільше, звісно, в жертви.
«Якщо ви добре знаєте свою дитину, неодмінно побачите зміни в її поведінці. Прояви можуть бути різні: у когось з’являється замкнутість чи зміна режиму сну, харчування. Сигнали будуть завжди», — зазначає психолог.
Так трапилося і з сином Ірини. Зазвичай дуже контактний хлопчик, який звик ділитись усіма новими враженнями, дедалі більше замикався в собі, на питання про школу відповідав роздратовано або занадто оптимістично — мовляв, все гаразд. «Несподівано Максим попросив, щоб я його забрала з польської школи, а одного дня прийшов додому в сльозах, після чергової серії нападок, і вже просто не міг стримуватися — розповідав, розповідав», — ділиться Ірина.
Ви можете побачити зміни в поведінці дитини, що може бути ознакою булінгу, фото: Pexels
Головне — довіра
Коли стикаємося з цькуванням, маємо створити дитині таку атмосферу довіри та прийняття, щоб вона могла виговоритися, радить Вікторія Кондратюк.
Звісно, буде багато емоцій і болю. Але завдання дорослого полягає в тому, щоб зібрати фактаж. Разом з дитиною слід визначити особу нападника, подумати, хто є спостерігачами, де і коли відбувалися конкретні епізоди нападів. Ця інформація знадобиться для переговорів зі школою.
«Треба зрозуміти, кому в школі дитина довіряє. Це може бути хтось з однолітків, вчителів чи персоналу — у них дитина може шукати підтримки самостійно на щодень», — уточнює психологиня.
З’ясувалося, що з Максима прилюдно кепкували троє хлопців. На гідну відповідь польською синові Ірини не вистачало словникового запасу.
«Відповісти силою я вважаю неприпустимим, до речі, в польській школі це дуже серйозне порушення. Видно було, що на рівні дітей ситуація не вирішиться. Треба було підключати працівників школи», — ділиться досвідом Ірина.
Ключова розмова
В Україні у подібних ситуаціях звертаються до психолога, а тут все працює інакше: треба через Лібрус (Librus), електронну систему, яка служить для комунікації між школою та учнем і батьками, домовитися про зустріч з вихователькою класу.
Ірина ретельно підготувалася до зустрічі: всю отриману від сина інформацію переклала польською, зосередилась на фактах. Підготувала також кілька речень про сина: який він в нормальному психологічному оточенні і як почувається та поводиться тепер, в ситуації постійного стресу.
«Прийшов у сльозах і відмовляється ходити до школи», — здається, саме ці слова справили найбільше враження на виховательку.
Ірина намагалася бути переконливою, показала, що знає свою дитину, відповідально ставиться до її психічного здоров’я і сприймає ситуацію як неприпустиму. Але зробити це треба було максимально ввічливо і без бездоказових звинувачень.
Син прийшов додому в сльозах? Поговоріть з ним. Фото: Pexels
Це подіяло. Польська вихователька вислухала дуже уважно, дізналася в Максима подробиці і запевнила, що бере справу під контроль.
Ірина була впевнена, що історія тільки починається і доведеться ще йти до директора, батьків кривдників. Та цькування припинилося буквально за кілька днів. «Не знаю, що саме зробила вихователька, але це спрацювало!» — каже Ірина.
Алгоритми в польській школі
Ольга Остапчук, асистентка в роботі з українськими дітьми в середній школі №52 міста Білосток, розповідає про практику польської освітньої системи у протидії булінгу:
«В нашій школі працівники мають чіткі ефективні алгоритми на різні конфліктні ситуації. При зверненні батьків ці процедури запускаються негайно. Десь спрацює бесіда виховательки з кривдниками, а іноді доводиться спілкуватися з батьками в присутності психолога. Вихователька, швидше за все, присвятить кілька класних годин для пом’якшення чи розв’язання ситуації. При потребі залучить шкільного психолога чи педагога, або конфліктологів».
В Ірини та Максима зараз все добре: син став почуватися частиною колективу. Звісно, він може посваритися з кимось через дрібницю, часом йому досі бракує слів, щоб пояснити свою думку, але постійна тінь булінгу, яка псувала дитині життя, розвіялася.
Що допоможе?
Треба розрізняти булінг і дрібні конфлікти: булінг повторюваний і веде до зміни соціальних ролей в колективі.
Створити дитині безпечний простір для розмови.
Виявити учасників булінгу й осіб, до яких можна звернутися за підтримкою.
Підключити школу. Повідомити виховательку. При потребі просити про повторні зустрічі, щоб дізнатися, на якій стадії вирішення питання.
Освітня консультантка, тьюторка для підлітків; мама двох синів-гоумскулерів; багаторічна адміністраторка найбільшої української ФБ-спільноти про альтернативну освіту; пластова виховниця, організаторка сімейних таборів; сертифікована тренерка програми підтримки українських мам у Польщі «Додати сил» від IMID.
R E K L A M A
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
«Ми із Запоріжжя, у Польщі від початку війни. Моя 17-річна донька закінчила українську школу дистанційно й паралельно вчилася у 2 класі ліцею у Варшаві, — розповідає її мама Анастасія. — Попри відмінне знання мови та хорошу успішність у польському ліцеї, вона зіткнулася з ігноруванням з боку однокласників. Через це донька категорично відмовилася продовжувати навчання в ліцеї. Тож наприкінці травня ми вирішили вступати до університету з українським атестатом».
Дівчина обрала два варшавських виші: Варшавський університет (факультет охорони навколишнього середовища) та Головну торгову школу (SGH). В SGH вона успішно склала внутрішній мовний іспит на рівень В2 й іспит з економіки, а у Варшавському університеті отримала максимальні 20 балів на співбесіді. Маючи позитивні рішення від обох закладів, абітурієнтка обрала SGH.
Проте в серпні — як і тисячі інших абітурієнтів — вона отримала повідомлення: результати внутрішнього мовного іспиту тепер недійсні. Для підтвердження зарахування потрібно терміново надати офіційний сертифікат рівня В2, виданий уповноваженою установою.
Родина у розпачі, але сподівається, що оскільки вони складали іспити до появи цього рішення зі змінами, їх все ж зарахують до навчання. Також дівчина зареєструвалася на іспит для офіційного підтвердження знання мови на рівні В2 — WBT Weiterbildungs-Testsysteme GmbH (TELC), який відбудеться наприкінці серпня.
Але проблема в тому, що сам сертифікат робиться від 3 до 6 місяців, а документи треба подати до 1 жовтня, коли в Польщі починається навчання у вищій школі
«Маємо надію, що результат доньки зарахують за інформацією з реєстру, що вона успішно склала іспит. Будемо писати щодо цього клопотання до ректора вишу», — каже Анастасія.
Як альтернативне рішення родина розглядає незапланований gap-year (рік перерви після закінчення школи перед вступом до університету — Ред.), оскільки в ліцей дівчина повертатися не планує, а школу в Україні вже закінчила. Втім, ця ситуація спричиняє низку інших проблем, адже в Польщі навчання для осіб до 18 років є обов'язковим. Також залишається відкритим питання про майбутнє статусу UKR: чи збережеться він у наступному році, і чи зможуть українські студенти й надалі вступати за спрощеною процедурою, як це було під час тимчасового захисту.
В українців ніхто спеціально не цілився
Батьки й абітурієнти намагаються зрозуміти причини неочікуваного скасування можливості вступу за внутрішніми мовними іспитами. Адже все відбулося блискавично й неочікувано навіть для самих польських університетів, які розпочали кампанію рекрутації за внутрішніми іспитами на знання мов. Хронологія змін цьогорічної вступної кампанії виглядала таким чином:
4 квітня 2025: Сейм ухвалив «візовий закон», який зобов'язав іноземців підтверджувати знання мови на рівні B2 з 1 липня 2025 року;
16 травня — 18 червня 2025: відбулися консультації щодо переліку документів для підтвердження мови. Міністерство закордонних справ подало зауваження, наполягаючи на забороні внутрішніх мовних іспитів;
1-30 липня 2025: набувають чинності нові вимоги щодо рівня В2, але остаточного переліку документів ще немає. Університети, керуючись своєю автономією, проводять власні іспити, приймаючи документи та зараховуючи студентів;
24 липня 2025: сталий комітет Ради Міністрів підтримав позицію МЗС, виключивши внутрішні іспити зі списку;
1 серпня 2025: Постанова набула чинності. В університетів відібрали право самостійно перевіряти знання мови абітурієнтів не з ЄС, що призвело до хаосу та невизначеності для тисяч вступників.
На думку українських абітурієтнів, це рішення є тривожним сигналом про можливу радикалізацію політики Польщі щодо іноземців. Серед десятків конспірологічних версій, які з'явилися з цього приводу, звучить навіть про зустріч Глав МЗС України і Польщі Андрія Сибіги і Радослава Сікорського 1 серпня, де начебто український дипломат міг просити польського колегу погіршити умови для вступу українським студентам, щоб зменшити кількість виїжджаючих за кордон підлітків.
У групах, де спілкуються батьки цьогорічних абітурієнтів, багато розпачу: «Син готувався до іспитів в укритті, ми з Дніпра, — розповідає мама 17-річного Богдана Олена,— наполегливо вчив мову, ми двічі їздили в Польщу, заплатили за короткі підготовчі курси, 500 злотих — за внутрішній іспит, а ще репетиторам в Україні, плюс оренда житла, проїзд, харчування в Польщі…і що натомість? Лист про неповний комплект документів. І жодного повідомлення, чи бодай якісь гроші нам повернуть. Шкодую, що обрали Польщу, а не Чехію чи Словакію, які теж розглядали для вступу».
Разом з тим експертка з питань вищої освіти, засновниця IDEA KLUB Ганна Озімковська, яка багато років супроводжує іноземних студентів у Польщі, впевнена, що в українців ніхто спеціально не цілився, хоча саме українські студенти складають половину іноземних студентів у Польщі.
Молоді українці на заняттях у Лодзькому університеті. Фото: Tomasz Stanczak / Agencja Wyborcza.pl
На думку Озімковської, через негативне інформаційне поле та посттравматичний синдром, викликаний війною, українці сприймають будь-яку несправедливість на свій рахунок. Однак, ця історія — відголоски корупційного «візового скандалу», який розгорівся в Польщі у 2023 році.
Коротко нагадаємо, що тоді правляча партія «Право і справедливість» публічно виступала проти міграційної політики Європи та зробила це наріжним каменем своєї передвиборчої агітації. Водночас «іншою рукою» польські консульства видали близько 250 тисяч віз, переважно громадянам Африки й Азії. Частина цих віз була оформлена на підставі навчання в університетах. Проте більшість з цих «студентів» насправді навіть не починали навчання, а використовували візи для подальшої міграції до більш економічно заможних країн.
«Вже під час скандалу було зрозуміло, що систему вступу будуть ущільнювати, — каже експертка Ганна Озімковська. — Виявилося, що в країні немає єдиного реєстру, який допоміг би відділити доброчесних абітурієнтів від тих, хто хоче використати студентську візу як транзитний квиток до інших країн ЄС. Одним зі способів ідентифікації визначили мовний іспит, адже якщо людина налаштована вчитися, вона буде сумлінно готуватися до мовного іспиту».
І хоча цей скандал стався у 2023 році, якісь рішення щодо нього вирішили ухвалити аврально у 2025 році. І вони дуже вдарили по доброчесним студентам, зокрема й тим, хто візи не планує отримувати, оскільки перебуває під тимчасовим захистом, склав польську матуру (аналог українського НМТ). Однак, навіть такі діти не можуть вступити без державного сертифікату B2.
Щоб вирішити це питання, абітурієнти та їхні батьки створили петицію з проханням відтермінувати зміни для цьогорічних вступників, які просто фізично не встигнуть скласти іспити у визначених державою закладах і донести сертифікати до пакету вступних документів.
Разом з тим ситуація з новими правилами вступу обурила не лише абітурієнтів, а й самі польські виші. Конференція Ректорів Академічних Шкіл Польщі (KRASP) виступила із заявою, висловлюючи глибоке занепокоєння. Ректори вважають, що нові правила, які скасовують право університетів самостійно перевіряти знання мови, підривають їхнюавтономію та міжнародний авторитет. У документі зазначається, що припущення про недоброчесність усіх університетів є необґрунтованим, а також наголошується, що такі дії суперечать багаторічній політиці інтернаціоналізації освіти.
Розголос вплинув
Міністерство науки і вищої освіти Польщі відреагувало на критику та медійний розголос і трохи пом’якшило ситуацію. У зверненні від 8 серпня 2025 вишам дозволили враховувати самостійні перевірки знань до вступу в дію змін (тобто, по суті, дозволили визнати внутрішні іспити, які відбулися до 31 липня 2025 року). А у зверненні міністра від 13 серпня 2025 року визначено, що іноземцям, які склали польську матуру, не потрібно підтверджувати знання мови на рівні В2: «Особи, які закінчили польську середню школу та склали іспит на зрілість з польської мови, не повинні турбуватися про своє майбутнє в польських університетах. Таким людям не потрібно надавати жодних додаткових документів, що підтверджують знання польської мови».
І дійсно — вже в середині серпня абітурієнти, які складали внутрішні іспити на знання мови у липні, почали отримувати листи про зарахування. Батько одного з них поділився: «Спочатку нам написали, що його прийняли, потім через тиждень надіслали повідомлення з уточненням, що ситуація незрозуміла. Якщо є сертифікат, вони з радістю його зарахують. Ми вже думали, що все пропало, але сьогодні (14 серпня) ми отримали лист — сина прийнято! Тому тримаємо кулаки, щоб вони знову не передумали».
Міністр пише, що усвідомлює, що такі раптові «нові правила для багатьох людей стали джерелом зайвого стресу», однак, «рішення, прийняті відповідними установами щодо видачі віз іноземцям, … залишаються в компетенції Міністра закордонних справ і консулів».
Також Міністерство намагається вирішити ще одну проблему для студентів, які не встигли потрапити на іспит з визначення рівня володіння мовою, що проходить двічі на рік. Вони звернулися до Державної комісії з питань сертифікації володіння польською мовою як іноземноюз проханням про додатковий іспит з польської мови на рівні B2, а також співпрацюють з Національним агентством академічних обмінів (NAWA) над розробкою та впровадженням нового сертифіката, що засвідчує володіння польською мовою.
Окремо зазначили, що зараз напрацьовують рішення, «прийнятні для всіх зацікавлених сторін». Ймовірно, тут йдеться про рекомендації для вишів, які попри роз'яснення Міністерства щодо можливості зарахувати студентів без мовного сертифікату — лише за результатами внутрішнього іспиту, складеного до 31 липня, — не поспішають приймати студентів до зарахування.
Що робити в цій ситуації?
Експертка Ганна Озімковська радить абітурієнтам, які склали внутрішні іспити на знання мови до 31.07.2025 року, але отримали відмову на вступ (чи невизначеність), не чекати, а терміново подати заяву на зміну рішення про відмову з посиланням на роз'яснення Міністра Науки та Вищої освіти від 08 серпня 2025 року.
Є чіткі часові періоди:
До 30 червня 2025 року діють старі правила: університети можуть зараховувати абітурієнтів без обов’язкового сертифіката B2, якщо такої вимоги не було в їхніх власних ухвалах.
1-31 липня 2025 року — вже діють нові критерії, хоча виші ще могли самостійно перевіряти знання мови (за умови, що вони підтверджували рівень не нижче B2), навіть якщо таких документів немає в офіційному списку.
Експертка вважає, що зараз університети консультуються з юристами й шукають усі правові підстави для зарахування таких абітурієнтів. «Адже вони мають бути впевнені, що не порушують закон, що все відбувається на законних підставах. Вони розуміють, якщо абітурієнт вже сплатив за певні послуги, але не був зарахований, ці кошти доведеться повернути. Більшість студентів-іноземців вчиться на платних відділеннях, це теж втрата значних коштів для університетів. Тому рекомендую подавати запит на зміну рішення, комунікувати з університетом та просити зарахувати за результатами внутрішніх іспитів. Також можна наголосити, що ви зареєстровані для складання іспиту й пізніше надасте сертифікат».
Експертка радить реєструватися на мовний іспит, складати й доносити сертифікат, щоб підстрахувати себе та навчальний заклад. Вже багато вишів, за інсайдерською інформацією, погоджуються на таку процедуру.
Якщо ж абітурієнт складав внутрішній іспит на знання мови після 1 серпня 2025, коли нові візові зміни набули чинності, тут ситуація однозначна — знання мови має підтверджуватися виключно документами, які перераховані в розпорядженні Міністра науки та вищої освіти. А саме:
сертифікатом про знання польської мови, який видається Державною комісією з питань засвідчення знання польської мови як іноземної (Państwowa Komisja do spraw Poświadczania Znajomości Języka Polskiego jako Obcego — Ред.);
сертифікатами міжнародних інституцій: European Consortium for the Certificate of Attainment in Modern Languages (ECL) чи TELC GmbH, WBT Weiterbildungs-Testsysteme GmbH (TELC);
сертифікатом про завершення 9-місячного підготовчого курсу до навчання в польському університеті.
Як не втратити рік?
Особливо, якщо йдеться про хлопця чи дівчину 17-ти років, які за польськими законами мають вчитися, перебуваючи в Польщі. Тут є кілька шляхів, які залежать від реального знання мови та можливостей родини:
Якщо рівень знання мови посередній чи низький
Тоді шлях до профільного технікума. Навчання там безкоштовне, буде можливість підтягнути профільну лексику, загалом мову. Є технікуми з гуртожитками й опікунами, якщо батькам потрібно повернутися в Україну.
Повернення в Україну й отримання мовного сертифікату там. Для цього потрібно шукати заклади, які уповноважені організовувати TELC-іспити з польської мови як іноземної.
Вступ до «зерувки». Сертифікат про завершення 9-місячного підготовчого курсу до навчання в польському університеті є документом, який підтверджує знання польської мови на рівні B2. Мінус — це не дешева опція, адже потрібно буде заплатити як за навчання близько 2500-3000 злотих, так і за проживання, проїзд, харчування.
Якщо з мовою проблем немає
І це просто трагічна помилка, що абітурієнт склав внутрішній іспит не в той період, тоді варто реєструватися на найближчий іспит зі знання мови, де видають відповідні сертифікати. Якщо зробити це зараз, то вже у жовтні можна отримати сертифікат.
Після успішної здачі та отримання сертифікату варто спробувати вступити під час зимової рекрутації. Польські виші є автономними, тому вони самостійно оголошують дати рекрутації, взимку так само можна пробувати вступати.
«У Польщі 356 вищих навчальних закладів і, звісно, частина набере студентів, але в багатьох будуть ще рекрутації, просто варто слідкувати за оголошеннями, — говорить фахівчиня з питань вищої освіти в Польщі. — У Польщі вступні кампанії, на відміну від України, відбуваються протягом року».
Тож не варто панікувати через те, що дитина «втрачає рік». Польські однолітки закінчують школу у 18 років, тому невелика затримка (навіть пів року) не створить серйозних проблем.
Вивчення української мови — поставте собі чітку мету
Дуже важливо чесно відповісти собі на просте запитання: яка моя мета? Навіщо я вивчаю українську мову (або будь-яку іншу — адже ця порада універсальна)? Попри уявну простоту, це зовсім не тривіальне запитання, і воно точно не буде марною тратою часу. Мета формує мотивацію, а мотивація — один із ключових чинників у вивченні мов. Якщо ви чітко визначите свою причину, мотивація стане сильнішою.
Причин може бути безліч. Можливо, вас захоплює Україна — і саме тому ви прагнете вивчити мову. Або ж вас цікавлять старослов’янські вірування, а більшість джерел з цієї теми доступні саме українською. У будь-якому разі — це потужна мотивація, адже мова є ключем до розуміння культури країни.
А можливо, ви прагнете долучитися до гуманітарної допомоги чи брати участь у відновленні країни після завершення цього жахіття? Коли маєш конкретну мету, вивчати мову значно легше.
Як вивчити українську мову? Не бійтеся робити помилки
Найважливіше у вивченні української (як і будь-якої іншої) мови — усвідомити, що це процес. Часто тривалий і виснажливий, він потребує зусиль і терпіння. Але пам’ятайте: кожен колись починав. Кожен робив помилки — іноді кумедні, іноді незручні. І це нормально. Не помиляється лише той, хто нічого не робить. У помилках немає нічого соромного. Для мене страх помилитися був великою перешкодою впродовж усього життя, бо я перфекціоністка. Вивчаючи англійську, шведську та іспанську, я довго не наважувалась говорити, доки не відчула, що знаю мову "достатньо добре". Боялася відкрити рота — лише б ніхто не розкритикував.
Це неправильно.
Вивчення мови — це як тренування в спортзалі. Спочатку важко, болять м'язи, але ви маєте все це пройти. Ви будете робити помилки, плутати слова і забувати їх. Ви будете неправильно ставити наголос, неправильно вимовляти звуки, робити граматичні помилки.
І що з того? На кожне зауваження чи виправлення реагуйте з усмішкою — це безкоштовна мовна порада, яка робить вас на крок ближче до вільного володіння українською. Не дозволяйте помилкам ламати вам крила. Навпаки — з кожною з них ви вчитеся. І вже наступного разу, найімовірніше, не повторите її.
Вивчіть абетку
Тут немає легких шляхів. Без доброго знання українського алфавіту перейти на вищий рівень — неможливо. Не відкладайте це «на потім» і не сподівайтесь, що літери самі якось запам’ятаються з часом. Так, згодом алфавіт закріпиться в пам’яті — але процес буде значно повільнішим. Крім того, на поляків чекає багато пасток, тому що:
С це не наше польське «це»,
Р це не наше «пе»,
Н це не «ха»,
В це не «бе»,
а Х це не «ікс»
Це також безпосередньо пов’язане з першою порадою: ви будете помилятися — і це абсолютно нормально. Навіть я, після двох років навчання, іноді читаю якесь слово неправильно. Просто тому, що мій мозок давно закодував певний знак по-іншому — і читає його польською.
Читати вголос
Однією з найскладніших частин у вивченні мови є вимова та плавність мовлення. Але це можна й варто тренувати — наприклад, читаючи вголос. Така вправа справді дає багато користі. Слухаючи власний голос, ви можете помітити помилки у вимові й поступово їх виправляти. Це також допомагає самостійно виявити "проблемні" слова чи фрази й попрацювати над акцентом. А ще голосне читання — чудовий спосіб подолати мовний бар’єр і здобути впевненість у мовленні.
Як робити це ефективно? Почніть із простих текстів. Обирайте матеріали, які відповідають вашому рівню володіння мовою. На початку це можуть бути короткі статті, казки або діалоги. Коли читаєте вголос — записуйте себе на диктофон і прослуховуйте. Це чудовий спосіб самостійно виявити помилки у вимові та працювати над ними. Намагайтеся читати регулярно — навіть кілька коротких сесій на тиждень дадуть відчутний результат.
Меми, серіали та музика
Варто зануритися в Інтернет і скористатися можливостями соціальних мереж. Меми — це чудовий спосіб вивчити справжню, живу, навіть «вуличну» мову: сленг і молодіжні вирази. Зазвичай меми мають форму зображень, які допомагають швидше зрозуміти сенс. В Instagram є безліч цікавих акаунтів, на які варто підписатися, щоб зануритися у сучасну українську мову: Memology, Baba i kit, Tipa.mems.
Вивчаючи українську, ви можете дозволити собі guilty pleasure — «гріховне задоволення». Так називають хобі або заняття, якими приємно насолоджуватися, але не завжди хочеться про це говорити відкрито.
Чому так? Тому що часто це те, що загалом вважають кітчем, неамбітним або не дуже пасує до образу, який людина хоче створити. Тепер же ви можете спокійно розслабитися перед телевізором, дивитися серіали і сказати собі: «Я не лінуюся — я вчуся!» Можна навіть щодня дозволяти собі такий відпочинок. А українські фільми та серіали доступні абсолютно безкоштовно в Інтернеті, наприклад, на YouTube. Там є багато матеріалів, які допомогли мені опанувати мову. Мої улюблені — це: Великі вуйки, Полкан, Спіймати Кайдаша (класика, що неодноразово ставала основою для театральних постановок!), Село на мільйон, чи детектив Коло Омани. Якщо вам не набридла війна, то великою популярністю користується серіал Тільки живи. Дуже великий вибір серіалів є на каналі 1+1 — зверніть увагу на серіали, зняті до 2022 року, там часто можна почути багато суржику.
На YouTube також можна знайти повнометражні фільми. Рекомендую: Скажене весілля. На різних платформах, таких як Netflix чи Canal+, ви знайдете їх набагато більше. Пошукайте також «Мої думки тихі», «Памфір», «Атлантида», «Кіборги», «Зима у вогні» і, звичайно ж, лауреата премії «Оскар» — «20 днів у Маріуполі».
В Україні також можна послухати дійсно гарну музику українською мовою. Познайомтеся з Сергієм Жаданом та його собаками, Христиною Соловій, Клавдією Петрівною або гуртом Boombox. Варто завантажити додаток YouTube Music, в якому можна одночасно слухати пісню і стежити за її текстом. Слова з'являються на екрані перед очима, як під час караоке. Це чудовий спосіб навчитися читати і вимовляти слова. У межах навчання зверніть увагу й на український хіп-хоп — навіть якщо цей жанр не у вашому смаку. Слова у реп-треках чіткі, ритмічні й повторювані, що ідеально підходить для мовної практики. Ознайомтесь із творчістю Skofka, Alyona Alyona, Ariston, Artem Loik та Kalush.
Занурся по вуха
Один із найефективніших способів вивчення іноземної мови — це метод повного занурення. Його суть — створити навколо себе мовне середовище, не покидаючи власного дому. Ми вимикаємо польське телебачення, фільми, серіали й музику. Ми не читаємо польських новин або книг. Замість цього наш день поступово наповнюється Україною: українське телебачення, українські пісні, фільми, блоги, подкасти, соцмережі.
У соцмережах варто підписатися на якомога більше українських акаунтів — тоді ваш стрічка новин стане джерелом щоденного контакту з мовою. Засинайте з подкастом у навушниках, а прокидайтеся з ранковою програмою українською. Оточуйте себе мовою щільно й постійно — і незабаром ви почнете «вбирати» її, як губка. З часом ваш слух уловить ритм, мелодику, інтонацію. А потім, непомітно для себе, ви почнете все краще розуміти — і навіть думати українською.
Комунікація
Остання — і, можливо, найважливіша — порада: виходьте до людей і починайте говорити. Я добре пам’ятаю момент, коли прорвалася через мовний бар’єр. Це сталося на заправці десь під Вінницею. Того дня ми мали доїхати до Запоріжжя, щоб передати дрони військовим. Люди, з якими я подорожувала, вже знали, що я вивчаю українську. Я саме обирала соус для хот-дога — і раптом мене застали зненацька. Хтось передав мені телефон, що вже дзвонив, і сказав:«Домовтеся з ним сьогодні на 18:00».Спершу я застигла. Мені здалося, ніби починається серцевий напад. Але потім — я просто почала говорити. І говорила цілком зв’язно. Ця ситуація показала мені, що я знаю більше, ніж думала. Так, я робила помилки. Але я змогла: домовитися, зустрітися, передати необхідне спорядження на фронт.
Більше знань, менше страху — це гасло циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.
Згідно з останнім звітом «Дослідження думки на теми, пов'язані з війною в Україні», підготовленим для Defence24 та Фонду “Stand with Ukraine”, лише кожен четвертий респондент вважає, що Росія не нападе на Польщу, а 12% вважають такий напад дуже ймовірним. Більше половини респондентів (53%) підозрюють наявність російського впливу — зокрема дезінформації та пропаганди – у польських ЗМІ. З одного боку, 57% поляків вірять, що США допомогли б Польщі в разі російської агресії, з іншого — 61% вважають, що польська армія недостатньо чисельна, а половина громадян заявляють, що витрати на оборону повинні бути збільшені. 42% поляків підтримують повернення обов'язкової військової служби, але тільки 23% заявили про готовність особисто зголоситися на захист країни; зате 69% підтримують обов'язкові військові навчання в школах.
Ці дані змушують задати питання не стільки про наші погляди, скільки про нашу готовність — практичну, емоційну та соціальну. І саме тому час почати говорити про військову безпеку не як про завдання виключно для армії, а як про виклик для всієї держави — від верхівки влади до районного клубу.
Польська оборонна стратегія — «ми не чекаємо, ми діємо» — базується на чотирьох стовпах: самостійній обороні на першому етапі загрози, стримуванні потенційного агресора, співпраці з НАТО, але без ролі пасивного очікування, та побудові соціальної стійкості — так званої тотальної стійкості.
На практиці це означає, що не буде поділу на «наших» і «ваших». У момент загрози зникають відмінності — культурні, мовні, історичні. Усі, хто живе в Польщі — поляки, українці, мігранти, резиденти — стануть на захист країни, в якій живуть, працюють і виховують дітей. І саме українці — ті, хто пройшов через пекло вторгнення — можуть бути тими, хто відреагує першими. Вони швидше розпізнають небезпеку, швидше знають, що потрібно робити, швидше допомагають іншим — бо мають досвід, який ніхто не хоче здобувати на власному досвіді. Їхня присутність — це не тягар для Польщі, а потенціал, який потрібно включити до спільної стратегії.
Як часто ми задаємо собі питання: що насправді є військовою безпекою Польщі? І що ми про неї знаємо — крім усвідомлення, що «ми маємо армію», «ми належимо до НАТО» і «ми в безпеці»?
Військова безпека — це набагато більше, ніж наявність військової техніки. Це здатність держави захищати свою територію, громадян та інституції від збройної агресії — як самостійно, так і у співпраці з союзниками
Польща, як член НАТО, користується так званою гарантією колективної оборони (стаття 5 Північноатлантичного договору). Але гарантія — це не автоматизм. Це політичний процес, що вимагає рішень, консенсусу, готовності. Тому наша національна стратегія безпеки передбачає, що в разі загрози Польща негайно захищається — власними силами, на власній території, не чекаючи сигналу з Брюсселя чи Вашингтона. Простіше кажучи: недостатньо мати сильну армію, якщо суспільство не готове до екстремальних ситуацій. А готовність не народжується з декларацій — лише з практики, освіти, організації та спільних дій.
26.03.2025 Варшава Зустріч прем'єр-міністра Дональда Туска з генеральним секретарем НАТО Марком Рютте. Ліворуч: Фото: Andrzej Iwanczuk/REPORTER
М'яка військова безпека — тобто як суспільство повинно підготувати ґрунт для реальної оборони
Не всі повинні служити в армії, але всі ми є частиною системи безпеки. В епоху гібридних загроз, дезінформаційних атак, саботажу та провокацій першими, хто реагує, є громадяни, а не генерали. Саме від людей залежить, чи збережуть вони спокій, розпізнають загрозу, допоможуть сусіду, повідомлять про інцидент або просто не дадуть собою маніпулювати.
Саме тому в Польщі був прийнятий Закон про захист населення, який у 2025 році почне реально впроваджуватися на рівні кожного воєводства. В рамках спеціальних місцевих бюджетів будуть проводитися:
тренінги з евакуації та першої допомоги,
ситуаційні навчання за участю служб та ВОТ,
семінари з протидії дезінформації,
тренінги з кризової комунікації та соціальної самоорганізації.
Це конкретні заходи, які мають навчити суспільство, як діяти, перш ніж приїдуть танки. І що важливо — ці програми повинні бути доступними також для мігрантів, у тому числі для біженців з України. Їхній досвід в організації допомоги, комунікації в умовах війни та подоланні кризи — це цінність, якою Польща повинна свідомо користуватися.
Українці в Польщі — невидима армія опору
Одним з найбільш красномовних прикладів м'якої військової безпеки є діяльність української діаспори в Польщі. З перших днів повномасштабної інвазії Росії сотні тисяч людей, які втекли від війни, знайшли тут притулок, а також поле для діяльності. Військові біженці стали не тільки бенефіціарами допомоги, але й її співорганізаторами.
Вони організовують збори для війська, пакують аптечки, купують дрони, проводять інформаційні кампанії, борються з російською пропагандою, просвічують поляків і західну громадську думку. Їхня діяльність є реальною підтримкою для української армії та держави. Без зброї, але з величезним впливом на моральний дух, логістику та суспільну свідомість.
У цьому сенсі дії українських біженців у Польщі є елементом воєнних зусиль — не менш важливим, ніж дії на фронті. Можна сказати: без форми, але на передовій.
Що означає бути в безпеці як військовий біженець?
Безпека — це не тільки відсутність фізичної загрози. Для військового біженця це також доступ до інформації, можливість інтеграції, правова та економічна стабільність і почуття спільності. Це право голосу — і можливість діяти.
Польща зіткнулася з величезним викликом — прийняти та підтримати мільйони громадян України. Від рішення уряду, через дії місцевих органів влади, до низових громадських ініціатив — вдалося побудувати унікальну систему допомоги, яку сьогодні можна вважати частиною ширшої політики національної безпеки.
Держава, яка надає біженцям не тільки дах над головою, але й інструменти для дій, збільшує свою стійкість. Суспільство, яке здатне прийняти та включити в суспільне життя людей, які постраждали від війни, стає сильнішим.
Польща є новим двигуном безпеки НАТО, і кожен, хто в ній живе, повинен хоча б трохи розуміти, яке місце займає країна в цьому альянсі
Згідно з офіційними даними, опублікованими в прес-релізі НАТО «Витрати на оборону країн НАТО (2014-2024)» (www.nato.int), у 2024 році Польща досягла того, що ще десять років тому здавалося нереальним: рівень витрат на оборону досяг 4,12% ВВП, що робить її безперечним лідером НАТО в плані відносної заангажованості в безпеку. Це більш ніж удвічі перевищує мінімальний поріг альянсу (2%) і майже вдвічі перевищує середній показник для країн НАТО в Європі та Канаді (2,02%).
Але це не тільки відсотки в таблицях Excel – це принципова зміна ролі Польщі в структурі колективної безпеки. З країни, яка «набирає обертів» і часто сприймається з побоюванням, ми стали серйозним гравцем, який не тільки отримує, але й реально забезпечує безпеку — і не тільки собі, але й усьому регіону.
Не в кредит, а напевно!
Витрати Польщі на оборону в 2024 році (за даними НАТО в постійних цінах 2015 року) склали 26,8 мільярда доларів, що означає зростання на понад 213% порівняно з 2014 роком — друге за величиною в усьому альянсі. Для порівняння: Німеччина збільшила свої витрати «лише» на 95%, Франція — на 25%, а Велика Британія — на 22%.
Ще важливішим за зростання суми є те, як ці гроші витрачаються. Понад 51% польських витрат на оборону — це кошти, призначені на обладнання та дослідження нового озброєння. Це рекордний результат у НАТО — вищий навіть за показники США (29,88%) чи Туреччини (34,18%). На практиці це означає, що Польща не тільки «накачує» армію, але й модернізує її темпами, які викликають повагу навіть у Пентагоні.
Водночас зменшилася частка витрат на персонал — з 51% у 2014 році до лише 29,5% у 2024 році. Це означає свідому зміну: менше грошей на пенсії та адміністрацію, більше на наступальні можливості, взаємодію та стримування.
16.06.2024 Центральний полігон ВПС в Устці. Міжнародні морські маневри Baltops 2024, які є одними з найбільших і найважливіших навчань НАТО на Балтиці. У десантній операції на полігоні в Устці взяли участь кілька сотень солдатів із США, Іспанії, Болгарії та Польщі. Зліва: Морський десант US Marines на пляжі в Устці. Фото: Gerard/REPORTER
Армія як політика
За цими цифрами стоїть політичне рішення. Польща інвестує в оборону не тому, що «треба», а тому, що бачить загрозу, яку Захід ще до кінця не визнає. Війна Росії з Україною пробудила в Польщі інстинкт виживання — і здоровий прагматизм. Ми знаємо, що неможливо захистити критичну інфраструктуру, кордони чи власний спосіб життя, якщо не маєш армії, яка викликає повагу.
У 2022 році Польща мала 176 тисяч професійних і територіальних військовослужбовців. У 2024 році — вже понад 216 тисяч. Це більше, ніж армії Франції чи Великої Британії. При цьому йдеться не про цифри як такі, а про «готову» армію, а не «на папері». Готовність до дій, здатність до швидкого розгортання сил і широкий резерв сьогодні є валютою безпеки.
Ціна висока, але альтернатива дорожча
Не можна ігнорувати витрати на цю стратегію. Сьогодні Польща витрачає на оборону більше, ніж на вищу освіту, і майже стільки ж, скільки на всю систему охорони здоров'я. Для багатьох громадян — особливо в період інфляції та економічного спаду — це може бути важко сприйняти. У публічному дискурсі виникає питання: чи не перебільшуємо ми?
Відповідь залежить від того, як ми визначаємо безпеку. Як фізичне виживання і стійкість під час війни? Як баланс між військовою і соціальною безпекою? Сьогодні, в умовах російського імперіалізму, ми не маємо розкоші вибору. Соціальна безпека не виживе без військової безпеки.
Нова вага, нова відповідальність
Зростаюча військова сила Польщі — це не тільки привід для гордості, а й нові обов'язки. Союзники очікуватимуть, що Польща озброюватиметься не тільки для себе, а й для спільної справи. Це означає більшу участь у місіях НАТО, більший політичний ризик і необхідність збереження стратегічної узгодженості з рештою альянсу — навіть тоді, коли інтереси не завжди збігаються.
Але, можливо, саме Польща — а не Німеччина чи Франція — стане новим стабілізатором східного флангу. Не з обов'язку, а з вибору. І, можливо, саме це визначить майбутнє безпеки в Європі.
Адже в XXI столітті виживе не той, хто найбільше обіцяє, а той, хто найбільше інвестує в готовність. Польща вже інвестує. І робить це серйозно
Тому зараз – це наш момент.
У час відносного спокою, але зростаючої загрози, потрібно побудувати міст між суспільством і оборонною системою. Спільні тренування, освіта, місцева робота — це не другорядні заходи. Це майбутня перша лінія оборони. Нехай біженці та мігранти стануть частиною цієї системи. Бо НАТО відреагує – але перш ніж це станеться, Польща має бути готова захищатися сама. А готовність починається з людей.
Сьогодні лінія фронту проходить не на Сході — вона проходить через наше повсякденне життя. Через те, чи готові ми допомагати, розуміти і діяти разом. Саме це є сучасною територіальною обороною, яка починається зі спільноти. І ніхто не виключений з неї. Не питаймо, чи захистить нас держава. Запитаймо, чи готові ми захищати її, коли настане час випробувань.
Без уніформи — але з готовністю. Таким є сучасний патріотизм. І такою має бути щоденна безпека Польщі.
Нещодавно мене запросили долучитися до організації онлайн-зустрічі між українськими підлітками — тими, хто залишився в Україні, і тими, хто через війну був змушений шукати безпеки за кордоном. Аби створити простір для діалогу, взаємної підтримки й збереження спільної культурної ідентичності.
Пізніше, однак, європейські організатори відмовилися від реалізації задуму. Побоювання звелись до того, що такий формат може ненавмисно стимулювати бажання дітей залишити Україну. Адже діти, які зараз перебувають у Польщі, могли б розповісти ровесникам в Україні про чудову іноземну освіту, можливості для розвитку здібностей, подорожей, інклюзію тощо. І зрештою це, на їхню думку, могло б сприяти подальшому посиленню демографічної кризи, в яку Україна занурилась через повномасштабну війну.
Мене вразила ця впевненість у тому, що діти за кордоном щасливі, адаптовані й інтегровані, а також відчувають виключно плюси нового статусу. Я спілкуюсь з чималою кількістю українських підлітків, зокрема в Польщі, і з перших вуст знаю, наскільки часто вони відчувають глибоку самотність, депресію, виснаження, тривогу через розлуку з рідними, культурні непорозуміння, булінг, мовні бар’єри, життя в «українській бульбашці», хронічну втому їхніх матерів і невизначеність майбутнього.
Глибоке усвідомлення ситуації — важливий крок до розуміння реального досвіду українських підлітків за кордоном. Яке допоможе ефективно їх підтримати.
Хлопці, дівчата й українці
Після 24 лютого 2022 року Польща доклала значних зусиль для інтеграції українських дітей у свою освітню систему. Було забезпечено достатню кількість місць у школах, ліцеях і технікумах, згодом — запроваджено посади міжкультурних асистентів вчителів, створено інтеграційні класи, організовано додаткові заняття з польської мови. Усі ці кроки були спрямовані на те, щоб діти з України могли якнайшвидше опанувати мову, адаптуватися до нових умов навчання і впевнено почуватись у новому середовищі.
Але не все так просто. Так, наприкінці 2022 року майже всі українські однокласники моїх дітей, які навчалися в сьомому класі початкової школи, залишили польські навчальні заклади й повернулися до дистанційного навчання за українською програмою. Частину з них повернутися за парти польських шкіл змусили тільки обмеження у виплаті 800+ для українських дітей, які не навчаються в польській освітній системі.
Причини цього — комплексні. Насамперед — різниця в навчальних системах. До українських учнів в 2022 році застосовували ті самі академічні вимоги, що й до польських, які роками навчаються за цими стандартами й вчать польську від народження. Мовний бар’єр, високий темп викладання, відсутність розуміння й підтримки в класі, а також надія на повернення в Україну й наслідки гострого стресу — все це посилювало відчуття ізольованості, «інакшості». І у багатьох спровокувало новий стрес і нову психологічну травму.
Період, коли як ніколи потрібне відчуття приналежності до соціуму, через війну і втрату звичного оточення українські підлітки-біженці проходять самотніми. Фото Shutterstock
«У нашому класі сформувалися три окремі групи, навіть вчителі так до нас зверталися: “хлопці, дівчата й українці”, — згадує 15-річна Софія, яка мешкає з родиною у Любліні. — Українці відразу згуртувалися, оскільки польські діти вже мали власне, усталене коло спілкування, в яке нікого не поспішали пускати». Контакт з польськими однолітками не склався — ні з боку українців, ні з боку поляків не було реальних зусиль для налагодження комунікації.
Мама Софії Оксана запевняє: родина доклала чималих зусиль, щоб сприяти адаптації дітей. Вони разом відвідували культурні події, брали участь у шкільних заходах, вивчали польську мову, регулярно спілкувалися з педагогами. Але на відміну від молодшого сина, який адаптувався доволі швидко, доньці-підлітку виявилось значно складніше.
Ти маєш бути не за партою, а на фронті
Особливо вразливими виявилися хлопці старшого підліткового віку. У розмовах з десятками родин лунала одна й та сама історія: українських хлопців ображали за те, що вони не на фронті, натякаючи, що їм слід повернутися й воювати. Деякі не витримували психологічного тиску — кидали навчання або навіть поверталися до України.
«Я працювала на трьох роботах — мила посуд, готувала їжу для кейтерингу, прибирала під’їзди. Була впевнена: головне, що діти у безпеці, навчаються, а я повинна забезпечити родину всім необхідним», — розповідає Надія, мама 18-річного Артема, яка разом із сім’єю переїхала до Польщі в березні 2022 року.
Але незабаром вона дізналася, що син майже не відвідує заняття у технікумі. Виявилось, хлопця принижували однолітки — мовляв, мав би бути на війні, а не ховатися в Польщі.
Між матір’ю і сином стався серйозний конфлікт: вона намагалася донести, скільки зусиль докладає, щоб дати йому шанс на спокійне життя. Він відрізав: «Я тебе про це не просив»
Родина звернулася до психолога, і спеціаліст пояснив: агресивні висловлювання польських підлітків часто є віддзеркаленням їхніх власних страхів. Вони підсвідомо бояться, що у разі поразки України воювати доведеться їм — вже за свою країну.
Школа для українців Caritas в Ольштині, 2024. Фото: Karol Porwich/East News
Ми вас не просили нас рятувати
Психологиня Ірина Овчар тривалий час працює з дітьми й підлітками, які зазнали травматичного досвіду війни. Вона каже: «Підлітковий вік — це складний період, коли дитина фізично й психологічно переживає потужні трансформації — у тілі, мозку, сприйнятті себе. У цей момент їй як ніколи потрібне відчуття приналежності до соціуму, підтримка й схвалення однолітків. Але через війну, втрату звичного оточення і розрив контактів дуже багато українських дітей проходять цей етап самотніми».
Історії українських родин у Польщі свідчать: навіть коли дитина формально інтегрована — тобто відвідує школу/технікум/ліцей, складає іспити, має якесь коло спілкування, — це ще не гарантує справжньої її адаптації. І того, що батьки одного дня не почують: «Я тебе не просив\просила мене рятувати».
«Я приїхала до Польщі з двома доньками, — розповідає Юлія. — Старша, підліток з високою мотивацією, швидко опанувала мову, вступила до престижного університету, стала займатися спортом, брати участь у змаганнях. Здавалося, класичний приклад успішної інтеграції». Проте реальність виявилася складнішою. Щойно доньці виповнилося 18, вона несподівано придбала квиток до Києва. І поїхала — до тієї самої квартири на п’ятнадцятому поверсі, з якої родина тікала від війни. І зараз навіть під час обстрілів і блекаутів вона відмовлялася повертатися до Польщі — навіть на канікули. Дівчина навчається у київському університеті й називає два роки в Польщі «вирваними з життя».
Молодшій доньці Юлії адаптація далася ще важче. За кілька років — чотири зміни школи, постійне відчуття відчуження, булінг з боку польських однолітків, депресія, медикаментозне лікування. Її соціальний простір досі обмежений кількома українськими знайомими в Польщі й онлайн-спілкуванням з друзями з України. А найсильніше її бажання — повернутися додому.
«Мій досвід адаптації підлітків — це epic fail (невдача, провал космічного масштабу — Ред.)», — із сумом визнає Юля. Вона переконана: її історія — не виняток. За її словами, схожі проблеми мають чимало її знайомих родин — у когось діти замикаються, ні з ким не спілкуються, у когось стають інертними, у когось бунтують, стають агресивними й не хочуть вчитися.
«Підлітки, особливо ті, хто приїхав у старшому віці, демонструють дуже високий рівень дезадаптації. І проблема не лише в мові — це передусім про втрату зв’язку із собою і своїм місцем у світі»
Мовно-культурна бульбашка — це ліки. Які не варто передозовувати
«Моя вічна компанія — українці й білоруси. Навіть у літньому таборі чи на екскурсіях вчителі щоразу селять нас в один номер — наче ми окрема спільнота, наче польським одноліткам некомфортно з нами ділити простір», — розповідає 16-річна Яна.
Таке коло спілкування лякає деяких батьків, які помічають, як їхні україномовні від народження діти переходять на російську мову, бо вона зрозуміла підліткам з пострадянського простору. Вони починають активно слухати російську музику, споживати російськомовний контент. Плюс спілкування лише з представниками спільного мовно-культурного простору посилює відчуття ностальгії.
А буває і таке, що навіть високий рівень володіння польською не гарантує повного прийняття. «У класі я — найсильніша з польської мови, — ділиться 15-річна Аліна. — Мені подобається мова, я люблю читати, цікавлюся польською літературою і історією. Але вчителька ніколи не ставить мені “шестірку”, максимум — п’ять із плюсом. Іншим за ті самі відповіді — шість. Уже й польські однокласники жартують: “Шестірки з польської — тільки для громадян Польщі, а не для українських біженців”».
Українські діти в школі Материнка у Варшаві, 2024. Фото: Aliaksandr Valodzin/East News
Тетяна, мама 19-річного Влада, розповідає, що в 2022 році, коли вони тільки приїхали до Польщі, все здавалося чудовим: місто, природа, доброзичливі люди. Польські родини допомагали з побутом і працею, і Влад навіть провів місяць у молодіжному оздоровчому таборі. Навчався він тоді онлайн в українській школі, в Польщі приятелів не було. І вже через пів року почалися проблеми. Хлопець, наче мантру, повторював: «Мої друзі й рідні залишилися в Первомайську, вони живі, нікого не вбили ракети, а ти мене привезла на чужину. Я хочу нормальний випускний, хочу бачити своїх друзів. Тут мені все чуже».
Через рік Влад самостійно зібрав речі і поїхав в Україну, а мама залишилася в Польщі. В Україні він закінчив школу, після чого… повернувся до Польщі. І на цей раз його стан і ставлення до ситуації вже були зовсім іншими. Хлопець швидко вивчив польську, пішов працювати, завів друзів серед поляків, українців. Зараз можна сказати, що він справді інтегрувався. В Україні він так би мовити «закрив гештальт», видихнув, подивився на ситуацію з іншого ракурсу. І перезавантажився, відновив сили, ресурси, необхідні, щоб взяти на себе відповідальність. Праця в Польщі теж сильно допомогла йому стати дорослішим — юнацький максималізм поступився місцем реалістичному погляду на життя.
Мене прийняли, бо я вмів те, що цінували вони
Прагнення стати частиною спільноти інколи штовхає українських підлітків на суперечливі кроки. «У ліцеї українці трималися окремо від поляків, і я все думав, як потоваришувати з місцевими, — розповідає 19-річний Максим. — Якось ми разом поверталися з уроків, і хлопці почали жалітися, мовляв, вони так люблять пиво, але їм його ще не продають, доводиться йти на різні хитрощі. Оскільки я був старший за них і вже мав право купувати алкоголь, я зайшов, придбав декілька пляшок і ефектно їх пригостив. І з того часу вони щотижня кликали мене гуляти, я купував їм пиво, вони повертали мені гроші, а потім ми сиділи в парку і спілкувалися. Завдяки цим розмовам я вивчив польську — живу, молодіжну, без акцента. Не знаю, скільки б тривала ця “куплена прихильність”, але якось вони зізналися: “Ти класний, ми тебе любимо, але інших українців — ні”. І я перестав з ними гуляти».
Коли Максим вступив в університет, то став просто так допомагати іншим: українцям — з мовним питанням, перекладами, іспитами; полякам — з домашкою на семінари, а також розумінням нюансів криптовалют. Сьогодні у Максима чимало приятелів з обох країн, і він вважає себе добре інтегрованим:
«Я перестав бути біженцем, коли почав допомагати іншим»
За його спостереженнями, із чужинця на свого мігрантів перетворюють, зокрема, їхні таланти. Наприклад, музика, мистецтво з їхньою універсальною мовою. Грати в шкільному гурті, талановито малювати — все це завжди привертає увагу однолітків. А ще класно допомагає спорт. «Мого друга, наприклад, прийняла місцева баскетбольна команда, коли він показав наполегливість на тренуваннях. Спортивні колективи мають “кодекс поваги до новачків” — на відміну від шкільних колективів».
Простір без страху й осуду
Коли Альберту Ейнштейну було 15, він був змушений переїхати — спочатку до Італії, а згодом до Швейцарії. У листах до рідних він писав, що відчував себе дуже самотнім і відчуженим, бо його довго вважали чужим. Що зрештою допомогло? Захоплення фізикою і підтримка вчителя — тобто «втеча» від реальності у цікаву справу і поява значущого дорослого у житті.
Схожі фактори, стверджує психологиня Міранда Ковен, допомагають дітям-біженцям і сьогодні: хобі як порятунок, бодай один значущий дорослий (вчитель, тренер, керівник тощо) і можливість виражати себе без страху й осуду
Найбільше пощастило тим підліткам, яким вдалося зустріти підтримку серед викладачів польських навчальних закладів. Олена, мама 17-го Олександра, каже, що підтримка вчителів і перші добрі контакти у школі дали сину сили рухатися вперед і не буксувати на складнощах. Спершу родина опинилася в невеликому селі, де не було дітей його віку. А Сашко дуже хотів вчитися, тому вже 10 березня попросив директора прийняти його до 8 класу з обіцянкою за три місяці опанувати польську мову й підготуватися до іспитів.
Завдяки підтримці вчительки пані Басі та директора місцевої школи, які повірили у його наполегливість, хлопець дійсно швидко адаптувався. Спочатку він спілкувався зі своїми однокласниками сумішшю англійської і російської, поступово вдосконалюючи польську. А вже за кілька місяців дійсно склав іспити: з польської — на 86 балів, а з інших предметів — на 100.
Також Сашко став активним учасником харцерського руху — польських скаутів, і це допомогло йому знайти нових друзів, розвивати свої інтереси і почуватися частиною місцевої спільноти. Він знайшов друзів серед польських і українських однолітків, бере участь у різних секціях і гуртках, а також зустрів перше кохання.
Більше відповідальності й свободи
Інтеграція підлітків залежить від багатьох факторів. Як можуть допомогти саме батьки? Бути прикладом і підтримкою. Якщо батьки сильно тужать за домівкою, спілкуються тільки з українцями, дітям буде важче адаптуватися. Якщо батькам підсвідомо спокійніше, що дитина тихо сидить одна вдома «в безпеці», то у підлітка може не знайтися енергії для інтеграції. Тому меседж дітям має бути такий:
«Ти тут заради безпеки, ти завжди можеш повернутися додому, але — з новими знаннями, вміннями, контактами, які дадуть тобі перевагу»
Тетяна, мати 17-річного Микити Вдовика, розповідає, що завжди виховувала сина так, щоб він міг жити самостійно без її опіки: змалку — численні гуртки й табори з походами в гори, байдаркові сплави й поїздки за кордон. Часті зміни оточення допомогли йому розвинути сильні навички спілкування, тож вимушена еміграція не стала викликом.
Микита Вдовик. Приватний архів
Ще до війни сім’я планувала, що Микита після 9 класу вступить до польського коледжу. Він готувався, вчив мову, але війна внесла свої корективи. У 15 років, разом із групою підлітків з молодіжної організації, він був евакуйований до Франції, де прожив 4 місяці, відвідував місцеву школу. Вже у Франції Микита проходив співбесіду у польському коледжі й отримав підтвердження зарахування. Восени 2022 року він поїхав до Польщі, де оселився у Щецині в католицькому гуртожитку і почав навчання в технікумі за спеціальністю «Інформатика». Опіку над ним оформила двоюрідна сестра, яка проживає за 500 км від нього, тож Микита змушений був самостійно організовувати своє життя і навчання.
Перший рік він жив з українцями, а наступного — з поляками. Завдяки чому легко інтегрувався і знайшов друзів. Зараз Микита навчається в університеті в Лодзі, зустрічається з дівчиною, займається волейболом, вейкбордингом, шахами й грою на гітарі. Його мама Тетяна розповідає, що головним секретом успіху є підтримка, дисципліна, відкритість до нового й відповідальність. Вона допомагає сину фінансово, але з чітким правилом: гроші надходять лише раз на місяць, аби він навчився розпоряджатися бюджетом.
Микита також підробляє — знімається в масовках, роздає листівки. Мама наголошує, що важливо давати дітям свободу, довіряти їм і ставати для них моральними орієнтирами, а не контролюючими фігурами. Тоді дітям простіше буде адаптуватися до різних життєвих викликів.
Це денний табір із фокусом на розвиток, інтеграцію та мовну практику. На дітей чекають англійська з тьюторами із США, польська мова, культурні активності, адаптоване харчування. Коштують 12 днів однієї зміни табору з харчуванням (з 9:00 до 17:00) 1500 злотих. Для дітей від 13 років можливе проживання в таборі, але ціна буде вищою.
На території табору є wi-fi, бібліотека, комп’ютерний клас і клас з музичними інструментами, місця відпочинку, огороджена паркова територія з ігровими майданчиками.
Проживання організоване у 3 або 4-місних номерах з душовими кабінками та туалетом. Також ж можливість замовити окреме меню для дітей з особливими потребами. Цей табір функціонує вже на перший рік та зібрав багато гарних відгуків.
Це простір для дітей у Варшаві, Вроцлаві та Кракові, розрахований на три вікові групи від 6 до 15 років. Виїзди на екскурсії, квести, батли, спорт, музика, нові друзі — усе зробленої для того, щоб щодня хотілося повертатись. Простір працює з 09:00 до 16:00 у будні дні. Тривалість однієї зміни — 10 днів з понеділка по пʼятницю.
Теми змін та дати:
• STEAM-пригода (30.06–11.07)
• Медіа-лабораторія (14.07–25.07)
• Арт-Ландія (28.07–08.08)
• Інтелектуальні квести (11.08–22.08)
Вартість зміни без харчування 450 злотих, з харчуванням — 650.
3. Вроцлав: шкільні літні табори у форматі тижневих сесій
Таку програму цього року запроваджують 30 загальноосвітніх шкіл Вроцлава. Програми розроблені з урахуванням інтересів дітей та потреб батьків, дітей можна зручно приводити перед роботою й забирати після неї. Сесії починаються з кінця червня і триватимуть до липня. Вартість тижня без харчування — 250 злотих. Можна замовляти їжу в кейтерінгу за додаткові кошти або приносити із собою. Реєстрація відбувається безпосередньо в навчальних або культурних закладах міста.
Цього літа центр організовує 25 денних таборів для дітей від 7 до 12 років у 12 різних філіях по всьому місту. Кожна філія пропонує свою ю тематику, щоб зробити відпочинок цікавим і змістовним. Будуть цікаві екскурсії, аніматори,майстер-клас, вистави та тематичні вечори. Ціни від 550 до 700 злотих за зміну. Простір працює по буднях з 9:00 до 15:00.
На дітей чекають 9 тижнів активного дозвілля з 07:00 до 17:00. Особлива увага тут приділяється дітям з інвалідністю: для них створено окремі групи з підтримкою фахівців. Зараз прийом заявок на сайті вже закінчено, але зазвичай є декілька місць від тих, хто оформив заявку та не скористався пропозицією.Подати остаточну заявку можна ще до 27 червня, але треба звертатися в начальний заклад зі списку на сайті. Всього в програмі приймають участь 65 навчальних закладів, загалом тут є 9315 місця. Тож якщо у когось змінилися плани на відпустку, то ви обовʼязково знайдете вільне місце в таборі.
Вартість: 45 злотих/день — табори без басейну та 65 злотих/день — табори з басейном і розширеною програмою. Денний табір працює з 7:30 до 17:00.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
.avif)
