Ексклюзив
20
хв

Ануш Товмасян: «Розміри компанії завжди залежать від масштабу мислення власника і керівника»

Українська мережа азійської косметики ISEI завойовує польський ринок

Ольга Гембік

На польський ринок вийшов українська мережа ISEI

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Українська мережа ISEI, яка спеціалізується на косметиці з Південної Кореї, Японії та європейських б’юті-брендах, нещодавно відкрила свій перший магазин у Варшаві. Для старту обрали ТЦ «Atrium Targówek». У відкриття нового торговельного майданчика інвестували $200 тисяч. Магазин площею 70 м2 наразі найбільший у мережі.  На окупність планують вийти упродовж трьох років.

Відкриттю ISEI у Польщі передувала робота із вивчення місцевого ринку, потреб споживачів, адаптація пропозицій та маркетингових стратегій до культурних особливостей польських покупців. Хоча акцент робили також на українців. Довід є, і він чималий — ISEI як мережа дієвої косметики сегменту «середній+» має понад сотню магазинів в Україні.

У Варшаві відкрили найбільший магазин української мережі ISEI

До кінця 2025 року компанія планує відкриття ще декількох магазинів ISEI (орієнтовно – 2-3) в інших великих польських містах й утворення мережі. Першочергово кількість нових магазинів залежатиме від важливих для компанії показників: це мають бути просторі приміщення необхідної площі. Загалом же ISEI уже активно шукає нові приміщення під магазини у Варшаві, а також комерційне приміщення у Празі. У результаті торговельні площі з корейською косметикою відкриються у кожному великому місті Польщі.

Такими чином закладуть підвалини для майбутнього масштабування по всій Європі. А вже протягом двох років європейську мережу азійської косметики (на полицях магазинів якої, до слова, є й українські бренди) планують розширити до 50-ти магазинів. 

ISEI увійшли на польський ринок доволі впевнено і комфортно. Не останню роль у цьому зіграли консультації СЕО маркетингової компанії Unica 13 Макса Вельча. Українські ритейлери, які заходять на польський ринок, саме у нього отримують консультації з позиціонування й просування свого продукту на місцевому ринку. Відповідно до вимог і потреб ринку, ISEI довелося переглянути асортимент продукції, адже в Польщі існують обмеження на ввіз деяких косметичних товарів.

Перш, ніж заходити на ринок Польщі, його варто вивчити, кажуть в ISEI. Приміром, корейська і японська косметика з’явилася і стала популярною тут порівняно недавно. Польські жінки дуже традиційні й навіть патріотичні у виборі продукції. Для них засіб, на якому написано «виготовлено у Польщі», автоматично розміщений на кілька щаблів вище і його охочіше купуватимуть. 

Раніше глянцеві журнали, які у Польщі читають і до думки яких прислухаються, писали, що не всі корейські й азійські засоби відповідають стандартам, деякі не варто купувати й використовувати. Це спровокувало певну недовіру до корейської косметики загалом. Утім, свою справу зробив ТікТок. Модні блогери, які популяризували креми із равликового слизу, маски «з вугіллям» або патчі під очі «з бамбуком», підігріли інтерес до цієї косметики. І ось уже й польські жінки охоче купують засоби MISSHA, Cosrx, Beauty of Joseon, SKIN1004. Єдине, у Польщі поки не надто активно користуються кремами для відбілювання шкіри, дуже популярними у Кореї та Японії, бо не вважають відтінок шкіри за щось, що потребує виправлення. Або ж це поки що не у тренді.

Про вихід на польський ринок, баланс у бізнесі, а також жіноче лідерство говоримо із засновницею і власницею міжнародної косметичної компанії та мережі косметики ISEI Ануш Товмасян, експерткою із б’юті-ритейлу з 10-річним досвідом ведення бізнесу.

Ануш Товмасян

Про усвідомлення себе лідеркою

Лідерство — це вроджена якість. Є люди, які «ведуть». Це вони у студентські роки пишуть сценарії, грають у КВК, щось вигадують. А є — вроджені виконавці, й нічого поганого, якщо лідерських якостей у них немає.

Найкраще, якщо керівник одночасно є й лідером. Коли люди до тебе прислухаються, управляти компанією значно легше. Утім, може бути й так, що керівник — це лишень менеджер, який вміє ставити задачі, відстежувати їхнє виконання, а лідером у той час може бути хтось інший.

У жіночому лідерстві є багато викликів. Коли я була молодшою, то більше вірила у те, що казали інші, аніж у те, чого насправді хотіла – я так вихована, що мала б прислухатися. Потім це доводилося виправляти, втрачався час. Зараз я слухаю різні думки, але рішення ухвалюю самостійно. 

Для себе я придумала кілька власних правил: ухвалювати рішення лише на основі цифр, залишатися чесною із собою, уміти обмірковувати та робити крок назад, коли це необхідно, не боятися змін і довіряти своєму чуттю.

Про «своїх людей» у бізнесі

Не треба боятися брати в команду людей, які сильніші за тебе. Інакше це означатиме недовгостроковий курс. В якийсь момент ти зупинишся, бо не зможеш бути найрозумнішою. Якщо ти класна маркетологиня, бери в команду фінансиста, який буде рахувати, і слухай його. Це про масштабне мислення.

Інший момент: на співбесіду приходить кандидат із дуже хорошим резюме. І він тобі розповідає щось дуже розумне. Ти нічого не розумієш із того, що він розповідає, але думаєш: «Нехай він у мене працює». І ось він починає працювати — і так само, як незрозуміло розповідав на співбесіді, так само незрозуміло працює. І ти не знаєш, як із ним комунікувати. Ніколи не треба наймати за красивим резюме.

Важливо добирати в команду спеціалістів, яким можна довіряти

В ISEI є люди, які займаються закупками товару. Якщо їм не довіряти, я б робила багато роботи. От приходить людина, починає працювати. І ти одразу ж у перший місяць бачиш, чи вона розуміє, що треба робити. Все — відпускай, і дай можливість купувати, десь зробити помилку. Але помилок теж має бути певна кількість. 

Перед виходом на польський ринок його ретельно вивчали

Я ніколи не зможу поставити керівником компанії людину, на якій все зав’язано. Я ризикую, що після її звільнення команда розсиплеться і не буде, з ким працювати. Інший приклад: керівник підбирає спеціалістів, які можуть працювати і без нього. Але якщо він гратиме роль «весільного генерала», це теж недобре. Має бути баланс.

Про стереотипи щодо жіночого лідерства

Жінкам організовувати бізнес важче, бо в суспільстві навколо жіночого лідерства існує чимало стереотипів. Людям простіше сказати, що «в неї просто нема особистого життя, тому вона дзвонить і каже: робіть так і так».

Ключова порада тут — вірити у себе. Бо що б там хто не казав, якщо ти щось робиш, вчишся, розумієш — то в тебе виходить. А повага приходить до тих, в кого виходить.

В Україні є чимало стереотипів щодо жінок-керівників, віку, декретної відпустки і багато інших. Єдина формула, як із цим боротися, — працювати над собою

А також брати своїх людей — у команду, в партнерство, оточувати себе тими, хто тебе цінує. Найкраще робити те, що любиш, і любити те, що робиш. І це у висновку дасть результат.  

Про вихід на ринок Польщі

Ми називали ISEI міжнародною компанією ще в 2017 році. Спочатку це була моя мрія, яку підхопила команда. У 2022 році у нас з’явилася можливість зайнятися її втіленням. Я їздила містами Європи, заходила у торгові центри, дивилася, що там відбувається. Зважала, у яких країнах жінки більш доглянуті, в яких — менш. Спілкувалася з українцями, які живуть у тих країнах. Запитувала, чи місцеві цікавляться косметикою. Дивилися, чи є на ринку корейська косметика. 

Щоб відкрити успішний бізнес за кордоном, треба знати ринок, розуміти кінцевого споживача. Команда менеджменту певний час має досліджувати ринок

Що стало помічним у відкритті бізнесу в Польщі? Перш ніж робити якісь кроки і висновки, було вирішено укладати рішення лише на основі цифр. Адже українки можуть віддавати перевагу одним засобам, а польки — іншим. Наша схожість може ввести в оману, а статистика натомість не дасть помилитися.

Польща на рівні досліджень виявилась зацікавленою у корейській косметиці

Згодилося вміння рефлексувати та робити крок назад, коли це необхідно. Це стосувалося якихось наших швидких рішень, пов'язаних із відкриттям локації, які у Польщі відбуваються повільніше. 

Виходячи на ринок іншої держави, дуже важливо не боятись змін та довіряти своїм інстинктам

Для дослідження польського ринку на початку року ми почали запускати тестові онлайн-платформи — магазини із нашою продукцією. Це маркетинговий інструмент для вивчення попиту. Як це працює? Покупець може перейти на сторінку магазину, оглянути запропоновані засоби, сформувати кошик покупок, щось додати у вибране. Магазин працював у тестовому режимі, без можливості купити товар. Таким чином ми досліджували, яка саме косметика користується попитом у Польщі. 

Але ми могли бачити, чи є зацікавлення, чи узагалі хтось хоче купувати на цьому ринку. Ми витрачали на рекламу, контент-менеджмент і дивилися, чи є ліди (види звернень від потенційних клієнтів: дзвінки, заявки на сайті, у соцмережах чи месенджерах, листи. — Авт.). 

Польща виявилася тією країною, де зацікавленість нашою продукцією була найбільшою. Тож ми заснували логістичний центр, влітку відкрили інтернет-магазин і почали тут продавати. Коли ми відкрилися у Варшаві, я боялася, що в український магазин ніхто не буде заходити. Або ж заходитимуть, дивитимуться і виходитимуть. Зараз гарна новина у тому, що в ISEI купують — і показники хороші. Попит на косметику є, і це надихає. 

Про те, як почати бізнес

Коли започатковуєш власний бізнес, дуже важливо бути чесним із собою. Треба відверто відповісти на питання, чи подобається тобі те, що ти робиш? Чи є це метою життя? Чи це близьке до твого призначення? І чи виходить у тебе?

Якщо «так» — рухатися вперед. Якщо «ні» — рефлексувати і не боятися вчасно зупинитися, змінити траєкторію курсу

Дуже важливо спілкуватися з людьми, у яких усе вийшло, і в яких є амбітніші цілі. Порібно читати книжки і розвивати у собі helicopter view («вертолітний погляд» у бізнесі, бачення усієї картини. — Авт.).   

Важливо витрачати час на вартісні речі. Ми можемо годину витратити на щось, що дасть нам Х2 (стратегія подвоєння прибутку в бізнесі. — Авт.), або на те, що дасть лише +10%. І якщо ти чітко знаєш, яка у тебе ціль, фокусуєшся на ній, витрачаєш годину на перше, — досягнеш успіху. 

Про непопулярні рішення

Будувати роботу команди лише на схваленні не можна. Інакше ми постійно будемо залежати від схвалення, а відтак — не зможемо ухвалювати рішення. Але й відкидати його не можна. Керівника десь хвалить інший керівник, клієнт, який купує, твоя команда — і це теж частина схвалення. 

Була ситуація, коли я розуміла, що масштаби, до котрих ми ідемо, і готовність команди — непорівнянні. І тоді було ухвалене непопулярне рішення — залучити у компанію нових людей. Було багато некомфортних змін. Якась частина команди змогла рухатися далі, а якась — ні.  

Іноді ти ухвалюєш непопулярні рішення, які ніхто не схвалить, але які в довгостроковій перспективі принесуть результат

Про передавання відповідальності

Я психологічно рік готувалася до виходу з «операційки» (передача контролю бізнес-процесів, ведення звітів, розподілу командних ресурсів та інших функцій керівника від власника до найнятого СЕО. Рік тому СЕО компанії ISEI став Костянтин Доронін. — Авт.). 

Досі, коли стається кризова ситуація — чи то повномасштабне вторгнення, чи то відкриття магазину в Польщі, — мені одразу хочеться включитися. Оце робимо так, оце — отак, а потім біжимо туди.

Мій керівник слухає, погоджується, а наступного дня бачимо, що він все вирішив інакше — набагато легше і простіше. І я ловлю себе на тому, що треба вміти відпускати. Це психологічно важко, як і делегування, бо треба віддати контроль.

Але цьому треба вчитись і бути готовим до змін. Адже розміри компанії завжди залежать від масштабу мислення власника і керівника. Якщо ми розвиваємося і працюємо над собою, компанія теж буде розвиватися. 

Всі фото: приватний архів

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Редакторка і журналістка, письменниця, колумністка, авторка текстів про бізнес, філософію, науку і літературу. Вивчала полоністику у Волинському національному університеті імені Лесі Українки і тюркологію в Інституті імені Юнуса Емре (Туреччина). Була редакторкою і колумністкою «Газети по-українськи» і журналу «Країна», працювала для української діаспори на Radio Olsztyn, друкувалася у виданнях Forbes, Leadership Journey, Huxley, Landlord та інших. Дипломована спеціалістка Міжнародного сертифікованого курсу Thomas PPA (Велика Британія) з експертизою у human resources. Перша книга «Жінкам ніззя» вийшла у видавництві «Нора-друк» 2016 року, над другою працювала за сприяння Інституту Літератури у Кракові вже під час повномасштабного вторгнення.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
український бізнес у польщі піцерія варшава

«Понад два роки ми вивчали ринок»

Юлія Карлова: Ми все життя займалися підприємницькою діяльністю: торгували на базарі в Чернівцях, мали точки сантехніки, магазини. Війна змусила змінити плани. Я відкрила у Варшаві манікюрний салон, працювала сама і здавала місця іншим майстриням. А потім ми з чоловіком вирішили спробувати себе в ресторанному бізнесі. 

Микола Карлов: Коли почалась повномасштабна війна, я поїхав в Україну волонтерити. Працював у гуманітарному хабі: спочатку на завантаженнях, потім координатором. По 14-16 годин щодня.

Коли в нашу діяльність стали вмішуватись особисті інтереси деяких депутатів, я повернувся до Варшави. Став допомагати, зокрема з житлом, звідси. І паралельно ми замислились над гастрономічним бізнесом. Часто ходили по ресторанах, кав’ярнях, вивчали, аналізували. Ми завжди були критичними клієнтами й цікавились якісною їжею та хорошим сервісом. Для нас це був новий напрям, тому ми хотіли вивчити все до дрібниць.  

Чому саме піцерія?

Микола: Ми взагалі любимо смачно їсти. У нас був бізнес у виробництві, продажах, у Юлі — в б’юті. Але гастрономія стала новим викликом. Ми понад два роки вивчали ринок, дивились, які бренди ростуть, які падають. Їздили по різних районах Варшави, досліджували конкурентів.

Зрештою вирішили, що піцерія — оптимальний варіант. У неї вищий середній чек, ніж у кафе. Але важливо було знайти бренд, який дбає про якість. 

Юлія: Ми аналізували, які франшизи закриваються, які продаються. Обрали ту, що тримається стабільно і дорого продається — це ознака цінності. Поспілкувалися з кількома франшизодавцями і зрозуміли, хто з них справді дбає про бренд, а хто — просто продає назву.

Зрештою 21 грудня 2023 року ми відкрилися. Це наша перша й поки єдина точка. Робили все самі — нікого спеціально не наймали, вклали останні заощадження, навіть продали автівку. Батько Миколи приїхав до нас з України, щоб допомогти робити ремонт приміщення. Працювали від рання до пізнього вечора.

Юлія із сином під час ремонту приміщення під піцерію

«Перші місяці ми працювали вдвох»

Скільки коштує відкрити піцерію? 

Микола: Залежить від метражу, ремонту, обладнання. У нашому випадку, а у нас площа 100 квадратних метрів, ми витратили до 100 тисяч доларів. І це ми ще заощадили на ремонті.

Юлія: Перші місяці ми працювали самі. Микола з керівника перетворився на піцайоло, я — і на касі, і помічником кухаря. Повар з нашої франшизи вчив Колю готувати піцу, брускети, фокача, а мене — макарони, салати й десерти. Поки обороти були малі, не могли дозволити собі наймати працівників. Наш син теж допомагав. Спочатку — бо треба було, але з часом йому стало подобатись. Зараз він охоче працює офіціантом. 

З якими викликами зіткнулися на старті? Чи було складно відкрити бізнес у Польщі?

Микола: Викликів було багато. Ми вперше зайшли в гастрономію. Без франшизи було б надто складно — вони дали меню, рецептуру, стандарти. Це дуже допомогло. Але довелося вчитись у процесі. Перші святкові дні були дуже насичені — безліч замовлень, один офіціант і ми вдвох з дружиною. Я літав між пічкою і столом. Фото й відео, на жаль, немає (сміється). Юлі теж було складно, бо вона не розмовляла вільно польською. Але з часом все налагодилось. Зараз Юля будь-яке питання вирішить польською! А як інакше — 90% наших основних клієнтів — поляки.

Скільки у вас працівників?      

Юлія: На зміні зазвичай працює кілька людей: піцайоло, касир, офіціант і помічник. Маркетологів чи PR-фахівців у нас немає — не дозволяють обороти. Тож поки ми і це робимо самі.

Який середній дохід з такого бізнесу? 

Микола: У кращому випадку — 10-15 тисяч злотих. Але багато з цього йде на оренду, електрику, зарплати. Середній чек — 70 злотих. Щоб наторгувати 7000, треба зробити 100 продажів, а це — близько 150 піц.

Перший час Миколі доводилося самому бути піцайолою

«Репутацію піцерії часто псують служби доставки»

Чому зараз закриваються інші схожі заклади в Польщі? Що вони роблять не так?

Микола: Закриваються через низьку маржинальність. Залишається, скажімо, 10 відсотків чистого прибутку.

Якщо в тебе невеликі обороти, то буває, що найманий працівник заробляє більше, ніж власник

Юлія: У центрі легше — там туристи. У спальному районі — постійні клієнти, і якщо впаде рейтинг, нових не буде. А ще служби доставки часто псують репутацію: водії приїжджають без термосумок, плутають адреси, запізнюються, не розмовляють польською, — а весь негатив летить на піцерію.

Як ставитесь до критики, до поганих відгуків? 

Микола: Нормально. За відгуками в Google бачимо, що 95% клієнтів задоволені. Ми маємо найвищу оцінку серед схожих піцерій у місті. Іноді, звичайно, трапляється всяке. На жаль, не можна догодити всім. 

Клієнт завжди правий. Дотримуєтеся цього правила?

Юлія: Ми ділимо клієнтів на два типи: тих, хто може довести свою правоту, і на тих, хто все ж не правий. Коли дзвонить нетверезий клієнт, замовляє піцу, йому її доставляють, а він не хоче за неї платити, бо не пам’ятає, що замовляв, — клієнт не правий.

До речі, ця історія мала продовження. Це виявився наш постійний клієнт. Він приїхав наступного дня, вибачився і зажадав розрахуватися за піцу. Але я сказала, що не потрібно, бо кур’єр привіз піцу назад. На це чоловік відповів: «Дякую, що поважаєте своїх клієнтів». 

Микола: А була ситуація, коли прийшла клієнтка, стала на вулиці біля нашої піцерії й кричала, щоб інші не замовляли у нас їжу, бо треба довго чекати на замовлення. І що ви думаєте? Зараз постійно приходить до нас і замовляє піцу. Люди такі дуже різні…

Як ви розподілили обов’язки у бізнесі?

Микола: Донедавна на чужу людину я працював лише один день у житті, бо весь час маю власну справу. Але зараз почав у Варшаві працювати на одну українську медичну компанію — обіймаю там посаду керівника напрямку будівництва. Також паралельно у мене є компанія, яка надає послуги з опалення, вентиляції. Піцерією зараз вже займається Юля. Вона — директорка. Але я завжди поруч. Син теж з нами. 

Юлія: Ми звикли працювати разом — ще з України. Після 25 років спільного життя вже навіть не сваримось (посміхається). У нас також доросла донька — їй 23 роки, вона теж займається бізнесом. У нас справді дуже тепла атмосфера в команді. За останні пів року зібрався чудовий колектив. 

Зараз я займаюсь улюбленою справою. Мені приємно бачити, що людям у нас смачно, затишно. Клієнти стають, як рідні. Мрію, щоб піцерія запрацювала автономно. А потім, можливо, відкрию ще або маленьку цукерню, або хлібний магазин. 

Якби ви зараз давали пораду українцям, які мріють про власний бізнес у Польщі?

Микола: Я точно не буду говорити про труднощі, з якими можна зіткнутися, бо це лише демотивує інших. А труднощі точно будуть. Треба просто не боятися і ризикувати. І розуміти, що в 90% випадках може бути поразка. 

Заради чого ви працюєте?

Юлія: Для нас головне — наше сімейне щастя. Заради цього ми працюємо. І ці цінності передаємо нашим дітям. Наприклад, наша донька з 17 років почала жити окремо, якийсь час мешкала в Італії, тепер живе з нами. І ми дуже щасливі збиратися разом ввечері. Разом ми проходили чимало психологічних тренінгів. 

Родина Карлових у Польщі

Якось у нас була ситуація, коли донька в 11 класі почала прогулювати уроки. Я випадково про це дізналась. Микола тоді запитав її, чому вона це робить. Донька відповіла, що їй нецікаво. На що Микола висунув пропозицію: «Поїхали зі мною в Київ у бізнес-школу». І хоча я була сповнена скепсису, Іра там побачила, як люди грають у великий бізнес, і як це впливає на їхні життя. Що ці люди живуть краще, ніж ми жили на той момент. А значить — таки важливо вчитися. Ми часто повторюємо дітям: «Не будеш працювати головою — будеш працювати руками». А будеш працювати головою — буде у тебе і твоя справа, і сімейне щастя.

Фотографії з приватного архіву

20
хв

«Середній чек тут більший, ніж у кафе». Історія родинної піцерії, відкритої українцями у Варшаві

Оксана Щирба
косметичний бізнес салон кабінет український Польща

За останні три роки українці в Польщі зареєстрували 77,7 тисяч бізнесів, що становить 9% від загальної кількості ФОПів, відкритих у країні в цей період. З кожним роком кількість українських бізнесів збільшується. Як підрахували в Польському економічному інституті (PIE), близько 37% новостворених фірм відкривають жінки. І одним з найпопулярніших напрямів серед них є індустрія краси — косметичні, манікюрні й перукарські салони (до 13% від усіх українських бізнесів). 

Тетяна Ковнацька до 2022 року мешкала на Житомирщині. Придбала будинок, в якому планувала жити й виховувати двох синів (молодший син має діагноз ДЦП). Але встигла пожити в ньому всього 4 місяці. Війна змусила переїхати до Польщі й самостійно дбати про дітей. Заради них і завдяки ним Тетяна досягла поставленої мети — відкрила в Кракові власний косметичний кабінет. 

«Я — косметолог, але спочатку в Польщі мила під'їзди»

— Коли я з двома дітьми приїхала до Польщі, навіть уявити не могла, що можу працювати за професією, — розповідає Sestry косметолог Тетяна Ковнацька. — Перше, що мені тут запропонували, — мити посуд. Потім — під'їзди. Я на все погоджувалась, хоча платили копійки. 

Коли порахувала, скільки буду отримувати за свою роботу, зрозуміла, що доведеться працювати по 10 годин, а ще — вночі, і навіть так я не зможу забезпечити дітям ні житла, ні школи. Розплакалась… 

Подзвонила своєму старшому сину. Він вислухав мене і сказав:

«Мама, кидай мити під'їзди й шукай роботу за спеціальністю. Кілька днів зможемо прожити. Будемо їсти один суп»

Його слова дуже на мене вплинули. Я прийшла додому, сіла й стала писати у фейсбуці всім салонам краси, що шукаю роботу. 

Зі старшим і молодшим синами

— Розкажіть, як ви приїхали до Польщі. Чому саме сюди?

— 24 лютого у мене була страшна паніка. Що робити? В голові не було жодної відповіді. Старшому сину тоді було 15 років, молодшому — сім. 

Спочатку поїхала до мами, яка живе біля кордону з Білоруссю. Це було небезпечно. Але коли небезпека, то ми, як діти, хочемо сховатися у мами. 

А у мами через постійні вибухи доводилося носити молодшого сина на руках у льох. Сам він спуститися й піднятися не може, бо має діагноз ДЦП. Але навіть тоді, серед вибухів у погрібі, я не думала виїжджати з України. 

Аж поки 1 березня не подзвонила сестра з монастиря, при якому мій син ходив у садочок для неповносправних. Сестра сказала: «Таня, ти повинна вивезти Влада. Ти повинна про нього подбати». І пояснила, що дитина з ДЦП дуже чутлива. І якщо щось вибухне поруч, його контузить набагато сильніше, ніж нас, здорових людей. Так я вирішила їхати з України.

Наступного дня сіла в машину зі своїми дітьми й нарешті відчула силу. Усвідомила, що все роблю правильно.

Перетнувши кордон з Польщею вночі, ми поїхали до центру біженців. Але коли я побачила цей центр, зрозуміла, що там ми не залишимось. Великий спортзал, де дуже багато людей. Гучно, світло не вимикається. Майже ніхто не спить. І ми заночували просто в машині на стоянці. І вже вранці взяли курс на Краків.

«Конкуренція в косметології висока. Майже всі конкуренти — українки»

— Що було після того, як ви розіслали своє резюме краківським салонам краси? Довго довелося чекати відповіді?

— Після того, як я розіслала десятки листів місцевим салонам, два з них взяли мене на роботу. Я працювала одночасно в обох — їздила між двома локаціями. «Хочеш заробити, маєш сама знайти клієнтів». Такі умови висунули мені працедавці. Але я знала, що в мене вийде. Адже я не мала вибору.

А коли у мене в житті немає вибору, я завжди знаходжу вихід

Згодом стала орендувати місце в салоні. Платила 40% з кожного клієнта. На свою справу у мене грошей ще не було. Бо податки, витрати були, а стабільного доходу — ні. Але коли я напрацювала свою базу клієнтів, зрозуміла, що вже готова зареєструвати свою діяльність і працювати «на себе». 

Зараз у мене свій косметологічний кабінет. І шлях до нього був непростий. Довелося витратитися на матеріали, якісні апарати, довго шукати й знайти хороше місце, до якого зручно добиратися. Я позичала гроші, потім віддавала. Мені ніхто не допомагав. Я не називаю себе бізнеследі. Говорю про це як про свою справу. Бо бізнес — це щось велике. А у мене тільки початок великого. 

Зареєструвати свою справу в Польщі не складно. Українцям під час війни спростили умови, тож реєстрація зайняла у мене з пів години. Маю бухгалтера — це обов'язкова умова ведення бізнесу. Він мені допомагає зі звітністю, податками, паперами. 

— Конкурентів багато? 

— Конкуренція в косметології у Польщі висока. Але майже всі конкуренти — українські майстрині. Українці у сфері краси дійсно найкращі.

Конкуренція змушує весь час вдосконалюватися. І це не тільки про техніки, апарати й сучасні процедури. Це й про просування власного бренду. Ти маєш записувати відео, «скакати на камеру», показувати і роботу, і особисте життя. 

Бо тільки зупинився, все — роботи немає. 

Звичайно, доводиться весь час вчитися новим технікам. Тільки в цьому місяці була на трьох навчаннях. Один навчальний курс коштує від 1500 до 4000 злотих.

Чому ще я тут навчилася? Що порівнювати себе з кимось з майстрів неправильно. У кожного свої умови, ситуація, і я живу й працюю згідно зі своїми умовами. Я йду власними кроками. Нехай вони не швидкі й не великі, але я роблю їх сама

— Що для вас найважливіше: прибуток, кількість клієнтів, репутація?

— Репутація для мене завжди на першому місці. Дуже важливо, що клієнт говорить про мою роботу. За грошима я не женусь, але мені треба, щоб грошей було стільки, щоб могли нормально жити мої діти і я. Самотужки забезпечую свою сім'ю, тому ігнорувати прибуток не можу. А він приходить, якщо хороша репутація. Тільки так це і працює — репутація сприяє росту кількості клієнтів, клієнти приносять прибуток.  

— Які б поради ви дали українкам, які хочуть відкрити свій бізнес у новій країні?

— Брати й робити. Боїшся? Все одно бери й роби. Важливо бути як відважною, так і уважною. Заздалегідь розрахувати все: податки, оренду, витрати. Відкрити свою справу — це одне, а от втримати діяльність — окреме завдання. Варто розуміти, що це «гра в довгу». І бути готовою до різних викликів. Але не боятися — найважливіше.

— Скільки треба мати грошей, щоб відкрити свій косметологічний кабінет?

— Щоб відкрити свою справу, я вклала близько 10 тисяч злотих. І це при тому, що частина матеріалів у мене вже була, я привезла їх з України. Довелося купувати лампи, кушетки, столи, а також касовий апарат і термінал. Якщо додати до витрат апарати, з якими я працюю, вийде близько 30 тисяч злотих. Але апарати я купую поступово. Ціни на них — від тисячі доларів. Мої апарати коштують 1,5-2 тисячі доларів кожний. 

Дуже хочу розширятися. Йду до цього. Хочу кращі умови, більший кабінет, більше працівників. 

— Яким може бути дохід і прибуток косметолога в Польщі?

— Взагалі дохід у косметолога може бути дуже непоганим. Якщо завантаженість з 8 ранку до 8 вечора — і так щодня, можна мати 30-40 тисяч злотих на місяць. Але я так працювати не можу. Адже моя дитина потребує мене дома. Логопед, масаж, фізіотерапевт у молодшого сина, школа старшого — і між усім цим треба встигнути. Зараз я заробляю 15-20 тисяч злотих брутто. Віднімаємо податки, зарплату бухгалтеру, витрати на матеріали, оренду (2000 злотих) тощо. Залишається 7-9 тисяч злотих. У косметолога великі витрати. 

Разом з тим у Польщі я дуже виросла, розкрилась. Почала себе впевнено почувати. Можу сама в чужій країні жити в комфорті, розвиватися професійно, відчувати впевненість. Пишаюся собою.

— Що ви вважаєте головним своїм успіхом?

— Те, що я не боюся. Руки трусяться, але я роблю. Вперто і наполегливо. Постійно вчуся чомусь новому. Коли згадую, як вперше робила мезотерапію (ін’єкційна процедура в косметології. — Ред.), аж смішно. Руки трусилися, плакала. Але робила! А далі призвичаїлась, набила руку — тепер легко. І так в усьому. Страшно, але я йду вперед.

20
хв

«Страшно, але йду вперед». Українка про відкриття власного косметичного кабінету в Польщі

Ксенія Мінчук

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

«Середній чек тут більший, ніж у кафе». Історія родинної піцерії, відкритої українцями у Варшаві

Ексклюзив
20
хв

Заборона на фотозйомку в Польщі: де тепер не можна знімати?

Ексклюзив
20
хв

Ультраправі — лише прикриття. Ексрадник президента Румунії про те, як Кремль створює нові інструменти впливу на вибори в Європі

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress