Ексклюзив
20
хв

Енн Епплбом: Демократія не є чимось звичним

Можливо, люди в Лондоні, Парижі чи Мадриді не прокидаються вранці та не відчувають загрози з боку Росії, Китаю чи Північної Кореї. Але в Північній Кореї є люди, які прокидаються щоранку і думають про наc, — каже лавреатка Пулітцерівської премії та авторка нової книги "Autocracy Inc." («Інкорпорована автократія»).

Тім Мак

07.12.2021, Варшава, Енн Епплбом під час зустрічі з нагоди виходу книги «Вибір». Фото: Maciek Jaźwiecki / Agencja Wyborcza.pl

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Тім Мак: То як Ти називаєш книгу: "Autocracy Inc." чи "Autocracy Incorporated"? 

Енн Епплбом: "Autocracy Inc." звучить краще. Проблема лише, що це чується наче: I-N-K (анг. ink — чорнило, — прим. пер.). Autocracy Ink! (Автократичне чорнило —  пер.)

Мені подобається. Думаю, що подвійне значення робить Твою книжку втричі кращою.

Причина, чому книга має таку назву, полягає в тому, що я витратила багато часу на пошуки метафори.

Відносини між сучасними автократіями такі, що вони не є альянсом, не є блоком. Я навіть не думаю, що вони є віссю, тому що вісь передбачає певну скоординовану діяльність. Це більше схоже на величезний міжнародний конгломерат, всередині якого є окремі компанії, які співпрацюють, коли їм це вигідно, але в іншому випадку займаються своїми справами.

Думаю, це найкращий спосіб описати групу країн, які ідеологічно не мають нічого спільного. У вас є комуністичний Китай, націоналістична Росія, теократичний Іран, боліваріансько-соціалістична Венесуела.... Ці країни мають абсолютно різні стилі керівництва і різні способи легітимізації своєї влади, але у них є кілька спільних рис. Однією з них є те, як вони експлуатують міжнародну фінансову систему. На відміну від найвідоміших диктаторів ХХ століття, більшість лідерів цих країн дуже зацікавлені в грошах, приховуванні їх і збагаченні людей навколо себе. 

Їм не подобається демократичний світ. Їм не подобається мова, якою ми говоримо. Вони не хочуть більше чути про права людини чи права взагалі

Про право на свободу слова чи право на вільну пресу. Вони також не хочуть чути про відкритість. Вони воліють робити свої справи за завісою таємниці. Вони не хочуть, щоб їх викривали інституції, національні чи міжнародні.

І всі вони вважають мову відкритості та прав своїм найголовнішим ворогом, тому що це мова, якою послуговуються їхні внутрішні опоненти — чи то рух Навального в Росії, чи то гонконгські демократи, чи то венесуельська опозиція. Всі вони використовують таку мову, тому що всі вони розуміють, що [відкритість і закон] — це те, чого вони позбавлені.

Autocracy Inc. — це спроба описати цю групу країн.

"Autocracy Inc.". Фото: рекламні матеріали

Ти багато пишеш про те, як диктатори створили цю мережу для крадіжок, відмивання коштів, пригнічення людей, стеження, поширення пропаганди та дезінформації. Я з великим інтересом прочитав Твій аргумент, що це не Холодна війна 2.0. Стверджуєш, що ідеали занадто розходяться, у них немає єдиної ідеології.

Але, читаючи книгу, я відчув певний фундамент, який об'єднує всі ці країни: Китай, Росію, Іран, Північну Корею. Це скоріше світогляд, а не приписана ідеологія.

Це світогляд нігілізму, цинізму і безнадії?

Думаю, маєш рацію, що саме ці настрої диктатори хочуть викликати у свого населення, і, можливо, у нас. Вони хочуть, щоб люди відчували, що політика — це царство плутанини і щось, чого вони не можуть зрозуміти.

Вони хочуть, щоб люди були цинічними, апатичними і трималися подалі від політики. Авторитарні наративи та авторитарна пропаганда відрізняються тим, що підтримують нібито стабільність і безпеку автократії на противагу хаосу і виродженню демократії. Це варіації між цим і російською версією, яка є потоком брехні, в результаті чого люди почуваються розгубленими і більше не знають, що є правдою, а що ні.

Так що маєш рацію: це все поєднується. Можна також сказати, що ще однією спільною рисою є своєрідний антипросвітницький світогляд — вони не хочуть раціонального мислення чи науки. Хочуть бути вільними від усіх стримувань і противаг.

Хочуть бути вільними від обов'язку відповідати на правду. Хочуть формувати світ відповідно до свого особистого бачення.

Це їхній підхід до світу. Отже, є речі, які їх об'єднують. І є речі, які їх диференціюють.

Я не маю на меті стверджувати, що вони всі однакові. Це не так, але вони мають схожі цілі і поділяють певні інтереси
Енн Епплбом. Фото: матеріали для преси Impact 24

Чи можемо ми, таким чином, вважати те, що зараз відбувається у світі, початком нової холодної війни —  чи все ж таки вважаєш, що це неправильний погляд на проблему?

Я вважаю, що це неправильно. Це правда, що це війна ідей. Але коли ми говоримо про холодну війну, то маємо на увазі географічний поділ, Берлінську стіну, а також припускаємо згуртованість протилежних сторін —  тоді як насправді її немає ні з жодного боку.

У світі також є багато країн, які насправді не належать до жодного з таборів і не переходять між ними. Є багато складних країн, таких як Індія, Туреччина та країни Перської затоки, які відіграють різні ролі. Іноді вони стають на один бік, іноді на інший.

Що я також хочу підкреслити, так це те, що в демократичних країнах є люди, які погоджуються з автократичним світоглядом. І вони не є марґіналами.

У Сполучених Штатах такі люди домінують у Республіканській партії, яка є однією із двох наших основних політичних партій. В інших країнах вони відіграють важливу роль у політичних коаліціях.

До країн, які Ти врахувала як частину Autocracy Inc: Китай, Росія, Іран, Північна Корея, додаєш ще такі, як Малі, Зімбабве та інші, які могли б повноцінно виступати під цим прапором. Вони не вражають мене як інноваційні країни, що розвиваються. Я не думаю, що за ними майбутнє. Уявімо себе на мить адвокатами диявола: чому ми повинні турбуватися про них? 

По-перше, я думаю, що Китай — це інноваційне місце, яке дуже зацікавлене в майбутньому штучного інтелекту і вкладає в нього багато грошей. Тому тут потрібно взяти великі дужки.

Безумовно, маєш рацію, що Малі не є ні для кого моделлю. 

Я навіть не думаю, що Росія є моделлю суспільства, в якому люди хотіли б жити або яким би захоплювалися. Але нам доводиться мати справу з ними, тому що вони мають справу з нами

Хоча вони не дуже привабливі, вони здатні завдати багато шкоди. Тому їхнє бачення негативне. Вони дуже зосереджені на нас. Вони хочуть нас ослабити.

Можливо, люди в Лондоні, Парижі чи Мадриді не прокидаються вранці та не відчувають загрози з боку Росії, Китаю чи Північної Кореї. Але в Північній Кореї є люди, які прокидаються щоранку і думають про нас. Вони зацікавлені в тому, щоб впливати на нашу політику. Вони зацікавлені в тому, щоб кидати виклик слабшим демократичним державам.

Іранські ставленики на Близькому Сході зацікавлені в тому, щоб кинути виклик і підірвати тамтешній порядок. У них є як військові, так і пропагандистські та інші засоби створення безладу, які вони готові використати проти нас. Ми можемо не хотіти піклуватися про них або думати про них, але я не думаю, що у нас більше немає вибору — і докази цьому навколо нас.

Дозволь мені сказати кілька слів про Україну. Чому Росія вторглася в Україну? Частково тому, що Путін має манію величі, у нього є образ лідера відновленої російської імперії, і він використовував цю риторику в минулому.

Люди тримають величезний прапор, що складається з українського, кримського і татарського прапорів, на Майдані Незалежності в Києві 23 березня 2014 року. Фото: Sergei Supinsky/ AFP/ East News

Але він також зробив це тому, що Україна здавалася йому ідеологічним викликом. Україна була ще однією великою слов'янською країною, яка була дуже корумпованою. Вона йшла в тому ж напрямку, що й Росія, стаючи дуже схожою на Росію у багатьох відношеннях. У бізнес-сфері також дуже домінувала Росія.

І все ж українці організувалися і через громадянську активність повалили цей режим і створили демократію. Іноді здається, що це досить хитка демократія, але все ж таки це демократія.

І навіть під час війни в Україні мають відчуття свободи слова і свободи розмов, чого в Росії не існує вже багато років 

Тому модель, яку представляє Україна, [модель] країни, яка прагне інтегруватися з Європою, яка хотіла би бути частиною демократичного світу, є дуже загрозливою для Путіна, тому що сценарій, якого він найбільше боїться, хоча зараз це може здатися малоймовірним, — це саме сценарій Майдану 2014 року. Він боїться громадянського активізму, який організується, щоб повалити його або якимось чином загрожувати йому.

Образи людей, які брали в облогу золотий палац Януковича наприкінці революції на Майдані, напевно, налякали його, бо саме цього він і боїться. Тож розбити Україну — це також розбити цю ідею і показати росіянам, що це не спрацює, і ми не дозволимо такій країні вижити.

Ще однією метою цієї війни було сказати Америці, Європі та решті демократичного світу: «Нам начхати на ваші дурні правила. І нам не заважає норма, яка, за вашими словами, існує з 1945 року, про те, що ми не змінюємо кордони в Європі силою. Нас це не цікавить. Ми покажемо вам, що це не має значення. І ми також покажемо вам, що вся ваша мова про те, що ніколи більше, ніколи більше не буде концтаборів, ніколи більше не буде тортур і вбивств в Європі — ми покажемо вам, що це нас теж не цікавить.

Ми створимо концтабори в окупованій Україні. Ми будемо викрадати дітей, забирати їх у батьків або з установ, де вони живуть. Ми будемо робити з них росіян. І ми будемо продовжувати проєкт знищення України як нації та держави». 

Це свідомий виклик мисленню західного світу

Я постійно використовую слово «Захід». Це стара звичка, але «Захід» — це неправильне слово — [маю казати]: «демократичний світ».

Очевидно, що Україна зазнає фізичного насильства, яке Ти описала. Вона також постійно піддається пропагандистським атакам з боку Росії через ферми тролів, які намагаються поширювати наративи, [покликані спровокувати] опозицію в суспільстві. Мене захопив один анекдот, який Ти помістила в книжці: у 2000 році Білл Клінтон виступає з промовою і жартує, що Китай намагається придушити інтернет — і всі в залі сміються.

Це було в Університеті Джона Гопкінса. В аудиторії було повно людей, які займалися політологією та зовнішньою політикою....

...розумних, інтелігентних людей, які багато думають про майбутнє. І Білл Клінтон сказав, що намагатися придушити інтернет — це все одно, що намагатися прибити желе до стіни.

Якщо подумати про розвиток політики у світі за останнє десятиліття, то здається, що суть цієї книги полягає в тому, що початкова обіцянка інтернету, глобального світу, який буде об’єднаний і вільний від урядового нагляду і контролю, ця початкова обіцянка, начебто, померла.

Я знаю, що журі ще не визначилося з цим питанням, але я хотів би отримати від Тебе відповідь на питання: чи був розвиток інтернету за останнє десятиліття корисним для людської свободи?

Інтернет певним чином відображає людську природу. Він став продовженням вже існуючих тенденцій. Тому мені важко сказати, добре це чи погано в цілому.

Це просто відображення того, якими ми є. Думаю, що зараз ми можемо досить чітко сказати, що соцмережі, які є особливою частиною інтернету, створили своєрідний хаос.

Вони докорінно змінили те, як люди розуміють світ, особливо світ політики та політичної інформації. 

Зараз люди отримують інформацію через короткі серії повідомлень на своїх телефонах. Відбулося своєрідне отупіння всіх і кожного. Я це бачу і чую

Створювати миттєві пропагандистські кампанії стало набагато, набагато простіше. Радянський Союз проводив те, що ми б зараз назвали активними заходами або кампаніями фейкових новин. Одна з відомих кампаній була пов'язана з вірусом СНІДу. Радянський Союз почав розкручувати теорію змови, що вірус СНІДу був винайдений ЦРУ і що вони його підкинули.

Ідея полягала в тому, щоб створити ехо-камеру, де люди почули б це з різних місць і повірили в це. Я думаю, що деякі люди по всьому світу повірили в це.

Зараз таку кампанію можна провести за годину.

На цій спільній фотографії, поширеній російським державним агентством «Супутник», Володимир Путін і Сі Цзіньпін відвідують концерт з нагоди 75-ї річниці встановлення дипломатичних відносин між Росією і Китаєм у Пекіні 16 травня 2024 року. Фото: Alexander Ryumnin / AFP/ East News

Ти згадала, що інтернет є відображенням людської природи. Існує припущення, що демократія і свобода — це природне покликання людини, і що нас тягне до них сама природа людства.

Але якщо роздивитися світ, то можна побачити й те, що багато людей готові відмовитися від власної свободи заради відчуття безпеки, або відмовитися від своєї свободи, доки уряд нав'язує свій світогляд іншим людям, які їм не подобаються.

Цікаво, чи змінився Твій погляд на природу людини за останнє десятиліття.

Попередня книга під назвою «Сутінки демократії» була набагато більше присвячена цій темі. У ній йшлося про привабливість авторитарних ідей і, зокрема, про те, чому вони є привабливими для людей, які живуть у демократичних країнах.

Чим більше заглядати в книги з історії і приглядатись до витоків сучасних демократій, тим легше побачити, що більша частина людства протягом більшої частини своєї історії жила в умовах, які ми б зараз назвали автократією, монархією, диктатурою.

Демократії — це виняток. Їх дуже мало. Більшість з них зазнали невдачі. Я думаю, що майже всі вони зазнали невдачі в той чи інший момент. Потрібні величезні зусилля, щоб їх підтримувати. Навіть античні вчені, навіть Платон і Аристотель, писали про те, що демократії можуть зазнати невдачі. Тож не можна сказати, що це якийсь сучасний феномен.

Форми демократії, відомі в античному світі, також вважалися такими, що знаходяться в небезпеці бути зруйнованими через прихильність якоїсь сильної людини або розпаду. 

Тому я не думаю, що демократія — це нормально. Я думаю, що це, напевно, ненормально. І потяг, який люди відчувають до диктаторів, мене зовсім не дивує.

Розгляньмо  «Автократію Inc.» в контексті поточної ситуації в Сполучених Штатах. Ми говоримо одразу після того, як Дональд Трамп пережив замах і з'їзд, на якому він, здається, об'єднав Республіканську партію.

Наприкінці книжки Ти пишеш про Трампа, що «якщо йому коли-небудь вдасться націлити федеральні суди та правоохоронні органи проти своїх ворогів... то злиття авторитарного і демократичного світів буде повним».

Здається, Ти не дуже оптимістично дивишся на те, що може чекати на нас у майбутньому.

Що мене, чесно кажучи, турбує в Дональді Трампі, так це його прихильність до диктаторів, про яких я пишу. Не те, щоб це було таємницею або мусиш заглядати в секретні документи. 

Він говорить про це відкрито, про своє захоплення Сі Цзіньпіном, про своє захоплення Путіним, про своє захоплення навіть північнокорейським диктатором, який знищив свою країну

Північна Корея — бідна, сумна, репресована країна на противагу яскравій, успішній Південній Кореї. І все ж Трамп захоплюється Кім Чен Ином, диктатором Північної Кореї, тому що він жорстокий і, я думаю, тому що він залишається при владі протягом тривалого часу.

Другий аспект полягає в тому, що мене турбують трансакційні інстинкти Трампа, особливо під час другого терміну, якщо він переможе. Трамп не зацікавлений в альянсі демократій, спільноті цінностей або ролі Америки в підтримці стабільності та життєздатності демократій у всьому світі.

Його цікавить насамперед він сам. Його цікавлять власні гроші. Його цікавить, як його сприймають. Він зацікавлений у власній політичній стабільності — і зараз він зацікавлений у тому, щоб не потрапити до в'язниці.

Кім Чен Ин (в центрі праворуч) і Дональд Трамп (в центрі ліворуч) йдуть на зустріч на південній стороні військової демаркаційної лінії, яка розділяє Північну і Південну Корею 30 червня 2019 року. Фото: Brendan Smialowski / AFP/East News

Я боюся, що під час його другого терміну, коли він почуватиметься набагато менш обмеженим, інтереси його власних фінансів і фінансів його дітей стануть одним з головних рушіїв його зовнішньої політики. У цьому сенсі він вже буде схожий на одного з диктаторів, про яких я писала.

Він також може захотіти укладати угоди, які принесуть користь бізнесменам з його оточення.

Це не означає, що буде якийсь пакт між Америкою і Росією, чи Америкою і Китаєм. Можливо, і був би, але це було б зовсім не обов'язково. Ми б просто почали поводитися як ці диктатури

І наші лідери почали б поводитися як лідери цих диктатур — а ми не так вже й далеко від цього. Так що це зовсім не важко уявити.

Підсумовуючи нашу розмову: Ти присвятила цю книгу «оптимістам», і я мушу визнати, що мені тепер важко ідентифікувати себе з цим табором. Тому я намагаюся зрозуміти, як виправити траєкторію світу, яку Ти тут окреслила. Чи можливо це виправити? Як ми можемо відвернутися від світогляду, де ніщо не має значення, до чогось більш обнадійливого і більш демократичного?

Я думаю, що є коротка відповідь, яка стосується багатьох людей. Усіх нас. Ти, я, кожен, хто читає: поміркуймо, як ми можемо долучитися — в якій би країні ми не жили.

Як взаємодієте зі своєю демократією? Чи відіграєте в ній якусь роль? Як підтримуєте і наполягаєте на підтримці прав, які нам усім гарантуються нашими конституціями? Як переконуєте інших, що це важливо?

Дуже важливо голосувати. Дуже важливо брати участь у виборчому процесі в інші способи. Це найкраща порада, яку я можу дати звичайним людям.

У мене є цілий список речей, які могли б зробити уряди, і вони починаються з ліквідації інститутів, які уможливлюють клептократію в наших суспільствах. Це здається найпростішим і найпершим, що ми можемо зробити.

Але я думаю, що звичайні люди також можуть змінити ситуацію. Своєю участю.

Переклад: Анастасія Канарська

Оригінал інтерв'ю під назвою «Чи перебуваємо ми в стані холодної війни?» з'явився на сайті Counteroffensive.news

Книга вийде польською мовою 12 вересня у видавництві "Agora".

No items found.
No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Засновник "The Counteroffensive": Переконливі людські історії для ілюстрації того, що відбувається на війні в Україні. Колишній капітан медичної служби армії США.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
діти допомагають армії зсу

Sestry поговорили з трьома дівчатами, які перетворили свій талант на спосіб зібрати для української армії десятки тисяч гривень‍.

«Якщо виграю я — людина донатить»

— У 2022 році багато хто почав допомагати армії, — розповідає 13-річна Валерія Єжова, чемпіонка світу з шашок. — Мені теж захотілося долучитися. Я спитала маму, як саме можу це робити. «Що ти вмієш робити найкраще?» — поставила мені правильне питання мама. Від нього ми відштовхнулись і поступово вийшли на ідею, що я можу збирати гроші для армії, граючи у шашки. 

Суть у тому, що я сідаю на вулиці і граю в шашки з усіма бажаючими. Якщо людина у мене виграє, то може не донатити (хоча таких, хто не донатив, ще не було). Якщо ж перемагаю я, людина має покласти суму від 1 гривні. 

Валерія Єжова збирає на ЗСУ грою в шашки біля супермаркета в Києві

Ми довго думали, з чого почати. Треба було знайти локацію, де я могла б грати, не заважаючи іншим. Зрештою обрали місце біля супермаркету в Дарницькому районі Києва. Поставили там дитячі стільці, я сіла чекати. Мама пішла на закупи. До мене стали підходити, питати, цікавитися... Коли мама вийшла, біля мене вже була черга. У той день я зібрала близько 1200 гривень.

Звісно, бували ті, хто вигравав. Бо я за своє життя грала з майстрами спорту, кандидатами в майстри тощо. Але біля супермаркету, де я починала свій волонтерський шлях, у мене за весь час виграло 3-4 людини.

Далі було чимало інших місць. Наприклад, я грала у парку Шевченка. Найбільша сума, яку мені вдалося зібрати за один день, це близько 15 тисяч гривень.

За весь час моєї волонтерської гри я зібрала понад 220 тисяч гривень

Першу зібрану мною 21 тисячу я передала до фонду Сергія Притули. Я страшно хвилювалася, слова не могла вимовити. Сергій Притула давно мені подобається. Тому зустріч з ним була важливою. Коли він побачив, яку суму я, десятирічна, принесла, — розплакався. І обійняв мене.

У фонді Сергія Притули

— Як і чому ти стала грати саме в шашки? Які нагороди маєш?

—  Я пішла займатися шашками, коли мені було 7. У нас тоді тільки відкрився новий гурток з шашок, захотілося спробувати. І це мене захопило. 

У 2021 році я стала чемпіонкою світу серед дівчат до 10 років. Також у мене є три кубки з чемпіонату Європи за перше місце. П’ять років поспіль я ставала чемпіонкою Києва серед дівчат свого віку. Також я — неодноразова чемпіонка України, абсолютна чемпіонка Європи серед дівчат свого віку та чемпіонка світу 2023-24 з чекерсу серед юніорок (це дівчата до 19 років). Зараз граю у категорії «Дівчата від 13 до 16 років». 

— Розкажи про свій найбільший особистий здобуток у цьому спорті?

— Важких партій було дуже багато. Але була одна, яка для мене стала особливою. Є гросмейстерка Олена Коротка. Вона — найсильніша шашкістка України. Я зіграла з нею на Чемпіонаті України серед дорослих у 2024 році внічию. І була дуже щасливою від цього результату. Зробити нічию з Оленою для мене — дуже почесно.

— Як ще шашки допомагають тобі в житті? 

— Вони відволікають. Бо коли граєш, зосереджуєшся, прораховуєш кожен хід. Місця для поганих думок не залишається. Але іноді навпаки — це нерви. Іноді голова після гри болить, тиск підвищується. Хоча в цілому гра мене захоплює. 

«Дружба з польською шашкісткою врятувала нашу перемогу»

— Вперше Валерія і Мая зустрілися на чемпіонаті світу 2021, — розповідає Любов Єжова, мама Лери, історію, яка сталась з її донькою на одному із змагань. — В останньому турі Лера грала з росіянкою. Від цієї партії залежало золото чемпіонату світу. У шашках грають два мікроматчі, результат загальний. І ось Лера перший мікроматч виграє, а другий грає внічию і кличе суддю, щоб той зафіксував загальний результат. І тут російська спортсменка каже судді, що не пам'ятає результат першого мікроматчу… Суддя збентежений. Хто ж виграв? Полька Мая Ридзь тоді грала свою партію поруч і спостерігала за грою Валерії. Вона і допомогла довести, що саме Лера перемогла. За небайдужість Валерія подарувала Маї свою медаль з чемпіонату світу. 

Коли почалася війна, Майя з мамою звернулися до польської шашкової федерації з проханням допомогти знайти інформацію, чи все добре з Лерою, чи ми в безпеці. Представник польської федерації розшукав мене у фейсбуці. Мама Маї запропонувала нам виїхати до них, але ми залишилися в Україні. Зараз бачимось на міжнародних змаганнях.

‍Хто тільки не намагається виграти у Валерії. От тільки майже нікому це не вдається

— З ким тобі, Валеріє, доводилося грати? 

— Я грала багато з ким. Якщо говорити про відомих людей, то це Ектор Хіменос Браве, Володимир Остапчук, Вікторія Булітко, Єгор Крутоголов... Усіх не згадаю. Але вони у мене не вигравали. Багато грала з військовими. Часто це буває, коли я передаю їм свою допомогу.

— Як військові реагують на твою допомогу?

— Дякують. Часто приходять дружини військових і показують відео вдячності від їхніх чоловіків на фронті. Часто плачуть. Пам'ятаю, зустрічалася з військовим Олексієм Притулою, лікарем-ветеринаром із Одеси. Він у вересні 2022 року під час наступу на Лиман отримав важке поранення і втратив обидві ноги. Я збирала гроші йому на лікування. Після того, як йому поставили протези, ми зустрілися. Він подарував мені красивий букет квітів. Попри всі випробування, він дуже світла людина. Також мене нагороджували медаллю військові 28 ОМБр (окрема механізована бригада. — Авт.). Командир, який мені передавав медаль, згодом загинув, намагаючись врятувати побратима. Тож ця нагорода для мене вдвічі важлива. 

Хочеться вірити, що мої гроші (хоч вони і невеликі) комусь допоможуть

— Які найяскравіші моменти зі збору коштів запам’яталися?

— Як хлопці на вулиці збирали й приносили копійки, тільки б зі мною пограти — по 50 копійок, по гривні. Кожен день прибігали до того супермаркету, де я грала. Потім просили, щоб я їх навчила. 

З Олексієм Притулою, якому допомогла зібрати гроші на лікування

— Ти продовжуєш грати і збирати зараз? 

— Так! Біля супермаркету грала дуже часто. Улітку кожен день, в інші сезони — на вихідних. Там мене вже знають. Працівники, адміністратор. Навіть гарячі обіди виносили. Зараз вже частіше граю на благодійних заходах. Мене запрошують — я погоджуюся. Там набагато більше людей, а це означає, що можна зібрати більше грошей на потреби армії. Мій спосіб працює, тож буду продовжувати.

— Про що мрієш? 

— Найголовніше — щоб скоріше закінчилась війна. Думаю, це мрія кожного українця зараз. А щодо особистої мрії — хочу побачитися з Лесею Нікітюк. І, звичайно, прагну стати чемпіонкою світу. Буду тренуватись, аби досягти цього.

«Листівка з насінням, яке проростає, — це мій донат»

— У себе в інстаграмі ти пишеш «Шаную минуле, не цураюся сучасного, творю майбутнє. Несу традиції свого роду». Розкажи, чим саме ти допомагаєш армії. 

— Мені 11 років, я з міста Славута, допомагаю військовим від початку повномасштабної війни, — розповідає 11-річна Соломія Дебопре, етноблогерка, яка робить незвичайні листівки й свічки, збираючи на армію. — Спочатку в нашому місцевому Центрі для волонтерів ми всією родиною плели сітки, збирали одяг, готували їжу. Коли для мене там стало менше роботи, почала робити власні листівки й свічки.

Соломія Дебопре почала допомагати в 8 років

Мої листівки зроблені власноруч — від паперу до оздоблення. Для виготовлення паперу я маю спеціальні інструменти. Роблю його з перероблених зошитів, упаковок, різного залишкового паперового сміття. У спеціальному ситі формую, додаю насіння, яке потім може прорости. Цій техніці я навчилась в українського майстра в Естонії, коли була в Таллінні на фестивалі разом із фольклорним гуртом, в якому співаю. Кілька разів на рік ми їздимо за кордон, співаємо українські пісні, розповідаємо про нашу культуру, беремо участь у ярмарках, де продаємо вироби українських майстрів. І коли я потрапила до паперової майстерні, мене це так вразило, що я теж захотіла таке робити.

Свої перші листівки я просто дарувала військовим. Писала: «Сійте квіти на визволеній землі»

— Яку найбільшу суму вдалося зібрати? 

— 18 тисяч за один раз. Кожного місяця я заробляю 5-7 тисяч гривень. І усі ці гроші передаю військовим. Іноді це друзі батьків, іноді рідні, іноді мої підписники, яких я добре знаю. Якось я збирала для свого дядька Романа. Ще допомагала нашому місцевому художнику. Він мені робив форми для свічок. У нього на війні загинув брат. Потрібна була автівка, щоб перевезти тіло. Я долучилася до збору.

Листівки з насінням і свічки від Соломії

— Як військові реагують на твою допомогу?

— Часто мені записують відео зі словами вдячності. Іноді присилають маленькі подаруночки: прапори частин, шеврони тощо. Колись військовий подарував мені великий снаряд. Нам його привезли прям додому і ми залишили його на подвір'ї. А татові про це сказати забули. Так от він вийшов на вулицю, побачив його і злякався — подумав, що то бойовий снаряд впав просто біля нашого дому. Думаю тепер розмалювати цей снаряд і розіграти за донат.

Часто у себе в інстаграмі роблю різні конкурси, розіграші, долучаюся до лотерей, де можна за донат щось придбати. І в мене вже є своя аудиторія, яка підтримує всі мої збори. 

— Яка твоя мрія?

— Щоб скоріше закінчилась війна. А ще коли я виросту, хочу відкрити кав'ярню і продавати там свої свічки й листівки.

На ярмарці

Картини, що змушують плакати

Моє волонтерство почалося ще в 2014 році, — розповідає 16-річна художниця Аліна Стебло. — Так сталося через моє виховання — мені прищеплювали любов до України і вчили, що за волю ми завжди боролися і будемо боротися, якщо доведеться. А також ми маємо допомагати тим, хто виборює нашу свободу. Так, на нашому Майдані у Хмельницькому я була, ще коли в дитячий садочок ходила. А коли в 2014 році почалась війна, стала малювати листівки пораненим. 

Спочатку допомагала у громадській організації «Захист — об’єднання волонтерів». Там ми збирали пайки для військових. За кілька тижнів цієї роботи зрозуміла, що можу робити й інше. А саме — малювати. Це у мене виходить набагато краще. І від початку повномасштабної війни я вже тільки малюю, бо це мій спосіб висловити свої емоції та переживання. 

Після п'ятої картини, яка була подарована знайомим військовим, мама сказала: «А що це ми просто роздарюємо твої роботи? Давай їх на аукціони віддавати. Нехай приносять гроші». Так і зробили.

Аліна Стебло малює картини, які потім продаються на аукціонах

Також з іншими дітьми ми розмальовували списану амуніцію, яку потім теж передавали на аукціони. Я розписала близько 50 робіт. ГО «Захист — об’єднання волонтерів» знаходить для моїх картин аукціони.

Я не продаю свої картини, а виставляю їх на виставках і передаю волонтерам. Моя перша виставка називається «Війна, що нас змінила». У Хмельницькому я вже 4 рази її показувала, і щоразу ми збираємо на цих подіях донати. 

Люди бачать у моїх роботах різне: і розпач, і біль, і надію. Часто говорили, що не вірять, що це роботи підлітка.

Було таке, що дорослі чоловіки стояли й плакали від того, що бачили у моїх картинах

Зараз я закінчую 11 клас, готуюся до іспитів, але все одно малюю. Мені пишуть волонтери з різних країн і просять мої роботи для аукціонів. Мої картини вже поїхали в Німеччину, Шотландію, Австрію, США (в багато різних штатів). На аукціонах за кордоном вони зібрали вже понад 140 тисяч гривень.

Коли я віддаю свої роботи, не думаю про те, скільки вони зберуть. Думаю про те, що вони принесуть.

— Як військові реагують на твою допомогу?

— Найкраща для мене подяка від військових — щоб вони були живі. Більше мені нічого від них не треба. 

Виставка картин Аліни Стебло

— Про що мрієш?

— Щоб скоріше закінчилася війна. Це трохи егоїстично, бо я хочу навчатися в Одесі на архітектора, але не можу туди поїхати, бо там небезпечно. Але я все одно стану архітектором, бо хочу після закінчення війни відбудовувати нашу країну.

— Що можна сказати дітям і дорослим, які теж хочуть допомагати, але не знають, з чого почати?

— Ви завжди можете прийти до будь-якого фонду чи громадської організації і сказати: «Хочу допомагати». Там швидко вирішать, у чому саме ви можете бути корисним.

Немає віку, з якого можна починати бути корисним. Просто робіть те, що вмієте найкраще

Фотографії: приватні архіви героїнь

20
хв

«Немає віку, з якого можна бути корисним». Історії українських дітей, які збирають тисячі гривень на ЗСУ

Ксенія Мінчук

Залишаючи свої будинки у 1986 році, мешканці Чорнобильської зони не усвідомлювали, що це назавжди. Ставили квартири на сигналізацію, ховали від дружин заначки під плінтуси. Залишали тварин. Евакуювали людей нібито на три дні...

Чорнобильські «біороботи» рятують світ

26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна катастрофа в історії людства. Вночі на ЧАЕС проходив експеримент. Ситуація вийшла з-під контролю і один за одним сталися два вибухи. Четвертий реактор було повністю зруйновано, внаслідок чого в атмосферу потрапила величезна хмара радіоактивного пилу.

Радянська влада довгий час замовчувала катастрофу і навіть влаштувала традиційні першотравневі паради.

Світ нічого не знав про вибух два дні

10 днів — з 26 квітня до 6 травня — тривав максимальний викид радіоактивних речовин із пошкодженого реактора. 11 тонн ядерного палива потрапило в атмосферу. Найбільша хмара осіла на території Білорусі. 30 співробітників ЧАЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом місяця.

Внаслідок Чорнобильської катастрофи постраждало орієнтовно 5 мільйонів людей. Було забруднено радіоактивними нуклідами близько 5 тисяч населених пунктів Білорусі, України та РФ. З них в Україні — 2218 селищ та міст з населенням приблизно 2,4 мільйонів людей.

Ліквідація наслідків аварії коштувала Радянському Союзу 18 мільярдів доларів. З усіх його куточків на боротьбу з «мирним атомом» було кинуто щонайменше 600 тисяч людей, і скільки з них загинуло від променевої хвороби — невідомо. За різними джерелами — від 4 до 40 тисяч осіб.

«Біороботи» — люди, які рятували світ від розповсюдження радіоактивних речовин ціною своїх життів. Фото: Європейський Інститут Чорнобиля

Унікальні підрозділи хлопців, які скидали з даху реактора радіоактивні шматки графіту, іноземці прозвали «біороботами». Адже ці люди працювали за таких небезпечних умов, у яких ламалися навіть спеціально створені для робіт під час катастроф роботи. Активність радіації на даху була від 600 до 1000 рентгенів на годину — а це смертельні дози опромінення. «Біороботи» виходили на дах на кілька хвилин, кидали одну лопату графіту в палаючий реактор і йшли, поступаючись місцем наступним. Більшості з них ця дійсно героїчна праця коштувала життя.

Колишнє місто-мрія Прип'ять тепер — місто-примара, його нема на сучасних картах.

Магніт для сталкерів і туристів з 75 країн світу

Перші чорнобильські сталкери з'явились на початку дев'яностих, одразу після розвалу Радянського союзу. На початку 2000-х сюди стали приїжджати туристи. А в 2010 році було прийнято рішення відкрити Зону для всіх бажаючих — необхідно було тільки отримати на це офіційний дозвіл і заплатити від 500 гривень до 500 доларів. За наказом Міністра з надзвичайних ситуацій України були проведені радіологічні дослідження та сформовані маршрути для відвідувачів. Зазначалось, що на території цих маршрутів у 30-кілометровій зоні можна перебувати до 4-5 днів без шкоди для здоров'я, а в 10-кілометровій зоні — 1 день.

Зона відчуження. Фото Марії Сирчиної

Поїздка до 30-кілометрової Чорнобильської зони стала лідером у світовому списку унікальних місць та екзотичних екскурсій (нижче у рейтингу — Антарктида та Північна Корея). Що більше часу минало з моменту аварії, то більше туристів приїжджало. Усього — з 75 країн світу.

У Зону, що за своїми розмірами дорівнює трьом Києвам чи п’яти Варшавам, їхали з усього світу, щоб побачити можливу модель майбутнього людської цивілізації

Відчути атмосферу покинутого будинку. Зрозуміти, що буває, коли людське життя цінується менше, ніж прибуток від дешевої електроенергії чи державна таємниця.

— Кілька років тому я тут бачив жінку, що засмагала, — розповідав колишній супроводжуючий туристів у Зоні Сергій Чернов. — При цьому повз неї йшли місцеві працівники, одягнені в захисні, щільно застебнуті костюми. «Я, — сказала вона, — у московській газеті прочитала, що чорнобильська засмага найстійкіша, рік не змивається!»

Чорнобиль після російської окупації

У перший же день повномасштабного російського вторгнення Чорнобильська АЕС, яку 36 років консервували і берегли від подальшого розповсюдження радіації, була окупована військами РФ. Місце, в якому колись відбувся найстрашніший цивільний ядерний інцидент у світі, знову стало зоною підвищеної небезпеки.

Російські війська були в Зоні трохи більше місяця — до 2 квітня. І хоча великих боїв там не було (тільки зіткнення з прикордонниками та обстріли у перші дні), окупація змінила ці особливі землі на багато років.

Вражає історія про росіян у Чорнобильській зоні, які рили окопи в Рудому лісі — одній з найбрудніших локацій місцевості. Працівники станції, які залишалися там під час окупації, пояснювали, що рити чорнобильську землю дуже небезпечно. Але ніхто їх не слухав. Ба більше: радіоактивний пил росіяни вивезли за межі Зони на гусеницях своїх танків.

Російські позиції в найбруднішому Рудому лісі. 2022 рік. Фото: Енергоатом України

У Чорнобильській зоні і раніше було правило, що краще не сходити з асфальту. Але зараз окрім небезпеки від радіації додалася загроза мін та розтяжок. Тепер ні про який туризм чи сталкерські походи навіть не йдеться, адже 95-98% території зони відчуження вважається замінованою (оскільки вона поки не обстежена на наявність вибухових пристроїв).

Внаслідок вторгнення росіян на територію ЧАЕС було пошкоджено і розграбовано офісну та комп'ютерну техніку на суму понад 230 мільйонів гривень. Заступнику гендиректора «Росатома» Ніколаю Мулюкіну Національна поліція України оголосила підозру про порушення законів і звичаїв війни. За даними слідства, Мулюкін під час російської окупації Чорнобиля навесні 2022 року керував пограбуванням атомної електростанції. Окупанти не знали, чим там займатися, і просто крали майно. Утримуючи в заручниках працівників станції та нацгвардійців, які її захищали.

Аби привести ДСП «ЧАЕС» у довоєнний стан та відновити все необхідне, потрібно 1,6 мільярдів гривень, вважають в державному агентстві України з управління зоною відчуження.

Але найгірше — у полоні росіян досі залишаються 103 бійця Нацгвардії, які охороняли ЧАЕС. Як розповідає дружина одного з полонених військовослужбовців Наталія Кушнарьова, окупанти захопили їх під час вторгнення 24 лютого 2022 року.

20
хв

Чорнобильська трагедія: річниця вибуху

Sestry

Може вас зацікавити ...

No items found.

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress