Ексклюзив
20
хв

Адам Міхнік: «Дуда не допустить призначення нового посла в Брюсселі»

Головний редактор видання «Gazeta Wyborcza»: Чим стабільнішою буде підтримка партії «Право і справедливість», тим більш стабільною буде й правляча коаліція

Ірена Ґрудзінська-Ґросс

Фото: Dawid Żuchowicz / Agencja Wyborcza.pl

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Ірена Ґрудзінська-Ґросс: Починається новий рік, ми маємо новий коаліційний уряд у Польщі, але не схоже, що партія «Право і справедливість» змирилася з поразкою.

Адам Міхнік: Дуже важко визнати поразку, коли ти переконаний, що будеш при владі до кінця світу.

Зараз їхня зарозумілість, манія величі й відсутність уяви знову виходять назовні. ПіС як партія отримала дуже хороший результат на виборах — понад 35 відсотків голосів, хоча після того, що вони наробили, вони не повинні були мати й п'ятої частини цих голосів.

Але результат цих виборів очевидний — вони отримали червону картку. Але це лише початок шляху, адже вони намагатимуться розгойдати цей човен, щоб скинути новий уряд.

Все залежить від того, наскільки цей уряд зможе змінити Польщу і схилити на свій бік частину електорату ПіС. У цьому сенсі можна сказати, що найгірше вже позаду, а найважче — попереду

Чи відрізняється нинішнє захоплення влади від захоплення у 1989 році?

АМ: Фундаментально. Тоді руйнувався лад, це був конституційний, історичний момент. На чолі комуністичної диктатури стояли люди, які знали, що проєкт соціалізму чи комунізму програв. Вони шукали собі місце в новій реальності, і були готові поважати правила гри. Тодішній президент Ярузельський був повністю лояльний до уряду Мазовецького. Натомість Дуда — тобто Качинський — абсолютно нелояльний до нового уряду, навіть попри те, що останній має мандат від громадськості. Ті [депутати у 89-му році. — Ред.] хотіли угоди, а ці, хто зараз, — не хочуть. Ті [депутати у 89-му році. — Ред.] хотіли віднайти себе в новій реальності, а ці оскаржують її: має залишитися усе по-старому.

ІҐ: Що означає «найважче попереду»?

АМ: У таборі Качинського було два сценарії. Перший — вони переможуть, тоді все буде по-їхньому. А інший — на випадок програшу — замінувати територію таким чином, щоб не допустити до влади переможців. Утримати у своїх руках державні ЗМІ, судову систему, спецслужби, фіскальні органи. Вони змінили законодавство і мають свого президента. Конституційний суд повністю належить їм.

У цій ситуації новий уряд повинен здійснювати управління таким чином, щоб уникнути вето президента Дуди. Будь-які зміни мають відбуватися в обхід цього законодавства, що не означає - порушувати його. Наприклад: всі призначення до європейських інституцій має здійснювати президент. Новий уряд каже так: ми не можемо призначити нового посла в Брюсселі, але ми можемо привезти посла до Варшави для консультацій і призначити когось на посаду «виконувача обов'язків посла». Інших варіантів немає.

Можна сказати, що це буде дуже важливий рік для відновлення інституцій та держави в демократичному напрямку.

ІҐ: Наскільки рішуче президент Анджей Дуда налаштований перешкоджати роботі нового уряду?

АМ: Я з тих людей, які не сприймають президента Дуду всерйоз. Я ставлюся до нього, так само як і його науковий керівник — скептично-іронічно. Поки Качинський є абсолютним лідером партії «Право і справедливість», Дуда буде робити те, чого хотітиме Качинський.

Його виступи на захист старої команди державного телебачення були безглуздими, тим більше, що ви вже можете порівняти новини, які є зараз, з тими, що були за часів ПіС. Це зовсім не проурядові, чесні програми новин. А раніше це була сталінсько-геббельсівська пропаганда, яку не можна було дивитися.

Його підтримка колишніх депутатів Камінського і Вонсіка також є необґрунтованою. Вони були засуджені до двох років ув'язнення незалежним судом. Дуда помилував їх у 2015 році, але вони ще не були засуджені. Це все одно, що з кимось розірвати шлюб до того, як одружитись.

Фото: Sławomir Kamiński / Agencja Wyborcza.pl

У ПіС розраховували на м'якість лібералів — «отримав вирок, але ж не посадять». Однак, як пересвідчились, уряд діяв жорстко. Дуда хотів утримати їх [йдеться про засуджених Камінського і Вонсіка. — Ред.] у президентському палаці, бо поліція туди не зайде. Проте вона туди увійшла і забрала обох до в'язниці згідно з законом. Вона продемонструвала, що закон має силу.

ІҐ: Чи є у нової влади шанси на стабільність? Адже партії коаліції відрізняються, наприклад, ставленням до абортів чи Церкви.

АМ: На питання про стабільність простої відповіді немає. Парадокс полягає в тому, що чим стабільнішою буде підтримка ПіС, тим більшою буде внутрішня стабільність правлячої коаліції.

Поки що коаліція не робить якихось суттєвих помилок, вони зрозуміли, що змушені рахуватися один з одним: якщо один захоче підставити підніжку іншому, то підставить підніжку самому собі

Традиційні поняття лівих і правих мають значення, коли йдеться про бачення світу, але на цих виборах не йшлося про податки, про соціальні пільги. Це була суперечка про форму держави, про місце Польщі в Європі, — що між собою пов'язано. Республіка переживає кризу, і республіку треба захищати. Це те, що спільне для всіх членів коаліції.

Аборт не був темою коаліційної угоди, але це питання не розколює нинішній уряд. В коаліції є крило антиабортного морального консерватизму: це насамперед PSL [Польська селянська партія. — Ред.] і частина альянсу «Третій шлях». Туск вважає, що закон про аборти потрібно пом'якшити, його коаліція підготує проєкт і внесе його до Сейму. Чи буде він прийнятий, ще належить з'ясувати, але Туск виконає свої передвиборчі зобов'язання. Якщо він [законопроєкт. — Ред.] не пройде, PSL погодиться на референдум.

Щоправда, ПіС стверджує, що цінності не повинні виноситися на референдум, йдеться не про цінності, а про правові рішення. У будь-якому випадку, прогрес є, коаліція вже висловлюється на користь цивільних партнерств, а це вже інша справа.

ІҐ: А які інші політичні позиції збігаються в правлячій коаліції?

АМ: Політика партії «Право і справедливість» була такою ж, як і в Орбана, з різницею лише у ставленні до України. Для мене стало несподіванкою, що всі політичні сили в Польщі, окрім крайніх правих, — проукраїнські. Вся сила путінської пропаганди спрямована проти України, а теза польських ультраправих «зупинити українізацію Польщі» є точною копією путінської пропагандистської риторики. Тим часом, глибоко вкорінений антиросійський синдром виявився сильнішим за антиукраїнську кампанію. Тут є одностайність. Що стосується всього іншого, то воно наразі лише формується.

Платформа завжди була ліберально-консервативно-центристським середовищем; тепер стало зрозуміло, що жорсткий ринковий лібералізм веде до поразки на виборах. З іншого боку, є великий натиск, особливо з боку молодих поколінь, за проєвропейський, прозахідний і ліберально-моральний варіант — питання абортів, марихуана. У правлячій коаліції є консервативно-католицькі групи, але навіть для них опір руйнуванню верховенства права з боку ПіС був важливішим, ніж застереження багатьох єпископів, які закликали не голосувати за коаліцію, бо вона є розпустою. Наразі є підстави для обережного оптимізму.

ІҐ: Щодо єпископів якою була роль Католицької церкви у цих виборах?

АМ: Ніякою. Католицька церква була дуже обережною. Вона вже обпеклася політикою, її авторитет вже не той, що був раніше. Звичайно, в провінції в у костелах переважали симпатії до ПіС, але це не був чіткий заклик до голосування, Католицька церква відділилась.

ІҐ: Яка роль і становище державних ЗМІ та видання «Gazeta Wyborcza» сьогодні?

АМ: У «Gazeta Wyborcza» у нас була дуже чітка позиція, ми весь час були проти влади ПіС. У нас немає чіткої політичної позиції, і, звичайно, наші журналісти голосували по-різному, але одне було спільним: ми захищаємо республіку. Ця політична позиція перемогла в Польщі сьогодні, і ви можете почути її в тому, що говорять прем'єр-міністр і міністри — це мова демократії, яку ми всі поділяємо.

Фото: Dawid Żuchowicz / Agencja Wyborcza.pl

IҐ: Чи покращиться тепер економічна ситуація у «Gazeta Wyborcza»? Адже рекламний бойкот з боку державних установ закінчиться.

АМ: Не знаю, чи покращиться. Бойкот закінчиться, не буде більше субсидій для невеликих «пропісовських» газет, і нас точно не будуть переслідувати в судах, як це було дотепер. Напевно, вага нашого слова буде більшою, ніж дотепер. Але роль газет зменшуватиметься, це відбувається скрізь, інтернет стає основним джерелом інформації. Багато залежить і від того, якою буде ситуація у світі, що буде відбуватися на Сході, в інших європейських країнах, як пройдуть вибори в Європі, і, врешті, те, що нас неймовірно хвилює, — яке майбутнє чекає на Росію і США. Тому що якщо Трамп переможе, він переверне світ з ніг на голову.

ІҐ: Останнім часом відбулася ціла серія публічних антисемітських акцій. Я маю на увазі гасіння ханукального світильника в Сеймі депутатом Ґжегожем Брауном. Вітольд Мрозек у виданні «Gazeta Wyborcza» написав, що завдяки, зокрема, діям отця Ридзика в Польщі антисемітизм вийшов з марґінесу в мейнстрим.

АМ: Я б так не сказав. Якщо антисемітизм і став мейнстримом, то це сталося ще кілька років тому. На мою думку, все навпаки. Адже ситуація з Брауном, а перед тим — те, що сталось під час Маршу Незалежності в Каліші у 2021 році, не дає підстав стверджувати, що в Польщі немає антисемітизму. Зрештою, немає країни, в якій би не було антисемітизму. Однак це були перші польські вибори, де не розігрувалась карта антисемітизму — це факт. 

Від 1989 року така карта завжди фігурувала. Цього разу її взагалі не було. Навіть з боку Конфедерації, на період виборів вони сховали свого Брауна і поставили молодих, розумних людей, які говорили про податки. Антигерманізм — так, але антисемітизм був прихований.

Я думаю, що антисемітизм в цілому втратить актуальність, він матиме значення лише для марґіналів, які вважають, що євреї правлять світом. Хіба що ми опинимося в ситуації глибокої кризи, тоді може виявитися, що найнебезпечніші люди — це ліберали, які казатимуть нам їсти черв'яків замість м'яса і які вчать дітей мастурбувати. Але сьогодні це не важливо.

Дурість безсмертна, хоч коли я читаю деякі промови Трампа, у мене жодних комплексів не виникає. Якби польський кандидат у президенти говорив такі дурниці, його б одразу зняли з виборів.

ІҐ: Є загроза, що після наступних виборів до Євросоюзу там домінуватимуть праві.

АМ: Якщо це станеться, ми будемо говорити на інші теми й з іншого місця (сміється). Але не можна заперечувати, що проблема існує. Вибори пройшли кепсько в Словаччині, в Нідерландах; популісти були марґіналами в Європі, а тепер вони стали мейнстримом. Польські вибори мають величезну цінність, тому що вони зупинили путінізацію Польщі, те, що називається впровадженням авторитарної моделі, демократури, повзучим державним переворотом, який змінює сутність держави. Американцям це знайомо завдяки адміністрації Трампа. Польща показала, що це можна зупинити, що особливо важливо саме в європейському контексті.

ІҐ: Але вищезгаданий Орбан стає сильнішим, тепер він важливий гравець.

АМ: Як блокувальник, тому що ЄС все ще має право вето. Але так, ситуація з ним складна. Не знаю, з ким його порівняти, можливо, з Ортегою з Нікарагуа. Пройти такий шлях від улюбленця лібералів до криптофашизму! Але що цікаво, в його справі немає місця антисемітизму.

ІҐ: Зрештою, він постійно говорить про Сороса як про єврея, що править світом!

АМ: Орбана не турбує єврей, якщо він стоїть за Орбаном. Його турбує ліберал. Він не проводить антисемітської політики, в Угорщині немає жодних кроків, які би дискримінували євреїв. Реабілітація адмірала Хорти, посилання на давнє праве крило воєнних років — це підморгування давньому електорату, відмітна риса правих. Це відбувається, коли йдеться про демонстрацію власної правої ідентичності. У цьому плані Орбан схожий на Качинського, це цинізм, це гра.

ІҐ: Тобто Ви відокремлюєте особисті переконання Орбана від його політики? В антисемітській політиці не має значення, де її джерело в цинізмі чи в переконаннях.

АМ: Історична політика Орбана реабілітує історичну традицію угорських правих, і в ній є елементи антисемітизму. Для угорських євреїв, які пам'ятають, що зробив угорський антисемітизм під час війни, це, безумовно, травматично, так само як і в Польщі. Але немає, однак, інституційного рішення, немає кампанії проти євреїв як таких. Це кампанія проти лібералів. З цієї точки зору, якби Сорос був чистокровним угорцем, він був би таким же євреєм.

Зараз це чітко простежується в питанні Гази. Не обов'язково бути антисемітом, щоб критикувати Нетаньяху, і філосемітом, щоб засуджувати ХАМАС. Вони можуть йти пліч-о-пліч, а можуть і не йти.

ІҐ: Так, Нетаньяху в одному ряду з такими антисемітами, як Орбан і Качинський.

АМ: Качинський не є антисемітом і ніколи ним не був. Він був проти лібералізму в широкому сенсі і вбачав у ньому загрозу польській ідентичності. Але Броніслав Вільдштейн, наприклад, дуже добре функціонує в цих колах, і він не єдиний. Це не антисемітизм, це антилібералізм, антиінтелектуалізм. І з цієї точки зору Качинському все одно, чи він має справу з Куронем, чи з Міхніком, ми — один диявол, хоч і з різного походження.

ІҐ: Чи стали вибори в Польщі, хоч і такі важливі, зміною правого тренду, який ми спостерігаємо у світі?

АМ: Ні, це зупинка, а не зміна, а це не одне і те ж.

Польща розділена. Прийшло нове покоління, гостро постало питання прав жінок, тому явка була неймовірно високою, на 13 відсотків вище, ніж на попередніх виборах. Ніхто цього не очікував, і партія «Право і справедливість» теж, вони розраховували на нижчу явку, яка б забезпечила їм перемогу.

А тут ще й результат «Третього шляху», який зараз є членом правлячої коаліції. Я боявся, що вони не подолають 8-відсотковий бар'єр. Тоді вони не потраплять до Сейму, і правити буде «Право і справедливість». Натомість вони отримали понад 14 відсотків. Популістський тренд був призупинений, але не змінений. Це теж найважче, що чекає на нас попереду.

ІҐ: А яким ви бачите майбутнє війни в Україні?

АМ: Важко передбачити, що буде з цією війною. Все залежить від правого крила в США. Незрозуміло, чи вони більше хочуть дати копняка Росії, чи Байдену. Поки це було праве крило в обличчі Буша, Маккейна чи Ромні, навіть якщо я не погоджувався з ними, я знав, що ми живемо в одному будинку. Трамп захопив Республіканську партію. Вони перестали мислити раціонально, розуміти світ.

Україна — це відкрита рана. Зараз склалася патова ситуація, кремлівські ліберали закликають до мирних переговорів, затвердження статусу-кво. Але Україна не має виходу. Вона веде боротьбу за своє майбутнє і не відступить. І за наше майбутнє.

Коли Зеленський каже, що українці воюють, щоб захистити світ — він говорить правду. Вони також воюють, щоб захистити Польщу

Я вже згадував, що в Польщі є групи, які завдяки російським грошам живляться польсько-українським конфліктом під час війни, почуттям образи за колишні польські міста, за Львів. Але це не в мейнстримі. З цим не можна відкрито виступати, так само, як і з антисемітизмом. Інша справа, що у вас на думці, але публічно в цьому питанні є одностайність.

ІҐ: Путін пропонує переговори, але на своїх умовах. І він посилює внутрішню політику, заслав Навального в далекий Сибір.

АМ: Так, це жорстоко. Але іншого від Путіна я й не очікував. Він вже наближається до тієї межі, коли його можна назвати фашистом. Ще не нацистом — але так само, як євреям наказували носити жовту зірку, так і критиків війни в Росії заносять до списку агентів іноземної держави. У мене є російське видання книги Дмитра Бикова, де надруковано «иностранный агент». На цьому тлі моя країна — це британська демократія!

ІҐ: А тут ще й війна між Ізраїлем та ХАМАСом....

АМ: Я абсолютно безпомічний у цьому питанні, почуваюся безсилим. Дивлюся на це з жахом. Я прожив надто довго, щоб не зрозуміти, що мало означати для Ізраїлю вторгнення ХАМАС 7 жовтня. Не уявляю, як би це виглядало, якби така орда прийшла до Варшави та вбивала людей наліво і направо.

Однак коли я бачу, що до Гази ставляться так само, як до Варшави ставилися німці після Варшавського повстання, я не знаю, що й думати. Я можу зрозуміти палестинців, які живляться ненавистю, бо на їхніх очах вбивають їхніх близьких, не бойовиків ХАМАСу, а теслярів, шевців, пекарів і аптекарів. З іншого боку, я розумію ізраїльтян, які запитують: навіщо нам держава, якщо на нас дозволяють нападати, вбивати, брати в заручники. Я розводжу руками.

ІҐ: А Іран готовий воювати з Ізраїлем до останнього палестинця.

АМ: З точки зору здорового глузду, очевидно, що не сьогодні, але — має бути рішення про дві держави. Спільна держава неможлива, Ізраїль ніколи не піде на це, принаймні у найближчі років 50. Вони хочуть єврейську державу. З огляду на це, незрозуміло, що робити. Тим більше, що Нетаньяху, судячи з того, що він хотів зробити з судовою владою, є для мене єврейським Орбаном.

ІҐ: Попри Газу і Путіна, все ж, можливо, у вас є хоча б якісь оптимістичні прогнози на новий рік?

АМ: У 1989 році великі зміни, ефект доміно почався з Польщі. Це була перша країна, де комуністи сіли за стіл переговорів з опозицією. А потім пішло-поїхало — Німеччина, Болгарія, Угорщина, Румунія, Албанія. А це був не єдиний можливий сценарій розвитку подій. 4 червня комуністи склали владу в Польщі, але це була не перша новина у світових ЗМІ.

ІҐ: Так, першою новиною стала Тяньаньмень — різанина на головній площі Пекіна.

АМ: Саме так. Тож були різні сценарії, Польща демонструє хороші можливості, шанс реалізувати хороші сценарії. І я вірю в ці сценарії. Але для того, щоб їх реалізувати, треба взятись до роботи. Не здаватися, вперто робити своє. Ми в Польщі показали, що це можливо.

Читайте оригінал інтерв'ю з Адамом Міхніком, яке підготувала Ірена Ґрудзінська-Ґросс у виданні «Gazeta Wyborcza».

© Project Syndicate

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Польська історикиня, публіцистка, викладачка Принстонського університету. Авторка таких книг, як «Piętno rewolucji. Custine, Tocqueville i wyobraźnia romantyczna», «Miłosz i Brodski. Pole magnetyczne», у співавторстві з Яном Томашем Ґросем вийшла, серед інших, книга «Złotych żniw».

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

«Путін хоче весь Донбас», — заявляє Трамп у розмові з Зеленським за підсумками саміту в Анкориджі. При цьому глава Білого дому фактично оголосив про зміну дипломатичного курсу  — вже не йдеться про принцип «спочатку перемир’я», а потім переговори. Натомість Трамп підтримав концепцію «мирної угоди», що збігається з позицією Кремля і дозволяє росіянам нав’язати формат: переговори на тлі активних бойових дій. Зі слів Трампа, Україна мала би погодитись на мирну угоду, бо Росія — дуже велика держава, а Україна ні.
Хто виграв від саміту на Алясці, які можливі подальші сценарії та які ризики розвитку подій, як Європі відстояти власні інтереси у світі дипломатії Трампа і Путіна — Sestry зібрали думки експертів.

Бенефіс Кремля

Зустріч виглядає як перемога для Путіна, вважає український дипломат, посол України в США (2005-2010 рр.) та у Франції (2014-2020 рр.) Олег Шамшур. На його думку, Путіну на саміті вдалося чимало, щоб продати свою нову «перемогу» російській публіці та міжнародній аудиторії — як друзям, так і ворогам. Зокрема, вийти з дипломатичної ізоляції та вчергове отримати відтермінування запровадження жорсткіших прямих і вторинних санкцій. А сама позиція Путіна при цьому залишається незмінною:

— У своїх заявах він був цинічним і лицемірним і водночас не відступав від своєї звичної аргументації на виправдання війни та наміру продовжувати агресію.

Саміт не завадив Путіну завдати десятків ударів по цивільних об’єктах в Україні та продовжити свій літній наступ

Саміт не завадив Путіну завдати ударів по цивільних об’єктах в Україні та продовжити свій літній наступ

«Путін отримав червону доріжку з Трампом, Трамп не отримав нічого», — написав в X німецький дипломат Вольфганг Ішингер, який до 2022 року очолював Мюнхенську безпекову конференцію. — «Явний рахунок 1:0 на користь Путіна — жодних нових санкцій. Для українців: нічого. Для Європи: повне розчарування».

З інтерв'ю Fox News стало зрозуміло, що на зустрічі з російським очільником йшлося про територіальні поступки й гарантії безпеки для України. З публічних оголошень — Трамп заявив, що вони з Путіним загалом погодили умови завершення війни: «Я думаю, ми близькі до фінішу». 

Про Україну і Європу без України і Європи

Попри те, що Путін не виконав жодної з попередніх вимог Трампа з припинення війни Росії проти України, він отримав зустріч, під час якої українську та європейську безпеку обговорили без участі українців і європейців, звертає увагу співдиректорка програми європейської безпеки Європейської ради закордонних відносин (ECFR) Яна Кобзова. Це ще один вигідний результат для Кремля, який вписується у путінське бачення світу, де великі держави вирішують долю менших — і це повна протилежність європейській концепції:

— Більшість європейців, особливо українців, цілком справедливо занепокоєна таким розвитком подій. Шалена дипломатична активність, телефонні дзвінки та онлайн-зустрічі протягом тижня засвідчили, що в Європі усвідомлюють високу ставку та ризики саміту. 

Та попри швидкі бонуси, які Путін уже отримав ще до його початку, зарано порівнювати ситуацію з Мюнхеном чи Ялтою

У Кремлі, ймовірно, виходять з того, що мають перевагу на полі бою, і якщо не зможуть отримати поступки дипломатичним шляхом, йтимуть в наступ в Україні, продовжує експертка:

— Але Путіну доведеться діяти обережно і якось реагувати на амбіцію Трампа стати миротворцем між Україною та Росією. Якщо Путін не проявлятиме жодної гнучкості, це може підштовхнути президента США нарешті виконати свої погрози щодо нових санкцій проти Москви та її союзників.

Гарантії безпеки та реакція Європи


Джерела CNN кажуть, що американці пропонують гарантії безпеки у форматі 5-ої статті НАТО, але без участі НАТО. Цю пропозицію Трамп нібито озвучив спершу Зеленському, а потім повторив у розмові з європейськими лідерами.

Президент Франції привітав готовність США зробити свій внесок у гарантії безпеки для України: «Будемо працювати з ними та з усіма нашими партнерами в «коаліції рішучих», з якими ми  знову зустрінемося, щоб досягти конкретного прогресу», — заявив Еммануель Макрон. Німецький канцлер Фрідріх Мерц запевнив, що Україна може і надалі розраховувати на повну підтримку Німеччини.

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн наголосила, що сильні гарантії безпеки для України та Європи є невід’ємними для будь-якої мирної угоди. Голова європейської дипломатії Кая Каллас переконана, що Росія не має наміру припиняти війну в Україні найближчим часом, але США мають силу змусити Москву до серйозних переговорів.

«Гра за майбутнє України, безпеку Польщі та всієї Європи вступила у вирішальну фазу. Сьогодні ще очевидніше, що Росія поважає лише сильних, а Путін вкотре показав себе хитрим і безжальним гравцем. Тому збереження єдності всього Заходу має вирішальне значення», — такий висновок польського прем’єра Дональда Туска.

За оцінкою британського прем’єра Кіра Стармера, Трамп наблизив всіх — як ніколи раніше — до завершення війни. Наступним кроком мають бути подальші переговори за участю Зеленського.

У Вашингтоні розглядають тристоронні перемовини: Трамп-Зеленський-Путін, у Кремлі заявляють, що безпосередньо такий формат на Алясці не обговорювали — у фіналі зустрічі в Анкориджі Путін публічно запропонував Трампу наступного разу зустрітися в Москві. 

Володимира Зеленського вже сьогодні, 18 серпня, чекають у Вашингтоні і, як стверджують джерела видання Axios, вже 22 серпня Трамп волів би зустрітись трьох. 

Делегація європейських політиків вирішила теж їхати 18.08 до США, щоб підтримати Володимира Зеленського. На фото: Еммануель Макрон, Урсула фон дер Ляєн, Марк Рютте, Сігеру Ісіба, Фрідріх Мерц, Скотт Бессент, Марк Карні та Володимир Зеленський під час саміту «Групи семи» (G7), Канада, 17 червня 2025 року. Фото: LUDOVIC MARIN/AFP/East News

Російські ігри в затяжні перемовини

Цілі війни Росії не змінилися від моменту її вторгнення в Україну у 2022 році. На саміті Путін чітко дав зрозуміти, що хоче спершу обговорити так звані корінні причини війни, які Кремль визначає як розширення НАТО та появу в Україні влади, яка опирається російському впливу, аналізує директор з міжнародної безпеки британського королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Ніл Мелвін. «Всеосяжна мирна угода» Путіна фактично призведе до підкорення України. 

Тепер увага зміститься на боротьбу за наступні кроки. Багато що залежатиме від дій Трампа. Путін явно прагне втягнути США у тривалі переговори, а Трамп, безперечно, і далі зацікавлений у посередництві в мирній угоді, не в останню чергу тому, що це найпростіший шлях до Нобелівської премії миру, продовжує Ніл Мелвін:

— Проте наприкінці саміту Трамп, схоже, дав зрозуміти, що тепер процес мають просувати Україна та європейці.

Якщо Путіну не вдасться втягнути Трампа у подальший цикл двосторонніх стратегічних самітів, він буде задоволений вже тим, що Трамп просто втомиться і фактично відступить

Якщо Путіну не вдасться втягнути Трампа у подальший цикл двосторонніх стратегічних самітів, він буде задоволений вже тим, що Трамп просто втомиться і фактично відступить

Постає питання: яку ж роль можуть реально відіграти європейці? Співдиректорка програми європейської безпеки Європейської ради закордонних відносин (ECFR) Яна Кобзова посилається на нещодавну аналітику ECFR, яка свідчить: яким би не було завершення війни, ЄС постраждає значно більше, ніж США. Для Європи має вирішальне значення, чи стане Україна через кілька років стабільною та процвітаючою державою, навіть якщо вона не контролюватиме всі свої території, чи погана угода перетворить її на слабку, нестабільну країну, вразливу до гібридних або прямих атак Росії:

— Сам факт, що Трамп і Путін можуть самостійно вирішити майбутнє України, а фактично й безпеку Європи, вже спонукав лідерів ЄС збільшити оборонні витрати, посилити військову допомогу Україні й активніше взаємодіяти з Трампом і його командою, щоб донести свої меседжі та червоні лінії. Останні телефонні розмови з Трампом свідчать, що їм це загалом вдалося — принаймні у короткостроковій перспективі.

Зеленський у Вашингтоні: наступні кроки

За даними Reuters, серед вимог Путіна, озвучених в ході саміту з Трампом, такі: Україна має повністю вивести війська з Донецької та Луганської областей в обмін на заморозку лінії фронту в Херсонській та Запорізькій областях. Росія нібито готова повернути окуповані райони на півночі Сумської та в північно-східній частині Харківської області. У Москві хочуть формального визнання російського суверенітету над Кримом. Проте Reuters зауважує: не зрозуміло, це означає визнання урядом США чи, наприклад, усіма західними державами й Україною. Путін також хоче скасування бодай частини санкцій проти РФ, Україна має відмовитись від вступу в НАТО за умови отримання гарантій безпеки поза Альянсом. Серед вимог — офіційний статус для російської мови в Україні та дозвіл на вільну діяльність російської православної церкви.

Позицію України в питанні виходу з Донецької і Луганської областей Зеленський озвучував неодноразово: ЗСУ не вийдуть з Донбасу. Так само неприйнятними виглядають і інші умови Путіна.

Водночас з точки зору Києва, саміт уникнув найгіршого сценарію — угоди між Трампом і Путіним за спиною України, вважає директор з міжнародної безпеки RUSI Ніл Мелвін. Тепер Зеленському потрібно не допустити, щоб Путін втягнув Трампа у серію обговорень широкої економічної та політичної програми, поступово знижуючи значущість війни в Україні у двосторонніх відносинах США та Росії:

— Зеленський вирушить до Вашингтона, щоб просувати цю ідею. Його головні завдання у понеділок в Овальному кабінеті — зміцнити рішучість Трампа залишатися залученим і переконати його посилити тиск на Путіна для реального й негайного виходу на переговори через подальші санкції та нарощування військової підтримки України.

20
хв

Післясмак Аляски: чи справді це виграш Росії і які нові пастки з'явились для України і Європи

Катерина Трифоненко
Армія, навчання, балтійське море

Більше знань, менше страху — це гасло циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.

Згідно з останнім звітом «Дослідження думки на теми, пов'язані з війною в Україні», підготовленим для Defence24 та Фонду “Stand with Ukraine”, лише кожен четвертий респондент вважає, що Росія не нападе на Польщу, а 12% вважають такий напад дуже ймовірним. Більше половини респондентів (53%) підозрюють наявність російського впливу — зокрема дезінформації та пропаганди – у польських ЗМІ. З одного боку, 57% поляків вірять, що США допомогли б Польщі в разі російської агресії, з іншого — 61% вважають, що польська армія недостатньо чисельна, а половина громадян заявляють, що витрати на оборону повинні бути збільшені. 42% поляків підтримують повернення обов'язкової військової служби, але тільки 23% заявили про готовність особисто зголоситися на захист країни; зате 69% підтримують обов'язкові військові навчання в школах.

Ці дані змушують задати питання не стільки про наші погляди, скільки про нашу готовність — практичну, емоційну та соціальну. І саме тому час почати говорити про військову безпеку не як про завдання виключно для армії, а як про виклик для всієї держави — від верхівки влади до районного клубу.

Польська оборонна стратегія — «ми не чекаємо, ми діємо» — базується на чотирьох стовпах: самостійній обороні на першому етапі загрози, стримуванні потенційного агресора, співпраці з НАТО, але без ролі пасивного очікування, та побудові соціальної стійкості — так званої тотальної стійкості.

На практиці це означає, що не буде поділу на «наших» і «ваших». У момент загрози зникають відмінності — культурні, мовні, історичні. Усі, хто живе в Польщі — поляки, українці, мігранти, резиденти — стануть на захист країни, в якій живуть, працюють і виховують дітей. І саме українці — ті, хто пройшов через пекло вторгнення — можуть бути тими, хто відреагує першими. Вони швидше розпізнають небезпеку, швидше знають, що потрібно робити, швидше допомагають іншим — бо мають досвід, який ніхто не хоче здобувати на власному досвіді. Їхня присутність — це не тягар для Польщі, а потенціал, який потрібно включити до спільної стратегії.

Як часто ми задаємо собі питання: що насправді є військовою безпекою Польщі? І що ми про неї знаємо — крім усвідомлення, що «ми маємо армію», «ми належимо до НАТО» і «ми в безпеці»?

Військова безпека — це набагато більше, ніж наявність військової техніки. Це здатність держави захищати свою територію, громадян та інституції від збройної агресії — як самостійно, так і у співпраці з союзниками

Польща, як член НАТО, користується так званою гарантією колективної оборони (стаття 5 Північноатлантичного договору). Але гарантія — це не автоматизм. Це політичний процес, що вимагає рішень, консенсусу, готовності. Тому наша національна стратегія безпеки передбачає, що в разі загрози Польща негайно захищається — власними силами, на власній території, не чекаючи сигналу з Брюсселя чи Вашингтона. Простіше кажучи: недостатньо мати сильну армію, якщо суспільство не готове до екстремальних ситуацій. А готовність не народжується з декларацій — лише з практики, освіти, організації та спільних дій.

26.03.2025 Варшава Зустріч прем'єр-міністра Дональда Туска з генеральним секретарем НАТО Марком Рютте. Ліворуч: Фото: Andrzej Iwanczuk/REPORTER

М'яка військова безпека — тобто як суспільство повинно підготувати ґрунт для реальної оборони

Не всі повинні служити в армії, але всі ми є частиною системи безпеки. В епоху гібридних загроз, дезінформаційних атак, саботажу та провокацій першими, хто реагує, є громадяни, а не генерали. Саме від людей залежить, чи збережуть вони спокій, розпізнають загрозу, допоможуть сусіду, повідомлять про інцидент або просто не дадуть собою маніпулювати.

Саме тому в Польщі був прийнятий Закон про захист населення, який у 2025 році почне реально впроваджуватися на рівні кожного воєводства. В рамках спеціальних місцевих бюджетів будуть проводитися:

  • тренінги з евакуації та першої допомоги,
  • ситуаційні навчання за участю служб та ВОТ,
  • семінари з протидії дезінформації,
  • тренінги з кризової комунікації та соціальної самоорганізації.

Це конкретні заходи, які мають навчити суспільство, як діяти, перш ніж приїдуть танки. І що важливо — ці програми повинні бути доступними також для мігрантів, у тому числі для біженців з України. Їхній досвід в організації допомоги, комунікації в умовах війни та подоланні кризи — це цінність, якою Польща повинна свідомо користуватися.

Українці в Польщі — невидима армія опору

Одним з найбільш красномовних прикладів м'якої військової безпеки є діяльність української діаспори в Польщі. З перших днів повномасштабної інвазії Росії сотні тисяч людей, які втекли від війни, знайшли тут притулок, а також поле для діяльності. Військові біженці стали не тільки бенефіціарами допомоги, але й її співорганізаторами.

Вони організовують збори для війська, пакують аптечки, купують дрони, проводять інформаційні кампанії, борються з російською пропагандою, просвічують поляків і західну громадську думку. Їхня діяльність є реальною підтримкою для української армії та держави. Без зброї, але з величезним впливом на моральний дух, логістику та суспільну свідомість.

У цьому сенсі дії українських біженців у Польщі є елементом воєнних зусиль — не менш важливим, ніж дії на фронті. Можна сказати: без форми, але на передовій.

Що означає бути в безпеці як військовий біженець?

Безпека — це не тільки відсутність фізичної загрози. Для військового біженця це також доступ до інформації, можливість інтеграції, правова та економічна стабільність і почуття спільності. Це право голосу — і можливість діяти.

Польща зіткнулася з величезним викликом — прийняти та підтримати мільйони громадян України. Від рішення уряду, через дії місцевих органів влади, до низових громадських ініціатив — вдалося побудувати унікальну систему допомоги, яку сьогодні можна вважати частиною ширшої політики національної безпеки.

Держава, яка надає біженцям не тільки дах над головою, але й інструменти для дій, збільшує свою стійкість. Суспільство, яке здатне прийняти та включити в суспільне життя людей, які постраждали від війни, стає сильнішим.

Польща є новим двигуном безпеки НАТО, і кожен, хто в ній живе, повинен хоча б трохи розуміти, яке місце займає країна в цьому альянсі

Згідно з офіційними даними, опублікованими в прес-релізі НАТО «Витрати на оборону країн НАТО (2014-2024)» (www.nato.int), у 2024 році Польща досягла того, що ще десять років тому здавалося нереальним: рівень витрат на оборону досяг 4,12% ВВП, що робить її безперечним лідером НАТО в плані відносної заангажованості в безпеку. Це більш ніж удвічі перевищує мінімальний поріг альянсу (2%) і майже вдвічі перевищує середній показник для країн НАТО в Європі та Канаді (2,02%).

Але це не тільки відсотки в таблицях Excel – це принципова зміна ролі Польщі в структурі колективної безпеки. З країни, яка «набирає обертів» і часто сприймається з побоюванням, ми стали серйозним гравцем, який не тільки отримує, але й реально забезпечує безпеку — і не тільки собі, але й усьому регіону.

Не в кредит, а напевно!

Витрати Польщі на оборону в 2024 році (за даними НАТО в постійних цінах 2015 року) склали 26,8 мільярда доларів, що означає зростання на понад 213% порівняно з 2014 роком — друге за величиною в усьому альянсі. Для порівняння: Німеччина збільшила свої витрати «лише» на 95%, Франція — на 25%, а Велика Британія — на 22%.

Ще важливішим за зростання суми є те, як ці гроші витрачаються. Понад 51% польських витрат на оборону — це кошти, призначені на обладнання та дослідження нового озброєння. Це рекордний результат у НАТО — вищий навіть за показники США (29,88%) чи Туреччини (34,18%). На практиці це означає, що Польща не тільки «накачує» армію, але й модернізує її темпами, які викликають повагу навіть у Пентагоні.

Водночас зменшилася частка витрат на персонал — з 51% у 2014 році до лише 29,5% у 2024 році. Це означає свідому зміну: менше грошей на пенсії та адміністрацію, більше на наступальні можливості, взаємодію та стримування.

16.06.2024 Центральний полігон ВПС в Устці. Міжнародні морські маневри Baltops 2024, які є одними з найбільших і найважливіших навчань НАТО на Балтиці. У десантній операції на полігоні в Устці взяли участь кілька сотень солдатів із США, Іспанії, Болгарії та Польщі. Зліва: Морський десант US Marines на пляжі в Устці. Фото: Gerard/REPORTER

Армія як політика

За цими цифрами стоїть політичне рішення. Польща інвестує в оборону не тому, що «треба», а тому, що бачить загрозу, яку Захід ще до кінця не визнає. Війна Росії з Україною пробудила в Польщі інстинкт виживання — і здоровий прагматизм. Ми знаємо, що неможливо захистити критичну інфраструктуру, кордони чи власний спосіб життя, якщо не маєш армії, яка викликає повагу.

У 2022 році Польща мала 176 тисяч професійних і територіальних військовослужбовців. У 2024 році — вже понад 216 тисяч. Це більше, ніж армії Франції чи Великої Британії. При цьому йдеться не про цифри як такі, а про «готову» армію, а не «на папері». Готовність до дій, здатність до швидкого розгортання сил і широкий резерв сьогодні є валютою безпеки.

Ціна висока, але альтернатива дорожча

Не можна ігнорувати витрати на цю стратегію. Сьогодні Польща витрачає на оборону більше, ніж на вищу освіту, і майже стільки ж, скільки на всю систему охорони здоров'я. Для багатьох громадян — особливо в період інфляції та економічного спаду — це може бути важко сприйняти. У публічному дискурсі виникає питання: чи не перебільшуємо ми?

Відповідь залежить від того, як ми визначаємо безпеку. Як фізичне виживання і стійкість під час війни? Як баланс між військовою і соціальною безпекою? Сьогодні, в умовах російського імперіалізму, ми не маємо розкоші вибору. Соціальна безпека не виживе без військової безпеки.

Нова вага, нова відповідальність

Зростаюча військова сила Польщі — це не тільки привід для гордості, а й нові обов'язки. Союзники очікуватимуть, що Польща озброюватиметься не тільки для себе, а й для спільної справи. Це означає більшу участь у місіях НАТО, більший політичний ризик і необхідність збереження стратегічної узгодженості з рештою альянсу — навіть тоді, коли інтереси не завжди збігаються.

Але, можливо, саме Польща — а не Німеччина чи Франція — стане новим стабілізатором східного флангу. Не з обов'язку, а з вибору. І, можливо, саме це визначить майбутнє безпеки в Європі.

Адже в XXI столітті виживе не той, хто найбільше обіцяє, а той, хто найбільше інвестує в готовність. Польща вже інвестує. І робить це серйозно

Тому зараз – це наш момент.

У час відносного спокою, але зростаючої загрози, потрібно побудувати міст між суспільством і оборонною системою. Спільні тренування, освіта, місцева робота — це не другорядні заходи. Це майбутня перша лінія оборони. Нехай біженці та мігранти стануть частиною цієї системи. Бо НАТО відреагує – але перш ніж це станеться, Польща має бути готова захищатися сама. А готовність починається з людей.

Сьогодні лінія фронту проходить не на Сході — вона проходить через наше повсякденне життя. Через те, чи готові ми допомагати, розуміти і діяти разом. Саме це є сучасною територіальною обороною, яка починається зі спільноти. І ніхто не виключений з неї. Не питаймо, чи захистить нас держава. Запитаймо, чи готові ми захищати її, коли настане час випробувань.

Без уніформи — але з готовністю. Таким є сучасний патріотизм. І такою має бути щоденна безпека Польщі.

‍Переклад: Анастасія Канарська

20
хв

Без уніформи, але на передовій

Юлія Богуславська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Панове, так не мало бути

Ексклюзив
20
хв

«Мити підлогу, маючи диплом, я точно не мріяла»: чому українкам складно влаштуватися за фахом у Польщі і як це змінити

Ексклюзив
20
хв

«Дуже важливо мати дім, коли ти — не вдома». Як діти-біженці знаходять себе у новій реальності в мистецтві 

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress