Майбутнє
Sestry говорять з політиками і лідерами думок про європейську Україну, вільну Європу і безпечну демократичну Польщу
Несправедливо і нерозумно. Чому Захід не поспішає з дозволом бити вглиб Росії?
Полтава, Львів, Кривий Ріг — перелік міст, які в останні дні та тижні ставали мішенню окупантів невпинно розширюється. Що вже казати про Харків, Суми та Херсон, які щодня потерпають від російських атак.
Для України можливість відповідати на смертельну агресію РФ — питання безпеки. Про це нещодавно повідомив Президент Володимир Зеленський. Він закликає партнерів надати довгоочікуваний дозвіл бити по об’єктах всередині Росії західною зброєю. Чи буде відповідне рішення та як далі розвиватиметься ситуація на полі бою в Україні та РФ? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю відповів Яніс Кажоціньш, директор зовнішньої розвідки Латвії (2003-2013 рр.) та колишній радник латвійського президента з питань національної безпеки, а нині почесний науковий співробітник Ризького центру геополітичних досліджень.
Марина Степаненко: Протягом 26 серпня — 1 вересня РФ випустила по Україні 160 ракет, 780 КАБів і 400 дронів. Київ же, в свою чергу, досі не може одержати дозвіл на використання ракет Storm Shadow по території РФ — рішення блокує США. Вашингтон також не дозволяє застосовувати ATACMS по цілям вглиб Росії. Як можливо зрушитись з мертвої точки у цьому питанні?
Яніс Кажоціньш: Я думаю, що Україна вже почала рухатися вперед, відправивши делегацію до Вашингтона, щоб пояснити, які цілі вона вважає за необхідне вражати, і запевнити адміністрацію Сполучених Штатів, що це суто військові цілі — і це жодним чином не буде схожими на ті варварські дії, які Росія вчиняє проти України.
Але щойно ви починаєте пояснювати і відкривати інформацію третім сторонам, завжди існує можливість витоку цієї інформації. Цілі, які потрібно вразити, можуть бути або переміщені, або краще захищені — а, отже, ефект від удару може бути зведений нанівець.
Операція в Курську, схоже, застала західні уряди, зокрема Сполучені Штати, зненацька. Це не дивує, адже чіткі повідомлення про те, що буде наступ минулого літа-восени значно ускладнили його успіх. За останні майже два з половиною роки ми бачили, що західна підтримка рухалася повільно, з довгими паузами, але врешті-решт ми її отримали.
А втім, трагедія полягає у тому, що всі ці довгі паузи коштували життя українців, і це просто несправедливо, нерозумно, і Захід мав би рухатися швидше
Водночас існує занепокоєння щодо ескалації, яка може чинити такий тиск на Кремль, що сам Путін може відчути, що він або його система перебуває під прямою загрозою не тільки з боку України, але і з боку НАТО. На цьому тлі він може вжити радикальних заходів, і, звичайно, тут ми говоримо про уникнення ядерної ескалації.
Пане Кажоціньш, на вашу думку, що здатен змінити Курський рейд, особливо у довгостроковій перспективі?
Повномасштабна війна, розпочата Росією на початку 2022 року, ведеться на багатьох фронтах. І одним з найважливіших фронтів є інформаційний, де Росія фактично перемагає.
До Курської наступальної операції на Заході, зокрема в Європі і в Північній Америці, було загальне відчуття, що Росія виграє, Україна відступає, що НАТО і Європейський Союз розколоті, нерішучі, не можуть ухвалити рішення про використання далекобійної зброї в Росії. Водночас, союзники РФ — Китай, Іран, Північна Корея — дуже надійні.
Існує також спроба Росії показати, що вона воює на довгострокову перспективу. І оскільки це така велика країна, яка перебуває у стані війни, то вона начебто неодмінно переможе. Бо, мовляв, Захід не має достатньої сили, як ми це бачили в Іраку, Сирії, Афганістані. Усі ці твердження просто неправильні.
Якщо подивитися на це з об'єктивної точки зору — російські війська були вибиті з півночі України. Вони вийшли з Харківщини, невеликий клаптик землі все ще залишається окупованим, але спроба повернути Харків провалилася
Росіяни несуть величезні втрати, щоб завоювати маленькі населені пункти на сході України, перетворені на руїни. Ці втрати від початку травня становлять приблизно від 1 000 до 1 200 солдатів на день. І хоча ми чуємо, що росіянам доводиться платити все більше і більше за вербування нових солдатів — вони здатні наймати не більше 30 тисяч бійців на місяць.
Отож, вони втрачають більше солдатів, ніж можуть завербувати, і тому у них є проблема. Звичайно, проблеми є і в України, але є різниця між тим, щоб воювати, захищаючи існування своєї нації, і воювати за якийсь сліпий наказ, який надійшов з Кремля.
Росіяни можуть кинути на захоплення Покровська щонайменше 60 тисяч солдатів, — пише видання Forbes. Україна ж має в цьому районі, за найоптимістичніших прогнозів, не більше 12 тисяч захисників. Розташування сил 5:1. Ви служили у Збройних силах Великої Британії та пішли у відставку в званні бригадира (звання старше за полковника, але нижче за майора-генерала. — Авт.). Який розвиток подій можете спрогнозувати на цьому напрямку?
Зазвичай, просте практичне правило полягає в тому, що для перемоги в штурмі вам потрібна перевага 3 до 1. Цифри, які ви щойно навели, я не знаю, чи вони є точними, чи ні. Ми не знаємо, які резерви є в України. Але втрата Покровська порушила б логістику Сил оборони, тому що це залізничний і автомобільний вузол.
Це не означає, що контратака ЗСУ не буде успішною. Крім того, є вірогідність того, що українські сили можуть бути відрізані в Курську. Так само цілком можливо, що російські війська, які атакують Покровськ, також можуть бути відрізані, якщо їх не підтримають з флангів.
Взявши Покровськ, Росія отримає можливість захопити всю Донецьку область та погрожувати Дніпропетровській. Про це пише The Times. Про загрозу наступу на Дніпропетровщину повідомляла і газета The Telegraph. Наскільки реалістичний такий сценарій?
Я б сказав, що є ознаки того, що Росія на останньому диханні, на останніх можливостях намагається зайти так далеко, як тільки може. І я не впевнений, що вони зможуть підтримувати такий рівень атак ще довго. Втрати перевищують кількість новобранців. Втрачається зброя, в тому числі артилерія і бронетехніка. Тому бронетехніка використовується все менше і менше. І солдатів невеликими групами відправляють на майже самогубні місії.
Отже, напевно, росіянам потрібна більша перевага, ніж троє до одного
Звичайно, не виключено, що вони можуть протриматися ще кілька тижнів. Але я думаю, що український генеральний штаб розумів це і що означатиме для їхніх можливостей наступ на Курськ.
І тому я б очікував, що у ваших Сил оборони є резерви, які вони все ще можуть використати і розгорнути. І, звичайно, є нова партія артилерійських боєприпасів, яка вже надходить, чому сприяв чеський президент. І, незважаючи на втрату одного F-16, є можливість використовувати і літаки на території України.
А ми знаємо, що Росія не любить використовувати свої військово-повітряні сили, тому що вони також мають втрати в результаті хорошої протиповітряної оборони з українського боку.
Однією з найбільших проблем на фронті зараз є брак людей. Україна розвиває виробництво безпілотників усіх мастей: літальні апарати, наземні, морські. Існують думки, що майбутнє за цим. А що робити сьогодні?
Я думаю, що ви на правильному шляху. І я можу сказати з латвійською гордістю, що Латвія та Велика Британія також долучилася до постачання безпілотників Україні в рамках коаліції дронів. Щодня на латвійському телебаченні під час випуску новин на екрані розташований маленький банер, який закликає телефонувати за таким-то номером, щоб допомогти зібрати кошти на купівлю латвійських безпілотників для України. І вони, власне, зараз використовуються.
Чому я кажу, що це правильно? Десь 10 років тому було висловлено припущення, що людство пройшло через чотири фази ведення бойових дій. Спочатку був ближній бій, потім використовувалися атаки масами, потім ми навчилися маневрувати, а тепер ми використовуємо рої військових дронів. Зараз я поясню, що це означає.
Ближній бій — це коли, наприклад, у часи доблесних вікінгів кожен витягав свою бойову сокиру чи меч і кидався на ворога. Перемагав той, хто вистояв. Пізніше розумні люди, як, наприклад, римляни, зрозуміли, що якщо організувати війська в масу, то вони можуть бути набагато ефективнішими, у порівнянні з хаотичним ближнім боєм. І це досягло свого апогею під час Першої світової війни.
Солдатам тоді доводилося вилазити з окопів і йти під кулеметний вогонь, що, звичайно, добре, якщо ти стріляєш з кулемета, але не дуже добре, якщо ти один з тих, хто повинен покінчити життя самогубством. І тому ідея непрямого підходу, тобто обходу збоку, атаки ззаду, атаки з флангу, які ми називаємо маневром, були розроблені й використовувалися в основному всіма сторонами під час Другої світової війни.
А тепер ми переходимо до того, що називається роєм військових дронів. Україна почала їх використовувати в тисячі разів швидше, ніж це коли-небудь зможе зробити дуже добре навчений штаб дивізії будь-якої іншої держави. І я говорю це як колишній начальник штабу одного з британських підрозділів. Це те, куди ми рухаємося.
І що швидше Україна зможе розвивати ці нові технології, то більше шансів, що вона зможе заощадити людські ресурси
Ви вже згадали про коаліцію дронів. Латвія передала Україні тисячі безпілотників власного виробництва. У цьому контексті, як війна в Україні змінює латвійський ВПК?
Вперше в історії нашої незалежності ми починаємо виробляти власні БТРи під назвою «Патрія». Ми почнемо виробляти 155-міліметрові снаряди для артилерії. Ми знову запровадили обов'язковий призов на військову службу.
З цього місяця, оскільки діти щойно повернулися до латвійських шкіл, ми запровадили обов'язкову підготовку з оборони і безпеки — понад 100 годин на рік. Це означає, що молодь знатиме, що робити, якщо виникне надзвичайна ситуація. Але, звичайно, це навчання також має відношення до можливості нападу на нашу країну.
Ми вже кілька років працюємо над створенням комплексної системи оборони, що означає, що оборона — це не лише збройні сили чи навіть внутрішні війська, а й використання промисловості, залучення місцевої влади тощо. Вже цього року ми витрачаємо на оборону понад 3% нашого ВВП.
Окрім того, ми взяли на себе зобов'язання витрачати на Україну 0,25% нашого ВВП. І якби кожна країна НАТО так робила, то вам не бракувало б ні боєприпасів, ні чогось іншого
У нас також є певна співпраця з Естонією, Литвою та Польщею. І саме тому ми дуже наполегливо працюємо на тим, як стримувати Росію, але не шляхом покарання після їхнього потенційного вторгнення, а шляхом позбавлення їх самої можливості зайти на нашу територію.
Ми відчуваємо, що це наш обов'язок робити все можливе, щоб підтримати Україну, тому що Україна фактично захищає Європу в цей самий момент.
В одному з інтерв’ю ви говорили, що Україна вступить до НАТО раніше за ЄС. Що на це вказує, на вашу думку?
Коли війна закінчиться, українські збройні сили стануть найсильнішими збройними силами в Європі, без жодних сумнівів. Ніхто більше не матиме таких великих, добре оснащених, добре навчених, досвідчених сил.
Тому в інтересах НАТО буде дуже важливо, щоб Україна була частиною Альянсу, тому що це зробить його набагато сильнішим. І, звичайно, це дасть Україні безпеку і впевненість у тому, що якщо станеться ще один напад, то ви не залишитеся наодинці, а увесь Альянс буде формально задіяний в обороні.
Я думаю, що НАТО буде продовжувати ходити навшпиньки довкола цього питання так довго, як тільки зможе, тому що отримання Україною членства, поки РФ веде війну проти неї, поставило б Альянс в абсолютно неможливе становище, тому що тоді, якщо Україна почне програвати, НАТО буде зобов'язаний прийти на допомогу, а це може бути занадто для багатьох союзників.
З Європейським Союзом це займе більше часу, тому що є певні вимоги, але вступ до ЄС, можливо, навіть важливіший але в іншому контексті. Пам'ятаємо, що Майдан був не за те, щоб вступати до НАТО, а за те, щоб вступити до Європейського Союзу, або наблизитися до Європейського Союзу.
А як щодо гібридних загроз? Які найбільші виклики для Європи та країн Балтії зокрема? Наскільки дієві російські ІПСО та дезінформація у країнах Балтії?
Я б сказав, що інформаційні операції не настільки ефективні, як могли б бути, тому що вони розгорнуті в різних напрямках, і ми до певної міри набули імунітету щодо «руського міра» і всієї цієї російської пропаганди. Окрім того, російські канали більше не дозволені в країнах Балтії.
Що стосується гібридних загроз, я думаю, що ми повинні ставитися до них дуже серйозно. Путін вже показав, що він готовий використовувати вбивства в країнах Європейського Союзу
Потім ми бачили пожежі та вибухи на складах, де зберігається зброя та боєприпаси, що прямують в Україну. Саботаж набагато легше здійснити. У Латвії ми вже бачили, що в Музеї окупації російське керівництво за гроші переконало деяких місцевих жителів розбити вікно і кинути всередину пляшку із запалювальною сумішшю.
Це не завдало великої шкоди, але це тільки початок. Тому я вважаю, що нашою першою лінією оборони має бути прикордонна служба, державна поліція та пожежно-рятувальні служби. Ми приділяємо багато уваги розбудові сильних збройних сил, але не менш важливо мати сильні та дієздатні внутрішні війська, а також населення, яке розуміє загрози. Це ті речі, над якими ми зараз працюємо, і нинішній уряд прагне цього.
В усій Європі викривають російських шпигунів. І тут йдеться не лише про хорошу роботу спецслужб, а про те, що російських шпигунів досі багато в ЄС. Більше того The Wall Street Journal писало, що Росія використовує Австрію як «базу» для роботи своїх дипломатів у Європі, при цьому співробітники дипмісій виконують не завжди дипломатичні функції. Яка ситуація у Латвії і загалом країнах Балтії?
Я б сказав, що ми знали про це протягом певного часу. В усіх трьох країнах Балтії ми дуже сильно контролюємо посольства Російської Федерації, і з цієї причини шпигувати та проводити зустрічі кураторів з агентами ефективніше на території РФ — робити це в Латвії надто небезпечно.
Досвід Германа Сімма, який був високопоставленим співробітником служби безпеки Естонії і виявився російським шпигуном, — є гарним прикладом. Зрештою він відсидів, здається, дванадцять років у в'язниці (Германа Сімма засудили до 12,5 років в'язниці, але випустили на волю достроково, на 16 місяців раніше. — Авт.), але упіймати його було дуже цікаво, бо він зустрівся зі своїм куратором саме у Ризі. Ми змогли простежити за ним, з'ясувати і передали відповідну інформацію нашим естонським партнерам. В результаті Германа Сімма затримали і засудили. Тож ми усвідомлюємо, що люди, які готові працювати в інтересах Російської Федерації, є і, на жаль, будуть завжди. Просто так влаштовані люди.
А втім, значна частина тих, кого я б назвав «нашими росіянами», або навіть затятими балтійськими націоналістами, цінують свободи, які дає їм паспорт Європейського Союзу. Вони особливо цінують верховенство права і те, що у них не можуть вкрасти те, що належить їм, і вони можуть передати це своїм дітям.
Титульна фотографія: HANDOUT/AFP/East News
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
«В'язень» Телеграма: Дуров вийшов під заставу, та що буде з самою мережею?
Вторгнення Росії в Україну у 2022 році допомогло перетворити Telegram із нішевої мережі на глобальне явище. Через цей застосунок мільйони людей стежать за розвитком подій на полі бою практично в режимі реального часу, пише The New York Times. Та затримання власника Telegram, за оцінкою співрозмовників видання, суттєво ускладнить збір коштів для компанії — і це викликає сумніви щодо її майбутньої фінансової життєздатності. А в контексті того, що французькі правоохоронці хочуть отримати доступ до баз даних приватних чатів мережі, це ставить питання, чи залишиться Telegram головним світовим ресурсом анонімних каналів. Чи обґрунтувані підозри, що Дуров і його мережа співпрацюють з російськими спецслужбами та чи лише вони, чим небезпечний Telegram та чи можливо регулювати подібні мережі — Sestry зібрали думки фахівців.
Контроль над Telegram
Цікавим є те, що хоча сам Дуров заперечує будь-який зв'язок з російською владою, серед інвесторів Telegram є низка олігархів, близьких до президента Путіна, каже дослідниця кафедри ризиків бізнес-школи Сорбонни Крістін Дюгуан-Клеман (Christine Dugoin-Clément). Вплив Telegram в Рунеті, виходячи з кількості користувачів і різноманітності його діяльності, настільки великий, що він став основним гравцем у російському кіберпросторі:
— Telegram зараз володіє значною силою, з якою доводиться рахуватися, — чи то в плані співпраці, чи то в плані переговорів. Залишається здогадуватись, що зробив би Дуров після підписаних цього літа Путіним указів, які мають бути введені в дію в листопаді та січні і які мають на меті на вимогу Роскомнадзору або ФСБ зобов'язати платформу надавати інформацію про своїх користувачів, закрити їхні канали або заборонити їм виробляти рекламу.
Павло Дуров — мільярдер російського походження, має одразу 4 громадянства: Росії, Франції, Обʼєднаних Арабських Еміратів і карибської острівної держави Сент-Кітс і Невіс. Його заарештували після того, як 24 серпня ввечері він прилетів власним літаком до Парижа. Французькі слідчі звинувачують його в співучасті в торгівлі наркотиками, злочинах проти дітей та шахрайстві через відсутність модерації контенту в телеграмі. Загалом мільярдеру висунуто обвинувачення за 12 статтями.
Дуров заснував Telegram разом зі своїм братом Миколою у 2013 році. Як стверджує видання Politico, ордер на арешт обох братів був виданий ще в березні і цьому передувало тривале таємне слідство відділу кіберзлочинності паризької прокуратури. Французький адвокат Дурова називає усі звинувачення повним абсурдом.
Що насправді стояло за арештом мільярдера у Франції, це питання більше для розвідувальних організацій, так само, як і питання його прямих чи непрямих контактів з з російським урядом, каже науковий співробітник Інституту міжнародних відносин та політології Вільнюського університету Неріюс Малюкевічюс (Nerijus Maliukevicius):
— Але нещодавно були дослідження і звіт про його регулярні поїздки до Росії. Тож навіть це ілюструє його участь у відносинах з російським урядом.
Їздити вільно туди-сюди було б абсолютно неможливо, якби він був опозиціонером, наприклад, як Навальний
У 2018 році в Росії намагались заблокувати доступ до Telegram, втім ця спроба провалилась, і зрештою соцмережа перетворилася на основний канал комунікації російських урядовців та пропагандистів. Того ж таки 2018-го, якщо вірити джерелам Wall Street Journal, соцмережею особисто зацікавився французький президент. Еммануель Макрон начебто за обідом пропонував Дурову перенести штаб-квартиру в Париж, але той відмовився.
Одразу після затримання Дурова у Франції російські силовики отримали вказівку видалити застосунок зі своїх телефонів, про що написав Telegram-канал Baza, який пов’язують з російськими спецслужбами.
Аналогічну рекомендацію в своєму Telegram-канал видала і кремлівська пропагандистка Маргарита Симоньян, мовляв, хто звик використовувати мережу для конфіденційних повідомлень, більше такого не робіть.
Ознак того, що Дуров тісно пов’язаний з російською владною машиною більш ніж достатньо, наголошує експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров:
— Для початку, погляньмо на гроші. Відомо, що серед інвесторів TON (криптовалюта Telegram) були Давід Якобашвілі та Роман Абрамович, які в Кремлі зовсім не чужі. Якобашвілі, до речі, перебуває під українськими санкціями, а Абрамович включений до санкційних списків Європейського Союзу, Сполучених Штатів, Швейцарії, Канади, України та інших країн. Не менш цікавим є фінансовий слід, що веде в ОАЕ. Telegram присутній у портфоліо фонду Mubadala, який має довгу історію співробітництва з РФ — загальний пакет фонду в Росії оцінювався у $3 млрд. Тепер погляньмо на технологічні ланцюжки. Для передачі трафіку Telegram користується послугами компаній RETN та LLC GLOBALNET, причому обидві мають російське походження. Те саме з серверами — один з них ще рік тому розташовувався у Санкт-Петербурзі.
Якщо росіяни дозволяли користуватись соцмережею своїм чиновникам та військовим, значить, вони були впевнені, що їхній трафік — в надійних руках
Погодьтесь, це багато про що говорить. Як, зрештою, і масштаби роботи російських спецслужб на платформі Telegram. Якби платформа була цілком недружньою до подібної активності, її б не було. Наприклад, у Facebook росіянам працювати набагато складніше, зате в «телезі» вони почуваються, як удома.
Небезпечний телеграм
За даними VPN сервісів Surfshark и Netblocks з 2015 року Telegram був тимчасово або на постійній основі заборонений у 31 країні. Приміром на початку серпня у Великій Британії мережу використовували для планування і координації антиіммігрантських заворушень, про це заявили в британській поліції. У кількамісячному бані сервіс був в Іспанії, після того як чотири основні медіагрупи країни — Mediaset, Atresmedia, Movistar і Egeda — подали судовий позов через систематичне порушення їхніх авторських прав. У березні 2023 року Норвегія заборонила Telegram і TikTok для держслужбовців і політичних радників на робочих пристроях. Тамтешня розвідслужба вважає, що платформи співпрацюють з Росією та Китаєм, що становить загрози норвезькій безпеці. У 2022-му можливість заборонити Telegram розглядали у Німеччині після виявлення десятків антисемітських каналів. Але там обмежились штрафом у 5 мільйонів євро, а Telegram заявив про готовність співпрацювати з німецьким урядом.
Після арешту Дурова перевірку Telegram почала Єврокомісія. У Брюсселі припускають, що соцмережа спеціально занижує кількість користувачів, щоб уникнути регулювання. У лютому мережа звітувала про 41 мільйон активних користувачів на території Євросоюзу, що не дозволило віднести соцмережу до дуже великих онлайн-платформ (Very Large Online Platform (VLOP). — Авт.)
В Єврокомісії наголосили, якщо після перевірки з’ясується, що кількість користувачів більша, месенджер в односторонньому порядку внесуть до списку VLOP. Цей статус передбачає значно суворіші зобов'язань, зокрема щодо модерації контенту, а також передбачає обов'язковий обмін даними з Єврокомісією.
В Україні станом на 2023 рік Telegram був найпопулярнішим месенджером і джерелом інформації. Основна комунікація української влади також відбувається в цьому застосунку. Водночас у мережі практично не існує запобіжників від поширення дезінформації, за даними українських спецслужб через телеграм росіяни, приміром, вербують людей для виконання диверсій на території України. Час від часу піднімається питання про заборону мережі.
Жодна соціальна платформа не застрахована від того, що хтось зареєструється під фейковим ім’ям і почне поширювати брехню, каже експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров. Утім той таки Facebook має механізми, які не дозволяють нескінченно плодити ботів і розбудовувати екосистеми поширення пропаганди. Ці механізми теж не досконалі, проте вони є:
— Тимчасом Telegram абсолютно безборонний перед російськими спецслужбами, які створюють сотні каналів, які синхронно беруть участь в інформаційних операціях. Це насправді досить легко відстежується, проте вдіяти з цим щось складно. І тоді виникає питання, чи справді безборонність Telegram — це жертва, на яку йде Дуров заради ідеалів вільного інтернету? Чи може, це так і задумано? Більшість користувачів Telegram навіть не підозрює, скільки інформації про них збирає цей додаток, а тим більше не може перевірити, хто має до неї доступ. І є серйозні підстави сумніватися, наскільки добре Telegram дбає про персональні дані своїх користувачів. Власне, сам протокол шифрування MTProto, який використовує Telegram, є закритим — і жодний фахівець з кіберзахисту не може пересвідчитись, чи справді він надійний. Варто згадати й про те, що лише торік було зафіксовано більше 100 випадків технічного втручання у роботу телеграм-каналів. Наприклад, під час бунту Пригожина більшість вагнерівських телеграм-каналів працювала з перебоями або не функціонувала зовсім.
Також зафіксовані випадки видалення цілих українських каналів або окремого контенту, який був чутливим для окупантів
Використання Telegram для поширення дезінформації — один з інструментів, який широко використовується Москвою з початку вторгнення в Україну, але це не єдина його небезпека, каже дослідниця кафедри ризиків бізнес-школи Сорбонни Крістін Дюгуан-Клеман (Christine Dugoin-Clément):
— Telegram також є величезним ринком збуту. Обмеживши модерацію до мінімуму і захистивши мережу, що, до речі, не є налаштуванням за замовчуванням, а має бути налаштоване вручну, платформа стала простором, на якому може базуватися злочинна діяльність, включно з шахрайством, торгівлею наркотиками всіх видів, фінансуванням тероризму та дитячою порнографією. Саме з цієї причини, а також через те, що платформа відмовляється співпрацювати з владою у справах такого роду, Дуров був заарештований в Ле Бурже.
Які в Telegram перспективи
Можливо, ця історія не матиме яскравого фіналу, а може це лише пролог до шпигунського скандалу десятиліття. Але в будь-якому випадку, становище Telegram в інформаційному просторі стає все більш хитким, припускає Максим Віхров.
Структурно арешт Дурова не зупинить роботу машини. Питання в тому, які накази будуть надані платформі щодо її модерації, зауважує Крістін Дюгуан-Клеман (Christine Dugoin-Clément):
— Telegram вже був оштрафований в минулому, звичайно, в Росії, але Дуров також потрапляв до рук SEC (Комісія США з цінних паперів і бірж. — Авт.), коли намагався запустити криптовалютні платформи TON і Gram, однак і це не зупинило розвиток цього важковаговика з мільярдом підписників. Не дивно, що в Росії та серед різних ультраправих груп вже лунають голоси, які закликають звільнити Дурова на підставі неповаги до свободи вираження поглядів, хоча це аж ніяк не було причиною його арешту.
Хештег — Free Pavel
Серед захисників Дурова зібралась дуже різнобарвна компанія: від одного зі стовпів путінського режиму — омбудсмена Тетяни Москалькової — до полум’яного російського опозиціонера Іллі Яшина та ще одного мільярдера і власника мережі Х Ілона Маска.
За кілька днів до арешту Дурова Маск розкрив список акціонерів X Holding Corp, які допомогли йому купити Twitter. Серед інвесторів платформи виявилися два російських олігархи — Пьотр Авен і Вадім Мошкович.
Тепер абсолютно очевидно, звідки в Маска така любов до Росії, написав голова Українського дому в США Роман Шеремета.
Пьотр Авен — російський мільярдер, засновник «Альфа-груп», яка вважається одним із гаманців Путіна. Його частку при купівлі Twitter представляє компанія, в якій працює його син Дєніс Авен. Вадім Мошкович — підсанкційний російський мільярдер, власник найбільшого агрохолдингу «Русагро». Його при купівлі Twitter також представляла компанія сина — Євгєнія.
Чи свідчить це про якісь зв'язки Маска і його мережі з Кремлем, можна лише здогадуватись, каже науковий співробітник Інституту міжнародних відносин та політології Вільнюського університету Неріюс Малюкевічюс (Nerijus Maliukevicius). Хоча й погоджується, що подібні припущення небезпідставні. Втім, за його оцінкою, не мережа Х пріоритет для російської влади:
— Найважливіше для російського уряду — це намагання керувати комунікацією, яка відбувається в Telegram. Це означає, що вони створюють своєрідну ілюзію «свободи», коли і опозиціонери, і кремлівські блогери про війну мають однакову платформу для дискусій.
Це те, що Путін намагається зробити особливо в середовищі Інтернету та альтернативних ЗМІ. Він намагається керувати інформаційною бульбашкою на свою користь
Кремль не займається благодійністю і не роздає гроші просто так, каже експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров:
— Питання в тому, яка природа цих впливів. Можливо, інтереси Маска ситуативно збіглися з інтересами Путіна, а може Росія підібрала до ексцентричного олігарха інший ключик. Тут ми вже виходимо на поле здогадок і теорій. Але якщо подивитись на Х з суто прикладної точки зору, то запобіжні механізми на цій платформі практично повністю зруйновані в часи господарювання Маска. І це відкриває російським спецслужбам широкий оперативний простір для розгортання пропагандистських кампаній. На щастя, платформою Х користується порівняно небагато українців, проте Росія використовує її для роботи з іноземними аудиторіями.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Курт Волкер про курський рейд: «Штати бояться ескалації»
Україна попередила наступ на Харківщину та Сумщину завдяки рейду в Курській області РФ. Про це повідомив Президент Володимир Зеленський. Наступний крок — отримати дозвіл від США застосовувати далекобійні ракети по цілях на російській території.
Розблокувати це рішення Київ спробує на полях Генасамблеї ООН, що відбудеться в Нью-Йорку вже за кілька тижнів. Окрім того, США розглядають можливість передачі Україні ракет JASSM, які можуть запускатися з літаків F-16 на відстань понад 300 кілометрів.
Чи варто очікувати позитивних зрушень на тлі того, що високопосадовці у США пасивно коментують курський рейд? Про це і не тільки редакція Sestry розпитала у колишнього спеціального представника США з питань України Курта Волкера, який нині є почесним науковим співробітником Центру аналізу європейської політики.
Марина Степаненко: Минуло три тижні від початку курського наступу ЗСУ. На вашу думку, які цілі, окрім офіційно заявлених, вдалося досягти Україні?
Курт Волкер: Я думаю, що найважливіше — це спростування тверджень Путіна про те, що він не веде агресивну війну, що це просто якась спеціальна воєнна операція, яку Україна в кінцевому підсумку програє. Мовляв, питання лише в тому, коли і скільки території віддасть Київ. Всі ті ідеї, які Путін намагався продати людям, зараз дискредитовані. Це справжня війна. Вона зачіпає і російський народ.
Путін — перший російський лідер з часів Другої світової війни, який спровокував вторгнення на російську територію, і це неможливо розцінювати як успіх
Він претендував на роль Петра І чи Катерини ІІ — правителів, які розширили російські географічні кордони. Натомість він може стати схожим на Ніколая ІІ, який стояв на чолі російської катастрофи.
Є також і військове обґрунтування цієї операції, яке полягає в тому, щоб підірвати здатність Росії продовжувати атаки на Харків та область, а отже, забезпечити більший захист українських земель. Ще одна мета — створити ситуацію, в якій майбутні переговори з Росією про припинення війни стануть більше схожими на торги. Щось на кшталт «ми відмовляємося від чогось — ви відмовляєтеся від чогось», а не РФ просто вимагатиме капітуляцію України.
Коментарі американських високопосадовців щодо успішного рейду українських сил і на сьогодні залишаються доволі стриманими. Які насправді настрої панують з цього приводу у Вашингтоні?
Вони змішані. Це залежить від того, з ким ви говорите. Я думаю, що люди в Конгресі та експерти, які стежать за Україною, а я знаю багатьох з них, дуже раді бачити такий розвиток подій, тому що, як я вже сказав, він підриває усі путінські наративи.
Я думаю, що в адміністрації продовжують перейматися ескалацією з боку Росії, але Курська операція демонструє, що Росія не здатна до ескалації. Цей рейд також підриває аргумент про те, що нам потрібно боятися загострення з боку Росії. І тому виникає питання, чи повинна американська адміністрація зараз зняти обмеження на використання американської зброї для атак на великі відстані? Я думаю, що повинна. Адміністрація все ще дуже не хоче цього робити. Їм все ще некомфортно з цього приводу.
Є певне розчарування, що нам не повідомили про курську операцію заздалегідь, що, я думаю, зрозуміло. Ви мали планувати її таємно і не могли допустити, щоб про неї дізналися
Більше того, я впевнений, що українці знали, що якщо вони проситимуть дозволу, то адміністрація скаже «ні», тому краще планувати таке самостійно. У Байдена досі хвилюються, що буде далі. Чи буде більше нападів з України на територію Росії? Чи буде РФ відповідати якимось іншим чином? Все ще існує велике занепокоєння.
І одна з речей, яку, на мою думку, важливо зрозуміти українцям, полягає в тому, що все це відбувається на тлі дуже напруженої президентської виборчої кампанії в США. Президент Байден вирішив не балотуватися знову, і Демократична партія зараз намагається успішно запустити Камалу Гарріс як кандидатку на виборах у листопаді, сподіваючись, що вона зможе перемогти.
Вони не дуже хочуть говорити про Україну і коментувати Курськ будь-яким чином. Ось чому реакція адміністрації була відносно приглушеною. Демократи не хочуть відволікати увагу від Камали Гарріс і від внутрішніх питань, на яких вона може зіграти і бути обраною.
Ви згадали про відсутність дозволу атакувати Росію американською далекобійною зброєю через певний «дискомфорт», що панує в адміністрації Президента США. Можете детальніше пояснити, що ви мали на увазі? Чому досі не маємо відповідного дозволу?
Якщо чесно, то це важко пояснити, адже це не має особливого сенсу. Але адміністрація дотримується думки, що ми можемо допомогти Україні захистити себе всередині країни, і ми не хочемо, щоб Україна використовувала американську зброю для нападу на Росію. Що це, начебто, може підштовхнути Володимира Путіна до ескалації, зокрема, можливо, до застосування ядерної зброї.
Тому в адміністрації існує постійне відчуття, що ми повинні мати певну «червону лінію» і не перетинати її. А втім, за два роки ця «червона лінія» суттєво змістилася
Моя власна думка з цього приводу полягає в тому, що ми повинні визнати, що це війна, яку Путін не збирається припиняти, поки його не зупинять, поки він не зазнає поразки. І це має статися якомога швидше, і ми повинні надавати Україні зброю і повноваження, які їй потрібні.
Ви також згадали про вибори Президента США. До волевиявлення залишилося близько ста днів. Наразі Камала Гарріс лідирує в опитуваннях з незначним відривом. Демократи транслюють розмиті формулювання, мовляв, її політика щодо України та РФ буде схожою до тієї, яку провадить Байден. А втім, достеменно невідомо, що саме вона збирається робити. Чого ви очікуєте від її адміністрації у разі перемоги?
Я очікую, що позиція буде дуже схожою на те, що ми вже бачимо. Філ Гордон — її радник з національної безпеки. Він був частиною адміністрації Байдена-Гарріс від самого початку. Він був на всіх зустрічах. Тому я підозрюю, що ви не побачите кардинальних змін від Камали Гарріс, яка покладатиметься на поради Філа Гордона.
І те, що ви мало чули від Камали Гарріс про Україну — це навмисно. Вона не хоче про це говорити. Вона взагалі не хоче обговорювати багато різних політичних питань
Її команда буде дуже обережною щодо конкретики, тому що найкращі шанси на перемогу Гарріс ґрунтуються на тому, що вона нова і свіжа, що вона не Дональд Трамп. Камала Гарріс намагається тримати певну дистанцію від адміністрації Байдена, щоб позиціонувати себе як нову фігуру. І заглиблення в політичні питання та розмови про те, що вона робитиме, якщо її оберуть, не допомагають їй у цьому.
Враховуючи як розвивалися події на виборах у 2016-му, перемогу Дональда Трампа теж на сьогодні виключати не можна. Він неодноразово озвучував свій план щодо завершення війни в Україні — фактично це ультиматуми для Москви та Києва. У цьому контексті, на вашу думку, Трамп має важелі впливу на Путіна, щоб примусити його до переговорів?
Я думаю, що Трамп визнав би, що США в цьому питанні опинилися в позиції відносної слабкості по відношенню до Росії. І він сказав би, що ми повинні зміцнити свою позицію, перш ніж розпочинати переговори.
Я б звернув вашу увагу на статтю в Wall Street Journal, яку колишній держсекретар Майк Помпео і політичний радник Трампа Девід Урбан опублікували близько місяця тому. У ній викладено аргумент, що Трамп позиціонуватиме адміністрацію Байдена як провал. Мовляв, він ґрунтується на слабкості, і нам потрібно відновити свою силу. Я думаю, що це переконливий аргумент, але тільки Трамп вирішуватиме, якою насправді буде його політика.
Я, як і автори тієї статті, вважаю, що спочатку варто було б посилити позицію України, а вже потім розпочинати переговори
До кінця року має відбутися другий Саміт миру, ініційований Україною. Після курського наступу Путін та його маріонетки озвучили, що переговори неможливі. А за яких умов вони стануть можливими?
Що ж, Путін і не мав наміру вести серйозні переговори. Він просто хотів би використати присутність на такому форумі для того, щоб вимагати від України відмовитися від певних речей, віддати території тощо. Той факт, що він не в змозі це зробити, означає, що він не хоче йти на переговори. Він все ще вірить, що може перемогти.
Він все ще вірить, що може протриматися довше, ніж Україна, і довше, ніж Захід. Тому він хоче дочекатися часу, коли відчує, що все гаразд і тепер він може змусити Україну капітулювати
А реальність така, що ми повинні змінити цю його думку. Ми повинні дійти до такої стадії, коли Путін і еліти довкола нього в Росії усвідомлять, що вони програють. І це єдиний шанс для будь-яких значущих переговорів.
В одній з останніх публікацій The Wall Street Journal йдеться, що для Росії повернення контролю над всією Курською областю може бути другорядною метою, на противагу просуванню вглиб Донецької області. Як розставлення таких пріоритетів може позначитися на ситуації у самій Росії?
Послухайте, що тут дійсно цікаво, так це те, що реакція Путіна, реакція всередині Росії на вторгнення України була дуже, дуже приглушеною, майже ніякої реакції взагалі. І це тому, що якби вони зробили з цього велику подію, то це виставило б їх слабкими і виглядало б як поразка, а це так і є. Тож вони намагаються применшити її значення.
Частиною цього плану з применшення значення курської операції є заяви, що вони зосередяться на своїх стратегічних цілях, які полягають у поверненні того, що вони називають «російською територією» на Донбасі. Мовляв, ми не збираємося зупинятися і зосередимося на нашій стратегії, ми повернемось і візьмемо решту Курська пізніше. І це тому, що вони не хочуть виглядати такими слабкими, якими вони є насправді.
Чи варто на цьому тлі очікувати реакції від самих росіян?
Влада не може нічого приховати. У них є 200 тисяч людей, які були змушені покинути свої домівки. Українці допомагають їм. Інші росіяни приймають цих переселенців. Влада дає їм по 10 тисяч рублів, 100 євро — безглузду суму грошей. У суспільстві це помічають.
Зараз люди в Росії відчувають себе безправними. Вони не відчувають, що можуть щось зробити з Путіним, з керівництвом Росії чи з ситуацією, що склалася. Отож, здебільшого вони просто апатичні
Вони намагаються за можливості не мати справи з російським керівництвом. Тому я не думаю, що це призведе до великих протестів і руху за зміни, тому що люди не вірять, що це можливо. Але це створює величезну кількість розчарування і невдоволення.
Надзвичайно складною є ситуація довкола Покровська — міста на Донеччині, що відкриває окупантам шлях до Дніпра та Запоріжжя. З якими найбільшими викликами стикаються українські Сили оборони та що може змінити ситуацію на нашу користь?
Найбільшим викликом є, безумовно, величезна кількість російських військ, артилерійських снарядів і безпілотників, які Росія здатна задіяти у своїх зусиллях, а також готовність Москви нести неймовірні жертви, намагаючись захопити цю територію. Навіть у вашому запитанні є припущення, що якщо вони візьмуть Покровськ, то опісля просто помчать вперед і захоплять ще більше території. Про Бахмут казали те саме. Він був стратегічно важливим. Тоді лунали думки: якщо взяти Бахмут, то це відкриє шлях до решти міст. Певною мірою в цьому є частка правди. Але справа в тому, що росіяни мають проблеми з технікою, з чисельністю війська. І навіть якщо вони візьмуть Покровськ, їм доведеться перегрупуватися, адже це їх виснажить.
Що з цим робити Україні? Переконатися, що ми є достатньо обладнання та боєприпасів. Сполучені Штати були повільними, але зараз ситуація краща, ніж була кілька місяців тому. І ми повинні продовжувати в тому ж дусі, забезпечувати постачання боєприпасів туди. Прицільне ураження є неймовірно важливим. Україна набагато краще орієнтується у виборі цілей, ніж росіяни. І змусити Росію розгорнути війська подалі від Донеччини. Вони не можуть вічно ігнорувати втрату території. І оскільки Україна продовжує розширювати цю буферну зону і доносити цей наратив до російської громадськості, я думаю, що все вдасться. Це має зняти певний тиск з російського просування в напрямку Покровська.
Нещодавно Президент Чехії Петр Павел висловив думку, що членство України в НАТО можливе навіть за умови часткової окупації наших територій Росією. Чи така думка поодинока серед країн-членів Альянсу? Та хто найбільше опирається українському членству зараз?
Це не поодинока думка. Насправді все навпаки. Здебільшого лише Угорщина, Німеччина та Сполучені Штати виступають проти якнайшвидшого членства України в НАТО. Те, про що говорить президент Павел, поділяють багато країн-членів Альянсу.
Ми прийняли Німеччину в НАТО, коли вона була розділеною країною. США воювали у В’єтнамі, Франція — в Алжирі і це не заважало їхньому членству в Альянсі. Є способи відкрито обговорити і домовитися з Україною про те, що саме означатиме стаття 5 (напад на одного учасника НАТО є нападом на усіх його членів і викликає відповідь усіх держав-членів Союзу. — Авт.) і як вона застосовуватиметься в цьому контексті. Ми повинні негайно розпочати перемови в Раді Україна-НАТО саме про це.
І можна запросити Україну і прийняти її до НАТО якнайшвидше, обмеживши дію статті 5 тільки тією територією, яку контролює Україна. Я думаю, що ми можемо врешті-решт прийти до цього. Але не зараз
І я також думаю, що реалістичнішим сценарієм, з огляду на погляди інших союзників, зокрема Німеччини і США, було б допомогти Україні відтіснити російські війська, відвоювати територію, вийти на позицію сили, з якою Росія дійсно захоче вести переговори. А потім, коли буде знайдено рішення, його частиною має стати негайне членство України в НАТО і ЄС, причому якомога швидше. Це має бути частиною плану припинення війни.
Прем’єр-міністр Індії приїздив до Польщі, а опісля вперше в історії відвідав Україну. Враховуючи історично тісні зв’язки Індії з Росією, які сигнали подає цей візит Києву та світові? І чи здатен він глобально вплинути на подальший розвиток подій в Україні?
Я думаю, що це чудова можливість. Ви описали позицію Індії як таку, що завжди була історично близькою до Росії. Я думаю, що це трішки спрощена думка. Історично позиція Індії була позаблоковою, і історично Індія думає в першу чергу про себе. Вона була колонізована Британією, і це її дуже обурювало. Вона виборола свою незалежність славетним шляхом — Махатма Ганді і так далі. І нині Індія намагається представити себе як незалежну, морально свідому країну, яка не є частиною протистояння наддержав — це більше схоже на позицію Індії.
Останніми роками Індія має постійні торговельні відносини, енергетичні відносини з Росією, як і багато інших країн, а також зі США та іншими державами. Водночас в останні роки відносини Моді зі Сполученими Штатами стали ближчими.
Тож насправді Індія не зрушила з позиції бачення світу через призму своїх власних поглядів, а не через приналежність до російського табору. Той факт, що Моді поїхав до Росії на початку цього року, а тепер відвідав Україну, свідчить про те, що він має бажання побачити обидві сторони конфлікту.
Але я думаю, що він переконається на власні очі, що позиція України, яка зазнала нападу з боку імперіалістичного сусіда і бореться за свою незалежність на основі міжнародних принципів, дуже схожа на позицію самої Індії
Тому я думаю, що це матиме вплив на Моді, і я не думаю, що це змусить Індію відігравати активну роль на чиємусь боці, але я думаю, що це допоможе сформувати в Індії уявлення про те, що російська агресія — це імперіалістичні зусилля, проти яких Індія завжди виступала.
Фотографія на головній сторінці: AA/ABACA/Abaca/East News
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Павел Коваль — європейцям: «Ця війна стосується вас і ваших мізків»
Чому Путін вдався до нового типу атак? Чи зможе Україна бити вглиб Росії? Що насправді стоїть за затриманням Павла Дурова у Парижі? І яку роль прем’єр Моді може зіграти у мирних перемовинах? Про це і не тільки — в ексклюзиві від Павела Коваля.
Марія Гурська: 26 серпня, через дві доби після Дня Незалежності, відбувся масований обстріл енергетичної інфраструктури України. 15 регіонів постраждали від російських ракетних ударів. Росія направила в бік України понад 100 ракет і стільки ж шахедів. Є поранені та загиблі, чимало об'єктів інфраструктури зазнали пошкоджень. Що це говорить про плани Путіна і про те, як він бачить подальший сценарій цієї війни?
Павел Коваль: Це стосується Курська, Курської області. Путін намагається вибратися з глухого кута, в якому опинився. На відміну від багатьох західних експертів, я вважаю, що нинішня ситуація дуже складна для очільника Кремля. Він, мабуть, відчуває, що найближче оточення намагається його дискредитувати, мовляв: «Ви навіть кордони не можеш захистити». Тож ці обстріли — це реакція Путіна. З цього можна винести один такий висновок: ми, Захід, не повинні намагатися накладати подальші обмеження на використання зброї з боку України, за винятком тих, які накладаються міжнародним правом. І це був би найчесніший підхід. Українці мають право на справедливу відплату, адекватні та пропорційні дії, коли йдеться про Росію.
Кілька днів тому Інститут дослідження війни ISW опублікував звіт, де зазначається, що саме можливість атакувати цілі в Росії є переламним моментом у цій війні. Наразі Україна з використанням систем ATACMS може атакувати лише на відстань до 100 км від кордону. Президент Зеленський також заявив, що далекобійність — це ключове рішення щодо України у світі, яке може змінити все.
Позиція повинна бути така: якщо в українців є якась зброя, вони можуть її використовувати. І це повинно бути ясно і очевидно, тому що інакше Захід, який накладає ці обмеження, певною мірою бере на себе відповідальність за потенційні акти відплати Путіна. Війна має закінчитися швидко. Українці мають право пропорційно реагувати на атаки кремлівського очільника.
Думаю, ніхто не заперечує, що те, що роблять українці, є пропорційним і справедливим. Крапка. І так це повинно бути в даному випадку
Якщо Україна отримає допомогу, вона повинна мати можливість вести війну згідно з міжнародним правом, під власну відповідальність і для власної безпеки. Більш того, операція на Курщині дуже добре показує, що іншого шляху перемогти росіян просто немає. Повинна бути чітка, прозора, пропорційна відповідь.
Повний радіус дії систем ATACMS — 300 км — дає можливість Україні атакувати понад 250 військових об’єктів на території Росії. Та без можливості використовувати повну дальність ми не досягаємо цих цілей, зокрема, військових аеродромів, з яких Росія запускає літаки з ракетами для ударів по дитячих лікарнях.
Я хотів би окремо наголосити, що у цій війні у тактиці Путіна з'являється новий елемент. Він атакує місця, які певним чином пов’язані із Заходом, як от, наприклад, останній напад на журналістів в готелі. Раніше такого не було.
Під час нападу на готель у Краматорську, де загинули та були поранені журналісти з кількох країн, постраждала і польська журналістка Моніка Андрушевська. Вона просто проїжджала повз, уламки від вибуху потрапили в її машину.
Перш за все, удар відбувся по готелю, саме в цьому полягає новий елемент. Адже хто може гостювати в готелі? Там живуть приїжджі, а найчастіше — журналісти, дипломати, політики. Це люди, які представляють зовнішній світ.
Готель, лікарня, цивільні об’єкти — Путін перетинає чергові лінії. Тому Захід повинен мати чітку позицію з цього приводу
За дискусіями ми забуваємо, що це війна, оголошена всім, відбувається на різних рівнях. Основне питання просте: що таке війна, а що таке мир? Людям на Заході, які спостерігають за подіями сьогодення, важко трактувати їх, як мир. Це вже не мир, це передвоєнний або воєнний стан, коли війна не відбувається в такому кінетичному сенсі.
Нещодавно на зустрічі з молоддю в Ольштині «Campus 3.0.» я запитував польських студентів: «Коли насправді починається війна? Ця війна стосується вас і ваших мізків. Хтось щодня завантажує вам всіма можливими каналами пропаганду». Західні цілі не бомбардують, але бомбардують західний мозок, бомбардують західну свідомість. Їх підривають — і це також поставлено на карту в цій війні. Ми повинні захистити себе — дати українцям можливість боронитися вже сьогодні. Якщо у вас є якась зброя і вона легальна й не заборонена ніякими міжнародними конвенціями, то просто бийтеся, особливо якщо ви цього хочете.
Є ще один важливий момент масового обстрілу України 26 серпня. Однією з цілей російських ракет стала гребля Київської ГЕС. Злочин, недалекий від застосування ядерної зброї, тому що такий напад на столицю, такі цілеспрямовані удари — це фактично спроби стерти українську столицю з карти світу. На вашу думку, що в голові у Путіна — не зміг підкорити і тому тепер хоче знищити?
У Путіна одне на думці — залишитися при владі і мати гроші, почуватися в безпеці. Я думаю, що він чудово розуміє: українці показали, що здатні увійти в Курську область і залишатися там, і це не одно-дводенний рейд, а здатність протягом довшого часу утримувати позиції під Курськом. Путін це бачить. І його реакція очевидна. Як не парадоксально, але вона спрямована насамперед на його оточення, адже він повинен довести своєму колу, що може контролювати ситуацію, а ще краще — показати, що він незамінний. Сьогодні у Путіна з цим проблеми.
Я справді вважаю, що ми маємо справу з одним із найважчих моментів правління кремлівського диктатора
Якщо говорити про цей момент, його можна порівняти хіба що з маршем Пригожина, в якому були елементи повстання, але були й елементи спецоперації. Також можна порівняти з Навальним, в діях якого теж були елементи справжньої опозиційності, але були й елементи спецоперації, де розрахунок був на те, що, можливо, під час президентських виборів у Росії хтось зробить ставку на Навального або втягне його у гру. І зараз є третій такий ключовий момент. Це те, що ми бачимо прямо зараз.
Депутат Сейму, голова польсько-української міжпарламентської групи Марцін Босацький нещодавно повідомив в коментарі Еспресо, що в разі потреби цієї зими Польща може надати енергетичну підтримку Західній Україні. Про яку програму йдеться, якої допомоги від ЄС може очікувати вся Україна, а не лише її західна частина?
Основна частина потреб України в енергетиці в цьому році, ймовірно, буде покрита українським виробництвом, в тому числі на основі атомної енергії. Водночас ми зможемо організувати додаткові можливості експорту енергії з Польщі. На це є європейські кошти. Це дуже хороший проєкт, можна сказати, вигідна угода, тому що ми нарощуємо наші експортні можливості і можемо забезпечити десь 5-8% потреб України в електроенергії взимку. У нас є технічні можливості, щоб за необхідності доставити її. У нас є кошти, щоб заплатити за це, є можливість залучити польські компанії — і це дуже важливо. Ми маємо можливість використовувати накопичене вугілля. Тож це дуже хороша програма, яку підготувала Польща, і це реальна підтримка України. На поточну ситуацію можна поглянути з різних точок зору. Американські радники з Конгресу вже запитували мене, чи є у нас план, якщо хвиля енергетичних біженців з України приїде до Польщі. У нас він є. Але цьому можна запобігти. Базовим елементом є можливість експорту енергії — і я про це вперше заявляю публічно.
Ми готові до цього, і це дуже вигідно як для України, так і для польської економіки, а також для польсько-українських відносин, тому що це збільшує наш експорт. Відомо, що найкраще двосторонні відносини будує збільшення експорту
У нас є план забезпечити різноманітними генераторами й необхідним обладнанням для зміцнення можливостей виробництва та передачі енергії для критичної інфраструктури, особливо для Харкова — зокрема, для лікарень. Ми маємо таке обладнання, і мені вже вдалося скоординувати декілька великих польських компаній та установ, які його підготували. Наш енергетичний план також включає надсилання великої кількості кращих блоків живлення. Це ті, які можна використовувати для живлення, наприклад, Starlinks. Отже, ми готові. Але перш за все цей енергетичний план оголосив прем’єр-міністр Дональд Туск під час візиту президента Зеленського до Варшави.
Після таких атак, як була 26 серпня, сценарій можливої нової хвилі енергетичних біженців з України до Польщі стає більш реалістичним. До чого в цьому питанні готується Варшава?
Я перебуваю у постійному контакті з виробниками енергетики в Україні і в Польщі. Сьогодні ми в змозі задовольнити українські потреби. Якщо йдеться про підготовку до гіршого сценарію, то його можна вважати надзвичайним, та зараз про це немає, що говорити.
Ви згадували про спроби Путіна вести війну одночасно за мізки людей на Заході. Важливу роль в інформаційній війні відіграють соціальні мережі. 24 серпня французька поліція заарештувала Павла Дурова, творця інтернет-месенджера Telegram, під час посадки його бізнес-джета в аеропорту Парижа. Триває розслідування щодо використання Telegram злочинними групами, починаючи від педофілії і до торгівлі наркотиками, через відсутність модерації контенту у додатку. Що, на вашу думку, є найважливішим у цій історії для поляків та українців?
В історії з Telegram є точно щось незрозуміле. Чесно кажучи, я не користуюся цим месенджером. Всі дивуються, що в мене немає там акаунта. А я чомусь завжди відчував, що це погана ідея. Дурова, ймовірно, підозрюють у тісних стосунках із Кремлем. І тут, якщо говорити про соцмережі, спостерігаємо чорну смугу, адже нещодавно американський суд змусив Ілона Маска розкрити акціонерів, завдяки яким він купив Twitter. І виявляється, що цей найбільш популярний додаток у Польщі, також має елементи російського бізнесу.
Купівля додатку пов’язана з синами російських олігархів Пітера Авена і Вадима Мошковича, які й допомогли Маску купити Twitter, нині відомий як X.
Крім того, є сумніви щодо інших соціальних мереж. Але чому це нас дивує? Давно відомо, що російські олігархи інвестують в ці медіа, вкладають у них гроші, щоб на них впливати, тому що завжди вірили, що це може давати перемогу різним, скажімо так, популістам. Відомо, що це стало джерелом потенційної перемоги і підтримки Трампа, особливо на попередніх виборах. Найбільш кричущим прикладом того, як соціальні медіа завдали ефективного удару, був референдум про Брекзіт — вихід Великої Британії з ЄС. Важливо, які ми робимо висновки, тому що насправді кожне велике соціальне медіа має вирішальне значення в сучасній політичній комунікації.
Що може бути потрібно таким людям, як, наприклад, Ілон Маск, який є мільярдером, щоб іти на ймовірну співпрацю з російськими спецслужбами, які завжди стоять за грошима російських олігархів?
Ми не психологи, але я думаю, що це характеризує навіть найбагатших і найвпливовіших людей — в якийсь момент вони раптом придумують, що хочуть бути художниками або дизайнерами, або політиками. Я думаю, це про приховане бажання Маска бути кимось іншим, ніж він став. Людина іноді думає: добре, я — великий бізнесмен, то зможу бути і політиком, адже щоб бути політиком, потрібно лише хвилину поговорити. На жаль, це не так. Політика вимагає певного професіоналізму, багато роботи, багато відданості. Такі Ілони Маски часто про це запізно дізнаються. Я відчуваю, що з кар'єри Маска, в яку він забагато вклав і був змушений надміру оголитися, нічого не вийде.
Він показав, що має певні політичні погляди, почав відкрито підтримувати одного з кандидатів у США, тобто Трампа, виступив проти Гарріс, і, на мою думку, занадто оголився
Які висновки?
Потрібно бути обережним. І стратегічно, я переконаний, що ключові ЗМІ через стратегічну важливість інформації повинні будуть підкорятися набагато глибшим регуляторним вимогам з боку Європейського Союзу та Сполучених Штатів. Нелегко сказати: закрийте це, не використовуйте того, тому що для ведення політики у демократичних країнах це необхідно і надзвичайно важливо. Однак потрібно бути обережними. Стратегічно ми рухаємося в напрямку того, що Сполученим Штатам і Європейському Союзу доведеться більш ретельно контролювати структуру власності ключових соцмереж.
Як ви оцінюєте візит прем’єр-міністра Індії Нарендри Моді до Польщі та України? Що цей візит змінює і чи наближає мир?
Для нас це був дуже важливий візит, адже прем’єр-міністр Індії був у Польщі вперше за 45 років. Уявіть, майже все моє життя в Польщі не було очільника індійського уряду. Це найбільш густонаселена країна в світі. Це найбільша демократія у світі. Ставлення Індії після нападу Росії на Україну було неоднозначним, хоча й не таким, як в Китаю. І от Моді отримав ляпаса від Путіна — під час його візиту до Москви очільник Кремля атакував лікарні в Києві. Моді — потужний політик, він не любить таких речей. Я маю деякі надії на політику Моді. Чи багато зробив він для України? Чи багато Україна змогла вирішити з Моді? Ні, але важливим є сам факт, що той поїхав до Києва, мав сміливість.
Пам’ятаймо, що з точки зору різних людей у всьому світі поїхати в країну, де йде війна, — це сміливість. Я думаю, Моді буде прихильником якихось розумних мирних переговорів
Щоб не ставити віз перед конем, Україна хоче миру, але ніхто не хоче укладати так званий мир.Не потрібно плутати мир і капітуляцію. Щоб укласти мир і якось вирішити питання, пов’язані, наприклад, з припиненням вогню, потрібна більша підтримка країн глобального Півдня. На Китай розраховувати немає сенсу, але на Моді і ПАР, мабуть, варто. Для цього потрібно вже готуватися до нової мирної конференції, яка могла б відбутися на Близькому Сході. Нещодавно я мав нагоду поспілкуватися з творцями нещодавньої конференції у Швейцарії, тож разом все складається в якесь одне ціле — візит Моді наближає нас до вигідного для України рішення.
Індія вступає у гру: що привіз у Київ та з чим поїхав Нарендра Моді
Після зустрічі з Зеленським Моді запевнив, що його країна готова докласти зусиль для забезпечення справедливого й міцного миру в Україні та дотримання принципів міжнародного права щодо поваги до територіальної цілісності та суверенітету держав. А втім, прямого засудження російської агресії проти України індійський прем’єр воліє уникати. Чи готова Індія підтримати Україну у війні з Росією, як у Нью-Делі розуміють причини цієї війни, що думають про сценарії її завершення і звідки у Нарендри Моді підвищений інтерес до України, Sestry розпитали експертів з індійської політики.
Імідж миротворця
Нарендра Моді — перший індійський прем’єр, який приїхав в незалежну Україну. Його візит прийшовся на День прапора й переддень Дня Незалежності. Анонсуючи подорож у Європу, Моді наголошував, що Індія прагне шукати можливості до діалогу.
Візит у дні важливих національних свят України — свого роду дипломатичний і компліментарний жест, однак чекати від Моді рецепту миру — не варто, каже головна консультантка Національного інституту стратегічних досліджень Аліна Гриценко:
— Для Моді важливо вирівняти баланс. Після того, як він побував у Москві, і його зустріч з Путіним збіглась із трагічним масованим обстрілом України і дитячого шпиталю Охматдит, через що Моді дуже сильно критикували в багатьох країнах — й експерти, і журналісти, і громадянське суспільство. Бо не можна просто так тиснути руки в той час, як обстрілюють дитячі лікарні. Але Моді, коли був в Москві, він так дуже дипломатично, лаконічно висловився, що його серце обливається кров'ю, коли гинуть невинні діти, не уточнюючи при цьому, які саме діти і від чого вони гинуть. І Росію він не розкритикував.
Тож зараз йому важливо підтвердити імідж і репутацію Індії як країни-миротвориці, яка пропагує виключно мирні інструменти, мирні шляхи розв'язання конфліктів
Відбілитись в очах заходу після обіймів з Путіним, безумовно, один з мотивів Моді особисто відвідати Київ, погоджується професор політології Університету Індіани Суміт Гангулі (Šumit Ganguly):
— Головна ж мета цього візиту — налагодити стосунки із Заходом, створити враження, що Індія не повністю в кишені Путіна і не є російською маріонеткою, а має певний ступінь незалежності у своїй зовнішній політиці.
У Києві під час зустрічі з Володимиром Зеленським Нарендра Моді нагадав, що два роки тому під час зустрічі з Путіним в Самарканді на саміті ШОС (Шанхайської організації співпраці. — Авт.) сказав російському керманичу, що ера війн минула і єдиний шлях — це діалог і дипломатія. «Я хотів би відіграти роль у мирному врегулюванні», — додав індійський прем’єр.
Володимир Зеленський своєю чергою закликав Індію приєднатися до спільного комюніке, напрацьованого за підсумками саміту миру у Швейцарії. Індія взяла участь у роботі саміту, втім підсумковий документ так досі й не підписала.
Для Індії нині виглядає важливим продемонструвати світу можливості своєї дипломатії, продовжує головна консультантка Національного інституту стратегічних досліджень Аліна Гриценко:
— І для Індії, і для Моді особисто потрібно підтвердити, що він один з небагатьох, а можливо і єдиний світовий лідер, який має таку пряму комунікацію з лідерами обох держав: Володимиром Зеленським і російським президентом.
Індія радше бачить себе в ролі друга, аніж посередника, каже індійський дипломат, науковий співробітник аналітичного центру Gateway House Раджив Бхатія (Rajiv Bhatia):
— Я не думаю, що ми досягли стадії, коли настав час для посередництва. Підхід Індії зараз полягає в тому, що це прямий збройний конфлікт між двома країнами, тому нікуди не дітися від прямої розмови, дискусії між двома сторонами.
Але їм може знадобитися допомога, й Індія вважає, що разом з іншими дружніми країнами вона може посприяти обом країнам провести цю розмову і досягти певного дипломатичного врегулювання
Індійський інтерес
Індія зараз — найбільший покупець російської нафти у світі. І поки Індії це вигідно жодні аргументи, на кшталт ці гроші фінансують війну проти України, не переконають Нью-Делі відмовитись від цих контрактів. І це стосується усіх галузей: індійські інтереси для Індії в пріоритеті. До того варто зважати, що індійський істеблішмент загалом, і дипломатичний корпус зокрема, попри 2 роки війни досі має чимало сентиментів до росіян, каже професор політології Університету Індіани Суміт Гангулі (Šumit Ganguly):
— Є сегмент індійського зовнішньополітичного істеблішменту, який визнає , що Росія вже не такий потужний гравець. І тому, можливо, Індії варто розглянути можливість дистанціювання від Росії. Але це точно не є думкою більшості.
Більшість все ще має певну ностальгію, певну прихильність до ролі Росії в часи холодної війни, коли значна частина Заходу була ворожою або байдужою до Індії
І в України, направду, не так вже й багато інструментів, щоб якось змінити ці роками вкорінені погляди, продовжує Суміт Гангулі (Šumit Ganguly):
— Київ небагато може зробити, окрім як висвітлити російські звірства та жахи війни, яку Росія розв'язала проти України і зробити моральний заклик до Індії засудити це. Що може змінити ставлення Індії в середньостроковій перспективі — це нездатність Росії продовжувати постачати Індії сучасне озброєння і нові військові технології. Росія вже не виконала низку зобов'язань щодо оборонних технологій. І якщо це продовжиться, індійці, які потребують цих технологій, можуть переглянути свої перспективи стосунків з Росією.
Чи могла б Україна найближчим часом замінити росіян на індійському ринку озброєнь, на думку Суміта Гангулі — загалом не виключено, однак це питання дуже довгострокової перспективи, адже нині Україна сама потребує величезної кількості озброєнь, технологій і фахівців.
Формула миру
Російсько-українська війна також є частиною більшого протистояння між Заходом і Росією. Точка зору Нью-Делі полягає в тому, що обидві сторони повинні знайти спосіб жити мирно одне з одним, пояснює індійський дипломат, науковий співробітник аналітичного центру Gateway House Раджив Бхатія (Rajiv Bhatia):
— Ця війна, яка триває вже два з половиною роки, яка так боляче вдарила по Україні, як жертві агресії з боку Росії, це також війна, яка зачепила інтереси глобального Півдня. З точки зору продовольчої безпеки, паливної безпеки. Ця проблема існує.
Але я можу чітко сказати, що для України спосіб заручитись більшою підтримкою — це більше обмінів і більше взаємодії між нашими двома країнами. Візит прем'єр-міністра Моді до України вже поклав цьому дуже сильний початок
Візит Моді знаменує поворот у зовнішній політиці Індії стосовно України та може свідчити про намагання Індії зайняти сильнішу проукраїнську позицію, ніж раніше, попри тривалі тісні відносини Нью-Делі з Москвою, це висновок аналітиків Інституту вивчення війни (ISW).
Ефективна співпраця з Індією для України — фактично ворота у так званий Глобальний південь, вважає головної консультантка Національного інституту стратегічних досліджень Аліна Гриценко. На її думку, формула миру може бути однією з платформ співпраці.
Формула миру — це меню, з якого країни можуть обрати пункти, до реалізації яких вони готові долучитись. Таку заяву під час візиту в Індію навесні цього року зробив український міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.
Індію українська формула миру може зацікавити двома аспектами, каже Аліна Гриценко:
— По-перше, в глобальному контексті: екологічна безпека, продовольча, ядерна і так далі. Тобто це все ширше, ніж просто контекст російсько-української війни. А плюс Індія може виступити посередником, наприклад, в пунктах, які стосуються повернення назад насильно депортованих українських дітей або обміну військовополоненими. Це той контекст, де Індія могла би себе проявити. Для них зараз в тому числі має сенс перехопити ініціативу в Китаю.
Пекін своїми прагненнями «конструктивної» ролі дійшов до того, що втратив будь-які можливі шанси, якими він міг би скористатися для посередництва у російсько-українській війні. То ж зараз в геополітичному плані для Індії відкривається вікно можливостей
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Трамп чи Гарріс: на чиєму боці симпатії української громади в США?
Остання статистика цього ж проєкту показує, що Гарріс трохи випереджає Трампа у шести з семи так званих swing states — штатах, що вагаються і за які відбувається основна боротьба претендентів на овальний кабінет. Йдеться про Аризону, Джорджію, Мічиган, Північну Кароліну, Пенсільванію і Вісконсин. Перевага Гарріс в цих штатах скромна — 48% проти 47% у Трампа, але прикметно те, що раніше в цих штатах здебільшого лідирував 45-й президент США.
Американці українського походження становлять 1% населення Пенсильванії та 0,5% населення Мічигану. Голоси української громади теоретично можуть стати вирішальними у двобої Гарріс-Трамп. Що впливає на вподобання штатів, які вагаються, чому їхній вибір — найбільша інтрига президентських перегонів, за кого зазвичай голосують українці Америки і що останньої миті може змінити симпатії виборців?
Позитивний тренд Гарріс
Опитування останніх тижнів свідчать, що Гарріс здобуває декілька відсотків на тиждень, в той час, як Трамп залишається там само, де й був, коли ще Байден був кандидатом в президенти від демократів, каже директор програми «Північна Америка» Української Призми Олександр Краєв:
— Жодна з команд ще не показала нам повний кабінет — ані Харріс, ані Трамп чітко не вказали, хто в них буде міністром оборони, хто буде державним секретарем, хто буде радником з питання національної безпеки. Поки що це все перебуває на рівні наших здогадок. Ми також поки що не побачили повноцінної фінальної програми кожного з кандидатів, тобто, що і як буде робитися в зовнішній і внутрішній політиці.
То ж зараз ці опитування не вирішальні, а скоріше такі, що можуть вказати на певний тренд. Але тренд для Харріс дуже позитивний
Спершу основою цього тренду був хайп, продовжує Олександр Краєв, Гарріс почали підтримувати, бо вона просто молодший політик. Не треба забувати, що 66% американців, не зважаючи на політичні вподобання, підтримували те, щоб Байден знявся з перегонів, і вважали, що він застарий. Тут Гарріс абсолютно чисто зіграла на контрасті. Однак її рейтинги продовжують зростати і на це впливають вже інші чинники:
— Її ключовий наратив тримається на тому, що на відміну від хаотичного Трампа і на відміну від кризових часів Байдена — ковіду, війни і всього іншого, вона — більш стабільний і передбачуваний політик. Вона апелює до абсолютно базових речей для кожного американця: так, зараз дуже багато проблем, але наша основна ціль — не намагатися накинутися на якусь конкретну проблему і робити з цього величезний хайп, а наша задача — планомірно розвивати економіку, робити соціальну систему більш стабільною, більш інклюзивною, продовжувати вкладатися в інфраструктуру, в захист кордону, але в дуже людському форматі.
Оцей меседж стабільності, меседж прогнозованості власної політики — це те, що подобається незалежним виборцям
Штати, що вагаються
На відміну від України чи Польщі, де громадяни обирають президента прямим голосуванням і перемагає кандидат, який отримав більшість голосів, у США президента обирають штати, точніше їхні представники — колегія виборників. Кількість цих виборників різниться від штату до штату, всього їх 538 осіб. Щоб перемогти на виборах кандидату потрібно отримати 270 голосів виборників.
У більшості штатів підтримка республіканців чи демократів — історично і традиційно зумовлена, пояснює професорка Шіппенбургського університету (штат Пенсильванія) Елісон Дагнес (Alison Dagnes):
— Візьмемо наприклад Каліфорнію, Нью-Йорк, Вермонт, Орегон, де переважають демократи, або Техас і більшість південних штатів — там виборці республіканців. Але існує близько 6 американських «штатів, що вагаються», де виборці почергово голосують за кандидатів і від демократів, і від республіканців.
З 50 штатів США 6 — це не так вже й багато, але їхні голоси важливі
Разом у цих штатах, що вагаються, близько 90 голосів виборників. І вони можуть стати вирішальними, продовжує Елісон Дагнес (Alison Dagnes):
— Ці штати називають хиткими, тому що в них (і я живу в одному з них – у Пенсильванії) приблизно однакова кількість зареєстрованих демократів і республіканців.
Тож перемога однієї зі сторін вимагає чималих зусиль і навичок
На президентських виборах 2024 року це також потребує енергії та ентузіазму. Коли балотувався президент Байден, цієї енергії та ентузіазму не вистачало. Тепер, коли віце-президент Гарріс зайняла його місце у верхній частині списку, новий подих запалу і очікування змістив імпульс на її користь. Саме тому Гарріс має вищі показники в штатах, що вагаються, ніж колишній президент Трамп. Але ще багато чого може статися до дня виборів.
За оцінкою журналістів Newsweek, натепер як ключовий хиткий штат розглядають Мічиган, тамтешні голоси можуть визначити результати виборів загалом. Трамп із невеликою перевагою виграв у Мічигані у 2016 році (до цього в цьому штаті не підтримували республіканців із 1988 року), однак вже на виборах 2020 року Джо Байден повернув штат демократам.
Очевидно, що команда Трампа не буде так легко здаватися і вони ще поборються за ці штати, каже директор програми «Північна Америка» Української Призми Олександр Краєв. Однак, виглядає так, що заміна в команді демократів сплутала Трампу попередні плани:
— Чудовий контент-аналіз нам дає зараз Fox News і One America Network, які чітко показують, що команда Трампа в пошуках. Вони не розуміють, за що хапатися. Бо в один день там Гарріс звинувачують в тому, що вона знищує американський капіталізм, тому що хоче заборонити пластикові трубочки для коктейлів. В інший день вони накопали, що її чоловік в часи коледжу був невірним своїй тодішній дівчині і ось це означає, за їхньою думкою, що Гарріс не вміє підбирати людей. Потім там була інформація про якісь її конфлікти всередині її прокурорської команди, мовляв, Гарріс дуже поганий бос.
І це все змінюється щодень. Вони зараз на етапі підбору аргументів і тем, якими зможуть боротися з Гарріс
Українська громада і її симпатії
Коли ми говоримо про українців в Америці, це дуже різноманітна громада. І там є прихильники обидвох американських партій, зауважує керівник Українського конгресу Америки у Нью-Йорку Андрій Добрянський:
— Я думаю, що один з головних факторів — це є війна і це є в житті кожного українця. І ми багато чуємо від республіканців, які вже журяться, чи можуть вони голосувати за Трампа. Я можу сказати, що є республіканці українського походження, які відмовляються голосувати саме за Трампа. Але з іншого боку, є демократи, які б не голосували за Камалу Гарріс чи Тіма Волца — і це вже немає нічого спільного з війною, ці люди не вірять в їхню риторику і називають її комуністкою.
Для української громади, незалежно від штату проживання, важливо, які кроки на підтримку України пропонують кандидати в президенти США, продовжує Андрій Добрянський:
— Нещодавно вийшла платформа демократичної партії, там Україна згадана близько двадцяти разів. Нашого ворога згадали трохи менше, але вони згадали, що це ворог.
І я думаю, це те, що Камала Гарріс може показати українцям: слухайте, тут в нашому документі ви можете побачити, що ми підтримуємо Україну в таких і таких пунктах
Республіканці, на жаль, обмежили свою платформу. У них вона набагато коротша, ніж в демократів. І там Україна не згадана. Є згадка, що вони би хотіли бачити світовий мир, а не третю світову війну. Поза тим, декотрі українці мені показували, що вони знайшли в тім документі, де сказано, що республіканці будуть підтримувати збройні фірми тут в Америці і що це означає, що вони будуть підтримувати Україну.
А втім, Андрій Добрянський вказує на ще одну деталь — Джей Ді Венс, потенційний віцепрезидент США в адміністрації Трампа, відмовився від зустрічей з українськими організаціями Огайо, його рідного штату, попри те, що там проживає доволі численна українська діаспора. Загалом же, резюмує Андрій Добрянський, не варто відділяти українців, що живуть у США від американського суспільства — їх хвилюють ті самі питання і симпатії, розділені як і по країні загалом — 50 на 50.
Щодо цієї кампанії поки що немає статистики. Якщо аналізувати попередні вибори, то більше 63% українців, які проживають в США і мають можливість голосувати, проголосували за Трампа. Причому, що в 2016, що в 2020 цей показник був більше 60%, каже директор програми «Північна Америка» Української Призми Олександр Краєв:
— Я не думаю, що щось радикально зміниться. Більшість українців голосують за Трампа не тому, що він такий класний, а тому що вони, в принципі, більше консервативних політичних поглядів і скоріше будуть голосувати за республіканського кандидата, ніж за демократа. З мого особистого досвіду, як на статистику на це посилатися не можна, але з нашого з колегами спілкування з діаспорянами виглядає так, що приклад того, що Трамп перший дав зброю, для них це — Трамп значно рішучіший, ніж демократи. Посилаються на його заяву, що він готовий бомбити Москву і Пекін, що він навпаки дав Україні більше грошей, ніж Байден. Тобто Трамп, політизувавши максимально тему України, зміг на цій політизованості також привести на свою сторону і українську громаду.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Олександр Положинський: «Я ніколи не уявляв себе Рембо, та для мене було важливо взяти в руки зброю і захищати країну»
Марія Гурська: До війни — відомий співак, а зараз — військовослужбовець ЗСУ, з досвідом у бойовому підрозділі. Як сталася ця трансформація?
Олександр Положинський: Я усвідомлював, що повномасштабне вторгнення рано чи пізно буде, мав внутрішнє відчуття, що маю пережити велику війну і братиму в ній участь. Ще 1 лютого 2022 року я пішов записуватися у місцеву тероборону в Луцьку, яка здавалася мені ідеальним перехідним варіантом між цивільними і військовими. Я ніколи не уявляв себе Рембо чи крутим бойовиком, та для мене було важливо взяти в руки зброю і захищати країну.
22 лютого 2022 року почалася війна, бої за Київ.
Тероборона в столиці формувалася повним ходом і навіть брала участь в бойових діях, ходили чутки, що зброю видавали прямо з КамАЗів
Я з товаришем поїхав на Київ і опинився у бойовому підрозділі ЗСУ.
Що довелося пережити на війні?
Геройств у моєму бойовому досвіді немає. Звичайним солдатом відправився на фронт. Одного дня нас відправили на підсилення одного з підрозділів ЗСУ під Бахмут. Бої там тоді ще не були такими інтенсивними, росіяни наступали в ті дні в районі Сєвєродонецька.
У Бахмуті нас підняли за тривогою, вивезли на позиції. Зайти вдалося не з першого разу, тому що були обстріли. Кілька разів верталися, залягали, розвантажувалися, потім знову завантажувалися в автомобілі. Врешті-решт зайняли позиції в посадці, переночували, наступного дня вийшли безпосередньо на об'єкт.
Це була якась промзона — очисні споруди чи щось таке. Ми там окопалися, організували оборону, спостереження, постачання. Через кілька днів в результаті обстрілу загинули наш командир взводу і ще кілька наших побратимів.
Під Бахмутом ми пробули 10 днів. Ворогів бачили в бінокль, регулярно були під обстрілами, на які не могли відповісти, тому що не мали відповідного озброєння. З дронами особливо не могли працювати, тому що там глушили зв'язок, артилерії в нас не було, танків не було, далекобійної зброї не було.
У нас були гранатомети, які могли бити усього на кількасот метрів, і автомати Калашникова
Як ти став командиром відділення 47-ї бригади?
Насправді це найменша базова ланка Збройних сил України. За певних обставин переважна більшість військовослужбовців здатні дійти до такого рівня свого індивідуального розвитку, щоби посісти цю посаду. Це не є якесь велике досягнення. Все залежить від бажання людини вчитися, здобувати нові навички і вміння, брати на себе відповідальність за інших людей. Я до цього був готовий, інакше чого було йти в ЗСУ.
Я постійно ходив на тренінги, займався з різними інструкторами і проявляв зацікавленість. Я намагався отримати якомога більше військових знань, навичок і вмінь. Я навіть просив мене направити на офіцерські курси, але мені сказали: «Чоловіче, тобі вже за 50!». А мені 50 щойно виповнилося — через два тижні після того, як я вступив у ЗСУ. Ну, добре, не піду на офіцерські курси, але я однаково цікавився, багато читав, дивився відео, спілкувався. Паралельно займався матеріальним забезпеченням нашої роти і навіть іншим підрозділам допомагав. Ну і врешті-решт десь я, можливо, проявив якісь лідерські якості, що дозволило моїм командирам ухвалити таке рішення. Невдовзі після повернення з фронту я пройшов навчання за кордоном і став командиром відділення — займався кадрами, формуванням відділення, проводив базову військову підготовку бійців.
З якими людьми довелося служити під час твого перебування у складі бойового підрозділу ЗСУ?
ЗСУ — це зріз суспільства. Там є різні люди і за віком, і за життєвим досвідом, і за професією, і за інтересами. Враховуючи специфіку нашого 47-го батальйону, на той момент значна кількість цих людей були добровольцями, які прийшли з усвідомленням того, для чого вони йдуть до ЗСУ. Вмотивовані, націлені на те, щоби боронити Україну і виганяти ворога за її межі. Люди, які відкривають в тобі все краще, що ти можеш в собі відшукати, з якими переживаєш особливі події часом пов'язані з ризиком для життя і які через це стають тобі близькими, рідними. На фронті чи прифронтових територіях є відчуття єдності з людьми, бо вони є твоїми однодумцями в багатьох питаннях. Це відчуття великої родини, коли ви робите і боретеся за те саме.
Якщо армія — це зріз суспільства, то у чому різниця між людьми на фронті і в тилу?
У тилу немає можливості такої швидкої ідентифікації. Люди не ходять з табличками, на яких написаний перелік усього корисного для оборони держави, що робить ця людина. Ти бачиш людину, яка живе своїм життям. А що ховається за цим фасадом? Ти не можеш знати. Ти не будеш підходити до кожного і питати: «А що ти робиш? Ти тільки п'єш каву чи ще донатиш? Плетеш сітки? Волонтериш? Працюєш на підприємстві, яке паяє дрони? Сам десь вдома у вільний час паяєш дрони?». Ти ж не будеш до кожної людини з цим чіплятися. Ти не будеш питати: «А яким ти бачиш майбутнє України? Ти взагалі хочеш, щоб Україна існувала як незалежна держава, самодостатня, повноцінна, розвинута, авторитетна і так далі?». Ти не будеш це в кожного ходити і запитувати. І тому складніше.
В української армії багато жіночих облич. На твою думку, чи дійсно війна припинила бути суто чоловікою справою і чи є в армії гендерна рівність? Як це виглядає на практиці?
Я не ділю бійців на чоловіків і жінок. Готовність і можливість захищати країну не залежить від статі, це залежить виключно від особистості.
У нас головним медиком роти була дівчина. Ми з нею непогано взаємодіяли — я займався допомогою в забезпеченні, вона мені казала, що потрібно організувати через волонтерів. Якийсь час у нас в.о. командира роти теж була дівчина, Юлія Шевченко [військовослужбовиця Юлія Шевченко у цивільному житті була аспіранткою кафедри кримінального права Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, а з початку 2021 року працювала в управлінні проведення обов’язкових повних перевірок НАЗК. — Ред.]. Вона дуже класно себе проявила як людина і як командир — змогла завоювати серця, мабуть, усієї роти. На жаль, вона загинула. Це велика втрата і великий біль для всіх.
Я знаю багатьох дівчат, жінок в армії і дуже ціную їх як людей, захоплююся рівнем їхньої фаховості і самовіддачі, ставлюся до них з величезною повагою і любов'ю.
Зрозуміло, що щось можуть краще робити жінки, щось — чоловіки.
Неодноразово чув, що жінки часто більш влучно стріляють, і з них виходять хороші снайпери
Я за те, щоби в українському війську були вмотивовані люди, які усвідомлюють, що вони там хочуть робити, для чого вони туди йдуть. Друге питання, чоловік це чи жінка. Разом з тим я вважаю, що Збройні сили повинні максимально сприяти тому, щоб жінки в їхніх лавах почувалися максимально комфортно. Йдеться не про кращі за чоловіків умови, а про те, що протягом тривалого часу жінок в ЗСУ було небагато, і тому є дуже багато непродуманих моментів — і якісь гігієнічні питання, і організаційні, я чув, що є проблеми зі зброєю, зі спорядженням, із формою для жінок. Цими питаннями займаються, звісно, але не впевнений, що вони завжди вирішуються якісно.
Як війна змінила українців? Чи дійсно за останні роки в країні відбулася трансформація національної свідомості? Як ти сприймаєш ці процеси?
Такі потрясіння як війна, а тим більше така, яку ми зараз ведемо проти нашого ворога, — екзистенційна війна за наше існування, адже ворог хоче знищити і нашу націю, і державу, такий масштаб, такий такий обсяг і така кількість жертв і руйнувань не можуть не вплинути на зміни. Бачу по багатьох моїх знайомих, що в них явно зріс рівень патріотизму, громадянської відповідальності за долю держави і за майбутнє українського народу.
Ті, хто все наше багаторічне знайомство спілкувалися переважно російською, усвідомлено переходять на українську — і в публічному, і в приватному спілкуванні. Я вважаю це дуже важливим фактором.
Не готовий дорікати людям, які розмовляють російською, але готовий поцікавитися, чому людина, якій ніщо не заважає перейти на українську, цього не робить
Є, звісно, й проблеми. Українцям бракує єдності. Значна частина людей, які позиціонують себе, як патріоти, готові власні амбіції ставити значно вище за інтереси держави. Багато хто пробує уникнути активної участі в обороні, шукає відмазки і обґрунтування, чому обирає таку позицію. Але мені хочеться акцентувати свою увагу на позитиві. Мені хочеться, щоб все найкраще, що українці проявили за ці два з половиною роки — взаємозв'язки, бажання єдності і взаємопідтримки, плекалося і квітнуло, розповсюджувалася і зміцнювалася. І не лише в площині емоцій, але й в численних зовнішніх проявах.
Як війна змінила наші відносини з сусідами і світом? Як ти бачиш нову роль України в Європі?
Україна є лакмусовим папірцем, який сьогодні в світі допомагає проявляти себе людям, організаціям, країнам.
Завдяки нам світ побачив, наскільки недієвою і атеїстичною структурою є Організація Об'єднаних Націй. Вона взагалі нічого не вирішує. Вона взагалі не переймається вирішенням важливих питань майбутнього світу. Ми побачили слабкість Ватикану. Те, що чуємо від очільника цієї церкви, Папи Римського, дуже сильно контрастує з догматами католицизму.
Україна важкою, трагічною ціною на своєму власному прикладі доносить світу й Європі те, про що вони забули
Часом вони цього не бачать, а часом навіть не хотіли б знати. Але від цих знань залежить майбутнє і Європи, і всього світу.
Як бачиш відбудову України і участь у ній наших західних партнерів?
Якби мене спитали, як би я робив велику відбудову, то я б спочатку спитав, хто в світі готовий нам з цим допомагати. Наприклад, 50 країн готові нам допомагати. Далі я б намагався зрозуміти, в яких обсягах вони готові це робити. І в межах цієї готовності пропонував би цим країнам займатися відбудовою якихось конкретних районів і міст. Наприклад, є 10 країн, які готові відбудувати Маріуполь, Бахмут чи якесь інше зруйноване українське місто. Я за те, щоби в узгодженні з представниками України, вони самі пропонували варіанти, що і як саме робити, і виконували це, використовуючи власні команди, і залучаючи, звісно, по максимуму українців. Але головне, щоб вони по-перше, самі формували бюджети і контролювали кошти, скеровані на відбудову, а по-друге, самі вели проєкти і вчили нас, як і що у них робиться, щоб потім, в майбутньому, ми використовували цей досвід в нас.
Що дає тобі надію на перемогу і якою ти її бачиш?
Я не історик, але багато цікавився історією.
В історичному контексті ми, можливо, навіть ніколи ще не мали такої сильної держави, як маємо зараз, з такою сильною армією і з такою потужною зовнішньою підтримкою
Оці три фактори дають мені надію на те, що ми маємо всі шанси перемогти у цій війні.
Якою буде ця перемога, залежить від багатьох моментів. Мені б хотілося, щоб Росія як цілісна держава припинила своє існування, розвалилася на велику кількість національних держав. І хай навіть кожна з них по своїй суті буде ворожою Україні, все ж окремо вони не будуть таким загрозливим фактором для майбутнього України, як існування великої Росії, яка маленькі національні утворення об'єднує під одним шовіністичним, імперським крилом.
Якою буде українська культура після війни?
Я припускаю, що нам доведеться ще поборотися з новими хвилями експансії з боку російської музики і культури в різних проявах і з готовністю багатьох українців йти на цю колаборацію, ставати частиною російського культурного простору. Я думаю, що нам ще доведеться долати ці проблеми — і не раз. Але все залежить від того, на яких умовах і за яких обставин закінчиться війна.
Якою є Україна твоєї мрії, в якій ти хотів би жити в майбутньому?
Я безмежно люблю Україну. Не як державу, а як місце мого народження, місце, в якому я живу, яким цікавлюсь, яким люблю подорожувати, коли в мене є така можливість, яке я люблю вивчати. Це не якась одна крапочка на карті, це дуже велике місце.
Я люблю Україну різну — і таку, якою вона є на сході, і на заході, і на півдні, і на півночі, і в центрі
Я люблю дуже багато місць. Я люблю велику кількість людей. І мені хочеться, щоби в межах всього цього, що я люблю, був державний лад, який сприяв би розквіту всього найкращого, що тут є, і не давав би можливості функціонувати всьому поганому, що тут є або може з'явитися. І якби нам вдалося створити таку державу, в якій хотілося б жити всім людям здорового глузду, то це була б країна моєї мрії.
Павел Коваль: Заборона російської церкви — це край імперським домовленостям
Марія Гурська: Напередодні 33-го Дня Незалежності України Верховна Рада ухвалила історичне рішення про заборону діяльності Російської православної церкви в Україні. Що ви думаєте про це рішення та його важливість для розвитку країни?
Павел Коваль: Я пам’ятаю, як дехто сміявся з важливості церковної незалежності України від Москви. А я вважаю, що за останнє десятиліття це було одне з найважливіших рішень. Кожен, хто цікавиться історією Російської імперії, знає, наскільки важливим елементом у підході Москви до підкорюваних країн є використання православної церкви для побудови сфери впливу. Російська церква стала фактично елементом впливу на українське суспільство, тихої пропаганди. Це не тільки публічні проповіді чи офіційні документи. Часто це просто нашіптування, глузування, незгода з діями української держави, незгода з діями українських церков, які є патріотичними і стоять на засадах прав людини, я маю на увазі Православну Церкву України на чолі з митрополитом Епіфанієм, а також Греко-Католицьку (УГКЦ) і Римсько-Католицьку Церкви. Також є Латинська церква (ЛЦвУ).
Всі ці церкви поважають самобутність України
У чому полягає підхід до функціонування церкви в сучасній державі? Це традиція, яка сягає корінням у глибоку давнину. Якщо держава має визнані кордони, вона апріорі має право вимагати пристосування церковних установ до форми держави, їхньої поваги до кордонів цієї країни. Тому таким важливим було визнання самостійності ПЦУ, важливість томосу — Україна має свою православну, окрему церкву, що стало можливим завдяки заангажованості українських політиків, експрезидента, але насамперед Патріарха Варфоломія.
Зауважте, що Католицька Церква — як Римсько-, так і Греко-Католицька — без проблем сказали: «Гаразд, є міжнародно визнана українська держава, тому ми створюємо окрему структуру в українській державі». А чого хоче московська церква? Вона каже: «Ні, ми цього не поважаємо. Ми хочемо, щоб церковна структура відображала старі імперські домовленості». І це суть справи, яка стосується політики і політичного заангажування московської церкви. Я вже не кажу про інші речі, наприклад, офіційні заяви про підтримку Путіна, ангажування напряму, оголошення своєрідної священної війни.
Інфільтрування церкви агентами російських спецслужб.
Це підтверджено сотнею способів ще з радянських часів. А це ж простий принцип. Коли в 1991-му році Україна проголосила незалежність, окрема структура Католицької Церкви для України була вже готова. Звісно, на той час більшість священиків та єпископів мали зв’язки з Польщею, бо це стосувалося переважно західної України. Але для Іоанна Павла ІІ було зрозуміло: окрема Україна повинна мати окрему церковну структуру — римсько-католицьку. Так має бути в кожній серйозній, християнській церкві, яка себе поважає.
У Польщі діє Польська православна Церква, предстоятель якої митрополит Сава перебуває в тісних стосунках з предстоятелем РПЦ патріархом Кирилом. Релігієзнавці пояснюють, що саме тому Польська православна Церква досі не визначилася із офіційним визнанням ПЦУ. Як і коли це може змінитися?
Польська православна Церква вже сто років має те, що українці отримали лише кілька років тому. Після створення польської держави було зрозуміло, що Православна Церква також має бути автономною і повинна поважати кордони Польщі. Це азбука функціонування церков в умовах сучасного світу.
Насправді очільник Православної Церкви в Польщі є літньою людиною. Його історія сягає ще часів комунізму, і він наразі не наважився на те, щоб повністю визнати канонічність і відповідність ПЦУ церковному праву. Це не змінює того факту, що ця церква є повністю визнаною, тому що це зробили інші церкви, і цього достатньо. Я просто хотів пояснити ситуацію з Польською православною Церквою. Більшість представників польського православ’я є однозначно патріотичними, активними громадянами, які пишаються автокефалією. Деякі речі є просто політичними рішеннями групи людей на керівних посадах.
Які зміняться з часом?
Я радий, що Польська православна Церква є незалежною, незважаючи на те, що, з іншого боку, я негативно оцінюю політику групи православних єпископів на чолі з архієпископом Савою, і з нею не згоден. Але те, що Польща вже 100 років має окрему православну церкву, це частина нашої незалежності. За сто років наша Православна Церква не підкорялася жодному Кирилу чи іншому кагебісту в сутані. Прикро, що керівництво Польської православної Церкви, яка сама є незалежною, не було в авангарді визнання автокефалії ПЦУ. Я б очікував, що вони зроблять це одними з перших.
Україна — міжнародно визнана держава. Християнські церкви визнають кордони держав та адаптують своє управління до їхніх кордонів
Сподіваюся, що найближчим часом це зміниться! А наразі до успіхів України в церковній незалежності додаються успіхи ЗСУ у просуванні в Курській області, де Збройні сили України вже контролюють понад 1260 квадратних кілометрів території і 93 населені пункти. Бачимо, як Путін інформаційно ізолює Курщину і водночас намагається не помічати проблеми. Ситуація на Курщині — це нова російська нормальність. Що ви думаєте про це?
Я вважаю, що це слабкість Путіна і ситуація чітко показує — що в найближчому оточенні Путіна панує певний розлад. Для мене це перш за все важливо.
Як перетворити Курщину на коротший шлях до перемоги України?
Українці показали, що в їхньої відваги немає меж. Раніше всі були певні, що якщо українці зайдуть на територію Росії, то щось станеться. І от, вони зайшли, нової ситуації немає, а потенційна переговорна позиція України значно краща. Згоден, все це дуже ризиковано. Я долучений і постійно отримую інформацію про те, що відбувається на фронті. Я розумію, що українська влада була змушена піти на якийсь неординарний крок. Ден Фрід блискуче про це говорить у своїх коментарях про те, що багато воєн було завершено, тому що хтось зважився, і це також було в американській історії, на несподіваний, нестандартний рейд, який порушує певну логіку війни в неочікуваний спосіб. У нашому випадку, можливо, це буде наступ на Курську область.
Українцям не дають того, не дають цього, не дають стріляти, заходити надто далеко, а вони вириваються з шаблону
Хтось постійно їм каже, що не можна робити, а вони раптово роблять це і кажуть: «От бачите, це можна!». Путін дезорієнтований. Звісно, через своє божевілля він може робити дурниці. Але сьогодні ми чітко бачимо, що він не знає, як діяти, а в його оточенні з’явилася якась нова динаміка. Для мене це поза дискусією. Чи завжди це віщує щось виключно хороше? З тактичної точки зору — ні, тому що в перехідний період є різні загрози. Але стратегічно це, безумовно, послаблює Путіна.
Bloomberg пише, що партнери України досі не поставили нам 5 обіцяних раніше систем ППО, таких важливих напередодні зими. Чи варто очікувати, що Європа, США та союзники дадуть Україні не лише те, що обіцяли, але й усе, що потрібно для української перемоги?
Я можу говорити лише про те, що ми робимо, тому що польський уряд надзвичайно заангажований, і якщо говорити про постачання, готовність в разі потреби надати енергію, то на це зібрані міжнародні кошти і є гроші, щоб за це заплатити. Ми можемо це виробляти, можемо доставити в Україну і закрити потреби, якщо буде потрібно. Я не хочу вдаватися в подробиці, але ми це координуємо, ми до цього готові. Ми готові надати більше різних систем енергопостачання, скажімо обтічно, на фронт і в окремі лікарні.
Захід готовий до різних речей і буде допомагати, але достатньо не буде ніколи, тому що ідеться про війну і нещастя
А що з ключовим рішенням — можливістю застосування західної зброї по цілях в Росії?
Деякі країни поступово почали давати згоду. Здається, Данія нещодавно погодилася, чи не так? Отже, по шматочку буде. І я захоплений українцями: де б вони не були — в Україні, в Польщі, в США, в Канаді, в Південній Африці — скрізь говорять: «Але я все ж таки прошу доставити нам ці п’ять систем ППО!».
Візит Моді: Польща, Україна та Індія пишуть нову главу історії
Перший візит прем'єр-міністра Індії Нарендри Моді до демократичної Польщі і його перший візит до вільної України пишуть нову історію. Про таке заявив в інтерв'ю PAP колишній посол Польщі в Індії, політолог, експерт з факультету політології та міжнародних відносин Варшавського університету, доктор Томаш Лукашук:
— Індія, лідер Глобального Півдня, зустрічається з Польщею, одним з лідерів ЄС. Наступна зустріч з Україною, яка є важливою, оскільки Індія має певний наратив, коли йдеться про російську агресію, і багато інших країн можуть його наслідувати.
Лукашук пояснив, що багато країн Глобального Півдня дивляться на війну в Україні як на ще один випадок маріонеткової війни між США та Росією. І цей наратив, за словами експерта, потрібно розвінчати, оскільки це важливе питання для правильного розуміння взаємопов'язаності глобальної системи безпеки:
— Ситуація в Україні та на Близькому Сході життєво впливає на інтереси та безпеку Індії та інших країн Глобального Півдня. Індія зрозуміла це, коли під час розгортання подій в Україні Китай і Північна Корея, її найближчі сусіди, долучилися до військової підтримки агресора.
Виявилося, що війна не надто далеко від Делі й безпосередньо впливає на безпеку Індії
За словами Лукашука, небезпечною для Індії є ситуація, коли китайці нарощують свою потужність на конфлікті в Україні й водночас Росія послаблюється. Відповідаючи на запитання про нещодавню зустріч Моді з Путіним, співрозмовник PAP зазначив, що у випадку Індії, яка є країною з амбіціями, це була внутрішня гра:
— Очільник уряду Індії повинен був забезпечити постачання нафти й газу, тому що без цього гігантська економіка Індії не може вижити.
Минулого місяця на російську нафту припало рекордні 44% від загального обсягу імпорту Індії, повідомило в 22 серпня агентство Reuters. У 2021 році російська нафта становила лише 2% річного імпорту
Експосол Польщі в Індії також підкреслив, що завдяки візиту до Польщі та України лідери двох країн можуть ще раз наголосити у прямих переговорах, що Росія порушила всі правила міжнародного порядку, які існують і були встановлені за останні сто років, всі конвенції, які стосуються або війни, або миру:
— Це фундаментальне питання правил глобального міжнародного порядку у 21 столітті має бути зрозумілим Індії та іншим країнам Глобального Півдня.
На думку політолога, з погляду прем'єр-міністра Моді, найважливішим є збереження стану рівноваги між основними гравцями навколо Індії: США, Китаєм і Росією. Лукашук додав: у розумінні Індії цей баланс має бути збережений. Якщо Росія послабиться, а Китай посилиться, це вдарить по індійських інтересах. США вийшли на вищий рівень співпраці з Індією у 2005 році, і з того часу стратегічне партнерство поглиблюється і є стабільним.
Позиція Китаю та Росії є менш стабільною і створює більше викликів для Індії:
— Прем'єр-міністр Моді мав розмову тет-а-тет з прем'єр-міністром Туском, а раніше мав розмову з Путіним, це означає, що він може привезти до Києва якусь пропозицію щодо мирного завершення війни. А якщо такої пропозиції у нього не буде, то він запропонує особисто провести переговори з людьми, з якими він має регулярні контакти, а саме з президентом США, президентом Китаю і російським лідером.
Президент Зеленський знає, що Моді — один з небагатьох глав урядів у світі, який має з ними регулярні прямі контакти. Це може бути певною пропозицією для очільника України
Лукашук наголосив: для Моді важливим є не лише питання мирного завершення війни, а й те, щоб Зеленський зрозумів логіку зовнішньої політики індійців. 23 серпня Моді прибув з візитом до Києва, де вже провів зустріч із президентом Володимиром Зеленським.
Автор тексту: Marta Zabłocka (PAP)
Німецький депутат Родеріх Кізеветтер: «Скорочення Німеччиною допомоги Україні — це питання відсутності пріоритетів»
На тлі повідомлень про скорочення допомоги наступного року Німеччина передала Україні додаткове озброєння, зокрема, нове ППО, безпілотники, гвинтівки й патрони. А от скільки коштів Німеччина виділить на оборонні потреби Києва у 2025-му, стане зрозуміло не раніше осені.
Які настрої панують зараз в уряді та Бундестазі? Чи зміниться підтримка, та чи зможе на неї вплинути успішний курський рейд? Та чи вплинуть на відносини з Україною нові дані розслідування щодо підриву газопроводів «Північний потік»? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів Родеріх Кізеветтер — депутат з найбільшої опозиційної фракції ХДС/ХСС в парламенті Німеччини.
Допомога Україні vs «Північний потік»
Марина Степаненко: Німецьке видання Frankfurter Allgemeine Zeitung (FAS) пише, що Німеччина обмежить допомогу Україні найближчим часом. У нашому МЗС вже назвали цю інформацію маніпулятивною, мовляв, у вашій країні ще тривають перемовини щодо бюджету на наступний рік. Минулого разу після тривалих переговорів рівень фінансування на 2024-й вдалося підняти з 4-х до майже 8-ми мільярдів євро. А як щодо наступного року? Які настрої та думки зараз панують у Бундестазі?
Родеріх Кізеветтер: Бундестаг і уряд мають різні погляди. Уряд хотів би обмежити допомогу Україні, тому у 2025 році вона має скоротитися вдвічі і фінансуватися поза межами федерального бюджету. На це вказує навіть не сам уряд, а Офіс канцелера Німеччини.
Міністерство закордонних справ, а також Міністерство оборони виступають за збільшення підтримки, але Офіс Шольца дав вказівку Міністерству фінансів заморозити її. У нас є річний бюджет у близько півмільярда євро і дебати точаться довкола 17 мільярдів, яких не вистачає у федеральному кошторисі на наступний рік.
І тепер для того, щоб компенсувати ці гроші, потрібно скоротити допомогу Україні, особливо військову допомогу
Це питання відсутності пріоритетів і чіткої позиції. Проблема полягає в тому, що уряд, особливо Офіс канцлера, з внутрішніх причин хоче скоротити допомогу Україні. Щоб виправдати це рішення, можна було б його пов’язати з витоком інформації, що Україна могла зруйнувати «Північні потоки». Якщо це так, то це навіть не покарання, а якесь дивне обрамлення неправильної, необачної інформації від деяких журналістів-розслідувачів. Здається, це не випадковість.
Мабуть, навмисно, що в той самий тиждень, коли дві різні групи журналістів-розслідувачів намагаються зробити Україну цапом-відбувайлом за руйнування «Північного потоку», яке може бути прихованою дією Росії, в той самий тиждень відбуваються бюджетні скорочення, які шкодять Україні.
У розслідуванні The Wall Street Journal (WSJ) про підрив газопроводів «Північний потік» у вересні 2022 року йдеться про начебто причетність до інциденту українських високопосадовців — президента Володимира Зеленського і тодішнього очільника Збройних сил Валерія Залужного. Що ви думаєте з цього приводу?
Стаття Wall Street Journal конкурувала з матеріалом німецького Spiegel, який вийшов на день раніше. І обидві публікації намагаються підвести до того, що українські чиновники віддали наказ про знищення «Північного потоку».
Розслідування WSJ дійсно дивне, тому що там написано, що Росія отримувала мільярди євро від «Північного потоку», що насправді не відповідає дійсності. З липня 2022 року по ньому не пройшло жодного галона газу, а місяцями раніше пройшло лише 40 відсотків від обіцяного обсягу постачання. Отже, якби Україна зруйнувала його, вона по суті, «вбила б вже мертвого коня». Тож навіщо їм витрачати зусилля?
По-друге, якщо Зеленський не зміг зв'язатися з командою, яка отримала наказ знищити «Північні потоки», то чому ця команда була досяжна за допомогою супутникового телефону? Це теж не проходить. По-третє, говорять про Володимира Ж. (у публікаціях німецькою — Wolodymyr Z. або Wladimir S., залежно від транслітерації. — Авт.) з українським паспортом, але ніхто не говорить про те, що у нього могли бути й інші паспорти, як у Діани Б (іншої підозрюваної, за версією розслідувачів. — Авт.). Вона була власницею підприємства, яке орендувало яхту «Андромеда», але у неї також був російський паспорт. Вона жила в Криму, а зараз перебуває в Краснодарі. Отже, вона росіянка, а не українка. Крім того, немає жодних свідків, є лише таємні джерела. Отже, на мою думку, історія WSJ є непослідовною і неправдоподібною.
Я не вірю в це, тому що якби Україна зробила щось подібне, то це стало б надбанням громадськості, і це завдало б шкоди Києву. Тому я не можу собі уявити, що український уряд знищив «Північні потоки» або наказав це зробити
Колишній керівник німецької розвідки Аугуст Ганнінг раніше заявив, що Польща може бути причетною до диверсії з підриву газогонів «Північний потік». Польський прем’єр Дональд Туск у відповідь на події довкола розслідування порадив всім ініціаторам і покровителям підірваних газогонів — «вибачитися і сидіти тихо». Як ви оцінюєте таку заяву?
Ганнінг не ставить під сумнів дослідження цих дивних слідчих груп, що мене дратує, але не дивує. Багато колишніх відповідальних високопосадовців і чиновників у Німеччині мають дуже тісні зв'язки з Росією і давні дружні до Росії традиції, і ми повинні це враховувати. Росія використовує проросійські голоси в науці, медіа, економіці та політиці для своєї інформаційної війни і може використовувати їх для глибших психологічних операцій. Ці особи виглядають авторитетними, але насправді стають інструментом гібридної війни на користь Росії.
У Німеччині є група людей, які намагаються зробити з України цапа-відбувайла, щоб виправдати припинення підтримки. Роль Туска я не можу пояснити, і ми повинні бути дуже обережними і не вдаватися до інсинуацій чи звинувачень
Я знаю, що федеральний прокурор Німеччини дуже засмучений цією історією, оскільки вона ставить під загрозу його власну слідчу роботу — витік інформації мав би походити від політично відповідальних осіб з Офісу канцлера. Він не може працювати як повинен, тому що ті, хто зруйнував «Північні потоки», тепер попереджені. І в цьому зараз полягає небезпека.
Якщо ці люди перебувають в Росії, то вони зітхають з полегшенням, адже Німеччина вважає, що Україна знищила газопроводи. Тому ми маємо бути дуже обережними із заявою Ганнінга і цитуванням Туска, і взагалі з будь-якими поспішними звинуваченнями.
Друзі Росії в Німеччині
Прокуратура Німеччини видала ордер на арешт українця, якого підозрюють у вчиненні диверсії на газогонах «Північний потік». Ще двоє ймовірних причетних — теж українці. Окрім військової підтримки, чи може це вплинути на інші сфери співпраці між Німеччиною та Україною?
Ті, хто поширює ці вірогідно фейкові новини про «Північні потоки», хочуть припинити підтримку України з боку Німеччини і підірвати довіру, а також примусити Україну до капітуляції. Але вони не рахуються з бажанням і силою України і не беруть до уваги українське населення, яке не хоче жити в умовах замороженого конфлікту або під російською окупацією.
Українці покинуть свою країну. Вони втечуть, якщо Київ примусять до перемир'я. Тому що по той бік кордону в Росії відбувається жорстоке насильство проти цивільних. І тому Україна не хоче, щоб її примушували до перемир'я, як цього хотіли б дехто в Німеччині, наприклад, канцлер та інші. Тому ми повинні бути дуже обережними, щоб на місцях не було сил, які хотіли б зашкодити готовності Німеччини підтримувати Україну.
У нас відбудуться внутрішні вибори у Тюрингії, Саксонії (1 вересня) та Бранденбурзі (22 вересня). І в цих трьох федеральних землях є сили, які перебувають під впливом Росії. Альянс Сари Вагенкнехт (BSW) та Альтернатива для Німеччини (AFD), які частково фінансуються з Росії або перебувають під її впливом. І тому ми повинні бути дуже, дуже обережними щодо контексту, який вигідний РФ. Прямого фінансування немає, але люди з цих партій отримують гроші за свої особисті інтереси і свою особисту роботу всередині партій.
Всередині нашої країни дійсно існує конкуренція між тими, хто хотів би бачити зміцнення міжнародного порядку, заснованого на принципах верховенства права, і тими, хто підтримує принцип «право на боці сили», сили Росії, хто бачить Україну як вимушену жертву заради миру з Росією.
Але вони не усвідомлюють, що Росія не хоче миру. Росія розглядає Україну як легітимну частину Росії. Отже, росіяни продовжуватимуть війну проти України, продовжуватимуть гібридну війну проти Молдови та країн Балтії. Миру не буде. Це імперське мислення Росії, якого не розуміють ті люди, які хотіли б припинити підтримку України.
Повертаючись до бюджету та допомоги, якщо німецькі депутати виділять Україні не більше 4 мільярдів євро у 2025 році, що це означатиме для обороноздатності України?
Перш за все, Німеччина — не єдиний донор і не найсильніший. Є й інші країни, які надають більше допомоги відносно свого ВВП, наприклад, Данія, Норвегія, Польща, країни Балтії, Швеція та Фінляндія, Велика Британія. Отже, є інші, набагато надійніші партнери.
По-друге, 4 мільярди євро вже заплановані. Вони будуть інвестовані в запчастини, в боєприпаси, в протиповітряну оборону і так далі. Але немає вільного місця для додаткової підтримки з регулярного бюджету. Отже, дуже важливо, щоб Німеччина надала Україні додаткову допомогу на суму від 4 до 10 мільярдів євро в наступному році. Уряд стверджує, що відсоткова ставка на заморожений російський капітал має обслуговувати інтереси України.
Але в Європейському Союзі поки що немає єдиної думки з цього приводу. Це питання абсолютно незрозуміле. І це залежить, наприклад, від підтримки Угорщини
У будь-якому випадку, вся сума замороженого російського капіталу вже належить Україні. Це не замінить необхідної підтримки з боку Німеччини та інших країн. Отже, аргументація німецького уряду є свого роду відволікаючим маневром, виправданням і ухиленням від відповідальності.
16 лютого німецький канцлер разом з Президентом Зеленським поставили підписи під угодою про безпеку. І 16 лютого він підписався під тим, що буде підтримувати Україну стільки, скільки буде потрібно, і в кордонах 1991 року. Підпис не вартий чорнила, яким він написаний. Якщо Німеччина не збільшить свою підтримку, то угода про безпеку не має ніякої цінності.
Курський наступ і німецькі Taurus
У лютому в одному з інтерв’ю ви казали, що «війна має бути перенесена на територію Росії», і що «російські військові об'єкти та штаби мають бути зруйновані». Пів року потому розпочалася операція ЗСУ у Курській області. Якою була ваша перша реакція?
Це був подих полегшення, тому що в лютому я вимагав, щоб ми дали можливість Україні перенести війну на територію Росії, перекрити російські плацдарми і ланцюги постачання і бити по російських позиціях, по російських складах боєприпасів, а також по тих, хто несе відповідальність за війну — по їхніх міністерствах, командних пунктах, логістичних зонах і тощо. І за це мене засудили власні однопартійці, деякі медіа. Тепер я відчуваю себе виправданим.
Такі операції мають сенс з точки зору військової стратегії, дозволені міжнародним правом і, в разі успіху, мають оперативну перевагу. Я — колишній військовий. Перед тим, як потрапити до нашого парламенту, я майже 30 років працював у міжнародних організаціях, у НАТО, Європейському Союзі та Збройних силах. Я маю уявлення про те, що таке війна, про те, що необхідно для її стримування та успішного проведення операцій.
А з іншого боку, як сказав наш міністр оборони, це дуже нормально, що країна, на яку напали, веде війну на території агресора. Це абсолютно нормальне явище у світі — таке сказав наш міністр оборони торік у квітні на ток-шоу. Але коли я про це говорив у лютому цього року, люди відповіли, що це розпалювання воєнних дій. А я казав, що це необхідність. Так воно і є.
Операція України в Курську видається правильною і ефективною, побачимо, наскільки стійким буде успіх, але поки що це велика перемога для України. Це правильна відповідь тим, хто все ще вірить в замирення з Росією
Німеччина не ставить під сумнів законність дій ЗСУ у Курській області і не заперечує використанню німецької зброї на території РФ. А втім, чи змінює курський наступ думки німецьких політиків щодо передачі Україні далекобійних ракет TAURUS?
На жаль, ні, тому що в Соціал-демократичній партії лідер фракції, а в Офісі канцлера дуже важливий, високопоставлений політик виступають проти того, щоб дозволити Україні зруйнувати російські комунікації, ланцюги постачання тощо. Це глухий кут.
Моя партія, ХДС/ХСС, дуже підтримує передачу TAURUS, але Офіс Шольца перешкоджає цьому. Міністр оборони хотів би здійснити поставку, міністр закордонних справ також, але немає політичної волі, адже потрібне одностайного голосування в уряді, а Соціал-демократична партія блокує це питання.
Необхідно вже сьогодні, більше, ніж вчора, поставити кілька сотень високоточних ударних систем дальнього радіусу дії, таких як TAURUS, так само нам потрібно дати можливість нашій оборонній промисловості виробляти більше танків, більше боєприпасів, більше артилерії.
Але це брак політичної волі, а також брак стратегічної культури і мислення. Це дух замирення, це дух Чемберлена 1938 року, а не підхід Черчилля. Ми поки що не маємо «моменту Черчилля» в Німеччині. Я працюю над тим, щоб це змінити
Тиск на Путіна
Як, на вашу думку, український рейд може вплинути на ситуацію всередині Росії?
В минулому ми бачили, що коли Путін перебував під тиском на тлі заколоту ПВК «Вагнер», він був прихильником переговорів. Тоді він доручив Лукашенку з Білорусі пом'якшити цю неспокійну ситуацію. Лукашенко переконав Пригожина зупинитися і приїхати до Білорусі у вигнання, але пізніше Путін все одно його вбив. Отже, коли на Путіна тиснуть, він схильний домовлятися або поступатися.
Завдяки рейду Україна має шанс не лише створити буферну зону, але й створити простір для торгів. Наприклад, якщо колись будуть переговори про те, що Росія має піти з усієї України і зможе за це повернути Курську область — це покращує переговорну позицію Києва, але, тим не менш, тиск на Донбасі зростає. Побачимо, чи призведе наступ у Курській області до полегшення ситуації на інших ділянках фронту, коли Росії доведеться відступати і перегруповувати своїх солдатів.
Україна з кожним днем втрачає територію і сотні солдатів, тому західна підтримка має зростати. У цьому відношенні Німеччина подає дуже поганий сигнал
Поганий для України, тому що Путін бачить, що у Німеччини слабкі коліна. І це також погано для Сполучених Штатів, адже ті, хто підтримує ізоляціоністів разом з Трампом зможуть стверджувати: «чому ми повинні підтримувати Україну, коли німці припиняють підтримку?». Мовляв, це питання Європи, це не питання Сполучених Штатів.
Це буде великою невдачею Німеччини, якщо ми втратимо підтримку США під час передвиборчої кампанії. І тому ми повинні інвестувати, ми повинні робити більше. А Україна повинна утримати цю територію і навіть розширити її, повинна продовжувати війну на російській території, щоб мати кращу позицію, якщо вони будуть змушені вести переговори. Україна має знищувати російські військові об'єкти, такі як пускові установки, аеродроми і сховища аміаку, щоб російські атаки на українську критичну інфраструктуру і цивільне населення були обмежені і, сподіваюся, припинилися.
І я бачу, що в німецькому уряді є люди, які хотіли б зняти штучне обмеження, яке США і Німеччина продовжують накладати на використання Україною західної зброї на російській території. Тому нам потрібно, щоб такі країни, як країни Балтії, як Польща, як Чехія, як Скандинавські держави, Велика Британія, Данія та інші, посилили тиск на Путіна, а також посилили тиск на ФРН, щоб вона робила більше. Поки що Німеччина все більше і більше ізолюється в Європі як країна, що не відповідає рівню своєї економічної могутності.Нам потрібно робити більше, а також мотивувати інші країни робити більше.
Зрештою, коли відбуватиметься розбудова України, чому Німеччина має отримувати вигоду від неї? Ті країни, які дійсно чесно підтримували Україну, повинні бути частиною відродження України після війни.
«Ми всі повинні боятися слабкої і непідготовленої Німеччини»
Командувач Гамбурзького регіонального командування Бундесверу Міхаель Гісс нещодавно заявив, що Німеччина має бути готовою до можливого російського нападу протягом наступних п'яти років, оскільки вона є ключовим транспортним хабом НАТО. Що зараз робить Берлін для укріплення своєї обороноздатності?
Чудове запитання. Ну, по-перше, йдеться не про п'ять років, а про два-три роки, тому що Росія бачить, що Захід нарощує темпи і втрачає час і ресурси. Тому вони посилять тиск за допомогою дезінформації, саботажу, а також підготовки до війни, підготовки до війни протягом наступних двох-трьох років, щоб прискоритися і бути швидшими за зусилля Європи.
По-друге, Німеччина мала Zeitenwende у 2022 році (звернення Канцлера Олафа Шольца до Бундестагу 27 лютого 2022 року після російського вторгнення в Україну, у якій Шольц назвав напад «історичним поворотним моментом», — Ред.) але це була лише промова. Це вже історія.
Міністр оборони не отримує необхідних грошей. Всі його запити були обмежені. Він отримує менше грошей, ніж йому потрібно, щоб перекрити рівень інфляції та збільшити дохід солдата. Таким чином, німецькі Збройні сили не мають підтримки для покращення свого становища. Ситуація погіршиться в найближчі два-три роки.
І, ймовірно, до кінця 20-х років, коли німецькі Збройні сили будуть дійсно на межі своїх можливостей, нам знадобиться набагато більше свіжих грошей. Ми говоримо про додаткові 300 мільярдів євро до кінця цього десятиліття на оновлення наших збройних сил, а вони отримують лише від 5 до 10 мільярдів євро. Тобто лише невелику частину, невеликий відсоток від цієї суми.
Це зменшить можливості Збройних сил. Це також знизить мотивацію німецьких солдатів. Таким чином, це дійсно успіх пацифістів і соціал-демократичної партії, які навмисно погіршують стан наших Збройних сил. Ми маємо Пісторіуса, найкращого міністра оборони за останні 20 років, і він не отримує необхідних грошей. Він соціал-демократ, але він не отримує необхідних грошей. Тому його виокремлюють. І це дуже прикро.
Одного дня ми можемо прокинутися під ще більшим тиском російської пропаганди, з більшою російською агресією. Якщо ми не оговтаємося, то матимемо другу Єну і Ауерштедт (знищення прусської армії у 1806 році Наполеоном. — Авт.). Отож ми маємо піднімати це питання в Німеччині всередині країни, але також наші друзі та партнери повинні посилити тиск.
Нам потрібна сильна Німеччина, як казав Радослав Сікорський 12-13 років тому: «Я набагато більше боюся слабкої Німеччини, ніж сильної»
Ми всі повинні боятися слабкої і непідготовленої Німеччини, тому що це буде запрошенням для Путіна.
Титульне фото: Action Press/Shutterstock/Rex Features/East News
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Напад — кращий захист: як Україна може розіграти курський козир в потенційних перемовах
Це безпрецедентна для України історія — вперше українські війська увійшли на російську територію. Курська операція цілком може вплинути на хід війни і закласти основу для перемовин Києва з наступником Путіна, припустив голова оборонного комітету Бундестагу Маркус Фабер. Несподівано до мирних переговорів в розмові з російськими журналістами кинувся закликати самопроголошений білоруський очільник Олександр Лукашенко, мовляв, треба сідати за стіл і закінчувати «драчку». Чи виявляться здобутки Курської операції вагомим аргументом України та чи є передумови, аби в осяжному майбутньому очікувати бодай якихось результативних переговорів, Sestry розпитали експертів та аналітиків.
Передумови перемов
«Російська сторона не демонструє жодної готовності до переговорів, але наполягає на завищених попередніх умовах», — наголошує посол Німеччини в Росії Александер Граф Ламбсдорф. Дипломат нагадав, як у червні Путін заявив, що для початку перемовин Україна має вивести свої війська з території Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей, в тому числі й з тих районів, які контролює Україна. Звісно, серйозно ці пропозиції не могли обговорювати ані в Києві, ані в колах українських союзників.
Курська операція стала неприємним сюрпризом для росіян і ймовірно стане поворотною точкою, що змінить хід війни, пише британське видання The Telegraf. І не воно одне — схожими тезами переповнені публікації більшості західних медіа.
Нездатність Кремля передбачити цю українську атаку і подальша незграбна реакція, свідками якої стала не лише міжнародна спільнота, а й громадяни Росії, безумовно, змінять їхнє сприйняття можливостей російської армії, можливостей керівництва в Кремлі і, більше того, розуміння перебігу російського вторгнення в Україну, вважає керівник безпекової програми Талліннського міжнародного центру оборони й безпеки (ICDS) Марек Кохв (Marek Kohv):
— Якщо обом сторонам є за що торгуватися, переговори, безумовно, йдуть легше. Досі Україна не мала в своїх руках російської території. Чи контролюватиме Україна цю території до початку переговорів — покаже час. Наразі кожна зі сторін займає діаметрально різні позиції, і для України неможливо прийняти вимогу Росії передати їй свою територію.
Натомість пропозиція України до Росії є надзвичайно справедливою — вивести свої війська з української території
Про операцію, яка має шанс переломити ситуацію у війні, заговорили і в американському Сенаті. Видання Politico цитує сенатора демократа Марка Келлі, який каже: «130 000 росіян були змушені покинути свої домівки, і на даному етапі цього конфлікту, я думаю, що українці зробили щось непередбачуване». Сенатор Келлі також зауважує, що на початку повномасштабної війни у 2022 році існували побоювання, якщо Україна та її союзники поширять війну на територію Росії, це викличе регіональний або глобальний конфлікт. А втім, нині бачимо, що навіть в очах російського населення Путін вже не виглядає таким аж неймовірним захисником.
Курська операція стала важливим моральним стимулом насамперед для України, а також для всіх інших держав і суспільств, які підтримують Україну в цій війні і які вже давно сподіваються на успіх з українського боку, наголошує докторка політичних наук, член правління Коледжу Східної Європи, заступниця головного редактора журналу New Eastern Europe Івона Райгардт. За її оцінкою, операція може вплинути на позицію України у війні: посилити і в подальшому додати ваги аргументам за столом переговорів:
— Водночас не варто думати, що Росія так просто здасться. Ми можемо очікувати актів помсти з боку Росії, найімовірніше, спрямованих на Київ, який, як видається, все ще залишається важливою ціллю. Тим не менш, Курська операція може змусити Росію перекинути частину сил і ресурсів, які використовуються на фронті на Донбасі, до Курська, що може послабити її позиції на лінії фронту.
Найкращим результатом цієї операції були б, звичайно, подальші успіхи українських сил на території Росії і, врешті-решт, перемоги України за столом переговорів
Курський аргумент
Як видається, наступ в Курську область — доволі успішні зусилля України, спрямовані на те, щоб відвернути російські війська від їхнього наступу в Донецькій області. Схоже також, що Росія відтягує сили і з інших регіонів, в тому числі з гарнізону в Калінінграді. Для російської сторони це досить серйозний політичний і військовий удар, звертає увагу стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон (Davis Ellison). З політичної точки зору, вищі посадові особи і військові офіцери виглядають нездатними захистити власну територію. У військовому плані це лише ускладнює проблеми, з якими вже стикаються російські війська, і тепер їм доведеться витрачати значну кількість енергії, намагаючись протистояти українському наступу. Все це разом дійсно зараз працює на Україну:
— Ця операція, безумовно, може стати переговорною точкою для України в майбутньому, якщо Київ вирішить, що він готовий до переговорів за умови, що російські війська все ще окупують кілька значних ділянок східного фронту.
Не виключено, що ідея якраз полягає в тому, щоб обміняти ці російські території на українські, хоча на які саме, це вже поле для припущень
Україна довела, що ЗСУ спроможні на такі широкомасштабні операції, які проводяться не чисельністю армії, а вмінням, і тепер точно є розуміння, що наступу з російського боку на Суми не буде, каже генерал-майор запасу Служби безпеки України, колишній заступник голови СБУ Віктор Ягун. Коли є певні позитивні результати – це позитивно сприймають і партнери, адже вони розуміють, що не скидають свої ресурси в умовну чорну діру, а дають озброєння і техніку перспективній армії. А втім, на думку Віктора Ягуна, це ніяк не наближає бодай якихось перемов:
— Путін вже сказав, що будемо говорити від реальної землі. От і будемо говорити від реальної землі. А це залежить, чи ми будемо закріплятися на тій землі, чи будемо відходити від неї. Бо й нам не дуже вигідно розтягувати фронт. Але, наприклад, контроль над тою ж самою атомною електростанцією Курською — не захоплення, а саме контроль території по периметру — це інша справа.
Ми могли б запросити МАГАТЕ: приїдьте, візьміть під контроль цю станцію, бо вона нам не потрібна зовсім. Тобто, показати, як насправді треба поводитись, якщо ти заходиш на чужу територію
Якщо Путін не піде на поступки і відмовиться від переговорів, в України не буде іншого вибору, як залишитися в Курській області та просуватися далі російською територією, пише The Times. Видання акцентує, що Україна немає планів постійно утримувати захоплену російську територію, однак в Києві сподіваються, що військова операція змусить Москву переключити увагу зі сходу України та зрештою схилить Путіна до переговорів.
До всього іншого успіх Курської операції може дати Україні перевагу не лише в потенційних переговорах з Росією, а також посилить її позицію серед союзників, звертає увагу докторка політичних наук, член правління Коледжу Східної Європи, заступниця головного редактора журналу New Eastern Europe Івона Райгардт:
— Я зараз перебуваю в США і бачу, а також чую від людей, з якими спілкуюся, що після уповільнення висвітлення подій в Україні в засобах масової інформації, інтерес до цієї війни зріс після Курської операції. Американці особливо люблять підтримувати тих, хто може довести, що може перемогти.
З ким і про що говорити
Україна та Росія планували у серпні провести непрямі переговори за посередництва Катару, щоб припинити взаємні удари по енергетичній інфраструктурі. Український наступ на Курщину призупинив підготовку перемов. Росіяни назвали атаку ескалацією, втім не вийшли з переговорів, а захотіли більше часу на узгодження своєї позиції. Про це в ексклюзивній статті з коментарями українських, російських та катарських посадовців і дипломатів написало видання The Washington Post.
Власне, це повідомлення виглядає продовженням тез, які Володимир Зеленський раніше озвучив в інтерв’ю The Philadelphia Inquirer. Мовляв, мирні перемови з чинним керівництвом Росії можна було б здійснити за принципом, який застосовувався при погодженні зернової угоди, коли всі домовленості відбувались через посередників: ООН і Туреччину.
Тема мирних переговорів час від часу виринає в публічній площині, каже стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон (Davis Ellison), однак тут варто зважати на те, чого можуть стосуватись ці перемови:
— Я не можу уявити, що в найближчій або навіть середньостроковій перспективі можливі якісь масштабні переговори, окрім як щодо обміну полоненими. Жодна зі сторін на даному етапі не отримає багато користі від тривалих переговорів. Я думаю, що в кращому випадку дипломати, коли говорять про такі перемови, мають на увазі припинення вогню, а не більш широкі переговори про «мирну угоду» як таку.
Водночас, додає Девіс Еллісон, чимало європейських урядів насправді були б дуже зацікавлені в тому, щоб розпочалися якісь переговори:
— Незважаючи на те, що тут фактично немає війни, серед деяких західноєвропейських політичних лідерів існує певна «втома від війни», яка часом ставить під загрозу збереження підтримки України.
Тема переговорів зазвичай виникає у війнах, коли сторони тривалий час перебувають у глухому куті, каже керівник безпекової програми Талліннського міжнародного центру оборони й безпеки (ICDS) Марек Кохв (Marek Kohv):
— У випадку з Росією суттєвий застій був фактом від початку війни. Територіально від початку вторгнення було здобуто не так багато. Росія також користується тим, що періодично в західних суспільствах переважає тренд на переговори. Останнім прикладом є обіцянка одного з кандидатів у президенти США запросити обидві сторони за стіл переговорів і припинити війну.
Росія посилює такі пропозиції, але, звісно, ніхто серйозно не ставиться до початку переговорів на російських умовах
Історія вчить нас, що всі війни рано чи пізно закінчуються за столом переговорів, незалежно від того на полі бою поразка чи перемога. Тож цілком логічно, що час від часу ми чуємо про переговори між Росією та Україною, каже докторка політичних наук, член правління Коледжу Східної Європи, заступниця головного редактора журналу New Eastern Europe Івона Райгардт:
— Не секрет, що деякі західні партнери очікують, що Україна розгляне можливість переговорів з Росією. Однак, якщо Україна хоче зберегти свій суверенітет, а це також є метою її західних союзників, її переговори з Росією повинні відбуватися на її власних умовах. Тобто перемови стануть можливими, коли Україна вирішить, що це правильно, і коли умови на місцях дозволять це зробити. Ми знаємо, що метою Росії на переговорах є збереження території, яку вона зараз окупує, що є неприйнятним для України.
А це означає, що будь-які переговори на даному етапі будуть складними, якщо тільки щось критично не зміниться на полі бою
Справа в тому, що позиція Росії, хай там що відбувається, не змінюється ні на йоту, зауважує генерал-майор запасу Служби безпеки України, колишній заступник голови СБУ Віктор Ягун:
— Росіяни самі себе загнали в ідіотську ситуацію, змінивши Конституцію. І тепер, грубо кажучи, не знають, як дати задню. Бо якщо так, тоді треба систему влади міняти в Росії, міняти Конституцію і все решта. Тим більше, я не розумію, хто там що може підписувати. Росія ж заявила, що в нас влада нелегітимна. За їхньою логікою, єдиний легітимний орган — Верховна Рада, але ж і вона в жовтні фактично пройде термін своїх повноважень. І тоді що? Росія не буде взагалі з Україною контактувати, тому що для них тут немає легітимної влади?
Вочевидь якісь контакти мають бути, продовжує Віктор Ягун. Він нагадує, що восени можливо відбудеться ще одна мирна конференція:
— Плюс-мінус в листопаді чи там з поправкою на вибори у США. Чи приїдуть туди росіяни, я не знаю. Це вже не наш клопіт, це напевно китайці нехай вирішують. Вони ж хочуть бачити там Росію, нехай запрошують. Але я абсолютно переконаний, зараз немає реального формату переговорів, який би щось міг вирішити.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
«Найсмертоносніший пілот F-16» американської авіації Ден Гемптон: «F-16 прибули в Україну якраз вчасно»
<add-big-frame>Після багатьох місяців підготовки та вишколу пілотів над Україною врешті чутно потужний гул двигунів F-16. Перша партія з 10 винищувачів американського виробництва вже виконує бойові задачі, і їхня присутність відчувається на фронті. <add-big-frame>
<add-big-frame>До кінця року, як очікується, наш новітній авіапарк поповнять ще 20 літаків. І поки українські пілоти навчаються — Київ може звернутися до країн-членів НАТО з проханням дозволити рекрутинг льотчиків у відставці.<add-big-frame>
<add-big-frame>«Найсмертоносніший пілот F-16» американської авіації, підполковник ВПС США у відставці Ден Гемптон з позивним Two Dogs серед охочих допомогти Україні у відсічі російської агресії. В ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry він розповів і про свої амбіції воювати, і про те, як F-16 змінять правила гри на полі бою. <add-big-frame>
Марина Степаненко: Пане Гемптоне, перші F-16 нарешті в Україні — як ви оцінюєте пройдений шлях від категоричного «ні» до ствердного «так»?
Ден Гемптон: Я думаю, що равлики рухаються швидше, але, знаєте, зараз це вже не має значення. Я хотів би, щоб це сталося півтора-два роки тому, але вони вже є, і з цього моменту треба просто використовувати їх якнайкраще, наскільки це можливо, і виграти війну.
Пане Гемптоне, ви один з найтитулованіших льотчиків-винищувачів з часів В'єтнамської війни. Протягом 20-річної кар'єри ви здійснили 151 бойовий виліт на Близькому Сході під час обох війн у Перській затоці. Отож, на вашу професійну думку, які головні пріоритети для тих 10 літаків, які ми зараз маємо? Як ми повинні їх використовувати?
Звичайно, це залежить від ваших ВПС і вашого уряду, але я впевнений, вони погодяться, що перше, що потрібно зробити, — це звільнити небо над Україною від російських літаків. Щойно ви матимете перевагу в повітрі і контролюватимете своє небо, тоді ви зможете пересуватися будь-де на землі і робити все, що вам потрібно. Українські військово-повітряні сили зробили велику роботу, і вони дуже хоробро трималися протягом кількох років, але я думаю, що F-16 прибули сюди якраз вчасно.
Якщо Україна зможе захистити свій повітряний простір, то у вас буде багато можливостей робити інші речі, необхідні для витіснення росіян
До кінця року кількість F-16 у нашому арсеналі збільшиться до 30 літаків. На вашу думку, які можливості це відкриє для нас?
Справжня перевага F-16 і те, що по-справжньому лякає росіян, — цей літак може робити стільки різних речей, а пілоти навчені виконувати так багато різних типів місій, наприклад, ближньої авіаційної підтримки або повітряного бою, або знищення ракет класу «земля-повітря» — будь-чого. Отже, що більше літаків, то гнучкіше можна виконувати більше місій одночасно, залежно від того, що потрібно.
Загалом Україна має одержати 79 винищувачів F-16. Володимир Зеленський раніше говорив, щоб ефективно протистояти Росії у небі нам потрібні щонайменше 128 бортів. Отож, моє питання, чи здатна обіцяна кількість F-16 вплинути на динаміку бойових дій і укріпити військовий потенціал ЗСУ?
Безумовно. Я маю на увазі, що 30 літаків — це було б дуже добре. Це приблизно розмір однієї ескадрильї винищувачів ВПС США. Отже, якщо у вас буде 79 або 80 літаків, то це, очевидно, майже три ескадрильї. Ви можете розмістити їх в різних частинах країни, вони можуть виконувати різні типи місій. У вас з'явилася б значна гнучкість, щоб потім допомогти українським військовим на землі відтіснити росіян назад через кордон.
У Росії намагаються применшити можливості та потенційні наслідки від винищувачів на полі бою. При цьому останні атаки свідчать, що росіяни також полюють на американські F-16 — б’ють по аеродромах. Про що свідчить така поведінка та дії агресора?
Відчай. Вони намагаються применшити роль F-16, тому що вже більше двох років не можуть контролювати небо над Україною. І вони це знають. Вони знають, що не можуть просуватися на місцевості, не контролюючи небо. Вони намагалися цього досягти протягом перших 10 днів війни, але українці розбили їх вщент. Тому, звичайно, вони будуть говорити подібні речі. Але хто вірить тому, що говорять росіяни, чи не так? Я маю на увазі, що вони все вигадують. Вони брешуть. Це пропаганда.
І якби я був там зі своїми колегами, літав і воював з українцями, їм би не довелося мене шукати. Я б сам їх знайшов. І я впевнений, що ваші пілоти відчувають те ж саме. Тож не має значення, що кажуть росіяни
Американський сенатор-республіканець Ліндсі Грем повідомив, що планує звернутися до Президента США Джо Байдена з проханням надати дозвіл пілотам у відставці літати на боці України. Раніше ви неодноразово казали, що якби могли, то прибули б до України та воювали б на нашому боці. Чи досі маєте таке бажання?
Звісно. Ми працюємо над цим. Це складно для колишніх офіцерів, але я вірю, що ми переможемо. Існує велика різниця між добровольцем з гвинтівкою, який приєднується до сухопутних військ, і колишнім військовим офіцером, який летить воювати за Україну. Тож це політичні питання, які, я сподіваюся, дуже сподіваюся, як і всі, хто розділяє мою думку, вирішаться дуже і дуже швидко.
Як ви ставитеся до ідеї базування українських F-16 за кордоном з міркувань безпеки, наприклад у Польщі? Там є і хороші злітно-посадкові смуги і можливості для технічного обслуговування. Зрештою Росія зберігала свої літаки у Білорусі, атакувала звідти.
Це нічим не відрізняється. Знаєте, всі роблять велику ставку на те, щоб не використовувати західну зброю для обстрілу російської території. Але ж вони постійно роблять це з Україною, чи не так? Росіяни використовують паскудні північнокорейські боєприпаси, дурні безпілотники з Ірану та іншу зброю. І, знаєте, це не має значення.
Що стосується використання Польщі, то це політичне питання. А оскільки Польща є частиною НАТО, це робить його дещо складнішим. У мене немає відповіді для вас. Я думаю, що Україна прагне мати кілька добре захищених авіабаз у межах ваших кордонів, де ці літаки можна обслуговувати, ремонтувати, якщо потрібно, і продовжувати літати.
Я не думаю, що Україна хоче покладатися на когось іншого, і ви не повинні цього робити. І якщо все піде так, як має, вам і не доведеться розраховувати на інших. Ви отримаєте всю необхідну допомогу і обладнання, а політичні проблеми будуть вирішені, і ви виграєте війну.
Чи передбачаєте ви певні логістичні проблеми при розгортанні і обслуговуванні F-16 в Україні?
Ви знаєте, я не можу відповісти на це питання однозначно, тому що я не бачив, де базуються ці літаки і які були досягнуті домовленості. Я знаю, що ваш уряд і ваші військові достатньо розумні, щоб подумати про все це, і у них було достатньо часу, щоб підготуватися до прибуття F-16. Тому я маю вірити, що все необхідне для того, щоб ці літаки могли літати і воювати, вже створено.
США забезпечать винищувачі ракетами власного виробництва та іншим сучасним озброєнням. Зокрема найновішою версією ракет класу «повітря—повітря» AMRAAM AIM-120 і ракетами AIM-9X малої дальності класу «повітря—повітря». Розкажіть на що здатна ця зброя?
Це дуже хороше рішення, тому що ця зброя вам, безумовно, потрібна, і вона робить F-16 значно страшнішими для росіян. AMRAAM AIM-120 — це ракета з активною радіолокаційною станцією, що означає, літаку, який запускає ракету, не потрібно тримати ворога на радарі. Він може випустити ракету, а вона має власний радар всередині, попрямує до цілі і знищить її. Це означає, що літак, який запускає ракету, може націлюватись на багато ворожих літаків одночасно і ракета виконає всю роботу.
Що стосується AIM-9X — це інфрачервона ракета з високою дальністю дії. Для її пострілу не обов'язково цілитися. Ви можете стояти боком до цілі, а AIM-9 знайде джерело тепла і знищить її.
Так що це добре. Це дуже хороша першокласна зброя, яку використовують наші ВПС, і я радий, що ми надаємо її українським Військово-повітряним силам
Попри таку масштабну допомогу з озброєння F-16, США досі забороняють бити з винищувачів вглиб РФ. Що може змінити думки у Вашингтоні з цього питання?
Це дуже хороше питання. Я не розумію політиків, тому не можу збагнути, чим вони думають. Я вважаю, що нерозумно давати комусь зброю і казати, що ви можете використовувати її лише до цього місця.
І якщо Вашингтон з якихось причин намагається зберегти дружбу з Москвою, я не бачу в цьому сенсу. Мені байдуже, що Володимир Путін і Кремль думають про те, що західна зброя потрапляє в Україну. Вони ж атакують Україну своєю зброєю і зброєю, яку отримують від інших країн, чи не так?
То яка різниця, якщо все буде навпаки? РФ не зробить нічого дурного, наприклад, не нападе на НАТО чи США. На таке навіть Путін не піде
Тому я хотів би, щоб наш уряд не був таким боязким і сказав: «Гей, це ваша зброя, використовуйте її, як хочете». Що ми зробимо, заберемо її назад? Я так не думаю. Тому я думаю, що як тільки ви отримаєте необхідну зброю, якщо ситуація дозволить, ви зможете використовувати її так, як вважаєте за потрібне.
Що, на вашу думку, має стати першою мішенню, якщо ми отримаємо «зелене світло» від Вашингтона?
Аеродроми, з яких вони запускають ці безпілотники на ваші міста і де вони базують свої винищувачі та літаки-розвідники, ось що б я зробив. Я б знищив аеродроми і збив би стільки їхніх літаків на землі, скільки зміг би. Знову ж таки, я не володію тією ж інформацією, що і ваші військово-повітряні сили та уряд.
Я впевнений, що зараз вони роблять те, що найкраще для України, і в майбутньому все буде тільки краще
Наскільки ефективним ви вважаєте вишкіл українських пілотів, враховуючи що його тривалість довелося скоротити до рекордно коротких термінів?
Так, це правда. Його скоротили. Але ваші пілоти не були абсолютними новачками. Вони всі літали на МіГах або Су і були льотчиками-винищувачами. Тож справа лише в тому, щоб навчити їх керувати новим літаком, новій тактиці, новому обладнанню. F-16 дуже відрізняється від літаків, на яких вони раніше літали, але вони були більш ніж спроможні його освоїти.
Я думаю, що їм дуже сподобалися можливості цього літака, і вони з великим ентузіазмом ставилися до цього і були дуже задоволені тим, що навчаються літати на F-16. І з усього, що я чув від своїх колег, які навчали ваших пілотів, вони дуже добре справлялися з цим завданням.
Чи попередній досвід керування МіГом або Су для наших пілотів був проблемою чи радше корисною навичкою під час навчання управлінню F-16?
Трохи і того, й іншого. Я теж пересідав з одного літака на інший. І я впевнений, що вони мали подібний досвід. У вас є звички, до яких ви звикли від попереднього літака, адже всі винищувачі різні. Це не те ж саме, що автомобіль напрокат. Ти не можеш просто застрибнути в нього і полетіти. Вони всі різні, і ви повинні вивчити кожен літак.
А іноді, особливо якщо ви провели багато часу на попередньому літаку, вам доводиться позбуватися цих звичок і формувати нові. Тож я думаю, що в цьому сенсі це був виклик, але не більший, ніж для будь-кого іншого. Що їм дійсно допомогло, так це те, що вони звикли літати зі швидкістю 400 чи 500 миль на годину (643 і 804 кілометрів на годину. — Авт.), зважаючи на їхній попередній досвід.
Вони звикли мислити надзвичайно швидко. Вони звикли керувати реактивним літаком. Тож це все хороші якості, які переходять від керування одним літаком до іншого
Чи можете ви розповісти про те, як F-16 себе показали в інших війнах або проти подібних супротивників у минулому?
Я брав участь в обох війнах у Перській затоці (збройний конфлікт 1990—1991 років, в якому Іраку протистояла коаліція на чолі зі США. — Авт.), і хоча це були не росіяни, вони використовували російську техніку, і їх тренували росіяни. І після перших 24, 36 годин, в обох випадках, ворожа авіація не піднімалася і не вступала в бій з нами, тому що всі, хто піднімався у небо, ніколи не поверталися додому.
Я не ставлюся до них легковажно. Я їх не недооцінюю, але й не переоцінюю. У них є дуже суттєві слабкості, і ми знаємо про них. І у нас є тактика і зброя, яку ми передали вашим пілотам, щоб мати змогу досить ефективно боротися з ними.
Якщо порівняти всю ту зброю для F-16, яку нам передали чи пообіцяли, з найкращим озброєнням росіян, хто б мав перевагу, з вашої точки зору?
F-16 переважає. Він має набагато кращий радар. Він може використовувати різноманітну зброю, яку ми маємо, набагато ефективніше, ніж це можуть робити росіяни. Тому я впевнений, що ваші пілоти пройшли підготовку з усього цього. Вони знають системи, вони знають зброю, і я впевнений, що вони будуть використовувати її правильно. І Україна буде ними пишатися.
У 2022 році росіяни використовували для ударів по наземних об'єктах України комплекси С-300. І ось знову російські зброярі модернізували цей зенітно-ракетний комплекс протиповітряної оборони для наземних наступальних операцій. Серед ваших досягнень — знищення 21-ї такої установки. Українцям теж, ймовірно, доведеться полювати на російські ЗРК з неба. Які найбільші виклики таких операцій?
Це дуже складне питання. Саме ця місія — полювання на ракети класу «земля-повітря» та їхнє знищення — є найнебезпечнішою в будь-яких військово-повітряних силах, на будь-якому театрі воєнних дій. Набагато небезпечніша, ніж ближній повітряний бій або збивання винищувачів у повітрі.
І росіяни завжди, треба віддати їм належне, завжди мали хороші системи, і їх було багато. І тому одним з викликів у будь-якій з цих ситуацій є визначення точного місця, де вони розташовані. У нас є засоби в космосі і в інших місцях, які можуть їх знайти.
І я сподіваюся, що вся ця інформація буде передана українським ВПС, щоб вони могли використати її для того, щоб зробити те, що вони мають зробити для знищення цих ЗРК
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»