Майбутнє
Sestry говорять з політиками і лідерами думок про європейську Україну, вільну Європу і безпечну демократичну Польщу

НАТО, зброя, санкції: три інструменти, які могли б забезпечити перевагу Україні. Підбиваємо підсумки 2024 року
Україні протягом 2024 року вдалось зберегти підтримку міжнародних партнерів, зокрема в питанні озброєння. Київ з-поміж іншого отримав літаки F-16, а наприкінці року адміністрація президента Байдена дала дозвіл на використання американської зброї по цілях у Росії. А втім, брак військової допомоги від США на початку року визначив подальші події на фронті: Україна втратила частину території, росіяни поступово просуваються на Донеччині. Водночас ЗСУ зайшли на територію Курської області і продовжують утримувати там частину позицій. Москві вдалось заручитись потужною підтримкою союзників — у війну проти України вступила Північна Корея. Україна на саміті миру у Швейцарії об’єднала дипломатів з понад 80 країн. Серед основних викликів, які називають експерти, — брак рішучості в українських партнерів та геополітична невизначеність.
Парадокс української стійкості
Найбільше досягнення України — виживання і в ньому є парадокс: воно одночасно надихає надійних партнерів стійкістю, яку вони вважали неможливою, і виснажує ненадійних, які хотіли б, щоб проблема України зникла, і вони змогли б повернутися до звичного бізнесу з Росією, вважає старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles):
— А втім, Україна зробила все можливе для збереження життєво важливих відносин із західними державами. Там, де ці відносини опинилися під загрозою, це сталося через незалежні від Києва фактори — такі як політичні зміни в США та Європі.
Водночас, на думку Кіра Джайлза, країни Західної Європи починають усвідомлювати, що Україна — це лише лінія фронту війни, агресивні наміри Росії стосуються і їх також.
Захід прокидається, але рішучості ще бракує
У політичному контексті головне досягнення року — те, що Захід в цілому, Європа і Америка прокинулися. І все більше розуміють, що Росія в жодному варіанті не партнер, а стратегічна небезпека і принциповий виклик, погоджується міністр закордонних справ України (2007-2009 рр) Володимир Огризко:
— До цього Захід йшов дуже довго: коли крок робився вперед, то потім було два кроки назад. Але мені здається, що цей психологічний злам у 2024-му році остаточно відбувся.
Це продемонстрували й підсумки саміту НАТО в Вашингтоні, де Росія, на відміну від попередніх документів саміту, названа загрозою номер один
Тепер було б, звичайно, дуже добре, щоб це теоретичне розуміння трансформувалось у практичні дії, зауважує Володимир Огризко:
— Отут не можна констатувати, що Захід зробив все, що міг би зробити. З дуже великим запізненням він передає нам те, що потрібно, хоча начебто вже політична воля сформована, вже є розуміння загрози. Але разом з тим, коли справа доходить до практичних речей, тут і там весь час з'являються псевдобар'єри, які деякі західні лідери малюють самі собі. Тут найяскравішим прикладом є позиція Шольца, країна якого надає Україні величезну допомогу, за що ми Німеччині, безумовно, дуже вдячні.
Але коли йдеться про принципові моменти, коли треба надати зброю, яка може зламати здатність Росії вести агресивну війну, тут політичної волі не вистачає

Огризко наголошує, що тепер і Трамп заявляє, що дозвіл Байдена на використання американської зброї по Росії був помилковим:
— Все це рецидиви старого мислення відносно Росії, що її не можна перемогти. Це, на мою думку, є тими поки що недосягненими для наших західних партнерів висотами політичного мислення. Але, сподіваюся, що і в Німеччині це буде подолано, бо новим канцлером буде, скоріш за все, представник від ХДС/ХСС. І що самі ж європейці переконають Трампа — якщо він хоче, щоб Америка була знову великою, і він був великим, тоді жодним чином не можна програвати Путіну, а треба ставити його на місце.
Геополітичні виклики
Геополітична невизначеність — це те, з чим Україна входить у 2025 рік. Новій адміністрації Президента США потрібен час, щоб вибудувати довгострокову політику стосовно України, і багато чого буде залежати від того, як швидко європейські лідери ухвалять свої рішення та сформують спільну стратегію, каже експертка Центру аналізу Європейської політики у Вашингтоні (CEPA) Еліна Бекетова:
— Якщо раніше вони могли орієнтуватися на США, то тепер багато ключових рішень буде залежати саме від них. Як ми бачили в 2023 та 2024 роках, затримки у наданні допомоги призводили до суттєвих прогалин у протиповітряній обороні та нестачі озброєнь, що дозволяло Росії завдавати ударів по життєво важливій інфраструктурі України, а також суттєво просуватися на фронті.
Інший геополітичний виклик для України — це співпраця між Північною Кореєю та Росією, продовжує Еліна Бекетова:
— Частина Курської області перебуває під окупацією з 6 серпня. З одного боку, це суттєва перемога, оскільки подібного не відбувалося з 1941 року.
З іншого боку, присутність північнокорейських військових на території Російської Федерації становить додаткову загрозу для українських військ
Контури перемов
Те, що сьогодні на Заході превалює думка, що ми повинні чимось поступатися, говорить про те, що логіка перемоги поки що в головах західних партнерів не працює. А відтак, це відбивається на позиції в самій Україні. Хіба може Київ перемогти там, де йому дають 50 ракет, а потрібно 500? Очевидно, що ні, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр) Володимир Огризко. Якщо Захід в цілому хоче перемогти, то він має своїй частині, якою є Україна, дати все необхідне. Якщо він хоче програти, то тоді він буде робити те, що він робить, тому що така тактика «в день по чайній ложці» не працює:
— До речі, от коли нас весь час підштовхують до переговорів, кажуть, ми хочемо для України створити найкращі умови для переговорів, то я думаю, що це цинізм, тому що на переговорах мають сидіти з одного боку Україна, Сполучені Штати Америки, Франція, Велика Британія, НАТО, Європейський Союз, можливо, Німеччина, можливо, Польща. Ті країни, які вважають, що вони справді борються з російським імперіалізмом. А з іншого боку — автократичний світ. А так виходить, що нас чомусь виштовхують на переговори з Путіним один на один. Я вважаю, що це абсолютно неправильний, а більше того, цинічний підхід. Такого бути не може.
Бо якщо ми, демократичний світ, хочемо перемогти, то це можливо тільки разом
Зараз є відчуття, що в деяких міжнародних партнерів є бажання завершити війну. Однак це не обов'язково призведе до бажаного сталого миру. Поки що немає ознак того, що Путін готовий припинити агресію, а Україна не має достатньо сильних переговорних позицій для досягнення справедливого миру, наголошує експертка Центру аналізу Європейської політики у Вашингтоні (CEPA) Еліна Бекетова:
— Ключовим залишається питання поствоєнної безпекової архітектури. Є побоювання, що Росія може використати паузу для нової хвилі агресії через кілька років. Водночас, немає чітких гарантій від партнерів щодо захисту України у майбутньому, щоб уникнути повторної агресії з боку Росії. Поки не стане зрозуміло, як буде виглядати ця архітектура безпеки після війни, важко уявити контури можливого припинення бойових дій.
Водночас, продовжує Еліна Бекетова, деякі європейські чиновники обговорюють можливість відправки миротворців до України, а в адміністрації американського президента активно розмірковують про довгострокову стратегію щодо України:
— Зважаючи на нинішні розклади — чи то мир на невигідних умовах для України з втратами територій, чи то сильна підтримка з боку країн НАТО — ми дізнаємося більше протягом найближчих кількох місяців. Багато чого буде залежати від позиції США та економічної ситуації в Росії.
НАТО й архітектура безпеки
Членство в НАТО для вільної України залишається найефективнішим засобом запобігання майбутнім російським атакам шляхом інтеграції багатонаціонального стримування в систему безпеки України, певен старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles):
— На жаль, це оптимальне рішення і надалі виключатиметься США і Німеччиною, тими західними прихильниками України, які теоретично є найпотужнішими, але водночас найбільше бояться образити Росію. Це неминуче означає, що гарантії безпеки на майбутнє повинні будуть виходити від коаліції найменш охочих — але, як заявив президент Зеленський, без підтримки США навіть цього, ймовірно, буде недостатньо для стримування Росії.

Не лише США та Німеччина — публічно проти вступу України до НАТО виступають також Угорщина, Словаччина, Бельгія, Словенія та Іспанія, нагадує експертка Центру аналізу Європейської політики у Вашингтоні (CEPA) Еліна Бекетова. Хоча, за її оцінкою, у 2024 були зроблені кілька важливих кроків у напрямку зближення України з НАТО:
— Започаткування NATO Security Assistance and Training for Ukraine (NSATU) у Вісбадені (Німеччина) та створення Спільного центру НАТО-Україна з аналізу, підготовки та освіти (JATEC) у польському Бидгощі. Крім того, щорічне зобов'язання щодо надання військової допомоги Україні становить не менше 40 мільярдів доларів.
Україна також уклала низку важливих двосторонніх безпекових угод з країнами-партнерами, які містять конкретні зобов'язання та цифри, зауважує експентка СЕРА, і хоча ці угоди не є альтернативою членству в НАТО, вони дають Україні конкретні гарантії підтримки:
— У 2024 році НАТО значно збільшило свою присутність в Україні і планує ще більше розширити її наступного року.
Візит до України став першою робочою поїздкою після вступу на посаду нового Генсека НАТО Марка Рютте, що підтверджує — українське питання буде одним з ключових пріоритетів у його роботі
Західним прихильникам України стає дедалі зрозуміліше, що війна точиться між конкуруючими коаліціями, і що, на жаль, коаліція, яка підтримує Росію, багато в чому є більш проактивною і надійною, ніж та, що підтримує Україну, каже старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles):
— Саме боязкість Сполучених Штатів, які одночасно очолюють проукраїнську коаліцію і найсуворішим чином обмежують її підтримку, дозволила Росії заручитися дедалі більшою підтримкою своїх прихильників — включно з присутністю іноземних контингентів, що неодноразово виключали не лише США, але й європейські держави. Тепер, однак, той факт, що це, безперечно, глобальний конфлікт, ускладнить для США ставлення до Європи як до театру, ізольованого від їхніх головних проблем у Китаї та на Близькому Сході, і натомість змусить їх розглядати Росію як невід'ємну частину викликів, що постають перед Вашингтоном.
Інструменти перемоги
Росія, почавши агресію проти України, підписала собі історичний вирок, вважає Володимир Огризко. Якщо б зараз Захід застосовував усі наявні інструменти, режиму Путіна вже не було б 100%:
— Зараз очільник Кремля піднімає ставки до максимуму, щоб потім відпустити і, як завжди він це робить, на цьому зіграти. Якщо Росія продовжить, то вона швидко вичерпає всі свої можливі і неможливі резерви. Одне, що в них залишатиметься, це грабувати власний народ. Це дозволить протриматись якийсь короткий період часу, а потім настане колапс.
Інструментів у Заходу, щоб зупинити Путіна, цілком достатньо. Перший інструмент, наголошує дипломат, який просто висить в повітрі, про що волають українські представники вже три роки, — дайте зброю. Але її дають так, що вона є і разом з цим її нема:
— Другий інструмент — санкції, так, вони працюють, так, вони звужують можливості для маневру Путіну. Але, можливо, їх треба робити значно жорсткішими. Всі говорять про тіньовий флот, яким Росія вивозить нафту. Цей флот видно без бінокля: абсолютно зрозумілі фірми, перевізники, страховики. То питання в задачі — що так важко цей канал перекрити остаточно, щоб вони не виходили в море, щоб вони не могли продавати цю нафту.

Ефективною політикою Заходу, на думку міністра закордонних справ України (2007-2009 рр) Володимира Огризка, був би також вплив на країни, які допомагають Росії:
— Хто сьогодні допомагає Росії виживати? Дві країни, Китай і Індія. Ну, з Китаєм, зрозуміло, це союзник. Індія сьогодні вона купує найбільшу кількість російської нафти, чим фактично допомагає Росії триматися на плаву. А що на Індію немає способів впливати? А на той самий Китай, хіба Трамп не пообіцяв, що він веде мита 60% на всі китайські товари? Потім він сказав, що може бути на 60%-40%, але поза тим. А що не можна домовитися з Саудівською Аравією про те, що треба спільно опустити ціни на нафту, скажімо, з теперішніх 70 до умовних 50-40 доларів за барель? І що тоді буде робити Росія? Є величезна кількість інструментів, які можна й потрібно використовувати.
Тільки не розтягувати це на десятиліття, а робити це швидко і без будь-яких винятків. От тоді інструменти запрацюють, а якщо йти тим теперішнім кроком, то питання, чи Україна витримає
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»





Війна наративів: як Росія маніпулює інфопростором в Україні та Європі
Sestry разом з експертами з протидії дезінформації проаналізували російські наративи, що зустрічаються найчастіше в Україні, Польщі, Німеччині та загалом Європі, як ці тези запаковують для різних аудиторій, де найчастіше можна наштовхнутись на російську пропаганду, як відрізнити деструктивний контент та чи досягає він своєї мети.
Конструювання реальності
Пропаганда завжди намагається конструювати альтернативну реальність і прагне зробити її максимально простою, пояснює докторка політичних наук, професорка Київського Політехнічного Інституту Лідія Смола:
— Наведу приклад: тижнями шириться теза — Трамп заборонить постачання зброї в Україну. А до того ж Трамп своїми екстравагантними висловами дає підстави для різного роду трактувань. І цей наратив, ця рамка про заборону на зброю для України постійно наповнюється інформаційними повідомленнями.
Це починає розхитувати суспільство, мовляв, все — прийде Трамп, і нам буде кінець
Фундаментальна ціль росіян, продовжує Лідія Смола — розколоти і деморалізувати:
— Деморалізувати частину українського суспільства, яка займається волонтерством, щоб змусити думати, ніби немає сенсу це робити. Деморалізувати тих, хто є на фронті, внести розбрат повідомленнями на кшталт: поки ви на війні, там в тилу вони розважаються. Тобто створити конфлікт між тими, хто воює, і тими, хто в тилу, тими, хто виїхав, і тими, хто в Україні.
Росія не просто активна, а методично аналізує всі больові точки, які є в Україні
Пропаганда для Польщі
Якщо говорити про Польщу, то нині головна мета російської пропаганди — нагнітання атмосфери страху, негативних емоцій та дезінформації, каже директорка програми «Демократія та громадянське суспільство» Інституту суспільних наук (Instytut Spraw Publicznych) Соня Горонзяк (Sonia Horonziak):
— Це досягається, головним чином, шляхом поширення в Інтернеті фейкових новин, стилізованих під автентичну інформацію з преси. Переважно ці новини стосуються участі Польщі у війні в Україні, ситуації на кордоні та внутрішньої ситуації в країні.
Стратегічна мета російської пропаганди у Польщі — довести до ситуації, коли превалюватимуть навіть не проросійські, але нейтральні до Росії настрої, а також антиамериканські та антиєвропейські, звертає увагу керівник групи аналізу зовнішніх загроз у Національному дослідницькому інституті NASK Міхал Марек (Michał Marek):
— Головна мета Росії — вивезти Польщу з Євросоюзу, з НАТО, щоб не було військ і баз наших західних партнерів. Але дорогою до цієї мети вони реалізують і менші цілі. Наприклад, стимулюють антиукраїнські настрої, щоб Польща і польський уряд зменшили підтримку України.
Чи їм це вдається? Міхал Марек вважає, що не до кінця. Але в чому вони досягають успіху, на думку експерта, так це в підливанні олії у вогонь у питаннях, які найбільше дратують як українців, так і поліків.
Техніки пропаганди
«Припиніть підтримувати Україну» — вже протягом певного часу це головний російських наратив у Німеччині, звертає увагу старша наукова співробітниця німецького Центру моніторингу, аналізу та стратегії (CeMAS) Леа Фрювірт (Lea Frühwirth):
— Це може бути представлене в різних формах: заяви про небезпеку українських біженців або про те, що продовження підтримки України загрожує німецькій економіці. Ми також неодноразово відстежуємо контент, який припускає, що підтримка України ставить німців під пряму загрозу війни.
Типові маркери проросійського контенту — основна тема зосереджена на Україні та створенні певного образу конфлікту, щоб відлякати людей від підтримки України, продовжує Леа Фрювірт (Lea Frühwirth). Інший акцент, схоже, робиться на атаках на нинішній німецький уряд, що збігається з метою Росії повільно дестабілізувати ситуацію в Україні.

Росія в українському інфополі в останні тижні застосовує тактику, яку можна назвати «втомою металу». Це сподівання, що психологічно та емоційно виснажене українське суспільство на якомусь етапі прийме факт заморози війни і погодиться на втрату території, зауважує докторка політичних наук, професорка Київського Політехнічного Інституту Лідія Смола. Російська пропаганда намагається перекласти усю відповідальність виключно на українську владу, хоча до неї теж багато питань, продовжує експертка, адже брак якісної комунікації, відсутність публічного і прозорого обговорення важливих тем якраз і дає російській пропаганді простір до дій:
— І Росія працює над цим. Якщо би нормально працювала система стратегічних комунікацій на рівні влади, якщо би медіа намагалися не просто швидко наповнити інформаційний простір якимись дуже провокативними та маніпулятивними заголовками, а були налаштовані виважено інформувати суспільство, то ситуація могла б виглядати інакше. Також є проблема з тим, що говорять експерти.
Зараз будь-хто може назвати себе експертом, а це повне нівелювання експертності, як такої
У польському інфопросторі найчастіше неправдиві та фейкові новини тиражуються в інтернет-просторі, особливо на найбільших порталах соціальних мереж, а також через ультраправі інтернет-портали, каже директорка програми «Демократія та громадянське суспільство» Інституту суспільних наук (Instytut Spraw Publicznych) Соня Горонзяк (Sonia Horonziak). Часто ця інформація від початку викликає сильні емоції, представляє польський уряд у вкрай негативному світлі, а також підсвічує події, які дуже несприятливо впливають на польське суспільство:
— У поширюваних повідомленнях часто поєднується частково правдива інформація або фотографія, але їй надається неправдивий контекст. Таким чином, ми бачимо автентичну фотографію, але пов'язану із зовсім іншою подією з минулого.
Крім того, зростає роль штучного інтелекту у створенні все більш досконалих фейкових фотографій або відео, які представляють певні події або людей, найчастіше зі світу політики
З точки зору структури, дезінформаційні кампанії, наприклад «Двійник», добре вивчені та зазвичай вибуховуються за однією й тією схемою, тому їх доволі легко ідентифікувати, зауважує старша наукова співробітниця німецького Центру моніторингу, аналізу та стратегії (CeMAS) Леа Фрювірт (Lea Frühwirth):
— Наприклад, якби в моїй стрічці новин з'явився самопроголошений новинний сайт, схожий на добре відому німецьку газету, але який поширює лише відверті проросійські кадри, я б автоматично стала обережною.
Канали впливу
Загалом є кілька каналів фейкової комунікації, продовжує Леа Фрювірт, перше, це спроба наповнити інформаційний простір дезінформацією на теми, що становлять інтерес для Росії, але виглядає так, що вони більше зосереджені на кількості цих повідомлень, ніж на якості:
— Причому, щоб бути маніпулятивним, цей контент навіть не повинен містити відверту брехню. Просто висвітлення однієї частини проблеми і замовчування інших або представлення себе громадянами Німеччини, які висловлюють занепокоєння, хоча насправді вони — частина бот-мережі, що також вводить в оману. З іншого боку, навколо є місцеві проросійські впливові особи, які повторюють типові тези Кремля. Зазвичай ми не можемо сказати, яка їхня мотивація — їм можуть платити, вони можуть просто самі в це вірити.
Війна проти України — одна з тем, які щодня використовують творці фейкових новин. Про це йдеться у звіті SCIENCE+, найбільшої журналістської мережі, що протидіє дезінформації в Центральній Європі. У 2024 році нових ключових наративів дезінформації не додалось, а вже існуючі адаптувались до актуальних подій. У звіті фіксують маніпуляції на темі загрози війни з Росією, розколювання суспільств через позицію щодо України та створення міфу про конфлікт між «Заходом» і «Сходом». Ці наративи стали частиною масових атак на демократичні вибори у Словаччині, Болгарії, Молдові та Румунії.
Найчастіше мішенню дезінформації стає молодь. Більшість з них не сприймають традиційні медіа та отримують інформацію від сумнівних інфлюенсерів. Це сприяє тому, що молодь схиляється до підтримки радикальних або популістських політиків.
Показовим тут є приклад Румунії, де Конституційний суд скасував результати першого туру президентських виборів після того, як президент Клаус Йоганніс розсекретив дані розвідки, які засвідчили,що Росія організувала тисячі акаунтів у соціальних мережах для просування радикального проросійського політика Келіна Джорджеску через такі платформи, як TikTok і Telegram. У 2025 році президентські вибори відбудуться в Польщі. Росія безумовно захоче впливати, каже керівник групи аналізу зовнішніх загроз у Національному дослідницькому інституті NASK Міхал Марек (Michał Marek):
— Але в нашій ситуації, яка зараз є в Польщі, румунський сценарій є малоймовірний, їм не вдасться серйозно вплинути на ці вибори.
Проросійські агенти можуть мати ефект, коли йдеться парламентські вибори. Але ж говоримо про президентські вибори і тут я би не переоцінював їхні можливості впливу
Тактики, маркери, ефективність пропаганди
Пропаганда, як правило, викликає екстремальні емоції, пояснює директорка програми «Демократія та громадянське суспільство» Інституту суспільних наук (Instytut Spraw Publicznych) Соня Горонзяк (Sonia Horonziak):
— Ви повинні запитати себе, чому я не чув про цю інформацію з громадського телебачення чи радіо. По-друге, слід перевірити цю інформацію в різних офіційних джерелах. Найчастіше така інформація ніяк не підтверджується. Деякі соціальні мережі також додають інформацію про контекст тієї чи іншої інформації, що може вплинути на її сприйняття, тому завжди варто пошукати додатковий контекст.
Серед популярних інструментів російської пропаганди — агресивна риторика, погрози, залякування, ядерний шантаж. Під час так званих підсумків року російський президент знову повторив тезу, що не існує засобів ППО, здатних збити ракету «Орєшнік». З слів Путіна, навіть засоби протиракетної оборони, які є в Польщі та Румунії не перехоплять цю ракету. Втім, у Польщі є певний відсоток людей, які перебувають під впливом російської пропаганди і вони можуть сприймати подібні погрози серйозно, але вони й інші російські наративи вважають реальними, каже керівник групи аналізу зовнішніх загроз у Національному дослідницькому інституті NASK Міхал Марек (Michał Marek):
— Загалом польське суспільство, здається, не боїться цього. Ясно, що для великої кількості поляків війна в Європі сприймається як реальна, в Європі маю на увазі — між НАТО і Росією. Але самі погрози, тема «Орєшніка» не є фактором, в який масово ми, поляки, віримо. Росіяни лякають нас вже стільки років — і ядерними ударами, і тим, що ми насмерть замерзнем без російського газу.
Тож нові погрози більшістю сприймаються як нова страшилка. Ефективність такої російської пропаганди, відверто кажучи, не дуже висока
Критичне мислення
Потрапити на гачок пропаганди може будь-хто, каже старша наукова співробітниця німецького Центру моніторингу, аналізу та стратегії (CeMAS) Леа Фрювірт (Lea Frühwirth):
— Обробка інформації людиною є недосконалою. Це не дуже приємна думка, але це перший крок до усвідомлення. Ми всі повинні встановити базовий рівень обізнаності та критичного мислення. Я б порадила використовувати надійні та авторитетні ЗМІ, які дотримуються журналістських стандартів, щоб бути в курсі того, що відбувається у світі. Соціальні мережі, навпаки, є інфосферою, в якій ми маємо бути готовими до того, що можемо наразитися на оманливий контент. Помітивши, що щось раптом змушує вас відчувати якісь надмірні емоції, варто зробити крок назад і тверезо оцінити, аби не сприяти поширенню фейків.

Російська пропаганда зазвичай ділить світ на «чорне» та «біле», «чужих» і «своїх» і намагається цей розподіл нав’язати українцям, дуже характерним є тиск на емоції — оці всі візуалізації, публікації відео з убитими українськими військовими, наголошує докторка політичних наук, професорка Київського Політехнічного Інституту Лідія Смола:
— Маркер пропаганди — вас спонукають до імпульсивних, емоційних дій. Наприклад, ви заходите у соцмережі і бачите фото незнайомої людини, яка звертається з емоційним проханням, скажімо, «лайкніть, бо йду на фронт». І під такими повідомленнями потім тисячі лайків. Чому? Бо людям хочеться відчувати себе причетними до чогось важливого. А як потім ці сторінки використовують і що потім через них поширюють, люди рідко задумуються.
Тому критично оцінювати ресурси, не вестися на маніпуляції з закликом до миттєвих дій
Для України також важливим є фактор зневіри, який постійно підживлюють ворожі пропагандисти. Це теза про непереможну Росію, зауважує Лідія Смола:— І працює це через емоційні гойдалки: від різкого збудження до пригніченого стану, коли люди пишуть: все пропало, ми не можемо перемогти, Росія перемагає. Я в таких випадках завжди ставлю питання, де була Росія в 22-му році з усією своєю потужною і підготовленою армією і де вона зараз.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»





Павел Коваль: Шансів на мир з Росією немає
Марія Гурська: Понад 55% поляків вважають, що війну потрібно припинити, навіть якщо це означатиме територіальні поступки чи навіть обмеження незалежності України. Це — результати останнього опитування CBOS (Centrum Badania Opinii Społecznej, Центру вивчення громадської думки. — Авт.). І це на 16 відсотків більше, ніж було у вересні. Чому кількість громадян Польщі, які дотримуються такої думки, зростає?
Павел Коваль: Коли людей запитують, чи хочуть вони миру, відповідь, звісно, позитивна. І в цьому немає нічого надзвичайного. Люди втомилися від війни, вони не хочуть її. Проте важливо розрізняти мир і припинення вогню, не плутати слово «мир» з капітуляцією, розуміти, що те, що сьогодні коїться в Україні, завтра може статися з Польщею. Незначна для когось поступка і, не дай Боже, підтверджена міжнародним правом зміна кордонів України може стати передвісником такого ж майбутнього для Польщі. Немає жодних ілюзій. Висновок для мене лише один: потрібно вести більше роз'яснювальної роботи на цю тему — і з журналістами, і з лідерами думок, і з політиками.
Маємо інформувати, що жодне припинення вогню чи перемир’я не має бути юридичним визнанням нових кордонів. І тут є простір для роботи
Якщо говорити серйозно, ця розмова повинна звучати так: «Що означає мир сьогодні? І чи є шанс на мир?». На мою думку, шансів на мир немає. Може бути шанс на якесь припинення вогню та перемир’я. Але чи гарне це рішення? Це залежить від умов, за яких це може статись. Наприклад, чи будуть збережені санкції проти Росії? Бо у випадку їхнього скасування ми не тільки дамо росіянам відпочити, але й посприяємо їхньому економічному розвиткові.
В який спосіб буде визнаватися зміна кордону? Жодна західна країна не визнає змін кордонів, та можуть бути перехідні періоди або періоди, коли Україна функціонуватиме в умовах часткової окупації. Коли до цього додаються гарантії безпеки, то, здається, такий перехідний період може бути прийнятним, але лише за умов гарантій безпеки для решти країни.

Я не представляю жодної офіційної позиції польського уряду — це моя приватна думка. У цій дискусії ми повинні запитувати, на яких умовах це вигідно українцям. Адже головним фактором тут є суспільство, яке пролило стільки крові. Без нього неможливо говорити про Україну. І я не говорю про політиків. Вони безперечно важливі, бо представляють суспільство під час війни. Я маю на увазі суспільство, яке має схвалити те чи інше рішення українського уряду.
В Європі небагато суспільств, які мають настільки розвинений рівень дискусії. Українському суспільству не просто сказати, що потрібно робити так, а не інакше. Саме тому — нічого про Україну без українців
Але позиція польського уряду також цікава, особливо на тлі розмов про можливість присутності певного контингенту миротворчих сил, озвучену, зокрема, президентом Франції Еммануелем Макроном. Ідеться про близько 40 тисяч військових з ЄС. Видання «Річпосполита» (Rzeczpospolita) писало, що це може бути близько п’яти бригад, командування частиною з яких могла б взяти на себе Польща. 12 грудня у Варшаві Макрон зустрівся з прем’єр-міністром Туском, і польський прем'єр заявив, що Польща не посилатиме військових в Україну. Водночас російська пропаганда розкручує тезу про те, що активне будівництво Польщею проєкту «Східний щит» є спробою ізолюватися від українських проблем. Як ви це прокоментуєте?
Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск 17 грудня у Львові чітко висловився щодо цього. Сьогодні ми не фокусуємо увагу на цьому. Якщо ми хочемо серйозно говорити про майбутнє, цю розмову не можна починати з того, якою буде ситуація після якогось припинення вогню і перемир'я, а потрібно говорити про те, що цьому передуватиме.
Сьогодні ситуація в Україні в стратегічному сенсі дуже складна — і це не є секретом. Росіяни дуже тиснуть і хочуть отримати якомога швидше і більше землі в очікуванні початку розмов про припинення вогню. Важливо не плутати це з миром, бо мирного договору зараз, мабуть, не буде — ніхто не готовий визнати російські територіальні претензії. Але тим часом росіяни підходять все ближче і ближче, щоб захопити якомога більше територій.
У цьому і полягає стратегічне безумство надмірних дискусій про те, що буде потім. Потрібно думати про те, що робити зараз, щоб позиція України на початкових переговорах була адекватною українському героїзму та бойовому внеску України в останні роки. Щоб не вийшло, що всі допомагали — передусім Польща — а потім раптом протягом двох вирішальних місяців замість того, щоб зосередитися на ще більшій допомозі, всі почали обговорювати, що буде після припинення вогню. Ще буде час це обговорити.

Якою була головна мета візиту прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска до Львова? Його пресконференція з Володимиром Зеленським була дуже емоційною, сповненою слів підтримки з обох боків, заяв про взаємодопомогу, але головна частина дискусії лишилася за кадром. Про що йшла мова?
Основною частиною візиту були переговори віч-на-віч, і те, що ми можемо оцінити і я маю право коментувати — військова допомога, переконання, що це — стратегічно важливий момент для Заходу. Справи пам’яті для Дональда Туска як для прем’єр-міністра Польщі — були дуже важливими. Він пішов вклонитися львівським Орлятам, Січовим стрільцям, а також відвідав маленьке кладовище поруч, де лежать герої нинішньої війни. Він заявив про підтримку європейських пам’яток Львова, зокрема, біля розбомбленої росіянами кам’яниці Геллера, одного з видатних діячів театру зламу ХІХ-ХХ століть. Також були й менші, але дуже важливі акценти. Але ключовим, на мою думку, було повідомлення про подальшу військову підтримку.
Ключові слова Туска одразу ж підхопили українські ЗМІ. Польський прем’єр закликав припинити спекуляції щодо можливої поразки України, бо це — брехня. Україна успішно захищається від російського нападу, «всупереч деяким негідникам». «Маємо зробити все для справедливого миру», — наголосив Туск. Що потрібно робити для миру зараз?
Росія атакує світ не тільки ракетами, а й пропагандою. Вона потрапляє в ціль — в лідерів думок. Дональд Туск бореться за елементарну правду про цю війну. Росіяни не захопили Київ, не змінили владу в Україні. Нам важливо пам’ятати, що значною мірою так сталося, бо Польща і Велика Британія першими підтримали Україну, а вже потім приєдналися інші. Туск у Львові людською мовою пояснив одну важливу істину — якщо хтось давав багато в перші місяці та роки, то сьогодні він не завжди може віддати все.
Польща також є прифронтовою країною, вона в іншій ситуації, ніж Іспанія чи Португалія
Полякам справді боляче, що хтось у ці дні каже: «А Німеччина зараз дає більше». Ну, зараз це легко. Важко було ризикувати, коли ніхто не знав, що буде за тиждень або за місяць після початку війни.
<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6762cb5888d0cd6d24a930ad_54211605259_5210766f82_c.jpg">Прем'єр-міністр Польщі анонсував 46-й пакет допомоги Україні</span>
Пам'ятаємо, цінуємо, а що тепер? Що ми можемо і повинні робити разом для перемоги?
Я не приховую, що слухав розмову Туска і Зеленського про військові питання, але озвучити усього не можу. Про ці речі не говорять публічно. Зараз найважливіше враховувати варіант, що почнуться якісь переговори — розмови про припинення гарячої фази війни, і, можливо, про якийсь перехідний період. Важливі гарантії безпеки. На мою думку, єдині серйозні гарантії безпеки — це НАТО і відкриття дверей в Північноатлантичний альянс. Україна мала вже Мінські домовленості, які фактично були своєрідною гарантією безпеки, а також Будапештський меморандум 1994 року.
Польща також відчувала на собі неефективність таких політичних і навіть юридичних зобов’язань у підтримці в 1939 році. Країни нашої частини Європи знають, що означають фіктивні чи несерйозні гарантії безпеки. Тож, якщо буде припинення вогню, потрібно відповісти на питання: які гарантії безпеки для України? Як на мене — тільки НАТО, інших немає.
Що ви думаєте про реалістичність ідеї європейських миротворчих сил?
Cьогодні не час для цієї розмови. Сьогодні маємо говорити про те, як зміцнити Україну в найближчі три-чотири місяці, коли відбуватимуться переговори, а потім — як забезпечувати новий тимчасовий порядок, коли всі чекатимуть, поки Путін піде. Треба враховувати й інший варіант — що переговори проваляться і війна триватиме. Я щойно повернувся з Вашингтона. Не всі у республіканській спільноті цілковито впевнені, що домовленості з Путіним будуть досягнуті. Буде спроба. Чи вдасться вона? Невідомо.
А ще в Росії ситуація може змінитися буквально за одну ніч, як це часто траплялося в історії. У будь-якому випадку до цього треба бути готовим
Які настрої панують серед політичних еліт напередодні січневої інавгурації нового американського президента Дональда Трампа?
Безумовно, мандат республіканців, мандат президента Трампа дуже сильний, йому буде багато, що сказати.
Його слід розуміти як правителя, який не вдається в подробиці, має загальні відчуття, значною мірою керується політичною інтуїцією — і цю методологію слід приймати в розмові з ним. Що мене вразило під час дипломатичної поїздки у Вашингтон в грудні, так це великий масштаб варіативності рішень — в залежності від того, які політичні кола будуть важливішими в Республіканській партії. Республіканська партія — це не єдина група. Це дуже широкий спектр різних постатей. Навіть всередині тієї частини, яка називається MAGA («Зробимо Америку величною знову». — Авт.), також є різні середовища, і я намагався поговорити з різними людьми і побудувати загальну картину.
На жаль, ця загальна картина така, що нічого невідомо напевно. Можуть бути і досить хороші сценарії з точки зору ведення війни
Новий президент не може дозволити собі підняти білий прапор для Путіна. Він внесе певні пропозиції. Його представники шукатимуть вихід. Генерал Келлог, який бере участь у цих переговорах, є дуже досвідченим військовим і політиком. Це не та людина, яка робитиме якісь випадкові рухи. Дедалі більше людей у республіканському середовищі розуміють, що це не війна десь на кордонах Атлантичного альянсу, а що вона пов’язана з питаннями Китаю, Тайваню тощо. Тому є багато тем і аспектів, які є фоновими, і ми не знаємо, в якому напрямку все піде. Треба просто стежити за ситуацією в США. Але практикувати хорошу політику також означає бути готовим до різних сценаріїв. Тому має бути сценарій, що почнуться якісь переговори, але також має бути сценарій, що Путін не прийме ідею нової адміністрації, і тоді, можливо, Україна отримає більше підтримки, ніж мала досі. Я не знаю, чи цей сценарій найбільш імовірний. Можливо, ні, але я б теж серйозно про це задумувався.
Українці та й поляки, напевно, стурбовані словами Дональда Трампа, який назвав помилкою дозвіл Україні бити углиб Росії американською зброєю. Як ви це оцінюєте в контексті всіх цих багатосценарних можливостей?
Напевно, всі розуміють те, що чинна адміністрація вже не є повністю ефективною. Вона може ухвалювати деякі рішення, які Дональд Трамп не хотів би ухвалювати. І все ж, я впевнений, що існує обмін інформацією та планами між кожною нинішньою та майбутньою адміністраціями, є певна координація, навіть якщо публічно та політично це критикуються. У цьому контексті я й читаю всі заяви цього періоду. Важливі чіткі заяви представників американської адміністрації про те, що всі кошти, виділені на озброєння України, будуть використані та витрачені за цільовим призначенням до кінця терміну повноважень президента Байдена.
<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/675404afcf6dedb4790ec8cb_Adam-Michnik.avif">Адам Міхнік: Майбутнє ЄС залежить від мужності та зрілості європейських еліт</span>
Чи може зараз польська та українська дипломатія якось вплинути на формулювання майбутнього бачення так званого мирного плану команди Трампа?
Звісно, трохи може. Ми повинні робити це по-американськи, тому що це відбувається в Америці. Більше активності, аналітичних центрів, робота в лідерських середовищах у Вашингтоні, трохи в Нью-Йорку, вплив на важливі з точки зору Дональда Трампа кола, демонстрація аргументів. Повторення простих політичних істин в Америці, яка є супердемократичною, працює дуже добре, тому що люди чутливі до цього, вони не люблять балаканини, їм подобаються конкретні речі.
Я щоразу кажу і пояснюю: дивіться, який небезпечний ревізіонізм. Кожна війна починається з ревізіонізму. Не можна підписуватись під російською агресією
На вашу думку і згідно з вашим політичним чуттям, чи лишаються відкритими двері для швидкого вступу України в НАТО?
У цьому і полягає політика — починати з того, що декому здається неможливим. В якийсь момент хтось каже це вперше. Така людина зазвичай говорить: «Ну, у мене лише є така ідея…», — і досліджує. Цей етап у нас вже позаду. Зараз період, коли практично всі питають, коли це станеться і за яких умов.

За даними військових аналітиків, українська армія вже втратила приблизно 50% контрольованої території на Курщині. Чи був виправданим, на вашу думку, героїчний вчинок українських воїнів, здійснений для надання мужності європейським та американським політикам у їхніх рішеннях оборони України?
Події на Курщині — це показова демонстрація боєздатності українців. Вони допомогли воювати в інших місцях, і тому це не марна жертва. Більш того, частина Курської області все ще перебуває під контролем українців і все ще зв’язує руки частині російських військ, які, у свою чергу, змушені були піти на певні кроки та залучити північнокорейських військових. Все вишикувалося в якийсь ланцюжок. Я б не йшов в напрямку критичного оцінювання цієї ініціативи.
Цього тижня українські військові й Президент оприлюднили дані, які підтверджують участь корейських військових безпосередньо у війні на території України. Що змінює для світу факт участі третьої країни у російсько-українській війні?
Я вважаю очевидним, що цю війну веде не лише Росія, а й країни з осі зла, до якої стовідсотково входять Білорусь та Іран, а також Північна Корея.
Цього тижня відбулося засідання Європейської ради за участю президента України Володимира Зеленського й останнє за головування Угорщини в Раді ЄС. Тема номер один — підтримка України. Як ситуація виглядає наприкінці року, перед Різдвом?
Очікуємо на польське головування наступного року. Наша задача — додати енергійності процесу євроінтеграції України. Це обов'язково відбудеться під час польського головування. Схоже, що Україна буде готова відкрити переговори хоча б у першому кластері, говорячи термінологією перемовин, а може й у двох. Над цим потрібно працювати, адже це цілком об’єктивні процеси. Це роблять експерти, тут немає політики, але якщо українська сторона демонструє високий рівень підготовки, то це працює краще і рішення ухвалюються. Я думаю, що польське головування прискорить євроінтеграційний процес України. І на цьому також наголосив 17 грудня у Львові прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск.
%20(1).avif)

Джеймс Ходсон: «Один з наших партнерів розробив технологію вирощування водоростей, які очищають ґрунт на полях після вибухів»
«Війна — це економічна дія. Для ведення довготривалої війни потрібна сильна економіка»
Ольга Пакош: Чому ваша організація та ви особисто виявляєте такий інтерес до підтримки та навіть розвитку економіки України? Знаю, що ваш фонд підтримує благодійну організацію «Економісти для України», яка об’єднала експертів з різних країн світу для допомоги Україні саме в цій галузі.
Джеймс Ходсон: Війна — це економічна дія. Що це означає? Ви маєте ресурси, які потрібно ефективно розподіляти, щоб перевершити ворога. Той, хто використовує свої ресурси найефективніше, переможе. Для ведення довготривалої війни потрібна сильна економіка. Люди повинні бути продуктивними, виробничий потенціал має бути високим, а суспільство функціонувати.
Тому ми шукаємо способи розвивати економіку України навіть під час війни, зберігати зайнятість населення. Один із способів це зробити — створити екосистеми, де люди бачитимуть проблеми, які потрібно вирішити, і працюватимуть над ними без великих капіталовкладень або інфраструктури. Ми надаємо лабораторії, обладнання, академічну експертизу, наукових експертів, венчурний капітал та фінансування.
Економіка України залежить від зовнішньої допомоги, але оборона фінансується саме з бюджету України. Тому якщо економіка зростає, то і на фронті більше грошей. А якщо слабшає — слабшає й фронт
Це простий і прямий взаємозв’язок. Тому якщо Міністерство економіки звернеться до нас із запитанням, наприклад, як ми можемо підвищити податкові надходження в 2025 році або як зменшити боргове навантаження, ми допоможемо знайти розв'язання цих задач, бо маємо мережу економістів та ідеї, які можемо реалізувати.
Ми ведемо роботу в економічній сфері: працюємо над санкціями, політикою. Дуже важливо мати правильні процеси в суспільстві. Не тільки впроваджувати правильні технології, але й створювати відповідні інституції та структури для цієї діяльності.
— На яких галузях економіки в Україні ви зосередили сьогодні свою допомогу?
— Я був в Україні чотири рази від початку повномасштабного вторгнення. Двічі цього року, один раз минулоріч і ще один у 2022. Тож я спостерігав, як ситуація розвивалася, як змінювалися потреби, динаміка.
На початку люди масово переїжджали з одного міста в інше. Ситуація була непевна і ми не знали, чого очікувати далі. У 2023 році ситуація значно стабілізувалася. Ми змогли краще зрозуміти, де і як люди можуть жити, працювати, а також будувати своє життя у реаліях війни. А у 2024 році, мені здається, ми спостерігаємо серйозні потрясіння на геополітичному рівні. Невизначеність Сполучених Штатів, деяких європейських союзників, напруга між Китаєм і Тайванем, участь Північної Кореї — все це додає нестабільності з геополітичної точки зору, а Україна продовжує триматися.
Все це спонукає нас допомагати Україні в тих сферах, де є найбільші потреби. І це стосується не лише економіки. Sestry вже писали про нашу співпрацю з Києво-Могилянською Академією та Київською школою економіки.

Моя остання поїздка охопила Київ, Суми, Харків, Вінницю, Миколаїв і Одесу — у нас є команди в усіх цих регаонах. Намагаюсь приїжджати кожні кілька місяців, щоб зустрічатися з командами особисто, аби вони відчували, що ми не просто сидимо на іншому кінці світу, а дійсно піклуємося і хочемо побачити, як працюють програми. Що працює, що ні, що треба змінити, над чим подумати, чи є нові можливості.
У Києві ми відкриваємо хаб, присвячений науці відновлення. Вона охоплює всі інновації, необхідні для перемоги у війні та побудови сильної країни після. Це інфраструктура, чиста енергія, розмінування, відновлення лікарень, інституцій тощо. Але це також може стосуватися оборони, наприклад, дронів, приладів спостереження або інших речей, необхідних під час війни.
Друга частина моєї поїздки була пов’язана з новими ініціативами. Одна з таких ініціатив стосується нашої співпраці з міськрадою Сум: ми працюємо над створенням стійкої інтернет-інфраструктури.
Через авіанальоти, відключення електроенергії, переривання навчального процесу людям у Сумах доводиться дедалі частіше ховатися в укриттях. Якщо у Києві рідко хто виходить з дому серед ночі, то в Сумах це досі необхідність. Через це життя, робота та навчання у місті стають набагато складнішими. Інтернет зараз є одним з основних інструментів, який забезпечує зв’язок, передачу інформації та розуміння, що відбувається. У Сумах виникли серйозні проблеми із забезпеченням доступу до інтернету під час війни. Ми співпрацюємо з Cisco, щоб привезти нове радіообладнання в місто, розширити кількість точок доступу Wi-Fi і забезпечити безкоштовний доступ до інтернету.
У Вінниці ми працюємо над агротехнологіями, створюючи агротехнічний хаб. Технології від міжнародних партнерів будуть зібрані в одному науковому просторі в регіоні, який вже має експертні знання в цій галузі. Вінниця — це аграрне місто. Тут одні з найбільш родючих ґрунтів у світі — чорноземи. Тому логічно реагувати на сільськогосподарські виклики України саме тут. Ідея полягає в тому, щоб зібрати ресурси, які для цього потрібні, у цьому місті, залучити громаду, молодих науковців, бізнеси й університети. У Вінниці є шість університетів, і це в місті з населенням 300 тисяч осіб!
Ми створюємо наукові і розробні центри, де люди можуть об’єднуватися, генерувати нові ідеї, відкривати бізнеси й отримувати необхідні структури для реалізації цих ідей. Часто, коли хочеш побудувати бізнес, важко знайти інструменти, працівників і капітал, необхідні для цього. Ми намагаємося зробити ці процеси максимально простими, щоб люди могли експериментувати, швидко тестувати ідеї та виводити їх на ринок.
У нас вже є понад сто міжнародних партнерів у сфері технологій, які хочуть приїхати до Вінниці, щоб тестувати свої розробки та ділитися досвідом. Університетські партнери також зацікавлені співпрацювати з аграрними дослідниками Вінниці. Ми сподіваємося створити живу і продуктивну спільноту.
Вирощувати овочі в танках чи поруч з ними дуже небезпечно
— Коли очікуєте перші результати вашої діяльності?
— У червні 2025 року буде розпочато кілька проєктів, а хаби у Вінниці відкриються і почнуть працювати з тестовими фермами навколо міста. Уже зараз ми впроваджуємо три нові технології в аграрний сектор України. Одна з них є особливо цікавою.
— Водорость, яка очищає ґрунти після вибухів?
—Так, це технологія, яка дозволяє швидко відновлювати ґрунт, забруднений вибухами. На сільськогосподарських землях вибухи призводять до кількох проблем. По-перше, високі температури створюють випалені зони, непридатні для вирощування. По-друге, вибухові речовини містять токсичні хімікати, небезпечні для людини, зокрема ртуть, кадмій чи навіть радіоактивні матеріали. Через це поля можуть залишатися непридатними для вирощування продовольчих культур понад 10 років.
Іноді можна побачити фото, де люди вирощують капусту чи буряк у залишених танках чи поблизу них. Це надзвичайно небезпечно, адже такі овочі можуть накопичувати токсини, спричиняючи довготривалу шкоду здоров’ю
Один з наших партнерів, залучених до співпраці у Вінниці, розробив технологію вирощування спеціальних водоростей. Ці водорості, подібні до морських, швидко ростуть у промислових резервуарах шляхом ферментації, що дозволяє отримувати великі обсяги продукту.
Ця технологія сприяє очищенню ґрунту, розщеплюючи важкі метали та токсини. Завдяки їй процес відновлення земель скорочується з десятків років до трьох. Після цього ґрунт стає придатним для вирощування сільськогосподарських культур.

В Україні зараз існує чимало викликів. Наприклад, на полях фермерів усе ще є активні міни. Плюс є проблеми з логістикою, безпечним зберіганням зерна тощо.
Бути фермером в Україні дуже важко — це не та робота, де можна швидко збагатитися
Тому потрібно знаходити баланс і створювати рішення, які допомагають фермерам, оздоровлюють аграрну систему і прискорюють відновлення після забруднення ґрунтів та війни в цілому. Ідея полягає в тому, щоб привнести якомога більше інновацій і технологій у сільське господарство.
Крім відкритих проєктів у Києві та Вінниці, наша кінцева мета — створення таких центрів і в інших регіонах, наприклад, у Запоріжжі, Миколаєві, Харкові. Це досить легко реалізувати.
«Ми намагаємося бути «клеєм», який об’єднує нові ідеї та створює простір для їхнього швидкого тестування»
— До речі, про Харків. Хочу запитати про освітній проєкт, який ви реалізуєте в цьому місті. На сторінці вашого фонду я побачила заклик підтримати ініціативу: лише 35 доларів — стільки коштує можливість безпечного навчання дітей у Харкові на добу.
— У Харкові ми реалізуємо спільний проєкт з Міністерством освіти, спрямований на підтримку шкіл і створення центрів допомоги дітям. Ідея полягає в модернізації освітньої системи, яка в Україні залишилася майже незмінною протягом століття. Війна та пандемія COVID-19 підкреслили потребу адаптувати навчання до сучасних викликів.
Багато дітей відстають у навчанні, особливо в таких базових дисциплінах, як читання, письмо та математика. Освітній рівень сильно знизився — у середньому на два-три роки порівняно з довоєнним часом. В Україні діє чимало освітніх центрів, проте більшість з них нагадує радше місця для догляду за дітьми. Вони пропонують кілька годин занять, ігор чи вивчення англійської, що є корисним для громади. Проте ми прагнемо піти далі — запровадити нові, дієві підходи до освіти.
У співпраці з Міністерством освіти ми відкрили освітні центри в Харкові, Сумах, Охтирці, Миколаєві й Одесі. Це майданчики для експериментів із сучасними методиками навчання. Ми залучили міжнародних фахівців з раннього розвитку, психологів та інших експертів, щоб створювати нові підходи.
Наприклад, мій син у США відвідував дошкільний заклад, що працював за реджіо-педагогікою — італійським методом, який навчає дітей вирішувати проблеми через співпрацю в колективі, без прямої участі вчителя. Цей підхід орієнтований на розвиток командної роботи та колективного навчання.
Крім цього, ми працюємо з дітьми, які мають інвалідність або зазнали значних травм.
Є діти, які мовчали протягом шести місяців після втрати одного з батьків на фронті
Проте вже через кілька місяців роботи з психологами й іншими фахівцями вони починають відкриватися й знову говорити. Ми поступово залучаємо їх до спільної гри з іншими дітьми, допомагаючи ділитися досвідом і брати участь у навчанні. Це також важливий урок для інших дітей: розуміння, що кожен член суспільства унікальний і однаково важливий, незалежно від життєвих обставин.
Наші центри відходять від традиційної моделі, де діти просто сидять за партами й слухають вчителя, який говорить годину, — ми прагнемо створювати середовище, яке сприяє активному навчанню й розвитку.
Крім того, працюємо над створенням навчальних матеріалів для міністерства освіти, щоб нові підходи стали доступними для підготовки вчителів по всій країні. Усе, що показує ефективність у наших центрах, ми формалізуємо в методичні рекомендації, пояснюємо, які ресурси потрібні, і проводимо тренінги. Зараз будуємо співпрацю з педагогічними університетами, щоб їхні студенти могли долучатися до роботи в центрах, здобуваючи практичний досвід і нові знання.
З часом зміни потраплять до кожної школи, тому що я дуже підтримую ідею публічної освіти. Я хочу створити системи, що працюють для всіх. Легко відкрити приватну школу з новою методологією, але тоді лише маленька кількість дітей буде мати доступ до неї.
Але справжня зміна відбудеться, якщо ми зможемо змінити систему на національному рівні, а це потребує терпіння й часу. Я не претендую на те, що ми зможемо зробити великий вплив одразу, але важливо, щоб ми мали механізм для змін в усій системі освіти.
— Географія ваших проектів вражає. Від економіки, через розмінування та очищення ґрунтів, до нових методів освіти. Ви працюєте і з міськими радами, і з міністерствами, і з комерційними підприємствами?
— Ми уклали партнерські угоди та меморандуми про співпрацю майже з усіма ключовими міністерствами України: Міністерством культури, Міністерством захисту довкілля, Міністерством у справах ветеранів, Міністерством економіки, Міністерством освіти і науки, Міністерством цифрової трансформації. Крім того, ми маємо угоду з Меджлісом кримськотатарського народу.
Український уряд відрізняється тим, що з ним легше працювати, ніж з урядами багатьох інших країн
Часто взаємодія з державними органами нагадує спілкування з дідусем — процес тривалий і інертний. А в Україні відчувається інший підхід: багато енергії та готовності до змін. Це зумовлено потребою виживання. Ми не маємо іншого вибору, окрім як шукати нові рішення, пробувати нові ідеї та впроваджувати їх.

Хоча наша організація невелика, ми прагнемо будувати якомога ширші зв’язки з різними міністерствами та людьми, щоб вони могли звертатися до нас із запитами чи ідеями, де ми можемо бути корисними. Наша мета — реагувати на потреби й допомагати їх вирішувати. Великі організації займаються глобальними завданнями: постачають сотні генераторів чи мільйони батарейок, фінансують школи й університети. Ми не можемо працювати в такому масштабі — наш підхід інший.
Ми намагаємося бути «клеєм», який об’єднує нові ідеї та створює простір для їхнього швидкого тестування. Ми допомагаємо, не витрачаючи на це мільйонні бюджети. Наша цінність полягає в тому, щоб поєднувати зусилля, сприяти інноваціям і шукати ефективні рішення.
— Чи плануєте ви продовжити надавати таку чималу допомогу Україні до її перемоги?
— О, я впевнений, що ми будемо активно допомагати Україні ще довго після перемоги. Питання не лише у військовій перемозі. Після закінчення війни знадобиться величезний обсяг роботи, щоб повернути країну до повноцінного функціонування, чи не так? Потрібно буде сприяти поверненню українців, які виїхали за кордон. За різними оцінками, за межами України зараз перебуває від п’яти до десяти мільйонів людей. Я очікую, що принаймні 10–30% з них повернуться, тобто йдеться про два-три мільйони осіб. Це значна кількість людей, яких доведеться реінтегрувати.
Крім цього, потрібно буде відновлювати інфраструктуру. Важливим завданням стане також збереження сильної демократії після війни. У такі перехідні періоди багато що може піти не так, тому, на мою думку, наша діяльність в Україні триватиме ще довго.
Особисто я також займаюся проєктами, пов’язаними з обороною. Інвестую та співпрацюю з компаніями, що розробляють військові технології. Якщо бути відвертим, я вірю лише в один кінець цієї війни: повна військова поразка Росії. Без цього, а також політичних змін у Росії, я не бачу реального завершення війни. У кращому випадку ми матимемо заморожений конфлікт, а, ймовірно, — активну гарячу фазу, в якій роль Китаю, Ірану та Північної Кореї лише зростатиме.
Без повної поразки Росії важко уявити щасливий фінал для світу. Незважаючи на заяви Трампа, я не бачу, як йому вдасться завершити війну до 2025 року, як він обіцяє. Тому, на жаль, це буде довга боротьба. Багато ресурсів майбутньої України вже витрачено на те, щоб захистити сьогодення.
Сподіваюся лише, що ми не продамо це майбутнє за безцінь, шукаючи короткострокове вирішення війни. Вважаю, що Європа та США мають серйозно інвестувати в Україну: забезпечити належний захист міст і створити можливості для наступу на фронті. Буде цікаво подивитися, що відбудеться в найближчі два-три місяці.



Поки Путін при владі, миру в Європі не буде
Івона Райхардт: Україна досягає прогресу на шляху до європейської інтеграції. Однак це перша країна, яка перебуває у стані війни під час інтеграції до структур ЄС, що є незвичною ситуацією та викликом як для України, так і для Європейського Союзу. Як Брюссель оцінює шлях України до членства в ЄС, враховуючи ці обставини?
Франсіско де Борха Лашерас: У цьому питанні слід брати до уваги кілька факторів. Коли йдеться про так звані фундаментальні кластери, тобто верховенство права та судову реформу, Україна досягла певного прогресу. Але потрібно зробити ще більше. Підхід Європейської Комісії є більш-менш таким самим, як і до інших країн, що інтегруються в ЄС, — Албанії, Сербії чи Чорногорії. Водночас ЄС, звичайно, розуміє, що Україна веде екзистенційну війну проти ядерної держави. Ця війна, природно, впливає на процес інтеграції. Наприклад, нещодавно в результаті атаки безпілотника під Харковом загинув суддя Верховного суду. Або є люди, які працювали в судовій системі, а зараз воюють на фронті.
Це робить розширення України особливим випадком, відмінним від того, що ми мали з іншими державами. У нас є досвід розширення з країнами, які вийшли з конфлікту, але не з країною, яка веде екзистенційну війну
Те, що я щойно сказав, є загальною оцінкою. Звичайно, існують нюанси, в тому числі всередині Єврокомісії щодо того, як підходити до цього питання. Ми хочемо, щоб Україна досягла значного прогресу у впровадженні реформ, але ми не можемо нехтувати тим фактом, що це не Молдова чи Албанія, де нема війни. Ми повинні сказати, що Україна отримала статус країни-кандидата не тільки через війну, хоча, звісно, якби не було повномасштабного вторгнення, Україна не отримала б статус кандидата в такий короткий термін. Це означає, що і Україна, і Євросоюз вчаться, як має відбуватися цей специфічний процес інтеграції.
Крім того, розуміючи, що інтеграція України до ЄС є стратегічним рішенням, ми повинні подумати, як розумно прискорити цей процес. Але, звісно, за умови, що Україна виконає те, що від неї очікують. Ми повинні дуже добре визначити пріоритети.
Які умови, на вашу думку, пріоритетні?
Ті, що стосуються верховенства права, — у випадку України це дуже важливо. Як відомо, це було однією з рушійних сил Революції Гідності у 2013-14-х роках. Також акцент має бути зроблений на економіці. Ми хочемо, щоб українська держава залишалася стійкою та функціональною. Це означає, що все, що пов'язано зі стійкістю української економіки та прогресом у сфері верховенства права, є важливим. Але не до кожної реформи потрібно ставитися однаково. Наприклад, коли йдеться про нацменшини, я вважаю, що ці умови мають висуватися протягом усього переговорного процесу. Однак в ЄС є держава-член, яка хоче, щоб Україна зробила більше, ніж іноді вимагає від неї Венеційська комісія у питаннях національних меншин.
Наскільки я розумію, Україна вже зробила більше, ніж очікує Венеційська комісія.
У своєму звіті від червня 2024 року Європейська комісія дала зелене світло для початку переговорів про вступ і поділилася своєю думкою, що Україна виконала всі умови. Підсумовуючи, Україна, як і будь-яка інша країна-кандидат, має виконати низку умов для того, щоб продовжити просування на шляху до вступу. Зараз настав час для належних перевірок та двосторонніх переговорів.
Я вважаю, що нам потрібно посилити Україну у військовому плані до того рівня, якого ми ще не досягли. Ми повинні зробити це, щоб допомогти Україні вижити
Як ми можемо це зробити?
Перед тим, як відповісти на це питання, дозвольте мені ще раз підкреслити, що реформи вимагають великої роботи, а також функціональної системи державної служби. Україні потрібні тисячі державних службовців, які впроваджуватимуть acquis communautaire (сукупність законодавчих актів, політичних документів та практики їхнього застосування, що на даний момент існують в Європейському Союзі. — Авт.) в країні. Проте зараз, під час війни, ми бачимо, що Україна має проблему з цим: частина державних службовців перебуває на фронті, інша — втекла з країни. Ось чому я кажу, що нам потрібно розставити пріоритети. І саме тому я вважаю, що в короткостроковій перспективі найбільш нагальним є надання максимальної військової підтримки. Без цього все інше неминуче постраждає.
Чи може ЄС як спільнота надати військову підтримку?
На першому етапі війни ми це робили, завдяки керівництву Верховного представника ЄС Жозепа Борреля та інших політиків. Ми надавали цю підтримку через Європейський фонд миру, який був міжурядовим фондом, що використовувався державами-членами для проведення певних заходів з військової допомоги третім країнам. Майте на увазі, що цей фонд не є частиною бюджету ЄС, він — міжурядовий. Боррель та інші політики відіграли важливу роль у використанні ресурсів з нього для підтримки України, хоча й опосередковано. Наприклад, коли країни-члени ЄС надавали Україні зброю і просили Брюссель про відшкодування, ми використовували ресурси з цього фонду. Однак ми більше не можемо ним користуватися, оскільки вже рік Угорщина блокує доступ до нього. Це означає, що більша частина європейської допомоги надається Україні на основі двосторонніх угод або через ініціативи коаліцій між державами. Таким чином, можна сказати, що це європейські ініціативи, а не ініціативи ЄС.
Оскільки Євросоюз більше не може допомагати Україні через Європейський фонд миру, ми зараз шукаємо «план Б», який би допоміг нам подолати виклик, що виник у зв'язку з угорським вето
А як щодо використання російських активів?
Починаючи з травня 2024 року, коли Рада ЄС вирішила спрямувати надзвичайні доходи (так звані непередбачені прибутки) від цих активів до Європейського фонду миру, вони використовуються на військову підтримку, включаючи боєприпаси, та на загальну оборону України. Йдеться про 1,5 млрд євро. Другий транш буде використаний наступного року. Це допоможе Україні впоратися з її бюджетними потребами. Хоча в лютому 2022 року ЄС не мав офіційно запланованих ресурсів для військової підтримки України, він не лише почав діяти, щоб допомогти Україні, запровадивши санкції проти Російської Федерації, а й активувавши Європейський фонд миру, що стало дуже важливим сигналом про те, що ЄС хоче, щоб Україна перемогла, а й збирається знайти необхідні для цього фінансові ресурси. Загалом, Рада ЄС погодила Україні кредит на 35 млрд євро на 2025 рік за рахунок прибутків, отриманих від заморожених російських активів.
За офіційними даними, з лютого 2022 року країни-члени ЄС та Євросоюз у цілому надали близько 44 мільярдів євро військової підтримки. Це дуже суттєво, але поки що недостатньо. Ми маємо зробити більше. Я не думаю, що те, що ми надали, становить 0,25 відсотка ВВП ЄС. Якби ми могли це зробити, ми б надавали 40 мільярдів євро військової підтримки на рік, а не на три роки. Зараз ми надаємо менше половини цієї суми на рік. Тож виглядає так, що ми багато допомагаємо Україні, але ми не інвестуємо в її армію і оборону стільки, скільки Росія вкладає у свою. З оцінок, які я читав, я зрозумів, що наступного року Росія планує витратити понад 100 мільярдів євро на свою армію. Саме тому ресурсів, які ми надаємо, недостатньо для такої війни, яку веде Україна проти Росії. Вони відіграли вирішальну роль у допомозі Україні вистояти, але цього недостатньо для того, щоб допомогти Україні перемогти.
І що нам насправді потрібно — це допомогти Україні перемогти
Повернемося до питання євроінтеграції. Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що наступне розширення має відбутися у 2030 році. Наскільки реалістичною є ця мета? Україна не є самотньою в інтеграційному процесі. Є ще Молдова, Грузія, а також деякі західнобалканські держави, які все ще чекають на відкриття дверей Європи.
Грузія, думаю, можна сказати відкрито, відступає назад. Подивимося, що станеться після виборів, але загалом ми не хочемо мати вічних кандидатів, як Туреччина. Це викликає занепокоєння. Коли йдеться про фактичну дату розширення (вступу нових членів), я бачу, що, можливо, це не відбудеться в цьому циклі Єврокомісії, однак вона, можливо, прокладе шлях до розширення. Однак, давайте пам'ятати, що держави-члени мають свої національні інтереси, і вони також відіграють певну роль. Як і ваша країна, Польща має національні інтереси і хоче їх зберегти, особливо коли є перспектива приєднання нових країн до ЄС. Те ж саме можна сказати і про Болгарію, яка заблокувала шлях Північної Македонії. Ми це ще побачимо.
Попри те, що я відчуваю, що період, в який ми зараз входимо, принесе нам нові можливості, я також боюся, що можуть бути деякі розчарування, головно, через нові сузір'я, які формуються по всій Європі на наших очах. Подумайте про проблему міграції та політичні сили, які її експлуатують. Тому не виключено, що буде один-два кроки вперед, а потім крок назад. Думаю, нам доведеться працювати над узгодженням різних національних інтересів, розуміючи, що в певний момент доведеться йти на компроміси. І дозвольте мені уточнити: з цими компромісами зіткнуться як країни-члени, так і країни, що приєднуються до ЄС.
Ось чому нам потрібно буде спробувати прокласти шлях до розширення, але також спробувати зробити розширення здійсненним. А це вимагає, можливо, іншого розуміння правил. Ми не змінюємо їх самих, а лише їхнє тлумачення. Наприклад, кожна країна може накласти вето на приєднання на будь-якому етапі процесу. Таким чином, щоб подолати цей виклик, нам потрібно, щоб держави-члени ставили європейські інтереси вище за інші інтереси. Іноді це спрацьовує, але іноді — ні.
На жаль, ми живемо в часи популізму, яким користується Росія. Я не виправдовую свою країну і тих, хто діє проти України в Польщі, але я також бачу, що деякі речі, як, наприклад, протести фермерів на кордоні, були певним чином нав'язані ззовні. Я не скажу, що вони були нав'язані Росією, скоріш за все, вони є доморощеними, але я б все ж таки стверджувала, що нинішній антиукраїнський наратив, який набирає популярності в Польщі і який також існував під час протестів, — це робота не лише польського народу.
Саме тому все може ускладнитися. І розширення може не відбутись за наступного циклу Єврокомісії. Але я думаю, що вона може допомогти зберегти питання розширення на порядку денному і сприяти розширенню на кожному етапі процесу. Це вимагатиме від країн-членів великих лідерських якостей, а також бажання працювати над досягненням консенсусу і втіленням його в життя.
Ми недостатньо говоримо про переваги розширення. Ми не повинні думати, що Україна — це витрати
Ми повинні пам'ятати, що Україна зараз має одну з найпотужніших армій в Європі, а її суспільство — велику витривалість, незважаючи на величезні втрати, з якими воно зіткнулося. Таким чином, Україна може зробити свій внесок у Європу. Я сподіваюся, що ми відійдемо від питання вартості розширення до питання можливостей, які воно може принести. Однак, як ви сказали, є сили, які наголошуватимуть на протилежному.
Оскільки ці сили, ймовірно, підштовхуються або спонсоруються Росією, якою є нинішня політика ЄС щодо РФ?
Наша основна політика щодо Росії насамперед означає відсутність двосторонніх контактів на високому рівні. Це буде продовжуватися доти, доки РФ не припинить агресію в Україні та не виплатить репарації. Це наші червоні лінії. Таким чином, наша політика щодо Росії випливає з нашої оцінки російської агресії проти України. Ми також закликаємо до диверсифікації від російського газу та джерел енергії. У цілому ми досягли значного прогресу в цьому питанні. Більша частина експорту нафти більше не існує. Ситуація з природним газом, можливо, ще не така сама, але імпорт різко скоротився.
Чого ми ще не маємо, так це майбутньої політики щодо Росії. До повномасштабного вторгнення у нас були певні принципи, ми хотіли працювати з російським громадянським суспільством
Ми все ще маємо ці принципи і плани працювати з російським громадянським суспільством, але також на даний момент основи нашої політики щодо Росії базуються на нашій політиці щодо України. Це означає підтримку України та її захист від російської агресії. На жаль, деякі держави-члени не хочуть проводити таку політику і хочуть повернутися до звичних справ. Ми бачимо це, зокрема, в діяльності угорського уряду. Можливо, в якийсь момент інші країни-члени також захопляться цим, але питання полягає в тому, яке наше бачення на довгострокову перспективу? Це те, про що ми ще не маємо дискусії в ЄС. На даний момент ця дискусія може бути передчасною. На мою думку, коли йде війна проти України, наша політика щодо Росії має базуватися на максимальному тиску на Кремль, санкціях і послабленні російської військової промисловості.
Чи повернеться мир на європейський континент?
Я не думаю, що мир в Європі можливий за Путіна і його режиму. У кращому випадку ми матимемо те, що я називаю «холодним миром». Або «холодну війну», але з маленької літери. І навіть це залежатиме від того, що робитимемо ми і що робитиме Росія. На даний момент мир — це не те, чого хоче Росія. Росія зараз хоче конфлікту. Я б не сказав, що Кремль хоче відкритої тотальної війни в Європі. Але він точно хоче підірвати наші системи — політичні та економічні.
Таким чином, Росія вже перебуває в стані війни з нами. Це гібридна війна, яка ведеться проти наших систем, населення, політичних партій тощо. Це не означає, що ми підемо на війну з Росією, але ми повинні розуміти, що, з точки зору Кремля, Росія воює проти нас.
Отже, миру в Європі з Путіним при владі не буде, так?
Так. Я не думаю, що ми можемо мати справжній мир з Путіним при владі. У кращому випадку ми можемо мати щось на кшталт холодної війни і напруженості. А також більше саботажу і насильства.
Чому ви так вважаєте?
На мою думку, виживання режиму залежить від війни в Україні, і саме тому Кремль не відпустить її. Ось чому дуже важливо підтримувати Україну в силу наших можливостей. Ми, європейці, повинні масово інвестувати у військову промисловість, переозброюватися та інвестувати у стримування. Тільки це спрацює з Росією. Слабкість — це те, чим Росія користується. Вона буде використовувати її, щоб підірвати нас, атакувати наші суспільства, наших політиків. Ось чому я не думаю, що справжній мир можливий, поки Путін при владі.
Титульне фото: Ukrinform/East News
Англомовну версію статті можна прочитати на сторінці New Eastern Europe


Повстанці у пантофлях перемогли Росію в Сирії. Близькосхідний експерт пояснює, чого чекати далі
12 днів! Саме стільки знадобилося повстанцям у Сирії, щоб повалити режим диктатора Башара Асада. Він правив 24 роки і врешті втік до Москви. Росія не допомогла своєму союзнику так, як зробила це у 2015 — у розпал громадянської війни. Саме завдяки зусиллям РФ Асад тоді утримав владу. Що означатиме повалення його режиму для Близького Сходу? Які наслідки це матиме для Кремля, та, найголовніше, чого очікувати Україні? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.
Крах режиму
Марина Степаненко: Династія Асадів утримувала владу над Сирією понад пів століття і втратила свій вплив менш ніж за 2 тижні. Чи стало це несподіванкою, враховуючи її попередню стійкість під час громадянської війни?
Ігор Семиволос: Це стало несподіванкою для всіх. Але вже після звільнення Алеппо все стало більш-менш очевидним — сирійська армія виявилася не готовою битися за Асада.
Якими були ключові внутрішні та зовнішні фактори, що призвели до швидкого краху режиму Башара Асада?
Є певні особливості. Асад намагався провести військову реформу, але, судячи з усього, вона не дуже вдалася. Він поступово хотів зміцнити свою армію і перекласти на неї левову частину відповідальності за безпеку. Як ви бачите, ця реформа однозначно провалилася.
Окрім того, в значній мірі ослабли зовнішні союзники. Росія — в результаті війни в Україні. Хезболла — в результаті Третьої Ліванської війни. Щодо Ірану, то він вклав величезні ресурси в Сирію і, по ідеї, мав би її захищати.
Та коли проявилася крихкість режиму, коли армія Асада «посипалася», Тегеран виявився неспроможний втрутитися
Роль Москви та ляпас Путіну
Чому, попри тривалу підтримку Асада, Москва утрималася від надання суттєвої допомоги в цей критичний період? Це було стратегічне рішення чи повна відсутність вибору на тлі продовження війни Путіна проти України?
Абсолютно очевидно, що другий момент. Зараз у Кремлі це спробують пояснити так званим «жестом доброї волі», точніше, вже почали. Та, насправді, їм не вистачило сил для того, щоб це зробити.
Які наслідки для репутації та впливу на Близькому Сході матиме невтручання Росії?
Я не можу сказати, що Росія зовсім не втручалася. У перші дні повстанського наступу вона здійснювала бомбардування і удари по позиціях опозиційних військ. Проблема полягає в тому, що РФ була здатна забезпечувати підтримку Сирійської армії лише здебільшого з повітря. Але дуже важко ганятися літаками за мобільними групами, які пересуваються пустелею. Тому їхні удари поступово ставали менш ефективними. Отож, теза про непідтримку Башара Асада Росією є хибною. Москва намагалася допомогти, а втім, ті засоби, які вона мала у Сирії, не спрацювали.
Як результат, Росія втратила позиції на Близькому Сході. Тепер кожен політик, який готовий підписатися за РФ, десять разів подумає, чи варто це робити
Тепер очевидно, що Росія, за великим рахунком, здає своїх союзників, хіба що надає їм тільки політичний притулок. І це дуже серйозний урок для тих політиків на Близькому Сході або в Африці, або в Азії, які ще досі роблять ставку на РФ.

Який сигнал отримує Іран?
Взагалі-то зближення Росії та Ірану якраз і почалося на тлі інвазії обох країн в Сирію у 2015 році. І саме ця інвазія заклала підвалини для російсько-іранського військового альянсу.
Впродовж того часу між іранцями та росіянами не один раз пробігла чорна кішка, адже Росія намагалася приписати собі всі політичні дивіденди перемоги Башара Асада в громадянській війні, тоді як левову частку зусиль і витрат поніс Іран. Принаймні на суходолі.
Я думаю, що теперішні події стануть серйозним ударом по цьому альянсу. Також, вважаю, що це до певної міри відтермінує, або може навіть поставить крапку у підписанні великої російсько-іранської стратегічної угоди, яка, на думку іранців, мала б гарантувати їм безпеку.
Як вони вже побачили, підписання такої угоди на рівні з гучними заявами Путіна, що «РФ назавжди в Сирії» і що «режим Асада міцний як ніколи» — нічого не варті
Існують різні думки, щодо того, як ситуація в Сирії вплине на хід війни в Україні. На вашу думку, Путін послабить свій натиск чи, навпаки, ще сильніше битиме, застосовуючи при цьому іранську чи північнокорейську зброю?
Нічого не зміниться. Це треба розглядати в ширшому контексті — у контексті геополітичних ігор. У цьому сенсі Росія ослабла — і це сигнал Заходу, американцям і команді Трампа, які відчували, або висловлювали певні перестороги щодо Росії, мовляв, що вона є могутньою, її не можна перемогти тощо.
Як виявилося, повстанці у пантофлях на джипах змогли перемогли Росію. І це такий удар по іміджу! Сподіваюся, що це вплине, зокрема, і на глобальні політичні рішення щодо РФ
Який сигнал ситуація у Сирії надсилає диктаторам по всьому світу? Чи є тут якісь висновки, які може зробити Путін?
Путіну можна лише побажати найшвидшої смерті, адже їхати вже немає куди.
Чи не думаєте, що його могла б прихистити, наприклад, Північна Корея?
Я пропоную йому ціанід і кулю в потилицю але це його вибір. Він може спробувати втекти в Антарктиду, до пінгвінів, чи ще кудись. Але його знайдуть і вб’ють свої ж, в першу чергу. У Росії так заведено. Потім його голову принесуть на таці і скажуть щось на кшталт: «Ми демократи і готові будувати демократичну Росію. А ось диктатор, який нас всіх обманював. Він у всьому винний».
Майбутнє Сирії та регіону
Німеччина вже призупинила розгляд заяв на притулок від сирійських біженців, а на турецькому кордоні — черги з охочих повернутися додому. Якими є потенційні політичні та військові сценарії розвитку для Сирії в майбутньому? Чи є шанс на стабільність?
Шанс є. Він буде реалізований, якщо сусіди не спробують використати Сирію у своїх геополітичних іграх, а допоможуть їй зміцнити свої інститути.
Наступом повстанців керував Абу Мохаммед аль-Джулані, який очолює «Гаят Тахрір аш-Шам» (ГТШ) — угруповання, яке стало найпотужнішою збройною опозиційною силою в Сирії. Аль-Джулані мав зв’язки з «Аль-Каїдою», а тепер він може очолити країну. Що він здатен їй дати?
Питання терористичного угруповання — це філософське питання. Сьогодні ти терорист, а завтра — політичний діяч. Це робиться шляхом випуску чергового декрету. Так що не варто перейматися цими поняттями.

Як падіння Асада може вплинути на ширшу регіональну динаміку, особливо на відносини між Іраном, Туреччиною та країнами Перської затоки?
Турки спробують скористатися перемогою повстанців, продавати цю перемогу як свою, спробують посилити свій вплив до певного часу. Щойно Сирія зміцніє, вони попросять біженців повернутися додому. Іранці, сподіваюся, почнуть звинувачувати одне одного в прорахунках, і хтось когось там ліквідує. Решта режимів на Близькому Сході вчора підтримували Асада, а завтра — підтримуватимуть аль-Джулані. Вони вже повернули Сирію в Лігу Арабських держав, отож, яка різниця, Асад чи аль-Джулані.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»





Марцін Босацький: Перемир’я з умовою позаблоковості — це геополітична васалізація України
Марія Гурська: Міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш заявив, що західні системи ППО, які отримає Польща, захищатимуть повітряний простір виключно країн НАТО. Ідеться про отримання Варшавою норвезьких багатоцільових літаків F-35, зенітних систем NASAMS, а також додаткових систем Patriot для захисту повітряного простору. Як слід розцінювати заяву Косіняка-Камиша? Чи є вона елементом передвиборчої риторики напередодні президентських виборів, які можуть відбутись у травні 2025 року? Чи можливий консенсус щодо закриття неба принаймні над Західною Україною з боку Польщі?
Марцін Босацький: Я особисто виступаю за збиття російських ракет над територією України, але це має бути рішення всього НАТО, в тому числі, звичайно, США. Я не думаю, що заява міністра Косіняка-Камиша була елементом передвиборчої гри, хоча проблема, звичайно, експлуатується на виборах, особливо крайніми правими, зокрема, «Конфедерацією», яка стверджує, що якби було ухвалено рішення про введення військ в Україну, як це пропонують французи, або якби ракети НАТО збивали російські ракети над територією України, то це було б автоматичним оголошенням війни Росії з боку НАТО або Польщі. Це неправда. Але ми повинні усвідомлювати, що будь-які рішення про залучення потужностей Північноатлантичного Альянсу Польщею мають бути рішеннями всього НАТО.
Україна повинна працювати над переконанням всіх членів Альянсу, тому що це — елемент спільної союзницької оборони
Канцлер Німеччини Олаф Шольц за довгий час вперше відвідав Україну — очікувалось, що він привезе з собою рішення про надання Україні німецьких крилатих ракет великої дальності Taurus. Дива не сталося. Чи очікувати Україні посилення оборонних потужностей після виборів у Німеччині, які заплановані на лютий 2025 року?
Про нові декларації Німеччини та нову, можливо, більш рішучу її стратегію щодо Росії ми зможемо дізнатися лише після виборів. Це стане можливим, якщо там переможуть сили, які будуть менш дипломатично обережними, ніж канцлер Шольц і його коаліція.

Зараз в міжнародній та європейській політиці дуже багато змінних — і це не лише вибори в Німеччині і зміна команди в США, а й зміна геополітики в Центральній і Західній Європі, невизначеність щодо багатьох урядів. Ми, наприклад, не знаємо, хто буде при владі у Румунії, а це дуже важливо для України та Польщі, враховуючи дедалі більшу проросійську позицію не лише Угорщини, до чого ми, на жаль, звикли, а й Словаччини. Зараз час для дипломатичного наступу України. Потрібно знову і знову нагадувати про базові речі, що це Росія напала на Україну, що це вона хоче знищення українських земель та народу, що це вона вчиняє військові злочини, а Україна захищається.
А як виглядає ситуація з допомогою Україні між виборами і інавгурацією нового президента в США?
Союзники України — країни Скандинавії, Нідердланди, Велика Британія і, звісно ж, адміністрація Джо Байдена продовжують підтримувати Україну і надсилати важливі оборонні системи. Переламним став крок президента Байдена, який, хоч і з запізненням на два роки, але все ж зняв обмеження на застосування американських ракет великої дальності для ураження цілей на території Росії. І все ж ключовим в поточній ситуації буде поворот — невідомо, в який бік та наскільки глибокий, — який відбудеться в американській політиці після 20 січня, коли Дональд Трамп знову вступить на посаду президента країни.
Тим не менше спікер Палати представників США Майк Джонсон відхилив запит адміністрації президента США Джо Байдена включити $24 мільярди допомоги Україні до законопроєкту про короткострокові витрати, який Конгрес має ухвалити до 20 грудня. Чи отримає Україна кошти на оборону і чого чекати далі?
Я сподіваюся, що Україна все ж отримає ці десятки мільярдів доларів допомоги ще за адміністрації президента Джо Байдена. Серед республіканців також є значна група, можливо, навіть домінуюча, яка не хоче, щоб Україна і Захід програли в російсько-українській війні. Навпаки, хочуть щоб Україна і Захід у цій війні виграли. Звичайно, оточення Трампа різноманітне, там є люди, які хотіли б перемир'я або припинення вогню за будь-яку ціну, однак, мені здається, що переважають там ті, хто не хочуть дати Путіну забагато, тому що це було б капітуляцією не лише України і європейців, а й нового американського уряду. Про цю тенденцію говорить висунення Марка Рубіо на посаду очільника Державного департаменту.
Трамп не може дозволити собі імідж слабака, тому що він сам звинувачував в цьому Джо Байдена — в основному, коли йшлося про Афганістан, але й не тільки
На Заході зростають побоювання, що Володимир Путін може вирішити вторгнутися в Східну Європу найближчими роками. Як пише The Times, на думку воєначальників НАТО, Велика Британія має бути готовою до конфлікту до 2027 року. У випадку ізоляціонізму США за Трампа, чи візьме Європа відповідальність за власну безпеку? Яким є тут погляд Польщі?
Якби Путін, не дай Боже, переміг, а я визначаю його можливу перемогу в першу чергу в тому аспекті, що Україна була б позбавлена можливості приєднатися до ЄС і НАТО, для всієї Європи і передусім для нашого регіону є очевидним, що Путін піде далі, він не відступить. Відновивши сили, він захоче отримати ще більше геополітичних здобутків.
Цілі Росії, чітко визначені МЗС Росії у грудні 2021 року, не змінилися — РФ хоче не тільки підпорядкувати собі Україну, а й вимагає виведення військ НАТО зі Східної Європи, на що, звісно, не погодиться ані Польща, ані інші країни Центральної Європи, ані весь Північноатлантичний альянс, включаючи США
Польща перебуває серед країн, які найсуттєвіше збільшують витрати на оборону. Цього року буде понад 4% ВВП, а наступного, я сподіваюся, ще більше. Як член комітету з питань оборони можу сказати, що збільшити армію в 2-2,5 рази за кілька років зі зміною більшості систем озброєнь або їхнім значним розширенням — це дуже складний процес, але ми це робимо, бо це необхідно.
Водночас я не вважаю, що президент Трамп виведе США з НАТО і відмовиться від допомоги Україні. Це — частина великої глобальної політичної гри, яка ведеться головно між Вашингтоном і Пекіном. У цій грі найважливішим союзником США є Європа, а найважливішим союзником Китаю — Росія. Відмовитися допомагати Україні і Європі для Трампа буде невигідно. Тому я не з тих, хто вірить, що ми зіткнемося з трагічно негативними рішеннями адміністрації нового американського президента в перші тижні чи місяці. Це не означає, що можна забути про розбудову оборонного і стратегічного потенціалу Європи. Це беззаперечний пріоритет.
Володимир Зеленський заявив про готовність до переговорів щодо припинення війни за умови вступу України в НАТО — тією частиною території, яка не є тимчасово окупованою Росією. Про таку можливість раніше говорили в апараті Генсека НАТО, висловлювалися на цю тему й інші європейські політики. Наскільки це реалістично станом на зараз?
Я сподіваюся, що так виглядатиме кінець цієї війни. Мені дуже подобаються сильні заяви з цього приводу, наприклад, Марка Рютте, нового генерального секретаря НАТО. Та скажу вам трохи навпаки. Я вважаю, що не можна погоджуватися на жодне перемир'я, яке містило б умову невходження України в структури ЄС і НАТО. Це значило б, що Путін досягнув своєї цілі, заради якої він розпочав цю війну, а саме — геополітичної васалізації України. Ані Захід, ані Україна не можуть на таке погодитися, і я сподіваюся, що США під керівництвом нового президента також на таке не погодяться і не запропонують цього.
В якій часовій перспективі, на вашу думку, може реально відбутися вступ України в НАТО?
По-перше, я вважаю, що Україна може вступити в НАТО і в ЄС навіть, якщо частина території України буде окупована. Тут я згадую випадок Кіпру, який приєднався до ЄС, коли частина його території була і досі залишається окупованою турками. Не бачу причин, чому так не могло б відбутися і з Україною.

Скажу так: хотілося б, щоб це відбулося якнайшвидше. Та все залежить від політичної волі. Потрібно переконати всіх 32-х членів НАТО погодитися на це. Вступ до ЄС — це інше, тому що це не просто політичний процес, а дуже складний юридичний процес. Польща майже десять років вела переговори про вступ до Європейського союзу. Звичайно, політична воля має велике значення, але передусім ідеться про готовність з боку України, українського парламенту та української адміністрації якомога швидше провести переговори та адаптувати українське законодавство до європейського права в різних аспектах — від сільського господарства до промисловості, від верховенства права до боротьби з корупцією. У цьому випадку все залежатиме від швидкості дій самої України та її влади.
Польща дуже хоче допомогти, і я знаю, що вже готуються місії експертів для допомоги Україні в переговорах з Євросоюзом, у тому числі тих, які понад 20 років тому вели переговори про вступ Польщі до ЄС
Якщо ми говоримо про ЄС, вступ — це перспектива близько 5-ти років. Якщо говорити про НАТО, це може відбутися швидше. Як швидко?
Я політик і не хотів би бавитись у ворожку, тому просто підкреслю — вступ України в ЄС і НАТО — це пов’язані, але різні процеси. Процес вступу до Євросоюзу є правовим і політичним процесом і вимагає реформ. Вступ до Північноатлантичного альянсу вимагає переважно політичної волі. Нагадаю, що Фінляндія та Швеція увійшли в НАТО протягом року від декларації готовності до завершення процесу ратифікації в усіх країнах.
Російська пропаганда зараз активно експлуатує меседж про те, що «Східний щит» є спробою Польщі відгородитися від війни в Україні. Яке місце цей проєкт відіграє в обороні Польщі і яке значення він має для України?
Це абсурдна і тупа пропагандистська гра Росії. «Східний щит» призначений для захисту Польщі від можливого нападу з боку РФ або російсько-білоруських сил. Ми маємо дуже довгий кордон з Білоруссю, понад 400 кілометрів, але також бачимо загрозу на півночі, з боку Крулевецької або Калінінградської області, де маємо майже 300 км кордону. Ми повинні його зміцнювати, але це не змінює нашої дуже твердої позиції допомагати Україні усім, чим можемо, і доставляти вам західну допомогу, яка тече транспортними коридорами в Україну через наш південно-східний кордон. Як я вже сказав, між цими проєктами немає конкуренції — один доповнює інший. Ми хочемо вам допомогти, і це збігається з нашим власними інтересами максимально відштовхнути від Польщі росіян.
Після великої перерви фермерські протести на кордоні Польщі та України знову поновилися. Фермери погрожують посилити їх після 10 грудня. Який відсоток внутрішньої політики у цих протестах? Чи є тут елементи російського впливу? І як бути з тим, що кожен такий протест є ударом по економіці воюючої країни?
Причини протестів фермерів різні. Частково вони справедливі, адже угода ЄС з країнами Меркосур (це економічний союз держав у Південній Америці, до якого входять Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай й Болівія, а також асоційовані члени — Чилі, Болівія, Перу, Колумбія та Еквадор. — Авт.) може й справді вплинути на них. Але методи цих протестів абсолютно неправильні. Те, що кордон з Україною є елементом протесту проти угоди з країнами Південної Америки, — це абсурд. Я думаю, що польський уряд не дозволить перекрити кордон. І те, що деякі фермери пробують це зробити, свідчить про те, що, на жаль, у тих громадах є російська агентура.
Щойно досягли порозуміння голови МЗС Польщі та України у питаннях ексгумацій жертв Волинської трагедії, як представники PiS зареєстрували в парламенті законопроєкт, згідно з яким пропонується карати за «пропагування ідеології» ОУН-б та Української Повстанської Армії, які, мовою законопроєкту, призвели до «геноциду поляків на Волині та суміжних територіях в 1943-1945 роках». Голова міжпарламентської групи співпраці з Республікою Польща у Верховній Раді України Микола Княжицький каже: «Емоційності українців годі дивуватися, бо це чергова хвиля політичних спекуляцій на темі Волині під час геноцидної війни Росії проти України». Попри декларації прем'єра Польщі Дональда Туска про підтримку України, ризик політизації теми спільного минулого перед президентськими виборами зростає. Чого очікувати?
На жаль, це вже не ризик, а реальність. Я вважаю, що і «Конфедерація», тобто крайні праві сили, і, на жаль, набагато більша і серйозніша сила «Право і Справедливість» вже розігрують цю карту у внутрішній політиці, абсолютно забуваючи про дві речі. PiS за вісім років свого правління не змогла зробити нічого, щоб розпочати процес ексгумацій на Волині. Тож тепер, коли це сталося за менше, ніж рік правління нашої коаліції, вони будуть робити ставку на націоналізм, щоб завоювати довіру свого електорату. Ось як я прочитав цю постанову.
Я вважаю, що на даний момент ми досягли того, чого можна було досягти, того, що було правильним і реалістичним, і я сподіваюся, що ексгумації розпочнуться

Потрібен серйозний польсько-український діалог про УПА і його ключових діячів — таких, як Бандера чи Шухевич — постатей, які належать до національного пантеону українців, оскільки боролися з радянською владою за незалежність України й водночас яких ми оцінюємо однозначно негативно через Волинську різанину. Та для дискусій про це настане час після війни, коли Україна не буде змушена чинити відсіч російській агресії. На жаль, через свій передвиборчий цинізм про це забувають наші праві сили — від «Конфедерації» до PiS. Україна перебуває у смертельній загрозі, і зараз ми повинні, не забуваючи про важку історію, якомога більше допомагати їй у війні з Росією. Крапка.
Чи буде ухвалений скандальний законопроєкт і чи не призведе передвиборче роздмухування пристрастей до погіршення підтримки України і ставлення до українських біженців в Польщі?
До нового року Сейм не займатиметься цим проектом. Чи ухвалять його — не знаю, але це точно не буде справжня дискусія про історію. Це інструмент пропаганди PiS та її виборчої кампанії, їхнього кандидата на президентських виборах. Такі умови ускладнюють щиру розмову про важку історію. УПА ніколи не буде для нас тим, чим вона є для українців, бо для нас це сила, відповідальна за Волинь. Та те, що пишуть про УПА в підручниках у Польщі та Україні, мають визначити історики, а не постанови Сейму, і зараз для цього точно не час.
Ключові політичні сили оголосили своїх кандидатів на пост президента Польщі. У чому полягатиме різниця для України у випадку перемоги того чи іншого кандидата?
Звісно, є більший ризик якогось загострення польсько-українських відносин через історію, якщо б виграв Кароль Навроцький, який протягом останніх років очолював наш Інститут національної пам’яті і не продемонстрував здатності ефективно та конструктивно співпрацювати з колегами в Україні. Але у Польщі зовнішню та оборонну політику проводить уряд, а не президент.
Президент, звичайно, має велике символічне значення. Він є главою держави, але поки Дональд Туск буде прем’єр-міністром Польщі, а Радослав Сікорський — міністром закордонних справ, суттєвих змін у політиці щодо України не буде
Як ви для себе формулюєте головне питання польсько-українского діалогу сьогодні і який головний спільний виклик для Польщі і України?
Перше і головне — Польща, як самостійно, так і в складі західної коаліції, має максимально допомогти Україні виграти цю війну. Друге — це, безсумнівно, процес вступу України до ЄС. Польща як найбільша країна, яка зробила це за останню чверть століття, може дуже допомогти, тому що ми маємо досвід, професіоналізм, знання і хочемо поділитися ними з вами.
І, нарешті, третє — знешкодження так званих мін. Об’єктивно існують розбіжності щодо нашої непростої історії або в сільськогосподарських відносинах. Таких деструктивних моментів не бракує. Та геостратегічна мета Польщі та України полягає в перенесенні кордону безпечної, інтегрованої зі структурами Заходу Європи до східного кордону України, а також, розбудові сильного осередка всередині структур Заходу, тобто, ЄС і НАТО, Центральної та Східної Європи, головними опорами яких мають бути Польща та Україна. Так я оцінюю стратегічні цілі Польщі, і вони незмінні з 1991 року, відколи Україна відновила незалежність і вже точно з 2014 року, коли Україна чітко заявила, що хоче бути членом ЄС і НАТО.
Титульне фото: AA/ABACA/Abaca/East News
%20(1).avif)

Адам Міхнік: Майбутнє ЄС залежить від мужності та зрілості європейських еліт
<frame>Адам Міхнік є головним редактором Gazeta Wyborcza, лідером «Солідарності» у 1989 році та учасником круглого столу, який поклав край комуністичному правлінню в Польщі. Ірена Ґрудзінська Гросс — професор Інституту славістики Польської академії наук і стипендіатка Фонду Гуггенгайма у 2018 році. <frame>
Все розвалюється на шматки
Ірена Ґрудзінська Гросс: Давайте подивимося на наслідки перемоги Трампа для Європи. Створення Європейського Союзу, демократичної федерації, є найкращим, що сталося на континенті після закінчення Другої світової війни. Проте повернення Трампа загрожує перевернути післявоєнний міжнародний порядок. Яке майбутнє очікує зараз ЄС?
Адам Міхнік: Я б не назвав ЄС федерацією, тому що насправді це щось sui generis, щось специфічне. І поки що Євросоюз працює, хоча має багато проблем. Я згоден, що це найкраще, що придумала Європа за останні 80 років. Ідея прийшла від західноєвропейських еліт — християнських демократів і соціал-демократів — і ключем до її успіху був євроатлантичний зв'язок. Але зараз він ослаблений.
Європі загрожує небезпека з багатьох напрямків. Політика і заяви Трампа абсолютно непередбачувані, тому неможливо сказати, що він робитиме. Він може укласти угоду зі своїм другом Володимиром Путіним, він може скинути бомбу на Іран або навіть на Північну Корею. Ніхто не знає, і це не тільки моя оцінка. Всі, хто працював з ним, кажуть те ж саме.
Друге пов'язане з цим питання — це, звичайно, Україна. Ось як я бачу це з Варшави: перспективи похмурі, і всі ознаки вказують на те, що Трамп зрадить українців, щоб служити своїм вузьким, особистим інтересам. Він — політик-транзакціоніст, він укладе будь-яку угоду, яка дозволить йому сказати, що він чогось досягнув.
Під час передвиборчої кампанії він заявив, що закінчить війну за один день, і я боюся, що в цьому рідкісному випадку він дотримається свого слова. Він також може просто припинити допомогу Україні і пустити все на самоплив

Так, на жаль, це можливо. Зазначимо, що під час телефонної розмови після виборів Трамп нібито тиснув на Путіна, щоб той не загострював війну, навіть нагадавши йому, що в Америки є війська в Європі. Але заяви Трампа на даний момент не мають значення. Зрештою, він сказав, що гаїтянські біженці їдять котів і собак…
Так, звичайно. Такі часи вимагають гострого гумору.
Як ви оцінюєте реакцію ЄС на війну в Україні?
Я ставлюся до цього загалом позитивно. Я не очікував такої солідарності, такої однозначності. Єдиний виняток — прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан і такі люди, як колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер, але він представляє лише себе і російський газовий гігант «Газпром», а не Німеччину.
Проте в самому серці Європи є люди, які порушують санкції і заробляють на Росії. Це не лише Орбан, а й певні сили в Німеччині, Франції та Іспанії. Внутрішні конфлікти в Європі настільки ж глибокі, як і в Сполучених Штатах, хоча Європою ще не керує фігура, схожа на Трампа. Часи нагадують 1930-ті роки. Німеччина стикається з коричнево-червоною хвилею підтримки антиєвропейських партій — таких як «Альтернатива для Німеччини» (AfD) та Альянс Сари Вагенкнехт. Одна з них спирається на постфашистську риторику, інша — на постбільшовицьку, але вони мають спільну мету: знищення парламентської системи ЄС.
Чого ви очікуєте далі від президента України Володимира Зеленського? Він, здається, все більше готовий сісти за стіл переговорів, ймовірно, дійшовши висновку, що адміністрація Трампа не залишає йому вибору. Чи буде Україна розділена навпіл, як Корея та В'єтнам у 1950-х роках?
Я не бачу хорошого сценарію для України, хоча це не означає, що його немає. Може з'явитися чорний лебідь, який переверне все з ніг на голову. До 5 листопада я вірив, що Трамп програє. Я вважав, що Камала Гарріс провела дуже хорошу кампанію. Вона помітно відрізнялася від Трампа і показала інше обличчя Америки — те, в яке я досі вірю. Але Америка програла.
Наступні чотири роки будуть важким випробуванням. Їхній вплив на Європу буде дуже поганим — на користь найбільш реакційним силам континенту
Тож, можливо, ми дійсно матимемо ще один «мюнхенський» момент, коли Європа погодиться умиротворити жорстокого агресора. У 1938 році в жертву принесли Чехословаччину. Можливо, настала черга України бути проданою своїми друзями.
Це можливий найгірший сценарій, але він не є заздалегідь визначеним. Невілл Чемберлен повернувся із зустрічі з Гітлером з гаслом «мир для нашого часу». Якби британський політичний клас не поміняв Чемберлена на Вінстона Черчилля, невідомо, як би виглядала решта двадцятого століття.
Нагадаємо, що Едуард Галіфакс, міністр закордонних справ Чемберлена, який деякий час залишався на цій посаді при Черчиллі, наполягав на укладенні сепаратного миру — на переговорах з Гітлером за посередництва Беніто Муссоліні. Як людина лівої орієнтації, я не повинен був би любити консервативного Черчилля. Але що я можу сказати? Він врятував Європу. Більше того, Лейбористська партія на чолі з Клементом Еттлі увійшла в його уряд і вірно служила йому протягом всієї війни, тому що всі розуміли, що нацизм — це серйозна загроза.
Сьогодні на наших очах виникає схожа загроза: дивна суміш нацизму і більшовизму або постнацизму і постбільшовизму. Це щось нове, тому я не знаю, що буде далі. Сьогодні я не можу багато чого передбачити. Можливо, завтра я буду мудрішим. Сьогодні я наляканий
Що означатиме для Польщі відмова Трампа від України?
Це означає, що ми матимемо кордон з Росією — реваншистською ядерною військовою державою, яка є відверто агресивною, кровожерливою і схильною до реваншу. Це не означає нічого доброго для Польщі. Той факт, що в Польщі є люди, які радіють обранню Трампа, є просто містифікацією.
Проблеми в тилу
Що означатиме для ЄС кордон з Росією?
Майбутнє ЄС залежить від мужності та зрілості європейських еліт. Наразі Європа коливається між політикою умиротворення щодо Росії та рішучою підтримкою України. Найяскравішим виразником умиротворення є Шредер, який став, за висловом більшовиків, «ланцюговим псом» Путіна. З іншого боку — стійкі захисники України. Їхній проєкт ще може мати успіх, якщо Європа консолідується навколо нього і зуміє зберегти НАТО.
Ми ще точно не знаємо, яким буде ставлення Трампа до Альянсу, адже все, що він говорить на цю тему, сповнене неузгодженостей і протиріч
Більше того, хоча консолідація можлива, Європа внутрішньо розколота. Я бачу багато переломів і ліній розлому. Погляньте на Францію, яка розривається між правими, яких представляє Марін Ле Пен, і лівими, яких представляє Жан-Люк Меланшон. Насправді, я навіть не знаю, чи мають сенс слова «правий» і «лівий». У мене вже давно були сумніви з цього приводу, і зараз вони зростають з кожним днем.
Що ви маєте на увазі?
З моєї точки зору, як людини традиційних цінностей, фашизм ніколи не був правим, тому що це був рух не аристократів і землевласників, а скоріше плебеїв. Так само і комуністи не були лівими, бо не переймалися правами людини. Отже, сьогоднішній поділ в Європі відбувається не між правими і лівими, а між тими, хто хоче захистити конституційний лад, ліберальну демократію і ринкову економіку, і тими, хто хоче зруйнувати ці цінності. До останньої групи належать усі — від самоназваних «нелібералів» до прихильників ХАМАСу та прихильників традиційних антидемократичних проєктів на кшталт тих, що їх очолюють Даніель Ортега в Нікарагуа чи Ніколас Мадуро у Венесуелі.
В Європі до виразно антидемократичних сил належать AfD, сепаратистські сили в Іспанії та рух за Brexit. Антидемократичні діячі навіть перебувають при владі в Угорщині та Словаччині, і вони залишаються потужною силою в Польщі. Але Польща також є світлою плямою на карті, оскільки продемократичні партії об'єдналися, щоб витіснити популістів. Побачимо, як довго їм вдасться утримувати владу. Конфлікт триває, але я хочу бути польським патріотом, тому скажу, що ми вже відкинули антидемократичні та популістські сили в нашій державі (сміється).
Назад до зброї
З послабленням трансатлантичних зв'язків чи потрібна Європі власна армія?
Так, я вважаю, що Європа повинна мати власні збройні сили, і я кажу це як людина з пацифістським темпераментом. Я ненавиджу війну і не люблю армію, але коли ви маєте справу з Путіним і хвилею популістського і реваншистського тероризму, ви повинні підготувати рішучу військову відповідь
Чи повинна така відповідь надійти від НАТО?
Я не можу сказати. Це питання до фахівців, політиків і дипломатів. Однак я можу сказати, що з моменту свого створення НАТО витримало випробування. Втрата Альянсу була б подарунком автократам, популістам і диктаторам. Якби наша оборона не походила від НАТО, нам би довелося думати, чим її замінити.
У будь-якому випадку Європа повинна мати сили, здатні ефективно реагувати на загрози
Криза на Балканах у 1990-х роках продемонструвала, що деякі речі просто неможливо зробити без такої організації, як НАТО. Якби ми не втрутилися військово, Слободан Мілошевич міг би бути при владі і сьогодні. Якби не європейська та американська допомога, Україна не змогла б відбиватися від Росії протягом останніх двох з половиною років. Хто б міг подумати, що українці зможуть чинити опір так довго? Ніхто не очікував цього ні в Європі, ні по той бік Атлантики.
Чи можна узгодити збільшення військових і оборонних витрат із зобов'язаннями держави загального добробуту, яка є суттю Європейського соціального договору?
Якщо збройні сили Путіна домінуватимуть в Європі, пенсії, охорона здоров'я та освіта вже будуть втрачені. Я розумію ризик, про який ви говорите, але ставки тут інші. Це гра на весь банк, без безпеки ви не маєте нічого.

А ще війна на Близькому Сході.
Саме так. Ще одна небезпека для Європи криється на Близькому Сході. Ситуація там трагічна і надзвичайно небезпечна — і я кажу це як людина, яка бажає Ізраїлю найкращого. Я боюся, що уряд ізраїльського прем'єр-міністра Біньяміна Нетаньяху піде в хибному напрямку, залишивши Ізраїль з прокляттям на довгі роки. Він грає за владу, він має підтримку Трампа і він буде працювати з адміністрацією США, чиї високопоставлені зовнішньополітичні чиновники (в тому числі Марко Рубіо, Еліза Стефанік і Майк Хакабі) повністю поділяють його власну точку зору. Чим довше триватиме війна, тим важче ізраїльській громадськості буде усунути його від влади.
Як Ви оцінюєте позицію ЄС щодо Ізраїлю та ситуації на Близькому Сході?
Ситуація в Газі жахлива. Це одне з небагатьох питань, де я не бачу позитивного сценарію ніде на горизонті. Ні палестинське, ні ізраїльське керівництво не хочуть угоди, і якщо немає сили аргументів, то залишається аргумент сили.
Європа намагається якось пом'якшити конфлікт, але поки що безуспішно. З одного боку Нетаньяху і вкрай радикальні, шовіністичні партії, що входять до його уряду, всі вони живляться риторикою і реаліями війни. З іншого боку — те, що залишилося від ХАМАСу, а також Палестинська адміністрація, вкрай ослаблена інституція, яка чіпляється за життя завдяки підтримці Заходу. Якщо так піде далі, ХАМАС домінуватиме і в Палестинській автономії. Мій прогноз тут дуже песимістичний.
Copyright: Project Syndicate, 2024


Грузія на роздоріжжі: євроінтеграція — під питанням, на вулицях — протести
Заяві Кобахідзе передувала резолюція Європарламенту про невизнання результатів парламентських виборів у Грузії, які відбулися 26 жовтня. В ЄС закликали Тбілісі провести нові вибори, запровадити санкції проти лідерів партії влади, зокрема, олігарха Бідзіни Іванішвілі, прем’єр-міністра Іраклі Кобахідзе та мера Тбілісі Кахи Каладзе. Чи схожі події в Грузії на український Майдан 2013-14 років, наскільки потужний вплив Росії на грузинських очільників, чи бояться у Грузії російського військового вторгнення, які перспективи у протестів та чи вдасться грузинам вийти з російської орбіти?

Передумови протестів
Все почалося після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, каже грузинський політолог Георгі Іналішвілі. Після цього «Грузинська мрія», яка керує зараз Грузією, повністю змінила своє ставлення до Євросоюзу, до Америки. Вони не підтримали однозначно Україну, мовляв, це десь далеко, а ми — тут, нам треба берегти мир:
— Після цього «Грузинська мрія» зробила перший антизахідний крок — це був закон про іноагентів. Через масові протести вони спершу від нього відмовились, але зрештою протягнули його.
На той момент протести зупинились, бо всі чекали парламентські вибори. Але вони якраз й стали тією червоною лінією. Були масові порушення — про це говорять і грузинські, і міжнародні спостерігачі
Що прикметно, продовжує Георгі Іналішвілі, під час виборчої кампанії «Грузинська мрія» використовувала зображення руйнувань в Україні, які скоїла Росія, і супроводжувала це коментарями, на кшталт, якщо ви будете голосувати за опозиційні партії, тут теж буде, як в Україні:
— Цей фактор дуже вплинув на людей. І вони частково проголосували за «Грузинську мрію» — тобто за мир.
За даними ЦВК, перемогу на парламентських виборах здобула партія влади «Грузинська мрія» з результатом 53,9% голосів і, за грузинськими законами, отримала право одноосібно сформувати уряд. Бар'єр у 5% подолали ще чотири опозиційні партії: «Коаліція за зміни» — 10,92%, «Єдність — Національний рух» — 10,12%, «Сильна Грузія» — 8,78% і «Гахарія — за Грузію» — 7,76%.
Представники ОБСЄ заявили, що виборчий процес у Грузії порушував міжнародні демократичні стандарти: були випадки підкупу голосів, подвійного голосування, залякування, однак не підтвердились факти прямих фальсифікацій.

Між Росією та Заходом
Більша частина населення не визнала результати цих виборів. І тут вже йшлося не про те, хто зміцнює позиції у владі. Народ вважав ці вибори свого роду референдумом: між Європою і поверненням назад у Російську імперію, пояснює грузинський політолог Гія Хухашвілі. І відчуття було таке, що різними спецметодами влада була узурпована саме проросійськими силами:
— Опозиційні партії, потім президент не визнали результати, та на початку протести мали політичний вимір. Тригером ескалації протесту стало те, що прем'єр-міністр Грузії зробив заяву, що вони до 2028 року припиняють переговори з Євросоюзом про вступ. Ви, напевно, одразу побачили схожість з тим, що відбувалося в Україні у 2013 році. З цього моменту почалися масштабні стихійні протести.
І тут політика уже ні до чого: політичні партії відійшли на другий план, вони практично не беруть участі в організації цих акцій. Це стихійний процес практично всього народу, протести розвиваються по всіх містах Грузії

Потрібно ще враховувати, що ці протести викликані тим, що одна й та сама партія при владі вже 12 років, вона вже пішла на четвертий термін, багатьом людям це набридло. Тиждень тому проурядові сили заявили, що не будуть самі подавати заяву на те, щоб Євросоюз відкрив переговори про вступ, і це спровокувало велике обурення. Але причини значно глибші, ніж одна заява, зауважує грузинський політолог Торніке Шарашенідзе:
— В Європейській парламентській резолюції йшлося про те, що Грузія повинна накласти санкції на Росію, звільнити Саакашвілі, має запровадити санкції проти лідера правлячої партії і повинна провести позачергові вибори. Я думаю, саме на це відреагувала правляча партія, зробивши свою заяву у відповідь. Вони переборщили зі своєю реакцією і викликали цим бурю невдоволення частини народу.
Що стосується російського впливу, то на даному етапі, певен Торніке Шарашенідзе, Росію влаштовує той статус кво, що склався на південному Кавказі: РФ надто зайнята Україною, якісь заворушення чи серйозні зміни їм тут ні до чого.
Рушії протесту
Багатьох вразили кадри насильства на вулицях грузинських міст, що стало додатковим імпульсом для протестів, каже Торніке Шарашенідзе. Кілька сотень людей були затримані під час протестів, 300-м висунули звинувачення в опорі при арешті і хуліганстві. Поліція поливає мітингувальників з водометів і жорстко розганяє зібрання. Символічно, що протести мають виразні жіночі образи.

Ударна сила протесту — це грузинська молодь, каже політолог Гія Хухашвілі:
— Це здебільшого студенти, це покоління міленіалів і вище. Це покоління протестує, тому що вони народилися у вільній країні, і для них те, що зараз відбувається, — це абсолютна нісенітниця. Вони готові боротися за своє європейське майбутнє. Ніхто не хоче назад у Росію, це зрозуміло. А влада діє дуже жорстко: студентів б'ють під час розгонів. Найстрашніше те, що відбувається після їх затримання.
Слава богу, що фатальних випадків поки немає, але, наприклад, 22-річний хлопчина зараз у комі лежить у лікарні
2 грудня три країни Балтії домовилися ввести національні санкції проти посадовців, відповідальних за придушення протестів у Грузії. Литва пішла ще далі і запровадила персональні заборони на в’їзд для 11 посадовців, серед них засновник керівної партії «Грузинська мрія», олігарх Бідзіна Іванішвілі, міністр внутрішніх справ Грузії Вахтанг Гомелаурі, його заступники та керівники силових структур. 5 грудня Володимир Зеленський підписав указ про застосування санкцій проти чинної грузинської влади, зокрема проти Бідзіни Іванішвілі. Загалом у списку 19 високопосадовців, з-поміж них голова уряду Іраклі Кобахідзе та мер Тбілісі Каха Каладзе.
Подальші сценарії
Не виключено, якщо тут загостриться ситуація, як на Майдані, Росія може атакувати Грузію і вирішити грузинське питання, якщо не назавжди, то хоча б тимчасово, але до цього справа не дійде, прогнозує політолог Торніке Шарашенідзе:
— Найімовірніше, я думаю, що або ми отримаємо якийсь компроміс, можливо, вони погодяться провести позачергові вибори навесні. Бо саме тоді у нас мають бути місцеві вибори, то можуть проводити місцеві та парламентські паралельно. Або просто влада вистоїть.
Що стосується того, що ці протести підтримала президентка Саломе Зурабішвілі, то, на думку політолога, це б'є по позиціях владної партії, але, скоріш за все, по міжнародних позиціях, а не внутрішніх:
— Саломе Зурабішвілі, насправді, скажімо так, не дуже популярна лідерка. Свого часу вона обиралася якраз від «Грузинської мрії», вони ледве її протягнули в другому турі на вибори президента в 2018 році. Її тоді лаяли всі опозиціонери і їхні прихильники, а зараз лають прихильники правлячої партії. Вона в офісі залишається до кінця цього року, тож, ймовірно, вона думає зараз, як змусити владу зректися або піти на компроміс.
Я думаю, що вона мотивується не тільки європейськими цінностями, а, можливо, й своїми особистими інтересами. Вона точно хоче залишитися у владі
Росіяни вже фактично пропонують допомогу і хвалять у будь-який спосіб грузинську владу, каже політолог Гія Хухашвілі, а втім, як розвиватиметься ситуація прогнозувати складно:
— З одного боку, масштабний протест, який загрожує владі розвалом системи. Бо в систему цей протест теж проник. Сама по собі вона є конформістська, провладні політики в певному очікуванні. Але там є Міністерство закордонних справ, близько 150 дипломатів заявили про протест. Дуже багато академічних кіл зробили те ж саме — близько пів тисячі людей підписали петицію. Система поступово, повільно, але починає розгойдуватися. Це важливий фактор. Але ресурси влади поки що чималі. Тут дуже важливий фактор, щоб Захід почав діяти, не просто критикою та обуренням, а демонструвати силу.

Суть в тому, пояснює політолог, що система сама по собі корумпована і щойно будуть посилені економічні санкції, в тому числі й на головного грузинського олігарха Бдзіну Іванішвілі, це й буде найефективніша демонстрація сили:
— Буде зруйнована міфологія всієї сили об'єднання Іванішвілі, який обіцяє, що він вирішить всі їхні проблеми. Люди почнуть думати, що ця людина не здатна вирішити власні проблеми. То ж як буде вирішувати наші? І цей момент критичний — коли система ще більше ослабне, протест стане ефективніший.
Для політичного рішення кризи потрібні політичні методи, зауважує грузинський політолог Георгі Іналішвілі. Нині грузинська опозиція формує перелік єдиних вимог, ключова — призначення нових виборів:
— Але хто буде ці вибори проводити, це головне питання. Якщо нинішня виборча комісія, то вона під повним контролем «Грузинської мрії». Тому опозиція вимагає, щоб до складу виборчої комісії увійшли і її представники.
Якщо буде масовий тиск всередині «Грузинської мрії», буде зовнішній тиск на неї, тоді грузинське суспільство може здолати цю кризу
Звісно, Росія втручатиметься, як вже дуже багато років втручається у різні справи. Їхня пропагандистська дезінформаційна машина працює дуже добре. І «Грузинська мрія» активно використовує цей стиль роботи російської пропаганди, продовжує Георгі Іналішвілі:
— На зараз ми можемо сказати, що в нас проросійська влада, яка можливо отримує деякі схеми роботи від Росії. Що стосується прямого втручання російської армії, це малоймовірно, тому що зараз у РФ немає достатніх можливостей — у них економічні проблема, проблеми в армії. І головне — триває війна з Україною, і в них немає можливостей, щоб перерозподіляти великі ресурси. До того ж в них з'явилася нова проблема — Сирія, де вони втрачають позиції. Тому я думаю, що зараз тут вони не втручатимуться силовими методами.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»





Червоні лінії ескалації: у гру вступає «Орєшнік». Чи лякають погрози Кремля Україну та Захід?
Центри ухвалення рішень в Києві можуть стати цілями, заявив Путін 28 листопада в Астані на зустрічі ОДКБ (Організації договору про колективну безпеку, куди входять Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія і Таджикистан. — Авт.). В українському МЗС порівняли Росію з Північною Кореєю — раніше тільки КНДР була країною, яка регулярно погрожувала ракетами іншим країнам. Мовляв, зрозуміло, що цими заявами Росія намагається залякати партнерів, щоб вони припинили підтримку України.Тижнем раніше, 21 листопада, Росія вперше застосувала ракету «Орєшнік» проти України, запустивши її по Дніпру. Як далеко може зайти цей етап ескалації, чи готова Росія застосувати ядерну зброю, чим на погрози Кремля може відповісти Захід — Sestry зібрали думки експертів.
Кремль нагнітає
Погрози Путіна перетворити на попіл українську столицю більше схожі на залякування і спробу змусити Захід притримуватись своїх же червоних ліній. Чи реальна ядерна ескалація зараз — питання до профільних експертів, але політично така риторика працює, каже заступниця керівника Варшавського офісу Європейської ради міжнародних відносин (ECFR) Марта Прохвич Язовська (Marta Prochwicz Jazowska):
— На відміну від українців, які виявилися менш наляканими погрозами Путіна, володіння Росією ядерною зброєю і заява її лідера про її застосування були одним з головних чинників, що визначали політику західних урядів щодо війни в Україні. За зачиненими дверима лідери західних урядів говорили мені: «Ви б вчинили так само, якби були на нашому місці». Хоча ядерне позерство Путіна поки що є лише риторичним, ризик прорахунку існує.
Ми, безумовно, наближаємося до ядерної ескалації в усьому світі, оскільки інші держави спостерігають за реакцією впливових країн на брязкання ядерною шаблею Путіна. Легітимність ДНЯЗ (Договору з нерозповсюдження ядерної зброї. — Авт.) опиняється під питанням
Поки існує ядерна зброя, її застосування можливе, а під час війни це стає більш імовірним. Путін маніпулює ядерними ризиками і використовує вже їх як зброю, каже старша наукова співробітниця у Гарвардському центрі Белфера Марʼяна Буджерин (Mariana Budjeryn):
— Ми бачимо велику асиметрію в толерантності до ризику між Росією і Сполученими Штатами та їхніми союзниками по НАТО. Це виглядає так, ніби Росія — єдина в цьому рівнянні, хто має ядерну зброю і на яку має працювати ядерне стримування. Тому не дивно, що Путін продовжує вдаватися до своєї ядерної риторики. Замість того, щоб намагатися вгадати, чи має Путін на увазі свої ядерні погрози, чи це просто шантаж і жарти, Захід і міжнародне співтовариство в цілому повинні, скоріше, чітко уявити набір негативних наслідків, які йтимуть за будь-яким застосуванням Росією ядерної зброї, щоб стримувати її від цього.

Власне, щоразу, коли Україна отримувала від партнерів нове озброєння, з Росії лунали погрози і натяки на апокаліптичні сценарії. Тому й останні заяви російського керманича цілком вкладаються в цю логіку після того, як українці нарешті після 1000 днів війни отримали дозвіл бити західними ракетами по території вглиб Росії. Залежно від обраних цілей, західна зброя може становити значну загрозу для росіян, пояснює стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон (Davis Ellison):
— Крилаті ракети ATACAMS можуть пролетіти дуже далеко і завдати серйозної шкоди російським військам. Якщо їх підкріпити німецькими ракетами Taurus, які літають ще далі, то ризик зросте ще більше. Хоча це не означає, що вони були б вирішальними і, ймовірно, не надто допомогли б зменшити нинішній тиск на лінії фронту на сході.
З точки зору західної політики щодо України, дозвіл на використання ATACAMS є важливим наступним кроком в обороні України, вважає заступниця керівника Варшавського офісу Європейської ради міжнародних відносин (ECFR) Марта Прохвич Язовська (Marta Prochwicz Jazowska). До того ж, на її думку, дозвіл на використання зброї зі збільшеною дальністю і точністю має психологічний вплив на союзників України та її ворога, втім, про суто військовий вплив на полі бою — говорити зарано.
<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/67406d9da131fd9391aa0817_EN_01637802_1015.jpg">Удар «Рубежем»: яку загрозу несе нова російська ракета</span>
За два дні після того, як у США підтвердили дозвіл Україні застосовувати їхні ракети по російських цілях, Путін підписав зміни до оновленої ядерної доктрини РФ. Вона, зокрема, передбачає, що Росія може застосувати ядерну зброю у відповідь на агресію проти себе чи Білорусі із застосуванням звичайної зброї, агресія проти Росії з боку неядерної держави за участю або за підтримки ядерної держави вважається їхнім спільним нападом.
Ядерна ескалація не в інтересах Росії, зауважує аналітик Стокгольмського центру досліджень Східної Європи Андреас Умланд (Andreas Umland). Путін хоче отримати якісь перемоги, але ядерна ескалація йому в цьому не допоможе. Однак найближчі тижні підвищена напруга зберігатиметься, бо росіяни хочуть максимально використати період до інавгурації Трампа, прогнозує Андреас Умланд:
— Росія хоче як можна більше завоювати і якомога більше шкоди завдати Україні, тому що потім, ймовірно, їм це буде робити складніше.
Поки Трампа немає в Білому домі, для росіян все передбачувано, коли він туди повернеться — все стане незрозуміло, в Кремлі таких ситуацій не люблять
Головне управління розвідки Міноборони України повідомило, що ракета, якою вдарили по Дніпру була запущена з російського 4-го ракетного полігону «Капустин Яр» в Астраханській області, вона була оснащена шістьма неядерними боєголовками, кожна з яких містила шість суббоєприпасів. В українській розвідці кажуть про комплекс «Кедр». У Пентагоні її класифікували як нову експериментальну ракету середньої дальності, створену на основі міжконтинентальної балістичної ракети РС-26 «Рубіж».
Реальні погрози чи шантаж
Та попри демонстративне застосування цієї зброї і агресивну риторику Путіна, американська розвідка вважає, що дозвіл Вашингтона бити західними ракетами по Росії не збільшив ризик того, що Москва застосує ядерну зброю. Про це повідомив Reuters, покликаючись посиланням на п’ять джерел, знайомих з висновками розвідки. Водночас співрозмовники міжнародної агенції припустили, що Росія розгорне кампанію саботажу проти європейських цілей, щоб посилити тиск на Захід через підтримку Києва.
Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський вважає, що застосування Росією нової балістичної ракети, з одного боку, — ескалація, а з іншого — вияв розпачу, бо Путін не може перемогти.
Важко сказати, чи агресивна риторика очільника Кремля — лише погрози, каже стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон (Davis Ellison):
— У мене є спокуса думати, що це, як завжди, просто балаканина, але це також може призвести до чогось досить серйозного. Застосування «бойової» ядерної зброї малої потужності під час інавгурації у Вашингтоні може стати ідеальним моментом для Росії, щоб спробувати примусити до завершення конфлікту на своїх умовах. Але, звичайно, це була б дуже ризикована ставка.
Нині українська армія намагається зупинити масований російський наступ на сході України. Росія, за оцінками аналітиків Інституту вивчення війни, прагне встановити свій контроль над якомога більшою кількістю українських територій до приходу нової американської адміністрації і початку потенційних перемов.
Спецпосланець Трампа
Дональд Трамп запропонував 80-річного відставного генерала Кіта Келлога на посаду спеціального представника з питань України та Росії. Його завдання — знайти спосіб покласти край війні. Келлог у відповідь зазначив, що готовий невтомно працювати, аби забезпечити мир силою, одночасно відстоюючи інтереси Америки. Саме він є головним ідеологом плану врегулювання війни в Україні, який, якщо коротко, зводиться до того, що коли Київ противиться мирним переговорам, то США зменшують його підтримку, якщо на контакт не йде Росія — США надають Україні максимальну кількість озброєнь. Цей план також пропонує заморозити лінію фронту в її нинішньому вигляді.
Келлог — «ультра-яструб» і крайній прихильник Трампа, каже стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон (Davis Ellison) Він не особливо пов'язаний з європейськими справами і не є досвідченим дипломатом. Девіс Еллісон доволі скептично оцінює плани команди Трампа завершити війну в Україні:
— Я не вірю, що команда Трампа буде більш ефективною, але цілком ймовірно, що замість цього вона винагородить Росію за її агресію, змусивши Україну відмовитися від територій, а також тиснутиме на Україну економічними заходами. Один з лідерів Сенату Ліндсі Грем вже натякнув, що план Трампа включатиме в себе підписання Києвом угоди про доступ до американської сировини як частину угоди.
<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/672daabc62f345de1e10d2b9_EN_01636389_1132.avif">Павел Коваль: Трамп схилиться перед Путіним? Це нісенітниця</span>
Як працюватиме команда Трампа, натепер прогнозувати важко, наголошує аналітик Стокгольмського центру досліджень Східної Європи Андреас Умланд (Andreas Umland). Перше — достеменно невідомо, хто, зрештою, в тій команді залишиться, друге — багато залежатиме від того, хто матиме більший доступ до Трампа. А втім, погоджується Андреас Умланд, нині в певних колах республіканської партії переважають не надто приязні до України настрої:
— Скажімо, син Трампа, він такий антиукраїнський, якщо він буде мати в цих питаннях великий вплив на свого батька, то це буде погано для України. Щодо Кіта Келлога, то він радше хороший вибір для України, бо він був в Україні і навіть був у Харкові та Ізюмі. Був у Києві, познайомився з Віталієм Кличком і загалом сказав дуже багато хороших речей за останні три роки.
Але питання, наскільки він буде мати вплив на політику і рішення Трампа. Бо й сам Трамп нетипова фігура і в цій його MAGA — крилі Республіканської партії є, звичайно, багато антиукраїнських фігур

На нового американського президента буде чинитися великий тиск щодо зміни статусу війни в Україні. Новий американський спецпредставник з питань України та Росії спробує розпочати переговори між Росією та Україною, але чи буде він успішним, залежатиме від низки факторів: ситуації на полі бою на той час, чи досягне Трамп прогресу у виконанні інших своїх передвиборчих обіцянок, а також від того, яку роль відіграватимуть європейські союзники України, наголошує заступниця керівника Варшавського офісу Європейської ради міжнародних відносин (ECFR) Марта Прохвич Язовська (Marta Prochwicz Jazowska):
— Віра в те, що Трамп може принести мир в Україну, глибоко помилкова. Оскільки для цього потрібна зміна керівництва в Росії та розплата за воєнні злочини, скоєні проти України. Це не є цілями Трампа. Якщо європейці не активізуються, а українці не продовжать боротьбу, ми, швидше за все, побачимо перемир'я.
І це перемир’я може бути вкрай невигідним для України, каже Надзвичайний і Повноважний посол України в США (2005-2010 рр.) та у Франції (2014-2020 рр.) Олег Шамшур. Наразі складно сказати, який остаточний вигляд матиме «план миру» для України Трампа-президента, адже той уникає конкретики і треба спиратися на висловлювання людей з його близького оточення:
— Якщо повернутися до Келлога, що ми бачимо в його плані? Всі звертають увагу на тезу «накачати Україну зброєю, щоб примусити Росію сісти за стіл переговорів». Але в мене виникає питання, для чого сісти — щоб реалізувати цей абсолютно неприйнятний для нас план? Там нібито йдеться про те, щоби якось примусити Росію модифікувати свою поведінку, але мало хто звертає увагу, що Келлог пропонував поступово пом’якшити санкції проти Росії.
Тобто, цей план не несе для нас нічого хорошого. І те, що ми знаємо про позицію нової адміністрації взагалі дає підстави для глибокого песимізму
Фактор Макрона
Україна зараз не має сильних позицій для переговорів з Путіним, проте Дональд Трамп і НАТО можуть вплинути на російського очільника, щоб він почав переговори з Україною, таку думку висловив генсек Альянсу Марк Рютте, мовляв, будь-яка угода між Росією та Україною має перешкодити росіянам отримати те, що вони хочуть.
Перший закордонний візит після перемоги на президентських виборах Дональд Трамп здійснить вже 7 грудня в Париж, де разом з Еммануелем Макроном візьме участь у відкриття відреставрованого після пожежі Собору Паризької богоматері. Макрон і в перше президентство Трампа намагався налагодити з ним особливі відносини, каже Олег Шамшур:
— Макрон — це людина, яка вважає, що він, в принципі, може переконати будь-кого за рахунок своєї харизми. Під час першого президентства Трампа йому начебто вдалося налагодити з ним зв’язок, але водночас Трамп нічого не зробив з того, про що його просив Макрон. Зокрема, він вийшов з Паризької кліматичної угоди. Зараз це — спроба номер два. Він міг би бути адвокатом інтересів України, якщо виходити з заяв Макрона, вони від початку цього року досить рішучі. Втім, треба пам'ятати, що заяви абсолютно правильні, але є суттєве відставанням реальних кроків від заяв.
Шанси на перемови
Україна точно не поступиться своїми територіями, на цьому наголошує український президент. А втім, в інтерв’ю британському телеканалу Sky News Володимир Зеленський заявив, що угода про припинення гарячої фази війни можлива, якщо Україні запропонують членство в НАТО навіть без окупованих територій, а вже після цього окуповані території Київ зможе повернути дипломатичним шляхом.
Виглядає так, що Зеленський готовий розглядати якісь пропозиції по формату перемов, власне, про це йшлося ще від літнього саміту миру, каже аналітик Стокгольмського центру досліджень Східної Європи Андреас Умланд (Andreas Umland). Щодо готовності Путіна, тут більше питань, аніж відповідей, хоча російська відмова може відкрити для України свого роду вікно дипломатичних можливостей:
— Якщо Путін категорично відмовиться від перемов, то це може піти на користь України, тому що тоді є шанс, що Трамп буде постачати більше зброї Україні. Хоча, я в принципі не думаю, що зараз перемови до чогось приведуть, і потім дуже багато залежатиме, як інтерпретувати ймовірний (не)успіх цих перемов.
І Україні тут треба діяти дуже обережно, щоб не виглядати стороною, яка ескалює і яка не хоче миру. Для дипломатів це буде дуже складна задача
Адміністрація Трампа буде підштовхувати Україну до офіційної передачі всіх окупованих територій під контроль Росії і, можливо, заблокує вступ до НАТО, припускає стратегічний аналітик Центру стратегічних досліджень в Гаазі (HCSS) Девіс Еллісон (Davis Ellison)
— Жоден з цих двох проєктів навряд чи буде узгоджуватись з союзниками або, можливо, і з самим Києвом. Сам Трамп не має великих важелів впливу на Путіна чи, скажімо, на Білорусь, Іран або Північну Корею. Значною мірою його заклик до прихильників полягає в тому, що він хоче покласти край зобов'язанням США за кордоном.
За оцінками фахівців, одним з головних важелів впливу США на Росію та її союзників є розблокування американського видобутку енергоносіїв, каже заступниця керівника Варшавського офісу Європейської ради міжнародних відносин (ECFR) Марта Прохвич Язовська (Marta Prochwicz Jazowska). Втім, можливостей впливати на Україну у США значно більше:
— Нова адміністрація США захоче посадити лідерів України та Росії за один стіл переговорів. Вторгнення Росії в Україну стосується набагато більшого, ніж територія, але валютою цих дискусій буде саме територія. Ми повинні уникати використання слова «поступка» по відношенню до української території, тому що слово «concede» в словнику англійської мови означає «визнати або погодитися з тим, що щось є правдою, після того, як спочатку заперечували або чинили опір», а територія України не належить Росії.
Гарантії безпеки
3 грудня відбулось засідання міністрів закордонних справ країн-членів НАТО. Голова українського МЗС Андрій Сибіга привіз у Брюссель оригінал Будапештського меморандуму, назвавши його свідченням того, що будь-які довгострокові безпекові рішення коштом безпеки України неприйнятні.
Перед засіданням в українському МЗС заявили, що Київ наперед відмовляється від будь-яких форматів альтернативних членству в НАТО, мовляв лише Альянс може гарантувати Україні безпеку. Це абсолютно вірна теза, наголошує Надзвичайний і Повноважний посол України в США (2005-2010 рр.) та у Франції (2014-2020 рр.) Олег Шамшур:
— Застосування статті 5 статуту НАТО — оце гарантія. Все інше — від лукавого. Але, як не прикро, позитивне вирішення для нас питання про запрошення України до НАТО ще більше ускладнюється всіма цими планами так званого миру для України, бо вони передбачають фактично відмову України від Альянсу. Я не бачу політичної волі у США,зокрема, добре відома негативна позиція Байдена.
Ясно, що без залізобетонної американської підтримки це питання неможливо вирішити
Водночас, зауважує Олег Шамшур, цю тему все одно варто піднімати і Україна має наполягати, що нова система європейської безпеки неможлива без України в НАТО:
— Разом з тим фокус треба робити на об'єднанні всіх зусиль, щоб зупинити Путіна. Нам потрібно не просто припинення військових дій, а закінчення війни на умовах, прийнятних для України, бо інакше — це буде тільки паузою перед новою агресією з боку Росії. І от цього бачення, принаймні, на рівні конкретних дій, ми поки з боку партнерів не бачимо. Є ще така, я б сказав, ілюзія, що можна якимось чином цю ситуацію призупинити, а потім щось придумати. Це абсолютна ілюзія. Тут потрібні хірургічні засоби.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»





Ядерного удару не буде. Полковник британської військової розвідки пояснив, чому РФ це не вигідно
Щекавиця чи бомбосховище? Останній тиждень українці типово кепкують з ядерних погроз Кремля, а паралельно переживають все нові рекордні нальоти «шахедів» та крилатих ракет.
У листопаді було багато «вперше». Вперше ЗСУ вдарили західним далекобоєм по території РФ. Та, у відповідь, вперше застосувала по Україні свою «вундерваффе». Вперше за довгий час відновилися розмови про ядерку.
Наскільки реальними є погрози Кремля щодо застосування ядерної зброї? Як, коли та на чиїх умовах завершиться війна? На ці питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів полковник військової розвідки Великої Британії у відставці Філіп Інгрем.
Довгоочікуваний дозвіл
Марина Степаненко: Філіпе, нашу розмову хочу розпочати з нещодавніх ударів ЗСУ ракетами Storm Shadow/Scalp і ATACMS по території РФ. Усі ми дуже чекали на цей дозвіл. Як, на вашу думку, ця зброя вплине на наступну фазу війни, особливо на логістику і моральний дух російських солдатів?
Філіп Інгрем: Це має великий вплив не лише на моральний дух російських солдатів, але й на самого Володимира Путіна. З його реакції цілком зрозуміло, що він дуже стурбований використанням цих ракет. Самі по собі вони не матимуть вирішального впливу на перебіг війни. Але вони дають Україні додаткові можливості, які мали б бути у неї вже давно.
Західні далекобійні ракети відкинуть росіян ще далі назад — їм доведеться бути обачнішими щодо того, де вони зберігають боєприпаси, розміщують свої штаби, концентрують війська. В результаті, їм знадобиться більше часу, щоб доправити підкріплення на лінію фронту, і це дає українським військовим більше можливостей оперативно розправлятися з ворожими угрупованнями, коли вони наближаються до лінії фронту.
Таким чином, це матиме невеликий вплив на тактичну ситуацію, скоріше, він буде на оперативному рівні. Самого ж Путіна турбують стратегічні наслідки, адже він розуміє, що Захід і надалі підтримуватиме Україну — і не відступить.
Ракети Storm Shadow довели свою ефективність в ураженні стратегічно важливих російських цілей, в тому числі командних центрів і логістичних вузлів. Як Росія може адаптувати свої оборонні стратегії на тлі цих ударів з великої відстані?
Росія намагається з'ясувати, як адаптувати свої оборонні стратегії. Але, я не думаю, що вони знають, як це зробити. Тож вони намагатимуться відсунути свої штаби якомога далі назад.
Ймовірно, вони спробують розмістити їх поблизу цивільної інфраструктури, що суперечить Женевським конвенціям. Але вони це зроблять. І якщо буде якась українська атака, то вони стверджуватимуть, що це була атака на цивільну інфраструктуру.
Водночас, я думаю, що Росія зараз у досить відчайдушному становищі, оскільки зброя великої дальності стає все доступнішою для України. Це не лише Storm Shadow/Scalp-EG чи ПЗРК ATACMS, а й розробка Україною своїх БПЛА дальнього радіусу дії. Це одна з причин, чому ми бачимо, як Володимир Путін кричить про ядерний потенціал і використовує балістичні ракети середньої дальності у відповідь. Все, що він намагається зробити, — це погрожувати Заходу.
Я не думаю, що він дійсно знає, куди рухатися далі
Чому, на вашу думку, Сполученим Штатам знадобилося так багато часу для надання дозволу, та чому це рішення ухвалили лише зараз, фактично наприкінці третього року війни Росії проти України? Чи це, так би мовити, останній акорд Байдена?
Захід занадто довго не давав Україні дозволу на використання далекобійної зброї. Я думаю, що частково це пов'язано з внутрішньою політикою в різних країнах Заходу. 2024 рік був особливо складним з політичної точки зору в усьому світі, тому що відбулися понад 60 виборів різних рівнів.
Зокрема, у Сполучених Штатах ми бачили, як лідер Палати представників затримав пакет допомоги Україні на суму понад 60 мільярдів доларів через те, що він хотів пов'язати його з нелегальною імміграцією. Це було внутрішньополітичне питання.
Також думаю, що Джо Байден не хотів давати Україні дозвіл на застосування далекобійної зброї саме на тлі президентської кампанії — всі опитування показували, що це питання балансувало, як на лезі ножа. Він не хотів робити нічого, що потенційно могло б переконати внутрішніх виборців голосувати за Трампа, а не за Гарріс. І коли вибори закінчилися, стало цілком зрозуміло, що Трамп переміг, тоді Байден зміг ухвалити це рішення.
Також не виключаю, що команда Трампа зустрілася з Байденом і попросила його ухвалити це рішення зараз, щоб Трампові не довелося робити це одразу після складання присяги в січні

Він не хоче бути лідером, який ухвалив рішення про дозвіл застосування американської далекобійної зброї по території РФ. Натомість, він хоче мати більше простору для маневру, коли справа дійде до переговорів, які він, за його словами, збирається розпочати, щойно стане президентом.
Водночас я був розчарований здатністю британців і французів санкціонувати використання ракет Storm Shadow та Scalp-EG. Це англо-французькі ракети з деякими американськими компонентами, які мають спеціальні експортні ліцензії. Саме тому США наклала вето на їхнє використання. Але це політична річ, яку можна було б вирішити досить легко.
Наскільки можливий сценарій, що після інавгурації Трамп відкличе всі ці дозволи?
Я не думаю, що він їх відкличе. Якщо ви подивитеся як Трамп вирішує проблеми, то зрозумієте, що він діє як бізнесмен, а не дипломат. Тому мова, яку він використовує, є запальною, загрозливою.
Думаю, він вже пригрозив Путіну. Поясню. Був нібито телефонний дзвінок між Трампом і російським президентом, який у Кремлі заперечили. Натомість команда Дональда Трампа заявила, що новообраний президент просив Путіна нічого не ескалувати. Замість цього РФ здійснила одну з найбільших за останні роки атаку безпілотників на Київ та інші регіони. Потім по всьому російському національному телебаченню показали оголені фотографії Меланії Трамп.
<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/673653186b05ada596bed5bf_Tamar%20Jacoby.avif">Тамар Джейкобі: Це може стати самотньою битвою для України</span>
Це наводить мене на думку, що телефонний дзвінок, ймовірно, відбувся. І Путіну не сподобалися погрози, які надходили від Трампа. Російський лідер не піде на переговори, він не поступиться.
З іншого боку, ми маємо Володимира Зеленського, який представив свій план завершення війни Трампу та іншим світовим лідерам. Український президент публічно заявив, що готовий до переговорів.
І це ставить Дональда Трампа в дуже складне становище. Потенційно він може запропонувати росіянам, мовляв, якщо вони співпрацюватимуть, то Америка відкличе всі дозволи (на застосування американської зброї Україною. — Авт.). Якщо це не спрацює, то Трамп буде змушений надати Києву додаткові дозволи, щоб дуже сильно вдарити по Володимиру Путіну. Для цього він використає українських військових.
Російська «вундерваффе»
21 листопада РФ вперше випробувала балістичну ракету нового зразка, вдаривши нею по українському місту Дніпро. У РФ кажуть, що це начебто була новітня система «Орєшнік». Українське ГУР стверджує, що це, ймовірно, була ракета зі складу ракетного комплексу «Кедр». Що її запуск змінює для України та світу?
Ми побачили певну ескалацію. Спочатку американці дали дозвіл на використання ATACMS, тобто тактичної балістичної ракети малої дальності. А потім ми дізналися про дозвіл на використання Storm Shadow/Scalp-EG, тобто крилатої ракети.
Між ними є різниця. Балістична ракета піднімається дуже високо, а потім спускається за балістичною траєкторією, що перевершує за швидкістю звук. Крилаті ракети, такі як Scalp і Storm Shadow, летять дуже низько, немов літак.
Балістичні ракети класифікуються за дальністю польоту. У нас є балістичні ракети малої дальності — ATACMS, балістичні ракети середньої дальності і міжконтинентальні балістичні ракети. Те, чим відповіла Росія, — це балістична ракета середньої дальності, яка може здолати від 3000 до 5500 кілометрів.
Володимир Путін побрязкав ядерною шаблею, адже ці ракети здатні нести ядерну боєголовку. Таким чином він погрожує Європі, мовляв, може атакувати будь-яку столицю. Але я думаю, що це також була гра, мовляв, «моя ракета більша за твою»
Він роздратований. Це синдром маленької людини, який притаманний Володимиру Путіну, він хоче довести, що у нього є більша і потужніша зброя. Той факт, що він сказав, що це «нова зброя», знову ж таки, я думаю, що це частина його загрозливої риторики.
У нього в арсеналі багато балістичних ракет середньої дальності. Вони там вже давно. Можливо, він отримав додаткові ракети від Північної Кореї або, можливо, Ірану.
Північна Корея розробляє балістичні ракети середньої дальності вже досить давно, ймовірно, за допомогою Росії. І я не здивуюся, якщо Путін отримав кілька таких ракет і просто випробовує їх.
Військові експерти повідомляли, що для удару по Дніпру Росія могла використати міжконтинентальну балістичну ракету РС-26 «Рубіж». Багато хто наголосив, що це репетиція ядерного удару. Які загрози несе ця ракета?
Так, РС-26 або в термінології НАТО SS-31 — це міжконтинентальна балістична ракета. Вона має більшу дальність польоту, ніж балістична ракета середньої дальності, і тому вона може поцілити навіть по території США. Знову ж таки, Путін — це маленький чоловічок, який кричить, що моя ракета більша за вашу. Він намагається погрожувати.
Путін завжди наголошує на тому, що Росія є ядерною державою. Та, думаю, що він не застосує ядерну зброю за жодних обставин, навіть ту, що класифікується як тактична ядерна зброя
Вона так називається, бо її моніторинг здійснюються відповідно до міжнародних правил контролю над озброєннями. Вона може мати тактичний вплив на полі бою, але насправді будь-яке застосування будь-якої ядерної зброї матиме скоріше стратегічний вплив.
Якщо Путін піде на ядерний удар, то він втратить мовчазну підтримку Китаю та Індії. Він покладається на Індію щодо експорту значної частини своєї нафти, яку вона потім переробляє і продає на Захід у вигляді очищеного бензину, дизельного палива та інших продуктів. Якщо він втратить цей ринок, він втратить можливість генерувати капітал, необхідний для продовження війни.
<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/67406d9da131fd9391aa0817_EN_01637802_1015.jpg">Удар «Рубежем»: яку загрозу несе нова російська ракета</span>
Китай дає йому доступ до багатьох технологій. Натомість Пекін, імовірно, фізично купує великі шматки Росії, зокрема й природні ресурси. Сі Цзіньпін захоче захистити свої інвестиції і чинитиме тиск на Путіна, щоб той не використовував ядерну зброю в будь-який спосіб, адже найбільший ринок Китаю все ще розташований на Заході. Найбільший ринок Індії — також на Заході.
У випадку ядерного удару, якщо Пекін та Нью-Делі не розірвуть відносини з Москвою, то вони опиняться під такими жорсткими санкціями, що це фактично зруйнує їхні економіки. А вони цього не хочуть. Це те, що рухає ними в першу чергу.
Отож Путін відчуватиме тиск. Він знає, що не може продовжувати війну без підтримки Китаю, Індії та інших країн, і тому не ризикне втратити цю підтримку. Саме тому, я не думаю, що він збирається використовувати ядерну зброю зараз.
У США доволі панічно сприйняли удар по Дніпру — лунали заяви про початок «третьої світової». Якою реакція була у Британії? Та як би ви трактували подальші погрози Путіна продовжити випробування так званого «Орєшніка»?
Паніка, яка виникла на Заході, в першу чергу виникла в ЗМІ, а медійники полюбляють надмірно роздувати сенсації — що більше «кліків» мають їхні сайти, то більше заходить рекламодавців. Тож сенсація з чогось подібного — це клікбейт. Те ж саме відбулося й у Великій Британії, багато ЗМІ зробили з цього сенсацію.
Я вивчав ядерну зброю в рамках моїх наукових ступенів і працював над багатьма військовими сценаріями, пов'язаними з її застосуванням або захистом від радіоактивних опадів. На полі бою тактична ядерна зброя, враховуючи розмір лінії фронту в Україні, мала б певний вплив. Але це вплинуло б на росіян так само, як і на українців. Тому я не бачу жодної військової логіки в її застосуванні.
Дорога до миру
До інавгурації Дональда Трампа залишилося менше 8 тижнів. Поважний український дипломат Андрій Мельник, посол України в Бразилії, стверджує, що коли Трамп заступить на посаду, то рішення щодо примирення Росії та України вже може бути ухвалене. На вашу думку, чи це можливо, та на чию користь буде цей «спроєктований» американцями мир?
З міжнародної геополітичної точки зору, найгірше є непередбачуваність Дональда Трампа. І це турбує багатьох лідерів. Адже він каже одне, а робить щось зовсім інше.
У нього випадково з'являється ідея і він її просуває. І ця непередбачуваність робить його дуже складним для розуміння. Я думаю, що він вже веде переговори з обома сторонами
Зараз важко сказати, наскільки Трамп лояльний до Росії. Не Путін, а Зеленський приніс йому послідовний план завершення війни. Російський президент зараз реагує, а ініціатива на боці України і вона не залежить від того, що відбувається на фронті.
Дуже небезпечно вимірювати успіх конфлікту лише тим, як рухається лінія фронту. Я наведу приклад В'єтнаму: американці виграли кожну тактичну битву, яку вони коли-небудь там вели, але вони програли війну.
І я думаю, що війна закінчиться не завдяки тактичним маневрам. Що саме станеться? Я не знаю, але не думаю, що для України все буде так погано, як багато західних коментаторів і багато прихильників Трампа вважають. Я думаю, що важкі часи чекають саме на Путіна.
Сенатор від Республіканської партії Ліндсі Грем вважає, що США мають і надалі підтримувати Україну в обмін на рідкісні корисні копалини, які є критично важливими для передових технологій, зокрема й оборонних систем. Чи може прив'язка військової підтримки до доступу до ресурсів створити прецедент для майбутніх міжнародних конфліктів? Якими є потенційні ризики такого трансакційного підходу?
Я думаю, що трансакційні підходи до конфліктів існували протягом століть. Ми бачили це під час Другої світової війни — ленд-ліз, і знадобилися десятиліття, щоб закрити борг. Я не думаю, що має значення, чим виплачуються позики: грошима, доступом до природних ресурсів чи чимось іншим. Головне, щоб країна, якій допомогли, була в змозі повернути борги.
Але використання природних мінералів і особливо тих, що класифікуються як рідкоземельні, дійсно дуже цікаве, тому що зараз від них залежать всі наші електронні пристрої. У світі існує дуже мало економічно життєздатних родовищ, де їх можна видобувати. Переважна більшість з них належить Китаю.
Пекін також контролює ринок рідкоземельних металів. Тож пропозиція американського сенатора пов'язана з проблемами самих Штатів. Вони настільки стурбовані китайським контролем над цим ринком, що Міністерство оборони США фінансує відкриття економічно нежиттєздатних шахт, щоб отримати доступ до мінералів, необхідних для оборонних технологій США. У разі конфлікту Вашингтон хоче продовжувати виробляти передові системи озброєнь і не залежати ні від кого.
Тому я не здивований, що існує пропозиція прив’язати підтримку до рідкоземельних елементів. Це просто додаткова ціна. Це спосіб торгуватися. І не обов'язково все весь час має вимірюватися грошовим еквівалентом.
Як на вашу думку має виглядати справедливий для України мир?
Справедливий мир для України має бути справедливим миром і для всього світу. Якщо існує прецедент, коли більша країна-агресор може забрати територію силою, то це підриває світовий порядок, яким ми його знаємо. Тому єдине справедливе рішення, яке може бути, — це відновлення міжнародно визнаних кордонів України з гарантіями безпеки. Існує низка рішень, які ви можете запропонувати, і які різні сторони можуть вважати прийнятними.
Повернення Криму до складу України, я вважаю, є обов'язковим, це має відбутися. Але може бути укладена угода про те, що Крим буде повністю демілітаризований і потенційно перейде під протекторат ООН

Отже, є багато способів представити відновлення території так, щоб це можна було продати росіянам. Але я думаю, що суть в тому, що РФ повинна відійти від нині визнаних міжнародних кордонів України. Це єдине рішення, яке, на мою думку, має прийняти світ.
<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/673105acf1b9b5d4d7ed87f7_67310383908def1436b4086f_EN_01563015_2687.avif">Американські гірки: чого чекати від перемоги Трампа</span>
Очільник МЗС Польщі Радослав Сікорський каже, що мир настане не коли Україна, а коли Росія перестане воювати. Мовляв, Путін має дійти висновку, що війна була помилкою і її неможливо виграти прийнятною ціною. Хто або що може змусити російського президента це зрозуміти?
Я думаю, що це питання на шість трильйонів доларів. Путін перебуває в настільки ізольованій бульбашці, що вважає, ніби все йде правильно. Майже так само, як Адольф Гітлер у своєму бункері в Берліні наприкінці Другої світової війни.
Він не думав, що Німеччина програє, поки не зрозумів, що Німеччина програла і не покінчив життя самогубством. Я думаю, що подібне чекає і Володимира Путіна. Він ніколи не визнає, що Росія програє, тому він робить все можливе, щоб затягнути війну якомога довше і спричинити якомога більше виснаження. Він сподівається, що Захід втомиться від України.
Ми повинні визнати, що таке війна. Війна — це дипломатія іншими засобами. І єдиний можливий кінець війни — це дипломатичний кінець, коли обидві сторони сідають за стіл переговорів і домовляються про остаточне, узгоджене рішення
Якщо ми подивимося на Другу світову війну, то вона закінчилася повною капітуляцією Німеччини. Ми не побачимо повної капітуляції Росії перед Заходом, але переговори будуть. Володимир Путін або той, хто прийде йому на зміну, повинен буде визнати, що те, що сталося в Україні, було неправильним, і вивести російські війська, а потім підписати ще деякі гарантії безпеки, на які вони, можливо, не погодяться, не виконають їх на якомусь етапі в майбутньому. Але існує лише дипломатичне вирішення конфлікту.
Все, що відбувається на фронті зараз — створює умови для переговорів щодо дипломатичного врегулювання. І жодна зі сторін не перебуває в тому стані, коли вони задоволені своїми досягненням, щоб сісти за стіл переговорів. І от тут буде дуже цікаво подивитися на тиск Дональда Трампа. Я не здивуюся, якщо він зніме ще більше обмежень на використання західної зброї українцями, надасть Києву ще більші пакети озброєнь або ухвалить якесь принципово нове рішення.
Інша мотивація Трампа полягає в тому, що в світі є три конфлікти, які перебувають на різних стадіях боротьби або розвитку. У нас є Європа з Росією та Україною, Близький Схід з Ізраїлем та Іраном. І ми маємо ситуацію, що розвивається в Південно-Східній Азії довкола Тайваню. Америка хоче, щоб Європа взяла на себе один із цих конфліктів і приділяла йому більшу увагу. Це не означає, що Вашингтон припинить свою підтримку. Вона просто хоче, щоб європейські країни зосередилися на підтримці України, тоді як Америка займатиметься Близьким Сходом і Південно-Східною Азією. Я думаю, що коли Дональд Трамп повернеться до Білого дому, то він скаже, що це несправедливо з боку світу очікувати, що на плечі США мають лягти аж три конфлікти одночасно. І саме тому в січні ми побачимо справжній тиск.
Що на цьому тлі означають нещодавні дзвінки високопоставлених політиків Володимиру Путіну? Ви вже згадали розмову Трампа з російським президентом, а як щодо телефонних переговорів німецького канцлера Олафа Шольца з Путіним?
Ці дзвінки мають вплив і вони є важливими з різних точок зору. Ми бачили, як президент Франції Макрон час від часу контактував з Путіним, і це нічого не дало. Але це дозволило Путіну думати, що він все ще залишається глобальним гравцем. І я думаю, що саме це він знову відчув у випадку з канцлером Німеччини Шольцом. Шольц намагався вплинути на Путіна і цікаво спостерігати саме за тим, як він намагається балансувати між підтримкою України та відносинами з РФ, які дісталися йому у спадок. Я не думаю, що нам відомі всі деталі. Очевидно, що Ангела Меркель, попередній канцлер Німеччини, мала набагато тісніші стосунки з Росією та Володимиром Путіним, ніж будь-хто на Заході був готовий визнати.
Шольц зі своїм коаліційним урядом опинилися у дуже складному становищі, коли він, здається, дме то в один, то в інший бік. Здається, що він дуже проукраїнський, і німці щиро підтримують Київ. Берлін є одним з найбільших донорів військової, економічної та гуманітарної допомоги. Водночас Шольц стримує себе і не дозволяє ухвалювати ключові рішення на користь України. Це, зокрема, стосується надання та використання ракет TAURUS. Звісно, на це можуть бути свої особливі причини, які досі не стали надбанням громадськості.
Але, ось такі міжнародні дзвінки підбадьорюють Путіна. Він може подвоїти свої зусилля в України, думаючи, що він має рацію. У цьому полягає небезпека всіх цих телефонних дзвінків від лідерів інших країн
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»





Павел Коваль: Ексгумації — це не велика політика, а питання гідності
Марія Гурська: Нещодавно ви повернулися з Києва. Які найважливіші розмови та враження привезли у Варшаву?
Павел Коваль: У мене є одне враження, яким я хотів би поділитися. Знову кілька машин стали на кордоні. Вони навіть особливо нічого не заблокували. Я кажу про польсько-український кордон. А всі вже кажуть: «Ой, матінко, Польща перекрила кордон». Дозвольте нагадати: польський уряд не підтримує ці протести. Вони розганяються відповідно до закону — і так буде й надалі. Проте Польща — демократична країна і тут завжди хтось буде протестувати. Але я хотів би попросити всіх українських друзів — не робіть висновків про всю Польщу і про всю польську допомогу, про всі польсько-українські відносини на основі кількох вантажівок. Абсурд полягає у тому, що польські вантажівки протестують на кордоні з Україною проти підписання Польщею угоди з південноамериканськими країнами Меркосур.
Все це не має жодного відношення до України. Але в Україні навіть мудрі люди починають приходити до думки, що Польща хоче нашкодити Україні
Можливо, бо Аргентина, Бразилія, Парагвай, Болівія та Уругвай перебувають трохи далі, ніж наш кордон?
Вони просто відчули, що наш кордон — це чутливе місце, і тому щоразу намагаються його блокувати. Але польський уряд веде переговори та використовує інші правові форми, щоб уникнути блокування. Так є і буде, але не можна через кожну пару вантажівок на кордоні оголошувати кінець польсько-українського діалогу, бо це просто абсурд.
Фермери кажуть, що вони повернуться, поновлять блокаду 10 грудня, а для України кожне таке блокування болюче і є ударом по нашій економіці. Як з цим бути?

Польський уряд цього не підтримує і намагається з цим боротися. У рамках закону. Україна — правова держава, як і Польща. Влада не може нашкодити цим протестувальникам. Вона повинна або вести з ними переговори, або використовувати інші законні методи, щоб не дати їм перекрити кордон. Але, чесно кажучи, повністю кордон ніколи й не перекривали, навіть у розпал протестів рік тому, а зараз справа лише в кількох фурах. Розуміння пропорції здається мені надзвичайно важливим у наш час, бо інакше з’являються такі емоції, які вже неможливо потім опанувати.
До президентських виборів у Польщі залишається приблизно пів року. Точна дата не визначена, але, швидше за все, це буде в травні. Найбільші політичні сили визначилися з кандидатами. Громадянська коаліція висунула нинішнього президента Варшави Рафала Тшасковського. Передусім питання — чому Тшасковський, а не Сікорський, нинішній міністр закордонних справ? Що це означає для України?
Тшасковський переміг на праймеріз Громадянської коаліції з рахунком приблизно 75 проти 25. Він довго готувався до цього. Важливу роль тут відіграє пам’ять про вибори 5 років тому. У часи влади ПіС Тшасковський був дуже близький до перемоги над Анджеєм Дудою. У нас тоді було таке переконання, що ці вибори у нас вкрали. Влада і уряд здійснили надзвичайно великий тиск у тій кампанії, це були нечесні вибори. Я думаю, тут зіграли роль усі ці елементи — пам’ять про минулу кампанію, з якою Тшасковський дуже добре впорався, традиція, яка існує в Польщі, що президент Варшави вважається потенційним кандидатом у президенти країни, а також той факт, що він є популярним, — це також відіграє роль, бо Тшасковського просто люблять люди.
Якою є позиція Рафала Тшасковського щодо східної політики, щодо України?
Я не думаю, що йому навіть потрібно щось говорити. Все, що потрібно, це подивитися на дії Варшави.
Варшава за мерства Тшасковського була одним із найбільш відкритих міст для біженців з України. Це було місто, яке підтримувало і підтримує Україну. Це одне з перших міст у світі, яке долучилося, наприклад, до планів відбудови Маріуполя
Я міг би довго говорити про участь Варшави під керівництвом Рафала Тшасковського в допомозі Україні — як у мікромасштабі окремих конкретних міських проєктів, так і в політичному, міжнародному сенсі. Тшасковський відомий на світовому рівні, має досвід роботи заступником міністра закордонних справ, був депутатом Європарламенту і неодноразово висловлювався з приводу російської війни в Україні. Його позиція з цього приводу чітка, і я її повністю підтримую.

Кандидатом від ПіС став голова Інституту національної пам'яті Кароль Навроцький. Чи будуть болючі питання польсько-українських відносин розігруватися у президентських кампаніях обох кандидатів?
Не думаю. Після заяви Андрія Сибіги, за яку я хотів би подякувати, ми бачимо, як поступово досягається розуміння того, що питання ексгумацій слід відокремити від питань вшанування пам’яті і визнати, що всі ексгумації будь-яких — польських, українських чи єврейських могил чи то з одного боку кордону, чи з іншого — є питанням прав людини. Наші близькі заслуговують на те, щоб на нормальних умовах сказати: ми хочемо знайти рештки наших рідних, поховати їх, написати їхні ім’я та прізвище, щоб була змога інколи помолитися у цьому місці. Це базове право на гідну пам'ять про близьких. У цьому немає нічого надзвичайного. Раніше питання ексгумації поєднувалося з іншими темами і ставало предметом торгів. Я певен, що родичі кожного загиблого, будь-якої національності мають право пам’ятати про своїх близьких. Я говорю «будь-якої» національності, але, звісно, маю на увазі передусім польську, але також українську. Це питання не буде великим елементом виборчої кампанії, якщо піде в тому руслі, в якому це бачить сьогодні українська сторона.
Якщо ми будемо слідувати прикладу Сибіги, який він показав у своїй промові у Варшаві, ми зможемо знайти хороші рішення і для інших тем
Фіксацією жертв Волинської трагедії з українського боку зараз займається польський професор Ігор Галагіда в Українському Католицькому Університеті. Цікаво, чого українська та польська команди досягнуть разом. Після пресконференції голів МЗС обох країн Сибіга і Сікорський заявили, що працюватимуть над практичними механізмами проведення пошукових і ексгумаційних робіт. Як ви бачите ці механізми під час війни?
У мене є бачення, але я поки що нічого не скажу, бо не маю на це повноважень. Розмови тривають. По-перше, ця діяльність є частково архівною, адже ці місця потрібно точно позначити, більшість вже позначена, і це дослідження можна і потрібно проводити. Війна тут — може бути перешкодою — а, можливо, в якомусь сенсі це хороший контекст, тому що люди розуміють біль, і все це десь перехрещується.
Українці також відчувають біль, коли хтось із їхніх близьких помирає, а вони не знають, де його тіло. Польські й українські експерти зробили велику політику з такої елементарної речі, як те, що через 80 років родичі хочуть знати, де тіло їхнього дядька або діда. Що стоїть на заваді тому, щоб врешті закрити цю справу?
Чи вірно я розумію, що Рада з питань співпраці з Україною братиме активну участь у цьому процесі?
Так і, можливо, навіть я особисто, якщо буде потреба. Історичні питання не є основним нашим завданням, але на них також розширюється наш мандат. Якщо буде потрібна підтримка — ми підтримаємо.
Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга заявив, що Україна зацікавлена в отриманні від Польщі будівлі Генконсульства Росії в Познані і вже направила запит польській стороні. Що ви думаєте про можливість ухвалення такого рішення?
Я не до кінця поінформований щодо стану справ цьому питанні. Відкриття офіційного консульства в якомусь місці, передача будівлі — це значна кількість юридичних і формальних аспектів. Питання — які там юридичні умови, наскільки це можливо на даному етапі з формальної або безпекової точки зору. Я скажу вам більше в майбутньому, коли про все дізнаюся. До речі, я б говорив не тільки про Познань, а й, наприклад, про Ряшів, де діє українське консульство, але все ще чекають на консула.
Я відчуваю потребу і запит українських громадян на представництво своїх дипломатів, і у різних містах є запит на консульське дипломатичне представництво України, тому що багато речей, які відбуваються в Польщі, пов’язані з Україною
Наразі прямо навпроти російського посольства у Варшаві діє ресторан «Крим» — як нагадування про російські злочини, а поруч із ним розташовна Алея жертв російської агресії як ще один важливий факт підтримки України польською столицею. Та чи цього достатньо?
Якщо говорити про нагадування, я вважаю, що Польща є країною, яка справді багато робить. Ми демонструємо солідарність з Україною в усіх сферах. І це зрозуміло всім, з ким я маю справу.
Cвітові медіа обговорюють ядерний шантаж з боку Кремля і те, як гарантувати перемогу України в довгостроковій перспективі. Видання The New York Times повідомляє: деякі західні чиновники припускають, що президент США Байден може повернути Україні ядерну зброю. Наразі це просто коментарі, але що ви думаєте про таку можливість?
Це не викликає довіри. Справа проста: українцям потрібно дозволити атакувати з застосуванням найкращих зразків озброєння і згідно з міжнародним правом, тому що на них напали. Все інше є створенням плутанини для послаблення обороноздатності України. Додавання заяв про потребу ядерної зброї для України — це наче спроба погрожування якоюсь ядерною війною, а тут мова не про ядерну війну, а про звичайну просту річ: українці захищаються, і в рамках оборони атакують стратегічні цілі, з яких на них нападають. Все інше — непотрібне реагування на російські провокації.
Видання Le Monde пише, що між європейськими лідерами відновилися конфіденційні консультації щодо можливості введення військ європейських країн на територію України для сприяння припиненню російсько-української війни. Що ви думаєте про таку перспективу?
Путін зараз в такому психічному стані, що не чекає жодних пропозицій з Європи. У нього є видимість успіху після після саміту BRICKs у Казані та деяких нових подій у міжнародних відносинах — наприклад, дзвінок федерального канцлера Шредера. Чекайте. Як зараз звуть федерального канцлера?
Шольц.
Точно! Шольц. Я просто забув, він нагадує мені Шредера. Не знаю чому. Так от, він йому подзвонив. Цей дзвінок був більше в стилі Шредера, на жаль. І, можливо, Путін думає, що для нього дме якийсь новий вітер, і він отримав якусь суперенергію, а тим часом всі на Заході очікують, що буде якийсь перелам. Може, буде, а може, й ні. Сам не знаю.
То яке може бути рішення? Захід його шукає. І Путін також шукає, як перемогти.
Підтримка України. У нас є тільки один вихід — послідовно підтримувати Україну заради спільної безпеки.
%20(1).avif)
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Субсидувати