Ексклюзив
20
хв

Їсти, працювати, навчатися: українські ресторани в Польщі

Огляд 4 українських гастробізнесів у Польщі

Сніжана Чернюк

Українські ресторани займають свою нішу у Польщі. Фото: Чорноморка

No items found.

Війна знищила чи скоротила частину фірм в Україні, водночас, після 24 лютого український бізнес розпочав динамічно розвиватися за кордоном. Лише в Польщі майже кожна десята новостворена фірма належить українцям, зазначає Польський економічний інститут. Sestry завітали до чотирьох відомих українських брендів у Варшаві й дізнались, як їм вдалося налагодити бізнес у Польщі.

Розширюємося за рахунок франшизи й працюємо виключно з українцями

Володимир Матвійчук, співзасновник мереж «Галя Балувана» та Multi Cook розповів як компанія створює робочі місця за кордоном, зокрема й для воєнних біженців: 

«Після початку великої війни Росії проти України мені телефонували знайомі, які працювали з компанією й виїхали за кордон. Питали, чи не збираємося ми виходити на європейський ринок. Ми вирішили що зараз можемо бути корисними за кордоном, можемо створювати нові робочі місця саме для українців. Це наш невеликий внесок у допомогу в біді. Зараз мережа «Галя Балувана» представлена в 27 країнах світу під брендом Multi Cook, система ґрунтується на франчайзингу.

«Галя Балувана» у Польщі працює під брендом Multi Cook. Фото: «Галя Балувана»

 Ми будуємо франчайзинг на довірі до партнера. Щомісячна плата в 100 євро — цілком доступна. Зараз встановлюємо якісне програмне забезпечення, що дозволяє партнеру на смартфоні відстежувати позиції, які продаються, прибуток, зарплати, бачити аналітику по бізнесу. Цю програму зробили на прохання польських партнерів, інвестували більше 30 тисяч євро. Розробили універсальний сайт, інвестуємо в платформу онлайн-замовлень, оскільки партнери в Польщі починають співпрацювати з барами, кафе, дитячими садочками.

У Польщі налагодили супроводження бізнесу «під ключ»: маємо юристів, які допомагають створити фірму та обрати найоптимальнішу систему оподаткування; є бухгалтерський супровід, який допомагає українцям швидко зорієнтуватися й менше часу втрачати на це. У Польщі партнерів «запускаємо» шістьма блоками. Перший блок — стандартний, 80-90 позицій, кожен наступний — іще 20-25 позицій. Перший блок запускає виїзна команда з України: допомагає навчити українців, які прийшли на роботу, й власника орієнтуватися в питаннях виробництва. Потім фірма певний час працює на цьому пусковому асортименті, найлегшому в навчанні, працівники розуміють, що таке виробничі процеси, що таке клієнт, виробляють навички, а вже після цього партнер може вводити нові страви. Маємо в асортименті 700 позицій, зрозуміло, що засвоїти їх одразу новому підприємству неможливо.

За кордоном  ми займаємо нішу заморожених продуктів, опцію «ресторан», як є в деяких містах України, не передбачено. Для іноземних партнерів ми також створили новий сайт під назвою Multi Cook. Це окрема торгова марка, є окрема етикетка з різними кольорами. 

У Польщі не складно вести справу, створена хороша атмосфера для українського бізнесу, для тих, хто в’їхав після 24 лютого 2022 року. Ми дуже схожі з поляками за споживанням і купівельною поведінкою. 

За кордоном, зокрема й у Польщі, розширюємося за рахунок франшизи й працюємо виключно з українцями, спонукаючи їх за франшизою наймати на роботу також українців. Це наша місія на час війни. Після війни ми відкриємо продаж іноземцям. Дехто відкривається за власні кошти, дехто залучає кредити, а дехто здобуває гранти від польського уряду.

У польських покупців є свої фаворити серед українських заморожених продуктів. Фото: «Галя Балувана»

Процедура така: ми робимо  партнеру проєкт на приміщення, він замовляє обладнання й робить ремонт. За 10 днів до закінчення ремонту партнер набирає персонал. Наша пускова команда виїздить до Польщі й майбутніх працівників розставляє по процесах, навчає приготуванню всіх страв, і нові працівники разом із командою виготовляють страви до відкриття магазину. За 6 днів це приблизно тонна продукції. На 7-й день партнер відкриває магазин.

При доборі працівників не обов’язково обирати кухарів. Оскільки виробництво планове й розділене на процеси, достатньо знати свої 3-4 процеси: хтось смажить млинці, хтось займається котлетами-фаршем, хтось ліпить пельмені-вареники.

Кожен партнер встановлює роздрібні ціни й рекламується сам. Ми контролюємо чистоту в приміщенні, усі працівники мають бути у формі, формовка наших виробів має бути однакова та забезпечена якість продукції. 

Ми вже є в 20 містах Польщі — й кількість магазинів постійно зростає. Скажімо, у Варшаві зараз є близько 20 магазинів.

У невеликих містах партнери легше стартують за рахунок кращих продажів. Припускаю, що це пов’язане з тим, що великі міста насичені супермаркетами. Чим менше місто, тим менше супермаркетів — і фокус споживача більше зосереджений на таких крафтових магазинах.

Серед найпопулярніших наших продуктів у Польщі — вареники з картоплею, пельмені, вареники з м’ясом, зі свининою. Поляки люблять кольорові пельмені, які часто купують для дітей. Дуже добре продаються наші супи й борщі. Поляки дуже люблять вушка й кльоцки. Тож для польського споживача ми їх розробили. Поляки також люблять крем-супи, менш популярні у нас, тож ми розробили лінійку крем-супів, лінійку ресторанної замороженої їжі, цю новинку наші партнери будуть зараз упроваджувати.

Польські клієнти в магазині часто питають продавця, як приготувати ту чи іншу страву, раніше не представлену на польському ринку. Тому до етикетки кожного продукту прив’язали кюар-коди з переходом на ютуб-канали з приготуваннями цих страв».

Ми прийшли не для того, щоби щось просити

Іван Ліфінцев, маркетолог і проєктний менеджер, розкрив особливості роботи мережі ресторанів «Чорноморка» в Польщі:

«За 11 років наша big idea ніколи не змінювалася: ми просто смажимо рибу. Ми «вчимо» нові ринки, що заклади з рибою та морепродуктами можуть бути демократичними. Змінювали певною мірою формат, коли входили до Польщі: не передбачено офіціантів, замовлення приймаються біля вітрин, готові страви виносить ранер.

Ми адаптували назву, замінивши «Чорноморка» на Czarnomorka, щоб було зрозуміло й польською мовою, звідки ми. 

У Польщі вже працюють два проєкти — і ще декілька в процесі відкриття. Для поляків поява одразу двох закладів, замість одного, збільшує довіру: мовляв, оскільки у них два заклади, а не один, то у них усе йде добре. Звичайно, «підтягнулися» українці, які проживають у Варшаві, бо вони знають мережу. 

У Польщі дорожче вести бізнес, це вимагає оптимізації витрат, персоналу, формату. Щодо змін у локаціях, то, крім назви, змінився також колір наших закладів із синього на бордовий.

Меню у Польщі практично ідентичне до українського. Фото: Чорноморка

Звичайно, й цінова політика пристосовується до правил місцевого ринку. Є враження, що європейці більше люблять подумати, реагують повільніше на різноманітні акції. Українцям навіть зараз у стані війни можна сказати, що завтра буде якась божевільна активність — і за день зійдеться пів Києва, а поляки планують свої вихідні, умовно, з вівторка-середи, тож якщо їм сказати про акції в п’ятницю, то в суботу вже ніхто не прийде.

Адаптація меню мінімальна: у Варшаві ми додали польський суп журек, але рибний. Зараз ми навпаки акцентуємо на глобальності мережі, наприклад, запускаючи активність «Макрелевий листопад» і в Україні, і в Молдові, й у Польщі. Робимо тематичні дні, коли є свіжа поставка риби, під неї розробляємо спеціальні пропозиції. Наприклад, у понеділок третя порція мідій у подарунок, у вівторок — устриці за собівартістю. Ці активності працюють у всій мережі незалежно від країни.

Ми виходимо із дуже чіткої позиції, що ми — не біженці у Варшаві, ми прийшли не для того, щоби щось просити від держави. В Україні успішно працює мережа й відкриваються нові заклади, розширення планувалося раніше, а війна лише прискорила цей процес.

Ми практикуємо і франшизу, якій допомагаємо на етапі відкриття, а потім контролюємо, щоби все відповідало стандартам, і інвестиційні проєкти, де інвестор вкладає кошти й потім отримує прибуток. Партнер на франчайзингу самостійно займається проєктом, а інвестиційними — повністю займаємося ми.

Лінійний персонал ми набираємо з країни, в якій працюємо, але на відкриття приїжджає допомогти команда з України. При цьому є керівник у кожному закладі, у кожній країні є свої проєктні менеджери, які підпорядковуються київському офісу.

Нам важливо розуміти одне одного. Лінійний персонал — на 50 відсотків поляки, керівниця — українка, яка в Польщі досить довго живе й вільно володіє польською мовою. Кухарів набираємо через рекомендації, через сайти пошуку роботи.

Специфіка бізнесу в тому, що ми возимо багато свіжої риби й морепродуктів з різних країн і готуємо на місці. Рибу смажимо у соусах, на пательні, на тепані. Напівфабрикати не використовуємо.

Свіжі морепродукти та рибу готують на місці. Фото: Чорноморка

Риба й морепродукти перевозяться в спеціальних термічних умовах. У нас є така можливість, як «риба під бронь», тобто риба ще їде, а її вже замовив конкретний гість. Був «Макрелевий листопад», до нас їхало багато макрелі. Й поки вона їхала — ми її вже продали.

Ми приваблюємо різноманітними активностями, пов’язаними з їжею, наприклад устрицями. Так, в Україні устриці якось були від 17 чи 19 гривень — і це просто «порвало» ринок, ми тоді продали захмарну кількість устриць.

Маємо таку активність, коли устриці можна відкрити самостійно. Це для відвідувачів, така нова інтеракція: наш працівник розповідає, як вставити устричний ніж і правильно відкрити всі замочки.

Серед страв, які користуються популярністю в Польщі, безумовно, спагетті з морепродуктами, різото з морепродуктами, мідії в мушлях, устриці та вже легендарна рибна юшка, якою ми щодня пригощаємо по всій мережі вже більше 10 років».

Найсуттєвіше для нас — якість круасанів

Юлія Князик, маркетинг-директор мережі «Lviv Сroissants» поділилась досвідом виходу на польський ринок після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну:

«Мережа кілька років вивчала різні країни, щоб вийти на міжнародний ринок. Для нас суттєве питання основного продукту: круасани мають вироблятися нами в країні, де ми представлені, або постачатися з України. Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, роботи стало менше, частина пекарень закрилися, ми прискорили процес виходу на найближчий ринок — до Польщі. Ідея круасанів із різноманітною начинкою однакова для різних країн.

Раніше, у 2018 році, у нас був заклад у Польщі, але ми наробили помилок і закрилися. У 2022 році  розпочали роботу на польському ринку з початку. Звісно, наш досвід відкриття близько 145 пекарень в Україні включав багато важливих опцій і для польського ринку: розуміння, як пережити локдаун, вміння швидко адаптуватися до нових умов тощо.

Круасан із начинкою з варених яєць є популярним у Польщі. Фото: приватний архів

Наприклад, у Польщі податкове навантаження більше, ніж в Україні — і щодо підприємців, і щодо працівників, це ускладнює бухгалтерію та впливає на ціноутворення. Плюс кожен підприємець є платником ПДВ, відповідно це вносить зміни у фінансові показники. 

Роботу за франшизою на польському ринку ми контролюємо повністю. Є центральний офіс в Україні, який складається з близько ста людей і є регіональний офіс у Польщі з відповідними відділами. Ми завжди — чи в Україні, чи в Польщі — вимагаємо дотримання стандартів. У маркетингу працюємо разом із польськими спеціалістами, тому що людина, яка перебуває на локації, краще знає, що там відбувається. 

Місцевий персонал для польського ринку підбирають наші фахівці, які перебувають в Україні, є HR-відділ, працівник, який володіє польською мовою. У нас багато заяв на роботу від українців, бо багато з тих, хто виїхав, працювали у нас або знали про нашу мережу. Ми чітко розуміємо, що касир має бути поляк, бо має говорити польською, а далі намагаємося підбирати порівну або навіть більше поляків, якщо йдеться про Польщу. Спеціальна освіта не обов’язкова, ми можемо самі навчити працівника. У кожному закладі є касир, сандвіч-мейкер, кухар і офіціант. 

Серед наших партнерів є польські компанії. Це компанія, яка допомогла адаптувати договір комерційної концесії, додатки, стандарти. Це польські постачальники продуктів, дистриб’ютори обладнання, підрядники, маркетингове агентство, шеф-кухар. 

Як мережа в Україні ми мали чимало гостей із інших країн. Ще до епідемії коронавірусу розуміли, що суттєва кількість наших гостей у Львові — це поляки, тобто польські споживачі вже знають бренд. Хоча, звісно, тамтешні клієнти менше обізнані з нашим продуктом. Дещо відрізняється менталітет: українці більше витрачають гроші, живуть сьогоднішнім днем, а європейці живуть накопиченнями, у них мало імпульсивних витрат. 

Є деякі новинки, які успішно впроваджуємо в Польщі, але їх поки що немає в Україні. Наприклад, круасан із начинкою з варених яєць є популярним у Польщі. В Україні немає виробника, який постачав би необхідні інгредієнти, а в Польщі таких постачальників багато, тому виник цей продукт.

Ми вже представлені у Варшаві, Вроцлаві, Зґожельці, Щецині, Ряшеві, Ґданську. З цих міст вирізняється лише Зґожелець, де багато німців, бо польські ціни для німців низькі. Щодо решти — наш бізнес залежить від локації, трафіку. Ви можете бути в столиці, але в поганому місці, а в маленькому місті — у хорошій центральній локації, показники будуть ті самі.

Загалом мережа існує вже 9 років, щомісяця у нас обслуговується понад мільйон гостей». 

Це вже кримськотатарський осередок у Варшаві, водночас — частина української ідентичності

Sestry зустрілися з власником ресторану «Крим» у Варшаві Ернестом Сулеймановим, який розповів про ідею відкрити кримськотатарський ресторан навпроти російського посольства у Польщі і що з цього вийшло. 

«Ми приїхали до Польщі в 2019 році. Якраз син закінчив школу в Україні, вступив до вишу у Варшаві, ми вирішили, що нашій маленькій родині краще жити разом тут. 

Я подумав, що доцільно створити ресторанний бізнес з національною складовою. Пішов навчатися на менеджера гастрономії. Працював кухарем в італійському ресторані. І коли відчув цей бізнес, почав шукати приміщення. На місці нашого закладу був індійський ресторан, у них справа не пішла. Коли я побачив, що навпроти розташоване російське посольство в Польщі — одразу склалася картинка. Я сказав дружині, що є цікава локація, але люди повинні сюди спеціально приходити — поруч немає офісів, мало людей. Дружина погодилася спробувати, сказала, що у будь-якому випадку ми хоч кілька місяців потролимо росіян. 

Джамала разом зі співробітниками ресторану. Фото: Krym Restauracja

Вклали власні кошти. Не вистачало. Розповів другові, що хочемо відкрити ресторан навпроти російського посольства. Він загорівся: «Ресторан «Крим» навпроти російського посольства? Цікаво! Я дам гроші!». І з допомогою його коштів я реалізував проєкт. Мій друг — теж кримський татарин, виїхав із Криму через окупацію і давно живе в Німеччині. Таким чином ми висловлюємо свій протест проти російської окупації, російської агресії. 

Ми очікували, що вести свій бізнес, тим більше у чужій країні, буде важче. Друзі-бізнесмени в Україні застерігали, що багато вимог, велика звітність. Та ми втягнулися, можливо тому, що не мали іншого досвіду. 

Улітку обладнали літній майданчик: була кримськотатарська українська атрибутика. Це великий плюс, що ми не розчинилися серед інших, бо відмовилися від пропозицій рекламувати великі компанії, які могли надати парасольки, столи. 

Страви готуємо самі: м’ясо халяльне, за кримськотатарською традицією. Довго шукали фірму, яка обсмажує каву, й ретельно працювали над її смаком. Наша кава — це спеціально підготовлений для нас мікс із 85 % арабіки з Латинської Америки й 15 % робусти з Індії. Коли знайшли цю пропорцію, то попросили, щоби прожарка не була такою темною, як для турецької кави. Тому наша кава — найсмачніша у Варшаві.

У нас 14 працівників, кухарі — кримські татари. Вони прийшли за оголошенням про вакансії, протягом 3-4 місяців навчали їх. У нас такі рецепти страв, за якими вдома готували наші мами й бабусі. Брали на роботу всіх кримських татар, які приходили. Усі вивіски й спеціальні серветки до ресторану замовляли в Україні, бо хотіли підтримати саме українські фірми, які перебувають у важкій ситуації через війну.

Полякам цікава незнайома для них кримськотатарська кухня. Фото: Krym Restauracja

В Україні кримськотатарська кухня популярна, а для польських відвідувачів вона нова, вони хочуть скуштувати усього потроху. Радимо, що спробувати, вони повертаються за стравами, які сподобалися. Поляки зазвичай приходять великими сім’ями з дітьми. Українці приходять поїсти, згадати смак, який пам’ятають із Криму.

Дітям подобається кримськотатарська пахлава, яку вони порівнюють із традиційними польськими фаворками. Для маленьких відвідувачів часто замовляють татараш — кримськотатарські пельмені, посипані горіхами, й «макарони» —це наші салма й макарне. Маємо веганські й вегетаріанські страви.

Серед найпопулярніших наших страв — чебуреки, янтики, а з м’ясних —кейма-кебаб і супи юфак аш, ми називали його вдома каш-каш, і мерджмек. Поляки дуже полюбили наші супи. Особливо каш-каш — варені на бульйоні малесенькі пельмені. 

Оскільки кухня незвична, постійно чуємо запитання: «а ви справді кримські татари? чому кримські татари не їдять свинину?». Питають, як їсти чебуреки чи янтики. Зазвичай беруть ніж із виделкою, а ми говоримо, що це їдять руками.

Загалом ідея потролити росіян виявилась успішною, викликала інтерес у ЗМІ, про нас багато писали німецькі, польські, українські, американські, англійські видання, але потрібно докладати зусилля, щоб не ставати чимось буденним. Плануємо розширення, продумуємо додаткову концепцію.

Сьогодні наша місія значно ширша, ніж на початку. Зараз ми представляємо в Польщі  кримськотатарський побут, культуру та звичаї. Це вже кримськотатарський осередок у Варшаві, водночас — частина української ідентичності». 

No items found.
Російська агресія
Польща
Бізнес
Гроші

Кандидатка філологічних наук, магістр журналістики, викладачка української літератури та дисциплін журналістики, перекладачка, авторка рубрики на Польському радіо для України «Чи/я інформація», членкиня Конфедерации на българските писатели. Працювала в Житомирському державному університеті імені Івана Франка, належала до Polskiego Towarzystwa Naukowego w Żytomierzu. У 2011–2018 роках була секретарем Літературної премії Валерія Шевчука.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
бізнес в Польщі, власна справа, релокація бізнесу, кав'ярня, салон краси

Деякий час тому розговорилася з українським таксистом в Польщі, який розповів сумну історію свого життя. Виявилося, що чоловік приїхав до Польщі перед війною — продав все, що мав в Україні, зокрема, власний бізнес, будинок, і переїхав будувати нове життя в сусідній країні. Однак все, за що бралася родина — ‹«прогорало». Спочатку вони відкрили майстерню з ремонту автомобілів, яка закрилася через брак клієнтів. Потім був сервіс з надання послуг дрібного ремонту. Зараз родина вклала свої останні заощадження в цех з ремонту одягу, але й він не дуже прибутковий.

Чоловік змушений працювати в таксі, аби утримувати родину з трьома дітьми, орендувати квартиру та сплачувати податки.

Ця ситуація підштовхнула проаналізувати, чому в одних виходить збудувати успішний бізнес в Польщі, а в інших — ні. За порадами звернулася до Ірини Кім, яка вже понад вісім років очолює Клуб українських бізнесменів у Кракові. До Польщі вона приїхала з Донецької області, є еміґранткою першої повоєнної хвилі. Експертка допомогла багатьом українцям запустити свій бізнес, а також проаналізувати причини провалу їхньої справи. 

Варто пам’ятати про культурні відмінності

Багатьом підприємцям-початківцям здається, що Україна та Польща — це ідентичні країни, зі схожою мовою, культурою, традиціями. Однак ця уявна подібність багатьох вводить в оману. Люди не враховують культурні відмінності, відкриваючи свій бізнес в Польщі. 

Українці роблять дві помилки: або орієнтуються виключно на українську спільноту, або вже на самому початку творять рекламну кампанію незрозумілу для місцевих, –— каже Ірина Кім 

Обидві стратегії є програшними. По-перше, українці, особливо, біженці, дуже нестійка спільнота для сфери послуг. Сьогодні вони живуть в одному місті, потім зірвалися та переїхали в інше, або ж повернулися в Україну, або поїхали далі на захід Європи, в Канаду, в США. 

— Українці не можуть бути для вас цільовою аудиторією, — переконана Ірина Кім, — вони лише одна з груп, на яку може орієнтуватися ваш бізнес. Основна аудиторія — це місцеві мешканці, яких значно більше, вони тут постійно проживають. 

Треба ретельно вивчити ринок перед тим, як вкладати кошти. Фото: Shutterstock

Як звернути увагу цих людей на свій бізнес? Ваші повідомлення мають врахувати особливості польської культури. Елементарний приклад, в Польщі послуги дрібного ремонту рекламують через слоган «золоті руки, якісний дрібний ремонт», в Україні «чоловік на годину». Місцеві просто не зрозуміють, що ви їм пропонуєте, прочитавши таке оголошення. 

Відкриваючи студію художньої гімнастики, не варто очікувати, що батьки понесуть купу грошей на придбання вартісних костюмів, на організацію різноманітних конкурсів, змагань. Якщо ці доходи були частиною стратегії вашого прибутку, то ви нічого там не заробите

— Ми переважно працюємо з українськими дітьми, — каже українка Оксана, власниця однієї зі студії з позашкільної активності у місті Ґлівіце, —  але я бачу різницю у ставленні до занять між нашими мамами та польськими. Наші батьки хочуть перемог, участі в конкурсах, ідеальних образів, медалей. І вони готові за це платити. Польські мами хочуть, щоб діти гарно проводили час, знайшли хобі. Тут навіть дуже важко знайти якісь конкурси, програми, де б студія могла взяти участь. 

У нас різний підхід до краси та кухні 

Дуже багато українок зі сфери б’юті-послуг, які відкрили свої салони в Польщі, швидко повернулися до одноосібної роботи вдома через те, що не зрозуміли різницю у підходах до краси. 

— Мене часто запрошують прочитати лекцію на різноманітних інтеграційних курсах для біженок, і весь час я стикаюсь із ситуацією, що жінки навіть слухати не хочуть про цю різницю, — каже експертка, — вони говорять, що покажуть місцевим полькам таку якість, що вони всі будуть вражені. Питання лише: чи потрібно це польським жінкам? У них інші пріоритети та інші стандарти краси.

Польська жінка швидше поїде десь у подорож, ніж заплатить 600 злотих за фарбування волосся, навіть якщо ці гроші у неї є

Більшість з них не звернуть увагу на ваші дипломи, нагороди, приставки «VIP, ексклюзив, супер». Багато хто ходить у перукарню, яка знаходиться найближче до дому, до роботи, бо там працює знайома людина, з якою можна щиро поговорити. 

 — До мене зверталось багато жінок-підприємниць, які хотіли збільшити чеки на послуги, але не знали, як це зробити. До їхніх салонів приходили жінки з серйозними посадами, високого достатку, які хотіли постригтися, пофарбувати волосся, їх не цікавили ніякі інші додаткові процедури. 

Власна справа дасть вам відчуття незалежності, самостійності та впевненості у завтрашньому дні. Фото: Shutterstock

У Польщі взагалі інший підхід до багатьох сфер, де українки непогано заробляли вдома. Набагато меншою популярністю користуються різноманітні «ін'єкції краси». Одна з таких підприємниць, Вікторія, поділилася: 

 — У Вінниці в мене був свій кабінет, тут відкрила майже одразу після приїзду, вклала досить серйозну для мене суму, але виявилося, що мої послуги майже нікому не потрібні. Польки не хочуть робити такі процедури, в українок на це теж менше грошей, ніж вдома. 

Схожі історії з відкриттям закладів громадського харчування. Люди вкладають гроші, хоча не вивчили ринок, смаки. Відкриваються не в «прохідних місцях», або готують страви, які орієнтовані на задоволення «смакової ностальгії» українців. 

У Глівіце так з’явилася пиріжкова. І закрилася менше, ніж за пів року. Українці швидко втамували ностальгію, а поляки не наважувалися купувати страву з інтенсивним запахом та досить масну. 

Польська мова ключ до успіху 

Ірина Кім розповідає, що коли почала працювати на польському ринку, то одразу взяла собі помічницю польку, яка вичитувала всі оголошення, листи, повідомлення. 

— Вони були написані грамотно, — зауважує експертка, — але моя колежанка часто мені говорила: «у нас так не кажуть». Тексти з помилками, або тексти, які написані не автентично польською, дуже відштовхують потенційних партнерів, замовників. Тому одна з головних порад — не економте на гарному перекладі ваших оголошень грамотними носіями мови. І не шкодуйте грошей на рекламу.

Чомусь в Україні склалася тенденція, що бізнес може вкласти тисячі доларів у дороге обладнання, але робить рекламу самостійно, або винаймає початківця-тарґетолога. Рекламу постять в групи, де спілкуються суто українці, ігноруючи канали комунікації, які цікаві полякам: місцеві ЗМІ, дошки оголошень, локальні польськомовні групи, польськомовні блогери, друкована роздаткова реклама тощо. 

Якщо мова йде про бізнес, де потрібне пряме спілкування із замовниками, там взагалі справа приречена на провал без польськомовного співробітника, який / яка будуть орієнтуватися в місцевих реаліях

— Я мала такий кейс на консультації, коли українці відкрили фірму з прибирання, вони якісно працювали, але кількість замовлень неухильно падала, — говорить Ірина, — ефективним рішенням для них було взяти адміністраторкою дівчину-польку, яка вела всю комунікацію з клієнтами. У фірми виросли замовлення, вона досі успішно працює на ринку. 

Питання не в якійсь упередженості до українців, каже Ірина. Просто, як українцям простіше говорити рідною мовою, так і полякам простіше порозумітися з польськомовними людьми. Власники великого бізнесу в Польщі підтверджують це спостереження. 

Борис Чеханський, який релокував виробництво з Харкова до польського міста Челядзь, говорить, що одним із перших рішень було взяти на роботу поляка в якості торгового представника. Це дуже допомогло налагодити контакти з місцевими ґуртовими покупцями та швидко запустити продажі. 

Шукайте «порожні місця» та будьте в своїй справі профі 

Якщо ви пройдетесь місцевими кав’ярнями, цукернями, перукарнями, то зверніть увагу на старі фотографії цього місця, або навіть на дату відкриття. Кожен місцевий бізнес підкреслюватиме, що це місце з історією. Вони завжди будуть користуватися більшою популярністю серед місцевих. 

«Антикав’ярня» в центрі Катовіце. Фото Галини Халимоник

 — Коли я їхав до Польщі, то мав список з двадцятьма можливими бізнесами, — розповідає український підприємець Вадим Петренко, який відкрив «Антикав’ярню» в центрі Катовіце, — спочатку була ідея кави на винос. Однак помітив, що це тут не користується таким попитом, як в Україні. Кава на винос є у кожній «Жабці». Також тут інша культура пиття кави. Людина скоріше вип'є каву в кав'ярні, ніж буде купувати на винос. Тоді я почав аналізувати, чого тут немає, що я можу відкрити нового. 

Це добра стратегія — не конкурувати з існуючим бізнесом, а запропонувати щось своє, нове. Для цього треба ретельно вивчити ринок перед тим, як вкладати кошти, запевняє експертка Ірина Кім 

— Вийдіть на вулицю, оцініть кількість салонів краси, перукарень, магазинів — і тоді відкривайте бізнес, якщо там є для вас місце, — переконує вона, — а ще варто бути в цій справі профі не лише як майстер, насамперед як менеджер. Маю приклади, коли люди просто хотіли вкласти кудись гроші — і «прогорали».

Наприклад, жінка гарно робила манікюр, відкрила салон, але не змогла вести справу, бо не залучила клієнтів, створила дуже негативну атмосферу серед працівників. Або людина ніколи не працювала в сфері громадського харчування, відкрила піцерію, яка дуже швидко зачинилася через брак клієнтів. 

Це гра в довгу. До цього варто бути готовими і морально, і фінансово. Фото: Shutterstock

— Велика помилка починаючих у бізнесі думати, що можна покласти обов'язки на менеджера, — говорить Ірина Кім, — треба самому досконало орієнтуватись у справі . 

Наостанок попереджає, що польське слово “powoli” (повільно) стосується й бізнесу. Треба запастися терпінням. Швидких прибутків тут не буде, особливо, якщо це сфера послуг, сервіс, де найчастіше працюють українські підприємниці. 

— Перший рік піде лише на знайомство ринку з вашою справою, другий — на те, щоб завести постійних клієнтів, тільки на третьому ви нарешті почнете щось заробляти, коригувати роботу відповідно до потреб ваших покупців та споживачів. Це гра в довгу. До цього варто бути готовими і морально, і фінансово, — каже експертка, — але я не хочу, щоб мої поради сприймалися якось песимістично. Бо якщо ви все зробите правильно, то це варто того. Власна справа дасть вам відчуття незалежності, самостійності та впевненості у завтрашньому дні. Бо тут бізнес будується на десятиліття.

20
хв

Як відкрити бізнес в Польщі та «не прогоріти»: поради від тих, хто давно працює на місцевому ринку

Галина Халимоник

Весна 2022 року. На вокзал у Павлограді приїхала велика 5-тонна вантажівка, з якої почали вивантажувати коробки, ящики, обладнання — й потім складали все це у вантажний вагон. Деревообробні станки, дитячі ліжечка і шафки прямували з Краматорська до Коломиї. Так місцева підприємиця Ганна Ощепкова перевозила свій бізнес за більш ніж тисячу кілометрів від дому, де стало занадто небезпечно. 

Ганна Ощепкова, підприємиця з Краматорська. Фото: приватний архів

Перший заклад відкрили після окупації

Власну справу Ганна почала 10 років тому, а до того, фінансистка за фахом, встигла попрацювати в банках, ломбардах, на виробничому підприємстві — директоркою з економіки. Але якось вирішила, що треба почати робити щось своє.

Однією з бізнес-ідей став центр розвитку дитини, ділиться жінка: 

— Ми підрахували майбутні витрати на оренду, обладнання, зарплату персоналу. На той момент ця ідея дуже спрацювала, бо це була вільна ніша, конкуренції практично не було. Та й ідея виникла радше тому, що власних дітей не було куди водити — возили в інший район. Та й якість послуг мене не влаштовувала. Так і почалась історія нашої «Планети знань».

Перший центр розвитку дитини, відкритий Ганною. Фото: приватний архів

У січні 2014-го Ганна почала працювати над втіленням ідеї, взяли в оренду приміщення, розпочали ремонт, аж тут Краматорськ опинився в окупації (бойові дії в Краматорську тривали з 12 квітня по 5 липня 2014 року. — Авт.):

— Те, що було в Краматорську в 2014 році, можна назвати «генеральною репетицією». Тоді воно якось не сприймалося як справжня війна. Було багато місцевих, які стояли на блокпостах. Поки одні ходили по місту з триколорною ганчіркою на рукаві, інші ночами збирали продукти і возили на гору Карачун, аби передати нашим військовим (гора Карачун — стратегічна висота на Донеччині, де тривали запеклі кровопролитні бої у травні-липні 2014 року. — Авт.).

На початку літа родина евакуювала дітей у Гурзуф, тоді ще була така можливість.

— 5 липня 2014 року Краматорськ звільнили, у серпні ми вже відкрили свій перший заклад, а у вересні мали повне завантаження — у нашому центрі займалось майже 100 дітей. Ми займалися підготовкою до школи, вивченням англійської мови. А паралельно почали шукати методику для занять з дітьми — і зрештою відкрили методику японського професора Шічіди. 

У закладі навчали ментальній арифметиці, швидкочитанню, були курси з розвитку інтелекту. Всі методики допрацьовували  самостійно, ділиться Ганна Ощепкова: 

— Згідно із даними Шічіди, до трьох років у дитини розвивається права півкуля мозку, яка відповідає за фотографічну пам'ять, математичні, музичні і мовні здібності, інтуїція і навіть телепатія. А уже після трьох років починає розвиватися ліва півкуля, вмикається логіка, критичне мислення. І ось ці знання, закладені в основу цієї методики, ми почали використовувати для студій раннього розвитку.

Один бізнес відкрив нові горизонти для іншої діяльності

Однак постала проблема: спеціальне обладнання, необхідне для занять за системою Шічіди, або практично відсутнє на ринку, або дуже низької якості. Тож чоловік Ганни організував майстерню, де виготовляв дерев’яні іграшки. Згодом майстерня розрослась. Тут почали виготовляти ліжечка Монтесорі та інше дерев’яне обладнання для дитячих закладів.

У 2021 році, використовуючи всі напрацювання, Ганна відкрила в Краматорську перший садочок, де діти перебували цілий день і де застосовувалися методики Монтесорі та Шічіди. На початок повномасштабного вторгнення в Краматорську вже діяло 4 філії «Планети знань». В одній з них був садочок, де займалися 30 дітей, а на початок березня 2022 року планувалось відкриття ще одного — на 60 дітей. Також хотіли набрати два класи початкової школи, бо запит на приватні школи вже був сформований у місті. Бізнес не тільки окупився, а й цілком стабільно розвивався. 

Лінія фронту наближалась дуже швидко

— Наш бізнес припинив роботу буквально миттєво. 24 лютого 2022-го року вже ніхто не привів дітей, ніхто не вийшов на роботу. Ми вдарилися у волонтерство — почали допомагати нашим Збройним силам. Було незрозуміло, що робити, чи треба знову готуватися до нової окупації. Про бізнес тоді ніхто не думав — люди вивозили дітей, виїжджали самі, і місто стрімко стихало.

Ми закрили заклади, розпустили працівників, виплатили їм зарплату — і все завмерло. А 18 березня у наше найбільше приміщення влучила ракета 

Багато оргтехніки, літератури, обладнання було знищено. Ганна почала звозити все, що залишилося в інших вцілілих приміщеннях, додому. Але й тоді виїжджати родина не збиралась. 

— Ми відправили старшу доньку з родичами до Німеччини, а самі мешкали в передмісті Краматорська у приватному будинку, куди все й звозили. Потім лінія фронту почала стрімко наближатися до міста. Уже Святогірськ і Богородичне були окуповані, а від Краматорська до Богородичного — півгодини автівкою.

Чоловік тоді сказав Ганні, щоб вона виїжджала з міста:

— Я забрала сина, маму, кота, сіла в автівку і поїхала в Дніпро до колеги. Тоді дуже багато людей виїжджало і, якщо в звичайному режимі режимі дорога займала 4-4,5 години, тоді ми їхали майже 12. У Дніпрі я мала купити гіпсові бинти і передати до Краматорська. 8 квітня я назбирала цілий ящик, подзвонила до начальника охорони здоров’я спитати, куди відправляти. А той мені каже: «Вибач, не можу говорити — у нас тут купа поранених».

Того дня прилетіла ракета на залізничний вокзал. І ті бинти пішли на потреби цивільних, які були поранені внаслідок атаки

Перевезти садочок за понад тисячу кілометрів

Кілька днів по тому Ганна з сім’єю переїхала до Коломиї — у колеги саме звільнилась квартира, тож було де жити. Їхали на захід країни майже добу:

— Ми виїжджали, маючи мінімум речей: якісь джинси, декілька футболок. Певно, у кішки було речей більше, ніж у нас разом. Ми все сиділи чекали, коли ж нарешті завершаться ці «2-3 тижні» (йдеться про заяву ексрадника Офісу президента Олексія Арестовича про те, що війна завершиться через 2-3 тижні, яка стала мемом. — Авт.). Але коли через місяць ми зрозуміли, що в нас скоро закінчаться гроші і не буде за що купити поїсти, почали міркувати, чим нам тут займатися. Одна колега запропонувала разом відкрити такий приватний садочок, який був у нас в Краматорську. У неї у Коломиї вже був такий розвитковий центр, а садочок вона все не наважувалась відкрити, хоч вже кілька років про це думала.

На той момент я ніяких фінансових вкладень не могла зробити, але в Краматорську в нас залишилось наше обладнання. Ми домовилися, що фінансову частину закриває вона, а я вкладаю обладнанням — меблями, оргтехнікою, посібниками, іграшками

План був дуже крихкий. Від Коломиї до Краматорська — 1200 кілометрів. Пальне в дефіциті, ціни на нього підскочили в рази. Якщо й хтось брався за гроші перевезти все, то правив за послугу космічну ціну — десь 60 тисяч гривень. Тому вирішили, що будуть вивозити все майно до Павлограда чи Дніпра, а звідти пересилати Новою поштою на Прикарпаття. 

— Ми вже їхали в Краматорськ, коли я прочитала у фейсбуці про програму релокації й подала заявку. Чесно кажучи,  я не дуже розраховувала на якийсь результат, бо у нас все ж таки не завод, не щось таке масштабне, а просто дитячий садочок: ліжечка, шафки.  Але буквально щойно я сіла в потяг, як мені зателефонували з Івано-Франківської ВЦА, розпитали хто ми, звідки, яка нам треба допомога, і сказали, що взяли в роботу. А вже наступного дня надійшов дзвінок з Укрзалізниці і запропонували надати нам цілий вантажний вагон, аби вивезти речі. Єдине — ми мали доправити все до Покровська, бо після прильоту на Краматорськ потяги вже туди не ходили.

Тоді й вирішили, що забиратимемо все по-максимуму, у тому числі й деревообробні станки. Тож ми найняли 5-тонну вантажівку і завантажили її на повну

Поки вантажний вагон їхав до Коломиї, Ганна шукала приміщення. Власник, який погодився його надати, пішов на зустріч — виставив прийнятну ціну, навіть зробив мінімальний ремонт власним коштом. Уже незабаром садочок у Коломиї відкрився — і вже за тиждень сюди прийшли перші діти.

— Місцеві до нас, звичайно, спочатку приглядалися. Тож перші наші вихованці — діти вимушених переселенців. Нині ж ситуація змінилась — у нас вже більше місцевих дітей, нам довіряють і до нас йдуть коломияни. 

Спочатку у дитсадок місцеві діти не ходили, але дуже швидко ситуація змінилась. Фото: приватний архів

У Коломиї відновило роботу й виробництво, розповідає Ганна:

— Ми спочатку не планували його запускати. Однак згодом, коли відкривали свій перший центр, то стикнулись із ситуацією, що нам потрібно 8-10 однакових іграшок, а їх немає на ринку. От я шукала картинку в гуглі, йшла до чоловіка, просила зробити щось подібне. Так ми спершу виготовляли речі на власні заклади, а потім в нас почали замовляти дитячі центри з різних регіонів. Щоправда довго шукали тих, хто буде шити текстиль для ліжечок Монтесорі, які ми теж виготовляємо. Зрештою знайшли — взялися майстри з Краматорська, які переїхали до Дніпра. Також завдяки грантам ми придбали два лазерних верстати. 

Переїзд стимулював розширення мережі

У січні 2023-го Ганна відкрила такий же навчальний заклад у Калуші. У серпні родина переїхала жити до Івано-Франківська — і там теж відкрили один клас початкової школи. Поки що, каже Ганна, це перша спроба, але тут вже займається 5 дітей. У планах підприємиці — розвивати цей напрям, адже нині є величезний запит на приватні навчальні заклади, особливо на такі, які використовують нестандартну методику. 

Для дитсадка Ганни іграшки виготовляє її чоловік. Фото: приватний архів

До слова, одна із філій «Планети знань» Ганни Ощепкової у Краматорську відновила роботу з листопада 2023-го. Оскільки тут є сертифіковане укриття, то з дітьми займаються підготовкою до школи і діє міні-садочок. Щоправда більшість працівників виїхали, тож довелося набирати нових та заново всіх навчати.  

Сама ж Ганна Ощепкова жартує, що вимушена евакуація спонукала її до розширення. Раніше вона міркувала над тим, щоб відкривати нові філії в інших регіонах, але все ніяк до цього не доходили руки. Тепер же нову географію закладів довелось вимальовувати через вимушену евакуацію. «Мрійте обережніше, так би мовити», — жартує вона. Жінка чесно зізнається , що, хоч у Краматорську і є власний будинок, та вона не знає, чи повернеться в рідне місто жити:

— Заклади працюють, сподіваюсь, що все буде добре, і вони будуть далі працювати. А чи буду я повертатися? Чесно, не знаю. Бо чим більше часу минає з того моменту, як ми виїхали, тим більше доведеться все починати з нуля після повернення.

А сюди вже вкладено стільки сили та енергії для відновлення роботи в іншому місті, що я і справді не знаю, чи вистачить в мене сил, щоб знову там почати все заново

Разом з обладнанням вивезли колекцію української вишивки

Серед речей, які вантажним вагоном вивезла родина, — коробки з українськими строями, які збирала колишня колега Ганни — вчителька української мови Оксана Проселкова. Жінка їздила в експедиції своїм регіоном, збирала вишиванки, рушники, вишиті ікони, записувала історії старожилів. Після подій 2014-го року деякі з експонатів колекції прислали з окупованих територій — сім повних строїв, причому два з них — з однієї скрині, що взагалі є дуже рідкісним, близько сотні вишитих рушників. Власниця колекції виїхала з донькою до Польщі, а коли фронт наближався, Оксана попросила Ганну забрати і сховати всі артефакти на випадок окупації:

— Ми ту колекцію забрали,  сховали у себе вдома, запакували і поїхали. А потім, коли вивозили своє обладнання, то забрали цю колекцію, замість того, щоб везти щось своє. 

Так склалось, що по сусідству з садочком в Коломиї, який відкривала Ганна, розташований місцевий музей з укриттям. Познайомилась із директором, розповіла про колекцію. Так вдалося організувати виставку національних строїв Слобожанщини на Івано-Франківщині:

— Потім колекція перезимувала в нас на складі в коробках, а мені ледь не щоночі снилися жахіття, що з нею щось сталося, бо на Прикарпатті дуже велика вологість — я переживала, щоб ці речі не пошкодилися. Тож коли ми відкрили наш заклад в Калуші, то я запропонувала там теж провести виставку, щоб і людям показати і «провітрити» так би мовити. 

Згідом колекція експонувалась в Галичі та Бережанах. Наразі вона виставляється у місті Долина.

Ми хотіли показати, що Донбас — це невід’ємна частина України, яка теж берегла українські традиції, попри всі намагання нас розділити
20
хв

Перевезти з Донеччини на Прикарпаття дитсадок. Як підприємиця відродила свій бізнес в евакуації

Юлія Малєєва

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Між виживанням і капітуляцією: чому вибір нового генсека НАТО — взагалі не про прізвища

Ексклюзив
20
хв

«Вибір цінностей»: українські митці представляють Польщу на бієнале у Венеції

Ексклюзив
20
хв

Як говорити з дітьми про війну?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress