Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Харків, 1 вересня 2023 р., українські школярі в метро ховаються від обстрілів. Фото:Yevhen Titov / AA/Abaca/East News
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Розглянемо кілька варіантів навчання українських дітей у Польщі, щоб батьки могли вибрати оптимальний.
Почнемо з варіантів, коли вибирають лише одну з програм — польську або українську.
Польська школа
«Син пішов в другий клас до польської школи, — каже Наталя, мама 8-річного Марка. — Я спочатку думала зберегти ще й онлайн заняття в українській, але вони збігалися в часі, та й синові тяжко було так займатися. Але хочу, щоб дитина мала україномовне середовище тут, тож ми його знайшли в місцевому осередку Пласту і в церковній громаді».
Плюси такого варіанту навчання:
дитина швидко вивчає польську мову на рівні native speaker;
немає додаткових навантажень, вивільнено час на цікаве дозвілля;
учень користується всіма правами нарівні з польськими дітьми.
Мінуси:
діти, особливо молодші школярі, швидко забувають українську без мовного середовища, отож варто подумати, як його організовувати.
Українська школа онлайн
«Синові шістнадцять, він відмовився ходити до польської школи. Ще з часів карантину вчився дистанційно, і хоч ми виїхали з України, навчання не припиняв, — розповідає Тетяна із Запоріжжя. — Я хотіла, щоб син вчився ще й у польській школі, вчив мову, познайомився з однолітками. Та вирішили принаймні цей рік залишити як є, а далі подивимося: може, додамо курси польської. Українських друзів у нього багато, спілкуються онлайн. Вчиться син дуже добре, навіть краще, ніж до війни — таке враження, що навчання стало для нього його особистим внеском в перемогу і ниточкою зв’язку з Україною. Залишатися тут ми не плануємо, син хоче вступати в український виш».
Плюсом такого навчання є цілковите занурення в українську програму.
Мінуси:
дитина не користується перевагами польської освіти;
мінімізовано соціальні контакти, через що є ризик погіршення психічного стану.
Психологиня Caritas, Валерія Черняк, радить: «Нам усім важливо не закриватися від спілкування з оточенням, у підлітків така потреба особливо загострюється, водночас зростають страхи неприйняття. Слід допомогти дитині визначитись. Чат з однолітками — хороша ідея, але цього замало. Є сенс пошукати спортивні секції чи творчі заняття, які дитині подобалися ще в Україні, записатися на курси польської мови. Не давайте дитині засиджуватися вдома, бо є загроза депресії».
Якщо обрати лише одну зі шкіл здається вам надто кардинальним рішенням, варто розглянути комбінований спосіб навчання. Можливі різні варіанти.
Польська школа «наживо» плюс український екстернат
Дитина вчиться в польській школі, а в українській лише проходить онлайн атестацію раз на рік.
«Моя донька займається гімнастикою і ходить в польську школу, часу на повноцінну українську школу не було, — розповідає Ольга, мама 11-річної Поліни. — Навчання досить насичене: зранку польська школа, пообіді — «домашка» та репетитор з української мови двічі на тиждень, ввечері — тренування з гімнастики. Дитина за рік гарно вивчила польську мову і потоваришувала з багатьма дівчатами, спробувала вчитися за іншою програмою — це розширює світогляд, водночас українська програма не залишилася поза увагою».
Українські школярі в Харкові. Фото: Vyacheslav Madiyevskyy/Ukrinform/East News
Плюси:
менше завантаження протягом року, порівняно з іншими комбінованими варіантами.
Мінуси:
опанування матеріалу української школи — цілковита відповідальність учня та батьків;
можливо, доведеться витратити кошти на репетиторів чи курси;
деякі школи вимагають здавати письмові роботи (наприклад, з фізкультури), на які треба запланувати час.
Кількість предметів атестації залежатиме від конкретної школи. Те саме з ціною: ви можете атестуватися безкоштовно в державній школі або ж обрати одну із багатьох приватних дистанційних шкіл.
Польська школа плюс українська дистанційна
Цей варіант обирають діти, які вступають в Польщі у технікум, але хотіли б мати закінчену українську середню освіту, або ж ті, що вчаться тут класом нижче і не хочуть втрачати знання з української програми.
Як саме будуть організовані заняття — залежить від конкретної школи. Ми всі це бачили ще під час карантину: десь пропонують повноцінні онлайн уроки, десь надають відеозаписи занять і завдання для самостійного опрацювання. Одне напевно маєте розуміти: це дві повноцінні школи. Зважуйте сили дитини: чи не буде це для неї заскладно.
Плюси:
якщо дитина вміє вчитися онлайн, вона самостійно закриває одразу дві програми без академічних втрат;
навчальна програма та матеріали — цілковита відповідальність школи, а не батьків.
Мінуси:
подвійна зайнятість дитини, може бракувати часу на улюблені гуртки чи навіть повноцінний відпочинок;
учень повинен виявляти високу самоорганізованість і дисципліну; якщо дитина не могла впоратися з онлайн навчанням до війни, цей варіант, вірогідно, не підійде.
Польська школа плюс український компонент
Може бути організовано в формі так званої суботньої школи онлайн: 4–5 повноцінних уроків щосуботи, або ж надано матеріали для самостійного опанування. Другий варіант значно дешевший, але вимагає більшої самостійності.
Для атестації учні мають здати лише академрізницю, тобто ті предмети, яких немає в Польщі: українська мова, література та історія України; решту предметів перезараховують з польського табеля.
«Математика є математика, біологія є біологія чи то в Польщі, чи в Україні — не бачу сенсу двічі вивчати те саме, — говорить Мирослава, мама 10-річного Романа. — Я сама вчителька, і вважаю, що різниця в програмах — не така вже й проблема: при потребі можна підтягнути будь-який предмет, якщо він не зовсім запущений. Мені важливіше, щоб син мав активне дозвілля та друзів, вчив польську і пам’ятав українську. Протягом року він здає в українській школі поточні контрольні роботи й атестації тричі на рік. Встигає займатися спортом та музикою. Ці активності приносять радість. Вважаю, що зараз це для нього важливіше, ніж шкільні оцінки».
Плюси:
не доводиться вчити один предмет двічі: вільний час можна скерувати на заняття, які всебічно розвивають дитину;
вивчення українського компоненту рівномірно розподілене протягом року, його організація — завдання школи;
у випадку суботньої школи — це онлайн уроки з перевіркою домашніх завдань.
Мінуси:
у випадку суботньої онлайн школи ціна найвища порівняно з двома іншими комплексними варіантами.
Ви знаєте свою дитину краще, ніж будь-хто. Поговоріть з нею, знайдіть разом плюси та мінуси різних варіантів, обговоріть їх. Підключіть психолога.
9-річна школярка у Покровську, початок навчального року під час російської війни в Україні. Фото: Dimitar Dilkoff / AFP/East News
«В нашому арсеналі є прості та дієві засоби діагностики, вони дозволять визначити, яка форма освіти оптимальна саме для вашої дитини», — звертає увагу психологиня Валерія Черняк.
І найголовніше: потрібно слідкувати за станом фізичного та психічного здоров’я дитини, особливо коли обираєте дві школи одночасно. Не скочуйтеся в перфекціонізм і гонитву за найкращими оцінками. Наші діти і так проходять непростий шлях, тож робімо все від нас залежне, аби його полегшити, а не ускладнити.
Освітня консультантка, тьюторка для підлітків; мама двох синів-гоумскулерів; багаторічна адміністраторка найбільшої української ФБ-спільноти про альтернативну освіту; пластова виховниця, організаторка сімейних таборів; сертифікована тренерка програми підтримки українських мам у Польщі «Додати сил» від IMID.
R E K L A M A
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Вивчення української мови — поставте собі чітку мету
Дуже важливо чесно відповісти собі на просте запитання: яка моя мета? Навіщо я вивчаю українську мову (або будь-яку іншу — адже ця порада універсальна)? Попри уявну простоту, це зовсім не тривіальне запитання, і воно точно не буде марною тратою часу. Мета формує мотивацію, а мотивація — один із ключових чинників у вивченні мов. Якщо ви чітко визначите свою причину, мотивація стане сильнішою.
Причин може бути безліч. Можливо, вас захоплює Україна — і саме тому ви прагнете вивчити мову. Або ж вас цікавлять старослов’янські вірування, а більшість джерел з цієї теми доступні саме українською. У будь-якому разі — це потужна мотивація, адже мова є ключем до розуміння культури країни.
А можливо, ви прагнете долучитися до гуманітарної допомоги чи брати участь у відновленні країни після завершення цього жахіття? Коли маєш конкретну мету, вивчати мову значно легше.
Як вивчити українську мову? Не бійтеся робити помилки
Найважливіше у вивченні української (як і будь-якої іншої) мови — усвідомити, що це процес. Часто тривалий і виснажливий, він потребує зусиль і терпіння. Але пам’ятайте: кожен колись починав. Кожен робив помилки — іноді кумедні, іноді незручні. І це нормально. Не помиляється лише той, хто нічого не робить. У помилках немає нічого соромного. Для мене страх помилитися був великою перешкодою впродовж усього життя, бо я перфекціоністка. Вивчаючи англійську, шведську та іспанську, я довго не наважувалась говорити, доки не відчула, що знаю мову "достатньо добре". Боялася відкрити рота — лише б ніхто не розкритикував.
Це неправильно.
Вивчення мови — це як тренування в спортзалі. Спочатку важко, болять м'язи, але ви маєте все це пройти. Ви будете робити помилки, плутати слова і забувати їх. Ви будете неправильно ставити наголос, неправильно вимовляти звуки, робити граматичні помилки.
І що з того? На кожне зауваження чи виправлення реагуйте з усмішкою — це безкоштовна мовна порада, яка робить вас на крок ближче до вільного володіння українською. Не дозволяйте помилкам ламати вам крила. Навпаки — з кожною з них ви вчитеся. І вже наступного разу, найімовірніше, не повторите її.
Вивчіть абетку
Тут немає легких шляхів. Без доброго знання українського алфавіту перейти на вищий рівень — неможливо. Не відкладайте це «на потім» і не сподівайтесь, що літери самі якось запам’ятаються з часом. Так, згодом алфавіт закріпиться в пам’яті — але процес буде значно повільнішим. Крім того, на поляків чекає багато пасток, тому що:
С це не наше польське «це»,
Р це не наше «пе»,
Н це не «ха»,
В це не «бе»,
а Х це не «ікс»
Це також безпосередньо пов’язане з першою порадою: ви будете помилятися — і це абсолютно нормально. Навіть я, після двох років навчання, іноді читаю якесь слово неправильно. Просто тому, що мій мозок давно закодував певний знак по-іншому — і читає його польською.
Читати вголос
Однією з найскладніших частин у вивченні мови є вимова та плавність мовлення. Але це можна й варто тренувати — наприклад, читаючи вголос. Така вправа справді дає багато користі. Слухаючи власний голос, ви можете помітити помилки у вимові й поступово їх виправляти. Це також допомагає самостійно виявити "проблемні" слова чи фрази й попрацювати над акцентом. А ще голосне читання — чудовий спосіб подолати мовний бар’єр і здобути впевненість у мовленні.
Як робити це ефективно? Почніть із простих текстів. Обирайте матеріали, які відповідають вашому рівню володіння мовою. На початку це можуть бути короткі статті, казки або діалоги. Коли читаєте вголос — записуйте себе на диктофон і прослуховуйте. Це чудовий спосіб самостійно виявити помилки у вимові та працювати над ними. Намагайтеся читати регулярно — навіть кілька коротких сесій на тиждень дадуть відчутний результат.
Меми, серіали та музика
Варто зануритися в Інтернет і скористатися можливостями соціальних мереж. Меми — це чудовий спосіб вивчити справжню, живу, навіть «вуличну» мову: сленг і молодіжні вирази. Зазвичай меми мають форму зображень, які допомагають швидше зрозуміти сенс. В Instagram є безліч цікавих акаунтів, на які варто підписатися, щоб зануритися у сучасну українську мову: Memology, Baba i kit, Tipa.mems.
Вивчаючи українську, ви можете дозволити собі guilty pleasure — «гріховне задоволення». Так називають хобі або заняття, якими приємно насолоджуватися, але не завжди хочеться про це говорити відкрито.
Чому так? Тому що часто це те, що загалом вважають кітчем, неамбітним або не дуже пасує до образу, який людина хоче створити. Тепер же ви можете спокійно розслабитися перед телевізором, дивитися серіали і сказати собі: «Я не лінуюся — я вчуся!» Можна навіть щодня дозволяти собі такий відпочинок. А українські фільми та серіали доступні абсолютно безкоштовно в Інтернеті, наприклад, на YouTube. Там є багато матеріалів, які допомогли мені опанувати мову. Мої улюблені — це: Великі вуйки, Полкан, Спіймати Кайдаша (класика, що неодноразово ставала основою для театральних постановок!), Село на мільйон, чи детектив Коло Омани. Якщо вам не набридла війна, то великою популярністю користується серіал Тільки живи. Дуже великий вибір серіалів є на каналі 1+1 — зверніть увагу на серіали, зняті до 2022 року, там часто можна почути багато суржику.
На YouTube також можна знайти повнометражні фільми. Рекомендую: Скажене весілля. На різних платформах, таких як Netflix чи Canal+, ви знайдете їх набагато більше. Пошукайте також «Мої думки тихі», «Памфір», «Атлантида», «Кіборги», «Зима у вогні» і, звичайно ж, лауреата премії «Оскар» — «20 днів у Маріуполі».
В Україні також можна послухати дійсно гарну музику українською мовою. Познайомтеся з Сергієм Жаданом та його собаками, Христиною Соловій, Клавдією Петрівною або гуртом Boombox. Варто завантажити додаток YouTube Music, в якому можна одночасно слухати пісню і стежити за її текстом. Слова з'являються на екрані перед очима, як під час караоке. Це чудовий спосіб навчитися читати і вимовляти слова. У межах навчання зверніть увагу й на український хіп-хоп — навіть якщо цей жанр не у вашому смаку. Слова у реп-треках чіткі, ритмічні й повторювані, що ідеально підходить для мовної практики. Ознайомтесь із творчістю Skofka, Alyona Alyona, Ariston, Artem Loik та Kalush.
Занурся по вуха
Один із найефективніших способів вивчення іноземної мови — це метод повного занурення. Його суть — створити навколо себе мовне середовище, не покидаючи власного дому. Ми вимикаємо польське телебачення, фільми, серіали й музику. Ми не читаємо польських новин або книг. Замість цього наш день поступово наповнюється Україною: українське телебачення, українські пісні, фільми, блоги, подкасти, соцмережі.
У соцмережах варто підписатися на якомога більше українських акаунтів — тоді ваш стрічка новин стане джерелом щоденного контакту з мовою. Засинайте з подкастом у навушниках, а прокидайтеся з ранковою програмою українською. Оточуйте себе мовою щільно й постійно — і незабаром ви почнете «вбирати» її, як губка. З часом ваш слух уловить ритм, мелодику, інтонацію. А потім, непомітно для себе, ви почнете все краще розуміти — і навіть думати українською.
Комунікація
Остання — і, можливо, найважливіша — порада: виходьте до людей і починайте говорити. Я добре пам’ятаю момент, коли прорвалася через мовний бар’єр. Це сталося на заправці десь під Вінницею. Того дня ми мали доїхати до Запоріжжя, щоб передати дрони військовим. Люди, з якими я подорожувала, вже знали, що я вивчаю українську. Я саме обирала соус для хот-дога — і раптом мене застали зненацька. Хтось передав мені телефон, що вже дзвонив, і сказав:«Домовтеся з ним сьогодні на 18:00».Спершу я застигла. Мені здалося, ніби починається серцевий напад. Але потім — я просто почала говорити. І говорила цілком зв’язно. Ця ситуація показала мені, що я знаю більше, ніж думала. Так, я робила помилки. Але я змогла: домовитися, зустрітися, передати необхідне спорядження на фронт.
Діана Балинська: У тебе великий досвід викладання для іноземців. Чи відрізняється робота з українками, які приїхали до Польщі через війну, від попереднього досвіду?
Йоланта Скшидло: Безумовно. Раніше я навчала людей з усіх континентів і приблизно зі 120 різних країн. Але коли після 24 лютого почали приходити українки, я побачила зовсім іншу реальність. Це були жінки під сильним стресом, після травматичних подій, часто з дітьми на руках, без партнерів, раптово вирвані зі звичного життя й занурені в нову реальність.
Українки приходили на мовні курси не лише за знаннями — насамперед їм було потрібно відчути безпеку, мати контакт з іншими, отримати підтримку
На початку їм було складно зосередитись. Думками вони залишалися в Україні — з родинами, з чоловіками. Тому вони так охоче обирали групові заняття. Бо шукали спільноти, розмови, обміну досвідом. Мова тимчасово відходила на другий план — передусім їм потрібно було просто бути поруч з іншими жінками, які переживали подібне. Це спільне перебування давало їм силу. Для мене як викладачки такі заняття в кризовій ситуації завжди є величезним викликом.
— Минуло вже понад три роки з початку війни і з того моменту, як ти почала працювати з українками, які приїхали до Польщі. Які результати навчання ти бачиш сьогодні? Яких мовних успіхів вони досягли? Чи є речі, які тебе непокоять?
— За ці три роки сталося справді багато хорошого. Багато моїх учениць досягли неймовірних успіхів — сьогодні вони працюють як лікарки, психологині, як кваліфіковані косметологині обслуговують польських клієнток, відкрили власні юридичні фірми навчають польських працівників, ведуть бізнес. Вони чудово володіють польською, склали іспити, нострифікували дипломи, закінчили професійні курси. І це неймовірно надихає.
Разом з тим значна частина українок зупинилася на рівні B1. Це рівень, який дозволяє функціонувати у щоденному житті — працювати, робити покупки, дивитися новини, спілкуватися з іншими батьками в школі, без стресу піти до лікаря — і для багатьох цього достатньо. І це важливо підкреслити: це абсолютно нормально. Особливо якщо врахувати, що ці жінки починали навчання в дуже складних умовах, часто без стабільності, у стані стресу.
З іншого боку, цей «безпечний» рівень може стати пасткою. Щоб рухатися далі — до B2+/C1 (а на мою думку, саме тоді багато хто з українок справді почне почуватися впевнено), потрібні план, систематичність і часто — додаткова підтримка. Особливо це стосується жінок з високою кваліфікацією: юристок, фінансисток, HR-спеціалісток, журналісток, психотерапевток, які дуже хочуть повернутися до роботи за фахом, бажано в польських компаніях або міжнародних корпораціях. У них є знання, досвід, амбіції — але мова досі залишається бар’єром. І для мене це сигнал, що потрібно підтримувати їх не лише на етапі адаптації, а й у подальшому розвитку.
— Звідки виникає ця проблема? Чому так багато жінок зупиняються на рівні B1 і не рухаються далі, хоча часто мають амбіції та мотивацію?
— Причин кілька. Основна — це хаос у навчанні. Чимало людей записуються на різні курси без аналізу, чи дійсно вони відповідають їхньому рівню й потребам. Часто йдуть на те, що просто є доступним — бо безкоштовно, бо хтось порадив, бо недалеко. А потім виявляється, що група надто різнорівнева: хтось тільки починає, інша людина вже досить вільно говорить, хоча й з помилками. Це викликає фрустрацію — і в тих, хто не встигає, і в тих, кому нудно.
Якщо вступне тестування до групи обмежується лише граматичним тестом, трапляється, що одна людина добре все розуміє, але погано говорить, а інша — говорить упевнено, але звучить неприродно, бо відтворює українські мовні конструкції. У таких неоднорідних групах досягти реального прогресу дуже складно.
До цього додається несистемний підхід до навчання: тут безкоштовний вебінар, там якась аплікація, кілька слів з TikTok або відео з Instagram. Немає цілісності й стратегії. Як додатковий ресурс це може працювати, але без фундаменту й регулярного підходу такі заняття дають слабкий результат.
І найважливіше — відсутність чіткої мети.
Дуже мало хто, починаючи вивчення, ставить собі запитання: навіщо я вчу цю мову? Чи хочу працювати за фахом? Скласти іспит? Навчатися в університеті? Бо мова — це інструмент. І важливо розуміння, для чого саме ти її опановуєш. Без цього важко зібратися із силами для глибокої, серйозної роботи
— Тоді у чому полягає ключ до успіху? Що дійсно працює?
— План і систематичність. Це може звучати банально, але це насправді ефективно. Потрібно мати чітку, вимірювану мету, — приміром, «за пів року хочу вийти на рівень B2, щоб мати можливість податися до компанії Х» або «скласти мовний іспит, щоб вступити на післядипломне навчання польською». А потім цю мету розбити на менші кроки й скласти план дій. Наприклад: щоб податися до конкретної компанії, мені доведеться пройти співбесіду польською, тож потрібно навчитися презентувати свій професійний досвід цією мовою.
До цього додається систематична робота — не обов’язково щодня по дві години, але регулярно, навіть якщо це лише 20 хвилин на день. Краще менше, але стабільно, ніж один раз на тиждень по три години. Мова потребує постійного контакту, ритму, повторюваності.
І ще одне: надзвичайно важливо активно вживати мову. Недостатньо лише слухати й читати. Треба говорити й писати, навіть з помилками. Бо якщо людина лише пасивно сприймає мову, то потім все одно з’являється блок, коли потрібно щось сказати чи написати. А коли починаєш активно користуватися мовою — говорити, писати, навіть короткі повідомлення — от тоді й починається справжній прогрес.
— Які формати навчання сьогодні найбільш ефективні? Що найкраще підходить для дорослих, які вивчають польську як іноземну?
— Це залежить від ситуації й мети, але загалом я бачу, що дуже добре працюють групові заняття — особливо на початковому етапі навчання, коли людям потрібно відчуття підтримки, взаємодії, усвідомлення, що вони не одні. У групі легше подолати мовний бар’єр, звикнути до різних акцентів і темпу мовлення — тож це дуже цінний досвід.
Онлайн-заняття мають свою перевагу — вони суттєво економлять час. Якщо у людини є діти, робота, щоденні справи, то дорога до курсів відбирає в неї дорогоцінні години. А онлайн-урок можна пройти вдома, з чашкою чаю, у комфортній і знайомій обстановці. Це також економить час викладачу — особливо досвідченому, який таким чином може працювати з більшою кількістю учнів, навіть поза межами свого міста.
Дедалі більше людей успішно навчаються й у асинхронному форматі. Учасники заздалегідь отримують завдання — наприклад, тексти чи теми для висловлювання, — виконують їх самостійно, записують голосові відповіді або надсилають письмові роботи, а згодом отримують індивідуальний зворотний зв’язок: виправлення, коментарі, поради. Такий підхід дозволяє вчитися у власному темпі, у зручний час, без необхідності підлаштовуватись під фіксований розклад. Це також бюджетніший варіант, ніж регулярні заняття наживо, але він ефективний за умови якісних матеріалів і внутрішньої мотивації.
— А як щодо індивідуальних занять?
— Теж чудовий варіант, якщо людина може собі це дозволити фінансово. Одна індивідуальна година на тиждень, добре спланована, може дати відмінний результат. Викладач допомагає визначити цілі, підбирає матеріали, дає фідбек. Але якщо бюджету для такого немає — варто розглянути асинхронний курс із фідбеком або хорошу групу. У будь-якому варіанті найважливіше — знати, до чого ти йдеш.
— Які відмінності ти помічаєш у підході до вивчення польської мови між українцями та іншими іноземцями?
— Ці відмінності дуже помітні.
Українцям, безумовно, легше вивчати польську, ніж багатьом іншим іноземцям — мови схожі, граматичні структури й лексика часто збігаються, тож поріг входу значно нижчий. Уже з перших занять я можу звертатися до них польською — обираючи простіші слова, але без потреби перекладати кожне речення. І це величезна перевага. Але парадокс — ця легкість іноді працює не на користь
Українки дуже швидко занурюються в граматику й зосереджуються на тому, щоб «закрити» певні теми — як-от відмінювання дієслів, умовні речення, непряма мова, адже саме це для них є показником прогресу. «Я вже пройшла стільки-то тем», — для них це доказ того, що вони рухаються вперед.
Тим часом люди з Індії, Південної Америки й країн ЄС зазвичай мають зовсім інший підхід. Вони зосереджуються на комунікації — хочуть порозумітися тут і зараз, не чекаючи, поки говоритимуть досконало. Вони радіють кожному практичному досягненню: «Я замовив каву польською», «Я провів презентацію», «Я звільнив працівника» — саме це для них є справжнім мірилом успіху.
Крім того, в українців дуже часто основною мотивацією у вивченні мови є необхідність отримати сертифікат. Сертифікат стає своєрідним підтвердженням «Я знаю мову», навіть якщо на практиці людина ще не почувається впевнено під час розмови.
Але ж мова — це передусім інструмент, а не іспит з теорії. Звісно, сертифікати важливі, особливо коли йдеться про легалізацію перебування чи працевлаштування за спеціальністю, але вони не повинні бути єдиною метою. Вільне володіння мовою формується в реальних діях — крок за кроком, не лише з підручником, а й у житті.
— Чи відразу поляки розпізнають українців за акцентом?
— Так. Акцент видає походження, але це жодним чином не є бар’єром. У Польщі дуже цінують, коли хтось намагається говорити польською. Ми не очікуємо досконалості. Головне — комунікація і намір. Поляки зазвичай терплячі і доброзичливі до тих, хто вивчає мову.
Також варто знати, що в нашій культурі серед освічених або просто свідомих людей не прийнято виправляти мовні помилки інших — це вважається неввічливим.
Навіть якщо хтось говорить з помилками, ніхто зазвичай не вказує на це, хіба що у дуже близьких стосунках або на мовних заняттях. З одного боку, це комфортно, але з іншого — може ускладнювати навчання, бо важко отримати зворотній зв’язок. Саме тому так важливі хороші уроки з викладачем, який знає, як виправляти помилки підтримуючим і мотивуючим способом.
— Що б ти порадила людині, яка лише починає вивчати польську?
— Насамперед — поставити собі запитання: «Навіщо я це роблю?». Чого хочу досягти за три місяці, пів року, рік? Що мені заважає це зробити: бракує словникового запасу, складно висловлюватися, плутаю польську з українською? Коли це зрозуміло, легше обрати відповідний формат навчання. Не намагайтеся охопити все й одразу, не записуйтеся на всі доступні безкоштовні курси. Зосередьтеся на тому, що справді важливо саме для вас. Якщо самостійно скласти план не виходить, зверніться за порадою до досвідченого викладача.
Говоріть з першого дня — навіть з помилками. Пишіть, запитуйте, пробуйте. Лише активне використання мови дозволяє справді її опанувати.
І не порівнюйте себе з іншими — у кожного свій шлях, темп і обставини. Іноді 15 хвилин щоденно, але регулярно й усвідомлено, дають кращий результат, ніж хаотичні заняття тричі на тиждень по кілька годин.
У Європейському Союзі є поняття lifelong learning — навчання впродовж усього життя. І це не просто модна фраза, це особливість мислення
Йдеться про те, щоб ми сприймали розвиток як природний і постійний процес — не лише у вивченні мов, а й у роботі, міжособистісних навичках, суспільному житті. Освіта не завершується зі школою чи вузом. Можна зростати в будь-якому віці, у різних сферах — і це дає величезну свободу й сатисфакцію.
Коли сприймаєш вивчення мови як частину цього довгострокового розвитку, як інвестицію в себе — змінюються і мотивація, і підхід.
Більше знань, менше страху — це гасло циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.
Згідно з останнім звітом «Дослідження думки на теми, пов'язані з війною в Україні», підготовленим для Defence24 та Фонду “Stand with Ukraine”, лише кожен четвертий респондент вважає, що Росія не нападе на Польщу, а 12% вважають такий напад дуже ймовірним. Більше половини респондентів (53%) підозрюють наявність російського впливу — зокрема дезінформації та пропаганди – у польських ЗМІ. З одного боку, 57% поляків вірять, що США допомогли б Польщі в разі російської агресії, з іншого — 61% вважають, що польська армія недостатньо чисельна, а половина громадян заявляють, що витрати на оборону повинні бути збільшені. 42% поляків підтримують повернення обов'язкової військової служби, але тільки 23% заявили про готовність особисто зголоситися на захист країни; зате 69% підтримують обов'язкові військові навчання в школах.
Ці дані змушують задати питання не стільки про наші погляди, скільки про нашу готовність — практичну, емоційну та соціальну. І саме тому час почати говорити про військову безпеку не як про завдання виключно для армії, а як про виклик для всієї держави — від верхівки влади до районного клубу.
Польська оборонна стратегія — «ми не чекаємо, ми діємо» — базується на чотирьох стовпах: самостійній обороні на першому етапі загрози, стримуванні потенційного агресора, співпраці з НАТО, але без ролі пасивного очікування, та побудові соціальної стійкості — так званої тотальної стійкості.
На практиці це означає, що не буде поділу на «наших» і «ваших». У момент загрози зникають відмінності — культурні, мовні, історичні. Усі, хто живе в Польщі — поляки, українці, мігранти, резиденти — стануть на захист країни, в якій живуть, працюють і виховують дітей. І саме українці — ті, хто пройшов через пекло вторгнення — можуть бути тими, хто відреагує першими. Вони швидше розпізнають небезпеку, швидше знають, що потрібно робити, швидше допомагають іншим — бо мають досвід, який ніхто не хоче здобувати на власному досвіді. Їхня присутність — це не тягар для Польщі, а потенціал, який потрібно включити до спільної стратегії.
Як часто ми задаємо собі питання: що насправді є військовою безпекою Польщі? І що ми про неї знаємо — крім усвідомлення, що «ми маємо армію», «ми належимо до НАТО» і «ми в безпеці»?
Військова безпека — це набагато більше, ніж наявність військової техніки. Це здатність держави захищати свою територію, громадян та інституції від збройної агресії — як самостійно, так і у співпраці з союзниками
Польща, як член НАТО, користується так званою гарантією колективної оборони (стаття 5 Північноатлантичного договору). Але гарантія — це не автоматизм. Це політичний процес, що вимагає рішень, консенсусу, готовності. Тому наша національна стратегія безпеки передбачає, що в разі загрози Польща негайно захищається — власними силами, на власній території, не чекаючи сигналу з Брюсселя чи Вашингтона. Простіше кажучи: недостатньо мати сильну армію, якщо суспільство не готове до екстремальних ситуацій. А готовність не народжується з декларацій — лише з практики, освіти, організації та спільних дій.
26.03.2025 Варшава Зустріч прем'єр-міністра Дональда Туска з генеральним секретарем НАТО Марком Рютте. Ліворуч: Фото: Andrzej Iwanczuk/REPORTER
М'яка військова безпека — тобто як суспільство повинно підготувати ґрунт для реальної оборони
Не всі повинні служити в армії, але всі ми є частиною системи безпеки. В епоху гібридних загроз, дезінформаційних атак, саботажу та провокацій першими, хто реагує, є громадяни, а не генерали. Саме від людей залежить, чи збережуть вони спокій, розпізнають загрозу, допоможуть сусіду, повідомлять про інцидент або просто не дадуть собою маніпулювати.
Саме тому в Польщі був прийнятий Закон про захист населення, який у 2025 році почне реально впроваджуватися на рівні кожного воєводства. В рамках спеціальних місцевих бюджетів будуть проводитися:
тренінги з евакуації та першої допомоги,
ситуаційні навчання за участю служб та ВОТ,
семінари з протидії дезінформації,
тренінги з кризової комунікації та соціальної самоорганізації.
Це конкретні заходи, які мають навчити суспільство, як діяти, перш ніж приїдуть танки. І що важливо — ці програми повинні бути доступними також для мігрантів, у тому числі для біженців з України. Їхній досвід в організації допомоги, комунікації в умовах війни та подоланні кризи — це цінність, якою Польща повинна свідомо користуватися.
Українці в Польщі — невидима армія опору
Одним з найбільш красномовних прикладів м'якої військової безпеки є діяльність української діаспори в Польщі. З перших днів повномасштабної інвазії Росії сотні тисяч людей, які втекли від війни, знайшли тут притулок, а також поле для діяльності. Військові біженці стали не тільки бенефіціарами допомоги, але й її співорганізаторами.
Вони організовують збори для війська, пакують аптечки, купують дрони, проводять інформаційні кампанії, борються з російською пропагандою, просвічують поляків і західну громадську думку. Їхня діяльність є реальною підтримкою для української армії та держави. Без зброї, але з величезним впливом на моральний дух, логістику та суспільну свідомість.
У цьому сенсі дії українських біженців у Польщі є елементом воєнних зусиль — не менш важливим, ніж дії на фронті. Можна сказати: без форми, але на передовій.
Що означає бути в безпеці як військовий біженець?
Безпека — це не тільки відсутність фізичної загрози. Для військового біженця це також доступ до інформації, можливість інтеграції, правова та економічна стабільність і почуття спільності. Це право голосу — і можливість діяти.
Польща зіткнулася з величезним викликом — прийняти та підтримати мільйони громадян України. Від рішення уряду, через дії місцевих органів влади, до низових громадських ініціатив — вдалося побудувати унікальну систему допомоги, яку сьогодні можна вважати частиною ширшої політики національної безпеки.
Держава, яка надає біженцям не тільки дах над головою, але й інструменти для дій, збільшує свою стійкість. Суспільство, яке здатне прийняти та включити в суспільне життя людей, які постраждали від війни, стає сильнішим.
Польща є новим двигуном безпеки НАТО, і кожен, хто в ній живе, повинен хоча б трохи розуміти, яке місце займає країна в цьому альянсі
Згідно з офіційними даними, опублікованими в прес-релізі НАТО «Витрати на оборону країн НАТО (2014-2024)» (www.nato.int), у 2024 році Польща досягла того, що ще десять років тому здавалося нереальним: рівень витрат на оборону досяг 4,12% ВВП, що робить її безперечним лідером НАТО в плані відносної заангажованості в безпеку. Це більш ніж удвічі перевищує мінімальний поріг альянсу (2%) і майже вдвічі перевищує середній показник для країн НАТО в Європі та Канаді (2,02%).
Але це не тільки відсотки в таблицях Excel – це принципова зміна ролі Польщі в структурі колективної безпеки. З країни, яка «набирає обертів» і часто сприймається з побоюванням, ми стали серйозним гравцем, який не тільки отримує, але й реально забезпечує безпеку — і не тільки собі, але й усьому регіону.
Не в кредит, а напевно!
Витрати Польщі на оборону в 2024 році (за даними НАТО в постійних цінах 2015 року) склали 26,8 мільярда доларів, що означає зростання на понад 213% порівняно з 2014 роком — друге за величиною в усьому альянсі. Для порівняння: Німеччина збільшила свої витрати «лише» на 95%, Франція — на 25%, а Велика Британія — на 22%.
Ще важливішим за зростання суми є те, як ці гроші витрачаються. Понад 51% польських витрат на оборону — це кошти, призначені на обладнання та дослідження нового озброєння. Це рекордний результат у НАТО — вищий навіть за показники США (29,88%) чи Туреччини (34,18%). На практиці це означає, що Польща не тільки «накачує» армію, але й модернізує її темпами, які викликають повагу навіть у Пентагоні.
Водночас зменшилася частка витрат на персонал — з 51% у 2014 році до лише 29,5% у 2024 році. Це означає свідому зміну: менше грошей на пенсії та адміністрацію, більше на наступальні можливості, взаємодію та стримування.
16.06.2024 Центральний полігон ВПС в Устці. Міжнародні морські маневри Baltops 2024, які є одними з найбільших і найважливіших навчань НАТО на Балтиці. У десантній операції на полігоні в Устці взяли участь кілька сотень солдатів із США, Іспанії, Болгарії та Польщі. Зліва: Морський десант US Marines на пляжі в Устці. Фото: Gerard/REPORTER
Армія як політика
За цими цифрами стоїть політичне рішення. Польща інвестує в оборону не тому, що «треба», а тому, що бачить загрозу, яку Захід ще до кінця не визнає. Війна Росії з Україною пробудила в Польщі інстинкт виживання — і здоровий прагматизм. Ми знаємо, що неможливо захистити критичну інфраструктуру, кордони чи власний спосіб життя, якщо не маєш армії, яка викликає повагу.
У 2022 році Польща мала 176 тисяч професійних і територіальних військовослужбовців. У 2024 році — вже понад 216 тисяч. Це більше, ніж армії Франції чи Великої Британії. При цьому йдеться не про цифри як такі, а про «готову» армію, а не «на папері». Готовність до дій, здатність до швидкого розгортання сил і широкий резерв сьогодні є валютою безпеки.
Ціна висока, але альтернатива дорожча
Не можна ігнорувати витрати на цю стратегію. Сьогодні Польща витрачає на оборону більше, ніж на вищу освіту, і майже стільки ж, скільки на всю систему охорони здоров'я. Для багатьох громадян — особливо в період інфляції та економічного спаду — це може бути важко сприйняти. У публічному дискурсі виникає питання: чи не перебільшуємо ми?
Відповідь залежить від того, як ми визначаємо безпеку. Як фізичне виживання і стійкість під час війни? Як баланс між військовою і соціальною безпекою? Сьогодні, в умовах російського імперіалізму, ми не маємо розкоші вибору. Соціальна безпека не виживе без військової безпеки.
Нова вага, нова відповідальність
Зростаюча військова сила Польщі — це не тільки привід для гордості, а й нові обов'язки. Союзники очікуватимуть, що Польща озброюватиметься не тільки для себе, а й для спільної справи. Це означає більшу участь у місіях НАТО, більший політичний ризик і необхідність збереження стратегічної узгодженості з рештою альянсу — навіть тоді, коли інтереси не завжди збігаються.
Але, можливо, саме Польща — а не Німеччина чи Франція — стане новим стабілізатором східного флангу. Не з обов'язку, а з вибору. І, можливо, саме це визначить майбутнє безпеки в Європі.
Адже в XXI столітті виживе не той, хто найбільше обіцяє, а той, хто найбільше інвестує в готовність. Польща вже інвестує. І робить це серйозно
Тому зараз – це наш момент.
У час відносного спокою, але зростаючої загрози, потрібно побудувати міст між суспільством і оборонною системою. Спільні тренування, освіта, місцева робота — це не другорядні заходи. Це майбутня перша лінія оборони. Нехай біженці та мігранти стануть частиною цієї системи. Бо НАТО відреагує – але перш ніж це станеться, Польща має бути готова захищатися сама. А готовність починається з людей.
Сьогодні лінія фронту проходить не на Сході — вона проходить через наше повсякденне життя. Через те, чи готові ми допомагати, розуміти і діяти разом. Саме це є сучасною територіальною обороною, яка починається зі спільноти. І ніхто не виключений з неї. Не питаймо, чи захистить нас держава. Запитаймо, чи готові ми захищати її, коли настане час випробувань.
Без уніформи — але з готовністю. Таким є сучасний патріотизм. І такою має бути щоденна безпека Польщі.
Це денний табір із фокусом на розвиток, інтеграцію та мовну практику. На дітей чекають англійська з тьюторами із США, польська мова, культурні активності, адаптоване харчування. Коштують 12 днів однієї зміни табору з харчуванням (з 9:00 до 17:00) 1500 злотих. Для дітей від 13 років можливе проживання в таборі, але ціна буде вищою.
На території табору є wi-fi, бібліотека, комп’ютерний клас і клас з музичними інструментами, місця відпочинку, огороджена паркова територія з ігровими майданчиками.
Проживання організоване у 3 або 4-місних номерах з душовими кабінками та туалетом. Також ж можливість замовити окреме меню для дітей з особливими потребами. Цей табір функціонує вже на перший рік та зібрав багато гарних відгуків.
Це простір для дітей у Варшаві, Вроцлаві та Кракові, розрахований на три вікові групи від 6 до 15 років. Виїзди на екскурсії, квести, батли, спорт, музика, нові друзі — усе зробленої для того, щоб щодня хотілося повертатись. Простір працює з 09:00 до 16:00 у будні дні. Тривалість однієї зміни — 10 днів з понеділка по пʼятницю.
Теми змін та дати:
• STEAM-пригода (30.06–11.07)
• Медіа-лабораторія (14.07–25.07)
• Арт-Ландія (28.07–08.08)
• Інтелектуальні квести (11.08–22.08)
Вартість зміни без харчування 450 злотих, з харчуванням — 650.
3. Вроцлав: шкільні літні табори у форматі тижневих сесій
Таку програму цього року запроваджують 30 загальноосвітніх шкіл Вроцлава. Програми розроблені з урахуванням інтересів дітей та потреб батьків, дітей можна зручно приводити перед роботою й забирати після неї. Сесії починаються з кінця червня і триватимуть до липня. Вартість тижня без харчування — 250 злотих. Можна замовляти їжу в кейтерінгу за додаткові кошти або приносити із собою. Реєстрація відбувається безпосередньо в навчальних або культурних закладах міста.
Цього літа центр організовує 25 денних таборів для дітей від 7 до 12 років у 12 різних філіях по всьому місту. Кожна філія пропонує свою ю тематику, щоб зробити відпочинок цікавим і змістовним. Будуть цікаві екскурсії, аніматори,майстер-клас, вистави та тематичні вечори. Ціни від 550 до 700 злотих за зміну. Простір працює по буднях з 9:00 до 15:00.
На дітей чекають 9 тижнів активного дозвілля з 07:00 до 17:00. Особлива увага тут приділяється дітям з інвалідністю: для них створено окремі групи з підтримкою фахівців. Зараз прийом заявок на сайті вже закінчено, але зазвичай є декілька місць від тих, хто оформив заявку та не скористався пропозицією.Подати остаточну заявку можна ще до 27 червня, але треба звертатися в начальний заклад зі списку на сайті. Всього в програмі приймають участь 65 навчальних закладів, загалом тут є 9315 місця. Тож якщо у когось змінилися плани на відпустку, то ви обовʼязково знайдете вільне місце в таборі.
Вартість: 45 злотих/день — табори без басейну та 65 злотих/день — табори з басейном і розширеною програмою. Денний табір працює з 7:30 до 17:00.
Попри гальмування з боку Будапешта, Єврокомісія разом із низкою держав-членів шукає способи розблокувати початок переговорів про вступ України до ЄС. Одні називають 1 січня 2030 року амбітною, але символічною ціллю. Інші — зокрема Литва — вважають її цілком досяжною.
Підтримка України для Вільнюса — не кон’юнктурне рішення останніх років. Це глибоке переконання, що сформувалося ще до повномасштабного вторгнення РФ. Про цю позицію, а також про політичні блокади, вплив Орбана, обрання нового президента Польщі та дезінформаційні ризики — в ексклюзивному інтерв’ю з експрем’єр-міністеркою Литви Інґрідою Шимоніте, яка очолювала уряд з 2020 по 2024 роки.
Майбутнє України в ЄС
Марина Степаненко: Литва запропонувала 1-е січня 2030 року як орієнтовну дату вступу України до ЄС. Це реалістична політична мета чи радше символічний жест підтримки? Як Литва сприяє досягненню цієї мети?
Інґріда Шимоніте: Литва вже давно вірить, що майбутнє України лежить в Європейському Союзі — ще задовго до кривавих воєн Росії проти України. Ми завжди вважали Україну європейською країною і вірили, що її інтеграція в євроатлантичне співтовариство буде вигідною для обох сторін. Звичайно, 20 років тому така думка не була популярною, і багато хто ставився до неї скептично. В Україні завжди були люди, які рішуче виступали за європейську інтеграцію, саме тому відбулися два Майдани. Але були й ті, хто вважав, що торговельні та ділові зв'язки з Росією можуть бути вигідними. Вторгнення змінило все це.
З огляду на те, як швидко змінилися погляди за останні чотири роки, я б не казала, що сьогодні щось є нереалістичним
Ще кілька років тому ідея запрошення України до ЄС у 2024 році здавалася немислимою, але ось ми тут. Звичайно, перешкоди все ще існують — деякі політики чи країни з політичних міркувань або під тиском недружніх режимів блокують прогрес, відмовляючись відкривати кластери чи ухвалювати рішення. Але це не новина.
Ми бачили подібні невдачі, наприклад, Північна Македонія мусила змінити свою назву, щоб задовольнити одну державу-члена, але потім інша країна ЄС заблокувала цей процес. Чи досягнемо ми мети до 1-го січня 2030 року, важко сказати. Проте я не бачу нічого нереалістичного. Україна продемонструвала надзвичайну здатність швидко і професійно вести боротьбу за виживання та впроваджувати глибокі реформи в багатьох секторах. Це рідкість. Я вірю, що це можливо. І ми будемо докладати всіх зусиль — я в цьому впевнена.
У контексті позиції угорського прем’єра Віктора Орбана, який часто використовує право вето у Раді ЄС, як Україна та її союзники можуть ефективно долати такі політичні блокади на шляху до членства?
У деяких випадках ми вже бачили прецеденти, коли рішення ухвалювались шляхом обходу угорського вета. Проте це не є хорошою ситуацією — і це не проблема України, це проблема Європейського Союзу. ЄС не може щоразу стикатися з однаковою перешкодою з боку однієї держави-члена, коли потрібно досягти консенсусу.
Навіть коли ЄС вдається рухатися вперед, враховуючи деякі інтереси Угорщини, це посилає неправильний сигнал, мовляв, ми винагороджуємо поведінку, яка суперечить духу Союзу. Позиція Угорщини стає дедалі гострішою проблемою, і багато політиків це усвідомлюють.
Я не хочу, щоб ЄС був змушений вживати радикальних заходів, таких як позбавлення країни права голосу, але ми мусимо визнати, що такий варіант існує
Угорщина не знімає вето щодо перемовин по вступ України до ЄС. Фото: LEON NEAL/AFP/East News
Ми вже бачили, що в деяких сферах ЄС може діяти без згоди Угорщини. Однак якщо це траплятиметься занадто часто, стане очевидним, що проблему потрібно вирішувати радикальніше. Я не можу сказати, коли настане переломний момент, але очевидно, що багато політиків втрачають терпіння до поведінки Угорщини.
Кілька років тому ідея позбавлення права голосу здавалася неймовірною — надто неєвропейською. Це вже не так. Багато що залежить від того, чи вирішить Угорщина змінити свою поведінку. Так само, як війна знаходиться в руках Путіна, Угорщина може в будь-який момент припинити це перешкоджання — і це буде краще для всіх.
З огляду на обрання Кароля Навроцького президентом Польщі, чи існує ризик, що він стане «другим Орбаном»?
Не зовсім, тому що формально новообраний президент не є членом партії, хоча він пов'язаний з «Правом і справедливістю» (PiS). Коли PiS була при владі, прем'єр-міністр Моравецький був дуже відданий допомозі Україні — ми часто разом відвідували Україну або зустрічалися в рамках Люблінського трикутника.
Польща має сильний інстинкт у визнанні загрози з боку Росії — на відміну від Орбана
Орбан грає на руку інтересам Путіна, головним чином для того, щоб залишитися при владі. Його риторика часто збігається з псевдомирними наративами Росії і включає звинувачення проти України. Польща, як і балтійські країни, має болючу історію з Росією. Угорщина теж, але вона реагує по-іншому. Незалежно від партії — чи то PiS, чи то «Громадянська платформа» (Platforma Obywatelska) — польські лідери загалом вважають Росію загрозою.
Тому я б не порівнювала Польщу з Угорщиною. Обраний не пан Ментцен, якого можна порівняти з Орбаном. Також важливо, що в процесі ухвалення рішень в ЄС уряд представляють прем'єр-міністр і міністри, а не президент. Координація з президентом відбувається, але виконавча влада належить уряду.
Зрештою в Польщі відбудуться парламентські вибори, і уряд може змінитися. Але я не очікую значних змін в їхній загальній позиції — обидві основні партії були прагматичними та обережними щодо Росії і підтримували необхідність Європи захищати себе.
Так, ми всі чули під час кампанії заяви, які викликали занепокоєння. Але передвиборча риторика — це одне, а важливо те, як співпрацюють інституції. Тому я залишаюся оптимістом. Звичайно, політичні діячі намагатимуться драматизувати внутрішні проблеми. Візьмемо, наприклад, фермерів — торішні заворушення були спровоковані заявами про те, що українці забирають їхні ринки, та побоюваннями щодо наслідків членства в ЄС. Такі настрої з’являться в багатьох країнах.
Росія буде використовувати це через пропаганду, щоб розпалити негатив. Але це не є чимось новим. Відповідальні політики повинні зосередитися на довгострокових цілях і не піддаватися цій маніпуляції. Ми знаємо, як діє Росія — нам просто потрібно бути готовими.
Санкції проти РФ — Литва як моральний компас Європи
18-й пакет санкцій зараз активно розробляється у тісній координації між ЄС і США. Чи відповідають нинішні напрацювання очікуванням Литви? Які сфери ви вважаєте пріоритетними для включення до цього пакету, щоб максимально посилити санкційний тиск на Росію?
Ми завжди стежили за включенням до санкційного пакету скрапленого газу та ядерних матеріалів, які експортує Росія. Але, звичайно, це проблема. Це хороша і погана сторона процесу ухвалення рішень в Європейському Союзі — необхідний консенсус. Це означає, що в якийсь момент ви отримуєте не найкращий результат, принаймні з вашої точки зору, але саме так відбувається координація. Тому добре, що ухвалення одного пакету обмежень завжди є початком наступного.
І так, на жаль, повільно, але я думаю, що ми рухаємося до того моменту, коли ці давні проблеми також будуть враховані
Інґріда Шимоніте разом з Володимиром Зеленським. Фото: ОПУ
Литва послідовно виступає за найжорсткіші санкції проти Росії, особливо на тлі нових атак на цивільну інфраструктуру в Україні. Чому, на вашу думку, деякі країни ЄС досі не готові діяти так рішуче, як Вільнюс? Які основні побоювання Заходу ви бачите?
Я б сказала, що найбільший вплив це мало на економіку не через санкції, а через те, що Путін відключив газ. Економічний удар був величезним. Якби країни попросили самі припинити купувати російський газ, більшість би відмовилася, боячись стрибків цін, витрат для бізнесу та проблем із постачанням. Не забуваймо й про усю цю пропаганду, мовляв, Європа замерзне взимку.
Нічого з цього не сталося. Ми впоралися добре, хоча це коштувало дорого. Але ЄС багатий, і гроші не є його найбільшою проблемою — інші сфери є більш складними.
Ми наполягали на вживанні заходів щодо газу на початку 2022 року, але ніхто не погодився. Тоді Путін зробив це сам, і ми побачили, що можемо впоратися. Страх полягає в тому, що ти не знаєш, чи зможеш впоратися. І це змушує лідерів вагатися перед ухвалою важких рішень.
Іноді йдеться також про вузькі бізнес-інтереси — люди, пов'язані з владними партіями, наполягають, що не можуть жити без торгівлі з Росією. Це створює опір на національному рівні.
Але загалом це страх перед реакцією громадськості. Деякі політики заявляють: «Росія все ще жива, все ще вбиває українців, але ми стали жити гірше — чому ми маємо страждати?». Це важка дискусія в демократичних країнах. Потрібні сильні аргументи та лідерство, щоб переконати людей, що це того варте.
Безпека, оборона і роль НАТО
З моменту повномасштабного вторгнення РФ оборонна стратегія НАТО зазнала істотних змін. Як Литва оцінює ці трансформації? Чи відповідає нова стратегія реальним загрозам на східному фланзі?
Є кроки в правильному напрямку, але вони ще не є самодостатніми. Попереду ще довгий шлях, особливо з огляду на поточну дискусію про те, наскільки міцними є наші трансатлантичні зв'язки зі США. Яка частка відповідальності за європейську безпеку в кінцевому підсумку ляже на Європу? Припущення, що США завжди надаватимуть ключову підтримку, наприклад у сфері протиповітряної оборони, може виявитися хибним.
Європа повинна стати більш самодостатньою: скоротити ланцюги постачання, збільшити чисельність військових і підвищити видатки на оборону
Це нелегко, особливо для країн, які не надавали пріоритету обороні, як ми. Ми невелика країна, але навіть 2-5% ВВП — це те, до чого ми прагнемо з часів Криму — ніколи не було дискусій про досягнення порогу в 2%. В інших країнах, навіть після вторгнення, зобов'язання щодо 2,5% або 3% були слабкими.
Рютте підтвердив запрошення України на саміт НАТО у Гаазі. Фото: ОПУ
Однак зараз ситуація змінюється. Європейська комісія бере на себе більш активну роль в обороні, призначаючи комісара з питань оборони та пропонуючи фінансові інструменти для підтримки держав-членів. Проте попереду ще чекають важливі політичні рішення, такі як військовий призов. Багато країн покладаються виключно на професійні армії, які є дорогими та обмеженими.
Повторне введення призову є політично чутливим питанням — після 35 років миру важко переконати громадян, включаючи жінок, що їм потрібна базова підготовка
Україна суттєво зміцнила свої оборонні можливості. Якими ви бачите перспективи поглибленої військової співпраці між Литвою та Україною — як на двосторонньому рівні, так і в межах НАТО?
Є такий жарт, що НАТО має попросити Україну прийняти Альянс до своїх лав. Це може бути жарт, але в ньому є багато правди. Україна давно відома як сильна промислова та технологічна країна з високим рівнем технічної експертизи, інженерії та науки — і, на щастя, нічого з цього не було втрачено.
Зараз ми бачимо, що Україна не просто виробляє, а створює речі, які змінюють обличчя поля бою. Багато хто з нас повинен заздрити цьому, вчитися на цьому і співпрацювати з Україною. Коли я працювала в уряді, ми підписали угоди з українськими установами про підтримку співпраці між нашими підприємствами — не тільки для того, щоб дарувати або купувати зброю в усьому світі, а й для того, щоб інвестувати в те, що Україна може розробляти і виробляти.
Це має величезний потенціал. Європейська оборонна промисловість потребує потужного поштовху, і Україна є яскравим прикладом того, чого можна досягти під тиском, демонструючи інновації та ефективність. Вона також кидає виклик традиційному оборонному мисленню, яке передбачає витрачання років і величезних сум на системи, які можна вивести з ладу за допомогою технологій, що коштують набагато менше.
Це змінює наше уявлення про економіку оборони. Я можу тільки сказати «вау» про те, чого досягають оборонний сектор України та її наукові й інженерні таланти. Нам є чому повчитися.
Внутрішньополітичні настрої в Литві та підтримка України
Брюссель розглядає можливе згортання програми тимчасового захисту для громадян України за кордоном. Які дії Литви у цьому питанні? На що розраховувати українцям?
У нашій країні зараз проживає близько 80 тисяч українських громадян — це менше, ніж пікова цифра у понад 90 000. Деякі повернулися в Україну або переїхали деінде. У нас діє режим тимчасового захисту, але, практично кажучи, більшість українців приїжджають сюди не заради пільг. Це переважно жінки зі східної України, які втекли з дітьми або літніми родичами. Переважна більшість з них працюють, є самодостатніми і сплачують податки.
Їм нічого не дається з милосердя — вони є частиною нашого суспільства, і я глибоко поважаю це
Так, існують програми соціального захисту, такі як медичне обслуговування або шкільні обіди, але нічого надзвичайного. Якщо статус тимчасового захисту буде скасовано, я не думаю, що багато що зміниться. Просто це перейде в статус дозволу на проживання, і люди залишаться.
Литва не є країною з великим бюджетом на соціальне забезпечення. Ми пропонуємо базову соціальну підтримку — однаково як місцевим жителям, так і українцям. Діти отримують харчування в школах, люди мають доступ до медичних послуг або отримують допомогу з оплатою комунальних послуг — без жодної різниці.
Ми далекі від перших днів вторгнення, коли люди потребували термінової допомоги: ліжка, їжі, предметів першої необхідності. Зараз багато хто оселився і став повноцінною частиною нашого суспільства.
Чи спостерігаєте ви посилення проросійських, антиукраїнських або ізоляціоністських наративів у литовському суспільстві чи політиці? Якщо так — що є джерелом цих змін?
Що було, мабуть, несподіваним у 2022 році, так це те, як люди, які були проросійськими або корисними для Кремля, зникли з публічного поля зору. Вони замовкли — тому що суспільство тут є сильно проукраїнським.
Поступово вони почали з’являтися знову, кажучи такі речі, як «Україна не може перемогти» або «ми марнуємо гроші» — типові прокремлівські наративи. Цікаво, що під час торішніх президентських і парламентських виборів деякі політики відкрито просували цю лінію, стверджуючи, що умиротворення дорівнює миру, що ми повинні дати агресору те, чого він хоче.
На щастя, жоден з них не здобув реальної політичної влади. Вони залишилися маргінальними, хоча все ще мали певну підтримку, що свідчить про те, що частина населення є прорадянською або проросійською і вразливою до кремлівської пропаганди. Ми знаємо, що це є, як і в будь-якій країні.
Але позитивним моментом є те, що суспільна підтримка України залишається сильною. Насправді тут важче бути антиукраїнським, ніж, скажімо, анти-ЛГБТ або проти Стамбульської конвенції — питань, які можуть розділити громадську думку. Щодо України, більшість людей соромилися б сказати, що вони її не підтримують.
Навіть проросійські голоси часто формулюють свої погляди в м'якших виразах, кажучи щось на кшталт: «Ми підтримуємо Україну, але люди гинуть, тому нам потрібен мир». Потім вони закликають відмовитися від українських територій або припинити військову підтримку — це все ще кремлівські наративи, просто не відкрито антиукраїнські.
Титульне фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
.avif)
