Яку школу обрати: польську чи українську?

Відповідей шукали журналістки з Польщі й України — Едита Іванюк і Юлія Калашник. Протягом кількох тижнів вони намагалися з’ясувати, скільки українських дітей через війну не відвідують жодної школи, мають труднощі з навчанням, залишилися поза українською системою освіти чи не інтегрувалися в систему країни, до якої виїхали. Вони говорили з десятками людей — дітьми, батьками, вчителями, представниками гуманітарних організацій, експертами. Аналізували міжнародні та українські звіти, документи польських і українських міністерств. В умовах війни, постійних переїздів, несумісності освітніх систем, відсутності даних від ZUS чи прикордонників — ніхто не може навіть приблизно назвати кількість дітей, які не охоплені жодною системою освіти. Обережні підрахунки Державної служби якості освіти України свідчать: 30% дітей не мали постійного доступу до навчання (2022-2023). 

Журналістки пояснюють, чому всі наявні цифри неповні, і ставлять питання про долю дітей, чиє майбутнє опинилося під загрозою. Чи можемо вже говорити про втрачене покоління? Якими будуть наслідки кількарічної прогалини в освіті?

Якщо немає доступу до школи взагалі — онлайн-навчання рятує 

24 лютого 2022 року. Російські танки входять в українські міста, і вся система освіти завмирає. Тисячі дітей — як-от 16-річна Саша з Харкова — дізнаються, що до школи вони більше не підуть. Без останнього уроку, без прощань з учителями й друзями. Замість рюкзака з підручниками — тривожна валіза й поспіхом зібрані речі, аби виїхати й врятуватися.

У перші дні війни було складно зрозуміти, скільки це триватиме. Але швидко стало ясно: це не про кілька днів. Навчання повністю зупинилося приблизно на два тижні. Та завдяки досвіду пандемії школи змогли оперативно перебудуватися — і запрацювала онлайн-система, яка повернула дітей до навчання, хай і в новій, воєнній реальності.

«Схід України зазнав найбільших втрат, тоді як центральні й західні області зіткнулися з меншими порушеннями й зосередилися на адаптації освітнього процесу», — пояснює Олена Лінник, освітня експертка та соавторка дослідження про освіту під час війни для Osvitanalitika.

За даними правозахисної організації Almenda, у 2024 році на окупованих територіях, зокрема в Криму, проживає близько 1,6 мільйона дітей, із них майже 600 тисяч — шкільного віку, без доступу до української освіти.  Деякі експерти вважають їх «втраченим поколінням»

Сьогодні в більшості регіонів України школи працюють у трьох форматах: онлайн, очно та у змішаному режимі. Який саме вибрати, передусім вирішує безпекова ситуація. Чи вціліла будівля? Чи є місце, де можна проводити заняття? Чи обладнане укриття й скільки дітей воно здатне прийняти?

Якщо похід до школи загрожує життю — як, приміром, у Харкові, який постійно зазнає обстрілів, — навчання переводять в режим онлайн. Це стало серйозним випробуванням для всієї освітньої системи, але водночас — рятівним рішенням, яке дозволяє школярам продовжувати навчання навіть у прифронтових зонах.

«Якщо доступу до освіти немає взагалі, онлайн-освіта стає порятунком», — каже Олена Лінник. 

Але навіть онлайн-освіта — не завжди вихід. У прифронтових селищах часто немає інтернету, зникає електроенергія, а шкільна будівля — вщент зруйнована. Іноді родина не має комп’ютера: діти вчаться зі смартфонів батьків, як можуть. У школах, де ще триває очне навчання, повітряна тривога миттєво змінює ритм дня: учні разом з учителями спускаються в укриття. В онлайн-класах діє інший алгоритм: щойно лунає сигнал, урок переривається, вчитель іде в безпечне місце. Учні теж — якщо тривога в їхньому регіоні. Іноді ці тривоги тривають годинами, що серйозно порушує навчальний процес.

Українська освіта сьогодні проходить через безпрецедентні випробування. Зруйновані школи, розпорошені по країні й за її межами учні, брак вчителів (система втратила понад 54 тисячі педагогів) і падіння охоплення освітою стали одними з найгостріших викликів. Восени 2024 року заступниця міністра освіти Надія Кузьмичова повідомила медіа: внаслідок російської агресії зруйновано 1663 школи, з них 201 — повністю. Ще 879 навчальних закладів опинилися на тимчасово окупованих територіях. І цифри ці — не остаточні. Через постійні обстріли щотижня з’являються нові ушкодження. За іншими офіційними підрахунками, постраждала вже кожна сьома школа в країні.

Вчителька: чи побачу я ще свій клас?

Вчителька української мови з Харкова восени 2022 року викладала для 10-го класу онлайн — єдиний формат, доступний після початку повномасштабного вторгнення. Того дня Росія завдала удару по енергетичній інфраструктурі Харкова, і більша частина міста опинилася без електрики й мобільного інтернету. «Я постійно повторювала собі: “Не здавайся, Олено”, – і зрештою мені вдалося на кілька хвилин зловити зв'язок і надіслати дітям матеріали та домашнє завдання», — каже вчителька. Наступного дня — знову те саме. Але за деякий час вчителька таки побачила на екрані 16 віконець — діти приєдналися до уроку. 

Того дня Микита — завжди балакучий — зізнався, що радий повернутись до навчання. «Приємно знову бути частиною чогось знайомого». Світлана додала: «Ми були шоковані, коли дізналися, що нашу школу пошкоджено». Хтось із класу тихо сказав: «Здається, ніби це все відбувається не з нами».
На запитання, чи хочуть вони повернутися до Харкова, відповіли хором: «Так! Ми хочемо разом закінчити школу вдома».

Ми зустріли цей клас рівно через два роки — 22 травня 2024.

‍До випускного залишалися лічені дні, але стало ясно: їхня мрія — бути разом у рідному місті — не здійсниться

Олена знову готувалася до дистанційного уроку. З вікна її квартири на дев’ятому поверсі було видно стовпи диму — на обрії тривали бої. Росія щойно відновила наступ на Харківщині. Того дня у віртуальному класі було лише вісім учнів. Розкидані війною по країні та за її межами. 

Сашко й Дмитро залишились у Харкові, Андрій виїхав до Павлограда, Світлана — до Києва, Павло — до Ужгорода. Денис навчається в Чехії, Альона — в Румунії. Решта опановує матеріал асинхронно — з-за кордону. Їхній клас залишився — але вже не в одному місті, і навіть не в одній країні.

По той бік екрана

По той бік екрана — підліток Дмитро, який залишився в Харкові. Він намагається триматися завдяки гумору: «Після важкої ночі з вибухами, дронами-камікадзе й усім іншим я думаю: може, можна завтра пропустити перший урок?» Або так: «Онлайн-навчання має свої плюси: списувати стало набагато легше». Але вже наступної миті хлопець серйознішає: «Насправді вчитися складніше. Важче зосередитися, матеріал засвоюється гірше. І головне — бракує живого спілкування. Я сумую за нормальними уроками. За тим, що сидиш у класі й розмовляєш з іншими людьми».

15-річна Валентина з Ізюма провела в 2022 році сім місяців під російською окупацією: «Ми боялися виходити на вулицю. Навчання не було. Але я багато читала — рятували книжки». Найстрашнішим моментом став звичайний гавкіт собаки. «Одного дня російські солдати почули, як гавкає наш пес, і почали стріляти в землю. Погрожували його вбити. Було дуже страшно».

Саша, 16-річна школярка з Харкова, добре пам’ятає ранок, коли почалася велика війна. Але згадувати його не хоче. За дві години вони з мамою зібрали речі, котів — і виїхали до Словаччини. У перші місяці Саша не мала сил ані навчатися онлайн, ані піти до школи в новій країні. З усього її класу в Харкові залишилися лише п’ятеро учнів — інші роз’їхалися по різних містах і країнах. Саша стала однією з 600 тисяч українських дітей, які, за даними УВКБ ООН (2023–2024), не відвідували закладів освіти в приймаючих державах. Вона залишилася в українській онлайн-школі, а у Братиславі пішла до художньої студії.

Травматичний досвід вона пропрацьовувала з психологом. У 2024 закінчила українську онлайн-школу і тепер готується вступати до вишу в Словаччині.

«Цього не зрозуміють подруги». Історії дітей, які потрапили до Польщі

14-річна Настя з Харкова після початку війни приїхала з мамою до Варшави. Вона навчається у двох школах: польській та українській онлайн. Мріє вступити до хорошого ліцею або технікуму у Варшаві. Ходить до репетиторів, щоб добре скласти іспит після 8 класу. Каже, що гарно дає раду з математикою, хоча іноді плутає польські назви. Любить свою польську школу, але сумує за подругами з Харкова.

«У моєму польському класі всі дуже милі. Особливо мене підтримує мій вчитель. У мене є кілька подруг. Але я знаю, що вони мені не все розповідають, і я теж не зовсім щира. Деяких речей вони не зрозуміють — і я теж. Після уроків я часто спілкуюся в месенджерах із харківськими подругами. Але й вони мене вже не зовсім розуміють. Не знаю, чи ми колись з ними побачимось», — сумно говорить дівчина.

Лізі подобається Варшава, адже вона пропонує багато можливостей, розваг для дітей:

«Ходимо зі школою в басейн. Раз на тиждень їздимо спеціальним автобусом 20 хвилин. Якось я заснула в автобусі — прокинулася одна. Але водій був дуже милим і відвіз мене назад, не помітивши, що не всі вийшли. Вчителька дуже засмутилася, що не порахувала мене. Але це був лиш один такий випадок. Загалом усі дуже добрі. Ми вдячні полякам. Уся школа скидалася на піаніно для однієї талановитої українки. Потім — на віолончель для іншої дівчинки, у якої зруйнували будинок. Я не знаю, чи зібрали, але хтось таки купив їй інструмент. Спочатку всі дуже допомагали, особливо вчителі. Тепер я вже не вирізняюся — ніхто не пам’ятає, що я з України. Мабуть, ми залишимося в Польщі навіть коли закінчиться війна, — нам нема куди повертатися».

«Не кричи так, ти не в Україні»

«Молодшим дітям набагато легше адаптуватися до нових умов. Не знаю, чи мої хлопці взагалі ще пам’ятають життя в Києві», — каже Юлія, мама дошколяти й другокласника, яка виїхала з дітьми до Варшави на початку війни. Вона працює на керівній посаді в міжнародній корпорації.

«Спочатку я не змогла відразу влаштувати хлопців у садок — просто не розуміла, як працює польська система. Не приховую, мені допоміг і досі допомагає друг. З Google Translate далеко не заїдеш». Навіть її подруга Аня, кандидатка наук, не змогла правильно подати заявку на допомогу 800+ для одного із синів через помилку прикордонників у системі.

«Але школа у старшого хороша у Варшаві», — додає Юлія. Вчителі ставляться з розумінням. Якщо трапляються неприємні ситуації, він піднімає руку й питає: «Це нормальна поведінка?» — і завжди отримує пояснення.

«Одного разу хтось із дітей сказав: “Не кричи так, ти вже не в Україні”. Більше інцидентів не було — тільки звичайні дитячі сварки». Її син Даніель має польських друзів і ходить на футбол.

«Польська освіта більш людяна — вона бачить у дитині особистість. Навіть у спорті: більше граються, ніж тренуються. Обидва хлопці записані до шкіл у Києві, мають репетиторку, готуються до іспитів. Вони — в обох системах. Про всяк випадок».

«А Путін уже розбомбив твій дім?»

У молодшого сина Олени, першокласника, особливих проблем з адаптацією немає, а от підліток Андрій не має друзів і часто каже, що хотів би повернутися до Києва. Його віддали до польського восьмого класу.

Олена розповідає: «Він навчався у школі з розвиненою англійською, тому в перші місяці намагався давати раду, спілкуючись англійською. На жаль, це був дуже важкий період: він одночасно навчався в українській школі, а в Польщі готувався до восьмого класу. У нього виникли труднощі з математикою, хімією, фізикою. Те, що чув у школі польською, записував у зошит кирилицею. Проте додаткові уроки польської допомогли, і він швидко підтягнув свій мовний рівень. Йому навіть вдалося добре скласти іспит й вступити до гімназії у варшавському районі Бродно.

Але був і випадок булінгу. Діти в цьому віці можуть бути жорстокими. Вони часто запитували Андрія, чи Путін уже розбомбив його будинок у Києві. Андрій був дуже засмучений переїздом до Польщі, сумував за домівкою. Я поговорила про цей випадок з учителем, і дурні кепкування припинилися.

Ми відмовилися від української онлайн-школи, бо в сина й так багато уроків. Сподіваємося, що якщо він захоче повернутися навчатися в Україну, польський диплом буде зарахований. Він постійно каже: “Мамо, я так хочу додому”.

Разом з тим повернення ми не думаємо. Ми підтримуємо Україну звідси, як можемо. Думаємо про неї з болем, що нас там немає. Але я не можу залишатися в Києві навіть на кілька днів: там постійні тривоги, спуски в укриття.

Ця ситуація — настільки велика травма, що для мене особисто це нестерпно. Я не можу до цього звикнути. Що це за життя для наших дітей? Як можна вчитися в таких умовах?

Між поганим і ще гіршим: освітній вибір у часи війни

У воєнний час усе є кризовим — і освіта також. Онлайн-навчання, хоч яким недосконалим воно є, — краще, ніж повна відсутність освіти.

У 2024 році 53% українських шкіл повернулися до очного навчання, 28% використовували змішаний формат, а 19% дітей у прифронтових районах навчалися виключно онлайн. «Згідно з даними міністерства, 400 тисяч дітей прикордонних і прифронтових регіонів навчаються онлайн», — додає експертка. 

Особливо в прикордонні, а також у багатьох інших містах по всій країні, постійні повітряні тривоги, атаки російських дронів і ракетні удари по енергетичній інфраструктурі призводять до вимкнення світла та проблем з інтернетом. За даними організації Save the Children, приблизно дві третини дітей у прифронтових регіонах не можуть відвідувати школу очно. Результат — уривчасте навчання, постійний стрес, фокус не на знаннях, а на виживанні в найбільш уразливих регіонах. 

У місті Ірпінь, яке на початку війни зазнало важких бомбардувань, постраждали практично всі школи. Найбільше — ліцей №3, але його вже вдалося відновити. Сьогодні там навчається 1608 учнів, але нове бомбосховище вміщує лише 700 дітей. Тому школа працює у дві зміни. «Звісно, це не повноцінне навчання — коли 700 дітей збираються у бомбосховищі», — каже заступниця директора Лариса Костянтинівна.

Наслідки «пунктирної» освіти

Наслідки онлайн-навчання, стресу, спричиненого війною, а також пандемії, продемонструвало дослідження PISA-2022: 15-річні українські школярі набрали на 38 балів менше з читання порівняно з 2018 роком. Лише 59% досягли базового рівня, а 29% — рівня 3 або вище (тестові бали PISA на рівні 5 або 6 вважаються ознакою високої успішності). Опитування проводилося у 18 з 27 регіонів України. 

Українська влада не ігнорує проблему. Точно визначити кількість дітей, які не мають доступу до освіти, складно: офіційна статистика таких дітей не відображає, усі вони формально охоплені навчанням. За даними Державної служби якості освіти України, у 2022/2023 навчальному році 30% учнів не мали постійного доступу до навчання. На півдні країни ця цифра сягала 40%. ‍

Українські школярі відстають від однолітків з країн організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) на 2,5 роки за стандартами читання PISA. За словами Анастасії Донської з організації Teach for Ukraine, випускники, які готуються до вступу у виші, часто показують рівень дев’ятикласників, а вступники до профтехучилищ — рівень сьомого класу

Діти із селищ демонструють ще гірші результати: відставання між містом і селом може сягати 4–4,5 року. У травні 2024 року Державна служба якості освіти України провела тестування з української мови та математики для учнів шостих і восьмих класів. Шестикласники показали незначне покращення. Ймовірна причина — зниження частки дистанційного навчання з 39% до 24%.

Міністерство освіти запустило програму «Екосистема для надолуження освітніх втрат» — наразі лише в кількох регіонах. Вона використовує штучний інтелект та інтерактивні кейсові уроки, щоб допомогти учням надолужити прогалини.

Втім, комплексної, централізованої програми від міносвіти досі немає. Натомість — безліч розрізнених ініціатив, проєктів і досліджень, здебільшого від міжнародних, але й українських організацій. «Існує багато ініціатив та проєктів, але вони не узгоджені», — зазначає Олена Лінник.

Складна арифметика: скільки дітей за кордоном не навчається?

Як розповіли представники управління верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), ніхто не може точно сказати, скільки українських учнів перебувають поза освітніми системами приймаючих країн ЄС. З 1,4 мільйонів дітей шкільного віку за кордоном 600 тисяч не відвідували місцеві школи (2023-2024). 

За даними УВКБ ООН, дітей не зараховують до місцевих шкіл, оскільки родини все ще сподіваються повернутися на батьківщину. Мовний бар’єр, додаткові заняття, проблеми зі вступом до школи, страх втратити «один рік» (наприклад, дитина з 4-го класу української школи має піти в 3-й клас польської) — ось найпоширеніші причини.

‍Діти постійно переміщуються, європейські системи не координуються. Статус 600 тисяч дітей неясний: частина навчається онлайн, частина — ніде‍

Найбільше українських студентів поза системою освіти як України, так і приймаючих країн — у Молдові (65%), Болгарії (23%), Словаччині (13%), Румунії (12%) і Польщі (11%) — дані УВКБ ООН. Втім, з кожним роком дедалі більше дітей вирішують навчатися в місцевій школі країни, де вони знаходяться. У 2024 році таких школярів вже на 50 тисяч більше, ніж у 2023 році — за інформацією української освітньої омбудсменки Надії Лещик. 

За останніми даними, 360 тисяч дітей зареєстровано в українській онлайн-системі з-за кордону. Більшість з них навчається в двох освітніх системах — про це кажуть офіційні джерела. Але неможливо підтвердити, чи всі діти, зареєстровані онлайн, дійсно відвідують заняття. Експерти, батьки й зібрані дані свідчать, що чимало з них залишаються в «сірій зоні» — тобто технічно зареєстровано в системі, але не беруть активної участі в освіті, не відвідують заняття. 

«Цифри щодо реального навчання дітей або тих, хто перебуває поза системою (тобто невідомо, чи взагалі бере участь у будь-якій освітній системі), взяті з повітря», — прямо заявила одна з експерток у Польщі у червні 2024 року. Тоді прогнозували, що до польської освітньої системи приєднається близько 80 тисяч дітей з України, хоча дітей шкільного віку, які перебувають у Польщі, вдвічі більше. 

Найновіші дані Центру громадянської освіти (CEO), який від початку війни відстежує ситуацію з українськими учнями, свідчать: у поточному навчальному році 2024/2025 до польських шкіл долучилися 18,1 тисячі дітей з України. 

Таким чином справдилися прогнози Агнєшки Косович із Польського міграційного форуму, що заохочення батьків за допомогою виплати 800+ не викличе масового напливу нових учнів

Втім, саму ідею запровадження обов’язкового шкільного навчання підтримували провідні неурядові організації, які опікуються освітою дітей — як-от CEO, Форум міграційний чи Care Polska. 

І досі складно сказати, де перебувають 157 тисяч дітей — саме стільки дітей з PESEL UKR, за даними CEO, не відвідують польські школи

Чому зменшується кількість учнів у системі освіти України?

Найбільше українських учнів вибуває з перших класів. Дані Українського інституту освітньої аналітики свідчать про суттєве скорочення кількості першокласників у країні з початку повномасштабної війни.

У 2021–2022 навчальному році в Україні навчалося 4 230 358 учнів. У 2024–2025 навчальному році кількість зареєстрованих у системі школярів зменшилася до 3 743 022. ‍

Це означає втрату понад 487 тисяч дітей — близько 11% за три роки війни

Серед основних можливих причин — виїзд родин за кордон, внутрішнє переміщення і перебування дітей на тимчасово окупованих територіях, де окупаційна влада змушує забирати дітей з української системи едукації. 

Скорочення учнів у прифронтових та окупованих регіонах 

Прифронтові та окуповані регіони зазнали найбільшого скорочення кількості учнів. У Харківській області кількість дітей зменшилася на п’яту частину, у Херсонській — майже наполовину, у Запорізькій — через міграцію та російську окупацію третина дітей вже не перебуває в українській системі освіти. У Луганській області вибуло 63% учнів, у Донецькій — 54%.

Статистика щодо першокласників ще гірша: на Луганщині із системи вибуло 86% першачків, на Харківщині — 45,65%, у Херсонській області — 71,58%, у Запорізькій — 60,32%, на Донеччині — 74%.

Винятком є лише прифронтове Запоріжжя, де зафіксовано зростання кількості учнів на 13,5%. Це пояснюється внутрішньою міграцією — мешканці сіл і прифронтових містечок переїжджають до міста з міркувань безпеки. Згідно зі звітом Osvitanalytica, в Україні офіційно зареєстровано 4,9 мільйона внутрішньо переміщених осіб (ВПО), з яких 221 668 — діти шкільного віку.

Вчителів теж стає менше

Понад 54 тисячі вчителів вибули із системи освіти через війну (оцінка на основі даних Інституту аналітики освіти в Україні). За кордоном перебувають сім тисяч вчителів, з них 1764 — у Польщі, згідно з даними від українського міністерства освіти. Ймовірно, вони продовжують дистанційне викладання в українських школах. На початку війни 3 500 українських учителів подали заявки на працевлаштування в Польщі, повідомляв тодішній міністр освіти Пржемислав Чарнек. У програмах з підтвердження дипломів, які проводить фонд Care Polska, беруть участь 1 800 осіб. Варто додати, що в Польщі зараз є 25 тисяч вакантних посад учителів.

Втрачене покоління? «Не думаю»

Польські експерти обережно ставляться до терміну «втрачене покоління». Вони визнають, що діти, травмовані війною, мають мовні труднощі в польських школах. ‍

Насправді діти лише асимілюються до нових умов, але не повністю інтегруються

‍І хоча трапляється, що діти стикаються з дискримінацією, польська система мультикультурної освіти далека від ідеалу — вчителі та освітня система не були готові до такої великої кількості іноземців. 

Та водночас, за даними Centrum Edukacji Obywatelskiej (CEO) та Care Polska, українські діти все ж отримують підтримку і мають можливості для розвитку. 

‍Всі експерти сходяться на думці: навіть недосконала, але очна школа — найкращий спосіб уникнути сценарію «втраченого покоління»

Міністерство освіти Польщі хоч і діє повільніше, ніж хотілося б практикам, демонструє відкритість до діалогу. Створено робочу групу з представниками неурядових організацій. Саме в результаті цих розмов з’явився «примус» ходити до місцевої школи: польські та міжнародні організації закликають українських дітей відвідувати саме польські навчальні заклади.

Care Polska, UNICEF, Unbreakable Ukraine та багато інших організацій проводять у Польщі програми підтримки українських школярів.

Серед них — корекційні заняття, підготовка до іспитів, уроки польської мови, психологічна підтримка, а також програма мультикультурних асистентів. Окремо допомагають українським вчителям нострифікувати дипломи.

Усі ці зусилля спрямовані на те, щоб якнайшвидше ліквідувати освітню прогалину. Дослідження показують, що підлітки з України дедалі частіше розглядають професійно-технічну освіту. Завдяки підтримці Care Polska та Unbreakable Ukraine нам вдалося поспілкуватися з підлітками з України у Варшаві та Гданську, які беруть участь у корекційних та підтримуючих програмах (імена дітей змінено).

Софія з Полтави, 16 років:

«Ми — не втрачене покоління. У нас є шанс і можливості для навчання й розвитку. Я навчаюсь в українській школі, після уроків маю репетиторів і ще додаткові заняття у вихідні. Неділю залишаю, щоб виспатися. Хочу вчитися і стати тренеркою з флорболу. Мій брат навчався, але кинув — пішов працювати».

Тарас із Дніпра, 16 років:

Навчається в технікумі програмування в Гданську, паралельно — онлайн в українській школі, щоб зберігати зв’язок з друзями. Після школи має додаткові заняття з корекції. Якщо має час, то читає, цікавиться дизайном. «Може, в нас і немає стабільності, як у попередніх поколінь, але завдяки технологіям ми маємо доступ до знань і можливостей, про які раніше лише мріяли».

Олег з Одеси: 

Хлопець не ходить до польської школи, але вчиться онлайн в українській в восьмому класі. Його цікавить будівництво. Щодня спілкується зі своїм класом онлайн. Діти знаходяться в різних куточках країни. Часті перебої з електроенергією, але інтернет зазвичай працює у всіх. Хлопець стверджує, що з класу, який нараховує 30 осіб, регулярно відвідують заняття близько 20 осіб. «Шкода, що ховаються за аватарками, — каже він. — Що буде, те буде — втрачене не означає безнадійне».

Валерія з Харкова: 

Навчається в обох системах у восьмому класі. Каже, її родині вдалося вивезти собаку з України. «У польській школі я єдина з України. І я тут одна, у мене немає друзів серед поляків. Не можу дочекатися, щоб піти в технікум і почати все спочатку. Хочу вивчати ветеринарну медицину, як мій тато.

І я не вважаю, що ми — втрачене покоління. Наш досвід може бути важким, але він навчив нас бути сильними

Марина з Івано-Франківська: 

«На початку війни все було хаотично й жахливо. У школі теж було важко, але в мене був добре організований клас, який допоміг мені пережити ті важкі моменти». Наступного навчального року хоче вступити до польської середньої школи. Наразі навчається онлайн та в «суботній» українській школі у Варшаві.

Іван з Волині:

Відразу пішов у польську школу — у 6 клас.  Зараз навчається в польському спортивному ліцеї. Також складає річні іспити в українській школі.

«Це зовсім не складно — ці тести мені розв’язує сестра. Та всі так роблять! Іноді сумую за своїми старими друзями, не знаю, що з ними. Але я не вважаю, що ми — втрачені. Я маю більше можливостей. Я дізнався про нову культуру. Хочу вступити до академії фізвиховання й стати тренером». 

Дарія 16 років зі Львова:

«Адаптація до польської системи освіти була для мене надто важкою. Я залишилася в українській онлайн». Дівчина ходить до української школи вихідного дня у Варшаві — саме там її друзі. «Я багато читаю, тому що мені це подобається, хочу вивчати журналістику або психологію в Польщі». 

З досліджень польських неурядових організацій випливає, що польська школа не готова до мультикультурності.

Що не спрацювало:

• підготовчі відділення;
• окремі класи для іноземців;
• уявлення, що польська й українська мови схожі і їх можна швидко вивчити;
• додаткові уроки польської з надто різнорідними групами;
• велика кількість позакласних заходів; 
• відсутність допомоги з боку вчителів або психологів у питаннях, пов’язаних із травмою та досвідом біженства.

Що спрацювало:

• мультикультурні асистенти (яких, на жаль, не вистачає);
• додаткова психологічна підтримка;
• додаткові уроки польської;
• заходи, що об'єднують шкільну спільноту. 

Освітній розрив: що загрожує молоді?

Сьогодні неважко уявити можливі наслідки кількарічного розриву та нерівності в доступі до освіти між українськими дітьми — тими, хто залишився на окупованих територіях, у містах, сільській місцевості чи виїхав за кордон. Найбільша цінність навчання зараз — у тому, що воно взагалі відбувається. Уряди, неурядові організації, експерти — усі працюють над тим, аби діти залишалися в освітньому процесі.

Водночас польські експерти застерігають: з огляду на глибокі розбіжності в умовах навчання вже сьогодні, у майбутньому це може призвести до гіркоти й розчарування.

Навіть якщо для випускників українських шкіл будуть створені міжнародні або європейські освітні програми, є ймовірність, що пріоритет надаватиметься тим, хто навчався, наприклад, у Польщі, адже їхній старт був стабільнішим і ресурси — ширшими.

На думку багатьох практиків, з кожним роком такої диверсифікованої освіти ці відмінності можуть лише поглиблюватися. Зростатиме поділ між тими групами, які в Україні обмежені у можливостях, і тими, хто, емігрувавши, мав доступ до якіснішої підтримки. У майбутньому це потенційно може ускладнити побудову спільноти — і в соціальному, і в освітньому вимірі — між тими, хто залишився, і тими, хто виїхав.

Сьогодні неможливо точно сказати, скільки з 4,3 мільйона українців, які нині перебувають у країнах Європейського Союзу, повернуться додому після завершення війни. ‍

Освітні прогалини й нерівність — це наслідки, які, ймовірно, дадуться взнаки через кілька років. Але водночас найбільша цінність тепер — у тому, що освіта триває попри все‍

Ніхто не сумнівається, що діти мають ходити до школи. Як підкреслює Агнєшка Косович з Польського міграційного форуму, відвідувати школу в чужій країні й навчатися іншою мовою — безперечно складно, але разом з тим сотні дітей, які блукають парками й невідомо чим займаються, — теж не є добрим рішенням. Експертка застерігає, що це може призводити до виникнення наркогруп, проституції та інших криміногенних явищ. «Тож залишати все на самоплив — не вихід. Це пряма дорога до серйозної соціальної проблеми». Експертка жорстко описує можливий сценарій майбутнього, наголошуючи: якщо підлітки не навчаються, то виростають дорослими без жодних перспектив, які не мають, що запропонувати ринку праці.
За її словами, це готовий рецепт на кілька тисяч фрустрованих молодих людей, яким до всього байдуже. Вона додає: «За таких умов можуть народжуватися екстремізм, насильство, соціальні девіації, крадійські банди — усе те, чого ми не хочемо мати».

Сьогодні в Польщі ще не видно в статистиці наслідків освітньої прогалини — хоча вже з’явилися дані про бездомність серед українських дітей і незначне зростання підліткової злочинності, але наразі цифри не є тривожними.

За даними Міністерства юстиції Польщі:

• 2022 рік — 137 українських неповнолітніх охоплені виховними або корекційними заходами;
• 2023 — 386;
• 2024 — 482.

Ці заходи застосовуються не лише за злочини, а й у випадках деморалізації дитини.

«Це не втрачене покоління — це сильне покоління», — Анастасія Донська з Teach for Ukraine вірить, що освітні втрати можна подолати зусиллями держав, громадянського суспільства, міжнародних структур, батьків і самих дітей. За даними українського благодійного фонду SavED, загалом 80% планують продовжити навчання після школи. « Я переконана, що сьогоднішні студенти, які опинились у такій складній ситуації, будуть готові до впровадження глобальних змін». А дослідження від українського благодійного фонду SavED показує, що загалом 80% школярів планують продовжити навчання після школи. «Якщо діти усвідомлять власну силу й будуть підтримувати одне одного, вони ще стануть рушієм відбудови України», — резюмує Донська.

Авторки — Julia Kalashnyk, Edyta Iwaniuk
Ілюстрації: Олена Поліщук
Матеріал створено за підтримки IJ4EU

Як обрати спеціальність: метод виключення 

Обрати спеціальність — один з найважливіших кроків на старті підготовки до вступу.

Психологиня Олена Полнарьова, засновниця українського онлайн-центру профорієнтації, радить не гнатися за популярними напрямками. Натомість почати з визначення типу особистості дитини — інтроверт, екстраверт чи амбіверт — за допомогою одного з безкоштовних онлайн-тестів. 

Розуміння темпераменту допомагає підібрати спеціальність, що відповідатиме природним здібностям дитини. Це значно підвищує шанси, що обрана професія не лише зацікавить, а й стане справжнім покликанням, зменшуючи ризики втрати мотивації під час навчання.

Якщо дитина ще не має чіткого уявлення про майбутню професію, варто обрати загальний напрям відповідно до її інтересів. У майбутньому спеціалізацію завжди можна звузити, пройшовши післядипломну підготовку впродовж 1–2 років.

Ще один ефективний метод — метод виключення. Запропонуйте дитині скласти список професій і поступово викреслювати ті, в яких вона точно себе не бачить. З переліку, що залишиться, варто розставити пріоритети: від найбільш привабливих до резервних варіантів. 

Де шукати навчальний заклад в Польщі: перелік і поради 

Наступний етап — вибір навчального закладу. Державний чи приватний, з яким місцем у рейтингу і перспективами працевлаштування. 

Вся інформація про вступ до навчального закладу буде доступна безпосередньо на його офіційному сайті. Шукайте розділ «Вступна кампанія» (Rekrutacja). У Польщі виші мають автономність, тому всю важливу інформацію щодо вступ до конкретного вузу можна знайти виключно на сайті закладу. А саме:

• перелік необхідних документів;
• мінімальні бали для вступу;
• наявність чи відсутність гуртожитків для студентів;
• дати набору, які можуть варіюватися від університету до університету (у деяких рекрутація стартує в квітні і триває до липня, в інших — з червня по липень, тож будьте уважні, аби не пропустити початок);
• проведення творчих конкурсів;
• рекомендована література для підготовки до співбесіди та інші важливі нюанси.
  
  

— Коли ми обирали навчальний заклад, то орієнтувалися на два моменти: це мала бути Варшава та можливість навчатися за спеціальністю «кібербезпека», — розповідає Катерина Галич, мама 18-річного студента. — Проаналізувавши ситуацію, зрозуміли, що вибір невеликий — всього два вузи. Оскільки син не навчався в польській школі, йому було б надзвичайно складно скласти матуральні іспити польською мовою на рівні, який би дозволив конкурувати за безкоштовне місце. 

Тож зрештою син Катерини вирішив вступати до приватного закладу через одну з агенцій-посередників, які взяли на себе всі організаційні моменти. Вартість послуг агенції — близько 500 євро. Хоча, звичайно, готуватися до вступу можна й самостійно. 

— Помилка, яку ми зробили під час вступу, — недостатньо уважне вивчення переліку документів, — розповідає Ганна, мама студента 2-го курсу. — Виявилося, що всі українські документи для нашого вишу мають бути з апостилем (засвідченням від Міністерства юстиції України, що даний документ походить з відповідної установи, а підпис і печатка на ньому достовірні — Авт.). 

Довелося терміново відправляти документи в Україну (реєструватися для апостилювання потрібно через персональний кабінет на сайті), а потім везти їх назад у Польщу для термінового перекладу. Зрештою вступ перенісся на вересень, коли вузи роблять другі хвилі добору студентів, якщо після першої хвилі залишились вільні місця.  

Інформація про всі польські виші 

Таких ресурсів досить багато, ми рекомендуємо такі: 

• Study in Poland
  Це офіційний портал, створений за підтримки Міністерства науки та вищої освіти Польщі. На сайті можна знайти інформацію про понад 400 програм навчання польською та англійською мовами, а також перелік університетів.
• Study.gov.pl
  Цей ресурс надає доступ до бази даних польських університетів та програм навчання. Він також містить інформацію про стипендії та інші можливості для іноземних студентів.
• Otouczelnie.pl
  ‍Польський освітній портал, що надає зручний пошук університетів і спеціальностей по всій Польщі з актуальною інформацією для абітурієнтів.
• Perspektywy Education Foundation
  Фундація «Перспективи» публікує щорічні рейтинги польських університетів та надає інформацію про освітні програми.
• Оpinieouczelniach.pl 
  База даних навчальних закладів Польщі. 

На думку батьків, з якими спілкувалися Sestry, обирати треба виші, які займають найвищі позиції в рейтингу: вчитися там важче, але працевлаштуватися з цими дипломами простіше. Для потенційних працедавців має значення, де ви отримали освіту.

Разом з тим якщо у дитини бал атестата нижчий за 11, вона слабо володіє польською і, найімовірніше, завалить вступні іспити до державних рейтингових вузів, краще не мучити свого абітурієнта й відразу обрати приватний виш. Вони, до речі, теж мають свій рейтинг.

Майте на увазі, що ви можете обрати декілька навчальних закладів для подачі документів, або навіть кілька напрямів у межах одного навчального закладу. У 2025/2026 навчальному році кількість університетів, до яких можна подати документи в Польщі, необмежена. Але за кожен напрям (часто навіть у межах одного університету) зазвичай стягується вступний внесок — від 85 до 150 злотих. Деякі університети беруть єдину суму, інші — за кожну заявку окремо. Ці кошти не повертаються, незалежно від результатів вступу. 

Хто може вчитися в Польщі безкоштовно 

Іноземці в Польщі можуть навчатися безкоштовно та платно. Для того, щоб претендувати на безкоштовне навчання в Польщі, абітурієнти мають відповідати певним вимогам:

• Наявність карти поляка — це документ, який підтверджує польське походження або приналежність до польського народу. 

— Ми приїхали з донькою Єлизаветою до Польщі 2,5 роки тому, — ділиться досвідом Вікторія Дичаковська, — і звідси вона завершила навчання в Україні онлайн. Вступали з українським атестатом, українськими оцінками й картою поляка до ASP (Akademia sztuk pięknych). Треба було лише атестат, портфоліо робіт і пройти співбесіду. На співбесіді вимагалось орієнтуватися в історії мистецтв, мати творчі захоплення. Вести цю розмову дочка вчилася на платних приватних курсах, можна було — і дуже рекомендую — пройти такі ж платні курси при університеті, де вчать творчим спеціальностям. 

• ‍Статус UKR — українці, які мають статус "ukr", також можуть претендувати на безкоштовне навчання. 

На початку великої війни багато хто скористався цією можливістю, однак, цьогоріч вже не всі виші його враховують, оскільки він дійсний до 30 вересня 2025 року. Варто перевіряти це питання особисто. 

— Мій син Максим зі статусом UKR закінчує вже другий курс політехніки в Сілезькому воєводстві, — розповідає Ганна. — Він склав НМТ, отримав дуже високі бали, — наприклад, з математики у нього було 200 балів. Але щоб отримати звання бакалавра, йому потрібно навчатися 3,5 роки. І ми завжди із завмиранням серця чекаємо, чи продовжать статус тимчасового захисту українцям, щоб син і далі міг вчитися безкоштовно (вартість навчання за рік — 7000 злотих).

• Мають сертифікат рівня володіння польською мовою С1 — зазначимо, що навіть складання польської матури (аналог українського НМТ) дає лише рівень В2. 

Рівень володіння мовою на рівні С1 повинен бути підтверджений Державною комісією, що засвідчує знання польської мови як іноземної. Цей іспит можна скласти двічі на рік — в листопаді та в квітні. Коштує він 180 євро, плюс 20 євро — за сертифікат, якщо склав успішно. На сайті certyfikatpolski.pl ви знайдете адресу центрів, де складають такі іспити. 

Зазначимо, що хоча загалом вказується, що іспит на рівень С1 можна складати з 17 років, на практиці виявляється, що за письмовою згодою батьків цей іспит можна складати також з 16 років. Це важливо для українських дітей, які завершують старшу школу в 16-17 років. Рекомендуємо заздалегідь звертатися до кількох сертифікаційних центрів.

Врахуйте, що на виготовлення сертифікату може піти до 4 місяців. Але ви можете попросити в центрі довідку, яка підтверджує успішне складання іспиту, а через чотири місяці піднести у вуз вже свій сертифікат.

Навіть високі бали на польському підсумковому іспиті (матурі) та відмінне свідоцтво про середню освіту не гарантують вступ на безкоштовне навчання. Тому для багатьох саме сертифікат С1 відкриває можливість вступити до польського вишу безоплатно

• Інші можливості для безкоштовного навчання — люди, які мають постійне місце проживання в Польщі або є довгостроковими резидентами ЄС, можуть претендувати на безкоштовне навчання. 

Також варто перевіряти сайти деяких місцевих вишів, які самостійно встановлюють для своїх іноземних студентів стипендії, різноманітні знижки, промо-акції тощо, або взагалі звільняють від оплати (вступ проводиться на підставі конкурсу). Переважно йдеться про технічні спеціальності. Для цього потрібно мати високий бал атестату, іспитів і достатній рівень знання польської мови. Подібні програми вже не один рік пропонують:

• Сілезький Університет в Катовіце
• Економічний Університет у Катовіце
• Університет Марії Кюрі-Склодовської у Любліні
• Лодзька Політехніка
• Гданський Університет
• Варшавська Політехніка 

Платна форма навчання для іноземних студентів у Польщі 

— Мій син мав середні успіхи в українській школі, тому ми вирішили не ризикувати і вступати до приватного університету. Він обрав варшавську «Вістулу» — факультет логістики. Ми просто подали документи, сплатили за навчання — і були зараховані, — розповідає Марина, мама 17-річного Матвія. — Для вступу до приватного польського університету не потрібно мати високі бали атестату. Так, у «Вістулі» вимога — середній бал шкільного атестату не менше 7,5. До того ж не потрібно складати ЗНО чи НМТ, хоча якщо абітурієнт все ж складає цей іспит, він може отримати знижку на оплату першого року навчання в 20%. 

Якщо навчання проводиться польською мовою, достатньо мати сертифікат рівня В1 або вивчити мову на курсах при університеті. Для навчання англійською зазвичай вимагають сертифікат IELTS або TOEFL рівня В2. Вартість навчання в приватних університетах залежить від мови: польською це зазвичай на тисячу євро дешевше. Наприклад, навчання на факультеті логістики польською мовою коштує близько 1800 євро на рік, а англійською — близько 2800 євро. Деякі компанії-посередники можуть запропонувати знижки до 50% на перший рік навчання, якщо абітурієнт пройде мовні курси при університеті.

Порядок рекрутації до польських університетів 

Коли ви зібрали всі документи, далі починається найцікавіше: битва за місце, в якій мають перемогти ваші оцінки, нагороди й інші досягнення. Не зволікайте з реєстрацією на навчання. 

Більшість польських університетів здійснюють вступ через електронні системи — ЕРК (електронна реєстрація кандидатів) або ІР (інтернет-реєстрація). Як зареєструватися, Sestry детально розповідали раніше. Просто дотримуйтеся всіх інструкцій, якщо маєте питання, не соромтеся ставити їх через написання електронних листів до обраного навчального закладу. 

​На даний момент немає єдиного офіційного калькулятора для переведення балів НМТ України в систему оцінювання польських університетів. Однак, деякі польські виші використовують загальні принципи конвертації. Шукайте інформацію на сайтах університетів. Ось приклад, як університет Адама Міцкевича робить розрахунок балів — з урахуванням специфіки кожної країни. ​

Важливо суворо дотримуватися всіх термінів подання оригіналів документів, якщо ви були зараховані, а також не засмучуватися, якщо не пройшли з першої спроби. У вас є шанс почати навчання з так званого списку резерву.  Він створений для кандидатів, які не пройшли кваліфікацію для вступу через вичерпаний ліміт місць. Після цього ви повинні заповнити відповідну декларацію про своє бажання навчатися й подати її протягом 7 днів після оголошення результатів кваліфікаційної процедури. Комісія проводить відбір кандидатів на вакантні місця до заповнення ліміту місць, зберігаючи порядок, що випливає з рейтингового списку.

Наступний шанс — друга хвиля набору. Для курсів, де ліміт місць залишається незаповненим, ректорат може призначити дату додаткового набору. Він проводиться приймальними комісіями за тими ж принципами, що й основний. Інформація про додатковий набір на навчання зазвичай з’являється на сайтах університетів у другій половині липня — на початку серпня.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у межах програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»