Крок за кроком українка Наталія Яриш доносить світу свої цінності через власну справу — власний бренд вишиванок. Українська культура, пам'ять роду, національна ідентичність для неї — це не данина моді, а філософія життя, яку вдалося втілити через власну справу.
Пам'ять про тепле дитинство
Засновниця бренду Svarga Наталія Яриш — уродженка Волині. Нині вона провадить свій успішний бізнес у Львові, але досі пам’ятає своє дитинство, яке дуже вплинуло на становлення її як особистості й тепер віднайшло відображення в справі її життя.
— Мені пощастило. Я виросла у великій родині, в українському селі на Поліссі, подалі від шароварщини, виплеканої радянською пропагандою. Фактично я мешкала у Володимирі-Волинському (нині це місто Володимир. — Авт.), але часто бувала в бабці протягом року, а на канікулах проводила там ціле літо.
Бабусина скриня, заповнена лляним одягом, запам'яталась на все життя:
— Пам’ятаю бабину хату, комору, величезні скрині з лляним одягом. І я, мала, тихцем, бо не можна, перебираю той одяг, згадуючи бабусині пояснення: то — на твій посаг, то — на смерть, а то — святковий.
Досі пам’ятаю той специфічний запах — суміш дерева, порохів і залежаної тканини
А ще в бабусиній хаті повсюди була вишивка. Візерунки були скрізь: подушки, скатертини, серветки, рушники на образах. Дбайливі руки господині завжди намагалися прикрасити хату і творити красу.
Кожен досвід — маленька сходинка
Шлях до власної справи у Наталії був довгий. Через безгрошівʼя доводилося братися за різну роботу: з сімʼєю обробляли поле цукрових буряків, жінка працювала в лабораторії цукрового заводу, потім в управлінні праці у Володимирі.
Зі швейною справою Наталія познайомилась на іншій роботі — на володимирській швейній фабриці «Луга». Тут команда під керівництвом жінки створила свій бренд повсякденного одягу та відкрила у Володимирі магазин. Були поїздки по всій Україні — Київ, Одеса, Харків, Донецьк, Луганськ, Вінниця — постійні зустрічі, домовленості, виставки. Налагодили співпрацю із США та Німеччиною.
І хоч жінка вже мала квартиру в своєму місті, службове авто, хорошу зарплату, та її невимовно вабив Львів:
— Одного дня мене запросили на львівську фабрику з пошиття одягу «Астрон». Погоджуюся одразу — і з маленькою торбинкою вирушаю до Львова. Купую приміщення магазину, винаймаю вбиту квартиру і починаю нове життя. Практично з нуля.
Та «Астрон» швидко перетворився на ще одну рутину. Однак здобутий тут досвід був неоціненний:
— Коли все освоїла, зрозуміла процеси, то забракло нових вражень, масштабування, росту. Коли вода застоюється, вона стає затхлою й мутною — потрібен постійний рух, зміна, свіжі переживання. Я й зараз не можу довго бути на одному місці. Тиждень-два посиджу в кабінеті і знову у мандри. Втім, ціную свою працю на обидвох швейних фабриках — на «Лузі» й «Астроні». З ними вивчила легку промисловість, зрозуміла ринок, здобула ділові контакти, знайомства і, може, навіть і репутацію.
Першу власну справу заснувала разом з чоловіком — їхня фірма «Флекс» займалась домашнім текстилем. Починати з нуля було дуже складно, а для того, щоб не тільки працювати на податки, а й отримувати прибутки доводилось шукати нові шляхи розвитку.
— В якийсь момент я зрозуміла, що ПДВ «з’їсть» нам людські гроші, мушу щось робити, бо не зможу розрахуватися з постачальниками. Тоді я у колеги попросила японську вишивальну машинку за 60000 доларів з оплатою з розтермінуванням. Коли ж до нас ота машинка на баланс поступила, то вона врятувала наші майбутні прибутки. Безмежно вдячна людям, які мені довіряли і йшли на зустріч, — розповідає підприємиця.
Коли розпався шлюб, цей бізнес довелось закрити. Але Наталія не здалась, а навпаки — вирішила, що час брати справу у власні руки і шити вишиванки.
Біле полотно, на якому «вишивали» бізнес
Над назвою бренду довго міркували. Та за декілька місяців Наталія Яриш вирішила, що бренд носитиме назву Svarga:
— Мені казали, що слово тяжке, вибери щось інше. Та я вірила собі. Якщо мені подобається — значить, воно. Ми вибрали той варіант візерунку, що говорить про силу роду, зв’язок з минулим, з традиціями та цінностями. І це відчуття аж до мурах, коли я фізично відчуваю силу свого логотипу, розумію, що тільки такий шлях у минулому був правильним і вів прямо сюди, до саме цієї реалізації. Гадаю, людям написано їхній шлях, кожен має своє призначення. Та є вибір. Можна відмовитися від свого заради чужого. І це легко зробити. Тих манкуртів стільки, що хоч греблю гати.
Набагато складнішим є вибір залишатися на своїй дорозі і не зраджувати себе
Нині вишиванки бренду Svarga представлені на всіх популярних торгових майданчиках. Але на початках ще треба було завоювати ринок:
— Те, як ми росли, схоже на вишивання. Маєш біле полотно, на якому ще нічого немає. Береш нитки, голку — і стібок за стібком, інколи маленькими такими кроками йдеш вперед: команда, маркетинг, обладнання, виробництво, склади, операційка, створення колекцій, партнери. У нашій роботі сотні деталей, які потребують моєї постійної уваги як керівника. Особливо, коли потрібно бути ощадливими, бо мусимо самі заробляти гроші на розвиток. Можливо, з інвесторами було би швидше, але мені здається, що нам потрібен саме такий поступовий шлях.
Адже велике дерево росте поволі, воно вкорінюється і стає сильнішим. Заробили — вклали у виробництво, заробили — вклали у розвиток
Зараз у Наталії вже шість машинок і власні магазини. Розповідає, що помалу ставали унікальним явищем в сучасній Україні — не проєктом, не бізнесом, а частиною української культури.
Кризова ситуація як поштовх до дії
Згодом вдалося налагодили гуртові продажі. Але ж не буває все гладко. Бізнесу було дуже тяжко вижити під час ковіду. Продажі впали, але підприємство вижило. Здавалось, ніби бізнес адаптувався до нових умов, а тут — війна.
— Після 24 лютого наше виробництво трохи завмерло, ніхто не знав, куди рухатися, ненадовго ми взяли паузу в роботі. Десь через два тижні від початку повномасштабного вторгнення Наталія Яриш уклала договір з волонтерською організацією — і ми відшивали спальники для військових. Це тривало близько двох-трьох місяців, — розповідає керівниця відділу маркетингу бренду Юлія Васильчук.
Також з іншими виробництвами налагодили пошиття плитоносок. Крім того, відшивали шеврони, закривали інші запити військових, брали активну участь в благодійних аукціонах, де продавались вишиванки, а гроші йшли на допомогу військовим.
Після того, як виробництво почало-таки відновлюватись, постало питання, в якому напрямі рухатися далі. Адже чимало ідей, які планували втілити, були вже неактуальними, додає Юлія Васильчук:
— Ми вирішили, що будемо відтворювати вишиванки тих областей, які найбільше постраждали від війни. На той момент це були східні області України. І ще тоді дуже постраждав Яворівський полігон. Для нас це стало дуже великим шоком. А потім ми створили яворівську вишиванку.
Таким чином вирішили дати відсіч агресору. Так ми показували, що ми сильніші, що ми відроджуємось, відроджуємо нашу культуру і традиції
.jpg)
Зрештою народилась ідея колекції «Вишивана Україна», де будуть представлені всі 24 області. Презентація відбудеться цьогоріч у травні. Це новий досвід, кажуть на підприємстві, бо треба було відшуковувати орнаменти, притаманні тому чи іншому регіону:
— Ця колекція народжувалась методом спроб і помилок. До прикладу, ми просто шукали рандомні картинки в інтернеті, перевіряли, чи це дійсно та область, і бралися їх відтворювати, запускали у виробництво. Як вже потім зʼясувалось, деякі з цих взорів були авторськими, тож, щоб не порушувати авторське право, ми почали звʼязуватися з авторами. Тому, наприклад, за використання орнаменту на сорочці «Київщина» ми платимо роялті музею Гончара. Це, до слова, єдиний музей в Україні, який має ліцензійні права на свої експонати, тому ми уклали договір з ними.
Пам'ять роду й інтерес до українськості
Сьогодні інтерес до вишиванок дуже зріс. Чимало людей, які були змушені покинути свої домівки, часто розповідали про те, як до мінімуму речей клали свої вишиванки.
— Часто ми бачимо в наших магазинах таку тенденцію: клієнти найперше підходять до вишиванок саме свого регіону. Ймовірно, так на підсвідомому рівні працює памʼять роду або ж задіяні інші якісь ментальні процеси. Але неодноразово наші продавці помічали, що коли приходить людина з Львівщини, то найперше вона звертає увагу саме на львівську вишиванку. Вона може потім купити якусь іншу сорочку, але оце таке перше враження, перший потяг до свого рідного регіону є завжди, — кажуть працівники компанії.
Війна для бізнесу — це шалений виклик. Для тих, хто займається пошиттям одягу, дуже багато залежить від постачання тканин, фурнітури. До невизначеності додалися дефіцит пального, порушення логістики, відсутність електроенергії. Доводилось думати й про такі речі як генератори, аби виробництво не зупинялось. Довелося шукати нових постачальників тканин.
Водночас у світі зріс інтерес до України, до всього українського, адже про нашу країну говорили в усьому світі на всіх майданчиках, розповідає керівниця відділу маркетингу бренду Юлія Васильчук:
— Ми зрозуміли що нам потрібно включатись в цю течію, бо основною місією нашого бренду є те, щоб у кожного українця була вишиванка. Вона не обовʼязково має бути від Svarga. Але кожен повинен відчути цінність нашого національного одягу.
Ми хочемо показувати людям, що це — наша культура, наша спадщина, ми повинні її берегти і передавати наступним поколінням
Ми почали активно шукати орнаменти, розробляли авторські дизайни. Звичайно, не все було гладко, були і помилки. Але ми їх враховували і рухалися далі.
.jpg)
Восени 2022 року Svarga презентувала вишиванки родини Франка:
— Ми почали думати про якісь колаборації, щоб підтримувати не тільки свою діяльність, а й інших. До прикладу, ми звернули увагу на музеї, які теж потерпали від того, що українці припинили туди ходити. Тож ми розпочали співпрацю з домом Франка, нам дозволили використати відкриті фонди, і ми відтворили вишиванку родини Івана Франка. Пізніше ми зацікавились темою гуцульських кахлів і теж створили до Різдва колекцію з орнаментами цього культурного надбання.
Ще один напрямок роботи — творчі колаборації. До прикладу, парні вишиванки «Борщ», створені в тандемі з ресторатором, дослідником української кухні Євгеном Клопотенком. Нині — це один з найпопулярніших взорів вишивки від Svarga. З Євгеном Наталія Яриш, власниця бренду, познайомилась у черзі на кордоні, коли вирушала в одну із закордонних поїздок. Розговорилися. «Подібне притягує подібне», — часто каже жінка. Так і вийшло — погодились зробити разом щось цікаве, бо й Євген на кухні, і Наталія у вишивці доносять єдиний меседж — українська культура надзвичайна і різноманітна, про неї мають дізнатись якомога більше людей.
Згодом зʼявилась колекція «Довбуш» — серія вишиванок за мотивом фільму режисера Олеся Саніна.
Нині бренд Svarga сконцентрований на розвитку в Україні. Проте дуже багато вишиванок купують клієнти з-за кордону. Це й ті, хто давно емігрував з України, і ті, хто виїхав після лютого 2022 року.
— Зараз покупці дуже змінилися. Раніше вишиванка була святковим одягом, чимось таким, що одягається один раз на рік на якесь свято, а решту часу висить у шафі. Наша ж філософія — добротна повсякденність. Це одяг, який носиться постійно, бо він зручний, гарний і наш. І тепер все більше людей, які теж прагнуть цього, свідомо носять вишиванки і купують їх на всі випадки життя, — розповідає Юлія Васильчук.
Восени 2023-го року бренд Svarga відкрив свій другий магазин — цього разу у столиці. Але на цьому компанія не збирається зупинятися. У планах — відкриття ще одного магазину в столиці, а також в Одесі, Дніпрі та Івано-Франківську.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
