«Ваше домогосподарство не було обране»: як наші біженки похилого віку втрачають надію вижити в Польщі

Про життя українських біженців у Новій Зеландії відомо небагато. Комусь ця країна здається задалекою, інших навпаки приваблює через англійську мову та фактор віддаленості від РФ. Про нюанси життя в Новій Зеландії Sestry дізналися від українок, які з початком повномасштабного вторгнення переїхали до цієї країни або ж прийняли там своїх рідних.

В'їзд — для тих, хто має рідних у Новій Зеландії

— Імміграційна політика Нової Зеландії зараз дуже сувора, потрапити сюди непросто, — розповідає Sestry членкиня Ради української асоціації Новій Зеландії Ольга Вязенко, яка сама переїхала до війни, але після її початку прийняла у себе за спеціальною українською візою маму та свекруху. 

— Коли розпочалася війна, наша асоціація просила уряд пом'якшити правила для українців — і нам пішли назустріч. Протягом двох років українські біженці могли потрапити до Нової Зеландії за спеціальною візою, основною умовою якої була наявність у цих українців родичів — резидентів Нової Зеландії. 

Спочатку йшлося лише про найближчу спорідненість — чоловіки, дружини, батьки, діти, рідні брати та сестри. Пізніше список розширили, і резиденти Нової Зеландії отримали право запрошувати своїх двоюрідних братів, сестер, бабусь і дідусів. Пом'якшення імміграційних правил полягало в тому, що за привезення родичів, які рятуються від війни, не потрібно було платити (зазвичай право перевезти в Нову Зеландію навіть близького родича обходиться близько трьох тисяч новозеландських доларів (1790 доларів США).

Жодної фінансової підтримки від уряду ані біженцям, ані родичам, які їх приймають, не надають. 

Перед тим, як прийняти наших мам, ми з чоловіком писали у нотаріуса заяви, гарантуючи, що спонсоруємо наших гостей і не проситимемо у держави допомоги

Йдеться про великі витрати. Лише за авіаквитки для двох ми заплатили близько 10 тисяч новозеландських доларів (6000 США). У двокімнатному будинку, який ми тут орендували (ми живемо у місті Дунедін на Південному острові ближче до Антарктиди) не було місця для гостей, тож довелося переїхати до чотирикімнатного. За оренду тепер платимо 760 новозеландських доларів (450 доларів США) на тиждень — тут беруть оплату потижнево. Тому або в самих біженців, або в їхніх родичів має бути солідний запас коштів, який дозволить забезпечити переліт та проживання.

Нова Зеландія не має інтеграційних програм з виплатами. Є лише мовні курси (для українців — безкоштовні). З вивченням мови можуть допомогти і просто небайдужі люди. Новозеландці можуть навіть приходити додому до людини, яка вивчає мову, щоб з нею розмовляти. Але для того, щоб просто сидіти і вчити мову, ти або родичі, які тебе прийняли, знову ж таки повинні мати фінансову подушку. 

Якщо її немає, треба шукати роботу. Без знання англійської це може бути тільки фізична праця — прибирання, миття посуду або будівництво. До речі, навіть у цих сферах можуть виникнути труднощі — тут дуже серйозно ставляться до правил безпеки, і якщо людина не може зрозуміти інструктаж, її навряд чи приймуть на роботу. 

Знаю виняток — українку, яка приїхала до Нової Зеландії без знань англійської та зараз працює у швейному ательє. У неї це вийшло, бо власниця ательє — її сестра. Вона вчить англійську, вже працюючи.

Час, протягом якого ти можеш перебувати у родича-спонсора, не лімітований — ви можете жити під одним дахом роками. Але практика показує, що не всім це до вподоби. Знаю чимало українців (серед них і моя мама), які, попри дорогий переліт та можливість отримати ПММ, повернулися до України. Людям важко залежати від родичів, а якщо не можеш знайти роботу, це неминуче.

Багато хто повертається ще й тому, що не може жити настільки далеко від дому

Білет в один кінець?

— У Новій Зеландії справді є відчуття, що ти перебуваєш на краю світу, — каже українка Олена Правило. З доньками-двійнятами вона приїхала від війни до Нової Зеландії до свого чоловіка, який до 2022 року мав у цій країні робочу візу. — Просто так не полетиш до іншої країни провідати когось з рідних — перельоти дуже дорогі. Для того, щоб ми з доньками змогли сюди прилетіти, чоловік позичав у роботодавця гроші, які ми досі віддаємо.

Ми живемо на Південному острові у місті Крайстчерч. Це переважно аграрна місцевість і ринок праці тут відповідний. Я працюю онлайн в українській компанії — через різницю в часових поясах мої робочі години випадають на пізній вечір і ніч. Зі знанням англійської тут ще можна влаштуватися вихователем у дитсадку — знаю українок та мігранток з інших країн, які пішли цим шляхом. 

Попри те, що для дорослих українців у Новій Зеландії не передбачено жодної соціальної допомоги, є пільги для дітей. Наприклад, безкоштовні дитсадок, школа і навіть дантист (це великий плюс, бо стоматологічні послуги дорогі). Одній з наших доньок вже поставили дві безкоштовні пломби. 

Щодо дорослих, то тут державна медицина, але за деякі послуги треба платити. Наприклад, прийом у сімейного лікаря коштує 50 новозеландських доларів (30 доларів США). Прийом у вузького фахівця вже може бути безкоштовним, але його, можливо, доведеться чекати кілька місяців. Послуги невідкладної допомоги — безкоштовні.

Загалом Нова Зеландія — комфортна для життя та неймовірно красива країна. Поруч гори, океан. Не знаю, як тут вижити без машини:

Громадський транспорт розвинений погано, ним практично ніхто не користується. Автомобілі дешеві, можна купити автівку за тисячу доларів

Рік дозволено їздити з українськими правами, після чого потрібно складати іспити та отримати права вже тут.

Нова Зеландія — екологічна країна. Жодного разу не бачила тут пластикових пакетів — люди або користуються еко сумками, або картонними коробками, в яких доносять покупки до авто. Ніхто не виставляє непотрібні речі на вулицю, як це заведено, наприклад, у Німеччині — бо на вулиці річ може зіпсуватися, і не факт, що хтось її забере. А на Маркетплейсі заберуть точно. 

Тут усі, незалежно від статусу й матеріального становища, купують вживані речі

Я можу купити сковорідку в дуже заможному будинку, а люди, які мені її продали, куплять на Маркетплейсі ще щось. 

Новозеландці рідко змінюють машини, а одяг так і зовсім зношують до дірок. Старими дирявими штанами та светрами тут нікого не здивуєш. Як і босими ногами навіть взимку. У магазинах може висіти вивіска з проханням знімати брудні чоботи на вході (гумові чоботи тут — найпопулярніше взуття). Люди знімають і заходять у магазин босоніж. Дітей на вулиці можна побачити взагалі без взуття — незалежно від пори року.

— Серпень — це у нас зима, — каже Ольга Вязенко. — Снігу тут не буває, максимум іній. Температура повітря найчастіше плюсова, близько 7-8 градусів. Трава завжди зелена, більшість рослин також. Влітку 20 градусів тепла вже вважаються спекою. У будинках немає опалення, люди обігріваються кондиціонерами. Часто буває пліснява. Перший рік ми дуже мерзли. Зараз я вже звикла до 15 градусів у будинку, але перед тим, як лягати спати, нагріваю постіль електропростирадлом.

Простота новозеландців — в усьому. Будинки, одяг, спосіб життя. Тут не прийнято демонструвати багатство чи статус — скільки б хто не заробляв, усі рівні. Люди доброзичливі, але цінують свою і чужу приватність. Ніхто не заявиться до будинку без запрошення. Дзвонити людині без попереднього листування вважається поганим тоном. 

А якщо тобі погано, новозеландці тебе... годуватимуть. Якщо на роботі хтось із співробітників проходить через складний період, колеги складають графік, хто і коли приноситиме цій людині їжу — щоб таким чином висловити свою підтримку. Їжа, до речі, тут теж дуже проста, ніхто не проводить на кухні багато часу: купують або вже готове, або обмежуються салатом та шматком м'яса на грилі. Національної кухні як такої немає. Популярні британські fish and chips (риба в клярі зі смаженою картоплею), а також японська та індійська кухні.

У гості люди часто приходять зі своїми контейнерами з їжею — і кожен їсть своє

«Після Кривого Рогу мене вразила місцева екологія»

— Працюючи у великій новозеландській компанії, я помітила, що тут ніхто не женеться за успіхом та величезними заробітками. Люди не будуть працювати день і ніч заради кар'єри, як, наприклад, у США, — розповідає Sestry Ірина Хоруженко з Кривого Рогу, яка зараз живе у місті Фангареї на Північному острові Нової Зеландії. — Важливе значення має баланс «життя-робота»: ніхто не працює понаднормово, о пів на четверту вечора людини вже може не бути в офісі. Усі розслаблені, нікуди не поспішають. 

‍Не знаю тут жодної людини, яка б скаржилася на «вигоряння»

Ірина Хоруженко приїхала до Нової Зеландії незабаром після початку повномасштабної війни, не маючи в цій країні жодних родичів. Приїхала за робочою візою, а роботу знайшла через інтернет, сидячи у бомбосховищі у Кривому Розі.

— Я — інженер, спеціалізація — мости та інженерні споруди, — пояснює Ірина.

— Співбесіду онлайн у новозеландській компанії я проходила, сидячи під обстрілами

‍Витрати за мій переліт до Нової Зеландії взяла на себе компанія. Тут це звичайна практика: компанія платить за трансфер співробітника з-за кордону з умовою, що він пропрацює більше двох років (бо якщо з якихось причин звільниться раніше, поверне всю або частину суми). 

Мої витрати почалися пізніше. Наприклад, українцям, які приїхали сюди до родичів за спеціальною візою для отримання ПММ, потрібно було заплатити 1200 новозеландських доларів (700 доларів США). Мені для цього довелося сплатити 2600 доларів США. 

Житло шукала сама — пощастило знайти квартиру (що вже велика рідкість) у центрі міста у п'яти хвилинах від офісу. Дуже зручно з урахуванням того, що я поки не маю машини. Ціна оренди 2-3 кімнатної квартири або будинку в центрі Фангареї коштує близько 350 доларів США на тиждень. 

Оренда недешева, а купівля нерухомості взагалі здається чимось нереальним. Щоб купити навіть невеликий будинок, потрібно мати близько мільйона новозеландських доларів. Ті, хто на це зважується, беруть іпотеку на 30 років і часто здають у купленому будинку кімнати, щоб мати можливість погасити кредит.

‍Якщо живеш у Новій Зеландії один і орендуєш не кімнату, а квартиру чи будинок, для нормального життя на місяць потрібно близько 3000 доларів США

Кілограм курячого м'яса тут може коштувати 6-9 доларів, яловичини — 12-18 доларів США. На продукти у мене в середньому йде близько 300 доларів на місяць. Я не ходжу по ресторанах, харчуюсь вдома. Мінімальна зарплата в Новій Зеландії становить 23 новозеландські долари (13,7 доларів США) на годину. Таким чином, на «мінімалці» людина заробляє близько 3000 новозеландських доларів на місяць, що нормально, якщо в тебе є своє житло або винаймаєш кімнату. А от якщо орендуєш окреме житло, вижити буде складно.

Мені вдалося знайти хорошу роботу завдяки своїй спеціальності та знанню англійської. Якщо знаєш мову та маєш професію, тут візьмуть до уваги твої навички та досвід роботи в Україні. Нова Зеландія — це, по суті, країна іммігрантів (імміграційні обмеження запровадили не так давно), тому тут не ігнорують досвід роботи або освіту, здобуті в інших країнах. Серед тих, хто опинився тут за спеціальними українськими візами, особисто я знаю лише літніх людей, які приїжджали до своїх дітей. Наприклад, 70-річні батьки моєї подруги незабаром після приїзду знайшли роботу: мама працювала на кухні в кафе, а батько збирав овочі на фермі. Але вони вже повернулися до України.

Ірина каже, що у Новій Зеландії її приємно здивували відсутність бюрократії та екологія:

— Щоб оформитися в будь-якій інстанції, тут не потрібно збирати мільйон папірців, як це відбувається у багатьох країнах Європи. У них поки що немає «Дії», але багато процесів діджиталізовано, що полегшує життя. 

Після Кривого Рогу мене вразила екологія. Неймовірно чисте повітря, океан. Тут не буває спекотно, але з сонцем потрібно бути обережним — через озонові діри багато людей страждають на рак шкіри. Краще ходити в головному уборі та з довгим рукавом. 

Ще є ризики землетрусів. Більша частина Нової Зеландії знаходиться на сплячих вулканах. Тут досі згадують землетруси у місті Крайстчерч, які забрали життя сотень людей. На Північному острові землетрусів менше, але більше злив і повеней. Як інженер я беру участь у національних проектах щодо відновлення трас, які були пошкоджені внаслідок торішнього шторму «Габріель». Погода тут може змінюватися кожні десять хвилин: дощ, сонце, туман, вітер, знову дощ… Але я звикла, і мені тепер це навіть подобається.

Спеціальну українську програму вже закрито

Спеціальні українські візи до Нової Зеландії видавалися до 15 березня 2024 року. Усі, хто до цього часу встиг приїхати і не залишав країну, тепер мають можливість подати документи на ПММ. Подання заявки коштує 708 доларів США. Необхідність складати тест з англійської мови (вимогу для всіх іммігрантів, які хочуть отримати постійне резидентство) для українців скасували. 

В уряді Нової Зеландії повідомили, що за два роки повномасштабної війни країна видала 1510 спеціальних українських віз. Актуальних даних про те, скільки людей, які отримали візи, заїхали в країну, і скільки вже повернулися до України, немає. Оскільки спеціальну українську програму вже закрито, українці можуть потрапити до нової Зеландії або за робочою візою (як це зробила Ірина Хоруженко), або попросивши притулку як біженці з інших країн. У Відділі статусу біженців Нової Зеландії повідомили, що на сьогоднішній день українців, які отримали притулок, «менше п'яти» і що у цих випадках отриманню притулку сприяли «виключні обставини».

Фотографії з приватних архівів героїнь

Чергова смерть породіллі у лікарні у Новому Таргу

14 серпня, як стало нещодавно відомо журналістам, до лікарні в Новому Таргу, що на півдні Польщі, потрапила 25-річна вагітна українка. Під час обстеження лікарі констатували загибель плоду. Жінці провели операцію та дістали мертву дитину. Про цей випадок пишуть журналісти «Tygodnik Podhalański». Згодом саму породіллю у край важкому стані доставили до реанімації університетської лікарні у Кракові, де вона і померла. Журналісти припускають, що українка ймовірно померла від сепсису. Самі медики, посилаючись на лікарську таємницю та чинний Закон про права пацієнтів, не коментують смерть молодої жінки. Тож усі висновки у справі наразі неофіційні.

Це не перша смерть у перинатальному відділенні лікарні Нового Таргу. Торік у травні у гінекологічному відділенні померла 33-річна полька Дорота, яка була на 5-му місяці вагітності. Попри загрозу її життю, лікарі не перервали вагітність. Медики запевняли родину, що все гаразд. А після того, як у Дороти відійшли води, єдине, що порадили лікарі, — постільний режим. Коли стан жінки погіршився, вагітність вирішили-таки перервати. Але було вже пізно. Жінка померла від септичного шоку. Адвокат родини померлої зазначав, що медики допустили «грубу недбалість» як у процесі лікування, так і в наданні інформації про стан здоров'я породіллі. Після трагічного випадку у багатьох польських містах пройшли акції протесту у рамках «Загальнопольського жіночого страйку» через смерть 33-річної жінки.

У заяві організаторів протесту йшлося: «Дорота з Нового Таргу померла тому, що польський антиаборційний закон вбиває і перетворює лікарів на політичних прислужників, а не на експертів у галузі охорони здоров'я. Вона померла через те, що лікарі не виконують своїх обов'язків».

Уся проблема в законодавстві 

Польський закон про аборти — один із найсуворіших в Європі. У 1993 році  був ухвалений так званий «абортивний компроміс». Згідно із ним, переривання вагітності було можливе у трьох випадках: загроза життю або здоров’ю матері, вагітність внаслідок зґвалтування та невиліковна хвороба або незворотній дефект плоду. У 2016 році депутати Сейму у першому читанні ухвалили законопроєкт про повну заборону штучного переривання вагітності. Кримінальна відповідальність передбачалась як для жінок, які хотіли зробити аборт, так і для лікарів, які робили б такі операції. Тоді жінки вийшли на одну із найбільших акцій протесту у Польщі, яка стала відома на весь світ під назвою «чорний понеділок». Після цього скандальний законопроєкт відкликали. 

Та вже у 2020 році руками Конституційного суду було заборонено аборти у випадку патології розвитку плоду. Вже за рік рішення Конституційного суду набуло чинності. Зараз у Польщі аборт можливий лише у разі зґвалтування або інцесту чи за умови небезпеки для життя чи здоров'я матері. У першому випадку вік плоду не має значення, у другому — аборт можливий до 12 тижнів.

Послаблення аборційного законодавства було одним з політичним гасел партії Дональда Туска перед парламентськими виборами у 2023 році. На початку 2024 року прем'єр-міністр Польщі заявляв, що уряд готовий пом'якшити обмеження на доступ до засобів екстреної контрацепції, а також послабити майже повну заборону абортів. 

Однак проблема так і залишилась. Сейм  в особі його маршалка Шимона Головні заблокував роботу над законопроєктами, що лібералізують законодавство про аборти. Наприкінці серпня цього року прем’єр-міністр Туск визнав, що наразі у парламенті немає достатньої кількості голосів для пом’якшення закону про заборону абортів. Та попри це уряд працює над запровадженням нових процедур для лікарень та прокуратури, щоб послабити деякі з фактичних обмежень:

— Я можу лише пообіцяти, що в межах чинного законодавства ми будемо робити все, щоб жінки менше страждали, щоб аборт був максимально безпечним і доступним, коли жінка змушена ухвалювати таке рішення. Щоб людей, які долучаються до допомоги жінці, не переслідували.

Міністерка охорони здоров’я Ізабела Лещина додала, що для проведення процедури переривання вагітності має бути достатньо однієї медичної довідки про наявність загрози здоров'ю жінки. Наприклад, це може бути довідка від психіатра.

А втім, навіть за ухвалення нового аборційного законодавства, його має підписати президент Польщі Анджей Дуда. І ось тут є проблема, адже він неодноразово заявляв, що проти цього. «Для мене аборт — це вбивство людей», — наголошує глава Польщі.  

Нові протести не за горами

Новина про смерть української породіллі у Новому Таргу обурила польську активістку, кураторку руху «Жіночий страйк»  Марту Лемпарт. У неї чимало запитань до лікарів, які не змогли врятувати жінку:

— Це та ж лікарня, де торік померла вагітна полька Дорота, а цього року — породілля з України. Я не знаю усієї ситуації, але однаково звинувачую лікарів. У мене питання — що вони зробили не так, що стався сепсис? Відповіді я не знаю, але вже не вірю жодному їхньому слову. Вони повинні були зробити все, аби не допустити смерті жінки. Я знаю, яким є ставлення медиків по догляду за вагітними жінками в Польщі і скільки часу вони витрачають на те, аби знайти відповідального за екстрену ситуацію, яка часом виникає.

Жоден з них не хоче бути тим, хто ухвалює рішення, а час у таких ситуаціях коштує життя

За словами Марти, ситуація, коли лікар вагається з рішенням, бо боїться відповідальності, є брехнею. Деякі медики просто зневажають жінок:

— Ми знаємо десятки випадків, коли лікарі  відмовлялися робити аборти навіть у ситуаціях, які дозволені законом. Рішення пояснювали страхом бути притягнутими до кримінальної відповідальності. Та я не пам’ятаю жодного випадку, за понад 30 років заборони у Польщі абортів, щоб лікарі були покарані або притягнуті до суду за проведення легального аборту.

Разом з тим, проголошені нещодавно Міністерством охорони здоров'я рекомендації для лікарень Марта Лемпарт називає безглуздими. На її переконання, документ не відповідає настановам Всесвітньої організації охорони здоров'я: 

— Ми б хотіли, аби міністерка охорони здоров'я дослухалася до спеціалістів з абортів, а також почула думки вагітних щодо цього вразливого питання. Це потрібно зробити негайно. До того ж, легалізація абортів — це рекомендація комітету ООН, який прямо закликає Польщу легалізувати їх і негайно ввести мораторій на покарання у разі їхнього проведення. Уряд має змінити законодавство.

Декриміналізація абортів має бути їхнім флагманським законопроєктом. Дональд Туск не подбав про те, щоб партнери по коаліції проголосували так, як треба. Тому відповідальність лежить на польському уряді

Через складну ситуацію з доступом до екстреної контрацепції та забороною абортів польські жінки змушені шукати інші шляхи переривання вагітності, зокрема у тих країнах, де це дозволено. Допомагають у цьому найбільші жіночі некомерційні організації — «Аборти без кордонів» та «Абортний Дрім Тім», розповідає Марта Лемпарт:

— Лише за даними «Аборту без кордонів», на рік маємо орієнтовно 50 тисяч абортів. Це третина від загального запиту. Жінки повинні мати право на переривання вагітності тоді, коли їм це потрібно. При цьому жоден лікар не має їм це забороняти. А тим паче у випадках загрози їхньому життю. Так само люди, які допомагають робити ці операції, мають бути захищені законом. 

Будь-яка жінка, яка потребує такої допомоги, може звернутися до організації «Аборти без кордонів» за телефоном: 22 29 22 597. Активістка каже, що це третій за популярністю номер у Польщі, після поліції та пожежної охорони. Разом із тим Марта Лемпарт анонсувала нову хвилю протестів у Польщі:

Ми вже готуємося до протестів і громадських акцій щоб захистити права жінок. Ми не зупинимося, поки не буде так, як повинно бути 

Тільки жінка вирішує, бажана чи небажана вагітність

«Мартинка» — феміністична організація, яка підтримує й захищає українських біженок у Польщі від початку російсько-української війни. Її засновниця Настя Подорожня вже 10 років проживає у Польщі. Розповідає, що в Європі є поодинокі країни, наприклад Ватикан, де діють такі ж жорсткі законодавчі обмеження на проведення абортів та доступу до екстренної контрацепції, що і у Польщі:

— Дія пігулок екстреної контрацепції є ефективною лише впродовж п’яти днів від моменту незахищеного статевого акту. Однак польські гінекологи не завжди виписують на них рецепт. На жаль, дуже багато польських лікарів мають комплекс «Бога». Знаю, що це звучить різко, але у моїй роботі був випадок, коли молода 18-річна дівчина, яку зґвалтували, звернулася до поліції. Ті відвезли до гінеколога, який відмовив їй у рецепті на екстрену контрацепцію.

Просто сказав: «На все воля Божа», і що вона занадто молода, щоб приймати такі таблетки

Чимало польських лікарів бояться робити аборти, дозволені законодавством. Одна з причин — страх відповідальності, наголошує Настя. І наводить випадок, який стався з гінекологинею зі Щецина. Лікарка відома тим, що не боялася робити легальні аборти, бо не вчиняла жодних протиправних дій: 

— Утім торік до неї прийшло Антикорупційне бюро. Під час обшуку у кабінеті вилучили телефон, комп'ютер, документацію всіх її пацієнток. Подейкують, що саме так тисли на неї. Разом із тим поліція отримала доступ до дуже інтимних фотографій її пацієнток. 

Жінки, які звертаються за допомогою до «Мартинки», прагнуть перервати вагітність не від хорошого життя, розповідає засновниця організації. На сьогодні відомі випадки так званих воєнних зґвалтувань. Змушувати жінку виношувати таку вагітність Анастасія Подорожня називає справжніми тортурами:

— До нас зверталися за допомогою зґвалтовані жінки. Насамперед ми надавали їм психологічну допомогу. Це дуже табуйована тема. Рідко хто з них зізнається про те, що вагітність настала саме від зґвалтування ворогом. Та навіть якби вони захотіли позбутися майбутньої дитини, тут у Польщі, де отримали тимчасовий прихисток, їм не допомогли б лікарі.

Бо протипоказань до переривання вагітності не було, а саме зґвалтування ще потрібно було довести. На мою думку, це грубе порушення прав жінок

Та й жінки з бажаною вагітністю побоюються народжувати у Польщі — через недовіру лікарям:

— Лікарі часом нехтують безпекою пацієнток. Знаю історію жінки, в якої була бажана вагітність, але обстеження показало патологію розвитку плоду. Була висока вірогідність того, що дитина померла б після народження. На жаль, у Польщі це не причина, щоб перервати вагітність. Ми допомогли цій жінці. Знайшли організацію, яка організувала їй переривання вагітності в Голландії.

Я хочу, щоб українки, попри те, бажана чи небажана у них вагітність,  знали, що ми є одна в одної

Звернутися до «Мартинки» може кожна жінка, яка потребує допомоги.  Жінкам, які хочуть стати матерями, організація допоможе з пошуком лікаря прогресивних поглядів. А тим, у кого є небажана вагітність, підкажуть, як легально та безпечно її перервати.