Ексклюзив
20
хв

Український бізнес не чекає на завершення війни

Спілка українських підприємців, яка об’єднує понад 1200 компаній малого, середнього та великого бізнесу — відкриває представництво у Варшаві. Виконавча директорка СУП Катерина Глазкова пояснює, чому для неї не існує слова «неможливо» і чому частка українського бізнесу на польському ринку буде збільшуватись, а конкуренція з ним — зростатиме

Ірена Тимотієвич

Виконавча директорка СУП Катерина Глазкова на відкритті офісу у Варшаві 17 червня. Фото: Спілка українських підприємців

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Спілка українських підприємців (СУП) — одна з найбільших бізнес-асоціацій України — 17 червня відкрила свій перший європейський офіс зі штаб-квартирою у Варшаві. Це знакова подія і для України, і для Європи: вона маніфестує не лише стійкість та амбітність українського бізнесу у часи глибокої кризи, але й готовність до інтеграції в європейське співтовариство. Серед основних завдань, які перед собою ставить представництво — адвокація і підтримка українського бізнесу в Європі, налагодження зв'язків з міжнародними партнерами і залучення інвестицій в українську економіку.

Катерина Глазкова
Фото: Спілка українських підприємців

Виконавча директорка організації Катерина Глазкова у Польщі буває часто, не лише з робочих питань: тут вже більше року живуть її діти — 16-річний Павло та 5-річний Марк. Як зізнається, вона дуже тривожна мама, якби сини перебували у постійній небезпеці в Україні — не змогла б сконцентруватись на робочих цілях. «Я розумію однаково наскільки важко тим, хто залишився, і тим, хто виїхав, бо кожні два тижні "міняю капелюх": то в Україні, то за кордоном. Зараз я набагато ефективніша в роботі, коли впевнена, що мої діти в безпеці», — ділиться моя співрозмовниця.

Ми зустрічаємось в одному з українських ресторанів поруч із посольством України у Варшаві, який кілька років тому потрапив до рейтингу найкращих закладів польської столиці.

Ірена Тимотієвич: Пані Катерино, досить показово, що у цей час, під час повномасштабної війни, саме ви представляєте значну частину українського бізнесу в Європі. Мені здається, роль української жінки, а особливо жінки в бізнесі, зараз набуває зовсім іншого значення.

Катерина Глазкова: Колосального значення. В часи війни на плечі жінки лягає додаткова відповідальність. Жінки освоюють чоловічі професії, жінок більш охоче беруть на роботу, бо ризик мобілізації менший. Через те, що ми в буквальному сенсі втрачаємо чоловіків — дедалі більше жінок будуть займати ключові позиції і відігравати важливу роль не лише в країні, але й в рамках міжнародних відносин.

З іншого боку, це може дати певний поштовх. Дуже часто ми, жінки, себе недооцінюємо, не віримо у власні сили. Наприклад, коли наша організація у 2020 році намагалися зрозуміти «портрет» українського підприємця і зробила відповідне дослідження, виявилось, що власники великих українських компаній — це переважно чоловіки. А жінки, як правило, керують невеликою власною справою, яка часто має «скляну стелю» у розвитку. Зараз той момент, коли є і можливість, і необхідність розправити крила. Тим більше, що в Україні й за кордоном є безліч програм підтримки, освітніх програм, ґрантів для жінок-підприємиць. Варто цим скористатись.

Жінки, як правило, керують невеликою власною справою, яка часто має «скляну стелю» у розвитку
Фото: Shutterstock

Ви пов’язані зі сферою підприємництва вже багато років. Як воно — бути жінкою в українському бізнесі?

Особисто мені — досить комфортно, хоч український бізнес дуже «чоловічий». Можливо, мені просто пощастило, або ж це питання характеру. Я наповнююсь енергією підприємців. У них інше мислення, вони не впадають у стан зневіри: немає проблем — є задачі. Для мене не існує слова «неможливо», — це те, чому від них навчилась. Може бути «дуже складно», може бути «ми сто разів спробували і не вийшло», але «неможливо» — варіант не мій і не моєї команди. Якби ми, українці, жили категоріями, що щось є неможливим, ми би не протрималися у цій боротьбі так довго.

Без економіки війну не виграти

Питання, яке спантеличує усю міжнародну спільноту, коли йдеться про український бізнес сьогодні як це можливо, що на третій рік повномасштабного вторгнення він не лише функціонує, а й демонструє хорошу позитивну динаміку: виходить на нові ринки, впроваджує інноваційні рішення?

У нас просто немає іншого виходу. Український бізнес має безпрецедентну життєстійкість (resilience). Дуже важко пояснити людям, які ніколи не жили під час війни, що це означає на практиці. 

За 10 років війни і понад 2 роки повномасштабного вторгнення наші підприємці навчились досить успішно працювати навіть попри постійні обстріли, блекаути, блокуваннями кордонів і мобілізацію працівників. І я впевнена, що кейси українських компаній скоро будуть вивчати в міжнародних бізнес-школах.

Тільки члени Спілки українських підприємців за два роки великої війни інвестували в Україні 630 млн євро у розвиток бізнесу: відбудову зруйнованих виробництв, складів, запуск нових продуктів, вихід на міжнародні ринки, впровадження технологій 

Це наша країна, ми в неї віримо.

Як наші захисники та захісниці відстоюють кордони країни на передовій, так і кожен з нас на своєму місці має робити для перемоги все, що від нього залежить і навіть більше. Український бізнес теж робить свою роботу. Бо без економіки — війну не виграти.

Примітно, що незадовго до широкомасштабного вторгнення, у 2021-році, аналітичний центр СУП зробив велике дослідження щодо ставлення різних верств суспільства до стейкхолдерів: уряду, президента, бізнесу, бізнес-організацій, олігархів. Рівень довіри до малого та середнього бізнесу в України був найвищий після Збройних Сил — понад 80%. А якщо порахувати разом ще й великий бізнес та бізнес-асоціації — це безпрецедентний для України відсоток. Для порівняння, уряд тоді займав лише 8-ме місце за рівнем довіри.

З чим це пов’язано?

В найскладніші часи для країни саме підприємці були першими, хто приходив на допомогу. У часи Майдану бізнес збирав загони хлопців, допомагав їжею, грошима. У часи пандемії купував обладнання для лікарень, організовував штаби, розвозив їжу літнім людям, яким не можна було виходити з дому.

А коли сталось повномасштабне вторгнення — евакуював, надавав житло, вивозив з окупованих територій, годував. Підприємці віддавали продукти зі своїх складів хлопцям та дівчатам в ЗСУ, інколи навіть ризикуючи життям. Наразі єдине джерело фінансування армії в Україні — це власне податки, і кожен з нас, хто їх сплачує — допомагає виграти цю війну.

Ми не робили аналогічного дослідження зараз, але бізнес виправдав довіру суспільства.  

Ми говоримо зараз про малий та середній бізнес?

Про будь-який бізнес. І про великий також.

СУП — це теж відображення стану бізнесу. Наша організація працює з 2016-го року. Серед її засновників були і маленькі, і великі компанії, як, наприклад, Нова пошта, Rozetka, UBC Group. Зараз Спілка об’єднує понад 1200 компаній з усіх регіонів України. Функціонуємо за рахунок членських внесків, які залежать від розміру компанії.

Відділення Нової Пошти (Nova Post) в Німеччині
Фото: матеріали преси

У лютому 2022-го з очевидних причин був провал на майже у два місяці, нуль надходжень: членство у Спілці у такі часи — точно не платіж першого пріоритету. Члени нашого колективу також у перші дні займались безпекою власних родин. А потім обдзвонювали членів організації, щоб допомагати одне одному. Сформулювали нові пріоритети і реагували на нові запити. Я пишаюся своєю командою.

Коли в квітні 2022-го ми отримали перший річний членський внесок від однієї невеличкої компанії, подумали: «Ну нарешті, серед нас з’явились нові оптимісти». Ті 5 тисяч гривень [приблизно 120 доларів США, — Ред.] стали певним символом довіри і надії, що все буде добре. І за останні 2,5 роки ми не лише відновились, але й виросли. Маємо 35% приросту нових учасників, щотижня є нові заявки.

Український бізнес — це про високий рівень креативності. З одного боку є стратегія, а з іншого — треба завжди бути готовим до змін, якщо з’явився  черговий виклик

Немає проблем — є задачі

Щодо викликів. З чим зараз живе український бізнес і як з цим дає собі раду?

По-перше — звісно, безпекові питання. Безпека працівників, обладнання, виробництв. Більші компанії інвестують у це шалені кошти. Наприклад, після того, як ворог зруйнував термінал  Нової Пошти у Харківській області — компанія повністю його відновила, з урахуванням покращеної системи безпеки. Це коштувало понад 34,5 млн грн.

Харків, 8 червня 2024 р.
Фото: Vyacheslav Madiyevskyy/Ukrinform/East News

По-друге — зниження купівельної спроможності в Україні. Український ринок став занадто малим. І через це компанії змушені виходити на міжнародні ринки, навіть якщо цього не планували.

Водночас певні галузі зростають. Це, передусім, оборонна галузь, перевезення вантажів, медицина, постачальники електро/газового обладнання, яке забезпечує автономність енергоспоживання, видобувна промисловість (наприклад, станом на травень 2024 року «Укргазвидобування» збільшило видобуток природного газу на 10%) та постачання енергоресурсів, онлайн-торгівля, продаж агропродукції. Якщо подивитись на зростання по видам діяльності через надходження в Державний бюджет України за травень 2024-го — бачимо, що ростуть оптова та роздрібна торгівля, ремонт автотранспортних засобів, добувна промисловість i розроблення кар'єрів, переробка, транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність.

Третій виклик — нестача людей. Колосальна проблема з персоналом була й до широкомасштабного вторгнення, а під час війни — це глибока криза, яку бізнес навіть не в змозі самостійно вирішити. Мобілізація, міграція, шалене падіння народжуваності і втрата працездатного населення, — тут дієва стратегія необхідна на рівні держави.

Гроші. Вони завжди потрібні для розвитку. А зараз вони потрібні просто для виживання. Загалом підтримка є, багато ґрантових програм від наших партнерів, за що ми вдячні. Але черга на отримання доступних коштів набагато більша.

Як щодо питання інклюзивності? З останніх оголошених даних, за два роки повномасштабного вторгнення кількість людей з інвалідністю в Україні збільшилась на 300 тисяч осіб. Як компанії пристосовуються у цих реаліях?

Це новий виклик, який нас ще не наздогнав, але вже з’являється. Ми усі лише на початку шляху. Наприклад, СУП зараз шукає в команду юриста — фахівця, який буде працювати саме із запитами ветеранів. Щоб працівники повернулись на свої робочі місця, потрібно пройти усі необхідні процедури, оформити документ учасника бойових дій тощо. Хочемо спростити ці процеси.

А от мережа лабораторій компанії CSD Lab, яка є нашим учасником, працює над тим, щоб зробити кожен свій сервіс доступним для людей з вадами руху — і для працівників, і для клієнтів. Окремі локації планують переоснастити, нові лабораторії будують вже за новими стандартами.

Таких прикладів багато.

Підприємці дуже швидко реагують на всі зміни, впроваджують інноваційні рішення.

Україна вже стає конкурентом і постачальником інноваційних рішень для багатьох розвинених країн. Зокрема, галузь військово-технічних рішень зросла в рази, а Мінцифри визначило цей напрямок як пріоритетний на найближчі роки. Як компанії проявляють себе у цій сфері?

До прикладу, двоє наших учасників — IT-компанії STFalcon і Ajax на початку березня 2022 року створили й запустили мобільний застосунок Air Alert. Він попереджає про ракетну небезпеку в різних регіонах України. Зараз в Україні цей застосунок завантажили 6 мільйонів людей. І я в тому числі. Цьогоріч компанія Ajax також почала виробляти камери відеоспостереження. Це можливість зайняти нішу, де завжди домінували китайські виробники, але зараз ринок змінюється через введені проти певних компаній Китаю санкції.

Продукція інших наших учасники K.tex, виробника нетканих матеріалів, зараз використовується для пошиття одягу для військових, і навіть для укріплення оборонних рубежів та критичних об’єктів інфраструктури. Інший приклад — Milliform, у 2022 компанія релокувала виробництво з Харкова до Львівської області, а вже в 2023 році запустила власне виробництво косметичної тари з інвестиціями близько 600 тисяч доларів.

Власне це теж відповідь на запитання, яке мені часто ставлять за кордоном: Чому потрібно інвестувати в Україну вже зараз, попри високі ризики? Бо український бізнес не чекає закінчення війни. Повітряні тривоги й обстріли сприймаються вже як погода, на яку не маєш впливу.

Я завжди кажу холоднокровною бізнес-мовою: хто перший прийшов — той і заробив. Думайте вже зараз, шукайте партнерів серед українських компаній вже зараз

За словами президента Зеленського, Росія знищила 80% теплової та третину гідрогенерації електрики України. Як плануєте вирішувати проблему з енергопостачанням?

Проблеми з енергопостачанням не нові, ми запаслися обладнанням, і, здавалось, до чергової зими готові. Однак ми не очікували, що руйнування будуть настільки масштабні.

Для безперебійної роботи виробництва деякі великі компанії почали імпортувати енергію з ЄС. Та ж група Nova (до якої входить «Нова пошта») заснувала власну компанію з виробництва електроенергіі. СУП в Україні наразі лобіює зміни до законодавства, які дозволять лібералізувати ринок генерації та постачання електроенергії, що сприятиме розвитку малої генерації. Сотні тисяч малих станцій зруйнувати важче, аніж одну велику, від якої залежить значна кількість споживачів і критична інфраструктура.

Ми вбачаємо стратегічний шлях у розвитку розподіленої генерації на основі природного газу, відновлюваних джерел енергії з використанням сучасних мобільних систем зберігання енергії та інтелектуальних мереж.

Розподілена генерація сприятлива для інвестицій, їх вартість відносно мала. А для запуску в експлуатацію потрібно менше часу

Гра за новими правилами

Один з факторів, який зупиняє інвесторів на шляху до України — поширене сприйняття українського бізнесу як олігархічного. Наскільки сильний вплив олігархічної системи на економіку і бізнес в Україні зараз?

Україна почала грати за новимии правилами. Еліти теж змінюються. Вплив тодішніх олігархів на політичні інститути і на конкретних політиків сильно знизився. У сільському господарстві олігархи дуже умовні. Є питання до походження капіталу, але зараз це ринкові компанії, які торгуються на міжнародних біржах.

Водночас вплив приватного неолігархічного сектору значно зростає. СУП — організація, яка принципово не приймає до свого складу бізнеси, пов’язані з олігархічним капіталом. Після початку війни ми почали також перевіряти на зв’язки з бенефіціарами РФ, Білорусії. Беремо до уваги рішення суду, якщо є питання до окремих компаній. В Україні у зв’язку з війною деякі дані закриті, але в цілому кількість відкритих даних у нашій країні — один із передових прикладів у Європі.

"В зоні нашої постійної уваги податкова система, митне регулювання, регулювання міжнародної торгівлі, державні закупівлі, трудове законодавство, діджиталізація державних послуг"

Джерело фото: фейсбук

У мене немає ілюзій, що всі олігархи зникли з радарів, точно ні. Але представники нашої асоціації — засновники, члени ради директорів — зараз входять в багато навколодержавних інституцій і мають вплив на прийняття рішень. Це люди, які заробили свої гроші власними силами, працею, ідеями

Наприклад, є Рада підтримки бізнесу у військовий час при Президентові України. Це 7 осіб, 6 з яких — підприємці з СУПу.

Є побоювання, що під час війни в Україні може сформуватись нова каста олігархів. Чи є такі ризики?

Ризики завжди є. Жодна країна не ідеальна, наша тим більше. Тут має бути величезна роль медіа, громадянського суспільства, приватного сектору: зробити все, щоб цього не сталося. У медіа просторі зараз багато гучних історій про корупційні скандали в Україні, але тут є й позитивний сигнал: це ознака того, що з корупцією ведеться боротьба. У тиші корупція була більшою. І якби прогресу не було — з нами не розпочали б переговори про вступ до ЄС, оскільки це був один з трьох основних пунктів для початку переговорів.

Власне коли 25 червня стартували офіційні переговори України до ЄС, ви написали на своїй сторінці у фейсбуці: «Сподіваюсь, що в процесі цих перемовин ми не будемо поступатися нашими інтересами, і думка українського бізнесу матиме велику вагу». Про які інтереси йдеться і яку роль хоче відігравати ваша бізнес-асоціація у цьому процесі?

Для бізнес-сектору вступ до ЄС — колосальний стрес, особливо для МСБ [малого та середнього бізнесу, — Ред.], оскільки компанії мають відповідати певним нормам і стандартам: від екологічних норм до мінімальної заробітної плати. Але виробництва не можуть змінитись в один день. У переговорних процесах на рівні урядів, окрім умов торгівлі, мають бути закладені перехідні періоди. Аби не сталась прикра ситуація, коли ми погодились на все й одразу, щоб швидко вступити до ЄС, а потім не змогли вчасно реалізувати зобов’язання.

Наш бізнес конкурентний, але є багато компаній, яким потрібно допомогти такими стати. Наприклад, фармацевтам потрібно переобладнатися. Великі компанії можуть витратити на це кошти, а малі — не можуть. Тоді це ще й питання фінансової підтримки. В рамках єдиного європейського ринку якась французька компанія з величезним досвідом, з підтримкою, з розвитком всі ці роки і без війни — без усього, що переживає зараз український бізнес — точно буде більш конкурентоспроможна, ніж українська.

Ці моменти потрібно враховувати, щоб не «вбити» український бізнес. І в цьому я бачу нашу важливу роль. А з іншого боку — будемо сприяти залученню інвестицій міжнародних компаній в Україну. Без інвестицій ми не впораємось.

Одне з найбільш болючих питань у економічному діалозі між Польщею і Україною — сільське господарство. На вашу думку, як український бізнес повинен будувати діалог, аби уникнути ситуації з протестами фермерів, яку ми спостерігали на польсько-українському кордоні?

У нас в СУП немає великих агрокомпаній, оскільки в більшості вони не проходять наші критерії. Але чому це питання до бізнесу, а не до політиків? Бізнес просто виконує свою роботу. Якщо він робить гарну, конкурентну продукцію — покупець є. І в Польщі теж хтось це купує, такий ринок. Якщо підприємець робить поганий продукт, або завозить його нелегально — для цього є правоохоронні, митні органи, є рішення суду і підприємець несе покарання.

Історії, які відбувались на кордоні — поза межею бізнес-логіки, це більшою мірою політична історія.

В той час, коли польські фермери  виступають проти української продукції, висипають те зерно, яке люди часто збирають ризикуючи життям — у Польщу потоком йде зерно з Росії і Білорусі. СУП із колегами з провідних польських асоціацій Левіатан та Україно-Польська торгова палата піднімали це питання на рівні ЄС, звертались у Брюссель. Росія тут торгує зерном, яке вкрала в Україні

Мені б дуже хотілось донести це до польського суспільства.

З точки ж зору економічних відносин Польщі і України — не секрет, що минулого року цифра експорту товарів з Польщі в Україну була рекордно високою — 51,6 млрд злотих (12 млрд євро). Позитивне сальдо Польщі в торгових відносинах з Україною досягло 6,8 млрд євро. Це історичний рекорд. Водночас імпорт з України в Польщу дуже впав, особливо після накладеного ембарґо на сільськогосподарську продукцію.

Що стосується питань до бізнесу — давайте подивимось, що зробила частина українських компаній, коли стався транспортний колапс. Підприємці порахували і вирішили, що стояти на польському кордоні дорожче, ніж перекинути логістику на Румунію. І там порт Констанца спокійно все приймав. Це теж показова ситуація.

Фото: Спілка українських підприємців

За останньою статистикою, у Польщі кожен 10й бізнес український. З моїх спостережень, складається враження, що українські підприємці часто виходять не стільки на польські ринки, скільки на «українські ринки» у Польщі. Частина учасників СУП вже мають тут бізнеси, як проходить інтеграція? 

Співпраця між українцями дійсно проходить краще. Знайти польського клієнта, стати постачальником для польської компанії — дуже непросто. Присутній певний скепсис і наративи в медіа, що «це ненадовго», «війна закінчиться і українці повернуться додому». Що українці «ненадійні партнери», які працюють за «низькими стандартами». Попри безліч прикладів, які доводять зворотнє. Ми відкрили тут офіс, оскільки зрозуміли, що маємо будувати тісніші зв’язки. Проводимо просвітницьку роботу з обох сторін, щоб напрацьовувати персональні знайомства серед підприємців і вибудовувати довіру.

В цьому контексті теж варто згадати нещодавні результати дослідження від Deloitte, згідно з якими українці, які приїхали після 24 лютого 2022-го року, додали до польської економіки 0,7-1,1% ВВП (в абсолютних цифрах — це 6-9 млрд доларів). У довгостроковій перспективі цей ефект зросте до 0,9-1,35%.

Я переконана, що частка українського бізнесу буде збільшуватись, а конкуренція з ним — зростатиме.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналістка, редакторка, фотографка. Працювала у сфері комунікацій. З 2022 року висвітлює соціальні та культурні проблеми, пов’язані з війною в Україні.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
жабка бізнес українці Zabka

Ще сім років тому вона й уявити не могла, що житиме за кордоном і керуватиме власним бізнесом. Польща здавалася тимчасовим прихистком для заробітку, а у кишені лежало всього 300 злотих. Спершу доводилося працювати на заводі, згодом — покоївкою, жити в кімнаті разом з хлопцями, адже не було власного простору, потім розвантажувати палети на складах торговельної мережі. Але кожен крок Марини наближав її до власної справи. Сьогодні вона — власниця популярного магазину Żabka і приклад того, як віра в себе, праця й витримка здатні змінити життя.

Марина Будзінська (в центрі) зі своїми працівницями. Приватний архів

Щоб відкрити «Жабку», треба скласти чотири іспити

— Рішення переїхати до Польщі було непростим, але вимушеним, — розповідає Sestry Марина Будзінська. — Я — мама-одиначка, яка прагнула забезпечити своїй дитині гідне життя. В Україні працювала торговим працівником, а згодом стала керівником торговельного відділу. Незважаючи на кар’єрний успіх, фінансові можливості були обмежені, а я хотіла більшого для своєї дитини. Спершу планувала залишитися в Польщі лише на три місяці, заробити грошей і повернутися додому. Однак після короткого повернення в Україну зрозуміла, що це лише початок довгого шляху. Відтоді я живу в Польщі.

— Які були труднощі, виклики, і як ви їх подолали?

— Мій перший досвід роботи тут був непростим. Приїхала з невеликими заощадженнями — всього 300 злотих. Почала працювати на заводі в місті Клодзько, де виробляють автомобільні шланги. Житлові умови були важкими: у двокімнатній квартирі жило восьмеро людей. Робочий графік — 12-годинні зміни з мінімальними перервами. Згодом спробувала працювати покоївкою, але там вимоги були нереальні — за 15 хвилин повністю прибрати номер разом з миттям санвузла, заміною постільної білизни та пилососінням. Заробіток ледве покривав витрати на житло.

Проривом стала робота на складі однієї з великих торговельних мереж у Легниці, де я пропрацювала 4,5 роки. Саме там я познайомилася з теперішнім чоловіком. Паралельно підробляла рекрутером і прибирала квартири.

— Коли настав той переломний момент, що ви вирішили відкрити власну справу, і чому саме Żabka?

— Про власну справу ми з чоловіком мріяли 3 роки. Я обдумувала різні варіанти, спочатку хотіла відкрити кебаб, але зрештою зупинилася на магазині Żabka. Після перегляду в ютубі натхненної історії українки, яка успішно запустила такий проєкт, наважилась ризикнути. Процес підготовки був непростим: співбесіди, навчання та кілька важких іспитів. Незважаючи на мовні труднощі, я не здалася. Налаштовувала себе, що якщо поставила мету — обов’язково дійду до неї. Ми відкрили магазин в серпні минулого року. Цей досвід навчив мене не боятися нових викликів і завжди рухатися вперед, навіть коли здається, що сил немає. Тепер я передаю цю віру своїй дитині: важливо не здаватися, йти до своїх цілей, якими б недосяжними вони не здавалися на перший погляд.

— Скільки потрібно мати грошей, аби відкрити «Жабку»?

— У моєму випадку це було 20 000 злотих, оскільки сума застави для іноземців залежить від обраної форми забезпечення. Але справа не лише в грошах, адже відкриттю магазину передують співбесіди, навчання і навіть іспити. Перша співбесіда відбулася польською мовою через додаток Teams. За нею була ще одна. Потім перевірили, чи не маю я боргів або кредитних заборгованостей. Я побачила, що Żabka відповідально підходить до підбору персоналу, і не кожен, хто бажає приєднатися до мережі, може це зробити.

Я успішно пройшла перевірку, після чого розпочалося тритижневе навчання. Уже тоді мене почали знайомити з роботою у магазині, показувати, як усе працює. Спочатку було дуже страшно через величезну кількість інформації та документації, всі програми — польською мовою... Здавалося, я не впораюся. Якось я навіть прийшла додому і сказала чоловікові: «Не знаю, чи потягну». Але зібралась із силами й продовжила навчання.

Попереду було кілька іспитів: мовний; фінансовий у Вроцлаві після інтенсивного навчання; співбесіда через Teams з перевіркою знань і практичний іспит на місці — три години ґрунтовних запитань і завдань з використання чотирьох програм. Кожен з них я склала на 100% і чекала призначення. Мені запропонували вибір: або новий магазин під ключ, або діючий. Я обрала вже функціонуючий магазин. 

«Ми взяли на роботу українок і намагаємось їх не перевантажувати»

— Існує думка, що в «Жабці» важко працювати: 12-годинний робочий день, праця у вихідні…

— Це поширений і шкідливий стереотип. Я працювала в іншій мережі, мені іноді доводилося вручну розвантажувати по 15 важких палет на день. Тут інакше — в межах поставок приїжджає одна палета, яку ми з чоловіком розвантажуємо. Ми з чоловіком присутні в магазині щодня, займаємося замовленням товарів, контролем касових операцій, веденням документації. 

Касири обслуговують клієнтів протягом тижня. Ми взяли на роботу двох українок, які працюють по 8,5 годин, і ще двох експедиторів, які приходять на заміну. Найнапруженіший час — вечір п'ятниці і суботи. У цей час, а також у неділю ми з чоловіком працюємо самі.

— Ви з чоловіком весь час разом. Як вдається успішно поєднувати бізнес та сімейне життя?

— Багато хто дивується, як ми з чоловіком можемо працювати разом і при цьому зберігати гармонію. Для нас ключовими є взаєморозуміння, чіткий розподіл обов’язків і вміння поважати простір одне одного. У кожного з нас це вже другий шлюб, тому ми добре розуміємо, чого хочемо від стосунків і від спільного бізнесу.

Спочатку було важко звикнути. Здавалося, що постійно щось не так, весь час хотілося все виправити, але з часом ми навчилися правильно ділити роботу так, щоб не втручатися у сфери одне одного. Він займається постачанням товарів, я — замовленнями, бухгалтерією, звітами та іншою документацією. Він не втручається у мої папери, а я не втручаюся у його складські питання.

Чоловік чудово справляється з усім, що стосується замовлень і поповнення запасів. Це його відповідальність. Моя частина роботи — «паперова». Ми працюємо разом 24/7, і це справді круто. Зараз ми навіть розглядаємо можливість продати два своїх приватних автомобілі і придбати один більший, кращий. Адже ми весь час разом… 

— Що можете побажати українським жінкам, які шукають себе або мріють про власний бізнес у Польщі?

— Я знаю, як непросто знайти себе, особливо коли є тиск суспільства. Важливо дозволити собі ризикувати, пробувати нове. Кожна моя попередня робота була викликом, але я завжди думала: «Це тимчасово, я знайду щось краще». І справді, життя це підтвердило. Зараз є чимало можливостей для старту власної справи навіть з мінімальними вкладеннями. Українки відкривають кав'ярні, салони краси, займаються флористикою. Головне — не боятися й пробувати.

Страх — це лише перепона, яку можна подолати. Якби колись мені сказали, що я житиму в Польщі і матиму власний бізнес, я б засміялася. Але сьогодні це реальність.

20
хв

Власниця магазину Żabka Марина Будзінська: «Якби колись мені сказали, що я житиму в Польщі і матиму бізнес, я б засміялась»

Тетяна Виговська
український бізнес у польщі напівфабрикати галя балувана

Проходячи повз вивіску «Domowe mrozonki. Multi Cook», я навіть не підозрювала, що це бізнес українського походження. Аж поки не почула розмову подружжя поляків у дверей магазину:

— Ходімо купимо українських вареників! — каже чоловікові жінка, і я заходжу до магазину за ними.

— Відвідуємо цей магазин регулярно раз на два тижні, — зізнається пан Бруно. — А наша дочка, коли приїздить до Катовіце з онуками, теж відразу сюди йде. Найбільше я люблю вареники з ягодами. Вони тут смачні, бо багато начинки. 

— Для жінок це зручно, — додає пані Христина, — не треба місити тісто, виліплювати. Просто береш з морозилки і кидаєш до каструлі. Бо я в житті вже стільки того тіста намісила, що тепер тільки купую готове.

«Близько 90% наших покупців — поляки»

— Близько 90% наших покупців — поляки, — розповідають Sestry власниці «Мультикука» в Катовіце Олена Юришинець і Альона Анісімова. — Українців менше, — можливо, тому що поки вони про нас не знають.

У нас широкий асортимент: пельмені, вареники, паштети, голубці, фарширований перець, пироги, фарширована скумбрія, котлети тощо. А головний хіт — хінкалі. Маємо чотири різновиди: з бараниною, сиром, яловичиною та свининою. Поляки їх дуже люблять.

Подруги з Бучі стали партнерками по бізнесу в Польщі

Олена Юришинець: Multi Cook — це франшиза мережі «Галя Балувана», адаптована для європейського та міжнародного ринку. У Катовіце ми наразі єдині. Бренд активно розвивається у Польщі, Чехії, Хорватії, а також починає вихід на ринки США та Канади. За кілька років франшиза значно розширилася, відкрила чимало нових закладів. Назва Multi Cook більш універсальна для міжнародного споживача, але концепція все ще базується на українських традиціях і кухні.

Чому ви вирішили зайнятися саме цим бізнесом?

Олена Юришинець: Ми знаємо одна одну досить давно, працювали разом у міжнародній аудиторській компанії в Україні, обслуговували великі бізнеси, зокрема «Нову Пошту» та торговельні мережі. І завжди мріяли про власну справу.

Альона Анісімова.: В Україні високий рівень сервісу, і нам хотілося перенести цей підхід до Польщі. Франшиза відповідає нашим цінностям: вона допомагає людям економити час, пропонує якісну їжу, яка позитивно впливає на здоров’я та самопочуття.

Також ми хотіли створити мініком’юніті для українців, зокрема, для жінок, які вимушено виїхали через війну. Чимало біженок змушені працювати на заводах, і ми прагнемо дати українкам можливість знайти комфортне місце для роботи

Ви з Бучі? Як ви опинилися в Катовіце?

О.Ю.: Насправді ми родом з Донбасу. Я в Київ переїхала разом з батьками ще до війни, у 2009 році. Альона приїхала у 2014-му — буквально на тиждень, щоб пересидіти події в Донецьку, але після його окупації вимушена була залишитись.

А.А.: Я працювала в міжнародній аудиторській компанії в Донецьку, яка мала головний офіс у Києві. Завдяки цьому опинилась у столиці.

О.Ю.: Коли сталося повномасштабне вторгнення, ніхто не знав, що робити: залишатися чи тікати. Ми жили за три кілометри від аеропорту «Антонов» у Гостомелі, де стояла «Мрія». Бої там нагадували сцени із «Зоряних воєн». Ми планували почекати день-два, але ввечері вирішили їхати. Згодом мости на виїзді з Бучі підірвали, і ті, хто залишився, вже не могли виїхати. Ми встигли.

Їхали разом?

А.А.: Окремо. Я поїхала трохи раніше, бо після Донецька була морально готова до всього. Після того, як колись залишила рідне місто й не змогла нічого забрати із собою, тепер вже знала, що найголовніше — документи й собака. Вранці 24 лютого ми були готові до виїзду, тільки машина не була заправлена…

Після деокупації повернулися до Бучі. Жили там близько року, відновлювали будинки. Наші оселі були в жахливому стані, адже в них жили росіяни. Коли ми повернулися, це був суцільний хаос. Важко було бачити все зруйнованим, тож ми намагалися привести дім до ладу. Зрештою не витримали війни і вирішили переїхати до Польщі й відкрити тут власний бізнес.

Чому саме Катовіце?

Просто дізналися, що місто перспективне, швидко розвивається. У 2023 році воно потрапило до списку кращих за рівнем розвитку. До того ж тут ще не було магазинів Multi Cook, а відкривати бізнес у новому місці простіше, ніж конкурувати з уже існуючими закладами.

А ще виявилося, що Катовіце — місто-побратим Бучі. Це символічно

Як інтегрувалися в Польщі?

Нам пощастило: нас дуже тепло прийняли. Спочатку було складно з польською мовою, але багато людей говорили з нами англійською, що нас дивувало. Випадково познайомилися з Інесою Цой, яка допомогла нам з перекладами, а згодом стала нашим операційним директором.

У нас працюють люди з усієї України: з Херсона, Запоріжжя, Львівської області, центральних регіонів, — до розмови долучається Інеса Цой. — Це дійсно цікаво, адже ми обмінюємося досвідом, традиціями, навіть звичками. Дівчата дружать, домовляються разом піти в кафе, організовують корпоративи. Ця взаємодія розширює обрії. Я сама із Запоріжжя, і раніше мало знала про життя людей із Західної України. Тепер краще розумію їх, а вони — мене. Ми ділимося досвідом, історіями, і така комунікація дуже підтримує наших працівниць. 

У магазинах Олени й Альони працюють українки з різних регіонів

«Не кожен може дозволити собі такий старт»

Скільки потрібно грошей для відкриття такого бізнесу?

Це значні кошти, левова частка яких іде на закупівлю обладнання, — це десятки тисяч євро, тож не кожен може собі дозволити такий старт. Ми довго працювали у житті, щоб зібрати потрібний капітал.

Приміром, шокова заморозка коштує 1500 євро за одну одиницю, а нам потрібно таких щонайменше три. Тісторозкатка — 5 000 євро. 

Приміщення орендуєте?

Так, і оренда — це близько 4000 євро без врахування комунальних послуг.

Як ви шукали працівників? Брали на роботу досвідчених чи не тільки? 

Ми провели близько 40 співбесід. Оголошення розміщували у Facebook, телеграм-каналах. Плюс коли відкриваєшся, чимало людей заходить в магазин і пропонує свої кандидатури. Щодо досвіду працівників, то тут 50 на 50 — деякі мали досвід у ресторанах, а дехто прийшов геть з іншої сфери. Наприклад, наша головна на виробництві понад 10 років працювала в школі. Вона дуже педантична, все робить за списком, і ця професія їй ідеально підійшла. 

А ще франшиза надає підтримку у підготовці працівників: на два тижні до нас приїжджали кухарі, які навчали всьому процесу. Також у нас є постійна 24/7 підтримка технологів, до яких можна звертатися за консультаціями.

До речі, майже всі наші дівчатка подалися на карту побиту. Наші юристи допомогли їм зібрати пакет документів.

Юристи — теж ваші працівники?

Ні, це юридична компанія, яку нам порекомендувала франшиза. Вони спеціалізуються на супроводі бізнесу в Польщі й мають україномовних спеціалістів.

У магазині можна через велике вікно в реальному часі спостерігати, як майстрині ліплять пельмені й вареники

Хтось із працівників не пройшов навчання?

Всі пройшли. Ми сформували сильну команду, хоча з деякими працівниками не продовжили співпрацю. Важливо, щоб люди були ефективними, адже їхня продуктивність впливає на собівартість продукції та, відповідно, на ціни для споживачів.

Які були складнощі, на які ви не розрахували?

Трактовка юридичних договорів, важко погоджувались деякі пункти. Ще — високі кауції, заморожені кошти в 20 000 євро. 

Відсутність досвіду сильно відчували?

Хоча ми не займалися бізнесом напряму, але працювали аудиторами і протягом багатьох років вивчали й аналізували великі бізнеси України. Тобто певний досвід все ж був. І він нам дуже допомагає.

Вся продукція ліпиться вручну

«Клієнти самі підказують, які нові страви нам варто ввести»

Коли купуєш франшизу, рецепти теж надають?

Так, і тут дуже суворі вимоги щодо дотримання технологій. Це перевірені рецепти, які користуються попитом. Ми не можемо від них відходити.

Де закуповуєте сировину?

М’ясо та молочні продукти беремо у польських фермерів. Франшиза навіть рекомендує, які торгові марки кращі, наприклад, яке борошно використовувати.

Скільки у вас орієнтовно за день робиться покупок?

Кількість куплеспроможних клієнтів — близько ста на день в одному магазині.

Чи дослухаєтесь ви до їхніх побажань? Збираєте відгуки?

Так, наші клієнти нам дуже допомагають — самі говорять, чого їм бракує. Наші продавчині постійно питають, що ще хотілося б бачити в асортименті.

Наприклад, зараз великий попит на безлактозні продукти. Також збільшилася популярність здорової їжі. Один з наших хітів — шпинатні вареники. Їх багато хто купує, особливо вегетаріанці

А були продукти, які ви додали через постійні запити клієнтів?

Хінкалі із сиром. Люди постійно питали, коли вони з’являться. У нас спочатку були лише класичні м’ясні хінкалі, але через великий попит ми додали ще один варіант. Один з наших постійних клієнтів — хлопець з Грузії. Він сказав, що у нас найкращі хінкалі в Катовіце. Звісно, у Грузії вони ще кращі, але для нас це був найбільший комплімент. В Грузії хінкалі зазвичай з великою кількістю бульйону, а у нас вони більш «м’ясні», ситні.

Вам подобається цей вид бізнесу?

Так, ми обидві любимо порядок, чіткість, рецептуру. І цей бізнес нам ідеально підходить. Ми бачимо одна одну частіше, ніж власні сім’ї. І створили ефект синергії — коли працюємо разом, результати набагато кращі.

Далі мене запрошують до кухні, куди я можу потрапити, тільки коли одягну спеціальну шапочку і халат. Працівниці саме ліплять пельмені й картопляні зрази. Серед них — голова виробництва Тетяна Спірідонова, про яку власниці розповідали раніше. Жінка приїхала з окупованої Херсонщини два роки тому, в Україні працювала заступником директора в школі.

— Я педагог з понад 13-річним стажем. Не уявляла, що колись працюватиму на кухні, але життя змусило кардинально все змінити, — розповідає Тетяна Спірідонова. — У мене двоє синів, молодший народився вже під час війни. Спочатку підтримувала своїх колег в Україні онлайн, адже вагітність була важкою. Коли ж приїхала сюди, відчула, що хочу живого спілкування.

Тетяна Спірідонова переїхала до Польщі й кардинально змінила рід діяльності

Чи важко було психологічно змінити сферу діяльності?

Найважче — адаптуватися в іншій країні. Але мені пощастило зустріти трьох неймовірних жінок, які повірили в мене більше, ніж я сама. Вони допомагали на кожному кроці.

Ви старша на виробництві, але також сама готуєте?

Так, і постійно навчаюсь новому. Спочатку в меню було близько 80 страв, зараз уже понад 130. Нове — це завжди цікаво, навіть якщо буває складно. Щоб іти вперед, важливо не боятися змін.

Закінчую інтерв’ю запитанням, які страви з усіх ста тридцяти самі власниці люблять найбільше.

— Ой, важко вибрати! Сьогодні їли вареники з капустою та грибами — смакота! Можемо пригостити...

<add-big-frame>Активне розширення мережі «Галя Балувана» в Україні збіглося з пандемією коронавірусу 2020-2021, коли люди масово перестали ходити до ресторанів і стали запасатися напівфабрикатами. В 2022 мережа почала експансію на міжнародні ринки під брендом Multi Cook.<add-big-frame>

<add-big-frame>За словами власника Multi Cook Володимира Матвійчука, більшість його партнерів за межами України — це українці, які виїхали за кордон від війни. Найбільш легкі ринки для українців — Польща, Латвія, Литва, Естонія.<add-big-frame>

<add-big-frame>Як пише Forbes.ua, франшиза Multi Cook коштує 9000 євро. Плюс щомісячне роялті 100 євро. Мінімальна сума, яка потрібна, щоб відкрити магазин Multi Cook за кордоном — 40 000–50 000 євро (без врахування франшизи). Щоб збільшити прибуток, вигідно мати декілька магазинів. Так, 8 магазинів у Польщі з централізованим виробництвом можуть приносити до 25 000-35 000 євро щомісяця.<add-big-frame>

Фотографії Тетяни Виговської

20
хв

«В Україні високий рівень сервісу, хотілося перенести його до Польщі». Як подруги з Бучі відкрили виробництво в Катовіце

Тетяна Виговська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Власниця магазину Żabka Марина Будзінська: «Якби колись мені сказали, що я житиму в Польщі і матиму бізнес, я б засміялась»

Ексклюзив
20
хв

«В Україні високий рівень сервісу, хотілося перенести його до Польщі». Як подруги з Бучі відкрили виробництво в Катовіце

Ексклюзив
20
хв

Модельєр Андре Тан: «Я двічі був банкротом. Сказав собі, що третій раз — не переживу»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress