Ексклюзив
20
хв

Українки в Англії: високий рівень працевлаштування та гостра проблема з пошуком житла

«Не думала, що я така вперта — роки практики за фортепіано далися взнаки. Коли годинами вдосконалюєш той «кривий» пасаж, аби довести його до ідеалу. Так і тут: я відправляла резюме знову і знову. І всюди мені відмовляли»

Катерина Копанєва

Аби потрапити до Англії по програмі для біженців, треба знайти тих, хто тебе там прихистить. Фото: Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

За рівнем зайнятості українських біженців у західних країнах лідирує Польща — на сьогодні тут знайшли роботу вже 65 відсотків українських переселенців працездатного віку (за даними Організації економічного співробітництва та розвитку). Друге місце у рейтингу посідає Великобританія, де працевлаштувався вже 61 відсоток біженців з України.

Попри те, що потрапити до Великобританії українцям складніше, ніж до країн ЄС (адже для цього потрібна віза), у країну за спеціально розробленою для українських біженців програмою Homes for Ukraine приїхало вже понад 138 тисяч осіб, більшість з яких — 103 тисячі — оселились в Англії. Sestry з'ясували, як адаптуються наші переселенки в Англії, з якими несподіванками стикаються та яким чином знаходять собі роботу за фахом.

Великобританія швидко реагує на проблеми українських біженців. Фото: Shutterstock

Українські біженці в Англії можуть розраховувати на 450 доларів на місяць

З березня 2022 року потрапити до Великобританії українські біженці можуть двома способами: за програмами Ukraine Family (у випадку, якщо родичі українця — резиденти Великобританії) та Homes for Ukraine. Скористатися останньою українці можуть, якщо знайшли серед місцевих мешканців людину, яка погодилась виступити їхнім спонсором — тобто надати їм дах над головою щонайменше на пів року. Поки у спонсора живуть українські гості, він отримує від уряду «подяку» в сумі 500 фунтів (630 доларів) на місяць. Якщо умови в будинку спонсора визнані придатними для прийому біженців (місцева влада попередньо перевіряє будинок), українці отримують британську візу протягом декількох тижнів з моменту подання заявки.

Віза видається на три роки і дає право працювати та навчатися у Великій Британії. Після прибуття кожен українець отримує «вітальні» 200 фунтів (250 доларів). Далі спеціальних виплат для українських біженців не передбачено, але, отримуючи доступ до системи пільг нарівні з британцями, українці можуть претендувати на виплати з безробіття (Universal Credit), що становить близько 360 фунтів (450 доларів) на місяць. Певну частину виплат людина може отримувати навіть у випадку, якщо вже знайшла роботу, але її дохід не дозволяє орендувати житло — у такому разі держава компенсує суму, якої бракує.

«Часом 150 відправлених резюме замало, щоб тебе помітили й запросили на співбесіду в Англії»

Марина Василиненко з Дніпра приїхала до Англії в червні 2022 року. У Дніпрі Марина з дітьми та чоловіком жили за кілометр від багатоповерхівки, в яку в січні 2023 року влучила російська ракета, вбивши 46 людей. Марина з двома синами-школярами та мамою на той момент вже були в провінції графства Девон, де їм вдалося знайти спонсорів — британське подружжя.

Шлях на англійський ринок праці Марині Василиненко (на фото з дітьми) відкрило волонтерство. Фото з приватного архіву

— Коли почалася війна, багато британців виявили бажання прийняти у себе українських біженців і розміщували оголошення на сайтах та групах у Facebook — розповідає Sestry Марина. — Зараз вже знайти спонсора складніше. У подружжя, до якого ми приїхали, велика родина, але діти та онуки давно роз'їхалися, тому в них були вільні три просторі кімнати. Попри мовний бар'єр, ми зі спонсорами швидко порозумілися. Для нас це був унікальний досвід — побачити життя англійців зсередини. Мене здивувало, що більшість з них, всупереч стереотипу з англійським сніданком, взагалі не снідають. Можуть і не пообідати, надолуживши все вечерею. Діти у більшості родин сплять вже о восьмій годині вечора. Мої сини довго звикали до такого режиму, але спонсори з розумінням ставилися до нашого вечірнього шуму.

Моя мова на момент приїзду до Англії була далека від ідеальної. У школі я вивчала французьку, а англійську почала вчити лише три роки тому під час карантину. Я спочатку взагалі не розуміла місцевих жителів — не звикла до акценту й не могла розібрати навіть знайомі слова. Але я пішла на організовані міською радою для українців уроки англійської, а згодом вступила до коледжу на курс ESOL (English for Speakers of Other Languages), де двічі на тиждень по 3,5 години вивчала мову за програмою для іноземців. Для українців це навчання безкоштовне.

Майже одразу почала шукати роботу. Іноді чую скарги, що мовляв, після відправки 10-15 резюме на різні вакансії люди не отримують відповіді. Зі свого досвіду можу сказати, що нерідко й 150 відправлених резюме замало. Пошук роботи в Англії — це марафон. Потрібно бути готовим витрачати на це багато часу. «Підганяти» свої резюме та мотиваційний лист під кожну вакансію, змінюючи ключові слова в залежності від того, якими є вимоги на ту чи іншу посаду. Справа в тому, що у більшості англійських компаній резюме кандидатів на першому етапі сортує робот. І якщо у вашому не буде ключових для вакансії слів, його навіть не побачить HR. Спочатку нічого не виходило — я не отримувала жодних відповідей. Але я людина наполеглива, тому навіть не думала здаватися.

Паралельно Марина зайнялася волонтерською діяльністю — допомагала новоприбулим українцям у місцевій міськраді (council). І саме цей досвід відкрив їй шлях на англійський ринок праці.

— Я активно взялася за роботу, і оскільки її було багато, згодом з’явився і бюджет на оплату мого часу, — каже Марина. — Так у мене з'явилася перша part-time робота. Це були лише 8-10 годин на тиждень, але новий пункт у резюме про це моментально дав ефект: мене почали запрошувати на співбесіди. З чого я зробила висновок, що для англійського роботодавця дуже важливим є досвід роботи саме в цій країні. Нехай навіть в іншій сфері, але в Англії. Тут немає такого, як дискримінація чи ейджизм (у резюме в принципі не вказують вік і дуже небажано додавати фото), але в очах англійського роботодавця український біженець — це людина, яка не планувала імміграцію, а отже будь-якої миті може виїхати. Мені ставили такі питання на співбесідах: «Чи ви можете гарантувати, що за місяць не поїдете додому?» І мені доводилося переконувати, що мою серйозні наміри. До речі, ще один величезний плюс у резюме — досвід волонтерства, який тут мають, напевно, 80 відсотків англійців.

Через чотири місяці після того, як почала працювати в місцевій раді, Марина знайшла другу, вже офісну роботу на повний робочий день — менеджером онлайн-магазину.

— Після трьох етапів співбесід мене затвердили, — каже Марина. — Я наповнюю сайт компанії, займаюся відправкою товарів, веденням звітів і навіть сама планую дизайн для продукції, яку ми продаємо. До приїзду в Англію у мене не було жодного досвіду в сфері дизайну, я отримала його вже на місці.

«Перш ніж отримали ключі від орендованого будинку, я чекала два місяці й заповнила 48 документів»

Згодом ми переїхали від спонсорів. Мама вирішила повернутися до України, а ми із синами орендуємо будинок. В Англії є затверджені на законодавчому рівні стандарти житла. Наприклад, якщо нас у сім'ї четверо, ми маємо орендувати житло, де буде щонайменше три спальні. У нашому розумінні це чотирикімнатна квартира чи будинок. Знайти в Англії житло — це лотерея. Процес доволі складний. Я відправила запит на 17 будинків, із них у десять була допущена до перегляду. В половині  з них мою кандидатуру як орендаря готові були розглянути, і я отримала можливість обирати. За час пошуку житла ми обмінялися 74 імейлами з агентом з нерухомості. Перш ніж отримали ключі, я мала зібрати і заповнити 48 документів і форм. Зрештою заїхати вдалося майже через два місяці після того, як відправила запит на перший будинок.

Житло в Англії дороге. Ціни можуть відрізнятися залежно від місця, де ти живеш. У нашому регіоні вартість місяця оренди 2-3 кімнатного будинку стартує від 1100 фунтів (1380 доларів). При цьому середня заробітна плата тут складає 1600-2300 фунтів. Тому оренда — це суттєва стаття витрат для будь-якої родини.

Тут варто зазначити, що в ситуації з орендою багатьох британців (а тепер і українців, які прибули за схемою Homes for Ukraine), рятують виплати з безробіття. Система соціальної підтримки в країні продумана таким чином, що навіть якщо зарплата людини вища за вартість оренди, вона все одно може отримувати певну частину соціальних виплат, адже в неї ще має залишатися необхідний для життя мінімум коштів. Розмір допомоги залежить від доходу людини та вартості оренди.

«В Англії немає звичних для українців музичних шкіл»

Те, що адаптація і пошук роботи в Англії вимагають багато терпіння, підтверджує і приклад вчительки фортепіано з Києва Дани Стронової, яка навесні 2022 року разом з двома дітьми приїхала до графства Східний Сассекс (East Sussex) і почала свої пошуки роботи за фахом.

Дані Строновій англійських працедавці казали, що вона «надто кваліфікована». Фото з приватного архіву

— Досвід із першими нашими спонсорами — сімейною парою з маленькою дитиною — був не дуже вдалим, — згадує Sestry Дана. — За три тижні нам довелося від них виїхати. Це сталося після неприємного інциденту з їхнім собакою, який заліз у валізу моєї доньки і об'ївся шоколаду, що там знайшов. Собаку врятували у ветеринарній клініці, але спонсори після цього повідомили в council, що більше не можуть надавати нам житло і самі відвезли нас до готелю.

В готелі, який нам оплатила міська рада, ми провели всього десять днів. Адже, дізнавшись про нашу ситуацію, британці стали приходили до нас в готель, запрошували повечеряти, підтримувати. І одна родина (чоловік, дружина та двоє дітей) захотіла стати нашими новими спонсорами. Ми прожили у їхньому будинку рік і досі підтримуємо з ними зв'язок.

Хоча, мешкаючи у спонсора, прожити на виплати по безробіттю в принципі можливо, я майже одразу почала шукати роботу. З гарним рівнем англійської та 25-річним досвідом роботи вчителем фортепіано я думала, що в мене це вийде досить швидко. Сподівалася, у пошуках мені допоможе Джоб центр — державна організація, де кожен безробітний має персонального тренера з пошуку роботи (job coach). Але насправді шукати роботу там не допомагають. Максимум можуть назвати декілька сайтів, де дивитися вакансії.

Неприємним сюрпризом для мене стало те, що в Англії немає звичних для українців державних музичних шкіл, де різні педагоги викладають дітям фортепіано, сольфеджіо тощо. Уроки музики є у звичайних школах та коледжах, але учбові заклади не беруть викладачів-інструменталістів до штату. Можуть запрошувати їх лише на певні години.

Але мені дуже хотілося добитися. Ніколи не думала, що я така вперта  — напевно, роки практики за інструментом далися взнаки. Коли сидиш годинами і довбаєш той «кривий» пасаж, аби довести його виконання до ідеалу! Я відправляла резюме до місцевих хорів, церков, музичних театрів. Одночасно підтверджувала кваліфікацію, закінчивши кілька спеціалізованих онлайн-курсів (більшість із них були безкоштовними). Зібрала цілу папку різних сертифікатів. Подавалася і на помічника вчителя, проходила співбесіди. Але отримувала відповіді, що… «надто кваліфікована» для такої роботи. Скрізь мені відмовляли, через що опускалися руки.

«В Англіїї вчителю категорично заборонено торкатися учнів»

Зрештою, Дані пощастило.

— Моя спонсорка познайомилася з жінкою з іншого міста, яка має власну приватну музичну школу, — розповідає Дана. — Так я потрапила на співбесіду до свого майбутнього роботодавця. Музична школа знаходиться прямо в її будинку — діти займаються у прибудові, де є два кабінети. Власниця школи теж вчителька музики, до того ж широкого профілю — грає на флейті, гітарі, фортепіано. Поговоривши зі мною, подивившись мої кваліфікації та виступи з Києва, вона запропонувала мені спробувати.

Дана Стронова знайшла в Англії роботу, яку любить — вона вчить дітей музиці. Фото за приватного архіву

В Англії система викладання взагалі не така, як в Україні. Під час занять діти сидять у навушниках, і кожен має свою програму. Вони не чують одне одного. Окремим випробуванням для мене стала англійська музично-викладацька мова. Зокрема той факт, що ми використовуємо до-ре-мі-фа-соль-ля-сі, а вони —  ABCDEFG змушував мій мозок неодноразово вибухати.

Також виявилося, що тут універсальні музичні терміни замінюють англійськими словами — щоб дитина краще зрозуміла і не мала стресу. В Україні ж звикли вивчати терміни з їхніми справжніми назвами з першого заняття.

В Англії вчителю категорично заборонено торкатися дитини. Я спочатку не уявляла, як так можна працювати, адже іноді, щоб показати, потрібно поставити руку учня на інструмент. Але тут дотик вважається порушенням особистих меж дитини. Можна пояснювати лише на словах і показувати на своєму прикладі. В Англії для всіх на першому місці ментальне здоров'я дітей, а не набуті навички. Вчителі не критикують учнів. Навіть якщо зіграв лише три ноти, все одно скажуть, що це було чудово. Дітей не змушують виступати один перед одним —  знову ж таки, аби вони не мали стресу. Очевидно, у такому підході є свої плюси та мінуси, але діти тут і справді більш вільні, розкуті, не бояться вчителів.

Аби вписатися в цю систему, мені довелося себе ламати. Втім зараз, працюючи вже майже рік, я відчуваю, що все виходить. Я починала із трьох груп учнів, а зараз у мене вже десять груп. З'явилися й приватні заняття. Коли приходять нові діти, я відразу кажу їм, що англійська не моя рідна мова, тому я можу робити помилки. На своєму прикладі показую, що помилок не треба боятися.

Моя школа не бере вчителів до штату, тут всі працюють як приватні підприємці (self-employed). В Англії це дуже поширена практика. Відкриття підприємства, рахунків, складання всіх звітів та декларацій стало для мене ще одним випробуванням. Але є організації, які можуть безкоштовно допомогти. Мене це дуже виручає.

Зараз ми вже самі винаймаємо квартиру. Я все ще отримую певну частину допомоги особам з низьким доходом (Universal Credit), але прагну, щоб кількість робочих годин збільшилася і я більше цієї допомоги не потребувала. Житло, до речі, теж вдалося знайти через знайомих. В Англії що більше людей тебе знають, то краще. Інтеграція до місцевої громади має велике значення.

Хто не працює, той їде додому?

Розповідаючи про свій досвід, обидві наші співрозмовниці кажуть, що не стикалися з дискримінацією чи спробами нав'язати їм стереотип про українців як про не кваліфіковану робочу силу. Пошуки роботи можуть бути довгими та складними, але навіть з неідеальною англійською можна знайти роботу в офісі. Це одна із причин хорошої статистики з працевлаштування українців у Великій Британії. Друга причина — відносно невеликий розмір соціальної допомоги, на яку можна прожити, мешкаючи у спонсора, але дуже складно зробити це вже у «самостійному плаванні».

Однак попри відносно оптимістичні перспективи з працевлаштуванням та соціальну підтримку з боку уряду, є й певні проблеми. Наприклад, уже не перший місяць британські ЗМІ рясніють заголовками про те, що тисячі українських біженців можуть опинитися на вулиці. Йдеться про українців, які все ще живуть зі спонсорами (деякі вже понад півтора року) і не можуть знайти житло в оренду. Причиною відмов власників житла є відсутність стабільного доходу, гарантів, кредитної історії в Англії. Досвід українок, про яких ми писали вище, став успішним насамперед тому, що на момент пошуку житла в обох уже була робота, що є дуже важливою обставиною для орендодавців.

Про українців, які після закінчення терміну проживання у спонсорів не змогли знайти житло і перебувають у статусі безпритульних (homeless), часто розповідає британська преса. Варто відзначити, що бути безпритульним в Англії не означає ночувати на вулиці. Якщо людина не змогла знайти житло, вона має звернутися до місцевої ради і отримати місце в хостелі або готелі. Але це тимчасове рішення, яке глобально не вирішує проблему. Щоб не допустити сплеску бездомності серед українських біженців, уряд Великобританії в листопаді продовжив місячні виплати спонсорам ще на рік. Оце вміють люди вирішувати питання!

Серед причин, через які не вдається знайти житло для довгострокової оренди, а іноді й роботу, українці також називають невизначеність з візовим статусом. Йдеться про те, що термін дії віз першопрохідців, які прибули за схемою Homes for Ukraine навесні 2022 року, спливає вже навесні 2025-го. Британські роботодавці та власники житла, які звикли до довгострокового планування, звертають увагу на цей момент — і можуть через це відмовити в роботі чи оренді.

Про те, що невизначеність із візовим статусом не дозволяє багатьом українцям повноцінно інтегруватися в суспільство, вже не раз заявляли представники громадських організацій, які допомагають біженцям. Про це йдеться і в жовтневому звіті Національного аудиту офісу Великобританії, де сказано, що найближчим часом ризикують виявитися безпритульними щонайменше 4890 українських сімей. Відреагувавши на звіт, в уряді Великобританії пообіцяли, що питання про майбутнє «українських схем» буде вирішено «задовго до закінчення терміну дії перших віз».

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка із 15-річним стажем. Працювала спеціальним кореспондентом загальноукраїнської газети «Факти», де висвітлювала надзвичайні події, гучні судові процеси, писала про видатних людей, життя й освіту українців за кордоном. Співпрацювала з низкою міжнародних ЗМІ

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Почнемо з факту: президент Кароль Навроцький відмовився підписати поправку закону про допомогу громадянам України. Він обґрунтував вето, серед іншого, вимогою, щоб допомога 800+ була доступною лише тим українським сім'ям, де один з батьків працює в Польщі. Він також анонсував власний законопроєкт: продовження шляху до громадянства до 10 років, збільшення покарання за нелегальний перетин кордону до 5 років в'язниці та додавання до закону гасла «стоп бандеризму». Водночас він поставив під сумнів положення щодо доступу біженців до медичного обслуговування.

Вчора — обійми, побажання найкращих результатів президенту Володимиру Зеленському, заяви про «непохитну солідарність з Україною, яка бореться за виживання». Сьогодні — вето на законопроєкт, який мав продовжити захист і уточнити питання підтримки дітей. Спочатку конфеті, потім — молоток. Це не політика держави з історією боротьби за «вашу і нашу свободу», це не Європа. Це шоу: посмішка на камери, палиця у закони, цинізм у діях. І все це — наступного дня після Дня Незалежності України.

Суть прийому проста: замінити слово «солідарність» словом «умовно». «Допомога — так, але за умови, що батько/мати працює». Наче 800+ — це корпоративний бонус, а не допомога на дитину. Дитина не може бути алгоритмом для перевірки податкової декларації. Дитина — не «бенефіціар на випробувальний період».

Символічне зіткнення — вчорашні «вітання» і сьогоднішнє «але» — це не випадковість. Це метод: спочатку жест на адресу сусіда, потім — жест до електорату. Гравітація очевидна: сповзання до страху, підозри, образи

Я не буду тут нічого «обговорювати». Немає потреби. Але просто почитайте, що відбувається в серцях наших українських друзів:

  • Хочеться поплакатися щодо вета, хто має статус UKR, які у вас плани?*
  • Заберіть мене із собою, куди б ви не їхали. Я не хочу залишатися тут сама. (...) мені дуже важко психологічно.
  • Хочу підтримати морально та обійняти подумки. Це просто скотство. Інших слів немає.

Цей цинізм працює в реальному житті. Не в мемах. Не в студії. У подорожах, школах, у планах на вересень. У відчутті, що все, що якимось чином вдалося зібрати докупи за останні два роки, можна зруйнувати з трибуни однією фразою, після якої людина знову відчуває, ніби земля вислизає з-під ніг.

  • Ми були в Празі, я зробила дитині подарунок на день народження. Було так добре, ніхто не шеймив нас на вулиці за українську мову. Повертаємося додому – відкриваю новини, бо свідомо нічого не читала до цього, а тут таке.

Йдеться не про «доброту чехів» проти «відсутності доброти поляків». Йдеться про те, чи може держава бути передбачуваною в кризовій ситуації. Чи здатний уряд сказати правду простим реченням: «Так, статус захисту буде продовжено відповідно до європейського рішення. Так, ми не каратимемо дітей за те, що вони не працевлаштовують своїх батьків. Так, ми не будемо розпалювати війну пам’яті».

Натомість — оголошення пакету «очищення»: суворіші покарання, довший шлях до громадянства, гасла про «бандерівську ідеологію», кинуті в дебати, як сірник у суху траву. Це не захист польської пам’яті. Це розпалювання вогню на складі боєприпасів російської пропаганди. Не потрібно бути стратегом, щоб зрозуміти, що чим менше ми говоримо про російську агресію і чим більше ми говоримо про «символи», тим краще для Кремля і гірше для справжньої, щоденної польсько-української співпраці.

У нормальному світі, якщо ми взагалі пам’ятаємо, як він виглядає, соціальні закони працюють за двома головними принципами: забезпечують передбачуваність і захищають найвразливіших. Саме це будує довіру

Тут, зараз, ми робимо навпаки: заплутуємо й перекладаємо витрати на сім’ї. Ще раз: сім’ї, а не «систему».

  • У мене службова поїздка 22 вересня, і якщо не буде статусу, як мені повертатися, якщо його не продовжать до 30-го? Маю повертатися 3 вересня.
  • Чорний гумор: Залиш нам хоча б ключі й адресу, щоб ми потім могли переслати тобі твої речі. З 22 по 30 вересня ми ще тут будемо.
  • Якщо не подовжать, є ризик, що ми з дитиною опинимося по різні боки кордону.

Це мова реальної невизначеності. Чорний гумор, бо як інакше тримати нерви під контролем? І водночас — спроба раціоналізації, пошук ґрунту під ногами:

  • Не нагнітайте. Зі статусом все точно буде гаразд. Вони не можуть окремо від інших країн анулювати його.
  • Польща не може самостійно скасувати статус тимчасового захисту, оскільки він надається відповідно до європейського законодавства, а не лише польського.

Звісно. Але це не вирішує проблему довіри. Бо довіра не закінчується фразою «вони змушені». Люди повинні планувати: подорожі, школу, навчання, роботу, житло, терапію для дитини після травми. Довіра — це відчуття, що держава раптом не увімкне режим «шоу» і не ризикне чиїмось вереснем, щоб додати собі пунктик у опитуваннях.

А під цим, глибше — щось ще важче: відчуття зради. Бо вибір Польщі часто був не за розрахунком. Він був від щирого серця.

  • Зараз думаю, що це було ідіотське рішення — зупинитися в Польщі. Дитина вивчила польську з метою вступу до університету, бо в Україні вона в останньому класі. А я не бачу в цьому вже хорошої ідеї. Краще б вона вивчила англійську/німецьку. Бо ця антиукраїнська тема — майже в усіх таборах, усі змагалися, хто створить гірші умови. Мені так шкода всього цього, бо я обрала Польщу з любові, а не з розрахунку — Ірландія/Німеччина/Великобританія. Але любов виявилась нерозділеною.

Це речення має висіти над кожним столом, де сьогодні хтось планує «корекцію курсу». Не тому, що ми маємо всіх у всьому задовольняти. А тому, що держава, яка роками повторює, що є лідером солідарності, не може грати в гру «вчора квіти, а сьогодні — м'яка депортація».

Звернімо увагу на ще одне поєднання: «охорони здоров'я» і «гостей». Тут йдеться не про нібито чиїсь «переваги». Йдеться про реальну реформу системи, щоб черги стали коротшими для всіх — поляків і українців, — бо всі стоять в одній черзі до сімейного лікаря, і єдина різниця — це кількість лікарів і фінансування, а не походження пацієнта. Інакше замість державної політики ми створюємо суспільний розкол.

Гарна політика, особливо під час кризи, менш ефектна, ніж мріють політики. Вона складається з нудних, конкретних рішень: запровадити європейський захист до 4 березня 2026 року без медійних зигзагів; чітко написати, що допомога на дітей не залежить від коливань на ринку праці батьків; і нарешті припинити підганяти поточну політику під війну пам'яті. Історію не вирішують пресконференції. Історію не роблять припискою «стоп» у законі. Історію вивчають, передають і зцілюють через освіту, архіви, діалог, а не підкидаючи чергову гранату в дебатах.

Чи можна дозволити тут собі краплю іронії? Хіба такої: якби цинізм мав PR-відділ, він би сьогодні написав комюніке: «Турбуючись про соціальну справедливість, ми спрощуємо життя: позбавляємо страху і даємо ясність». Тільки ж єдине, що сьогодні отримали українські біженці в Польщі, — це саме страх і невизначеність.

Ось міра польської держави і її президента. Не в словах гімну. А в тому, що через день після святкування Дня Незалежності України хтось досі не знає, чи повернеться з дитиною додому. І в тому, чи хтось інший — маючи владу — визнає, що його завданням є позбавити цього страху, а не створювати його.

*Висловлювання анонімізовано заради безпеки героїнь. Як нам уже відомо, в Польщі нічого не відомо.

‍Текст передруковано з порталу Onet.pl

20
хв

День сорому після Дня Незалежності: інструкція з цинізму

Єжи Вуйцік

Дорогі українські друзі!

Щиро вітаю вас з Днем Незалежності України! 24 серпня 1991 року ви досягли великої мети, за яку ваші предки боролися і якої прагнули протягом довгих століть — ви отримали незалежність і власну державу. Я радий і пишаюся тим, що першими у світі — 2 грудня 1991 року — незалежність України визнали дві держави: Канада і Польща.

Дев'яності роки минулого століття в нашій частині Європи були складними, і події в різних країнах розвивалися різними шляхами — залежно від минулої історії, місцевих політичних умов, мрій і прагнень громадян, а іноді й від щасливого чи нещасливого випадку. Не всім народам вдалося без проблем «подолати минуле», як висловився у назві своєї книги про історію України видатний український історик Ярослав Грицак. Для вас, українські друзі, доля не шкодувала труднощів, а згодом послала найгірше — збройну навалу сусіда й жахливу війну.

Вже понад три роки моє серце крається спостерігати за перебігом вашої героїчної боротьби. В яку і сам, в міру снаги, я намагаюсь внести свою скромну лепту. 

З початку повномасштабної війни я бачу в цій трагедії також шанс для обох наших народів на краще майбутнє, тіснішу єдність із Заходом заради співпраці й безпеки, дружні стосунки між нашими країнами й людьми, які в них живуть

Спочатку розвиток подій дозволяв думати, що мої сподівання збуваються, про що свідчили численні приклади. На жаль, останнім часом я розумію, що попереду ще довгий шлях.

Війна затягується, Збройні Сили України й мешканці країни платять найвищу ціну — життям, кров’ю, знищеними й зруйнованими будинками й містами. Але затяжну війну відчуває й агресор — його економіка слабшає і стоїть на порозі серйозної кризи, яка може підірвати основи його здатності продовжувати війну. Тому він кидає величезні сили й засоби на пропаганду, яку сміливо можна назвати гібридною війною, що ведеться в кіберпросторі, у ЗМІ, залах парламентів і на засіданнях урядів, а також — на вулицях. Терористична держава намагається залякувати, підкупляти, привертати на свій бік усіма способами політиків і громадян країн, які надають Україні допомогу. Вона підтримує радикальні, переважно схильні до фашизму громадські рухи й політичні партії, підкидає їм брехливі псевдоаргументи, руйнує почуття єдності з українцями, нацьковує на біженців. Приклади та наслідки такої діяльності видно скрізь: у США, Німеччині, Угорщині, Словаччині, Чехії. На жаль, також і в Польщі. 

Гнів і обурення викликає той факт, що лунають голоси проти продовження допомоги Україні й людям, які знайшли в нашій країні притулок від війни. Переконано запевняю вас, українські друзі, що серед поляків у вас, як і раніше, є величезна кількість прихильних людей

Про це свідчать опитування й результати останніх президентських виборів, які, на жаль, хоч і з незначною більшістю, виграв кандидат, підтриманий угрупованнями проросійських ксенофобів. Чимало й прикладів мужніх волонтерів, які продовжують організовувати збори коштів на допомогу й особисто передають Україні закуплене обладнання воїнам ЗСУ або цивільним майже на самій передовій, під дронами ворога над головою. Багато є й тих, хто обрав спільну службу з воїнами ЗСУ — як у якості польових медиків, так і у збройних формуваннях. Спільна боротьба «за вашу і нашу свободу» й пролита кров єднає, цементує дружбу. Це добре. Нехай ця дружба триває вічно. Разом ми — сила.

З нагоди Дня Незалежності України я хочу звернутися до вас, перефразовуючи слова українського гімну:

Ще не вмерла України ні слава, ні воля,
Ще вам, браття українці, усміхнеться доля.
Згинуть ваші воріженьки, як роса на сонці,
Запануєте й ви, браття, у своїй сторонці.

Все одно буде Україна! Слава Україні!

Адам Туз

20
хв

Наш шанс подолати минуле

Sestry

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

День сорому після Дня Незалежності: інструкція з цинізму

Ексклюзив
20
хв

«Мити підлогу, маючи диплом, я точно не мріяла»: чому українкам складно влаштуватися за фахом у Польщі і як це змінити

Ексклюзив
20
хв

Кінець великого ексодусу? Чому українки залишаються

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress