Ексклюзив
20
хв

Українки — активні учасниці ринку праці Польщі

Вони працюють, відкривають фірми та платять податки. Якщо можуть. Кожна друга українка в Польщі є економічно активною. Якщо вони не працюють, то пояснюють це необхідністю догляду за дітьми та мовним бар'єром.

Анна Й. Дудек

Фото: Shutterstock

No items found.

Висновки зі звіту Польського економічного інституту «Становище жінок у Польщі з соціально-економічної точки зору», з одного боку, наповнюють оптимізмом, показуючи, як багато змінилося у сприйнятті та участі жінок, зокрема, в економіці за останні 20 років, а з іншого — змушують замислитися і діяти. Хоча участь жінок на ринку праці зростає, а розрив у заробітній платі скорочується, ми все ще далекі від повної рівності, про що свідчать, наприклад, показники участі жінок в економіці та їхня заробітна плата. 

Звіт проливає нове світло на становище всіх жінок у Польщі, включно з жінками-мігрантами та біженками, яким зі зрозумілих причин доводиться важче, ніж тим жінкам, які походять з Польщі і живуть тут. Наприклад, через мовний бар'єр, а у випадку жінок, які приїхали до Польщі з дітьми після агресії Росії проти України, також через те, що працевлаштування заважатиме догляду за дітьми, особливо молодшими за три роки. Вони часто вказують на цю причину своєї бездіяльності.

Вони приїхали сюди зі своїми дітьми, часто змушені були погоджуватися на роботу, яка не відповідала їхній кваліфікації та очікуванням, насамперед через мовний бар'єр, але також з однією основною мотивацією: забезпечити себе і своїх дітей. Саме тому багато хто з них, особливо ті, хто працює в неформальному секторі економіки, не повідомляють про неналежне, дискримінаційне ставлення з боку роботодавців. Вони бояться втратити роботу.

Фото: Shutterstock

Більше половини всіх іноземців

У 2021 році українці та українки становили 57% усіх іноземців, які оселилися в Польщі. Кількість громадян України та громадян з дійсними дозволами на проживання в Польщі на той час становила 300 тисяч. Одних лише жінок було 138 000 — вони становили 46% цієї багатотисячної групи. Наразі 443 000 жінок віком від 18 років мають статус UKR через конфлікт в Україні, згідно з даними за квітень 2023 року, наведеними у звіті. Серед них 384 000 жінок у віці 19-64 років. 

Дані Інституту соціального страхування показують, що 347 000 жінок застраховані, більшість з них у віці 35-39 і 40-44 років

«Слід зазначити, що ми не можемо визначити рівень зайнятості українських жінок-біженок на основі цих даних. По-перше, дані ZUS включають як жінок-біженців, так і тих українок, які тривалий час проживають у Польщі. А по-друге, вони не включають всі види зайнятості, в тому числі роботу в сільському господарстві», — підкреслюють автори та упорядники звіту.

Дискримінація та насильство 

На противагу цьому, за даними CASE та CARE International, у Польщі понад 100 000 жінок-мігранток та біженок доглядають за польськими домівками. Вони доглядають за дітьми, людьми похилого віку, готують їжу, прибирають, перуть і прасують. Переважна більшість працює «нелегально», а це означає не лише відсутність страхування, але й незнання своїх прав. Понад 60 відсотків українських жінок, які працюють у польських будинках, визнали, що зазнавали жорстокого поводження, дискримінації та насильства. Зазвичай вони не повідомляють про ці випадки — бояться втратити роботу, часто єдине джерело доходу для всієї родини, але також не знають, де можна отримати допомогу.

Серед тих жінок, які працюють легально, більшість працевлаштовані в адміністративному секторі та у сфері підтримки. Це понад 340 000 жінок

Інші галузі, де багато жінок знайшли роботу: переробна промисловість — 63 тис.; оптова та роздрібна торгівля і ремонт автотранспортних засобів — 34 тис.; діяльність з тимчасового розміщування й організації харчування — 33 тис.; діяльність у сфері надання послуг харчування — 33 тис. 

Жінки-підприємниці

У 2022 році українки заснували понад 6 500 ФОПів, що становить 41% новостворених суб'єктів господарювання цього типу в Україні. Зазвичай вони відкривають бізнес у сфері «іншої діяльності у сфері послуг». Цілих 89% з них — це перукарні та інші послуги у сфері краси. Ще однією популярною галуззю є інформація та комунікації; вони переважно займаються розробкою програмного забезпечення та ІТ-консалтингом. Майже 10 відсотків підприємств, створених жінками, займаються адміністративною та допоміжною діяльністю. У цьому секторі майже кожна третя компанія (30%) займається неспеціалізованим прибиранням будівель і промислових об'єктів. Ще однією галуззю, на яку припадає понад 7% частки підприємств, заснованих українськими жінками, є діяльність у сфері тимчасового розміщування й організації харчування, причому тут українки переважно засновують компанії, пов'язані з громадським харчуванням. 7% компаній, заснованих українськими жінками, займаються професійною, науковою та технічною діяльністю.

Фото: Shutterstock

Податки більше, ніж допомога

Звіт компанії Deloitte, підготовлений на замовлення та за фінансової підтримки УВКБ ООН, показує, що українські мігранти та біженці внесли 0,7-1,1 відсотка ВВП в економіку країни у 2023 році. «Останні два роки показали, що біженці багато в чому можуть зробити позитивний внесок у суспільство, якщо їм дати шанс. В Європейському Союзі біженці з України мають доступ до соціальної підтримки, а також до ринку праці. Особливо позитивно виділяється Польща. Позитивний досвід, отриманий тут, може слугувати прикладом для багатьох інших ситуацій з біженцями», — Юлія Паторська з Deloitte прокоментувала результати дослідження.

Біженці з України, які залишилися в Польщі як працівники, підприємці, споживачі та платники податків, внесли 0,7-1,1% ВВП у польську економіку в 2023 році

«Податки, сплачені біженцями, досягли 10-14 мільярдів злотих у 2022 році і ще 15-20 мільярдів злотих у 2023 році, що перевищує початкові витрати держави на допомогу» — зазначає Рафал Тшечаковський, старший консультант.

Кожна друга працює

Ці цифри збігаються з висновками іншого звіту, підготовленого Міждисциплінарною лабораторією вивчення війни в Україні при Університеті Національної комісії освіти в Кракові. Дослідження за жовтень-листопад 2023 року показує, що лише кожна друга українка в Польщі працює. 63% — в Польщі, 23% — віддалено в Україні, а 8% — в іншій країні. Лише третина опитаних жінок мають роботу, яка відповідає їхній кваліфікації. 16% зазначили, що не влаштувалися на роботу через необхідність догляду за малолітніми дітьми. При пошуку роботи найбільшими проблемами є мовні проблеми (77%), низька заробітна плата, невизнання диплому та необхідність працювати за нижчою кваліфікацією. 45% опитаних дослідниками жінок розмовляють польською мовою, тоді як 20% розуміють мову, але не можуть спілкуватися. 

Але, як зазначив в інтерв'ю керівник дослідницької групи доктор UKEN професор Пьотр Длугош, «з часу проведення попереднього дослідження жінки-біженки стали більш незалежними, живуть в орендованому житлі, краще володіють польською мовою і працюють, а також більш активно борються з психічними проблемами, які часто виникають».

Важливий аспект підкреслила Єва Гавлік, експерт з питань ринку праці, в інтерв'ю Польському радіо: «Ще до початку війни Польща була країною першого вибору для українців, коли йшлося про пошук роботи.  У той час до нас приходили люди, які хотіли заробити трохи грошей, щоб потім або повернутися до сім'ї, або зняти квартиру і привезти різних. Це були дуже відповідальні працівники, тому що вони дбали про заробіток. Інша справа люди, які були змушені покинути країну через війну. Вони приїхали до нас і працюють тут, бо не мають іншого вибору. Для деяких з них робота, яку вони виконують, є принизливою і часто нижче їх компетенції та освіти», — прокоментувала вона, мимохідь підкресливши, що люди з України є «хорошими працівниками, відданими і виконують доручені їм завдання». Вони підкреслюють, що «серед них є видатні професіонали, які займають високі посади в різних галузях Польщі».

No items found.

Журналістка, редакторка, письменниця. Публікувалася у таких виданнях «Wysokie Obcasy», «Przegląd», «Polska The Times», OKO.press. У своїй журналістській роботі висвітлює права жінок у політичному та соціальному контексті, пише про системне витіснення жінок за межі суспільного життя. Авторка книг «Poddaję się. Reportaże o polskich muzułmankach» та «Znikając. Reportaże o polskich matkach».

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Почали власну справу, коли чоловік повернувся з АТО

До того, як почати власну справу, Анна Степнова працювала на швейній фабриці в некомфортних умовах: взимку — без опалення, влітку — спека. Її чоловік Михайло — вчитель фізики, спершу працював репетитором, а у 2016 році пішов до війська, коли в Україні тривала антитерористична операція:

— Я відчував, що повинен це зробити. За станом здоров’я я був непридатним. Та мене це не зупинило. Друзі здавали за мене аналізи — і так я туди потрапив.  Пів року був на «нулі», хоча на той момент там була зовсім інша ситуація, ніж зараз.

Через проблеми зі здоров’ям у 2020-му демобілізувався. Працював вчителем фізики, але через брак грошей мусив після школи сідати за кермо і підробляти таксистом. Дружина теж заробляла небагато, тому займалась хендмейдом — шила і продавала дитячі прикраси й вела сторінку в інстаграмі. А у 2020 році вирішили спробувати зробити щось своє — почали шити вігвами. 

Кроїли на підлозі в одній із вільних кімнат в орендованій квартирі. Щоб стартувати, вклали свої заощадження — 500 доларів.Так з’явилось підприємство «Жужик»

Перші клієнти прийшли з соцмереж, їм дуже полюбилися наші вироби. Два роки підприємство розвивалось. З квартири переїхали до цеху. Взяли найманих працівників на роботу. Але  після повномасштабного вторгнення все змінилося.

Окупація — еміграція — дім

Коли в Миколаєві пролунали перші вибухи, Анна з донькою виїхали з міста в село Добре — за 60 кілометрів від міста. Сам же Михайло залишився, думав займатись замовленнями. Але Нова пошта вже працювала лише на видачу — відправити заплановані замовлення не вдалось. Декому із замовників повернули гроші, дехто погодився почекати. Щоб не сидіти склавши руки, Михайло допомагав з укріпленням міста: возив мішки з піском, допомагав волонтерам, бо у центрі комплектування йому відмовили — він визнаний непридатним. 

У цеху у Миколаєві довелось заклеїти війна після початку вторгнення. Фото: приватний архів

Заспокоювало те, що родина перебуває в безпеці. Але тут чоловік помилився: росіяни не змогли захопити Миколаїв, тож намагалися взяти місто в кільце — і навколишні села опинились під окупацією. У тому числі, й те, де перебували донька та дружина:

— Чесно кажучи, нам просто пощастило, що в селі, де була дружина з донькою, не стояли безпосередньо війська, а проїжджали далі. А у тих селах, де вони зупинялися, —  дійсно була біда: пограбування, вбивства, зґвалтування. Дуже тяжко було тестеві: в нього в хаті була моя дружина з донькою, інша дочка з дітьми, а він сам робив вилазки й доповідав про ворожі війська баштанській територіальній обороні.

У середині березня 2022-го село Добре деокупували. Та Миколаїв був під постійним вогнем ворога. Тож Анна з дитиною виїхала до Польщі, де у неї є родичі. 

Через кілька тижнів після вторгнення почали з’являтися замовлення — і це викликало справжнє здивування у подружжя: 

— Як це так, зараз же війна? Але потім ми зрозуміли, що попри все, люди хотіли подарувати дітям якісь емоції, відволікти їх від стресу, який вони переживають.

Яскраві вігвами для дітей. Фото: приватний архів
Замовлень було не дуже багато, але вони були. Щоб зберегти працівників, ті виходили на роботу на пів дня

Михайло знову таксував, щоб мати можливість заплатити тим робітникам, хто залишився. А дружина тим часом вигадувала нові ідеї, пересилала викрійки, малюнки в Україну.

Вже за кілька місяців Анна сказала: «Годі, хочу повернутися додому, я так більше не можу. Я люблю свій дім, Міша, я хочу в Україну. Що ми тут будемо робити?». 

Влітку 2022 року Анна з донькою повернулися в Україну. Але оскільки в Миколаєві ще було небезпечно, то донька з бабусею поїхали жити в Первомайськ — за 160 кілометрів від міста. А Михайло з Анною залишились вдома й на вихідні їздили до доньки. 

Пошук безпечнішого місця

Сім’ї  довелося переїхати в район, який менше обстрілювався. Та далі так тривати не могло — кожна поїздка до цеху могла стати останньою. Одне авто сім’ї було пошкоджене внаслідок вибуху. А влітку 2022 року був приліт зовсім близько від цеху:

— Одного ранку їдемо на роботу і бачимо, що в тому районі, де наш цех — дим. Раніше теж були обстріли, але не так близько. Цього разу приліт був вже поруч — метрів за 100. У цеху вибило всі вікна, які ми не так давно замінили. Нам ще пощастило, бо ми працюємо з 9 години й нікого в цей момент не було в цеху. А під нами хлопці взуття шили, у тому числі й військовим, вони на 8.00 приходили, то у декого було посічене обличчя, в декого — контузії. Вся наша майстерня була всипана уламками скла. На щастя, тканини не постраждали — вони були загорнуті в щільну плівку. А знаєте, чому так? Бо коли постало питання найму прибиральниці, моя мама виступила проти. Щоразу вона загортала рулони в плівку, це того дня й врятувало наше маленьке виробництво, бо грошей на нову тканину не було.

Друзі допомогли відремонтувати вікна. Деякі просто скручували, щоб тримались рами. Після того, як цех прибрали, поновили виробництво.

 Але про переїзд тоді Степнови замислились по-справжньому. Розглядали для релокації декілька міст — Кам’янець-Подільський, Тернопіль, Івано-Франківськ. Лише в останньому вдалося знайти й житло, і новий цех за прийнятною ціною:

 — Ми зібрали наших працівників і повідомили їм. У нас усі вони офіційно оформлені, тож треба було вирішувати, що робити. Дехто планував теж виїжджати, а дехто лишався у місті. Ми ж запропонували тим, хто лишається, працювати й далі в цьому приміщенні.

Так воно зараз і працює: у Франківську ми шиємо різний дитячий текстиль (піжами, іграшки), а ось вігвами — повністю в Миколаєві 
Новий цех в Івано-Франківську. Фото: приватний архів

З вересня 2022 року основні потужності виробництва перевезли до Івано-Франківська, але в Миколаєві залишився цех. Нині двоє швачок працюють у Миколаєві, а троє людей — у майстерні в Івано-Франківську. Допомогло стати на ноги те, що родина виграла грант  для учасників бойових дій на 250 тисяч гривень за програмою «єРобота» (державна програма для відновлення, створення власної справи з нуля. — Авт.)  і змогли придбати нове обладнання. Потім виграли ще 100 тисяч на створення сайту. 

Після релокації розширили асортимент, тепер шиють бортики для дитячих ліжечок, піжами. Щоправда, довелося вирішувати й інші питання. Через ріст курсу долара від початку вторгнення подорожчала собівартість виробів, зросла вартість реклами в соцмережах. А ось купівельна спроможність клієнтів — знизилась. За підрахунками Степнових, попит знизився приблизно удвічі, ніж до початку великої війни. Крім того. впливало і блокування кордонів на бізнес. Але, попри все, вони не здаються:

— Якось в один момент навалились усі проблеми, я сказав дружині, що нема натхнення. А вона мені сказала слова, які я досі згадую: «Міша, ти в теплі, ти зараз займаєшся улюбленою справою і скаржишся на якісь труднощі. А хлопці зараз захищають нашу Батьківщину в окопах. У порівнянні з ними в нас взагалі жодних проблем».

Це дуже приводить до тями. Бо порівняно з тим, що переживає держава й українці, наші труднощі — це дрібниці
Подружжя розширило асортимент, шиють тепер дитячі піжами та бортики для дитячих ліжечок. Фото: приватний архів
20
хв

З Миколаєва — в Івано-Франківськ. Ветеран АТО з дружиною перевезли цех з виробництва дитячого текстилю через пів країни

Юлія Малєєва

Вимушено вирушаючи до Португалії, можна очікувати на активну підтримку діаспори та приязне ставлення з боку місцевих. На що розраховувати не доводиться — на фінансову допомогу. При прожитковому мінімумі 820 євро, один дорослий може отримувати від держави близько 230 євро на місяць, другий дорослий у сім’ї — 160, на дитину — 100. Уявімо, на південь Європи вирушають двоє дітей, їхня мати та бабуся — допомога від португальського уряду для них складатиме менш ніж 600 євро. Звісно, існують також інші форми допомоги, як от безкоштовна медицина чи виплати на обліку в центрі зайнятості (Centro de Emprego), та точно можна стверджувати одне — на самі лиш виплати в Португалії не прожити. 

Така ситуація змусила багатьох українських біженців шукати способи заробітку в новій країні якнайшвидше — не чекаючи на закінчення мовних курсів, адаптації чи підтвердження дипломів. Хтось пішов працювати на місцеві фабрики, хтось знайшов себе у сфері обслуговування в туристичних регіонах. Яна та Василіса — продають продукцію, створену власноруч. 

Василіса: готувати для українців

На початку березня 2022 року, збираючи невеличку валізку, Василіса не знала, де розпаковуватиме речі, — жодних ідей про те, куди прямувати, дівчина не мала. Все змінила розмова з подругою, яка саме вирушила шукати прихистку в Португалії. Об’єднатися здалося гарною ідеєю. 

До початку повномасштабного вторгнення Василіса працювала шеф-кухаркою. У новій країні вирішила продовжувати займатися улюбленою справою. Фото: особистий архів

Перший час українка жила у португальської родини, та довго там лишатися було неможливо, тож невдовзі вона вирушила на пошуки роботи. До повномасштабної війни Василіса працювала на двох роботах — робила пірсинг і готувала на професійній кухні. Кулінарія, зізнається дівчина, її справжня пристрасть. У Києві вона була пекаркою у відомому ресторані «100 років тому вперед», потім стала шеф-кухаркою в закладі на ВДНГ, тож в Порту пошуки почала в цьому ж напрямку. Вона дізналася про заклад, де на кухні працюють переважно українці, й прийшла пропонувати свої послуги. 

«Я прийшла в заклад, кажу: “Добрий день, я хочу у вас працювати. Я знаю, що вам потрібні працівники”. Вони не хотіли брати людей, котрі вже працювали у цій сфері. Тим паче, що я працювала у ресторані. Тому що вони сказали, ми не хочемо брати людей, котрі працювали в якомусь крутому ресторані, бо ти будеш свої правила нам диктувати. Нам краще взяти людину з нуля і навчити. От, я ходила, оббивала їхній поріг тиждень, бо мені потрібні були гроші. Я розуміла, що я не сильно довго зможу без роботи залишитися. І я так разів 10 їм подзвонила, писала протягом тижня. І все ж таки вони мені сказали, щоб виходила на стажування», — пригадує Василіса. 

Практика минула успішно — все сподобалося і Василісі, й власникам закладу. Та довго ця ідилія не тривала — вже за кілька місяців кухарка звільнилася. Дівчина пригадує: робота була дуже інтенсивною, а на кухні не було кондиціонеру, що влітку призвело до проблем із тиском й вона буквально втрачала свідомість на роботі.

Ще більш критичною ситуацію робили панічні атаки та моральне виснаження через тугу за домом

За кілька місяців роботи українці вдалося накопичити деякі кошти, тож вона вирішила зробити паузу й відпочити, подумати, як діяти далі. Рішення підказали сусіди по будинку, де вона винаймає кімнату, та батьківський досвід:

— Так якось вийшло, що сусід каже, «Якщо хтось буде їхати в Continente (місцева мережа супермаркетів. — Авт.), гляньте вареники». Я думаю: жартуєш, вареники, серйозно, в Continente, ти думаєш, що вони там є? Я кажу: «Слухай, дай мені гроші, я тобі сама їх наліплю». От моя бабуся — це в неї була коронна страва, і в мами, в принципі, також.

У скрутні часи у 90-х роках моя мама робила їжу на замовлення їжу і продавала. Я думаю: а чого й мені не спробувати?

Моментом «Х» для Василіси став День Незалежності України в 2022 році. Напередодні разом із друзями вона готувала візитівки та флаєри, ліпила вареники, щоб пригостити ними людей на публічному заході, що влаштовувала діаспора. Таке промо спрацювало краще за будь-яку таргетовану рекламу — захоплені смаком страв українці додавалися в телеграм-канал дівчини, робили перші замовлення. 

Вареники, які Василіса приготувала до ярмарку, «розлетілися» одними з перших. Фото: особистий архів

Тепер цей канал налічує кілька сотень підписників. У меню нині різноманітні базові страви української кухні та просто смачна домашня їжа. Найбільше покупців, каже дівчина, звісно, напередодні свят — люди замовляють улюблені страви, наприклад, на Великдень, Колодія чи Різдво. Майже всі клієнти — українці: й ті хто давно живе в Португалії, й біженці.

Також серед постійних покупців є канадці українського походження та одна бразилійка, що вже встигла закохатися в українську їжу

Спочатку дівчина готувала страви на спільній кухні орендованого будинку, а замовлення розвозила на самокаті. Тепер винаймає невеличке приміщення й вже має авто, на якому здійснює закупки та доставку. До того ж тепер у Василіси є й інша послуга — приготування повних раціонів. Це набір готових страв, приготовлених за наперед погодженим із клієнтом меню.

— Ось на прикладі однієї сім’ї: я готую, щоб їм вистачало на тиждень. Якщо суп, то п'ять літрів, якщо це якесь м'ясо, то кілограми півтора, якщо це якісь млинці — штук п'ятдесят. Друга страва — теж велика п'ятилітрова, може, трилітрова каструля. На даному етапі в мене три сім'ї. Дві сім'ї беруть один раз на тиждень. Одна сім'я бере два рази на тиждень. І іноді якісь сім'ї додаються, котрі беруть частково. Наприклад, два рази на місяць, коли до них або гості приїжджають, або їм немає коли готувати, — ділиться досвідом кулінарка.

Приклад раціонів, які готує Василіса для своїх клієнтів. Фото: особистий архів

За півтора року такої роботи українка про свій вибір не жалкує. Для неї власна справа стала роботою з ідеальним балансом де можна враховувати особливості здоров’я, самостійно планувати навантаження та займатися улюбленою працею. Й заробітку на життя вистачає:

— Заробляти можна на всьому — навіть на повітрі. Головне вміти, по-перше, продати себе, по-друге, продати те, що ти робиш. І, найголовніше, любити те, що ти робиш, ти маєш кайфувати. Знаєте, як зрозуміти, займаєшся ти тією справою, що ти любиш чи ні? Якщо ти, наприклад, мав би дуже багато грошей, чи робив би ти це безкоштовно.

В якому би стані я не була, навіть якщо я буду помирати, я завжди готова готувати їжу
Великодні паски від Василіси. Фото: особистий архів

Яна: підкорити серця португальців

Поки Василіса з Порту присвятила себе улюбленій справі та брала курс на українську аудиторію, Яна  у Лісабоні опановувала нове ремесло і вирішила сфокусувалася на португальцях.

Жінка опинилася у португальській столиці не одразу. Спочатку разом із трьома дітьми та чоловіком вони приїхали на південь країни — в провінцію Алгарве. Тут вже понад 8 років живуть її батьки, тож після початку повномасштабного вторгнення довго не розмірковувала, куди їхати. Коли стало зрозуміло, що за 2-3 тижні повномасштабна війна не закінчиться, жінка почала шукати роботу. Три місяці працювала в ресторані — спочатку мила посуд, потім готувала салати. Ця робота українку не влаштовувала, але й інших пропозицій в невеличкому туристичному містечку практично не було. Досвідчені діаспоряни переконували: ні на що принципово краще розраховувати не слід. Та Яну така перспектива не приваблювала: 

— Я розумію, що люди, які живуть тут 20 років, вони так дивляться на світ, що є тільки три роботи для нас — це або посуд мити, або в готель іти прибирати, або на поле. І я розуміла, що вони не мали на увазі нічого поганого, просто хотіли допомогти, підказати, як вони це робили. Вони завжди казали, що португальці ніколи у нас нічого не куплять, вони не прийдуть в наш ресторан.

Вони не будуть їсти нашу їжу. Вони не будуть носити наші речі. Вони нічого нашого не будуть робити. Але я з цим не погоджувалась
Яна вирішила, що власним прикладом може довести: для українців в Португалії є безліч можливостей. Фото: особистий архів 

Так Яна разом із сім’єю переїхала до столиці. До вимушеного переїзду з України Яна працювала в банківській сфері — займалася продажами. До пошуку нової справи у Лісабоні також застосовувала маркетинговий підхід — починала з дослідження ринку. Так одразу відмовилася від ідеї вивчати б’юті-професії, адже конкуренція дуже висока: 

— І потім я згадала, що я своїй кумі в Україні допомагала, вона робила мило. Коли були там якісь свята, багато замовлень, вона мене гукала на келих вина, як вона казала. Я до неї приходила, щось трохи допомагала. Я бачила, як вона це робить. І потім я сиджу і думаю, а якщо я тут почну робити мило? Я подивилась одразу, як з цим у Португалії, що тут роблять, які мої конкуренти. І я зрозуміла, що такого мила тут немає. Так, є класне мило ручної роботи, але воно зовсім інше. І я зателефонувала подрузі, кажу, відправляй мені все що є, я спробую зараз. І вона мені відправила форми, я стояла і варила. Вона зі мною була на зв'язку, так я навчалася.

Перші фігурки з мила українка виставила на продаж у фейсбук-групі і загадала для себе: якщо принаймні одна людина в неї щось купить, вона продовжуватиме цю справу

Особливо чекала покупки саме від португальців. Каже, що стереотип про українців як обслуговуючий персонал її зачепив за живе, й окрім заробітку вона також прагнула довести, що є й інші способи реалізуватися в Португалії.

Яна створює натуралістичні мильні фігурки, такого типу мило в Португалії роблять небагато майстрів. Фото: особистий архів

З першого посту вдалося продати чотири мила, це неабияк надихнуло Яну. Ще на початку діяльності дівчина вирішила: її покупці — португальці, й не пожалкувала, адже місцеві покупці справили на майстриню лише позитивне враження: 

— Спочатку я думала, о, я буду продавати для українців, а потім я зрозуміла, що навіщо мені самостійно рити собі яму, бо українців тут не так багато. Який відсоток українців купить у мене? Тобто я сама собі звужую цільову аудиторію. І я почала все робити виключно португальською мовою, для португальців. Наразі я працюю з португальцями, у мене ні разу не було такого, що хтось там замовив, а потім відмовився. Навіть були такі замовлення, що людина пише, що не сильно довіряє покупкам через Фейсбук та Інстаграм, дуже хоче, але й дуже боїться. І я кажу: нічого страшного, давайте я вам відправлю, а ви мені потім перекажете гроші.

І так разів сім приблизно я відправляла. Коли вони отримували мило, то відразу переказувати гроші

Масштабуватися Яні допомогла випадкова зустріч. Вона продавала свої вироби на одному з ярмарків у Лісабоні, що їх організовувала діаспора. Кілька статуеток придбала дівчина з України. Дівчата почали товаришувати. Виявилося, що у нової знайомої є друг, який має вільне приміщення у кафе. Під час оглядин власник запевнив, що не планує брати гроші за оренду, мовляв, кімната все одне пустує. 

Ці іграшки — насправді мило, зроблене Яною. Фото: приватний архів

До того часу майстриня працювала на домашній кухні, тепер має звичайний робочий режим із п’ятиденним графіком і окремий робочий простір. Грошей, які вдається заробити в такому режимі, Яні вистачає. Каже: точно вигідніше, ніж якби працювала б «на когось».

Легалізація та податки

Василісу з Порту і Яну з Лісабону об’єднує не тільки продаж товарів власного виробництва. Обидві вони дбають про те, щоб робити це правильно. 

«Після першого продажу, коли я отримала 20 євро, я відразу сказала собі: я ж не в Україні, я ж в Португалії. Тут же все серйозно. І я дуже забоялася, що в мене ці 20 євро будуть незадекларовані. І в Лісабоні мені порадили нашу дівчину, вона бухгалтер, вона допомогла мені відкрити Recibo Verde (португальський аналог ФОП, — ред.), щоб виписувати ці рахунки, щоб все було вірно документально», — ділиться Яна.  

Податкова адвокатка Юлія Клименко схвалює такий підхід. Вона роз’яснює: створення будь-яких продуктів власноруч із метою продажу містить ознаки підприємницької діяльності, яка має бути належним чином оформлена, й з якої мають бути сплачені податки. В кожній країні існують опції для ведення приватної підприємницької діяльності й в кожному конкретному випадку слід вивчати доступні опції окремо. Та все ж, каже юристка, є базові принципи для всіх країн, які варто знати перед тим, як починати підприємницьку діяльність. 

Адвокатка Юлія Клименко рекомендує вивчити місцеве законодавство перед тим, як почати хендмейд-діяльність. Фото: соцмережі Юлії Клименко

Крок 1: Визначте свій податковий статус

Податковий резидент країни — не те саме, що її громадянин. Залежно від того, чи ви є податковим резидентом України чи іншої країни, до вас будуть застосовуватися різні податкові норми. Як це зробити, ви можете дізнатися в службах фінансового контролю країни перебування чи звернувшись до податкового консультанта. 

Крок 2: Дізнайтеся про доступні формати власної діяльності у місцевому законодавстві 

У кожній країні є свій аналог українського ФОП, але умови для його функціонування можуть бути геть різними, як і санкції за нелегальну діяльність без реєстрації. Шукати опції бажано, вже маючи загальну концепцію майбутньої діяльності, щоб найкраще розуміти, якими будуть ці умови саме для вас. 

«Враховуйте, що такого як ФОП в Україні, на спрощеній системі, з такими ставками практично нема. Якщо беремо сегмент країн ЄС, то на це не варто розраховувати. Ви точно зможете зареєструвати індивідуальне підприємство, не можу гарантувати, що у вас будуть пільгові умови. Хоча, залежно від рівня вашого доходу, якщо ви тільки починаєте справу, не лякайтеся, навіть Україна з прогресивною шкалою оподаткування, доходить до 50%, але ж це не означає, що ви стільки платите. Тому для таких от стартапів, хто починає свою діяльність, можуть бути пільгові умови і не доведеться нести такий надмірний тягар», — говорить Юлія. 

Крок 3: Не забувайте про обмін даними про фінансові рахунки

З липня 2023 року в Україні запрацював стандарт CRS, який дозволяє країнам обмінюватися даними про фінансові рахунки. Тож отримувати оплати, наприклад, на українську картку й сподіватися, що місцева податкова не помітить, — погана ідея. І навпаки: якщо ви є податковим резидентом України і отримуєте кошти на іноземний рахунок, ви зобов'язані сплатити з них 18% ПДФО та 1% військового збору. Якщо між Україною та країною вашого перебування є угода про уникнення подвійного оподаткування, сума може бути істотно меншою, або й взагалі залишиться сплатити лиш військовий збір. 

Кулінарія, миловаріння, створення свічок чи плетіння бісером — будь-яке хоббі може стати джерелом прибутку

Це власним прикладом доводять не лише Яна та Василіса, а й десятки тисяч майстрів, що продають свої товари на світовому хендмейд-маркетплейсі Etsy. У 2022 році, ще до офіційного відкриття платформи в Україні, там вже працювало 24 500 українських магазинів. Це забезпечило Україні 13-те місце в глобальному рейтингу Etsy.

Заробляти можна на всьому, твердять героїні матеріалу Sestry. Фото: приватний архів
20
хв

Самі собі роботодавчині. Як українки заробляють на хендмейді в Португалії

Анастасія Гнатюк

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Як українська медсестра може працювати за фахом у Польщі?

Ексклюзив
20
хв

Катерина Пенькова: В бізнесі мене вів страх, а в творчості я не чекаю на музу

Ексклюзив
20
хв

Заміж за поляка: яка процедура та які документи потрібні?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress