Ексклюзив
20
хв

Україна не має іншого вибору, крім шляху до НАТО

Леся Ігнатик-Еріксен: «Я бачу Україну державою з відкритим громадянським суспільством, без корупції, з можливостями для розвитку людини. Країною, в якій можна жити на достойну зарплату, отримувати гідну пенсію»

Наталія Жуковська

Так виглядала Данія в день візиту Президента Зеленського. Серпень 2023-го року.

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Леся Ігнатик-Еріксен — голова Асоціації Українців Данії. З 2014-го року активно волонтерить та допомагає Україні. Після початку повномасштабного вторгнення організовує мітинги у Копенгагені, зокрема,  на підтримку якнайшвидшого приєднання України до НАТО, адвокатує у Данії передачу літаків F-16 Україні та допомагає налагодити бізнес-співпрацю між українськими та данськими підприємцями. Про життя у Данії, волонтерство, українських біженців та роль громадських організацій у допомозі Україні — Леся Ігнатик-Еріксен в інтерв’ю Sestry.

Наталія Жуковська: У серпні 2023 року подружжя Зеленських відвідали Данію. Про що вдалось вам із ним поспілкуватись? 

Леся Ігнатик-Еріксен: Їхній візит був прихованим через питання безпеки. Запрошення на пошту ми отримали від парламенту Данії, бо президент мав там виступати. Вони надіслали запрошення основним українським і данським організаціям. Воно прийшло о 6-й годині, до 8-ї ми мали його підтвердити, а в 9-й ранку бути в парламенті. Коли президент підійшов до нашого українського столика, я подала йому руку і сказала: «Пане Президенте, ми дуже раді вас вітати в Данії. Ви нам завинили цей візит, бо Данія з перших днів війни дуже допомагає Україні. Ми дякуємо, що нарешті ви це зробили». Також ми подякували йому за адвокацію F-16 і за те, що він втримався в перші три дні війни. Ми сказали, що вся українська волонтерська спільнота в Данії робить все можливе і неможливе, аби допомогти Україні вистояти.

Леся Ігнатик-Еріксен із Президентом України та Першою леді
Володимир Зеленський з прем'єр-міністром Данії Метте Фредеріксен на борту винищувача F-16. Фото: Sergei Gapon/AFP/East News

НЖ: Данія передасть Україні 19 літаків F-16. Яка роль вашої організації і особисто ваша у цьому процесі?

ЛІЕ: F-16 — це гордість зараз усієї Данії та українців. Це єдиний випадок в історії країни, коли уряд, політичні партії, які входять до парламенту, і данський народ були єдині у своєму рішенні — передати ці винищувачі Україні. Звісно, основна заслуга — Президента Зеленського, він працював на найвищому рівні.  Українське посольство в Данії та особисто Посол Михайло Видойник на своєму рівні дуже багато займалися адвокацією. Є тут внесок і наших громадських організацій. Це цікава історія. Вперше про адвокацію F-16 почула на Копенгагенському демократичному форумі у квітні, коли до нас приїхали громадські активістки Ганна Гопко разом з Дариною Каленюк і депутаткою Олександрою Устіновою. Ми там представляли Асоціацію українців у Данії. Розмовляли з активістками про те, що потрібно добитись передачі F-16 — зокрема, проводити заходи, зустрічатися з кожним політиком і переконувати данців, що це дуже потрібно Україні. І ми почали це робити.

Ми, Асоціація українців у Данії, говорили: «Допоможіть захистити українські міста, допоможіть закрити наше небо. Коли ми отримаємо F-16, буде менше цивільних жертв». І це був наш основний меседж.

Переломний момент стався у червні, коли проходив Данський фестиваль демократії та діалогу «Folkemødet» або, як його ще називають, Данський Давос. Оскільки Данія взяла шефство над відбудовою Миколаєва, тож ми вирішили запросити миколаївського міського голову Олександра Сєнкевича. Була величезна зацікавленість, і ми змогли поспілкуватися з прем’єр-міністеркою Данії Метте Фредеріксен, а також міністром оборони Данії Троельсом Люндом Поульсеном. Був важливий момент, я досі зберігаю це фото і вирізку з газети, коли ми підвели міського голову Миколаєва до глави данського оборонного відомства, познайомили, вони коротко поспілкувались. А наступного дня вперше було заявлено, що Копенгаген передає Києву F-16. Тому маленька, але якась роль наших громадських організацій, таки є. 

Міський голова Миколаєва Олександр Сєнкевич під час зустрічі з міністром оборони Данії Троельсом Люндом Поульсеном

НЖ: Лесю, яким для вас був перший день повномасштабного вторгнення? Якими були ваші дії? 

ЛІЕ: Чоловік щоранку приносить мені у ліжко каву. Того дня у нього трусилися руки, він був блідим. Вимовив: «Лесю, почалася війна». У мене батьки у Києві. Перед очима був туман, я не вірила до того моменту, поки не побачила новини у телефоні. У перший день у мене було 150 дзвінків. Від різних волонтерів. Всі говорили: давайте щось робити. І пам’ятаю, що в цей день сказала своєму чоловіку: «Хенінгу, зараз ти маєш бути для наших дітей і мамою, і татом». Вперше у житті я поставила своїх дітей не на перше місце. Завдяки попередньому голові Асоціації українців у Данії Андрію Кузьміну, було створено штаб кризового реагування. Наша греко-католицька церква в Копенгагені надала нам приміщення. І першого ж дня до України поїхала фура з гуманітарною допомогою. Данці дуже сильно нас підтримали. Вони самоорганізувалися: хтось забирав українців від кордону, інші — розселяли людей. Всі українці з мого оточення, а їх багато, волонтерили. 

НЖ: Як саме була організована допомога для перших переселенців? 

ЛІЕ: Пам’ятаю, як приїхала мама з дітьми у літніх капцях. Я питаю: «А чого ви так взуті, холодно ж?». А вони кажуть, що так втекли від війни, потрапили до  Польщі і їх одразу посадили на літак до Данії. Перше, що ми зробили, — знайшли їм взуття. І я пам’ятаю, як та мама раділа йому. Такі звичайні побутові моменти дуже запам’ятовуються. 

НЖ: Данія багато допомагає Україні — у відбудові міста Миколаєва, в передачі управлінського досвіду місцевим громадам та лідерам з усієї країни. Що ми можемо запозичити у данців, а що вони в нас? 

ЛІЕ: Нам потрібний їхній досвід. До нас приїздили міські голови Миколаєва та Житомира. У нас дуже багато досвіду з озеленення, системи очищення, сортування і переробки відходів. У данців багато технологій, які можна використати. Звичайно, що Україна теж багато досягнула, але Данія робить це системно. Також багато нових технологій у сфері будівництва. У них є так звані «будинки, що дихають».  Натомість, у нас вони можуть взяти людські цінності — українці дуже щирі, емоційні. Цієї емоційності часто не вистачає данцям. Українці урізноманітнили данську культуру. Побутової сфери тут не вистачало. Данці доволі аскетичні. Українці це змінюють — зокрема, відкрили у Данії багато перукарень, салонів краси. 

НЖ: Що, на вашу думку, ми  маємо робити, щоб не зменшилась підтримка з боку Європи?

ЛІЕ:. Європейцям потрібно постійно нагадувати: «Друзі, якщо Україна впаде, хто буде наступним? Польща, Балтійські країни, Молдова. Тоді весь цей жах запалає у вас. І тому вам дешевше підтримувати і допомагати  Україні у себе вдома». Багато хто питає: для чого потрібні громадські організації? Дехто каже, що вони грантоїди та нічого не роблять. Але це не так. Для європейців дуже важливо чути думку громадських організацій, не тільки влади. В Європі відчувається певна втома від війни, і тут якраз наша задача відкривати третє чи десяте дихання, наголошувати, що не час зупинятися. А ще ми дуже сподіваємося, що з приходом нового міністра оборони України всі скандали зникнуть.

Дуже важко було відповідати данським політикам, чому в Україні яйця по 17 гривень. Для них це не зрозуміло. 

НЖ: Як родина сприймає вашу активність? 

ЛІЕ: Чоловік змирився. Він зі мною волонтерив з 2014-го, а коли почалося повномасштабне вторгнення, ми вирішили, що у сім’ї хтось має бути «нормальним». Мені пощастило з чоловіком, він розуміє, що це дуже важливо. Ти або живеш з постійним відчуттям вини, або щось робиш і тобі легше. Вдома намагаємося про війну не говорити — мені треба десь місце, де я можу переключитися. Утім не завжди виходить. 

НЖ: В Україні ви працювали журналісткою та мали інвестиційні проєкти. Як ви стали данською бізнесвумен? 

ЛІЕ: Я мало що розповідаю про своє особисте життя. Можна сказати, що я з категорії тих жінок, які якщо не вийшли заміж після 25 років, то далі їм то не цікаво. Я вже була самодостатньою жінкою, мала квартиру, машину, собаку та бізнес. Мене все у житті влаштовувало. Одного дня до Львова приїхав мій майбутній чоловік. Моя сестра була його перекладачкою. На той момент лише у мене була машина, і я знала англійську, тож вона попросила показати йому Карпати. Я погодилася. Повезла в Славське на Львівщину. Чоловік старший мене на 15 років, тоді я зовсім не звернула на нього уваги. А він мені сказав, що закохався, коли лише побачив моє фото у нас вдома. Після поїздки у Карпати ми дуже багато спілкувалися. Таке враження, що були на одній хвилі, незважаючи на різницю у віці. Він тоді поставив собі ціль, що доб’ється мене. Переїхав до України і оселився поруч. Він довго добивався мене, і через рік ми одружилися.

Бізнесвумен я стала не одразу. Після приїзду до Данії  я стала прибиральницею. Історія прозаїчна, але я цього не соромлюся. Це теж досвід, хоча й болючий. І він мені знадобився. Коли я зараз багато спілкуюся з українцями, то кажу: бути прибиральницею — це не остання сходинка. Сприймайте це, як перший крок. З чогось треба починати. Я приїхала сюди у 33 роки, мала дві  вищі освіти і ніде їх не могла застосувати. Мій чоловік розуміє: якби я знала, через що доведеться пройти, я не поїхала б з України. Але так склалося  життя. 

НЖ: Як вдалось впорядкувати життя у Данії? 

ЛІЕ: Коли я приїхала в Данію, мені нічого взагалі не сподобалося — ані люди, ані погода, ані їжа. Дуже важка мова. Однак Данія поступово мене закохувала в себе, я її почала відкривати. Найбільшим і найпершим позитивним шоком для мене була прогулянка у парку у вихідний, коли я взагалі не побачила жінок з дітьми. З малечею гуляли лише чоловіки. Виявилося, що кожної суботи жінки у Данії у першу половину дня відпочивають. Ще вразила привітність людей. Данці вміють залишати свої проблеми вдома. Також Данія — це країна, де всі працюють.

І дуже часто можна зустріти данця, який з гордістю скаже, що платить податки. Також тут невідчутний розрив між бідними і багатими. Данія — країна для людей.

2013-го року я вперше стала мамою. Півтора роки не працювала, вивчала мову. Потім трапилася війна на Донбасі, і я була однією з перших, хто створив благодійну організацію у Данії — «Допоможіть українськими дітям». Таким чином почалась моя волонтерська діяльність. Згодом вирішила займатися тим, що добре знаю, — залучати інвестиції у бізнес між Україною і Данією. Новий посол, який тоді приїхав, підтримав мої ідеї. Я зареєструвала фірму. Далі було завдання — знайти першого клієнта. До мене через посольство звернулася данська компанія, найбільший виробник дитячих меблів. На той час вони шукали виробництво в Україні. Я надала їм список з 5 фабрик, які могли б для них підійти за ціною і розташуванням. У перший візит вони підписали контакт на 5 млн євро. І після цього пішла справа далі.

Члени Асоціації Українців Данії. Фото: приватний архів

НЖ: Над якими проєктами працює Асоціація  українців у Данії, яку ви очолюєте?

ЛІЕ: Асоціація українців у Данії — це організація-парасолька, яка об'єднує на даний момент 12 українських організацій по всій країні. Наша ціль — збирати українців разом та займатися адвокацією України. У нас є організація «Ластівка», яка нараховує 1000 членів, маємо «Пласт» і багато українських навчальних закладів. До речі, у Данії функціонує 12 українських суботніх шкіл. Ми постійно намагаємося сприяти тому, щоб їх все більше тут відкривалося, бо мову треба вчити і знати. Це свого роду зброя. Є Bevar Ukraine — благодійна організація, яка виникла 2014-го року, і з початком війни фактично стала флагманом рекордного збору гуманітарної допомоги для України — завдяки українським волонтерам у Данії. Тут є центр психологічної допомоги переселенцям, центр юридичної та соціальної допомоги та допомоги військовим, які перебувають на лікуванні у країні. Громадська організація «Файно» займається збором на медичні та військові потреби — дрони, машини швидкої допомоги, проводять Фестиваль борщу, ярмарки, аби зібрати гроші для України. Наша Анна Волощенко-Синчук від «Файно» реалізовує проєкт «Українська полиця« і передала вже 2000 українських книжок Королівській бібліотеці Данії для розповсюдження в комунальних бібліотеках по всій країні, аби новоприбулі українці мали доступ до українських книжок.

Для нас найважливіша задача — не дати українській темі зникнути з екранів данських телевізорів.

А ще у нас відкрився Український дім у Данії. Наталя Попович — ідейний натхненник і його директор. Тепер вона з командою займаються ще й культурною дипломатією. Ми також проводили заходити з адвокації за вступ України до НАТО, переконуємо данських політиків, що це дуже важливо. Спільно з Наталею Попович, Жанною Шевченко працюємо над важливим проектом до 90-річчя Голодомору.  Данія — одна з країн, яка ще не проголосувала про визнання геноциду українців. Тож ми зустрічаємося з данськими політиками, переконуємо їх, щоб місцевий парламент проголосував за це. Також ми плануємо заходи щодо ментального здоров’я. У Данії проводили дослідження: кожен 3-й новоприбулий українець має посттравматичний синдром. Ми хочемо допомогти українцям звертатися до психологів і не боятися цього. У Данії на психічне здоров’я звертають увагу. Це таке ж само, як ти зламав коліно, і тобі треба звернутися до лікаря. У них навіть віцепрем’єр-міністр ходив у відпустку через проблеми з психологічним здоров’ям.  

НЖ: Війна на Донбасі почалась у 2014-му. Як тоді вдавалось допомагати своїй країні? 

ЛІЕ: У нас в Данії багато активних волонтерів, ми постійно збирали допомогу. Волонтер Альона Еванс з 2014-го року постійно збирала медикаменти та відвозила в прифронтову зону військовим медикам. І робить це зараз, хоча в неї маленька дитина. Інший волонтер Володимир Дудка з 2014-го року постійно збирає та відвозить в Україну машини швидкої допомоги. Ми у фонді «Допоможи українським дітям» сфокусувалися на медичній допомозі. Відправляли карети швидкої допомоги, інкубатори для новонароджених дітей, рентгени. Багато медичного обладнання йшло саме у прифронтові зони. Станом на 2014-й рік ми передали гуманітарної допомоги на понад 21 млн гривень. Загалом Данія за рівнем допомоги Україні на другому місці в Європі. 

НЖ: Як ця війна змінить Україну і українську політику? Яким ви бачите наступний політичний цикл після перемоги?

ЛІЕ: Я не є політиком, але думаю, що українці не пробачать бізнес на крові і жодної корупції. Ми вже заплатили занадто високу ціну. Оцей процес самоочищення не зупинити. Я дуже вдячна, що українці як громадянське суспільство більш викристалізовуються. Вони не готові закривати очі на будь-які прояви корупції. Я дуже сподіваюся, що ми дійдемо до того етапу, коли буде прозоре суспільство. Наприклад, таке, як у Данії. Українці за це борються.

У нас немає вибору. Нам треба відстояти державу. Якщо ми цього не зробимо, у моїх батьків, дітей та у мене не буде майбутнього в Україні. 

НЖ: На вашу думку, як взагалі будемо відбудовувати країну? Як подолаємо всі ті кризи, які у нас попереду? 

ЛІЕ: Якщо бюджет не розкрадатиметься, вдасться подолати корупцію і правильно розподілити гроші, то у держави буде можливість зробити привабливі умови, аби українці поверталися і відбудовували Україну. Звичайно, треба буде запрошувати й іноземних спеціалістів. Але найперше — ефективне повернення до своїх. Також потрібно повертатися до питання освіти. Ми повинні підняти всю історію України, яку було заборонено нам знати і переписати її. Треба займатися національною самоосвітою українців. Тільки так можна зробити, аби знову не з'явилася та категорія українців, які хочуть повернення до минулого. Крім того, Україна має стати привабливою для інвесторів. І найперше я б розглядала не іноземні інвестиції, а внутрішні. Треба створити умови для розвитку українського бізнесу. Якщо він процвітатиме, то платитимуться податки. А відтак, розбудовуватиметься інфраструктура, ремонтуватимуться лікарні, садочки, будуть гроші на пенсії. І, звичайно, нам доведеться бути країною, яка повинна дбати за свою безпеку постійно.

Тут у нас вибору немає — це шлях до НАТО. 

НЖ: На початку повномасштабного вторгнення  влада Данії заявляла, що не має наміру інтегрувати українських біженців у данське суспільство, і всі, хто отримає прихисток, мають потім повернутися в Україну. Як ситуація виглядає сьогодні? Як українці адаптуються в Данії? 

ЛІЕ: Так, Данія заявляє про те, що після закінчення війни українці мають повернутися додому. Але це не просто заяви. Це також меседж президента Зеленського, який просить не інтегрувати українців — і не лише в Данії — бо Україні потрібні будуть ресурси для відновлення. Щодо інтеграції українців, то Данія вже визнала, що шокована, як швидко у нас це виходить. Серед усіх хвиль іммігрантів-втікачів від війни, українці на першому місці за рівнем інтеграції і пошуком роботи. За останніми статистичними даними, 60% українців віком від 18 до 60 років вже працевлаштовані. Частково Данія вже окупила кошти, вкладені в українців, і частково закрила питання нестачі робочих рук. 

НЖ:  Лесю, якою ви бачите Україну для своїх дітей після перемоги? 

ЛІЕ: По-перше, це країна з кордонами 1991-го року. Також я хотіла би бачити такий порядок, як у Данії. Це країна з відкритим громадянським суспільством, без корупції. Країна з можливостями для розвитку людини. Країна, в якій можна жити на достойну зарплату, отримувати гідну пенсію. Я би хотіла бачити країну, яка залучала би світові мізки і мала свою силіконову долину. Розвивала інноваційні бізнеси. Мені хотілося би побачити державу, яка повернеться обличчям до своїх людей, де будуть створені умови, за яких людина буде платити податки і бачити, куди вони йдуть. І, звичайно, хотілося би бачити країну без війни. І щоб молодь могла сказати: я бачу своє майбутнє тільки в цій країні — Україні. 

Фотографії у галереї — Анни Бовкун.

Фото: Анни Бовкун
No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Ведуча, журналістка, авторка понад трьох тисяч матеріалів на різні теми, у тому числі низки резонансних журналістських розслідувань, які призвели до змін в місцевому самоврядуванні. Пише також про туризм, науку та здоров’я.  У журналістику потрапила випадково, понад 20 років тому. Вела авторські проєкти на телеканалі УТР, працювала кореспонденткою служби новин, понад 12 років на телеканалі ICTV. За час роботи відвідала понад 50 країн. Має відмінні навички сторітелінгу й аналізу даних. Працювала викладачкою на кафедрі міжнародної журналістики НАУ. Навчається в аспірантурі, за спеціальністю «Міжнародна журналістика»: працює над дисертацією про висвітлення роботи польських ЗМІ в умовах російсько-української війни.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Поки лідери НАТО запевняють у незмінності курсу на підтримку України, а ЄС вкотре демонструє крихкість єдності під тиском Будапешта, Росія не лише не зупиняє агресії, а й посилює свої дії — як на фронті, так і в інформаційній війні. Саміт у Гаазі не приніс прориву: обіцянки без гарантій, розмови про «мир через силу», натяки на діалог із Путіним — і все це на тлі дедалі очевиднішого зниження амбіцій США. Паралельно Угорщина блокує нові санкції, а Кремль запускає складні кібероперації, вдаючи, ніби світ уже змирився з його присутністю.

Про те, як змінилася стратегія Заходу, які ризики несуть за собою ілюзії щодо Росії, що означає нова хвиля дезінформації, і чому саме Європа має взяти на себе провідну роль у стримуванні агресії, Sestry поспілкувалися з Кіром Джайлзом — провідним британським експертом з питань безпеки та Росії, старшим науковим співробітником програми «Росія та Євразія» у Chatham House. 

Трамп, НАТО і Росія: альянс на межі компромісів і викликів

Марина Степаненко: Мир через силу був оголошений головною темою переговорів Трампа і Зеленського. Після зустрічі глава Білого дому натякнув на діалог з Путіним і можливі поставки ракет Patriot, але жодних твердих зобов'язань взято не було. У цьому контексті, як на вашу думку, формула «мир через силу» може бути реалізована щодо Росії і наскільки США готові реально взяти на себе роль тиску?

Кір Джайлз: Ми завжди знали, що єдиний спосіб забезпечити безпеку Європи, — це надати Україні максимально можливу підтримку. Тож зараз ми маємо справу з наслідками політики кількох поспіль адміністрацій США, які вирішили, що потрібен інший шлях. Вони глибоко помиляються, і це завдає величезної шкоди не тільки європейській безпеці і, звісно, самій Україні, а й глобальній безпеці.

Саме така стриманість і відмова протистояти агресії призвели до спалаху глобальних конфліктів у всьому світі

Ми бачимо, як ситуація загострюється, гине все більше людей, починається все більше воєн — і все саме через цю нову ідею Сполучених Штатів, що протистояти агресору небезпечніше, ніж дозволити знищити жертву цього агресора.

Саміт НАТО визнав Росію довгостроковою загрозою для всього Альянсу. Фото: CHRISTIAN HARTMANN/AFP/East News

Зустріч лідерів США та України вкотре актуалізувала питання: яку саме модель підтримки Києва бачить для себе Вашингтон? Йдеться про стратегічне партнерство чи радше про контрольоване стримування війни без довгострокових зобов’язань?

Існує серйозне питання, чи взагалі можливе справжнє стратегічне партнерство з Дональдом Трампом. Адже Сполучені Штати прагнули партнерства з Росією — і навіть це не надто добре працює, незважаючи на те, що Трамп готовий зробити все можливе, щоб дати Росії все, що вона хоче. Будь-яка країна, будь-який традиційний друг, союзник або партнер Сполучених Штатів, має пам'ятати, що відносини, на яких будувалися колишнє процвітання та безпека Америки, більше не мають реального значення для Трампа. Ми перебуваємо в абсолютно новому глобальному середовищі.

Це означає, що країни, які серйозно ставляться до європейської безпеки, а отже, і до безпеки та майбутнього України, повинні активізуватися, щоб заповнити прогалину, яку залишають Сполучені Штати. Це насамперед стосується сусідів Європи, але також і ліберальних демократій у всьому світі, які мають спільний інтерес у припиненні агресії.

Останнім часом у Брюсселі ширилися чутки, що Росію можуть прибрати з переліку головних загроз для НАТО, залишивши там лише міжнародний тероризм. Це виглядає дивно на тлі того, що саме Росія продовжує війну в Європі та дестабілізує ситуацію глобально — від Африки до Близького Сходу. У фінльному комюніке Росію визнано довгостроковою загрозою для всього Альянсу. Однак чи бачите ви загалом спробу Заходу «нормалізувати» агресора?

США вже давно роблять вигляд, що Росія не є проблемою, і ми не повинні виключати можливість того, що НАТО, в своїх відчайдушних спробах утримати США в альянсі, може підіграти цій риториці. 

Ми вже бачили ознаки того, що НАТО готове піти на надзвичайні заходи, щоб заспокоїти Трампа: візьмемо, наприклад, лист, який генеральний секретар Марк Рютте написав йому, навмисно складений «мовою Трампа». Мабуть, було надзвичайно складно імітувати вербальні вирази п'ятирічної дитини, щоб це зробити.

Тому ми не можемо з упевненістю сказати, як далеко може зайти НАТО, щоб забезпечити подальшу участь США в Альянсі. Але європейські країни не повинні мати ілюзій щодо того, чи перестала Росія бути загрозою, незважаючи на зусилля нинішньої адміністрації США переконати себе в протилежному.

Стійкість режимів і крихкість рішень: що визначить тривалість війни

Попри санкції, втрати на фронті та зростаючу ізоляцію, режим Путіна тримається — принаймні зовні. З огляду на вашу експертизу: що є джерелом стійкості цієї системи сьогодні і що могло б її дестабілізувати зсередини?

Існує мало шансів на те, що російський режим буде зруйнований зсередини, оскільки це режим, яким переважна більшість російського народу, здається, цілком задоволена.

Зрештою, це самодостатня система, в якій особи, що отримали багатство і владу в рамках цього режиму, не зацікавлені в його руйнуванні. Тому зараз немає підстав вважати, що Росія відхилиться від свого агресивного курсу, незважаючи на довгострокові збитки, катастрофічні наслідки для економіки країни та її населення.

Якщо припустити, що кінець війни ще не близько, але й не безнадійно далекий — які саме фактори, на вашу думку, можуть зрушити ситуацію з глухого кута? Внутрішній злам ви окреслили як малоймовірний, а втім, чи може це бути тиск ззовні чи щось третє, про що ми ще не говоримо вголос?

Відповідь на це питання завжди була і буде однаковою: європейські країни повинні надати Україні максимальну фізичну та фінансову підтримку, щоб допомогти їй перемогти Росію — будь-якими доступними засобами. Не обов'язково на передовій, а й за допомогою інших форм підтримки.

Європейські країни повільно усвідомлюють, що їхнє майбутнє тісно пов'язане з майбутнім України, і що вони більше не можуть покладатися на Сполучені Штати як на основного спонсора цих зусиль. Але Європі доведеться докласти набагато більше сил, щоб Україна могла продовжувати утримувати лінію фронту і відбивати агресора.

Росія та Білорусь оголосили про навчання «Захід-2025». У минулому подібні маневри ставали прелюдією до агресії. Чи є нині ризик повторення цього сценарію і чи здатен Захід адекватно реагувати в умовах політичного розпорошення?

Люди завжди хвилюються перед наближенням навчань «Захід» — так було задовго до повномасштабного вторгнення в Україну і навіть до анексії Криму. І так, це завжди створює можливість зробити щось, що не має відношення до самого вишколу.

Але на цьому етапі, коли вже триває інтенсивний конфлікт, ми повинні розглядати «Захід» як ще один елемент заплутування на полі бою, як частину ширшого маскування в рамках триваючої війни, а не як початок нової

Звичайно, західні розвідувальні служби будуть уважно стежити за тим, хто що і де робить в контексті російсько-білоруських навчань — навіть у цій новій реальності, коли значна частина сухопутних військ Росії вже глибоко задіяна в Україні і має обмежені можливості для операцій в інших регіонах.

«Невидимий фронт»: як Росія веде війну проти Заходу в інформаційному просторі

Пане Джайлз, ви самі стали мішенню нової, витонченої фішингової атаки з боку російських хакерів — під виглядом співробітниці Держдепу США. Зловмисники використали функцію Gmail «delegate access», щоб отримати прихований доступ до вашої пошти, оминаючи двофакторну автентифікацію. Це операція, в яку, ймовірно, були вкладені тижні роботи. У цьому контексті, як змінилася російська тактика в інформаційній війні за останній рік? І що це говорить про новий рівень загрози?

Я впевнений, що вся операція зайняла набагато більше часу — лише на її виконання пішло кілька тижнів, тож етап планування, мабуть, розпочався значно раніше.

З одного боку, ця нова техніка, новий підхід до отримання доступу до електронної пошти людей, свідчить про те, що Росія змушена розробляти більш витончені методи, оскільки її попередні, більш примітивні, спроби зазнали невдачі. Протягом багатьох років було зроблено численні спроби зламати мою електронну пошту, деякі з них були смішно примітивними, інші — дуже складними та витонченими.

Але з іншого боку, ця нова методика підкреслює, що ми всі вразливі

Те, як ймовірні російські зловмисники використали вбудовану функцію Gmail, яка є в обліковому записі кожного користувача, щоб створити, по суті, «бічні двері», які обходять усі наші звичайні заходи безпеки (двофакторну автентифікацію, мобільні коди, запити на підтвердження), показує, що ніхто не є по-справжньому в безпеці.

Доки такі компанії, як Google, Microsoft та інші, не виправлять цю лазівку, неминуче, що ця техніка буде використовуватися набагато ширше, не тільки проти таких мішеней, як я.

Цього літа Європа стала свідком хвилі фейкових розсилок від імені західних урядів, маніпуляцій у соцмережах та втручання в передвиборчі кампанії в окремих країнах-членах ЄС. Як саме Росія сьогодні намагається впливати на громадську думку в Європі і які наративи вона просуває в першу чергу?

Деякі з російських наративів є цілком послідовними у часі, тоді як інші пов'язані з конкретними політичними подіями. Важливо пам'ятати, що кампанії, які проводить Росія, є постійними і не обмежуються датами демократичного календаря.

Росія постійно докладає зусиль, щоб підірвати сили, які об'єднують Європу: солідарність між європейськими державами, згуртованість суспільств, довіру до інституцій і, перш за все, підтримку України в протистоянні російській агресії

Ці кампанії є постійними. Крім того, існують цілеспрямовані, термінові заходи, спрямовані на вплив на результати конкретних демократичних процесів у конкретних країнах у конкретні моменти часу.

Санкційна втома. Чи ще працює тиск Заходу на Кремль?


Окрім саміту НАТО відбулася ще одна важлива для України подія — саміт Європейської ради. Там одночасно обговорювалися і новий санкційний пакет проти РФ, і підтримка переговорного процесу України з ЄС — обидві ініціативи заблокувала Угорщина. Санкції — ще й Словаччина. Наскільки такі дії підривають довіру до єдності Євросоюзу — і які механізми самозахисту від внутрішнього саботажу потрібні ЄС?

Це ще одна ілюстрація того, як організації, що базуються на консенсусі — НАТО та ЄС — вразливі до найменшого спільного знаменника. Якщо всередині є саботажник або руйнівник, це може ефективно паралізувати всю організацію — особливо у випадку ЄС, який є в основному торговою організацією, а не структурою, створеною для вирішення геополітичних конфліктів.

Багато в чому сама структура наднаціональних інституцій Європи не відповідає викликам, з якими вони зараз стикаються

Проте вражає те, як далеко вони просунулися в збереженні єдності та спільному розумінні важливості підтримки України. Я сподіваюся і вірю, що знову можна буде знайти обхідний шлях, щоб рухатися вперед, навіть без співпраці таких країн, як Угорщина, Словаччина чи інших.

Саміт ЄС не зміг ухвалити спільну заяву на підтримку України — Угорщина заблокувала. Фото: Geert Vanden Wijngaert/Associated Press/East News

Про що свідчить той факт, що США наразі не збираються посилювати санкційний тиск на РФ зі свого боку?

Ну, повідомлення від Сполучених Штатів було дуже чітким. Зараз вони є партнерами Росії і прагнуть нав'язати Україні умови капітуляції, які диктує Москва. Це реальність, з якою зараз доводиться мати справу Україні та Європі.

І саме адаптація до цієї реальності та швидкість, з якою це відбудеться, визначатимуть майбутню безпеку всього континенту.

Титульне фото: Офіс Президента України

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

«Трамп готовий дати Росії все, що вона хоче». Кір Джайлз про ризики нової американської політики щодо Москви

Марина Степаненко
польща україна війна настрої опитування нато єс

Польща активно інвестує в армію, плануючи досягти майже 4% ВВП на оборону у 2024 році з перспективою перевищення 5% ВВП до 2026 року. Це одні з найвищих показників у НАТО. Інвестиції включають закупівлю сучасного озброєння, зокрема літаків F-35, танків Abrams, систем HIMARS і батарей Patriot. Планується також збільшення чисельності армії до 300 тисяч військовослужбовців до 2033 року.

Попри ці амбітні плани, опитування, проведене у червні 2025 року виданням Defence24, виявило, що лише 8% поляків вважають підготовку країни до війни «доброю». Цілих 27% вважають Польщу «повністю неготовою». Так само критично оцінюється оснащення армії — лише 12% респондентів вважають його «достатнім». Експерти наголошують, що хоча інвестиції є ключовими, їхня ефективність залежить від розумного розподілу ресурсів і застосування технологій.

Зниження підтримки військової допомоги Україні

Від початку російського вторгнення Польща була одним з найактивніших союзників України, надаючи широку військову, фінансову й гуманітарну підтримку. Вона стала ключовим логістичним партнером, а доходи від постачання військового обладнання Україні у 2024 році досягли майже 10 мільярдів злотих.

Однак, останнє опитування Defence24 (червень 2025 року) вказує на зміну громадських настроїв. 46% респондентів вважають, що військову допомогу Україні слід скоротити або припинити, а 53% виступають проти подальших поставок озброєння. Явно помітна також неготовність до прямого військового втручання — 64% респондентів проти відправки польських солдатів в Україну, підтримують це лише 15%.

Попри ці зміни, 52% поляків вважають, що Польща повинна й надалі підтримувати Україну на дипломатичному рівні. Також поширеною є думка, що Україна не виявляє достатньої вдячності за надану допомогу — з цим твердженням погоджуються 62% опитаних.

Війна в Україні також має відчутний вплив на польську економіку. За оцінками, у 2023 році вона призвела до зниження ВВП Польщі на 2-3 відсотки. Разом з тим українські біженці позитивно вплинули на ринок праці й економіку, забезпечивши зростання польського ВВП на 2,7% у 2024 році.

За результатами опитування від IBRiS на замовлення Defence24 та ініціативи Stand With Ukraine, зросла також частка поляків-противників вступу України до ЄС і НАТО. 

За вступ України до ЄС висловилися 35% опитаних, до НАТО — 37%. При цьому проти — по 42% респондентів.  

Аргументами проти вступу України назвали побоювання щодо економічної конкуренції, проблем з корупцією в Україні та значної ескалації війни у разі прийняття України в НАТО. 

20
хв

Як змінилися настрої поляків щодо підтримки України? Опитування

Sestry

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

«Трамп готовий дати Росії все, що вона хоче». Кір Джайлз про ризики нової американської політики щодо Москви

Ексклюзив
20
хв

Як змінилися настрої поляків щодо підтримки України? Опитування

Ексклюзив
20
хв

Альянс погодився платити, але чи готовий воювати? Підсумки саміту НАТО в Гаазі

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress