Ексклюзив
20
хв

«Участь Польщі у відбудові — це факт. Тепер встановлюємо додаткові мотори», — Павел Коваль, новий представник уряду Польщі з відбудови України

«Давайте думати про відбудову України не лише в тому сенсі, що ми відбудуємо розбомблене росіянами, а й про те, що відбудова змінить підходи і буде рушієм соціальних змін», — глава Комітету у закордонних справах Сейму Польщі

Марія Гурська

Павел Коваль, глава Комітету у закордонних справах Сейму Польщі. Фото: Patryk Ogorzałek / Agencja Wyborcza.pl

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Під час візиту до Києва та зустрічі з Президентом України Володимиром Зеленським новий прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск заявив, що польський уряд призначить представника з питань відбудови України. Ним стане Павел Коваль, глава Комітету у закордонних справах Сейму Польщі. Головна редакторка Sestry.eu, журналістка Еспресо Марія Гурська поспілкувалася з Павелом Ковалем про те, як виглядатиме участь Польщі у відбудові, коли розпочнуться та на що будуть скеровані спільні дії двох країн.

Марія Гурська: Ви перебували разом із прем'єр-міністром Польщі Дональдом Туском у Києві під час його нещодавнього візиту. Що для вас було найважливішим?

Павел Коваль: Надихаючим є рішення Дональда Туска здійснити свій перший закордонний візит саме до Києва. Першою його поїздкою на посаді прем'єра була участь у засіданні Європейської Ради. Однак робочий виїзд в Брюссель — це не те саме, що візит до Бельгії. Тож саме Україна була першою закордонною поїздкою, першою за межами ЄС. І це була фіналізація того, що раніше зазначалося Дональдом Туском в його програмній промові перед депутатами Сейму.

У ній він 35 разів вимовив слова «Україна», «українки» чи «українці». Це, мабуть, рекорд усіх часів і це підтверджує спосіб його мислення — Україна повинна отримати підтримку зараз

І наша роль полягає в тому, щоб мобілізувати Захід. Роллю польського політика (і саме такий я бачу своє завдання) — пояснювати громадянам і громадянкам наступне: якщо ти сьогодні щось робиш для України, ти робиш це для себе. Якщо не робиш, якщо проспиш — Путін отримує додатковий час на те, щоб  доозброїтися і вдарити з більшою силою. Саме тому перший візит Туска — до України. 

Дональд Туск під час зустрічі з Володимиром Зеленським. Київ, 22 січня 2024 року. Фото: KPRM

МГ: Як все відбувалося, якою була атмосфера поїздки? 

ПК: Коли ми їхали потягом  до України, було враження пересування у міжчассі. На міжнародні зустрічі сьогодні не їздять поїздами, та ще й так довго. Все працює трохи інакше, ніж під час звичайного візиту, коли ви стрибаєте в літак, вибігаєте з літака та виконуєте пункти програми. Водночас є час на те, щоб подумати, поговорити між собою. Важливою була наша участь у святкуванні Дня Соборності України, а потім довга розмова тет-а-тет прем’єр-міністра Туска і президента Зеленського. Потім спільні переговори делегацій за участі глав урядів. Все зараз наноситься пунктиром, адже наш уряд тільки формується. Це тривалий процес у сучасній країні. Трохи говорили про енергетику, про сільське господарство, про транспорт, про військові питання. І, звичайно, про фундаментальні політичні питання. Також був акцент на поверненні до вирішення історичних питань, щоб не відкладати все на післявоєнний час.

МГ: Які взагалі ваші враження від Києва? Якою була атмосфера перед візитом? Про що говорили за лаштунками офіційних зустрічей?

ПК: Тиждень тому я вже знав, що будемо їхати до Києва. І перед виїздом присвятив час брифінгам і зустрічам з експертами, щоб поговорити про Україну. Я намагався знайти відповідь на запитання, що мало б статися, щоб включити більш позитивний, динамічний сценарій цієї війни. Чим довше триватимуть воєнні дії, тим гірший цей сценарій для України та Центральної Європи. Тому, по суті, завдання кожного західного політика полягає у забезпеченні того, щоб ця війна тривала менше — тобто, у забезпеченні Україні можливості досягнення виразних перемог.

Ми шукаємо відповіді на питання, що робити, щоб українці переламали цю стабілізацію фронту, яка була викликом у Першій світовій війні 
Робоча зустріч польської та української урядових делегацій. Київ, 22 січня 2024 року. Фото: KPRM

МГ: Давайте поговоримо про вашу нову посаду — представника уряду Польщі з відновлення України. Чи існувала вона раніше? Коли планується початок роботи?

ПК: Подібні посади існували в польському уряді і раніше — до мене цими питаннями займалися Ядвіга Емілевич, Міхал Дворчик. Аналогічні позиції спецпредставників з України існують і в США, і в Німеччині. Очевидно, що в Польщі має бути хтось, хто буде зв’язувати всі українські справи, бо для нас це вже суто сімейна історія. Всі питання, які ми маємо, так чи інакше стосуються України. У прем’єр-міністра має бути хтось, з ким він говоритиме і кого запитає й про енергетику, й про культуру, й про ексгумації на Волині тощо. Той, хто швидко вирішуватиме питання. Прем’єр-міністр невдовзі вирішить, яким буде обсяг обов’язків. Зараз ми робимо невеличку інвентаризацію того, що робила попередня влада. Були й хороші ідеї в попереднього уряду, та не всі вони були реалізовані. Є  питання інтерконекторів, тобто енергетики та електроенергії, рідкого палива та іншого. Є стара тема «Сарматії», тобто нафтопроводу «Одеса-Броди-Гданськ». До кожної теми потрібно придивитися: як виглядає ситуація і яким має бути наступний крок. 

МГ: Чи залишитесь ви депутатом Сейму і головою комітету у закордонних справах? 

ПК: Є кілька формальних можливостей. Прем'єр-міністр оголосить про це найближчими днями.

МГ: Коли на вашу думку має початися процес відбудови України — зараз чи після війни?

ПК: Він безперервний — українці постійно відновлюють розбомблені міста та інфраструктуру. Я часто буваю в Україні, бачу, що відбудова триває, ніхто не буде чекати, поки Путін закінчить війну, щоб відновити міст чи будинок. По суті, у нас є три напрямки роботи. Перший — ця позапланова реконструкція, коли відбудовуємо те, що зруйновано на даний момент, те, що після 24 лютого фінансувалося з засобів гуманітарної допомоги. Другий — це думки про майбутню глобальну відбудову. І третє — я хотів би, щоб ми собі поставили питання: а що взагалі має означати відбудова? Чи відбудова не є чимось більшим, ніж просто фізична реконструкція того, що було? Україна одночасно входитиме в ЄС, а значить, мова йде і про енергетичну трансформацію. Україні доведеться готуватися до нових правил Європейського союзу. Тож третій напрямок — це модернізація і зміни, тобто використання процесу реконструкції для того, щоб наблизити Україну до європейських стандартів у різних сферах, наприклад, у споживанні енергії.

Слов'янськ під час чергового обстрілу росіян. Квітень 2023 року. Фото: Anatolii Stepanov / AFP/East News

МГ: Про які фінансові засоби може йти мова? Польські чи європейські? Хто і на що в першу чергу скеровуватиме гроші?  

ПК: Може виявитися, що є багатші країни, ніж Польща. Вони можуть дати більше грошей та боєприпасів. Але саме Польща є головною транзитною країною з Україною. Найближчою сусідкою. Саме ми першими відреагували на події 2022-го року. І саме з цієї точки зору формується наша участь у процесі відбудови. Маємо подумати про спільні проєкти у виробництві боєприпасів, мобілізувати інші країни Заходу. Відколи прем’єр-міністр Дональд Туск сказав, що буде створена посада представника уряду у справі відбудови, на мій телефон почалися безкінечні дзвінки. Вперше за багато років я перевів телефон у тихий режим, бо не міг відповісти на всі дзвінки людей, які хотіли  розповісти про те, що вони зробили, і що хотіли б зробити.

Тож наша участь у відбудові — це вже факт. Потрібно просто встановити додаткові мотори

МГ: Якою буде роль польського бізнесу у відбудові України?

ПК: Перш за все, це спеціальне страхування, яке працює навіть під час війни. Це працює дуже добре — краще, ніж можуть запропонувати деякі західні країни. По-друге, ми можемо запропонувати підтримку польського, американського, німецького чи європейського бізнесів. Що стосується конкретно польського бізнесу, будуть інвестиційні кошти для того, щоб почати — як на стартап. Для маленьких фірм є кілька варіантів серед спеціалізованих установ. Для великих, думаю, кошти скеровуватимуться з Банку Крайового Господарства (BGK). Ми наразі перебуваємо на концептуальній стадії. Якщо хтось захоче взяти участь у бізнесі та залучити трохи більше грошей, він також зможе отримати трохи грошей як внесок у цей бізнес.

Тут мова не лише про фінансову спроможність польських компаній до інвестицій, а й про додаткову безпеку, яка буде парасолькою для цих інвестицій

МГ: Отже, в першу чергу, йдеться про будівництво, інфраструктуру, енергетику. 

ПК: Якщо говорити про інфраструктуру, вже публічно прозвучала пропозиція побудувати в Україні автомагістраль, щоб вона була надовго, а потім її можна було використовувати в комерційних цілях і отримувати від цього дохід. Потрібно ще кілька флагманських великих інвестицій, і про це маємо говорити вже зараз. І нам просто необхідно повністю розблокувати кордон, тому це, чесно кажучи, головна проблема. 

МГ: Загальний бюджет відновлення України — це 750 мільярдів євро на 10 років. Наскільки це реально? 

ПК: Я скептично ставлюся до цих розрахунків. Вони, на мою думку, є дуже умовними. Якщо закінчиться війна, буде величезна динаміка розвитку української держави і демографії. Тоді ми будемо по-іншому рахувати.

Зараз потрібно зосередитися на механізмах, як це має виглядати, щоб за великою відбудовою йшли модернізація і зміни

МГ: Великі гроші — це завжди ризик корупції. Як мінімізувати його — у випадку як українських, так і польських компаній?

ПК: Потрібні спільні процедури, дискусія про те, як має виглядати перевірка на кордоні тощо. Безумовно інструментом для боротьби з корупцією буде також вступ України до ЄС. Антикорупційні інституції мають бути частиною системи відновлення, модернізації України. Післявоєнна травма — це джерело, яке після кожної війни об’єктивно підживлює корупцію чи якісь соціальні патології. Тож давайте думати про відбудову України не лише в тому сенсі, що ми відбудуємо розбомблене росіянами, а й про те, що відбудова змінить підходи — і буде рушієм соціальних змін.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Головна редакторка онлайн-журналу Sestry. Медіаекспертка, телеведуча, культурна менеджерка. Українська журналістка, програмна директорка телеканалу «Еспресо», організаторка міжнародних культурних подій, значущих для польсько-українського діалогу, зокрема, Вінцензівських проєктів в Україні. Була шеф-редакторкою прайм-таймових шоу про життя знаменитостей, які виходили на СТБ, «1+1», ТЕТ, Новому каналі. З 2013 року — журналістка телеканалу «Еспресо»: ведуча програм «Тиждень з Марією Гурською» та «Суботній політклуб» з Віталієм Портниковим. З 24 лютого 2022 року — ведуча воєнного телемаратону на «Еспресо». Тимчасово перебуває у Варшаві, де активно долучилася до ініціатив сприяння українським тимчасовим мігранткам у ЄС —  з командою польських та українських журналістів запустила видання Sestry.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Меланія Крих: Хто ти і як опинився в США?

Данило Червонюк: Я студент Нью-Йоркського університету і початківець-прозаїк і -сценарист. Я народився і виріс у Су-Фолс в Південній Дакоті, в сім'ї іммігрантів зі Східної Європи. Живу в Нью-Йорку, але мої мама і сестра все ще у Південній Дакоті, а решта моєї родини — в Україні або Латвії.

Чому твої батьки серед усіх місць обрали саме Америку?

Мій тато з України, а мама з Латвії. Мій батько емігрував після того, як відслужив обов'язкову дворічну військову службу в радянських збройних силах і кілька років пропрацював у Херсоні як бас-гітарист, граючи на весіллях і в ресторанах. Він поїхав на заробітки, але закохався в країну і залишився. Думаю, моя мама емігрувала зі схожої причини, але більше для того, щоб зустрітися з друзями, які переїхали до Америки. Коли вона познайомилась з моїм батьком в Кі-Вест, то вирішила, що спробує побудувати з ним сталі стосунки.

Якими були твої відносини з Україною, коли ти зростав?

Мої відносини з Україною були дуже тонкими, і я не усвідомлював наскільки це відштовхнуло мене від моїх однолітків. Вдома ми їли вареники і сало, а мій тато вирізав м'ясо з окуня і щуки, клав його на житній хліб і запивав хлібним квасом. У мене дуже добрі спогади про те, як тато мене вчив, як чистити сушену рибу, яку ми купували в маркеті «Берізка», і як відокремлювати зубами кістки від м'яса. Часто ми їли баличок, коли тато був удома. Я не усвідомлював наскільки люди сприймали мене як іншого через це.

У Південній Дакоті всі білі американці — там дуже мало різноманітності. Розуміння того, що люди не хотіли зі мною дружити або вважали мене дивним через мій акцент у дитинстві, їжу, яку я приносив до школи чи акцент моїх батьків, змусило мене відчути себе ближчим до своєї культури — так, ніби я пережив унікальний досвід, який мало хто в цій країні може зрозуміти. Під час канікул звучала Вєрка Сердючка. Вдома, в машині — вранці, ввечері і вночі — я слухав багато «Чіта Дріта», «Гоп-гоп» і «Вьо будєт харашо». Це були гімни мого дитинства. Мій тато танцював під них у найсмішніший спосіб і завжди намагався, щоб я відчув зв'язок з цими піснями. Ось на що було схоже моє виховання в Америці. Це завжди було свідомим зусиллям відчувати себе ближче до своєї країни, хоча вона була так далеко.

Звісно, що я відчував себе українцем, але я завжди знав, що мушу плекати це, докладати зусиль, щоб зберегти цю ідентичність, інакше вона вислизне з моїх рук і зникне назавжди. Бути українцем було як дар, хоча часом і тяжкий
Данило Червонюк. Фото з приватного архіву

Ця частина України росла в тобі разом з тобою?

Це було дуже складним протягом багатьох років. Наприклад, з дитинства я сприймав це як свято і спосіб бути ближче до свого тата. Все, що було пов'язане з моїм українством, стосувалося бути ближче до сім'ї та святкувати моменти, коли ми були всі разом (мій тато працював водієм вантажівки, тому не часто бував вдома). Коли я виростав і відкрив у собі любов до написання та оповідання історій, з'явилося відчуття обов'язку — ніби я раптом усвідомив свій привілей бути американцем українського походження. Що у мене є шанс і можливість віддати належне моїй культурі та громаді, досягнувши успіху фінансово і, допомагаючи Україні — чи то будуючи лікарні, чи то бібліотеки, чи то започатковуючи мистецькі програми, щоб допомогти підтримувати наступне покоління українських митців. Коли я почав з'ясовувати, чим хочу займатися в житті, я робив це для України. 

Я не знаю, чому мої думки пішли в цьому напрямку. Можливо, щоби батько пишався мною. Я б розглянув таку можливість, у будь-якому випадку. Я усвідомив свої здібності. Йшлося вже не про те, щоб святкувати свою українськість, а про те, як я збираюся зробити свій внесок у це. Наче збирався сказати: «Гей, Україно, ось що я зробив, щоб ти мною пишалася. Ось, як я збираюся зробити так, щоб малі діти в моїй ситуації — чи то українці в Америці, чи то українці в Україні — зрозуміли, що немає нічого поганого в тому, щоби бути українцем, і що це частина вас, яку слід відзначати і сприймати як надихаючу та дивовижну, а не лише як важку і травматичну».

Як це змінилося, коли почалася війна?

Це відчуття посилилося в мені. Я знаю, що деякі українці відвернулися від своєї культури, і я частково їх розумію. Це абсурдно важко прокидатися щодня і читати жахливі новини, знаючи, що сім'я, яку ти любиш і пам'ятаєш, живе в пеклі, створеному Росією. Думати про маленьких дівчаток, яких ґвалтують і спалюють живцем, як, наприклад, у Бучі або Ізюмі, про чоловіків і жінок, які йдуть воювати і повертаються без кінцівок і травмовані, якщо не в чорних мішках для трупів. Нещадні вбивства українців та геноциди, яких ми зазнавали протягом сотні років. Нам погрожують лише тому, тому що ми віримо у власний суверенітет.

Після початку війни я почав більше дізнаватися про українську історію та культуру. Я дізнався про український авангард та модерн у кіно та мистецтві

Я також дізнався про українських дисидентів, Розстріляне відродження українства та більше про Бабин Яр і Голодомор. Я дізнався, що те, що я відчуваю, було б покаране, якби я народився всього 60 чи 70 років тому в моїй рідній країні. 

Найсильнішим почуттям, однак, було почуття провини. Провина за те, що я був у безпеці, за те, що я був в Америці, і я був американцем; провина за те, що не боровся за свою країну і не поїхав рятувати свою сім'ю; провина за те, що мав справу з росіянами в моїй школі, виправдовуючи їхнє невігластво та їхню приховану ненависть до українців, а також за те, що дозволяв американцям називати українців «незрозумілими». Це справді дратувало мене більше ніж що-небудь інше. Почуття провини змінило моє ставлення до того, що я українець.

Чому я можу здійснювати свої мрії, займатися тим, що хочу робити в житті, зустрічати друзів і закохуватися, в той час як мої ровесники гинуть? Я теж міг би загинути, якби мій тато залишився в Україні.

Цитуючи Оксану Забужко: «Єдиний наш вибір був і залишається — межи жертвою і катом, між небуттям і буттям, яке вбиває. Втекти від себе і перестати існувати, або змиритися з тим, що ти українець і щодня страждати від цього». Я вибрав останнє. Думаю, це важливо. Я святкував те, що я українець, коли був дитиною, а тепер це змушує мене плакати. Однак це не робить мене менш українцем, і я маю намір продовжувати святкувати свою українськість.

Данило з татом і сестрою. Фото з приватного архіву

Як письменник і сценарист, чи хотів б ти колись колись повернутися в Україну і змінити там кіноіндустрію?

Я не знаю. Я хотів би віднайти частину себе, яку я втратив ще до того, як народився. Я не очікую прекрасних вражень або навіть того, що побачу свою сім'ю знову. Я відчуваю, що в мені є стільки всього, що я не дізнаюся, поки не повернуся в Україну, і так багато про людський досвід. Цікаво, чи коли я побачу, звідки походить моя сім'я, я зрозумію трохи більше про те, що означає бути українцем і, що означає бути позбавленим досвіду виховання на Батьківщині, а це і є частиною моєї ідентичності.

Кінопродукція з України є феноменальною і неймовірно добре зробленою. Я думаю, що проблема, яку світ має з нами, полягає в тому, що ми — нація, яка думає лише про війну та виживання. Ми наче таргани. Я не думаю, що нам потрібно припиняти знімати фільми про війну, але я думаю, що світ повинен дати українцям можливість заявити про себе як про націю, яка не визначається лише нашим виживанням, стійкістю, силою та травмами. Захід не повинен бачити в нас націю жертв і героїв війни. Ми можемо бути спортсменами, детективами, привидами, старшокласниками, злодіями танцюристами, музикантами тощо. Ми не мусимо бути лише солдатами, розбитими вдовами чи сиротами.

І я відчуваю, що українські американці є ідеальним голосом для цих історій і можуть показати світові, що означає бути українцем поза війною і насильством, ким ми є поза тиском Росії. Ми — люди, і ми заслуговуємо на те, щоб розповідати всі історії, а не лише про війну

Як би ти описав сучасне українське кіно на даний момент?

Мене розчаровує той факт, що для того, щоб фільм був прийнятий західним глядачем, потрібно пролити кров тисяч українців. Я розчарований тим, що західні глядачі можуть дивитися такі фільми, як «Анора», над яким працювали росіяни, які підтримують війну, і який був добре прийнятий російською аудиторією в Америці і отримав нагороду «Оскар». Росіянам дозволено знімати невоєнне кіно, а українцям — ні.

У нас були такі чудові сучасні фільми, як «Люксембург-Люксембург», «Мої думки тихі», «107 матерів», які пройшли повз увагу, тому що вони не про війну в Україні. Я бачу простір для фільмів про український досвід поза війною, знятих американцями українського походження. Я бачу великий потенціал для історій про те, що означає бути українцем, які можуть відокремити нас від Росії в культурному плані в очах Заходу.

Ми повинні продовжувати культивувати історії, які показують аудиторії, що ми все ще хочемо дружби, любові, близькості, ідентичності, просування по службі, грошей — всього того, чого хочуть інші люди. Ми існуємо як єдине ціле, а не лише як нація бійців. Нам потрібні українські історії, які олюднюють нас після війни — не лише для західної аудиторії, а й для українців, щоб ми пам'ятали, хто ми є насправді.

20
хв

Мій спосіб бути українцем

Меланія Крих

Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер закликає не дозволяти Путіну «грати в ігри» з припиненням вогню в Україні. За його словами, Москва намагається виграти час, тож Заходу потрібно не послаблювати тиск, а навпаки — посилювати підтримку Києва.

15 березня Стармер провів онлайн-зустріч «коаліції охочих», а у четвер, 20 березня, у Великій Британії європейські військові лідери обговорять можливість миротворчої місії в Україні. Західні держави переходять до «оперативної фази» забезпечення безпеки України, що включає як військову допомогу, так і посилення санкцій проти росії.

Що означає цей новий етап підтримки України? Чи можлива миротворча місія, і за яких умов вона стане реальністю? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів британський генерал у відставці Річард Ширрефф, який обіймав посаду заступника Верховного головнокомандувача військами НАТО в Європі.

«Коаліція охочих» та безпека України

Марина Степаненко: Яку роль, на вашу думку, можуть відіграти міжнародні сили безпеки, що обговорюються в рамках «коаліції охочих»? Яких конкретних кроків можна очікувати від конкретних країн, а особливо, від Великої Британії?

Річард Ширрефф: Єдина роль, яку варто обговорювати, — це стримування майбутнього російського вторгнення в Україну. Виклик очевидний — Росія вже заявила через міністра закордонних справ Сергія Лаврова, що не погодиться на європейські миротворчі сили після припинення вогню. Це означає, що РФ треба змусити прийняти їх, і єдиний спосіб зробити це — перемогти росіян.

Росія повинна зрозуміти, що вона ніколи не зможе досягти своїх цілей в Україні, але цей меседж відсутній у нинішніх дискусіях

Будь-які сили мають бути здатними перевершити Росію. Сили чисельністю 30 тисяч без важкого озброєння не мають сенсу. Їм потрібна значна чисельність, протиповітряна оборона, високоточні ракети дальнього радіусу дії і всі можливості, необхідні для боротьби з Росією. І це масштабне завдання. Миротворчі сили повинні охоплювати до 1200 кілометрів фронту, здійснюючи розвідку і спостереження. Менше — неефективно. 

Чому на першу зустріч лідерів на початку березня Велика Британія не запросила представників країн Балтії, що призвело до дипломатичного інциденту? Чи мають ці держави брати участь в обговореннях, зважаючи на пряму їм загрозу з боку РФ? 

Звичайно, вони мали б їх запросити. І це було безглуздою помилкою і справжньою образою для наших друзів у країнах Балтії.

Що потрібно для створення та функціонування міжнародного миротворчого контингенту без участі США? Наскільки ефективними можуть бути такі сили?

Потрібно дуже багато. Передусім це має бути сила, здатна перевершити росіян. Отже, вона потребує значної кількості повітряних сил і засобів. Їй потрібні високоточні ракети великої дальності. Потрібні штурмові гармати. Потрібні HIMARS. Їй потрібне управління і координація. Їй потрібне супутникове спостереження, інформація, розвідка — дуже багато речей. 

Оператори безпілотників 3-ї десантно-штурмової бригади працюють на позиціях поблизу лінії фронту. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

І для того, щоб бути справді боєздатною силою, їй потрібні усі можливості, які може надати Америка, а також, звичайно, протиповітряна оборона. Європа має дещо з цього. Але не все. І це означає, що Європа повинна зібратися з силами і знайти шляхи їх забезпечення, якщо вона хоче бути ефективною.

Враховуючи заяви Росії про категоричне несприйняття введення міжнародного контингенту, якими є реалістичні важелі тиску на Москву, щоб змусити її погодитися на подібний формат?

Потрібна європейсько-канадська стратегія, спрямована на надання Україні засобів для перемоги над Росією — військової техніки, логістики, боєприпасів, а також підтримки у реформуванні її збройних сил з метою максимізації їхньої спроможності. Першим кроком є забезпечення здатності України утримувати лінію фронту і зупинити просування Росії, яке, незважаючи на величезні втрати, продовжується дюйм за дюймом. 

США відновили відкликану раніше допомогу, зокрема, передачу розвідданих, а втім, Європа має допомагати Україні нарощувати власну силу. Ключовим кроком є інвестиції. Україна продемонструвала неабияку швидкість і спритність у розробці і закупівлі нових озброєнь. Фінансування цих зусиль матиме вирішальне значення. Зрештою, єдиний шлях до миру — це поразка Росії.

Які важелі впливу можна використати, щоб цього досягти?

Я впевнений, що можуть існувати так звані важелі тиску. Я також зазначу, що Україна висуває ідею припинення вогню — як у повітрі, так і на морі — як потенційну відправну точку.

Однак я принципово не вірю, що Путін коли-небудь відмовиться від своєї мети ліквідувати Україну як державу

Це залишається його кінцевою метою — це те, що рухає його вперед. Росія — це режим, який процвітає на війні, який підтримує себе через конфлікт. Якщо Трамп запропонує Путіну вигідну для нього угоду, яка дозволить йому оголосити про перемогу і дасть йому час на відновлення армії, він неминуче зробить ще одну спробу «розчленувати» Україну. І це знову повертає нас до критичної потреби в потужних силах для заспокоєння і стримування Москви.

Переговори США щодо завершення війни

Президент США Дональд Трамп вважає, що домовленості з Росією зможуть забезпечити довготривалий мир для України. Чи є історичні або військові прецеденти, які свідчать про те, що подібні угоди можуть бути використані Росією для перегрупування сил перед новим наступом?

Саме так. Трамп дурить себе, якщо вважає, що зможе домогтися припинення вогню, яке призведе до тривалого миру без поразки Росії. Поки що він вимагає від України всіх поступок.

Він поводився жорстоко з вашим президентом. Ми бачили цей прояв ненависті, грубості, неввічливості в Білому домі пару тижнів тому. Що він вимагав від Путіна? Нічого. Це все, що я можу сказати. Путін і Трамп. Трамп фактично «в ліжку» з Путіним, і ми повинні до цього звикнути.

Британський законодавець Грем Стюарт висловив припущення, що президента Сполучених Штатів Дональда Трампа протягом десятиліть готували спецслужби Кремля. У Сенаті США теж цікавляться, чи не є чинний президент частиною кремлівської агентури. Як ви оцінюєте такі закиди?

Є багато вагомих доказів, які свідчать про те, що якщо Трамп і не був фактичним агентом Росії, то принаймні він фінансувався нею в 90-х роках. Окрім того, його виборча кампанія була профінансована Росією у 2016 році. І Путін, і Трамп знали про це.

Все це робить Трампа зобов'язаним перед Росією. І я думаю, що те, як він поводиться, демонструє, що він, перш за все, корисний ідіот Путіна

Як, на вашу думку, можуть вплинути підходи Трампа, який бажає швидких рішень та апелює ультиматумами, на загальний формат перемовин з Росією?

Трамп обманює себе, якщо думає, що зможе досягти тривалого миру, тому що Росія не готова йти на жодні поступки, не відступила ні на йоту від своїх вимог щодо «розчленування» України.

Генерале Ширреффе, майже місяць тому Дональд Трамп раптово звільнив генерала Чарльза Брауна-молодшого з посади голови Об'єднаного комітету начальників штабів, а також ще п'ятьох високопосадовців Пентагону, зокрема першу жінку-начальника військово-морських операцій, адмірала Лізу Франчетті. Як подібні рішення впливають на оперативну ефективність американської армії та довіру військових до цивільного керівництва?

Це точно не допомагає Президенту. Вищий офіцерський склад американських збройних сил був відібраний не за політичними уподобаннями, а за військовими здібностями і розсудливістю. І за їхню здатність давати поради вищим політичним лідерам. Саме так працюють демократії.

Вище керівництво збройних сил існує для того, щоб надавати аполітичні поради, а далі вже справа політиків — ухвалювати рішення. Не політикам належить призначати людей, які будуть виконувати їхні політичні замовлення. Отже, це не піде на користь моральному духу американських збройних сил і їхньому потенціалу.

Різні підходи. Європа та США

Зараз ми бачимо, як Європа та США йдуть діаметрально протилежними шляхами: Трамп наполягає на компромісах, тоді як європейські лідери розуміють, що поразка України означатиме загрозу для безпеки ЄС. Чи можливе створення нового формату безпекової співпраці між Європою та Україною у випадку, якщо США вирішать безповоротно обмежити свою участь у забезпеченні безпеки України?

Європа і Канада повинні визнати, що Америка фактично зреклася свого лідерства у вільному світі. За Трампа США стали більш близькими до Росії, ніж до Європи — практично попутниками Путіна.

Ми побачили це, коли США проголосували разом з Росією та Північною Кореєю проти європейської резолюції, яка засуджувала російську агресію в Україні. Сигнали були чіткими — не лише з Мюнхенської конференції з безпеки, але й від Путіна, Трампа, Геґсета та Венса. Геґсет висловився чітко: Америка більше не гарантуватиме безпеку Європи. Це ставить серйозні питання щодо існуючих структур, зокрема НАТО.

Тепер Європа і Канада повинні розробити альтернативну систему безпеки — можливо, на основі НАТО, але з інтеграцією України в це рівняння. Необхідне стратегічне і творче мислення

Гарантії безпеки та інтеграція в НАТО

Усі ми спостерігали за переговорами у Саудівській Аравії, де США пропонували повне припинення вогню, а потім переговори про довгострокове мирне врегулювання. А Україна хотіла припинення вогню лише в повітрі і на морі, а на суші — продовження боїв до отримання гарантій безпеки. Як ви оцінюєте ці два сценарії? Що вони дають, чи навпаки, чим загрожують?

Україна ніколи не має погоджуватися на компроміси, яких вимагає Америка. Рубіо говорить про те, що Україна повинна відмовитися від територій заради миру, але насправді він пропонує віддати українців в обмін на тимчасову паузу в бойових діях.

Він очікує, що президент Зеленський віддасть під російський контроль вільних українських громадян, які проживають на територіях, які зараз не окуповані Росією. Це просто неприйнятно. Саме тому я залишаюся при своїй думці — я просто не бачу, щоб це кудись рухалося.

Якими мають бути реальні гарантії безпеки для України з боку США, Європи та НАТО, щоб вони не повторили долю Будапештського меморандуму? 

Якби Америка все ще була на боці Європи і підтримувала Україну, єдиною гарантією безпеки, яка б дійсно мала значення, було б членство в НАТО. Але, з огляду на зміну курсу Америки, ми повинні розглянути нові рамки — європейсько-канадсько-атлантичну договірну організацію, яка спирається на НАТО. Цей альянс має не лише зміцнитися, ефективно функціонуючи без США, але й інтегрувати Україну.

Досягнення цієї мети, однак, є величезним викликом. Це вимагає спочатку перемоги над Росією, а потім створення надійної сили стримування в Україні. Це найважливіші питання, які мають бути вирішені протягом наступних трьох-п'яти років
Європа має шукати альтернативу США. Фото: ОПУ

Ви наголошуєте на співпраці у сфері безпеки між Європою та Канадою, але з огляду на розбіжності в Європі, чи бачите ви появу менших регіональних безпекових альянсів, якщо США вийдуть з НАТО? Наприклад, чи можуть країни Балтії сформувати власний оборонний пакт або Вишеградська четвірка створити окремий безпековий альянс? Чи призведе фрагментація НАТО до утворення клаптикового полотна з менших коаліцій чи це малоймовірно?

Дуже ймовірно, що майбутня європейсько-канадська система безпеки обертатиметься навколо «коаліції охочих» — країн, які щиро віддані колективній обороні. Такі країни, як Угорщина під керівництвом Орбана, який позиціонує себе як ще один корисний ідіот Путіна, повинні бути просто виключені. Якщо вони відмовляються робити внесок в європейську безпеку, нехай засохнуть на лозі.

Переважна більшість, однак, буде стояти разом. Ви вже можете бачити це на прикладі Паризької конференції, в якій взяли участь близько 20 країн — не лише європейські союзники, але й партнери, такі як Австралія, Японія, Південна Корея і навіть Ірландія. Ці країни визнають, що європейська безпека є спільним інтересом і що найкращий спосіб її забезпечення — це співпраця з країнами-однодумцями.

Титульне фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Генерал Річард Ширрефф: Трамп фактично «в ліжку» з Путіним — і до цього треба звикнути

Марина Степаненко

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Мій спосіб бути українцем

Ексклюзив
20
хв

Генерал Річард Ширрефф: Трамп фактично «в ліжку» з Путіним — і до цього треба звикнути

Ексклюзив
20
хв

Ера Трампа: США руйнують баланс, Європа шукає точку опори

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress