Ексклюзив
20
хв

Сценарій «замороження». Чому Україні не варто ставати Чехословаччиною-1938?

Я пишу цей матеріал після чергових російських атак на Київ та Харків. І, на жаль, хтось втратив майно, а хтось і життя. До постійних тривог щодо обстрілів додається іще невизначеність щодо майбутніх перспектив у війні

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Наслідки російської атаки. Київ, 21 березня 2024 року. Фото: Kirill Chubotin/Ukrinform/East News

No items found.

Після того, як диктатор Володимир Путін намалював собі рекордну перемогу на виборах президента, розмови про те, що може все обійдеться «замороженням» дещо притихли. Хоча і не зникли зовсім. 

Путін з цинічною ухмилкою на ботоксному обличчі дав зрозуміти, що Росія «за мирні переговори, але тільки якщо не через те, що у супротивника патрони закінчуються». 

Тут же були слова про те, що РФ може в якийсь момент створити «санітарну зону» на територіях України. Глибина її має бути такою, щоб було складно подолати «засобам ураження, насамперед іноземного виробництва».

На практиці — це випалювання прифронтових та прикордонних територій, аби там на 50 кілометрів вглиб не залишилось нічого живого 

Західний світ, який довго сподівався на російську опозицію, — ще дозволяє собі запитати президента України щось в стилі: «Так, а що там, може, розмова з Путіним тет-а-тет допоможе». Подібне запитання звучало від французьких журналістів буквально днями. І от в чому проблема — апетити Путіна не обмежаться Україною. Українські міста і український людський ресурс — це потенціал для майбутніх воєн проти Балтики, Польщі та Молдови. 

Путін хоче переділу світу за зразком 2007 року, коли на Мюнхенській безпековій конференції він озвучив наміри контролювати ту саму частину Східної Європи, яку СРСР довго тримало у рабстві після Другої світової війни. 

У теорії можна заморозити війну у цих кордонах і лінії розмежування, але наші західні партнери точно не можуть видихнути з полегшенням і займатися собою. Аби утримувати більш ніж 2000 кілометрів фронту, українцям потрібні гроші і зброя, потрібна підтримка тут і зараз, а не тоді, коли в США чи до Європарламенту пройдуть вибори. І питання української війни стоїть там під номером десять десь між «зеленим кліматом» і «екологічним фермерством». 

Радник Президента США з питань національної безпеки Джейк Салліван із візитом у Києві. 20 березня 2024 року. Фото: ОПУ

Дуже прикметна у цьому плані була свіжа заява одного з найближчих соратників Джо Байдена, радника США з національної безпеки Джейка Салівана. Під час візиту до Києва від запевнив, що багатостраждальний пакет про допомогу Україні, який півроку висить у Конгресі, буде. Далі перерахував умови перемоги для України, але чомусь там уперше не прозвучали слова про «територіальну цілісність». 

Це може бути непрямим свідченням, що в високих західних кабінетах негласно ведуться дискусії про майбутні варіанти заморозки. Однак бути Чехословаччиною зразка 1938 року не хочеться

Що буде, якщо справи в Україні підуть за гіршим сценарієм і нас таки вмовлять на заморозку конфлікту буквально на пару років? Чому так коротко — бо Росія подібний час завжди використовує на роботу з помилками та переозброєння власної армії. 

Ми проходили подібне в 2015 році, коли з подачі Франції та Німеччини Україна була змушена підписати скандальні та дискусійні Мінські угоди. Тоді колишня німецька канцлерка Ангела Меркель та французький президент Франсуа Олланд сподівались достукатись до голосу розуму Путіна. Західні переговірники сподівалися «припинити стрілянину та знайти компроміс, який зберіг би територіальну цілісність України». 

Путін, Меркель та Олланд під час зустрічі у Мінську. Лютий, 2015 року. Фото: Mykola Lazarenko/Ukrainian Presidential Press Service via The New York Times/East News

Однак у своїх мемуарах 2018 року Олланд визнав, що Путін і не збирався зупиняти війну першої фази. «Той завагався та все шукав, як виграти час… Його мета — максимально послабити Київ, сподіваючись згодом побачити при владі команду, поступливішу російським інтересам і віддаленішу від Євросоюзу. Найбільше він не хоче вступу України до НАТО та отримання нею зброї, яка могла б змінити баланс сил», — писав колишній президент Франції у своїй книзі.

Так трапилось, що Україна не достатньо скористалась відведеним часом, не запустила власні збройні програми — і Путін вирішив напасти уже всерйоз і надовго. За будь-яких розкладів нині — Україні варто випускати свої дрони та боєприпаси.

Нам потрібні оборонні колаби з найближчими сусідами по західних кордонах і врешті — не варто віддавати геополітичну ініціативу амбітним західним партнерам, які можуть дещо пожертвувати українським інтересом заради економічних успіхів

Варто чесно сказати, що самовпевненості Володимира Путіна зразка 2022 року дуже допомогли декоративні санкції і слоган «ми просто торгуємо» — у виконанні численних компаній Франції та Німеччини, які постачали компоненти для ракет, прицілів та авіації армії РФ. 

Тому хотілось би, аби український президент і Дмитро Кулеба з Ігорем Жовквою — двома спеціалістами міжнародної політики нинішньої влади — ґрунтовніше пояснювали, що може нести за собою формулювання «війна має залишитись в Україні». А саме, де може бути лінія розмежування.

Де Путін може влаштувати санітарну зону і відповідно — там буде виселена земля. І чи не хочуть окремі західні партнери торгувати з Китаєм та РФ за наш рахунок?

Без цих відповідей у нас далі слабшатиме переговорна позиція. І упаси Боже, аби Україна на переговорах щодо завершення війни була не головним переможцем. А суші гьорл, з якої чужі дяді в піджаках поїдатимуть канапки для втіхи та власного его.

No items found.
Російська агресія
Воєнний злочин
Безпека

Українська журналістка, політичний аналітик та медіа-консультант. Працювала парламентським оглядачем більше 10 років. Співпрацює з виданнями «Цензор.нет» та «Еспресо». Є авторкою популярних YouTube-каналів «Цензор.нет» та «Шоубісики». Спеціалізується на темі політики, економіки та медіатехнологій.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Візит Владіміра Путіна до Китаю, поїздки самого Сі Цзіньпіна до Франції, Угорщини та Сербії, візит в Пекін федерального канцлера Олафа Шольца — навіть цей перелік поїздок і зустрічей має переконати в активній зовнішньополітичній позиції КНР, зокрема, й у питанні закінчення російсько-української війни.

Якщо ми додамо до цих зустрічей вояж спеціального представника китайського МЗС Лі Хуея до столиць провідних країн так званого «глобального Півдня» із презентацією китайського плану «замороження конфлікту», збільшення китайської зацікавленості щодо участі у подіях на українському напрямку виглядає ще більш очевидним.

Все це, як і варто було очікувати, створює нові ілюзії. Що Китай зможе «натиснути» на Владіміра Путіна у питанні закінчення війни. І що після війни Пекін може стати одним з найбільших інвесторів України — про це говорять не тільки українські, але й польські експерти. Й ці ілюзії створюють обережну політику по відношенню до Пекіна та його забаганок - так, як це раніше було із Москвою.

Отож, годі шукати українську делегацією на інавгурації нового президента Тайваню, поруч із союзниками України у протистоянні з Росією. Ви її там не знайдете

Не можу назвати такі ілюзії новими. У липні 2021, менше ніж за рік до великого російського нападу на Україну, медіа вже писали про «східний розворот» у політиці президента Володимира Зеленського.

Сам очільник держави говорив про зацікавленість у стратегічному партнерстві з Китаєм, лідер  фракції «Слуг» у Верховній Раді Давид Арахамія заявляв про збіг принципів Компартії Китаю та партії «Слуга народу» (і це у країні, де Комуністичну партію заборонили), улюбленець провладної публіки Олексій Арестович погрожував: «якщо Захід захоче подружитися з Росією ціною здачі українських інтересів або значної їхньої частки, то ми розвернемося на Схід і так перебалансуємо нашу позицію».

Війна, здавалося б, все розставила на свої місця й продемонструвала недоречність ілюзій

Китайський лідер продовжує підкреслювали важливість стратегічного партнерства з Росією, постійно і демонстративно зустрічається з Путіним, а для Зеленського після нападу РФ знайшов час лише одного разу — і, звичайно ж, не для зустрічі, а для телефонної розмови. 

На високопоставлених українських чиновників у Пекіні також не чекають — і цим позиція Китаю відрізняється, скажімо, від позиції Індії, уряд якої запросив до Нью-Делі очільника українського зовнішньополітичного відомства Дмитра Кулебу. Західні політики — наприклад, державний секретар США Ентоні Блінкен — вже відкрито звинувачують Пекін у сприянні відновленню російського військово-промислового комплексу. 

Але в Україні продовжують сподіватися — бо не розуміють природу китайського режиму, як перед цим десятиріччями не розуміли природу російського. Звісно, Китай може бути зацікавлений в інвестиціях в Україну, але тільки тоді, коли наша країна опиниться по інший бік барикад. А для цього потрібно зрозуміти «тривоги Путіна» й програти йому війну. 

Володимир Путін відвідує російсько-китайську торгову виставку в Харбіні. 17 травня 2024 року. Фото: Mikhail Metzel/ AFP/ East News

Здається, вже зрозуміло, що хороші стосунки з Росією — неодмінна передумова хороших стосунків з Китаєм. Бо у Путіна і Сі спільне бачення майбутнього і ролі в цьому майбутньому їхніх країн.

І навіть якщо Сі Цзіньпін — й небезпідставно — вважає себе головним партнером у цьому новому антизахідному союзі, він навряд чи зацікавлений у поразці і ганьбі свого «молодшого брата»

Так що Китай може стати важливим інвестором України за однієї очевидної умови — якщо вона програє війну та стане країною у сфері впливу Москви, а отже, й Пекіна, бо це ж логіка «матрьошкі», тільки вже не російської, а китайської. Україна, яка захистить свій суверенітет й зможе приєднатися до НАТО і ЄС, може цікавити Китай тільки за умови, що в цих союзах вона стане лобістом китайських (і російських) інтересів і буде здійснювати ефективні кроки по дестабілізації ситуації — як, наприклад, Угорщина.

А та Україна, про яку ми мріємо, яка може стати партнером, а не опонентом своїх центральноєвропейських сусідів, Китаю не потрібна. І за мир для такої України Китай боротися не буде. Так що варто позбутися ще однієї небезпечної ілюзії. 

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6643eeb3f6ae5047e6668985_EN_01619517_1537.jpg">Друзі Пекіна і коньяк для Сі — підсумки європейського турне китайського очільника</span>

20
хв

Остання китайська ілюзія

Віталій Портников

Нещодавно на дитячому майданчику мій Марк випадково штовхнув однорічну дитину. Він дуже незграбний у свої 5 років, а дівчинка тільки почала ходити. Зазвичай я відводжу сина подалі від малюків, бо і його поведінка, і малечі може бути непередбачуваною. Але тут, на жаль, не вгледіла. Тато дівчинки дивився у телефон, а коли вона сіла на попу в памперсі і з переляку голосно розплакалася, відірвався від гаджету, підійшов до мого сина і, схопивши його за шкірки, запитав українською: «Чому ти лізеш до неї? Ти вже дорослий». А далі додав вже мені: «Поясніть йому, чого він лізе до малих дітей. Краще дивитися треба, мама!»

Я неабияк перелякалася, бо раніше мого сина за шкірки ніхто не хапав. Але беру себе в руки і відповідаю: «Вибачте нас, я не додивилася. У дитини аутизм, і він вас не зрозуміє».

Подальша відповідь батька приголомшила:

«Так а чому тоді він ходить на майданчик для нормальних дітей? Ми що, маємо бути в небезпеці через таких, як ви?»

У мене всередині все заклокотало, але я набрала повітря і спокійно поцікавилась: «А чому ви не в Бахмуті? Чому не захищаєте нас, а сваритеся тут зі мною і вказуєте, де мені гуляти з дитиною?»

Здавалося, від цих слів чоловік лусне від гніву. На нашу сварку стали звертати увагу інші, тож він забрав свою доньку та пішов, навздогін побажавши мені «самій йти на фронт замість народжувати інвалідів».

Найбільше мене засмучує, що таке кажуть свої ж, українці. Навіть деякі мої знайомі можуть нарікнути за моєю спиною: «Старший син такий розумний, а тут народила ТАКУ дитину, тепер тягар на все життя». До слова, від поляків, як і взагалі від європейців, чути подібних слів мені не доводилось жодного разу.

Навпаки, вони звертають увагу на сильні сторони Марка, завжди знаходять, за що похвалити. Намагаються адаптувати діток з особливостями до життя в соціумі. Так, у терапевтичному садку, куди ходить мій син, дітей періодично водять до перукарні, магазину, на екскурсії, показують світ, щоб наші особливі діти його не боялися.

Продавчиня на варшавському ринку, де ми купуємо фрукти, кожного разу чимось пригощає Марка, намагаючись зазирнути йому в очі і встановити контакт (в аутистів з цим складнощі), а консьєржка в під’їзді завжди знаходить привід хоча б хвилинку з ним поспілкуватися.

На початку життя в Польщі для мене це було незвично, адже вдома у кращому випадку на нас просто не звертали уваги, а в гіршому називали дитину «клубком проблем» і питали, чи є інтернати, де можна залишити сина та забирати на вихідні, бо з ним так незручно жити.

Коли ти мама особливої дитини, ти ніби за замовчуванням маєш бути вдячна, що твоєму сину дозволяють ходити до школи або що хтось грається з ним, як зі звичайним, не звертаючи уваги на його відмінності. Кожна наша прогулянка на дитячому майданчику — це стрес і виправдовування за те, в чому ніхто не винний.

Моя історія не унікальна, і будь-яка мама особливої дитини може написати книгу подібних ситуацій. Ця прірва між нормотиповим і рас-прекрасним світом іноді лякає до панічних атак. Але в основі цього несприйняття — брак знань і нерозуміння ситуації. Тому я хочу дати кілька порад, як поводитися з дітьми з аутизмом — не універсальних, адже такі діти теж різні, але максимально дієвих.

Як поводитися з чужою дитиною з аутизмом?

1. Якщо ви перебуваєте поряд з аутистом, просто будьте доброзичливим. Спробуйте налагодити зоровий контакт і тільки потім говорити з дитиною або щось їй пояснювати. Коли дитина з РАС не дивиться вам в очі — вона вас не чує.  

2. Спробуйте похвалити дитину, не акцентуючи уваги на її діагнозі. Як мама хлопчика з РАС я дуже хотіла б жити так, аби нас не жаліли і не вважали хворими. Аутизм — це не хвороба, а стан психіки. Діти з аутизмом не агресивні. Можливо, незграбні, з незвичними реакціями на інших. Але вони дуже радіють, коли їх хвалять.

Що в поведінці аутистів шокує звичайних людей і чи є це небезпечним?

1. Через нервову перевтому, перезбудження або стрес у дитини з аутизмом може статися мелтдаун. Для оточуючих це виглядає як дика істерика та повна втрата самоконтролю. А у мозку аутиста все це нагадує ядерний вибух. Начебто вся нервова система перегрілася і відповідає на цей стан виплеском енергії. Мелтдаун триває кілька хвилин, потім дитина приходить до тями і не пам’ятає, що сталося. Це приблизно як напад епілепсії. Мелтдаун передбачити неможливо. Проте оточуючі мають знати, що їм це нічим не загрожує. Дитина може нашкодити лише собі.

2. Аутисти дуже часто люблять повторювати свої дії. Це називається стимінг. Він допомагає дитині впоратися з емоційною напругою. Стрибати без перерви, ходити кругами, обертатися навколо себе, чіпати предмети, плескати в долоні, махати руками. Це працює десь так само, як бажання лопати бульбашки на упаковці або перебирати чотки — заспокоює. Боятися стимів не треба. Шкоди вони завдати не можуть.

3. Вокалізації та ехолалія. Безумовно, людей «не в темі» дивує, лякає або навіть дратує набір звуків різними інтонаціями або нескінченне повторення фраз з улюблених мультфільмів. Навіть мама не завжди може змусити дитину перестати пищати або наспівувати різні звуки. Нерідко це викликає глузування з боку інших дітей. Важливо пояснювати дітям, що люди є різними, часто несхожими на них.

4. Бажання тактильних відчуттів. Не всі діти з РАС не люблять дотиків. Деякі вимагають обіймів, поплескування по спині або погладжування по голові. Просити цього вони можуть і в абсолютно незнайомих людей. Звичайно, можна не погоджуватися, але от грубо відштовхувати дитину не варто. Щоб переключити увагу аутиста в цей момент, можна взяти його за великий палець або поплескати по плечу, а потім відійти убік.

5. Люди з аутизмом можуть повторювати слова співрозмовника десятки разів чи висловлювати емоції несподіваним способом. Наприклад, розплакатися, коли його похвалили чи подарували подарунок.

20
хв

«Іди і воюй замість народжувати інвалідів»

Юлія Ладнова

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Генерал Каволі: Росія не виграє цей наступ

Ексклюзив
20
хв

Американський історик Тімоті Снайдер: «Якщо Трамп переможе, Америка просто зникне»

Ексклюзив
20
хв

Фільми про втрати на війні і способи їх пережити

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress