Ексклюзив
20
хв

Польська волонтерка Марта Малецька: «Не кожний має бути героєм, але кожен може ним стати»

«Я не маю часу ходити до косметолога, не маю часу на відпочинок, але маю величезне задоволення від зробленого», — від початку війни фонд Марти Малецької передав на фронт 180 автівок

Наталія Жуковська

Марта Малецька, засновниця фонду «Be a Hero». Фото: Piotr Kamionka/REPORTER

No items found.

Бізнесвумен і меценат. Власниця чотирьох успішних польських компаній Марта Малецька після початку російської інвазії заснувала фонд, який надає допомогу українцям. Для неї нема жодних «не можу». Якщо військовим на фронті потрібні бронежилети чи автівки — вони будуть. Якщо цивільним у тилу необхідні речі, ліки чи медичне обладнання — вони їх отримають. Марта Малецька повністю віддана своїй справі, чого б це не вартувало. Про волонтерську діяльність, про те, що мотивує не опускати руки та мрії після перемоги України — про це бізнесвумен розповіла Sestry. 

Наталія Жуковська: На третій день повномасштабного вторгнення ви вже були в Україні. Чому вирішили для себе, що маєте бути по той бік кордону? 

Марта Малецька: Ще до повномасштабного вторгнення ми всі бачили напругу у відносинах між Росією та Україною, у новинах показували накопичення російських військ на білорусько-українському кордоні. Але навіть мені, людині, яка дуже цікавиться політикою, важко було повірити у початок повномасштабної війни. Був шок, нерозуміння і страх. Я думала лише про те, що наш найближчий сусід був атакований. Так сталось, що 24 лютого мене не було у Польщі, я була у Португалії. Але весь час була на телефоні. Разом з братом, який координує одну з моїх компаній, ми відразу почали збір потрібних речей. 27 лютого, коли ми з чоловіком летіли додому, я йому сказала: «Коханий, я би хотіла, аби ми сьогодні поїхали до України. Як прилетимо, вигуляємо наших собак, тепло вдягнемось і поїдемо». Він погодився. Ми на власні очі хотіли побачити, чого саме потребують люди. 

НЖ: Що було ключовим у тій першій поїздці?

ММ: Я думала про те, що якщо війна прийде до Польщі, я не зможу врятувати всіх. Тож у наших інтересах було допомогти людям, які воюють в Україні. Дорогою, на польському боці, ми бачили мішки з одягом, намети з теплою їжею та бутербродами. А з українського — це було жахіття: жінки з маленькими дітьми по кілька діб стояли у величезній черзі. Я вирішила так: дорогою до Львова ми роздаємо їжу, а у місті беремо жінок з дітьми і веземо до Польщі. Також для мене було важливо знайти в Україні волонтерів, щоб наша допомога була адресною — безпосередньо з рук в руки, а не лежала десь на складах. І ми знайшли таких людей і почали з ними працювати.   

НЖ: Після повернення до Польщі ви створили групу у соціальних мережах під назвою «Група порятунку». Що конкретно вдається зробити завдяки їй?

ММ: Я додала туди всіх, хто, на мою думку, хотів і мав сили щось робити. Від самого початку у нас склалася хороша команда. Ми всі разом завантажуємо автомобілі, які  відправляємо до України. Наші волонтери їздять по всій Україні. Нещодавно ми завезли 4 оптичних тепловізори, дрони та одяг для військових. Поїхало також дві машини. Один з пікапів — на околиці Бахмута. Крім того, передали такі потрібні військовим колеса, а також деталі до чотирьох машин, які дуже часто ламаються. А ще завезли 2 генератори і дві станції підзарядки та  енергетичні напої для снайперів. Загалом того разу ми відправили товару на 150 тисяч злотих. І так щотижня. Торік ми відправили 88 конвоїв в Україну. У мене час від часу питають: «Чому ви витрачаєш свій час, гроші? Для чого їздиш до України? Чому десятки чи сотні годин присвячуєш допомозі?». Я відповідаю просто: «Не треба примушувати людей до героїчних вчинків. Кожний з нас або хоче, або не хоче певною мірою бути героєм».

Марта Малецька в одній з автівок, яка повезе гуманітарну допомогу в Україну. Фото: приватний архів

НЖ: Коли і чому вирішили створити свій фонд?

ММ: Масштаби ставали занадто великими, щоб працювати на основі публічного збору коштів. Тож на початку березня 2022 року ми створили фундацію. У своїй діяльності ми керуємося принципом — давати необхідні речі тим, хто їх потребує, і тоді, коли це потрібно. Бо висилати зимовий одяг влітку — без сенсу. Я так само роблю у бізнесі — лише ті речі, які мають сенс. Бо інакше навіщо працювати? Від початку я шукала різні організації для співпраці — зверталася до багатьох фундацій не лише в Польщі, а й в Україні. Мене здивувало, що люди між собою конкурують. Я завжди говорила, що це марафон, а не спринт. Якщо війна триватиме понад два роки, то хто допомагатиме? Наш фонд «Be a Hero» допомагає тихо. Про нас мало говорять, ми не ходимо на телебачення. З іншого боку, ми доставили 180 машин для військових і 20 ультрасонографів для лікарень. Коли до нас хтось звертається, ми питаємо: «Що можемо для тебе зробити?». Ми запрошуємо всіх, ми відкриті для всіх, ми співпрацюємо з усіма, хто хоче робити добрі речі. Єдиний виняток —  ми не працюємо з політиками.  

НЖ: Чому фонд назвали саме «Be a Hero»?

ММ: Бо кожний може бути героєм. І для цього не потрібно робити якісь великі речі. У Херсоні є 90-річний дідусь, поляк за походженням. Він жив там і до великої війни. Аби бути корисним і зайнятим, він навчає дітей польської мови. Ми зробили оголошення про збір підручників та книжок, які б той дідусь міг використовувати під час навчання. І, виявилося, що кожен має щось вдома. Іноді навіть 5 злотих — це теж допомога. Якщо 200000 людей дадуть по 5 злотих, то матимемо мільйон. Щоб бути героєм, можна просто приїхати на наш склад у п’ятницю і допомогти завантажити автівки до України. А хтось зможе зробити канапки для чоловіків, які поїдуть з гуманітаркою. Кожен може бути героєм.

НЖ: Скільки людей працює у «Be A Hero»? Хто вони?

ММ: Кількість людей постійно змінюється. На постійній основі — до 30. Є такі, що з’являються час від часу.  Маємо у групі двох людей з українським корінням  — сина і батька Даніеля та Зенона Довганів. Останньому 65 років, ми його між собою називаємо «Рембо». Він механік на пенсії. Наші волонтери — це люди різних професій. Хтось робить ремонти у будинках, хтось лагодить автівки, хтось працює програмістом, маємо власників  фірм — людей  з великого бізнесу. Те, що нас об’єднує, — ми не маємо жодних власних інтересів з того, що робимо. Ніхто з нас немає планів йти у політику. Ми є незвичайним демократичним об’єднанням.    

НЖ: Ви вже відправили до України 180 машин для військових. Де ви їх купуєте? Деякі волонтери кажуть, що зараз важко знайти хороші автівки у Польщі.

ММ: Це правда, у Польщі зараз дуже важко знайти машини не за всі гроші і у гарному стані. Іноді буває важче знайти автомобіль, ніж гроші на нього. Загалом купуємо машини або в Польщі, або за кордоном. Нещодавно шукали у Швеції. За автівками у нас їздить наш «Рембо», Зенон Довгань. Він їх оглядає, робить свій професійний висновок — і лише потім ми купуємо. Далі автівки проходять, як хтось сказав в Україні, гінекологічний огляд і сервіс. Від нас машина виїжджає не лише перефарбована, а повністю справна. Ми самі веземо автомобілі до військових, тому маємо бути впевненими, що з ними все добре. За бажанням замовника, можемо встановити додатковий листовий метал, додати позаду місце для кулеметної установки.

Один із автомобілів, переданих фондом Марти Малецької на фронт. Фото: приватний архів

НЖ: Як знати, що до вас звертаються люди, які справді потребують допомоги? 

ММ: Ми співпрацюємо з чудовими людьми в Україні. Ми їм довіряємо. Коли у мене є сумніви, можу перевірити інформацію, звернувшись до знайомих в Україні, які займаються боротьбою з корупцією. Я висилаю дані про ту чи іншу українську фундацію, а вони мені мені кажуть: «Так, це надійні люди. Чи, навпаки, краще не зв’язуйтеся». Завдяки  цьому ми не витрачаємо час і гроші.  

НЖ: Хто сьогодні допомагає з фінансуванням допомоги? 

ММ: У нас нема великих труднощів зі збором грошей. У нас є спонсори, які, наприклад, минулого тижня переказали мені кошти, і ми до п’ятниці зробили закупи. Того ж вечора завантажили все у машини і відправили за маршрутом Львів-Київ-Харків-Краматорськ-Дніпро-Запоріжжя-Херсон. Наші спонсори дивуються таким швидким темпам. 

В Україні фонд Марти Малецької працює з волонтерами, які приймають замовлення на допомогу. Фото: приватний архів

НЖ: Яка ситуація з допомогою зараз? Чого найбільше потребують люди? 

ММ: На початку ми допомагали всюди і всім. Потрібна допомога з тваринами — ок. Якась жінка народила і не має візочка — ок. Зараз же зосередилися на кількох напрямках. Найперше — допомога військовим. Для того, аби Україна виграла війну, потрібно постійно підтримувати і допомагати війську.  Відправляємо автівки, дрони, одяг, оптику. Ми отримуємо лист з потребами від військових і починаємо працювати.  Шукаємо, купуємо, комплектуємо.  По-друге — допомагаємо дітям. Намагаємося підтримувати дитячі будинки. Також допомагаємо будинкам для престарілих. Дістаємо візочки, протипролежневі матраци, памперси.   

НЖ: Що мотивує вас продовжувати їздити до України?

ММ: Я ніколи не змирюсь зі злом. Я знаю, що могла вибрати інший шлях. Я маю чотири фірми. Я даю гроші на допомогу, бо завдяки цьому хоч трішки можу вплинути на те, аби світ став кращим. А ще я проти того, аби одного дня Путін напав на іншу державу. Тому я допомагаю, щоб було менше зла.  

Мрія Марти Малецької — побачити український прапор у Криму. Фото: приватний архів

НЖ: Ви є лауреатом премії Марека Едельмана. Чим ця нагорода є для вас особливою?

ММ: Доктор Марек Едельман був людиною, яка ніколи не вдавала, що світ є прекрасним, а люди добрі. Він завжди говорив, що люди є добрими і злими. Одного дня вони можуть бути добрими, а іншого — ні. І якщо мене запитують, хто для мене є авторитетом, то я назву двох людей — професора Владислава Бартошевського (польський державний і політичний діяч, дипломат, історик, публіцист. — Авт.) та доктора Марека Едельмана (польський політичний і громадський діяч єврейського походження, кардіолог, борець за звільнення Польщі від комуністичного режиму. — Авт.). Ці люди демонстрували всім: навіть якщо тобі сьогодні здається, що ти нічого не можеш зробити, то це не так. Вибір є завжди. Та нагорода не тільки для мене. Вона для всієї нашої команди. Не кожний має бути героєм, але кожен може ним стати.  Іноді навіть лише на день. І не треба оцінювати — варто чи ні. Просто треба тішитися, що хоча на мить ви ощасливили когось. 

НЖ: Ви маєте успішний бізнес і керуєте кількома компаніями. Як поєднуєте це з волонтерством?

ММ: Просто багато працюю. Немає інших магічних секретів. Я вирішила присвятити свій час, витратити свою енергію та гроші на допомогу. Тому не маю часу ходити до косметолога, не маю часу на відпочинок, але маю величезне задоволення від зробленого. Маю свої способи релаксу. У мене є три собаки, щоранку і щовечора по годину гуляю з ними у лісі. Також повернулася до занять спортом. Бо, знаєте, іноді бувають стресові моменти — і з тим потрібно щось робити. Наприклад, коли обстрілюють Запоріжжя, а Ліза, наша волонтерка,  не виходить на зв'язок, я, звісно, хвилююся, чи з нею все добре. Життя — це вибір. І, можливо, моє життя є не дуже зручним, але я роблю те, що має сенс. 

НЖ: Як змінюється ставлення поляків до українців?  

ММ: Те, що звичайні люди відкрили свої серця та домівки, це диво. Іноді виникає така фрустрація, коли бачиш, як деякі українські родини ставляться без поваги не лише до поляків, а загалом до людей. Але то статистика. Бо в кожній країні є такі люди. Важливо, аби жінки з дітьми, які приїхали до Польщі, якнайшвидше працевлаштувалися, ставали незалежними. І, звісно, важливо пам’ятати — якщо десь ми є гостями, то і поводитись слід як гостям, які дбають про місце, куди прийшли. Повага має бути з обох сторін. 

НЖ: Що ви зробите в першу чергу, коли війна в Україні закінчиться?

ММ: Не знаю, чи чули ви історію, як десь на околицях Черкас ракета влучила у винний завод. І майже всю продукцію було знищено. Лишилося кілька пляшок. Одна з них є в мене. Як закінчиться війна, то буду святкувати так, як тоді, як дізналась про перемогу польської опозиції на парламентських виборах у Польщі. Буду пити те вино. А ще — поїду подивитися, як майорить український прапор у Криму. І, звісно, дуже хочу обійняти всіх військових та волонтерів, яким ми допомагаємо.

No items found.
Війна в Україні
Російська агресія
Допомога Україні
Волонтерство

Ведуча, журналістка, авторка понад трьох тисяч матеріалів на різні теми, у тому числі низки резонансних журналістських розслідувань, які призвели до змін в місцевому самоврядуванні. Пише також про туризм, науку та здоров’я.  У журналістику потрапила випадково, понад 20 років тому. Вела авторські проєкти на телеканалі УТР, працювала кореспонденткою служби новин, понад 12 років на телеканалі ICTV. За час роботи відвідала понад 50 країн. Має відмінні навички сторітелінгу й аналізу даних. Працювала викладачкою на кафедрі міжнародної журналістики НАУ. Навчається в аспірантурі, за спеціальністю «Міжнародна журналістика»: працює над дисертацією про висвітлення роботи польських ЗМІ в умовах російсько-української війни.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Росія вдарила по Чернігову трьома «Іскандерами». У місті зруйнована восьмиповерхова будівля, пошкоджені чотири багатоповерхівки, лікарня, заклад освіти та десятки автівок. Відомо, що серед потерпілих є діти.

Серед 18 загиблих внаслідок російського обстрілу — 25-річна лейтенант поліції. Жінка жила в сусідньому будинку, перебувала вдома на лікарняному. Вона загинула внаслідок осколкового поранення.

«На жаль, кількість загиблих може зрости. І цього не було б, якби Україна отримала достатньо засобів ППО, а рішучість світу в протидії російському терору теж була достатньою», — заявив Президент України Володимир Зеленський.

Щире співчуття родинам усіх загиблих внаслідок російської атаки.

20
хв

Росіяни вдарили по мирним людям у Чернігові трьома крилатими ракетами

Sestry

Я пишу ці рядки у другу річницю потоплення крейсера «Москва», флагмана Чорноморського флоту РФ, українською протикорабельною ракетою «Нептун». І цей день пам’ятатиметься наступним поколінням і символічним жестом на острові Зміїний, і Днем українського зброяра — як новим святом в нашому календарі.

Більш того, я пишу ці рядки в момент, коли західні ЗМІ все наполегливіше та вголос розмірковують про те, коли та як Україна зможе завершити вже раніше розпочату справу зі знищення «Кримського мосту» як головної артерії ворога, що веде до тимчасово окупованого Криму. 

Хоч і є заява від голови СБУ Малюка про те, що росіяни наразі не ризикують використовувати «Кримський міст» для військової логістики, цей об’єкт ворогу і далі важливий тим, що забезпечує транспортний контроль над загарбаним півостровом.

Це, зі свого боку, є одним з факторів, які дозволяють Кремлю й далі продовжувати агресивну війну проти нашої країни

День, коли ця незаконна забудова окупантів буде остаточно знесена, як і день, коли Чорне море стане остаточно очищеним від металобрухту в формі російських кораблів, насправді значно ближчий, чим зараз ми можемо собі уявити. Але для його настання потрібні дещо більші зусилля, зокрема від західних партнерів, аніж просто духопідйомні публікації зі структурованими очікуваннями по тому, скільки ж десятків ракет, яких саме типів та які морські дрони остаточно підірвуть «Кримський міст».

А тепер ще раз про «Москву» на дні

У наших соцмережах популярним є жарт про те, як «країна без флоту топить кораблі країни із флотом». Це цілком відповідає одному із стратегічних завдань, які взяли на себе Сили оборони України, — максимальне знищення Чорноморського флоту як оперативно-стратегічного з’єднання ворога. Але тут варто підкреслити, що Україна насправді є морською державою, котра, хоч поки і не має потужних надводних кораблів, але знає та вміє воювати на морі.

І цей аспект підкреслює, що задача знищити ЧФ РФ є насправді цілком реальною

Яким зараз є «ядро» сил російських окупантів у Чорному морі? Різного роду супутникові знімки підтверджують, що ворог наразі в строю має 2 фрегати, 4 корвети та 4 підводні човни під «Калібри» із орієнтовним залпом на 50-60 ракет сумарно, лише 7 десантних кораблів із 13 наявних на початок повномасштабного вторгнення, два старі радянські фрегати проєкту 1135 та кілька менших кораблів класу «ракетний катер» та «сторожовий фрегат». Крім того, окупанти в Криму використовують до 10 аеродромів, зокрема для дій морської авіації ЧФ РФ, представленої винищувачами  Су-30 та Су-27, патрульними літаками Бе-12 та гелікоптерами Ка-27/29.

Ці показники підкреслюють амбітність завдання для наших захисників, що ще потрібно знищити із російського Чорноморського флоту
Ракетний крейсер «Москва» був знищений у квітні 2022 року. Фото: Shutterstock

А от тут якраз буде доречним пригадати, що саме із корабельного складу та інфраструктури ворожого флоту вже знищили ЗСУ. Тут насправді по кожному із епізодів можна додати «вперше в історії воєн». Ракетний крейсер «Москва» у квітні 2022 року став першим в історії кораблем цього класу, знищеним в реальному бою. «Цезарь Куников», як своєрідний подарунок на 14 лютого 2024 року, став першим великим кораблем, втопленим морськими дронами у відкритому морі. Коли катери-камікадзе СБУ пошкодили російський ракетний корабель на повітряній подушці «Самум», тут наші захисники буквально пішли проти законів фізики, бо кораблі такого типу створювались як невразливі до будь-якого надводного чи підводного озброєння.

Коли 13 вересня 2023 року ЗСУ провели масовану ракетну атаку по інфраструктурі та кораблям ЧФ РФ окупантів у Севастополі, це був перший удар такого масштабу після Другої світової війни

А субмарина «Ростов-на-Дону» та корвет «Аскольд» стали першими ракетоносіями, знищеними у своїх доках далекобійним ракетним озброєнням. Врешті, є епізоди, які з нашої сторони ще офіційно не підтверджені, але ворог сповна відчув їхню дію на собі. Один із друкованих органів Міноборони РФ в грудні 2023 року заявив, що на початку жовтня минулого року тральники окупантів біля Севастополя були вимушені вести «бойове тралення» мін, які невідомо хто поставив. Що у часі збігається з тим, що росіяни різко перевели ракетоносне ядро ЧФ РФ до Новоросійська. А за деякий час потому в одному із західних ЗМІ з’явились натяки на те, що наші морські дрони могли отримати опцію й також постановки мін проти кораблів.

Українські морські безпілотники. Скріншот з CNN

Коли вдарить «Грім»

Якщо ж шукати пряму відповідь на питання «а що треба Україні для остаточного знищення Кримського мосту та Чорноморського флоту?», то на перший погляд тут все виглядає лінійно — нам треба балістичні ракети ATACMS та крилаті ракети AGM-158 від США, крилаті ракети Taurus від Німеччини та F-16 для забезпечення ударів по ворогу. Практика «бавовни» Сил оборони України по окупантам в Криму показує, що найбільш результативними є саме комбіновані удари з використанням різних засобів. 

Для скептиків, зокрема на Заході, через яких у нас гальмується життєво необхідна допомога, можна приберегти такий аргумент — ЗСУ використовують західні далекобійні ракети можливо навіть краще, аніж інші армії в світі. Наприклад, Саудівська Аравія в 2015-2017 роках отримала та вгатила по хуситам в Ємені невідому кількість ракет Storm Shadow. Але, як бачимо, це аж ніяк не вирішило проблему з безпекою для регіону. На відміну від ЗСУ, котрі з регулярною успішністю «скальпують» та «штормлять» сили ворожого флоту.

Втім, у підборі інструментів для остаточного знищення «Кримського мосту» та ЧФ РФ можна піти нелінійно, покластись на власні розробки у форматі «Нептуна» та балістичної ракети «Грім», але на доведення цих ракет до необхідної кондиції попросити допомогу ресурсами у тих же західних партнерів

У країн Заходу є необхідні сотні мільйонів доларів і технологічне обладнання для створення новітніх потужних ракет. А Україна має волю та знання, як остаточно очистити Чорне море від загрози у формі Росії.

20
хв

«Кримський міст» палатиме яскраво не тільки від Taurus, але й також від «Грому» і «Нептуна»

Іван Киричевський

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Між виживанням і капітуляцією: чому вибір нового генсека НАТО — взагалі не про прізвища

Ексклюзив
20
хв

«Вибір цінностей»: українські митці представляють Польщу на бієнале у Венеції

Ексклюзив
20
хв

Чому українці звикають до повітряних тривог і що з цим робити

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress