Ексклюзив
20
хв

Павел Коваль: «Я не хотів би, щоб уся історія польсько-українських відносин звелася до розсипаного зерна»

«Невже хтось справді вважає, що картинка розсипаного зерна демонструє всю суть польсько-українських відносин? Я б хотів, щоб ми не потрапили в цю пастку», — голова Комітету у закордонних справах Сейму Польщі

Марія Гурська

Павел Коваль, депутат Сейму. Фото: Jan Graczyński / East News

No items found.

Чого чекати від нового блокування кордону з Україною польськими фермерами, коли президент Польщі Анджей Дуда підпише закон про продовження допомоги українським біженцям і як Східна Європа готується до можливого вторгнення РФ? Про це головна редакторка онлайн-видання Sestry, журналістка Еспресо Марія Гурська поговорила з головою Комітету у закордонних справах Сейму Польщі, уповноваженим уряду Польщі з питань відновлення України Павелом Ковалем.

Марія Гурська: 20 лютого польські фермери в рамках загальнонаціонального страйку заблокують усі пункти пропуску на кордоні з Україною. Спитаю вас прямо — чому польська влада це допускає, хоча ця ситуація загрожує безпеці обох наших країн?

Павел Коваль: Ми вступаємо в цікавий новий період, коли Україна буде вести переговори про вступ до Європейського Союзу. Вона вже є частково в ЄС, адже угода про вільну торгівлю — це в економічному сенсі майже те саме, що членство в Євросоюзі. І можна з кожного протесту робити сенсацію, а можна подивитись на це інакше: у найближчі роки інтеграції України в ЄС протести будуть чимось природним. Я б волів, щоб їх не було. Також для мене дуже важливо, щоб польські фермери не відчували, що вони десь втрачають.

Від 9 лютого польські фермери блокують пункт пропуску «Дорогуськ-Ягодин». Фото: Наталія Ряба

Я хотів би розробити такі інструменти, і польський уряд саме працює над цим, щоб і у випадку зерна, і кукурудзи, й інших товарів були певні гарантії для польських фермерів. Вони є також важливими. Питання треба вирішувати так, щоб польські фермери загалом підтримували нашу політику підтримки України. Другий момент — коли почнуться переговори про вступ, проблеми не зникнуть, навпаки, постійно виникатимуть. І їх треба вирішувати, а не перетворювати кожне питання на драму: «ой, ой, ой, польсько-українські відносини розвалилися».

Я дуже незадоволений тим, що на кордоні відбуваються протести. Це важко, з одного боку. З іншого, у демократичному світі люди мають право протестувати

МГ: Скажу вам чесно, фотографії і відео розсипаного зерна на кордоні розбили серця багатьох українців. Ми дуже важко отримуємо це збіжжя. Наші фермери гинуть під російськими обстрілами, борючись за те, щоб зібрати зерно і відправити його в країни, з якими Україна має відповідні угоди. І от кілька тонн зерна просто викинуто, розсипано на кордоні! Що ви можете сказати з цього приводу? 

ПК: Що так само ми відчуваємо це в Польщі. Ніхто цьому не аплодував. Та зерно часто розсипають на Заході під час протестів. Люди дивляться, що відбувається у Франції чи десь ще, і роблять те саме. В Іспанії так роблять з помідорами, у Франції — з зерном. Але в Польщі, як і в Україні, збіжжя має особливе значення. Я родом із Підкарпаття, регіону, дуже близького до України, я знаю, як мої батьки, бабуся, дідусь дбали про кожне окреме зернятко. Адже земля — це важка праця. А в Польщі чорнозем часто ще й не такий якісний, як в Україні...

МГ: І все ж Україна, яка пережила кілька Голодоморів, дуже шанує свій хліб.

ПК: У цьому сенсі ми схожі, якщо говорити про повагу до хлібу. Ні в кого в Польщі не було радості і не було оплесків цій історії. Але невже хтось справді вважає, що картинка розсипаного зерна демонструє всю суть польсько-українських відносин? Я б хотів, щоб ми не потрапили в таку пастку. Потрібно реагувати на проблеми і потрібно вирішувати їх. Зараз ми говоримо про зерно, потім буде курятина, потім малина, ще потім яйця.

Не всі ці проблеми можна передбачити, але можна пробувати. Й польський уряд намагається це робити

Я мав детальні розмови з людьми, які займаються саме цим на рівні відносин між Польщею та ЄС, Європейською комісією та Україною. Я також знаю, що певні рішення вже є підготовленими, але не маю повноважень про них говорити. Також я не хочу, щоб ми засмучувалися через кожен протест. Кожен з них певною мірою є результатом незадоволення фермерів діями польського єврокомісара Войцеховського, який відповідає за питання сільського господарства. Він не впорався з деякими питаннями, і протести — наслідок цього.

Польські протестувальники перед пунктом пропуску «Дорогуськ-Ягодин». Фото: Наталія Ряба

МГ: Але ж не може кожен протест закінчуватися блокадою кордону з Україною. Ви ж розумієте, що це дуже тонкий лід?

ПК: Якщо вже ми маємо кордон із країною, яка воює, і це один із основних каналів будь-якого транзиту, це виглядає очевидним. Прем’єр-міністр Польщі це розуміє, як і члени польського уряду та депутати. Думаю, що інтенсивність цих протестів скоро знизиться. Нещодавно я розмовляв з одним дуже відомим німецьким політиком, запитав, яку позицію у німецькій політиці зараз займає AFD — це така крайньо-права партія. Він спокійно відповів: «Знаєте, це такий тренд, через це просто потрібно пройти». У політиці потрібно вчитися бути мудрішим.

Я не хотів би, щоб уся історія польсько-українських відносин цих двох років великої близькості і взаємодопомоги звелася до розсипаного зерна, бо це було б неправдою

МГ: І все ж коридори солідарності з Україною, які постачають кровоносній системі воюючої країни зброю, фінанси, технології та продукти, повинні функціонувати.

ПК: Сьогодні це взагалі основа. Якби мене хтось запитав, що є нервом польської політики, я б відповів, що це пошук підтримки для України. Ми не повинні у підсумку сказати, що зміст сьогоднішнього ставлення Польщі до України — це  протест на кордоні. Прем’єр-міністр Польщі, куди б не поїхав, говорить про Україну. Він тисне на всіх, на кого можливо. Міністр закордонних справ Сікорський особисто залучений до справи військової підтримки України. Польський прем’єр першим гостро відреагував на останню безвідповідальну заяву кандидата в президенти США  Дональда Трампа.

Реальна картина така: наш генплан — це суперпідтримка для України. Жодна політична еліта в жодній країні Європи сьогодні так не зосереджена на цій темі, як Польща

МГ: Яка зараз ситуація з продовженням допомоги біженцям з України — тимчасовим воєнним мігрантам в Польщі? Я розповім вам особисту історію. Я придбала вживану машину. Це сталося на початку лютого. За законом, її потрібно зареєструвати протягом місяця після покупки. Щоб перереєструвати автомобіль, я повинна мати прописку. А прописатися не можу, поки президент Польщі не підпише внесення змін до спецзакону, який передбачає тимчасовий захист для біженців з України. Коли це станеться, ніхто не знає. Тож я прокидаюся і засинаю з «Dziennik Ustaw» — польським «Урядовим кур’єром».

ПК: Я сподіваюся, це станеться вже скоро!

Польські депутати продовжили тимчасовий захист для українських біженців до 30 червня 2024 року. Тепер ці зміни має підписати Анджей Дуда. Фото: Jakub Orzechowski / Agencja Wyborcza.pl

МГ: У сотень тисяч людей такі ж проблеми. Чому все має бути так складно в комунікації? Чому така невизначеність?

ПК:  Це нормальна процедура. Просто з нашого боку йдеться про додаткові можливості — більші, ніж базова підтримка з боку ЄС. У Польщі це повинно пройти через Сейм. А в законодавчому процесі в кінці стоїть підпис президента, він повинен так чи інакше це підписати. Я передбачаю, що він це зробить. Чому ми міняємо правила кожні півроку? Тому, що кожні півроку ситуація змінюється. А як це сприймати? Добре, що ми з вами говоримо і роз’яснюємо такі речі. З одного боку, в Польщі є ті, хто каже, навіщо платити українцям, краще платити тільки полякам.

Але в Німеччині, наприклад, кажуть: «О, це чудово, бо ми готові платити українцям навіть більше! Якщо хтось затримався у вас, то хай їде до нас, бо в нас кращі умови!». Та це вже не подобається польським роботодавцям, тому що нам потрібні люди на ринку праці, які вже знають Польщу, провели тут два роки, звикли до нашого способу життя, організували свої компанії, свої бізнеси і не планують повертатися в Україну. То який сенс, щоб вони зараз їхали до Німеччини чи Нідерландів? А в українських політиків інший підхід, вони кажуть: «Ми не хочемо, щоб наші люди, українські жінки і діти, залишилися в вас назавжди, вони мають повернутися в Україну». І у кожного свій підхід до цієї теми.

У наших інтересах якомога довше зберегти підтримку для українок, українців, українських дітей, які тут зараз живуть, тому і було ухвалено рішення про продовження підтримки українців в Польщі

МГ: Але з іншого боку ця постійна невпевненість у завтрашньому дні в українських тимчасових воєнних мігрантів у Польщі заважає нам будувати наше сьогодення. Чому, наприклад, Європейський Союз голосує про продовження допомоги до 2025 року, а в Польщі її щоразу переглядають раз на півроку?

ПК: Тому що ця польська допомога є плюсом до того, що дає ЄС. Ми все ж маємо ці додаткові речі, наприклад, програму «500+» (з 1 січня 2024 року «800+»). 

МГ: Але в червні ми знову опинимося в ситуації, коли щось зміниться. Як саме незрозуміло. Мами, діти яких є студентами в польських університетах, запитують, чи є ризик, що деякі українці втратять свій PESEL з позначкою UKR у червні?

ПК: Я так не думаю. Ми перебуваємо у ситуації, коли отримуємо деякі речі від старої влади. Міністр Дущик, віцеміністр внутрішніх справ, який цим займається, зараз аналізує і придивляється до ситуації. Але він відомий тим, що проводить дуже мудру міграційну політику. Він не помилиться і жодного поганого рішення уряду не порекомендує. Зустрінуся з ним, про все його розпитаю, а потім ми з вами про це поговоримо.

МГ: Слова кандидата в президенти США Дональда Трампа про НАТО шокували весь світ. Він сказав, що країни, які недоплачують і недоінвестовують в оборону в рамках НАТО, не отримають допомоги в разі нападу з боку Росії. Більше того, слід заохочувати Росію нападати на такі країни. Як ви оцінюєте цю заяву?

ПК: Прем’єр Польщі Дональд Туск був єдиним главою уряду, який різко розкритикував Трампа. Хтось оцінив заяву експрезидента США як надміру різку, але, як на мене, вона є абсолютно точною. Якщо читати те, що сказав Трамп буквально один в один, це означає, що він повністю відмовляється від політичної традиції Рональда Рейгана. І це трагедія для республіканців. Мій улюблений республіканський коментатор, пов’язаний з Міжнародним республіканським інститутом IRI, Марк Тіссен, цікаво про це пише. Він показує аргументи, які тут можна і потрібно використовувати. Він каже американцям, у тому числі прихильникам республіканців: «Але, послухайте, зараз це коштує дешево, тобто, це великі гроші, але все одно це дешевше, ніж боротися з Путіним через 3-4 роки, коли він розженеться на повну. Це по-перше. А, по-друге, більшість американських грошей витрачаються в Сполучених Штатах!».

Трамп заявив, що заохочував би Росію нападати на членів НАТО, які не дотримуються виплат на оборону. Фото: Sergio FLORES / AFP/ East News

А республіканським виборцям в Алабамі він говорить: «А чи знаєте ви, що якщо на Україну не буде грошей, то в вас не буде роботи? Це ж не те, що ці гроші готівкою йдуть, скажімо, у Львів, Харків чи Одесу і там хтось купує боєприпаси. По факту там ніхто зараз не виробляє боєприпасів у такій кількості, щоб їх вистачило для фронту». Було б добре, якби ці аргументи повторювала українська діаспора в США. Звернутися до виборців конкретних сенаторів і конкретних членів Палати представників в їхніх округах, показати їм, що це недобре для Сполучених Штатів. І політично, і економічно. Крім того, аргументи Трампа слабкі, популістські, ведуть Америку в неправильному напрямку та ведуть світ у неправильному напрямку. І тим не менше, він є одним з головних кандидатів у президенти США. Тому наші реакції мають бути серйозними.

МГ: The Times цього тижня зробило вражаючий репортаж про те, як країни Балтії готуються до можливого нападу з боку Росії, як вони будують бункери, як зводять такі сучасні лінії Мажино. Чи готується до можливого нападу Росії також і Польща?  Розкажіть, як це виглядає?

ПК: Буквально кілька днів тому в мене була цікава зустріч з міністром закордонних справ Естонії — він саме приїздив до Польщі.

Я побачив, який хоробрий цей міністр маленької країни, які естонці відважні, як бачать, що повинні готуватися до можливого нападу. Фінляндія також готується

Якщо говорити про військові витрати Польщі, вони одні з найвищих в НАТО і ЄС. Ми глибоко залучилися в проамуніційну коаліцію, яка займається питанням виробництва боєприпасів. У нас небагато місця для створення лінії Мажино, тому що ми майже не межуємо з Росією, але з боку Крулевця, як Польща називає так званий Калінінград, ми таки з нею межуємо. Але ж це російський ексклав, а крім того в нас сусідство лише з Білоруссю і Україною, тому ми повинні не будувати лінію Мажино вздовж лінії Бугу, а допомагати Україні. І ми це робимо.

МГ: А як виглядає ситуація в країнах Балтії?

ПК: Балтійцям гірше, адже вони мають регулярний великий кордон з Росією, а Фінляндія — це взагалі шок. Я був там влітку у відпустці. Взяв сина і підступно зробив вигляд, що ми їдемо на канікули. Мені дуже хотілося побачити, як в них виглядає охорона кордону.

МГ: І як це виглядає?

ПК: Мене неймовірно вразили величезні простори, які неможливо контролювати. Але вони організували чудову систему, в якій залучена поліція, армія, всі лісові служби. Вони можуть контролювати весь кордон в електронному вигляді. Фінляндія велика, більша за Польщу, але має набагато менше населення — приблизно 5 мільйонів. Тож порівняно з Польщею чи Україною — це небагато.

Але вони можуть, незважаючи на такий довгий кордон, стежити за такою великою країною за допомогою електронних засобів. На їхнє щастя, якщо росіяни почали б будь-який тиск на кордон, це відбувалося б саме через прикордонні переходи, тому що в інших районах в них знаходяться озера, розлогі болота, ліси. Ці природні перепони не можливо перейти навіть тому, хто хотів би наприклад порушити лінію кордону.

Але вони суперпідготовлені. Вони мають великий досвід і перебувають у дуже складній ситуації. Ми також повинні їм допомагати
No items found.
Російська агресія
Польща
Безпека
Блокування кордону

Головна редакторка онлайн-журналу Sestry. Медіаекспертка, телеведуча, культурна менеджерка. Українська журналістка, програмна директорка телеканалу «Еспресо», організаторка міжнародних культурних подій, значущих для польсько-українського діалогу, зокрема, Вінцензівських проєктів в Україні. Була шеф-редакторкою прайм-таймових шоу про життя знаменитостей, які виходили на СТБ, «1+1», ТЕТ, Новому каналі. З 2013 року — журналістка телеканалу «Еспресо»: ведуча програм «Тиждень з Марією Гурською» та «Суботній політклуб» з Віталієм Портниковим. З 24 лютого 2022 року — ведуча воєнного телемаратону на «Еспресо». Тимчасово перебуває у Варшаві, де активно долучилася до ініціатив сприяння українським тимчасовим мігранткам у ЄС —  з командою польських та українських журналістів запустила видання Sestry.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

На перший погляд здається, що не так уже й важливо, хто очолить блок, адже рішення ухвалює не одна людина. Проте уважний погляд на процес перемовин щодо кандидатур змушує серйозно хвилюватися за безпеку як мінімум континенту. Заборона ретельно проаналізувала позиції основних кандидатів та пояснює, чому зараз обирають не прізвища, а центральну стратегію.

Як узагалі обирають генсека НАТО

Очільник блоку не має повноважень ухвалювати політичні рішення. Він лише формально головує в Північноатлантичній раді (найвищий орган Альянсу), робить заяви для преси та представляє блок перед урядами інших країн. Влади воєначальника він також не має. Головне завдання генсека — керувати консультаціями на рівні послів, глав МЗС, Міноборони та урядів загалом, які необхідні для ухвалення рішень. Водночас їхні проєкти пропонує секретаріат — підлеглі голови НАТО. Ще одне завдання генсека — пошук консенсусу. І в цьому сенсі, зокрема, від керівника Альянсу залежить те, яким рішення буде в підсумку.

Офіційної процедури подання заявки на посаду генерального секретаря немає, як і спеціального відбіркового комітету. Потенційні кандидати можуть навіть не оголошувати про свою кандидатуру.

Хто стане новим головою Північноатлантичного Альянсу? Фото: Shutterstock

Формального голосування теж немає. Рішення ухвалюють консенсусом: з призначенням мають бути згодні всі учасники. Для цього на закритих зустрічах дипломати ведуть переговори від імені своїх урядів. Потім глави держав і урядів оголошують ім’я на зустрічі на вищому рівні.

Однак вимоги до кандидатури все ж є: вільне володіння англійською та досвід роботи на посаді президента або прем’єр-міністра. Втім, у минулому Альянс очолювали й ті, хто не відповідав усім вимогам. Наприклад, британський барон Гастінгс Ісмей (перший генсек, 1952–1957) і єдиний німецький генсек Манфред Вернер (1988–1994) ніколи уряди не очолювали.

Теоретично головою Альянсу може стати представник будь-якої країни-учасниці. Але традиція така, що обіймає її зазвичай європеєць, а от США залишають за собою вищу офіцерську посаду в блоці — головнокомандувача Об’єднаних сил НАТО в Європі (SACEUR).

Строк повноважень зазвичай становить чотири роки з можливістю пролонгації. Так, строк повноважень Столтенберга, який керує Альянсом із 2014-го, продовжували чотири рази. У 2022 році на це вплинуло повномасштабне російське вторгнення. У 2023-му — нездатність 30 країн-членів домовитися про наступника.

Хто може очолити Альянс після Столтенберга

Марк Рютте

Посада: прем’єр-міністр Нідерландів з 2010 року (чотири строки поспіль — найбільше в історії країни). Довше за Рютте свій пост обіймає тільки Віктор Орбан в Угорщині.

Вік: 57 років.

Підтримують: понад 20 із 32 країн Альянсу, включно зі США, Великою Британією, Францією та Німеччиною.

Не підтримують: Угорщина, Румунія, Туреччина і Словаччина.

Марк Рютте, прем’єр-міністр Нідерландів, — один з претендентів на посаду генсека НАТО. Фото: Shutterstock

Позиція щодо України та НАТО

Прихильник підтримки України. Зокрема, уряд Нідерландів вирішив передати Києву винищувачі F-16. Президент Володимир Зеленський вважає, що Рютте врятує єдність НАТО. Водночас сам прем’єр Нідерландів зазначає, що на липневому саміті у Вашингтоні важливо не наобіцяти Києву занадто багато.

Аргументи за його призначення:

  1. Рютте називають консенсусною фігурою і поміркованим кандидатом: щодо РФ він не надто м’який, але і в яструби його записати не можна.
  2. Він здатний знайти спільну мову з Дональдом Трампом. Наприклад, 2018 року Рютте вдалося переконати Трампа-президента, що члени Альянсу збільшили витрати на оборону, хоча факти свідчили про протилежне. У нідерландця склалися добрі стосунки і з нинішнім главою США Джо Байденом.
  3. Стверджує, що країнам НАТО потрібно інвестувати в оборону, різко нарощувати виробництво зброї та робити більше для підтримки України.
  4. Усвідомлює необхідність налагодження зв’язків із партнерами НАТО в Азії.
  5. Має великий досвід роботи в транснаціональних корпораціях і держуправлінні, а також відданий англо-американським інтересам. Це тільки збільшує шанси Рютте.
  6. Найбільші країни НАТО позиціюють Рютте як досвідченого політика з хорошими зв’язками та вправного перемовника.
  7. Має репутацію людини, яку Путін не залякає. Видання Politico пов’язує це з трагедією десятирічної давнини, коли «Боїнг» MH17, що летів з Нідерландів до Малайзії, збили над Донбасом.

Аргументи проти:

  1. За каденції Рютте Нідерланди так і не виконали зобов’язання витрачати 2% ВВП на оборону. Країна обіцяє досягти цього показника у 2024 році.
  2. Підтримав угоду з РФ про газопровід «Північний потік — 2» — через це недоброзичливці припускають, що він буде недостатньо жорстким щодо країни-агресора.
  3. Представники Нідерландів тричі обіймали посаду генсека за останні два десятиліття. Загалом більшість голів НАТО були з Північно-Західної Європи, що викликає суперечливі почуття в інших країн — особливо в балтійських та східноєвропейських.
  4. У тій самій Східній Європі Рютте має неоднозначну репутацію: наприклад, у Болгарії та Румунії пам’ятають, як Нідерланди не раз блокували їхні спроби приєднатися до Шенгенської угоди.
  5. Рютте заявляв про необхідність поставити Угорщину на коліна через недотримання прав людини — у Будапешті не забули про це різке формулювання. Реджеп Тайїп Ердоган готовий підтримати кандидатуру Рютте в тому разі, якщо новий генсек враховуватиме особливості союзників, які не є членами ЄС (тобто Туреччина). Наприклад, він вимагає неупередженості щодо Греції та Кіпру і зняття обмежень на продаж Туреччині зброї (Європа ввела ембарго на постачання зброї Анкарі після операції на півночі Сирії).

Клаус Йоганніс

Посада: президент Румунії з 2014 року (два строки поспіль).

Вік: 64 роки.

Підтримка: Туреччина (потенційно), Угорщина, Словаччина, Румунія. Не виключено, що Йоганніса можуть підтримати і східноєвропейські країни. Так, глава польського МЗС Радослав Сікорський заявив, що регіон недостатньо представлений як в Альянсі, так і в ЄС, а також у системі ООН. Спочатку Словенія підтримала кандидатуру Рютте, однак прем’єр-міністр Роберт Голоб не відкинув можливості переглянути це рішення після висунення Йоганніса.

Ще один кандидат на пост генсека НАТО — президент Румунії Клаус Йоганніс. Фото: Shutterstock

Позиція щодо України та НАТО

Румунія активно підтримує Україну з перших днів повномасштабного вторгнення, хоча й не так активно це афішує. Ще 2014 року її президент сприяв створенню «Бухарестської дев’ятки». Об’єднання виступає за членство України в НАТО, щойно дозволять умови.

Аргументи за:

  1. Зміг утримати Румунію на демократичному, прозахідному шляху, попри зростання правого популізму в регіоні.
  2. Розробив міжпартійну угоду, яка забезпечила підвищення витрат на оборону (нещодавно вони сягнули 2,5% від ВВП).
  3. Зарекомендував себе як ефективний і гнучкий політик, готовий реформувати уряд у ключові моменти. Так, у 2021 році він керував створенням коаліції з лівих і правих за німецьким зразком. Аналітики пишуть, що наявність таких навичок життєво необхідна на посаді генсека НАТО.
  4. Клаус Йоганніс — етнічний німець із Трансильванії. Це зробило б його фігуру унікальною на посаді генсека: представник Східної Європи, але із західним корінням. В умовах розбіжностей, що зростають між двома флангами Альянсу, такий бекграунд може бути корисним.
  5. Румунський президент краще розуміє потреби країн НАТО, яким війна з РФ загрожує передусім.
  6. Призначення на пост голови Альянсу представника Східної Європи — чіткий сигнал Москві про підтримку найуразливіших членів НАТО.
  7. Позиціює себе як прихильник змін у НАТО: пропонує інвестувати в передові технології та активніше взаємодіяти з партнерами в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Аргументи проти:

  1. Пізно заявив про висунення своєї кандидатури, що знижує його шанси.
  2. У Румунії вважають, що Йоганнісу бракує харизми, а ще його називають надмірно обережним і повільним, коли потрібно ухвалювати важливі рішення.
  3. У Брюсселі є ті, хто впевнений, що Йоганніс насправді не готовий очолити НАТО. Його висунення — спроба заявити про себе як кандидата на інші високі пости, але вже в ЄС.
  4. Критики стверджують, що пост генсека НАТО — занадто претензійне завдання для Йоганніса: Румунія під його патронажем показала себе не найамбітнішою країною.
  5. У Йоганніса є імідж хорошого хлопця, який не створює проблем (на відміну від Орбана й Ердогана), але до його управлінських якостей є питання — насамперед у плані економіки країни.

Інші кандидатури будуть? Чи вже були?

Навряд чи. Більшість західних ЗМІ та аналітиків вважають, що місце майбутнього генсека за Марком Рютте, адже його підтримують ключові країни Альянсу — насамперед США. Кандидатуру румунського президента більшість країн-членів не розглядають серйозно.

Шанси очолити Північноатлантичний альянс мали такі політики:

  • <add-frame>Урсула фон дер Ляєн. Німецьке видання Welt am Sonntag пише, що проти неї виступив канцлер Німеччини Олаф Шольц. За даними джерел, він стверджував, що така посада була б занадто впливовою для члена найбільшої опозиційної партії Німеччини (Християнсько-демократичний союз, ХДС). Також він побоювався, що Урсула фон дер Ляєн занадто критично налаштована щодо РФ. Близькі до глави Єврокомісії джерела говорили, що вона і не має наміру балотуватися на пост генсека НАТО.
  • Бен Воллес. Міністр оборони Великої Британії встиг заручитися підтримкою європейських союзників, але президент Джо Байден не підтримав його кандидатуру.
  • Кая Каллас. Прем’єрка Естонії, на перший погляд, відповідала сучасним очікуванням: на посаді голови Альянсу бажали бачити жінку і представника східного флангу. Важливо, що під її керівництвом країна збільшила витрати на оборону (понад 2% від ВВП). Але імідж нової Тетчер зіпсував скандал — йдеться про нібито зв’язки її чоловіка з російським бізнесом. Крім того, політики деяких західноєвропейських країн вважають її позицію щодо РФ надмірно радикальною. З цієї ж причини вони скептично ставилися до її амбіцій очолити європейську дипломатію. Сама Кая Каллас спочатку не менш скептично поставилася до кандидатури Марка Рютте. Але потім стало відомо, що Естонія готова його підтримати.
  • Кріш’яніс Каріньш. Міністр закордонних справ, колишній прем’єр-міністр Латвії був готовий поборотися за пост, якби країна вирішила на нього претендувати. До висунення кандидатури так і не дійшло: як і Кая Каллас, він критикував кандидатуру Рютте.
  • Метте Фредеріксен. Видання Politico припускало, що прем’єрку Данії не просто так запрошували в Білий дім, щоб обговорити зміцнення трансатлантичного партнерства і підтримку України. Але в лютому Фредеріксен заявила, що відмовилася б очолити НАТО, якби їй запропонували.<add-frame>

Який лідер потрібен НАТО сьогодні

Здатний впоратися з політичними наслідками неоднозначних рішень. Експерт Стратегічної ініціативи Скоукрофта в Атлантичній раді США Тімо С. Костер називає такими участь НАТО у війнах в Афганістані, Іраку та Лівії. За його словами, електорат у країнах Альянсу і його нові союзники на Сході критично ставилися до них. «Багато з цих союзників тепер хотіли б, щоб НАТО зосередилося на тому, що вони вважають своїм основним завданням, — колективній обороні Європи», — зазначає Тімо С. Костер.

Виходець зі Східної Європи, але при цьому проходить через лінію розлому Схід — Захід в Альянсі. Так вважає заступник директора аналітичного центру Council on Geostrategy (Рада з геостратегії Великобританії) Габріель Елефтеріу. На його думку, ідеальний генсек — той, хто зможе зайняти тверду, але збалансовану позицію щодо російської загрози. Таким він бачить румунського президента.

Старший науковий співробітник і директор вищезгаданої Стратегічної ініціативи Скоукрофта Ендрю Міхта також радить зробити вибір на користь кандидатів зі Східної Європи. «У цей критичний момент НАТО має очолити людина з цього регіону. Людина, яка з відчуттям екзистенційної терміновості усвідомлює необхідність відновлення як національних збройних сил, так і збройних сил НАТО, що перебували в стані спокою впродовж трьох десятиліть після завершення холодної війни», — наголошує він.

Усвідомлює виклики, які стоять перед НАТО сьогодні. Експерт Центру аналізу європейської політики Джоел Гікман стверджує, що майбутній очільник блоку має:

  • <add-border>згуртувати політичні, дипломатичні та військові кола навкруги спільного бачення;<add-border>
  • провести безліч інституційних реформ, щоби протистояти російській військовій агресії та гібридним загрозам;
  • підготувати організацію до нових викликів в Індо-Тихоокеанському регіоні;
  • посилити оперативний потенціал НАТО можливостями підривних інновацій (disruptive technologies).  

Аналітик Польського інституту міжнародних відносин Войцех Лоренц так формулює завдання для майбутнього генсека НАТО:

  1. <add-border>забезпечувати підтримку України країнами Альянсу в довгостроковій перспективі;<add-border>
  2. досягти консенсусу для прийняття України до НАТО;
  3. мобілізувати країни ЄС, щоб вони збільшили видатки на оборону та змогли швидше виготовляти зброю і боєприпаси для себе й України;
  4. забезпечити максимальну незалежність ЄС від військової підтримки США, які приділяють дедалі більше уваги загрозі з боку Китаю.

Хто був би ідеальним кандидатом для України

Україна не перший рік прагне стати членкинею Північноатлантичного альянсу. Звідси напрошується передбачуваний висновок: найкращий генсек — той, за якого це стане можливим. Але такий розвиток подій не видається ймовірним у найближчі роки.

І від майбутнього саміту НАТО важко чекати дива, хоча Столтенберг обіцяє, що він стане кроком уперед для України.

Що можна сказати про найімовірнішого кандидата? Нідерланди показали себе одним із найвірніших союзників України — щонайменше завдяки постачанню винищувачів F-16 і танків Leopard 2. Президент Володимир Зеленський впевнений у здатності Марка Рютте зберегти єдність НАТО і сподівається, що той очолить блок. Але він також зазначив таке: «У нас будуть тверді відносини, і Марку доведеться відповідати на складне питання від України, якщо він стане генсеком НАТО — а я сподіваюся, що він стане. Це питання — [про надання] запрошення для України в НАТО». Ось тільки Рютте — це насамперед кандидат із підтримкою США та Німеччини. Вони не змінили позицію і, як і раніше, проти членства країни в Альянсі.

Читайте також: «Політики з 90-х і 2000-х років виступали за збереження зв'язків з Росією», — Айнарс Латковскіс про те, чому Україна досі не в НАТО

Більшість країн Балтії та Східної Європи краще за інших членів НАТО усвідомлюють необхідність підтримувати Київ. Їхні керівники рідко говорять про втому від війни, хоча для них економічні витрати вищі, ніж для західних країн. Досить згадати, що маленька Естонія витрачає на це понад 1% ВВП. І нехай річ не тільки в солідарності та трагічному минулому, а й в елементарному прагматизмі. Поразка України, заморожування конфлікту або «мир» в обмін на територіальні поступки означає для таких країн рівно те, що вони наступні. Тому кандидат із країн Балтії або зі Східної Європи в цьому сенсі бачиться більш проукраїнським.

«На жаль, у нас є 34-річний досвід, пов’язаний із небажанням інших чути те, що ми думаємо. І зараз ми знову зіткнулися з цим», — заявив експрезидент Латвії Тоомас Гендрік Ільвес, коментуючи можливе обрання Рютте. Йому вторить заступниця голови Міжнародного центру оборонних досліджень (ICDS) Крісті Райк: за її словами, Німеччина на кожному кроці переживає, щоб Росію не надто дратували або провокували. «Це показує, що західні країни не до кінця здобули уроки зі своїх попередніх помилок», — вважає вона.

Про що свідчать такі оцінки з найбільш уразливих країн НАТО? Щонайменше про те, що всередині бракує взаєморозуміння навколо найважливіших питань. На цю ж думку наводить і сама ситуація з тривалими пошуками кандидатури генсека. Проблема в тому, що загрози для Альянсу зростають, а відсутність єдності робить його тільки уразливішим.

20
хв

Між виживанням і капітуляцією: чому вибір нового генсека НАТО — взагалі не про прізвища

Заборона

Саміт миру — важлива платформа, а втім не варто чекати від нього швидких результатів, у цьому одностайні як українські, так і європейські експерти, з якими поспілкувались Sestry. Нюанс ще й в тому, що низка країн, які не входять до кола прихильників української перемоги у війні, ймовірно, можуть використати цей майданчик для просування російського порядку денного. І так час від часу у світовому публічному просторі виринають заклики до України утриматись від ескалації і розглянути опцію переговорів з Москвою задля припинення бойових дій. Чи не найбільше на цій ниві відзначився Папа Римський, чия порада українцям підняти білий прапор і почати перемови поки не пізно, викликала неабияке обурення в Україні і критику з боку наших партнерів у НАТО, Польщі та Німеччині. А втім, не Папою єдиним. Хто, як і навіщо штовхає Україну чи то на шлях дипломатії, чи то капітуляції — і що нам з тим робити? 

Шоу на всі гроші

Зараз для Росії відкрилося вікно можливостей. Росіяни його послідовно формували, починаючи десь з середини 23-го року, проводили інформаційно-психологічні операції, впливали на американців та європейців, пояснює дипломат, експерт з питань міжнародних відносин Руслан Осипенко:

— Їм вдалося зупинити американську допомогу, американці пішли у внутрішню дискусію, вони підірвали солідарність європейську. Вони на фронті відвоювали певні території, ми відійшли, таким чином десь на лютий-березень вони опинилися в сильній позиції, а ми — у слабкій дипломатичні позиції. І тут почалося шоу, як то кажуть, на всі гроші. З'явилися китайські посередники, потім турецький президент, потім Папа Римський. І це все йде паралельно з обстрілами. Українці не розуміють, чому енергетичну інфраструктуру почали обстрілювати, коли зима вже закінчилася, водночас посилились обстріли великих міст, як, наприклад, Харків, що дуже чутливо для політичного керівництва.

А це все не що інше, як тиск з метою посадити Україну за стіл переговорів і підписати капітуляцію, змусити нас комбінованим шляхом визнати окуповані території

Мир в обмін на території — ідея не нова. З останніх прикладів, 7 квітня видання The Washington Post, з посиланням на свої джерела, повідомило, що Дональд Трамп міг би запропонувати Україні відмовитися від деяких територій, скажімо, Криму та Донбасу на користь Росії. Згодом речник кампанії Трампа назвав The Washington Post  брехунами, втім нічого не спростував по суті, зауваживши лише, що 45-й президент США не ухвалить мирний план, доки не прийде до влади і не зможе належним чином зважити всі варіанти. Можна лише припустити, які у Трампа варіанти, поглянувши на його заяви від початку повномасштабного вторгнення. З-поміж іншого він хвалився, що завершить війну за 24 години, нарікав, що США передають Україні надто багато зброї, і розповідав про розумного російського диктатора Путіна, який хотів миру.   

На публікацію у The Washington Post відреагував Володимир Зеленський: «Якщо план в тому, що ми просто віддамо свої території, то це дуже примітивний план».

А вже 12 квітня в Новой газете — російському медіа, яке називає себе опозиційним чинному режиму, з'явилася публікація, нібито президент Туреччини Реджеп Ердоган планує просувати новий проєкт мирного договору між Україною та Росією. Серед пунктів, зокрема, заморожування війни по існуючій лінії фронту, зобов'язання провести у 2040 році загальноукраїнський референдум про зовнішньополітичний курс країни, а також референдуми на українських територіях, окупованих на момент заморозки війни Росією. Крім того, РФ не заперечуватиме проти вступу України до ЄС, а Київ погодиться на позаблоковий статус, іншими словами відмовиться від НАТО. В офісі президента цю інформацію прокоментували заявою, що мирний план з точки зору України може бути лише один — і це формула миру Зеленського.  

Реджеп Ердоган неодноразово заявляв, що Туреччина готова провести так звані мирні переговори між Україною та Росією. Фото: ОПУ

Російський тиск триватиме, продовжує Руслан Осипенко, адже росіяни розуміють, що вигідні для них умови не триватимуть безкінечно:

— Вікно можливостей зачиниться десь через три місяці, коли переобереться Європарламент. А в Європі тенденція така, що вони підтримуватимуть Україну, і справа не в тому, подобається чи не подобається наша країна, а в тому, що ми даємо час Європі краще підготуватися до війни. Тому вони будуть підтримувати, надійдуть снаряди, надійдуть Ф-16 — і баланси сил України і Росії на фронті приблизно зрівняються. Такої можливості в Путіна, як зараз, може вже не бути. Хіба Трамп прийде і буде напряму тиснути на нас, зупинивши взагалі будь-які відносини, поставить ультиматум, щоб ми сідали і підписували щось.

У росіян такий розрахунок певна річ є, але об’єктивно липень-серпень — і їхнє вікно можливостей зачиниться

Страх війни

Оці заклики до швидшого припинення вогню і заяви, що Україна має піти на перемовини, є наслідком трьох факторів, пояснює політичний аналітик Центру досліджень Східної Європи (Вільнюс) Адам Рожевич. По-перше, чимало людей на Заході не розуміють саму складність ведення війни і не сприймають війну, як щось таке, що, по суті, ставить під загрозу існування України:

— Ще один фактор — політичний. Найкращим прикладом цього є те, як Дональд Трамп використовує війну, щоб підвищити свій статус і отримати політичні важелі у власній країні, щоб показати американцям, що він може закінчити цю війну дуже швидко, тоді як Байден не зміг цього зробити. І третя причина полягає в тому, що деякі люди орієнтовані на російську позицію, мовляв, якщо Захід підштовхне Україну до переговорів, то він й отримає перевагу. Такі голоси теж чутно.

У всіх, хто спонукає Україну до переговорів, — від Папи Римського до Трампа — можуть бути свої обґрунтування і своя логіка, але головний спільний елемент — страх перед війною, її наслідками і страх того, що їм доведеться воювати самим, вважає старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель. Він наводить приклад з особистого досвіду:

—  Коли я проводжу конференції на підтримку України або пишу статті на цю тему, я одразу отримую дуже негативну реакцію від деяких громадян, які кажуть, що я розпалювач війни. І це відбувається лише тому, що я кажу, що ми повинні зупинити росіян, допомогти українцям зупинити росіян.

Але страх бути втягнутими у війну породжує агресію і тоді починається оце так зване миротворство — як наслідок, тиск на уряди, щоб вони зі свого боку тиснули на Україну

Мир по-пекінськи

Китай так і не засудив російське вторгнення в Україну, а американські журналісти, посилаючись на джерела в розвідці, час від часу повідомляють про те, що китайці допомагають Росії зброєю.  

Офіційний Пекін мовчав цілий рік перед тим, як публічно озвучити свої пропозиції щодо завершення війни в України. Вперше план з 12 пунктів китайці презентували на Мюнхенській безпековій конференції 2023 року: там йдеться про безумовне припинення вогню і відновлення мирних перемовин. У китайській версії війна названа українською кризою, звертає увагу кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський, і вже з цього зрозуміло чиї інтереси просуває Китай. Крім того моделюється такий посил — оскільки це буцімто криза, то її легше врегулювати:

— Позиція Китаю зрозуміла, вони мають сильні союзницькі відносини з Росією. І ми бачимо, що під час останнього візиту Лаврова вони домовилися про посилення стратегічного співробітництва. З іншого боку, Китай не хоче втрачати торгові ринки на Заході та відносини з країнами Європейського Союзу. Тому Сі і збирається на початку травня з візитом в Європу. Для Китаю це важливо в контексті їхнього проєкту «Один пояс, один шлях». Це сучасна концепція Пекіна. І, звісно, вони не хочуть наражатись на санкції європейські чи американські. Але вивчають їх в контексті своїх регіональних амбіцій, Тайваню, зокрема.

Одним словом, Китаю важливо, щоб Росія не програла, а Україна і Захід не виграли, щоб не було ні явних переможців, ні переможених
Спецпредставник уряду КНР з питань Євразії Лі Хуей та керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак. Київ, 7 березня 2024 року. Фото: ОПУ

В останні тижні китайська дипломатія активізувалась. З 2 по 11 березня відбулось європейське турне Лі Хуея — спецпредставника Пекіна у справах Євразії. Він відвідав чотири європейські столиці: Париж, Берлін, Варшаву і Брюссель, а також Київ і Москву. Звісно, візит позиціонувався як спроба знайти консенсус задля вирішення конфлікту, а втім, це радше була свого роду ревізія настроїв, наскільки Європа втомилась від війни і як довго готова підтримувати Україну. 

Власне, від відповіді, зокрема, на ці питання залежатиме і позиція Китаю на майбутньому саміті миру в Швейцарії, вважає Станіслав Желіховський: 

— Поки що Китай не виявляє жодної прихильності до української формули миру. Але Глобальний саміт миру буде показовим в цьому сенсі: побачимо, чи буде там присутня китайська делегація, на якому рівні і в якій ролі.

Переговори не на часі 

Є таке кліше, що кожна війна закінчується переговорами, каже старший науковий співробітник Інституту міжнародних відносин Egmont-Royal (Брюссель) Йоріс ван Бладель. Але якщо одна зі сторін заходить на переговори зі слабкої позиції, то очевидно, на чию користь вони завершаться:

— Зараз ні Україна, ні Росія не вважають, що вони перебувають у досить сильній позиції, щоб почати переговори. Якщо Москва відчує своє домінування, вони підуть на переговори і назвуть їх мирними. Для Києва ситуація зараз не дуже райдужна. На мою думку, 2024 рік для України — це рік виживання.

Ще треба витримати цей літній наступ росіян, який анонсується. В такому випадку мирні переговори — це абсурд

Бо це лише підсилить позицію Росії, а її мета знищити Україну, вони заперечують право України на існування, в цьому суть. Тому будь-які переговори на даний момент цілковито безглузді 

Нинішня стратегія Заходу, а також України полягає в тому, щоб перечекати 2024-ий рік, після — буде можливість поставити Росію в дуже погане становище, прогнозує  політичний аналітик Центру досліджень Східної Європи (Вільнюс) Адам Рожевич:

— Оборонна промисловість на Заході зростає, виробництво зростає, і в довгостроковій перспективі Україна має більше шансів виграти цю війну, ніж Росія. Загальний ресурс на виробництво західної продукції набагато більший, ніж у РФ, але, щоб все це реалізувати, потрібно доволі багато часу.

Саміт миру

Ініційований Україною Глобальний саміт миру відбудеться 15–16 червня на швейцарському курорті Бюрґеншток неподалік міста Люцерн. «Це форум для діалогу на високому рівні щодо шляхів досягнення всеосяжного, справедливого та міцного миру для України відповідно до міжнародного права та Статуту ООН», — йдеться в офіційному повідомленні швейцарського уряду. Україна, зі слів Володимира Зеленського, розраховує, що участь в зібранні візьмуть до сотні країн:

— Кожен лідер, кожна держава, які прагнуть, щоб російська агресія завершилася дійсно справедливим миром, мають змогу приєднатися до наших глобальних зусиль. Готуємо саміт, готуємо конкретні його результати — чітку позицію світу щодо справедливого закінчення цієї війни. Мир не має альтернативи.

Глобальний саміт миру відбудеться у готелі Bürgenstock у Швейцарії. Фото: Shutterstock

Росію на саміт у Швейцарії не запросили, російські дипломати відповіли, що без них це буде черговий раунд безплідних консультацій, а втім попередили, що не брали б участі, навіть, якби отримали запрошення.

Саміт миру сам по собі важлива ініціатива, каже політичний аналітик Центру досліджень Східної Європи (Вільнюс) Адам Рожевич:

— Ми бачимо зусилля президента Зеленського та України, а також колег із Заходу, спрямовані на  досягнення консенсусу в НАТО та європейських країнах щодо того, що Україна не повинна відмовлятися від своєї території, свого права на членство в НАТО і так далі. Так що це, по суті, більше конференція для досягнення консенсусу, спрямована на те, щоб показати Росії, що будь-які спроби нав'язати свої умови, російські умови Україні, не будуть визнані також і західними країнами.

А також представити всьому світу, не лише Росії, але й іншим країнам, які є більш пасивними у цій війні, таким як, наприклад, Індія, що існує сильна підтримка української справи, і сильна підтримка української справи
20
хв

«Миротворці» для України: чи покладе саміт у Швейцарії край війні і на чиїх умовах?

Катерина Трифоненко

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Між виживанням і капітуляцією: чому вибір нового генсека НАТО — взагалі не про прізвища

Ексклюзив
20
хв

«Вибір цінностей»: українські митці представляють Польщу на бієнале у Венеції

Ексклюзив
20
хв

Як говорити з дітьми про війну?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress