Ексклюзив
20
хв

«Навички, які наші жінки отримують зараз за кордоном, будуть дуже потрібними при відбудові України», — Ольга Луць

Як не загубитись, коли доводиться шукати нову професію, друзів, відбудовувати кар’єру з нуля? Це питання стоїть перед українками, які змушені були виїхати за кордон через війну. Для багатьох з них адаптація потребує не лише сили волі — а також підтримки. Sestry поговорили із членкинею міжнародної спільноти «Women Leaders for Ukraine» Ольгою Луць про можливості для жінок розвиватися, віднаходити лідерський потенціал та впливати на зміни

Тетяна Виговська

Ольга Луць. Приватний архів

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Тетяна Виговська: Що таке «Women Leaders for Ukraine?» Чим займається організація?

Ольга Луць: Це міжнародна спільнота, об’єднання жінок з бізнесу, політики, а також тих, хто працює у соціальній сфері, тобто в ГО та благодійних фондах. Президенткою є Ірина Папуша, а членкинями — жінки з усього світу, ми зараз присутні в 19 країнах, в 32 містах. Зокрема в Японії, США, Іспанії, Австрії, Чехії, Польщі й, звичайно, Україні. Тобто це мережа жінок. Яка ґрунтується не лише на обміні інформацією, контактах і менторству, але й на розвитку лідерства з умінням впливати на соціальні й політичні зміни. Також це представництво жінок на різних аренах, форумах, конференціях, зокрема на конференції в Давосі, яку варто згадати як найвідомішу.

Ми організовуємо зустрічі, неформальні й формальні, у країнах, з яких походять наші учасниці. Працюємо над розвитком жінки й наданням їй сили, необхідних навичок, щоб вона знала, як і що робити для досягнення своїх цілей.

На форумі Women Leaders for U в жовтні Олександра Матвійчук, голова Центру громадянських свобод, що отримав Нобелівську премію миру, наголосила, що жінки мають підтримувати одна одну, щоб майбутні покоління не мусили доводити своє право на рівність

Звісно, чоловіки також важливі, вони є частиною цього ком'юніті, є підтримкою, або, як це красиво називають англійською, «allies» (союзниками). Але основний фокус — жінки й надання їм можливості висловлюватися, розвиватися та обраводитись важливими контактами, у такий спосіб будуючи майбутнє — своє й України. Бо внесок жінок важливий не тільки зараз — він буде дуже важливим для відбудови України, оскільки на жіночих плечах лежить дійсно чимало.

Зараз багато жінок виїхали з дітьми в інші країни, де дбають про сім'ю, а ще мусять вирішувати, де працювати, що робити: можливо, започаткувати власний бізнес або шукати новий шлях для розвитку. І ці навички будуть безцінними у майбутньому.

Якщо жінки захочуть повернутися в Україну і взяти участь у її відбудові, вони мають знати, як це робити

— Які цікаві й важливі ідеї вже вдалося втілити «Women Leaders for Ukraine»?

— Почну з двох проєктів, які особливо близькі мені завдяки своїй потужній силі. Перший реалізовано спільно з «The Kids of Ukraine Foundation». Це організація з Великої Британії та США, що підтримує ініціативи, які допомагають дітям та їхнім сім'ям подолати травми війни. Ми є партнерами цього фонду і підтримуємо діяльність у сфері надання гуманітарної допомоги, а також організації поїздок SviTY.

Ми зосереджуємося на психологічній підтримці дітей через спорт, гру й активність. Ми організували багато літніх таборів у Карпатах та інших місцях, де діти можуть не лише провести час на свіжому повітрі та відволіктися від складної реальності, а й отримати психологічну підтримку.

Підтримка дітей у подоланні травми війни

Другий проєкт ми реалізуємо циклічно разом з Міжнародною Федерацією Коучингу (International Coaching Federation). Це відома організація, що об’єднує сертифікованих коучів (тренерів із саморозвитку — Ред.) з усього світу. Вона створює простір для глибоких і чесних розмов, можливість побачити себе та свої здібності з іншої перспективи. Це чудова нагода не лише поспілкуватися з кимось з іншого регіону чи країни, а й відкрити нові шляхи втілення своїх цілей. Щоб допомогти жінкам впевнено рухатися вперед, глибше розуміти свої потреби та відкривати власний потенціал.

Взагалі, напрямки нашої діяльності різні. Наприклад, у нас є нагорода «Ukrainian Award of Inclusivity», якою ми відзначаємо лідерок, що несуть зміни для України. Плюс ми активно впливаємо на законодавчі процеси. Україна на шляху до ЄС, і всі ми віримо, що це станеться — але потрібен тиск з різних боків. І з нашої перспективи дуже важливо, щоб жінки були залучені, щоб це не були переговори без жінок, бо, як я вже казала, жінки будуть дуже важливою групою для майбутнього України, для підтримки всіх процесів — економічних, бізнесових, законодавчих.

Наша спільнота відкрита, і якщо хтось з читачів має ідею, хоче щось запропонувати, ми завжди раді новим учасникам.

— Участь у проєктах і подіях є безкоштовною?

— Так, всі витрати покриваються нашою організацією, спонсорами та партнерами. Тож якщо ви є членом нашої спільноти і хочете взяти участь, — після заповнення анкети та інших необхідних документів ви можете долучитися до проєктів «Women Leaders for Ukraine».

— Ви теж брали участь у «Coaching Project». Чим коучинг є важливим для лідерки? І що цей проєкт дав корисного саме вам?

— Коучинг має ключове значення для розвитку лідерських якостей. Він допомагає зазирнути вглиб власного потенціалу, відкриваючи доступ до тих граней особистості, які ми зазвичай не помічаємо або боїмося визнати. Це можливість зрозуміти свої страхи, таланти, сильні сторони, а також зізнатися у своїх обмеженнях. І цей процес важливий, бо лише тоді, коли ми приймаємо себе такими, якими ми є, ми можемо стати справжніми лідерами — тими, хто надихає інших, будує довіру і створює простір для розвитку в команді.

Сергій Фурса, Олена Борисова, Катерина Рожкова, Надія Омельченко й Оксана Войцеховська на форумі Women Leaders for U в Києві, жовтень 2024

А ще коучинг дає нам сміливість бути вразливими, не ховати свої слабкості під масками і ролями. Це простір, де ми можемо дозволити собі бути собою — і в цьому знаходити силу, яка необхідна для лідерства. Справжній лідер — не той, хто знає всі відповіді, а той, хто вміє бути відкритим до навчання, розвитку і, що важливо, до визнання своїх слабких місць. Тільки тоді лідер може створювати середовище, де інші відчувають підтримку і можуть бути найкращими версіями себе.

У моєму випадку сесія з коучем дозволила впорядкувати сильні сторони, про які я раніше й не знала. І взагалі подивитися на коучинг по-іншому. Це не лише відкриття своїх компетенцій або того, що потребує вдосконалення, але й знаходження відповіді на питання, для чого я роблю те, що роблю, що є моєю мотивацією, адже саме це дає мені енергію на втілення задуманого.

— Ви втілюєте круті проєкти, але ж це волонтерська діяльність? Чим займаєтесь окрім «Women Leaders for Ukraine?» Можливо, маєте бізнес?

— Я працюю в американському банку Bank of New York Mellon у Вроцлаві. Моя посада — директорка з обслуговування в BNY (Investment Manager Relationships, тобто управління відносинами з інвестиційними менеджерами). У мене немає власного бізнесу, але я відкрита до теми women empowerment (розширення прав і можливостей) та лідерства жінок. Було б чудово створити щось своє, і Women Leaders for Ukraine надає мені знання, як це зробити.

Щодо банку — це також цікавий простір для жінок. Наразі це переважно чоловіча галузь: що вищі посади, то більше чоловіків. І я питаю себе: чому так? Що можна зробити, щоб це змінити, щоб дозволити жінкам також досягати певних кар'єрних вершин, якщо вони цього хочуть?

— На вашому сайті я знайшла анкету, яку потрібно заповнити для отримання підтримки своєї ідеї.  Це лише для ваших членів чи для всіх?

— Для всіх. Якщо у вас є ідея власного проєкту та його реалізації, ми з радістю вислухаємо та розглянемо її. Наступним кроком буде розмова, яка дозволить нам глибше зрозуміти вашу концепцію та її потенціал.

— Це має бути соціальний чи бізнеспроєкт? І які цікаві ідеї ви вже підтримали?

— Ми готові розглядати будь-які ідеї. Ми оцінюємо, як вони вплинуть на Україну і яким чином зможуть покращити ситуацію жінок

Проєкти не обов'язково мають зосереджуватися в Україні; вони можуть стосуватися жінок в усьому світі, і ми не накладаємо жодних обмежень щодо їхньої специфіки. Заохочуємо надсилати ідеї, пов’язані з жіночим розвитком, рівністю тощо. Це можуть бути соціальні чи бізнесові проєкти, ініціативи щодо змін у законодавстві — будь-що, що матиме позитивний вплив і стане двигуном змін.

Учасниці спільноти

А які цікаві проєкти підтримали? «Kids of Ukraine Charity Found!» Діти у війні найбільш вразливі. Варто також згадати про технологічні стартапи, нові продукти. Також різні конференції, локальні ініціативи. Нещодавно організували форум у Києві, де зібралися жінки-лідерки для обговорення теми розвитку жінок і їхнього впливу в політиці, суспільстві та бізнесі.

Як країна поза ЄС Україна отримує менше ресурсів від Європи. Тому важливо мислити творчо, використовувати потенціал, зокрема в Польщі й інших країнах з великою українською діаспорою.

— А культурні проєкти? Наприклад, я створила українську бібліотеку в Катовицях, зібрала близько 1000 книжок. Також маю в Україні видавництво й чимало ідей щодо видання творів українських письменників польською мовою та просування української літератури…

— Це чудовий проєкт. Культура є дійсно важливою у боротьбі. Війна зробила українську культуру більш видимою за кордоном, і це нагода показати її світу, запропонувати іншим познайомитися з нашими талановитими письменниками, як-от Ліна Костенко, наприклад.

Спалені твори мистецтва, пограбовані церкви та зруйновані пам'ятники — це наслідки актів варварства, які і досі скоюють російські війська в Україні. Умисне знищення культурних цінностей вважається військовим злочином і є шкодою, завданою спадщині не лише одного народу, а й всього світу.

— Що плануєте робити в майбутньому, якими є ваші амбіції?

— Головна мета — розширення, розбудова нашої спільноти з акцентом на більш глибоку співпрацю. Далі зосередимось на політико-соціальних проєктах, підтримці законодавства, питаннях гендерної рівності та різноманіття, братимемо участь у політичних обговореннях і конференціях, де голос жінок є важливим.

Зараз ми підбиваємо підсумки року, щоб зрозуміти, які проєкти мали найкращий відгук, стали реальною зміною, мали позитивний вплив і їх варто продовжувати. Так от «Kids of Ukraine Charity Found» та «Coaching Project» обов’язково продовжимо, адже вони мають великий масштаб і значення. Також «Resilience ship» — просування українського стійкого лідерства у світ.

Сподіваємося, що багато людей мають цікаві ідеї та хочуть діяти. Важливо зберегти зацікавленість Україною, бо, як відомо, цей інтерес трохи зменшився. Ми прагнемо, щоб Україна залишалась помітною в різних аспектах — політичних, соціальних тощо. Це і буде нашою місією.

Фотографії: FB Women Leaders for Ukraine

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Засновниця та головна редакторка видавництва "Час Змін Інформ", співзасновниця благодійного фонду "Час Змін", фронтова волонтерка, журналістка, друкувалася в українських та польських газетах, зокрема, "Dziennik Zachodni" та "Gazeta Wyborcza". Членкиня Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, організаторка культурних подій, фестивалів, білоцерківських "Парадів Вишиванок".

У Катовіце створила українську бібліотеку, проводить літературні читання, організовує зустрічі з українськими письменниками. Лауреатка Білоцерківської міської літературно-мистецької премії ім. М.Вінграновського. Отримала медаль «За сприяння Збройним Силам України», а також нагороду Visa Everywhere Pioneer 20 — відзнаку за досягнення жінок-біженок, які мешкають в Європі та мають значний вплив у своїх нових спільнотах.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Якщо війна і непевні часи турбулентності, у котрі нині занурилася чи не половина світу, — це також час для росту, то український видавничий «глянцевий» бізнес показує непогані результати. Інша справа — скільки зусиль для цього доводиться прикладати.

Наталія Дунайська 25 років у видавничому бізнесі, запускала різні проєкти, переважно у люксовому сегменті. Вона — видавчиня глянцю Elle, Elle Decoration, Harper’s Bazaar і Cosmopolitan в Україні. Останні два видання постали вже в часи повномасштабного вторгнення. За час повномасштабного вторгнення їй вдалося не лише зберегти колектив DOMIO PUBLISHING, а й збільшити штат. У Польщі Наталія Дунайська запустила Architectural Digest (AD) із редакцією у Варшаві, який одразу знайшов свого читача і вже успішно завойовує місцевий ринок. З виданням Sestry.eu вона поділилася особливостями видавничого бізнесу в Польщі, а також роздумами про те, якими ми вийдемо з цієї війни.

Про видання

Вихід Architectural Digest (AD) на польський ринок відбувся, коли минув перший шок після повномасштабного вторгнення. Перемовини про отримання ліцензії для нового видання велися приблизно 1,5-2 роки. У партнерів було чітке розуміння польского ринку, а також уявлення про потенційних клієнтів. 

Польський AD — журнал про архітектурний дизайн і мистецтво, вишукані інтер’єри і стильні будинки, технологічні новинки і тенденції. На сторінках представлений також сегмент «lifestyle» — із модою і предметами розкоші.

Обкладинка журналу. Фото: матеріали для преси

У продуктів видавничого дому DOMIO PUBLISHING 90% контенту — виробленого локально. Адже ми добре знаємо, що те, що працює у Польщі, не працює в Україні або у тій же Франції. Так само те, що працює в Україні — не працюватиме у Польщі. 

Я дуже комерційно орієнтована людина і повністю відповідаю за бізнес. Ось тому я розмовляю мовою цифр, мені завжди важливий результат. Люблю свою роботу

Ми несемо людям мрії, нас купують і читають. Це не означає, що хтось обов’язково купить кухню за 100 тисяч євро. Але, принаймні, він може наблизитись до цього, поринути у світ люксу, зазирнути до зі смаком оформленої квартири чи будинку. Ми даємо можливість наблизитися до мрій і реалізувати їх. Адже лише коли ми мріємо, у нас виходить — думки матеріальні.

Про смак

У поляків є смак, він доволі стриманий. Вони менш сміливі у кольорах і відтінках, як от іспанці. Утім, віддають перевагу надійності: дорога річ має бути справді якісною. 

Якщо польський покупець витрачає 100 доларів, то має розуміти, на що їх витратив

Дається взнаки європейський менталітет — у 20 років не заведено ходити в норковій шуби до п'ят і їздити на Bentley. Тобто, для усіх цих атрибутів ти маєш досягти певного віку. У польському сегменті «лакшері» ми бачимо красивих людей, гарно одягнених. Але вони одягнуті стриманіше, аніж в Україні. І машини у них стриманіші, ніж у нас.

Чим ми відрізняємось

В Україні є таке явище як show-off — життя на показ. Ти можеш жити у доволі простих умовах, не мати за душею нічого, але їздити на «Мерседесі». Такий собі дещо азійський наліт потягу до розкоші.

Урочисте відкриття журналу AD. Фото: пресматеріали

Українка, коли виходить на вулицю, наче виходить заміж. Вона завжди із макіяжем, часто на підборах. У Польщі — це виражено меншою мірою. Більше того, люди тут одягнені набагато простіше, часом навіть нудно. Модні люди тут — великі консерватори. І навіть якщо вони добре забезпечені — ці гроші «мовчазні». В Україні багаті люди теж потроху змінюються в цей бік.

Особливості ринку

У нашому сегменті бізнесу Польща — це Україна 7-10 років тому. Ринок люксу в Україні у рази більший. Тут досі немає тих брендів, які є у нас. Приміром, у нас напряму відкритий монобренд — представництво Cartier, CHANEL, Louis Vuitton, PRADA, John Richmond. Тут же корнер Dior відкрився кілька місяців тому. Louis Vuitton тут також корнер, а в нас — окремий магазин. Cartier працює через агента, в Україні — напряму. 

Я думаю, що навіть під час війни за обсягом ринку Україна конкурує із Польщею. Але тут — шалений потенціал. За останні два роки відкрилося чимало шоу-румів у сегменті «дизайн інтер’єрів» і чимало ще збираються відкриватися. 

Поляки люблять своє, захищають його і не пускають чужих. Але є інший бік, коли вони не можуть запропонувати рівень якості речей, щоб замінити ті закордонні бренди, які зараз приходять на ринок

Відкриваються лакшері-магазини, місцеві туди заходять, приглядаються. Щоб витратити $10 тисяч на диван, до цієї думки найперш треба звикнути. Але поляки так само люблять їздять на автомобілях Audi, BMW, Porsche. Вони надають перевагу швейцарським годинникам, ювелірним прикрасам Bulgari, Cartier, Van Cleef тощо. Тобто, поряд із польськими дизайнерами і брендами є запит на західні бренди. Тож я впевнена у потенціалі цього ринку. 

Як усе починалося

За роки у видавничому бізнесі я знаю всі процеси зсередини, розумію, як їх вибудувати. Мені потрібна була правильна команда. І насамперед треба було знайти головного редактора, котрий «під себе» підбере журналістів, які писатимуть. Оскільки я не розумію польську, не маю відчуття мови, була велика небезпека помилитися із людиною. Але нам пощастило.

З дистриб’юцією було все просто, я звернулася до штучного інтелекту і написала: «Дайте мені, будь ласка, найбільші дистриб'юторські компанії в журналах» і отримала їх із контактами. Маємо двох чудових продавців реклами.

У нас повністю польський колектив. Звісно, десь ми корегували, із кимось прощалися, але за півтора року сформувалася дуже хороша команда. Я — генеральний директор компанії і, звісно, розриваюся між двом ринками. 50% свого часу проводжу в Польщі, 50% — в Україні. Але «long distance doesn't work» — як у стосунках, так і в бізнесі, тому потрібно все контролювати. 

Наталія Дунайська з Бріжит Макрон. Фото: приватний архів

Помилки і труднощі

Коли ми зареєстрували компанію онлайн, допустилися невеликої помилки. Ми з’явилися в KRS (Krajowy Rejestr Sądowy — загальнопольський державний судовий реєстр, до якого вносять суб'єкти підприємницької діяльності. – Авт.), але не з’являлися у вайтлисті й не могли рухатися далі. На всі питання, які ми ставили, відповіді не отримували. 

В усіх структурах існує проблема комунікації, особливо, якщо ти — іноземець. У тому числі, відкриття банківського рахунку. Тож і ми були наче у вакуумі. І лише коли виправили помилку, все запрацювало. Ми б набили менше гуль, якби від початку хтось узяв нас за руку і вів. Пізніше наша колега — українка, яка давно живе у Польщі, — полегшила усі процеси і прискорила їх. 

Труднощі виникли із відкриття корпоративного рахунку в банку. Відкритий рахунок чомусь не активувався. Я пишу — що відбувається? Чому для активації потрібно стільки часу? Проходить тиждень-два, мені ніхто не відповідає. Я приходжу в банк і дізнаюся, що при оформленні документів менеджер допустився помилки. Але виправити не можуть, бо немає того самого менеджера. Новий рахунок теж не можуть відкрити, бо я уже його маю. Я кажу: «Дивіться, ось ваш банк, а ось — сусідні двері іншого банку. Нам байдуже, де відкривати рахунок». За дві хвилини усе було вирішено, хоч на це ми витратили місяць. 

Коли ми знайшли приміщення під офіс у Варшаві, рієлтор оголосив: «Через кілька місяців підпишемо договір». Було дивно, бо ж не йдеться про покупку, а лише про оренду. У Києві це робиться набагато швидше. Також ми зрозуміли, що із частиною команди ми «не злітаємо». Тож при збережених ключових позиціях ми змінили 20% польових гравців, здійснили approve і все запрацювало. 

Зараз я можу відверто сказати: для того, аби вийти на ринок, треба мати партнера-поляка, який би був помічником і провідником

Із допомогою місцевих усе пришвидшується й набагато простіше вирішується. Хоча зараз є багато організацій, фондів, котрі допомагають становленню українського бізнесу, виділяють гранти на його розвиток. 

Зараз, уже розуміючи місцевий ринок, я завжди додаю до строків укладання угод кілька місяців з огляду на польську непоспішність. Зате поляки мають міцніші нерви. Ми ж активно працюємо, попри те, що у нас — то революція, то війна. 

Про початок «великої» війни

Ми живемо за кілометр від Бучі. Коли почалася повномасштабна війна, чоловік скочив у машину і поїхав на Печерськ забирати усіх батьків до нас «у безпечне місце». Перші три доби ми сиділи у підвалі — бо над нами усе літало, адже поруч аеродром у Гостомелі. Я навіть могла розледіти обличчя пілота, який летів над будинком. 

Наступного дня після початку повномасштабної війни у нас відключили світло, а через кілька днів — газ. Із усіх наших друзів в околиці ми мали камін, то хоча б грілися. Чоловік мій — фанат грилю, тож ми готували їжу на грилі. А ще у мене була купа свічок, які я постійно купувала — тож ми палили свічки. 

Вулиця Вокзальна, на якій знищили російську колону, пересікається з вулицею Яблунською (під час окупації росіяни вбили тут щонайменше 60 цивільних. — Авт.) у нас за парканом. Тобто, поряд їздили танки. 

А мій брат живе трохи далі, у Березівці. Третього березня о 3.00 ночі до нього прийшли буряти і сказали: «Элитный котеджный домик — на выход». Його будинок був зруйновний — від вибухової хвилі міжкімнатна кухонна перегородка зрушилася на 20 сантиметрів, скло повилітало. Зараз дім відновлюють. 

Ми виїздили 9 березня. Волонтери казали: «Давайте пробувати пробивати коридор». Їхали з білими ганчірками, на яких було написано «Діти». Ми проїздили через два російських блокпости, машини оглядали. Потім, коли я вже читала про Бучу, я думала: «Господи, над нами, здається, летіла армія ангелів-спасителів». Ми поїхали на захід України. Але щойно у Ворзелі дали світло — наступного дня вже були вдома. 

Стосунки із Варшавою

Я приїжджаю до Варшави як додому, я все тут знаю. Обожнюю її за те, що я тут не їжджу на автомобілі. Навіть якщо хтось пропонує підвезти, відповідаю: «Не треба». Адже у Києві я увесь час пересуваюсь на авто. Маю тут улюблені місця — Музей сучасного мистецтва у Варшаві на Маршалковській, Музей Війська Польського, дуже подобається архітектура Великого театру. Тобто у мене немає відчуття, що для мене це чуже місто. У Варшаві я проводжу багато часу. Коли ми запускали проєкт, першого року я більше провела у польській столиці, аніж у Києві. Це було нестерпно для моїх дітей. Зараз я перебуваю в обох містах однакову кількість часу. Утім, для постійного життя я Варшаву не розглядаю. 

У Києві я маю великий гарний дім, який ми збудували. Переїхати з цього будинку з великим із ділянкою і грилем? Ні. Я люблю гарні українські супермаркети, я — естет. Я люблю нашу швидкість, цифровізацію і застосунки — «Дію», Монобанк. Ми дуже інноваційні. І тут в дечому навіть переплюнули Америку. Той рівень життя, який я маю в Україні, я не отримаю в Польщі. Хоча я маю чимало знайомих, які переїхали у Варшаву і живуть там. 

Я прихильник того, якщо жити в цій країні, то треба бути повністю інтегрованим у цю культуру. Коли вже ти переїхав до Польщі, то граєш за її правилами, спілкуєшся з поляками, живеш цією культурою і привносиш свою. Не варто замикатися у своєму соціумі. Треба бути повністю залученим у цю країну. 

Якими вийдемо з цієї війни

У мене стійке відчуття, що ті межі, які раніше були, в Європі ще більше розмиються. Ми будемо більш інтегровані до Євросоюзу, до європейських країн, вони нас краще розумітимуть. Ми починаємо під них адаптуватися — так само, як і вони під нас. Зміниться навіть наш менталітет. Бо як би там не було, є у нас одна особливість — як легше викрутити, як оминути закон.

Тут у Польщі ми працюємо за законодавством, чітко сплачуємо податки. І це перший крок до нормального цивілізованого суспільства. А також — відсутність корупції

У Польщі мені дуже імпонує розвиток регіонів — тобто, життя не крутиться лише в містах і довкола міст. Добре було б перейняти це для нас.

20
хв

Видавчиня Наталія Дунайська про глянець під час війни й особливості видавничого бізнесу в Польщі

Ольга Гембік
жабка бізнес українці Zabka

Ще сім років тому вона й уявити не могла, що житиме за кордоном і керуватиме власним бізнесом. Польща здавалася тимчасовим прихистком для заробітку, а у кишені лежало всього 300 злотих. Спершу доводилося працювати на заводі, згодом — покоївкою, жити в кімнаті разом з хлопцями, адже не було власного простору, потім розвантажувати палети на складах торговельної мережі. Але кожен крок Марини наближав її до власної справи. Сьогодні вона — власниця популярного магазину Żabka і приклад того, як віра в себе, праця й витримка здатні змінити життя.

Марина Будзінська (в центрі) зі своїми працівницями. Приватний архів

Щоб відкрити «Жабку», треба скласти чотири іспити

— Рішення переїхати до Польщі було непростим, але вимушеним, — розповідає Sestry Марина Будзінська. — Я — мама-одиначка, яка прагнула забезпечити своїй дитині гідне життя. В Україні працювала торговим працівником, а згодом стала керівником торговельного відділу. Незважаючи на кар’єрний успіх, фінансові можливості були обмежені, а я хотіла більшого для своєї дитини. Спершу планувала залишитися в Польщі лише на три місяці, заробити грошей і повернутися додому. Однак після короткого повернення в Україну зрозуміла, що це лише початок довгого шляху. Відтоді я живу в Польщі.

— Які були труднощі, виклики, і як ви їх подолали?

— Мій перший досвід роботи тут був непростим. Приїхала з невеликими заощадженнями — всього 300 злотих. Почала працювати на заводі в місті Клодзько, де виробляють автомобільні шланги. Житлові умови були важкими: у двокімнатній квартирі жило восьмеро людей. Робочий графік — 12-годинні зміни з мінімальними перервами. Згодом спробувала працювати покоївкою, але там вимоги були нереальні — за 15 хвилин повністю прибрати номер разом з миттям санвузла, заміною постільної білизни та пилососінням. Заробіток ледве покривав витрати на житло.

Проривом стала робота на складі однієї з великих торговельних мереж у Легниці, де я пропрацювала 4,5 роки. Саме там я познайомилася з теперішнім чоловіком. Паралельно підробляла рекрутером і прибирала квартири.

— Коли настав той переломний момент, що ви вирішили відкрити власну справу, і чому саме Żabka?

— Про власну справу ми з чоловіком мріяли 3 роки. Я обдумувала різні варіанти, спочатку хотіла відкрити кебаб, але зрештою зупинилася на магазині Żabka. Після перегляду в ютубі натхненної історії українки, яка успішно запустила такий проєкт, наважилась ризикнути. Процес підготовки був непростим: співбесіди, навчання та кілька важких іспитів. Незважаючи на мовні труднощі, я не здалася. Налаштовувала себе, що якщо поставила мету — обов’язково дійду до неї. Ми відкрили магазин в серпні минулого року. Цей досвід навчив мене не боятися нових викликів і завжди рухатися вперед, навіть коли здається, що сил немає. Тепер я передаю цю віру своїй дитині: важливо не здаватися, йти до своїх цілей, якими б недосяжними вони не здавалися на перший погляд.

— Скільки потрібно мати грошей, аби відкрити «Жабку»?

— У моєму випадку це було 20 000 злотих, оскільки сума застави для іноземців залежить від обраної форми забезпечення. Але справа не лише в грошах, адже відкриттю магазину передують співбесіди, навчання і навіть іспити. Перша співбесіда відбулася польською мовою через додаток Teams. За нею була ще одна. Потім перевірили, чи не маю я боргів або кредитних заборгованостей. Я побачила, що Żabka відповідально підходить до підбору персоналу, і не кожен, хто бажає приєднатися до мережі, може це зробити.

Я успішно пройшла перевірку, після чого розпочалося тритижневе навчання. Уже тоді мене почали знайомити з роботою у магазині, показувати, як усе працює. Спочатку було дуже страшно через величезну кількість інформації та документації, всі програми — польською мовою... Здавалося, я не впораюся. Якось я навіть прийшла додому і сказала чоловікові: «Не знаю, чи потягну». Але зібралась із силами й продовжила навчання.

Попереду було кілька іспитів: мовний; фінансовий у Вроцлаві після інтенсивного навчання; співбесіда через Teams з перевіркою знань і практичний іспит на місці — три години ґрунтовних запитань і завдань з використання чотирьох програм. Кожен з них я склала на 100% і чекала призначення. Мені запропонували вибір: або новий магазин під ключ, або діючий. Я обрала вже функціонуючий магазин. 

«Ми взяли на роботу українок і намагаємось їх не перевантажувати»

— Існує думка, що в «Жабці» важко працювати: 12-годинний робочий день, праця у вихідні…

— Це поширений і шкідливий стереотип. Я працювала в іншій мережі, мені іноді доводилося вручну розвантажувати по 15 важких палет на день. Тут інакше — в межах поставок приїжджає одна палета, яку ми з чоловіком розвантажуємо. Ми з чоловіком присутні в магазині щодня, займаємося замовленням товарів, контролем касових операцій, веденням документації. 

Касири обслуговують клієнтів протягом тижня. Ми взяли на роботу двох українок, які працюють по 8,5 годин, і ще двох експедиторів, які приходять на заміну. Найнапруженіший час — вечір п'ятниці і суботи. У цей час, а також у неділю ми з чоловіком працюємо самі.

— Ви з чоловіком весь час разом. Як вдається успішно поєднувати бізнес та сімейне життя?

— Багато хто дивується, як ми з чоловіком можемо працювати разом і при цьому зберігати гармонію. Для нас ключовими є взаєморозуміння, чіткий розподіл обов’язків і вміння поважати простір одне одного. У кожного з нас це вже другий шлюб, тому ми добре розуміємо, чого хочемо від стосунків і від спільного бізнесу.

Спочатку було важко звикнути. Здавалося, що постійно щось не так, весь час хотілося все виправити, але з часом ми навчилися правильно ділити роботу так, щоб не втручатися у сфери одне одного. Він займається постачанням товарів, я — замовленнями, бухгалтерією, звітами та іншою документацією. Він не втручається у мої папери, а я не втручаюся у його складські питання.

Чоловік чудово справляється з усім, що стосується замовлень і поповнення запасів. Це його відповідальність. Моя частина роботи — «паперова». Ми працюємо разом 24/7, і це справді круто. Зараз ми навіть розглядаємо можливість продати два своїх приватних автомобілі і придбати один більший, кращий. Адже ми весь час разом… 

— Що можете побажати українським жінкам, які шукають себе або мріють про власний бізнес у Польщі?

— Я знаю, як непросто знайти себе, особливо коли є тиск суспільства. Важливо дозволити собі ризикувати, пробувати нове. Кожна моя попередня робота була викликом, але я завжди думала: «Це тимчасово, я знайду щось краще». І справді, життя це підтвердило. Зараз є чимало можливостей для старту власної справи навіть з мінімальними вкладеннями. Українки відкривають кав'ярні, салони краси, займаються флористикою. Головне — не боятися й пробувати.

Страх — це лише перепона, яку можна подолати. Якби колись мені сказали, що я житиму в Польщі і матиму власний бізнес, я б засміялася. Але сьогодні це реальність.

20
хв

Власниця магазину Żabka Марина Будзінська: «Якби колись мені сказали, що я житиму в Польщі і матиму бізнес, я б засміялась»

Тетяна Виговська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Генерал Річард Ширрефф: Трамп фактично «в ліжку» з Путіним — і до цього треба звикнути

Ексклюзив
20
хв

USAID рятувало життя українців. Чим замінити цю допомогу? ‍

Ексклюзив
20
хв

У скільки насправді обійшлась США допомога Україні? Дослідження

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress