Польща — один з найбільших друзів і союзників України, але передвиборча кампанія в країні показала, що риторика політиків може кардинально змінюватися то в один, то в інший бік. Так, перед парламентськими виборами в Польщі деякі політичні сили навіть закликали припинити допомогу Україні, зокрема — українським біженцям. Sestry обговорили ситуацію з Мартою Лемпарт, лідеркою громадської думки й кураторкою потужного руху «Жіночий страйк».
«Негайно має змінитися ситуація, коли перебування в польській лікарні для вагітної жінки загрожує смертю»
— Пані Марто, які зміни показали останні парламентські вибори в Польщі?
— Ми довели, що можна мати повну владу, керувати армією та системою безпеки, формально отримати більшість на виборах і при цьому ці вибори не виграти (правляча партія «Право і Справедливість» посіла перше місце на виборах, але не має більшості в парламенті й тому не може сформувати уряд — Ред.) Цьогоріч голосувати прийшло набагато більше молоді, ніж на минулих виборах (у 2019 році — 46,4%, а 2023 року — 68,8%), а «Громадянська коаліція» (найбільша опозиційна партія в Польщі — Ред.) набрала понад 28% голосів молодого покоління. Ключовим моментом, однак, є те, що на цих виборах показали активність жінки всіх вікових груп, особливо молоді. За цими людьми майбутнє.
— У Польщі за правління консервативної партії «Право і Справедливість» був прийнятий один із найсуворіших у світі законів про аборти, який фактично позбавляє жінок базових прав навіть у ситуаціях, що загрожують життю. Як мусить змінитися ця ситуація і що потрібно зробити першочергово?
— Цитуючи наш банер з Жіночого страйку, настав час розібратись з усім. Наша боротьба почалася темою абортів, і саме питання абортів призвело зрештою до поразки цього уряду. Легалізація абортів — перше й основне гасло нашого руху. В ньому суть того, як країна ставиться до прав жінок, і навіть ширше — до прав людини. Чи є вона світською державою — тобто такою, чиє законодавство вільне від ідей, які диктує та чи інша релігія. Разом з тим це не єдина проблема. Взяти хоча б домашнє насильство. Новий уряд не стане домагатися виходу Польщі зі Стамбульської конвенції, він відновить виплати організаціям, які протистоять домашньому насильству. Адже за попередньої влади систему підтримки осіб, які зазнали насильства, було ліквідовано.
Знову ж таки — це лише приклад. Головне, що це буде держава, яка поважає своїх громадянок і громадян та надає їм послуги, які має надавати держава. Адже зараз ми — країна на межі банкрутства, в хаосі, з нульовою довірою населення до держави. Проте все можна відновити, все можна побудувати. Ми — не перші, хто це робить, і, впевнена, що ми з цим впораємося.
Мушу, однак, підкреслити, оскільки це часто вислизає з уваги: ми не маємо права на аборт у польській системі охорони здоров’я, але доступ до абортів поза системою став професійнішим, ніж коли-небудь. Ця неофіційна система базується на двох засадах: як переривання власної вагітності в Польщі, так і надання інформації про те, як це зробити, завжди законні.
Номер 22 29 22 597, тобто телефон організації «Аборти без кордонів», — третій за популярністю номер у Польщі після поліції та пожежної охорони.
Тільки в випадку «Аборту без кордонів», тобто одного колективу, ми маємо орієнтовно 50 тисяч абортів на рік, а це третина від загального запиту. І розмови про те, що в Польщі нібито не проводяться аборти, бо вони заборонені, — нісенітниця. Немає права на аборт, немає абортів у державних лікарнях, але аборти як такі — є. Були, є і будуть. І мусять бути законними відповідно до рекомендацій ВООЗ. Так само люди, які допомагають робити ці операції, мають бути захищені законом. Положення про аборти треба викреслити з кримінального кодексу (зараз, наприклад, до відповідальності можуть бути притягнуті матері, чиї доньки зробили аборт, а також активістки). Час легалізувати процедуру переривання вагітності — тобто ввести цю медичну послугу до державної системи охорони здоров'я не як виняток, а як норму.
Нормативні акти про медичну професію необхідно привести у відповідність до світського права в світській державі, тобто вилучити з них будь-які релігійні пропозиції та придумки по цій темі. Наприклад, так зване «застереження про совість», яке дозволяє релігійним фанатикам, що видають себе за лікарів, зловживати службовим становищем для жорстокого поводження з жінками.
Негайно має змінитися ситуація, коли необхідність перебування в польській лікарні для вагітної жінки загрожує смертю, адже для багатьох польських лікарів плід важливіший за його матір настільки, що вони дозволяють вагітним жінкам, у яких виникли раптові проблеми, вмирати. А крім тих, хто загинув, є десятки тих, хто дивом вижив. І це, наголошую, не питання регламенту — йдеться про лікарів, які відмовляються робити аборти навіть у випадках, які дозволені, обманюючи, що за це їх можуть притягнути до кримінальної відповідальності. Не було такого жодного разу з моменту введення заборони абортів 30 років тому! Жодного разу лікарів не карали за легальні види абортів.
Справа не тільки в тому, щоб змінити закон, але також в тому, щоб розібратися з компанією лікарів, які охоче приєдналися до створеної попередньою владою атмосфери абсолютної зневаги, навіть ненависті до жінок. Зараз якщо ти вагітна і потрапляєш до польської лікарні, ти ризикуєш життям. А тому мусиш мати мобільний номер юриста, бажано Federa — організації, яка здатна втрутитись на місці або допомогти дістатися іншого пункту допомоги, яка готова спілкуватися зі ЗМІ (так, це неодноразово рятувало жінкам життя!) й сперечатися з лікарями до кінця. Родина вагітної має бути готова до боротьби з лікарнею та втручання. Зараз не можна вірити жодному слову лікарів - на жаль, краще припустити, що вони брешуть (особливо, коли кажуть, що треба «почекати» — бо це очікування смерті).
Очевидно, все це впливає на рівень тривоги, а також на рішення не вагітніти. В результаті за останній рік ми маємо найнижчий природний приріст населення в Польщі з часів Другої світової війни. Отака вона — «прородинна» політика Польщі.
«Відчувається різниця в ставленні до біженців залежно від їхнього кольору шкіри»
— Перед парламентськими виборами в Польщі політики й навіть урядовці пропонували обмежити або скасувати соціальну допомогу українським біженцям. Наскільки це реально?
— Спеціальний захист для біженців з України, передбачений польським законом, закінчується 4 березня 2024 року. Країни ЄС вирішили продовжити цей термін до 3 березня 2025 року. На мою думку, новий демократичний польський уряд також продовжить термін захисту для біженців. Я не можу уявити іншого сценарію.
Про повне скасування соціальної допомоги українським переселенцям у Польщі відкрито заявляє лише «Конфедерація» (ультраправа націоналістична партія Польщі, відома своїми антиукраїнськими настроями. Набрала 7% на парламентських виборах 15 жовтня — Ред.). Її представники стверджували, що поляки нібито проти рівного доступу до пільг на кшталт 500+ та «Добрий старт» для громадян Польщі та біженців з України. Разом з тим результати виборів доводять, що «Конфедерація» помились..
— Нова влада в Польщі переглядатиме ці соціальні пільги для українців чи ні?
— Я на це сподіваюся, тому що попередня влада вже почала показувати своє справжнє обличчя, обмежуючі доступ до пільг та змінюючі терміни їх отримання. Це були такі тестові ходи, поєднані з поширенням пропаганди про брак грошей на різні важливі витрати через допомогу українкам, що нібито дуже дорого нам коштує. З розпалюванням гніву, яке ми вже багаторазово бачили в Польщі під час їхнього правління, і яке згодом переростало в повномасштабні кампанії ненависті проти окремих соціальних груп. Найбільшу допомогу українці отримали не від попередньої влади, а від громадянського суспільства, неурядових організацій, представників місцевої влади та тисяч людей доброї волі. Польські служби не підтримували українців, вони конфісковували подарунки з пунктів допомоги, щоб міністри могли з ними сфотографуватися. Пропаганда колишнього уряду про його нібито «допомогу» людям з України — це, мабуть, найбільша брехня всього їхнього терміну. Адже вони ефективно «годували» цим всіх також на міжнародному рівні, вимагаючи під цим приводом гроші в ЄС. Й отримуючи зелене світло для руйнування верховенства права в Польщі та переслідування громадянського суспільства.
— Якою буде політика нової влади щодо мігрантів? І чи справді польське суспільство вороже ставиться до біженців?
— На жаль, відчувається різниця в ставленні до людей, які приїжджають до Польщі, залежно від їхнього кольору шкіри. Рівень сприйняття значно нижчий у випадку небілих людей. Ставлення до мігрантів ілюструють дві контрастуючі картинки: на першій польські прикордонники пропонують чай біженцям на польсько-українському кордоні, на другій — люди в тій самій формі до смерті б’ють переселенців у лісі на кордоні з Білоруссю. Прикро, але ці дії супроводжувались мовчазною згодою чи принаймні байдужістю частини польського суспільства. До речі, суд у Варшаві щойно припинив справу, яку порушив проти мене військовий прокурор за те, що я розповідала, як польські служби вбивають людей на тому кордоні. Прокуратура вважала розмову про ці смерті образою для мундира.
На щастя, ситуація змінюється між іншим завдяки «Зеленому кордону» — фільму Аґнешки Голланд, з яким люто боролася попередня влада. Це означало, що похід на перегляд цього фільму був виявом бунту проти влади. І тому на нього пішли навіть ті, хто в іншому випадку, може, й не став би цього робити. Ці люди, називаючи себе демократами й прихильниками прав людини, в глибині душі нерідко відчували, що життя цих небілих людей у лісі коштує трохи менше. Фільм змінив це, виніс проблему на поверхню і змусив перестати так думати. Я дуже в це вірю.
— Є потужний вислів: «За нашу і вашу свободу». Поляки вірять, що Україна бореться за всю Європу? Чи вони більше покладаються на НАТО в якості захисника?
— Я не бачила соціологічних досліджень з цього приводу, але не думаю, що всі вірять в НАТО. Разом з розумінням, що військової допомоги від інших країн Україні недостатньо, прийшло усвідомлення того, що ми так само не можемо багато на що розраховувати.
Це Україна нас захищає, це українська армія воює за нас.
І така ситуація мене дуже розчарувала. Я більше не вважаю себе повноправною громадянкою Європейського Союзу, не кажу, що я «європейка», тому що на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну міф про європейське партнерство було зруйновано. Протягом тижня я як громадянин цієї частини Європи перетворилась на прохача і людину, яку милостивий Захід має право лаяти, повчати та ігнорувати. Це був болісний урок, але принаймні ми все прояснили. Я — не European, я зі Сходу.
— Багато українських жінок-біженок мають вищу освіту та великий професійний досвід. Але якщо ця українка — не видатна вчена чи всесвітньо відома артистка, то вона буде мити посуд чи збирати китайські автівки на конвеєрі в Польщі.
— Попередня влада повинна була розробити чітку міграційну політику і забезпечити цим людям доступ до ринку праці. Ну про що ми говоримо? Чи ми жартуємо? Попередній уряд з його кількістю порушень закону та релігійним лоббі не був владою в її нормальному розумінні. Як результат — держава не надавала важливих послуг на гідному рівні, нас рятували місцеві уряди та громадянська самоорганізація. Я вірю, що зараз у Мінпраці знайдуться люди, які не забудуть про питання відкриття ринку праці для людей з України, щоб вони могли працювати відповідно до своїх компетенцій та освіти.
«Ціни на квартири в Польщі підвищили не “погані” українські орендарі, а польські орендодавці»
— Є скарги на те, що українці сильно вплинули на ринок нерухомості. Зняти квартиру в Варшаві та інших містах дуже важко. Ціни просто жахливі.
— Треба називати речі своїми іменами: поляки, які здають в оренду квартири, захотіли заробити на війні. Давайте не боятися, що якщо ми скажемо правду, то хтось образиться або націоналісти піднімуть голови. Ціни підвищили не «погані» (українські) орендарі, це зробили жадібні польські орендодавці. Бізнесмени семи скорбот.
Я дуже чутлива до таких тез, начебто невинних, але дуже ксенофобських, відверто антиукраїнських. На жаль, ми легко піддаємось такій м’якій пропаганді, тому що ми дуже монолітна нація. Польща досі не визнає сілезьку мову! Це ж повна ганьба, якийсь польський комплекс. Нібито якщо визнати, що в Польщі говорять не однією мовою, то у нас гусарські крила відпадуть. Для мене є очевидним, що державні установи повинні гарантувати послуги українською мовою (тим паче, що це вже відбувається, бо це просто необхідно), і що українська має викладатися в польських школах як мова величезної меншини, яка проживає в Польщі.
— Попередня влада часто піднімала серйозні питання щодо історичного минулого. Чи є сенс це робити зараз, під час війни?
— Попередня влада була владою, яка готова сперечатися з усіма, нагадуючи про історичні провини та кривди, ухвалюючи закони, які дискредитували нас у світі. Політики робили такі заяви на міжнародному рівні, що своєю ненавистю змушували відчувати сором. Я сама з родини, частина якої не пережила Волинської трагедії, але політики в цьому питанні представляють не мене. Я примирилась з Україною, моя мати сприяла польсько-українському примиренню, тож нехай нарешті замовкнуть про Волинь, бо вони говорять на цю тему недобросовісно. Їм байдуже до Польщі, їм байдуже навіть до України. Ідея полягає в тому, щоб постійно атакувати з позиції вічної жертви. Хай вже врешті йдуть з уряду геть. Не можу дочекатися — скоро.
На титульній світлині — Марта Лемпарт, фото Mateusz Skwarczek/Agencja Wyborcza.pl
Оксана Бєлякова - політолог, телеведуча, редакторка, перекладач. Авторка публіцистичних статей в українській та закондонній пресі. Експерт-політолог провідних телеканалів та радіостацій. Працювала в Верховній Раді України, а також Радником Директора Представництва Польської Академії Наук у Києві. Була автором і ведучою програми "Анатомія життя" на кримсько-татарському радіо.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
