Ексклюзив
20
хв

«Лікар може відмовити у прийомі тому, хто не володіє чеською». Як живуть українці в Чехії?

Українці, які мешкають у Чехії під тимчасовим захистом, у 2025 році зможуть отримати спецдозвіл на проживання на п'ять років (що є кроком до посвідки на постійне проживання). Таким чином Чехія стала першою країною ЄС, яка дала працевлаштованим українським біженцям відповідь на запитання, що буде після закінчення тимчасового захисту. Разом з тим умови переходу на новий статус деякі українці називають несправедливими

Катерина Копанєва

На знак єдності України 21 січня 2024 року українці у Чехії об'єдналися у «живий ланцюг» на Карловому мосту, з'єднавши береги річки Влтави. Фото: Посольство України в Чехії

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Чехія — третя за кількістю українських біженців країна (після Німеччини й Польщі), де перебуває близько 340 тисяч українців зі статусом тимчасового захисту, і, за різними даними, від 120 до 132 тисяч з них працюють. За час повномасштабної війни уряд Чехії вже неодноразово змінював правила для українських переселенців, зокрема й ті, що стосуються житла та соцвиплат. І якщо у 2022 році фінансову допомогу могли отримати практично всі українці, то зараз виплати доступні тільки певним незахищеним категоріям.

Про нюанси проживання в Чехії Sestry розпитали двох українок, які виїхали до цієї країни з початком війни.

Без знання чеської мови можна заробити тисячу євро на місяць

Вже третій рік Ольга Ваганова-Головко з Києва живе у Брно — другому за розміром чеському місті після Праги. Чоловік Ольги залишився в Києві, а вона разом із сином поїхала до Чехії на запрошення друга родини.

Ольга Ваганова-Головко працює в чеській жіночій асоціації, яка з початком війни допомагає українським біженкам. Фото: приватний архів

— Якщо в українця немає в Чехії ні родичів, ні знайомих, держава може надати тимчасове житло, — пояснює Ольга. — Так, у місті Острава біженців реєструють та можуть поселити, наприклад, до гуртожитку. У нас у Брно теж є гуртожиток на 28 кімнат, де мешкає близько 60 українців.

У тимчасовому житлі українці мають право жити безкоштовно до трьох місяців

Ті, хто залишаються довше, оплачують оренду кімнати вже самостійно. Постійне житло люди шукають самі. Це непросто, тому що попит значно перевищує пропозицію. Є власники, які хочуть здавати квартири лише чехам — у таких випадках ріелтори можуть відмовити, тільки-но почують акцент. Але водночас усі, кого я знаю, нехай і з труднощами, але житло знайшли.

Завдяки другу нашої родини, який орендував нам квартиру в Брно, нам із сином не довелося шукати житло. Ми офіційно вписані в договір та платимо за оренду. Але те, що квартиру зняла людина, яка має стабільну роботу та дохід у Чехії, значно прискорило процес пошуку помешкання.

Допомоги від держави на оренду житла, як і в багатьох інших країнах Європи, в Чехії немає

— Право на фінансову допомогу тепер мають лише ті українці, які потрапляють до категорії вразливих осіб, — продовжує Ольга. — Це жінки з дітьми до шести років, вагітні, студенти денної форми навчання, яким немає 26 років, люди старше 65-ти, люди з інвалідністю та їхні опікуни. Вони отримують від 200 до 300 євро на місяць на проживання, плюс близько 150 євро на оренду житла. Але для Чехії це невеликі гроші.

Оренда однокімнатної квартири в Брно коштує 500-600 євро на місяць (у Празі — 700-1000 євро)
Українці приходять до парафії святого Яна Непомуцького в Остраві, щоб отримати допомогу психолога чи у пошуку роботи, 2024. Фото: Lukas Kabon / Anadolu / AFP / East News

Що ж до українців, які до категорії вразливих не входять, то вони не отримують жодної фінансової допомоги. Єдине — у Чехії є можливість отримати одноразову виплату від держави у разі непередбачених видатків. Наприклад, при заселенні в квартиру, крім орендної плати, ти маєш сплатити заставу за наступний місяць і ще пів вартості місячної оренди віддати ріелтору. У такому разі можна попросити державу про допомогу (її розмір індивідуальний), але оформити все це все одно непросто.

Щоб мати можливість жити у Чехії, треба працювати. Без знання чеської вам доступна робота у клінінгу чи на виробництвах

Це важка праця, часто з незручними графіками та змінами по 12 годин. Люди там можуть заробляти близько тисячі євро на місяць. Після оплати оренди, комуналки, медстрахування (майже 100 євро), інтернету та мобільного зв'язку (близько 50 євро) залишається небагато, але прожити можна. На продукти на одну особу потрібно щонайменше 150-200 євро на місяць.

Водночас знаю чимало історій, коли українки швидко опановували чеську — і вже мали більше варіантів щодо працевлаштування.

Сама Ольга за рік зуміла вивчити мову до рівня В2 і зараз працює координатором в організації, яка допомагає українцям.

— Я відвідувала мовні курси, займалася з репетитором і сама, — каже Ольга. — Мовні курси для українців є безкоштовними, але на них складно потрапити. Охочих багато, але оскільки до групи набирають не більше 15 студентів, буває, що люди чекають понад рік. Чеська та українська мови дещо схожі, і якщо говоритимеш на суміші чеської та української, тебе зрозуміють. Але це буде безграмотна мова і з нею навряд чи вийде знайти висококваліфіковану працю.

Українські біженці дивляться з вікна регіонального центру допомоги в Празькому конгресцентрі, березень 2022. Фото: Michal Cizek/AFP/East News

Після роботи обов'язково має бути час на «погоду»

До речі, в Чехії є організації, які допомагають українцям певних спеціальностей. Наприклад, університет Масарик у Брно організував спеціальні мовні курси для українських науковців та психологів. Чеська система освіти прийняла багато наших вчителів.

Протягом двох років процедура підтвердження дипломів для українців була безкоштовною — і тим, хто зміг швидко вивчити мову, це допомогло знайти роботу за фахом

Зі своєю теперішньою керівничкою я познайомилась на вулиці. І коли одного разу для організації заходу їй знадобилась українка зі знанням англійської, вона зателефонувала мені. Спершу я працювала як волонтер, а тепер вже як співробітник. Організація Vesna — це жіноча асоціація, яка існувала і до повномасштабного вторгнення, а після 24 лютого 2022 року стала допомагати українським біженкам. До моїх обов'язків входить організація різних заходів для дітей та дорослих, тому я багато спілкуюсь і з чехами (наприклад, підбираю викладачів на ті чи інші курси), і з українцями. Зі своїм 20-річним стажем роботи менеджером працюю я добре — і це цінується більше, ніж моя поки що неідеальна чеська. У мене гарний колектив.

Щодо менталітету, то чехи здебільшого спокійніші за українців — менше метушаться, тихо розмовляють і взагалі люблять тишу. Українські діти набагато голосніші та активніші за чеських. Чехи багато працюють, але щоб не сидіти на роботі допізна, починають свій день дуже рано. Тут нормально приходити на роботу о 6 чи 7 годині ранку. Ось мій син записався до стоматолога на 6:30. Таким чином о 16:00 робочий день вже закінчено, і чех ще має час «на погоду».

«Погода» — це для чеха стан душі, відчуття задоволеності життям. Коли йдеш з улюбленим пивом і насолоджуєшся природою навколо — це і є погода

У Чехії багато добрих людей. Разом з тим Чехія — не Німеччина, тут не звикли до іммігрантів, державної імміграційної політики як такої також немає. Безумовно, є нацменшини, але чехи не дуже люблять чужинців, особливо якщо ці чужинці підкреслюють, що вони інші. Наприклад, ходять зі своїми національними прапорами або голосно розмовляють у транспорті своєю мовою. Прямо тобі, скоріше за все, нічого і не скажуть, але можна почути відпущений в нікуди неприємний коментар.

Українці на Карловому мосту, 2024. Фото: посольство України в Чехії

Серед проблем, з якими стикаються українці у Чехії, Ольга називає доступ до медицини:

— Тут і раніше були великі черги до лікарів, а з приїздом сотень тисяч українців стало ще складніше. Завдання із зірочкою —  підписати договір з терапевтом і дантистом.

Перед тим як знайти стоматолога, я отримала 40 відмов

А деякі терапевти можуть відмовити лише тому, що людина не володіє чеською. Тебе можуть запросити на співбесіду — і якщо побачать, що рівень мови поганий, відмовлять, пославшись на те, що «у лікаря не залишилось місць».

Насправді ж лікар просто не хоче з тобою возитися і нести відповідальність у разі, якщо через труднощі перекладу щось піде не так. Держава перекладачів не надає. Тут довгий час обговорюють скандал, коли дві вагітні азійські жінки, які не володіють чеською, прийшли до клініки — одна на огляд, друга на аборт. Їх переплутали — і жінка, якій зробили аборт, навіть не встигла зрозуміти, що сталося. З того часу багато лікарів воліють не мати справу з іноземцями, які не знають чеської.

Те, що пошук лікаря може зайняти чимало часу, підтверджує й українка Христина, яка з початком повномасштабної війни виїхала із сином-першокласником до Праги.

— Ми приїхали навесні 2022-го, і тоді більшість чехів хотіла допомогти українцям, — каже Христина. — Ми знайшли житло завдяки таким людям — чеській родині, яка написала у Facebook, що готова прийняти біженців з України безкоштовно у своїй вільній квартирі. Перші пів року сплачували лише комунальні послуги, а ці люди отримували допомогу від держави за те, що в них мешкали українці. Потім програму закрили, і ми стали платити за оренду. У цій квартирі живемо й досі.

Сплачувати оренду мені спочатку допомагав дохід з України. Я працювала онлайн, а паралельно активно вивчала чеську. За освітою я юрист, але за фахом працювала лише рік, тому не знала, що писати в резюме і з чого розпочати пошук роботи в Чехії. Дізнавшись, що тут є попит на помічників педагога в школах, вирішила спробувати (моя чеська на той момент вже була фактично на рівні В2).

Чехи здебільшого не ставлять високий заробіток у пріоритет

— У чеських школах якщо у класі є бодай одна іноземна дитина чи дитина з особливими потребами, за нею закріплюють помічника, — продовжує Христина. — Наприклад, у школі, де я працюю зараз, такий асистент є в кожному класі. Я почала з того, що зареєструвалася на курс для двомовних помічників педагога. Здала мовний тест, пройшла відбір, закінчила тримісячні курси і прийшла на практику до однієї зі шкіл. Там зрештою й залишилася працювати. За іронією долі, у класі, де я працюю, немає жодного українця — і я допомагаю хлопчику з мексиканської родини.

Це не дуже високооплачувана робота, проте стабільна, з чітким і зрозумілим трудовим договором. Українці, які працюють у клінінгу чи на заводах, часто мають тимчасові контракти, де їхні права ніяк не захищені. Ба більше, зараз деякі українці відкрили у Чехії контори-посередники між заводами та українцями, які не знають чеської. Але такі посередники, на жаль, не завжди працюють чесно. Тому вчити мову завжди гарна ідея, де б ти не працював.

До речі, серед чехів нечасто можна зустріти людей, які ставлять високий заробіток у пріоритет. Чехи не працюватимуть на трьох роботах лише для того, щоб більше заробити. Швидше, пристосуються жити на меншу суму, але займатимуться тим, що їм подобається.

А ще вони звикли одне одному довіряти. Тут навіть у державних установах є така процедура — коли ти щось заявляєш і тобі вірять на слово

Наприклад, приходиш забрати документи за свого родича, але не можеш підтвердити вашу спорідненість. В Україні варіантів небагато — родич має прийти сам або оформити довіреність. А тут ти можеш написати від руки: мовляв, щиро заявляю, що я його дружина/дочка — і тобі видають документи.

Пробіг «Шаную Воїнів, біжу за Героїв України» до Дня пам'яті захисників України, Прага 2024. Фото: FB посольства України в Чехії

Деталей анонсованих урядом змін в імміграційних статусах українців наші співрозмовниці поки не знають — запровадження нововведень планується з літа 2025 року. Коментуючи ідею видавати українцям спеціальний дозвіл на проживання замість тимчасового захисту, міністр внутрішніх справ Чехії Віт Ракушан сказав, що це «дозволить економічно активним біженцям з України отримати право на довгострокове проживання, яким користуються іноземці з інших країн». Такий дозвіл можуть надати людям, які прожили у Чехії зі статусом тимчасового захисту не менше двох років, є економічно незалежними, не мають боргів і чиї діти відвідують чеську школу. Ті, хто під ці критерії не потрапляє, можуть залишатися під тимчасовим захистом.

Отримання спецдозволу на проживання дасть перспективу закріпитись у країні, але означає, що людина має сплачувати податки до бюджету Чехії, натомість соцвиплати стануть для неї недоступними (наприклад, декретні або грошова допомога з догляду за дитиною, на яку мають право громадяни й ті, хто перебуваєу статусі тимчасового захисту). Розраховувати можна буде тільки на страхову медицину й допомогу при вагітності/пологах. До того ж, за словами речниці Міністерства внутрішніх справ Чехії Гани Мала, отримання спецдозволу на проживання унеможливить повернення під тимчасовий захист.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка із 15-річним стажем. Працювала спеціальним кореспондентом загальноукраїнської газети «Факти», де висвітлювала надзвичайні події, гучні судові процеси, писала про видатних людей, життя й освіту українців за кордоном. Співпрацювала з низкою міжнародних ЗМІ

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
діти допомагають армії зсу

Sestry поговорили з трьома дівчатами, які перетворили свій талант на спосіб зібрати для української армії десятки тисяч гривень‍.

«Якщо виграю я — людина донатить»

— У 2022 році багато хто почав допомагати армії, — розповідає 13-річна Валерія Єжова, чемпіонка світу з шашок. — Мені теж захотілося долучитися. Я спитала маму, як саме можу це робити. «Що ти вмієш робити найкраще?» — поставила мені правильне питання мама. Від нього ми відштовхнулись і поступово вийшли на ідею, що я можу збирати гроші для армії, граючи у шашки. 

Суть у тому, що я сідаю на вулиці і граю в шашки з усіма бажаючими. Якщо людина у мене виграє, то може не донатити (хоча таких, хто не донатив, ще не було). Якщо ж перемагаю я, людина має покласти суму від 1 гривні. 

Валерія Єжова збирає на ЗСУ грою в шашки біля супермаркета в Києві

Ми довго думали, з чого почати. Треба було знайти локацію, де я могла б грати, не заважаючи іншим. Зрештою обрали місце біля супермаркету в Дарницькому районі Києва. Поставили там дитячі стільці, я сіла чекати. Мама пішла на закупи. До мене стали підходити, питати, цікавитися... Коли мама вийшла, біля мене вже була черга. У той день я зібрала близько 1200 гривень.

Звісно, бували ті, хто вигравав. Бо я за своє життя грала з майстрами спорту, кандидатами в майстри тощо. Але біля супермаркету, де я починала свій волонтерський шлях, у мене за весь час виграло 3-4 людини.

Далі було чимало інших місць. Наприклад, я грала у парку Шевченка. Найбільша сума, яку мені вдалося зібрати за один день, це близько 15 тисяч гривень.

За весь час моєї волонтерської гри я зібрала понад 220 тисяч гривень

Першу зібрану мною 21 тисячу я передала до фонду Сергія Притули. Я страшно хвилювалася, слова не могла вимовити. Сергій Притула давно мені подобається. Тому зустріч з ним була важливою. Коли він побачив, яку суму я, десятирічна, принесла, — розплакався. І обійняв мене.

У фонді Сергія Притули

— Як і чому ти стала грати саме в шашки? Які нагороди маєш?

—  Я пішла займатися шашками, коли мені було 7. У нас тоді тільки відкрився новий гурток з шашок, захотілося спробувати. І це мене захопило. 

У 2021 році я стала чемпіонкою світу серед дівчат до 10 років. Також у мене є три кубки з чемпіонату Європи за перше місце. П’ять років поспіль я ставала чемпіонкою Києва серед дівчат свого віку. Також я — неодноразова чемпіонка України, абсолютна чемпіонка Європи серед дівчат свого віку та чемпіонка світу 2023-24 з чекерсу серед юніорок (це дівчата до 19 років). Зараз граю у категорії «Дівчата від 13 до 16 років». 

— Розкажи про свій найбільший особистий здобуток у цьому спорті?

— Важких партій було дуже багато. Але була одна, яка для мене стала особливою. Є гросмейстерка Олена Коротка. Вона — найсильніша шашкістка України. Я зіграла з нею на Чемпіонаті України серед дорослих у 2024 році внічию. І була дуже щасливою від цього результату. Зробити нічию з Оленою для мене — дуже почесно.

— Як ще шашки допомагають тобі в житті? 

— Вони відволікають. Бо коли граєш, зосереджуєшся, прораховуєш кожен хід. Місця для поганих думок не залишається. Але іноді навпаки — це нерви. Іноді голова після гри болить, тиск підвищується. Хоча в цілому гра мене захоплює. 

«Дружба з польською шашкісткою врятувала нашу перемогу»

— Вперше Валерія і Мая зустрілися на чемпіонаті світу 2021, — розповідає Любов Єжова, мама Лери, історію, яка сталась з її донькою на одному із змагань. — В останньому турі Лера грала з росіянкою. Від цієї партії залежало золото чемпіонату світу. У шашках грають два мікроматчі, результат загальний. І ось Лера перший мікроматч виграє, а другий грає внічию і кличе суддю, щоб той зафіксував загальний результат. І тут російська спортсменка каже судді, що не пам'ятає результат першого мікроматчу… Суддя збентежений. Хто ж виграв? Полька Мая Ридзь тоді грала свою партію поруч і спостерігала за грою Валерії. Вона і допомогла довести, що саме Лера перемогла. За небайдужість Валерія подарувала Маї свою медаль з чемпіонату світу. 

Коли почалася війна, Майя з мамою звернулися до польської шашкової федерації з проханням допомогти знайти інформацію, чи все добре з Лерою, чи ми в безпеці. Представник польської федерації розшукав мене у фейсбуці. Мама Маї запропонувала нам виїхати до них, але ми залишилися в Україні. Зараз бачимось на міжнародних змаганнях.

‍Хто тільки не намагається виграти у Валерії. От тільки майже нікому це не вдається

— З ким тобі, Валеріє, доводилося грати? 

— Я грала багато з ким. Якщо говорити про відомих людей, то це Ектор Хіменос Браве, Володимир Остапчук, Вікторія Булітко, Єгор Крутоголов... Усіх не згадаю. Але вони у мене не вигравали. Багато грала з військовими. Часто це буває, коли я передаю їм свою допомогу.

— Як військові реагують на твою допомогу?

— Дякують. Часто приходять дружини військових і показують відео вдячності від їхніх чоловіків на фронті. Часто плачуть. Пам'ятаю, зустрічалася з військовим Олексієм Притулою, лікарем-ветеринаром із Одеси. Він у вересні 2022 року під час наступу на Лиман отримав важке поранення і втратив обидві ноги. Я збирала гроші йому на лікування. Після того, як йому поставили протези, ми зустрілися. Він подарував мені красивий букет квітів. Попри всі випробування, він дуже світла людина. Також мене нагороджували медаллю військові 28 ОМБр (окрема механізована бригада. — Авт.). Командир, який мені передавав медаль, згодом загинув, намагаючись врятувати побратима. Тож ця нагорода для мене вдвічі важлива. 

Хочеться вірити, що мої гроші (хоч вони і невеликі) комусь допоможуть

— Які найяскравіші моменти зі збору коштів запам’яталися?

— Як хлопці на вулиці збирали й приносили копійки, тільки б зі мною пограти — по 50 копійок, по гривні. Кожен день прибігали до того супермаркету, де я грала. Потім просили, щоб я їх навчила. 

З Олексієм Притулою, якому допомогла зібрати гроші на лікування

— Ти продовжуєш грати і збирати зараз? 

— Так! Біля супермаркету грала дуже часто. Улітку кожен день, в інші сезони — на вихідних. Там мене вже знають. Працівники, адміністратор. Навіть гарячі обіди виносили. Зараз вже частіше граю на благодійних заходах. Мене запрошують — я погоджуюся. Там набагато більше людей, а це означає, що можна зібрати більше грошей на потреби армії. Мій спосіб працює, тож буду продовжувати.

— Про що мрієш? 

— Найголовніше — щоб скоріше закінчилась війна. Думаю, це мрія кожного українця зараз. А щодо особистої мрії — хочу побачитися з Лесею Нікітюк. І, звичайно, прагну стати чемпіонкою світу. Буду тренуватись, аби досягти цього.

«Листівка з насінням, яке проростає, — це мій донат»

— У себе в інстаграмі ти пишеш «Шаную минуле, не цураюся сучасного, творю майбутнє. Несу традиції свого роду». Розкажи, чим саме ти допомагаєш армії. 

— Мені 11 років, я з міста Славута, допомагаю військовим від початку повномасштабної війни, — розповідає 11-річна Соломія Дебопре, етноблогерка, яка робить незвичайні листівки й свічки, збираючи на армію. — Спочатку в нашому місцевому Центрі для волонтерів ми всією родиною плели сітки, збирали одяг, готували їжу. Коли для мене там стало менше роботи, почала робити власні листівки й свічки.

Соломія Дебопре почала допомагати в 8 років

Мої листівки зроблені власноруч — від паперу до оздоблення. Для виготовлення паперу я маю спеціальні інструменти. Роблю його з перероблених зошитів, упаковок, різного залишкового паперового сміття. У спеціальному ситі формую, додаю насіння, яке потім може прорости. Цій техніці я навчилась в українського майстра в Естонії, коли була в Таллінні на фестивалі разом із фольклорним гуртом, в якому співаю. Кілька разів на рік ми їздимо за кордон, співаємо українські пісні, розповідаємо про нашу культуру, беремо участь у ярмарках, де продаємо вироби українських майстрів. І коли я потрапила до паперової майстерні, мене це так вразило, що я теж захотіла таке робити.

Свої перші листівки я просто дарувала військовим. Писала: «Сійте квіти на визволеній землі»

— Яку найбільшу суму вдалося зібрати? 

— 18 тисяч за один раз. Кожного місяця я заробляю 5-7 тисяч гривень. І усі ці гроші передаю військовим. Іноді це друзі батьків, іноді рідні, іноді мої підписники, яких я добре знаю. Якось я збирала для свого дядька Романа. Ще допомагала нашому місцевому художнику. Він мені робив форми для свічок. У нього на війні загинув брат. Потрібна була автівка, щоб перевезти тіло. Я долучилася до збору.

Листівки з насінням і свічки від Соломії

— Як військові реагують на твою допомогу?

— Часто мені записують відео зі словами вдячності. Іноді присилають маленькі подаруночки: прапори частин, шеврони тощо. Колись військовий подарував мені великий снаряд. Нам його привезли прям додому і ми залишили його на подвір'ї. А татові про це сказати забули. Так от він вийшов на вулицю, побачив його і злякався — подумав, що то бойовий снаряд впав просто біля нашого дому. Думаю тепер розмалювати цей снаряд і розіграти за донат.

Часто у себе в інстаграмі роблю різні конкурси, розіграші, долучаюся до лотерей, де можна за донат щось придбати. І в мене вже є своя аудиторія, яка підтримує всі мої збори. 

— Яка твоя мрія?

— Щоб скоріше закінчилась війна. А ще коли я виросту, хочу відкрити кав'ярню і продавати там свої свічки й листівки.

На ярмарці

Картини, що змушують плакати

Моє волонтерство почалося ще в 2014 році, — розповідає 16-річна художниця Аліна Стебло. — Так сталося через моє виховання — мені прищеплювали любов до України і вчили, що за волю ми завжди боролися і будемо боротися, якщо доведеться. А також ми маємо допомагати тим, хто виборює нашу свободу. Так, на нашому Майдані у Хмельницькому я була, ще коли в дитячий садочок ходила. А коли в 2014 році почалась війна, стала малювати листівки пораненим. 

Спочатку допомагала у громадській організації «Захист — об’єднання волонтерів». Там ми збирали пайки для військових. За кілька тижнів цієї роботи зрозуміла, що можу робити й інше. А саме — малювати. Це у мене виходить набагато краще. І від початку повномасштабної війни я вже тільки малюю, бо це мій спосіб висловити свої емоції та переживання. 

Після п'ятої картини, яка була подарована знайомим військовим, мама сказала: «А що це ми просто роздарюємо твої роботи? Давай їх на аукціони віддавати. Нехай приносять гроші». Так і зробили.

Аліна Стебло малює картини, які потім продаються на аукціонах

Також з іншими дітьми ми розмальовували списану амуніцію, яку потім теж передавали на аукціони. Я розписала близько 50 робіт. ГО «Захист — об’єднання волонтерів» знаходить для моїх картин аукціони.

Я не продаю свої картини, а виставляю їх на виставках і передаю волонтерам. Моя перша виставка називається «Війна, що нас змінила». У Хмельницькому я вже 4 рази її показувала, і щоразу ми збираємо на цих подіях донати. 

Люди бачать у моїх роботах різне: і розпач, і біль, і надію. Часто говорили, що не вірять, що це роботи підлітка.

Було таке, що дорослі чоловіки стояли й плакали від того, що бачили у моїх картинах

Зараз я закінчую 11 клас, готуюся до іспитів, але все одно малюю. Мені пишуть волонтери з різних країн і просять мої роботи для аукціонів. Мої картини вже поїхали в Німеччину, Шотландію, Австрію, США (в багато різних штатів). На аукціонах за кордоном вони зібрали вже понад 140 тисяч гривень.

Коли я віддаю свої роботи, не думаю про те, скільки вони зберуть. Думаю про те, що вони принесуть.

— Як військові реагують на твою допомогу?

— Найкраща для мене подяка від військових — щоб вони були живі. Більше мені нічого від них не треба. 

Виставка картин Аліни Стебло

— Про що мрієш?

— Щоб скоріше закінчилася війна. Це трохи егоїстично, бо я хочу навчатися в Одесі на архітектора, але не можу туди поїхати, бо там небезпечно. Але я все одно стану архітектором, бо хочу після закінчення війни відбудовувати нашу країну.

— Що можна сказати дітям і дорослим, які теж хочуть допомагати, але не знають, з чого почати?

— Ви завжди можете прийти до будь-якого фонду чи громадської організації і сказати: «Хочу допомагати». Там швидко вирішать, у чому саме ви можете бути корисним.

Немає віку, з якого можна починати бути корисним. Просто робіть те, що вмієте найкраще

Фотографії: приватні архіви героїнь

20
хв

«Немає віку, з якого можна бути корисним». Історії українських дітей, які збирають тисячі гривень на ЗСУ

Ксенія Мінчук

Залишаючи свої будинки у 1986 році, мешканці Чорнобильської зони не усвідомлювали, що це назавжди. Ставили квартири на сигналізацію, ховали від дружин заначки під плінтуси. Залишали тварин. Евакуювали людей нібито на три дні...

Чорнобильські «біороботи» рятують світ

26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна катастрофа в історії людства. Вночі на ЧАЕС проходив експеримент. Ситуація вийшла з-під контролю і один за одним сталися два вибухи. Четвертий реактор було повністю зруйновано, внаслідок чого в атмосферу потрапила величезна хмара радіоактивного пилу.

Радянська влада довгий час замовчувала катастрофу і навіть влаштувала традиційні першотравневі паради.

Світ нічого не знав про вибух два дні

10 днів — з 26 квітня до 6 травня — тривав максимальний викид радіоактивних речовин із пошкодженого реактора. 11 тонн ядерного палива потрапило в атмосферу. Найбільша хмара осіла на території Білорусі. 30 співробітників ЧАЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом місяця.

Внаслідок Чорнобильської катастрофи постраждало орієнтовно 5 мільйонів людей. Було забруднено радіоактивними нуклідами близько 5 тисяч населених пунктів Білорусі, України та РФ. З них в Україні — 2218 селищ та міст з населенням приблизно 2,4 мільйонів людей.

Ліквідація наслідків аварії коштувала Радянському Союзу 18 мільярдів доларів. З усіх його куточків на боротьбу з «мирним атомом» було кинуто щонайменше 600 тисяч людей, і скільки з них загинуло від променевої хвороби — невідомо. За різними джерелами — від 4 до 40 тисяч осіб.

«Біороботи» — люди, які рятували світ від розповсюдження радіоактивних речовин ціною своїх життів. Фото: Європейський Інститут Чорнобиля

Унікальні підрозділи хлопців, які скидали з даху реактора радіоактивні шматки графіту, іноземці прозвали «біороботами». Адже ці люди працювали за таких небезпечних умов, у яких ламалися навіть спеціально створені для робіт під час катастроф роботи. Активність радіації на даху була від 600 до 1000 рентгенів на годину — а це смертельні дози опромінення. «Біороботи» виходили на дах на кілька хвилин, кидали одну лопату графіту в палаючий реактор і йшли, поступаючись місцем наступним. Більшості з них ця дійсно героїчна праця коштувала життя.

Колишнє місто-мрія Прип'ять тепер — місто-примара, його нема на сучасних картах.

Магніт для сталкерів і туристів з 75 країн світу

Перші чорнобильські сталкери з'явились на початку дев'яностих, одразу після розвалу Радянського союзу. На початку 2000-х сюди стали приїжджати туристи. А в 2010 році було прийнято рішення відкрити Зону для всіх бажаючих — необхідно було тільки отримати на це офіційний дозвіл і заплатити від 500 гривень до 500 доларів. За наказом Міністра з надзвичайних ситуацій України були проведені радіологічні дослідження та сформовані маршрути для відвідувачів. Зазначалось, що на території цих маршрутів у 30-кілометровій зоні можна перебувати до 4-5 днів без шкоди для здоров'я, а в 10-кілометровій зоні — 1 день.

Зона відчуження. Фото Марії Сирчиної

Поїздка до 30-кілометрової Чорнобильської зони стала лідером у світовому списку унікальних місць та екзотичних екскурсій (нижче у рейтингу — Антарктида та Північна Корея). Що більше часу минало з моменту аварії, то більше туристів приїжджало. Усього — з 75 країн світу.

У Зону, що за своїми розмірами дорівнює трьом Києвам чи п’яти Варшавам, їхали з усього світу, щоб побачити можливу модель майбутнього людської цивілізації

Відчути атмосферу покинутого будинку. Зрозуміти, що буває, коли людське життя цінується менше, ніж прибуток від дешевої електроенергії чи державна таємниця.

— Кілька років тому я тут бачив жінку, що засмагала, — розповідав колишній супроводжуючий туристів у Зоні Сергій Чернов. — При цьому повз неї йшли місцеві працівники, одягнені в захисні, щільно застебнуті костюми. «Я, — сказала вона, — у московській газеті прочитала, що чорнобильська засмага найстійкіша, рік не змивається!»

Чорнобиль після російської окупації

У перший же день повномасштабного російського вторгнення Чорнобильська АЕС, яку 36 років консервували і берегли від подальшого розповсюдження радіації, була окупована військами РФ. Місце, в якому колись відбувся найстрашніший цивільний ядерний інцидент у світі, знову стало зоною підвищеної небезпеки.

Російські війська були в Зоні трохи більше місяця — до 2 квітня. І хоча великих боїв там не було (тільки зіткнення з прикордонниками та обстріли у перші дні), окупація змінила ці особливі землі на багато років.

Вражає історія про росіян у Чорнобильській зоні, які рили окопи в Рудому лісі — одній з найбрудніших локацій місцевості. Працівники станції, які залишалися там під час окупації, пояснювали, що рити чорнобильську землю дуже небезпечно. Але ніхто їх не слухав. Ба більше: радіоактивний пил росіяни вивезли за межі Зони на гусеницях своїх танків.

Російські позиції в найбруднішому Рудому лісі. 2022 рік. Фото: Енергоатом України

У Чорнобильській зоні і раніше було правило, що краще не сходити з асфальту. Але зараз окрім небезпеки від радіації додалася загроза мін та розтяжок. Тепер ні про який туризм чи сталкерські походи навіть не йдеться, адже 95-98% території зони відчуження вважається замінованою (оскільки вона поки не обстежена на наявність вибухових пристроїв).

Внаслідок вторгнення росіян на територію ЧАЕС було пошкоджено і розграбовано офісну та комп'ютерну техніку на суму понад 230 мільйонів гривень. Заступнику гендиректора «Росатома» Ніколаю Мулюкіну Національна поліція України оголосила підозру про порушення законів і звичаїв війни. За даними слідства, Мулюкін під час російської окупації Чорнобиля навесні 2022 року керував пограбуванням атомної електростанції. Окупанти не знали, чим там займатися, і просто крали майно. Утримуючи в заручниках працівників станції та нацгвардійців, які її захищали.

Аби привести ДСП «ЧАЕС» у довоєнний стан та відновити все необхідне, потрібно 1,6 мільярдів гривень, вважають в державному агентстві України з управління зоною відчуження.

Але найгірше — у полоні росіян досі залишаються 103 бійця Нацгвардії, які охороняли ЧАЕС. Як розповідає дружина одного з полонених військовослужбовців Наталія Кушнарьова, окупанти захопили їх під час вторгнення 24 лютого 2022 року.

20
хв

Чорнобильська трагедія: річниця вибуху

Sestry

Може вас зацікавити ...

No items found.

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress