Ексклюзив
20
хв

Ласкаво просимо до Польщі. У країну, де панує терор верховенства права

У чому полягає конфлікт між президентом Анджеєм Дудою та генеральним прокурором і міністром юстиції Адамом Боднарем?

Роберт Сєвьорек

Генпрокурор Адам Боднар роз'яснює журналістам, які політичні пристрасті відбуваються у Національній прокуратурі. 15 січня 2014 року, Варшава. Фото: Mateusz Grochocki/East News

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Прихід до влади «Права і справедливості» та її союзників наприкінці 2015 року означав початок політичної революції в Польщі. На практиці ж це призвело до посягання на демократію, верховенство права та громадянські свободи поляків. Політичні конфлікти, які  потрясають сьогодні Польщу, — це наслідок того, що почалося вісім років тому.

Одним зі стовпів революції ПіС була реформа системи правосуддя. За неї відповідав Збіґнев Зьобро, очільник партії «Солідарна Польща», що була у правлячій коаліції разом з «Правом і справедливістю». З березня 2016 року він також обіймав посаду міністра юстиції та генерального прокурора (протягом шести попередніх років прокуратура була незалежною). Два закони, які уможливили це поєднання, підписав президент Анджей Дуда. Він не висловив жодних заперечень, попри те, що, згідно з цими законами, прокуратура передавалась у руки політика правлячої партії. В умовах справді демократичної країни це неможливо собі уявити.

Всевладний шериф

Уся система правосуддя в Польщі опинилась під контролем однієї людини. Зьобро став «шерифом» з практично необмеженою владою. Інструменти, які були в розпорядженні посадовця, дозволяли йому впливати на конкретні рішення прокурорів, керувати оперативно-розвідувальною діяльністю та мати доступ до документів будь-якого рівня. Іншими словами, Зьобро міг вплинути на долю кожної людини в Польщі, якою зацікавилася прокуратура. А якщо прокуратура кимось не зацікавилася і цей хтось в якийсь спосіб критикував владу — міністр-прокурор міг посприяти, щоб слідчі все ж таки звернули увагу на цю особу. На власному досвіді у цьому переконалися лікарі, яких Зьобро безпідставно звинуватив у спричиненні смерті його батька.

Здобутки прокуратури під керівництвом Зьобра були описані в спеціальному звіті Гельсінської спілки з прав людини у 2022 році. Там можна прочитати, що незалежність прокурорів була ліквідована, генпрокурор та його довірені особи в ручному режимі здійснювали контроль над розслідуваннями: непокірних прокурорів переслідували, а слухняних — нагороджували.

«Шериф» та його підлеглі — як у міністерстві, так і в прокуратурі —  звіт Гельсінської спілки проігнорували, як і численні критичні зауваження та оцінки його діяльності з боку Венеційської комісії та Європейського суду.

Підкилимні афери

Разом із тим робилося все можливе, щоб жодна з численних афер, в яких були замішані люди з влади, не стала предметом прокурорського розслідування. Так, наприклад, прокуратура відмовилася вживати заходів у справі двох хмарочосів, які Ярослав Качинський хотів побудувати в центрі Варшави (австрійський бізнесмен звинуватив лідера ПіС у тому, що той вимагав у нього хабар. — Авт.).

Також не було розслідування щодо дофінансування наближених до уряду осіб і кіл, на які підконтрольний Зьобро Фонд правосуддя виділяв сотні мільйонів злотих (фундація була створена для допомоги жертвам злочинів).

Прокуратура також й пальцем не поворухнула у справі афери з так званими виборами в конвертах. Йдеться про спроби незаконно організувати в Польщі президентські вибори в травні 2020 року, на які було витрачено 70 мільйонів злотих у розпал пандемії.

Зате у 2016 році в Національній прокуратурі була створена спеціальна слідча група для притягнення до відповідальності незалежних суддів і прокурорів, які захищали верховенство права. А в Міністерстві юстиції під керівництвом одного із заступників міністра виникла група хейтерів, яка займалася цькуванням незручних для влади суддів у соціальних мережах.

Зьобро захищається

Проте з наближенням парламентських виборів 2023 року впевненість у черговій перемозі правлячого правого крила ставала все меншою. Соціологічні опитування не давали надії на одноосібне правління, а можливість післявиборчої коаліції з ПіС виключали всі опозиційні партії, які протягом восьми років з різною інтенсивністю зазнавали критики з боку урядових ЗМІ.

Збіґнев Зьобро та його заступник і друг Даріуш Барський. Лютий 2023 року, Варшава. Фото: Wojciech Olkuśnik/East News

Тому Зьобро вирішив захистити свій вплив. Правляча більшість «проштовхнула» в Сеймі новий закон, який «забетонував» вже наявну структуру прокуратури: частина повноважень генпрокурора перейшла до державного («крайового») прокурора, яким став Даріуш Барський, друг Зьобро та свідок на його весіллі. Раніше він вийшов на пенсію, але у лютому 2022 його поновили на службі. Гарантом безпеки нового устрою в Державній прокуратурі став президент, без схвалення якого генеральний прокурор — хто б ним не став після виборів — не міг би усунути Барського.

Сталось так, як передчував Зьобро: опозиція виграла вибори. Новим міністром юстиції та генеральним прокурором став Адам Боднар, колишній уповноважений з прав людини та видатний юрист з бездоганною репутацією. Він відразу ж зіткнувся зі справжньою mission impossible: скасувати реформи, які нищили систему правосуддя, і реорганізувати прокуратуру. І найголовніше — Боднар не міг діяти методами ПіС чи президента, які неодноразово порушували Конституцію у своєму реформаторському божевіллі. Цього разу очищення системи правосуддя мало відбутися відповідно до закону.

Ціна халатності

Завдання виявилося легшим, ніж очікувалось, адже «бетонування» прокуратури Зьобро та його люди здійснили дуже недбало. Боднар виявив, що положення, згідно з яким Зьобро відновив у 2022 році Барського зі статусу пенсіонера, не діє з 2016 року. А це означає, що Барський виконував обов'язки державного прокурора незаконно, оскільки як був у відставці, так там і залишається. До обрання нового державного прокурора на конкурсній основі виконувачем обов’язків Адам Бондар призначив Яцека Білевича.

Реакція іншої сторони не забарилася. Дуда банально не погодився з рішенням міністра. Він заявив, що Барський все ще залишається державним прокурором і назвав дії Боднара «жалюгідними», «легковажними» і «беззаконними».Той факт, що Барського було призначено на підставі недійсного положення, очільник Польщі жодним чином не прокоментував. Натомість Дуда назвав нещодавні дії уряду в системі правосуддя «терором верховенства права», що стало сюжетом для створення численних мемів.

Заступники Барського також не залишилися осторонь: вони подали заяву про підозру у вчиненні правопорушення... генеральним прокурором Адамом Боднарем. Підбадьорені відвертою підтримкою президента, вони підняли явний бунт проти свого керівника.

Що з цього приводу думає Зьобро? Він вже кілька тижнів відсутній у політиці. Згідно з офіційною інформацією, він має дуже серйозні проблеми зі здоров'ям і перебуває у лікарні.

Крик про допомогу

Анджей Дуда, ймовірно, не будучи впевненим у своїй позиції, в понеділок скликав на допомогу «кавалерію», тобто подав заяву до Конституційного суду про вирішення суперечки між президентом та генеральним прокурором. У заяві йдеться про «спробу незаконного усунення Даріуша Барського з посади державного прокурора та незаконну спробу призначити нового виконувача обов'язків державного прокурора».

Трохи раніше Конституційний суд заборонив (видав так званий «запобіжний захід») Боднару ухвалювати рішення у справі Барського до завершення розгляду справи. Рішення підписала суддя Трибуналу Кристина Павлович, колишня депутатка від ПіС. У підсумку: президент, який є вихідцем з «Права і справедливості», звернувся до Трибуналу, в якому домінують судді, призначені більшістю ПіС, з проханням винести рішення у справі колишнього депутата від ПіС, якого уряд ПіС призначив державним прокурором. 

Що далі? Боднар заявляє, що він не відступить і що прокуратура буде департизована і відновить свою незалежність.

Адам Боднар тисне руку Анджею Дуді. 13 грудня 2023 року, Варшава. Фото: Jacek Dominski/REPORTER

Через що ця війна?

Деполітизація прокуратури, тобто очищення її від впливу ПіС, має вирішальне значення для врегулювання питань, про які Дональд Туск заявляв ще під час передвиборчої кампанії. Без незалежних прокурорів притягнути до відповідальності причетних до десятків афер, які Зьобро та його люди приховували протягом останніх років, буде неможливо. Тому для партії «Право і справедливість» і президента Дуди захист Барського — це захист останнього форпосту, який забезпечує безпеку (читай: безкарність) людей попередньої влади. Якщо цей редут впаде, багатьох відомих політиків із цього табору спіткає доля депутатів ПіС Маріуша Камінського та Мацея Вонсіка, які вже кілька днів відбувають дворічне ув’язнення через зловживання владою.

Водночас, для нової команди ця справа є тестом на довіру перед власним народом і перед демократичною спільнотою Європейського Союзу. Полякам нова коаліція пообіцяла притягнення до відповідальності за вчинені злочини і покарання тих, хто вважав себе володарем держави. Євросоюзу — повернення Польщі на шлях верховенства права і цивілізованих норм співіснування.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналіст, редактор, публіцист, автор книг. Цікавиться новими технологіями та політикою. Літературознавець, доктор гуманітарних наук. Створив і керував веб-сайтом sztucznainteligencja.org.pl

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Попри гальмування з боку Будапешта, Єврокомісія разом із низкою держав-членів шукає способи розблокувати початок переговорів про вступ України до ЄС. Одні називають 1 січня 2030 року амбітною, але символічною ціллю. Інші — зокрема Литва — вважають її цілком досяжною.

Підтримка України для Вільнюса — не кон’юнктурне рішення останніх років. Це глибоке переконання, що сформувалося ще до повномасштабного вторгнення РФ. Про цю позицію, а також про політичні блокади, вплив Орбана, обрання нового президента Польщі та дезінформаційні ризики —  в ексклюзивному інтерв’ю з експрем’єр-міністеркою Литви Інґрідою Шимоніте, яка очолювала уряд з 2020 по 2024 роки.

Майбутнє України в ЄС

Марина Степаненко: Литва запропонувала 1-е січня 2030 року як орієнтовну дату вступу України до ЄС. Це реалістична політична мета чи радше символічний жест підтримки? Як Литва сприяє досягненню цієї мети?

Інґріда Шимоніте:
Литва вже давно вірить, що майбутнє України лежить в Європейському Союзі — ще задовго до кривавих воєн Росії проти України. Ми завжди вважали Україну європейською країною і вірили, що її інтеграція в євроатлантичне співтовариство буде вигідною для обох сторін. Звичайно, 20 років тому така думка не була популярною, і багато хто ставився до неї скептично. В Україні завжди були люди, які рішуче виступали за європейську інтеграцію, саме тому відбулися два Майдани. Але були й ті, хто вважав, що торговельні та ділові зв'язки з Росією можуть бути вигідними. Вторгнення змінило все це.

З огляду на те, як швидко змінилися погляди за останні чотири роки, я б не казала, що сьогодні щось є нереалістичним

Ще кілька років тому ідея запрошення України до ЄС у 2024 році здавалася немислимою, але ось ми тут. Звичайно, перешкоди все ще існують — деякі політики чи країни з політичних міркувань або під тиском недружніх режимів блокують прогрес, відмовляючись відкривати кластери чи ухвалювати рішення. Але це не новина.

Ми бачили подібні невдачі, наприклад, Північна Македонія мусила змінити свою назву, щоб задовольнити одну державу-члена, але потім інша країна ЄС заблокувала цей процес. Чи досягнемо ми мети до 1-го січня 2030 року, важко сказати. Проте я не бачу нічого нереалістичного. Україна продемонструвала надзвичайну здатність швидко і професійно вести боротьбу за виживання та впроваджувати глибокі реформи в багатьох секторах. Це рідкість. Я вірю, що це можливо. І ми будемо докладати всіх зусиль — я в цьому впевнена. 

У контексті позиції угорського прем’єра Віктора Орбана, який часто використовує право вето у Раді ЄС, як Україна та її союзники можуть ефективно долати такі політичні блокади на шляху до членства?

У деяких випадках ми вже бачили прецеденти, коли рішення ухвалювались шляхом обходу угорського вета. Проте це не є хорошою ситуацією — і це не проблема України, це проблема Європейського Союзу. ЄС не може щоразу стикатися з однаковою перешкодою з боку однієї держави-члена, коли потрібно досягти консенсусу.

Навіть коли ЄС вдається рухатися вперед, враховуючи деякі інтереси Угорщини, це посилає неправильний сигнал, мовляв, ми винагороджуємо поведінку, яка суперечить духу Союзу. Позиція Угорщини стає дедалі гострішою проблемою, і багато політиків це усвідомлюють.

Я не хочу, щоб ЄС був змушений вживати радикальних заходів, таких як позбавлення країни права голосу, але ми мусимо визнати, що такий варіант існує
Угорщина не знімає вето щодо перемовин по вступ України до ЄС. Фото: LEON NEAL/AFP/East News

Ми вже бачили, що в деяких сферах ЄС може діяти без згоди Угорщини. Однак якщо це траплятиметься занадто часто, стане очевидним, що проблему потрібно вирішувати радикальніше. Я не можу сказати, коли настане переломний момент, але очевидно, що багато політиків втрачають терпіння до поведінки Угорщини.

Кілька років тому ідея позбавлення права голосу здавалася неймовірною — надто неєвропейською. Це вже не так. Багато що залежить від того, чи вирішить Угорщина змінити свою поведінку. Так само, як війна знаходиться в руках Путіна, Угорщина може в будь-який момент припинити це перешкоджання — і це буде краще для всіх.

З огляду на обрання Кароля Навроцького президентом Польщі, чи існує ризик, що він стане «другим Орбаном»?

Не зовсім, тому що формально новообраний президент не є членом партії, хоча він пов'язаний з «Правом і справедливістю» (PiS). Коли PiS була при владі, прем'єр-міністр Моравецький був дуже відданий допомозі Україні — ми часто разом відвідували Україну або зустрічалися в рамках Люблінського трикутника.

Польща має сильний інстинкт у визнанні загрози з боку Росії — на відміну від Орбана

Орбан грає на руку інтересам Путіна, головним чином для того, щоб залишитися при владі. Його риторика часто збігається з псевдомирними наративами Росії і включає звинувачення проти України. Польща, як і балтійські країни, має болючу історію з Росією. Угорщина теж, але вона реагує по-іншому. Незалежно від партії — чи то PiS, чи то «Громадянська платформа» (Platforma Obywatelska) — польські лідери загалом вважають Росію загрозою.

Тому я б не порівнювала Польщу з Угорщиною. Обраний не пан Ментцен, якого можна порівняти з Орбаном. Також важливо, що в процесі ухвалення рішень в ЄС уряд представляють прем'єр-міністр і міністри, а не президент. Координація з президентом відбувається, але виконавча влада належить уряду.

Зрештою в Польщі відбудуться парламентські вибори, і уряд може змінитися. Але я не очікую значних змін в їхній загальній позиції — обидві основні партії були прагматичними та обережними щодо Росії і підтримували необхідність Європи захищати себе.

Так, ми всі чули під час кампанії заяви, які викликали занепокоєння. Але передвиборча риторика — це одне, а важливо те, як співпрацюють інституції. Тому я залишаюся оптимістом. Звичайно, політичні діячі намагатимуться драматизувати внутрішні проблеми. Візьмемо, наприклад, фермерів — торішні заворушення були спровоковані заявами про те, що українці забирають їхні ринки, та побоюваннями щодо наслідків членства в ЄС. Такі настрої з’являться в багатьох країнах.

Росія буде використовувати це через пропаганду, щоб розпалити негатив. Але це не є чимось новим. Відповідальні політики повинні зосередитися на довгострокових цілях і не піддаватися цій маніпуляції. Ми знаємо, як діє Росія — нам просто потрібно бути готовими.

Санкції проти РФ — Литва як моральний компас Європи

18-й пакет санкцій зараз активно розробляється у тісній координації між ЄС і США. Чи відповідають нинішні напрацювання очікуванням Литви? Які сфери ви вважаєте пріоритетними для включення до цього пакету, щоб максимально посилити санкційний тиск на Росію?

Ми завжди стежили за включенням до санкційного пакету скрапленого газу та ядерних матеріалів, які експортує Росія. Але, звичайно, це проблема. Це хороша і погана сторона процесу ухвалення рішень в Європейському Союзі — необхідний консенсус. Це означає, що в якийсь момент ви отримуєте не найкращий результат, принаймні з вашої точки зору, але саме так відбувається координація. Тому добре, що ухвалення одного пакету обмежень завжди є початком наступного.

І так, на жаль, повільно, але я думаю, що ми рухаємося до того моменту, коли ці давні проблеми також будуть враховані
Інґріда Шимоніте разом з Володимиром Зеленським. Фото: ОПУ

Литва послідовно виступає за найжорсткіші санкції проти Росії, особливо на тлі нових атак на цивільну інфраструктуру в Україні. Чому, на вашу думку, деякі країни ЄС досі не готові діяти так рішуче, як Вільнюс? Які основні побоювання Заходу ви бачите?

Я б сказала, що найбільший вплив це мало на економіку не через санкції, а через те, що Путін відключив газ. Економічний удар був величезним. Якби країни попросили самі припинити купувати російський газ, більшість би відмовилася, боячись стрибків цін, витрат для бізнесу та проблем із постачанням. Не забуваймо й про усю цю пропаганду, мовляв, Європа замерзне взимку.

Нічого з цього не сталося. Ми впоралися добре, хоча це коштувало дорого. Але ЄС багатий, і гроші не є його найбільшою проблемою — інші сфери є більш складними.

Ми наполягали на вживанні заходів щодо газу на початку 2022 року, але ніхто не погодився. Тоді Путін зробив це сам, і ми побачили, що можемо впоратися. Страх полягає в тому, що ти не знаєш, чи зможеш впоратися. І це змушує лідерів вагатися перед ухвалою важких рішень.

Іноді йдеться також про вузькі бізнес-інтереси — люди, пов'язані з владними партіями, наполягають, що не можуть жити без торгівлі з Росією. Це створює опір на національному рівні.

Але загалом це страх перед реакцією громадськості. Деякі політики заявляють: «Росія все ще жива, все ще вбиває українців, але ми стали жити гірше — чому ми маємо страждати?». Це важка дискусія в демократичних країнах. Потрібні сильні аргументи та лідерство, щоб переконати людей, що це того варте.

Безпека, оборона і роль НАТО

З моменту повномасштабного вторгнення РФ оборонна стратегія НАТО зазнала істотних змін. Як Литва оцінює ці трансформації? Чи відповідає нова стратегія реальним загрозам на східному фланзі?

Є кроки в правильному напрямку, але вони ще не є самодостатніми. Попереду ще довгий шлях, особливо з огляду на поточну дискусію про те, наскільки міцними є наші трансатлантичні зв'язки зі США. Яка частка відповідальності за європейську безпеку в кінцевому підсумку ляже на Європу? Припущення, що США завжди надаватимуть ключову підтримку, наприклад у сфері протиповітряної оборони, може виявитися хибним.

Європа повинна стати більш самодостатньою: скоротити ланцюги постачання, збільшити чисельність військових і підвищити видатки на оборону

Це нелегко, особливо для країн, які не надавали пріоритету обороні, як ми. Ми невелика країна, але навіть 2-5% ВВП — це те, до чого ми прагнемо з часів Криму — ніколи не було дискусій про досягнення порогу в 2%. В інших країнах, навіть після вторгнення, зобов'язання щодо 2,5% або 3% були слабкими.

Рютте підтвердив запрошення України на саміт НАТО у Гаазі. Фото: ОПУ

Однак зараз ситуація змінюється. Європейська комісія бере на себе більш активну роль в обороні, призначаючи комісара з питань оборони та пропонуючи фінансові інструменти для підтримки держав-членів. Проте попереду ще чекають важливі політичні рішення, такі як військовий призов. Багато країн покладаються виключно на професійні армії, які є дорогими та обмеженими.

Повторне введення призову є політично чутливим питанням — після 35 років миру важко переконати громадян, включаючи жінок, що їм потрібна базова підготовка

Україна суттєво зміцнила свої оборонні можливості. Якими ви бачите перспективи поглибленої військової співпраці між Литвою та Україною — як на двосторонньому рівні, так і в межах НАТО?

Є такий жарт, що НАТО має попросити Україну прийняти Альянс до своїх лав. Це може бути жарт, але в ньому є багато правди. Україна давно відома як сильна промислова та технологічна країна з високим рівнем технічної експертизи, інженерії та науки — і, на щастя, нічого з цього не було втрачено.

Зараз ми бачимо, що Україна не просто виробляє, а створює речі, які змінюють обличчя поля бою. Багато хто з нас повинен заздрити цьому, вчитися на цьому і співпрацювати з Україною. Коли я працювала в уряді, ми підписали угоди з українськими установами про підтримку співпраці між нашими підприємствами — не тільки для того, щоб дарувати або купувати зброю в усьому світі, а й для того, щоб інвестувати в те, що Україна може розробляти і виробляти.

Це має величезний потенціал. Європейська оборонна промисловість потребує потужного поштовху, і Україна є яскравим прикладом того, чого можна досягти під тиском, демонструючи інновації та ефективність. Вона також кидає виклик традиційному оборонному мисленню, яке передбачає витрачання років і величезних сум на системи, які можна вивести з ладу за допомогою технологій, що коштують набагато менше.

Це змінює наше уявлення про економіку оборони. Я можу тільки сказати «вау» про те, чого досягають оборонний сектор України та її наукові й інженерні таланти. Нам є чому повчитися.

Внутрішньополітичні настрої в Литві та підтримка України

Брюссель розглядає можливе згортання програми тимчасового захисту для громадян України за кордоном. Які дії Литви у цьому питанні? На що розраховувати українцям?

У нашій країні зараз проживає близько 80 тисяч українських громадян — це менше, ніж пікова цифра у понад 90 000. Деякі повернулися в Україну або переїхали деінде. У нас діє режим тимчасового захисту, але, практично кажучи, більшість українців приїжджають сюди не заради пільг. Це переважно жінки зі східної України, які втекли з дітьми або літніми родичами. Переважна більшість з них працюють, є самодостатніми і сплачують податки.

Їм нічого не дається з милосердя — вони є частиною нашого суспільства, і я глибоко поважаю це

Так, існують програми соціального захисту, такі як медичне обслуговування або шкільні обіди, але нічого надзвичайного. Якщо статус тимчасового захисту буде скасовано, я не думаю, що багато що зміниться. Просто це перейде в статус дозволу на проживання, і люди залишаться.

Литва не є країною з великим бюджетом на соціальне забезпечення. Ми пропонуємо базову соціальну підтримку — однаково як місцевим жителям, так і українцям. Діти отримують харчування в школах, люди мають доступ до медичних послуг або отримують допомогу з оплатою комунальних послуг — без жодної різниці.

Ми далекі від перших днів вторгнення, коли люди потребували термінової допомоги: ліжка, їжі, предметів першої необхідності. Зараз багато хто оселився і став повноцінною частиною нашого суспільства.

Чи спостерігаєте ви посилення проросійських, антиукраїнських або ізоляціоністських наративів у литовському суспільстві чи політиці? Якщо так — що є джерелом цих змін?

Що було, мабуть, несподіваним у 2022 році, так це те, як люди, які були проросійськими або корисними для Кремля, зникли з публічного поля зору. Вони замовкли — тому що суспільство тут є сильно проукраїнським.

Поступово вони почали з’являтися знову, кажучи такі речі, як «Україна не може перемогти» або «ми марнуємо гроші» — типові прокремлівські наративи. Цікаво, що під час торішніх президентських і парламентських виборів деякі політики відкрито просували цю лінію, стверджуючи, що умиротворення дорівнює миру, що ми повинні дати агресору те, чого він хоче.

На щастя, жоден з них не здобув реальної політичної влади. Вони залишилися маргінальними, хоча все ще мали певну підтримку, що свідчить про те, що частина населення є прорадянською або проросійською і вразливою до кремлівської пропаганди. Ми знаємо, що це є, як і в будь-якій країні.

Але позитивним моментом є те, що суспільна підтримка України залишається сильною. Насправді тут важче бути антиукраїнським, ніж, скажімо, анти-ЛГБТ або проти Стамбульської конвенції — питань, які можуть розділити громадську думку. Щодо України, більшість людей соромилися б сказати, що вони її не підтримують.

Навіть проросійські голоси часто формулюють свої погляди в м'якших виразах, кажучи щось на кшталт: «Ми підтримуємо Україну, але люди гинуть, тому нам потрібен мир». Потім вони закликають відмовитися від українських територій або припинити військову підтримку — це все ще кремлівські наративи, просто не відкрито антиукраїнські.

Титульне фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Чи стане Навроцький «другим Орбаном» Європи? Колишня прем’єрка Литви Інґріда Шимоніте про категоричну різницю між Польщею та Угорщиною

Марина Степаненко

Коли ми, українці, говоримо про «зраду», ми рідко маємо на увазі Америку. Але, схоже, настав час подивитися уважніше — не на дрони чи бронетехніку, а на ідеї, які приходять разом з ними.

Сільві Коффманн, колишня головна редакторка Le Monde, пише у Financial Times про тривожний зсув: Америка перестає бути захисником демократії й намагається змінити її визначення — вдома й у світі. Найнебезпечніше не те, що США можуть покинути НАТО, а те, що вони хочуть втягнути Європу у власну ідеологічну трансформацію, в якій демократія — це не свобода, а послух.

«Справжній шок від Трампа — це не відмова. Це зрада».
Наталі Точчі, італійська політологиня

Ця зрада не вимагає армій чи вибухів. Вона відбувається через лексику

Через нові «цивілізаційні коаліції», які просуває віцепрезидент США Джей Ді Венс або Марко Рубіо у своїй доповіді про потребу «зберегти чесноти західної культури». Але яку культуру? Ту, яка ображає суддів, атакує іммігрантів, засуджує свободу слова й називає демократично обрані уряди «тиранами в масці».

США вже не просто змінюються. Вони втягують Європу в цей процес. Трамп особисто приймає ультраправого кандидата в президенти Польщі Кароля Навроцького в Овальному кабінеті. А за кілька днів до виборів міністерка безпеки США Крісті Ноєм прилітає до Варшави, щоб підтримати його публічно. Подібні втручання — і в Румунії.

Це вже не дипломатія. Це експорт системи.

Європа опинилась у новому геополітичному ландшафті: з одного боку — Росія, яка несе війну й диктатуру. З іншого — Америка, яка пропонує «новий порядок» у м’якій, релігійно-консервативній обгортці.

«Лідер цього руху зараз у Білому домі. Для нас це перелом», — каже іспанський урядовець у розмові з Коффманн.

Україна має бути пильною. Бо ця війна — не лише про території. Вона і про сенси. І якщо Захід більше не означає свободу, чесність і плюралізм, то за що ми насправді воюємо?

Нас вчать: Америку не критикують, якщо ти в її таборі. Але сьогодні, якщо ми дійсно в європейському таборі, ми повинні ставити питання. Бо те, що Трамп робить з Америкою, його соратники хочуть зробити з Польщею, Румунією — і, можливо, Україною.

Це не кінець партнерства. Це кінець ілюзій

І як каже Кофманн: «Америка в біді. Але перш ніж Європа зможе їй допомогти, вона має навести лад у себе».

Україна — частина цієї Європи. І, можливо, саме ми — з досвідом війни, диктатури, гібридної реальності — можемо першими побачити, коли союз перетворюється на пастку.

Based on: Сільві Коффманн у Financial Times (4 червня 2025)

20
хв

Доктрина зради: Америка вже не союзник, а місіонер нового порядку?

Sestry

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Чи стане Навроцький «другим Орбаном» Європи? Колишня прем’єрка Литви Інґріда Шимоніте про категоричну різницю між Польщею та Угорщиною

Ексклюзив
20
хв

Близька до людей, але далека від політики: яка вона, майбутня перша леді Польщі?

Ексклюзив
20
хв

Нове покоління інцелів, виховане ПіС

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress