Ексклюзив
20
хв

Хто сформує уряд в Польщі після виборів?

Питання, на яке намагаються дати відповідь політики і журналісти після того як результати екзітполів показали впенену перевагу опозиційних сил.‍

Альбіна Трубенкова

Ярослав Качиньський. Фото: Andrzej Iwańczuk/REPORTER

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Правляча в Польщі партія «Право і Справедливість» втрачає можливість створити коаліцію в новому Сеймі та сформувати уряд, про що свідчать результати кількох опитувань і нові дані  late poll (дослідження проведено Ipsos для TVN, Polsat i TVP). Згідно з останніми даними late poll, опублікованими в понеділок вранці, ПіС отримує 36,6 відсотка голосів, опозиційна «Громадянська коаліція» (блок партій на чолі з «Громадянською платформою» Дональда Туска) 31 відосток, блок «Третя дорога» — 13,5, блок лівих (Нова Лівиця) — 8,6, а радикальнонаціоналістична антиукраїнська партія «Конфедерація» — лише 6,4 відсотка. Отже, три опозиційні сили — «Громадянська коаліція», «Третя дорога» і блок лівих разом набирають достатню кількість голосів для формування більшості, це разом близько 248 мандатів у Сеймі із 460 місць.  Вчора політики усіх трьох сил, не називаючи імен на посади, підтвердили проведення переговорів стосовно формування правлячої коаліції і уряду.

Фото: Maciek Jaźwiecki / Agencja Wyborcza.pl

Партія ПіС все ще сподівається, що екзітполи помилилися. Також соратники Ярослава Качиньського публічно заявляють, що вони здатні утримати владу: «Ми абсолютно перемогли на цих виборах, і саме нам президент (Польщі) Анджей Дуда довірить місію формування уряду, — каже депутат Європарламенту від "Права і справедливості" Ришард Чарнецький. — Таким чином, ми отримаємо час для переговорів, і тоді можуть відбутися ті "дуже цікаві речі", про які говорив у своїй промові голова (партії ПіС) Ярослав Качинський». Дійсно, партія посіла перше місце, але цього недостатньо, щоб втримати владу. Ймовірний союзник — «Конфедерація» — також не допоможе ПіС утримати владу, бо навіть разом їм не вистачить десь приблизно 12-20 голосів до створення більшості.

Опозиція рішуче налаштована реалізувати свій шанс на успіх, сформувати коаліцію і новий уряд, виходячи з результатів голосування:

«Це кінець правління ПіС. Ніхто у нас не вкраде ці вибори», — заявив лідер опозиції Дональд Туск. «Послухайте, ми це зробили. Я ніколи не був таким щасливим від цього другого місця», - додав він. Туск привітав з перемогою лідерів інших опозиційних партій: «Ніхто нас більше не обдурить. Ми виграли Польщу».

Менше з тим, згідно з Конституцією Польщі президент Анджей Дуда (є соратником Качиньського) може назвати кандидатуру премʼєр-міністра на свій розсуд, законодавство не забороняє цього. І тоді саме названий президентом кандидат формує уряд та протягом 14 днів має отримати вотум довіри Сейму. Якщо цього не станеться, то Конституція Польщі передбачає можливість формування уряду Сеймом.

Згідно з Конституцією Польщі президент Анджей Дуда може назвати кандидатуру премʼєр-міністра на свій розсуд, законодавство не забороняє цього. Фото:Jan Graczynski/East News

«Єдине, на що ще сподіваються великі прихильники лідера (ПіС) Качинського, — це на те, що він все ж таки перетягне на свій бік відсутніх депутатів, щоб мати парламентську більшість, але це вже здається нереальним. Найпізніше 1 грудня ми матимемо новий демократичний опозиційний уряд», — заявив колишній президент Польщі Александр Кваснєвський в інтерв'ю порталу Onet. 

«Абсолютно очевидно, що ми сформуємо спільний уряд з «Третьою дорогою», тому що ми згодні в абсолютній більшості наших пріоритетів. Сьогодні ви бачите, що «Громадянська коаліція» з «Третою дорогою» і лівими має значну більшість», — сказав віце-президент «Громадянської платформи» Рафал Тшасковський в інтерв'ю Polsat. Також, відповідаючи на запитання журналістів у виборчому штабі після оголошення результатів екзітполів, політик висловив сподівання, що президент Дуда продемонструє свою незалежність від голови партії ПіС Ярослава Качинського у питанні визначення кандидатури премʼєра, яку назве нова коаліція в Сеймі. 

Якщо цього не станеться, то процедура формування уряду може затягнутися на кілька місяців.

Вже у вівторок виборча комісія обіцяє оголосити остаточні результати голосування на парламентських виборах в Польщі, які відбулися 15 жовтня.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналістка, публіцистка. Понад 20 років займається темою європейської інтеграції України. Як журналістка та редакторка працювала в УНІАН, «Газеті по-київськи», журналах «Політика і культура», «Профіль України» та інших. Консультувала Урядовий офіс з європейської інтеграції України. Розробила комунікаційну стратегію для проєкту розвитку центрів малого бізнесу ЄБРР. Працювала як спеціаліст з комунікацій у кількох проєктах Представництва ЄС в Україні. Брала участь у міжнародних проєктах, створених за підтримки ЮНЕСКО. Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну поїхала до Польщі. Працювала редактором Польської агенції преси. Отримала журналістську стипендію MLU, саме завдяки цьому змогла приєднатися до проєкту «Сестри».

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Програму «Школа для всіх» розробила команда під керівництвом віцеміністерки освіти Йоанни Мухи, відповідальної зокрема за освіту дітей біженців. Щойно вона оголосила про свою відставку.  

«Сьогодні я подала у відставку з посади віцеміністра освіти. Останні місяці я наполегливо працювала над проєктами, які, я глибоко вірю, могли змінити польську школу. На жаль, попри всі зусилля не вдалося отримати підтримку для їхньої реалізації. У цій ситуації подальша робота на цій посаді є безглуздою», — написала Муха в соцмережах.  

Ключове питання

Одним з найважливіших проєктів була саме «Школа для всіх». Вона передбачала, зокрема, залучення понад 1000 міжкультурних асистентів для українських дітей у 2025-2027 роках та тренінги для вчителів. На ці цілі з ЄС було отримано 500 млн злотих.  

У розмові з Sestry Йоанна Муха підкреслювала:  

«Нам вдалося отримати величезний грант — 500 млн злотих — і в рекордний час створити урядову програму. Це факт: уряд фінансуватиме міжкультурних асистентів — це абсолютний пріоритет».  

Зі свого боку Марія Ковалевська, викладачка польської мови й педагог Wolna Szkoła («Вільна школа»), у розмові із Sestry сказала, що міжкультурний асистент — це дійсно «важлива і потрібна посада». Такі люди перекладають, беруть участь у зустрічах з батьками, полегшують комунікацію та пояснюють батькам, як працює польська система освіти. 

Без асистента і без мови

Сьогодні Марія Ковалевська так коментує повідомлення про відмову від програми: «Я була дуже здивована, коли про це почула. У нас 200 тисяч дітей з України в школах. У тій, де я працюю, в кожному класі є принаймні одна дитина з України».

Що ми втрачаємо?  

  • Міжкультурних асистентів — людей, які знають українську та польську й допомагають дітям у спілкуванні й адаптації. Насамперед асистент міг без будь-яких бар'єрів розмовляти з дітьми про їхні проблеми, труднощі, яких не бракує. 
  • Додаткові уроки польської — ключові для інтеграції.  
  • Психологічну підтримку — діти перебувають у чужій школі, серед чужої мови — це важко. У нас є діти з ПТСР, такі, які сиділи в бомбосховищах, у яких пожежні навчання викликають панічні атаки.

200 тисяч покинутих дітей?

«Я маю враження, що ми не думаємо про дітей з України як про наших майбутніх громадян, які будуть тут голосувати, працювати, платити податки. Інвестиція в українських дітей — це пряма інвестиція в наше суспільство, бо ці люди в майбутньому будуть тут жити, лікувати нас, працювати в сфері послуг», — підкреслює активістка.

І додає, що «здивована і розчарована» вилученням цих коштів. «Ми перебуваємо в дуже складному моменті, що стосується освіти дітей з України, оскільки починаємо забувати, що це велика різноманітна група, яка потребує нашої підтримки. У мене враження, що ми покидаємо цих дітей і не думаємо про наслідки».

У польських школах навчається понад 200 тисяч учнів з України. 150 тисяч прибули до Польщі після початку війни. У вересні 2024 року всі діти з України були охоплені обов'язком шкільної освіти, що означає, що вони повинні відвідувати дошкільні заклади, початкову й середню школу. Можливість отримання допомоги 800+ також була пов'язана з відвідуванням дітьми польської школи.

20
хв

Школа не для всіх? Культурних асистентів і додаткових уроків польської для українців більше не буде 

Анна Й. Дудек

Як же я втомилася! 

Колега жартує: «Не встигли ми набутися мілфами (від англійського MILF — мати, з якою хотілося б переспати — Ред.), як вже стали жінками-канапками». Цей термін «покоління канапок» (або «покоління сендвічів») ввела в обіг у 1981 році соціальна працівниця Дороті Міллер. Так вона описала групу людей, переважно жінок 35-65 років — тобто у віці, коли більшість вже має дорослих дітей і хоче пожити для себе, — яким доводиться піклуватися і про старіючих батьків, і про своїх підлітків.

Проблеми затискають з обох боків, як хліб у сендвічі. Але жінки добре знають: світ не любить слабких. Вони навчилися грати в цю гру, давати собі раду, розраховувати лише на себе, жонглювати десятками обов'язків. Вони майже не жаліються, хоча в скронях дедалі частіше пульсує: «Як же я втомилася».

Моя власна історія триває вже понад пів року. Спочатку — мама. З того покоління, яке не звикло дбати про себе. Раптом каже по телефону, що почувається погано. Слово за слово з’ясовується, що «погано» триває вже давно. Вона просто не хотіла турбувати. 

Кидаєш усе. Вловлюєш випадковий вільний квиток до України в той час, як всі святкують Різдво. Залишаєш хвору на застуду дитину-підлітка на Святвечір в чужому домі. Того ж вечора кількома потягами поспішаєш додому. Місяць ходиш від одного лікаря для іншого: десятки аналізів, кілометрові рахунки, і нарешті чуєш діагноз, від якого холодіє в грудях. Після чого залишаєшся поруч з мамою, поки їй роблять операцію, а потім повертаєшся до Польщі, аби трохи видихнути…

А тут зустрічає дитина, у якої за час твоєї відсутності накопичились проблеми у стосунках з подругами, підліткові гормони, непорозуміння зі шкільними предметами... І це я мовчу про нові рахунки й власні невирішені робочі питання. 

Сучасні Атлантиди, які тримають на собі світ

Професорка Барбара Йозефік з Ягеллонського університету пояснює феномен «покоління сендвічів» на прикладі польських жінок. Вони перенесли стрес під час ковідної пандемії, потім — вибух війни за східним кордоном. Все це підняло рівень тривожності до найвищих піків, аж тут гоп — нові виклики: постаріли батьки, діти начебто підросли, але залежати не перестали, ще й тіло починає зраджувати. Воно вже не таке стійке до стресів, не таке витривале, потребує піклування й турботи. 

Фото Shutterstock

Пояснення цього явища таке: жінки стали пізніше народжувати, разом з тим тривалість життя зросла. Зрештою коли наші батьки досягають віку, коли їм потрібна наша допомога, у нас все ще є діти, про яких ми маємо піклуватися. І якось вже без колишнього скепсису згадуєш слова старших, які часто лунали в юності: «Треба народити до 25. Уяви: ти ще молода, а діти вже — дорослі й самостійні».

До цього варто додати зростання рівня самотнього материнства, коли жінкам немає з ким розділити тягар утримання й виховання дітей. Відповідно, жінка має ще й забезпечувати родину, дбати про власний професійний розвиток за кордоном. 

Ще один тренд часу, на який звертає увагу польська дослідниця, — зникнення моделі спільного проживання кількох поколінь під одним дахом. Сьогодні це вже не є поширеною практикою. Відтак навіть базова логістика догляду за батьками, які потребують підтримки, значно ускладнюється. Плюс втрачається підтримка з боку батьків — ви не можете просто залишити дітей на когось з родичів і трохи відпочити

Подвійний тиск на жінок часто призводить до депресивних думок і вигорання, зазначає Йозефік. У їхній голові весь час крутяться суперечливі фрази:  «Я погана донька», «Я погана мати», «Я не справляюсь», «Я люблю своїх батьків, але мрію, щоб за ними доглядав ще хтось» тощо.

Тривалий стрес послаблює імунну систему, погіршується й соматичне здоров’я. Жінки часто скаржаться: «У мене самої проблеми із серцем, тиском, хребтом. Але я не маю часу, щоб зайнятися цим, піти на йогу чи пілатес». В житті жінок-канапок майже немає місця для себе. 

І все це на тлі війни

Мені пощастило, я у мами не одна. У мене є брат, вихований в атмосфері рівності прав і обов’язків, який разом зі мною розділив піклування про маму. Однак, навіть це не рятує, коли у твоїй країні війна. 

Типова ситуація, коли зненацька вночі лунає телефонний дзвінок: «Наше місто (я з Одещини) під масованою дроновою атакою. Вибухи чутно з усіх боків. Горять будинки на сусідній вулиці». І ти не спиш до ранку, бо переживаєш за своїх вдома.

Питаю в інших українських жінок-біженок з «покоління канапок», як вони дають собі раду (їхні розповіді будуть трохи нижче). Адже те, що для інших є винятковою ситуацією, для українців зараз є нормою. Війна обнулила наш майновий і соціальний стан, з’їла фінансові накопичення, чимало українок за кордоном живуть без підтримки партнерів — і при цьому дбають і про дітей, і про батьків. Часто перед нами навіть вибір не стоїть — оплатити батькам доглядальницю чи дітям літній табір, адже зароблені гроші йдуть на оплату орендованого житла. А у багатьох батьки категорично не хочуть залишати Україну, і жінки мотаються туди-сюди через кордон, бо не можуть собі навіть уявити повернути дітей під дрони й ракети. 

«Повернулася з дітьми з Британії до мами, аби вона не помирала сама». Історії українок

Американська геріатрологиня Паула Бенкс пропонує шість кроків: видихнути й заспокоїтися, перестати себе звинувачувати, не соромитися просити допомоги в інших членів родини, зокрема фінансової, підключати до догляду за старшими членами родини дітей-підлітків, включати у свій графік турботу про себе, не розривати контакти з друзями й регулярно з ними зустрічатися. Звучить гарно, але… більшість цих порад погано працює в умовах війни й вимушеної міграції. 

«Ми виїхали з Харкова до Ірландії, — ділиться 51-річна Ірина, — за півтора роки, що жили разом — я, 74-річна мама та мій 16-річний син — кілька разів ловила себе на думці: ой, який міст, а якщо стрибнути з нього, чи сильно мені буде боляче? Якщо я зупинюся посеред дороги, чи зіб'є мене та червона машина? Мене не лякали ці думки, вони несли звільнення. Все навалилося: мама, яка не може без мене навіть вийти з квартири; син зі звинуваченнями, навіщо я відірвала його від дому, навчання, друзів; пошук роботи, нова мова, проблеми зі здоров'ям, страх за чоловіка, який пішов до війська. Мені стало легше, коли нам з мамою вдалося роз’їхатися по різним квартирам. Виявилося, що вона не така вже й безпорадна».

41-річна Наталія В. з Вугледару розповідає: «Ми “поділили” старших членів нашої родини. Мама, яка категорично не хотіла залишати Україну, живе з братом, я висилаю їй гроші, які покривають половину оренди квартири у Полтаві, набір необхідних ліків. Я приїхала до Польщі з двома дітьми-підлітками й батьками чоловіка — 69 та 73 років. Жили всі разом у квартирі площею 36 квадратних метрів. Я багато працювала — спочатку на заводі, плюс на вихідних вчилася робити манікюр, а тепер працюю на себе. Батьки чоловіка не були тягарем, навпаки, взяли на себе піклування про дітей, приготування їжі, догляд за домом. На жаль, відірвані від рідної землі, вони почали хворіти. Батька чоловіка минулоріч не стало, довелося поховати його в Польщі, бо наше місто знаходиться в окупації». 

«Мій підлітковий вік прийшовся на літні роки моїх дідуся та бабусі. Бабуся вже тоді дуже хворіла, — згадує 45-річна Олена С. — Мені було 15 років, я дуже просила маму дозволити мені запросити друзів на день народження. Мама обізвала мене егоїсткою, яка думає лише про себе. Чомусь я часто це згадую. В моїй родині інтереси старшого покоління завжди були в пріоритеті, і зараз цього для себе вимагають мої батьки. Але я обрала безпеку дітей. Найняла людину, яка навідується до батьків і допомагає їм по дому двічі на тиждень. Раптом трапиться щось гірше — буду шукати будинки з проживанням і доглядом. Разом з тим всередині мене постійно лунають розмови з мого минулого, в яких засуджується “західний спосіб” життя, коли літні люди доживають на самоті в пансіонатах». 

Професорка Барбара Йозефік переконана, що ми не маємо відчувати себе винними, коли ухвалюємо рішення оплатити якісний догляд за старшими членами родини, і варто вийти з матриці під назвою «бути жертвою — це подвиг». 

Разом з тим у ситуації з батьками часто йдеться не про почуття жертовності, а про любов

Саме вона спонукає бути поруч, поки є можливість. І частина українських біженок, навіть ризикуючи безпекою дітей, повертається до України, щоб дбати про батьків старшого віку. 

«Знаю, що я ніколи б собі не пробачила, якби мама залишилася помирати одна. Я повернулася з Великобританії з двома дітьми, вже абсолютно інтегрованими, бо дізналася про смертельний діагноз мами. Рік ми були поруч з нею, я не жалкую про це, мені лише шкода, що мене не було поруч раніше, — розповідає 47-річна Маргарита. — Зараз я працюю із психологом, і вона каже, що я не пройшла процес сепарації, тому мені так важко змиритися з втратою. Але я просто дуже любила свою маму, вона була найкращою мамою у світі». 

Морозиво замість Лондона

У пошуках відповіді, як не задихнутися під тиском обов’язків з двох боків, я дійшла до неочікуваного висновку: в цій ситуації надважливо подбати про себе. Бо як мені зараз, так і моїй доньці через 15-20 років може знадобитися не фінансова підтримка, а просто мамина присутність, розмова, обійми. Якщо я не подбаю про себе зараз, у спадок донька отримає не лише мою тривожність, а й матрицю жертви й потребу дбати про мене.

Важливо знаходити час для якісного спілкування з дітьми-підлітками, щирої розмови з ними й прохання про підтримку (зокрема, взяти на себе частину домашніх обов'язків). У критичний момент, коли у мене накопичилися великі рахунки за мамині операції, моя донька сама запропонувала відмовитися від поїздки з класом до Лондона. Це була її мрія, я її до цього не змушувала, це було її власне рішення. Натомість ми стали частіше виходити кудись разом — просто випити кави чи з’їсти морозиво. Здається, це лише зміцнило наші стосунки. 

Ці думки підтверджує подкаст MD Anderson Cancerwise, де обговорюють підтримку доглядальників — людей, які піклуються про батьків або рідних з онкологічними діагнозами. В одному з подкастів соціальна працівниця Мері Дефф ділиться порадами, сформованими з багаторічної практики роботи у хоспісах:

У ситуаціях тривалого догляду особливо важливо не забувати про того, хто доглядає.

Просте запитання «Як ти?» може стати сигналом, що ця людина не забута. Це звернення не лише до лікарів, а й до нас з вами — колег, друзів, сусідів, які можуть підтримати простим словом тих, хто опинився у сендвіч-ситуації

У хоспісах це вже частина протоколу: там відстежують не тільки стан пацієнта, а й стан доглядальника — чи не виснажений він, чи має доступ до груп підтримки.

Важливо мати план: як створити вдома максимально комфортні й безпечні для старшої людини умови, прагнучи її максимальної самостійності. Особливу увагу фахівці радять звертати на емоційний стан літніх батьків. Втрата самостійності для них — це удар по ідентичності. Вона може проявлятись у роздратуванні, зневірі, небажанні приймати допомогу. Та саме тиха присутність, співчуття і підтримка здатні зберегти гідність — і звільнити вам трохи більше простору для себе.

Ще один ключовий момент — чесно оцінити власну систему підтримки. Чи можу я справлятися сама, якщо маю роботу, дітей, інші обов’язки? Чи можу покластися на чоловіка, братів, сестер, друзів, сусідів? Іноді найкраще рішення — делегувати частину турбот, навіть якщо це важко психологічно.

Одна з жінок у подкасті сказала: «Я знала, що якщо не подбаю про себе, не зможу подбати про батьків, дітей і чоловіка».  Догляд за собою — це частина догляду за родиною. Тож якщо це усвідомлення може допомогти вам звільнитися від суспільного пресингу й внутрішнього сорому, що ви робите недостатньо — дослухайтеся бодай до цього аргумента. 

20
хв

«Я погана донька чи погана мати?» Чому «жінки-канапки» не мають права на втому

Галина Халимоник

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Що робити з дитиною влітку? Літні денні табори в Польщі 2025

Ексклюзив
20
хв

Чи стане Навроцький «другим Орбаном» Європи? Колишня прем’єрка Литви Інґріда Шимоніте про категоричну різницю між Польщею та Угорщиною

Ексклюзив
20
хв

Близька до людей, але далека від політики: яка вона, майбутня перша леді Польщі?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress