Ексклюзив
20
хв

«Гангрену під назвою Росія треба ампутувати сьогодні», — волонтерка Ореста Бріт

«Закінчити цю війну маємо ми. Я не хочу щоб мої діти та онуки переживали подібне. Я не хочу жити у постійному очікуванні, що наш сусід знову на нас нападе», — голова Благодійного фонду БОН Ореста Бріт про допомогу ЗСУ, втому волонтерів та Україну після перемоги

Наталія Жуковська

Ореста Бріт, волонтерка та голова Благодійного фонду БОН. Фото: Катерина Крючкова

No items found.

Ореста Бріт — волонтерка із понад десятирічним стажем, голова Благодійного фонду БОН, колишня радниця Валерія Залужного. До 2014-го навчалася в Сорбонні та працювала моделлю на подіумах Парижа. З початком революції Гідності повернулася до України. Має 4 вищі освіти, знає англійську та французьку мови, тому щоразу, за можливості, розповідає іноземцям всю правду про криваву війну в Україні. Займалася кризовим менеджментом та залученням іноземних інвестицій до України. З початком повномасштабної війни залишила бізнес і повністю присвятила себе допомозі ЗСУ.  

Наталія Жуковська: Оресто, ви волонтерите вже понад 10 років. Про що найчастіше просять військові? Чого найбільше потребує фронт сьогодні?

Ореста Бріт: Якщо загалом конкретизувати мою діяльність за останні 10 років, то з 2014 по 2016 роки я була сфокусована виключно на допомозі Збройним Силам України. Далі запитів від них було менше, бо держава включилася у процес забезпечення військових. Ну і, звісно, супутні потреби цивільного населення також бралися нами до уваги. Взагалі благодійний фонд для мене був хобі у вільний від роботи і бізнесу час. З 2014-го ми, волонтери, стали гнучкими до змін, викликів і навіть навчилися передбачати потреби. Загалом ми працюємо за багатьма напрямками, які з початком великої війни нам довелося активізувати одночасно.

Ми усіляко намагаємося підтримувати державу у важкі для неї часи. Закриваємо «дірки» та потреби, допоки усі відповідні державні інституції не стануть на військові рейки і не запрацюють як годинник

Однак ця благодійна діяльність не має доходити до межі, коли держава відверто паразитує на цьому. Адже стати на військові рейки ми мали вже давно. Єдине, що заважає це зробити — корупція і нездорова конкуренція. Щодо потреб, то найбільша частина видатків йде на закупівлю засобів радіоелектронної боротьби та мікросхем для FPV дронів. Це те, що рятує наших військових на передовій. Постійно є запити на автівки — це розхідники. Варто визнати, що російська армія у промислових масштабах запускає те, що ми робимо на колінах. І в цьому ми дійсно програємо.  

Якою є ціль та місія, заснованого вами благодійного фонду БОН?  

На сьогоднішній день ми допомагаємо як армії так і цивільному населенню. Місія нашого фонду — пришвидшити перемогу України та розпочати культурну й просвітницьку діяльність по всьому світу. Знаєте, Благодійне об'єднання нації (БОН) — це як ком'юніті. Це не фонд однієї людини. Кожен волонтер відчуває свою відповідальність, знає сферу повноважень.

Ореста Бріт із дітьми загиблих військовослужбовців. Фото: приватний архів

Ми даємо багато інтерв'ю іноземним ЗМІ англійською та французькою мовами. Намагаємося прививати правильні наративи закордоном. Показуємо, що цей геноцид триває не 11-й рік, а сотні років, і методологія винищення українського народу мало чим відрізняється. Просто цього разу нам пощастило, що світ глобалізується і ми маємо можливість висвітлювати це, зокрема й через Інтернет. 

Такі поняття як «втома», «вигорання» знайомі багатьом волонтерам. Чи вдається вам цього уникати?

Фізична і моральна втома, вигорання — це все присутнє, але не можу собі дозволити зупинитися, бо роблю те, що надихає і заряджає. Благодійність — це найкраща ніша, яку можна було зайняти у сучасній Україні, особливо впродовж останніх років. Щодо фізіологічного вигорання то воно може бути. Тому у нас є програма, у рамках якої ми відправляємо волонтерів обстежувати здоров’я. Але така потреба у цивільних є і під час мирного життя.

Поки ми маємо адреналін, то тримаємося. Щойно фаза загострення спаде, нам дійсно буде дуже важко

Чи часто вам доводиться їздити на передову?

Зараз мої поїздки на фронт передбачають вирішення кризових питань або доставки того, що не приймає пошта. Я їжджу особисто, без супроводу. Лише я знаю, куди їду і коли.

Була ситуація у 2022-му, коли ви мало не загинули під час поїздки на фронт. Це було неподалік Бахмута. Що тоді сталося?

Поки я їхала до військових, на тій ділянці фронту почали прориватися росіяни. Щойно я дісталася місця призначення, розпочався ближній бій — танковий і стрілецький. Мене дивом не розстріляли не лише росіяни, а й свої ж військові. Я бачила як наші хлопці вздовж дороги відстрілювалися. Я питаю: «Куди вистрибувати із машини?». А вони кричать: «Яке вистрибувати? Давай їдь звідси». Це були штурмовики за промкою Бахмута. До міста я поверталася 20 хвилин під обстрілами. А потім ще 40 хвилини під обстрілами їхала до Костянтинівки.

Чи змінила ця ситуація бажання їздити на передову?

Мені досі страшно згадувати про ту історію. Питання не їхати на передову у мене виникає щоразу. Якщо немає потреби, то я туди не їду. 

Ореста Бріт під час однієї з поїздок на Донбас. Фото: приватний архів

Які історії під час поїздок на лінію фронту вам запам’яталися найбільше?  

Чесно, мене вже нічого не дивує і не вражає. Організм включив режим самозбереження. Я втратила стільки побратимів і посестер, що я просто радію всьому, чому можна там радіти. Я радію кожній зустрічі, розуміючи, що вона може бути останньою.

Мій організм реагує лише на радість і позитив. Це якась захисна функція

Якщо ви подивитеся мої соцмережі, то побачите, що я не розказую там сумних історій. Я вам зізнаюся, що на деокуповані території, там де немає інтенсивних боїв, їдуть мої волонтери. Я не пускаю їх на передову, але ось туди гуманітарну допомогу везуть саме вони. Я відгородила себе від такої практики, бо знаю, що тим постраждалим людям не буду корисною. Я просто плакатиму і нервуватиму. 

Як родина реагує на ваші  поїздки на передову? Відмовляють чи підтримують?

У мене від моїх рідних є абсолютна підтримка. Вони терплячі і поважають все, що я роблю. Опору немає. Моя перша поїздка на фронт була у липні 2014-го року. Мама не знала, що я поїхала. Я й сама, чесно кажучи, не дуже розуміла, куди їду. Моїм завданням було завезти гуманітарну допомогу підрозділу Айдар та 12-му батальйону. Мені ніхто не сказав, що це війна. Я все зрозуміла коли доїхала у Луганську область. Трішки злякалася, але було вже пізно.  

Свого часу ви навчалися у Парижі й планували повʼязати своє життя із подіумом, однак обрали волонтерство. Що вплинуло на таке рішення кардинально змінити життя?

Одразу скажу — ніяких жертв. Я прекрасно відмарширувала по подіуму з 14 до 22 років. Працювала для дуже солідних агентств у Парижі. Однак у 22 роки обрала все ж таки навчання, бо здобувати освіту у Сорбонні (державний університет у Парижі. — Авт.)  і працювати моделлю — непосильне поєднання. Дякуючи своїм батькам, я навчилася правильно розставляти пріоритети.

Ореста Бріт під час роботи моделлю у Парижі. Фото: приватний архів

Більше того, я ніколи не планувала ставати француженкою або залишатися жити у Франції. Знаєте, у моєму житті все відбувається дуже вчасно. Навчання за кордоном дало мені якісну освіту, контакти, які зараз є дуже корисними. Я кризовий менеджер. Мій профіль — зв'язки з громадськістю та медіація. Зараз отримані знання я успішно реалізую для боротьби з агресором.

Про повернення до України я ніколи не шкодувала. За ці роки здобула нове чудове хобі, під назвою «благодійність»

Всі дивувалися, чому я повернулася, і ніхто не усвідомлював, наскільки прекрасна ця країна, наскільки чудовий у нас побут і різнобарвні регіони. Що можна не виїжджаючи із України поїхати як у гори, так і на море. 

Ви часто спілкуєтеся з іноземцями. Що намагаєтеся розповісти і донести їм? Як вони реагують на почуте?

Ми досі програємо в інформаційній війні. Спілкуючись з іноземним бізнесом, на дипломатичному рівні, я намагаюся донести їм той масштаб трагедії, який ми переживаємо. Щоб не просто всі знали, яка Україна героїчна, а розуміли на нашому досвіді, як уникнути цієї трагедії на своїй землі. Тому що ця гангрена під назвою Росія тільки поширюватиметься, якщо її не ампутувати вже зараз, на цих етапах.

Всі мають зрозуміти, що війна поруч, а не десь там, далеко. Саме українці захищають сьогодні світ від великого зла і терору

І це саме той меседж, який мені вдається доносити від Вашингтона до Нідерландів та Франції. Мене часто запрошують на різноманітні французькі канали. Все тому, що французи хочуть почути думку не заангажованої українки, яка не належить до жодної політичної партії. 

Чи передбачали ви повномасштабну війну в середині Європи? Де вона вас застала?

24 лютого мене застало у Литві, я реєструвала наш фонд. Одразу придбала автомобіль для Збройних сил і поїхала у бік України. Ми точно не розуміли, коли це почнеться, але чітко усвідомлювали, що щось буде. І те ж саме я відчуваю зараз, усвідомлюючи катастрофу, яка може статися в Європі. Бо насправді ж в Україні немає війни, у нас є особливий стан. От такий же особливий стан я пророкую Європі. Йдеться не про вторгнення, а про дистанційне ведення бойових дій, зокрема й про ракетні атаки. 

Ви були радницею колишнього Головнокомандувача України Валерія Залужного. Як, не будучи військовою, ви йому допомагали?

Я людина, яка далека від тактики ведення війни, але досить давно і тісно комунікую з армією. За всі ці роки склалася безпрецедентна довіра до мене серед військових. У наш час це на вагу золота. Саме міжнародний адмінресурс і безпрецедентна довіра армії призвели тоді ще головнокомандувача Збройних сил до думки, що, мабуть, варто мене взяти радником. Але по факту, це не були поради з моєї сторони. Я дуже рідко з ним спілкувалася, бо розуміла рівень зайнятості. Але на початку повномасштабного вторгнення він зробив дуже правильну річ — звів мене із відповідальними особами за різні напрямки. І саме з ними, пліч-о-пліч, впродовж двох років, ми тримали руку на пульсі, звіряли годинники, вирішували гострі питання. Як результат, я доповідала про наші досягнення, поїздки на фронт, якісь слабкі місця головнокомандувачу. Тобто, я більше була як доповідачка. Якщо ж рівень проблеми, яка потребувала вирішення, був нижче Главкома, ми з цим кейсом до нього не доходили. Якщо потрібна була його допомога, то звісно, що я йшла до нього.

Ореста Бріт із колишнім Головнокомандувачем України Валерієм Залужним. Фото: з соціальних мереж Орести Бріт

Чи підтримуєте з Валерієм Залужним зв'язок зараз? 

Так, звісно. Я ж дружила з Валерієм Федоровичем, а не з головнокомандувачем. Я знайома з його дружиною і з великою повагою та симпатією ставлюся до їхньої пари. Олена — дуже достойна жінка із почуттям гідності. Вона пліч-о-пліч з чоловіком всю повномасштабну війну. Це справжня дружина генерала. І те, що вони пережили за весь цей час я б нікому не побажала. Той рівень відповідальності, навантаження як психологічного так і фізичного не кожен витримає.  

Як вас змінила війна?

Я б не сказала, що війна мене змінила. Можливо вона проявила мою витривалість. Я не можу сказати, що я розквітла за ці два роки. Війна точно вдарила фізично і психологічно по всім нам. На відміну від себе, я співчуваю тим, хто прозрів, кому довелося зламати себе в один ранок. Хто раніше любив русню, а зараз її яро ненавидить. Тому що ненависть — це почуття, яке руйнує. Я ніколи не порівнювала українців і росіян. Вони для мене завжди були абсолютно чужим народом.

Я  народилася у 1990-му році і моє свідоме життя пройшло у цілісній, незалежній Україні. Я не готова щось міняти  

До чого на вашу думку, нам слід готуватись? Наскільки затягнеться війна?

Знаєте, нам притаманне забуття. Ми почнемо забувати те, що відбувається сьогодні — і цього не можна допустити. Сьогоднішні події варто викарбувати у пам’яті на багато поколінь. Ми маємо правильно писати історію. Відстежувати і не допускати, аби героїзм присвоювали тим, хто його не заслужив. Ми маємо робити все, аби у росіян на генетичному рівні заклалося, що Україна — це табуйована територія, її краще не чіпати. Закінчити цю війну маємо ми. Я не хочу щоб мої діти та внуки переживали подібне.

Я не хочу жити у постійному очікуванні, що наш сусід знову на нас нападе. Ми маємо це змінити

Чи думали ви над майбутнім? Плануєте жити за кордоном — там, де успішно реалізувалися свого часу, чи в Україні?

Я можу жити, де завгодно. Мені головне, щоб в Україні був порядок. На сьогодні я не можу довго перебувати поза межами України. Мій максимум — два тижні. Торік я їздила на море, щоб просто виспатися та за два тижні буквально бігла назад. Я хочу, щоб мої діти побачили світ і відчували себе скрізь, як вдома. Тому я не думаю, що буду обмежуватися лише Україною. У мене досить інтернаціональна родина, і там, де буде тепленько і гарненько, там буду і я. Але все це буде лише після нашої перемоги.

Ореста Бріт: «Впевнена, що більшість українців повернуться додому, і Україна знов стане процвітаючою державою». Фото: приватний архів

Якою б ви хотіли бачити Україну після закінчення війни?

Україну я би хотіла бачити з ідеєю, самоідентифікацією, з відсутністю комплексу меншовартості. Я би хотіла, аби вона була україномовна, з достойним рівнем освіти. Не жертвою популізму. Тобто, щоб ми, як в усіх цивілізованих країнах, уявлення не мали, хто у нас міністр чогось там і де він відпочиває. Я реально хочу бачити Україну цивілізованою, реалізованою. У нас дуже багаті ресурси, і мені хотілося б їх реалізувати. І щоб це право реалізації було за українцями, а не за тими, хто зараз, у такі важкі часи, намагається зайти і захопити монополію. Я впевнена, що більшість українців повернуться додому, і Україна знов стане процвітаючою, мирною державою. Але це буде з часом. Сьогодні ж ми маємо об’єднатися і допомогти країні не лише вистояти, а й перемогти.

No items found.

Ведуча, журналістка, авторка понад трьох тисяч матеріалів на різні теми, у тому числі низки резонансних журналістських розслідувань, які призвели до змін в місцевому самоврядуванні. Пише також про туризм, науку та здоров’я.  У журналістику потрапила випадково, понад 20 років тому. Вела авторські проєкти на телеканалі УТР, працювала кореспонденткою служби новин, понад 12 років на телеканалі ICTV. За час роботи відвідала понад 50 країн. Має відмінні навички сторітелінгу й аналізу даних. Працювала викладачкою на кафедрі міжнародної журналістики НАУ. Навчається в аспірантурі, за спеціальністю «Міжнародна журналістика»: працює над дисертацією про висвітлення роботи польських ЗМІ в умовах російсько-української війни.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
Редакторки Sestry.eu на акції протесту

Дитячу лікарню у самому центрі Варшави організатори акції — «Євромайдан-Варшава» — обрали невипадково. Це символічне місце. Кожна людина у світі має зрозуміти, які жахливі злочини коїть Росія. Особливо відносно українських дітей.

Ці свічки у пам'ять про всіх загиблих в Україні дітей
Ці свічки у пам'ять про всіх загиблих в Україні дітей
Ця інсталяція символізує українських дітей, які щодня стають жертвами російської агресії
Ця інсталяція символізує українських дітей, які щодня стають жертвами російської агресії

Сотні людей прийшли із українськими прапорами та плакатами — «Росія вбиває українських дітей», «Путін — вбивця», «Україна має стати членом НАТО».

Редакція онлай-журналу Sestry.eu на акції протесту
Редакція онлай-журналу Sestry.eu на акції протесту
Учасниці акції протесту принесли символічні закривавлені дитячі речі

— Дитячий шпиталь є місцем болю, де щодня триває битва за життя. І саме в таке місце поцілила російська ракета, — наголошує лідерка «Євромайдан-Варшава» Наталя Панченко.

Наталя Панченко під час акції протесту

До учасників акції протесту емоційно звернулась Дорота Лобода, депутатка Сейму Польщі, коментуючи обстріл дитячої лікарні у Києва 8 липня:

— Важко зрозуміти,  що ще має статись, аби світ прокинувся. Хто зараз не є на боці України, того треба називати поплічником Путіна.

«Прокиньтесь. Росіяни вбивають українських дітей», «Зупиніть вбивство українських дітей» — про це плакати у руках українських жінок

Тим часом лідерка громадської думки Марта Лемпарт нагадала, що за ситуації, яка зараз відбувається в Україні, ніхто з росіян не має право голосу:

— Поки триває війна Росії проти України, нема так званих хороших руських.

Після дитячої лікарні сотні людей вирушили до представництва Єврокомісії в Україні. Поліція перекрила рух центральною дорогою, аби всі учасники протесту безпечно дійшли до місця призначення.

Такий своєрідний меморіал влаштували перед представництво Єврокомісії у Варшаві

Свічки, які учасники акції залишили перед представництвом Єврокомісії, мають нагадувати про всіх вбитих і постраждалих українських дітей. Україна досі не є членом Євросоюзу та НАТО, і саме тому Росія продовжує вбивати маленьких українців, бо не має відчуття страху.

Українці приносили свічки та дитячі іграшки

— Нема жодної гарантії, що завтра ракета не впаде десь тут, у Польщі, чи в іншій країні ЄС. Ми не є у безпеці, навіть якщо перебуваємо в Євросоюзі. Якщо Росія переможе Україну, то вона піде далі. Ворог розуміє лише мову сили. Якщо не дати в морду РФ, то росіяни підуть далі, — наголосив Євген Клімакін, волонтер, головний редактор «Нової Польщі».

Євген Клімакін та Наталя Панченко

Головна редакторка Sestry.eu Марія Гурська, яка теж виступила на акції протесту, розповіла про свою героїчну знайому лікарку з «Охматдиту», яка допомагала постраждалим:

— Дають надію несамовиті люди, які мешкають в Україні. 8 липня я подзвонила лікарці своїх дітей, щоб дізнатись, як вона. А вона мені відповіла, що не має ані секунди вільного часу, бо разом з іншими людьми розбирала завали і подавала воду. Вже ввечері вона мені передзвонила і заспокоїла: все відбудуємо, все буде добре.

Марія Гурська, головна редакторка Sestry.eu

Фото: Олена Клепа та Наталія Ряба

20
хв

Обстріл дитячого шпиталю «Охматдит»: у Варшаві відбулась акція протесту

Sestry
Постраждала жінка тримає на руках поранену дитину після нападу на дитячу лікарню в Києві

Тиждень в Україні почався з масштабної масованої атаки. Напередодні саміту НАТО російські терористи атакували різні українські міста: Київ, Дніпро, Кривий Ріг, Словʼянськ, Краматорськ. Випустили 38 ракет різних типів, зокрема «кинджали». 30 зних було збито силами ППО.

Пошкоджено понад 50 цивільних об'єктів, житлові будинки, інфраструктура та дві лікарні. Уламки ракет попадали у шести районах столиці — в Солом’янському, Дніпровському, Дарницькому, Деснянському, Шевченківському та Голосіївському. Є пошкодження дитсадка, офісної будівлі, багатоповерхівки та низки інших обʼєктів. Повністю зруйновано або частково пошкоджено у Києві три трансформаторні підстанції. Задіяно по Україні 619 рятувальників і 132 одиниці техніки. Також допомогти як волонтери прийшли сотні людей на місцях.

Сильно постраждав від прямого влучання ракетою X-101 корпус дитячої лікарні «Охматдит», де діти отримували очищення крові (діаліз) при нирковій недостатності. Загинуло двоє дорослих, 16 поранених, зокрема семеро дітей. Ця лікарня є однією з найважливіших не тільки в Україні, а й у всій Європі. Лікарі тут щодня рятують сотні життів дітей з усієї України, а росіяни навпаки — руйнують і вбивають.

Удари по медичній інфраструктурі — тактика, відпрацьована у Чечні і Сирії, де за 8 років було зафіксовано 583 атаки на лікарні. За даними Physicians for Human Rights, з лютого 2022 року росіяни здійснили понад 1440 (!) атак на українські медичні заклади. І ці злочини не були покарані.

Значні руйнування також навколо станції метро «Лукʼянівська». Загалом у Києві 33 загиблих і 96 постраждалих.

У Кривомі Розі одразу декілька ракетних влучань. Попередньо — 10 загиблих, 47 поранений, зокрема 9 тяжких. У Дніпрі також 1 людина загинула і 12 потерпілих.

За кілька годин столицю було атаковано повторно. Одночасно пролунало декілька вибухів. Уламки ракет, зокрема, впали на медцентр «Адоніс» в Дніпровському районі міста. Відомо про 7 загиблих і трьох травмованих. Також у Києві було зруйновано житловий будинок у Шевченківському районі, де під завалами загинули 12 осіб.

На Заході вже назвали напад «найжахливішим за всю війну». 9 липня у Києві оголошено Днем жалоби.

Допомогти лікарні «Охматдит» можна тут.

Висловлюємо щирі співчуття родинам загиблих

Через обстріл лікарні «Охматдит» діти змушені сидіти під крапельницями на вулиці. Пізніше тяжкохворих дітей перевезли в інші лікарні міста
До столичної дитячої лікарні приходять люди, аби допомогти розбирати завали, під якими є люди
Одна з палат дитячої лікарні «Охматдит»
Цей поранений хірург Олег Голубченко після вибуху розбирав каміння, втішав батьків і дітей
Кияни моментально самоорганізувалися та стали допомагати розбирати завали, а також забезпечили пацієнтів лікарні водою і їжею
У рятувальній операції по Україні взяло участь 619 рятувальників
Наслідки другої за день ракетної атаки на Київ. 8.07.2024

Момент влучання ракети X-101 у лікарню:

Фотографії: ДСНС України, НДСЛ Охматдит, Ян Доброносов, Богдан Кутєпов, Олександр Гусєв, Дмитро Козацький

20
хв

Безжальна подвійна атака на Україну: росіяни вдарили по головній дитячій лікарні, є загиблі

Sestry

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Павел Коваль: Напад на «Охматдит» відлякує інвестиції

Ексклюзив
20
хв

Зеленський у Польщі: угода про збиття російських ракет і створення українського легіону

Ексклюзив
Обличчя війни
20
хв

«Ми перші використали дрон на війні — і це змінило її хід», — Владислав Овчаренко

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress