Ексклюзив
20
хв

Чи полетять F-16 на штучному інтелекті? І чому ця технологія й про відповідальність також?

У чому ключ до масштабування штучного інтелекту, так необхідного для відсічі агресору?

Іван Киричевський

Український військовослужбовець передає координати безпілотника «Фурія» на передовій на Донеччині. 9 травня 2024 року. Фото: Evgeniy Maloletka/AP/East News

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Перша частина заголовку в цьому тексті сформована не для «клікабельності», а тому що справді є такий напрямок перспективних робіт, які ведуть зараз ВПС США, але про це ми трохи нижче поговоримо. Але навіть якщо хтось із читачів оцінить, що це таки просто «клікабельність», то це теж буде добре. Якби людство не сперечалось про технології, то їхній розвиток не рухався би вперед. А надто — про той самий штучний інтелект, який у нашій оборонній війні проти РФ отримує все більше поширення та наочно показав свою дієвість на прикладі використання ударних дронів. 

У нашій ситуації дискутувати про технології взагалі життєво необхідно, бо раз ворог переважає у кількості живої сили та інших ресурсів, нам треба брати асиметричними засобами. Тому, справді, не тільки борщ треба вносити до переліку спадщини ЮНЕСКО.

Тим більш, у мене самого виникла думка про певну дискутабельність, коли намагався коротко окреслити поняття «штучного інтелекту». Логічно ж все «окреслити одразу на березі», перш ніж продовжувати розмову, але далі є навіть кілька «але». Можна було б визначити, що «штучний інтелект — це програмне та апаратне забезпечення, яке може виконувати роботу замість людини на полі бою». Але ж, наприклад, для управління дроном із «машинним зором» людина однаково потрібна.

Казати, що «штучний інтелект спрощує завдання на полі бою», не зовсім підходить. Бо ця технологія вручає людини можливості, які раніше ніхто не бачив, але і покладає раніше не бачену відповідальність також

А чому почали саме із дронів?

Думаю, кожен із вас, дорогі читачі цього тексту, ставив собі це питання. Бо усі ми — люди західної культури, котрі виросли в понятті про загрозливість та водночас всесильність штучного інтелекту при використанні для військових цілей. І для нас ідеальною взагалі є картина, коли війну між собою ведуть виключно роботи, а людині взагалі не треба бути на полі бою, роботу оператора можна буде виконувати навіть за кількасот кілометрів від лінії боєзіткнення.

Український військовослужбовець Головного управління розвідки Міністерства оборони України керує морським безпілотником «Магура». Фото: Genya SAVILOV / AFP/East News

Але, як то кажуть, «де вхід — там і вихід». І він полягає в тому, що до лютого 2022 року в цивілізованих країнах штучним інтелектом для військових завдань системно не займались якраз через страх, що все може вийти з-під контролю. Крім того, не було такого інтенсивного використання боєприпасів та засобів РЕБ з обох сторін війни (у нас просто прийнято прибіднятись про власні успіхи в радіоелектронній боротьбі). Саме так і вийшло, що українські захисники виявились першими у воєнній історії, яким для завдань оборони довелось поєднувати дві речі — дрони як імпровізований засіб ураження і штучний інтелект як технологію, яка покращує точність влучання.

Штучний інтелект сам по собі не виникає, його потрібно окремо вчити під бойові завдання. Тому поки що і в першу чергу це про «машинний зір» на дронах, який дозволяє наводитись на техніку чи піхоту ворога без участі оператора та при шаленій протидії РЕБ

Звісно, що це аж ніяк не «стеля» по технологіям навіть зараз. І тут якраз доречно згадати про F-16 зі штучним інтелектом, згаданий у заголовку цього тексту.

Річ у тім, що з 2020 року ВПС США ведуть програму ACE з використання штучного інтелекту для війни в повітрі. І якраз нещодавно стало відомо, що восени 2023 року відбувся перший навчальний повітряний бій, учасниками якого стали пілотований F-16 та його безпілотний «брат», якого назвали X-62A VISTA. Для самих американських військових тут було важливо перевірити, що штучний інтелект цілком сам може керувати літаком та вести повітряний бій, навіть якщо при цьому на борту X-62A VISTA сиділо два пілоти для «підстраховки». 

Ну, а ми тут для себе можемо взяти планку, що можна йти і в напрямку створення безпілотних перехоплювачів рашистських ракет та «Шахедів», і цими перехоплювачами теж керуватиме штучний інтелект. 

Про всяк випадок ще один концептуальний момент. Будь-яка сучасна зброя відрізняється не тільки технологічністю, але й поняттям про її зловісність також. Відповідно, чим більше ми будемо писати із захопленням про будь-які власні успіхи зі штучним інтелектом на полі бою, то більше надихатиме наших розробників — і взагалі-то ще більше лякатиме наших ворогів, яким це все потім летітиме на голови. 

Ба більше, самі російські «військові теоретики» визнають — низька якість підготовки особового складу є їхньою традиційною проблемою, саме тому там така постійна фіксація на «аналоговнєт». Але що цікаво, відомі ворожі розробки зі штучного інтелекту обмежуються «машинним зором» для «Ланцетів» та окремих типів FPV-дронів.

Як перемогти «людський фактор»

Можливо, ми ще не до кінця знаємо про реальний рівень успішності, з яким наші захисники використовували штучний інтелект для протидії агресору. Наприклад, авторитетний західний аналітичний центр IISS стверджує, що наші військові ще з другої половини 2022 року використовували таку технологію для відбиття російських кібератак на нашу критичну інфраструктуру, для планування контрррозвідувальних заходів і, найцікавіше, для збору та узагальнення даних, як на російських окупантів впливали ракетні удари з HIMARS під час боїв за звільнення Херсона. Виходить так, що «штучний мозок» давав поради, як планувати ракетні обстріли по ворогу, а бійці ЗСУ їх напрочуд ефективно використовували.

І що цікаво, саме приклад Збройних сил України з використання штучного інтелекту аналітики з IISS називали як позитивний

Бо що виявилось негативним, це здивує всіх. Перед 7 жовтня 2023 року ЦАХАЛ уже мав кілька автоматизованих систем управління військами, в основу яких було покладено штучний інтелект. Такі системи здатні «підказувати» найбільш пріоритетні цілі для удару та навіть комплексні рішення для дій на полі бою. Однак, як стверджували аналітики IISS, ізраїльські офіцери такі підказки переважно ігнорували, чим і створили собі цілий комплекс проблем. Цей приклад підкреслює, що штучний інтелект на сучасному полі бою може дати досі небачені можливості, але й заодно вимагає небаченої досі відповідальності. 

Але з цього всього виникає ще один висновок. Нам ще тільки належить створити усі необхідні можливості на основі штучного інтелекту, що призведуть до повного звільнення наших земель від російських окупантів. Однак Україні це під силу як нікому в світі.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Експерт інформаційно-консалтингової агенції Defense Express, до складу команди приєднався у листопаді 2020 року. Наразі зосереджений на висвітленні усіх технологічних, воєнних та військово-промислових аспектів, пов’язаних із повномасштабним вторгненням РФ до України. До цього моменту як автор профільних видань висвітлював особливості роботи енергетичного, транспортного та аграрного господарства України в умовах воєнної загрози від Росії. Загальний досвід роботи складає 9 років. 

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
політика трамп магда путін зеленський рютте

Наче у фільмі жахів. Геополітичних 

Заради справедливості, чимало зі здійснених протягом останніх 8 тижнів дій Дональд Трамп анонсував ще під час виборчої кампанії та перехідного періоду, що передував його вступу на посаду. 47-й президент США заслуговує на різноманітні оцінки, проте його курс є очевидним: з особистих психологічних і політичних причин він потребує глобального політичного успіху у перші 100 днів власного президентства. 

Оточують Трампа й проводять його курс ті, хто повністю поділяє ці плани та не має сумнівів у доцільності їхньої реалізації. Попередні біографії цих людей мають мінімальне значення, а нинішня особиста відданість не викликає сумнівів.

У підсумку Сполучені Штати протягом короткого терміну перетворилися зі стратегічного союзника України (зокрема, під час перебування Трампа у ролі 45-го президента США держсекретар Штатів Майк Помпео та міністр закордонних справ України Павло Клімкін проводили засідання Комісії стратегічного партнерства у листопаді 2018 року) на посередника. Причому посередника, який вимагає оплати власних послуг, вдаючись до відвертого шантажу. Цей поворот для України має вельми драматичні наслідки й навряд чи обмежиться гарячою дискусією, яка сталася 28 лютого в Овальному кабінеті Білого Дому. 

У Вашингтоні сприймають Україну як слабку ланку світової політики, і це не лише особисте сприйняття Дональда Трампа, але й системний підхід до побудови відносин. Хоча ніде правди діти: заяви президента США демонструють не лише особливості поведінки людини, яка звикла давати характеристики всьому у найвищому ступені. Трамп, судячи з усього, не забув про ситуацію навколо його спроби отримати від Володимира Зеленського компромат на Гантера Байдена. Ця ситуація, як відомо, спричинила початок процедури імпічменту — дошкульної, проте неоднозначної за результатами. 

Україна — не єдиний об’єкт атак з боку адміністрації Трампа, але єдина країна, яка продовжує опиратися російській агресії попри втрату 20 відсотків своєї території. Відтак ознаки залаштункових домовленостей між Москвою та Вашингтоном, які спричинили успіх російських військ на Курщині, відмова США від участі у міжнародних юридичних діях проти Кремля виглядають, на жаль, логічними. Путін ставить Трампу попередні умови, а Трамп їх приймає та виконує з ентузіазмом. 

Ані факт безпрецедентної за розмірами у ХХІ столітті агресії, ані масштабні чужі страждання не є аргументами для Трампа, він легко жонглює цифрами жертв російсько-української війни, видобуваючи їх з власної уяви, а не з розвідданих

Маємо констатувати: 47-й президент США перетворився на об’єкт рефлексивного управління з боку Кремля. З огляду на те, що Штати послідовно відмовляються від використання елементів юридичного тиску на Кремль, це цілком відповідає поглядам Трампа на міжнародні відносини. Його цікавить deal — угода, причому резонансна й спроможна переконати весь світ у геніальності та дипломатичних талантах Трампа. Він, як відомо, «стабільний геній» (с).

Дональд Трамп під час передвиборчої кампанії, 2024. Фото: Evan Vucci/Associated Press/East News

Горе тим, хто чинить опір

Україна у цьому випадку зіткнулася не лише зі зміною глобального політичного клімату (слово «глобальний» у Вашингтоні можна вживати виключно для опису величі Трампа). Вчорашній стратегічний партнер не лише вимагає підписати «мінеральну» угоду, але й зупиняє/відновлює постачання виділеної ще Джо Байденом військової допомоги, обмін розвідувальними даними та підкреслено вибірково підходить до питання політичної підтримки.

Дійшло до того, що у повідомленнях посольства США про обстріли українських міст перестали звучати згадки про Росію, наче ракети й дрони запускають інопланетні істоти

Згадаємо, що обурення обстрілами українською стороною російських НПЗ висловлював міністр оборони в адміністрації Байдена Ллойд Остін. І саме за 46-го президента процес перепризначення Путіна президентом Росії із залученням окупованих українських територій у березні 2024 року викликав хіба що блискуче мовчання G-7. США виступали лідером у коаліції на підтримку України, проте не поставили державі-жертві агресії жодного F-16. Це свідчить про системне прагнення Вашингтону самому визначати ступінь залученості до бойових дій без уваги на моральні імперативи. 

На жаль, Володимир Зеленський не зумів перелаштуватися у процесі реалізації державної політики у відповідності з новими викликами. «План перемоги», «план стійкості» виявилися декларативними, а підстав для проведення нового саміту миру немає. Ставка на вузьке коло довірених осіб продовжує превалювати у його modus operandi, до чого додалося запровадження масштабних санкцій проти Петра Порошенка. Верховна Рада України попри формальне існування монобільшості не перетворилася на конвеєр з ухвалення рішень конституційною більшістю, а Кабінет Міністрів залишається «урядом ноунеймів». Українська влада надає забагато аргументів бажаючим називати нашу державу failed state («недодержава» — Ред.).

Прагнення США забезпечити щонайшвидше проведення виборів в Україні не є ідеєю, яка оволодіває масами всередині країни, проте більшість політичних гравців розпочали підготовчі роботи на цьому напрямі. Оскільки зупинити цей процес навряд чи можливо, обмежимося нагадуванням про те, що вибори для світової спільноти — не лише певна кількість бюлетенів в урнах для голосування, але й міжнародне визнання процесу волевиявлення.

Кремль розуміє це, тому вправно інфікував Білий Дім «глибоким занепокоєнням» про стан української демократії. Фаворит Путіна у цих майбутніх перегонах — загальний хаос, організувати який російські спецслужби готові просто зараз

Мета Кремля очевидна — показати на прикладі України, що жодна країна з уявної сфери впливу РФ не повинна опиратися. Це не Мюнхен-1938, не Ялта-1945, це квінтесенція кремлівського мислення і прагнення диктувати свою волю. Не розвалившись під першими ударами російської армії у лютому 2022 року, Україна довела власну суб’єктність, проте не зуміла переламати ставлення низки світових політичних акторів. Сильна Україна навряд чи потрібна комусь, крім її громадян, і це необхідно усвідомлювати. Іншим глобальним акторам доцільність існування незалежної і потужної України необхідно доводити.

Європейська дилема

Виступ віцепрезидента США Джей Ді Венса на Мюнхенській безпековій конференції став не просто «чорною міткою», США продемонстрували готовність кардинально змінити політику щодо Старого Світу. Ще більш самотніми європейці відчули себе після лютневої суперечки у форматі Трамп+Венс проти Зеленського, яка має всі шанси потрапити до підручників з дипломатії. 

З одного боку, ЄС та США залишаються економічними конкурентами, на чому наголошує Дональд Трамп. З іншого боку, без європейського компоненту НАТО значною мірою втрачає свій сенс, і це добре розуміють ті, хто порадив 47-му президенту США наголошувати на необхідності збільшення військових витрат країнами Старого Світу. 

Разом з тим між усвідомленням необхідності (через підписання комюніке про схвалення плану ReArm Europe лідерами країн ЄС) та суттєвим збільшенням витрат на оборону обов'язково мине час. Який будуть розтягувати не лише прихильники порозуміння з Кремлем, але й представники європейських країн, які рівняються на Вашингтон. Буде насправді непросто.

Проте не варто відкидати ще низку цікавих фактів. Показну рішучість Еммануеля Макрона, готовність Кіра Стармера виступати у ролі модератора «коаліції рішучих» попри Brexit, активність скандинавських країн у питаннях допомоги Україні. Тут можна пригадати слова генерального секретаря НАТО Марка Рютте «Європа вже не живе у мирі, Європа ще не живе у війні». Вибір парадигми розвитку ситуації залежить сьогодні від самих європейців. 

Президент США Дональд Трамп і генсек НАТО Марк Рютте в Овальному кабінеті Білого дому, 13 березня 2025. Фото: MANDEL NGAN/AFP/East News

Кремлівська спокуса

Багато говорять про те, що у Кремлі зараз захлинаються шампанським, адже перебіг подій підтверджує давню гіпотезу Путіна «Будь-яку західну владу можна пересидіти». Це переконання ґрунтується на якісному вивченні західних політичних процедур російськими спецслужбами, які не соромилися проводити «практичні заняття» в електоральних кампаніях країн Заходу.

Росія вивчила політичні механізми Заходу куди краще, ніж її опоненти вивчили її сутність

Владімір Путін не лише хоче повернутися до клубу керівників провідних країн світу (далеко не факт, що його уособить створення ситуативного формату Росія – США – Китай). Його мета полягає у максимальній дезорганізації Заходу, послабленні НАТО та посиленні суперечностей між США і Європейським Союзом. У такий екстенсивний спосіб Кремль намагається наростити власний світовий вплив. На руку Росії згорнуті на сьогодні економічні контакти із США та масштабні санкції, які Кремль прагне послабити за будь-яку ціну.

Загалом Путін вже досягнув доволі серйозного успіху: найбільша в сучасному світі російсько-українська війна завдяки позиції США буде призупинена без покарання агресора й заходів, спрямованих на його нейтралізацію. Відтак питання відновлення бойових дій в Європі — це лише питання часу

Адже ані логіка поведінки Путіна (або його можливого наступника), ані аргументи трансатлантичних путінферштеєрів найближчим часом кардинально не зміняться. Політика Трампа створює вкрай хиткий і тимчасовий баланс у Європі, щось на кшталт «паскудного миру», стан якого підсилюється психологічними особливостями Трампа. 

Як читати сигнали?

  • Насамперед розуміти, що адміністрація Дональда Трампа не надто переймається моральними обмеженнями й готова діяти «за законами джунглів»;
  • Пам’ятати, що Владімір Путін і Сі Цзіньпін не залежать від результатів виборів, на відміну від європейських та американських політиків;
  • Усвідомлювати, що команда Дональда Трампа часто видає бажане за дійсне, мало переймаючись спричиненим ефектом;
  • Не забувати, що процес ухвалення політичних рішень в Європі суттєво відрізняється від аналогічних дій всередині США, РФ чи Китаю;
  • Тверезо оцінювати спроможність Росії вкидати фейкові й дезінформаційні повідомлення до світового інформаційного простору;
  • Шукати ознаки опори на цінності, а не вартість того чи іншого активу, незалежно від ступеня його глобальності;
  • Розуміти, що переговори про припинення російсько-української війни не можуть бути блискавичними з огляду на характер цієї війни.
20
хв

Обмін сигналами

Євген Магда
голос америки закриття мирослава гонгадзе

Пам’ятаю, як пізно ввечері тато налаштовував радіо, щоб спіймати хвилю «Голосу Америки» чи «Радіо Вільна Європа» й дізнатися, що насправді відбувається в Польщі та за «залізною завісою». Я була дитиною, але розуміла, що беру участь у чомусь забороненому, про що не можу розповідати подругам у школі.

Думаю, це був спільний досвід багатьох мешканців країн колишнього радянського блоку аж до 1989 року. Ми добре пам’ятаємо, яку роль відігравав доступ до вільних ЗМІ у країнах, де дозволений був лише один, пропагандистський, урядовий канал. Так і зараз у багатьох місцях, де панують диктатори — у Білорусі чи Росії, або там, де демократія під серйозною загрозою, як сьогодні у Грузії.

І важко не відчувати, що Сполучені Штати Дональда Трампа вже понад місяць реалізують мрію Кремля. Адже як інакше можна зрозуміти заяву Білого Дому про те, що закриття «Голосу Америки» та «Радіо Вільна Європа»/«Радіо Свобода» означає, що американські платники податків більше не будуть фінансувати «радикальну пропаганду»?

Це відбувається під час гібридної війни, коли для Росії пропагандистський вплив і поширення дезінформації є такими ж важливими, як і підкорення України.

Закриття мовника «Голос Америки», який був створений у 1942 році для боротьби з нацистською пропагандою, є жахливим і символічним на тлі того, що Венс нещодавно заявив у Мюнхені про Європу, а також відкритої підтримки ним і Маском ультраправої німецької партії AfD.  

Закриття цих легендарних і важливих для демократій радіостанцій, а також, ймовірно, неминучий занепад багатьох дрібних незалежних ЗМІ через скорочення фінансування USAID — це великий ризик того, що абсолютне зло у вигляді авторитаризму й фашизму швидко відродиться.

Ми бачимо, як за останні два місяці було порушено багато меж і кордонів. Цілі роки подій відбулися за два місяці. І це не ті події і зміни, до яких ми звикли, в яких бачили розвиток, а мету політики — зробити світ кращим, більш справедливим, демократичним, таким, де поважають права людини.  

Останні зміни та рішення, що стоять за ними, відкидають нас на десятиліття назад. Вони кидають цілі суспільства в обійми дезінформації та пропаганди, яку фінансують авторитарні режими. Штати зраджують не лише Європу. Вони зраджують світ цінностей, які були фундаментом, на якому вони були побудовані. Цінностей, які Трамп, Венс і їхні союзники більше не цінують. Адже, на їхню думку, не Росія чи Китай є найбільшою загрозою для Європи, а… європейські демократії. А боротьбу з дезінформацією вони називають, як Венс у Мюнхені, цензурою.

Тепер лише одне може сказати напевно: у світі перевернутих значень ми маємо боротися за демократію, не озираючись на «дядька Сема».

20
хв

Боротися далі, не озираючись на Дядька Сема

Йоанна Мосєй

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Мій спосіб бути українцем

Ексклюзив
20
хв

Генерал Річард Ширрефф: Трамп фактично «в ліжку» з Путіним — і до цього треба звикнути

Ексклюзив
20
хв

Ера Трампа: США руйнують баланс, Європа шукає точку опори

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress