%20(1).avif)
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Sestry.eu поспілкувалися з Аліною Коушик — ексміністеркою в уряді Світлани Тіхановської, а з осені 2024-го — головною редакторкою телеканалу «Белсат». В ексклюзивному інтерв’ю ми поговорили про репресії в Білорусі та майбутнє країни, а також про роль медіа у перемозі демократії і спільну боротьбу українців та білорусів за європейський вибір.
Марія Гурська: Як злочинна політика Лукашенка і війна в Україні вплинула і впливає сьогодні на ваше життя і вашої родини?
Аліна Коушик: Я б дуже хотіла дожити до тих часів, коли Лукашенко і війна в Україні припинять впливати на наші долі. Це залежить лише від нас. Та зараз ця геополітична ситуація впливає на долі мільйонів білорусів — і я одна із них. Вже п’ятий рік я не можу приїхати на батьківщину, в рідний дім. Мене не було на похороні дідуся, і я важко це пережила. Я дуже сумую за домом. Білоруси надзвичайно прив’язані до своєї землі, і нам важко дається життя в еміграції.
Незважаючи на те, що я вже більше двадцяти років живу в Польщі, мій зв’язок з Білоруссю завжди був дуже міцним. Багато років у кращі часи я приїздила додому на кілька місяців, робила репортажі або просто відвідувала батьків. Зараз це неможливо. Більше того — два роки тому була спроба заарештувати мою сім'ю, яка залишилася в Білорусі, — батьків і брата. Я була змушена перевезти їх в Польщу. Тому зараз вікна в дідовій хаті чорні, шибки в них порожні. І це дуже боляче, адже я далеко не одна — серед наших сусідів таких прикладів дуже багато. Білорусь гине на наших очах.
Ви були першою журналісткою «Белсату» у 2007-му, коли запускався телеканал. Як сталося, що 2022-го ви стали представницею Об'єднаного перехідного кабінету з питань національного відродження Світлани Тіхановської?
У попередні роки на «Белсаті» я займалася політичною та міжнародною журналістикою. Це було для мене більше, ніж просто телебачення. Місія «Белсату» — зберегти білоруську мову, культуру та історію. Я робила це на своєму рівні як ведуча — вела виключно білоруськомовні програми. Крім того, я була одним із облич, творців телеканалу, працювала редакторкою та продюсеркою проєктів.
Коли надійшла пропозиція з Об'єднаного перехідного кабінету, я здивувалася, але зрозуміла, що на пропонованій посаді зможу багато зробити для відродження білоруської ідентичності, культури та мови. Тож я взялася за це складне завдання
Що вдалося зробити за час перебування в складі кабінету Світлани Тіхановської?
Важливо розуміти, що до мене цієї посади в принципі не існувало. За два роки ми підняли питання національного відродження та ідентичності на дуже високі рівні політичного порядку денного в ЄС. В рамках консультативних груп ми говорили про збереження ідентичності в рамках стратегічного діалогу не просто в контексті культури, а як основного елемента стійкості білоруської нації. Наші партнери дуже серйозно поставилися до цих викликів. Вперше питання білоруських мови та ідентичності були включені до резолюції Європарламенту.
У рамках представництва з питань національного відродження ми створили стратегію і концепцію національного відродження, тобто каркас — розуміння напрямків розвитку різних сфер життя білоруських суспільства та держави.
Ідентичність — це не просто культурний код. Це прошивка, яка має пройти через усі сфери державності
А відповідальність за це несуть лідери. Туди, куди важко потрапити політикам, мають іти зірки — актори, музиканти, письменники, які перебуваючи за кордоном, стають голосом вільної Білорусі, чутним на весь світ. Працювати з ними також було моєю роботою.
2020 рік став для білорусів переламним. Люди відчули, багато хто — вперше в житті — гордість за свою національну приналежність. Це почуття залишається з нами досі. І я поставила перед собою мету підтримувати цей вогонь.
Наскільки важливою фігурою для Білорусі є Світлана Тіхановська? Що реально їй вдалося зробити?
Останні вибори в нас вкрали, і попри те, що обраною президенткою Білорусі була Світлана Тіхановська, адже саме за неї проголосував народ, до влади її не допустили. Та Тіхановська не здалася і продовжила справу. Вже п’ятий рік вона веде Білорусь до вільних виборів. Вона не претендує на політичне майбутнє, але прагне завершити те, з чого почала, і все для цього робить.
Це людина з великою відповідальністю, яка виросла як політик, стала лідеркою і об’єднала навколо себе різні демократичні кола, а також створила інституції — перехідний кабінет і координаційну раду. Це — головний результат її діяльності, адже суб’єктність досягається завдяки інституціям
Після репресій Лукашенка більшість білоруської опозиції опинилася за ґратами. Чи є в білоруського суспільства молоді лідери?
Приходить нове покоління. В Об'єднаному перехідному кабінеті працює молодь. Наприклад, Марго Вострікова — представниця у справах молоді — талановита 23-річна дівчина, яка виступає в Раді Європи, виголошує потужні промови, працює на одному рівні з Павлом Латушком, який був міністром та послом у багатьох країнах. З’являються нові люди — і це також завдяки інституціям і тому, що в цих людей є поле для роботи. Багато талановитих білорусів зараз навчаються в країнах ЄС, в тому числі в Польщі. Вони — майбутнє вільної Білорусі.
На що ви і інші патріоти покладаєте надію у національному відродженні Білорусі?
Білорусь де-факто перебуває під окупацією маріонеткового режиму Лукашенка. Для нас головне у цих обставинах — зберегти країну, не втратити незалежність. Війна в Україні показала, що сірі буферні зони в сучасному світі більше не мають шансів на існування. Раніше білоруси часто говорили, що ми маємо бути нейтральні як Швейцарія, десь посередині. Тепер ми розуміємо, що це неможливо — або ти частина Росії, або частина Європи. За мить може відбутися нова Ялта — як кажуть про можливі майбутні переговори. Вони визначать новітню сферу розподілу впливів у наступному столітті.
Ми не бачимо іншого виходу, як інтегрувати Білорусь до Європи
Як ви сприятимете цьому на новій посаді — головної редакторки телеканалу «Белсат»? Як плануєте співпрацювати з новоствореною українською редакцією?
2025 рік буде знаковим для всіх нас. Маємо підвищувати обізнаність людей і розуміння того, що відбувається. Аналітика і журналістика будуть дуже і дуже важливі. Моє завдання — нагадати білорусам, що ментально та історично ми належимо до європейської сім’ї народів. Важливу роль у цьому відіграватимуть ті наші співгромадяни, які перебувають за кордоном і можуть бути послами правди, демократичних європейських цінностей і миру для тих людей, які залишаються в країні.
Значення «Белсату» велике. Це єдиний телеканал, який є ретранслятором інформації для людей, які перебувають у Білорусі, незважаючи на те, що нас визнано екстремістською організацією. Мої співвітчизники вдома налякані, живуть у паралельній, роздвоєній реальності. У всіх по два телефони — з одним виходять на вулицю і на роботу, на іншому читають новини вдома. Змінилася навіть модель споживання новин — люди перестали вдень читати сучасні новини та інформаційні ресурси, тому що на роботі, на вулиці й в транспорті це небезпечно. Читають і дивляться новини, в основному, вночі.
Сила «Белсату» проявилася в 2020-му році, коли його заблокували, не було інтернету, а ми через супутник транслювали і показували всі жахи, які відбувалися. Завдяки цьому про події в Білорусі дізнався весь світ. Сьогодні, якщо хтось поширює наш контент, лайкає чи коментує, то може опинитися за ґратами. Але люди все одно дивляться — потай. Я вірю в силу телебачення. Збереження білоруської мови та ідентичності завдяки «Белсату» можливі. Тішуся, що з нового року ми працюватимемо пліч-о-пліч у українською редакцією. Разом ми зможемо давати глядачам справді глибоку перспективу, з зануренням в європейський фокус.
Наскільки сильні репресії відбуваються в Білорусі зараз? Скільки в країні політв'язнів та в якому стані перебувають люди у в'язницях?
У Білорусі арешти відбуваються щодня. У кожного білоруса є знайомі чи родичі, які сидять за ґратами. За даними правозахисників, кількість політв’язнів — близько 1300 осіб, та реальна цифра — у три-чотири рази більше.
Сімнадцять моїх колег — журналістів телеканалу «Белсат» — зараз перебувають за ґратами
Це ціна, яку ми платимо за нашу боротьбу. Найбільше репресії б’ють по білоруськомовних. Людей, які потрапляють в колонії за свої політичні, національні переконання, визнають екстремістами і кріплять до них жовті бірки, як в нацистських концтаборах.
Часто вони не отримують медичної допомоги. Ми знаємо, що стан здоров’я багатьох політв’язнів дуже важкий. З ними заборонено розмовляти співкамерникам. Ми знаємо, що лише за розмову з Віктором Бабариком, наприклад, під час прогулянки людей одразу кидали до карцеру. Багатьох наших політичних лідерів — Миколу Статкевича, Анджея Почобута, Сергія Тіхановського — тримають у повній ізоляції. Понад півтора року з деякими людьми просто відсутні контакти. Невідомо, чи вони живі і що з ними відбувається. Я опікуюся долею білоруського активіста Ігоря Аліневича — політв'язня, який отримав 20 років в'язниці нібито за підготовку теракту. Це талановитий юнак, щирий патріот Білорусі. Він постійно перебуває в одиночці. І така ж ситуація з багатьма політв’язнями.
На мого знайомого — режисера-документаліста Юрія Хащеватського — після телепрем’єри фільму «Звичайний президент» про Лукашенка напали у Мінську переодягнені у цивільне працівники КДБ, жорстоко побили і зламали ноги. Це було в 90-х. Як каральна машина Лукашенка працює сьогодні? Чи є люди, які не йдуть на співпрацю зі слідством, попри тортури і ув'язнення?
Відбувається величезний тиск навіть на тих людей, які перебувають поза в’язницями. Вийшовши з тюрми, люди не мають можливості влаштуватися на роботу. Є списки — експолітв'язнів просто нікуди не беруть. Близькі родичі, знайомі відвертаються від них, тому що контактувати стає небезпечно. Ці люди навіть на волі не стають повністю вільними. Вони залишаються під наглядом своїх катів. Дуже часто вони не можуть виїхати з країни і змушені співпрацювати зі спецслужбами.
Якщо говорити про співпрацю з органами, люди поводяться дуже по-різному. Важко перебуваючи на волі когось судити і говорити, що правильно, а що неправильно. Багато хто не йде на співпрацю з лукашенківським слідством. І все ж ми радимо людям, коли є шанс, що це допоможе, писати прохання про помилування.
Поліну Шарендо-Панасюк — активістку і маму двох дітей — страшно катували. Через це її називають білоруською Жанною д’Арк. Це абсолютно незламна жінка. Я не знаю, що вони з нею зробили. Мабуть, через те, що її діти перебувають в Польщі і вона дуже хотіла вибратися, вона підписала прохання про помилування. Вона також знялася в пропагандистському фільмі, де говорила російською і повідомила, що в неї все добре. Я бачила, бо знаю її особисто, що це не та Поліна. Вона була спустошена, і все ж намагалася тримати себе гідно навіть у таких жахливих умовах. Навіть танцюючи під їхню дудку в обмін на своє звільнення. Найстрашніше, що її так і не відпустили.
Від 2014-го й до початку 2024 року війну в Україні пройшло приблизно 1300 білорусів. Як ви оцінюєте внесок білорусів у боротьбі українців проти диктаторського режиму Путіна?
На всіх світових політичних зустрічах білоруські демократичні сили завжди наголошують: зараз найважливіше — допомогти Україні перемогти, тому що це — поштовх до змін у всьому регіоні. Лукашенко надав білоруську територію для агресії проти України, на яку не було згоди білоруського народу.
Білоруси в своїй абсолютній більшості проти війни і проти агресії проти України. У цьому наша велика відмінність від росіян
Коли ідуть танки або вмикається репресивна машина, у білорусів часто немає сил цьому протистояти. Але громадська думка на боці українців, і білоруси були одним із тих народів, які справді дуже підтримали вас у найважчу хвилину. Чого варта хоча б героїчна боротьба білоруських добровольців з полку імені Кастуся Калиновського. У 2022-му, після вибуху війни в Україні, в ЄС, в Польщу приїхали тисячі українок, ми, білоруски, які раніше пройшли через вимушену еміграцію, почали допомагати. Ми завжди повинні підтримувати одна одну — як сестри. Це дуже важливо. Жіноча дружба особливо міцна під час криз.
У 2023 році, згідно з даними платформи EWL, зросла кількість білорусів, які через політичну ситуацію в Білорусі змушені були виїхати до Польщі. Чому саме сюди? І як білоруси за кордоном об'єднуються?
Зараз у Польщі офіційно перебуває найбільша громада білорусів у світі — понад триста тисяч білорусів. Польща — найбільш дружня країна для легалізації, для життя білорусів. У Варшаві працює, напевно, чотири чи п’ять білоруських художніх шкіл, діє понад сто тисяч білоруських організацій, є білоруські ресторани, музеї — білоруська частина Варшави зараз дуже сильно розвивається.
У Варшаві діє три білоруських школи — одна з них безкоштовна, на вулиці Сераковського. Це школа для нацменшин, яка фінансується Міністерством освіти Польщі. Мій син свого часу вчився у цій школі. Є також приватна. І третя — це «Білоруська школа у Варшаві» під керівництвом Алеся Лозки, яка заснована активістами. По суботах туди приходять навчатися діти з різних класів — легко можна записатися.
Діють десятки культурних та громадських ініціатив. Мені дуже подобається білоруський жіночий хор «Співи з-під мосту», який народився у Варшаві. Назва «З-під мосту» походить від того, що молоді дівчата через гарну акустику приходили влітку співати під Свентокшиський міст — і так самі себе назвали. Це суперстильні молоді, круті білоруски, які переїхали сюди, — їх близько 20-30-ти. Вони завжди одягнені дуже яскраво, найчастіше у чорному, з елементами народного вбрання. Польський VOGUE написав про них цілу величезну статтю з приголомшливими фото. Це не єдиний такий мистецький проєкт, у Варшаві діє також заборонений в Білорусі революційний «Вільний хор», який також гастролює по всьому світу. Торік ми запросили їх на прийом до президента Польщі Анджея Дуди, і вони колядували. Було чудово, що ми, білоруси, змогли влаштувати Різдвяне свято в Палаці Президента Польщі.
Як виглядає ситуація з розвитком білоруської мови в Білорусі і за кордоном?
Навіть використання мови в побуті в Білорусі може призвести до репресій. Люди не розмовляють своєю мовою, і вона зникає. Саме тому відроджувати мову і говорити нею мають самі білоруси, а ми, лідери, повинні допомагати. Кожен розуміє білоруську мову на підсвідомому, пасивному рівні. Потрібно просто почати говорити. Якщо в когось є друзі, які говорять білоруською мовою, потрібно просто почати відповідати їм рідною мовою.
Білоруську вчити не потрібно, вона сама починає звучати з людини. Робити помилки нормально. Страшно не розмовляти рідною мовою
Мова і культура також систематично знищуються режимом Лукашенка, який є прислужником режиму Путіна. Відбувається планова русифікація та мілітаризація суспільства — будь-які національні ініціативи одразу ж потрапляють під жорсткий контроль КДБ. Театральна сцена повністю русифікована. У Білоруському історичному державному архіві звільнили всіх людей, які вели соцмережі білоруською мовою. Зберігати культуру сьогодні — це наше завдання — лідерів і еміграційних об’єднань за кордоном.
Що ви зараз читаєте, і що з сучасної білоруської літератури радили б прочитати українцям?
Раджу не чекати перекладів і читати білоруською — по-перше, це цікаво, а по-друге — ми здатні чудово порозумітися без перекладачів — доказом цьому є хоча б ця наша розмова, де ви запитуєте українською, а я відповідаю білоруською.
У мене багато подруг-українок, я часто буваю в Україні і завжди купую почитати щось з української сучасної літератури, зараз на черзі — «Польові дослідження українського сексу» Оксани Забужко. Для тих українців, хто хоче почати знайомитися з білоруською сучасною літературою, раджу почати з Ольгерда Бахаревича, «Плошча Перемоги» — це авантюрна притча про владу й націю, про ціну слова й слави, поразки і перемоги. При цьому йдеться не про якусь конкретну країну - по суті, це розповідь про нас із вами.
Всі фото з приватного архіву героїні
Головна редакторка онлайн-журналу Sestry. Медіаекспертка, телеведуча, культурна менеджерка. Українська журналістка, програмна директорка телеканалу «Еспресо», організаторка міжнародних культурних подій, значущих для польсько-українського діалогу, зокрема, Вінцензівських проєктів в Україні. Була шеф-редакторкою прайм-таймових шоу про життя знаменитостей, які виходили на СТБ, «1+1», ТЕТ, Новому каналі. З 2013 року — журналістка телеканалу «Еспресо»: ведуча програм «Тиждень з Марією Гурською» та «Суботній політклуб» з Віталієм Портниковим. З 24 лютого 2022 року — ведуча воєнного телемаратону на «Еспресо». Тимчасово перебуває у Варшаві, де активно долучилася до ініціатив сприяння українським тимчасовим мігранткам у ЄС — з командою польських та українських журналістів запустила видання Sestry.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
