Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Для здобуття безоплатної вищої освіти у Польщі українці можуть здати іспит на рівень знання польської мови. Фото: pexels
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Сьогодні чимало студентів із статусом UKR здобувають безкоштовну вищу освіту в польських університетах. До редакції видання Sestry надходять питання від читачок, яким чином можна зберегти право на безоплатне навчання в подальшому.
Sestry розповідають про один із способів детальніше.
Для здобуття безоплатної вищої освіти у Польщі іноземці мають два шляхи:
Оформити карту поляка або особи що є родичем чи дружиною/чоловіком громадянина Польщі.
Отримати сертифікат, який засвідчує володіння польською мовою на рівні С1.
І якщо для карти поляка треба мати певні правові підстави, то сертифікат про рівень С1 може здобути кожен.
Проте, не всі екзаменаційні центри видають сертифікати відповідного зразка.
Важливо здавати іспит лише в акредитованих центрах.
Їхній перелік можна переглянути тут натиснувши на іконку «Lista osriodków».
Якщо ви вже маєте або плануєте отримати сертифікат з будь-якого іншого центру, краще перепитати у вашому університеті, чи він підійде.
Реєстрація на іспит відбувається в усіх центрах одночасно. Наступний екзамен, на який можна записатися, проходитиме 20-21 квітня.
Реєстрація відкривається приблизно за два місяці до цієї дати і в кожному осередку проходить у свій спосіб: десь відкривають електронну форму, а десь просять приходити особисто і заповнювати паперову заяву.
Одне є спільне для всіх центрів. Не слід оплачувати наперед, без підтвердження реєстрації. Гроші вам не повернуть, а оплата без реєстрації не дійсна.
Іспит коштує 180 € і ще 20 € — сам сертифікат, якщо іспит складено успішно.
Екзамен триває трохи більше чотирьох годин і складається з письмової та усної частини.
Для успішного проходження екзамену достатньо отримати принаймні 50% балів в обох частинах.
Але зважайте, що сам сертифікат видадуть приблизно через півроку. Це варто враховувати, коли будете вести переговори з університетом щодо продовження безкоштовного навчання. Зазвичай деканат вимагає надати документ до певної дати. Інформація про терміни видачі сертифікатів теж є на сайті кожного конкретного екзаменаційного центру.
А далі — підготовка власне до іспиту.
Як оцінити свій рівень знань?
Варто ознайомитися з вимогами до рівнів володіння польською, наприклад, тут.
Скачайте тести з попередніх років проведення іспитів за посиланням:
Пробний результат одразу варто зменшувати на 10-20 відсотків, бо вдома ви проходите тест і не хвилюєтесь, на відміну від напруженої ситуації на іспиті.
Ви ще маєте час, щоб підтягнути свої знання до екзамену на рівень С1. Але не зволікайте.
Важливо обрати акредитований центр, не прогавити реєстрацію і ретельно підготуватися.
Освітня консультантка, тьюторка для підлітків; мама двох синів-гоумскулерів; багаторічна адміністраторка найбільшої української ФБ-спільноти про альтернативну освіту; пластова виховниця, організаторка сімейних таборів; сертифікована тренерка програми підтримки українських мам у Польщі «Додати сил» від IMID.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Місто Суми розташоване приблизно за 30 кілометрів від кордону з Росією. Це дуже близько, особливо з точки зору відстані до місць, з яких запускають ракети в бік України.
Сьогодні фронт війни починається одразу по той бік російського кордону. Це можна побачити в міському пейзажі, а також почути. Спочатку чути вибух, а вже потім повітряну тривогу. Системи раннього попередження не встигають вчасно зреагувати, а отже, вчасно попередити мешканців про загрозу, що наближається.
Люди живуть у відчутті постійної небезпеки, від якої їх ніхто не може застерегти.
Коли обстріли без попередження стали сумним і страшним повсякденним явищем, міська влада вирішила призупинити стаціонарну роботу шкіл і повністю перейти на дистанційне навчання
«У деяких сім'ях по двоє-троє дітей, — розповідає директорка Ірина Шумило, — це небагаті сім'ї. Якщо в таких сім'ях є лише один комп'ютер, то вони не можуть собі дозволити дистанційне навчання. Якщо в такій сім'ї є лише один комп'ютер, вони не мають можливості ним користуватися, адже уроки тривають цілий день, в один і той самий час. Тому в більшості випадків діти підключаються з маминого чи татового телефону. Але це дуже ускладнює навчання.
Порожньо і глухо
На стіні, біля сходів, що ведуть до класів, була підготовлена графіка з важливими для розвитку дітей словами: сім'я, мотивація, мистецтво, майбутнє, мета, творчість.
Поруч був приклеєний папірець зі словами «до укриття» та стрілкою, що вказувала шлях до підвалу. Вже під час повномасштабного вторгнення школу почали ремонтувати та пристосовувати до реалій війни. Сірий і похмурий підвал, який використовувався як бомбосховище, перетворився на приємний простір.
— Ми організували мистецькі конкурси. Діти приносили свої роботи, які зараз прикрашають укриття, — розповідає Тетяна Подоляко, вчителька української мови. А були випадки, коли ми з дітьми спускалися в підвал і сиділи тут по шість-вісім годин, поки не минала небезпека. Це приміщення також підготовлене для проведення занять під час надзвичайних ситуацій. Але за рішенням влади навіть тут діти не можуть зустрічатися і навчатися.
Ми заглядаємо в підземний клас у притулку. На одній з лавок, перед відкритим комп'ютером, сидить маленький хлопчик, поруч з ним — вчителька. Йде урок англійської мови. Тетяна пошепки пояснює мені, що він учень з особливими потребами, який не зміг звикнути до навчання вдома, тому, як виняток, йому дозволили перебувати на території школи під час уроку. Але тільки в підвалі.
Фото: Альдона Гартвіньська
Але бувають випадки, коли дітям потрібно поговорити особисто — чи то зі шкільним психологом, чи то з учителем, якому вони довіряють. Дуже часто вони охочіше розповідають про свої проблеми шкільному персоналу, ніж батькам. А дітям зараз дуже важко, і вони все частіше звертаються за допомогою. Обмеження вдома, постійна загроза падіння ракет, постійний страх через війну, що триває, або, нарешті, родичі, які загинули на війні, смерть яких їм дуже важко зрозуміти або пережити...
А вчителі в школі завжди готові і чекають на своїх учнів. Вони не лише організовують корекційні заняття чи пояснюють незрозуміле на уроках, але й пропонують їм підтримку, просто розмовляючи з ними про їхні проблеми
Вони розмовляють по телефону або за допомогою відеодзвінків. Якщо цього вимагає ситуація, вони зустрічаються особисто в укритті.
— Я багато років працюю в освіті, — розповідає Тетяна Подоляко, — але настали такі часи, що наші зарплати просто смішні. Тому сьогодні в школах працюють справжні вчителі, а не ті, хто прийшов на заробітки. Сюди прийшли люди за покликом серця. Тому що роль вчителя полягає не тільки в тому, щоб навчити читати чи писати, а найголовніша місія вчителя — навчити дитину залишатися хорошою людиною в майбутньому, в якій би складній ситуації вона не опинилася.
Велика шкільна родина
Порожні шкільні коридори мають у собі щось моторошне і сумне. Скрипить підлога і відлунюють наші голоси. А адже від барвистих стін мав би відлунюватися дитячий сміх.
Сьогоднішній сигнал повітряної тривоги перервав, серед іншого, урок інформатики. Викладачка цього предмету Вікторія Авраменко колись була тут ученицею, але через роки повернулася вже в іншій ролі. І таких випадків, коли учні та вчителі створюють цілі шкільні покоління, стає дедалі більше. Атмосфера школи більше схожа на велику родину, ніж на навчальний заклад. Зараз викладання інформатики — це справжній виклик у ці складні часи, адже як викладати цей предмет дітям дистанційно, не маючи можливості щось показати, надати технічну підтримку?
— У нас тут є такий електронний щоденник, ціла система, де ми можемо задавати домашні завдання, писати коментарі, ставити оцінки, і до цього мають доступ і учні, і батьки, — Вікторія Авраменко показує довгий список презентацій та домашніх завдань, які були задані учням, — а якщо дитина не має можливості підключитися до онлайн-класів, ми намагаємося дати якомога більше матеріалу, вправ, щоб вона могла наздогнати самостійно.
Фото: Альдона Гартвіньська
На запитання, коли вона востаннє бачила учнів у своєму класі, Вікторія відповідає, що це було в травні цього року, коли ще було гібридне навчання — частина занять проходила в школі, а частина онлайн. Проте сльози самі собою навертаються на очі, коли вона дивиться на порожній коридор.
— Дітей зараз обмежують у всіх сферах їхнього життя. У них забирають не лише освіту, але й дитинство. Перед школою є дитячий майданчик, там давно нікого не було. Це дуже сумно.
Ми віримо, що це скоро закінчиться
Вчителі вірять, що незабаром шкільні коридори знову наповняться дітьми, тож готуються до нового навчального року за їхньої відсутності. Вони самотужки ремонтують кімнату, де в невідомому майбутньому має з'явитися новий комп'ютерний клас. Вони ремонтують кімнату, не переймаючись тим, що поки що не мають комп'ютерів.
— Працівники школи все ремонтують самі, бо ми не маємо ресурсів від міністерства, — каже директорка школи. Ми навіть надсилали запити в різні магазини, щоб дізнатися, чи немає у них чогось пошкодженого, можливо, порвався пакет і такий товар не придатний для продажу, і ми з радістю його візьмемо. І так, потроху, ми працюємо, починаючи з вересня.
Також власними силами відремонтували кабінет хімії. На стінах висять дошки, кольорові рівняння хімічних реакцій, а на підлозі — вазонки з красивими квітами. Приміщення нагадує аудиторію з американських кампусів, вишукану в кожній деталі. Коридори та ванні кімнати також відремонтовані. Але найбільше мене вразила їдальня. Велике і чисте приміщення, з кількома рядами лавок і стільців, з картинами із зображенням їжі, фруктів і овочів.
Ми почали готувати за меню, яке розробив сам Євген Клопотенко, — розповідає шкільна кухарка, — тільки нам немає для кого готувати
З січня 2022 року по всій Україні розпочалися зміни в системі харчування дітей у закладах освіти. Основне покращення мало полягати в тому, що діти їстимуть менше хліба, цукру та солі, натомість кількість овочів, м'яса та молочних продуктів у їхніх тарілках мала збільшитися. За зміни відповідав легендарний шеф-кухар Клопотенко, який приготував 160 зразкових страв. Серед них були, зокрема, запечена риба, херсонська юшка, салат з буряка та сухариків, курячий шніцель, банош або полтавський борщ. Однак зі шкільної кухні віє холодом порожніх казанів і сковорідок. Ніхто не знає, коли нарешті можна буде розпалити конфорки. Кухарка, трохи ніби з соромом в очах, майже пошепки розповідає, що знає, що деякі з дітей могли розраховувати лише на теплу і поживну їжу протягом дня в школі.
Фото: Альдона Гартвіньська
Відразу біля головного входу до школи знаходиться Стіна пам'яті. Невеличкий і невибагливий вівтар у синьо-жовтих кольорах вшановує пам'ять загиблих героїв, які були випускниками школи № 20 у Сумах. Вісім солдатів, які загинули під час повномасштабного вторгнення, дивляться на мене з невеликих фотографій. Поруч з ними стоїть невелика картонна коробка, куди діти та батьки можуть приносити подарунки для воїнів. Найчастіше це картини, цукерки або хустинки ручної роботи, які виконують роль оберегів і приносять удачу.
— Я б дуже не хотіла додавати сюди більше фотографій, — каже Тетяна, її очі застигають від емоцій, — але ми знаємо, що багато наших випускників, багато наших хлопців зараз воюють на фронті.
Повномасштабна війна зробила тектонічний зсув у ставленні суспільства до української мови. Для багатьох іноземців стало відкриттям, що за рівнем спорідненості українська ближче для білоруської (84%), польської (70%) і сербської (68%), і лише потім до російської (62%) мови. Українська входить у тридцятку найпоширеніших мов у світі, адже нею володіють понад 40 мільйонів людей не тільки в Україні, але й у діаспорі.
За даними електронної платформи для вивчення мов Duolingo, у 2022 році понад 1,3 мільйона людей по всьому світу почали вивчати українську мову. І Польща посіла 3 місце у світі (після Ірландії та Німеччини) за приростом таких користувачів (1615%). А це цифри тільки однієї платформи, тоді як ще є сотні приватних і корпоративних викладачів, репетитори й подкасти.
Частина тих, хто завершив курс у популярних застосунках, все ще не відчуває значного прогресу у володінні українською. Хтось не має терпіння на уроки, а хтось хотів би дізнатися ще більше. І подкасти, які можна слухати в машині, вдома, на пробіжці, є чудовим сучасним інструментом ненав’язливого опанування української.
Подкасти для тих, хто вивчає українську з нуля
Загалом вибір подкастів для тих, хто вивчає українську з нуля, обмежений. Більшість подкастів орієнтована на просунутих учнів і часто подає матеріал українською без пояснень іноземною. Однак, деякі подкасти можуть бути корисними навіть для тих, хто тільки починає навчання.
Це подкаст від українки, авторки проєкту з вивчення польської мови Станіслави Троцюк. Він був створений з початком повномасштабної війни у відповідь на зацікавленість поляків українською мовою. Подкаст містить основні фрази, звороти українською. Особливість подкасту в тому, що він є польськомовним. Окрім подкасту, Станіслава також створила відеоуроки на YouTube. Вони охоплюють різні аспекти української мови і чудово підходять для початківців, пропонуючи доступні пояснення.
Цей подкаст охоплює базові теми: «Я і моя сім'я», «Моя квартира», «Мій робочий день». Тут обговорюють ситуації, що можуть виникнути у сфері послуг — тобто в магазинах, лікарнях чи банках. Крім того, подкаст знайомить читачів з українськими стравами, зокрема борщем, культурою святкування Різдва. Програма допомагає слухачам розширювати лексичний запас та покращувати комунікативні навички в різних побутових ситуаціях.
Почніть з основного подкасту Ukrainian Lessons Podcast, який є важливим для всіх, хто вивчає українську мову. Він охоплює основні мовні аспекти — як граматику, так і лексику.
Ukrainian Lessons Podcast має дві основні частини — українську й англійську. У першій частині спілкуються носії мови, а в другій українська викладачка Анна Огойко надає пояснення того, що було сказано в українській частині.
«Подкаст має шість сезонів, і кожен наступний є складнішим за попередній. Перший сезон призначений для початківців без знань. Сезони 2 та 3 зосереджені на початковому та середньому рівнях. Сезони 4-6 повністю ведуться повільною українською мовою та охоплюють різні теми, пов'язані з українською мовою, історією та культурою (з детальним розглядом лексики, граматики та вправами на вимову).
Звісно, вивчити мову за одну хвилину неможливо, але цей подкаст пропонує короткі, швидкі уроки української, щоб ви могли отримати додаткову практику. Подкаст більше не оновлюється, але містить багато епізодів, які навчать вас основам — таким як корисні фрази для подорожей, цифри, розмовні вирази тощо. Це відмінний спосіб доповнити ваші уроки української мови та закріпити знання.
Інший подкаст від Ukrainian Lessons ― 5 Minute Ukrainian ― зосереджений на розмовній мові. Він пропонує короткі, реалістичні діалоги, що охоплюють щоденні ситуації, як-от замовлення кави, знайомство чи бронювання столика в ресторані.
Ця серія багата на лексичні підказки та ключові граматичні моменти, надаючи корисні інсайти для швидкого й легкого навчання. Це як мати особистого гіда з української мови, що полегшує орієнтацію у щоденних спілкуваннях.
Ще один чудовий спосіб попрактикувати аудіювання. Євген так каже про свій подкаст: «Я чітко й цікаво говорю про своє життя і про Україну. Якщо ви володієте будь-якою слов'янською мовою, ви можете зрозуміти більшість з того, що я кажу».
Кожен епізод триває від 4 до 10 хвилин та охоплює різноманітні й несподівані теми: від порад щодо вивчення мов до святкувань під час війни чи що таке веганське сало.
Автор подкасту, український ведучий Віктор Дяченко, фокусується на поширених мовленнєвих помилках. Щоденне збагачення словникового запасу цікавими словами та корисними вправами, аби вільно володіти українською та дивувати своїми знаннями навіть носіїв мови. Цей подкаст не тільки про мову, а й про українську історію та культуру.
Переходимо на просунутий рівень: аналізуємо українською
На цьому рівні пропонуємо слухати подкасти, які будуть відповідати на безліч питань, що їх часто ставлять іноземці про Україну та її мову: «Чому частина українців розмовляють російською?», «Які є міфи про українську мову?», «Чи загрожує їй зникнення?» тощо.
Подкаст від Radio Skovoroda про мотивацію та досвід переходу на українську мову. Авторка Софія Тетерваковська спілкується з українцями, які опановують рідну мову, а також з іноземцями, які навчилися української. Можливо, саме їхній досвід вас надихне?
Тут багато чутливих тем про мову, розповідей про те, що українська не унікальна в бажанні імперії знищити її. Зокрема, для поляків буде цікаво послухати, як українці бачать їхню боротьбу за збереження мови в подкасті «Як поляки захищають і розвивають свою мову», адже Польща теж тривалий час була розділена між різними державами. У складі Російської імперії вона називалася Царством Польським, але імперська влада всіляко намагалася знищити національну освіту й мову, особливо після повстань 1830-1831 та 1863 років.
Тут про правильний наголос, слововживання, а також про український суржик, яким розмовляє, за інформацією Київського міжнародного інституту соціології, від 11% до 18% українців (це від 5 до 8 млн осіб). Здебільшого це жителі східних і центральних областей (21,7%), а найменше суржика у Західній Україні (2,5%).
Це справжній культурний «борщ», який знайомить слухачів з важливими історичними подіями. Тут можна дізнатися про створення відеоігор, радянські мозаїки та традиційні різдвяні страви. І тут багато важливих питань про мову в розрізі ідентичності та культури. Автори подкасту — історик Антон Мудрак і журналіст Павло Шаповал.
Круті тематичні подкасти українською з історії, культури та мистецтва
На проміжному етапі вивчення мови найкраще — це почати вивчати культуру, історію та знайомитися з мистецтвом країни. І, звісно ж, практикувати мову в живому спілкуванні. Ми підібрали кілька подкастів, щоб у вас завжди були нові теми.
Подкаст про мистецтво. Кожен сезон — нова тема та новий кут зору. Говорять про українських митців, яких вкрала Росія. Також є діалоги із сучасними українськими митцями, розглядаються питання розвитку суспільства та культурної спадщини.
Це документальний наративний подкаст про культурні крадіжки, які Росія вчиняє протягом багатьох століть в Україні. Це ініціатива кінокомпанії 435 FILMS. Тут розповідають про українські культурні артефакти, які обманом опинились в російських музеях.
Серія подкастів «Україна розумна» від hromadske — це діалоги філософа та письменника Володимира Єрмоленка із соціологами, теологами, істориками, науковцями про Україну.
«Ці інтерв'ю мають тривалість, що виходить за межі одного дня. Вони надають сенси та розуміння, а не лише інформацію, дозволяючи зупинитися та озирнутися навколо. «Україна розумна» зосереджена на пошуках української ідентичності та допомагає бачити Україну усвідомлено», — йдеться в описі проєкту.
Це подкаст етнологині Ірини Ігнатенко про історію інтимних стосунків у традиційному українському суспільстві. У кожному епізоді дослідниця розповідає, які традиції і порядки мали наші предки і як вони отримували і позбавляли себе задоволення. Це нагода крізь призму минулого трохи краще зрозуміти себе теперішніх.
Подкаст про колоніальне минуле України і його вплив на сьогодення. Війна в Україні загострила суперечки довкола нашої історії, і ми все ще не розуміємо, де ми. У цьому подкасті Маріам Найєм разом з Валентиною Сотниковою будуть досліджувати наше колонізаційне минуле, його вплив на наше повсякденне життя та культуру. А також шукатимуть інструменти, які допоможуть зрозуміти себе та Україну краще.
Подкаст про жінок, які на власному прикладі показували, що жінка має право жити так, як того бажає, та має сили реалізувати свій потенціал. Проєкт «ВТРАЧЕНІ», реалізований Громадською організацією PRO WOMEN UA, зміг показати, як в кінці XIX – на початку XX століть жінки з різних регіонів України змогли взяти під контроль власне життя, реалізовуватися в різних сферах і бути не лише матерями та господинями.
Зараз часто проводять паралелі, яким був світ під час Другої світової війни та після неї. У подкасті Олександр Аврамчук та Ілля Кабачинський розповідають про події минулого, щоб краще зрозуміти майбутнє.
Тут не буде нудних дат. Зате буде про секс, раси, нації, релігії, зради, любов і війни. Письменник і телеведучий, автор історичного телепроекту «Машина часу» Олег Криштопа розповідає невідомі історії про відомих людей.
Тут ви знайдете твори українських класиків та сучасних авторів. Наразі в аудіоформаті доступні такі твори: «Депеш Мод» Сергія Жадана, «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію» Майка Йогансена, «Повість про санаторійну зону» Миколи Хвильового та «Синдром листопаду» Вікторії Амеліної. Разом з тим тут можна знайти випуски з обговоренням книг та записані інтерв'ю з митцями. Усе це створено для того, щоб слухачі могли зануритися у світ української літератури та відійти від російських наративів.
Подкаст про культуру від викладачів Могилянки — літературознавиці Тетяни Огаркової та філософа Володимира Єрмоленка. Подкаст охоплює широкий спектр тем і включає розділи «Українська культура», «Мислити в темні часи», «Культові автори», «Культові епохи» та «5 філософських розмов».
Цей подкаст-проєкт створений «Мистецьким фестивалем "Ї"» та Українським інститутом книги. Команда проєкту подорожує містами України, записуючи розмови з сучасними письменниками на теми, важливі для літератури. Крім «Літературних балачок», ви можете переглянути відео «Будні митця» — прогулянки рідними містами митців, записи у їхніх домівках і важливих для них місцях. Проєкт був записаний у 2020 році.
Незвичний подкаст на перетині психології та української літератури. Ведучі обговорюють літературні твори, допомагаючи слухачам глибше зрозуміти особисту ідентичність, по-новому подивитися на авторів, відкрити нові улюблені українські постаті й книги.
Тут ви почуєте цікаві і небанальні історії про українських авторів, епохи та розвиток української літератури. Це важливі розмови про філософію та психологію української літератури.
Подкаст від Radio Skovoroda, в якому Вікторія Лавриненко говорить із сучасними українськими авторами. Спогади, теплі розмови, літературно-винні рекомендації та цікаві дискусії на мистецькі та особисті теми.
Гумор по-українськи
Найвищий рівень розуміння мови — розуміння її гумору. За допомогою цих подкастів можна навчитися сміятися разом з українцями й опанувати тонкощі нашого гумору.
Бесіди з коміками з різних регіонів України про їхню діяльність, зміни у житті та творчості, натхнення, а також cancel-культуру, яка набирає обертів через нові реалії та нове ставлення до гумору. Про що можна і не варто жартувати? Як допомагає не збожеволіти чорний гумор? Яка взагалі роль гумору під час війни? Слухайте у подкасті «Сміх та гріх» від Радіо «Накипіло».
Подкаст про культуру сміху від редакторів Vertigo та The Village Україна Юри Поворозника і Ярослава Друзюка. У подкасті говорять про українську та світову комедію, успішні стендапи та просто хороші жарти.
Табличка «Zakaz fotografowania» має бути розміщена на фасаді будівлі, огорожі чи видному місці об'єкту таким чином, що не побачити її неможливо. Близько 25 000 таких знаків буде розміщено в Польщі на різних об'єктах. Це стратегічно важливі локації для безпеки та оборони держави. За поясненнями Міністерства оборони Польщі, формальна заборона на фотографування цих об'єктів існує з 2022 року. Однак досі не було єдиного механізму, що регулював би порушення та притягував до відповідальності. Не було і процедури отримання дозволів на зйомку таких об'єктів.
З моменту набрання чинності Закону «Про захист батьківщини» в 2022 році з'явилася правова основа для заборони фотографування об'єктів, що мають значення для безпеки й оборони держави. Проте не було ні знака про заборону фотозйомки, ні правил її розміщення. Тож на практиці дотримання заборони було проблематичним, і багато випадків можна було легко оскаржити в суді саме через відсутність належного маркування, формальних процедур та документів (наприклад, шаблону дозволу).
Як виглядає знак і на яких локаціях його встановлюють?
Це квадратна табличка/знак розміром 60x60 см з червоним написом ZAKAZ FOTOGRAFOWANIA (заборонено фотографувати). На ній зображено закреслену піктограму фотоапарата, відеокамери й телефону. Основний текст перекладено англійською, німецькою, російською та арабською мовами.
Виготовлення і розміщення табличок обійшлося польському бюджету в 1 мільйон злотих. Розмістять знаки на таких поверхнях:
• обʼєктах інфраструктури, що належить Міністерству національної оборони; • об'єктах, що особливо важливі для безпеки та обороноздатності країни; • об'єктах критичної інфраструктури.
Що загрожує за порушення та в яких випадках зйомка можлива?
Порушнику загрожує штраф від 5 до 20 тисяч злотих, арешт до 30 діб та конфіскація обладнання, незалежно від того, належить воно безпосередньо порушнику чи ні. Також не можна знімати людей та рухоме майно, які знаходяться на території цих об'єктів.
Але зйомка можлива, якщо це:
• технічні фотографії об'єкта нерухомості, зроблені адміністраторами/менеджерами для документальних цілей; • публічні заходи та фотографії іноземних делегацій, які підписують важливі угоди; • висвітлення у ЗМІ конференцій чи інтерв'ю, що анонсовані та дозволені компетентним органом; • геодезичні та будівельні роботи на замовлення уповноважених органів; • діяльність служб: поліції, рятувальників, судових органів; • різні публічні заходи, які проводяться уповноваженими органами.
Як отримати дозвіл на зйомку?
Для цього треба написати заяву на імʼя керівника обʼєкта, де планується зйомка, і чекати на відповідь протягом 14 днів.
• заява подається у паперовому або електронному вигляді з підписом; • заявка повинна містити персональні дані та обґрунтування; • треба вказати дані фотографа, адресу об'єкта, дату та кількість осіб, що будуть присутні на зйомці.
Росія в ході широкомасштабного вторгнення в Україну неодноразово вдавалася до ядерного шантажу, який набув якісно інших форм порівняно з періодом холодної війни. Починаючи з осені 2022 року, у Москві неодноразово й безпідставно говорили про прагнення офіційного Києва використати «брудну бомбу». Два роки тому, 25 березня 2023 року, Путін оголосив про розміщення на території Білорусі тактичної ядерної зброї. Попри оцінки аналітиків про прагнення принизити цим кроком білорусів у День Волі, логіка Кремля, як видається, була іншою. Рішення Путіна було пов’язане з видачею Міжнародним кримінальним судом ордеру на його арешт за співучасть у викраденні українських дітей. Тому кремлівський щур радо показав ядерний кийок. Ці дії суттєво десакралізували фактор ядерної зброї як інструменту стримування, і низка країн Заходу продемонструвала у відповідь, що в цю гру цілком можна грати вдвох.
Хоча достеменно підтверджених даних про наявність російських тактичних ядерних боєголовок у Білорусі немає, президент Польщі Анджей Дуда в інтерв’ю Financial Times висловив впевненість у її наявності на території Білорусі. Це означає, що фактор психологічного тиску Кремлем використовується достатньо успішно. Польща і країни Балтії відчули себе у ядерних лещатах, адже дивізіони «Іскандерів» (можливих носіїв ядерних боєголовок) розміщені також у Калінінградській області.
Анджей Дуда обговорював перспективи розміщення американської ядерної зброї в Польщі з Кітом Келлогом під час візиту останнього до Варшави у лютому 2025 року. Щоправда, апаратна вага колишнього радника Трампа зараз суттєво зменшилася. Тож орієнтуватися маємо на позицію віцепрезидента США Джей Ді Венса, який у березні заявив, що був би шокований, якби Дональд Трамп вирішив перемістити ядерну зброю далі на схід Європи. Тобто на територію країн, які стали членами НАТО наприкінці 90-х років ХХ століття й у яких Кремль у грудні 2021 року вимагав демонтувати військову інфраструктуру.
Президент Польщі Анджей Дуда і спеціальний представник президента США з питань України та Росії Джозеф Кіт Келлог у Варшаві, 8.02.2025. Фото: Wojciech Olkusnik/East News
Нагадаю, у межах програми НАТО Nuclear Sharing Бельгія, Нідерланди, Італія, Німеччина й Туреччина з 2009 року розмістили на власній території американську ядерну зброю. Всі ці країни стали членами НАТО в роки холодної війни, тоді як на членів Євроатлантичного клубу пострадянського призову подібна практика поки що не поширюється.
Про прагнення Польщі долучитися до програми Nuclear Sharing у червні 2023 року заявив тодішній прем’єр Матеуш Моравецький. Можна припустити, що ця заява була частиною передвиборчої риторики партії «Право і справедливість», але про аналогічні прагнення вів переговори з адміністрацією Джо Байдена і Анджей Дуда. До того ж доволі активно, — викликавши у квітні 2024 року коментар польського МЗС про необхідність проконсультуватися з урядом у цьому питанні. Уряд на той час вже очолював Дональд Туск. Польща має на своїй території інфраструктуру зберігання ядерної зброї ще з часів перебування у Варшавському договорі, і сьогодні її долучення до ядерного клубу, нехай у пасивний спосіб, могло б посилити її політичні позиції в Європі.
Разом з тим геополітична ситуація стрімко змінюється. Дональд Трамп зумів знайти лише 10 хвилин для спілкування з Анджеєм Дудою, який побував у США на Конференції консервативних політичних дій. А вже в березні 2025 року про готовність розгорнути французьку «ядерну парасольку» над країнами Європейського Союзу Дональд Туск заявив, що Польща була б у більшій безпеці в разі реалізації планів Макрона. Політично контакти Туска й Макрона виглядають більш перспективними за можливість ефективного діалогу адміністрації Трампа з майбутнім новим польським президентом, ім’я якого ми дізнаємося вже влітку 2025 року.
З 2020 року фінансується Польська ядерна програма, яка має завершитися побудовою у 30-х роках ХХІ століття польської АЕС. Поки це у планах, проте активізація дискусії навколо використання ядерної зброї безумовно може прискорити цей процес. Україна у цьому питанні може виступити партнером Польщі, адже у нашій державі чимало фахівців-ядерників і тих, хто пам’ятає гіркий досвід прощання з ядерним арсеналом. Логічним наслідком взаємодії Києва і Варшави могла б стати спільна реалізація ракетної програми, адже без засобів доставки значення ядерної боєголовки суттєво зменшується.
Ядерна зброя на тлі російсько-української війни й ітерацій команди Трампа з величезною амплітудою втрачає свій статус «зброї обраних», натомість перетворюється на інструмент реалізації амбіцій. Відверто кажучи, буде дивно, якщо Польща залишиться осторонь прагнень здобути ядерний арсенал і поставити його на службу своєму захисту та збільшенню геополітичної ваги в Європі. Сьогодні єдиним формальним стримуючим фактором залишається Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, вага якого зменшується на очах
Варіанти, куди віддати старі одяг і взуття в Польщі:
1. Залишити в контейнері благодійності
Кожен бачив в Польщі Pojemniki na odzież używaną.
Вони належать Червоному Хресту і є у всіх 16 воєводствах країни. Тут можна залишити речі у будь-якому стані, бо частина речей йде на переробку, а частину продають або роздають тим, хто їх потребує. Кошти з продажу зібраних речей також йдуть на підтримку проєктів допомоги нужденним.
Спочатку всі речі відправляють до сортувального цеху. Кращий одяг, який ще придатний для використання, зазвичай прямує на продаж у Second Hand або йде безпосередньо нужденним. Зазвичай близько 70% речей, що залишають в контейнерах Червоного Хреста, йдуть на переробку і на підходять для подальшого використовування. Але навіть за переробку таких старих речей благодійники отримують кошти, які направляють на допомогу дітям з бідних сімей, реалізацію різних освітніх проєктів, підтримку хворих або проведення заходів щодо надання невідкладної медичної допомоги. Тож в будь-якому випадку ваші старі речі принесуть користь.
Крім контейнерів Червоного Хреста, в Польщі є і зелені контейнери фонду «Mam Marzenia». Одяг, що ви залишаєте там, йде на продаж, а гроші благодійники спрямовують на здійснення мрій важкохворих дітей.
На благодійних контейнерах зазвичай є контактні дані, щоб ви могли перевірити інформацію на сайті або повідомити, якщо контецнер заповнений, забруднений або пошкоджений. Всю інформацію про переробку одягу, а також адреси контейнерів від Червоного Хреста можна знайти тут.
Звертаємо увагу, що в Польщі також зустрічаються контейнери для збору речей без жодних маркувань. Зазвичай їх встановлюють місцеві або представники житлового кооперативу, одяг в гарному стані розбирають чи пускають на продаж, а ось зіпсовані старі речі викидають на смітник або спалюють. На переробку їх не віддають. Це не дуже хороший спосіб позбутися старих речей, бо він шкодить навколишньому середовищу, тож краще залишати одяг і текстиль в контейнерах крупних благодійних організацій. Також не забувайте випрати одяг або текстиль перед тим, як покласти в контейнер. Речі можуть бути старими, але обовʼязково мають бути чистими.
Це нові контейнери для речей, але не на вулиці. Вимоги до речей тут більш суворі і залишати можна лише те, що ще підійде для подальшого використання. Приймають білизну, одяг, взуття. Компанія з 2018 року займається благодійним продажем одягу.
Адреси пунктів: Варшава: Westfield Arkadia Гдиня: Centrum Nauki Experyment, Aleja Zwycięstwa 96/98 Вроцлав: na osiedlu Olimpia Port przy ul. Marco Polo Краков: ТЦ Bonarka на ul. Henryka Kamieńskiego 11
3. Пункти збору старого текстилю та брудних ганчірок
З 1 січня 2025 року в Польщі людей зобов'язують сортувати текстиль як окрему категорію відходів. Це повʼязано с тим, що викидання таких відходів разом з побутовим сміттям шкодить навколишньому середовищу. Окремих баків для сміття ще немає, але вже скоро можна буде отримати штраф. Тому потрібно вчитися розділяти текстиль, який піде на переробку, і той, що ще придатний для використання.
Куди віддавати на переробку?
Приймають таке сміття в Пунктах селективного збору комунальних відходів PSZOK (punkty selektywnego zbierannia odpadów komunalnych). Знайти потрібну адресу можна в Google, вписавши PSZOK + місто.
У Варшаві є 4 пункти PSZOK:
• на вулиці Płytowa 1 (район Бялоленка), телефон: 22 811 08 53, сайт: partner-apelski.pl • на вулиці Zawodzie 1 (район Вилянув), телефон: 22 185 52 51, сайт: lekaro.pl • на вулиці Tatarska 2/4 (район Воля), телефон: 22 39 10 100, сайт: mpo.com.pl • на вулиці Kampinoska 1 (район Беляни), телефон: 22 39 10 100, сайт: mpo.com.pl
Всі пункти працюють з понеділка по пʼятницю з 11:00 до 19:00, а в суботу з 9:00 до 17:00.
Тут також можна залишати і нормальний одяг, але його потрібно сортувати окремо.
Минулоріч до PSZOK у Варшаві було передано понад 124 тонни текстилю. Старі куртки, светри, рушники й інші текстильні вироби будуть використані для виробництва нової сировини. Це можуть бути, наприклад, матеріали для на утеплення, а бавовна піде на виробництво паперу. Навіть найстаріший текстиль може бути використаний для виробництва альтернативного палива.
Тут можна не тільки віддати, але й безкоштовно відремонтувати старі речі чи продати їх на благодійному базарі.
А ось ще куди можна віддати старі речі:
• @dajherbate — приймають чоловічий одяг, можна надіслати через поштамат. Допомагають безхатченкам; • @santegidio_pl — приймають чоловічий одяг, з жіночого одягу можна віддати тільки куртки, толстовки, спортивні костюми та взуття без підборів.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
