Ексклюзив
20
хв

Анна Уколова: «Якщо армія не знищить ХАМАС, я не впевнена, що Ізраїль зможе існувати»

«Вони вбивали дітей на очах у батьків — і навпаки. Вони творили такі звірства, що, здається, жоден сценарист з Голлівуд не міг би вигадати таке для сценарію найстрашнішого фільму», — каже прессекретарка ЦАХАЛу

Наталія Жуковська

Анна Уколова, уродженка Харківщини, зараз є пресофіцером у ЦАХАЛ. Фото: приватний архів

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Понад місяць триває війна між Ізраїлем та ХАМАС. 7 жовтня 2023 року палестинська терористична організація випустила по ізраїльській території більше двох тисяч ракет. У той самий час із Сектора Гази зайшли бойовики, які розстрілювали на місці та забирали в полон військових та цивільних. Загалом жертвами нападу озброєних членів ХАМАСу стали понад 1400 людей, з яких 1200 загинули в один день — 7 жовтня. Близько 240 були захоплені в заручники. У Секторі Гази ж, за даними їхнього міністерства охорони здоров'я, кількість загиблих перевищила 11 тисяч внаслідок ізраїльської спецоперації у відповідь. І саме цими цифрами оперують в ООН.

Наприкінці жовтня Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) розпочала розширену наземну операцію. Всього по об’єктах терористів у Секторі Гази було завдано 4300 ударів, пише Times of Israel. Про боротьбу Ізраїлю з бойовиками, про методи і стратегію війни, повернення полонених та службу в ізраїльській армії ексклюзивно для Sestry розповіла речниця Армії оборони Ізраїлю Анна Уколова. Жінка родом з України, народилася на Харківщині, в 15 років переїхала до Ізраїлю. Анна зізналася, що в її родині були різні професії — музиканти, будівельники, лікарі. А от військова — вона перша.

Ізраїльський військовий на позиції у Секторі Гази. Фото: Israel Defense Forces

Наталія Жуковська: 10 листопада прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху заявив, що сили ЦАХАЛу залишаться контролювати Сектор Гази після закінчення війни і не віддадуть смугу під міжнародним силам. Як розцінювати цю заяву? 

Анна Уколова: Я не коментую заяви прем’єр-міністра. Армія — це орган, який виконує завдання, поставлені урядом. На сьогодні їх два. Перше і найголовніше — повернути всіх заручників. Йдеться про 239 людей, які, за даними нашої розвідки, перебувають на території Сектора Гази у руках бойовиків. Друге — зруйнувати всю інфраструктуру терористів і знищити ХАМАС як організацію. Це важливо, щоб подібні звірства, які вони вчинили 7 жовтня, більше ніколи не повторилися. І, звісно, є завдання, яке стоїть з моменту створення держави Ізраїль, — оборона. Наша армія перебуває у стані підвищеної бойової готовності не лише на території Сектора Гази. Весь кордон з півночі до півдня, з заходу до сходу нині під пильною охороною. Ми відбиваємо удари з різних сторін. На жаль, їх достатньо. 

НЖ: Як так сталося, що терористи без перешкод увійшли на територію Ізраїлю? Що було з розвідкою? Чому не попередили? Адже Моссад — це одна із найпрофесійніших розвідок світу.  

АУ: Уже була невелика перевірка того, що сталося, але поки зарано про це говорити. Через те, що з першого дня довелося розпочати серйозну війну, офіційних даних по цій ситуації поки що немає. Всі сили армії кинуті на війну. У нас був найбільший і наймасштабніший призов резервістів, який був із часів «Війни Судного Дня» [6 жовтня 1973 року Єгипет і Сирія атакували Ізраїль, розпочавши «Війну Судного Дня». Розвідка до останнього не вірила, що такий напад можливий і ігнорувала повідомлення про нього. — Ред.]. Тому зараз всі наші очі, вуха в Секторі Гази та на інших кордонах.

Армія Ізраїлю й Моссад сильні, але при тому не можна говорити, що ХАМАС — це купка ентузіастів. Вони довго готувалися до цієї операції.

У них величезна мережа тунелів, які не так просто відстежити навіть найсильнішій розвідці світу. Була добре спланована і продумана операція, яку вони довго готували. Вони почали з масованого обстрілу ракетами. Далі прорвали паркан в тих місцях, де знайшли можливість, використовуючи важку техніку. І не забувайте, від кордону Сектору Гази до перших ізраїльських поселень — 3-4 кілометри. Таку відстань можна проїхати за 10 хвилин на машині. Бойовики прорвалися на джипах — і просто поїхали. Ясно, що від моменту перших повідомлень про терористів й армія, і поліція, і прикордонники, і служба швидкої допомоги — всі організувалися. Але, знову ж таки, це займає час. Терористи встигли розійтися на досить велику територію. Кордон з Сектором Гази довгий. Вони паралельно зайшли в різних місцях, змішалися із цивільним населення. І це дуже ускладнило процес звільнення територій. Люди, які врятувалися, боялись виходити з укриттів. Казали: «Ми чули ніби чистий іврит, але однак страшно було, раптом то людина зі зброєю, яка просто переодягнулася у військову форму». 

НЖ: На відео, які розлетілись соціальними мережами, було видно, як терористи бігли у цивільному одязі, хтось у капцях, без належного озброєння. То теж були представники ХАМАСу? 

АУ: Розрізнити бойовиків ХАМАС і цивільне населення — не просте завдання. Ми  бачили, як людина у звичайному одязі йде з протитанковою зброєю і стріляє по ізраїльським солдатам. Заручників у полон брали теж люди у цивільному одязі — і це теж є на відео. Однак говорити, що то не бойовики, а звичайні люди — не можна. В яких країнах мирні мешканці ходять з автоматами, беруть заручників, ґвалтують і б’ють жінок? Наскільки може бути мирною людина, яка бере у полон дев’ятимісячну дитину? Межа між мирним населенням і бойовикам ХАМАС дуже нечітка. 

12 листопада ізраїльські військові знищили чисельну кількість терористів ХАМАСу у Секторі Гази. Фото: Israel Defense Forces

НЖ: Що сьогодні собою представляють бійці ХАМАСу?

АУ: ХАМАС існує з 80-х років. У 2005 році Ізраїль пішов з Сектору Гази, а 2006-го там відбулися так звані демократичні вибори, на яких переміг ХАМАС. З того моменту вони активно розвивали свою інфраструктуру. У них дуже великий арсенал озброєння, ракет. Вони досі мають можливість обстрілювати Ізраїль. І це після того, як наші військові, під час наземної операції, знищили чимало пускових установок, озброєння, ліквідували багатьох терористів. Це говорить про те, наскільки сильна й озброєна структура у ХАМАСу. Їхні бойовики добре навчені. Є спецназ, група, яка називається Нахба. Вони, озброєні до зубів,  першими зайшли на територію Ізраїлю 7 жовтня. Було багато роликів, де спецназівці пишаються тим, що роблять, що вбивають. Я чула запис, коли один із терористів телефонував своїм батькам і говорив: «Мамо, тато, пишайтеся мною! Я зараз перебуваю в ізраїльському поселенні, я вбив своїми руками 10 євреїв». І батьки йому відповідали: «Ти — молодець, повертайся додому, ми тобою пишаємося». Це говорить про їхню мету.

Це бойовики, які вчаться не воювати, а вбивати. 

НЖ: Які звірства вони вчиняли?

АУ: Вони вбивали дітей на очах у батьків і навпаки — батьків на очах у дітей. Вік для них не мав значення. Вони творили такі звірства, що, здається, жоден сценарист з Голлівуду не міг би вигадати таке для сценарію найстрашнішого фільму. Досі в Інституті медекспертизи є тіла цивільних, яких ми не ідентифікували. Більшість тіл ідентифікували лише за ДНК. Деяких впізнали тільки за знімками зубів. Бо коли ти призиваєшся до армії, обов’язково потрібно зробити знімок зубів. Через те, що в Ізраїлі майже всі пройшли військову службу, є бази даних. І це дуже сильно допомогло в процесі впізнання тіл. Нещодавно я була в одному з кібуців на кордоні з Сектором Гази, там половина будинків просто спалені до тла. Терористи спалювали будівлі разом із людьми. Якщо вони не могли вбити людину, наприклад, прорватись у захищену кімнату, то просто підпалювали дім, щоб мешканці згоріли. При цьому контролювали зі зброєю, щоб ніхто не міг втекти з палаючого будинку. Ми, на  всякий випадок, попросили ізраїльських археологів пройти ще раз тими територіями, перевірити, чи є там останки людей. 

НЖ: Чим атакує Ізраїль ХАМАС? Чому одні ракети падають біля Гази, а інші летять на Тель-Авів?  

АУ: На сьогодні лише з сектора Гази випущено близько 9,5 тисяч ракет. У нас прекрасна система ППО, в її розвиток країна вклала дуже багато грошей. Ми маємо «Залізний купол», Patriot. І вони збивають дуже багато ракет. Уявіть, якби ті 9,5 тисяч ракет упали в Ізраїлі — країни вже не було б. І це ми говоримо лише про Сектор Гази. А ще є підтримка терористичної організації Хезболла, бойовики якої щодня запускають у бік Ізраїлю протитанкові ракети, ракети класу «земля–земля». Наша країна з усіх боків засипана ракетами. У ХАМАСа широкий арсенал ракет. Від Сектора Гази до Тель-Авіва й Єрусалима — велика відстань.

Це не ракети, які роблять з труб і на колінах. Їх виготовляють на виробництві, це ракети дальнього польоту. Бойовики ХАМАСу мають велику підтримку з боку Ірану. У них серйозний арсенал. 
Станом на 13 листопада бійцями ЦАХАЛу було знищено майже 3000 об'єктів інфраструктури ХАМАСу у Секторі Гази. Фото: Israel Defense Forces

НЖ: А де знаходяться лідери ХАМАСу? Що про них відомо?

АУ: Я не буду багато вам розповідати, бо це дані розвідки, які не можна розголошувати. Основні духовні лідери  не перебувають у Секторі Гази. Можу сказати, що  один з керівників ХАМАСу — Муса Абу Марзук —  нещодавно був  у студії «Russia today» [пропагандистський російський медіаресурс. — Ред.] та на інших російських телеканалах. 61-річний Ісмаїл Ханія від 2019-го року живе за кордоном. Нещодавно був помічений у Катарі. 

 НЖ: Яка основна мета Ізраїлю у цій війні?

АУ: На даний момент ми руйнуємо інфраструктуру ХАМАСа. Ми будемо це робити стільки часу, скільки буде потрібно. На жаль, ХАМАС розбудував велику інфраструктуру, яка дуже сильно переплетена з цивільною. Солдати знаходять пускові ракети в школах, дитячих басейнах. Входи у тунелі — біля лікарень.  Нещодавно наша пресслужба оприлюднила відео, де ізраїльські військові зайшли в один із будинків й одразу за дитячою кімнатою побачили місце для виробництва зброї. Знайшли інструкцію, як робити бомби. Поруч був вхід до тунелю.

ХАМАС — це військове угрупування, яке займається тероризмом. Його головна мета —  вбивати, прикриваючись при цьому  цивільним населенням. 
Анна Уколова: «Ми не воюємо з цивільним населенням Сектору Гази». Фото: Israel Defense Forces

НЖ: 27 жовтня Генасамблея ООН ухвалила резолюцію щодо ситуації у Секторі Гази. Документ містить заклик до «негайного постійного та стійкого припинення вогню», що веде до «припинення бойових дій». При цьому в тексті резолюції не згадується рух ХАМАС, визнаний терористичною організацією Євросоюзом, Німеччиною, США та цілою низкою інших країн. Як ізраїльські військові розцінюють подібні заяви?

АУ: Це питання не військових. Армія не вмішується у політичну роботу. Наші солдати роблять дуже багато для того, щоб цивільне населення Сектору Гази не страждало. З першого дня війни військові з літаків розповсюдили майже півтора мільйони листівок над смугою із закликом до людей піти з північної частини Сектора Гази на південь. Багато солдатів обдзвонювали мешканців, аби ті залишили свої домівки. Зроблено понад 20 тисяч телефонних дзвінків, відправлено 4,5 млн повідомлень. Наша армія має спеціальний підрозділ, мета якого зробити так, щоб якомога більше мирних людей покинули територію Гази. Навіть сьогодні, коли йдуть наземні військові дії, щодня відкриваються коридори. І ті люди, які досі не евакуювалися, мають можливість це зробити. Є дані, що під час одного з таких коридорів вийшло понад 50 тисяч людей.    

НЖ: Такі паузи, зокрема і створення гуманітарних коридорів, уповільнюють наступ ЦАХАЛу?

АУ: Будь-яка наша дія, спрямована на збереження життя мешканцям Сектора Гази, дуже сильно впливає на наше просування. Втім у нас немає завдання вбивати. Є завдання — захистити наш дім. Наш уряд поки не узгоджував жодної зупинки вогню. Але, знову ж таки, ми не воюємо з цивільним населенням Сектору Гази, ми воюємо виключно з терористичним угрупуванням ХАМАС. Ми воюємо з тероризмом, який спрямований не лише на Ізраїль. В заручниках в секторі Гази є люди з інших країн. І серед загиблих є люди різних країн. Ми не воюємо з Палестиною, ми воюємо з Сектором Гази. Ми не воюємо з цивільним населенням. Ми воюємо виключно з тероризмом.

В Ізраїлю є право на захист і право на існування. Якщо сьогодні армія не зможе виконати завдання щодо знищення ХАМАСу як терористичного угрупування, я не впевнена, що Ізраїль зможе існувати.
27 жовтня ЦАХАЛ розпочав розширену наземну операцію у Секторі Гази. Фото: Israel Defense Forces

НЖ: Відомо, що ізраїльська армія славиться гуманістичними принципами щодо своїх військових. Зокрема, коли боєць потрапляє у полон, йому дозволено розповідати про місцеположення побратимів. Життя кожного солдата важливіше за інформацію. Які ще принципи та правила діють в ЦАХАЛі?

АУ: В Ізраїлі цінне життя людини загалом. Це проявляється не лише в тих правилах потрапляння у полон, а й у тих технологічних системах, які розробляє армія, щоб мінімізувати загрозу для військових. Тобто якщо ми говоримо про ті ж танки, у них є спеціальні системи захисту, які відбивають протитанкові ракети. Якщо ви звернете увагу, то перші три тижні основний удар був з повітря. Це для того, щоб нанести максимальний удар по інфраструктурі і  підготувати прохід для наземних військових частин. Навіть сьогодні, коли триває наземна операція, йде сильна підтримка з повітря. Якщо солдати — піхотинці чи протитанкові війська — бачать в якомусь місці групу терористів, вони передають інформацію про їхню локацію — і ВПС наносять удар. Якщо ми говоримо про життя солдат, то є ще евакуація з поля бою поранених  військових. У нас в армії є спецназ ВПС, 669, який навчений саме на вивезення поранених. Також ми маємо підрозділ, який повідомляє і супроводжує родини загиблих військових, важкопоранених, викрадених і зниклих безвісти. Є спеціально навчені люди, які  у випадку загибелі військового постукають у двері його рідних і найстрашнішу новину намагатимуться донести максимально делікатно, а спеціальні офіцери  підтримуватимуть родини впродовж всього життя. 

Після початку війни 7 жовтня Анна Уколова призвалась на службу через 2-3 тижні. Фото: приватний архів

НЖ: Анно, ви прослужили в армії понад 6,5 років. Служба в армії — це громадянський обов'язок, який кожному доводиться виконувати?

АУ: За законом, в армії повинні служити всі — з 18 років. І жінки, і чоловіки. Призов за бажанням — для арабів-мусульман, арабів-християн та бедуїнів.  Жінки, які за релігійними переконаннями не можуть проходити військову службу, або молодь, яка має проблеми зі здоров’ям, мають змогу добровільно  працювати у лікарнях, навчальних чи ком'юніті-центрах. Таким чином вони роблять свій внесок. Насправді в Ізраїлі дуже малий відсоток тих, хто зовсім не хоче служити в армії. Це добре було зрозуміло 7 жовтня. В той момент коли Ізраїль оголосив про повномасштабну війну, явка резервістів склала понад  100%. 

НЖ: Анно, чи є різниця між несенням служби чоловіком та жінкою? В які підрозділи жінки не можуть потрапити і чому?

АУ:  Мені здається, що сьогодні майже не лишилося таких підрозділів, де не служать жінки. Навіть ті підрозділи, які вважались не жіночими, зараз там служать дівчата. Жінки є серед бойових льотчиць, капітанів військових кораблів, ППО, артилерії, у танковій піхоті, у бойових рятувальних військах, польовій розвідці, спецпідрозділах прикордонної поліції. Вони зобов’язані виконувати усі завдання, що й чоловіки. Жінка не зобов’язана служити в бойових частинах, але якщо вона хоче, то має пройти відбір — як і представники чоловічої статті. Сьогодні маємо чотири піхотних батальйони, які на дві третіх складаються із жінок. Є багато жінок-інструкторів в ізраїльській армії. 

Після війни Анна Уколова хоче піти у відпустку і провести час з донькою. Фото: приватний архів

НЖ: А яким було ваше життя до початку великої війни?

АУ: Я в армії була за контрактом. З 2011 по 2014 роки перебувала на посаді пресофіцера ЦАХАЛа. На цю посаду потрібно було пройти відбір. Однією з вимог було знання російської мови. Я склала тест та пройшла співбесіду. Й таким чином очолила відділ з роботи з російськомовними ЗМІ. Та наприкінці 2014-го я пішла з війська. Однак лишилася у резерві. Останнім часом працювала в туристично-готельній сфері. Та нас щороку викликали на навчання, щоб ми були у формі. Вони тривали по декілька днів. І, звісно, щойно почалася війна, я повернулася в армію, на свою ж посаду. 

НЖ: Як для вас розпочалося 7 жовтня? Де були і чим займалися?

АУ: Це був Шабат (в єврейському календарі — сьомий день тижня, під час якого слід утримуватися від роботи. Триває від заходу сонця в п'ятницю до заходу сонця в суботу. — Ред.). Цього дня я намагаюся десь гуляти з дитиною. Ми часто відвідуємо кінну ферму. Донька займається їздою на конях. За звичкою я прокинулася рано. Дитина ще спала. Це був звичайний день. Я вийшла на балкон випити кави. Все, як завжди. Я не дотримуюся Шабату. В якийсь момент я відкрила телефон, щоб погортати соцмережі. Це була 7 ранку і перші новини про напад. Мої родичі, які живуть у центрі країни, повідомили про обстріл. Пішла перекличка в фейсбуці, хто де і як? Це все ніби відбувалося у паралельній реальності. Я не могла повірити, що Ізраїлем роз’їжджають терористи і розстрілюють людей. І, звісно, плани провести Шабат в колі родини на виїзді були скасовані. Ми лишилися дома. Перевірили і підготували бомбосховище. Все було, як у страшному сні. Багато людей досі говорять, що хочеться прокинутися. Майже у всіх жителів країни життя розділилося до 7 жовтня і після. Коли почали з'являтися перші цифри про вбитих, відео із заручниками та загиблими, то був жах. Життя в Ізраїлі завмерло. 

НЖ: Якими були ваші дії, коли дізналися про  вторгнення терористів?

АУ: Я призвалася на службу не відразу, десь через 2-3 тижні. Перший час, найкритичніший, я була вдома з родиною. А потім почали потроху відкриватись школи, садочки. Паралельно із цим люди ховали своїх рідних. У мене є багато знайомих, яких торкнулася біда. В однієї знайомої син загинув у перші дні, донька інших була на музичному фестивалі і теж загинула. Думаю, немає жодної родини в Ізраїлі, яку оминула війна. 

НЖ: До вас щодня звертаються люди — за інформацією, допомогою… Що для вас найскладніше у вашій роботі?

АУ: Найскладніше для мене отримати інформацію про загиблих військових. Все решта — дрібниці. Дуже складно чути історії тих , хто пережив 7 жовтня. Просто розриває на частини. Пресслужба декілька разів на день випускає інформацію про загиблих військових — це найскладніші пресрелізи, які тільки можуть бути. 

Сухопутні війська ЦАХАЛу знищують терористів у Секторі Гази. Фото: Israel Defense Forces

НЖ: Як родина переживає вашу відсутність? 

АУ: Моя мама бере участь у військових діях не менше за мене. Звісно, вона не на передовій, але зараз замінює моїй дитині родину. Через те, що в мене посада, роботу якої я добре знаю, я можу регулювати свої години. З дому до військової бази мені їхати годину-півтори. І я намагаюся повертатися ввечері додому, навіть якщо приїду опівночі. Зате зранку зможу побачити дитину, відвести в садочок і знову поїхати на службу. Тому я намагаюся суміщати все. От зараз, після нашої розмови, ми вперше від 7 жовтня поїдемо на прогулянку — кудись трохи далі від дому. З дитиною небезпечно їздити на далекі відстані, у разі ракетного обстрілу буде обмаль часу, щоб знайти безпечне місце для зупинки, відстібнути себе, дістати її з машини та лягти на землю. Я зараз перебуваю недалеко від центру Гази. Ми маємо всього 15 секунд, аби  відреагувати на сигнал тривоги.

НЖ: На вашу думку, як довго триватиме війна в Ізраїлі цього разу?

АУ: Дуже важко сказати, немає зовсім ніякої можливості щось прогнозувати. Це залежатиме від багатьох факторів. У тому числі від участі Хезболли й інших терористичних організацій, наскільки активно братимуть участь. Також залежатиме від того, наскільки швидко військові зможуть просуватися. Армія і влада Ізраїлю цього разу налаштовані дуже рішуче — знищити ХАМАС. Після того, що відбулося, ми не можемо собі дозволити допустити ще раз таку трагедію.

Ми вже заплатили дуже велику ціну. Передусім маємо повернути заручників, повернути спокійне і безпечне небо для життя у нашій країні. Ми налаштовані рішуче. 

НЖ: Чи можна буде розслабитися після її закінчення? Що зробите передусім?

АУ: Ми не можемо собі дозволити сильно розслаблятися, бо, крім ХАМАСу, є й інші, які прагнуть зникнення нашої країни. В Ізраїлі більша частина жінок служили. Для мене служба в армії була одним з найкращих етапів мого життя. Я розумію, що, коли моя дитина виросте і піде в армію, я буду пишатися нею. З іншого боку, коли вона народилася, я хотіла, аби не було більше війни. Хотілося, аби настав той час, коли нашим дітям не потрібно буде йти в армію. Впевнена, це думки багатьох ізраїльських батьків. Ми хочемо миру, спокійного життя, радіти тому, що маємо. Ми виховуємо своїх дітей з думками про мир. І хочеться, щоб це нарешті сталось. Але, на жаль, реалії інші — мир, мабуть, настане не скоро. Поки у світі є ненависть, поки є люди, які виховують своїх дітей з думкою про вбивство євреїв, це настане нескоро. Армія існуватиме, нам доведеться захищати наш дім і надалі. А після війни, я, мабуть, піду у відпустку і проведу час з донькою. Це головне.

Анна Уколова: «Ми не можемо собі дозволити допустити ще раз таку трагедію». Фото: Israel Defense Forces
No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Ведуча, журналістка, авторка понад трьох тисяч матеріалів на різні теми, у тому числі низки резонансних журналістських розслідувань, які призвели до змін в місцевому самоврядуванні. Пише також про туризм, науку та здоров’я.  У журналістику потрапила випадково, понад 20 років тому. Вела авторські проєкти на телеканалі УТР, працювала кореспонденткою служби новин, понад 12 років на телеканалі ICTV. За час роботи відвідала понад 50 країн. Має відмінні навички сторітелінгу й аналізу даних. Працювала викладачкою на кафедрі міжнародної журналістики НАУ. Навчається в аспірантурі, за спеціальністю «Міжнародна журналістика»: працює над дисертацією про висвітлення роботи польських ЗМІ в умовах російсько-української війни.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Сполучені Штати не хочуть розпуску НАТО, але виходять з того, що це має бути союз, де кожен з партнерів несе свою ношу, заявив держсекретар США Марко Рубіо. З поверненням Дональда Трампа в Білий дім розбіжності між партнерами по обидва боки Атлантики лише поглиблюються. Черговий клин в трансатлантичну єдність, аж до ймовірного скасування червневого саміту НАТО, може вбити «мирна» угода Трампа. З документом ознайомились журналісти Reuters. З-поміж іншого там йдеться, що США визнають де-юре Крим частиною Росії і де-факто контроль РФ над окупованими частинами Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Окремим рядком Україні пропонується відмовитись від прагнень до вступу в НАТО.

Для європейців визнання анексії українського півострову є неприйнятним. «Крим і прагнення України до членства в НАТО — червоні лінії. Ми не можемо від них відмовитися», — цитує європейського високопосадовця Financial Times. Україна та ЄС передали американцям своє бачення мирного треку, яке за даними Reuters, принципово відрізняється від американських пропозицій. Нині, за оцінками європейських політиків та експертів, перед ЄС стоїть непросте завдання: наново згуртувати Європу заради її ж власної безпеки і запустити масштабне власне військове виробництво. Чи готові до цього всі європейські країни та чи є альтернатива НАТО?  Хто може стати союзником Європи в новій безпековій архітектур і яку роль в ній відіграватиме Україна? Чи може Трамп насправді залишити європейських союзників та чи реальні погрози Москви протестувати міцність Альянсу?     

НАТО і пріоритети Трампа

Політика США у взаємодії з Європою в питаннях безпеки може коливатися між двох сценаріїв, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora). Перший можна умовно визначити як «око за око». Його суть полягає в тому, що США не планують остаточний вихід з Європи, але використовують його як інструмент для тиску, змушуючи союзників збільшити витрати на оборону — з особливим пріоритетом на закупівлі американської зброї. Слухняних союзників — підтримують, інших — карають. Це згодом призведе до повної двосторонньої структури оборонних відносин, каже Джузеппе Спатафора. Другий сценарій аналітик називає «Прощавай, Європо»: 

— У цьому варіанті США стратегічно відходять від Європи, зосереджуючись на інших регіонах. Військові сили та інфраструктура переміщуються на захист американської території або в Індо-Тихоокеанський регіон. США намагаються якнайшвидше вийти з регіональних конфліктів, зокрема війни в Україні, залишаючи її Європі. Пентагон переглядає закупівлі, орієнтуючись на морську війну в Тихому океані. Продаж зброї переорієнтовується на азійських союзників.

Такий вихід може тривати роками, хоча його можуть прискорити зовнішні кризи або бажання Трампа швидко здобути політичні очки

США вже переносять свій акцент на схід, про що Трамп говорить абсолютно відверто, зауважує міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко. Оскільки азійський напрям для нього є принципово важливішим, ніж європейський, то й діє він відповідно: 

— Якщо мені Європа не цікава, то чого я буду тримати в Європі: а) війська і витрачати на це колосальні кошти; б) прикривати Європу, якщо вона не платить за свою безпеку; в) до того ж я вважаю, що європейці вже давно експлуатують Америку. З його точки зору крен на схід абсолютно логічний.

Однак найбільші ризики і для України, і для Європи в цілому, за словами Володимира Огризка, пов’язані з тим, що Трамп не бачить в Росії загрозу:

— Росія для нього є теоретично можливим союзником у боротьбі з тим самим Китаєм. Це глупство найвищого ґатунку, але тут ми не можемо влізти в його голову і сказати, що воно інакше. Тому очевидно, що в якійсь перспективі треба очікувати відходу США від Європи.

Чи означатиме це, що Трамп вийде з НАТО? Думаю — ні. Бо це, так чи інакше, це дуже важливий інструмент, аби щонайменше координувати якусь діяльність і не псувати відносини остаточно
Повітряно-космічні сили Франції підвищують готовність на авіабазі BA116 у регіоні Гранд-Ест. Фото: Christine Biau/SIPA/SIPA/East News

Не треба плутати те, що адміністрація Трампа говорить, з тим, що адміністрація Трампа насправді робить, адже часто є заяви, претензії, ультиматуми, які не перетворюються в реальність. І почасти це пов'язано з нестабільністю, притаманною високо персоналізованому режиму, який складається в деяких випадках з досить некомпетентних людей, наголошує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз (Keir Giles). 

Він наводить приклад Канади, коли на кілька тижнів Трамп забув про цю тему, але днями повернувся до своїх претензій з новою силою. Відтак поки що всі американські посадовці залишаються на своїх місцях в структурах НАТО і американські військові також перебувають в Європі, але що станеться, коли адміністрація Трампа згадає про них, передбачити неможливо, як, власне, і решту дій Трампа, наголошує Кір Джайлз:

— Та ключове питання, чи вийдуть Сполучені Штати з НАТО, насправді не має значення, тому що жодній країні не потрібно виходити з Альянсу, щоб ця організація припинила своє існування. Якщо вони, наприклад, заблокують співпрацю за 5 статтею, то це може завдати значно більшої шкоди, ніж прямий вихід з Альянсу.

Безпекові загрози чи гра на публіку

Секретар Радбезу Росії Сергій Шойгу 24 квітня в інтерв’ю російським журналістам заявив про готовність застосувати ядерну зброю. Мовляв, Росія уважно стежить за військовими приготуваннями європейських країн. Він також нагадав про зміни, внесені торік до російської ядерної доктрини, які дозволяють застосувати ядерну зброю у випадку будь-якої агресії проти Росії або Білорусі.

Раніше, 15 квітня директор російської служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін звинуватив НАТО в нарощуванні військової активності біля кордонів Росії. Заразом звинуватив Польщу та країни Балтії в особливій агресивності і сказав, що вони будуть першими, хто постраждає в разі конфлікту Росії з НАТО.

Президент Польщі Анджей Дуда назвав погрози Наришкіна класичною дезінформацією, мовляв, все, що робить НАТО — це виключно відповідь на російську агресію.

А міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський під час виступу в сеймі 23 квітня заявив, що Росія розуміє лише мир через силу і порадив Москві краще управляти власною територією: «Замість того, щоб фантазувати, як знову завоювати Варшаву, потурбуйтеся про те, чи зможете ви втримати Хайшенвай» (так китайською називається Владивосток. — Авт.).

Сікорський під час виступу у Сеймі. Варшава, 23 квітня 2025 року. Фото: ANDRZEJ IWANCZUK/REPORTER

Заяви російських посадовців — типова російська політика шантажу, каже міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.) Володимир Огризко, яка, на превеликий жаль, спрацьовує:

— Тому що на Заході, як чорт ладана, бояться самого слова «ядерна зброя». А Росія, як ви бачите, нею розмахує і наліво, і направо, й офіційно, і неофіційно. І саме на цьому побудована вже, до речі, віками російська політика відносно Заходу: з залякуванням, брехнею і так далі. Поки що працює. Наша українська мета має полягати в тому, щоб пояснити європейським друзям, що Путін настільки хоче жити, що тема про війну з НАТО взагалі не стоїть на порядку денному.

Якщо він не може три роки захопити повністю дві українські області, то що говорити про те, що він може напасти на НАТО, на об'єднані сили, які б там зараз розібрані вони не були

Не піддаватися на шантаж і обман з боку Росії закликали Трампа й американський конгрес сім європейських країн — голови комітетів із закордонних справ парламентів країн Балтії, Франції, Чехії, Великої Британії та України 25 квітня оприлюднили спільну заяву, де підкреслили необхідність безкомпромісного захисту суверенітету й територіальної цілісності України. Дипломати також закликали пришвидшити процес вступу України до Європейського Союзу та НАТО і  конфіскувати заморожені російські активи на користь Києва.

«Ми не повинні повторювати помилок Мюнхена 1938 року. Переговори з військовим злочинцем Путіним є безглуздими: його головна мета — послабити і принизити нашого союзника, Сполучені Штати», — йдеться в заяві.

Україна очікує, що гарантії безпеки від США будуть такими сильними, як в Ізраїлю. Фото: ОПУ

Від Росії постійно йде фоновий шум і суть в тому, щоб визначити, коли він перетворюється на щось реальне. Існує багато спекуляцій щодо того, куди РФ може завдати наступного удару — чи то для того, щоб випробувати НАТО, чи то, щоб спробувати знищити НАТО, чи для прямої територіальної експансії. Багато уваги, звичайно, приділяється країнам, що безпосередньо межують з Росією. Але це не обов'язково можуть бути найпривабливіші цілі, міркує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Для Росії має сенс атакувати цю систему там, де її найслабше місце. Отже, якщо у вас є країна, яка визначила себе як співлідера так званої коаліції охочих як Велика Британія і якщо врешті-решт виглядає так, що вона може ввести війська в Україну, щоб спробувати підтримати український суверенітет, тоді ця країна стає мішенню для Росії. 

Альтернативні союзи і союзники

Американці в кінцевому рахунку вийдуть з Європи, питання лише в часі і алгоритмі дій — як вони це будуть робити, вважає директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара. До прикладу, досі відкрите стратегічне питання, чи вони знімуть, наприклад, свою ядерну парасольку з Європи:

— Другий момент, зрозуміло, що НАТО є наріжним каменем нинішньої системи безпеки. Якщо Сполучені Штати зменшують зобов'язання, це означає, що тоді треба переформатувати цю організацію під ті виклики, які є, але з ресурсами, які набагато обмеженіші в плані військ і в плані технологій.

США — це арсенал демократії, вони виробляють велику кількість високотехнічної зброї, плюс частково забезпечують інфраструктуру, командну, розвідувальну і технологічну підтримку НАТО. Відповідно, на те, щоб це замістити, потрібен час та інвестиції

Але в будь-якому разі, певен Олександр Хара, Україна має інтегрувати у себе стандарти НАТО, не відмовлятись від перспектив членства, а у випадку появи альтернативних безпекових союзів — посісти там своє місце.   

А втім, нині Україна потребує гарантій безпеки. У своїх «мирних» пропозиціях США ці зобов’язання покладають на країни Європи. Натомість Володимир Зеленський заявив, що Україна чекає від США потужних гарантій безпеки — як в Ізраїлю. Зі слів українського президента, присутність американського контингенту в Україні — не обов’язкова умова, але необхідні розвіддані та системи ППО, зокрема Patriot.

Ми бачимо перші непевні кроки, але, принаймні, публічно досі не було достатнього визнання нагальності пошуку стабільнішої і надійнішої альтернативи НАТО, зауважує старший консультант британського аналітичного центру Chatham House Кір Джайлз: 

— Фактично, деякі організації, які могли б слугувати ядром або прототипом такої організації, були значною мірою відкинуті. Ми чуємо багато розмов про так звану коаліцію охочих, але ж є Об'єднані експедиційні сили — очолювана Великою Британією група північноєвропейських країн, які однаково бачили безпеку і хотіли бути готовими діяти в часи, коли НАТО не здатне. Зараз якраз такі часи, але про цю організацію повністю забули.

Найбільші щорічні навчання НАТО Dynamic Mariner/Flotex25. Затока Кадіс, 28 березня 2025 року. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News

Серед європейців переважає одна концептуальна прогалина, яка, на думку Кіра Джайлза, дуже стримує європейське мислення про нове безпекове середовище:

— Йдеться про те, яким чином за цих обставин Україна буде постачальником безпеки, а не споживачем безпеки. Адже Україна — одна з найважливіших, найсильніших і найрозвиненіших країн і армій, коли йдеться про утримання лінії фронту проти Росії.

Тож безпекові альтернативи НАТО можливі, але це вимагає більшої демонстрації лідерства з боку тих країн, які розуміють, наскільки серйозним і нагальним є цей виклик. Однак, продовжує Кір Джайлз, ми бачимо, що європейські лідери поки шукають рішення, які не визнають цю реальність:  

— Як швидко Європа може бути готова — потрібно багато часу, щоб скасувати 30 років руйнування власного військового потенціалу. Ми бачимо значні інвестиції в оборону,наприклад, в таких країнах як Польща, та на захід від Варшави — у Західній Європі все ще існує заперечення, що означає, що ці важливі інвестиції досі навіть не обговорюються публічно.

А між тим збільшення витрат на оборону, безумовно, має бути зараз серед пріоритетів Європи, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора. Брюссель має допомогти державам-членам, наприклад, через спеціальні фінансові інструменти або спільні позики. Це покаже США рішучість Європи, а також дозволить самостійно підтримувати Україну:

— Друге, ЄС має інвестувати у стратегічні можливості — критичні для автономного воєнного потенціалу: авіаперевезення, розвідку, ППО і так далі. А також мають бути ресурси для ведення війни — від артилерії до великих армій.

Без цього стримування Росії без США буде неможливим

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Трансатлантичний розлам: чи зможе Європа створити нову систему безпеки без США

Катерина Трифоненко
екран, мобільний телефон, гучномовець

<frame>Більше знань, менше страху — це гасло нашого нового циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.<frame>

Усвідомлення того, що таке національна безпека і з чого вона складається, сьогодні є не привілеєм, а необхідністю. Але ще важливіше розуміти, що на багато її ключових сфер ми можемо впливати самі — як громадяни, мешканці, а також мігранти, які проживають у Польщі. Безпека — це не лише сфера держави, політиків і стратегів. Це наша спільна справа — повсякденна практика, заснована на знаннях, співпраці та відповідальності.

Основними напрямками національної безпеки є: військова безпека, безпека союзників, енергетична безпека, інформаційна безпека, економічна безпека, соціальна безпека, екологічна безпека.

На деякі з цих сфер впливають рішення, прийняті на державному чи міжнародному рівні. Але є й такі, на які ми можемо впливати — тут і зараз. І ми повинні робити це разом — незалежно від походження, мови чи історії. Тому що тільки тоді ми побудуємо суспільство, яке буде дійсно стійким до криз. Однією з таких ключових сфер сьогодні є інформаційна безпека — і вона стає першою лінією оборони в сучасному світі.

У XXI столітті війна не завжди починається з вибухів бомб. Іноді вона починається з посту в Facebook, зманіпульованого відео в TikTok або вирваного з контексту висловлювання, яке хтось кидає в інформаційний млин

Перш ніж впаде перша ракета, з'являються фейкові новини, перешіптування чуток і зростаюче відчуття, що «щось не так». У цифрову епоху знання стають нашим першим притулком, а інформаційна стійкість — новою формою цивільного захисту.

Дезінформація не знає кордонів, і її мета одна: розділити суспільство, посіяти недовіру та підірвати довіру до держави. Україна надто добре знає цей сценарій. Російській агресії передувала повномасштабна дезінформаційна кампанія — крок за кроком підривалися основи суспільної єдності. І, на жаль, ті ж самі методи сьогодні намагаються застосувати в Польщі.

Фото: Shutterstock

Українці перетворюються з героїв на цапів-відбувайлів? Неправдиві наративи б'ють по найслабших — а іноді й по тих, хто просто «новий» і досить помітний. Місяцями ми чуємо, що українці «не працюють», що вони «живуть на 800+», що вони «їздять на кращих машинах, ніж поляки» і що вони «псують ринок праці». 

Звучить знайомо? Так працює дезінформація — просто, емоційно, без фактів. А правда? Правда зовсім інша.

78% українців у Польщі або працюють, або активно шукають роботу. Це вищий показник участі в робочій силі, ніж серед багатьох груп польських громадян. Вони багато працюють — у логістиці, будівництві, громадському харчуванні, догляді. Скрізь, де поляки часто більше не хочуть працювати. Більше того — їхня присутність допомагає підтримувати темпи економічного зростання, які інакше сповільнилися б. Простіше кажучи, Польща потребує українців так само, як вони потребують безпечного місця для життя.

Гроші? Так. Але в один бік — до бюджету. Згідно зі звітом BGK «Вплив припливу мігрантів з України на польську економіку», опублікованим у березні 2025 року: з кожного злотого, виплаченого українцям у вигляді допомоги на рівні 800+, 5,4 злотих повертається до бюджету у вигляді податків і внесків. Ні, це не означає, що вони «віддають у п'ять разів більше», але це означає одне: вони віддають більше, ніж беруть. І це тверді цифри, а не думки з коментарів в інтернеті.

А ті розкішні автомобілі? Так, деякі українці приїжджали до Польщі на дорогих автомобілях. Тому що є люди з України, які володіють такими автомобілями, так само, як є поляки, які їздять на таких автомобілях.

Варто також поставити собі питання: якби у вас було 15 хвилин, щоб втекти з Києва чи Харкова під обстрілом, що б ви вибрали — автобус чи власне авто, якщо б воно у вас було? Це не розкіш. Це порятунок. Це єдине, що ти можеш забрати зі свого розбомбленого будинку

800+ для українців? Політичне страшило. У передвиборчій кампанії тема повернулася бумерангом — з твердженням, що «ми заберемо пільги в українців, а полякам залишиться більше». Проблема в тому, що це не лише популізм, але й натягування ковдри на очі. По-перше — незрозуміло, чи відбудуться якісь зміни. По-друге — навіть якщо вони будуть, то торкнуться маргіналів. Тому що переважна більшість українських сімей і так справляється самостійно і не потребує 800+.

А як щодо соціальних відносин? Ми спостерігаємо охолодження настроїв. Згідно з дослідженням, проведеним у листопаді 2024 року компанією Info Saliens, та звітом, опублікованим Центром Мєрошевського, одним із найпомітніших висновків є «значне зниження позитивних думок про Польщу та поляків. У 2022 році 83% українців мали добру думку про поляків, тоді як у листопаді 2024 року цей відсоток зменшився до 41%. Водночас зросла кількість тих, хто ставиться до них нейтрально, що свідчить про дедалі більш прагматичний характер відносин».

Але і для цього є причина: дезінформація, виснаження та відсутність чітких урядових наративів. Проте, ми не говоримо про конфлікт — ми говоримо про непорозуміння, яке можна виправити. Але тільки через діалог і факти.

У публічному просторі також неможливо оминути тему Волині — трагічної та болючої сторінки спільної історії, яка й сьогодні викликає сильні емоції. Саме ця рана найчастіше використовується як інструмент поділу. Лунають заяви, що українці «не хочуть віддавати тіла», що немає бажання співпрацювати, що пам'ять про злочин свідомо придушується.

Але треба чітко сказати: Волинь — це трагедія для обох народів. Це драматична сторінка історії, яка заслуговує на правду, пам'ять і гідність, а не на інструменталізацію та використання для розпалювання ворожнечі

Вшанування пам'яті жертв і повага до історичної правди є важливими. Але не менш важливо, щоб історія не стала зброєю в руках політичних наративів. Тому що ми не можемо повернути час назад. Ми можемо лише вирішити, що ми робимо з цією пам'яттю — і чи дозволяємо їй роз'єднувати нас у той час, коли ми найбільше потребуємо єдності.

Сьогодні ми стикаємося з новими викликами — війна, кризи, дезінформація, підрив основ безпеки. У такі часи історія має бути дороговказом, а не перешкодою. Ми повинні дивитися в майбутнє разом — поляки та українці.

Дезінформація — це зброя масового знищення. Потрібно сказати прямо — Польща не буде в безпеці, якщо не побудує систему опору інформаційним маніпуляціям. Медіаосвіта, вміння критично мислити, розпізнавати неправдиві джерела та свідомо користуватися ЗМІ — все це має бути настільки ж важливим, як знання місцезнаходження найближчого бомбосховища. Тому що достатньо однієї вправно поданої фейкової новини, щоб викликати паніку, розпалити обурення або заблокувати систему.

Познань, 24.08.2024 р. Марш з нагоди Дня Незалежності України. Фото: Lukasz Gdak/East News

І тут українці можуть зіграти величезну роль. Вони мають досвід боротьби з дезінформацією, вони знають інструменти, вони знають, як реагувати. В Україні місцеві лідери — вчителі, бібліотекарі, територіальна оборона, громадські організації — стали інформаційними «маяками», будуючи мережі довіри. У Польщі ми також можемо підтримувати і створювати таких лідерів. І це дуже нагальна справа.

Національна безпека сьогодні - це більше, ніж просто укриття і закони. Це про міжособистісні стосунки, соціальну довіру та інформаційну гігієну. І все починається з обізнаності. Якщо ми хочемо бути готовими до криз — ми повинні говорити про факти, а не про міфи. Про людей, а не про стереотипи. Про співпрацю, а не поділ.

Єдиний фронт —  безпечне суспільство. Українці не «гості» — вони частина нашого суспільства. І якщо ми зможемо разом з ними побудувати систему цивільного захисту, ми також зможемо разом захистити себе від атак, які приходять не з неба, а з інтернету.

Хто сіє страх, той пожинає кліки. Хто сіє знання — будує притулок. Інформаційна війна триває. І або ми навчимося вести її, або програємо ще до першого пострілу.

20
хв

Щоб розпочати війну, не потрібні бомби. Все, що вам потрібно, це вдалий фейк

Юлія Богуславська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Трансатлантичний розлам: чи зможе Європа створити нову систему безпеки без США

Ексклюзив
20
хв

Щоб розпочати війну, не потрібні бомби. Все, що вам потрібно, це вдалий фейк

Ексклюзив
20
хв

Ультраправі — лише прикриття. Ексрадник президента Румунії про те, як Кремль створює нові інструменти впливу на вибори в Європі

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress