Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Андреас Умланд: «Допоки при владі буде Шольц, Україна не отримає "Taurus"»
«На відміну від Великобританії чи Франції, де риторика і частково дії є більш рішучими, дії Шольца з непостачання так потрібного українцям озброєння наразі відображають громадську думку німців. Допоки така ситуація зберігатиметься, відношення до німців з боку поляків, шведів, данців та балтів залишатиметься доволі амбівалентним», — зазначив німецький політолог, аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень
Німецький канцлер під час візиту до Польщі 2 липня. Фото: Wojciech Olkusnik/East News
No items found.
2 липня відбулись два важливих міжнародних візити — прем'єра Угорщини Віктора Орбана до Києва та приїзд до Варшави Олафа Шольца. Обидві зустрічі мають важливе значення для ситуації в Європі, наголошує Андреас Умланд:
— Можна сподіватися, що зустріч Орбана з Зеленським у Києві стане першим кроком до зміни ставлення угорського істеблішменту до України та що піврічний період її головування в Раді ЄС, який почався 1 липня, не принесе Україні нездоланних проблем. Угорський прем'єр зазначив, що хоче підписати договір про двосторонні відносини. Як ці відносини розвиватимуться, насправді покаже час. Наступних пів року виглядають як дуже напружені та складні для України як внутрішньо — соціально та економічно, так і в стосунках з партнерами, передусім зі США. Що ж стосується початку якогось руху до миру, про який попереджав угорський прем’єр-міністр напередодні, то мені такі розмови видаються недоцільними.
Не варто говорити про вироблення та імплементацію будь-яких мирних планів за участі російської сторони до моменту зміни режиму в Росії
Віктор Орбан із візитом до Києва. 2 липня 2024 року. Фото: ОПУ
За словами німецького політолога, доля України й надалі визначається боями на її землі та пересуванням лінії фронту в один чи інший бік. Саме цей фактор буде мати ключове значення перед початком реальних переговорів.
На думку аналітика Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень, візит Олафа Шольца до Польщі знаменує потепління в стосунках між Берліном та Варшавою, що знайшло своє відображення не лише у символічних, проте вагомих жестах, зокрема в обіцянці надання компенсації потерпілим від нацистських злочинів та черговому визнанні власної історичної відповідальності за злочини у Другій світовій війні, але також і у взаємовигідних безпекових угодах.
Олаф Шольц та Дональд Туск під час зустрічі у Варшаі. Фото: X / Bundeskanzler Olaf Scholz
Ще до переговорів оглядачі відзначали, що Варшава зацікавлена в отриманні європейського фінансування задля зміцнення зовнішнього польського кордону, тоді як Берлін та Брюссель воліли б бачити заангажування Польщі у програмі «Sky Shield».
Попри слова підтримки для євроінтеграції України та гарантії продовження підтримки, Умланд вважає малоймовірним суттєве підняття рівня підтримки України Німеччиною в мілітарному плані. За його словами, попри великі обсяги наданої допомоги, її частка залишається незначною відносно внутрішнього валового продукту:
— На відміну від Великобританії чи Франції, де риторика і частково дії є більш рішучими, Шольц наразі відображає громадську думку німців, не постачаючи Україні так потрібне їй озброєння. Німці налякані можливістю залучення їхньої країни до збройного конфлікту, тому гадаю, що допоки при владі буде Шольц, Україна навряд чи отримає ракети «Taurus».
Допоки така ситуація триватиме, ставлення до Берліна, з боку не лише українців, але й союзників по НАТО — поляків, балтів, данців, шведів, залишатиметься у цьому сенсі доволі амбівалентним
У Варшаві Шольф та Туск вирішували важливі для польсько-німецьких відносин питання. Фото: Krystian Maj / KPRM
— Натомість можна сподіватися на те, що візит німецького канцлера буде корисними не лише для двосторонньої польсько-німецької співпраці, але й матиме позитивний вплив на взаємодію в межах Веймарського трикутника, який після паузи запрацює нарешті на повну силу. Це дозволило б скоординувати зусилля трьох — Польщі, Німеччини та Франції — щодо гарантування безпеки в Європі в рамках ЄС та НАТО, що є важливим з огляду ще й на те, що США зараз поглинуті передвиборчими перегонами, — підкреслив Андреас Умланд.
Відповідаючи на питання, щодо того, наскільки співпраця у форматі Веймарського трикутника та підтримка Францією України можуть змінитися з огляду на успіх «Національного об’єднання» Марін Ле Пен у першому турі виборів у Франції, Умланд відзначив, що, на його думку, безпековий компонент для Центральної Європи навряд чи зазнає суттєвих змін:
— Напевно не слід чекати великих змін і у справі підтримки України з боку Франції. По-перше, Макрон залишається на посаді президента до 2027. По-друге, Марін Ле Пен від якогось часу змінила свою риторику, засудила російську агресію й принаймні на загал дистанціювалася від Росії. Крім того, пропутінська позиція також залишається вкрай непопулярною у Франції. Тому я не передбачаю аж надто різкої зміни у французькій зовнішній політиці.
Не треба, звісно, чекати такого відверто проукраїнського курсу, який зайняв правий італійський уряд на чолі з Джорджею Мелоні, проте певна підтримка збережеться
Попри те, що в Європарламенті триває процес створення нового правопопулістичного угрупування за участі угорського «Фідесу», Австрійської партії свободи Герберта Кікля, Акції незадоволених громадян (ANO) Андрея Бабіша та португальських правих, не варто очікувати, що європейський парламент перестане бути проукраїнським. На переконання Умланда, більшість депутатів сповідує виразно проукраїнську позицію, а фракція, яка лише формується, буде вже третьою за ліком правопопулістською силою в цьому законодавчому та представницькому органі ЄС:
— Цікаво, звісно, якими будуть стосунки між усіма ними, особливо якщо представники AfD (німецької політсили «Альтернатива для Німеччини»), яких не так мало кількісно, підуть в блок до Орбана. За таких умов ним не можна буде нехтувати, проте я не вбачаю у появі цієї фракції Європарламенту причини для докорінної зміни політичного ландшафту Старого континенту.
Польське агентство преси — єдине державне інформаційне агентство в Польщі, засноване у жовтні 1918 році
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Дебати між кандидатами в президенти США у вівторок були сповнені гострих висловлювань та взаємних звинувачень з боку обох кандидатів. Кандидати також зіткнулися через війну в Україні. Камала Гарріс звинуватила Дональда Трампа в бажанні продати Україну і Польщу Путіну, а той натомість стверджував, що він швидко закінчить війну у разі приходу до влади.
Хоча перші дебати почалися з несподіваного рукостискання, ініційованого Гарріс (це була їхня перша зустріч), вони незабаром перетворилися на знайомий з попередніх сутичок за участю Трампа раунд обміну різкими звинуваченнями та образами
Вже під час відповіді на перше питання про економіку колишній президент почав говорити про іммігрантів, які «руйнують країну» і «захоплюють міста», пізніше повторивши в декілька разів спростовані владою історії про те, що мігранти їдять котів і собак жителів Огайо:
— Вони захоплюють міста. Вони захоплюють будівлі. Вони приходять насильно. Це люди, яких вони з Байденом привезли в нашу країну, і вони руйнують нашу країну.
Гарріс намагалася зобразити себе як кандидата з планом на майбутнє, зосередившись при цьому на зображенні Трампа як небезпечного екстреміста і потенційного диктатора, брехуна і людини, яка говорить нісенітниці:
— Зрозумійте, що це людина, яка відкрито заявила, що покладе край, цитую: «покінчить з Конституцією Сполучених Штатів», що він буде використовувати судове переслідування проти своїх політичних ворогів. Це той, хто відкрито висловлював презирство до солдатів. Зрозумійте, що б це означало, якби Дональд Трамп повернувся до Білого дому без жодних запобіжників.
Трамп одразу ж заперечив, зазначивши, що саме за такі слова він отримав кулю в голову.
Контрастність бачення двох кандидатів була помітна і в завершальних промовах обох політиків. Гарріс охарактеризувала майбутні вибори як вибір між кардинально різними баченнями розвитку країни, «тим, що зосереджене на майбутньому, і тим, що зосереджене на минулому і намагається відкинути нас назад». Однак вона підкреслила, що американці більше об'єднані, ніж розділені, і що вона хоче бути президентом для всіх американців:
— Як прокурор, я ніколи не запитувала жертву чи свідка, чи були вони республіканцями, чи демократами. Єдине, що я коли-небудь запитувала, чи все з ним гаразд?
І саме такий президент нам зараз потрібен
Трамп, з іншого боку, накинувся на представницю Демократичного табору за те, що вона нібито не зуміла реалізувати свої цілі, перебуваючи при владі протягом 3,5 років, і змалював ситуацію в країні в похмурих тонах:
— Ми стали державою, що зазнає занепаду. Ми не лідери. Ми не розуміємо, що відбувається. На Близькому Сході йдуть війни. Йдуть війни між Росією та Україною.
Ми опинимося втягнуті в Третю світову війну, і це буде війна, не схожа на жодну іншу
При цьому він повторив свої твердження про те, що вибори 2020 року були сфальсифіковані та що саме він виграв їх, а також заявив, що не несе відповідальності за штурм його прихильниками Капітолію 6 січня 2021 року.
Питання війни в Україні стало предметом однієї з найдовших і найгостріших суперечок між кандидатами. На запитання, чи хоче Трамп, щоб Україна перемогла у війні, той відповів лише, що хоче припинення конфлікту та безглуздих смертей мільйонів людей. А також пообіцяв, як і багато разів раніше, що покладе край конфлікту ще до того, як стане президентом, як обраний президент. Він також звинуватив Гарріс у тому, що вона стверджує, що Росія вдерлася в Україну, тому що вона говорила «дурні речі» перед російським вторгненням.
Гарріс, своєю чергою, захистила репутацію своєї адміністрації, заявивши, що якби не зусилля США і союзників, Путін сидів би зараз у Києві, і що Трамп продав би Путіну як Україну, так і сусідні країни, такі як Польща:
— Якби Дональд Трамп був президентом, Путін сидів би зараз у Києві. Зрозумійте, що це означає, тому що порядок денний Путіна стосується не лише України. Зрозумійте, чому європейські союзники та наші союзники по НАТО так вдячні, що ви більше не президент, і що ми розуміємо важливість найбільшого військового альянсу, який коли-небудь знав світ, яким є НАТО.
Вона додала, що якби не її та Байдена дії на підтримку України, Путін виграв би війну і поклав би око на решту Європи, починаючи з Польщі:
— Чому б вам не розповісти 800 тисячам американців польського походження тут, у Пенсильванії, як швидко ви б здали (Польщу) за послугу і за те, що ви чомусь вважаєте дружбою з диктатором, який би з'їв вас на обід.
Гарріс звинуватила Трампа в тому, що диктатори легко маніпулюють ним, пропонуючи йому лестощі та послуги. Трамп відповів, що якби він був президентом, Путін сидів би в Москві і не втратив би 300 000 солдатів. Однак він зазначив, що, врешті-решт, Росія має те, що називається ядерною зброєю:
— Можливо, вона її застосує. Ніхто про це не говорить.
Трамп також звинуватив Гарріс в тому, що вона недостатньо підштовхує Європу платити більше на підтримку Києва. Крім того звинуватив союзників у тому, що вони використовують Америку в своїх інтересах, як він це робив багато разів раніше, і пригадав анекдот про те, як він погрожував союзникам, що не буде захищати їх від Росії, якщо вони не будуть витрачати достатньо коштів на оборону.
Гарріс також стверджував, що світові лідери сміються над Трампом, а військові бачать у ньому людину, яка зганьбила країну. Експрезидент відповів, посилаючись на прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, що лідери бояться і поважають його, в той час як Путін та інші вважають її і Байдена «слабкими» і «жалюгідними».
Хоча опитування показують, що економіка є найважливішим питанням для виборців, на її обговорення було витрачено відносно мало часу. Гарріс підкреслила, що у неї є план, як підняти середній клас і робітників, вказавши на свої пропозиції щодо податкових пільг для батьків новонароджених ($6 000) та тих, хто закладає нові фірми та стартапи (50 000 доларів). Вона також стверджувала, що план Трампа запровадити універсальний тариф на всі іноземні товари, що по суті буде ПДВ, який так насправді платитимуть американці.
Трамп заперечив, сказавши, що витрати на тарифи понесе Китай і «всі ті країни, які використовували нас протягом багатьох років», і заявив, що поточна інфляція «руйнує країну».
Дебати у Філадельфії були єдиним запланованим телевізійним поєдинком між Гарріс і Трампом, а також їхньою першою зустріччю віч-на-віч. Кандидати виходили на неї в ситуації, коли, за даними опитувань, жодна зі сторін не мала явної виборчої переваги. Дебати відбулися у найважливішому для результатів виборів штаті — Пенсильванії.
Полтава, Львів, Кривий Ріг — перелік міст, які в останні дні та тижні ставали мішенню окупантів невпинно розширюється. Що вже казати про Харків, Суми та Херсон, які щодня потерпають від російських атак.
Для України можливість відповідати на смертельну агресію РФ — питання безпеки. Про це нещодавно повідомив Президент Володимир Зеленський. Він закликає партнерів надати довгоочікуваний дозвіл бити по об’єктах всередині Росії західною зброєю. Чи буде відповідне рішення та як далі розвиватиметься ситуація на полі бою в Україні та РФ? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю відповів Яніс Кажоціньш, директор зовнішньої розвідки Латвії (2003-2013 рр.) та колишній радник латвійського президента з питань національної безпеки, а нині почесний науковий співробітник Ризького центру геополітичних досліджень.
Марина Степаненко: Протягом 26 серпня — 1 вересня РФ випустила по Україні 160 ракет, 780 КАБів і 400 дронів. Київ же, в свою чергу, досі не може одержати дозвіл на використання ракет Storm Shadow по території РФ — рішення блокує США. Вашингтон також не дозволяє застосовувати ATACMS по цілям вглиб Росії. Як можливо зрушитись з мертвої точки у цьому питанні?
Яніс Кажоціньш: Я думаю, що Україна вже почала рухатися вперед, відправивши делегацію до Вашингтона, щоб пояснити, які цілі вона вважає за необхідне вражати, і запевнити адміністрацію Сполучених Штатів, що це суто військові цілі — і це жодним чином не буде схожими на ті варварські дії, які Росія вчиняє проти України.
Але щойно ви починаєте пояснювати і відкривати інформацію третім сторонам, завжди існує можливість витоку цієї інформації. Цілі, які потрібно вразити, можуть бути або переміщені, або краще захищені — а, отже, ефект від удару може бути зведений нанівець.
Характеристики Storm Shadow. Графіка: Sestry
Операція в Курську, схоже, застала західні уряди, зокрема Сполучені Штати, зненацька. Це не дивує, адже чіткі повідомлення про те, що буде наступ минулого літа-восени значно ускладнили його успіх. За останні майже два з половиною роки ми бачили, що західна підтримка рухалася повільно, з довгими паузами, але врешті-решт ми її отримали.
А втім, трагедія полягає у тому, що всі ці довгі паузи коштували життя українців, і це просто несправедливо, нерозумно, і Захід мав би рухатися швидше
Водночас існує занепокоєння щодо ескалації, яка може чинити такий тиск на Кремль, що сам Путін може відчути, що він або його система перебуває під прямою загрозою не тільки з боку України, але і з боку НАТО. На цьому тлі він може вжити радикальних заходів, і, звичайно, тут ми говоримо про уникнення ядерної ескалації.
Пане Кажоціньш, на вашу думку, що здатен змінити Курський рейд, особливо у довгостроковій перспективі?
Повномасштабна війна, розпочата Росією на початку 2022 року, ведеться на багатьох фронтах. І одним з найважливіших фронтів є інформаційний, де Росія фактично перемагає.
До Курської наступальної операції на Заході, зокрема в Європі і в Північній Америці, було загальне відчуття, що Росія виграє, Україна відступає, що НАТО і Європейський Союз розколоті, нерішучі, не можуть ухвалити рішення про використання далекобійної зброї в Росії. Водночас, союзники РФ — Китай, Іран, Північна Корея — дуже надійні.
Існує також спроба Росії показати, що вона воює на довгострокову перспективу. І оскільки це така велика країна, яка перебуває у стані війни, то вона начебто неодмінно переможе. Бо, мовляв, Захід не має достатньої сили, як ми це бачили в Іраку, Сирії, Афганістані. Усі ці твердження просто неправильні.
Якщо подивитися на це з об'єктивної точки зору — російські війська були вибиті з півночі України. Вони вийшли з Харківщини, невеликий клаптик землі все ще залишається окупованим, але спроба повернути Харків провалилася
Росіяни несуть величезні втрати, щоб завоювати маленькі населені пункти на сході України, перетворені на руїни. Ці втрати від початку травня становлять приблизно від 1 000 до 1 200 солдатів на день. І хоча ми чуємо, що росіянам доводиться платити все більше і більше за вербування нових солдатів — вони здатні наймати не більше 30 тисяч бійців на місяць.
Отож, вони втрачають більше солдатів, ніж можуть завербувати, і тому у них є проблема. Звичайно, проблеми є і в України, але є різниця між тим, щоб воювати, захищаючи існування своєї нації, і воювати за якийсь сліпий наказ, який надійшов з Кремля.
Росіяни можуть кинути на захоплення Покровська щонайменше 60 тисяч солдатів, — пише видання Forbes. Україна ж має в цьому районі, за найоптимістичніших прогнозів, не більше 12 тисяч захисників. Розташування сил 5:1. Ви служили у Збройних силах Великої Британії та пішли у відставку в званні бригадира (звання старше за полковника, але нижче за майора-генерала. — Авт.). Який розвиток подій можете спрогнозувати на цьому напрямку?
На Донеччині тривають запеклі бої. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News
Зазвичай, просте практичне правило полягає в тому, що для перемоги в штурмі вам потрібна перевага 3 до 1. Цифри, які ви щойно навели, я не знаю, чи вони є точними, чи ні. Ми не знаємо, які резерви є в України. Але втрата Покровська порушила б логістику Сил оборони, тому що це залізничний і автомобільний вузол.
Це не означає, що контратака ЗСУ не буде успішною. Крім того, є вірогідність того, що українські сили можуть бути відрізані в Курську. Так само цілком можливо, що російські війська, які атакують Покровськ, також можуть бути відрізані, якщо їх не підтримають з флангів.
Взявши Покровськ, Росія отримає можливість захопити всю Донецьку область та погрожувати Дніпропетровській. Про це пише The Times. Про загрозу наступу на Дніпропетровщину повідомляла і газета The Telegraph. Наскільки реалістичний такий сценарій?
Я б сказав, що є ознаки того, що Росія на останньому диханні, на останніх можливостях намагається зайти так далеко, як тільки може. І я не впевнений, що вони зможуть підтримувати такий рівень атак ще довго. Втрати перевищують кількість новобранців. Втрачається зброя, в тому числі артилерія і бронетехніка. Тому бронетехніка використовується все менше і менше. І солдатів невеликими групами відправляють на майже самогубні місії.
Отже, напевно, росіянам потрібна більша перевага, ніж троє до одного
Звичайно, не виключено, що вони можуть протриматися ще кілька тижнів. Але я думаю, що український генеральний штаб розумів це і що означатиме для їхніх можливостей наступ на Курськ.
Евакуація з Покровська. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News
І тому я б очікував, що у ваших Сил оборони є резерви, які вони все ще можуть використати і розгорнути. І, звичайно, є нова партія артилерійських боєприпасів, яка вже надходить, чому сприяв чеський президент. І, незважаючи на втрату одного F-16, є можливість використовувати і літаки на території України.
А ми знаємо, що Росія не любить використовувати свої військово-повітряні сили, тому що вони також мають втрати в результаті хорошої протиповітряної оборони з українського боку.
Однією з найбільших проблем на фронті зараз є брак людей. Україна розвиває виробництво безпілотників усіх мастей: літальні апарати, наземні, морські. Існують думки, що майбутнє за цим. А що робити сьогодні?
Я думаю, що ви на правильному шляху. І я можу сказати з латвійською гордістю, що Латвія та Велика Британія також долучилася до постачання безпілотників Україні в рамках коаліції дронів. Щодня на латвійському телебаченні під час випуску новин на екрані розташований маленький банер, який закликає телефонувати за таким-то номером, щоб допомогти зібрати кошти на купівлю латвійських безпілотників для України. І вони, власне, зараз використовуються.
Чому я кажу, що це правильно? Десь 10 років тому було висловлено припущення, що людство пройшло через чотири фази ведення бойових дій. Спочатку був ближній бій, потім використовувалися атаки масами, потім ми навчилися маневрувати, а тепер ми використовуємо рої військових дронів. Зараз я поясню, що це означає.
Ближній бій — це коли, наприклад, у часи доблесних вікінгів кожен витягав свою бойову сокиру чи меч і кидався на ворога. Перемагав той, хто вистояв. Пізніше розумні люди, як, наприклад, римляни, зрозуміли, що якщо організувати війська в масу, то вони можуть бути набагато ефективнішими, у порівнянні з хаотичним ближнім боєм. І це досягло свого апогею під час Першої світової війни.
Солдатам тоді доводилося вилазити з окопів і йти під кулеметний вогонь, що, звичайно, добре, якщо ти стріляєш з кулемета, але не дуже добре, якщо ти один з тих, хто повинен покінчити життя самогубством. І тому ідея непрямого підходу, тобто обходу збоку, атаки ззаду, атаки з флангу, які ми називаємо маневром, були розроблені й використовувалися в основному всіма сторонами під час Другої світової війни.
А тепер ми переходимо до того, що називається роєм військових дронів. Україна почала їх використовувати в тисячі разів швидше, ніж це коли-небудь зможе зробити дуже добре навчений штаб дивізії будь-якої іншої держави. І я говорю це як колишній начальник штабу одного з британських підрозділів. Це те, куди ми рухаємося.
І що швидше Україна зможе розвивати ці нові технології, то більше шансів, що вона зможе заощадити людські ресурси
Ви вже згадали про коаліцію дронів. Латвія передала Україні тисячі безпілотників власного виробництва. У цьому контексті, як війна в Україні змінює латвійський ВПК?
Литва та Україна мають безпекову угоду. Фото: ОПУ
Вперше в історії нашої незалежності ми починаємо виробляти власні БТРи під назвою «Патрія». Ми почнемо виробляти 155-міліметрові снаряди для артилерії. Ми знову запровадили обов'язковий призов на військову службу.
З цього місяця, оскільки діти щойно повернулися до латвійських шкіл, ми запровадили обов'язкову підготовку з оборони і безпеки — понад 100 годин на рік. Це означає, що молодь знатиме, що робити, якщо виникне надзвичайна ситуація. Але, звичайно, це навчання також має відношення до можливості нападу на нашу країну.
Ми вже кілька років працюємо над створенням комплексної системи оборони, що означає, що оборона — це не лише збройні сили чи навіть внутрішні війська, а й використання промисловості, залучення місцевої влади тощо. Вже цього року ми витрачаємо на оборону понад 3% нашого ВВП.
Окрім того, ми взяли на себе зобов'язання витрачати на Україну 0,25% нашого ВВП. І якби кожна країна НАТО так робила, то вам не бракувало б ні боєприпасів, ні чогось іншого
У нас також є певна співпраця з Естонією, Литвою та Польщею. І саме тому ми дуже наполегливо працюємо на тим, як стримувати Росію, але не шляхом покарання після їхнього потенційного вторгнення, а шляхом позбавлення їх самої можливості зайти на нашу територію.
Ми відчуваємо, що це наш обов'язок робити все можливе, щоб підтримати Україну, тому що Україна фактично захищає Європу в цей самий момент.
В одному з інтерв’ю ви говорили, що Україна вступить до НАТО раніше за ЄС. Що на це вказує, на вашу думку?
Коли війна закінчиться, українські збройні сили стануть найсильнішими збройними силами в Європі, без жодних сумнівів. Ніхто більше не матиме таких великих, добре оснащених, добре навчених, досвідчених сил.
Тому в інтересах НАТО буде дуже важливо, щоб Україна була частиною Альянсу, тому що це зробить його набагато сильнішим. І, звичайно, це дасть Україні безпеку і впевненість у тому, що якщо станеться ще один напад, то ви не залишитеся наодинці, а увесь Альянс буде формально задіяний в обороні.
Я думаю, що НАТО буде продовжувати ходити навшпиньки довкола цього питання так довго, як тільки зможе, тому що отримання Україною членства, поки РФ веде війну проти неї, поставило б Альянс в абсолютно неможливе становище, тому що тоді, якщо Україна почне програвати, НАТО буде зобов'язаний прийти на допомогу, а це може бути занадто для багатьох союзників.
З Європейським Союзом це займе більше часу, тому що є певні вимоги, але вступ до ЄС, можливо, навіть важливіший але в іншому контексті. Пам'ятаємо, що Майдан був не за те, щоб вступати до НАТО, а за те, щоб вступити до Європейського Союзу, або наблизитися до Європейського Союзу.
А як щодо гібридних загроз? Які найбільші виклики для Європи та країн Балтії зокрема? Наскільки дієві російські ІПСО та дезінформація у країнах Балтії?
Я б сказав, що інформаційні операції не настільки ефективні, як могли б бути, тому що вони розгорнуті в різних напрямках, і ми до певної міри набули імунітету щодо «руського міра» і всієї цієї російської пропаганди. Окрім того, російські канали більше не дозволені в країнах Балтії.
Що стосується гібридних загроз, я думаю, що ми повинні ставитися до них дуже серйозно. Путін вже показав, що він готовий використовувати вбивства в країнах Європейського Союзу
Потім ми бачили пожежі та вибухи на складах, де зберігається зброя та боєприпаси, що прямують в Україну. Саботаж набагато легше здійснити. У Латвії ми вже бачили, що в Музеї окупації російське керівництво за гроші переконало деяких місцевих жителів розбити вікно і кинути всередину пляшку із запалювальною сумішшю.
Це не завдало великої шкоди, але це тільки початок. Тому я вважаю, що нашою першою лінією оборони має бути прикордонна служба, державна поліція та пожежно-рятувальні служби. Ми приділяємо багато уваги розбудові сильних збройних сил, але не менш важливо мати сильні та дієздатні внутрішні війська, а також населення, яке розуміє загрози. Це ті речі, над якими ми зараз працюємо, і нинішній уряд прагне цього.
В усій Європі викривають російських шпигунів. І тут йдеться не лише про хорошу роботу спецслужб, а про те, що російських шпигунів досі багато в ЄС. Більше того The Wall Street Journal писало, що Росія використовує Австрію як «базу» для роботи своїх дипломатів у Європі, при цьому співробітники дипмісій виконують не завжди дипломатичні функції. Яка ситуація у Латвії і загалом країнах Балтії?
Я б сказав, що ми знали про це протягом певного часу. В усіх трьох країнах Балтії ми дуже сильно контролюємо посольства Російської Федерації, і з цієї причини шпигувати та проводити зустрічі кураторів з агентами ефективніше на території РФ — робити це в Латвії надто небезпечно.
Досвід Германа Сімма, який був високопоставленим співробітником служби безпеки Естонії і виявився російським шпигуном, — є гарним прикладом. Зрештою він відсидів, здається, дванадцять років у в'язниці (Германа Сімма засудили до 12,5 років в'язниці, але випустили на волю достроково, на 16 місяців раніше. — Авт.), але упіймати його було дуже цікаво, бо він зустрівся зі своїм куратором саме у Ризі. Ми змогли простежити за ним, з'ясувати і передали відповідну інформацію нашим естонським партнерам. В результаті Германа Сімма затримали і засудили. Тож ми усвідомлюємо, що люди, які готові працювати в інтересах Російської Федерації, є і, на жаль, будуть завжди. Просто так влаштовані люди.
А втім, значна частина тих, кого я б назвав «нашими росіянами», або навіть затятими балтійськими націоналістами, цінують свободи, які дає їм паспорт Європейського Союзу. Вони особливо цінують верховенство права і те, що у них не можуть вкрасти те, що належить їм, і вони можуть передати це своїм дітям.
Титульна фотографія: HANDOUT/AFP/East News
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Дебати між кандидатами в президенти США у вівторок були сповнені гострих висловлювань та взаємних звинувачень з боку обох кандидатів. Кандидати також зіткнулися через війну в Україні. Камала Гарріс звинуватила Дональда Трампа в бажанні продати Україну і Польщу Путіну, а той натомість стверджував, що він швидко закінчить війну у разі приходу до влади.
Хоча перші дебати почалися з несподіваного рукостискання, ініційованого Гарріс (це була їхня перша зустріч), вони незабаром перетворилися на знайомий з попередніх сутичок за участю Трампа раунд обміну різкими звинуваченнями та образами
Вже під час відповіді на перше питання про економіку колишній президент почав говорити про іммігрантів, які «руйнують країну» і «захоплюють міста», пізніше повторивши в декілька разів спростовані владою історії про те, що мігранти їдять котів і собак жителів Огайо:
— Вони захоплюють міста. Вони захоплюють будівлі. Вони приходять насильно. Це люди, яких вони з Байденом привезли в нашу країну, і вони руйнують нашу країну.
Гарріс намагалася зобразити себе як кандидата з планом на майбутнє, зосередившись при цьому на зображенні Трампа як небезпечного екстреміста і потенційного диктатора, брехуна і людини, яка говорить нісенітниці:
— Зрозумійте, що це людина, яка відкрито заявила, що покладе край, цитую: «покінчить з Конституцією Сполучених Штатів», що він буде використовувати судове переслідування проти своїх політичних ворогів. Це той, хто відкрито висловлював презирство до солдатів. Зрозумійте, що б це означало, якби Дональд Трамп повернувся до Білого дому без жодних запобіжників.
Трамп одразу ж заперечив, зазначивши, що саме за такі слова він отримав кулю в голову.
Контрастність бачення двох кандидатів була помітна і в завершальних промовах обох політиків. Гарріс охарактеризувала майбутні вибори як вибір між кардинально різними баченнями розвитку країни, «тим, що зосереджене на майбутньому, і тим, що зосереджене на минулому і намагається відкинути нас назад». Однак вона підкреслила, що американці більше об'єднані, ніж розділені, і що вона хоче бути президентом для всіх американців:
— Як прокурор, я ніколи не запитувала жертву чи свідка, чи були вони республіканцями, чи демократами. Єдине, що я коли-небудь запитувала, чи все з ним гаразд?
І саме такий президент нам зараз потрібен
Трамп, з іншого боку, накинувся на представницю Демократичного табору за те, що вона нібито не зуміла реалізувати свої цілі, перебуваючи при владі протягом 3,5 років, і змалював ситуацію в країні в похмурих тонах:
— Ми стали державою, що зазнає занепаду. Ми не лідери. Ми не розуміємо, що відбувається. На Близькому Сході йдуть війни. Йдуть війни між Росією та Україною.
Ми опинимося втягнуті в Третю світову війну, і це буде війна, не схожа на жодну іншу
При цьому він повторив свої твердження про те, що вибори 2020 року були сфальсифіковані та що саме він виграв їх, а також заявив, що не несе відповідальності за штурм його прихильниками Капітолію 6 січня 2021 року.
Питання війни в Україні стало предметом однієї з найдовших і найгостріших суперечок між кандидатами. На запитання, чи хоче Трамп, щоб Україна перемогла у війні, той відповів лише, що хоче припинення конфлікту та безглуздих смертей мільйонів людей. А також пообіцяв, як і багато разів раніше, що покладе край конфлікту ще до того, як стане президентом, як обраний президент. Він також звинуватив Гарріс у тому, що вона стверджує, що Росія вдерлася в Україну, тому що вона говорила «дурні речі» перед російським вторгненням.
Гарріс, своєю чергою, захистила репутацію своєї адміністрації, заявивши, що якби не зусилля США і союзників, Путін сидів би зараз у Києві, і що Трамп продав би Путіну як Україну, так і сусідні країни, такі як Польща:
— Якби Дональд Трамп був президентом, Путін сидів би зараз у Києві. Зрозумійте, що це означає, тому що порядок денний Путіна стосується не лише України. Зрозумійте, чому європейські союзники та наші союзники по НАТО так вдячні, що ви більше не президент, і що ми розуміємо важливість найбільшого військового альянсу, який коли-небудь знав світ, яким є НАТО.
Вона додала, що якби не її та Байдена дії на підтримку України, Путін виграв би війну і поклав би око на решту Європи, починаючи з Польщі:
— Чому б вам не розповісти 800 тисячам американців польського походження тут, у Пенсильванії, як швидко ви б здали (Польщу) за послугу і за те, що ви чомусь вважаєте дружбою з диктатором, який би з'їв вас на обід.
Гарріс звинуватила Трампа в тому, що диктатори легко маніпулюють ним, пропонуючи йому лестощі та послуги. Трамп відповів, що якби він був президентом, Путін сидів би в Москві і не втратив би 300 000 солдатів. Однак він зазначив, що, врешті-решт, Росія має те, що називається ядерною зброєю:
— Можливо, вона її застосує. Ніхто про це не говорить.
Трамп також звинуватив Гарріс в тому, що вона недостатньо підштовхує Європу платити більше на підтримку Києва. Крім того звинуватив союзників у тому, що вони використовують Америку в своїх інтересах, як він це робив багато разів раніше, і пригадав анекдот про те, як він погрожував союзникам, що не буде захищати їх від Росії, якщо вони не будуть витрачати достатньо коштів на оборону.
Гарріс також стверджував, що світові лідери сміються над Трампом, а військові бачать у ньому людину, яка зганьбила країну. Експрезидент відповів, посилаючись на прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, що лідери бояться і поважають його, в той час як Путін та інші вважають її і Байдена «слабкими» і «жалюгідними».
Хоча опитування показують, що економіка є найважливішим питанням для виборців, на її обговорення було витрачено відносно мало часу. Гарріс підкреслила, що у неї є план, як підняти середній клас і робітників, вказавши на свої пропозиції щодо податкових пільг для батьків новонароджених ($6 000) та тих, хто закладає нові фірми та стартапи (50 000 доларів). Вона також стверджувала, що план Трампа запровадити універсальний тариф на всі іноземні товари, що по суті буде ПДВ, який так насправді платитимуть американці.
Трамп заперечив, сказавши, що витрати на тарифи понесе Китай і «всі ті країни, які використовували нас протягом багатьох років», і заявив, що поточна інфляція «руйнує країну».
Дебати у Філадельфії були єдиним запланованим телевізійним поєдинком між Гарріс і Трампом, а також їхньою першою зустріччю віч-на-віч. Кандидати виходили на неї в ситуації, коли, за даними опитувань, жодна зі сторін не мала явної виборчої переваги. Дебати відбулися у найважливішому для результатів виборів штаті — Пенсильванії.
Людмила Менюк із позивним «Мальва» на фронті від 2014-го. Спочатку як волонтерка і правозахисниця, а після загибелі молодшого сина на війні — як військовослужбовиця в його ж підрозділі «Айдар». Вона стала першою жінкою в Україні, яка очолила бронетанкову службу батальйону.
Волонтерство з першого дня війни
З 2014 року Людмила Менюк разом із двома синами допомагали армії. Заснували правозахисну організацію солдатських матерів «Мальва». Назву запропонував молодший син Станіслав. І саме такий позивний згодом візьме собі жінка. На той момент Людмила не знала, що в Україні мальви саджали матері, чиї діти віддали своє життя за країну:
— Всюди, де було можливо, шукали військовим форму. Вони були голі-босі. Возили на фронт все, починаючи від шкарпеток, футболок, штанів і до амуніції. До того ж у 2014-му більшість хлопців і дівчат стали на захист України як добровольці. Такого поняття у нашому законодавстві не було. Відтак жодного соціального захисту ці люди не мали. Багато з них загинуло, хтось отримав каліцтва. Тож потрібно було вносити зміни до законодавства щодо їхнього захисту. І ми це робили.
Людмила Менюк у цивільному житті
Молодший син Станіслав з перших днів війни хотів піти на фронт, але через проблеми із хребтом хлопцю щоразу у військкоматі відмовляли. Та завдяки другу родини, командиру одного з підрозділів батальйону «Айдар» Сергію Ковризі, він таки потрапив на війну. Був там парамедиком:
— Станіслав постійно навчався. Не втрачав жодної хвилини даремно. Вивчав тактичну медицину. Зокрема, навчався й завдяки фільмам про війну. Дивився навіть російські стрічки, їхній досвід чеченської війни. Це вже сьогодні наші медичні інструктора мають величезний досвід. За ці 10 років війни ми самі маємо, чим поділитися.
Та на війні Станіслав встиг побути не довго. 27 липня 2014-го під час виконання бойового завдання під Лутугине на Луганщині вся група загинула. Сина Людмили поховали разом зі своїм командиром на місцевому цвинтарі у Гайсині на Вінниччині.
Помста привела у військо
У січні 2016-го «Мальва» підписала перший контракт з ЗСУ. На той момент їй було 50. Служити пішла до «Айдару» у 24 окремий штурмовий батальйон. Зізнається, насамперед нею керувало бажання помсти за сина. Хотіла бути саперкою, але побратими відмовили, бо занадто ризикована справа:
— Спочатку я була діловодом технічної частини. Але згодом потрапила безпосередньо у штурмову роту і вже наступні 2,5 роки виконувала обов’язки начальника бронетанкової служби. У мої обов'язки входило насамперед забезпечення боєздатності бронетанкової техніки. Я мала вчасно подавати заявки на заміну запчастин та агрегатів. Все потрібно було робити швидко і завчасно, аби у відповідальний момент, під час бою, не було неприємних несподіванок. Наш підрозділ постійно був на передовій. Відтак техніка весь час працювала. Лише під час так званого перемир’я у ході АТО ми не використовували танки. Важку техніку відводили на 25 км від лінії фронту. А ось БМП та БРДМ (броньована розвідувальна машина. — Авт.) ми використовували постійно.
Людмила з побратимами та посестрами
Значного ураження техніки на той час не було, але часом доводилося ремонтувати її на місці, під обстрілами. Або ж евакуйовувати. Жінка каже — історій за час служби багато. Пригадує ротацію після року і дев'яти місяців перебування на фронті:
— Коли міняємося, то разом з нами їде й наша техніка. Новий підрозділ заходить зі всім своїм. На полігони техніку доставляли на залізничних платформах. На одну вміщалося два БМП або ж один танк. Їх потрібно було закріпити і поставити спеціальні відмітки. Для цього у мене у кишені мала бути крейда, яку я не знайшла. Але ж я жінка, і хоча й не фарбувалася на фронті, губна помада у мене завжди була.
Щойно зробивши справу, побачила, як один із керівників, який контролював завантаження, мене фотографує і каже: «Я ще такого ніколи у житті не бачив»
Насправді коли командир давав наказ очолити бронетанковий напрямок у військовослужбовиці не було знань про техніку. Та завдяки технічній освіті вона добре розумілася на схемах. Відтак легше було вивчати принципи роботи багатьох агрегатів. Ставати фахівцем треба було швидко, бо застосування бронетехніки — це збереження життів піхоти:
— Мені дуже допомогли наші хлопці, які входили в танкові та БМП екіпажі. Багато знань дав мій командир на позивний «Професор», він і зараз воює. Я намагалася все вивчити і бути не теоретиком, а практиком. Мені як жінці не вистачало фізичної сили.
Жодного сексизму у нас не було. Про перепони, приниження, підколки не йшлося. Навпаки — постійна підтримка у всьому
Наприкінці 2019-го «Мальву» поранили. Під час евакуації техніки стався «приліт». Мінно-вибухові травми, забій внутрішніх органів, контузії і висновок лікарів — непридатна до служби в армії:
— Після того у мене стався ще й інсульт згодом. Я погано ходила і говорила. Стало краще лише після реабілітації. Хоча я досі погано чую на одне вухо і не бачу на око. У центральному київському шпиталі лікарям вдалося призупинити втрату зору.
Демобілізувавшись, Людмила отримала другу групу інвалідності. Проте не сиділа, склавши рук. Продовжила займатися спортом і взяла участь в «Іграх Нескорених». Виборола дві золоті медалі з греблі та срібло з пауерліфтингу.
Не думала, що доведеться воювати вдруге
Те, що повномасштабний наступ росіян буде, «Мальва» знала і відчувала. Розуміла, що цей ворог не зупиниться лише на сході країни:
— Мій чоловік — професійний військовий. Неодноразово був у миротворчих місіях за кордоном, а у 2014-му одразу пішов на фронт. Він є моїм побратимом. Ми не раз обговорювали з ним, якими будуть наші дії на випадок великої війни. Тому для нас це не було шоком. Ми чітко знали, що маємо робити. 24 лютого я була вдома, на Вінничині. Близько 4-ї ранку вийшла на терасу покурити. Почула «приліт», але не зрозуміла, що це і де. Ми ж раніше не знали, як ракети прилітають. Далі — на низькій висоті пролетів літак. Ми зрозуміли, що це може бути десант. Скочили у авто і поїхали до військкомату.
До війська 56-річну «Мальву» тоді не взяли. Тож разом із чоловіком вони поїхали до Києва і 15 березня 2022-го року потрапили до 205 окремого батальйону територіальної оборони (ТРО):
— Я була шокована. По-перше, не знала, що таке ТРО. Що це за підрозділ? Вони теж були здивовані бачити мене, тітку в окулярах, 56-річну доброволицю. Вони не знали, що зі мною робити. Бронетанкової техніки у них не було. У наявності лише дві автівки. З озброєння — кулемети. Запропонували бути діловодом в якійсь службі. Я подякувала і сказала, що на відміну від багатьох нових жінок та чоловіків маю військовий досвід, тому точно буду корисною в іншому місці.
По-друге, мене вразила категорія присутніх. Там були співаки, режисери, науковці. Був навіть пластичний хірург, бариста, менеджери. Всі стали на захист країни
Людмила Менюк розуміла, що буде повномасштабна війна
Разом із чоловіком, у складі 205-го батальйону ТРО брали участь у зачистці від ворога Київщини. У прямих боях участі не брали. Прочісували навколишні ліси, заходили й у самі міста й села. «Мальва» зізнається — вражала кількість і масштаби зруйнованого. А далі був Сєвєродонецьк, де на військових чекали важкі, запеклі бої:
— Якоїсь миті думала, що ми там і залишимося назавжди. Але отримали команду на вихід. Були у складі тих підрозділів, які останніми полишали Сєвєродонецьк. Завдяки артилерії, яка взяла удар на себе, нам вдалося вийти цілими і неушкодженими. Всі мости були розбиті, тож виходили під ранок на плотах. Наш підрозділ навіть вивіз всі боєприпаси, аби не залишити їх ворогу. Ми знали, що то дуже великий дефіцит. Була думка все підірвати, але вирішили спробувати вивезти. І у нас все вийшло. Далі був маршрут так званою «дорогою життя», яка вела до Бахмута. Нас розстрілювали, але Господь ніби на руках нас проніс. На той момент всі вийшли живими, але сьогодні уже багатьох серед нас немає.
У Бахмуті вперше пожалкувала про службу
У Бахмуті «Мальва» була сержанткою із матеріально-технічного забезпечення у складі 205-го батальйону 241-ої бригади тероборони. Зізнається, що страшні моменти бували всюди. Однак найсильніше виснаження сталося у Бахмуті. Було важко як фізично, так і морально:
— У нас було 64 безперервних днів контактного бою. Я дуже пишаюсь своїми хлопцями. Бачила їхню мужність, стратегію, яку вони застосовують в боротьбі з ворогом. Таке враження, ніби цих людей з дитинства готували в якихось військових академіях. А ще були проблеми із логістикою. Щоб поїхати у місто «н» за боєприпасами, потрібно було під'їхати до розбомбленого моста з боку Бахмута. Перейти його. І це все під постійними обстрілами. Береш озброєння, боєприпаси, воду, сухпайки і знову повертаєшся. Їдеш польовими дорогами під щільним вогнем. Згадуючи це, мені здається, що я переповідаю кадри з якогось фільму, що цього зі мною не було.
Єдиний раз, коли жінка пожалкувала, що пішла служити, — торік у Бахмуті. Найбільше боялася підвести побратимів під час бою:
— Бої йшли безперестанку, було дуже страшне виснаження, і мені прийшла така думка: «Боже, може, даремно я пішла. Я зараз можу стати тягарем для своїх побратимів, бо мені дуже погано».
Але звідкілясь з'явилося 125 дихання. А ті думки — то була секундна слабість
Історій, які часом спливають у пам’яті у жінки чимало. Пригадує, як якось взимку намагалася дістатися командного пункту у Бахмуті. Була сильна ожеледиця. Довкола лежали обірвані дроти, весь час йшли обстріли. «Мальва» вирішила йти пішки — і раптом прямісінько на неї їде ворог — на велосипеді, в ожеледицю:
— Шоковані ми дивимося одне на одного. Я одразу впала на коліно. У мене був пістолет ТТ. А він на велосипеді їде і тримає автомат. І тут я чую звук міни. Вона падає між нами. Його вбиває, а мені нічого. Я думаю, що він заблукав, десь взяв того велосипеда. А ще ж я уже зовсім погано бачила, але знала, що хоч і сліпа, але 100% його вбила б. Однак, мені не прийшлося цього робити. Господь розпорядився по-іншому.
А ще жінка пригадує, як могила маленької дівчинки врятувала їй життя. Це теж було у Бахмуті:
— Ми були у приватному секторі і росіяни почали закидати нас ракетами. Коли я впала, то побачила невеликий горбик, підняла голову і помітила табличку, підписану від руки. То була могила дворічної дівчинки, яку поховали у дворі будинку.
Торік під час оборони Бахмуту «Мальва» вдруге отримала поранення і вже не змогла воювати далі.
За понад 10 років війни ворог змінився
«Мальва»розповідає, що в останні роки значно змінилася інтенсивність боїв. Ворог застосовує різноманітне озброєння — від літаків та дронів до забороненої хімічної зброї. Та й не секрет, що військових по той бік фронту у рази більше. До того ж тактику наступу росіяни змінили:
— У Бахмуті ми бачили, як вони пускають спочатку одні сили, менш підготовлені, щоб нас виснажити. А потім йдуть їхні специ. Вони робили з їхніх тіл щось схоже на загорожі і йшли у наступ. Ті тіла ніхто не забирав. А от коли йшли професійні військові, то все було по-іншому. Всі у добре оснащеній амуніції. І поранених та вбитих своїх бійців забирали одразу.
Людмила мріє відкрити центр реабілітації для військових
Найважче на війні — втрата побратимів, зізнається Людмила. Щодо страху, то він присутній у всіх. Головне правило — не мовчати, говорити про це:
— Коли є загроза життю, то, звісно, страшно, як і кожній людині. Але я маю виконати наказ, якщо я на війні. Просто своїм побратимам озвучую: «Хлопці, мені так страшно». А у відповідь чую: «Нам теж». Але попри все йдемо бити ворога. Не можна стримувати всі емоції у собі.
Обов’язково про свої страхи треба говорити вголос. Щодо мотивації, то була ціль зупинити ворога подалі від мого дому
Сьогодні ж своєю місією «Мальва» називає інформування світу про жахіття війни.
Без міжнародної підтримки перемоги не буде
У складі проєкту «Голос з передової» Людмила Менюк, разом з побратимами і посестрами розповідає світу про війну в Україні. «Мальва» виступала у Давосі, Мюнхені, Вашингтоні, місті Остін у Техасі. Щоразу звертається до іноземців з проханням посилити допомогу Україні. Жінка наголошує, що для світу втрати України на фронті — статистика, тоді як для українців — це рідні і близькі:
— Я розумію, що європейці живуть у мирі, їм дуже тяжко відчути, як це жити у війні. Під час поїздки до Берліна ми зустрічалися з багатьма політичними лідерами. Дякували Німеччині за допомогу, але просили надавати її у повному обсязі, тому що дуже тяжко, коли вона надходить маленькими партіями. Я розказала історію побратима, з яким спілкувалася перед поїздкою. Він просив подякувати за допомогу, а через два дні російська ракета поцілила у його будинок у Харкові, й загинули його батьки і діти. Дружина у важкому стані. Це говорить про те, що війна не тільки на передовій — вона по всій Україні.
І ми просимо захистити небо і доносимо те, що ми є щитом Європи. Не стане нас, будуть плакати вони біля гробів своїх дітей
Ветеранка розуміє, що європейцям важко усвідомити всі жахіття кривавої війни. Для них вона десь там далеко — за тисячі кілометрів. Хоча насправді для ракет це не відстань:
— Вони не розуміють, що зовсім не готові до війни. Тому що мати зброю і боєприпаси — цього замало. Потрібна підготовлена професійна армія. Причому у великій кількості. Мають бути кризові психологи, бо люди будуть травмовані психічно. І ти маєш бути готовий до жаху, що в тебе може не стати домівки, твоєї родини і взагалі може не стати тебе. Якщо не втрутиться міжнародна спільнота і політики, війна може бути десятиліттями. Однак ми закінчимося швидше. Якщо війна триватиме навіть три роки, то нас уже не буде. Далі воюватиме Європа.
Мріє відкрити реабілітаційний центр для військових
Після повернення до цивільного життя «Мальва» здобула ще одну вищу освіта. Цього разу отримала диплом практичного психолога. У рідному Гайсині жінка відкрила приватний кабінет. Хоча й жартує, що бізнесвумен з неї ще та. Наразі вона лише вкладає у справу. Ветеранка допомогає військовослужбовцям та їхнім сім’ям психологічно впоратися із труднощами, з якими вони стикнулися під час війни. Робить це безкоштовно. Вдень може взяти максимум чотири клієнта, бо емоційно складно:
— Часто спілкуюся з військовими онлайн. Говорять про різне. Найчастіше про нестачу боєприпасів. Про те, як їм тяжко, як хочеться трішки відпочити, хоча б днів 10. Як хочеться прийняти душ. Люди хочуть елементарних речей. Тих, які на умовно мирній території, не цінуються.
Ми з вами навіть не усвідомлюємо, що це може бути така розкіш
Коли військовий на війні, то на війні вся родина, наголошує Людмила. Людям треба навчитися з цим жити. Зокрема, знати як підтримати близьку людину, як не втратити себе і де брати сили:
— Суспільство має бути готовим до того, що воюватимуть всі. І навіть я не застрахована від того, що знову візьму зброю до рук. Я до цього готова.
Жінка переконана, попереду ще багато роботи. Адже після закінчення війни чекає відновлення знищених ворогом сіл та містечок:
— Багато нам доведеться працювати. На жаль, це буде вже більше для моїх дітей і внуків. Але я вірю, що ми зможемо зробити Україну знову квітучою. Мрію відкрили реабілітаційний центр для військових.У нас, у Гайсині, є «Долина УБД». Це було занедбане місце, але ми ще з 2016-го його облаштовуємо. Навіть два будиночки поставили. Хочемо, аби там були психологи, масажисти. Це має бути місце для перезавантаження військових. На території, до речі, є велике озеро з рибою. А ще — хочемо відкрити там профорієнтаційний напрямок. Адже після повернення з війська багато людей захочуть змінити професію. Над цим ми теж працюємо.
Саме ж суспільство має навчитися користуватися зброєю, переконана «Мальва», бо ворожий сусід нікуди не дінеться. Це постійна загроза. А ще — освоїти нові професії, тому що дуже багато наших спеціалістів, на жаль, загинули, чимало виїхали і не повернуться. Але насамперед поважати і любити одне одного. І пишатись тим, що пройшли цей складний шлях.
Минув місяць, як Україна розпочала наступальну військову операцію на території Росії. Якби Україна мала всі необхідні дозволи від партнерів на застосування далекобійної зброї та відповідні далекобійні ракети і снаряди, то такі операції були б непотрібні. Але Росія готувалась до наступальних дій з боку Сумщини та безжально обстрілювала прикордонні райони України. Тому іншого виходу не було, як переносити війну на територію Росії та створювати зону безпеки.
Військове мистецтво
З військової точки зору операція майстерно спланована та здійснена Головнокомандувачем Сирським. Ворог не очікував. З українського боку був забезпечений безпрецедентний рівень секретності.
З точки зору швидкості просування операція також вражає. За перший день Курської операції українські війська просунулись вперед на 14 кілометрів. І це в умовах, коли з початку повномасштабного вторгнення російська армія зберігає десятикратну перевагу в озброєнні та кількості людей. Про що це говорить? Що українська армія опанувала високий рівень військового мистецтва.
Втім, ситуація дійсно нетипова для цієї війни, тож, закономірно виникло питання — як розцінювати такі дії української армії з точки зору міжнародного права
Як кваліфікувати дії України?
Українські війська фізично перетнули кордон РФ і рухались вперед — то це наступ чи оборона? Злочин агресії розпочався у 2014 році і досі триває. Вчинила його Російська Федерація. Україна в цьому злочині є жертвою агресії та користується своїм невід’ємним правом на самооборону передбаченим ст. 51 Статуту ООН. Злочин агресії або війна буде тривати до її завершення. Це єдиний злочин охоплений єдиним умислом агресора. І в рамках цієї війни між двома державами агресор один. Той, хто першим почав агресію. Про це йдеться у статті 2 Резолюції ГА ООН від 1974 Визначення агресії.
Тож дії України не можна розглядати окремо від цієї війни — як окремий акт чи окрему операцію, адже вони є прямим наслідком війни проти України і вчинені виключно з метою військового ослаблення противника та зупинення війни. Україна не планує привласнювати російську територію. Тобто дії України — це елемент оборони.
Президент Володимир Зеленський разом із головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським. Фото: ОПУ
Хто повинен зупиняти війну?
Війна — це міжнародний злочин проти миру між державами і народами. Тому Росія вчиняє злочин не лише проти України. Росія посягає на міжнародний порядок, який встановлює мир між державами. А Україна сьогодні боронить від російської навали не лише власні кордони, а й європейські.
Протидія та запобігання цьому злочину — це компетенція Ради Безпеки ООН, що несе головну відповідальність за підтримку міжнародного миру і безпеки. Тобто Україна самотужки не повинна зупиняти цю війну, будучи членом ООН. І поки Рада Безпеки не вдасться до заходів, необхідних для підтримки міжнародного миру, держава, яка зазнала нападу, може користуватись невід’ємним правом на самооборону, згідно ст. 51 Статуту ООН.
Як ми бачимо Радбез ООН досі до цих заходів не вдався. Тому Україна користується своїм правом на самооборону
Крім того, Україні доводиться відстоювати свою свободу у часи, коли міжнародні суди неспроможні протидіяти війнам та притягати країни, які нападають на інших, до відповідальності. З часів Нюрнберзького процесу вироки за злочин агресії міжнародні суди не виносили. Були вироки за воєнні злочини та злочини проти людяності, які є похідними від агресії. Тобто будь-який потенційний диктатор чи агресор знає, що за розв’язування війни його не покарають.
Сьогодні не працює жоден міжнародний механізм, який би міг зупинити цю війну. Тому в України немає вибору, окрім як захищати себе і своїх людей всіма доступними методами.
Як захищатись від агресора?
Міжнародне право не дає відповіді, як повинна захищатись країна, на яку напала ядерна держава з багатократною перевагою в озброєнні та кількості людей. Або як захищатись, коли агресор воює без правил, не дотримуючись жодної норми міжнародного гуманітарного права? Або як діяти Україні у повномасштабній війні, коли міжнародна спільнота не може зупинити цю агресію.
Але в українського народу є право вижити
Зеленський на засіданні Радбезу ООН. 20 вересня 2023 року. Фото: ОПУ
Взаємна повага до територіальної цілісності, кордонів та суверенітету іншої держави — це принципи співіснування держав мирного часу. Втім, якщо для захисту життів сотень тисяч людей необхідно перетнути кордон країни-агресора, то це вимушений крайній захід, який держава, що захищається, має право здійснити, якщо інших способів ослабити ворога немає.
У виборі методів захисту Україна обмежена лише нормами міжнародного гуманітарного права, яких вона дотримується з першого дня повномасштабного вторгнення.
Правовий режим районів Курської області, зайнятих українськими військами
Це непросте питання. На сьогодні немає в світі єдиного підходу до визначення ознак, за якими можна було б беззаперечно кваліфікувати певний випадок як окупацію. Втім, є абсолютна очевидна різниця між перебування російських військ на тимчасово окупованих територіях України та українських військ у районах Курської області Росії. Для України на відміну від Росії зайнята територія не самостійна і не кінцева мета, земля — взагалі не мета, а виступає лише інструментом ослаблення військової спроможності ворога.
Сам факт тимчасового контролю військами на певній території не породжує права на цю територію, натомість породжує низку зобов’язань щодо місцевого цивільного населення. Це один з базових принципів ведення війни — військові не чіпають цивільних та на контрольованих територіях забезпечують цивільним задоволення базових людських потреб.
Україна наразі дотримується прав місцевого населення Курської області, передбачених міжнародним правом, та надає людям на цих територіях гуманітарну допомогу
Безумовно Курська операція — це успіх української армії, але до перемоги ще тривалий і дуже важкий шлях. Тож треба пам’ятати, що агресор у цій війні один — Росія. Агресор, який воює без правил та одержимий знищенням України. Агресор, від якого Україну не може захистити міжнародна спільнота. А отже, Україна має право захищати своїх людей і свою державу всіма доступними способами.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
