Ексклюзив
20
хв

Протести на кордоні: один день з-за блокаддя

Черга на 16 кілометрів і більше 20 годин без жодного руху. Такі реалії українських водіїв на польсько-українському кордоні — на пункті пропуску «Дорогуськ-Ягодин». Польські ж протестувальники не збираються скасовувати блокаду, навпаки, обіцяють стояти до своєї перемоги

Наталія Ряба

На ПП «Дорогуськ-Ягодин» стоїть найбільше українських фур

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Різнокольорові українські фури практично ідеально рівною смугою стоять вздовж дороги. Ці вантажівки передають буквально кожен вигин польської автостради, яка від 9 лютого стала їхнім тимчасовим домом. 

Станом на 16 лютого з польської сторони в чергах стоять 1400 вантажівок, найбільше — навпроти пунктів пропуску «Дорогуськ-Ягодин» та «Хребенне-Рава-Руська»

На вулиці сонячно і тепло, ніби вже весна. Українські водії у салатово-жовтих жилетах стоять на узбіччі і говорять. Десь по двоє-троє, а десь — цілий натовп. Хороша погода — чудовий привід, щоб не сидіти у кабіні фури. 

Цей водій попередив нас про жилети і штрафи

Ми зупиняємось на узбіччі, виходимо з автівки. З вікна однієї з фур висовує голову далекобійник. Попереджає, щоб ми вдягнули жилети, бо інакше будуть штрафи. Бачимо поліцейську автівку, яка час від часу їздить вздовж українських вантажівок. Вдягаємо жилети і рушаємо на пошук охочих розповісти про те, що, власне, робиться перед пунктом пропуску «Дорогуськ-Ягодин». 

Фури, які стали тимчасовим домом

Поки знімаємо вантажівки, довкола нас дуже швидко збираються далекобійники. У кожного свого історія, але всіх їх об'єднує одне — нерозуміння, чому їх не пускають додому. 

Прогулянки потрібні не лише для фізичного здоров'я, але й комунікації далекобійників

Сергій Войтюк стоїть на кордоні від 9 лютого. Дня, коли польські фермери оголосили загальнонаціональний страйк. Чоловік їде з Риги до Києва і везе пошту та посилки. На лобовому склі величезними літерами написано «Укрпошта», за документами — пріоритетний вантаж. У реальному житті. За версією польських мітингарів — ні. 

Попри пріоритетність вантажу, водія не пропускають польські мітингувальники

— Я запитав у польських поліцейських, чи можу проїхати. Вони сказали, що відбувається блокада. І спитали, чи є у мене товар, який швидко псується. Я відповів, що, скоріш за все, нема, бо я не знаю. Але наголосив, що за документами, у мене пріоритетний вантаж. І просив пустити. Поліцейський відповів, що вони не можуть допомогти. І запропонував поїхати до блокадників і самостійно домовитись.  

Сергій стоїть перед кордоном від 9 лютого

Неподалік Сергієвої фури стоїть вантажівка Володимира Дьоміна. На лобовому склі виведені такі важливі для всіх українців слова — «гуманітарна допомога».

Чоловік з Литви везе необхідні для електропідстанції деталі у Ладижин на Вінниччині. Тричі намагався «прорватись» через блокувальників, та ті були непохитними — якщо товар не псується, то можна постояти й у черзі:

Три спроби проїхати кордон — і жодної успішної

— Спитали, що везу. Я сказав, що маю запчастини до електропідстанції. Вони сказали, що це товари не першої необхідності, які йдуть без черги. І поставили у загальну чергу.  

Вантаж Володимира польські протестувальники не визнають таким, що має проїхати без черги

Водії розповідають, що польські протестувальники обіцяли пропускати 24 машини на добу — по одній в годину. Та, до прикладу, 14 лютого вантажівки стояли на місці більше 20 годин без жодного руху. Якщо за день вдається проїхати на 500-600 метрів, це вже успіх, зізнаються українці. 

За день, зізнаються водії, у найкращому випадку можна просунутись на 500-600 метрів.

Водії не приховують свою втому, роздратованість і незадоволення. Вони стоять серед поля та лісопосадки. Без душу, без туалету — таких потрібних кожному.

— Тримають нас тут як заручників. Нема жодних умов: ні туалетів, ні води. У хлопців закінчується соляра, їжа закінчується. Живемо, як собаки у будці, і, як кажуть, пісяємо на колесо, — ділиться Сергій Войтюк. 

Сергій та його вірна фура

І поки одні поляки тримають українських далекобійників, у «заручниках», інші організували свій невеликий бізнес. Ось цей чоловік возить на продаж які-не-які продукти, воду, хліб. Крутить педалі свого велосипеда вздовж всієї 16-кілометрової черги. Українські водії розповідають, що у чоловіка, звісно, є націнка, але насправді вони раді, що є хоч якась можливість придбати їжу.

Магазин на велосипеді

Найближчий магазин — неблизько. Час від часу — по черзі — один з водіїв відчіпляє свій тягач і їде, як кажуть у Польщі, на закупи у супермаркет. 

У місцевого бізнесмена є багато товару на вибір

Тут, серед українських водіїв, відчутне справжнє таке братерство. Вони разом готують їсти, купляють продукти, збираються на вечірні посиденьки. Іван Оніщук, наприклад, готує дивовижний борщ. Прямо тут — у кабіні своєї фури.

Ось така плитка стоїть у кабіні водія

Коли лише розповідає про процес приготування своєї фірмової страви, вже тече слина. Обов'язково має до борщу сальце.

Якщо червоний борщ, то тільки із салом

Готує все на маленькій плиті. Каже, що блокада блокадою, але обід за розкладом. 

Іван у своїй машині готує так, ніби у себе вдома на кухні

По інший бік блокади

Польські протестувальники перекрили дорогу до пункту пропуску «Дорогуськ-Ягодин»
Трактор як символ нинішніх протестів

Під'їжджаємо до польських протестувальників. Здалеку видно дим, який йде від їхніх двох вогнищ. Довкола сидять польські чоловіки, щось активно обговорюють. Поруч — купа дров, які їм підвозять місцеві. Так само, як їжу та воду. 

У протестувальників є багато дров, їжі та води

Польських мітингарів тут десь до пів сотні. Вони перекрили дорогу, яка веде до пункту пропуску «Дорогуськ-Ягодин». Посеред траси — опудало. Кажуть, що це заступник міністра сільського господарства Міхала Колодзейчака. 

Опудало, яке закриває проїзд

Коли їдуть вантажівки чи пасажирські автобуси, опудало прибирають з дороги, а потім везуть на місце. Такий собі чекпойнт. Ось їдуть бензовози у бік України. За ними тягнеться автобус, пасажири якого великими очима розглядають з вікна протестувальників. 

Мітингувальник пропускають бензовози

Один з організаторів, який представився Павелом, анонсує велику акцію фермерів 20 лютого. Частина мітингарів з кордону поїдуть у бік Варшави, решта — блокуватимуть тут: 

— 20 лютого будуть заблоковані всі головні дороги. Частина залишиться тут, а інша — поїде блокувати далі. Ми будемо тут до кінця, до того часу, поки уряд не дасть чітку обіцянку, що те і те отримаєте тоді-то. Чорне на білому — маємо мати гарантії, а не обіцянки-цяцянки. 

Фото Міхала Колодзейчака на одному із банерів мітингарів

Павел запевняє, що самі вони дотримуються своїх власних обіцянок — і пропускають по 24 українські машини в кожен бік. Хоча українські перевізники твердять зворотне. 

Біля польських протестувальників чимало поліцейських

Польські мітингарі охоче говорять з журналістами. У деталях розповідають, чим же так незадоволені. Марек Кліщ — місцевий фермер, який робить олію. Передусім має претензії до ЄС, а саме — до «Зеленого ладу» (план дій, метою якого є радикальне скорочення викидів вуглекислого газу в атмосферу країнами-членами ЄС, щоб приблизно до 2050 року Європейський Союз став кліматично нейтральним. — Авт.). А вже потім, звісно, згадує про претензії до українського збіжжя. 

— Програма «Зелений лад» негативно впливає на сільськогосподарське виробництво. Ми перестаємо бути конкурентними на ринку ЄС і поза ЄС. Імпорт зерна, головно, зі Сходу теж негативно впливає на ринок Польщі. Ціни падають до такого рівня, що фірми починають банкрутувати. І це є проблема, — говорить Марек Кліщ. 

Марек Кліщ (чоловік у кашкеті)

Після інтерв'ю чоловік йде до своїх колег по блокаді. Вони стоять біля вогнища і щось жваво обговорюють. Ми ж їдемо назад до Варшави. А українські фури стоять самотньо у променях вечірнього лютневого сонця.

Від 9 лютого 2024 року водії цих фур засинають у кабінах своїх автівок

Їхні водії чекають завтра, яке, можливо, змінить ситуацію — кордон буде розблокований і вони, зрештою, опиняться вдома в обіймах своїх рідних. 

Українські вантажівки стоять у багатокілометровій черзі дорогою додому

Усі фото у репортажі — авторки матеріалу

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка, редакторка. Працювала в українській редакції Radio France Internationale (RFI). Була старшою редакторкою тижня на телеканалі Україна 24. Працювала на телеканалі Еспресо, Радіо Свобода, Громадському радіо (2003-2005). Є продюсером Free Press for Eastern Europe

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Поки лідери НАТО запевняють у незмінності курсу на підтримку України, а ЄС вкотре демонструє крихкість єдності під тиском Будапешта, Росія не лише не зупиняє агресії, а й посилює свої дії — як на фронті, так і в інформаційній війні. Саміт у Гаазі не приніс прориву: обіцянки без гарантій, розмови про «мир через силу», натяки на діалог із Путіним — і все це на тлі дедалі очевиднішого зниження амбіцій США. Паралельно Угорщина блокує нові санкції, а Кремль запускає складні кібероперації, вдаючи, ніби світ уже змирився з його присутністю.

Про те, як змінилася стратегія Заходу, які ризики несуть за собою ілюзії щодо Росії, що означає нова хвиля дезінформації, і чому саме Європа має взяти на себе провідну роль у стримуванні агресії, Sestry поспілкувалися з Кіром Джайлзом — провідним британським експертом з питань безпеки та Росії, старшим науковим співробітником програми «Росія та Євразія» у Chatham House. 

Трамп, НАТО і Росія: альянс на межі компромісів і викликів

Марина Степаненко: Мир через силу був оголошений головною темою переговорів Трампа і Зеленського. Після зустрічі глава Білого дому натякнув на діалог з Путіним і можливі поставки ракет Patriot, але жодних твердих зобов'язань взято не було. У цьому контексті, як на вашу думку, формула «мир через силу» може бути реалізована щодо Росії і наскільки США готові реально взяти на себе роль тиску?

Кір Джайлз: Ми завжди знали, що єдиний спосіб забезпечити безпеку Європи, — це надати Україні максимально можливу підтримку. Тож зараз ми маємо справу з наслідками політики кількох поспіль адміністрацій США, які вирішили, що потрібен інший шлях. Вони глибоко помиляються, і це завдає величезної шкоди не тільки європейській безпеці і, звісно, самій Україні, а й глобальній безпеці.

Саме така стриманість і відмова протистояти агресії призвели до спалаху глобальних конфліктів у всьому світі

Ми бачимо, як ситуація загострюється, гине все більше людей, починається все більше воєн — і все саме через цю нову ідею Сполучених Штатів, що протистояти агресору небезпечніше, ніж дозволити знищити жертву цього агресора.

Саміт НАТО визнав Росію довгостроковою загрозою для всього Альянсу. Фото: CHRISTIAN HARTMANN/AFP/East News

Зустріч лідерів США та України вкотре актуалізувала питання: яку саме модель підтримки Києва бачить для себе Вашингтон? Йдеться про стратегічне партнерство чи радше про контрольоване стримування війни без довгострокових зобов’язань?

Існує серйозне питання, чи взагалі можливе справжнє стратегічне партнерство з Дональдом Трампом. Адже Сполучені Штати прагнули партнерства з Росією — і навіть це не надто добре працює, незважаючи на те, що Трамп готовий зробити все можливе, щоб дати Росії все, що вона хоче. Будь-яка країна, будь-який традиційний друг, союзник або партнер Сполучених Штатів, має пам'ятати, що відносини, на яких будувалися колишнє процвітання та безпека Америки, більше не мають реального значення для Трампа. Ми перебуваємо в абсолютно новому глобальному середовищі.

Це означає, що країни, які серйозно ставляться до європейської безпеки, а отже, і до безпеки та майбутнього України, повинні активізуватися, щоб заповнити прогалину, яку залишають Сполучені Штати. Це насамперед стосується сусідів Європи, але також і ліберальних демократій у всьому світі, які мають спільний інтерес у припиненні агресії.

Останнім часом у Брюсселі ширилися чутки, що Росію можуть прибрати з переліку головних загроз для НАТО, залишивши там лише міжнародний тероризм. Це виглядає дивно на тлі того, що саме Росія продовжує війну в Європі та дестабілізує ситуацію глобально — від Африки до Близького Сходу. У фінльному комюніке Росію визнано довгостроковою загрозою для всього Альянсу. Однак чи бачите ви загалом спробу Заходу «нормалізувати» агресора?

США вже давно роблять вигляд, що Росія не є проблемою, і ми не повинні виключати можливість того, що НАТО, в своїх відчайдушних спробах утримати США в альянсі, може підіграти цій риториці. 

Ми вже бачили ознаки того, що НАТО готове піти на надзвичайні заходи, щоб заспокоїти Трампа: візьмемо, наприклад, лист, який генеральний секретар Марк Рютте написав йому, навмисно складений «мовою Трампа». Мабуть, було надзвичайно складно імітувати вербальні вирази п'ятирічної дитини, щоб це зробити.

Тому ми не можемо з упевненістю сказати, як далеко може зайти НАТО, щоб забезпечити подальшу участь США в Альянсі. Але європейські країни не повинні мати ілюзій щодо того, чи перестала Росія бути загрозою, незважаючи на зусилля нинішньої адміністрації США переконати себе в протилежному.

Стійкість режимів і крихкість рішень: що визначить тривалість війни

Попри санкції, втрати на фронті та зростаючу ізоляцію, режим Путіна тримається — принаймні зовні. З огляду на вашу експертизу: що є джерелом стійкості цієї системи сьогодні і що могло б її дестабілізувати зсередини?

Існує мало шансів на те, що російський режим буде зруйнований зсередини, оскільки це режим, яким переважна більшість російського народу, здається, цілком задоволена.

Зрештою, це самодостатня система, в якій особи, що отримали багатство і владу в рамках цього режиму, не зацікавлені в його руйнуванні. Тому зараз немає підстав вважати, що Росія відхилиться від свого агресивного курсу, незважаючи на довгострокові збитки, катастрофічні наслідки для економіки країни та її населення.

Якщо припустити, що кінець війни ще не близько, але й не безнадійно далекий — які саме фактори, на вашу думку, можуть зрушити ситуацію з глухого кута? Внутрішній злам ви окреслили як малоймовірний, а втім, чи може це бути тиск ззовні чи щось третє, про що ми ще не говоримо вголос?

Відповідь на це питання завжди була і буде однаковою: європейські країни повинні надати Україні максимальну фізичну та фінансову підтримку, щоб допомогти їй перемогти Росію — будь-якими доступними засобами. Не обов'язково на передовій, а й за допомогою інших форм підтримки.

Європейські країни повільно усвідомлюють, що їхнє майбутнє тісно пов'язане з майбутнім України, і що вони більше не можуть покладатися на Сполучені Штати як на основного спонсора цих зусиль. Але Європі доведеться докласти набагато більше сил, щоб Україна могла продовжувати утримувати лінію фронту і відбивати агресора.

Росія та Білорусь оголосили про навчання «Захід-2025». У минулому подібні маневри ставали прелюдією до агресії. Чи є нині ризик повторення цього сценарію і чи здатен Захід адекватно реагувати в умовах політичного розпорошення?

Люди завжди хвилюються перед наближенням навчань «Захід» — так було задовго до повномасштабного вторгнення в Україну і навіть до анексії Криму. І так, це завжди створює можливість зробити щось, що не має відношення до самого вишколу.

Але на цьому етапі, коли вже триває інтенсивний конфлікт, ми повинні розглядати «Захід» як ще один елемент заплутування на полі бою, як частину ширшого маскування в рамках триваючої війни, а не як початок нової

Звичайно, західні розвідувальні служби будуть уважно стежити за тим, хто що і де робить в контексті російсько-білоруських навчань — навіть у цій новій реальності, коли значна частина сухопутних військ Росії вже глибоко задіяна в Україні і має обмежені можливості для операцій в інших регіонах.

«Невидимий фронт»: як Росія веде війну проти Заходу в інформаційному просторі

Пане Джайлз, ви самі стали мішенню нової, витонченої фішингової атаки з боку російських хакерів — під виглядом співробітниці Держдепу США. Зловмисники використали функцію Gmail «delegate access», щоб отримати прихований доступ до вашої пошти, оминаючи двофакторну автентифікацію. Це операція, в яку, ймовірно, були вкладені тижні роботи. У цьому контексті, як змінилася російська тактика в інформаційній війні за останній рік? І що це говорить про новий рівень загрози?

Я впевнений, що вся операція зайняла набагато більше часу — лише на її виконання пішло кілька тижнів, тож етап планування, мабуть, розпочався значно раніше.

З одного боку, ця нова техніка, новий підхід до отримання доступу до електронної пошти людей, свідчить про те, що Росія змушена розробляти більш витончені методи, оскільки її попередні, більш примітивні, спроби зазнали невдачі. Протягом багатьох років було зроблено численні спроби зламати мою електронну пошту, деякі з них були смішно примітивними, інші — дуже складними та витонченими.

Але з іншого боку, ця нова методика підкреслює, що ми всі вразливі

Те, як ймовірні російські зловмисники використали вбудовану функцію Gmail, яка є в обліковому записі кожного користувача, щоб створити, по суті, «бічні двері», які обходять усі наші звичайні заходи безпеки (двофакторну автентифікацію, мобільні коди, запити на підтвердження), показує, що ніхто не є по-справжньому в безпеці.

Доки такі компанії, як Google, Microsoft та інші, не виправлять цю лазівку, неминуче, що ця техніка буде використовуватися набагато ширше, не тільки проти таких мішеней, як я.

Цього літа Європа стала свідком хвилі фейкових розсилок від імені західних урядів, маніпуляцій у соцмережах та втручання в передвиборчі кампанії в окремих країнах-членах ЄС. Як саме Росія сьогодні намагається впливати на громадську думку в Європі і які наративи вона просуває в першу чергу?

Деякі з російських наративів є цілком послідовними у часі, тоді як інші пов'язані з конкретними політичними подіями. Важливо пам'ятати, що кампанії, які проводить Росія, є постійними і не обмежуються датами демократичного календаря.

Росія постійно докладає зусиль, щоб підірвати сили, які об'єднують Європу: солідарність між європейськими державами, згуртованість суспільств, довіру до інституцій і, перш за все, підтримку України в протистоянні російській агресії

Ці кампанії є постійними. Крім того, існують цілеспрямовані, термінові заходи, спрямовані на вплив на результати конкретних демократичних процесів у конкретних країнах у конкретні моменти часу.

Санкційна втома. Чи ще працює тиск Заходу на Кремль?


Окрім саміту НАТО відбулася ще одна важлива для України подія — саміт Європейської ради. Там одночасно обговорювалися і новий санкційний пакет проти РФ, і підтримка переговорного процесу України з ЄС — обидві ініціативи заблокувала Угорщина. Санкції — ще й Словаччина. Наскільки такі дії підривають довіру до єдності Євросоюзу — і які механізми самозахисту від внутрішнього саботажу потрібні ЄС?

Це ще одна ілюстрація того, як організації, що базуються на консенсусі — НАТО та ЄС — вразливі до найменшого спільного знаменника. Якщо всередині є саботажник або руйнівник, це може ефективно паралізувати всю організацію — особливо у випадку ЄС, який є в основному торговою організацією, а не структурою, створеною для вирішення геополітичних конфліктів.

Багато в чому сама структура наднаціональних інституцій Європи не відповідає викликам, з якими вони зараз стикаються

Проте вражає те, як далеко вони просунулися в збереженні єдності та спільному розумінні важливості підтримки України. Я сподіваюся і вірю, що знову можна буде знайти обхідний шлях, щоб рухатися вперед, навіть без співпраці таких країн, як Угорщина, Словаччина чи інших.

Саміт ЄС не зміг ухвалити спільну заяву на підтримку України — Угорщина заблокувала. Фото: Geert Vanden Wijngaert/Associated Press/East News

Про що свідчить той факт, що США наразі не збираються посилювати санкційний тиск на РФ зі свого боку?

Ну, повідомлення від Сполучених Штатів було дуже чітким. Зараз вони є партнерами Росії і прагнуть нав'язати Україні умови капітуляції, які диктує Москва. Це реальність, з якою зараз доводиться мати справу Україні та Європі.

І саме адаптація до цієї реальності та швидкість, з якою це відбудеться, визначатимуть майбутню безпеку всього континенту.

Титульне фото: Офіс Президента України

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

«Трамп готовий дати Росії все, що вона хоче». Кір Джайлз про ризики нової американської політики щодо Москви

Марина Степаненко
польща україна війна настрої опитування нато єс

Польща активно інвестує в армію, плануючи досягти майже 4% ВВП на оборону у 2024 році з перспективою перевищення 5% ВВП до 2026 року. Це одні з найвищих показників у НАТО. Інвестиції включають закупівлю сучасного озброєння, зокрема літаків F-35, танків Abrams, систем HIMARS і батарей Patriot. Планується також збільшення чисельності армії до 300 тисяч військовослужбовців до 2033 року.

Попри ці амбітні плани, опитування, проведене у червні 2025 року виданням Defence24, виявило, що лише 8% поляків вважають підготовку країни до війни «доброю». Цілих 27% вважають Польщу «повністю неготовою». Так само критично оцінюється оснащення армії — лише 12% респондентів вважають його «достатнім». Експерти наголошують, що хоча інвестиції є ключовими, їхня ефективність залежить від розумного розподілу ресурсів і застосування технологій.

Зниження підтримки військової допомоги Україні

Від початку російського вторгнення Польща була одним з найактивніших союзників України, надаючи широку військову, фінансову й гуманітарну підтримку. Вона стала ключовим логістичним партнером, а доходи від постачання військового обладнання Україні у 2024 році досягли майже 10 мільярдів злотих.

Однак, останнє опитування Defence24 (червень 2025 року) вказує на зміну громадських настроїв. 46% респондентів вважають, що військову допомогу Україні слід скоротити або припинити, а 53% виступають проти подальших поставок озброєння. Явно помітна також неготовність до прямого військового втручання — 64% респондентів проти відправки польських солдатів в Україну, підтримують це лише 15%.

Попри ці зміни, 52% поляків вважають, що Польща повинна й надалі підтримувати Україну на дипломатичному рівні. Також поширеною є думка, що Україна не виявляє достатньої вдячності за надану допомогу — з цим твердженням погоджуються 62% опитаних.

Війна в Україні також має відчутний вплив на польську економіку. За оцінками, у 2023 році вона призвела до зниження ВВП Польщі на 2-3 відсотки. Разом з тим українські біженці позитивно вплинули на ринок праці й економіку, забезпечивши зростання польського ВВП на 2,7% у 2024 році.

За результатами опитування від IBRiS на замовлення Defence24 та ініціативи Stand With Ukraine, зросла також частка поляків-противників вступу України до ЄС і НАТО. 

За вступ України до ЄС висловилися 35% опитаних, до НАТО — 37%. При цьому проти — по 42% респондентів.  

Аргументами проти вступу України назвали побоювання щодо економічної конкуренції, проблем з корупцією в Україні та значної ескалації війни у разі прийняття України в НАТО. 

20
хв

Як змінилися настрої поляків щодо підтримки України? Опитування

Sestry

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

«Трамп готовий дати Росії все, що вона хоче». Кір Джайлз про ризики нової американської політики щодо Москви

Ексклюзив
20
хв

Альянс погодився платити, але чи готовий воювати? Підсумки саміту НАТО в Гаазі

Ексклюзив
20
хв

Безпека НАТО без України більше неможлива. Європарламентар Ріхардс Колс про саміт у Гаазі, скепсис союзників і ключову роль Києва

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress