Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Протидія дискримінації та створення зв’язків
– Було чудово спостерігати за тим, як дівчата з Польщі та України інтегруються, долають культурні та мовні бар’єри, – каже Беата Шеліга, координаторка проєкту «Польсько-українське сестринство».
– Вони насамперед побачили, скільки у них спільного, скільки подібних досвідів. І до того ж змогли зробити щось разом, – додає Ян Маркович, який також працював над проєктом.
Це стало можливим завдяки проєкту «Польсько-українське сестринство» Підкарпатської асоціації активних родин. Раніше ця організація здійснювала різноманітні антидискримінаційні заходи для підлітків.
Коли 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, представники асоціації швидко зрозуміли, що незабаром будуть потрібні заходи для інтеграції двох народів і запропонували новий проєкт.
У ньому взяли участь 24 дівчат віком від 15 до 18 років з Польщі та України, а також 16 педагогів (вчителі, бібліотекарі, працівники будинків культури, громадських організацій тощо). Основною метою було зробити так, щоб усі учасниці почувалися впевненіше і безпечніше, а також знали, як реагувати на щоденні прояви дискримінації.
Були організовані не лише антидискримінаційні майстер-класи для польських і українських підлітків, але й тижневий освітній табір за підтримки норвезького партнера Norsensus Mediaforum. Під час табору учасниці взяли участь у додаткових майстер-класах з комунікації, співпраці, WenDo (метод запобігання насильству над жінками та дівчатами, – прим. пер.) та створення соціальних кампаній. Останні були одним із завдань, за які відповідали дівчата з обох країн. Також педагоги підготували антидискримінаційні ініціативи у своїх школах. Усе це сприяло створенню ближчих стосунків.
– Дівчата з Польщі та України були взаємно зацікавлені культурами одна одної. Хоча не всі українки добре володіли польською, а польки зовсім не знали української, їм вдалося порозумітися без особливих проблем. Учасниці з України навчали польських подруг свого алфавіту та записували їхні імена. Все це допомогло їм зблизитися, – каже Беата Шеліга.
– Багато з них досі підтримують контакт, що дуже нас тішить, оскільки це показує стійкі результати проєкту навіть після його завершення, – додає Ян Маркович. – Чудово, що дівчата зрозуміли, як реагувати в різних ситуаціях, як розпізнавати дискримінацію. Крім того, українські учасниці зауважили, що в їхній культурі значно більший акцент, наприклад, на зовнішній вигляд, і що можна жити інакше.
Як визнають одноголосно, через понад два роки видно, що, хоча Польща доклала великих зусиль для підтримки людей з України, інтеграція на соціальному рівні все ще потребує уваги. Тому вони раді, що «Польсько-українське сестринство» хоча б частково сприяло тому, що дівчата з Польщі та України стали ближчими одна до одної.
Своєрідним продовженням проєкту є Інтеграційний молодіжний клуб у Жешуві, який Підкарпатська асоціація активних родин веде вже кілька місяців. Тут може прийти кожен і взяти участь у різних заходах, але також просто посидіти, провести час разом, пограти на гітарі чи в настільні ігри.
– Ми також думаємо про те, щоб реалізувати подібний до «Польсько-українського сестринства» проєкт, але цього разу спрямований на хлопців. Коли ми проводили набір у школах, вони самі питали, чи зробимо ми щось і для них, – згадує Беата Шеліга.
– Не можна забувати про хлопців, бо від друзів з інших організацій я чую, що вони починають радикалізуватися. Потрібні заходи, які покажуть, що варто інтегруватися і що немає чого боятися, бо нас набагато більше об’єднує, ніж розділяє, – підсумовує Ян Маркович.
Шкільна театральна інтеграція
– Ще за два роки до початку повномасштабної війни в Україні ми відчували, що варто голосно говорити про українців у Польщі та робити акцент на інтеграції. Так сталося, що за кілька днів до 24 лютого 2022 року ми завершували планування зовсім інших заходів, але коли дізналися про те, що відбувається, вирішили, що те, що ми готували, зараз не має значення, і швидко все перетворили на проєкт допомоги для українок та українців, – згадує Лукаш Ігнасінський з Фонду You Plan Culture.
Так виник проєкт „Poznaj-MY się” (Пізнаймося), орієнтований переважно на дітей і молодь у Поморському воєводстві. Його основним елементом були міжкультурні інтеграційні майстер-класи з використанням театральних технік. Такий підхід уже довів свою ефективність у попередніх проєктах, тож вирішили, що цього разу він також буде вдалим. Тим більше, що хоча зараз ситуація значно покращилася, понад два роки тому існувала велика проблема з наявністю та функціонуванням міжкультурних асистентів у школах.
Заняття проходили в навчальних закладах, що належать до Ґданської архидієцезії, оскільки одним із партнерів був місцевий Карітас. Були підготовлені навчальні сценарії, якими могли скористатися вчителі для проведення занять для чотирьох цільових груп. Усі вони стосувалися питань інтеграції, толерантності, взаєморозуміння та були адаптовані до різних вікових груп. Спочатку планувалося, що у проєкті візьмуть участь близько 350 дітей, але швидко виявилося, що потреба набагато більша, тому після незначних змін вдалося охопити понад 800 дітей. Як визнає Лукаш Ігнасінський, іноді навіть доводилося відмовляти школам, які дзвонили, бо просто не вистачало сил, людей для роботи та бюджету.
Другим важливим елементом проєкту «Пізнаймося» були розмови та підтримка для шкільного персоналу. На семінар, організований спільно з іншим партнером – Музеєм еміграції в Ґдині, були запрошені не лише гості з Польщі та України, а й з Білорусі. Йшлося про те, щоб не фокусуватися лише на дітях, які приїхали з України, а також бачити дітей з інших частин світу, щоб ніхто не залишився самотнім.
– Виявилося, що потреби величезні, а системних рішень бракує. Принаймні тоді їх не було, зараз ситуація вже трохи покращилася. Під час зустрічі ми підготували рекомендації, які згодом надіслали владі Ґдині.
Цікаво, що різні рішення, які мали допомагати в інтеграції дітей різних національностей у місцеві громади, часто краще працювали в менших населених пунктах, ніж у великих містах, де в деяких школах майже ніхто нікого не знає, оскільки там навчається так багато людей.
Крім того, ми помітили, що заклади, на жаль, не завжди користуються добрими рішеннями і не підтримують зв'язки між собою. Ми намагалися впоратися з цими викликами та забезпечити школи у Поморському воєводстві інструментами, які б допомогли їм у цій ситуації та подбали про інтеграцію дітей і молоді, – пояснює Лукаш Ігнасінський.
Також був організований День української культури. Під час цього заходу відбулися концерти українських музикантів, майстер-класи з вишивання, а також покази документальних фільмів.
Важливим було не лише показати реальність війни, а й те, що, попри все, в Україні продовжується нормальне життя. Це було зроблено для того, щоб показати, скільки всього нас об’єднує
З тієї ж причини у проєкті уникали слова «біженець», оскільки вважалося, що воно автоматично асоціюється зі стереотипами і змушує людей сприймати тих, хто приїхав з України, через призму упереджень. А тоді важче досягти інтеграції.
Під час Дня української культури також підбили підсумки конкурсу фотографій, що показували повсякденне життя, зроблені дітьми та молоддю з України. Усі роботи, що відповідали умовам конкурсу, були відзначені, а потім виставлені у Музеї еміграції. Але оскільки через деякий час виставку потрібно було зняти, вдалося домовитися з аеропортом імені Леха Валенси в Ґданську, і там також з’явилася експозиція, яку могли побачити до 50 тисяч людей.
Під час реалізації проєкту не бракувало складних моментів. Наприклад, у деяких місцях кілька гучніших учнів чи учениць «брали слово» на зустрічі, виголошуючи гасла – почуті в медіа або від дорослих – які можна було б назвати ксенофобськими та расистськими. Звісно, були й школи, де все проходило без проблем, а молодь демонструвала надзвичайну емпатію та розуміння складних питань.
– Коли хтось вигукував неприємні речі, дуже допомагали театральні техніки. Ми проводили різні вправи, під час яких діти, наприклад, ставали один навпроти одного і повинні були посміхнутися та сказати: «Я тебе люблю»
– Зазвичай це зрештою вдавалося, і в більшості випадків ми досягали бажаного результату. Ми також отримали багато подяк від батьків. Наш проєкт, безсумнівно, допоміг багатьом молодим людям, – підсумовує Лукаш Ігнасінський.
Місце зустрічей та підприємництво
– Я сама живу в Польщі вже двадцять років, тому для мене було природним, що треба рухатися в напрямку інтеграції двох суспільств, – каже Тетяна Дембська, голова фонду «Добро для Добра».
Вже 25 лютого 2022 року вона створила групу «Допомагаю українцям у Торуні». Протягом доби до неї приєдналося 1300 осіб, а через ще шість днів їх було вже 6500. Усі хотіли якось допомогти, відгукуючись на найнагальніші потреби.
Згодом настав час адаптуватися до нових умов: рік тому фонд відкрив Польсько-український дім у Торуні. У ньому відбувається багато зустрічей для людей, які шукають підтримку в різних ситуаціях (наприклад, отримання дозволу на проживання в Польщі), але насамперед він дає можливість зустрітися і провести час разом.
Програма не нав’язується зверху, оскільки кожен може прийти і запропонувати свої ідеї щодо того, що можна робити у Домі. У межах проєктів доступна підтримка юриста, психологічні, педагогічні консультації, видача гуманітарної допомоги тощо. Наприклад, звернулася пані, яка хотіла проводити заняття з рукоділля, тож щотижня відбуваються заняття з в'язання. У Польсько-українському домі також створено клуб для літніх людей: серед них багато хто хоче зустрічатися з іншими.
– Багато є майстер-класів з образотворчого мистецтва, пов’язаних з арт-терапією, а також фотографічні заняття, заняття з декорування пряників, навчання сервісного обслуговування та використання мобільних телефонів чи комп’ютерів. Відбувається багато цікавого, – розповідає Тетяна Дембська.
Польсько-український дім у Торуні вже організував кілька ознайомчих пікніків для польських та українських сімей. На перший пікнік очікували близько тисячі осіб, а прийшло в чотири рази більше. Сімейний пікнік «Пізнаймося» був спрямований на місцеву громаду, незалежно від національності.
Важливо підкреслити, що програма інтеграційних заходів Польсько-українського дому також створена для поляків, а не тільки, як спочатку, для людей, які втікали з України.
Великі заходи організовуються за підтримки як міської влади, так і інших місцевих неурядових організацій.
Фонд «Добро для Добра» також співпрацював з Університетом Миколая Коперника в Торуні щодо розробки анкети, яка мала на меті визначити настрої щодо українок та українців. Виявилося, що на щастя, переважна більшість ставиться до них дуже позитивно. Можливо, це також завдяки тому, що Тетяна Дембська намагається боротися з різними стереотипами. Більше року тому вона створила проєкт «Підприємливі українки в Польщі»: жінки з України зустрічаються з різними експертками, які пояснюють, як функціонує ринок праці в Польщі, як працюють окремі галузі. Багато українок відкрили свої бізнеси, тож вони мають постійний контакт із людьми з Польщі, що також сприяє інтеграції.
– Мені дуже важливо показувати, що ми всі можемо вчитися один у одного, обмінюватися досвідом та розвиватися. Коли люди бачать підприємливу українку, яка відкриває успішний бізнес, вони розуміють, що немає чого боятися, і що люди, які приїхали до Польщі з України, теж хочуть робити свій внесок у добробут польської економіки, – підсумовує Тетяна Дембська.
Проєкти «Польсько-українське сестринство» та «Пізнаймося» були профінансовані Ісландією, Ліхтенштейном і Норвегією за кошти EOG та Норвезьких фондів у рамках Програми «Активні громадяни – Регіональний фонд».
Джерело: https://publicystyka.ngo.pl/polsko-ukrainska-integracja-nie-zwalnia-tempa
Переклад: Анастасія Канарська
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
.avif)
