Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Емпатія — це не просто вкинути гроші у скриньку для пожертв
Ліза — мертва. Вона померла в лікарні від травм, завданих ґвалтівником. Зґвалтував і вбив її Доріан С., але смерть дівчини — це також й наша провина. Це наша хвороба, яка поглинає суспільство. Відсутність емпатії.
Їй було 25 років. Родом з Білорусі, приїхала до Польщі в пошуках кращого життя. Мала хлопця. Того вечора пішла з подругами на караоке. Поверталась додому вночі — хотіла прогулятися. Дорога пролягала через центр Варшави. Саме тут на неї напав Доріан С. Приставив ніж до шиї, душив її. Зґвалтував. І залишив помирати.
За свідченнями очевидців, опублікованими в ЗМІ, вони бачили, що біля воріт щось відбувається. Але ніяк не відреагували. Думали, що якась пара «захопилася». Казали, що не зрозуміли, що там може відбуватися щось погане, бо не чули криків. Тому просто квапливо проходили повз, відводили погляди.
Побиту, роздягнену Лізавету на вулиці виявив комендант будинку, він і викликав допомогу. Лізу відвезли до лікарні, де вона через кілька днів померла від отриманих травм.
Цей інцидент шокував громадськість. Як і інші, не менш жахливі. Про вбиту матір трьох дітей. Про Каміля [8-річний хлопчик з Ченстохови помер у лікарні внаслідок важких травм, завданих його вітчимом. — Ред.], якого закатували до смерті. Про дівчину, яку зґвалтував її двоюрідний брат, але суд постановив, що зґвалтування не було, тому що жертва не кричала. Суспільство буде приголомшене кілька днів, а потім заспокоїться. Повернеться до своїх справ, відвівши погляд, квапливо пройде повз. Мовчатиме. А потім знову прокинеться, коли вб'ють ще одну дитину. Або молоду жінку.
Занадто пізно.
Емпатія — це не просто вкинути гроші у скриньку для пожертв. Це — реакція. Хай навіть надмірна. Це те, чого нам, як суспільству, не вистачає. Сусіди не реагують, коли чують крик. Перехожі не звертають уваги, коли батьки кричать на дитину або шарпають її. Вважають, що це не їхня справа.
Ось чому Камілек мертвий. Ось чому не стало Лізавети. Ось чому загинула дівчинка-підліток, якою ніхто не цікавився, коли вона просиділа кілька годин на морозі. І саме тому через деякий час ми знову прочитаємо, що когось не вдалося врятувати. Тому що хтось відвернувся. Хтось квапливо пройшов повз. Поспішив у своїх справах. Адже не чув ніяких криків.
Ця втрата слуху коштувала Лізі життя.
Поліція Варшави затримала 23-річного чоловіка Доріана С., підозрюваного в сексуальному злочині, пограбуванні та замаху на вбивство з використанням небезпечної зброї. Фото: Головне управління поліції у Варшаві
Це стосується усієї, глибоко хибної системи, яка продовжує захищати не жертву, а ката. Таких прикладів можна навести сотні. У Польщі, за оцінками організацій, які допомагають людям, що зазнали насильства, кількість жертв становить кілька сотень тисяч. Дані коливаються в залежності від джерела. Статистика поліції, зібрана на основі кількості «Блакитних карток» [документ, який найчастіше заповнює поліція, коли є обґрунтована підозра в домашньому насильстві. — Ред.], свідчить про те, що близько ста тисяч жінок зазнають насильства. Цей показник занижений приблизно на 700 тисяч. Йдеться про жінок, які зазнають психологічного, фізичного, сексуального, економічного насильства. Система не ставиться до них серйозно, а організації, створені для їхнього соціального захисту, не завжди справляються зі своїми завданнями. Сім із десяти справ закриваються, якщо взагалі доходять до суду. Прокуратура зацікавлена у закритті справ, а ініціює їх — неохоче.
Згідно зі статистикою Amnesty International, кожна двадцята жінка в Польщі пережила зґвалтування і щонайменше кожна третя — небажаної сексуальної взаємодії. Лише 10 відсотків з них — звернулися до поліції.
Вони не лише травмовані тим, що пережили. Їм соромно. Не вірять у правосуддя, знають, що шлях до можливого притягнення до відповідальності кривдника дуже тривалий. Вони бояться того, як до них будуть ставитися правоохоронні органи. Бояться повторної віктимізації, яка трапляється постійно. Знають, що їх запитають, чи чинили вони опір, бо польське архаїчне право передбачає, що жертва мусить чинити опір. А потім я читаю в абсурдних обґрунтуваннях закриття справ, що зґвалтування не було, бо «вона не кричала». Вона не захищалася. Ось чому необхідно змінити саме визначення зґвалтування.
Втім, є служби, які можуть надати допомогу. Перший номер, який потрібно знати — 112, загальний номер екстреної допомоги. Також можна звернутися за допомогою до низки фондів, зокрема до «Фемінотеки». Активісти надають юридичну та психологічну допомогу за спеціальним номером телефону. Консультації надаються українською мовою:
Журналістка, редакторка, письменниця. Публікувалася у таких виданнях «Wysokie Obcasy», «Przegląd», «Polska The Times», OKO.press. У своїй журналістській роботі висвітлює права жінок у політичному та соціальному контексті, пише про системне витіснення жінок за межі суспільного життя. Авторка книг «Poddaję się. Reportaże o polskich muzułmankach» та «Znikając. Reportaże o polskich matkach».
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
<frame>Пропонуємо вам наступну публікацію із циклу матеріалів «Портрети сестринства». У ньому ми хочемо розповісти про дружбу українських та польських жінок, підтримку простих людей, але не тільки — також і про ті непорозуміння, які зрештою призвели до нових знань двох народів одне про одного. Розповідайте нам свої історії — історії зустрічі з польськими чи українськими жінками, які змінили ваше життя, вразили вас, чогось навчили, здивували чи змусили задуматися. Пишіть нам на адресу: redakcja@sestry.eu<frame>
Я реабілітувала дітей, а вони — мене
Мій шлях від сфери краси та світових подіумів до благодійності й опіки над дитячим будинком ліг через втрату найріднішої людини. І сталося це неочікувано.
У минулому я була спортсменкою, займалась художньою гімнастикою. Доросла до майстра спорту. У київський Будинок моделей «Хрещатик» потрапила випадково: дорога з інституту проходила повз нього. Тоді це був найкращий будинок моделей трикотажних виробів у Радянському Союзі, він підкорював світові подіуми. Побачила оголошення про кастинг, вирішила сходити з дівчатами за компанію.
Так почалась моя модельна історія.
Я об’їздила чимало країн, серед яких — США, Бразилія, Мексика, Южна Корея, Велика Британія, майже вся Європа.
Одеський кінофестиваль 2017
У 2002-му, коли вже була впізнаваною особистістю у столиці, ми з подругою Ксенією Кузьменко відкрили власну агенцію. Окрім модельного бізнесу зайнялись також організацією та продюсуванням національного конкурсу Міс Україна. Після того, як у 2004 році цей конкурс вдалось успішно провести у Палаці «Україна» з прямою трансляцією на телебаченні, мені стало цікаво, як це — брати там участь. Хотілось краще розуміти дівчат і підтримувати їх.
Тоді я сама взяла участь у Miss Global USA і… завоювала корону Mrs Globe Europe.
Люблю мистецтво, окрім моделінгу мала пристрасть й до кіно. Однією з найбільш пам’ятних ролей була роль польської княжни у фільмі про Богдана Хмельницького. Напередодні повномасштабної війни я знімалася в успішному українському проєкті «Київ вдень та вночі». Життя було дуже насичене.
У ролі польської княжни Гризельди Вишневецької у фільмі «Богдан Зіновій Хмельницький»
Але одного дня раптово померла моя мама — і всередині щось обірвалося. Ми з нею були дуже близькі. Нічого не хотілося, потрібні були нові сенси, щоб жити далі.
Коли мені запропонували очолити благодійний фонд, який опікується дитячим реабілітаційним центром «Місто щасливих дітей», я не була впевнена, що впораюсь. Це те місце, де надають допомогу покинутим дітям — когось знайшли просто на вулиці, від когось відмовились, деяких вилучили з кризових родин. Доки дорослі вирішують різні юридичні питання та триває пошук нових родин, ці діти мають можливість жити в комфортних умовах і проходити психологічну реабілітацію. Ми з командою повинні були все це забезпечити.
Спочатку просто туди їздила, але з кожним наступним візитом — втягувалась: діти чекають зустрічей, з’являється довіра і прив'язаності. Це стало моїм порятунком тоді, як і зараз — під час війни. Бо кожен знаходить свій стимул і сенс життя у важкі часи. Я реабілітувала дітей, а вони — мене.
Та сама Power Woman
У перші дні, коли почалась велика війна, гармати і війська протиповітряної оборони розмістили біля нашого дитбудинку. Ми прийняли швидке рішення евакуювати дітей, співробітники під свою відповідальність вивезли їх у більш безпечні населені пункти України — хто куди.
З’являлись пропозиції перенести дитбудинок за кордон, але ми сподівалися, що все швидко закінчиться. Тоді всі вірили, що ця війна ненадовго. Одна з таких пропозицій прийшла від Ольги Богомолець [українська політична і громадська діячка, заслужена лікарка України, — Ред.]: одна сім'я в Німеччині мала можливість допомогти, надати житло і все необхідне.
Так у моєму житті зʼявилась Ельвіра. План евакуації дітей у режимі онлайн ми створювали саме з нею. Тоді я ще не мала уявлення, хто така Ельвіра Нєвєра, не бачила її фільми і не здогадувалась, що згодом до мене прийде абсолютне захоплення цією жінкою, взаємна симпатія і дуже близька дружба. Жінкою, в якої не закінчується енергія і бажання допомагати. Зараз для мене вона — та сама power woman.
Ельвіра Нєвєра
На той момент Ельвіра вже займалася допомогою для наших солдатів, це їй вдалось знайти заможну сім'ю з Баварії, яка виділяла та виділяє чималі кошти на підтримку української армії, оскільки не могла миритись з бездіяльністю німецького уряду. У жінки на ім’я Ульріке була вілла біля озера посеред лісу, де ніхто не жив, і після довгих роздумів Нєвєра запропонувала евакуювати та поселити там український дитячий будинок.
Виїхати було непросто. По-перше, війна тривала вже кілька місяців, і якщо до цього був хаос і люди, дитячі будинки, інтернати виїжджали без будь-яких документів, то нам вже довелось пройти всі коридори влади та отримувати офіційні дозволи від чотирьох міністерств та військової адміністрації. А по-друге, потрібно було буквально «позбирати» 20 дітей по Україні: з Київської, Тернопільської, Волинської, Львівської областей — звідусіль, де вони опинились.
Транспорт і переїзд організувала Ельвіра та родина фон Вальца. На польському кордоні ми пересіли в інший автобус, який віз нас у новий дім. Було лячно і дорослим, і дітям — ми прямували у невідомість.
Турбота з великої літери
У Німеччині ми стали єдиними, хто цілим дитячим будинком, включно з вихователями, знайшов притулок завдяки приватній ініціативі. Ніколи б не подумала, що німці так вміють піклуватись. Ти лише встиг подумати — а вони вже це для тебе роблять.
У маленькому баварському містечку наш автобус зустрічали місцеві жителі, мер міста і навіть оркестр. Для цього перекрили всю трасу. У будинку приготували все — навіть їжу і лежанки для моїх песика і котика, яких я забрала з собою.
Літо 2022 у Баварії
Минув рік, перш ніж нам вдалось організувати новий режим нашого життя та прийняти нову реальність, що ми живемо тут, що сьогодні це наш дім. І що ми живемо під одним дахом — 20 дітей та 10 вихователів — як нова сім'я. І лише через рік, коли трохи вгамувався загальний стрес, ми почали помічати, в якому чарівному місці знаходимось. Місцеві мешканці допомагали всім можливим, навіть організовували спортивні заняття та активності для дітей. Це — турбота з великої літери.
Коли Ельвіра вперше приїхала до нас в гості, щоб познайомитись — з обіймами і гостинцями для дітей — ми влаштували дискотеку. Вона все фільмувала, обіцяла одного дня зробити з цього кіно. До кожної дитини знайшла тепле слово й правильний підхід.
Пізніше, в Амстердамі, куди вона запросила на прем'єру фільму [«Синдром Гамлета» (2022), — Ред.], я відкрила для себе ще іншу Ельвіру: талановиту режисерку, небайдужу особистість, яка не боїться заглиблюватись у дуже серйозні проблеми суспільства і знаходити для них вирішення.
Пам'ятаю, як з нами стався театр.
До дітей приїхала подруга Нєвєри — режисерка Роза Саркісян, яка зіграла у «Синдромі Гамлета». Була ідея позайматись театротерапією, в образі певного героя розповісти про свої емоції та переживання, про те, що болить. Це виявився величезний крок вперед у терапії дітей. У них за плечима страшні психологічні травми, але після того, як їх хоч раз вдалось проговорити — стає легше. Один тиждень з Розою виявився більш ефективним, ніж робота з психологами на базі нашого центру.
Наш театр. Літо 2023
З цих глибинних життєвих історій створили справжній театр. Уявіть, Ельвіра організувала гастролі в Берліні! І наші діти виступали на сцені, про них писали газети. Після цього діти змінились повністю, стали більш довірливими, впевненими у собі, а страх відкриватись повністю зник.
Але найголовніше — вони були щасливими.
Дій, як жінка
Мені здається, Ельвіра думає про Україну 24 години на добу. Не просто думає, а діє. Щодня. Нещодавно я приїхала до неї у Берлін на вихідні [Ельвіра Нєвєра, волонтерка, польсько-німецька режисерка та сценаристка, зараз проживає у Берліні, — Ред.], а у неї робота нон-стоп: приймає запити з фронту, відправляє туди генератори, прилади нічного бачення, дрони. Особливо допомагає жінкам, які опинились у складних ситуаціях. Просто по-людськи, по-жіночому. У цей момент, коли я вам про неї розповідаю, вона займається пошуком житла для жінки у Києві, яка пережила російський полон.
Не знаю, де вона черпає силу в будь-якій ситуації реагувати зважено, але я ніколи не бачила її спалахів гніву чи нервів. Внутрішній спокій — це велика якість. Спочатку я була переконана, що вона для цього займається йогою — і теж почала, бо у роботі з дітьми вкрай необхідно попри все зберігати рівновагу, присутність духу і позитив. Поки одного разу Ельвіра сама мене не запитала: «Знаєш, з тобою так приємно проводити час, ти така спокійна, умиротворена. Як тобі це вдається?»
Вірю в силу жінок. Часом здається, що чоловіки не здатні домовитися і йти пліч-о-пліч, а у жінок це виходить. Ми маємо здоровий глузд та внутрішню рівновагу. Вміємо зібратись і бути гнучкими у критичні моменти.
Можливо, я суджу по Ельвірі чи по собі, тому що про себе теж можу сказати напевно, що я сильна жінка. Але вона — абсолютна сила. Їй вдається не лише реалізовувати свої цілі, а й спрямовувати та підтримувати інших людей у найважчий час
Найважче — відпускати дітей додому
За останні 2,5 роки я була кухаркою, посудомийкою, домогосподаркою, психологинею, лікаркою, водійкою, курʼєром. І усвідомила, що якщо до тебе приходять певні знання чи навички, то треба їх нести й розвивати далі, не втрачати, бо ніколи невідомо, як повернеться доля.
Наприклад, у школі в мене була німецька, але я ніколи не думала, що ця мова мені знадобиться. Жінки у моїй родині гарно готували — але я ніколи не розвивала в собі ці здібності, допоки не довелось виконувати роль кухарки для 30 людей. Я стала й водійкою, оскільки ми живемо серед лісу, дітей потрібно було завозити та привозити зі школи й гуртків. У мене також є диплом з лікувальної фізкультури (ЛФК). В Німеччині це затребувана професія, і якби я раптом захотіла залишитися, то могла б успішно працювати.
Ельвіра Нєвєра, Лілія Кузнєцова і Роза Саркісян
Зараз наші діти повертаються додому. Когось усиновлюють, хтось повернувся у свої сім'ї, тому що там закінчилися суди чи батьки впоралися з наявними проблемами. На сьогоднішній момент у нас залишилося тільки троє хлопчиків. Я їм обіцяла, що вони закінчать тут школу — особливо старшому хлопцю, тому що він навчається в німецькому класі. За два роки він зміг з нуля вивчити німецьку мову, успішно скласти іспити нарівні з німцями і запросив мене на свій випуск. Востаннє я була на випускному у свого сина.
Відпускати дітей дуже важко. Психологи вчать, що потрібно одразу сепаруватися, менше комунікувати. Але за два роки ми стали рідними, і мені зовсім не байдуже, як у дітей складається доля у нових сім’ях. Багато раджусь щодо дітей з Ельвірою, разом міркуємо, як вчинити краще. Вона бачила всі процеси зсередини і є моєю довіреною особою.
А тим часом наш київський будинок продовжує роботу. Зробили там чистоту та затишок, облаштували укриття, лиш поки ніяк не можемо знайти психолога. Будемо кликати Розу з її унікальною методикою терапією театром. На жаль, зараз як ніколи величезна кількість дітей потребує допомоги й опіки, країні вкрай необхідні такі заклади.
23 липня «Місто щасливих дітей» відчинило свої двері для нових мешканців.
І як ви думаєте: хто був першою гостею? — ЕЛЬВІРА!
В умовах російсько-української війни складно вимірювати ефективність двосторонніх відносин виключно економічними показниками. Польща надала військово-технічну допомогу Україні у перші, найважчі місяці російського вторгнення, і про це не можна забувати. Проте очікування польського істеблішменту не виправдалися, хоча ідеї конфедерації Польщі та України звучали в діалозі.
У Польщі завершилася тривала виборча кампанія, під час якої парламентські вибори перетекли у вибори до місцевих органів влади, а ті — у голосування на виборах до Європейського Парламенту. Боротьба була запеклою, її відлуння чути навіть сьогодні.
Президентські вибори пройдуть аж наступного року, і є час розпочати процес реанімації двосторонніх відносин, підважених спалахами популізму, провокаціями навколо українського зерна та блокуванням польсько-українського кордону.
Заміна біля стерна державного управління Матеуша Моравецького на Дональда Туска, на жаль, поки не стала потужним імпульсом для потепління польсько-українських відносин. Проте Туск навряд чи стане балотуватися у президенти, і цей факт може стати сприятливим для стабілізації відносин — з огляду на його політичний досвід та вагу в європейській політиці.
Володимир Зеленський і Дональд Туск у Варшаві 8 липня 2024 року. Фото: president.gov.ua
8 липня у Варшаві Дональд Туск та Володимир Зеленський підписали безпекову угоду. Це не лише черговий документ з низки спроб України юридично закріпити гарантії безпеки. У ній передбачено можливість військово-технічної співпраці та створення «Українського легіону» з числа громадян України, які перебувають на території Польщі. Функціонування цього підрозділу є поки, швидше, декларацією про наміри. Однак спільне виробництво боєприпасів, дронів, пошук можливостей для реалізації ракетної програми є необхідною запорукою стратегічного партнерства.
У двосторонньому діалозі є чимало складних питань, серед яких Волинська трагедія посідає ключове місце. Цього року вшанування пам’яті її жертв у Польщі минуло без надмірного ентузіазму, але міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш заявив, що Україна не стане членом ЄС без вирішення Волинського питання. Хоча очільник польського оборонного відомства часто робить заяви з питань, лише опосередковано дотичних до сфери його професійної компетенції, ігнорувати її не варто. Навпаки — треба відновити дискусію, виходячи з нинішніх реалій.
Кілька років тому було здійснено невдалу спробу створити польсько-українську відзнаку «Праведника Волині», і актуальність її не зникла. І довірчі відносини президентів Анджея Дуди та Володимира Зеленського могли б допомогти політикам стати почесними патронами цієї відзнаки.
Ще один момент: лише проведення ексгумації тіл жертв Волині допоможе встановити масштаб трагедії, мінімізувати спекуляції про кількість її жертв. Щоправда, маємо усвідомлювати політичну чутливість цього питання для офіційного Києва та відповідний емоційний фон у Варшаві.
Президенти України та Польщі Володимир Зеленський і Анджей Дуда вшанували пам’ять жертв Волинської трагедії у Луцьку. 9.07.2023. Фото: Укрінформ
Озвучена Дональдом Туском 8 липня ініціатива щодо виробництва електроенергії для України коштом польського вугілля могла б стати одним з компонентів двосторонньої співпраці. Втрати у сфері енергетики для України є значною проблемою, і вирішувати їх напередодні опалювального сезону потрібно, використовуючи креативні, несподівані для Росії кроки. І якщо вони допоможуть польським шахтарям, це теж сприятиме покращенню відносин між країнами.
Польща для Кремля є одним з головних об’єктів інформаційно-психологічного тиску, на її території російські спецслужби намагаються здійснити низку «активних заходів» задля дестабілізації ситуації
Блокування польсько-українського кордону проходило під патронатом «Конфедерації» та, зрештою, принесло їй політичні дивіденди на виборах до Європарламенту, тоді як з диверсіями та підпалами на польській території місцеві правоохоронці борються більш успішно. Тамтешні медіа неодноразово повідомляли про затримання українців та білорусів, які шпигували на користь Росії. Проте знайти тих, хто написав під трафарет «Нам потрібні вибори» на стіні Українського дому у Варшаві поліція та спецслужби Польщі поки так і не зуміли.
Низка рішень уряду Туска стимулюватиме відтік українських мігрантів з території Польщі до інших країн ЄС — насамперед до Німеччини. Німецька масштабна економіка може прийняти нових тимчасових переселенців. Проте варварські обстріли українських населених пунктів, навмисне знищення енергетичних об’єктів може вже ближчим часом спричинити нову хвилю міграції, і саме Польща буде головним шлюзом для громадян України.
Тому на порядку денному постають спільна протидія російській пропаганді (мігранти у цьому питанні є дуже чутливою категорією) та захист української ідентичності для українців у Польщі. Вони вже сьогодні фактично відновили етнічний візерунок міжвоєнної Другої Речі Посполитої, розмивши моноетнічний характер, притаманний Польщі після Другої світової війни.
Повертаючись до теми українського зерна, яка стала болісною для двосторонніх відносин, хочу зауважити, що відновлення роботи чорноморських портів суттєво зменшило її вплив на ці відносини. Українське збіжжя знову транспортується до країн Азії та Африки, і польська дипломатія могла б сприяти розширенню ареолу його постачання. Звісно, на вигідних для обох держав умовах.
Польща в цілому могла б стати одним з провайдерів інтересів України в світі, хоча, ніде правди діти, прагнення польського бізнесу отримати преференції у питанні відновлення України поки не знаходять розуміння в Києві.
Зараз в ЄС головує Угорщина, і це півріччя складно буде занести до сприятливого періоду євроінтеграції України. Проте у січні 2025 року головування перейде до Польщі, і сьогодні завданням Києва та Варшави є формування спільного амбітного плану дій
Перенесення кордону ЄС та НАТО далі на схід відповідає національним інтересам Польщі, цим і була обумовлена масштабна підтримка України у її протистоянні з Росією.
Польща й Україна мають 525 кілометрів спільного кордону, на якому сьогодні критично бракує пунктів пропуску (це окрема болісна тема двосторонніх відносин). Проте ми не повинні, перебуваючи на плато спільних інтересів, відмовлятися від пошуку точок дотику і маємо навчитися говорити одне одному не лише правду, але й компліменти.
Відповідно до положень спеціального закону, з 24 лютого 2022 року і протягом 18 місяців, незалежно від тривалості епідемічної загрози або епідемічного стану, громадянам України, які здобули кваліфікацію медичної сестри за межами території держави-члена Європейського Союзу, — тобто в Україні, — можуть видати дозвіл на практику медичної сестри та умовне право працювати медсестрою за умови дотримання наступних умов:
має повну дієздатність;
стан здоров’я дозволяє працювати медсестрою чи акушеркою;
проявляє бездоганне етичне ставлення;
має диплом медичної сестри або акушерки, виданий не в державі-члені Європейського Союзу.
Під наявністю диплому медичної сестри слід розуміти дипломи першого та другого ступеня освіти, отримані в Україні, тобто ступінь бакалавра чи магістра, оскільки лише такі документи підлягають звичайній процедурі нострифікації, тобто визнанню в Польщі як еквівалент документу про закінчення навчання польської школи медсестринства (за інформацією Вищої палати медичних сестер і акушерок).
До того ж суттєвим полегшенням доступу до професії медсестри для громадян України є відсутність вимоги обов’язкового знання польської мови.
Однак головне полегшення полягає у відсутності вимог легалізувати дипломи чи дублікати. Апостиль на цих документах також не обов’язковий – це означає, що достатньо пред’явити диплом (або його дублікат) у тому вигляді, в якому він був виданий в Україні, без додаткових дій, що підтверджують справжність документа та наявних підписів українських органів влади.
Громадянка України, яка відповідає зазначеним вимогам, може отримати дозвіл на самостійну практику, якщо вона має стаж роботи за фахом медичної сестри не менше 3 років, отриманий протягом останніх 5 років.
Проте у разі отримання дозволу на самостійне виконання фаху медичної сестри, громадянка України буде вести практику під наглядом іншої (місцевої) медсестри протягом перших 3 місяців роботи за професією на території РП.
Українки, які не мають трирічного стажу роботи упродовж останніх 5 років, можуть отримати дозвіл на практику під наглядом іншої медичної сестри.
Дозвіл на практику медсестри видає міністр охорони здоров’я. У своєму рішенні він вказує, чи може громадянин України займатися професією самостійно чи лише під наглядом іншої медсестри. Рішення міністра охорони здоров’я відкриває можливість Окружній раді медичних сестер та акушерок надати громадянці України умовне право вести практику медичної сестри строком на 5 років.
Громадяни України, які отримали право на практику, зобов’язані протягом 7 днів з дня початку надання медичних послуг повідомити міністра охорони здоров’я, в якому лікувальному закладі та на який термін почала працювати.
Неподання повідомлення може стати підставою для відкликання дозволу на практику в Польщі. Порядок подання заяви на отримання дозволу на практику медичної сестри детально описано на сайті МОЗ Польщі, там також є шаблон заяви.
Українська драматургиня і сценаристка Катерина Пенькова народилась у Донецьку. Закінчила Київську державну академію естрадного та циркового мистецтв за спеціальністю «Актриса розмовного жанру». Співкураторка фестивалю «Драматургії любові і бобра» та співзасновниця «Театру Драматургів». Лауреатка І премії Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2012). Одна з переможниць драматургічного конкурсу Українського інституту в межах програми «Transmission.ua: drama on the move. Germany» з текстом «Свинина» — трагікомедією про життя українських заробітчан в Польщі (2020). Переможниця конкурсу «Драма.ua» із текстом «Марафон «російська рулетка»» (2023).
Її п’єса «Назву не пам’ятаю» увійшла до англомовної збірки “Ukrainian New Drama After the Euromaidan Revolution”. В жовтні 2023 року в межах Міжнародного проєкту «Історія пише себе сама» в Gorki Theater у Берліні відбулось читання трагікомедії «Варвари цибулевої масті», де головною персонажкою є польська волонтерка, яка приймає у себе українську біженку.
Серед постановок у Польщі, «Бука» (2023) в Польському театрі у Бидгощі (режисерка — Ольга Турутя-Прасолова) та «Казки у валізах» (2022) в Komuna Warszawa (режисер — Беньямін Коц). Обидві п'єси написані у співавторстві із драматургинею Лєною Лягушонковою. Це далеко не весь перелік творчих досягнень Катерини Пенькової, яка, окрім драматургії, ще успішно співтворить мережу хостелів у Польщі. Без сумнівів ця тема знайде також своє відображення в текстах авторки. Розмовляємо для Sestry про це вдале поєднання креативності та прагматизму, війну, пошуки себе, материнство.
На прем’єрі «Легенд Києва» в постановці Наталії Сиваненко, Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра. Фото: Анастасія Мантач
Для мене Ти дивовижна жінка, бо творчі люди часто вважають, що вони не до бізнесу, хоча при тому нарікають на низькі заробітки в мистецьких сферах. Здається, що можна відчувати більше свободи в творчості, якщо є альтернативне джерело прибутків, і Ти якраз знайшла рецепт гармонійного поєднання.
Я теж так це бачу. В бізнесі мене вів страх, а в творчості я не чекаю на музу. Я вважаю, що її можна систематизувати і себе дисциплінувати. Свою першу п’єсу я написала в 2011 році й була це віршована казка, за яку в 2012-му я отримала першу премію «Коронації слова» в категорії «п'єси для дітей». Це було щось зовсім інше від того, що я пишу зараз, але цей досвід мені теж здається цікавим.
Я виховувалася в російськомовній родині й моя мама була в шоці, оскільки це було українською мовою у віршованій формі: «Як ти це змогла?»
А мені було важливо попрацювати з цим. Я завжди писала вірші, маленькі новели, захотілося якоїсь більшої форми.
Я, як і всі, мабуть, себе шукала. Я ж закінчила балетну школу в Донецьку. І, коли ще навчалася, то брала активну участь в шкільній самодіяльності. Писала сценарії вечорів, ставила їх, грала в них, і мені казали: «Ну, балет, Катю, це не твоє. Тобі в актриси треба, ти так гарно граєш». Я поступила в естрадно-циркову академію і, мабуть, була би непоганою акторкою, але не склалося.
В 2014 році для мене і моєї родини було абсолютно зрозумілим, що війна не закінчиться на Сході, що вона піде далі
Ми розуміли, що треба думати ширше. Я почала будувати бізнес, спочатку в Києві, потім у Варшаві. Хотілося якоїсь безпеки для своєї родини, бо мені не було за що утримувати маму і бабусю. Ми були у страшних мінусах. Ну ось власне, мене дуже сильно страх вів в бізнесі, я не знаю кого як. Страх, що треба забігти якомога далі, поки є ця енергія: бігти, бігти... У мене (у моєї родини) в Донецьку залишилася трикімнатна квартира, будинок бабусі. Ти просто усвідомлюєш, що цієї нерухомості вже нема, забуваєш і думаєш про те, що тепер треба робити щось нове.
Катерина Пенькова. Фото: Станіслава Овчиннікова
Ми з чоловіком відкрили 2 хостели у Києві, потім 10 у Варшаві, і до пандемії досить швидко піднялись. А тоді гримнула пандемія. Ми були змушені закрити половину з них, бо не тягнули оренду. Не було людей, не було кого селити. Але Польша допомагала підприємцям, і нам дали тоді якийсь кредит на відновлення. Це було близько ста тисяч злотих, завдяки чому ми змогли відновитися приблизно за рік. Ось тоді ми вже почали ставати на ноги, відкривати нові хостели, рухатись далі.
Драматургія та сором жити своє життя
Я почала знову писати в 2019 році, коли в мене з'явився час. На той момент ми вже відкрили декілька хостелів у Варшаві, вони почали працювати, ми працевлаштували адміністраторів і в мене з'явився час, який я змогла приділити тому, що мені подобається, знайти якусь віддушину в творчості. Зараз часу знову обмаль і ми на такому етапі, коли я дуже багато роблю. Але я думаю, що я вибудую зараз якусь схему, де будуть працювати уже наші старші по команді.
У 2022 році я відчувала, що не можу займати місце тих митців, які приїжджають з України. В творчому плані цей рік був для мене абсолютно порожнім. Взагалі перші пів року я була повністю зайнята прийманням біженців і практично жила в шелтері, оскільки це було цілодобово.
Ми переробили свій основний хостел на площі Домбровського, 3 у Варшаві на пункт прийому і цей потік жінок був безкінечним
Перший місяць ми робили це за свої гроші. Згодом сердечна подруга, режисерка Олена Апчел знайшла спонсора, а потім Польща запровадила програму «40+», завдяки якій ми могли продовжувати.
Знаю зі свого досвіду і чула теж від подруг-драматургинь, що коли ти пишеш якусь свою достатньо автобіографічну історію, то потім хочеться перемкнутися і написати щось дуже жанрове, що не потребує як би твоєї крові. Тоді ти робиш величезний розворот, шукаєш матеріали по темі, створюєш цих персонажів. Згодом знову хочеться щось своє викласти, що набралось. «Назву не пам’ятаю», «Готель «Великобританія»» і «Бути майстром» ці три тексти такі досить автобіографічні. Хоча «Великобританія» вже більш містерійний. Там є декілька шарів і вся ця історія йде глибоко у віки.
Сцена з вистави «Легенди Києва» в постановці Наталії Сиваненко, Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра. Фото: Анастасія Мантач
Крайня прем’єра «Легенди Києва» для Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра (режисерка — Наталія Сиваненко) з тих п’єс, для написання яких потрібно було попрацювати з масивом інформації, адже там багато історичних сюжетних ліній та хотілось знайти якісь цікаві маловідомі факти. Я прожила на Лівобережній 15 років і щодня ходила повз цей театр. Злукавлю, якщо скажу, що не мріяла одного дня побачити на цих вертикальних афішах, які видно і з метро, і з Броварського проспекту, своє ім'я.
В липні планується прем’єра у Берліні із режисером Андреасом Мерцем. Це був його запит. Але проєкт дуже сильно став і моїм. Андреас у 2010 році був у Донецьку, робив там вуличний театр. І захотів зробити зараз проєкт про людей, які брали в ньому участь. А ми ж усі розуміємо, що це люди із історією двох разів вимушеного переміщення.
Я просто не могла пройти повз цю тему, оскільки це моє рідне місто. Ми взяли близько 15 інтерв’ю. Я сама плакала, беручи їх
Було дуже багато чуттєвих моментів, ностальгії. Хтось в інтерв’ю називає парк, а я там провела дитинство. А ми там із братом катались на каруселях, а ми там гуляли по алеї казок і були на дитячій залізниці. Андреас каже: «Ми візьмемо інтерв’ю у жінки, яка зараз живе у Львові і веде театральну групу для дітей». Я починаю брати інтерв’ю і розумію, що це Ольга Чистоклетова. І я вже нічого не можу брати і починаю просто ревіти, бо вона і її чоловік створили перший незалежний театр у Донецьку і, швидше за все, один із перших незалежних театрів в Україні ще у 1989 році — «Жуки». І я була там зі своїм класом. І вони справили на мене настільки сильне враження, що я знала — я хочу робити щось подібне. Це те, з чого і я складаюсь.
Потім я намагалась зібрати ці інтерв’ю в певну структуру. І повстав текст. Він вийшов непростий. Ми створюємо німцям проєкцію східно-німецької народної республіки і референдум, де існує вибір, але без вибору.
Дуже цікаво, як це сприйме німецький глядач, оскільки нам не хотілось зупинятись на тому, що на сцену виходять нещасні українки і розповідають про своє важке життя
Хотілось піти далі, дати відчуття відповідальності. Не знаю на скільки це вдалось. Зараз ідуть репетиції.
Є попит, я бачу, що зараз я вже на тому етапі, коли театри, які хочуть зі мною працювати, замовляють тексти. Мене часто запитують як це мати велику фірму, коли у тебе є команда, персонал. Я й пишаюсь тим, що я зробила. Відчуваю радість від того, що я роблю кожного дня, але так само майже сором від того, що багато моїх друзів на передовій, а я ні, та наче виправдовую себе тим, що в мене двоє дітей, двоє непрацездатних батьків і свекруха. Ось такі думки часто накривають.
Сцена з вистави «Бука» в Польському театрі у Бидгощі (режисерка — Ольга Турутя-Прасолова). Фото: Przemyslaw Jendroska / пресматеріали
В мене прекрасні стосунки з обидвома дітьми, але дуже мало для них часу
Особливо, коли пишу. Це єдина моя проблема. Синові вже сімнадцять. Він спочатку не хотів бути у Польщі й мені дуже його бракувало. Цього року закінчує школу за українською системою в Освітньому центрі «Материнка» імені Дмитра Павличка у Варшаві. Йому вже більше хочеться свободи, жити своє життя. Щоразу відповідає: «Мамо, я тебе люблю!», коли я хвилююсь про плани на майбутнє.
Донька третьокласниця відразу пішла в польську школу і говорить польською практично без акценту.
Часто в ній пізнаю себе. Я була досить зухвалою. В дитинстві мені здавалось, що я все можу, всі люблять і все у мене є
Я дуже багато встигала: окрім загальноосвітньої, я ходила в балетну школу, театральний та літературний гуртки. Вставала о п'ятій ранку, робила уроки, на сьому тридцять йшла до школи, потім були позакласні заняття, на шосту годину вечора балетна школа. Сім років підряд я спала по п’ять годин. Мені це подобалось.
Мої батьки з того часу, коли обіймати дітей вважалось збоченням. З восьми років я торгувала влітку на ринку поруч з мамою, яка там працювала. Це ж були 90-ті роки, тотальна бідність. Не можу сказати, що мене безмежно любили, але й дуже не ображали. Побити могли, це тоді було нормою. Я сама знаходила себе. Мене перло, що комусь подобається те, що я роблю, що я можу організувати такий шкільний вечір, де сміються усі вчителі та учні.
Мою малу ніхто не примушує щось робити. Я часто її обіймаю і цілую
Вона фонтан ідей і дуже сильна особистість. Три роки ходила теж у балетну школу. Набридло. Тепер пішли на контемп. Це її вибір. Буває їжджу в справах по місту, а вона мені пише: «Мамо, коли ти вже будеш вдома і обіймеш мене?» і я така: «Ну все, треба їхати додому обіймати дитину».
Коли українка укладає шлюб з поляком, неможливо просто прийти до Urzędu Stanu Cywilnego (польський аналог РАГС) та визначитися з датою весілля — процес підготовки триває від 2 до 8 місяців. Для початку вам потрібно зібрати документи, з якими ви маєте прийти до РАГСу, та скласти заяву.
Щоб вступити в шлюб у Польщі, у іноземця питають довідку з країни походження про те, що він/вона немає перешкод для шлюбу (особо не перебуває у шлюбі в своєї країні, не оголошена недієздатною). Основна проблема полягає в тому, що в Україні такий документ не видається. Тож якщо вам пропонують замінити його довідкою від нотаріуса чи чимось іншім, не треба погоджуватися и витрачати на це кошти. Треба звернутися до суду, щоб вам видали рішення про звільнення від цієї вимоги.
Документи для РАГСу від нареченого (поляка):
1. Паспорт (Dowód osobisty); 2. Свідоцтво про народження (Odpis aktu urodzenia); 3. Dowód opłaty skarbowej 84 zł (платиться на місці, квитанція про оплату видається в день подачі заяви).
Документи від нареченої:
1. Копія першої і другої сторінок закордонного паспорта з присяжним перекладом; 2. Копія першої і другої сторінок українського внутрішнього паспорта з присяжним перекладом; 3. Оригінал та копія свідоцтва про народження також з перекладом tłumacza przysięgłego; 4. Карта побиту або документ про отримання Pesel UKR; 5. Рішення суду про те, що наречена звільняється від необхідності надавати польскому РАГСу довідку про те, що вона немає перешкод до одруження. Decyzja Sądu о zwolnienie od obowiązku złożenia lub przedstawiania kierownikowi urzędu stanu cywilnego dokumentu do zawarcia związku małżeńskiego.
Щоб отримати децизію суду, потрібно:
1. Скласти Wiosek o zwolnienie obowiązku złożenia lub przedstawiania kierownikowi urzędu stanu cywilnego dokumentu do zawarcia związku małżeńskiego. Зразок можна отримати в суді — у польського адвоката; 2. Зробити копію позову з усіма додатками (її суд має надіслати нареченому); 3. Одна копія самого позову із затвердженою датою подачі та печаткою для себе; 4. Копія перших двох сторінок закордонного паспорта з присяжним перекладом; 5. Копія свідоцтва про народження з присяжним перекладом; 6. Odpis aktu urodzenia нареченого; 7. Довідка з посольства пр те, що Україна не видає zaświadczeń (довідок про те, що немає перешкод для шлюбу); 8. Заява з посольства про неперебування в шлюбі з перекладом; 9. Копія карти побиту або свідоцтво про отримання Pesel UKR; 10. Підтвердження судових оплат ( сума становить трохи вище 100 злотих, можна відправити кошти з мобільної аплікації відразу на рахунок суду).
За 1-3 місяці наречені отримають Wezwanie strony do osobistego stawiennictwa. Це виклик на розгляд справи. Під час розгляду справи суддя може ставити питання, які допоможуть йому зрозуміти, чи добре наречені знають одне одного та чи є їхні стосунки щирими. Це робиться для того, щоб уникнути фіктивного шлюбу. Можуть запитати, які цукерки полюбляє наречена або як звуть батьків нареченого.
Потім суду потрібен час на прийняття рішення, а коли рішення зрештою буде ухвалено судом, мине ще три тижні до отримання децизії для РАГСу. Чому 3 тижні? Це термін для складання апеляції та інших судових процедур. Можна раніше попросити в канцелярії odpis postanowienia ze stwierdzeniem prawomocności (послуга коштує 12 злотих) і вже подати з ним заяву до РАГСу, а потім принести саме рішення.
Трапляється, що від суду немає жодної реакції протягом декількох місяців, і тоді обов’язково треба нагадати про себе мейлом. Вам мають надіслати лист про надання номеру справи (sygnatury akt) та копію документів справи для нареченого. Також можна скласти заяву про пришвидшення розгляду справи.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.