Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Цей термін стає все популярнішим. Раніше ним позначали лише професійне вигорання. Зараз все частіше спеціалісти відзначають, що вигорання – це і про стосунки і про затяжний стрес від війни. Емоційне вигорання – це зміни у поведінці людини внаслідок емоційного виснаження. Як розпізнати емоційне вигорання розповідає психолог Юлія Квасниця:
Психолог, сексолог, член Європейської, Української та Польської асоціацій транзакційного аналізу, член Польського сексологічного товариства.
Має понад 5 років приватної психологічної практики. 12 років роботи в судовій системі (перша спеціальність юридична).
З березня 2022 року перебуває у Варшаві, працює та продовжує психологічну практику онлайн та офлайн.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам [email protected], і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>
Найважливіше — підтримка і захист чоловіка у цій ситуації
До Польщі я приїхала на початку війни — разом із бабусею, яка мене виховувала. Зараз ролі помінялися, я доглядаю бабусю. Після перших кількох тижнів, коли ми трохи охололи після приїзду, я почала шукати роботу. Влаштувалась у невелике сімейне підприємство, якому підпорядковуються кілька десятків людей. Я була щаслива, що отримала цю роботу, намагалася не виділятися на тлі інших працівників.
На роботі я познайомилася з хорошим чоловіком. Він займався практично будь-яким ремонтом: коли машина ламалася, вмів її відремонтувати, а якщо хтось із працівників хворів, ставав за станок поруч з нами. Дівчата в його компанії були неговіркі, тоді як я спочатку розмовляла англійською, а потім — як підучила — вже польською. Маю здібності до мов і швидко її опанувала.
Якось я відчула, що він ставиться до мене інакше, ніж до інших співробітників. Він завжди був добрий до мене, затримувався біля станка, розпитував, що у нас відбувається, як справи на фронті. Я перехоплювала його погляд, і він не залишався байдужим.
Я була в захваті, коли він запросив мене на побачення, а за ним на наступне й наступне. Ми стали парою, і тільки тоді я дізналася, що він син господарів заводу. У них така філософія роботи, що всі діти в родині працюють на заводі, щоб знати, як що працює і одного разу очолити бізнес.
Мій хлопець зробив мені пропозицію через пів року, і я, звичайно, погодилася вийти за нього. Я була і є закохана. Ми разом переїхали до його квартири, і тут почалися проблеми.
Справа в тому, що нас часто відвідує його мама. Вона може заскочити без попередження. І мені дуже погано від того, що вона ставиться до мене, як до повітря, у кращому випадку — як до слуги. Вона навіть не звертається до мене напряму, лише через сина. Каже: «Нехай вона зробить нам чаю».
Коли мій наречений каже їй, що я взагалі-то тут і розумію польську, вона вдає, що не чує цих слів. Якщо вона запрошує його на недільну вечерю, то завжди без мене. Впевнена, їй не подобається, що її син зв'язався з безгрошівкою-українкою.
Знаю, мій наречений любить мене, але сім'я також важлива для нього. Я впевнена у своїй любові, його гроші для мене не важливі. Ми могли б почати спочатку, але я не думаю, що ми це зробимо. Моя майбутня свекруха не залишить нас самих. Боюся, що вона буде тиснути на мого нареченого і наша любов може стати жертвою материнського тиску. Іноді мені хочеться висловитися, сказати, що я тут.
Я освічена, на їхні гроші не йду, але боюся, що вона мене все одно не послухає.
Чи мають наші стосунки шанс у протистоянні з материнською — у даному випадку власницькою — любов'ю?
Юстина Майхровська, психолог на Avigon.pl:
Дякую, що поділилися. Бачу, що ситуація з майбутньою свекрухою складна і напружена. Видно, що вам не байдуже, що ви з нареченим обидва маєте щирі почуття одне до одного, а це є дуже важливою основою.
Хочу звернути вашу увагу на кілька важливих аспектів, які можуть допомогти вам зрозуміти ситуацію і впоратися з нею:
Часто в подібних ситуаціях важливу роль відіграє те, як син реагує на поведінку матері. Вкрай важливо, щоб ваш наречений намагався відповісти, коли ваша свекруха ігнорує вас, що свідчить про те, що він вас підтримує.
Дуже важливо, щоб він продовжував встановлювати чіткі межі у цих стосунках, повідомляючи своїй матері, що ви поруч, що ви його наречена, яку він любить, важлива частина його життя, і що ви заслуговуєте на повагу.
Важливо разом визначити, як можна реагувати на складні ситуації з мамою
Ви відчуваєте, що ваша майбутня свекруха вас ігнорує та зневажає, це розчаровує і змушує сумніватися щодо вашої цінності в цих стосунках. Ваші почуття повністю виправдані. Ви заслуговуєте на шанобливе ставлення. Можливо, варто розповісти
своєму нареченому про ваші емоції та занепокоєння. Головне — зрозуміти, як ви можете разом реагувати на складні ситуації з його мамою.
Хоча поки що ситуація здається патовою, у у майбутньому може з’явитися можливість більш близького контакту. Важливо, щоб ви були готови до розмови, але також усвідомлювали, що зміна її підходу може зайняти час. Замість того щоб намагатися переконати свекруху, зосередьтеся на зміцненні стосунків з партнером і подбайте про власний душевний комфорт.
Встановіть чіткі межі щодо того, коли і як його мати може відвідувати вас
Ваші стосунки мають хороші шанси, якщо ви разом зможете протистояти труднощам.
Важливо, щоб ви були одностайні в цьому і відкрито говорили про свої почуття та потреби. Варто розглянути спільні сеанси з терапевтом, які можуть допомогти вам краще зрозуміти динаміку стосунків і розробити стратегію вирішення складних ситуацій.
Разом зі своїм нареченим чітко визначте, коли і як його мати може відвідувати вас. Якщо її візити відбуваються без попередження і викликають дискомфорт, важливо, щоб ваш наречений ввічливо, але твердо повідомив про це. Це може бути ключовим кроком у розбудові автономії ваших стосунків.
Важливо, щоб ваш наречений активно підтримував вас у ситуаціях, коли його мати ігнорує вас. Вирішіть разом, як реагувати, коли його мати вас не помічає або звертається до вас через нього. Наприклад, наречений може постійно виправляти свою матір, кажучи: «Мамо, поговори з (ваше ім’я) безпосередньо».
Висловлення своїх почуттів спокійним і напористим способом іноді може допомогти прояснити непорозуміння
Якщо ви бажаєте і ситуація дозволяє, можете спробувати поговорити з майбутньою свекрухою безпосередньо. Наприклад, ви можете сказати: «Я бачу, що ви дбаєте про свого сина, але я б хотіла, щоб ми могли робити це разом. У нас можуть бути хороші стосунки».
Стикаючись з такими незручними ситуаціями, важливо подбати про свої емоції та психічне здоров’я. Розгляньте такі методи боротьби зі стресом, як медитація, здорове харчування й регулярні заняття спортом, прогулянки, розмови та зустрічі з близькими. Це допоможе вам зберегти внутрішню рівновагу.
Регулярно розмовляйте зі своїм нареченим про майбутнє та про те, що ви можете зробити для того, щоб стосунки стали міцнішими. Якщо ваш наречений буде постійно вас підтримувати, ваші стосунки зможуть вистояти навіть у найскладніші моменти. Кожна складна ситуація може стати можливістю зміцнити стосунки.
<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам [email protected], і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>
Я живу в Польщі з 18-річною донькою. Вона навчалася дистанційно в українській школі майже два роки, бо не хотіла переривати навчання, але разом з тим зустріла багато польських друзів. Спочатку я була дуже щаслива, що вона не закрилася перед новою країною та знайомствами, але тепер відчуваю, що щось упустила.
Я не помітила або не могла помітити — я працюю позмінно, — що моя донька починає вести доросле життя. Тільки-но їй виповнилося 18, вона вирішила, що не має наміру продовжувати навчання. Що того, що вона здобула в освіті, їй достатньо, а життя надто коротке й непередбачуване, щоб витрачати його даремно.
Моя донька красива. Вона завжди подобалась хлопцям. У Польщі вона познайомилася з багатим поляком і почала нове життя. Спить до полудня, піклується про себе, виходить з дому вночі й гуляє до ранку.
З цим новим бойфрендом, точніше чоловіком, адже йому 27 років, вони одягаються в дорогий одяг, купують схожі спортивні костюми й взуття. Я думала, що знепритомнію, коли знайшла на кухонному столі чек на шльопанці вартістю понад 1500 злотих. Адже це майже половина моєї зарплати на місяць.
Я намагалася поговорити з нею спокійно, але безуспішно. Почула, що я просто скиглю, а вона знає, що робить. Кілька разів я не витримувала й кричала, що думаю про її поведінку, що вона поводиться як утриманка. Що буде, якщо хлопчикові вона набридне? Або він зробить їй дитину?
Звичайно, у моєї дочки є відповідь на все. Вона стверджує, що бути утриманкою — це непогано. Якщо чоловік хоче витратити на неї гроші, вона буде дурною, якщо цим не скористається. Також я дізналась, що моя донька думає про мене. На її думку, краще насолоджуватись багатим життям, ніж працювати на таке жалюгідне життя, як моє.
Я боюся за неї, боюся, що цей хлопець чи хтось інший завдасть їй болю в майбутньому. Не знаю, як з нею розмовляти, щоб вона не була, як той метелик, що без вагань летить до світла на загибель.
Одного дня я прийшла додому і зустріла тут їх обох. Вирішила скористатися ситуацією і поговорити з цим чоловіком. На жаль, не вийшло, адже донька затягла його до своєї кімнати, наказуючи не слухати «цю божевільну жінку».
Ніколи не думала, що доживу до того, що моя дитина так про мене буде говорити. Я сама її виховувала, робила все, щоб у нас було мирне гідне життя, але доньці цього було явно недостатньо.
Іноді я проклинаю себе за те, що приїхала з нею до Польщі. Ми врятували себе фізично, але наше родинне життя та майбутнє моєї доньки тут зруйновані. Тепер я навіть не можу змусити її повернутися. Вона доросла і може сама вирішувати. А може, я просто була поганою мамою, що тепер моя дитина так поводиться і не поважає мене?
Юстина Мацкевич, психолог на Avigon.pl:
Шановна читачко, дякую, що ви вирішили поділитися своєю важкою історією. Ваше занепокоєння цілком зрозуміле, і емоції, пов’язані з цією ситуацією, вас переповнюють. Як мати ви бажаєте кращого для доньки, але натикаєтесь на стіну, яка розділяє вас. Легко почуватися безпорадним у такій ситуації, але є кроки, які ви можете зробити, щоб спробувати покращити ваші стосунки та підтримати доньку.
Насамперед варто спробувати поглянути на ситуацію з позиції вашої дочки. У неї важкий період життя, де вона намагається знайти себе і свій шлях. Переїзд до нової країни — це величезний виклик. Її нинішній спосіб життя може бути способом впоратися з цими труднощами та знайти своє місце в цьому всьому.
Уникайте критики і покажіть їй, що ви хочете її зрозуміти
Розумію, що її вибір болючий і тривожний для вас, але спробуйте поговорити з нею відкрито та зі співчуттям. Намагайтеся уникати критики та засуджень, оскільки вони можуть ще більше віддалити вас одна від одної. Натомість запитайте, що робить її щасливою зараз і що для неї важливо. Покажіть, що ви хочете її зрозуміти, навіть якщо ви не завжди згодні з її вибором.
Ключовою є довіра — якщо вона відчуває, що ви їй довіряєте, вона стане охочіше говорити про свої плани на майбутнє.
Спробуйте поговорити з нею про її мрії та плани. Не в контексті критики нинішнього способу життя, а з цікавістю — чого б вона хотіла досягти, що її мотивує, якою вона себе бачить через кілька років? Це може бути важко, але варто спробувати зрозуміти, чому вона вважає своє теперішнє життя привабливим. Спільні роздуми про майбутнє можуть змусити її задуматися й зробити можливі зміни.
Що стосується партнера вашої доньки — постарайтеся пізнати його ближче, не засуджуючи. Можливо, в нейтральній розмові вам вдасться краще зрозуміти ці відносини і знайти більше спокою.
Те, що ваша донька зараз йде своїм шляхом, не заперечує всього, що ви для неї зробили
У цій ситуації також важливо піклуватися про себе. Зараз ваше психічне та емоційне здоров’я мають вирішальне значення. Розмова з близькими або зустріч з друзями можуть бути підтримкою прямо зараз. Якщо вам потрібно краще зрозуміти свої емоції та знайти спосіб ефективного спілкування, подумайте про розмову з психологом або сімейним терапевтом.
Насамкінець хочу запевнити вас, що ви не погана мати. Ваші дії не викликають занепокоєння. Той факт, що ваша дочка зараз йде своїм шляхом, не заперечує всього, що ви для неї зробили. Ваші стосунки ще можуть змінитися та покращитися. Намагайтеся будувати мости, а не стіни — через спільні інтереси, час, проведений разом, і розмови без осуду.
Ваша любов і підтримка — ось те, що може допомогти вашій дочці знайти стабільність і зрілість у прийнятих рішеннях. Бажаю вам багато сил і терпіння в цей важкий час.
«А як ви допомагаєте своїй «зозульці» від депресії?» — пише один з моїх френдів у фейсбуці й ілюструє свій пост смішним мемом з келишком лікеру. Ще нещодавно я би просто пройшла повз і навіть не спіткнулась. Але знання примножують не лише гризоти, але й відчуття відповідальності. «Не хочу бути занудою, але алкоголь не допомагає від депресії. Рівно навпаки, бо це депресант», — коментую я. Мій френд щиро здивований і вибачається, мовляв, як це дав маху, адже він сам головний редактор медіа про здоров’я, а чогось не подумав про недоречність такого жарту. І я чудово розумію: адже теж раніше була в цьому іншому човні.
В українському суспільстві тема депресії є недостатньо проговореною.
Часто так називають гнітючий настрій, чимало людей щиро вважають, що депресія найкраще лікується роботою й добрим копняком, або навпаки — мандрами, щирими розмовами з друзями, пляшечкою червоного сухого і т.д.т.п.
Візьми себе в руки, ганчірко, ну. Та ж беру, беру, ще ось цей проєкт, і ось те відрядження, і ще три роботи зверху, а потім нарешті в мене буде повноцінний відпочинок, і тоді вже видихну. Але хм, ось нарешті цей відпочинок, а чомусь ніяк не видихається. Цікаво, чому?!
Я була щиро здивована, коли раптом на прийомі в психіатрині, куди мене змусили піти мої знайомі, отримала врешті діагноз «депресія середньої тяжкості» й рецепт на антидепресанти та протитривожні препарати. «У мене депресія? Та ну. Я ж не маю суїцидальних намірів». «А ви хотіли, щоб дійшло вже до цього?» — спитала лікарка.
У психічного розладу під назвою «депресія» насправді безліч облич. І це захворювання підступне тим, що дуже поступово роз’їдає особистість, повільно підточує фундамент, аж раптом урешті-решт ти таки зізнаєшся собі, що тепер уже на дні, і ніякі зміна діяльності, відпустки абощо не можуть зарадити процесам, які відбуваються у твоєму мозку. Стадії цього захворювання різні, й усвідомлення того факту, що з тобою чи дорогою тобі людиною щось явно не так, може бути повільним. Іноді буває запізно. Тим важливіше вчасно розпізнати проблему.
Мої минулі уявлення про депресію, помножені на спостереження за деякими людьми, що мають цей діагноз, збудували в моїй голові певний стереотипний образ. І не лише в моїй. Можливо, ви знаєте картинку із зображенням сумного чоловіка в автобусі та слоганом «У Штефана депресія». Далі погляд фокусується на задньому плані, і там ми бачимо ще одного чоловіка, який говорить зі своєю супутницею і сміється. Маленький підпис поруч підказує: «Ось Штефан». Так от «Штефан» — це я.
Німецька інформаційна кампанія для звернення уваги до теми депресії
Багато сміюся, захищаюся маскою постійної усмішки. Але разом з тим провалююся поступово в таке безсилля, коли кожна найпростіша дія зрештою стає раптом дуже складною. Помити голову, відповісти на повідомлення, зосередитися на будь-якому завданні, згадати потрібну назву — надзвичайно складно. Відкриваєш документ, який потрібно закінчити до дедлайну, але хочеться кричати від неможливості написати хоч кілька рядків. І тоді закриваєш його.
До певного моменту мої дні ніби чергувалися: ось я бігаю з висолопленим язиком і намагаюсь виконати всі свої обіцянки, їжджу в безкінечні відрядження, маю публічні виступи тощо. А ось лежу пластом, дивлюся найпримітивніші фільми, їм нездорову їжу, п’ю вино, і цей нехитрий швидкий дофамін — мій максимум
В якийсь момент я усвідомила, що в мене залишилися тільки оці другі дні. Безпросвітність, липкий морок, астенія, розфокусована свідомість, покоцана пам’ять.
«Мені здається, якби у вас не посипалася врешті когнітивка, ви б і не прийшли до мене. Лише страх репутаційних втрат змусив вас звернутись до спеціаліста», — каже лікарка. І це правда. Чомусь довгий час здавалося, що ці мої проблеми несуттєві й несправжні, особливо в порівнянні з труднощами інших. У моєму оточенні тепер багато тих, хто має тяжкі види депресії, ПТСР і інші наслідки непростих перетинів з війною. Але важливо не порівнювати власні симптоми із симптомами інших — ця порада лікарки здалася такою корисною.
Втім уже тоді, коли я отримала діагноз і план лікування, виявилося, що зовсім не порівнювати неможливо, адже наводячи по-новому фокус на людей довкола, стало ясно, що досвід депресії знайомий дуже багатьом. «Я мало не самовбився нещодавно, але мене врятувала жадібність, ахаха: згадав про депозит, про який я не повідомив свого сина», — сміється знайомий, кремезний вічно усміхнений ветеран, який більше не може бути у війську через проблеми зі здоров’ям. «О, у мене була післяпологова депресія, ледве вигребла», — між іншим розповідає знайома редакторка. «Що саме тобі виписали? Яка діюча речовина?» — діловито уточнює приятелька, а потім розповідає про те, чого мені чекати від свого організму в перші місяці лікування.
Часом виникає відчуття, що всі довкола вже мали чи мають цей досвід: хтось роками існує на антидепресантах, хтось хвалиться своєю ремісією, а хтось тільки наважується врешті піти до лікаря. Хм, якось це дивно.
А що як ярлик депресії вішають тепер на кожного другого, аби ми платили дурні гроші за ліки і психотерапію? Може, проблему перебільшують?!
Та ні, скоріше, навпаки, применшують. Офіційні дані кажуть, що в 2024 році Україна очолила список країн з найвищим рівнем захворюваності депресією. Тож нічого дивного, що, роззираючись довкола, я зустрічаю таку кількість людей із цим діагнозом. А знаєте, що особливо страшно? Все це моя бульбашка. Тоді як є ще інші — безліч українців, які з різних причин не звертаються до лікарів, особливо психіатрів, і не лікують такого роду захворювання. Я можу тільки уявити, скільки по всій Україні та серед тих вимушених переселенців ще не діагностованих захворювань різного роду, зокрема тих, що пов’язані зі психікою. Під час війни ми не стаємо здоровішими, і тому цілком логічно допомагати своїй «зозульці» і передусім вчасно звертатися до потрібних спеціалістів.
«Часом виникає відчуття, що всі довкола вже мали чи мають цей досвід депресії»
Нещодавно я поділилась у фейсбуці тим, що лікуюсь від депресії. Мене здивувало, що чимало підписників сприйняли цей пост як сміливий камінг-аут: мені дякували за те, що я «не побоялася поділитися такою інформацією». Але я не бачу причин тримати це в секреті. Годі вже стигматизувати депресію та інші розлади, ми живемо в сучасному світі з його сучасними викликами, і дуже важливо працювати з власними стереотипними уявленнями про ті чи інші речі.
Поруч гинуть хороші люди — і не лише на полі бою. Часто ці люди програють битви з чорною тінню у клітках власних квартир, а ми потім дивуємося, горюємо — і як-то не помітили, не зреагували вчасно
Тож давайте змінювати оптику, допомагати — як у літаку — спершу собі, потім іншим. І працювати всі разом над тим, аби Україна посідала перші місця у значно більш симпатичних рейтингах. Ну а я собі крокую в напрямку до світла, вчуся по-новому розраховувати свої сили, знову можу працювати, не провалювати дедлайни і часом навіть доволі щиро сміятися.
<frame>Суперово піти на побачення зі собою, почитати наодинці книжку, вирушити у соло-подорож, але часом на зміну хочеться товариства. А де взяти такого, щоб не мріяти, щоб пошвидше пішов?! Знайти «свою» людину — завдання не з найпростіших. Ускладнюється воно у випадку вимушених міґранток, які часто потрапляють у зовсім нові для себе культурні середовища. Sestry.eu попросили українок поділитися своїми історіями онлайн-побачень, побудови стосунків з іноземцями. Про це ми писатимемо у циклі статей про різні країни, наша нова зупинка — довгоочікувана Іспанія.<frame>
Дисклеймер: це історії кількох десятків жінок, з якими поспілкувалися Sestry.eu. Їхній досвід є особистим. Він не може сприйматися як соціологічне дослідження щодо всіх чоловіків з країн, які згадані в циклі статей.
Мрія, що не стала реальністю
Коли ми починали писати статті про побачення українок з чоловіками з інших країн, то планували об’єднати Іспанію з Італією. Ці народи мають подібний південний темперамент: вони емоційні, пристрасні, щедрі на компліменти. Однак наші співрозмовниці наголошують: іспанці мають свої унікальні національні особливості на шлюбному ринку. Варто про них знати, якщо хочете будувати з ними стосунки.
Перше, що необхідно знати, радять українки: не вірте своїм вухам
Іспанець вже у листуванні може вас засипати компліментами, якими вас не пестити жодного разу українські чоловіки: "Eres un sueño hecho realidad," (Ти — мрія, що стала реальністю), "Eres la persona más hermosa que he conocido," (Ти — найкрасивіша людина, яку я коли-небудь знав), "Cada vez que pienso en ti, me siento más feliz" (Щоразу, коли думаю про тебе, я відчуваю більше щастя), "Eres mi inspiración y mi alegría" (Ти — моє натхнення і моя радість). Вони хочуть чути компліменти у відповідь.
— Тут, як і в Італії, сильна позиція матері, — говорить Мілана (ім’я змінено на прохання героїні — прим.ред.), — але у мене інколи складається враження, що й від партнерки вони очікують таких щедрих заохочень. Часто починають здалеку: «Як тобі в Іспанії, чи подобаються тобі іспанці, а наша їжа, а що думаєш про мене..?» Наче просять: «Матусю, похвали, який я у тебе розумний, гарний та в шапці».
Танцювати, насолоджуватись часом разом — будь ласка. Дуже люблять говорити про їжу, та їхні серця можна розтопити, смачно нагодувавши такими традиційними іспанськими стравами, як паелья, тортилья, гаспачо.
Фото: Shutterstock
Відповідальність — тільки в екстрених випадках, коли він розуміє, що саме без вас не може. Формат сайтів знайомств якраз про те, що новий свайп, і у нього буде нове знайомство. Тут дуже легко ставляться до розставань.
Іспанія, як ніжна мама, приймає своїх дітей у теплі сонячні обійми. Вона визначає ваше місце в системі та ніжно контролює кожен ваш подих. Чоловіки не дуже поспішають укладати шлюб, бо це відповідальність, якої вони б хотіли уникнути. Навіть у шлюбі вони із задоволенням будуть ділити рахунки, але на відміну від чоловіків з країн Скандинавії, не так охоче домашні обов'язки, або догляд за дітьми.
Можливо, це пояснюється дороговизною житла — шукають пояснення українки.
Іспанці можуть жити з батьками до пенсії. Спочатку через зручність, а потім — через догляд за ними
Тут нормально, що люди живуть до 90 і більше років. Молоді люди часто живуть з батьками, якщо не хочуть витрачати гроші на оренду або не можуть собі це дозволити. Орендувати кімнату в квартирі з сусідами можна, а ось знайти окрему квартиру — складно і дорого. Рівень безробіття високий, шукати нормальну роботу в деяких регіонах можна роками.
Якщо жінка має дітей, то не завжди їх прийматимуть з відкритими обіймами, хоча є й кардинально інший підхід. Люди не поспішають народжувати навіть власних дітей, віддаючи любов та турботу домашнім тваринам. Станом на 2024 рік, в Іспанії зареєстровано 7,3 мільйона дітей віком до 15 років і близько 9 мільйонів собак. Багатьох українок дивує, коли іспанці в 55+ років пишуть на сайті знайомств, що «хочуть власних дітей колись (в майбутньому)».
О, Лунін!
Українки розповідають, що іспанці можуть освідчитися у коханні, жодного разу не побачивши дівчину перед собою в реальному житті. Ніхто не знає, чи вони просто емоційно схильні до такої експресії, чи в той конкретний момент відчували саме так. Бо вже через деякий час вони зникають, наче щойно не обіцяли дівчині дістати зірку з неба. За гучними словами та обіцянками часто немає ніяких дій.
— Мій досвід каже, що іспанці дуже легко захоплюються, але потім так же блискавично втрачають інтерес до дівчини, — ділиться українка Ангеліна (ім’я змінено на прохання героїні — прим.ред.). — Вони справляють враження вічних дітей, які на питання «Як твої справи?» хочуть почути лише «Все в порядку», а не розповідь про реальні проблеми, страхи, переживання. Кілька разів експериментувала, відповідаючи на це питання розгорнуто: про пошуки житла, роботи, про ситуацію в Україні. Люди більше не виходили на розмову та зникали. Потім, заради експерименту, розповідала про щось позитивне, але важливе для мене. Тоді вони відповідали, що «прекрасно, радий за тебе!» Такі розмови їм подобаються більше.
Люблять говорити про футбол. Андрій Лунін, воротар «Реал Мадриду» зробив для формування позитивного іміджу України більше, ніж все посольство України. «Українка? О! Андрій Лунін, знаю!»
Фото: Shutterstock
Українки розповідають, що іспанські чоловіки часто в розмові кажуть, що мріють про активних жінок, які не бояться тілесності та виявляти сексуальність. Однак на практиці виходить не зовсім так. Не даремно, слово «мачо» (macho) — іспанського походження. Таким чоловікам притаманно домінувати в стосунки. Іспанцям ближча позиція, коли жінка пасивна, ніжна, поруч з якою можна відчувати себе тим самим мачо.
— Я помітила тенденцію: якщо чоловікові я цікава, він виявляє багато ініціативи, — ділиться спостереженнями Ярина, — якщо ж ні — мене часто дорікали за недостатню ініціативу. Казали, що через сильний фемінізм тут жіноча ініціатива має бути обов’язковою. Однак ці стосунки нічим добрим не закінчилися.
Іспанці не дозволяють собі переходити межу, якщо жінка не дає чіткого сигналу, що вона не проти зближення. Це пов'язано не з національними рисами характеру, а скоріше із суворим законодавством за домагання та дискримінацію. Якщо не було чітко прокомунікованої згоди, то може бути штраф чи арешт. Разом з тим, кажуть дівчата, найчастіший запит на сайтах знайомств, як і всюди, — легкі стосунки без емоційної складової.
Блакитноока блондинка і сальса в 90 років
Співрозмовниці Sestry.eu кажуть, що для України загалом тут ставляться позитивно, однак існує чимало стереотипів. Більшість — позитивні, але вони грають проти реальних жінок.
Багато разів чула, що нас вважають красивими, але холодними жінками, у порівнянні з місцевим темпераментом, — говорить Ангеліна, — ми не дуже легко зближуємося, не такі емоційні
Є й негативні стереотипи. Наприклад, що українські жінки більш залежні, легкодоступні. За житло та їжу вони робитимуть все. Як один стереотип вживається з іншим — українки не можуть пояснити. Однак зазначають, що до України тут ставляться з великою повагою та співчуттям навіть через 2,5 роки повномасштабної війни.
Світловолоса, синьоока чи зеленоока, молода, струнка, модельної зовнішності — такими уявляють собі іспанці українок.
— Блондинка — це просто фетиш тут, — говорить 45-річна українка Анна. Вона показує фото, яке зібрало 300 типових для іспанців повідомлень за день: «Як справи?». На ньому вона млосно відпочиває, напівлежачи на лавці у парку — блондинка з короткою зачіскою, з яскраво вираженими формами, з червоним манікюром, в червоній сукні. Потім заради експерименту розмістила звичайне стандартне фото і отримала 3-4 повідомлення на день.
Іспанці бачать красу іншого типу, однак в українках шукають ту, яку уявляють стереотипно. Якщо жінка не підходить під це уявлення — засмучуються.
Фото: Shutterstock
— Мене кілька разів іспанці просили знайомити з неодруженими подругами, — каже Ярина (імя змінено на прохання героїні — прим.ред.), — коли показувала фото, то чула: «Ууу, то вона… звичайна», і абсолютно ніякої зацікавленості. Однак, коли доходило для реальних знайомств, то за 2,5 року всі мої знайомі українки, які хотіли побудувати стосунки з іспанцями, віком від 25 до 75 років — всі вже в парах. Хоча не всі шукали тривалих стосунків, але є й щасливі шлюби. Тільки в них є одна особливість — там дуже зрілі самостійні жінки, які ведуть бізнес, мають роботу. Іспанцям з такими комфортно.
Сама Ярина на сайтах знайомств з 2005 року — і в Україні, і в Іспанії. Її тато давно живе в Іспанії, тож вона була там багато разів, однак чоловіка знайшла після переїзду у 2022 році через війну.
— Мені 42 роки, вага понад 100 кг, дітей немає. Майже рік в стосунках з чоловіком мрії. Він старший на 15 років, але чудово виглядає, та й загалом перевершив усі мої найсміливіші мрії. В Іспанії я зареєструвалася в Тіндері, бо не вистачало знайомих для спілкування. Загалом Тіндер у всіх країнах однаковий — це справжня лотерея. У Facebook-знайомствах чоловіки виявилися більш цікавими, а спілкування — більш змістовним. З моїм коханим я познайомилася випадково, коли вже не шукала стосунків чи кохання. Я просто гортала профілі, лайкнула, навіть не вдивляючись. Коли почалося спілкування, воно одразу стало дуже приємним. Досі я перебуваю в приємному шоці від наших стосунків та спільного життя.
Втім до цього Ярина мала багато негативного досвіду. Найгірше побачення сталося, коли іспанець забрав її на машині і довго шукав паркування в центрі. Вони зайшли до першої-ліпшої кафешки, де хлопець запитав, чи є в неї гроші на каву. Посеред розмови він встав і вийшов. Вона подумала, що щось не зрозуміла, заплатила за каву, вийшла, а його і машини вже не було.
Інший випадок: чудове спілкування в Інтернеті, чоловік мав приїхати з іншого міста, вона купила квитки на шоу фонтанів, готувалася, чепурилася. За годину до зустрічі він написав, що його збив мотоцикл, а потім заблокував її скрізь
Ярина підтверджує, що іспанці дуже емоційні. Якось її залицяльник, який не зміг приїхати на побачення через справи, розплакався через це.
— Чоловічих істерик тут я бачила більше, ніж за все життя в Україні, — каже жінка, — мені писали різні чоловіки. Хочу сказати, що іспанці з віком стають кращими. Молоді хлопці схожі на примхливих принцес. Старші вже більш стабільні та надійні.
На її думку в Іспанії існує демократичне ставлення до зовнішності, наявності дітей, а особливо — до віку. На заняттях з сальси можна зустріти навіть 92-річних сеньйор. В суспільстві транслюється, що право на особисте щастя і кохання мають усі.
* Бонус — в останній статті циклу (Польща) будуть поради, які гарантовано допоможуть знайти вам партнера — в Україні, чи за кордоном, завдяки сервісам онлайн-знайомств. Тож підпишіться на наші соцмережі, щоб не пропустити статті циклу: Facebook, Instagram, Telegram. У попередніх матеріалах ми розповідали про Німеччину, Францію, Швецію і Фінляндію, Швейцарію, Британію та Ірландію. Наступного тижня наш цикл винятково змінить день виходу нового матеріалу та авторку, тож стежте за публікаціями.
<frame>Суперово піти на побачення зі собою, почитати наодинці книжку, вирушити у соло-подорож, але часом на зміну хочеться товариства. А де взяти такого, щоб не мріяти, щоб пошвидше пішов?! Знайти «свою» людину — завдання не з найпростіших. Ускладнюється воно у випадку вимушених міґранток, які часто потрапляють у зовсім нові для себе культурні середовища. Sestry.eu попросили українок поділитися своїми історіями онлайн-побачень, побудови стосунків з іноземцями. Про це ми писатимемо у циклі статей про різні країни, наша нова зупинка — Швейцарія.<frame>
Дисклеймер: це історії кількох десятків жінок, з якими поспілкувалися Sestry.eu. Їхній досвід є особистим. Він не може сприйматися як соціологічне дослідження щодо всіх чоловіків з країн, які згадані в циклі статей.
Про Швейцарію співрозмовниці Sestry.eu говорить як про країну максимально безпечну для жінок. Втім оголошення, в яких шукають виключно українок для побачень, рекомендують оминати. Часто за ними приховується бажання чоловіка знайти залежну жінку: вона не буде висувати таких вимог як швейцарки, або жінки з сусідніх європейських країн.
Любов по-швейцарськи
Співрозмовниці Sestry.eu розділилися на дві групи. Одна стверджувала, що швейцарці дуже відкриті до стосунків з еміґрантками/еміґрантами. І це, власне, підтверджує статистика. У 2019 році 36 % всіх офіційних шлюбів швейцарців були укладені з іноземними громадянами. Ймовірно, йдеться про великі міста, де люди більш мультикультурні, багато хто знає англійську мову, яка полегшує комунікацію.
Разом з тим, інша частина говорить про протилежне. Нібито швейцарці «налякані» історіями про користолюбність «слов'янських жінок». Що вони дуже закриті та наші жінки можуть розраховувати на побачення з такими ж еміґрантами. Тут криються інші небезпеки. Хоча українки походять з досить ще патріархального суспільства, уклад життя еміґрантів зі східних країн, з мусульманської культури, може бути абсолютно їм неприйнятним.
— На сайті знайомств мене обирали, переважно, африканці, албанці, інколи італійці, — розповіла одна зі співрозмовниць Sestry.eu, яка попросила її не називати,— швейцарці дуже важко сходяться з людьми іншої культури. Та й загалом, вони дуже обережні, тривалий час приглядаються до людини, вони не з тих, хто кинеться у стосунки з головою. Будуть дуже повільно зближуватися. Бояться відмови, тому можуть тривалий час спілкуватися, і не запрошувати на зустрічі. Однак якщо вже наважаться, то це буде максимально приємне спілкування. Бо вони все ж досить консервативні, хочуть робити перший крок самостійно.
Варто оминати оголошення на сайтах, де в описі пишеться про те, що чоловік шукає «дружину-українку». Часто за ним приховується бажання знайти собі залежну жінку, якою можна буде легко маніпулювати через її статус біженки
Це стосується, загалом, всіх країн. Швейцарки тривалий час боролися за рівноправ'я, вони хочуть до себе рівного ставлення, поваги, розподілу обов’язків. Українок часто змальовують як більш домашніх, невибагливих, покірних жінок. Ці якості в ціні у місцевих чоловіків, які з різних причин не доросли для рівноправних стосунків з партнеркою.
Співрозмовниці Sestry.eu кажуть, що часто зустрічаються з упередженнями щодо українок,їх сприймають як людей з «третього світу», в якому не знають, що таке антипригарна сковорідка, міксер чи посудомийна машина. Цими спостереженнями ділилися жінки, які жили, переважно, у невеликих населених пунктах.
Фото: Shutterstock
Повага до особистих кордонів
Українки, які через війну опинилися у Швейцарії, кажуть про повагу до особистого простору людини. Якщо ти в басейні, то ніхто не буде розглядати твоє тіло, це непристойно.
На вулиці тобі не будуть відпускати слизьких компліментів, як би гарно ти не виглядала, але й на побачення навряд чи запросять. Бо це може бути розцінене як домагання, порушення кордонів іншої людини.
Багато пар все ще знайомляться традиційним способом — в компаніях, на роботі, через активності, у школі, в університеті, на вечірках. Втім додатки для знайомств набирають популярності, особливо у великих містах
Українки попереджають, що варто уважно читати описи на сторінках чоловіків. Якщо там написано, що чоловіка цікавить тільки формат на ніч, він не бреше. Разом з тим, про серйозність намірів теж відверто артикулюють.
— Власне мене це дуже підкуповує тут, — каже українка Юлія, яка у Швейцарії будує стосунки з місцевим чоловіком, — люди будують дорослі, серйозні стосунки, про все говорять на старті. Немає такого, що ти розраховуєш на партнерство, на вірність, тобі це обіцяють заради того, щоб затягнути у ліжко, а потім зникають. Тут і чоловіки, і жінки досить відверто говорять про свої очікування від стосунків.
Фото: Shutterstock
Юлія — класична красуня. Однак в Україні тривалий час була самотня, сама виховувала сина.
— Якось подруга зареєструвала мене на сайті для знайомств в Україні. У неї схожа ситуація. На сайті я побула якийсь час і швидко видалилася, оскільки мене просто завалили непристойними фото, пропозиціями сексуального характеру. Моя подруга в Україні на різних сайтах роками шукає партнера, але до цього часу одна.
В Швейцарії жінка наважилася на розміщення анкети, бо захотіла, щоб її просто обійняла якась жива людина.
— Я працювала у дві зміни: зранку в школі, ввечері за барною стійкою. Вдома у мене був «колючий» син-підліток, хвора на онкологію близька родичка. За три місяці від переляку я вивчила німецьку мову, англійську знала дуже добре до того, валилася з ніг від перевтоми. Життя в Швейцарії дуже дороге. Бачила, як вечорами в бар приходять наші дівчата, проводять час, спілкуються. Було трохи заздрісно. Мої думки, мабуть, прочитав фейсбук, який показав мені рекламу місцевого сайту знайомств. Він платний, як для жінок, так і для чоловіків, але я наважилася зареєструватися.
В анкеті вона чесно написала, що шукає спілкування, спільного проведення часу, пізнання один одного, а лише потім, можливо, тривалих стосунків. Юля каже, що важко звикала до місцевих традицій.
В українській культурі на початковій стадії стосунків у жінок є очікування, що чоловік буде тебе «завойовувати»: дарувати квіти, водити в ресторан, купувати якісь подарунки, вирішувати якісь проблеми. Тут це можливо, переважно, коли люди вже визначилися, що вони будують пару разом.
Фото: Shutterstock
— Багато жінок тут заробляють на рівні з чоловіками. Пропозиція поділити рахунок — чесна, якщо ви на початковій стадії стосунків. Місцеві жінки мені радили завжди пропонувати розділити рахунок, але жоден чоловік не прийняв цієї пропозиції. Щодо квітів, подарунків, знаків уваги — та ж історія. Якщо це етап знайомства, залицяння, ви чужі один одному люди, то чому він повинен щось для вас робити? У стосунках буде все: і квіти, і увага, і спільні подорожі. Наші жінки часто ображаються, що швейцарці не вкладаються на початковому етапі, але у них своя логіка. На етапі залицяння вони не сприймають, що зобов'язані цій, чужій по суті, жінці чимось. Коли ви в парі, то ставляться вже по-іншому, так як українці на етапі залицяння. Однак ця турбота нікуди не зникає.
Юлія каже, що для тривалих стосунків швейцарці, якщо це зріла людина, шукають собі не домогосподарку, а партнерку, цікаву особистість, з якою приємно буде ділити життя
— Прибрати вдома, приготувати вечерю вони можуть й самі, — каже жінка, — власне я шукала людину, з якою мені буде максимально комфортно. Тому зараз з чоловіком виховуємо разом його трьох дітей та мого сина. У мене було багато різних варіантів, але до серця припав саме він.
* Бонус — в останній статті циклу (Польща) будуть поради, які гарантовано допоможуть знайти вам партнера — в Україні, чи за кордоном, завдяки сервісам онлайн-знайомств. Тож підпишіться на наші соцмережі, щоб не пропустити статті циклу: Facebook, Instagram, Telegram. У попередніх матеріалах ми розповідали про Німеччину, Францію, Швецію і Фінляндію, наступні країни — Італія та Іспанія.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
.avif)
