Ексклюзив
20
хв

Чи можуть вибори до Європарламенту вплинути на військову підтримку України

Оборонна допомога Україні стоїть на ґрунті довготривалих рішень, але проактивні кроки з українського боку все ж потрібні

Іван Киричевський

Український солдат під час навчань із французьким військовим. Фото: Wojtek Radwański / AFP/East News

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Результати виборів до Європарламенту дали українському суспільству відчуття, ніби чергова геополітична тектонічна плита пішла з-під ніг, і тому стають тривожними подальші перспективи підтримки України від країн Європи. 

Зa своїм прямим профілем (тобто оборонна політика) у цій ситуації можу сказати наступне — рішення щодо військової допомоги Україні від Європи, по суті, стоять на ґрунті довготривалих рішень, і результати виборів до Європарламенту навряд чи здатні похитнути ситуацію. Однак потрібні певні проактивні кроки не тільки з боку державу, але й громадянського суспільства з його можливостями.

Праві люблять гроші на «оборонку»

Ми маємо насправді доволі широкий простір для ухвалення рішень, який базується на доволі очевидних речих — усі праві політики, навіть якщо вони показові «русофіли», люблять гроші, а надто коли фінанси йдуть на військово-промисловий комплекс їхніх країн. За прикладами далеко ходити не треба.

Наприклад, ми дожили до тієї геополітичної епохи, коли навіть Сербія (щоправда через «треті» руки) систематично продає боєприпаси власного виробництва для ЗСУ, які потім знищують російських загарбників.

Тут просто відбувся саме той момент, коли прагматичність переважила над риторикою про «дружбу з росіянами». Тим більш, що сама Москва до цього в збройному плані примудрилась «кинути» навіть свого давнього відданого союзника

Або ж інший дещо гострий приклад. Проросійський очільник уряду Словаччини Роберт Фіцо справді заявляв, що більше не буде безоплатно постачати вйськову допомогу для ЗСУ. Але мало того, що він це промовив уже після того, як усі «вільні» запаси по озброєнню були вичерпані, так є ще нюанс — підприємства словацького ОПК продовжують виконувати замовлення за гроші ЄС на колісні САУ Zuzana 2 для ЗСУ (самохідні гармати — це просто єдиний вид озброєння, який може виготовляти Словаччина).

Звісно, нікуди не зникає питання, а чого очікувати від Франції, де оголошено позачергові парламентські вибори і де можуть перемогти ультраправі на чолі з Марін Ле Пен. Бо є момент хоча би із тим, що нам уже пообіцяли вкрай потрібні Mirage 2000, що можуть бути і засобом ППО, і засобом доставки крилатих ракет SCALP-EG.

Втім, треба розуміти, що у рішенні Макрона передати нам ці літаки стоїть не тільки альтруїзм, заснований на пан’європейських цінностях, але й цілком прагматичний розрахунок в інтересах власної економіки також

Річ у тім, що ще в 2021 році французька літакобудівна корпорація Dassault Aviation (виробник Mirage 2000 та новітніх Rafale) була вкрай непевна щодо власних виробничих перспектив після 2025 року, яким вичерпувався наявний тоді портфель замовлень на літаки. Однак на тлі війни РФ проти України попит на зброю виріс настільки різко, що тепер довжина портфелю замовлень на «Рафалі» сягає початку 2030-х років. Втім, аж ніяк не можна сказати, що французька «оборонка» досягла тих вершин, де може спочивати на лаврах. Є невирішена проблема: оборонні підприємства Франції мають настільки недостатні обороти і стабільність замовлень, що банки цієї країни досі не наважуються кредитувати власний ОПК.

Макрон оголосив про постачання Україні першої серії літаків «Міраж-2000». Париж, 7 червня 2024 року. Фото: ОПУ

Відповідно, завантажити свою «оборонку» замовленнями, в тому числі, за рахунок допомоги Україні стає стійким інтересом усіх політичних сил Франції. Навіть для Марін Ле Пен, котра у березні 2024 року неочікувано зробила обережну, але все ж заяву на підтримку саме України у війні проти Росії. І йдеться про політика, яка мала стійку славу прихильності до Москви.

Національний егоїзм європейських цінностей

Наша комунікація із західними партнерами базується на постулаті, що їм краще та ефективніше інвестувати саме в українську оборону, аніж на пряму витрачатись на підготовку війни проти Росії. Виходить цікавий формат колективної оборони, спрямований на максимально ефективне використання доволі обмежених ресурсів, який базується на спільності інтересів. 

Але тут варто розуміти, що такий формат колективної оборони Європа практикує уже понад десятиріччя, саме тому Києву і вдалось порозумітись із європейськими партнерами щодо своєї безпекової пропозиції

Наприклад, ще з початку 2010-х років Німеччина та Нідерланди ведуть стійкий курс на інтеграцію своїх сухопутних військ в єдине ціле. І саме в рамках цього процесу ті ж Нідерланди фінансували для України поставку німецьких «Леопардів».

Або ж Франція та Бельгія, які теж працюють над злиттям своїх армій в єдине ціле, починаючи ще з 2017-го року. Процес розрахований на горизонт до 2030-х років, де французи постачатимуть колективній армії бойову техніку, а бельгійці — боєприпаси. 

Володимир Зеленський разом із міністром збройних сил Французької Республіки Себастьєном Лекорню. Париж, 7 червня 2024 року. Фото: ОПУ

А якщо уже продовжувати тему із Францією, то давайте згадаємо ось про що. Серед усього іншого Макрон заявляв про план підготувати в 2024 році бригаду для України на 4500 осіб. Якщо уважно стежити за дискусіями, які публічно йдуть у французькому безпековому середовищі, можна припустити наступне —президент Франції говорив не просто про підготовку 4,5 тисяч українських солдат, а й, скажімо, про відпрацювання чогось на кшалт інноваційної структури для наших бойових бригад. Річ у тім, що до лютого 2022 року армія Франції вела програму Scorpion — на випадок «великої війни» в Європі проти РФ краще мати компактну армію, насичену колісними бронемашинами, де танки гратимуть другорядну роль.

Неактуальність таких розрахунків показав досвід дій ЗСУ, тому тут французи пішли за принципом «навчаючи інших, навчаєшся сам»
Французька техніка для України. Фото: ОПУ

Замість висновків по ситуації

Доволі часто навіть ми самі себе сприймаємо лише як прохачів допомоги, хоча об’єктивні цифри говорять про зворотне. За офіційними показниками, у 2023 році Україна витратила на оборону 40 млрд доларів власних ресурсів, а от Стокгольмський інститут дослідження проблем миру (SIPRI) стверджує, що наші фактичні оборонні затрати торік були насправді 64 млрд доларів, взятих лише із власної казни.

Із цих даних треба екстраполювати, що мінімум 20% із цього бюджету Україна витрачає на прямі закупівлі зброї та боєприпасів — як у вітчизняного ОПК, так і закордоном також. Тобто можна лише уявити вагомість наших зусиль та результатів на тлі того, що іноді контракти на зброю навіть «всього лише» на півмільярда доларів можуть бути елементом стратегічної співпраці між двома країнами. 

Відповідно, маючи такий багаж, ми як країна та суспільство можемо самі пропонувати нашим партнерам в Європі рішення для зміцнення спільної безпеки, засновані на прагматизмі та апеляції до інтересів кожної з держав ЄС

Наприклад, прозвучить неочікувано, але у самій Європі, порівняно з нами, індустрія безпілотних систем, по суті, ще на зародковій стадії, і тут можна лише уявити ту ширину перспективної співпраці у цьому питанні.

Або ж якщо країнам Європи так гостро потрібен наш досвід у війні проти РФ, то можна ставити питання не тільки про те, що західні інструктори можуть вчити наших військових. Але й також про те, що наші інструктори можуть вчити західних військових.

Усе насправді у наших руках навіть у ситуації, коли здається, що з-під ніг йде чергова геополітична тектонічна плита
No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Експерт інформаційно-консалтингової агенції Defense Express, до складу команди приєднався у листопаді 2020 року. Наразі зосереджений на висвітленні усіх технологічних, воєнних та військово-промислових аспектів, пов’язаних із повномасштабним вторгненням РФ до України. До цього моменту як автор профільних видань висвітлював особливості роботи енергетичного, транспортного та аграрного господарства України в умовах воєнної загрози від Росії. Загальний досвід роботи складає 9 років. 

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
політика трамп магда путін зеленський рютте

Наче у фільмі жахів. Геополітичних 

Заради справедливості, чимало зі здійснених протягом останніх 8 тижнів дій Дональд Трамп анонсував ще під час виборчої кампанії та перехідного періоду, що передував його вступу на посаду. 47-й президент США заслуговує на різноманітні оцінки, проте його курс є очевидним: з особистих психологічних і політичних причин він потребує глобального політичного успіху у перші 100 днів власного президентства. 

Оточують Трампа й проводять його курс ті, хто повністю поділяє ці плани та не має сумнівів у доцільності їхньої реалізації. Попередні біографії цих людей мають мінімальне значення, а нинішня особиста відданість не викликає сумнівів.

У підсумку Сполучені Штати протягом короткого терміну перетворилися зі стратегічного союзника України (зокрема, під час перебування Трампа у ролі 45-го президента США держсекретар Штатів Майк Помпео та міністр закордонних справ України Павло Клімкін проводили засідання Комісії стратегічного партнерства у листопаді 2018 року) на посередника. Причому посередника, який вимагає оплати власних послуг, вдаючись до відвертого шантажу. Цей поворот для України має вельми драматичні наслідки й навряд чи обмежиться гарячою дискусією, яка сталася 28 лютого в Овальному кабінеті Білого Дому. 

У Вашингтоні сприймають Україну як слабку ланку світової політики, і це не лише особисте сприйняття Дональда Трампа, але й системний підхід до побудови відносин. Хоча ніде правди діти: заяви президента США демонструють не лише особливості поведінки людини, яка звикла давати характеристики всьому у найвищому ступені. Трамп, судячи з усього, не забув про ситуацію навколо його спроби отримати від Володимира Зеленського компромат на Гантера Байдена. Ця ситуація, як відомо, спричинила початок процедури імпічменту — дошкульної, проте неоднозначної за результатами. 

Україна — не єдиний об’єкт атак з боку адміністрації Трампа, але єдина країна, яка продовжує опиратися російській агресії попри втрату 20 відсотків своєї території. Відтак ознаки залаштункових домовленостей між Москвою та Вашингтоном, які спричинили успіх російських військ на Курщині, відмова США від участі у міжнародних юридичних діях проти Кремля виглядають, на жаль, логічними. Путін ставить Трампу попередні умови, а Трамп їх приймає та виконує з ентузіазмом. 

Ані факт безпрецедентної за розмірами у ХХІ столітті агресії, ані масштабні чужі страждання не є аргументами для Трампа, він легко жонглює цифрами жертв російсько-української війни, видобуваючи їх з власної уяви, а не з розвідданих

Маємо констатувати: 47-й президент США перетворився на об’єкт рефлексивного управління з боку Кремля. З огляду на те, що Штати послідовно відмовляються від використання елементів юридичного тиску на Кремль, це цілком відповідає поглядам Трампа на міжнародні відносини. Його цікавить deal — угода, причому резонансна й спроможна переконати весь світ у геніальності та дипломатичних талантах Трампа. Він, як відомо, «стабільний геній» (с).

Дональд Трамп під час передвиборчої кампанії, 2024. Фото: Evan Vucci/Associated Press/East News

Горе тим, хто чинить опір

Україна у цьому випадку зіткнулася не лише зі зміною глобального політичного клімату (слово «глобальний» у Вашингтоні можна вживати виключно для опису величі Трампа). Вчорашній стратегічний партнер не лише вимагає підписати «мінеральну» угоду, але й зупиняє/відновлює постачання виділеної ще Джо Байденом військової допомоги, обмін розвідувальними даними та підкреслено вибірково підходить до питання політичної підтримки.

Дійшло до того, що у повідомленнях посольства США про обстріли українських міст перестали звучати згадки про Росію, наче ракети й дрони запускають інопланетні істоти

Згадаємо, що обурення обстрілами українською стороною російських НПЗ висловлював міністр оборони в адміністрації Байдена Ллойд Остін. І саме за 46-го президента процес перепризначення Путіна президентом Росії із залученням окупованих українських територій у березні 2024 року викликав хіба що блискуче мовчання G-7. США виступали лідером у коаліції на підтримку України, проте не поставили державі-жертві агресії жодного F-16. Це свідчить про системне прагнення Вашингтону самому визначати ступінь залученості до бойових дій без уваги на моральні імперативи. 

На жаль, Володимир Зеленський не зумів перелаштуватися у процесі реалізації державної політики у відповідності з новими викликами. «План перемоги», «план стійкості» виявилися декларативними, а підстав для проведення нового саміту миру немає. Ставка на вузьке коло довірених осіб продовжує превалювати у його modus operandi, до чого додалося запровадження масштабних санкцій проти Петра Порошенка. Верховна Рада України попри формальне існування монобільшості не перетворилася на конвеєр з ухвалення рішень конституційною більшістю, а Кабінет Міністрів залишається «урядом ноунеймів». Українська влада надає забагато аргументів бажаючим називати нашу державу failed state («недодержава» — Ред.).

Прагнення США забезпечити щонайшвидше проведення виборів в Україні не є ідеєю, яка оволодіває масами всередині країни, проте більшість політичних гравців розпочали підготовчі роботи на цьому напрямі. Оскільки зупинити цей процес навряд чи можливо, обмежимося нагадуванням про те, що вибори для світової спільноти — не лише певна кількість бюлетенів в урнах для голосування, але й міжнародне визнання процесу волевиявлення.

Кремль розуміє це, тому вправно інфікував Білий Дім «глибоким занепокоєнням» про стан української демократії. Фаворит Путіна у цих майбутніх перегонах — загальний хаос, організувати який російські спецслужби готові просто зараз

Мета Кремля очевидна — показати на прикладі України, що жодна країна з уявної сфери впливу РФ не повинна опиратися. Це не Мюнхен-1938, не Ялта-1945, це квінтесенція кремлівського мислення і прагнення диктувати свою волю. Не розвалившись під першими ударами російської армії у лютому 2022 року, Україна довела власну суб’єктність, проте не зуміла переламати ставлення низки світових політичних акторів. Сильна Україна навряд чи потрібна комусь, крім її громадян, і це необхідно усвідомлювати. Іншим глобальним акторам доцільність існування незалежної і потужної України необхідно доводити.

Європейська дилема

Виступ віцепрезидента США Джей Ді Венса на Мюнхенській безпековій конференції став не просто «чорною міткою», США продемонстрували готовність кардинально змінити політику щодо Старого Світу. Ще більш самотніми європейці відчули себе після лютневої суперечки у форматі Трамп+Венс проти Зеленського, яка має всі шанси потрапити до підручників з дипломатії. 

З одного боку, ЄС та США залишаються економічними конкурентами, на чому наголошує Дональд Трамп. З іншого боку, без європейського компоненту НАТО значною мірою втрачає свій сенс, і це добре розуміють ті, хто порадив 47-му президенту США наголошувати на необхідності збільшення військових витрат країнами Старого Світу. 

Разом з тим між усвідомленням необхідності (через підписання комюніке про схвалення плану ReArm Europe лідерами країн ЄС) та суттєвим збільшенням витрат на оборону обов'язково мине час. Який будуть розтягувати не лише прихильники порозуміння з Кремлем, але й представники європейських країн, які рівняються на Вашингтон. Буде насправді непросто.

Проте не варто відкидати ще низку цікавих фактів. Показну рішучість Еммануеля Макрона, готовність Кіра Стармера виступати у ролі модератора «коаліції рішучих» попри Brexit, активність скандинавських країн у питаннях допомоги Україні. Тут можна пригадати слова генерального секретаря НАТО Марка Рютте «Європа вже не живе у мирі, Європа ще не живе у війні». Вибір парадигми розвитку ситуації залежить сьогодні від самих європейців. 

Президент США Дональд Трамп і генсек НАТО Марк Рютте в Овальному кабінеті Білого дому, 13 березня 2025. Фото: MANDEL NGAN/AFP/East News

Кремлівська спокуса

Багато говорять про те, що у Кремлі зараз захлинаються шампанським, адже перебіг подій підтверджує давню гіпотезу Путіна «Будь-яку західну владу можна пересидіти». Це переконання ґрунтується на якісному вивченні західних політичних процедур російськими спецслужбами, які не соромилися проводити «практичні заняття» в електоральних кампаніях країн Заходу.

Росія вивчила політичні механізми Заходу куди краще, ніж її опоненти вивчили її сутність

Владімір Путін не лише хоче повернутися до клубу керівників провідних країн світу (далеко не факт, що його уособить створення ситуативного формату Росія – США – Китай). Його мета полягає у максимальній дезорганізації Заходу, послабленні НАТО та посиленні суперечностей між США і Європейським Союзом. У такий екстенсивний спосіб Кремль намагається наростити власний світовий вплив. На руку Росії згорнуті на сьогодні економічні контакти із США та масштабні санкції, які Кремль прагне послабити за будь-яку ціну.

Загалом Путін вже досягнув доволі серйозного успіху: найбільша в сучасному світі російсько-українська війна завдяки позиції США буде призупинена без покарання агресора й заходів, спрямованих на його нейтралізацію. Відтак питання відновлення бойових дій в Європі — це лише питання часу

Адже ані логіка поведінки Путіна (або його можливого наступника), ані аргументи трансатлантичних путінферштеєрів найближчим часом кардинально не зміняться. Політика Трампа створює вкрай хиткий і тимчасовий баланс у Європі, щось на кшталт «паскудного миру», стан якого підсилюється психологічними особливостями Трампа. 

Як читати сигнали?

  • Насамперед розуміти, що адміністрація Дональда Трампа не надто переймається моральними обмеженнями й готова діяти «за законами джунглів»;
  • Пам’ятати, що Владімір Путін і Сі Цзіньпін не залежать від результатів виборів, на відміну від європейських та американських політиків;
  • Усвідомлювати, що команда Дональда Трампа часто видає бажане за дійсне, мало переймаючись спричиненим ефектом;
  • Не забувати, що процес ухвалення політичних рішень в Європі суттєво відрізняється від аналогічних дій всередині США, РФ чи Китаю;
  • Тверезо оцінювати спроможність Росії вкидати фейкові й дезінформаційні повідомлення до світового інформаційного простору;
  • Шукати ознаки опори на цінності, а не вартість того чи іншого активу, незалежно від ступеня його глобальності;
  • Розуміти, що переговори про припинення російсько-української війни не можуть бути блискавичними з огляду на характер цієї війни.
20
хв

Обмін сигналами

Євген Магда
голос америки закриття мирослава гонгадзе

Пам’ятаю, як пізно ввечері тато налаштовував радіо, щоб спіймати хвилю «Голосу Америки» чи «Радіо Вільна Європа» й дізнатися, що насправді відбувається в Польщі та за «залізною завісою». Я була дитиною, але розуміла, що беру участь у чомусь забороненому, про що не можу розповідати подругам у школі.

Думаю, це був спільний досвід багатьох мешканців країн колишнього радянського блоку аж до 1989 року. Ми добре пам’ятаємо, яку роль відігравав доступ до вільних ЗМІ у країнах, де дозволений був лише один, пропагандистський, урядовий канал. Так і зараз у багатьох місцях, де панують диктатори — у Білорусі чи Росії, або там, де демократія під серйозною загрозою, як сьогодні у Грузії.

І важко не відчувати, що Сполучені Штати Дональда Трампа вже понад місяць реалізують мрію Кремля. Адже як інакше можна зрозуміти заяву Білого Дому про те, що закриття «Голосу Америки» та «Радіо Вільна Європа»/«Радіо Свобода» означає, що американські платники податків більше не будуть фінансувати «радикальну пропаганду»?

Це відбувається під час гібридної війни, коли для Росії пропагандистський вплив і поширення дезінформації є такими ж важливими, як і підкорення України.

Закриття мовника «Голос Америки», який був створений у 1942 році для боротьби з нацистською пропагандою, є жахливим і символічним на тлі того, що Венс нещодавно заявив у Мюнхені про Європу, а також відкритої підтримки ним і Маском ультраправої німецької партії AfD.  

Закриття цих легендарних і важливих для демократій радіостанцій, а також, ймовірно, неминучий занепад багатьох дрібних незалежних ЗМІ через скорочення фінансування USAID — це великий ризик того, що абсолютне зло у вигляді авторитаризму й фашизму швидко відродиться.

Ми бачимо, як за останні два місяці було порушено багато меж і кордонів. Цілі роки подій відбулися за два місяці. І це не ті події і зміни, до яких ми звикли, в яких бачили розвиток, а мету політики — зробити світ кращим, більш справедливим, демократичним, таким, де поважають права людини.  

Останні зміни та рішення, що стоять за ними, відкидають нас на десятиліття назад. Вони кидають цілі суспільства в обійми дезінформації та пропаганди, яку фінансують авторитарні режими. Штати зраджують не лише Європу. Вони зраджують світ цінностей, які були фундаментом, на якому вони були побудовані. Цінностей, які Трамп, Венс і їхні союзники більше не цінують. Адже, на їхню думку, не Росія чи Китай є найбільшою загрозою для Європи, а… європейські демократії. А боротьбу з дезінформацією вони називають, як Венс у Мюнхені, цензурою.

Тепер лише одне може сказати напевно: у світі перевернутих значень ми маємо боротися за демократію, не озираючись на «дядька Сема».

20
хв

Боротися далі, не озираючись на Дядька Сема

Йоанна Мосєй

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Мій спосіб бути українцем

Ексклюзив
20
хв

Генерал Річард Ширрефф: Трамп фактично «в ліжку» з Путіним — і до цього треба звикнути

Ексклюзив
20
хв

Ера Трампа: США руйнують баланс, Європа шукає точку опори

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress