Результати виборів до Європарламенту дали українському суспільству відчуття, ніби чергова геополітична тектонічна плита пішла з-під ніг, і тому стають тривожними подальші перспективи підтримки України від країн Європи.
Зa своїм прямим профілем (тобто оборонна політика) у цій ситуації можу сказати наступне — рішення щодо військової допомоги Україні від Європи, по суті, стоять на ґрунті довготривалих рішень, і результати виборів до Європарламенту навряд чи здатні похитнути ситуацію. Однак потрібні певні проактивні кроки не тільки з боку державу, але й громадянського суспільства з його можливостями.
Праві люблять гроші на «оборонку»
Ми маємо насправді доволі широкий простір для ухвалення рішень, який базується на доволі очевидних речих — усі праві політики, навіть якщо вони показові «русофіли», люблять гроші, а надто коли фінанси йдуть на військово-промисловий комплекс їхніх країн. За прикладами далеко ходити не треба.
Наприклад, ми дожили до тієї геополітичної епохи, коли навіть Сербія (щоправда через «треті» руки) систематично продає боєприпаси власного виробництва для ЗСУ, які потім знищують російських загарбників.
Тут просто відбувся саме той момент, коли прагматичність переважила над риторикою про «дружбу з росіянами». Тим більш, що сама Москва до цього в збройному плані примудрилась «кинути» навіть свого давнього відданого союзника
Або ж інший дещо гострий приклад. Проросійський очільник уряду Словаччини Роберт Фіцо справді заявляв, що більше не буде безоплатно постачати вйськову допомогу для ЗСУ. Але мало того, що він це промовив уже після того, як усі «вільні» запаси по озброєнню були вичерпані, так є ще нюанс — підприємства словацького ОПК продовжують виконувати замовлення за гроші ЄС на колісні САУ Zuzana 2 для ЗСУ (самохідні гармати — це просто єдиний вид озброєння, який може виготовляти Словаччина).
Звісно, нікуди не зникає питання, а чого очікувати від Франції, де оголошено позачергові парламентські вибори і де можуть перемогти ультраправі на чолі з Марін Ле Пен. Бо є момент хоча би із тим, що нам уже пообіцяли вкрай потрібні Mirage 2000, що можуть бути і засобом ППО, і засобом доставки крилатих ракет SCALP-EG.
Втім, треба розуміти, що у рішенні Макрона передати нам ці літаки стоїть не тільки альтруїзм, заснований на пан’європейських цінностях, але й цілком прагматичний розрахунок в інтересах власної економіки також
Річ у тім, що ще в 2021 році французька літакобудівна корпорація Dassault Aviation (виробник Mirage 2000 та новітніх Rafale) була вкрай непевна щодо власних виробничих перспектив після 2025 року, яким вичерпувався наявний тоді портфель замовлень на літаки. Однак на тлі війни РФ проти України попит на зброю виріс настільки різко, що тепер довжина портфелю замовлень на «Рафалі» сягає початку 2030-х років. Втім, аж ніяк не можна сказати, що французька «оборонка» досягла тих вершин, де може спочивати на лаврах. Є невирішена проблема: оборонні підприємства Франції мають настільки недостатні обороти і стабільність замовлень, що банки цієї країни досі не наважуються кредитувати власний ОПК.
Відповідно, завантажити свою «оборонку» замовленнями, в тому числі, за рахунок допомоги Україні стає стійким інтересом усіх політичних сил Франції. Навіть для Марін Ле Пен, котра у березні 2024 року неочікувано зробила обережну, але все ж заяву на підтримку саме України у війні проти Росії. І йдеться про політика, яка мала стійку славу прихильності до Москви.
Національний егоїзм європейських цінностей
Наша комунікація із західними партнерами базується на постулаті, що їм краще та ефективніше інвестувати саме в українську оборону, аніж на пряму витрачатись на підготовку війни проти Росії. Виходить цікавий формат колективної оборони, спрямований на максимально ефективне використання доволі обмежених ресурсів, який базується на спільності інтересів.
Але тут варто розуміти, що такий формат колективної оборони Європа практикує уже понад десятиріччя, саме тому Києву і вдалось порозумітись із європейськими партнерами щодо своєї безпекової пропозиції
Наприклад, ще з початку 2010-х років Німеччина та Нідерланди ведуть стійкий курс на інтеграцію своїх сухопутних військ в єдине ціле. І саме в рамках цього процесу ті ж Нідерланди фінансували для України поставку німецьких «Леопардів».
Або ж Франція та Бельгія, які теж працюють над злиттям своїх армій в єдине ціле, починаючи ще з 2017-го року. Процес розрахований на горизонт до 2030-х років, де французи постачатимуть колективній армії бойову техніку, а бельгійці — боєприпаси.
А якщо уже продовжувати тему із Францією, то давайте згадаємо ось про що. Серед усього іншого Макрон заявляв про план підготувати в 2024 році бригаду для України на 4500 осіб. Якщо уважно стежити за дискусіями, які публічно йдуть у французькому безпековому середовищі, можна припустити наступне —президент Франції говорив не просто про підготовку 4,5 тисяч українських солдат, а й, скажімо, про відпрацювання чогось на кшалт інноваційної структури для наших бойових бригад. Річ у тім, що до лютого 2022 року армія Франції вела програму Scorpion — на випадок «великої війни» в Європі проти РФ краще мати компактну армію, насичену колісними бронемашинами, де танки гратимуть другорядну роль.
Неактуальність таких розрахунків показав досвід дій ЗСУ, тому тут французи пішли за принципом «навчаючи інших, навчаєшся сам»
Замість висновків по ситуації
Доволі часто навіть ми самі себе сприймаємо лише як прохачів допомоги, хоча об’єктивні цифри говорять про зворотне. За офіційними показниками, у 2023 році Україна витратила на оборону 40 млрд доларів власних ресурсів, а от Стокгольмський інститут дослідження проблем миру (SIPRI) стверджує, що наші фактичні оборонні затрати торік були насправді 64 млрд доларів, взятих лише із власної казни.
Із цих даних треба екстраполювати, що мінімум 20% із цього бюджету Україна витрачає на прямі закупівлі зброї та боєприпасів — як у вітчизняного ОПК, так і закордоном також. Тобто можна лише уявити вагомість наших зусиль та результатів на тлі того, що іноді контракти на зброю навіть «всього лише» на півмільярда доларів можуть бути елементом стратегічної співпраці між двома країнами.
Відповідно, маючи такий багаж, ми як країна та суспільство можемо самі пропонувати нашим партнерам в Європі рішення для зміцнення спільної безпеки, засновані на прагматизмі та апеляції до інтересів кожної з держав ЄС
Наприклад, прозвучить неочікувано, але у самій Європі, порівняно з нами, індустрія безпілотних систем, по суті, ще на зародковій стадії, і тут можна лише уявити ту ширину перспективної співпраці у цьому питанні.
Або ж якщо країнам Європи так гостро потрібен наш досвід у війні проти РФ, то можна ставити питання не тільки про те, що західні інструктори можуть вчити наших військових. Але й також про те, що наші інструктори можуть вчити західних військових.
Усе насправді у наших руках навіть у ситуації, коли здається, що з-під ніг йде чергова геополітична тектонічна плита
Експерт інформаційно-консалтингової агенції Defense Express, до складу команди приєднався у листопаді 2020 року. Наразі зосереджений на висвітленні усіх технологічних, воєнних та військово-промислових аспектів, пов’язаних із повномасштабним вторгненням РФ до України. До цього моменту як автор профільних видань висвітлював особливості роботи енергетичного, транспортного та аграрного господарства України в умовах воєнної загрози від Росії. Загальний досвід роботи складає 9 років.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
