Ексклюзив
20
хв

Анархія на кордоні

Не можна блокувати кордон воюючої країни. Це ганебно. Навіть якби вимоги польських фермерів були повністю обґрунтованими, кордон України не можна блокувати. Можна блокувати Брюссель. Або штаб-квартиру перекупників, які чорними ходами завозять на польський ринок імпортне зерно

Павел Боболович

Проти фермера із проросійським плакатом порушили кримінальну справу. Фото: Grzegorz Celejewski / Agencja Wyborcza.pl

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Блокування кордону вперше придумала група перевізників на чолі з одним із маловідомих на той час політиків партії «Конфедерація». Це політичне утворення рясніє політиками із проросійськими симпатіями, ксенофобами, антисемітами, вічно незадоволеними суддями чужого минулого та історії. Дозволити групі незадоволених (можливо, небезпідставно незадоволених) водіїв впливати на питання польської та української безпеки не могло закінчитися добре.

Протест був організований у розпал польської виборчої кампанії і в проміжний період між зміною польських урядів. Проросійські активісти, які зазвичай були маргіналами польської політики, несподівано опинилися в центрі уваги і політичних процесів. Ніхто з можновладців не хотів ухвалювати рішення, які могли б вплинути на настрої електорату.

Такий підхід до політики є очевидним популізмом, який, на жаль, вже давно став постійним атрибутом політичної сцени на Заході

Поняття сенсу існування держави чи навіть національної безпеки зникає перед обличчям стовпів, на яких тримається виборча підтримка, електоральної арифметики і тактичних політичних альянсів, головною метою яких стало утримання влади заради влади, а не реалізація ідеї спільного блага. Коли я пишу про «спільне благо», я вже чую у вухах глузливі голоси шановних читачів, які давно знають, що у політиків мало спільного із цим поняттям.

На користь партійних інтересів у Польщі було втрачено те, що має бути найважливішим для нас зараз, — наша безпека, яка напряму залежить від обороноздатності України. Перевізники показали, що навіть група протестувальників може привернути увагу не лише всього польського суспільства, але й світу.

Багатокілометрові черги українських перевізників через протести польських фермерів. Фото: Наталія Ряба

Раптом власник невеликої фірми з Люблінщини [йдеться про очільника люблінського осередку «Конфедерації» Рафала Меклеру. — Ред.] почав вирішувати, що є військовим транспортом, а що гуманітарним, що поїде через кордон, а що ні. Місцевого політика, який навіть не набрав достатньої кількості голосів для отримання депутатського мандата, запрошував до себе в кабінети прем'єр-міністр, з ним прагнули поспілкуватися міністри і дипломати.

Звісно, було зрозуміло, що такий спосіб протесту одразу ж підхоплять й інші. Крім того, самі перевізники погрожують знову перекрити кордон з березня. Поки що кордон блокують фермери, які мають претензії до Брюсселя через «Зелену угоду». Але до Брюсселя далеко, а до кордону — ні. І якщо серйозно, то жодні суттєві аргументи тут не мають значення.

Немає значення навіть той факт, що з квітня минулого року Польща не імпортувала з України жодної пшениці, кукурудзи, ріпаку чи соняшнику. Так, зерно йде через польську територію, але тільки транзитом
Польські трактори на вулицях міста Ченстохова. 20 лютого 2024 року. Фото: Karol Porwich/East News

Звісно, це не заважає протестувальникам вдиратися в українські вантажівки та вагони і висипати зерно на дороги та колії. Нагадаю, це зерно, яке взагалі не їде до Польщі. Це визнають експерти і навіть митна служба. Але якого дідька обурені фермери знають краще, особливо коли їх підтримує заступник міністра сільського господарства [йдеться про Міхала Колодзейчака, який заявив, що фермерам не має бути соромно за те, що висипали українське зерно з вагона. — Ред.], діяльність якого викликає питання: кому він насправді служить і ким він є — чиновником, відповідальним представником польської держави чи протестуючим, доморощеним інспектором і шукачем гнилої малини.

Масштабування протесту потроху призводить до анархізації ситуації: зупинки машин швидкої допомоги, автобусів, образливих текстів у бік жінок, вивішування проросійських прапорів. За кілька миттєвостей ситуація переросте в рукопашний бій. Звідси крок до провокації, яка може закінчитися трагедією. Москва чекає на це, а, можливо, не просто пасивно чекає.

Гра деяких політиків і протестувальників з перевірками, висипанням зерна — це не боротьба за своє, а провокація, бандитизм, чистісінька анархія. Розкручування спіралі ненависті. І те, що в цьому беруть участь міністри, представники державної адміністрації — це скандал. Це порушення основ польської безпеки.

Цими протестами хочуть не тільки розділити поляків і українців, а й польське суспільство всередині

Мені соромно, коли я бачу, як залякують українських жінок, коли я чую «Уйоб...й в Україну». Влада й опозиція розгубилися в політичних іграх. Раціональні політики стали заручниками популістів, які повинні були додати їм кілька відсотків голосів на виборах. 

Як ви, шановні очільники Польщі, збираєтеся нарешті вирішити це питання? Як ви будете відновлювати відносини з Україною? Чи, на вашу думку, нічого не сталося? Ви сягнули дна абсурду, занурюючи нас у конфлікт з народом, який сьогодні бореться за свою незалежність і нашу безпеку життями своїх людей. Ви кидаєте нас у прірву ненависті в ім'я своїх дріб'язкових інтересів. Ви хочете прикрити свою безпорадність у переговорах з Брюсселем уявною українською загрозою.

Важко повірити, що ви штовхаєте нас до торговельної війни, від якої найбільше втратить польський фермер. Невже ніхто не говорить міністру сільського господарства, що це Україна купує польську агропродовольчу продукцію? Це невігластво чи дурість? Кому ви хочете віддати наш аграрний ринок? До речі, цікаво, кого польські фермерські господарства найматимуть для збирання врожаїв, на польові роботи? Мігрантів з Африки?

Чому польських фермерів не турбує масовий імпорт сільськогосподарської продукції з Росії? Адже Польща як експортер зерна найбільше страждає від того, що саме РФ, яка торгує краденим, закривавленим українським збіжжям, виштовхує її зі світових ринків. Торік польські виробники огірків та інших овочів були знищені російськими постачальниками. Де тоді були блокади? Де були протести, коли Моше Кантор [власник холдингу «Акрон», який є виробником мінеральних добрив. — Ред.] і його польські спільники знищили польську промисловість добрив? Сьогодні польське зерно росте на російських добривах. А гроші від них ідуть на російське озброєння.

Ми сміялися з німців за те, що вони купували газ у Росії, щоб зарядити Путінові його пістолет. А що ми робимо зараз? Наші гроші ідуть на боєприпаси москалів у той час, як ми блокуємо український кордон

Ганьба нам. Ми стоїмо в одному ряді з німецькими та англійськими робітниками, які блокували постачання боєприпасів до Польщі, що воювала з більшовиками у 1920 році. Історія засудила їх, вона засудить і нас.

Єдиний вихід у ситуації із польсько-українським кордоном голосно заявляти, що ми не піддамося на цю провокацію, на прагнення розділити наші народи. Давайте засудимо анархію, бандитизм. Водночас треба захистити надзвичайне польсько-українське зближення, яке розпочалось у 2022 році. Робімо це відкрито і разом. Блокувальників завжди видно, навіть якщо їх мало. Однак тих, хто не блокує, нас мільйони. Ми маємо бачити одне одного.

Редакція Sestry.eu не завжди поділяє думку авторів блогів

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Висвітлює польсько-українські відносини понад 30 років. З 2013 року — кореспондент Wnet Media в Україні, керівник східної редакції Radio Wnet, співзасновник Radio Unet, співзасновник і редактор Stop Fake PL. Писав фейлетони та статті, зокрема, для Kurier Lubelski, Przewodnik Katolicki, Kurier Wnet. Також співпрацював з Радіо Люблін та з TVP INFO як кореспондент в Україні. У 2014 році отримав відзнаку Асоціації польських журналістів за висвітлення подій на Майдані, через рік був нагороджений премією імені Казімєжа Дзєвановського від СДП. У 2022 році отримав орден «За заслуги» ІІІ ступеня від Президента України, також у 2022 році нагороджений «Анґелусом Люблінщини» у номінації «Анґелус медіакультури». 

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
політика трамп магда путін зеленський рютте

Наче у фільмі жахів. Геополітичних 

Заради справедливості, чимало зі здійснених протягом останніх 8 тижнів дій Дональд Трамп анонсував ще під час виборчої кампанії та перехідного періоду, що передував його вступу на посаду. 47-й президент США заслуговує на різноманітні оцінки, проте його курс є очевидним: з особистих психологічних і політичних причин він потребує глобального політичного успіху у перші 100 днів власного президентства. 

Оточують Трампа й проводять його курс ті, хто повністю поділяє ці плани та не має сумнівів у доцільності їхньої реалізації. Попередні біографії цих людей мають мінімальне значення, а нинішня особиста відданість не викликає сумнівів.

У підсумку Сполучені Штати протягом короткого терміну перетворилися зі стратегічного союзника України (зокрема, під час перебування Трампа у ролі 45-го президента США держсекретар Штатів Майк Помпео та міністр закордонних справ України Павло Клімкін проводили засідання Комісії стратегічного партнерства у листопаді 2018 року) на посередника. Причому посередника, який вимагає оплати власних послуг, вдаючись до відвертого шантажу. Цей поворот для України має вельми драматичні наслідки й навряд чи обмежиться гарячою дискусією, яка сталася 28 лютого в Овальному кабінеті Білого Дому. 

У Вашингтоні сприймають Україну як слабку ланку світової політики, і це не лише особисте сприйняття Дональда Трампа, але й системний підхід до побудови відносин. Хоча ніде правди діти: заяви президента США демонструють не лише особливості поведінки людини, яка звикла давати характеристики всьому у найвищому ступені. Трамп, судячи з усього, не забув про ситуацію навколо його спроби отримати від Володимира Зеленського компромат на Гантера Байдена. Ця ситуація, як відомо, спричинила початок процедури імпічменту — дошкульної, проте неоднозначної за результатами. 

Україна — не єдиний об’єкт атак з боку адміністрації Трампа, але єдина країна, яка продовжує опиратися російській агресії попри втрату 20 відсотків своєї території. Відтак ознаки залаштункових домовленостей між Москвою та Вашингтоном, які спричинили успіх російських військ на Курщині, відмова США від участі у міжнародних юридичних діях проти Кремля виглядають, на жаль, логічними. Путін ставить Трампу попередні умови, а Трамп їх приймає та виконує з ентузіазмом. 

Ані факт безпрецедентної за розмірами у ХХІ столітті агресії, ані масштабні чужі страждання не є аргументами для Трампа, він легко жонглює цифрами жертв російсько-української війни, видобуваючи їх з власної уяви, а не з розвідданих

Маємо констатувати: 47-й президент США перетворився на об’єкт рефлексивного управління з боку Кремля. З огляду на те, що Штати послідовно відмовляються від використання елементів юридичного тиску на Кремль, це цілком відповідає поглядам Трампа на міжнародні відносини. Його цікавить deal — угода, причому резонансна й спроможна переконати весь світ у геніальності та дипломатичних талантах Трампа. Він, як відомо, «стабільний геній» (с).

Дональд Трамп під час передвиборчої кампанії, 2024. Фото: Evan Vucci/Associated Press/East News

Горе тим, хто чинить опір

Україна у цьому випадку зіткнулася не лише зі зміною глобального політичного клімату (слово «глобальний» у Вашингтоні можна вживати виключно для опису величі Трампа). Вчорашній стратегічний партнер не лише вимагає підписати «мінеральну» угоду, але й зупиняє/відновлює постачання виділеної ще Джо Байденом військової допомоги, обмін розвідувальними даними та підкреслено вибірково підходить до питання політичної підтримки.

Дійшло до того, що у повідомленнях посольства США про обстріли українських міст перестали звучати згадки про Росію, наче ракети й дрони запускають інопланетні істоти

Згадаємо, що обурення обстрілами українською стороною російських НПЗ висловлював міністр оборони в адміністрації Байдена Ллойд Остін. І саме за 46-го президента процес перепризначення Путіна президентом Росії із залученням окупованих українських територій у березні 2024 року викликав хіба що блискуче мовчання G-7. США виступали лідером у коаліції на підтримку України, проте не поставили державі-жертві агресії жодного F-16. Це свідчить про системне прагнення Вашингтону самому визначати ступінь залученості до бойових дій без уваги на моральні імперативи. 

На жаль, Володимир Зеленський не зумів перелаштуватися у процесі реалізації державної політики у відповідності з новими викликами. «План перемоги», «план стійкості» виявилися декларативними, а підстав для проведення нового саміту миру немає. Ставка на вузьке коло довірених осіб продовжує превалювати у його modus operandi, до чого додалося запровадження масштабних санкцій проти Петра Порошенка. Верховна Рада України попри формальне існування монобільшості не перетворилася на конвеєр з ухвалення рішень конституційною більшістю, а Кабінет Міністрів залишається «урядом ноунеймів». Українська влада надає забагато аргументів бажаючим називати нашу державу failed state («недодержава» — Ред.).

Прагнення США забезпечити щонайшвидше проведення виборів в Україні не є ідеєю, яка оволодіває масами всередині країни, проте більшість політичних гравців розпочали підготовчі роботи на цьому напрямі. Оскільки зупинити цей процес навряд чи можливо, обмежимося нагадуванням про те, що вибори для світової спільноти — не лише певна кількість бюлетенів в урнах для голосування, але й міжнародне визнання процесу волевиявлення.

Кремль розуміє це, тому вправно інфікував Білий Дім «глибоким занепокоєнням» про стан української демократії. Фаворит Путіна у цих майбутніх перегонах — загальний хаос, організувати який російські спецслужби готові просто зараз

Мета Кремля очевидна — показати на прикладі України, що жодна країна з уявної сфери впливу РФ не повинна опиратися. Це не Мюнхен-1938, не Ялта-1945, це квінтесенція кремлівського мислення і прагнення диктувати свою волю. Не розвалившись під першими ударами російської армії у лютому 2022 року, Україна довела власну суб’єктність, проте не зуміла переламати ставлення низки світових політичних акторів. Сильна Україна навряд чи потрібна комусь, крім її громадян, і це необхідно усвідомлювати. Іншим глобальним акторам доцільність існування незалежної і потужної України необхідно доводити.

Європейська дилема

Виступ віцепрезидента США Джей Ді Венса на Мюнхенській безпековій конференції став не просто «чорною міткою», США продемонстрували готовність кардинально змінити політику щодо Старого Світу. Ще більш самотніми європейці відчули себе після лютневої суперечки у форматі Трамп+Венс проти Зеленського, яка має всі шанси потрапити до підручників з дипломатії. 

З одного боку, ЄС та США залишаються економічними конкурентами, на чому наголошує Дональд Трамп. З іншого боку, без європейського компоненту НАТО значною мірою втрачає свій сенс, і це добре розуміють ті, хто порадив 47-му президенту США наголошувати на необхідності збільшення військових витрат країнами Старого Світу. 

Разом з тим між усвідомленням необхідності (через підписання комюніке про схвалення плану ReArm Europe лідерами країн ЄС) та суттєвим збільшенням витрат на оборону обов'язково мине час. Який будуть розтягувати не лише прихильники порозуміння з Кремлем, але й представники європейських країн, які рівняються на Вашингтон. Буде насправді непросто.

Проте не варто відкидати ще низку цікавих фактів. Показну рішучість Еммануеля Макрона, готовність Кіра Стармера виступати у ролі модератора «коаліції рішучих» попри Brexit, активність скандинавських країн у питаннях допомоги Україні. Тут можна пригадати слова генерального секретаря НАТО Марка Рютте «Європа вже не живе у мирі, Європа ще не живе у війні». Вибір парадигми розвитку ситуації залежить сьогодні від самих європейців. 

Президент США Дональд Трамп і генсек НАТО Марк Рютте в Овальному кабінеті Білого дому, 13 березня 2025. Фото: MANDEL NGAN/AFP/East News

Кремлівська спокуса

Багато говорять про те, що у Кремлі зараз захлинаються шампанським, адже перебіг подій підтверджує давню гіпотезу Путіна «Будь-яку західну владу можна пересидіти». Це переконання ґрунтується на якісному вивченні західних політичних процедур російськими спецслужбами, які не соромилися проводити «практичні заняття» в електоральних кампаніях країн Заходу.

Росія вивчила політичні механізми Заходу куди краще, ніж її опоненти вивчили її сутність

Владімір Путін не лише хоче повернутися до клубу керівників провідних країн світу (далеко не факт, що його уособить створення ситуативного формату Росія – США – Китай). Його мета полягає у максимальній дезорганізації Заходу, послабленні НАТО та посиленні суперечностей між США і Європейським Союзом. У такий екстенсивний спосіб Кремль намагається наростити власний світовий вплив. На руку Росії згорнуті на сьогодні економічні контакти із США та масштабні санкції, які Кремль прагне послабити за будь-яку ціну.

Загалом Путін вже досягнув доволі серйозного успіху: найбільша в сучасному світі російсько-українська війна завдяки позиції США буде призупинена без покарання агресора й заходів, спрямованих на його нейтралізацію. Відтак питання відновлення бойових дій в Європі — це лише питання часу

Адже ані логіка поведінки Путіна (або його можливого наступника), ані аргументи трансатлантичних путінферштеєрів найближчим часом кардинально не зміняться. Політика Трампа створює вкрай хиткий і тимчасовий баланс у Європі, щось на кшталт «паскудного миру», стан якого підсилюється психологічними особливостями Трампа. 

Як читати сигнали?

  • Насамперед розуміти, що адміністрація Дональда Трампа не надто переймається моральними обмеженнями й готова діяти «за законами джунглів»;
  • Пам’ятати, що Владімір Путін і Сі Цзіньпін не залежать від результатів виборів, на відміну від європейських та американських політиків;
  • Усвідомлювати, що команда Дональда Трампа часто видає бажане за дійсне, мало переймаючись спричиненим ефектом;
  • Не забувати, що процес ухвалення політичних рішень в Європі суттєво відрізняється від аналогічних дій всередині США, РФ чи Китаю;
  • Тверезо оцінювати спроможність Росії вкидати фейкові й дезінформаційні повідомлення до світового інформаційного простору;
  • Шукати ознаки опори на цінності, а не вартість того чи іншого активу, незалежно від ступеня його глобальності;
  • Розуміти, що переговори про припинення російсько-української війни не можуть бути блискавичними з огляду на характер цієї війни.
20
хв

Обмін сигналами

Євген Магда
голос америки закриття мирослава гонгадзе

Пам’ятаю, як пізно ввечері тато налаштовував радіо, щоб спіймати хвилю «Голосу Америки» чи «Радіо Вільна Європа» й дізнатися, що насправді відбувається в Польщі та за «залізною завісою». Я була дитиною, але розуміла, що беру участь у чомусь забороненому, про що не можу розповідати подругам у школі.

Думаю, це був спільний досвід багатьох мешканців країн колишнього радянського блоку аж до 1989 року. Ми добре пам’ятаємо, яку роль відігравав доступ до вільних ЗМІ у країнах, де дозволений був лише один, пропагандистський, урядовий канал. Так і зараз у багатьох місцях, де панують диктатори — у Білорусі чи Росії, або там, де демократія під серйозною загрозою, як сьогодні у Грузії.

І важко не відчувати, що Сполучені Штати Дональда Трампа вже понад місяць реалізують мрію Кремля. Адже як інакше можна зрозуміти заяву Білого Дому про те, що закриття «Голосу Америки» та «Радіо Вільна Європа»/«Радіо Свобода» означає, що американські платники податків більше не будуть фінансувати «радикальну пропаганду»?

Це відбувається під час гібридної війни, коли для Росії пропагандистський вплив і поширення дезінформації є такими ж важливими, як і підкорення України.

Закриття мовника «Голос Америки», який був створений у 1942 році для боротьби з нацистською пропагандою, є жахливим і символічним на тлі того, що Венс нещодавно заявив у Мюнхені про Європу, а також відкритої підтримки ним і Маском ультраправої німецької партії AfD.  

Закриття цих легендарних і важливих для демократій радіостанцій, а також, ймовірно, неминучий занепад багатьох дрібних незалежних ЗМІ через скорочення фінансування USAID — це великий ризик того, що абсолютне зло у вигляді авторитаризму й фашизму швидко відродиться.

Ми бачимо, як за останні два місяці було порушено багато меж і кордонів. Цілі роки подій відбулися за два місяці. І це не ті події і зміни, до яких ми звикли, в яких бачили розвиток, а мету політики — зробити світ кращим, більш справедливим, демократичним, таким, де поважають права людини.  

Останні зміни та рішення, що стоять за ними, відкидають нас на десятиліття назад. Вони кидають цілі суспільства в обійми дезінформації та пропаганди, яку фінансують авторитарні режими. Штати зраджують не лише Європу. Вони зраджують світ цінностей, які були фундаментом, на якому вони були побудовані. Цінностей, які Трамп, Венс і їхні союзники більше не цінують. Адже, на їхню думку, не Росія чи Китай є найбільшою загрозою для Європи, а… європейські демократії. А боротьбу з дезінформацією вони називають, як Венс у Мюнхені, цензурою.

Тепер лише одне може сказати напевно: у світі перевернутих значень ми маємо боротися за демократію, не озираючись на «дядька Сема».

20
хв

Боротися далі, не озираючись на Дядька Сема

Йоанна Мосєй

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Мій спосіб бути українцем

Ексклюзив
20
хв

Генерал Річард Ширрефф: Трамп фактично «в ліжку» з Путіним — і до цього треба звикнути

Ексклюзив
20
хв

Ера Трампа: США руйнують баланс, Європа шукає точку опори

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress