Ексклюзив
20
хв

Анархія на кордоні

Не можна блокувати кордон воюючої країни. Це ганебно. Навіть якби вимоги польських фермерів були повністю обґрунтованими, кордон України не можна блокувати. Можна блокувати Брюссель. Або штаб-квартиру перекупників, які чорними ходами завозять на польський ринок імпортне зерно

Павел Боболович

Проти фермера із проросійським плакатом порушили кримінальну справу. Фото: Grzegorz Celejewski / Agencja Wyborcza.pl

No items found.

Блокування кордону вперше придумала група перевізників на чолі з одним із маловідомих на той час політиків партії «Конфедерація». Це політичне утворення рясніє політиками із проросійськими симпатіями, ксенофобами, антисемітами, вічно незадоволеними суддями чужого минулого та історії. Дозволити групі незадоволених (можливо, небезпідставно незадоволених) водіїв впливати на питання польської та української безпеки не могло закінчитися добре.

Протест був організований у розпал польської виборчої кампанії і в проміжний період між зміною польських урядів. Проросійські активісти, які зазвичай були маргіналами польської політики, несподівано опинилися в центрі уваги і політичних процесів. Ніхто з можновладців не хотів ухвалювати рішення, які могли б вплинути на настрої електорату.

Такий підхід до політики є очевидним популізмом, який, на жаль, вже давно став постійним атрибутом політичної сцени на Заході

Поняття сенсу існування держави чи навіть національної безпеки зникає перед обличчям стовпів, на яких тримається виборча підтримка, електоральної арифметики і тактичних політичних альянсів, головною метою яких стало утримання влади заради влади, а не реалізація ідеї спільного блага. Коли я пишу про «спільне благо», я вже чую у вухах глузливі голоси шановних читачів, які давно знають, що у політиків мало спільного із цим поняттям.

На користь партійних інтересів у Польщі було втрачено те, що має бути найважливішим для нас зараз, — наша безпека, яка напряму залежить від обороноздатності України. Перевізники показали, що навіть група протестувальників може привернути увагу не лише всього польського суспільства, але й світу.

Багатокілометрові черги українських перевізників через протести польських фермерів. Фото: Наталія Ряба

Раптом власник невеликої фірми з Люблінщини [йдеться про очільника люблінського осередку «Конфедерації» Рафала Меклеру. — Ред.] почав вирішувати, що є військовим транспортом, а що гуманітарним, що поїде через кордон, а що ні. Місцевого політика, який навіть не набрав достатньої кількості голосів для отримання депутатського мандата, запрошував до себе в кабінети прем'єр-міністр, з ним прагнули поспілкуватися міністри і дипломати.

Звісно, було зрозуміло, що такий спосіб протесту одразу ж підхоплять й інші. Крім того, самі перевізники погрожують знову перекрити кордон з березня. Поки що кордон блокують фермери, які мають претензії до Брюсселя через «Зелену угоду». Але до Брюсселя далеко, а до кордону — ні. І якщо серйозно, то жодні суттєві аргументи тут не мають значення.

Немає значення навіть той факт, що з квітня минулого року Польща не імпортувала з України жодної пшениці, кукурудзи, ріпаку чи соняшнику. Так, зерно йде через польську територію, але тільки транзитом
Польські трактори на вулицях міста Ченстохова. 20 лютого 2024 року. Фото: Karol Porwich/East News

Звісно, це не заважає протестувальникам вдиратися в українські вантажівки та вагони і висипати зерно на дороги та колії. Нагадаю, це зерно, яке взагалі не їде до Польщі. Це визнають експерти і навіть митна служба. Але якого дідька обурені фермери знають краще, особливо коли їх підтримує заступник міністра сільського господарства [йдеться про Міхала Колодзейчака, який заявив, що фермерам не має бути соромно за те, що висипали українське зерно з вагона. — Ред.], діяльність якого викликає питання: кому він насправді служить і ким він є — чиновником, відповідальним представником польської держави чи протестуючим, доморощеним інспектором і шукачем гнилої малини.

Масштабування протесту потроху призводить до анархізації ситуації: зупинки машин швидкої допомоги, автобусів, образливих текстів у бік жінок, вивішування проросійських прапорів. За кілька миттєвостей ситуація переросте в рукопашний бій. Звідси крок до провокації, яка може закінчитися трагедією. Москва чекає на це, а, можливо, не просто пасивно чекає.

Гра деяких політиків і протестувальників з перевірками, висипанням зерна — це не боротьба за своє, а провокація, бандитизм, чистісінька анархія. Розкручування спіралі ненависті. І те, що в цьому беруть участь міністри, представники державної адміністрації — це скандал. Це порушення основ польської безпеки.

Цими протестами хочуть не тільки розділити поляків і українців, а й польське суспільство всередині

Мені соромно, коли я бачу, як залякують українських жінок, коли я чую «Уйоб...й в Україну». Влада й опозиція розгубилися в політичних іграх. Раціональні політики стали заручниками популістів, які повинні були додати їм кілька відсотків голосів на виборах. 

Як ви, шановні очільники Польщі, збираєтеся нарешті вирішити це питання? Як ви будете відновлювати відносини з Україною? Чи, на вашу думку, нічого не сталося? Ви сягнули дна абсурду, занурюючи нас у конфлікт з народом, який сьогодні бореться за свою незалежність і нашу безпеку життями своїх людей. Ви кидаєте нас у прірву ненависті в ім'я своїх дріб'язкових інтересів. Ви хочете прикрити свою безпорадність у переговорах з Брюсселем уявною українською загрозою.

Важко повірити, що ви штовхаєте нас до торговельної війни, від якої найбільше втратить польський фермер. Невже ніхто не говорить міністру сільського господарства, що це Україна купує польську агропродовольчу продукцію? Це невігластво чи дурість? Кому ви хочете віддати наш аграрний ринок? До речі, цікаво, кого польські фермерські господарства найматимуть для збирання врожаїв, на польові роботи? Мігрантів з Африки?

Чому польських фермерів не турбує масовий імпорт сільськогосподарської продукції з Росії? Адже Польща як експортер зерна найбільше страждає від того, що саме РФ, яка торгує краденим, закривавленим українським збіжжям, виштовхує її зі світових ринків. Торік польські виробники огірків та інших овочів були знищені російськими постачальниками. Де тоді були блокади? Де були протести, коли Моше Кантор [власник холдингу «Акрон», який є виробником мінеральних добрив. — Ред.] і його польські спільники знищили польську промисловість добрив? Сьогодні польське зерно росте на російських добривах. А гроші від них ідуть на російське озброєння.

Ми сміялися з німців за те, що вони купували газ у Росії, щоб зарядити Путінові його пістолет. А що ми робимо зараз? Наші гроші ідуть на боєприпаси москалів у той час, як ми блокуємо український кордон

Ганьба нам. Ми стоїмо в одному ряді з німецькими та англійськими робітниками, які блокували постачання боєприпасів до Польщі, що воювала з більшовиками у 1920 році. Історія засудила їх, вона засудить і нас.

Єдиний вихід у ситуації із польсько-українським кордоном голосно заявляти, що ми не піддамося на цю провокацію, на прагнення розділити наші народи. Давайте засудимо анархію, бандитизм. Водночас треба захистити надзвичайне польсько-українське зближення, яке розпочалось у 2022 році. Робімо це відкрито і разом. Блокувальників завжди видно, навіть якщо їх мало. Однак тих, хто не блокує, нас мільйони. Ми маємо бачити одне одного.

Редакція Sestry.eu не завжди поділяє думку авторів блогів

No items found.
Російська агресія
Блокування кордону
Безпека

Висвітлює польсько-українські відносини понад 30 років. З 2013 року — кореспондент Wnet Media в Україні, керівник східної редакції Radio Wnet, співзасновник Radio Unet, співзасновник і редактор Stop Fake PL. Писав фейлетони та статті, зокрема, для Kurier Lubelski, Przewodnik Katolicki, Kurier Wnet. Також співпрацював з Радіо Люблін та з TVP INFO як кореспондент в Україні. У 2014 році отримав відзнаку Асоціації польських журналістів за висвітлення подій на Майдані, через рік був нагороджений премією імені Казімєжа Дзєвановського від СДП. У 2022 році отримав орден «За заслуги» ІІІ ступеня від Президента України, також у 2022 році нагороджений «Анґелусом Люблінщини» у номінації «Анґелус медіакультури». 

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Нещодавно на дитячому майданчику мій Марк випадково штовхнув однорічну дитину. Він дуже незграбний у свої 5 років, а дівчинка тільки почала ходити. Зазвичай я відводжу сина подалі від малюків, бо і його поведінка, і малечі може бути непередбачуваною. Але тут, на жаль, не вгледіла. Тато дівчинки дивився у телефон, а коли вона сіла на попу в памперсі і з переляку голосно розплакалася, відірвався від гаджету, підійшов до мого сина і, схопивши його за шкірки, запитав українською: «Чому ти лізеш до неї? Ти вже дорослий». А далі додав вже мені: «Поясніть йому, чого він лізе до малих дітей. Краще дивитися треба, мама!»

Я неабияк перелякалася, бо раніше мого сина за шкірки ніхто не хапав. Але беру себе в руки і відповідаю: «Вибачте нас, я не додивилася. У дитини аутизм, і він вас не зрозуміє».

Подальша відповідь батька приголомшила:

«Так а чому тоді він ходить на майданчик для нормальних дітей? Ми що, маємо бути в небезпеці через таких, як ви?»

У мене всередині все заклокотало, але я набрала повітря і спокійно поцікавилась: «А чому ви не в Бахмуті? Чому не захищаєте нас, а сваритеся тут зі мною і вказуєте, де мені гуляти з дитиною?»

Здавалося, від цих слів чоловік лусне від гніву. На нашу сварку стали звертати увагу інші, тож він забрав свою доньку та пішов, навздогін побажавши мені «самій йти на фронт замість народжувати інвалідів».

Найбільше мене засмучує, що таке кажуть свої ж, українці. Навіть деякі мої знайомі можуть нарікнути за моєю спиною: «Старший син такий розумний, а тут народила ТАКУ дитину, тепер тягар на все життя». До слова, від поляків, як і взагалі від європейців, чути подібних слів мені не доводилось жодного разу.

Навпаки, вони звертають увагу на сильні сторони Марка, завжди знаходять, за що похвалити. Намагаються адаптувати діток з особливостями до життя в соціумі. Так, у терапевтичному садку, куди ходить мій син, дітей періодично водять до перукарні, магазину, на екскурсії, показують світ, щоб наші особливі діти його не боялися.

Продавчиня на варшавському ринку, де ми купуємо фрукти, кожного разу чимось пригощає Марка, намагаючись зазирнути йому в очі і встановити контакт (в аутистів з цим складнощі), а консьєржка в під’їзді завжди знаходить привід хоча б хвилинку з ним поспілкуватися.

На початку життя в Польщі для мене це було незвично, адже вдома у кращому випадку на нас просто не звертали уваги, а в гіршому називали дитину «клубком проблем» і питали, чи є інтернати, де можна залишити сина та забирати на вихідні, бо з ним так незручно жити.

Коли ти мама особливої дитини, ти ніби за замовчуванням маєш бути вдячна, що твоєму сину дозволяють ходити до школи або що хтось грається з ним, як зі звичайним, не звертаючи уваги на його відмінності. Кожна наша прогулянка на дитячому майданчику — це стрес і виправдовування за те, в чому ніхто не винний.

Моя історія не унікальна, і будь-яка мама особливої дитини може написати книгу подібних ситуацій. Ця прірва між нормотиповим і рас-прекрасним світом іноді лякає до панічних атак. Але в основі цього несприйняття — брак знань і нерозуміння ситуації. Тому я хочу дати кілька порад, як поводитися з дітьми з аутизмом — не універсальних, адже такі діти теж різні, але максимально дієвих.

Як поводитися з чужою дитиною з аутизмом?

1. Якщо ви перебуваєте поряд з аутистом, просто будьте доброзичливим. Спробуйте налагодити зоровий контакт і тільки потім говорити з дитиною або щось їй пояснювати. Коли дитина з РАС не дивиться вам в очі — вона вас не чує.  

2. Спробуйте похвалити дитину, не акцентуючи уваги на її діагнозі. Як мама хлопчика з РАС я дуже хотіла б жити так, аби нас не жаліли і не вважали хворими. Аутизм — це не хвороба, а стан психіки. Діти з аутизмом не агресивні. Можливо, незграбні, з незвичними реакціями на інших. Але вони дуже радіють, коли їх хвалять.

Що в поведінці аутистів шокує звичайних людей і чи є це небезпечним?

1. Через нервову перевтому, перезбудження або стрес у дитини з аутизмом може статися мелтдаун. Для оточуючих це виглядає як дика істерика та повна втрата самоконтролю. А у мозку аутиста все це нагадує ядерний вибух. Начебто вся нервова система перегрілася і відповідає на цей стан виплеском енергії. Мелтдаун триває кілька хвилин, потім дитина приходить до тями і не пам’ятає, що сталося. Це приблизно як напад епілепсії. Мелтдаун передбачити неможливо. Проте оточуючі мають знати, що їм це нічим не загрожує. Дитина може нашкодити лише собі.

2. Аутисти дуже часто люблять повторювати свої дії. Це називається стимінг. Він допомагає дитині впоратися з емоційною напругою. Стрибати без перерви, ходити кругами, обертатися навколо себе, чіпати предмети, плескати в долоні, махати руками. Це працює десь так само, як бажання лопати бульбашки на упаковці або перебирати чотки — заспокоює. Боятися стимів не треба. Шкоди вони завдати не можуть.

3. Вокалізації та ехолалія. Безумовно, людей «не в темі» дивує, лякає або навіть дратує набір звуків різними інтонаціями або нескінченне повторення фраз з улюблених мультфільмів. Навіть мама не завжди може змусити дитину перестати пищати або наспівувати різні звуки. Нерідко це викликає глузування з боку інших дітей. Важливо пояснювати дітям, що люди є різними, часто несхожими на них.

4. Бажання тактильних відчуттів. Не всі діти з РАС не люблять дотиків. Деякі вимагають обіймів, поплескування по спині або погладжування по голові. Просити цього вони можуть і в абсолютно незнайомих людей. Звичайно, можна не погоджуватися, але от грубо відштовхувати дитину не варто. Щоб переключити увагу аутиста в цей момент, можна взяти його за великий палець або поплескати по плечу, а потім відійти убік.

5. Люди з аутизмом можуть повторювати слова співрозмовника десятки разів чи висловлювати емоції несподіваним способом. Наприклад, розплакатися, коли його похвалили чи подарували подарунок.

20
хв

«Іди і воюй замість народжувати інвалідів»

Юлія Ладнова

Ранок.

Я обираю одяг. Штани чи спідницю? Все ж таки весна — краще спідницю. Легку, мов сам вітер.

«У нас штурм. Все складно».

Я дивлюсь на цю спідницю, ці штани, а перед очима обличчя й імена усіх, у кого зараз штурм, у кого все складно.

В якийсь момент я не розумію, якого дідька я дивлюся в цю довбану шафу. Нахріна тут оця дурна зелена спідниця? Як затесались мої цілком цивільні штани між кітелем «піксель» і кітелем «камуфляж»? Що робить тут рожева сукня?

Там штурм, а тут рожева сукня, дурна зелена спідниця. Мені треба обрати одяг на роботу. Мені треба їхати і працювати. Щось робити для людей, які потребують допомоги. Перед очима все ті ж імена й обличчя. 

Тільки б живі і цілі. Цьому не можна — у нього маленька дитина. Хлопчик або дівчинка. Це не так і важливо. Маленька дитина, яка бачила тата тільки в екрані смартфону. І цьому не можна — хвора дружина. І цей майже не жив іще. А в цьому мудрості на століття. Нікому не можна. Тільки б живі і цілі. Чуєш, Боже, чи хто там над нами, між нами чи під нами. Їм не можна. Нікому не можна до тебе. Вони мають жити. Будувати, любити, обіймати дітей, садити сади і поля, вбирати у свої очі усі барви світу. ЇМ НЕ МОЖНА. ВОНИ МАЮТЬ ЖИТИ.

Тільки б живі і цілі. Сині штани. Блакитна кофтина. Тільки б живі і цілі.

«Криють. Один — 200. Двоє — 300. Важко».

Я не питаю імен. Бо боляче. Так страшно боляче. Колись я написала іронічний вірш про окопний стендап. В ньому історії саме цих хлопців. Смішні, десь гіперболізовані. У ньому вони говорять про свої мрії в окопному сьогоденні. В кінці там були слова «тільки б кожного мрія була жива».

Я його більше ніколи не прочитаю. Дві з тих мрій загинули. Великих, цінних, неосяжних мрій уже ніколи не збудуться. Їх вбили росіяни

Треба не забутися розчесатися. Я дивлюся на гребінець і не розумію, навіщо в цьому світі зараз розчісуватися. В неділю я була на прощанні з одним із тих, чия мрія загинула разом з ним. Торкнулася до нагрітого сонцем мертвого дерева домовини. Бога нема? Є хтось там над нами, між нами, під нами? Якщо є, хай вони будуть живі. Почорнілі від горя діти не повинні обіймати домовини.  

Хай минають їх кулі, уламки, скиди, арта, каби, гранати. Хай їх береже земля, вітер і сонце. Тільки б живі і цілі.

«Не вижили».

Що я іще можу зробити, щоб хоч решта — живі і цілі? Є щось іще у світі, що я можу зробити, аби хоч решта живі і цілі?

«Ти робиш усе можливе».

Не все, боже, ну не все. Напевно є ще щось, що можу зробити, аби вони так і лишалися живі і цілі. А якщо і зробила усе можливе, я маю зробити щось неможливе. Аби тільки живі і цілі. Що іще навіть неможливе я маю зробити?!

Тільки б живі і цілі. Живі і цілі.

20
хв

Живі і цілі

Татуся Бо

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Фільми про втрати на війні і способи їх пережити

Ексклюзив
Портрети сестринства
20
хв

«Ми теж взяли собі біженку». Трохи про невиправдані очікування — європейські й наші

Ексклюзив
20
хв

У Польщі зріс рівень дезінформації про уряд та європейські вибори

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress