Exclusive
Portraits of Sisterhood
20
хв

I am a strong woman. But Elwira - is absolute strength

I believe in women's power. Sometimes it feels like men are incapable of agreeing and walking side by side, and we manage to do it

Irena Tymotiievych

Lilia Kuznetsova and Elwira Niewiera with children from «Home of Happy Children» Care Centre. Germany, 2024

No items found.

Support Sestry

Even a small contribution to real journalism helps strengthen democracy. Join us, and together we will tell the world the inspiring stories of people fighting for freedom!

Donate

<frame>We present to you the following publication from the series «Portraits of Sisterhood». In it, we want to talk about the friendship between Ukrainian and Polish women, the support from ordinary people, and not only that - but also about the misunderstandings that ultimately led to new knowledge between the two nations about each other. Share your stories with us - stories of encounters with Polish or Ukrainian women that changed your life, impressed you, taught you something, surprised you, or made you think. Write to us at: redakcja@sestry.eu<frame>

I rehabilitated the children, and they did so for me

My path from the beauty industry and world runway podiums to charity and care over an orphanage was laid by losing my closest person. And it happened unexpectedly.

In the past, I was a sportswoman, I did rhythmic gymnastics. I earned the title of Master of Sports. I got into the «Khreshchatyk» Fashion house in Kyiv by accident: I came by it on the way to my Institute. Back then, it was the best fashion house for knitwear in the Soviet Union, it used to conquer the world runways. I saw an ad about an audition and decided to come along with my friends for company.

This is how my modeling story began.

I have been to many countries, including the USA, Brazil, Mexico, South Korea, Great Britain and almost all of Europe.

The Odesa Film Festival 2017

In 2002, when I had already been a recognisable person in the capital, my friend Ksenia Kuzmenko and I opened our own agency. Apart from modelling business, we also engaged in organising and producing the Miss Ukraine national contest. After we successfully managed to hold this contest at the «Ukraina» Palace in 2004 with a TV live stream, I was curious about how it was - being a contestant. I wanted to understand the girls better and support them.

Then I entered the Miss Global USA contest myself, and… was awarded the crown of Mrs Globe Europe.

I like art, and apart from modelling, I was passionate about cinema. One of the most memorable roles I have played was the daughter of a Polish duke in a movie about Bohdan Khmelnytsky. Before the full-scale invasion, I acted in a successful Ukrainian project called «Kyiv Day and Night». Life was very fulfilling.

Lilia as Lady Gryzelda Wiśniowiecka in the movie «Bohdan-Zynovii Khmelnytsky»

But one day my mother suddenly passed away - and something shattered inside of me. We were very close. I did not want anything, I needed new meanings to keep on living.

When I was offered to lead the charity foundation responsible for the «Home of Happy Children» child rehabilitation centre, I was unsure I could do it. This is the place where they help abandoned children - some were simply found on the street, some were disowned by their parents, and others were taken from families in crisis. While the adults are taking care of legal questions and searching for new families for the children, these kids have the opportunity to live in comfort and undergo psychological rehabilitation. The team and I had to ensure all of this.

At first, I only visited but with each new visit I would get sucked in deeper and deeper: the kids wait for my visits, trust and attachments are formed. That saved me both then and now - during the war. Because everyone finds their inspiration and meaning in life in difficult times. I rehabilitated the children - and they did so for me.

The Power Woman

On the first days of the great war, artillery and air defence troops were placed next to our orphanage. We swiftly decided to evacuate the children, the staff, taking responsibility, transported them to safer settlements in Ukraine - wherever they could.

Offers came in to relocate the orphanage abroad but we were hoping that everything would pass quickly. At that time, everyone believed that this war would not last long. One such offer came from Olga Bohomolets [Ukrainian political and civil activist, Honored Doctor of Ukraine, - Edit.]: a family from Germany was able to help, provide accommodation and everything required.

That is how Elwira appeared in my life. We created the children’s evacuation plan working online with her in particular. At the time, I had no idea who Elwira Niewiera actually was, I had not seen her movies and did not imagine that I would be absolutely fascinated by this woman, having mutual sympathy and close friendship with her. A woman with boundless energy and desire to help. To me, she is now that very Power Woman.

Elwira Niewiera

At that time, Elwira had already been engaged in supporting our soldiers, it was she who managed to find a wealthy family from Bavaria that allocated and continues to allocate substantial funds to support the Ukrainian army, as she could not tolerate the inaction of the German government. A woman named Ulrike had a vacant villa next to a lake in the forest, and after careful consideration, Niewiera proposed to evacuate and relocate the Ukrainian orphanage there.

Leaving was complicated. Firstly, the war had already been going on for several months, and if previously there had been chaos and people, children and orphanages would cross the border without any documents, we, on the contrary, had to go through all the bureaucratic corridors and receive official permissions from four separate ministries and the military administration. And secondly, we had to literally «gather» 20 children from all over Ukraine: from Kyiv, Ternopil, Volyn’ and Lviv regions - everywhere they had ended up.

Elwira and von Walz's family organised the transport and relocation. On the Polish border, we transferred to another bus that brought us to our new home. It was scary for both children and adults - we were voyaging into the unknown.

Care with a capital «C»

In Germany, we became the only ones who, as an entire orphanage, including caregivers, found refuge thanks to a private initiative. I never would have thought that Germans are so capable of caring. You barely have time to think about it - and they are already doing it for you.

In the small Bavarian town, our bus was greeted by the locals, the mayor and even an orchestra. They closed off the entire highway for this. Everything was prepared in the house - even food and sleeping places for my dog and cat I brought with me.

Summer 2022 in Bavaria

A year passed before we managed to organise a new way of life and accept the new reality that we live here, that today this is our home. And that we also live under one roof - 20 children and 10 caregivers - like a new family. Only in a year, when the initial stress had somewhat subsided, did we start noticing what a wonderful place we found ourselves in. The locals were helping as much as they could, they even organised sports lessons and activities for children. This is Care with a capital «C».

When Elwira visited us for the first time to get to know us with hugs and treats for the children, we arranged a party. She recorded everything on camera and promised to one day make a movie out of it. She found kind words and the right approach to every kid.

Later, in Amsterdam, where she had invited me to her movie’s premiere [«The Hamlet Syndrome» (2022), - Edit.], I discovered a different Elwira for myself: a talented director, a caring individual, who is not afraid of examining and finding solutions for very serious societal problems.

I remember how the theatre happened to us.

Niewiera’s friend came to visit the children - a director Rosa Sarkisian, who acted in «The Hamlet Syndrome». We had an idea of partaking in theatrotherapy: to express one's emotions and experiences and to talk about what hurts, through the persona of a certain character. This became a huge step forward in the children’s therapy. They carry severe psychological trauma with them but after talking about it even once - it gets easier for them. One week with Rosa turned out to be more effective than therapy with psychologists on the base of another centre.

Our theater. Summer 2023

We made a genuine theatre from these deep life stories. Imagine, Elwira organised a tour in Berlin! Our children performed on stage, there were stories about them in newspapers. It changed them completely, they became more trusting and confident, and the fear of opening up disappeared completely.

But most importantly - they were happy.

Act like a woman

I feel like Elwira thinks about Ukraine 24/7. And not just thinks, but acts. Every day. Recently, I came to her in Berlin for a weekend [Elwira Niewiera, a volunteer, Polish-German movie director and writer, is currently residing in Berlin, - Edit.] and she worked non-stop: she receives inquiries from the frontline, sends generators, night vision devices and drones over there. She especially helps women who ended up in difficult situations. It is just human, womanly. At this very moment, while I am telling you about her, she is busy finding a place to live in Kyiv for a woman who survived Russian captivity.

I don't know where she draws the strength to respond calmly in any situation, but I've never seen her lose her temper or get nervous. Inner calmness - is a great feat. At first, I was convinced she did yoga in order to achieve this - and started doing it as well because in working with children it is crucial to always keep calm, have your spirit up and be positive. Until one time Elwira asked me herself: «You know, it is so nice to spend time with you, you are so calm and peaceful. How do you manage to stay that way?»

I believe in women’s power. Sometimes it feels like men are not capable of agreeing and walking side by side, while women are. We have common sense and inner balance. We know how to stay composed and be flexible in critical moments.

Maybe I am only judging by Elwira or myself since I am confident to say that I am a strong woman. But she is absolute strength. She manages to not only reach her goals but to lead and support other people in the most difficult time

The hardest - letting the children go

Over the last 2,5 years I have been a cook, dishwasher, housekeeper, psychologist, doctor, driver, courier. I realised that when you acquire certain knowledge or skills, you need to use and develop them further, not lose them, because you never know how fate might unfold.

For example, I studied German at school but I never thought I would need this language. The women in my family were good cooks - but I never developed this ability in myself, until I had to cook for 30 people. I also became a driver since we live in the middle of a forest, and the children had to be taken to and from school and classes. Additionally, I have a diploma in medical rehabilitation. In Germany, it is a speciality in demand, and if I suddenly decided to stay, I could successfully work here.

Elwira Niewiera, Lilia Kuznetsova and Rosa Sarkisian

Now, our children are coming home. Some get adopted, others return to their families because the court cases have ended or the parents have managed to resolve their issues. We have only three boys left as of today. I promised them they would graduate school here - especially the eldest boy because he is studying in a German class. In two years he managed to learn German from scratch, pass the exams on par with his German classmates, and he invited me to his graduation. The last time I was at a graduation was when my son finished school.

It is very difficult to let children go. Psychologists advise that one should immediately separate and communicate less. But in two years we have become a family, and I truly care about how the children’s lives unfold in their new families. I often consult with Elwira about the children, and we contemplate the best course of action together. She has seen all the processes from the inside and is my trusted person.

Meanwhile, our orphanage in Kyiv continues its work. We made sure to keep it clean and cosy and set up a shelter, but we still have not been able to find a psychologist. We are planning to invite Rosa with her unique theatre therapy method. Unfortunately, now more than ever, there is a huge number of children in need of help and care, and the country desperately needs such facilities.

On July 23rd «Home of Happy Children» opened its doors for new inhabitants.

And who do you think was the first visitor? - ELWIRA!

The text was prepared by Irena Tymotiyevych.

Photos from a private archive

No items found.
Join the newsletter
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Journalist, editor, photographer. Worked in the area of communications. Since 2022, she has been covering social and cultural problems associated with the war in Ukraine.

Support Sestry

Nothing survives without words.
Together, we carry voices that must be heard.

Donate

Україна проголосила незалежність 24 серпня 1991 року. Польща першою визнала цю декларацію, а сьогодні належить до держав, що послідовно підтримують східного сусіда у боротьбі з російською агресією. Адже Росія, по суті, ніколи не приймала суверенітету української держави. Коли Революція гідності зруйнувала кремлівські розрахунки на збереження політичного впливу в Києві та стримування євроатлантичних прагнень українського суспільства, у березні 2014 року анексія Криму Росією виявилася першим актом війни, що триває вже одинадцятий рік.

Українське суспільство святкує 34 річницю незалежності, обороняючись проти російської агресії. І хоча дипломатична наступальна ініціатива Сполучених Штатів, Європейського Союзу й держав, що підтримують Україну, дала шанс на припинення збройних сутичок, сталий мир залишається дуже віддаленою перспективою.

Росія не збирається відмовлятися від реалізації своїх стратегічних цілей, причому найважливішим серед них є аж ніяк не підкорення України, а ревізія світового ладу, і ліквідація українського суверенітету є ключовим засобом для досягнення цієї мети. Українці не хочуть відмовлятися від суверенітету, переконані, що здатні захистити незалежність своєї держави та реалізувати власну стратегію — інтеграцію до структур євроатлантичного геостратегічного простору.

Ефективний опір

У лютому 2022 року, коли розпочалося повномасштабне російське вторгнення, мало хто вірив, що Україна зможе захиститися. Однак українцям вдалося ефективно чинити опір і залучити на свій бік коаліцію держав широко зрозумілого «Заходу», готових підтримувати Київ фінансово, політично, постачанням озброєння та іншими формами військової допомоги. Ця допомога є незамінною, проте була б неефективною без здатності українського суспільства підтримувати мобілізацію та дух опору, а також без спроможності держави не лише організовувати оборонні зусилля, але й забезпечувати безперебійний доступ до соціальних послуг й інфраструктури.

Пунктуальність далекобійних поїздів у внутрішньому сполученні досягла в першому півріччі 2025 року 95%, а державне підприємство «Укрзалізниця» стало символом не лише якості сервісу, але й міцності сучасної держави. У 2022 році поїзди української залізниці евакуювали понад 4 мільйони осіб та 120 тисяч домашніх тварин. Сьогодні вони перевозять пасажирів і вантажі. Інфраструктура, що руйнується під час бомбардувань, відновлюється в режимі реального часу, а рухомий склад модернізується. З початку поточного року введено в експлуатацію 36 нових вагонів, вироблених в Україні. Триває виробництво ще ста. Цю статистику доповнюють інші військові цифри — за час війни загинуло понад 900 залізничників, 2700 отримали поранення.

Залізниця не є винятком, аналогічно працюють інші служби. Багато читачів, певно, пам'ятають осінні повідомлення про масштаби руйнувань енергетичної інфраструктури й попередження, що відсутність доступу до електроенергії та тепла в Україні може призвести до вимушеної міграції сотень тисяч людей через холод.

Натомість остання статистика повідомляє, що в червні й липні 2025 року Україна експортувала більше електроенергії, ніж була змушена закупити, а поставки електроенергії є стабільними, що забезпечує безперебійну роботу промисловості

Макроекономічна стабільність

Незважаючи на величезні витрати на ведення війни — вони сягають 35% ВВП — інфляція утримується під контролем і становить 14,1%. Чимала цифра, але в безпечних межах, що дозволяє зберегти макрофінансову стабільність. Важливим її гарантом є фінансова підтримка з-за кордону — зовнішні кошти фінансують усі цивільні витрати державного бюджету України (половина бюджетних видатків), власні доходи цілком направляються на військові дії. Для покриття цивільних зобов'язань Україні цього року потрібно 38,4 мільярди доларів, і вона має повне покриття потреб за деклараціями партнерів, а додатковим стабілізатором є валютний резерв на рівні 41,5 мільярдів доларів.

Безробіття в липні 2025 року знизилося до 11,2% — це найнижчий рівень з початку повномасштабної агресії, а ситуація на ринку праці оцінюється експертами як стабільна. Насправді статистичну картину псує явище ухилення від офіційного працевлаштування чоловіків призовного віку. Багато хто з них боїться, що якщо вони офіційно влаштуються на роботу, стануть мішенню для військкоматів, тому надають перевагу пошуку роботи «в чорну». Незважаючи на це, економічна ситуація — як на воєнний час — є стабільною, про що свідчить як покращення споживчих настроїв (хоча й у межах негативних очікувань), так і зменшення рівня бідності (частка осіб, які заявляють, що змушені економити на їжі) до рівня 21,6%, хоча, на жаль, це лише місячна позитивна флуктуація (випадкове відхилення величини від її середнього значення — Ред.).

Голос ринку

Опитування варто доповнити ринковими даними, оскільки вони краще віддзеркалюють реальні настрої. В інформації з України домінують повідомлення про щоденні повітряні атаки на міста й цивільну інфраструктуру. Інтенсивність цих атак зростає, збільшується кількість жертв. Навіть центри на заході країни не захищені від загрози. Незважаючи на це, ринок нерухомості активно розвивається, а кількість розпочатих у 2025 році житлових інвестицій зросла на 35% порівняно з минулим роком (і на 52%, якщо вимірювати метражем). Київ знову став найдорожчим містом в Україні — за однокімнатну квартиру там в середньому потрібно заплатити 65 тисяч доларів, за оренду — 18 тисяч гривень на місяць.

В Україні триває жорстока війна, про що свідчать трагічні статистичні дані щодо солдатів, цивільних службовців і звичайних цивільних, які гинуть щодня внаслідок агресивних атак на житлові райони й цивільну інфраструктуру. Однак воля до життя й прагнення свободи сильніші за жах смерті, і їхній сенс виражається не лише в готовності боротися й підтримувати збройні сили, але й у практикуванні хорошого життя попри всі існуючі труднощі: участі в культурних подіях, турботі про спільний простір, залученні до політичних дебатів. Саме тому київський книжковий фестиваль «Арсенал» у червні відвідали десятки тисяч глядачів, а в липні тисячі українок і українців вийшли на вулиці Києва та шістнадцяти інших міст, щоб протестувати проти закону, що обмежує незалежність ключових антикорупційних інституцій.

Жінка заспокоює сина, ховаючись у метро під час атак російських безпілотників по Києву, Україна,червень 2025. Фото: Evgeniy Maloletka/Associated Press/East News

Мир, але не за будь-яку ціну

На четвертому, а по суті одинадцятому році війни, яку Україна веде з Росією, українці, безсумнівно, відчувають втому і мріють про мир. Однак, не за будь-яку ціну. Вони усвідомлюють, що майбутнє вирішать не лише бойові дії, а й перемовини. І вони знають, що в України зараз недостатньо сил, щоб відбити території, вже захоплені росіянами — а це близько 20% площі країни. Тому, згідно з результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології (опитування проведено на межі липня й серпня 2025 року), найбільшу підтримку суспільства має сценарій, згідно з яким Україна де-факто визнає окупацію захоплених територій, але не приймає цього де-юре. Натомість вона отримає від європейських держав і Сполучених Штатів гарантії безпеки та продовжить процес євроінтеграції. Цей варіант готові прийняти 54% респондентів, для 35% він є неприйнятним. Умови Росії, що по суті означають капітуляцію, не приймають 76% опитаних. Українці не мають наміру приймати також різні варіації американських пропозицій, що розцінюються як різновид очікувань Росії.

У такій ситуації сталого миру, можливо, доведеться чекати ще довго, важко навіть уявити собі його подобу у формі довготривалого перемир'я. Воно мало б сенс, якби держави, що підтримують Україну, запропонували дійсно міцні гарантії безпеки. Під час зустрічі президентів Дональда Трампа й Володимира Зеленського, в якій взяли участь також лідери європейських держав, пролунав заклик до гарантій на кшталт статті 5 Договору про Північноатлантичний альянс. Але що на практиці мали б означати такі гарантії? Папір витримає все, в чому українці переконалися після підписання в 1994 році Будапештського меморандуму. Його підписанти — Сполучені Штати, Велика Британія та Росія — гарантували збереження територіальної цілісності України в обмін на відмову країни від ядерного арсеналу. Чимало українців сьогодні вважають це рішення найбільшою помилкою, скоєною тоді молодою республікою.

Які гарантії?

Чи забезпечать такі гарантії солдати західних держав, відправлені в Україну в межах миротворчої місії? Ця тема викликає більше емоцій, ніж конкретики, оскільки поки що, очевидно, виконує функцію фішки в переговорній грі. В обіг її запустив президент Франції Еммануель Макрон, підвищуючи ставки, що спочатку лідери інших держав сприйняли з роздратуванням. Однак цей крок виявився ефективним, оскільки став своєрідним «чекуючим» ходом щодо реальних намірів учасників «коаліції рішучих». 

Прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск відмовився від залучення польських солдатів, аргументуючи це тим, що їхнє завдання — захищати східний фланг НАТО на території Речі Посполитої. Насправді в нашій країні переважна більшість суспільства — 64% за даними дослідження Ibris, Defence24 та Фонду «Stand with Ukraine» — виступає проти відправлення військ, і лише 15% приймає таке рішення.

Українці усвідомлюють, що через наростання популізму рішення у зовнішній політиці дедалі більше випливають з логіки внутрішньої політики й стають функцією суспільних настроїв, а не глибокого стратегічного осмислення

Вони переконалися в цьому на власному досвіді у 2023 році, коли мали чекати понад пів року на подолання патової ситуації в Конгресі Сполучених Штатів, який заблокував просування законопроєкту про військову допомогу. Тоді ж виявилося, що в Польщі ні уряд Матеуша Моравецького, ні новий уряд Дональда Туска не змогли вирішити проблему блокади польсько-українського кордону фермерами. На свої аргументи про те, що блокада прямо завдає шкоди оборонним зусиллям, українці могли почути, що мають зрозуміти логіку виборчої кампанії, що тривала в Польщі.

Українці, звісно, беруть участь у всіх форматах зустрічей, борючись насамперед за одне — стабільність фінансової та військової допомоги. Саме тому важливим гаслом, що пролунало у Вашингтоні, стала декларація про закупівлю Україною американської зброї майже за 100 млрд доларів, кошти на яку мають надати європейські держави. А також угода із США про спільне виробництво дронів на 50 мільярдів доларів. Дональд Трамп зможе похвалитися, що — відповідно до принципу «America First» — уклав чергову вигідну угоду. Володимир Зеленський, зі свого боку, отримає нові поставки матеріально-технічних засобів, що допоможуть стабілізувати ситуацію на фронті.

Самостійність

Однак насправді Україна від початку війни послідовно реалізує стратегію максимальної стратегічної автономії, наслідком якої має бути власне виробництво якомога більшої кількості ключових для бойових дій озброєнь і військових матеріалів. Елементом цієї стратегії є також активне формування реальності поля бою таким чином, щоб нівелювати очевидну асиметрію сил між Росією та Україною.

Росія має більші людські й матеріальні ресурси. Українці зробили ставку на вирівнювання шансів шляхом технологічних інновацій, які дозволяють змінити характер бойових дій

Яскравим виявом ефективності цієї стратегії стало відкриття в другій половині 2023 року судноплавного каналу в Чорному морі. Розблокування порту в Одесі дозволило обслуговувати експорт морським шляхом. Але як це вдалося державі, яка де-факто не має військового флоту? Відповіддю виявилися морські дрони, які створюються в екосистемах розвитку технологічних інновацій, підпорядкованих Службі безпеки України й Головному управлінню розвідки Міністерства оборони. Розроблені в цих екосистемах конструкції Sea Baby і Magura стали зброєю, яка пошкодила й відправила на дно третину російського Чорноморського флоту, змусивши решту кораблів залишити акваторію.

Надводні й повітряні дрони стали основним інструментом ведення війни, і в гонці за розвиток технологій дронів українці підтримують якісний і кількісний паритет. Ба більше, вони вводять на озброєння автоматизовані бойові системи, що дозволяють обмежити залучення людської сили. Як наслідок, незважаючи на номінальну перевагу росіян, останні не можуть досягти не лише стратегічного прориву, але навіть оперативного. Тактичні успіхи супрводжуються гігантськими людськими й матеріальними втратами, проте вони запобігають прориву, який міг би змусити Україну капітулювати.

Військовий Національної гвардії України готує до польоту безпілотник «Пінгвін» в районі Покровська, Україна, 6.08.2025. Фото: Evgeniy Maloletka/Associated Press/East News

Воєнні основи майбутнього

Українці усвідомлюють, що за стабільної допомоги західних партнерів здатні ще довго вести оборонні дії. З іншого боку, щоб якнайменше залежати від можливої нестабільності, вони систематично розвивають виробничі потужності оборонної промисловості, яка зараз забезпечує близько 40% необхідного військового постачання. Фактично в таких ключових сферах, як дрони й системи електронної боротьби, Україна є практично самодостатньою. Водночас вона дедалі менше залежить від поставок артилерійських систем і снарядів. Як зауважив тижневик «The Economist», Україна, розвиваючи в умовах війни виробництво таких складних систем, як самохідні гаубиці «Богдана», бойові ракети чи морські дрони, також створює основи для промисловості майбутнього, яка базуватиметься на розподіленому виробництві в системі мережевих вузлів, що використовують, зокрема, передові 3D-принтери.

У цьому твердженні криється глибша правда — українцям вдалося в умовах війни активізувати потенціал креативності й інноваційності та інституціалізувати його таким чином, що він став ключовим елементом системи оборони й — ширше — системи стійкості держави й суспільства

Йдеться не лише про виробництво озброєнь, тактичних інновацій чи використання креативних методів маркетингу для залучення рекрутів військовими підрозділами. Це також розвиток соціальних послуг на основі цифрових мереж, інтегрованих у систему «Дія», та моделей співпраці структур публічної влади, інституцій, бізнесу й організацій громадянського суспільства. Прикладом є позиція України у розвитку онлайн-послуг — у рейтингу, підготовленому ООН в межах «Огляду електронного самоврядування», країна посіла в 2024 році п'яте місце, піднявшись до рівня світової еліти з 32 місця у 2022 році. Польща знаходиться в цьому рейтингу ближче до п'ятої десятки.

Усі ці досягнення вирішили те, що Україна не піддалася російському тиску і все ще здатна вести війну. Однак, ці досягнення не можуть затьмарювати численні дисфункції та патології української держави.

Боротьба з патологіями

Найбільшими проблемами є стан політичних еліт і принципи функціонування політичної системи. Володимир Зеленський, безсумнівно, є безперечним лідером і символом української єдності в час історичного випробування. Водночас опір українців викликає стиль його правління, що полягає в концентрації влади в Адміністрації президента. Роль уряду обмежується адмініструванням країною, тоді як ключові політичні й стратегічні рішення у внутрішньому, зовнішньому й військовому вимірах приймаються особисто Зеленським та довіреними працівниками Офісу під керівництвом Андрія Єрмака.

Політична опозиція маргіналізована, Верховна Рада відіграє роль машини для голосування, покликаної реалізовувати наміри, сформовані в оточенні президента. Яскравим прикладом цього виявилася робота над законом, що обмежує автономію Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Робота над законопроєктом тривала один день — 22 липня — і цього вистачило, щоб проєкт пройшов через відповідну парламентську комісію, був прийнятий голосуванням і підписаний президентом. Майже ніхто, крім самих авторів, не мав часу ознайомитися зі змістом документу, що просувався. Тиждень потому, під час позачергового засідання Ради 31 липня, в такому ж режимі було прийнято ще один закон, що відновив незалежність НАБУ і САП.

Причиною такого швидкого виправлення законодавчої «помилки» стали масові громадянські протести, яких не передбачили ні сам Володимир Зеленський, ні його оточення. Так само вони не передбачили рішучого спротиву з боку Європейської Комісії і лідерів європейських держав. Попри швидку реакцію, найбільша політична криза Володимира Зеленського з початку війни, а можливо, і з початку президентства, безумовно, матиме наслідки. Вона виявила не лише патологію системи влади, але й показала силу громадянського суспільства, етос якого формували дві революції: Помаранчева 2004 року й Революція гідності на межі 2013-2014 років. 

Наслідком Революції гідності є своєрідний суспільний договір, що мета українського суспільства, підтримана всіма його частинами й елітами, полягає у реалізації євроатлантичних прагнень, що виражаються у вступі до Європейського Союзу і НАТО

Саме ці прагнення намагається знищити Володимир Путін, тому не може бути згоди на те, щоб їм загрожувала політика українського президента.

Українські пріоритети

Що саме вивело українців на вулиці, щоб протестувати проти невдалого закону? Достатньо вчитатися в дослідження, опубліковане в червні агентствами Janus, Socis і проєктом «Барометр». На питання про те, що найбільш негативно впливає на ситуацію в країні, на першому місці 48,5% опитаних вказали високий рівень корупції на державному рівні. На другому місці, з 41,7% відповідей, опинилися постійні повітряні атаки, і тільки на четвертому — 34,9% — побоювання нових територіальних захоплень з боку Росії. Не слід поспішати з інтерпретацією цих результатів. 

Так, в України є проблема з корупцією, але її рівень за останні роки знизився. Просто різко зросла антикорупційна свідомість суспільства. Непогодження з корупцією стало масовим після початку війни — саме тому її сприймають як найважливішу проблему

Важливішу за війну та її наслідки? Тут знову можна запропонувати досить незвичайне пояснення. Українці дійсно довіряють Збройним Силам і переконані, що вони контролюють ситуацію на фронті та найкращим чином захищають міста від російських повітряних атак. Опіка армії робить війну обтяжливим, але контрольованим аспектом повсякденності. Завдяки цій опіці можна хвилюватися через корупцію, але також працювати, відпочивати й вірити в майбутнє. Бо хоча частка тих, хто вважає, що справи в Україні рухаються в неправильному напрямку, переважає за частку тих, хто думає навпаки, понад половина, тобто 53% опитаних, переконані, що Україна протягом десяти років стане квітучою державою-членом Європейського Союзу. Протилежної думки дотримуються 40% респондентів.

Як же українці сприймають себе напередодні 34-ї річниці незалежності?

Часткову відповідь дає опитування групи «Рейтинг», опубліковане в середині серпня. Цілих 94% опитаних вважають очевидним, що найважливішим орієнтиром, що визначає ідентичність, є громадянство України, а 95% без вагань проголосували б сьогодні позитивно на референдумі про незалежність. Від чого залежатиме незалежність України? На першому місці (57%) опитані вказують перемогу у війні, на другому (35%) — викорінення корупції.

Війна консолідувала українське суспільство, увінчавши розпочатий під час Революції гідності процес будівництва сучасної політичної нації, об'єднаної навколо ідеї власної, незалежної держави. Держави, сильної суб'єктністю своїх громадян і завдяки цій силі здатної захистити суверенітет.

Текст опубліковано за згодою автора

20
хв

Дорога незалежність

Едвін Бендик

I think people don’t realize how bad things were in America even before Trump. If anything, I see Trump as simply someone openly talking about the things the American government has been doing for centuries. By no means am I saying that what Trump is doing is okay – but he is honest about it. After all, the Biden administration deported an average of 57,000 people per month, while the Trump administration deported 37,660 people last month – and yet we never hear about Biden’s deportation plans. We praise liberals for their commitment to human rights, but what have they actually achieved?

They don't protect women's rights, they allow the genocide of Palestinians, they arrest students for protesting, they enable Russia to continue its crimes, and they restrict our freedom of speech. And yet we are expected to vote for them because they are the “lesser evil”? I keep hearing that the future "rests in the hands of young people" because the older generation caused this whole mess. I’m expected to protest, vote, organize – while being cut off from all of it.

What kind of democracy is America, if our only choice is between two evils, both backed by the same powerful interests?

I think when looking at America, we need to ask ourselves: “For whom was it ever good?” It has always been a good country for white Americans, and now it’s probably even better for them. But has it ever been a good country for women? Has it ever been good for people of color? I think we forget this when we idealize America. It was never a great country, and it will never be “great again” unless the past we're referring to is that colonial, racist empire that Trump wants to bring back.

Looking at the “American Dream” from the perspective of a post-communist country in Eastern Europe, it’s easy to idealize it. Nevertheless, I always try to remind people from Eastern Europe that the society, security, education, and healthcare we have here are worth a million times more than the idealized version of what their life could look like in the capitalist utopia of America.

I recently visited New York. Although it’s one of the most expensive cities in the U.S., the price hikes over the past year shocked me. I heard from friends that they can’t afford their rent because it was raised by 25%. Some of them haven't been able to find a job since last summer – and by "job" I mean any job, even in a café or grocery store. And these are people who graduated from prestigious universities like Columbia or NYU.

William Edwards and Kimberly Cambron are married on Valentine's Day at Times Square in New York on February 14, 2025. Photo: Kena Betancur/AFP

Food prices continue to rise. Last year, groceries that lasted me about 10 days cost around $120. When I came to New York recently, that amount had doubled. It’s obvious that Trump wants an economic collapse so that only the top 1% can afford anything – but what then? Are all the people that are unable to afford anything supposed to end up arrested and become another form of slave labor for the American empire? Is that Trump’s plan?

Homelessness in America is another thing I noticed become worse after being away for a year. To my surprise, I found that Americans have become even more indifferent to it than before. The rise in the number of people using drugs on the streets is terrifying, and the fentanyl epidemic is rapidly turning more cities into “zombie cities. ”It was already a serious problem during the pandemic, but now it’s even worse.

More and more people can't afford to pay rent — and more and more are ending up on the streets.

Although the sight of people using drugs frightens me, what I feel even more strongly is anger. Why is no one helping them? How can Americans be so indifferent, watching people die on the streets every day?

Now Trump wants to make homelessness illegal. He will use those who cannot be trapped within the capitalist system as another labor force for America's prison-industrial complex

Homeless people eat Thanksgiving lunch organized by the nonprofit Midnight Mission for nearly 2,000 homeless people in the Skid Row neighborhood of downtown Los Angeles, Nov. 25, 2021. Photo: Apu GOMES/AFP
America is slowly falling apart, like every empire, but its problems didn’t arise overnight.

The cracks in the foundation had existed for years in a country whose core was built on genocide and slavery, but now they can no longer be ignored. So how can the citizens of this country continue to look away and not take action? Because it’s easier to sit at home, distracting themselves with entertainment, social media, or daily responsibilities, than to confront the harsh realities of what is happening around them.It saddens me to realize that many Americans only grasp the seriousness of the situation when their own property is at risk. Only when their belongings, their sense of security, or their daily lives are threatened do they start to understand that change will not come from passive observation or waiting. The urgent need to take to the streets and demand action becomes clear only when the consequences of inaction are personally felt. But history shows us that by then, it’s already too late.

“First they came for the socialists,

and I did not speak out—because I was not a socialist.

Then they came for the trade unionists,

and I did not speak out—because I was not a trade unionist.

Then they came for the Jews,

and I did not speak out—because I was not a Jew.

Then they came for me—and there was no one left to speak for me".

Martin Niemöller

20
хв

The Fall of America as We Know It

Melania Krych

You may be interested in ...

Ексклюзив
20
хв

Sestry.eu оголосили переможниць другої премії «Портрети Сестринства»‍

Ексклюзив
20
хв

When the Russians entered, not a single dog barked

Ексклюзив
20
хв

«Portraits of sisterhood» award: Sestry to Announce winners in March

Contact the editors

We are here to listen and collaborate with our community. Contact our editors if you have any questions, suggestions, or interesting ideas for articles.

Write to us
Article in progress