Ягідні ферми Польщі, де можна їсти, збирати і купити ягоди й фрукти за ціною нижче ринкової

Табличка «Zakaz fotografowania» має бути розміщена на фасаді будівлі, огорожі чи видному місці об'єкту таким чином, що не побачити її неможливо. Близько 25 000 таких знаків буде розміщено в Польщі на різних об'єктах. Це стратегічно важливі локації для безпеки та оборони держави. За поясненнями Міністерства оборони Польщі, формальна заборона на фотографування цих об'єктів існує з 2022 року. Однак досі не було єдиного механізму, що регулював би порушення та притягував до відповідальності. Не було і процедури отримання дозволів на зйомку таких об'єктів. 

З моменту набрання чинності Закону «Про захист батьківщини» в 2022 році з'явилася правова основа для заборони фотографування об'єктів, що мають значення для безпеки й оборони держави. Проте не було ні знака про заборону фотозйомки, ні правил її розміщення. Тож на практиці дотримання заборони було проблематичним, і багато випадків можна було легко оскаржити в суді саме через відсутність належного маркування, формальних процедур та документів (наприклад, шаблону дозволу). 

Як виглядає знак і на яких локаціях його встановлюють? 

Це квадратна табличка/знак розміром 60x60 см з червоним написом ZAKAZ FOTOGRAFOWANIA (заборонено фотографувати). На ній зображено закреслену піктограму фотоапарата, відеокамери й телефону. Основний текст перекладено англійською, німецькою, російською та арабською мовами.

Виготовлення і розміщення табличок обійшлося польському бюджету в 1 мільйон злотих. Розмістять знаки на таких поверхнях:

• обʼєктах інфраструктури, що належить Міністерству національної оборони;
• об'єктах, що особливо важливі для безпеки та обороноздатності країни;
• об'єктах критичної інфраструктури.

‍Що загрожує за порушення та в яких випадках зйомка можлива?

Порушнику загрожує штраф від 5 до 20 тисяч злотих, арешт до 30 діб та конфіскація обладнання, незалежно від того, належить воно безпосередньо порушнику чи ні. Також не можна знімати людей та рухоме майно, які знаходяться на території цих об'єктів.

‍Але зйомка можлива, якщо це:

• технічні фотографії об'єкта нерухомості, зроблені адміністраторами/менеджерами для документальних цілей;
• публічні заходи та фотографії іноземних делегацій, які підписують важливі угоди;
• висвітлення у ЗМІ конференцій чи інтерв'ю, що анонсовані та дозволені компетентним органом;
• геодезичні та будівельні роботи на замовлення уповноважених органів;
• діяльність служб: поліції, рятувальників, судових органів;
• різні публічні заходи, які проводяться уповноваженими органами.

‍Як отримати дозвіл на зйомку?

Для цього треба написати заяву на імʼя керівника обʼєкта, де планується зйомка, і чекати на відповідь протягом 14 днів.

• заява подається у паперовому або електронному вигляді з підписом;
• заявка повинна містити персональні дані та обґрунтування;
• треба вказати дані фотографа, адресу об'єкта, дату та кількість осіб, що будуть присутні на зйомці.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/664c56c8418377acb7007858_grill%20warsaw.avif">«Читайте також: Де у Варшаві зробити гриль та посмажити м'ясо? Список місць»

Які ступені інвалідності є в Польщі та на яких умовах людина з інвалідністю може працювати?

У Польщі є три ступені інвалідності, і з усіма можна офіційно працювати, якщо людина хоче. У такому випадку роботодавець має забезпечити адаптоване робоче місце, що буде відповідати фізичним потребам людини. А також за необхідності надати помічника, який буде контролювати робочий процес. 

• Значний ступінь інвалідності (znaczny): люди, які мають значні фізичні або ментальні порушення можуть працювати тільки в захищених умовах. Зазвичай такі люди не можуть жити самостійно і потребують постійного супроводу. Наприклад, це особи з важкою формою ДЦП або аутизму. 
• Помірний ступінь інвалідності (umiarkowany): люди з такою формою потребують тимчасової або часткової допомоги інших людей. Наприклад, люди з порушенням зору або сліпі. 
• Легкий ступінь інвалідності (lekki): люди можуть виконувати роботу з деякими обмеженнями, але їх можна компенсувати за допомогою технічних засобів. 

Щоб офіційно працевлаштуватися, людина з обмеженими можливостями і наявністю orzeczenie o niepełnosprawności має отримати медичну довідку, яка підтверджує, що робота на цій посаді їй підходить і не суперечить показанням, що містяться в медичних документах про інвалідність. Цю довідку можна отримати у медика ZUS.

Умови праці для людей з інвалідністю та компенсація для працедавця 

Юридичні норми в Польщі регулює Ustawa o rehabilitacji zawodowej i społecznej oraz zatrudnianiu osób niepełnosprawnych (Закон про професійну та соціальну реабілітацію). 

Працедавець має дотримуватись певних норм, коли приймає на роботу людину з обмеженими можливостями, а саме: 

• Робочий день людини з легким ступенем інвалідності не може перевищувати 8 годин на день та 40 годин на тиждень. Особа з інвалідністю середнього або тяжкого ступеня не може працювати понад 7 годин на день та 35 годин на тиждень.
• Працівника з інвалідністю не можуть зобовʼязати працювати в нічний і понаднормовий час, якщо це не стосується вахтової роботи в охороні або людина має на це дозвіл від лікаря.
• Співробітник з обмеженнями має право на додаткову 15-хвилинну перерву на роботі, що входить в робочий час.
• Люди з тяжким або середнім ступенем інвалідності мають право на додаткову відпустку до 10 робочих днів.
• Особи з важким або середнім ступенем інвалідності мають право на візит до лікаря в робочий час для проведення спеціалізованих оглядів, лікування або реабілітації. Також є опція відгулів для диспансеризації, що оплачуються.

Працедавець, який правильно оформлює людину з інвалідністю, може оформити щомісячну субсидію з Державного фонду реабілітації інвалідів (PFRON). Для цього працівник має стати на облік у цей фонд. Для того щоб отримувати субсидію від держави, працедавець має взяти на роботу людину з інвалідністю виключно на umowa o prace. Якщо людина працює за цивільно-правовими договорами, субсидія не виплачується. Також роботодавець її не отримає, якщо співробітник має легкий або середній ступінь інвалідності й отримує пенсію. Люди з важким ступенем інвалідності можуть отримувати пенсію, а підприємець субсидію на такого співробітника.

Розмір щомісячної субсидії залежить від багатьох факторів: кількість робочого часу, ступеня інвалідності та конкретного захворювання, тип фірми працедавця. Спеціальним компаніям для роботи людей з інвалідністю призначають вищі субсидії, ніж компаніям з відкритого ринку праці. Розмір допвиплати для працедавця може сягати 2 тисяч злотих. 

Де шукати роботу людям з інвалідністю в Польщі?

Крім вакансій в інтернеті, можна звернутися до Urząd Pracy. Зазвичай ужонди праці зацікавлені в працевлаштуванні таких співробітників. Установи є в кожному воєводстві, можна також скористатися онлайн-сервісом, щоб призначити візит, поставити запитання або надіслати документи (ресторація за допомогою довіреного профілю).

Також отримати допомогу в працевлаштуванні, дізнатися про свої права та стратегію з отримання роботи людям з інвалідністю можна в Biuro Pełnomocnika Uządu do Spraw Osób Niepełnosprawnych у Варшаві. 

«Син на візку знайшов роботу баристою за тиждень»

Анна Гордійчук з Києва виховує 18-річного сина з інвалідністю, і ось хлопець знайшов собі першу роботу.

«Назар зараз навчається, але дуже хотів підробляти, тож ми шукали щось не на повний день. Приємно вразило, що ніхто на нього не дивився косо, коли син приїхав на співбесіду на кріслі колісному. Фактично відразу він влаштувався баристою в кавʼярню біля університету. Роботою та умовами ми цілком задоволені», — ділиться досвідом мама Анна і каже, що в інтернеті багато організацій пропонує роботу людям з обмеженими можливостями. 

Звісно, з фізичними порушеннями знайти роботу легше, але й родинам людей з інтелектуальними порушеннями не варто впадати в відчай. Так, є чимало фізичної роботи, яку можуть виконувати люди з метальними порушеннями — під наглядом інших людей. Наприклад, знайомий хлопець з аутизмом з Отвоцьку виготовляє свічки й мило, інший займається сортуванням товарів, прибирає або бере роботу на дом. Варто запастися терпінням і відшукати своє місце.

For the longest time it has been my dream to move to America but after living there for three years, I decided to move back to Poland. Just like my parents, I thought that living in America was going to offer me this big American dream, but that was not the case. I think due to the ways in which America is portrayed, I had this preconceived notion of what my life is going to look like but I was unaware of the jarring realisations that come with moving to the West. 

When I got there I wouldn't say that I missed my old life in Poland. Everything felt new and exciting and I felt like «I made it» but the longer I spent time in the US the more I realised the sad realities of America. Life in the East is highly focused on community: I know my neighbours, I get my fruits and vegetables from a local market stand, my friends buy me beers when I’m out of cash, but my experience in America was the complete opposite of that. Unless you’re in a borough where you grew up or have built a community, all your experiences are transactional. I found myself thinking that I’m forming a relationship with someone to quickly later on finding that they wanted something from me, blurring the line whether friendships can exist outside of work or status.

What was the most difficult for me when I was there was really understanding my identity in the realm of the US

In America, I am perceived as a white girl and my identity as a Polish person is not necessarily considered unless I bring it up in a conversation. This was really difficult for me to understand because I feel like I'm coming from a country that focuses on identity so much. I felt like that was just being stripped away. I couldn't really identify myself with where I lay in the US. Should I be considered an immigrant or should I be considered a Polish American? It was really unclear for me. I was aware of the privileges that I have in America due to being a white woman but I couldn’t identify or relate to the white American women around me.

I didn't really feel at home there unless I was in a neighbourhood such as Greenpoint where I was able to socialise with Polish people, and when it came to my university, I only met one other Polish person. It wasn't until I became friends with a Ukrainian guy who came from an immigrant family. He understood exactly what I was talking about. The Americans only perceived him as a white boy and he was unable to identify with white American men either. We would discuss our similarities and differences of being Polish and Ukrainian and the terror that's happening in the world right now that most of our peers in America seemed to ignore. I think that America is so centralised in its country and politics that a lot of issues outside that don’t concern people there just seem to be irrelevant and I think especially when you are an immigrant you can find yourself feeling lost. 

That friend of mine made me realise how much I miss my country and how much I miss my community because he was the closest to what felt like a community to me in America. It's a weird experience to be an Eastern European because, on one hand, most Eastern European countries have been historically oppressed but on the other hand, you do carry the privilege of being a white person and should hold yourself accountable for having that privilege. 

It's just not talked about enough how much history affected Eastern European countries and especially in the West I don't see many people being aware of what happened.

I remember how in one of my classes an American kid didn’t even know about what’s happening in Ukraine. «What war?» they said and I couldn’t believe what I was hearing

I got so angry, how can one not know? Everything there is centralised in their country, excluding anything that doesn’t focus on it or on their ideals of individualism. I couldn't take it anymore - «America this, America that», - no news about another country, while their country is one responsible for most war crimes in the world and is simultaneously one able to stop these wars.

In New York, I lived in the Ukrainian neighbourhood of the East Village, hoping it would bring me a sense of peace. Instead, I found it felt rather fabricated. I didn’t hear any Ukrainian on the streets, and most of the neighbourhood seemed to be gentrified by hipster white Americans and students looking for affordable housing. I often found myself wondering what this meant for those who once called the neighbourhood home.

The contrast between the original culture and the modern, more commercialised environment evoked a sense of nostalgia for what was lost, which was only enhanced by what is happening in Ukraine right now

Similarly, I saw the same thing taking place in Greenpoint. What was once known as a thriving Polish neighbourhood was no longer the same. Each month I’d go - another restaurant would get shut down and another person I’d known would move out since they could no longer afford it. What struck me most was the change in the people around me. Many residents who lived there for a long time were being pushed out due to rising rents, and the cultural landscape I had initially felt in a way at home, began to feel more homogenised. Both Ukrainian and Polish communities were pushed out of neighbourhoods they once considered their own, now they move a couple miles further away from Manhattan to another neighbourhood they will call home until it happens again. 

All my time while I was in America I questioned: why not choose the calmer, community life? Why is this the dream? Feeling isolated in the four walls of my New York apartment, waking up every day to the loud noises outside, seeing faces I don’t recognise every day. Why not move back home and have community, support and a sense of safety? I realised that as I was complaining about all of this I only had one option. I packed my things and I left. My dream is not to be surrounded by shiny things and a job that boosts my sense of self. I want to feel like I belong somewhere, a place where neighbours say hi to each other, a place where others take care of each other, a place we can call home.