Exclusive
20
хв

Small talk про Трампа і життя без брендів: як українки виживають у Канаді й адаптуються до місцевого менталітету

Про ситуацію в Канаді у зв'язку з останніми подіями у світі, наслідки торговельної війни із США та життя наших у Канаді Sestry дізналися від українок, які з 2022 року живуть у Торонто й Калгарі

Kateryna Kopanieva

Деякі тенденції в Канаді 2025 нагадують процеси в Україні 2014. Фото з приватного архіву Ірини Колотило

No items found.

Support Sestry

Even a small contribution to real journalism helps strengthen democracy. Join us, and together we will tell the world the inspiring stories of people fighting for freedom!

Donate

У соцмережах дедалі частіше з'являються дописи українців, які цікавляться можливістю переїхати до Канади. Часто запитують про це ті, хто через війну спочатку переїхав до США. З приходом до влади Дональда Трампа, який оголосив війну мігрантам, українці побоюються, що їх буде видворено зі Штатів, як це вже відбувається з біженцями з інших країн. Не додав оптимізму і розісланий українцям лист від Міністерства внутрішньої безпеки США з вимогою залишити країну. І хоча у владі заявили, що українці отримали повідомлення помилково, люди напружились. І замислились про переїзд з Америки вже зараз — не чекаючи сюрпризів.  

Серед можливих країн для переїзду розглядають Канаду — країну, яка традиційно більш лояльна до іммігрантів і у світлі останніх подій набагато менш лояльна до США. Ба більше — дії Дональда Трампа викликали бажання переїхати не лише в українців, а й в самих американців. 

У пресі з'являються повідомлення про міграцію до Канади відомих американських академіків (історики Тімоті Снайдер і Марсі Шор та філософ Джейсон Стенлі пояснили свій переїзд політичним кліматом, який, за словами Джейсон Стенлі, є «американським спуском до фашизму»). Переїзд до Канади серйозно розглядають власники бізнесів, ЛГБТ-пари. Імміграційні юристи відзначають зростаючу кількість запитів, а одна з канадських фірм навіть запустила рекламу: «Втомилися від Трампа? Думаєте про Канаду? Можемо допомогти».

Made in Canada: як Трамп впливає на економіку й ідентичність Канади

 Попри поширену думку, що Канада є лояльною для іммігрантів країною, виявилося, що переїхати сюди не так просто навіть для громадян США. Щоб отримати право легально проживати в Канаді, їм потрібно або отримати робочу візу, або вільно володіти французькою. Аналогічні правила для українців: якщо у 2022 році майже всі бажаючі могли приїхати за українською програмою CUAET , то тепер, коли програму закрито, залишаються лише стандартні імміграційні шляхи. 

За CUAET, що дає трирічне право на проживання та роботу в Канаді, до країни приїхало майже 300 тисяч українців. Серед них — українка Ірина Колотило, яка до повномасштабного російського вторгнення працювала в громадському секторі, допомогаючи молоді, зокрема зі східних регіонів, а потім займалася майже тим самим у Канаді, працюючи як settlement worker (соцпрацівник, який відповідає за розміщення й облаштування українців). 

Ірина Колотило: «У Канаді зростають ціни не тільки на товари з Америки, але й на нерухомість». Приватний архів

— Те, що деякі американці розглядають питання переїзду до Канади — правда, — розповідає Ірина. — Мій друг з Техасу ще минулоріч цікавився, як переїхати до Торонто, де зараз мешкаю я. З приходом до влади Трампа такі настрої тільки посилились. 

Відповідно, пішли вгору ціни на нерухомість, — адже тепер її скуповують американці. 

Раніше бізнес з Канади традиційно перевозили до Штатів, бо в Канаді вищі податки. Тепер з'являються охочі перевезти бізнес з Америки до Канади

При цьому ще за Джастіна Трюдо уряд, орієнтуючись на суспільні настрої, почав посилювати імміграційну політику. 

Закрили можливості для студентів, які приїжджали, сподіваючись залишитися в країні після навчання. Зрештою деякі виші навіть змушені закривати факультети. Збільшилася кількість відмов навіть за туристичними та робочими візами. Раніше, якщо людина мала робочу візу, її партнер отримував її автоматично. Тепер скасовують навіть це. І з огляду на те, що, наприклад, у Торонто на виборах перемогли консерватори, не схоже, що імміграційна політика найближчим часом зміниться.

За словами Ірини, наслідки торговельної війни між США та Канадою вже відчуваються:

— Ціни зростають, особливо на товари зі Штатів. Тут всі звикли робити онлайн-покупки у США. Тепер це невигідно — нещодавно колега вирішила замовити сукню, і лише доставка разом з податком потягнула на сто із хвостиком доларів. 

Деякі тенденції мені нагадують українські у 2014 році — коли люди почали масово відмовлятися від російських товарів. У Канаді зараз теж багато хто принципово відмовляється від усього американського

На товарах місцевого виробництва з'явилися великі етикетки «Made in Canada», «Proudly Canadian». Якщо раніше людей не хвилювало питання національної ідентичності, то після заяв Трампа про те, що він бачить Канаду 51-першим американським штатом, люди стали підкреслювати, що вони — канадці. Люди, зокрема, відмовляються від американського алкоголю, а кав'ярні масово змінюють у меню каву «американо» на «канадіано», наголошуючи, що останнє — міцніше.

Канадіано міцніше за американо. Фото: скріншот з відео

Ведуться розмови про те, що країна має бути надійно захищена. У пресі пишуть, що Канада укріплює кордони, що відбуваються навчальні польоти. І дійсно, в небі іноді можна побачити військові літаки.

У зв'язку із ситуацією у Штатах до Канади приїжджає чимало мексиканців. Вони заїжджають як туристи (для них безвіз), після чого шукають можливості легалізуватися. 

Щодо українців, то вони або вже знайшли, або теж шукають шляхи залишитися. Гостро стоїть питання про те, чи продовжать дозвіл на роботу тим, хто не отримав постійне резидентство. Я, приміром, серед таких людей.

Україна тут вже не є пріоритетною країною для надання допомоги. Після України Канада стала допомагати країнам Латинської Америки, — ситуація постійно змінюється. Фінансування програм допомоги українцям припинилося ще рік тому. Втім, якихось масштабних інтеграційних програм для українців, як у деяких країнах Європи, тут ніколи і не було.

Вижити на 3000 доларів 

Єдина допомога — це три тисячі канадських доларів, які видавалися кожному українцю після приїзду. За словами Ірини, цієї суми вистачає тільки на те, щоб сплатити за житло:

— Мої три тисячі відразу на квартиру і пішли. Я приїхала з подругою та двома сестрами. Ми знайшли двокімнатну квартиру, де й досі живемо. 

Тут або в тебе є із собою фінансова подушка, або потрібно з першого дня шукати роботу. У крайньому разі можна звернутися до фонду надзвичайних ситуацій, де людям з маленьким доходом можуть допомогти, якщо в їхньому житті сталося щось непередбачене. Тоді кілька разів можна отримати 700 канадських доларів. Ось тільки на 700 доларів у Канаді все одно не вижити. 

У Торонто оренда кімнати коштує 1000-1500 доларів. А ще треба щось їсти, одягатися, користуватися транспортом й інтернетом. Тут є різні пункти допомоги — як, наприклад, банк їжі (food bank) або банк меблів, де можна отримати безкоштовну їжу й меблі задарма. Щоправда, доставка цих меблів потягне на 500 доларів. 

Медична страховка покриває лише випадки, які становлять реальну загрозу життю. За зубну пломбу доведеться платити 200-300 доларів. Тобто щоб просто вижити, одній людині в Торонто потрібно заробляти щонайменше 3000 тисячі доларів — і це з урахуванням, що ця людина орендує не квартиру, а кімнату. 

Якщо хочеш однокімнатну квартиру, то потрібно заробляти бодай 5-7 тисяч доларів на місяць. Якщо ти автомобіліст, ще більше, адже лише страховка авто — це близько 500 доларів на місяць 

У Торонто без машини прожити реально, але за містом вже ніяк — там просто може не бути громадського транспорту. Особисто я купую місячний проїзний на громадський транспорт за 156 доларів, і інколи їжджу на велосипеді.

До речі, чимало українців тут вже купили машини… і тепер працюють таксистами

Авто тут найчастіше беруть у кредит. Ким ще тут здебільшого працюють українці? Часто це такі сфери як клінінг, догляд за літніми людьми, робота на заводах, у барах чи магазинах одягу. А ще багато хто знімається в масовках. 

Зйомки фільму на вулицях Торонто. Фото: Wiki Сommons

У Канаді розвинена кіноіндустрія. Торонто нагадує Нью-Йорк, але зйомки тут дешевші — тож у місті постійно щось знімають. Реєструєшся на сайті, тебе запрошують у масовку. Працюєш зазвичай 12 годин, платять мінімалку — 17 доларів за годину. Іноді можна побачити знаменитостей.

Ті, хто приїжджає зі знанням англійської, шукають роботу за спеціальністю, але без канадського досвіду та особистих рекомендацій і такий варіант повен перешкод. Я б сказала, що більше вирішує навіть нетворкінг, аніж канадський досвід. 

Коли ти іммігрант, то можеш написати в резюме що завгодно — навряд чи хтось зможе це перевірити 

Розуміючи це, роботодавці вважають за краще брати людей за рекомендаціями від своїх.

Ірина знайшла роботу через місяць після приїзду до Канади. Каже, у її випадку збіглося кілька чинників: знання англійської, досвід роботи з внутрішніми переселенцями з Донбасу і те, що у місцевій бібліотеці (яка є своєрідним культурним хабом) саме шукали людину, яка знає українську. Так Ірина стала допомагати новоприбулим українцям. А зараз вона працює програмним менеджером у благодійному фонді Help Us Help, який допомагає українським дітям. 

«У Канаді ти не маєш права захворіти чи втомитися — ти весь час працюєш»

 — У Канаді дійсно потрібно працювати, якщо хочеш вижити, — підтверджує українка Олександра Кіщенко з Кривого Рогу, яка з 2022 року проживає в Калгарі. — Попри  те, що я приїхала до Канади вагітною, я відразу влаштувалася мити посуд у ресторані, а потім знайшла ще одну роботу в клінінгу. 

Їхала сама, зі ста доларами у кишені… Розуміла, що мені спочатку потрібна буде родина хостів, де я змогла б жити, поки не стану на ноги. А вже через два місяці я змогла з'їхати й винайняти квартиру. 

Моєю метою було встигнути до пологів відпрацювати 600 годин — мінімум, який дає право на одну суттєву пільгу — соціальні виплати в разі втрати роботи. Я розуміла, що в перші місяці після пологів ці виплати (вони зазвичай становлять 55 відсотків від зарплати) будуть мені потрібні. Було дуже складно їх відпрацювати, — особливо коли доводилося тягати ящики з посудом та пилососи. Пам'ятаю, якось впала на сходах так, що аж відняло ногу. Після цього змогла дозволити собі один вихідний… 

Я не чула тут про таке поняття, як декрет — жінки працюють, поки можуть. Особисто я за чотири дні до пологів ще була на роботі

55 відсотків від зарплати — виплата начебто непогана, але не тоді, коли твоя зарплата мінімальна. Тому вже в три з половиною місяці мій син пішов у садок, а я — працювати. 

Садочки в Канаді платні (навіть із субсидією це 600-700 доларів на місяць), але коли ти одна і треба заробляти — це єдиний вихід. Після пологів моєю роботою стала обробка газонів, і це було в тисячу разів важче за клінінг і миття посуду. З ранку до вечора я стояла буквою «Г», почалися проблеми зі спиною. Паралельно намагалася знаходити час на вивчення англійської…

Громадянство за народження дитини? Не в Канаді. Олександра Кіщенко із сином. Приватний архів

У рідному Кривому Розі Олександра була моделлю, першою віцеміс України Plus Size 2021, діджеєм та викладачкою хореографії. Після повномасштабного вторгнення вона відмовилась від титулу через те, що організатори конкурсу вирішили «тримати нейтралітет». На момент переїзду до Канади дівчина розлучилася зі своїм партнером і зараз виховує сина сама.

— У Канаді ти не маєш права захворіти чи просто втомитися, — каже Олександра. — Ти працюєш. Попри важку роботу і маленьку дитину, я все ж таки змогла підтягнути англійську, і це дало можливість вступити на безкоштовний курс педагога дошкільної освіти. Це можливість знайти кращу роботу в майбутньому, і я йду до цієї мети. 

Життя в Канаді зовсім не таке, як в Україні чи країнах ЄС. Клімат у Калгарі став для мене шоком — взимку в мінус 37 леденіють вії, до того ж фізично неможливо дихати. Разом з тим канадці практично за будь-якої погоди їздять на велосипедах. Вони багато рухаються — і, певно, завдяки цьому залишаються здоровою нацією. Хоча їдять багато цукру. 

Продукти тут за замовчуванням містять цукор, і тому наші дівчатка скаржаться на набір ваги, хоча їдять начебто те саме, що й в Україні. У садках дітям спокійно дають кекси та інші солодощі. Загалом, у садочку дітям надано повну свободу дій: вони можуть валятися на підлозі, стрибати в калюжах — будь-що, якщо це не становить загрози життю. Все дуже просто — і такий підхід у канадців у всьому. 

Жінки тут не витрачають гроші на манікюр з покриттям або зачіску. За зовнішнім виглядом людини в Канаді ніколи не вгадаєш її дохід: багаті носять футболки з масмаркету за 10 доларів

Один мій дуже забезпечений знайомий їздить на купленій багато років тому машині й навіть не планує її міняти, оскільки вона на ходу. Більшість людей тут не має великого інтересу до брендів і трендів — гроші, скоріше, люди витратять на подорож, дорогий комфортний готель.

Ще люди вражаюче ввічливі. Тут поширений small talk –- коли, вітаючись з людиною, ти обов'язково маєш обмінятися кількома фразами — про погоду чи ще щось. 

Останнім часом small talk зводиться до обговорення, що знову зробив чи заявив Трамп

Майбутнє для багатьох українців у Канаді, за словами наших співрозмовниць, залишається туманним. Хоча в цій країні існує немало імміграційних маршрутів, не всі можуть знайти варіант. У випадку з Олександрою навіть той факт, що вона є мамою канадця (у Канаді громадянство дається за правом народження), не дає їй права отримати громадянство або постійне резиденство. У випадку з Іриною теж все непросто.

Мітинг «За правду і справедливість» перед консульством США, березень 2025, Торонто. Фото: Deposit/East News

— Деякі українці подаються на гуманітарну програму, але це для тих, у кого не залишилося жодних зв'язків з Україною та хто не планує туди їздити, — пояснює Ірина. — Окремо діє програма возз'єднання сім'ї — це підходить тим, хто має тут близьких родичів. У моєму випадку залишається варіант express entry — коли для того, щоб отримати резиденство, потрібно бути спеціалістом у певній сфері й набрати певну кількість балів. Бали — це і твоя освіта, і робота, і іспит з англійської, і навіть вік (ті, кому до 30-ти, набирають найбільше балів). Раз на місяць уряд публікує список спеціальностей, затребуваних на ринку праці — і якщо ти спеціаліст у цій сфері й у тебе достатньо балів, є ймовірність, що ти отримаєш постійне резидентство. Моя професія, на жаль, до списку затребуваних зазвичай не потрапляє. 

Дуже високі шанси отримати резидентство — у тих, хто знає французьку

У Канаді зараз активно підтримують і розвивають французьку мову, і підтверджені іспитом знання мови на рівні С1-С2 зараз є практично гарантією отримання можливості залишитись в країні. 

No items found.
Р Е К Л А М А
Join the newsletter
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

A Ukrainian journalist with 15 years of experience. She worked as a special correspondent for the national Ukrainian newspaper «Facts», covering emergencies, high-profile court cases and writing about prominent people, as well as the lives and education of Ukrainians abroad. She has also collaborated with a number of international media outlets.

Support Sestry

Nothing survives without words.
Together, we carry voices that must be heard.

Donate

On August 25, the President of Poland announced a veto of the government bill that was meant to regulate protection and support for families fleeing the war. This decision, and the language that accompanied it – promises to make aid for children conditional on their parent’s employment, prolonging the path to citizenship, reigniting historical disputes – is not a matter of mood, but of cold political calculation.

It strikes at Ukrainian refugee women, at their children, at the elderly and the sick; it also strikes at our schools, doctors, and local governments. Instead of certainty, it brings fear; instead of calm, it threatens family separations, secondary migration, and the erosion of trust in the Polish state.

Imagine that you are the ones at war defending your homeland – and a neighboring country treats your wives, mothers, and daughters as hostages of politics.

After the President’s decision, thousands of homes across Poland were filled with shock, bitterness, and a sense of betrayal. Mothers who fled with children and sick parents from cities and villages turned to rubble now ask themselves: where are we supposed to flee next? Women who chose Poland out of love and trust now feel that this love has not been reciprocated.

A child is not a lifeless entry in a statute, and the aid granted to that child cannot be used as leverage against their mother. Solidarity is not seasonal, it is not a trend. If it is true in March, it must also be true in August. Memory is not a cudgel. A state that, instead of healing the wounds of history, reaches for easy symbols does not build community. A state cannot be a street theater. A serious state chooses responsibility, not political spectacle: procedures, clear communication, protection of the most vulnerable.

We, Polish women – mothers, wives, daughters, sisters, and grandmothers – say it plainly: no one has the right to impose conditions, in our name, on women fleeing war. We will not accept the pain and suffering of people in need of our support being turned into fuel for political disputes. We will not allow the destruction of the trust on which community stands. This is a matter of national interest and of our common conscience. It is bridges – not walls – that turn neighbors into allies, and it is predictable and just law, together with the language of respect, that strengthens Poland’s security more than populist shouting from the podium.

Europe – and therefore we as well – has committed to continuity of protection for civilians fleeing aggression. It is our duty to keep that word. This means one thing: to confirm publicly, clearly, and without ambiguity that the families who trusted Poland will not wake up tomorrow in a legal vacuum; that no child will be punished because their parent does not have employment; that the language of power will not divide people into “ours” and “others.” For a child and their single mother, the law must be a shield, not a tool of coercion into loyalty and obedience. Politics must be service, not spectacle.

We call on you, who make the law and represent the Republic, to restore certainty of protection and to reject words that stigmatize instead of protect. Let the law serve people, not political games. Let Poland remain a home where a mother does not have to ask: “Where to now?” – because the answer will always be: “Stay in a country that keeps its word.”

This is not a dispute over legal technicalities. It is a question of the face of the Republic. Will it be a state of the word that is kept – or a state of words thrown to the wind? Will we stand on the side of mothers and children – or on the side of fear?

Signed:
Polish women – mothers, wives, daughters, sisters, grandmothers.

As of today, the letter has been endorsed by over two thousand women from across Poland — among them three former First Ladies of the Republic of Poland, Nobel Prize laureate Olga Tokarczuk, and internationally acclaimed filmmaker Agnieszka Holland. Their voices stand alongside those of hundreds of other women — mothers, daughters, sisters, grandmothers — who have chosen to sign as a gesture of solidarity and moral responsibility.

The full list of signatories is available at the link below:

https://docs.google.com/document/d/135yP6XadgyRJmECLyIaxQTHcOyjOVy9Y4mgFP9klzIM/edit?tab=t.0

20
хв

Letter of protest of Polish women to the Prime Minister, the Sejm, the Senate and the President of the Republic of Poland

Sestry

Меланія Крих: Який саме «порив» мається на увазі?

Юлія Войцеховська: Ми — з покоління, яке під час передачі влади в 2015 році було підлітками. Період нашого дорослішання був позначений безперервною політичною дискусією: вдома, в школі, на вулиці. Це була дискусія, яка нас не враховувала і не стосувалася. Але часи змінилися.

Аґнєшка Гриз: Знаєте, що є рецептом апатії? Коли ключові політичні події відбуваються у вас під носом, визначають ваше завтра, а ви все ще не можете проголосувати чи навіть висловити свою думку. «Порив» не виник у момент, коли ми зареєстрували фундацію. Він виникав поступово, протягом років.

ЮВ: Тепер ми також є фондом. Ми не продаємо кота в мішку: ми політичні, але позапартійні. Ми хочемо формувати державні кадри. Ми щойно завершили набір на перший чотириденний з’їзд з розвитку в Татрах.

— Чому саме державні кадри? У нас немає кадрів?

ЮВ: Лава кадрів коротка і малоприваблива. У нас є експерти й політики. Експерти за 8 років побудували стабільну кар'єру в корпораціях або Брюсселі, утримують сім'ї. І раптом вони повинні дестабілізувати своє життя, щоб піти працювати в міністерство за вчетверо меншу зарплату?

Але у нас також є багато молодих людей, які можуть і хочуть, тільки ніхто їх не запрошує. Ба більше, коли вони звертаються з власної ініціативи, їм часто не відчиняють двері.

АГ: На даний момент найстабільнішим «кадровим трубопроводом» є молодіжні крила партій. Від них до державної служби часто потрапляють люди, які з ранньої молодості зосереджені на тому, щоб обіймати конкретну посаду, зайняти місце в кріслі — і часто нічого більше. Бо коли вони вже сідають у це крісло, то не хочуть вставати. А яка у них альтернатива? Хоча молодіжні організації не однакові, молоді люди, з якими ми мали справу, не мали ані візії, ані власних ідей, лише лінію партії, якої їх виховали дотримуватись.

Це не та служба, яку ми хочемо підтримувати як «Порив». Діагноз, який ми ставимо, не стосується браку знань чи досвіду. 

Бракує людей, готових приймати рішення і брати за них відповідальність, ризикувати й передбачати наслідки — але по-своєму, а не згідно з лінією партії

Пам'ятаю, що колись мене дуже вразили слова на той час міністра Бартоломея Сенкевича. На запитання про стабільність професії він відповів, що його пальто завжди висить на стільці: «Я державний службовець і політик, тому мушу бути готовий у будь-який момент. Якщо потрібно вийти, я беру пальто і виходжу». Ми не хочемо боятися ні увійти, ні вийти.

— Хто зголосився на перший виклик? Кого ви обрали?

АГ: Усіх — від лікарів і інженерів до політологів і чиновниць. Ми отримали заявки з 149 населених пунктів у кожному з 16 воєводств Польщі та з 12 міст за кордоном. Остаточний відбір є... еклектичним — у найкращому сенсі цього слова. Від хлопця, який навчається на пілота надзвукових бойових літаків, від колишньої експертки в галузі охорони здоров'я за межами Польщі — до амбітних самородків місцевого самоврядування.

«Порив» під час ознайомчих бесід. Фото: приватний архів

ЮВ: Але лише 35% заявок надійшло від жінок. Проте серед запрошених на співбесіду жінки становлять половину, бо кандидатки, які подали заявки, виявилися дійсно сильними. Це трохи більше, ніж відсоток жінок у парламенті, що показує, що ця диспропорція починається значно раніше.

Це саме по собі не зміниться, але склад нашої команди говорить сам за себе: у «Пориві», як і в Польщі, не бракує ефективних і успішних жінок.

Розкажу анекдот. Нещодавно ми отримали дуже довгий коментар до запису в блозі [«Наші улюблені вибори. Хто є учасниками вересневого “пориву”?» — Ред.]. У тому записі ми, зокрема, згадали про дефіцит жінок, які подалися до нас у першому турі. Нам дорікли, що ми шукаємо нерівність «там, де її важко помітити» — адже можливість реєстрації була доступна для обох статей однаково. Автор полеміки стверджував, що пов’язування такої статистики з нерівністю може відлякати молодих чоловіків від роботи на державу. А все тому, що занадто багато наративів представляє будь-яку нерівність чи різницю в контексті статі як результат дискримінації.

— А що ви на це скажете?

АГ: Я зраділа! Хтось присвятив чимало часу, щоб поділитися з нами своїми думками. Полеміка — це цінна традиція польської публіцистики, і для нас честь вже зараз брати участь у такій полеміці. Звісно, на рівні самого меседжу ці аргументи зі мною не резонують, бо дискримінація і системні нерівності — це не тотожні поняття.

ЮВ: Якщо коротко, то дискримінація — це нерівне ставлення або бездіяльність. Ми б мали з нею справу, якби якась група мала преференції. Тоді можна було б говорити про дискримінацію решти заявників. У нас нічого такого не було. Однак, ми враховували реалії польської системи освіти й культури, які диктують особистості відчуття того, що для них можливо — а це, на жаль, в Польщі впливає переважно на молодих жінок.

АГ: Рівноправ'я не завжди означає рівні шанси. Бо фактичні рівні шанси вимагають більше уваги до потреб, які випливають з багаторічних соціальних, культурних норм і виключення, яке не обов'язково має бути в законі, щоб впливати на життя людей. Тому в майбутньому ми хочемо подбати про те, щоб повідомлення не лише доходило до жінок, але передусім ефективніше заохочувало їх подаватися.

ЮВ: Значна частина працівників фонду навчалася за кордоном, тому цей контраст так кидається нам в очі. Я навчалася в Англії, де великою проблемою є класовість суспільства. Однак, після повернення до Польщі спілкуюся з багатьма молодими жінками, які мають неймовірний блок.

Польські жінки сумніваються у своїх можливостях і потенціалі, хоча в багатьох випадках мають значно більші знання й соціальну свідомість, ніж чоловіки, з якими я розмовляю, які вже є державними кадрами

Як фонд ми не можемо ігнорувати це. Ми бачимо нерівність і її враховуємо.

— Як утворився фонд «Порив»?

АГ: Все почалося з ночівлі на матрацах. Був 2023 рік, парламентські вибори, час прийняти виклик. Ми зібралися кільканадцятьма людьми, щоб з нуля побудувати кампанію до Сейму, ми не дуже добре знали тоді одне одного. Протягом кількох місяців квартира нашої кандидатки була «перевалочним пунктом»: спочатку 5 осіб, потім 15, хоча транзитом їх прокотилося більше. Ця п'ятнадцятка була ядром, з яким ми збудували «Порив». Бо виявилося, що ми не лише терпимо одне одного в цій квартирі, але у нас ще й щось виходить.

ЮВ: Почалося із сарафанного радіо. У 2023 році ми діяли з власної ініціативи, а звістка доходила і до друзів, і до знайомих знайомих. Візьміть, наприклад, мене з Агою. Ми знали одна одну тільки на вигляд — і то віртуально. Просто колись, ще за пандемії Covid, ми організовували студентські конференції. Іноді бачилися в Zoom чи десь у соцмережах — і так аж до кампанії.

АГ: Так і було. Я запитала, чи можу приєднатися, написала Юлії в Instagram. Це був хороший час, кампанія щойно почалася. Після самих виборів народилася ідея структурувати цю енергію.

Зліва направо: Аґнєшка Гриз, Аліція Дрижа, Аліція Кепка, Аґнєшка Хоманська. Фото: приватний архів

Ми зрозуміли, що чекати на вікно можливостей немає сенсу, що ми самі мусимо собі це вікно відчинити. Наша фундація утворилася саме для того, щоб впіймати цей національний порив, структурувати його і спрямувати туди, де він найпотрібніший.

— Тобто куди?

ЮВ: За останні два роки ми побачили, скільки абсурду й інерції зустрічаєш під час роботи в міністерствах. Починаючи з того, що на деякі зарплати, щиро кажучи, у столиці не виживеш. 3200 на руки? Так, це крайній випадок, але взятий із життя. Тоді як значна частина людей з нашого фонду має досвід в адміністрації. Вони повернулися з-за кордону, хотіли працювати на державу і мусили прийняти ці умови, бо мали бачення. Частина з них витримала, частина пішла — чи то через фінансові умови, чи через брак можливостей для розвитку в роботі.

АГ: Ми віримо, що якісна зміна поколінь у польській державній службі можлива зсередини. Щоб зміни відбулися системно, їх потрібно сіяти в багатьох місцях водночас, бо зрештою кадри потрібні і в органах влади, і в законодавстві. Але також потрібно показати, що є люди, для яких ці зміни варто провести.

Ми не хочемо відкривати салон, де ви можете щонайбільше доторкнутися до розкішного автомобіля. Порив має бути гаражем, в якому ви будете копатися у власному автомобілі. Ми надамо майстерню, інструменти й доступ до чудових механіків. А далі — в дорогу, з нашою підтримкою та підтримкою спільноти.

— З ким ви співпрацюєте?

ЮВ: Минулоріч ми були єдиною організацією з Польщі, яка потрапила до акселератора фонду Apolitical, що займається підтримкою політичних інноваторів. В англійській мові для цього є конкретний термін: political entrepreneurs. Всупереч назві, йдеться не про підприємців, а про людей, які створюють нові моделі залучення до суспільного життя.

Нас також підтримує, серед інших, фонд EFC, патроном якого є Роман Чернецький, соціальний новатор і педагог. У «Пориві» ми віримо, що демократія потребує не тільки інституцій, але насамперед людей: компетентних, емпатичних, готових до дії. У цьому сенсі наша місія і проєкт глибоко збігаються з місією EFC, яка будує сильну демократичну спільноту.

АГ: Серед наших союзників є також фонд Mentors4Starters. Саме у них ми вчимося поєднувати людей у відносинах наставник-учень, щоб це мало сенс для обох сторін. Марія та Зофія (Марія Белка та Зофія Клудка — Ред.) мають безліч практичних знань і стільки ж бажання поділитися ними з нами.

— Як ви уявляєте майбутнє фонду?

ЮВ: Ми бачимо свою місію в тому, щоб знайти компетентних, ініціативних людей, заохотити їх повернутися — і залишитися в Польщі. Надати їм інструменти та знання, які дозволять ефективно діяти в державній службі.

АГ: Хоча короткочасні заходи, тобто кількаденні з’їзди, в основному призначені для студентів, які навчаються і бачать своє майбутнє в Польщі, ми також бачимо себе в ролі «хабу реполонізації». Виїжджаючи на навчання за кордон, ти маєш безліч мереж і систем підтримки, які допомагають тобі адаптуватися в новому місці. Така мережа потрібна і в Польщі — для тих, хто розглядає можливість повернення.

ЮВ: Так, поляк за кордоном рідко буває сам, натомість поляк, який повертається до країни після навчання, — вже інша історія. Довгий час рішення повернутися вважалося невдачею, поразкою. Нісенітниця! Польща — прекрасна, інноваційна і насамперед — це наш дім. Тут ми відчуваємо сенс і бачимо своє майбутнє. І ми хочемо, щоб привілей, який ми маємо — що в 2023 році ми знайшлися і змогли почати працювати разом — стосувався значно більшої кількості людей. Бо треба мати до чого і до кого повертатися. Повернення до Польщі — це один літак, але рішення сісти в нього не таке просте. Ми хочемо показати, що це повернення має сенс і дасть неймовірні можливості.

20
хв

Порив, або Польща заново

Melania Krych

You may be interested in ...

Ексклюзив
20
хв

«I outlived Hitler, I outlived Stalin, so I must outlive Putin» - former Auschwitz prisoner, Ukrainian Anastasia Huley

Contact the editors

We are here to listen and collaborate with our community. Contact our editors if you have any questions, suggestions, or interesting ideas for articles.

Write to us
Article in progress