Support Sestry
Even a small contribution to real journalism helps strengthen democracy. Join us, and together we will tell the world the inspiring stories of people fighting for freedom!
Виборчий цикл у Польщі тягнеться з осені 2023 року. Півтора роки тому до прем’єрського кабінету за підтримки коаліції «Громадянської платформи», «Лівиці» й «Третього шляху» повернувся Дональд Туск. Прагнення «Громадянської платформи» взяти реванш у «ПіС» виглядає очевидним, як і резони, за якими кандидат від правих Кароль Навроцький названий в своїй агітаційній кампанії саме «громадянським кандидатом». Ці статуси підкреслюють характер холодної громадянської війни, на яку перетворилася президентська кампанія в Польщі.
«Ставка більша за життя» — інакше не скажеш, до того ж для обох фіналістів перегонів. До речі, в експертному середовищі дедалі гучніше звучать припущення про проведення дочасних парламентських виборів навздогін за президентською кампанією.
Особливістю цього виборчого циклу в Польщі є його проведення в умовах війни в Україні, кінця-краю якій поки не видно. Польське суспільство 1 червня обиратиме Верховного головнокомандувача, і потенційні претенденти (це загальна позиція практично всіх учасників гонки) не мають намірів відправляти в Україну польських військових. Позиція дражлива для українських політиків, проте її можна правильно роз’яснити. Зокрема, якщо нагадувати про терміни початку надання Україні Польщею військово-технічної допомоги й обсяги переданої техніки та військового майна. Посол України в Польщі Василь Боднар слушно назвав Польщу «дорогою життя» для українців, і це не звучить перебільшенням. В умовах найбільшої в сучасному світі війни, на яку перетворилося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, важливо не наступати на мозолі партнерів. Принаймні через інстинкт самозбереження.

Хочу відзначити специфіку сприйняття всередині України польських виборів. Це важливий аспект. Подібність української та польської політичних систем не є 100-відсотковою, у Польщі президент, скоріше, виступає каталізатором або гальмує (залежно від порозуміння з правлячою коаліцією) головні прояви урядової політики. Тоді як в Україні в умовах воєнного стану риси офісно-президентської республіки стали надзвичайно помітними через зосередження повноважень в руках глави держави. Порозумінню між політиками це навряд чи сприяє.
Проте є й інша, вагоміша причина. Зараз на території Польщі перебуває близько двох мільйонів українців, не всі вони воєнні мігранти, про що важливо пам’ятати. Проте протягом 2014-2024 років польське громадянство отримали близько 40 тисяч українців, і зараз на порядку денному польського політикуму — ускладнення процесу його набуття. Українці стали не просто найбільшою національною меншиною Польщі, але й викликом для колись моноетнічної польської нації. Під час виборів будь-якого рівня це стає особливо помітним. «Українське питання» проявилося у публічно висловленому скепсисі Кароля Навроцького стосовно перспектив вступу України до НАТО і ЄС та заклику Рафала Тшасковського змінити умови для виплати допомоги «800+» на українських дітей, які перебувають на території Польщі.
Польсько-українські відносини з 24 лютого 2022 року пройшли від ідилії під акомпанемент «Гей, соколи» до стану прихованого напруження, який створює плідні можливості для кремлівського втручання.
У Росії добре знають: у Польщі складно грати із симпатіями до РФ, проте цілком можна зіграти на антиукраїнських настроях з усім комплексом негативних емоцій
У Кремлі про це добре знають — і діють відповідно. Неможливість проведення з об’єктивних причин виборів в Україні сформувала політичний підхід «Після нас хоч потоп», мало придатний для діалогу з партнерами. «Невідомий» Володимиру Зеленському ще в січні 2025 року Кароль Навроцький здатний створити чимало проблем в разі обрання президентом РП. Його візит до Вашингтону й спільне фото з Дональдом Трампом — прозорий натяк на парадигму можливого розвитку відносин.
І тут питання не лише в тому, що кандидат від правих підписав «декларацію Менцена», яка передбачає зокрема відмову підтримувати вступ України до НАТО. Кароль Навроцький пішов на цей крок того дня, коли було зафіксовано його прогнозовану перевагу над Рафалом Тшасковським у фіналі президентської гонки. Тож закріпити цю тенденцію для штабу Навроцького, на жаль, цілком логічно. Інше питання: як Рафалу Тшасковському дезавуювати своє бачення України як буферної зони між Росією та Заходом, про що він заявив ще напередодні першого туру голосування? Не факт, що Тшасковський захоче корегувати власну позицію — загальний клімат польсько-українських відносин цьому не сприяє.
Попри згадані проблеми, варто відзначити успіх стратегічного значення у двосторонніх відносинах. Дієво продемонстрована офіційним Києвом готовність до ексгумації жертв Другої світової війни (колишнє село Пужники на Тернопільщині не належить до Волині, проте потреба у перепохованні була й там) дозволила нейтралізувати чергову провокацію на горі Монастир. Тамтешнє поховання вояків УПА, які не лише загинули у бою з радянськими карателями, але й, вірогідно, були громадянами Другої Речі Посполитої, традиційно стає об’єктом дій вандалів — з політичним підтекстом. Спільна позиція Варшави й Києва дає надію на порозуміння.

Дональд Туск, якого небезпідставно розглядають як можливого головного бенефіціара успіхів Рафала Тшасковського, 10 травня відвідав Київ разом з трьома послідовними лідерами європейської «коаліції охочих». Присутність польського прем’єра повинна була продемонструвати залученість Польщі до підтримання безпеки України на тлі вже згаданих обіцянок міністра оборони Владислава Косиняка-Камиша не відправляти польських військових в Україну. Проте характер коаліції не дозволив Туску трансформувати поїздку до Києва в свій серйозний успіх. І Туск вирішив змінити вектор, повідомивши про скасування торговельного безвізу для України на початку червня. Польща, як відомо, була серед ініціаторів цього кроку. Хоча товарообіг між Польщею й Україною у 2024 році склав 11,7 мільярдів доларів зі значним профіцитом Польщі.
Ситуація примушує закликати не лише готуватися до можливих нових випадів проти України на фініші президентської гонки, але й змінювати формат польсько-українського діалогу. Він повинен носити прагматичний характер і здійснюватися за «гамбурзьким рахунком*». Не зайвим буде й обопільний інформаційний супровід для уникнення прикрих непорозумінь. Інакше негативні тенденції у відносинах Польщі й України будуть тільки поглиблюватися.
*«Гамбурзький рахунок» — термін, запропонований письменником Віктором Шкловським, що означає сувору, об'єктивну оцінку цінностей, незаплямовану контекстом, емоціями чи поточним наративом. Він походить від історії про борців, які після сезону сфальсифікованих поєдинків таємно зустрічалися в Гамбурзі, щоб провести справжні бої і встановити між собою справжню ієрархію.
Гамбурзька класифікація стала метафорою абсолютного вердикту — без пощади, без прикрас. Це мірило реальної цінності, незалежної від репутації, кон'юнктури чи емоційного сприйняття.
Євген Магда — український політолог, історик, журналіст, директор Інституту світової політики. Автор книг «Гібридна війна. Вижити і перемогти» та «Гібридна агресія Росії: уроки для Європи». Увійшов до десятки кращих політичних експертів й аналітиків України в рейтингу видання «Коментарі» 2020 року. Син, брат, чоловік, батько. Тримає руку на пульсі подій в Україні та її сусідів понад 20 років.