Exclusive
20
хв

Патріархальний хрестовий похід: адміністрація Трампа забороняє слова «жінка», «грудне вигодовування» і «мігранти»

Чи справді в США тепер під забороною слова «жінка», «грудне вигодовування» і «рівність»? Звучить як антиутопія, але реальність адміністрації Дональда Трампа доводить протилежне. The New York Times оприлюднила дані про урядові вказівки, згідно з якими з офіційних держасайтів, наукових досліджень і шкільних програм вилучають тексти, що містять терміни, пов’язані з інклюзією, культурною різноманітністю, екосвідомістю і… успіхами жінок

Galina Halimonik

Американки, одягнені у вбрання з «Розповіді служниці», очолюють протест проти заборони абортів у Денвері, штат Колорадо, 27 червня 2022 року. Фото: JASON CONNOLLY/AFP/East News

No items found.

Support Sestry

Even a small contribution to real journalism helps strengthen democracy. Join us, and together we will tell the world the inspiring stories of people fighting for freedom!

Donate

На інавгурації Дональда Трампа його донька Іванка Трамп з'явилася в образі, який нагадував стиль Серени Джой — героїні роману-антиутопії «Розповідь служниці», колишньої християнської проповідниці. До цього я не читала книгу й не дивилася фільм, який вже став культовим, але останні події підштовхнули це зробити — і паралелі між вигаданим світом Гілеада і реальністю, в яку поступово поринають Сполучені Штати Америки, вразили. 

Зникнення жіночих імен із сайту NASA

З перших днів президентства Дональда Трампа почались обговорювання, що однією з найбільш кардинальних змін у внутрішній і зовнішній політиці стане відмова від програми DEIA (Diversity, Equity, Inclusion, and Accessibility — Різноманіття, Справедливість, Інклюзивність і Доступність). 

DEIA мала на меті забезпечити справедливу участь в різних сферах життя всіх людей, особливо тих, хто раніше був недостатньо представленим або піддавався дискримінації через свою ідентичність чи інвалідність. Йшлося, зокрема, про забезпечення рівних прав жінок, покращення їхнього доступу до освіти, кар'єрних можливостей, участі в політичному житті та ухвалені суспільно-важливих рішень. 

У січні, всього через два тижні після інавгурації Трампа, з'явився перший тривожний дзвіночок. Із сайту космічної агенції NASA зникли згадки про меншини й жінку-геолога — Венді Бохон. Згідно зі службової записки, яка потрапила до рук розслідувального видання 404 Media, змін мало бути набагато більше: зокрема, на сайті  NASA планували видалити цілий розділ про жінок-лідерок у космічній галузі. 

Журналісти The New York Times підтверджують, що ініціатива зі зменшення мовної видимості вразливих соціальних груп, а також жінок, дійсно існує. З офіційних і неофіційних інструкцій, які надходять до федеральних агентств і установ, вони склали список слів, які урядом Трампа наказано видалити з урядових документів, вебсайтів, грантових заявок, науково-дослідницьких проєктів і навіть шкільних програм. 

У відкоригованих до нових вимог версіях більше немає місця, наприклад, таким словам як «жінки», «грудне вигодовування», «доступний», «дискримінація», «турбота, орієнтована на людей», «вразливі групи населення» тощо. Цей список містить 220 слів, і він не повний, відзначають у виданні. Все це слова, які роблять світ більш людяним і справедливим.

Неповний список слів, які зникають з офіційного вжитку в США

Американський талібан

The Washington Post повідомляє, що тільки-но одне з цих «дуже небезпечних слів» виявлено в тексті на урядових сайтах чи в науково-дослідницьких проєктах, співробітники, наприклад, Національного наукового фонду (NSF — агентство з бюджетом у 9 мільярдів доларів, яке фінансує наукові дослідження по всьому світу — Ред.) призначають перевірку аж до заборони проєкту і видалення його з інтернет-простору.

Реакції на американських форумах свідчать, що суспільство там розділилося на дві групи. Одна кричить: «Всі проблеми в США почалися з того, що жінкам дали право голосу». Інша пише про «американський талібан» і «патріархальний хрестовий похід на жінок та вразливі групи» і не може повірити, що це відбувається з Америкою насправді

8 березня, у міжнародний день боротьби за права жінок, Дональд Трамп заявив, що уряд більше не буде сприяти «радикальним ідеологіями, які замінюють жінок чоловіками в просторах і можливостях, призначених для жінок». З огляду на спроби стерти згадки про жінок зі світу науки й не тільки, ймовірно, йдеться про те, що місце жінки знову «на кухні, у церкві та поруч з дітьми».

Місцями доходить до повного абсурду. 

Так, згідно з базою даних, отриманою Associated Press, серед десятків тисяч фотографій і публікацій в інтернеті, позначених для видалення Міністерством оборони США, є не лише інформація про перших жінок, які пройшли навчання у морській піхоті, а й назва легендарного бомбардувальника Енола Ґей (Enola Gay). З нього 6 серпня 1945 року пілотом Полом Тіббетсом була скинута ядерна бомба на японське місто Хіросіма. Літак був названий пілотом на честь його матері — Еноли Ґей Тіббетс. Однак тепер і жінки, і слово «gay» на урядових порталах у США під забороною. 

Спочатку було слово [Євангелія від Іоанна (1:1)]

Нова адміністрація Трампа у наказі про припинення програм DEI, DEIA та «екологічної справедливості» назвала їх «аморальними, незаконними, марнотратними», які не служать меті «зробимо Америку знову великою».

У своєму культовому романі 1985 року «Розповідь служниці» Маргарет Етвуд показала, що тоталітаризм не починається з відвертих репресій, а просочується у суспільство через зміну мови, заборону на вживання певних слів, витіснення їх з офіційного вжитку та заміну страшних понять іншими — умовно нейтральними.

Мова в романі-антиутопії показується знаряддям жорстокого контролю: жінки втратили свої імена, ставши власністю чоловіків (наприклад, героїню Джун Осборн стали називати  «Фредова» — «жінка, яка  належить Фреду»). Слова, що символізували свободу та рівність, замінювалися дискримінаційними термінами, як-от «нежінки» (unwoman) і «жінки, які не народжують». 

Вже тоді, 30 років тому, республіка Геліад не була виключно плодом фантазії авторки.

На кожне своє інтерв'ю Маргарет Етвуд приносила вирізки з газет, які надихнули її на написання книги, — щоб показати, що події, описані в її романі «Розповідь служниці», вже мали місце в американському суспільстві

Ці приклади з реальності підтверджували можливість змін, які сталися під час правління консервативного президента-республіканця Рональда Рейгана. 

Перед тим, як забрати у жінок їхні тіла і громадянські права, у них забирали слова, що їх називають і захищають їхні інтереси. Чи не це зараз відбувається в США?

Дональд Трамп підписує указ, який забороняє трансгендерним спортсменкам брати участь у спортивних змаганнях для жінок, 5 лютого 2025 року, Вашингтон. Фото: Alex Brandon/Associated Press/East News

Не враховувати стать у медичних дослідженнях небезпечно

Один з найбільш негативних сценаріїв, кажуть експерти, це загроза здоров'ю американців, зокрема й жінок і дітей, яке новий уряд обіцяв посилено захищати. 

Із сайтів Міністерства охорони здоров'я США вже зникли згадки про расу, стать, сексуальну орієнтацію, обмежені можливості в десятках наукових досліджень. Управління з контролю за якістю харчових продуктів і медикаментів США скасувало свої рекомендації щодо залучення різних учасників до дослідження, що ускладнює розпізнавання ефектів ліків, — як хороших, так і поганих, — на пацієнтів, які не є білими чоловіками.

Тривалий час усі медичні дослідження велися з розрахунком на типового пацієнта — 35-річного білого чоловіка вагою у 80 кілограмів, розповідає в циклі своїх лекцій професорка, директорка Інституту гендерної медицини Віденського медичного університету Олександра Кауцкі-Віллер

Жінки зазвичай мають меншу вагу тіла, більший вміст жирової тканини, що може вплинути на терапевтичний ефект дії препарату, а також на його побічні ефекти. Існує цілий комплекс хвороб, де вкрай важливо враховувати стать: діабет, хвороби суглобів і кісток, ендокринні хвороби, психіатричні тощо. 

Ребекка Філдінг-Міллер, науковиця з громадської охорони здоров’я UCSD, у коментарі KPBS каже, що список заборонених слів, які кружляють у наукових спільнотах, є оруеллівським і перешкоджатиме важливим дослідженням:

«Якщо я не можу сказати слово “жінки”, я не можу сказати, що заборона абортів зашкодить жінкам. І взагалі не можу говорити про аборти»

«Якщо я не можу сказати про расу та етнічну приналежність, я не можу сказати, що в афроамериканських громадах вакцинації менше».

Нещодавно Центр з контролю та профілактики захворювань (CDC) опублікував дані про материнську смертність. Виявилося, що темношкірі жінки втричі частіше, ніж білі, помирають під час пологів — дані показують, що цей показник не знижується з часом, тоді як смертність білих, латиноамериканських і азійських жінок дещо знизилася. Однак, враховуючи нові обмеження, чи будуть далі збиратися, вивчатися й публікуватися дані, які могли б практично застосовуватися для зменшення материнської смертності, — невідомо. 

Доктор Наташа Мартін, професорка інфекційних хвороб і глобальної громадської охорони здоров'я в Каліфорнійському університеті в Сан-Дієго, каже, що заборона слів позбавляє вчених можливості точно описувати світ: «Терміни в цих списках є основними науковими термінами, і вони мають вирішальне значення як для клінічної допомоги, так і для охорони здоров’я. Це не політичне питання», — підкреслює Мартін. 

Вчені визнають, що узалежнення фінансування від того, чи будуть вони грати за новими правилами та ігнорувати проблеми жіноцтва, рівності й інклюзії, може призвести до того, що фокус з цих тем буде втрачено. Це призведе як мінімум до посилення соціальної нерівності. 

Про що тепер мовчатимуть у США 

Другий виконавчий наказ щодо заборони політики DEIA хоча й називається «Припинення незаконної дискримінації та відновлення можливостей на основі заслуг», насправді скасував  численні виконавчі антидискримінаційні рішення минулих адміністрацій, зокрема, ті, що діяли десятиліттями. 

Одне з них, видане колишнім президентом Ліндоном Б. Джонсоном ще у 1965 році, вимагало від державних підрядників застосовувати недискримінаційні практики при наймі й працевлаштуванні. Не можна відмовляти людині у працевлаштуванні за наявності відповідної професійної кваліфікації тому, що це жінка, людина іншого кольору шкіри, віросповідання, не можна платити за однакову роботу різні оклади представникам різної статі. Не можна було.

Інколи наказ трактувався як надання переваги жінкам чи людям з інших дискримінованих груп, хоча насправді попри давність цих законів та підходів у жодній країні світу до цього часу не досягнуто реальної рівності бодай з оплатою праці. Відповідно до звіту Pew Research Center, у 2024 році жінки заробляли до 85% від окладів чоловіків на такій самій посаді

Разом з тим є країни, які максимально наблизились до цієї рівності — зокрема, завдяки політиці DEIA. Щороку журнал The Economist публікує індекс «скляної стелі»: країни, де жінкам живеться найкраще в професійному плані. У першій десятці традиційно — Швеція, Ісландія, Фінляндія, Норвегія, Франція, Нова Зеландія, Португалія, Іспанія, Данія, Австралія. 

Щоб жінці почуватися реалізованою, їй необхідно жити в країні, де є, наприклад, рівний доступ до університетської освіти, щедра відпустка з догляду за дитиною, доступний догляд за дитиною, рівний розподіл обов'язків між батьками. Дослідники відзначають, що за цими показниками Америка працює особливо погано. Це єдина багата країна, яка не надає жодної загальнообов’язкової відпустки по догляду за дитиною, а витрати на догляд за дитиною перевищують 30% середньої зарплати. Вивчення та оприлюднення цих даних тепер у США теж може бути під забороною. Набагато зручніше виключити жінку з активного сусіпльного життя, посадити її вдома з дітьми та узалежнити фінансово й соціально від чоловіка. 

Такий патріархальний відкат США не залишився непоміченим у світі. Генсекретарка Amnesty правозахисної групи Агнес Калламар засудила дії команди Дональда Трампа, назвавши їх «агресивним патріархальним хрестовим походом» проти прав і тілесної автономії жінок і людей різної статі. 

Це матиме руйнівний вплив на весь світ: «Припиняючи внутрішні зусилля по боротьбі з ґендерною, расовою та іншими формами дискримінації, стираючи визнання трансгендерної ідентичності та припиняючи міжнародне фінансування консультування або направлення щодо абортів, адміністрація США ганебно стирає роки важкої боротьби», — вважає лідерка Amnesty International.

За словами Белен Санс, регіональної директорки UN Women (ООН-Жінки) в Європі та Центральній Азії, сьогодні спостерігається «тривожний відкат» у питаннях захисту прав жінок. 

Якщо керуватися новими рішеннями адміністрації США, нашого видання Sestry, де ви зараз читаєте цей текст, не має існувати. Бо його готують переважно жінки й частково біженки, мігрантки, які пишуть про коло проблем і викликів, спричинених їхнім статусом. Немає слів, які нас називають, — значить, немає і нас. Ця ситуація вкотре доводить, що жодне з прав, які ми, жінки, маємо сьогодні — не є даністю, але результатом боротьби. І, ймовірно, перед нами черговий серйозний бій. 

No items found.
Р Е К Л А М А
Join the newsletter
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Editor and journalist, author of articles on local governments, ecology and human stories, as well as an advocate for solutions journalism, explanatory journalism, and social campaigns in the media. In 2006, she founded the municipal newspaper «Visti Bilyayivky». The publication successfully underwent privatisation in 2017, transforming into an information agency with two websites - Біляївка.City and Open.Дністер - along with numerous offline projects and social campaigns. The Біляївка.City website covers a community of 20 thousand residents but attracts millions of views and approximately 200 thousand monthly readers. She has worked on projects with UNICEF, NSJU, Internews Ukraine, Internews.Network, Volyn Press Club, Ukrainian Crisis Media Center, Media Development Foundation and Deutsche Welle Akademie. She has also been a media management trainer for Lviv Media Forum projects. Since the beginning of the full-scale war, she has been living and working in Katowice for Gazeta Wyborcza.

Support Sestry

Nothing survives without words.
Together, we carry voices that must be heard.

Donate

Українці сьогодні ставлять собі обґрунтоване запитання: хто відбудовуватиме Україну, якщо біженці не повернуться? В умовах драматичної демографічної ситуації це питання звучить особливо болісно. Проте останні дані з Польщі хоч і можуть на перший погляд занепокоїти, насправді розповідають іншу історію — не про втрату, а про неймовірну силу та потенціал, що гартується на чужині й чекає на свій час.

Звіт компанії Deloitte про становище українських біженців у Польщі змальовує картину надзвичайної стійкості й рішучості. Пам'ятаймо, про кого ми говоримо. Це не анонімна міграція. Це насамперед українські жінки й діти. Аж 67% домогосподарств утримують самотні жінки, які в чужій країні взяли на свої плечі долю всієї родини, борючись із травмою війни та щоденною непевністю щодо долі близьких. Їхня здатність стати на ноги та знайти роботу в таких складних умовах є першим потужним доказом сили українського духу.

Доказ цінності, а не аргумент залишатися

Внесок українців у польську економіку вражає. У 2024 році вони додали до польського ВВП аж 2,7%, що відповідає сумі майже 99 мільярдів злотих доданої вартості

Завдяки сплаченим українцями податкам і внескам доходи державного бюджету зросли на 2,94%. Ці цифри не слід сприймати як втрату для України. Навпаки — це твердий доказ величезної цінності українського людського капіталу. Доказ того, що українці навіть у несприятливих умовах здатні творити, будувати й робити величезний внесок у розвиток. А отже, можна зробити висновок, що цей самий людський капітал може стати ключовим ресурсом у процесі відбудови вільної України.

Ба більше, аналіз спростовує міф про нібито конкуренцію. Дані показують, що в повітах, де частка біженців у зайнятості зросла на один відсотковий пункт, зайнятість громадян Польщі зросла на 0,5%, а безробіття знизилося на 0,3%. Виявилося, що присутність українських працівників стала для польської економіки стимулом до підвищення продуктивності й дала полякам можливість перейти на краще оплачувані та більш відповідальні посади.

Надзвичайно промовистим є також професійне зростання самих українців. Медіана їхньої заробітної плати протягом двох років зросла з 3100 злотих до 4000 злотих нетто, наблизившись до рівня 84% медіани по країні. Це доказ не лише рішучості, але й блискавичної адаптації. Не менш важливим є той факт, що біженці переважно утримують себе самі. Дослідження UNHCR за 2024 рік показують, що аж 80% доходів у їхніх домогосподарствах походять від праці. Соціальні виплати, переважно 800+ на дітей, становлять лише 14% їхніх доходів, і ця частка не зросла попри підвищення суми виплати. 

Це один з найшвидших процесів економічної інтеграції в історії сучасних міграцій у Європі

Цю картину співпраці, яка приносить користь обом сторонам, підтверджують не лише аналітики. Її можна почути й у голосах польських підприємців, які щодня бачать, як нова енергія живить їхні компанії.

«Польща перебуває в комфортній ситуації, бо вона не лише допомагає людям у потребі, а й заробляє завдяки їхній праці. Рідко трапляється, щоб у такому масштабі етика йшла пліч-о-пліч з прагматизмом», — коментує власник польської фірми, яка працевлаштовує чимало працівників з України, переважно жінок. Він просить зберегти анонімність, бо «останні голоси від нового мешканця Бельведеру вказують на інший напрямок».

Слова підприємця чудово віддзеркалюють парадокс, у якому опинилася Польща. Його прохання про анонімність не є випадковим. У періоди виборчих кампаній побоювання, пов'язані з міграцією, стають легким політичним паливом для частини політичної сцени. Гасла про нібито «відбирання робочих місць» чи «надмірне навантаження на бюджет» хоч і суперечать реальним даним, часом свідомо використовуються для мобілізації електорату. Це створює атмосферу невизначеності, в якій навіть позитивні економічні факти відсуваються на другий план гучнішим, негативним наративом.

Скарб, що чекає на розкриття — в Україні

Однак найважливіший висновок зі звіту — це величезний, досі не використаний потенціал. Аж 40% біженців працездатного віку мають вищу освіту, але лише 12% з них працюють на посадах, що вимагають таких кваліфікацій (порівняно з 37% серед поляків). Основні бар'єри:

  • Мова: Лише 18% біженців заявляють про вільне володіння польською мовою.
  • Регуляції: У регульованих професіях, як-от лікар чи архітектор, працюють лише 3,6% біженців (серед поляків — 10,6%).
  • Громадянство: Багато професій у державному секторі (наприклад, вчитель, медсестра, медичний рятувальник) залишаються формально закритими для осіб без польського паспорта незалежно від їхньої фактичної кваліфікації.

Аналітики підрахували, що якби Польща розблокувала бодай половину цього потенціалу, її економіка отримала б щонайменше 6 мільярдів злотих на рік, з яких понад 2,5 мільярди надійшли б безпосередньо до держбюджету. Це сума, порівняна з великою податковою реформою.

Парадокс інтеграції

Сьогодні працевлаштовано 69% дорослих біженців працездатного віку, а серед жінок цей показник становить 70% — лише на 2 відсоткові пункти менше, ніж серед польок. Однак проблеми починаються у віковій групі 25-39 років, де українські матері працюють значно рідше через брак системної підтримки у догляді за малими дітьми.

Цікаво, що дані демонструють певний парадокс. З одного боку, професійна інтеграція та знаходження нормальної роботи призводять до того, що біженці рідше планують повернення в Україну. З іншого боку — доступ до освіти та державних послуг, тобто соціальна інтеграція, збільшує готовність до повернення, оскільки дає відчуття стабільності й здатність свідомо планувати майбутнє. Це означає, що, допомагаючи людям знайти себе в суспільстві, їх не обов’язково «відбирають» в України — радше дають їм сили для ухвалення свідомого рішення про повернення, коли це стане можливим.

Саме досвід, здобутий за кордоном, може стати безцінною інвестицією в майбутнє. Це знання стандартів ЄС, ділові контакти, нові навички. Це капітал, який повернеться в Україну разом з людьми — майбутніми підприємцями та лідерами відбудови.

Однак у всіх цих дебатах про відсотки ВВП та стратегії найрідше чути голос тих, кого це стосується найбільше. Їхнє почуття безпеки крихке, бо залежить не лише від економічної стабільності, а й від соціальної атмосфери. А вона в свою чергу буває отруєна політичною грою, в якій гасла на кшталт «час закінчити з преференціями» чи «захист кордонів від напливу чужинців» стають інструментом для здобуття підтримки. Це відчуття «небажаного гостя» найкраще передає допис з форуму української діаспори:

«Якщо ти біженка, яка втратила все, що нажила за життя, чоловік пішов на фронт, а ти з дітьми мусила панічно тікати за кордон і день у день живеш питанням, чи буде до чого і до кого повертатися, чи все ж залишитися в Польщі, бо тут поки що безпечно, хоча дедалі частіше відчуваєш, що ти тут небажана гостя (...) то чи почувалася б ти в безпеці?»

Ці слова нагадують, що ключем до всього є перемога та створення в Україні безпечного, справедливого і перспективного майбутнього. Це сила, яка може повернутися і в майбутньому живити Україну. Однак, ключовим буде створення умов, які дозволять цим людям безпечно жити й використовувати здобутий досвід у власній країні.

20
хв

Сила, що чекає на повернення: українці в Польщі — не втрачений, а загартований потенціал для відбудови

Єжи Вуйцік

Joanna Mosiej: I would like to begin our conversation with your family history, because on many levels it serves as a metaphor for our Polish-Ukrainian relations. I am referring to your ancestors, the Szeptycki brothers. Roman (Andrey Sheptytsky - head of the Ukrainian Greek Catholic Church, Metropolitan of Galicia, Archbishop of Lviv (1901–1944) - Edit.) converted to the Greek Catholic faith, entered a monastery, and later became Metropolitan. Another brother, Stanisław, first served in the Austrian army, and after the war became a general in the Polish army. Both were patriots, individuals deeply devoted to the countries they served. And they maintained a fraternal bond.

Professor Andrzej Szeptycki: Of the five Szeptycki brothers, two identified themselves as Ukrainians - Metropolitan Andrey Sheptytsky and Blessed Father Klymentiy - and three were Poles. I am referring to General Stanisław Szeptycki and also his brothers, Aleksander and my great-grandfather Leon. Metropolitan Andrey and Father Klymentiy regularly came on holiday to rest at the family home in Prylbichi in the Yavoriv district, where my great-grandfather Leon Szeptycki later lived. Despite their national differences, they maintained good relations with each other until the end of their lives.

Professor Andrzej Szeptycki. Photo: Michal Zebrowski / East News

They proved to us that different national identities can coexist without excluding one another.

I believe it was also very important that in the case of each of them, national identity was a significant element of life, but not the only one. In the case of Metropolitan Andrey and Father Klymentiy, their vocation and religious choices were primary as clergy. General Stanisław Szeptycki, as a soldier of that time, first served in the Austro-Hungarian and then in the Polish army and sought to serve his country well. They were certainly patriots - of each nation with which they identified. On the other hand, it is very important that they were certainly not nationalists. And this allowed them to respect different views while remaining close to one another.

Was such a legacy, a borderland identity, a value or a curse for your family? How does it define you?

During the communist period, it was somewhat of a challenge, a burden. The communist authorities viewed representatives of the former noble class negatively. In the case of the Szeptycki family, this was further combined with a very strong propaganda narrative directed against Ukrainians in Poland. And, of course, directed personally against Metropolitan Andrey, who was portrayed as a Ukrainian nationalist and spiritual father of the Ukrainian Insurgent Army. During the communist period, and even in the 1990s, relatives quite regularly heard that Szeptycki is a Banderite». Nowadays, this has practically disappeared. I experienced this myself in 2023 when I was running an election campaign. The few voter reactions to my name were generally positive. In this sense, it is a significant change.

Apart from comments on social media, of course.

Yes, there I am often called Szeptycki - a Ukrainian, a Banderite. And surely there is a portion of society that will always react in this way. Returning to how it defines me, ever since our student years, my cousins and I have quite often travelled around Ukraine.

Some of us needed only one trip, while others stayed longer, for life. My cousin moved to Lviv a few years ago at the age of 50. Another cousin established the Szeptycki Family Foundation, which became actively involved in supporting Ukraine after February 24th 2022.

Photo: Karina Krystosiak/REPORTER

How do you explain this outburst of solidarity among us in 2022?

I believe there are three important factors. Firstly, the simple human need to help. Altruism which arises when we witness the suffering of others and react without much consideration.

Secondly, the shared experience of Russian imperialism. This has always resonated with Polish society. It is worth recalling the Polish response to the war in Chechnya - the reception of refugees, the clear sympathies. Or the year 2008 and the war in Georgia. Poland does not have strong cultural or geographical ties with Georgia, yet the reaction was vivid. We remember President Lech Kaczyński’s visit to Tbilisi and his prophetic words: today Georgia, tomorrow Ukraine, the day after, perhaps the Baltic states, and then Poland. But most importantly - and in my opinion decisively - is the fact that none of this arose in a vacuum. This solidarity did not suddenly sprout in a desert, but on rather fertile ground which Poles and Ukrainians had been cultivating together over the past three decades.

From the 1990s, both sides carried out considerable work to develop interpersonal contacts. In 2022, many Poles were not helping «refugees». We were, for the most part, simply helping friends

Keeping in mind the great importance of the prior presence of Ukrainian refugees who had arrived in Poland since 2014, economic migrants from Ukraine, and the Ukrainian minority, primarily descendants of the victims of Operation Vistula.

Of course. Since the beginning of the war, that is, since 2014, or even since 2004, the Ukrainian minority in Poland has played an important role in supporting Ukraine - collecting funds, purchasing equipment, sending that equipment to the frontline. And receiving Ukrainian military refugees after February 24th 2022. Undoubtedly, the role of this community cannot be overestimated.

Precisely. You have been researching Polish-Ukrainian relations for many years. How have they changed? How has the Poles’ perception of Ukrainians changed?

It has been a long process. From the establishment of mutual contacts in the 1990s, through the Orange Revolution, the Revolution of Dignity - up to 2022. And, on the other hand, through the long-term presence in Poland of a significant group of economic migrants from Ukraine. Let us not forget that none of this would have been possible without the consistency of Poland’s Eastern policy and the legacy of the thought of the Paris-based «Kultura» and Jerzy Giedroyc personally. This belief in the importance of Ukraine, the importance of good relations, the necessity of support.

We were the first country to recognise Ukraine’s independence.

And it is worth mentioning a very important, albeit little-known, moment in Polish-Ukrainian relations on the eve of the USSR’s collapse, namely the participation of the Polish delegation of civic committees in the 1st Congress of the People’s Movement in Kyiv in 1989. The presence of representatives of the Polish civic committees, including Adam Michnik and Bogdan Borusewicz, was a symbolic gesture of support for Ukraine from Polish «Solidarity» at a time when Poland was still part of the Warsaw Pact and Ukraine still within the USSR.

Photo: Łukasz Gdak/East News

And what were the subsequent milestones of our cooperation?

First and foremost, the three key events of the past two decades, which I have already mentioned: the Orange Revolution, the Revolution of Dignity, and the full-scale Russian invasion in 2022. Each of these was met in Poland with clear public interest and a broad response of solidarity.

A sense of shared destiny, the legacy of Solidarity and the struggle for independence played an important role. At times, analogies were even drawn: it was said that Ukrainians in 2022 found themselves in a situation similar to that faced by Poles during the Second World War. The exhibition «Warsaw - Mariupol: cities of ruins, cities of struggle, cities of hope» was one such attempt to draw this symbolic parallel: cities levelled to the ground, the suffering of civilians, resistance. But it was also accompanied by another, no less important conviction: that Ukrainians today are facing something we, fortunately, are not experiencing - a classic violent conflict with Russian imperialism. And this solidarity manifested itself in Polish assistance.

What can we do to ensure this unprecedented solidarity seen in 2022 is not wasted? Today, in addition to the demons of the past, such as Volyn’ and the issue of exhumations, there are pressing social and economic problems.

Firstly, it is important to realise that no surge of solidarity lasts forever. The enthusiasm for Ukrainians that erupted after the beginning of the Russian invasion has gradually waned, and we are now in a phase where tension and fatigue are beginning to accumulate.

For most of its recent history, Poland has been a country of emigration - people left in search of work, bread, a better life. The issue of immigration was virtually absent from public debate. Today, the situation has changed. Around two million Ukrainians live in Poland - both economic migrants and people who fled the war. This is an entirely new social reality and a challenge to which we must respond consciously. Other challenges, including economic ones, must also be taken into account.

The pandemic, war and inflation - all of these influence the public sentiment. When people start running out of money, their willingness to show solidarity with «new neighbours» may weaken

Especially since they are constantly exposed to populist narratives claiming that immigrants take away our social benefits and our places in the queue for doctors. And that Ukraine does not agree to exhumations.

Yes, this is precisely why Polish-Ukrainian relations are no longer merely a matter of the past, but one of the key challenges for the future of Central and Eastern Europe. It is therefore important to defuse historical disputes, such as those concerning exhumations. It is very good that an agreement has recently been reached on this issue. Even if discussions on exhumations in the short term revive the Volyn’ issue, in the long term they will help resolve it. However, it is important to recognise - and I say this quite often to both Polish and Ukrainian partners - that at present, the key issue is not history. A major challenge lies in the broad economic matters related to Ukraine’s accession to the European Union.

We must recognise that Ukraine is not a failed state from which only unskilled workers or refugees come to Poland.

Despite the war, Ukraine has advantages in many areas that will pose a challenge to Poland when it joins the EU single market

Of course, Ukraine's accession to the EU is in Poland’s strategic interest. However, these are developments that we must be aware of, which we must closely observe and take action to prevent conflicts in these areas.

Therefore, at present, the real challenge is not the issue of the Volyn’ massacre, but rather how to adapt the common agricultural policy to the potential of Ukrainian agriculture. Naturally, it is also essential to prevent the escalation of social antagonism.

Photo: Jakub Orzechowski / Agencja Wyborcza.pl

How does Polish-Ukrainian academic cooperation appear against this background?

Today, around 9% of students at Polish universities are international, almost half of whom are Ukrainian. The academic world, in line with its longstanding European tradition, is multinational. Universities have always been places of openness and tolerance; today, they develop programmes for support, equality and diversity. These are initiatives and responsibilities undertaken by the universities themselves.

Of course, there are always areas that can be improved. I am thinking, for example, of efforts to achieve better integration within the university. It often happens that we have two or three student communities living separately – students from Poland, English-speaking students and students from the East, mainly Ukrainians and Belarusians. We are working to ensure that these two or three communities come closer together.

You are responsible for international cooperation. In Ukraine, claims are heard that Poland is «draining» its intellectual capital. This is a well-known phenomenon here too - for years, it has been said that the best Polish academics leave for the West. What does this circulation between Poland and Ukraine look like?

Before February 24th 2022, around 500 Ukrainian academics worked in Polish universities. After the outbreak of war, this number doubled. Initially, there were special support measures - help with finding housing, work, a safe place - but quite quickly we realised that a change of perspective was needed.

Our goal is not a brain drain, but a brain circulation - a circulation of knowledge, ideas and experience

This is precisely why today, as a ministry, we support projects involving researchers and institutions from both countries. Those that build a joint research space.

A concrete example of such cooperation is the project of Vasyl Stefanyk Precarpathian National University in Ivano-Frankivsk, which, together with the Centre for East European Studies, rebuilt the pre-war university observatory «White Elephant» on Mount Pip Ivan. A functioning research station was created from ruins. Now the two universities are seeking funding for a telescope, the third stage of the project. This is an example of concrete cooperation based on partnership, not asymmetry.

Another example is Mykulychyn, a village in the Ukrainian Carpathians, where a Polish-Ukrainian youth meeting centre is being built. During my recent visit there, the first meeting took place with the participation of students from several Ukrainian universities and the University of Warsaw. It is in such places - in conversations, debates, joint projects - that the next generation of mutual understanding is born.

There is a real chance that this generation will get to know each other not through stereotypes, but through experience and culture.

Yes, but much work still lies ahead. I remember a study conducted, I believe, in 2021. Poles were asked which Ukrainian authors they knew, and Ukrainians were asked which Polish authors they knew. It turned out that 95% of Poles had never read a book by a Ukrainian author - and vice versa. What followed was even more interesting. Ukrainians associated Polish authors with Sienkiewicz and Sapkowski, while Poles named Gogol and Oksana Zabuzhko among Ukrainian authors. In terms of getting to know one another, including through culture, we still have much work to do.

But it is also important not to reduce each other to a kind of ethno-folklore, because we have much more to offer one another. We are united by common aspirations and hopes. And commonality does not always arise from similarity. It also arises from the desire to coexist despite differences and wounds.

20
хв

Poland and Ukraine: we want to coexist despite differences and wounds

Joanna Mosiej

You may be interested in ...

Ексклюзив
20
хв

Доктрина зради: Америка вже не союзник, а місіонер нового порядку?

Ексклюзив
20
хв

Czech MEP Ondřej Kolář on comprehensive sanctions against the Russian Federation: «Bribery, manipulation, espionage - everything must be punished»

Ексклюзив
20
хв

Elżbieta Korolczuk: «We still live in a good place where our voice matters. But to avoid losing it, we must use it»

Contact the editors

We are here to listen and collaborate with our community. Contact our editors if you have any questions, suggestions, or interesting ideas for articles.

Write to us
Article in progress